НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

МЕГЕДЬ Володимир Петрович

УДК 614.2(477.61/62):658.14/2

Управління системою медичного забезпечення державної прикордонної служби
України: особливості й тенденції розвитку

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при
Президентові України.

Науковий керівник — доктор наук з державного управління, доцент

РАДИШ Ярослав Федорович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

декан факультету денної форми навчання.

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, професор

МАЙБОРОДА Сергій Васильович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

декан факультету заочної форми навчання;

кандидат медичних наук

БАДЮК Михайло Іванович,

Українська військово-медична академія,

кафедра організації медичного

забезпечення Збройних сил, начальник.

Провідна установа — Національний інститут стратегічних досліджень

при Президентові України,

відділ гуманітарної політики, м. Київ.

Захист відбудеться 13 травня 2004 року о 14.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії
державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м.
Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної
академії державного управління при Президентові України за адресою:
03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20.

Автореферат розісланий 9 квітня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К.
Майборода

Підписано до друку 05.04.2004.

Формат 60 х 84 1/16. Тираж 100 прим. Обл.-вид. арк. 1,45.

Ум.-друк.арк. 1,16. Гарн. Таймс.

Свідоцтво серії ДК № 1561 від 06.11.2003 р.

Віддруковано з оригінал-макета у видавництві

Національної академії державного управління

при Президентові України.

03057, Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, тел. 456-94-36.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі інтеграції України до
Європейського Союзу реальним стає рух нашої держави до стандартів діючої
демократії й цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства. В
таких умовах чітких обрисів набуває спрямування української системи
охорони здоров’я на досягнення нею сучасного світового рівня, оновлення
змісту, форм і методів медичного обслуговування населення,
організаційних засад побудови й функціонування. Політичні, економічні та
соціально орієнтовані перетворення відповідно до вимог ринкової
трансформації суспільства, які розпочаті зі становленням України як
незалежної держави, супроводжуються значними труднощами. Реорганізаційні
процеси здійснюються водночас із перебудовою державних владних і
відомчих структур, управлінського апарату й демократизацією суспільства.
В цих умовах здоров’я людини розглядається як соціально-економічна
цінність. У Посланні до Верховної Ради “Україна: Поступ у ХХІ століття:
Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.” Президент
України Л.Д.Кучма наголошує на необхідності здійснення скоординованих
дій, спрямованих на поліпшення систем охорони здоров’я та медичного
забезпечення населення як стратегічних пріоритетів держави. Сказане
набуває особливої ваги як для військових формувань взагалі, так і
системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України
зокрема.

Системний аналіз Указу Президента України від 16 листопада 2000 р. за
№1241/2000 “Про Програму дій, спрямованих на підтримання режиму
державного кордону України і прикордонного режиму, розвиток Прикордонних
військ України, на період до 2005 року”, аналітичних даних звітів
“Україна. Людський розвиток” (1996-2003), інформаційних матеріалів
Державної прикордонної служби України свідчать, що наявний рівень
управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби
України та її організаційна модель діяльності виявилися неадекватними
новим умовам і потребують формування якісно нової інфраструктури та
системи державного управління, які б відповідали сучасним умовам
функціонування, базовим принципам державного управління та вимогам
сучасного світового менеджменту.

Так, дані офіційної статистики свідчать, що українські прикордонники
звертаються по медичну допомогу близько 50 тис. разів на рік, з числа
яких понад 10 тис. госпіталізуються, а працевтрати через захворювання
особового складу Державної прикордонної служби України становлять
близько 120 тис. днів. При цьому показники рівня загальної,
госпіталізованої захворюваності та травматизму, а також звільнення за
станом здоров`я військовослужбовців, відповідно становлять у середньому
за три останні роки 711,7%, 545% та 533%.

За даними медико-статистичної звітності, в Державній прикордонній службі
України, як і в інших військових формуваннях, особливу групу ризику
складають так звані “солдатські інфекції”, рівень яких у кілька разів
перевищує аналогічні показники захворюваності серед офіцерів та
місцевого населення.

Проблемам державного управління системою медичного забезпечення Збройних
сил України та аналізу стану здоров’я військовослужбовців цього
відомства присвятили свої праці вітчизняні автори В.Я.Білий, М.І.Бадюк,
М.М.Вовкодав, Л.А.Голик, Ф.М.Левченко, В.В.Пасько, Я.Ф.Радиш та ін.
Однак при цьому фактично відсутні наукові дослідження за цими ж
напрямами стосовно Державної прикордонної служби України, як і науково
не обґрунтовані організаційні форми надання медичної допомоги різним
категоріям військовослужбовців, моделювання адекватної інфраструктури
мережі, управління системою, які б відповідали сучасним умовам
діяльності й вимогам механізмів державного управління.

На важливості наукового пошуку щодо різних складових теорії державного
управління, в тому числі й державного управління охороною здоров’я,
наголошують дослідники цієї проблеми М.І.Бадюк, В.Д.Бакуменко,
Ю.В.Вороненко, В.М.Князєв, Б.П.Криштопа, В.І.Луговий, С.В.Майборода,
П.І.Надолішній, Н.Р.Нижник, Я.Ф.Радиш, В.А.Скуратівський, І.М.Солоненко,
В.П.Тронь, В.О.Шамрай, Ю.П.Шаров та інші, які підкреслюють, що XXI ст.
має стати епохою наукового державного управління та менеджменту.

Вищенаведене дозволяє стверджувати, що незадовільний стан управління,
низький рівень здоров’я та існування значного контингенту хворих
військовослужбовців Державної прикордонної служби України набули якості
системодестабілізуючих чинників у динамічному соціальному процесі життя
військ у зв’язку зі значними трудовими, моральними та економічними
збитками. При цьому функціонально-організаційна структура системи
медичного забезпечення Державної прикордонної служби в умовах суверенної
України виявилась неадекватною новим вимогам і потребує реформування, а
пов’язана з цим необхідність розробки та обґрунтування її оптимізованих
управлінських моделей, орієнтованих на діяльність у нових ринкових
умовах, і зумовила актуальність цього дослідження, визначила його мету,
завдання та гіпотезу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В дисертації
висвітлюються результати досліджень, отриманих автором при виконанні
комплексного наукового проекту Національної академії державного
управління при Президентові України “Державне управління та місцеве
самоврядування” (державна реєстрація № 101U 002899).

Крім того, дисертація виконана відповідно до Міжнародної комплексної
програми “Здоров’я нації” на 2002-2011 рр. та є фрагментом комплексної
програми наукових досліджень Державної прикордонної служби України,
співвиконавцем якої є здобувач.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення і науково-теоретичне
обґрунтування особливостей та основних тенденцій розвитку управління
системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України, з
огляду на її функціонування в умовах ринкової економіки.

Для досягнення поставленої мети передбачалося вирішити такі завдання:

— здійснити на основі системно-історичного та порівняльного підходів
аналіз законодавчої і нормативної бази, вітчизняної та зарубіжної
літератури за темою дослідження;

виявити й охарактеризувати особливості функціонування системи медичного
забезпечення Державної прикордонної служби України;

визначити та науково обґрунтувати основні періоди розвитку системи
управління медичним забезпеченням Державної прикордонної служби України;

вивчити професійну думку та ставлення керівників військової охорони
здоров’я щодо оцінки наявної системи медичного забезпечення Державної
прикордонної служби України та шляхів подальшого її реформування;

дослідити й конкретизувати тенденції, закономірності та принципи
управління Державною прикордонною службою України;

узагальнити результати теоретичного дослідження і визначити пріоритети
подальшого розвитку управління системою медичного забезпечення Державної
прикордонної служби України.

Об’єкт дослідження — система медичного забезпечення Державної
прикордонної служби України.

Предмет дослідження — особливості й тенденції управління системою
медичного забезпечення Державної прикордонної служби України.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що впровадження
запропонованих висновків, рекомендацій і пропозицій, зроблених на основі
виявлення й аналізу особливостей, тенденцій, закономірностей і принципів
управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби
України, дасть можливість раціональніше підійти до вдосконалення
функціонування системи державного управління охороною здоров’я Воєнної
організації України.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використані
загальнонаукові методи:

конкретно-пошукові (виявлення, відбір, теоретичний аналіз, синтез,
актуалізація, класифікація, узагальнення друкованих джерел з питань
державного управління охороною здоров’я Воєнної організації України);

історико-структурний — для виявлення основних компонентів системи
управління охороною здоров’я Державної прикордонної служби України на
різних етапах її розвитку;

системного підходу, функціонально-структурного аналізу та експертних
оцінок, які дали змогу розглядати його керовану і керуючу підсистеми як
цілісний комплекс взаємопов’язаних, об’єднаних спільною метою елементів,
з’ясувати внутрішні й зовнішні зв’язки системи, вивчити стан її
організації та управління, простежити причинно-наслідкову зумовленість
виникнення проблем та провести оптимізаційне моделювання діяльності й
схем-механізмів управління досліджуваної теми на перспективу;

цільового соціологічного опитування та анкетування при вивченні думки
медичних працівників і керівників військової охорони здоров’я щодо
оцінки діяльності й доцільності реорганізаційних процесів у системі
охорони здоров’я Державної прикордонної служби України;

хронологічний, який дав можливість розглянути розвиток державного
управління охороною здоров’я українських прикордонників у русі, змінах і
часовій послідовності;

діахронний (метод періодизації) — для дослідження якісних змін
управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби
в межах визначених періодів розвитку;

проблемно-науковий, екстраполяційний, прогностичний — для поширення
висновків, одержаних у результаті аналізу використаних джерел, на
систему управління Державної прикордонної служби України.

Наукове обґрунтування і розробка концепції реформування діяльності та
механізмів управління системою медичного забезпечення Державної
прикордонної служби України здійснені також з використанням методів
описового моделювання, монографічного та організаційного експерименту.

Для вирішення конкретних наукових завдань у роботі застосовувалися такі
методичні прийоми як вивчення стану і якості організації діяльності
апаратів управління та процесу управління, а також аналітико-статистичні
методики (абсолютні, відносні та середні величини).

З метою забезпечення достовірності одержаних результатів
використовувалися методи наукової ідентифікації і порівняльного аналізу
літературних джерел.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1991-2003 рр. Нижня хронологічна
межа (4 листопада 1991 р.) детермінована створенням Прикордонних військ
України та широкомасштабною діяльністю щодо формування системи медичного
забезпечення українських прикордонників.

Верхня хронологічна межа (1 серпня 2003 р.) визначається реформуванням
Прикордонних військ України в Державну прикордонну службу України, що
започаткувало новий етап у розвитку державного управління системою
медичного забезпечення Державної прикордонної служби України.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження:

уперше здійснено цілісний науковий аналіз державної політики,
законодавства, а також розвитку управління системою медичного
забезпечення Державної прикордонної служби України в 1991-2003 рр.;

досліджено еволюцію системи управління охороною здоров’я Державної
прикордонної служби України з визначенням сучасного стану та перспектив
подальшого розвитку;

на основі детермінованого аналізу, конкретно-історичних обставин
визначено та науково обґрунтовано основні періоди розвитку системи
управління медичним забезпеченням Державної прикордонної служби України
та запропоновано таку її періодизацію: перший період — 1991-1995 рр.;
другий період — 1995-2000 рр.; третій період — 2000-2003 рр. Четвертий
період розвитку системи управління медичним забезпеченням Державної
прикордонної служби України розпочався 1 серпня 2003 р. і продовжується
сьогодні;

набули подальшого розвитку: тенденції процесу розвитку системи
управління охороною здоров’я Державної прикордонної служби України:
демократизація та структурна впорядкованість; орієнтація на зміцнення
здоров’я військовослужбовців — як результат в управлінні; принципи:
єдиноначальності й колегіальності; децентралізації функцій, повноважень
керівництва й гуманізації в управлінні; плановості й оперативності
управління; законності й гласності; закономірності: зумовленість мети,
системи, змісту, принципів, функцій і методів управління охороною
здоров’я військовослужбовців особливостями державної політики, рівнем
розвитку економіки, науки та охорони здоров’я; взаємозалежність і
взаємоперехід кількісних та якісних змін у процесі управління;
наступність між старим і новим, поступальний розвиток державного
управління з відтворенням на вищому щаблі цінних, життєздатних елементів
старого (форм, принципів і методів), що ускладнюються, перетворюються і
переходять у нову, вищу якість.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здійснені в
дисертації дослідження доведені до конкретних положень, методик і
рекомендацій, прикладних моделей. Зокрема, висновки та рекомендації
дисертаційної роботи використані в діяльності МОЗ України при підготовці
концепції реструктуризації системи первинної медико-санітарної допомоги
населенню, яка затверджена рішенням Колегії МОЗ України від 19 березня
2004 р. (довідка №1.06-45 від 24.03.04). Одержані в процесі виконання
дисертаційної роботи результати використані при підготовці державних і
відомчих документів:

проектів указів Президента України: “Про Положення про Державний комітет
у справах охорони державного кордону України” (2000); “Про Програму дій,
спрямованих на підтримання режиму державного кордону України і
прикордонного режиму, розвиток Прикордонних військ України, на період до
2005 року” (2000);

проектів постанов Кабінету Міністрів України: “Про затвердження порядку
надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і
взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями” (1999); “Про
затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення яких
дозволяється військовим частинам Збройних Сил” (2000);

проектів програм та положень: “Програма дій, спрямована на удосконалення
та розвиток медичної служби на період до 2003 року” (2000); “Про
військово-медичне управління Державного комітету у справах охорони
державного кордону України” (2001); “Про Центральний військовий
госпіталь Прикордонних військ України” (2002); “Про пересувні кабінети
військових госпіталів Прикордонних військ України” (2002); “Про
поліклінічне відділення Центрального військового госпіталю Прикордонних
військ України” (2002);

проектів 27 наказів, 6 розпоряджень, 4 методично-інструктивних та 14
інших службово-методичних матеріалів (довідка № 217 від 26 січня 2004
р.).

Ряд основних положень, висновків і рекомендацій дослідження
використовуються у навчально-педагогічному процесі, підготовці та
проведенні зборів керівного складу медичних працівників Державної
прикордонної служби України (довідка № 157 від 15 січня 2004 р.), при
реформуванні організаційно-штатних структур центрів оздоровлення та
відпочинку “Піщане” і “Прикордонник” (довідки № 140 від 14 січня 2004 р.
та № 107 від 13 січня 2004 р.), підготовці магістрів медицини
Української військово-медичної академії (довідка № 143 від 14 січня 2004
р.), студентів-військових лікарів запасу в Одеському державному
медичному університеті (акт впровадження від 27.01.2004 р.).

Основні теоретичні положення дослідження, висновки й рекомендації за
змістом, діапазоном і фактографією сприятимуть удосконаленню процесу
формування державної політики в галузі охорони здоров’я
військовослужбовців Воєнної організації України.

Наукові висновки й рекомендації щодо розвитку управління системою
медичного забезпечення Державної прикордонної служби України можуть бути
використані:

у практичній роботі органів державного управління системою медичного
забезпечення військовослужбовців;

для подальших наукових досліджень з теорії та історії державного
управління в Україні, історії військової медицини;

при складанні навчальних планів, програм, спецкурсів, написанні
підручників і методичних посібників з організації медичного забезпечення
військових формувань та історії військової медицини;

у процесі підготовки магістрів медицини в Українській військово-медичній
академії та магістрів державного управління в Національній академії
державного управління при Президентові України.

Особистий внесок здобувача полягає в комплексному дослідженні управління
системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України,
виявленні його тенденцій, особливостей і закономірностей. У
дисертаційному дослідженні основні положення, висновки й рекомендації
належать авторові. Концептуальні положення співавторів наукових
публікацій у дисертації не використані, оскільки вони виходять за рамки
даного дослідження.

Апробація результатів. Матеріали роботи та результати досліджень
оприлюднені:

а) на міжнародному рівні: “Сучасний стан та перспективи розвитку
соціальної медицини та організації охорони здоров’я” (Одеса, 2003);

б) на регіональному рівні: “Регіональна політика в галузі охорони
здоров’я. Шляхи формування та реалізації” (Одеса, 2003);

в) на відомчому рівні: на чотирьох науково-практичних конференціях
лікарів Прикордонних військ України (Київ, 2000, 2001; Одеса, 2002;
Львів, 2003).

Матеріали й результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри
управління охороною здоров’я Національної академії державного управління
при Президентові України.

Публікації. Матеріали дисертації відображено у п’яти статтях, чотири з
яких опубліковані у фахових наукових виданнях.

Структура роботи включає: вступ, чотири розділи, висновки, список
використаних джерел (загальна кількість 264 джерела), додатки. Повний
обсяг дисертації 192 сторінки, обсяг основного тексту становить 166
сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв’язок роботи з науковими
програмами й темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу
і методи дослідження, розкривається наукова новизна, практичне значення,
охарактеризовано особистий внесок здобувача стосовно робіт, виконаних у
співавторстві, наведено дані щодо апробації отриманих результатів,
обґрунтовано хронологічні межі дослідження.

У першому розділі — “Проблеми державного управління та перспективи
розвитку системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби
України” — аналізується стан досліджуваної проблеми, зміст наукових
праць, пов’язаних із розвитком процесу державного управління охороною
здоров’я України, та визначаються напрями сучасних наукових досліджень
генезису системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби
України.

Вивчення історичних аспектів становлення та розвитку системи охорони
здоров’я Державної прикордонної служби України дало можливість виділити
основні періоди в генезисі цього процесу.

Початок першого періоду збігається з часом здобуття Україною державної
незалежності й розпочався 4 листопада 1991 р. (День створення
Прикордонних військ України, далі — ПВУ).

Характерними рисами й основними здобутками даного періоду є:

створення військово-медичної служби як структурного підрозділу
Державного комітету у справах охорони державного кордону України —
центрального органу з керівництва медичним забезпеченням особового
складу ПВУ;

створення Центрального військового госпіталю ПВУ та військових
госпіталів Західного і Південного напрямів ПВУ — органів управління
лікувально-профілактичною вертикаллю системи медичного забезпечення ПВУ.

Другий — охоплює період з 1995 р. до 2000 року.

Основним здобутком цього історичного періоду стало створення системи
управління медичним забезпеченням особового складу за територіальним
принципом та зонами відповідальності.

Третій період розпочався у 2000 році і тривав до 1 серпня 2003 року.

Основними тенденціями розвитку системи управління медичним забезпеченням
Державної прикордонної служби впродовж цих періодів стали:
демократизація та структурна впорядкованість підрозділів системи
державного управління медичним забезпеченням Державної прикордонної
служби України.

Підкреслюється, що в зазначені періоди набули подальшого розвитку такі
принципи діяльності управління охорони здоров’я Державної прикордонної
служби України: єдиновладдя і колегіальності; децентралізації функцій,
повноважень керівництва й гуманізації в управлінні; плановості й
оперативності управління; раціонального розподілу й кооперації праці
апарату управління; компетентності й ефективності; законності та
гласності.

Четвертий період розвитку системи управління медичним забезпеченням
Державної прикордонної служби України розпочався 1 серпня 2003 р. і
продовжується сьогодні. За цей час окрім зазначених вище тенденцій
розвитку процесу управління медичним забезпеченням відомства з’явилася
та набуває подальшого розвитку і така його тенденція як державне
управління наданням платних медичних послуг (ліцензування та акредитація
лікувально-профілактичних закладів).

У розділі робиться висновок про те, що реалізація завдань, які стоять
сьогодні перед військовими лікарями, сприятиме подальшому розвитку
наступних закономірностей управління системою медичного забезпечення
Державної прикордонної служби України: зумовленість мети, системи,
змісту, принципів, функцій і методів управління охороною здоров’я
військовослужбовців особливостями державної політики, рівнем розвитку
економіки, науки та охорони здоров’я; взаємозалежність та взаємоперехід
кількісних і якісних змін у процесі управління; наступність між старим і
новим, поступальний розвиток державного управління з відтворенням на
вищому щаблі цінних, життєздатних елементів старого (форм, принципів і
методів), що ускладнюються, перетворюються і переходять у нову, вищу
якість.

У процесі дослідження всебічно аналізуються публікації журналів “Вісник
Національної академії державного управління при Президентові України”,
“Збірник наукових праць Національної академії державного управління при
Президентові України”, матеріали щорічних науково-практичних конференцій
НАДУ, в яких увага приділяється питанням розвитку системи державного
управління охороною здоров’я України, досвіду управління галуззю в
зарубіжних країнах.

Системний аналіз наукових праць свідчить, що розвиток державного
управління охороною здоров’я України взагалі та державного управління
охороною здоров’я військовослужбовців Воєнної організації зокрема ще
залишається недостатньо вивченим, дослідження все ще розрізнені,
методично не об’єднані. Окремі праці дають змогу лише незначною мірою
розкрити зміст проблеми. На цій основі визначено найважливіші напрями
теми, що потребують наукового дослідження: періодизація розвитку системи
державного управління охороною здоров’я військовослужбовців; з’ясування
цілей структури й функцій центральних органів державного управління
охороною здоров’я військових відомств; виявлення провідних тенденцій,
закономірностей і принципів розвитку системи медичного забезпечення
Державної прикордонної служби України.

Другий розділ — “Теоретико-методологічні засади дослідження управління
системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України” —
присвячений науково-теоретичному обґрунтуванню базових принципів та
механізмів державного управління охороною здоров’я українських
прикордонників.

За складеною програмою дане дослідження проводилося у кілька етапів.
Перший етап присвячено вибору напряму дослідження, опрацюванню мети і
завдань, визначенню об’єкта, предмета та методів дослідження, вибору
можливих джерел інформації. Другим етапом стало вивчення та аналіз
сучасного стану управління системою медичної допомоги в Державній
прикордонній службі України. Для цього використовувався метод аналізу
літературних та архівних джерел. Методом суцільної вибірки вивчена
система управління медичним забезпеченням у Державній прикордонній
службі України та наявні сьогодні в органах управління медичним
забезпеченням (управління охорони здоров’я Адміністрації Департаменту
забезпечення Державної прикордонної служби України, служб охорони
здоров’я Північного, Південного, Західного, Східного та
Азово-Чорноморського регіональних управлінь) підходи до керівництва
підпорядкованими державними структурами медичної служби. На третьому
етапі дослідження з’ясовувалася відповідність наявної системи медичного
забезпечення Державної прикордонної служби завданням, які покладені на
державні структури (лікувально-профілактичні заклади) військової охорони
здоров’я, та визначалися можливі шляхи її удосконалення. На четвертому
етапі обґрунтовано концепцію реформування системи медичного забезпечення
Державної прикордонної служби України.

На заключному, п’ятому етапі, здійснено узагальнення отриманих
результатів і наукове обґрунтування практичних рекомендацій щодо шляхів
удосконалення управління системою медичного забезпечення Державної
прикордонної служби України в умовах адміністративної реформи.

У розділі підкреслюється, що мета дослідження і необхідні методичні
передумови для її досягнення (завдання першого, другого і третього
рівнів) охоплювали вивчення всіх сторін діяльності й управління
досліджуваних систем медичного забезпечення Державної прикордонної
служби України. Вони дозволили здійснити комплексне вивчення вихідного
стану, якості організації та особливостей функціонування як системи в
цілому, так і її складових частин, конкретних підсистем різних
ієрархічних рівнів, а також обґрунтувати її основні напрямки і шляхи
удосконалення діяльності та управління в сучасних умовах.

Розроблена під керівництвом дисертанта програма дозволила всебічно
вивчити керівні структури й керовані об’єкти функціонуючої системи
медичного забезпечення Державної прикордонної служби України, а саме: її
рівень, якість організації і функціональний стан з управлінських
позицій; задіяні моделі системи управління і їхню раціональність; якість
і повноцінність процесу управління в цілому; адекватність інформаційного
забезпечення тощо.

Апробація використаної комплексної програми дослідження і вищеназваних
методик при вивченні окремих питань управління щодо медичного
забезпечення особового складу Державної прикордонної служби України
здійснювалася на нарадах, науково-практичних конференціях та зборах, як
і в безпосередній виробничій діяльності впродовж 2000-2003 рр.

За одиницю спостереження приймалися складові частини керованої системи
(суб’єкти та об’єкти управління, блоки наукового регулювання), посадові
особи перших трьох службово-функціональних груп апаратів управління,
розділи роботи, нормативно-правові акти, форми регулювання діяльності
системи і види інформації.

У процесі дослідження і, особливо, на етапах запровадження розроблених
рекомендацій, з метою підвищення професіоналізму й адекватного
мотивування новацій, було проведено цілеспрямоване навчання посадових
осіб, що виконують ті чи інші функції управління в трьох госпіталях. За
період 2000-2003 рр. навчанням були охоплені 50 керівників і фахівців
апарату управління за 36-годинною програмою з основ менеджменту.

У третьому розділі — “Управління системою медичного забезпечення
Державної прикордонної служби України: стан, організаційна структура,
цілі та функції” — розглядаються сили і засоби медичної служби та
здійснюється аналіз сучасного стану управління системою медичної
допомоги в Державній прикордонній службі України.

Встановлено, що для вирішення завдань медичного забезпечення особового
складу ПВУ мали військово-медичне управління; Центральний госпіталь
(Київ) та два госпіталі напрямів (Львів; Одеса) із загальним ліжковим
фондом 590-630 ліжок; три військові лазарети (Ізмаїл; Оршанець;
Хмельницький) із загальним ліжковим фондом 145 ліжок; пересувний
санітарно-епідеміологічний загін (Київ), два санітарно-епідеміологічні
загони (Львів; Одеса) і санітарно-епідеміологічну лабораторію
(Хмельницький); 37 медичних пунктів (загальною місткістю 635 ліжок), три
центри оздоровлення та відпочинку (Одеса; Ялта і Піщане) та дитячий
оздоровчий табір (Саки).

Штатна чисельність медичної служби станом на 01.12.2000 р. становила 972
військовослужбовці та 554 працівники за трудовим договором (із них
лікарів військових — 255, лікарів цивільних — 99, середніх медичних
працівників — 897). При цьому укомплектованість особовим складом
медичної служби складала: військовослужбовцями — 82,0%, працівниками за
трудовим договором — 86,0%.

0

2

`

< ” AE R ¤ I I - 0 2 ` R c ]„yy^„`„ c ¤ ¦ I I h{&¬B* h{&¬@?ueyB* Особовий склад медичної служби за своїми професійними та моральними якостями в основному відповідав займаним посадам. Медичне забезпечення пенсіонерів ПВУ здійснювалось у лікувально-профілактичних закладах Прикордонних військ (ПВ), Міністерства оборони (МО) України, Служби безпеки України (СБУ) та Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України. При цьому наголошується, що у зв’язку з відсутністю власних лікувально-профілактичних закладів в Автономній Республіці Крим та Східному регіоні, системи санаторно-курортного і відновлювального лікування, а також відмовою у плановому лікуванні пенсіонерів ПВУ в госпіталях інших силових відомств, соціальний захист військовослужбовців, що перебувають у запасі та відставці, значно погіршився. Робота медичної служби на той час регламентувалася єдиним нормативно-правовим документом - наказом Держкомкордону від 9 червня 1992 р. №140 “Про введення в дію Положення про організацію медичного забезпечення Прикордонних військ України”. Тому, відповідно до завдань цього дослідження, була скоординована робота військово-медичного управління Державної прикордонної служби України з напрацювання нормативно-правового забезпечення відповідної виробничої діяльності системи медичного забезпечення та її підсистем. Дослідженням встановлено, що інформаційне забезпечення в системі медичної служби Прикордонних військ України за оціночним показником “задовільно”, здійснюється тільки в 16,7% військово-медичних закладів при вивченні їх інформаційних потоків, тоді як більшість медичних структур функціонували “незадовільно” через недоступність частини інформації у 75,0% лікувально-профілактичних закладів, або повної її відсутності (16,7%). Як основні носії інформації у всіх вивчених системах управління використовувалися паперові форми (стандартні бланки (37,5%), статистичні обліково-звітні форми (45,8%), картки (37,5%). У 16,7% випадків використовувалися магнітні диски та у 8,3% лазерні диски, при використанні комп’ютерної техніки. Із засобів оргтехніки для механізації та автоматизації управлінської праці найбільшого поширення набули засоби зв’язку, підготовки і складання документів, а також персональні комп’ютери. Інша сучасна офісна техніка і комп’ютерні технології у двох третинах випадків не використовувалися або використовувалися частково (20,8%) переважно для особистої праці, управління службами, діловодства тощо. Таким чином, результати дослідження дають право стверджувати, що інформаційне забезпечення в системі надання медичної допомоги особовому складові ПВУ, незалежно від рівня управління, не являє собою організовану систему інформаційного забезпечення, а відповідно не має можливості забезпечити адекватну інформаційну потребу в управлінській практиці за її обсягом, своєчасністю, достовірністю та цілеспрямованістю. Матеріалами дослідження також встановлено, що діяльність медичних закладів ПВУ здійснювалася в умовах украй недостатнього бюджетного фінансування, що значною мірою позначалося на якості лікувально-діагностичної роботи. Представлені дані свідчать про явні дефекти в організації та здійсненні процесу управління в системі медичної служби ПВУ. Сказане вище стало підставою для теоретичного обґрунтування нової моделі управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України. У четвертому розділі - “Концепція реформування управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України” - обґрунтовано нову модель управління системою медичного забезпечення українських прикордонників. При розробці проекту концепції реорганізаційного моделювання системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України як загальні передумови виступали: несприятливі показники діяльності функціональних структур медичної служби ПВУ та низький рівень здоров’я військовослужбовців, з тенденцією до погіршення їх основних показників; нестабільність фінансово-економічної ситуації медичної служби ПВУ; управлінська недоцільність та функціональна невiдповiднiсть наявної системи медичного забезпечення ПВУ її цільовому призначенню. Передумовами розробки концепції i наступних управлінських рішень були вимоги сучасного менеджменту, власне теорії: державного управління, систем, комплексного підходу щодо удосконалення системи управління, управлiнського рішення, роботи з кадрами. Як методичну основу було взято системний підхід, системний та функціонально-вартісний аналіз, методики медичної статистики, організаційного моделювання тощо. Зазначається, що організаційна доцільність та ефективність діяльності керованої системи визначається, насамперед, конкретизацією її принципів побудови, які слід вважати системостабілізуючим фактором. Стосовно концепції реструктуризації системи надання медичної допомоги особовому складові Державної прикордонної служби України як її принципи визначено: верховенство права; пріоритетність удосконалення системи профілактичного забезпечення; інтеграцію служби охорони здоров’я Державної прикордонної служби України із загальнодержавною системою охорони здоров’я; створення управлінсько-економічного механізму підвищення якості надання медичної допомоги; правонаступності фундаментальних теоретичних та практичних положень військово-медичної доктрини. При цьому загальними пріоритетами стали: організація лікувально-діагностичної роботи згідно з уніфікованими стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги; створення умов, які відповідають сучасному рівню перебування пацієнтів на лікуванні; визначення порядку надання медичних послуг пенсіонерам Державної прикордонної служби України з числа ветеранів війни і військової служби, офіцерам і прапорщикам, членам їх сімей та іншим верствам населення; організація і проведення високоефективних заходів щодо надання медичної допомоги пацієнтам та якнайшвидше відновлення їх боєготовності та працездатності; забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя, пропаганда гігієнічних знань і здорового способу життя; забезпечення медичним майном; здійснення систематичного контролю за всіма сторонами життя, побуту, діяльності військ з метою збереження та зміцнення здоров’я особового складу; розробка пропозицій щодо поліпшення медичного забезпечення військ на мирний і воєнний час; відпрацювання та впровадження оптимізованих схем-моделей і механізмів управління та фінансово-економічного забезпечення. У розділі обґрунтовано, що концептуальним підходам до державної та відомчої політики реформування наявної системи медичного забезпечення ПВУ сприяв Указ Президента України від 16 листопада 2000 р. за № 1241/2000 “Про Програму дій, спрямованих на підтримання режиму державного кордону України і прикордонного режиму, розвиток Прикордонних військ України, на період до 2005 року”. Для поліпшення соціально-економічного становища та нормативно-правового врегулювання процесу функціонування медичної служби ПВУ, наказом голови Комітету затверджено і введено в дію Програму дій, спрямованих на удосконалення та розвиток медичної служби ПВУ на період до 2003 р. З урахуванням особливостей діяльності ПВУ, а також реальних економічних умов сьогодення, основаними напрямками реформування медичної допомоги визначені такі: концентрація сил і засобів медичної служби у військово-медичних закладах; надання медичної допомоги, використовуючи денні стаціонари, а також лікарні й медичні заклади, підпорядковані МОЗ України, МО України та іншим формуванням, утвореним відповідно до законодавства України; збереження лазаретів потужністю 25-50 ліжок, з урахуванням нечисленності деяких гарнізонів. Медична допомога прикріпленим до таких лазаретів військовослужбовцям і пенсіонерам Державної прикордонної служби України на етапі діагностики і спеціалізованого лікування також може надаватися і в лікарнях системи МОЗ України; раціональне використання матеріальних та кадрових ресурсів буде сприяти наданню спеціалізованої медичної допомоги в амбулаторіях і загальнопрофільної медичної допомоги в госпіталях; формування єдиного інформаційного простору з упровадженням лікувально-консультативних, дистанційних (телеметричних) консультативно-діагностичних форм, комп’ютерних технологій збору, обробки, аналізу і збереження інформації в базах даних є обов’язковою умовою проведення реформ у системі медичного забезпечення Державної прикордонної служби України; на часі введення пересувних кабінетів (пересувних мобільних лікувально-діагностичних комплексів) до штатів госпіталів Державної прикордонної служби України та формування позаштатних спеціалізованих виїзних бригад. Це особливо актуально для успішного функціонування військових гарнізонів з малопотужними військово-лікувальними закладами. Основними завданнями пересувних кабінетів слід визначити: проведення поглибленого медичного обстеження військовослужбовців та надання лікарської допомоги особовому складу підрозділів Державної прикордонної служби, які виконують завдання з охорони державного кордону України (у тому числі дислокованих у пунктах, де відсутні лікувально-профілактичні заклади військових формувань та медичні заклади системи МОЗ України). Принциповими особливостями нової моделі надання медичної допомоги військовому контингенту Державної прикордонної служби стали: організацiя військової медичної дільничної служби (ВМДС) на рівні застава - комендатура - загін, яка в медичному функціонально-структурному відношенні представлена військовою сімейною амбулаторією (ВСА) на чолі з сімейним лікарем; участь лікувально-профілактичних закладів систем МОЗ, МО, МВС та СБ України в наданні медичної допомоги військовослужбовцям та прикріпленому контингенту (в т.ч. і населенню відповідного регіону) на всіх медико-організаційних етапах на юридичних засадах - договорів, сумісних наказів, вказівок тощо; гнучка організаційно-функціональна структура медичних служб усіх медико-організаційних етапів залежно від військових, бойових, санітарно-епідеміологічних, місцевих умов та контингенту, який обслуговується (військовослужбовці строкової служби та за контрактом, пенсіонери Державної прикордонної служби України, члени їх сімей та населення регіону); функціональна взаємозалежність та взаємодоповнюваність структур медичної служби всіх медико-організаційних етапів; відносна самостійність керівників медичних структур у вирішенні оперативно-тактичних завдань щодо організації, надання медичної та санітарно-епідеміологічної допомоги пацієнтам і управління ними. За результатами виконаного дослідження обґрунтовано, що реалізація основної суті управління (розподіл медичних ресурсів - ліжок, лікарів, фінансових і матеріально-технічних засобів) можлива тільки через механізм планування. Основне призначення плану - ефективне використання виділених на медичне забезпечення ресурсів, пошук і залучення резервних ресурсів, а також створення необхідних умов і стимулів для інтенсифікації праці медичного й немедичного персоналу. ВИСНОВКИ У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми щодо оптимізації моделей-схем управління, інфраструктури мережі та медико-організаційних етапів у діяльності системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України з посиленням їх функціональних можливостей і самостійності в організації надання медичної допомоги військовому контингенту на засадах державного управління та сучасного менеджменту; здійснено розробку науково-прикладних підходів, концепцій, технологій, що забезпечують теоретичне і практичне використання отриманих наукових результатів. Одержані в ході виконаного дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дослідження дають можливість зробити основні висновки й пропозиції. 1. Проблема державного управління системою медичного забезпечення Воєнної організації практично не досліджена в науковій літературі, а задіяна його модель у системі медичної допомоги особовому складові Державної прикордонної служби України ще не повною мірою відповідає вимогам адміністративної реформи України й умовам ринкової трансформації українського суспільства та потребує розробки науково обґрунтованої концепції щодо вдосконалення її діяльності як один із шляхів підвищення ефективності функціонування служби та якості надання медичної допомоги пацієнтам (військовослужбовцям, членам їх сімей, пенсіонерам та цивільному населенню). Цінність отриманих результатів дослідження в частині вивчення еволюції державного управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України полягає в тому, що отримані знання дають змогу використати як позитивну, так і негативну історичну спадщину при оптимізації системи державного управління охороною здоров’я військовослужбовців у сучасних умовах. 2. Доведено, що організаційні принципи діяльності задіяної моделі системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України, як і систем інших силових структур, з позицій державного управління та умов ринкової економіки увійшли в функцiонально-цiльове та законодавче протиріччя між діяльністю служби і державно-відомчою політикою в частині заходів щодо власне охорони здоров’я військовослужбовців (соціальної профілактики), що за сім останніх років значною мірою вплинуло на погіршення стану та рівня здоров’я військового контингенту відомства (зростання показників загальної, госпіталізованої та інфекційної захворюваності, а також захворювання на туберкульоз, органів травлення, психічних розладів, втрати працездатності, звільнення зі служби i смертностi військовослужбовців строкової служби та за контрактом в 1,2-1,8 раза), загострило кризові явища в системі охорони здоров’я та в управлінні нею. 3. Дослідженням установлено, що використання основних системних ресурсів (ліжкового фонду, медичних технологій, кадрового складу, фінансових та матеріально-технічних засобів) медичної служби не відповідає функціонально-організаційнiй інфраструктурі та етапності наявної системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України. Підтвердженням цього є те, що: тільки 30,0% медичних пунктів відповідають встановленим вимогам щодо розміщення функціональних підрозділів і наявності матеріально-технічної бази; недостатнє бюджетне фінансування (до 70,0%) стаціонарної допомоги не відповідає сучасній медичній доктрині, яка віддає перевагу амбулаторно-поліклінічному етапу і медичній профілактиці захворювань; за наявності нових зразків сучасної медичної техніки та апаратури деякі з них не введені в дію та не експлуатуються. 4. Наявна організаційна модель етапності надання медичної допомоги військовому контингенту ПВУ втратила свою цілісність та динамічність і потребує реорганізаційного моделювання, про що свідчать: випадки самоусунення лікарів від участі в лікувально-діагностичній роботі; порушення термінів лікування хворих; перекладення лікарських обов’язків на середній медичний персонал у більшості медичних пунктів щодо проведення амбулаторного прийому; незнання позаштатними провідними спеціалістами центрального госпіталю стану справ в органах охорони державного кордону за фахом своєї діяльності, відсутність їх взаємодії та співпраці з колегами, як і планових виїздів до структур Державної прикордонної служби України для надання методичної і практичної допомоги службі охорони здоров’я; невідповідність організації надання невідкладної медичної допомоги рівню провідних та головних лікувально-профілактичних закладів тощо. Це підтверджено і матеріалами соціологічних досліджень - частота незадовільних оцінок стану системи медичної допомоги в ПВУ та рекомендації щодо необхідності її реформування серед респондентів - медичних працівників, керівників та їх заступників становлять відповідно 87,6%, 75,0 та 74,2%. 5. Завдяки матеріалам дослідження на засадах державного управління, чинної законодавчо-нормативної та сучасної методичної бази обґрунтована і впроваджена на практиці “Модель концепції реорганізації діяльності та управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України”, яка передбачала етапи, зміст, мету, завдання, принципи й пріоритети оптимізованої реорганізації інфраструктури функціональної моделі відомчої системи медичної служби зі збереженням організаційної структури Державної прикордонної служби (застава-комендатура-загін, регіональне управління, Адміністрація Державної прикордонної служби України), конкретизацією функцій, єдності й цілісності наявної інфраструктури, концентрацією та цільовим призначенням основних ресурсів за конкретними її видами, і до якої, з метою зміцнення, підвищення значення і якості медичної допомоги, внесені принципові доповнення (передбачені чотири військово-медико-організаційні етапи на рівні військових формувань; організацiя військової медичної дільничної служби на рівні застава-комендатура-загін, яка представлена військовою сімейною амбулаторією на чолі з сімейним лікарем; участь у лікувально-профілактичному забезпеченні медичних підрозділів МОЗ, МО, МВС та СБ України на договірних засадах; задіяння гнучкої організаційно-функціональної структури медичних служб усіх етапів залежно від військових, бойових, санітарно-епідеміологічних, місцевих умов та контингенту, що обслуговується; функціональна взаємозалежність та взаємодоповнюваність структур медичної служби; відносна самостійність керівників медичних структур у вирішенні оперативно-тактичних завдань щодо організації, надання медичної та санітарно-епідеміологічної допомоги пацієнтам й управління даним процесом тощо). 6. Конкретизовано особливості науково обґрунтованої схеми-моделі управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України, яка в структурному відношенні представлена трьома самостійними, але взаємопов’язаними частинами (I - взаємодія управлінських структур; II - організація управлінської діяльності; III - технологія процесу управління); здійснено демократизацію й децентралізацію управління за рахунок делегування вищими органами нижчим низки функцій безпосередньо на суб’єкти управління (служба охорони здоров’я Державної прикордонної служби України ? Центральний госпіталь; Центральний госпіталь ? госпіталь регіонального управління; госпіталь регіонального управління ? військова сімейна амбулаторія, фельдшерський медичний пункт), що відповідає базовим принципам державного управління, законам і сучасним напрямам менеджменту, дає змогу підвищити ефективність управління при збереженні загальної лiнійно-функціональної схеми підпорядкованості, розробляти близько 80,0% нормативних актів безпосередньо апаратами управлiння медичного забезпечення конкретного військово-медико-організаційного етапу. Вищенаведене визначає таку організаційну модель управлiння як більш придатну до адміністративної реформи в Україні, умов ринкової економіки та ринкових відносин, що зміцнюються. 7. Здійснені заходи з реорганізаційного моделювання системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України сприяли стабілізації та позитивній динаміці стану здоров’я військовослужбовців і діяльності медичної служби за період (2000-2003 рр.), що вивчався (уведення до штатів військових госпіталів пересувних мобільних діагностичних комплексів, амбулаторії в 2-х напрямах, поліклініки, семи медичних пунктів, трьох санітарно-епідеміологічних загонів). Знизились рівні: загальної захворюваностi на 19,9%, інфекційних захворювань на 37,9%; захворюваності на туберкульоз на 40,0%; число травмованих із втратою працездатності на 13,9%; смертностi на 6,4% та звільнення через хворобу серед військовослужбовців строкової служби на 48,1% тощо. 8. Результати виконаного дослідження свідчать, що запропоновані організаційно-управлінські моделі діяльності системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України є універсальними за функціональними принципами та архітектурною структурою, системними ознаками, науковістю та оперативністю. Вони формують і забезпечують максимальну самостійність посадових осіб поряд з підвищеною вимогливістю та відповідальністю за здоров’я військовослужбовців, що дозволяє визнати їх найбільш адекватними вимогам сучасного етапу будівництва Державної прикордонної служби і можуть бути використані в нових соціально-економічних умовах медичними службами інших складових Воєнної організації України та рекомендовані до впровадження в інших системах, що прагнуть до реорганiзацiйних перетворень. 9. Урахування основних наукових результатів виконаного дослідження, накопиченого досвіду, потреб сучасного розвитку системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України дозволяють Верховній Раді України прискорити прийняття змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. та Закону України “Про обов’язкове державне соціальне медичне страхування”. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Мегедь В. Досвід реформування системи медичного забезпечення Прикордонних військ України на засадах державного регулювання // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 4. - С. 221-223. Мегедь В. Моделювання механізмів управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 3. - С. 65-73. Мегедь В. Реорганізація діяльності системи медичної допомоги Прикордонних військ України на засадах принципів державного управління // Актуальні проблеми державного управління / Зб. наук. пр. ОРІДУ НАДУ. - 2003. - Вип. 3 (15). - С.131-143. Мегедь В.П. Досвід фінансово-економічного забезпечення медичної служби Прикордонних військ України в умовах ринкової економіки // Сучасний стан та перспективи розвитку соціальної медицини та організації охорони здоров’я: напрямки та шляхи реформування системи охорони здоров’я (до 80-річчя кафедри соціальної медицини, управління та економіки охорони здоров’я): Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 18-19 верес. 2003 р.). - О.: Одес. держ. ун-т, 2003. - С.175-176. Журавель В., Мегедь В., Чорномаз В. Роль органів державної виконавчої влади у визначенні політики та розвитку системи медичної допомоги // Регіональна політика в галузі охорони здоров’я: шляхи формування та реалізації: Матеріали наук.-практ. конф. (м. Одеса, 5 - 6 черв. 2003 р.). - О.: Одес. держ. ун-т, 2003. - С.29-34. Анотації Мегедь В.П. Управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України: особливості й тенденції розвитку. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2004. У дисертації висвітлені питання управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України. Автор наголошує, що за роки незалежності в Україні створено якісно нову систему управління наданням медичної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, яка відповідає нормативно-правовим документам, що регулюють дану діяльність, та задовольняє вимоги пацієнтів. З’явилися реальні можливості для запровадження у практичну діяльність нових медичних технологій, вільного вибору пацієнтами лікарів, а українські військові лікарі-прикордонники можуть підвищувати свій професійний рівень у кращих європейських клініках. Обґрунтована періодизація, тенденції та закономірності процесу становлення й розвитку системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби в незалежній Україні. Ключові слова: Державна прикордонна служба України, система, державне управління медичним забезпеченням, тенденції розвитку медичного забезпечення. Мегедь В.П. Управление системой медицинского обеспечения Государственной пограничной службы Украины: особенности и тенденции развития. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2004. В диссертации рассматриваются вопросы управления системой медицинского обеспечения Государственной пограничной службы Украины, находит отражение обобщение и новое решение актуальной научной проблемы относительно оптимизации моделей-схем управления, инфраструктуры сети и медико-организационных этапов в деятельности системы медицинского обеспечения Государственной пограничной службы Украины с усилением их функциональных возможностей и самостоятельности в организации предоставления медицинской помощи воинскому контингенту на принципах государственного управления и современного менеджмента. Показано, что проблема государственного управления системой медицинского обеспечения Военной организации практически не исследована в научной литературе, а задействованная ее модель в системе медицинской помощи личному составу Государственной пограничной службы Украины еще не в полной мере отвечает требованиям административной реформы Украины, условиям рыночной трансформации украинского общества и требует разработки научно обоснованной концепции относительно усовершенствования ее деятельности в качестве одного из путей повышения эффективности функционирования службы и предоставления медицинской помощи пациентам (военнослужащим, членам их семей, пенсионерам и гражданскому населению). Существующая организационная модель этапности предоставления медицинской помощи утратила свою целостность и динамичность и требует реорганизационного моделирования. Автором осуществлена разработка подходов, концепций, технологий, обеспечивающих теоретическое и практическое использование полученных научных результатов, обоснована периодизация процесса становления и развития системы медицинского обеспечения Государственной пограничной службы в независимой Украине. Стержневым направлением научно обоснованной схемы-модели управления системой медицинского обеспечения Государственной пограничной службы Украины являются: введение военно-медицинских управленческих уровней и военно-медицинской вертикали; демократизация и децентрализация управления за счет делегирования вышестоящими органами нижестоящим ряда функций непосредственно на субъекты тактико-оперативного управления, что отвечает базовым принципам государственного управления, законам и современным направлениям менеджмента, дающим возможность повысить эффективность управления при условии сохранения общей линейно-функциональной схемы подчиненности; разработка около 80% нормативно-правовых актов непосредственно аппаратом управления медицинским обеспечением конкретного военно-медико-организационного этапа. Ценность полученных результатов исследования в части изучения эволюции государственного управления системой медицинского обеспечения Государственной пограничной службы Украины состоит в том, что полученные знания дают возможность использовать как положительное, так и отрицательное историческое наследие при оптимизации системы государственного управления здравоохранением военнослужащих в современных условиях. На современном этапе независимости Украины создана качественно новая система управления предоставляемой медицинской помощью военнослужащим Государственной пограничной службы Украины, отвечающая нормативно-правовым документам, регулирующим эту деятельность, и отвечающая требованиям пациентов. Вышеизложенное определяет такую организационную модель управления как более приемлемую для административной реформы в Украине в условиях рыночной экономики и нарастающих рыночных отношений. Результаты проведенного исследования показывают, что предложенные модели управления системой медицинского обеспечения Государственной пограничной службы Украины являются универсальными по функциональным принципам и архитектурной структуре. Они формируют и обеспечивают максимальную самостоятельность должностных лиц вместе с повышенной требовательностью и ответственностью за здоровье военнослужащих, признают их наиболее адекватными требованиям современного этапа формирования Государственной пограничной службы и могут быть использованы в новых социально-экономических условиях медицинскими службами других составляющих Военной организации Украины и рекомендованы к внедрению в других системах, стремящихся к реорганизационным преобразованиям. Результаты выполненного исследования, накопленный опыт открывают реальную возможность внедрения в практическую деятельность новых медицинских технологий, а также свободного выбора пациентами врачей. Ключевые слова: Государственная пограничная служба Украины, система, государственное управление медицинским обеспечением, тенденции развития медицинского обеспечения. Meged V.P. Management of the system of medical care at the State boundary service of Ukraine: features and tendencies of development. - Manuscript. The thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Public administration), speciality 25.00.02 - the mechanism of public administration. - The National Academy of Public Administration, office of the President of Ukraine. - Kyiv, 2004 Issues of management of the system of medical care at the State boundary service of Ukraine are covered in the work. The author emphasizes that the new system of medical care management of the military men of the State boundary service of Ukraine has been created during the years of the independence of Ukraine. This system corresponds to the legal documents, which satisfy the requirements of the patients. There is a real opportunity to put into practice new technologies and free choice of the doctors for the patients. The Ukrainian military doctors - frontier guards can raise their professional level in the best European clinics. Terms of strengthening and development of medical care at the State boundary service of Ukraine have been set. Key words: the State boundary service of Ukraine, system, the management of the medical care, tendencies of development.

Похожие записи