.

Ультраструктурна морфологія компонентів аерогематичного бар\’єру при хронічному бронхіті (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3262
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

ГОЛУБЄВА МАРІЯ ГЕННАДІЇВНА

УДК 616-08+615.276+616.36-003

Фармакотерапевтична ефективність амізону при експериментальних токсичних
гепатитах

14.03.05 – фармакологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фармакології з курсом клінічної фармакології
Івано-Франківської державної медичної академії МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Гудивок Ярослава
Степанівна, професор кафедри фармакології з курсом клінічної
фармакології Івано-Франківської державної медичної академії МОЗ України

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, Літвінова Надія Володимирівна,
Інститут фармакології і токсикології АМН України, головний науковий
співробітник відділу біохімічної фармакології

доктор медичних наук, професор Степанюк Георгій Іванович, Вінницький
національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України,
завідувач кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О.
Богомольця, кафедра фармакології, м. Київ

Захист відбудеться „_16 ” „ березня_” 2005 року о 15-00_ годині на
засіданні спеціалізованої вченої рази Д 26.550.01 в Інституті
фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ,
вул. Е. Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту фармакології та
токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14.

Автореферат розісланий „14_” „_лютого” 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Д 26.550.01

к.б.н. Данова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з приоритетних напрямків сучасної
фармакотерапії захворювань внутрішніх органів є пошук, розробка і
вивчення нових оригінальних гепатопротекторів. Це зумовлено тим, що нині
в усьому світі спостерігається зростання захворювань печінки, викликане
розповсюдженням гепатогенних вірусів, несприятливою екологічною
ситуацією, зловживанням алкоголем і надмірним, часто неконтрольованим,
застосуванням ліків. За останні 5 років захворюваність на хронічні
гепатити та цирози печінки в Україні зросла в середньому на 70% (Н.В.
Харченко, 2004), причому тільки 70-80% з них є наслідками перенесеного
вірусного гепатиту, а 20-30% складають токсичні, алкогольні,
медикаментозні, аутоімунні ураження печінки.

Арсенал гепатозахисних засобів постійно збільшується. В Україні
зареєстровано понад 80 препаратів вказаної дії, причому в цьому переліку
вітчизняні ліки складають тільки 13-15% (Н.В. Харченко, 2004). Однак,
незважаючи на наявність великої кількості середників з різноманітними
лікувальними механізмами дії, при патології печінки токсичного генезу
існуючі гепатопротектори не завжди є достатньо ефективними і в ряді
випадків не можуть повністю захистити або відновити порушені функції
(И.И. Дегтярева, 2000; А.И. Хазанов, 2003; Н.В. Харченко, 2004). Тому
потрібен подальший пошук нових сполук різного (природного і
синтетичного) походження, які б позитивно впливали на функціонування
печінки.

Останнім часом при вірусних і токсичних захворюваннях печінки почали
застосовувати новий нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ) амізон
(А.Ф. Фролов и соавт., 1996; В.М. Фролов и соавт., 2000, 2002; В.О.
Терьошин, 1998; В. Родіонов, 2001). Це засіб із унікальною комбінацією
фармакологічних ефектів – він поєднує протизапальну, інтерфероногенну,
противірусну й імуномодулюючу властивості, що раніше вважалось
неможливим. На відміну від інших НПЗЗ, амізон не виявляє більшості
побічних ефектів, властивих препаратам цієї групи, є безпечним у
використанні (Т.А. Бухтіарова і співавт., 1998). Крім специфічної
протизапальної та анальгезуючої активностей, у нього виявлена
геномопротекторна, антиоксидантна, мембраностабілізуюча дії (Ю.І.
Губський і співавт., 1998), що дозволяє розглядати його як перспективну
сполуку для лікування захворювань печінки.

Враховуючи важливу роль в розвитку гепатитів процесів запалення і
порушення імунітету та відсутність в практичній гепатології ліків з
такими універсальними фармакологічними характеристиками, доцільним було
провести дослідження гепатопротекторних властивостей НПЗЗ амізону.

Зв’язок роботи з науковими дослідженнями. Дисертація виконана відповідно
до плану ІФДМА і є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри
фармакології з курсом клінічної фармакології 0102V006751 „Фармакологічне
обґрунтування використання ліпосомального засобу „Ліпофлавон” та
протизапального препарату „Амізон” в лікуванні ерозивно-виразкових
захворювань шлунково-кишкового тракту та токсичних уражень печінки”.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є експериментальне обґрунтування
доцільності використання амізону в якості гепатопротектора.

Виходячи з даної мети були поставлені наступні задачі:

1. Вивчити лікувальний вплив амізону на процеси перекисного окислення,
антиоксидантний статус організму, процеси цитолізу, холестазу,
метаболізм білків, жирів, глікогенсинтезуючу, секреторну та детоксикуючу
функції печінки щурів в умовах гострого тетрахлорметанового, хронічного
алкогольно-тетрахлорметанового та хронічного медикаментозного
ізоніазид-ріфампіцинового експериментальних токсичних гепатитів.

2. Визначити вплив амізону на гістологічну структуру печінки при
експериментальних токсичних гепатитах.

3. Дослідити вплив амізону на морфологічний склад периферичної крові у
щурів в умовах токсичного ураження печінки.

4. Порівняти здатність амізону пригнічувати розвиток токсичних гепатитів
при ентеральному та парентеральному шляхах введення.

5. Провести порівняльний аналіз гепатопротекторної ефективності амізону
з ?-токоферолу ацетатом, силібором та тіотриазоліном.

Об’єкт дослідження – нелінійні білі щурі з модельованими запальними
ураженнями печінки токсичної етіології (гострий тетрахлорметановий,
хронічний алкогольно-тетрахлорметановий та хронічний медикаментозний
ізоніазид-ріфампіциновий гепатити).

Предмет дослідження – вивчення гепатопротекторних властивостей
нестероїдного протизапального препарату амізону.

Методи дослідження. Використовувався комплексний методичний підхід із
застосуванням фармакологічних, біохімічних, функціональних,
гематологічних, гістологічних та статистичних методів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що гепатопротекторні
ефекти амізону зумовлені його здатністю пригнічувати процеси перекисної
деструкції, нормалізувати антиоксидантний статус організму, метаболізм
білків, жирів, покращувати глікогенсинтезуючу, відновлювати секреторну
та детоксикуючу функції печінки, знижувати інтенсивність процесів
цитолізу, холестазу з одночасною нормалізацією морфологічної картини
периферичної крові, відновленням архітектоніки органу. Вперше
встановлено наявність гепатопротекторного ефекту амізону в умовах
експериментальних алкогольного і медикаментозного гепатитів. Вивчено
вплив амізону при ентеральному та парентеральному шляхах введення на
жовчогінну, детоксикуючу функції печінки, гістологічну картину печінки,
показники білкового, жирового, вуглеводневого обмінів, склад
периферичної крові. Виявлено, що активність терапевтичної дії амізону
при парентеральному введенні не поступається перед його ентеральним
застосуванням.

Встановлено, що за лікувальною ефективністю амізон не поступається, а в
більшості випадків перевершує дію препаратів порівняння – силібору,
токоферолу ацетату, найбільш подібний за спектром дії та активністю до
тіотриазоліну.

Практичне значення одержаних результатів. В роботі наведено нове
вирішення актуальної задачі, яка полягає в експериментальному
обґрунтуванні доцільності використання амізону в якості гепатопротектора
в умовах токсичних гепатитів. Одержані результати поглиблюють уявлення
про фармакодинамічні властивості та механізм лікувальної дії
досліджуваного препарату. Вперше показана співставимість ефекту амізону
при різних шляхах введення. Отримані дані показують перспективність
подальшого дослідження амізону як середника для терапії гепатитів
токсичної етіології: його призначення може підвищити ефективність
лікування алкогольних та хімічних пошкоджень печінки та безпечність
специфічної терапії у хворих на туберкульоз з ураженням печінки,
викликаним туберкулостатиками.

Результати роботи впроваджені в педагогічний процес кафедр фармакології
Івано-Франківської державної медичної академії, Буковинської державної
медичної академії, Одеського державного медичного університету,
Донецького державного медичного університету ім. М. Горького,
Харківського державного медичного університету, Ужгородського державного
університету, Національного фармацевтичного університету, Львівського
державного медичного університету ім. Д. Галицького.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто проведено
патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури з обраної
проблеми, визначено цілі, задачі, методичні підходи, відпрацьовано
моделі експериментальної патології і лабораторних досліджень. Самостійно
виконано фармакологічні, біохімічні та гематологічні дослідження.
Автором проведено аналіз, систематизацію та статистичну обробку
отриманих результатів, сформульовано основні положення та висновки
роботи. Гістологічне вивчення тканини печінки проведено за
консультативної допомоги завідуючого кафедри нормальної анатомії людини
ІФДМА д.мед.н., професора Шутки Б.М.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
апробовані на VІІ Міжнародному конгресі студентів та молодих вчених
(Тернопіль, 2003 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції
„Гепатопротектори в Україні – реалії та перспективи” (Харків, 2003 р.),
VII Конгресі патологів України (Івано-Франківськ, 2003 р.), 58
науково-практичній конференції студентів і молодих вчених Національного
медичного університету ім. О.О. Богомольця з міжнародною участю
„Актуальні проблеми сучасної медицини” (Київ, 2003 р.), 57 Міжнародній
науково-практичній конференції студентів та молодих вчених (Ужгород,
2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових робіт, з
них 5 статей в центральних фахових журналах, 7 тез доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 153 сторінках
машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, опису
матеріалів та методів дослідження, 3 розділів власних досліджень,
обговорення, висновків та списку використаної літератури, який містить
145 джерел вітчизняних (кирилицею) та 95 зарубіжних (латиною)
публікацій. Дисертація ілюстрована 28 таблицями, 21 діаграмою, 9
мікрофотографіями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Фармакологічні властивості амізону в
умовах токсичних гепатитів досліджені на 436 білих нелінійних щурах обох
статей з масою тіла 180-230 г, які утримувались на стандартному раціоні
віварію. Методичні принципи та прийоми, що використовувались під час
постановки експерименту, відповідають загальноприйнятим нормам
(„Методические рекомендации по выведению лабораторных животных из
эксперимента” (Киев, 1986), „Доклінічні дослідження лікарських засобів.
Методичні рекомендації”, 2001).

Гепатопротекторні властивості амізону досліджували на 3 різних за
етіологією моделях токсичних гепатитів.

Гострий токсичний гепатит викликали підшкірним введенням 50% олійного
розчину тетрахлорметану (ТХМ) по 4 мл/кг маси тіла тварин протягом 4
днів („Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні
рекомендації”, 2001).

Хронічний алкогольно-тетрахлорметановий гепатит з фіброзуванням органу
викликали комбінованим застосуванням двох токсинів – 5% розчину етанолу,
який тварини отримували замість питної води протягом 28 днів, та ТХМ,
який вводили щурам всередину двічі на тиждень по 2 мл/кг маси у вигляді
4% олійного розчину (С.Р. Siegers et al., 1984). Контрольні тварини обох
попередніх груп отримували еквівалентну кількість соняшникової олії
внутрішньошлунково.

Хронічний ізоніазид-ріфампіциновий медикаментозний гепатит моделювали за
допомогою одночасного введення двох туберкулостатиків – ізоніазиду
(внутрішньоочеревинно з розрахунку 100 мг/кг маси тіла щура) та
ріфампіцину (внутрішньошлунково у дозі 20 мг/кг на 2% крохмальній
суспензії), щоденно протягом 14 днів (В.В. Шманько, 1986). Тварини
контрольної групи отримували 2% крохмальну суспензію всередину та
ізотонічний розчин натрію хлориду внутрішньоочеревинно в еквівалентних
кількостях.

Оскільки амізон при парентеральному введенні як гепатопротектор не
досліджувався, визначали його середню ефективну дозу (ЕД50) та її
довірчі інтервали за графічним методом Я.І. Хаджая (1965) за показниками
антиоксидантного – вміст малонового диальдегіду (МДА) в тканині печінки
й антицитолітичного – активність АлАТ в сироватці крові – ефектів
(„Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні рекомендації”,
2001). З метою моделювання гострого токсичного гепатиту тваринам
підшкірно вводили 50% олійний розчин ТХМ протягом 2 днів з одночасним
застосуванням амізону в різних дозах (1,5-3,1-6,25-12,5-25-50 мг/кг)
внутрішньоочеревинно за 1 год до тачерез 2 год після введення
ксенобіотика.

Таблетовану форму амізону (фірма „Фармак”, Україна) вводили
внутрішньошлунково в дозі 10 мг/кг (з розрахунку на основну діючу
речовину) після відповідного обчислення ЕД50 за формулою Рыболовлева
Ю.Р., Рыболовлева Р.С. (1979), базуючись на середніх терапевтичних
дозах, які, за даними літератури, використовувались для лікування
токсичних гепатитів (Фролов В.М. та співавт., 2000, 2002). В якості
препаратів порівняння було обрано 3 середника, які мають
гепатопротекторну дію: 10% олійний ін’єкційний розчин ?-токоферолу
ацетату (АО „Октябрь”, Росія) по 50 мг/кг маси тіла підшкірно, таблетки
силібору по 0,04 г („Здоров’я”) внутрішньошлунково по 25 мг/кг у 2 %
крохмальному клейстері, тіотриазолін у вигляді 2,5 % розчину по 100
мг/кг внутрішньом’язово („Галичфарм”). Середні ефективні дози препаратів
підібрано згідно даних авторів, які експериментально оцінювали їх
гепатопротекторні властивості (Н.С. Скакун та співавт., 1995; С.М.
Дроговоз, І.В. Бородіна, 1998; В.Р. Стець та співавт., 1995). Тварини
контрольних груп отримували відповідну кількість розчинника. Всі
препарати вводились один раз на добу протягом 7 днів, починаючи з
наступного дня після закінчення моделювання токсичного ураження печінки.
Евтаназію тварин проводили під ефірним наркозом через 24 год після
останнього введення ліків.

Визначали концентрацію продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) –
дієнових кон’югатів (ДК), сумарного вмісту кетодієнів (КД) та сполучених
трієнів (СТ) в ізопропанольній і гептановій фракціях гомогенату печінки
(И.А. Волчегорский и соавт., 2002), вміст МДА в гомогенаті печінки та
сироватці крові (за Z. Placer в модифікації И.Д. Стальной, Т.Г.
Гаришвили, 1977). В якості показників антиоксидантної системи організму
досліджували активність каталази в гомогенаті печінки (М.А. Королюк і
співавт., 1988), в сироватці крові – активність церулоплазміну (ЦП)
(Колб В.Г., Камышников В.С. , 1982) та насиченість трансферину (ТФ)
залізом (Г.А. Бабенко, 1968).

В сироватці крові визначали активність ферментів – маркерів цитолізу
гепатоцитів – АлАТ, АсАТ (S. Reitman, S. Frenkel, 1965), активність
маркерів холестазу – лужної фосфатази (ЛФ) (Bessey, 1940) й
?-глутамілтранспептидази (ГГТП) (В.Г. Колб, В.С. Камишников, 1982),
вміст загального білку за біуретовою реакцією (O.H. Lowry et al., 1951),
альбуміну – за уніфікованою реакцією з бромкрезоловим зеленим (В.В.
Меншиков. 1987), загальних ліпідів – за кольоровою реакцією з
сульфованіліновим реактивом (Колб В.Г., Камышников В.С., 1982),
холестерину (ХС) (Ilca, 1962), ?-ліпопротеїдів (?-ЛП) (M. Burstein,
L.Samaille, 1976). В паренхімі печінки визначали вміст глікогену (S.
Seifer et al., 1950).

В процесі вивчення зовнішньосекреторної функції печінки встановлювали
інтенсивність жовчовиділення (Н.П. Скакун, А.Н. Олійник, 1976),
синтетичну функцію органа оцінювали за вмістом у жовчі сумарних жовчних
кислот (ЖК) і ХС (В.П. Мирошниченко, 1978). Оцінку детоксикуючої функції
печінки проводили за тривалістю гексеналового сну (W.C. Varley, 1976).

В периферичній крові визначали кількість еритроцитів, лейкоцитів,
ретикулоцитів, вміст гемоглобіну, швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)
за загальноприйнятими методиками (В.В. Меньшиков, 1987). Дослідження
морфологічної структури печінки щурів проводили після забарвлення
гістологічних зрізів гематоксилін-еозином з використанням методів
світлової мікроскопії.

Статистичну обробку результатів проводили методом варіаційної статистики
з використанням критерію „t” Ст’юдента та коефіцієнта вірогідності „р”
на комп’ютері AMD Athlon з використанням пакету програм „Statistica 6”.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

На першому етапі дослідження було проведено розрахунок ЕД50 2,5% розчину
амізону для парентерального введення як гепатопротектора.
Внутрішньоочеревинне введення розчину амізону в дозах 1,5-3,1-6,25 мг/кг
запобігало загибелі щурів, знижувало активність АлАТ сироватки крові в
2,3-1,8 рази (рBxn A u ??????n $ $ O M M M M O $ O $ O $ O $ O $ O $ O ??????????ення ознак цитолізу гепатоцитів. Активність АлАТ і АсАТ, яка при хронічному гепатиті збільшувалась в рівній мірі (в 1,4-1,5 разів (р0,05).

При обох способах введення амізону відновлювалась детоксикуюча функція
печінки, про що свідчила нормалізація тривалості гексеналового сну. За
впливом на цей показник він суттєво перевищував дію силібору і
токоферолу (р
гострий тетрахлорметановий гепатит > хронічний медикаментозний
ізоніазид-ріфмпіциновий гепатит. За спектром фармакологічної дії та
терапевтичною активністю досліджувані препарати можна розташувати так:
амізон ? тіотриазолін > силібор > ?-токоферолу ацетат. Гепатопротекторні
ефекти амізону ймовірно пов’язані із його антиоксидантними (зниження
вмісту продуктів ліпопероксидації в тканині печінки), антицитолітичними
(зменшення активності АсАТ, АлАТ сироватки крові), антихолестатичними
(зниження активності лужної фосфатази, ?-глутамілтранспептидази)
властивостями, здатністю нормалізуючи впливати на вміст білків, жирів,
вуглеводів, стимулювати активність системи антиоксидантного захисту
організму, відновлювати секреторну, детоксикуючу функції, нормалізувати
архітектоніку органу.

7. При парентеральному введенні амізону в дозі 3 мг/кг протягом 7 днів
тваринам з токсичними гепатитами його лікувальні властивості не
переважають такі при ентеральному застосуванні в дозі 10 мг/кг.

8. Виражена фармакотерапевтична ефективність амізону при
експериментальних гепатитах різного генезу є експериментальним
обґрунтуванням перспективності його використання як гепатопротектора в
умовах токсичних уражень печінки.

Перелік робіт, опублікованих за темою дисертації.

1. Голубєва М.Г. Лікувальний вплив амізону на перебіг експериментального
алкогольно-тетрахлорметанового гепатиту // Ліки. – 2003. – №5-6. –
С.71-73.

2. Голубєва М.Г. Оцінка впливу амізону на перебіг экспериментального
гепатиту, викликаного токсичними дозами ізоніазиду та ріфампіцину //
Клінічна фармація. – 2004. – №2, т.8. -С. 60-62.

3. Голубєва М.Г. Морфологічні зміни печінки при токсичних гепатитах та
після їх корекції амізоном // Галицький лікарський вісник. – 2004. –
Т.11, №1. – С. 43-44.

4. Голубєва М.Г. Дослідження ефективності сучасних гепатопротекторів в
умовах гострого токсичного експериментального ураження печінки //
Галицький лікарський вісник. – 2004. – Т.11, №3. – С. 23-25.

5. Голубєва М.Г. Гепатопротекторний вплив амізону при гострому
експериментальному гепатиті // Вісник фармації. – 2004. – №3 (39). – С.
80-82.

6. Голубєва М.Г., Гудивок Я.С. Дозозалежний вплив амізону на деякі
біохімічні показники у тварин з гострим експериментальним гепатитом //
Ліки – людині. – 2002. – Том XVII, №3. – С.9-10.

7. Вплив амізону на перебіг гострого і хронічного експериментальних
гепатитів / Голубєва М.Г., Гурмак І., Калугіна С., Королюк В., Романуха
В., Юрків І.// Матеріали VII Міжнародного медичного конгресу студентів
та молодих вчених. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С.247.

8. Голубєва М.Г., Гудивок Я.С., Голубєв В.Г. Патоморфологічні
особливості перебігу експериментальних токсичних гепатитів та їх
корекція амізоном // Матеріали VII Конгресу патологів України
„Екологічна, інфекційна, судинна та онкологічна патологія – сучасні
аспекти морфологічної діагностики і патоморфозу”. – Галицький
лікарський вісник. – 2003. – Том 10, № 4. – С. 122.

9. Гудивок Я.С., Голубєва М.Г., Голубєв В.Г. Вплив амізону на
морфологічну картину печінки у тварин з медикаментозним гепатитом //
Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції
“Гепатопротекторы в Украине – реалии и перспективы”. – Клінічна
фармація. – 2003. – №4. – С .62.

10. Голубєва М.Г. Вплив амізону на функціональний стан печінки та
показники периферичної крові при експериментальних гепатитах //
Матеріали 58 науково-практичної конференції студентів і молодих вчених
Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця з міжнар.
участю „Актуальні проблеми сучасної медицини”. – Київ, 2003. – С. 29.

11. Гудивок Я.С., Купновицька І.Г., Голубєва М.Г. Перспективи клінічного
використання й експериментального обґрунтування застосування амізону в
якості гепатопротектора // Матеріали всеукраїнської науково-практичної
конференції з міжнар. участю „Сучасні методи діагностики і лікування в
клініці внутрішніх хвороб”. – Вісник Вінницького національного медичного
університету. – 2004. – №8 (1). – С.48.

12. Голубєва М.Г. Антиоксидантна система церулоплазмін-трансферин при
гострому токсичному гепатиті та лікуванні амізоном та тіотриазоліном //
Матеріали 57-ї Міжнародної науково-практичної конференція студентів та
молодих вчених. – Ужгород: „Іва Профі”, 2004. – С.136.

АНОТАЦІЇ

Голубєва Марія Геннадіївна. Фармакотерапевтична ефективність амізону при
експериментальних токсичних гепатитах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.03.05 – фармакологія. – Інститут фармакології та
токсикології АМН України, Київ. – 2005.

Дисертація присвячена дослідженню гепатопротекторної дії нового
нестероїдного протизапального препарату амізону та експериментальному
обґрунтуванню його застосування для лікування токсичних гепатитів.

Терапевтичний ефект амізону порівнювали з аналогічною дією силібору,
?-токоферолу ацетату, тіотриазоліну. Наявність гепатопротекторної дії
амізону була доказана в умовах 3 моделей експериментальних токсичних
гепатитів (гострому тетрахлорметановому, хронічному
алкогольно-тетрахлометановому та хронічному медикаментозному
ізоніазид-ріфампіциновому) за допомогою фармакологічних, біохімічних та
гістоморфологічних методів.

Встановлена гепатопротекторна активність амізону, яка обумовлена
пригніченням вільнорадикальних процесів, підтриманням активності
антиоксидантних систем організму, зниженням активності ферментів
цитолізу, холестазу, нормалізацією обміну речовин, відновленням
жовчогінної та детоксикуючої функцій печінки, морфологічної картини
периферичної крові, відновленням архітектоніки печінкової тканини.

Терапевтична дія амізону в умовах токсичних гепатитів подібна або
перевершує ефект препаратів порівняння – силібору, токоферолу ацетату,
тіотриазоліну. Встановлено, що вплив амізону при парентеральному та
ентеральному введеннях співставимий між собою. Найвиразніший лікувальний
ефект амізону відмічений в умовах хронічного
алкогольно-тетрахлорметанового гепатиту.

Ключові слова: амізон, експериментальні токсичні гепатити, нестероїдні
протизапальні препарати, лікування.

Голубева М.Г. Фармакотерапевтическая эффективность амизона при
экспериментальных токсических гепатитах. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 14.03.05 – фармакология. – Институт фармакологии и
токсикологии АМН Украины, Киев, 2005.

Работа посвящена изучению гепатопротекторних свойств амизона – нового
нестероидного противовоспалительного препарата с интерфероногенными
свойствами в виде таблеток и раствора для парентерального введения.

Было проведено определение эффективной дозы 2,5% раствора амизона при
парентеральном введении в качестве гепатопротектора. Низкие концентрации
препарата (1,5-3,1-6,25 мг/кг) оказывали позитивное влияние на функции
печени, у высоких (50 мг/кг) эти свойства не проявлялись. Оптимальной
дозой инъекционного раствора амизона по антиоксидантным (концентрация
МДА в ткани печени) и антицитолитическим (активность АлАТ в сыворотке
крови) эффектам была 3 мг/кг. Доза таблетированной формы (10 мг/кг) была
рассчитана по формуле Рыболовлева Ю.Р., Рыболовлева Р.С. (1979).

Изучение гепатозащитной активности амизона проведено на моделях острого
тетрахлорметанового, хронического алкогольно-тетрахлорметанового,
хронического медикаментозного изониазид-рифампицинового токсических
гепатитов. Амизон и препараты сравнения вводили перорально и
внутрибрюшинно один раз в день в течении 7 дней после создания модели
гепатита. Лечебное действие амизона сравнивали с терапевтическими
эффектами силибора, ?-токоферола ацетата, тиотриазолина.

Гепатопротекторное действие амизона оценивали по способности сдерживать
накопление продуктов свободнорадикального окисления липидов в печени
(МДА, ДК, суммы КД и СТ), снижать активность маркеров цитолиза и
холестаза в крови – АсАТ, АлАТ, щелочной фосфатазы, нормализовать
активность антиоксидантной системы организма (по изменению активности
каталазы, церулоплазмина и насыщению трансферрина железом), а также по
влиянию на функциио печени (детоксицирующую, желчесекреторную, белок- и
гликогенсинтезирующую). Изучались показатели периферической крови, а
также морфологические изменения ткани печени.

Назначение амизона в условиях поражения печени сопровождалось
статистически достоверным относительно контрольных животных снижением
содержания в печени МДА, ДК, суммы КД и СТ, восстановлением активности
каталазы, уменьшением дисбаланса в системе ЦП/ТФ. Под влиянием
исследуемого препарата на всех моделях поражения печени снижались
активность сывороточных трансаминаз, щелочной фосфатазы,
?-глутамилтранспептидазы. Одновременно в гомогенате печени повышался
уровень гликогена, в сыворотке крови – уровень альбумина.

При исследовании детоксицирующей функции печени было установлено, что
амизон возвращал к норме показатели длительности гексеналового сна,
которые были в несколько раз увеличены у животных контрольной группы.
При назначении амизона в условиях экспериментальных токсических
гепатитов интенсивность секреции желчи, её общее количество, содержание
холестерина и желчных кислот приближались к показателям интактных
животных.

При изучении состава периферической крови было показано, что амизон
позитивно влияет на содержание эритроцитов, ретикулоцитов, гемоглобина.

Исследование гистоструктуры печени выявило способность амизона уменьшать
некроз гепатоцитов, восстанавливать дистофически измененные клетки
печени, умешать дисциркуляторные изменения паренхимы органа, уменьшать
развитие в ней соединительной ткани, усиливать регенераторные процессы.

Таким образом, полученные данные свидетельствуют, что гепатопротекторный
эффект амизона в условиях токсических поражений печени обусловлен
снижением интенсивности процессов свободнорадикального окисления,
поддержанием активности антирадикальной защиты организма, стабилизацией
клеточных мембран, восстановлением морфологической структуры органа, а
также нормализацией детоксицирующей, секреторной, белок- и
гликогенсинтезирующей функций, восстановлением картины периферической
крови.

Установлено, что при всех используемых моделях токсических гепатитов
терапевтический эффект амизона не уступал, а во многих случаях превышал
действия препаратов сравнения, будучи сходным по характеру и степени
влияния со свойствами тиотриазолина.

Эффекты амизона при парентеральном и энтеральном введении сопоставимы.
Согласно полученным данным, действие этого препарата наиболее выражено в
условиях хронического алкогольно-тетрахлорметанового токсического
гепатита.

Ключевые слова: амизон, экспериментальные токсические гепатиты,
нестероидные противовоспалительные средства, лечение.

Golubeva M.G. Pharmacotherapy Effectiveness of Amison on Experimental
Toxic Hepatitis. – Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate
of medical sciences on a specialty 14.03.05 – pharmacology. – Institute
of Pharmacology and Toxicology Academy of medical Sciences of Ukraine,
Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to the pharmacological investigation of
hepatoprotective action and experimental substantiation of amison (new
non-steroidal anti-inflammatory preparation) usage for treatment of
toxic hepatitis.

The therapeutic effectiveness of amison as hepatoprotector in comparison
with silibor, ?–thocoferol acetas and thiotriasolin was demonstrated.
The presence of hepatoprotective action of amison was proved on 3 models
of experimental toxic hepatitis determining the pharmacological,
biochemical and microscopic parameters.

It was established that amison has marked hepatoprotective effect due to
its potent ability to inhibit the free radical oxidation process,
improve the state of antioxidant system of organism. Therapeutic effect
of amison has realized by means of decreasing of cytolysis and
cholestasis destruction processes, normalizing of specific function of
the liver, efficiently restoring of the protein synthesizing and
lipoltropic function, restoring of main structural components of tissue
of liver. The amison administration has normalized contents of
erythrocytes, rethiculocytes and hemoglobin in peripheral blood.

The comparison with silibor, ?-thocoferol acetas, thiotriasolin
hepatoprotective acts has shown equivalently or prevalently of amison in
the most of effects.

The obtained results have demonstrated amison usage (both enteral and
parenteral administration) perspective in toxic hepatitis treatment.

Key words: amison, non-steroidal anti-inflammatory preparation,
experimental toxic hepatitis, treatment.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019