.

Україна в політичному процесі Європи 1914-1921 рр. (За матеріалами німецькомовної літератури): Автореф. дис… канд. політ. наук / О.Л. Семотюк, Львів

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 2944
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СЕМОТЮК ОРЕСТ ЛЮБОМИРОВИЧ

УДК 327:9 (477)

УКРАЇНА В ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ ЄВРОПИ 1914–1921 РР.

(ЗА МАТЕРІАЛАМИ НІМЕЦЬКОМОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ)

Спеціальність 23.00.02 – Політичні інститути і процеси

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЛЬВІВ 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Львівського державного університету імені Івана Франка

Науковий керівник – кандидат філософських наук, професор Світа Ганна Михайлівна, кафедра політології філософського факультету Львівського державного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор Гринів Олег Іванович, завідувач сектора теоретичної етнології Інституту народознавства НАН України (м.Львів)

кандидат філософських наук, доцент Медвідь Федір Михайлович, начальник науково-дослідного і редакційно-видавничого відділу Львівського інституту внутрішніх справ при Національній Академії внутрішніх справ при Національній Академії внутрішніх справ України

Провідна організація – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (м.Київ)

Захист відбудеться 9 вересня о 15.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського державного університету ім.Івана Франка за адресою: 290602, Львів, вул.М.Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 26 липня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої ради Д 35.051.02
доктор політичних наук Денисенко В.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. З розпадом СРСР та утворенням на його території нових незалежних держав гостро постало питання про геополітичні орієнтири цих нових державних утворень, в тому числі й України. Cаме геополітичні орієнтири тієї чи іншої держави сприяють формуванню її внутрішньої та зовнішньої політики, визначають стосунки держави з іншими суб’єктами політичних процесів. Актуальність теми дисертаційного дослідження, хронологічні рамки якого обмежуються періодом 1914 – 1921 рр. (який ми умовно поділяємо на два підперіоди 1914-1917 та 1918-1921), зумовлена політично-історичними особливостями вказаного періоду: початком Першої світової війни, пожвавленням суспільно-політичних рухів у країнах Габсбурзької монархії, розпадом Австро-Угорщини та царської Росії, посиленням прагнень народів цих імперій до незалежності, зміною геополітичної ситуації в Європі внаслідок утворення нових незалежних держав. Проголошення незалежної держави в січні 1918 та в серпні 1991року викликало жвавий інтерес як серед політиків, так і засобів масової інформації до молодої держави, суттєво спричинилося до змін в європейській політиці та системі безпеки на континенті. З огляду на ці фактори тема дисертаційного дослідження є актуальною, оскільки є підстави говорити про політично-історичні паралелі між ситуацією в Україні в перші десятиріччя і наприкінці двадцятого століття, а також про досвід і уроки минулого для розуміння актуальності геополітичного становища в Європі. Сучасні політичні процеси в Європі, рівно ж як і розвиток політичного процесу в Україні та досвід її геополітичних орієнтацій в минулому свідчать про те, що перебіг українського політичного процесу та перспективи розвитку нашої держави зумовлені особливостями її розташування. випливають із особливостей території, на якій живе український народ.
Узагальнюючи історичний досвід українських незалежницьких змагань та пошуку політичних союзників у минулому, враховуючи особливості сучасних політичних процесів, ми стверджуємо, що актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена саме цими двома чинниками – історичним досвідом геополітичних орієнтирів України та сучасними політичними процесами в Європі.
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається потребою у вивченні політологічних проблем, які у радянський період або цілковито замовчувалися або трактувалися відповідно до тодішних ідеологічних настанов вкрай тенденційно. Аналізований у роботі період 1914-1921 років був своєрідним підгрунтям для відродження української держави в серпні 1991 року. Цей період відзначався запеклою боротьбою двох напрямків української зовнішньої політики, яка тоді робила лише перші самостійні кроки. Це європейський (прозахідний) та євразійський (проросійський) вектори, між якими у різні періоди української історії велася боротьба. Це суттєво впливало на політичний процес в державі зокрема та на європейському континенті загалом. Розгляд та теоретичне обгрунтування політично-історичних проблем аналізованої у роботі епохи дає можливість глибше усвідомлювати особливості та тенденції розвитку сучасного політичного процесу в Україні. Це також свідчить про актуальність обраної для дослідження теми. Тому основний акцент праці ставиться власне на з’ясуванні геополітичного значення України для Європи в інтерпретації німецькомовної літератури і періодики.
Тема дисертаційного дослідження пов’язана з науковими проблемами, над якими працює кафедра політології Львівського державного університету, зокрема, із комплексною темою “Сучасні етнополітичні процеси в Україні та їх розробка в основних поняттях та категоріях”. Це також робить тему роботи актуальною.
Стан досліджуваної проблеми. Вивчення та аналіз літератури по темі дисертаційного дослідження дає підставу зробити висновок про те, що ця тема, попри свою актуальність, на сьогодні практично не досліджена і ми ще не маємо жодної роботи, безпосередньо їй присвяченої. З одного боку, науковці брали до уваги лише суто історичні аспекти проблеми. З іншого, додатковими джерелами у цих дослідженнях виступали тільки українські періодичні видання. Водночас зауважимо, що проблема геополітичних орієнтирів України та її місця в європейському політичному процесі знаходила своє відображення в працях українських політичних діячів різних епох – Пилипа Орлика (“Вивід прав України” містить міркуванння про геополітичну роль незалежної України як своєрідного заборола проти агресії російського імперіалізму в Європі), Михайла Драгоманова (“Листи на Наддніпрянську Україну”), Михайла Грушевського (“Хто такі українці і чого вони хочуть?”), Юрія Липи (“Розподіл Росії”), Степана Рудницького (“Українська справа зі становища політичної географії”), В’ячеслава Липинського (“Листи до братів-хліборобів. Про ідею та організацію українського монархізму”). У цих працях обгрунтовано потребу західної орієнтації України та її значення для Європи. Серед сучасних узагальнюючих праць зарубіжних авторів варто назвати дослідження П.Магочі “Відень як джерело українських студій” та статтю Р. Крип’якевича “Українська періодика у Відні першої чверті 20 століття” . Найбільш помітний вплив на визначення підходів до проблеми утвердження національної державності та місця України в сучасній геополітичній констеляції мали праці політологів О.Гриніва, Ф.Медвідя, Б.Осадчука, В.Потульницького, Ф.Рудича, М.Томенка. Низка цікавих аспектів, що торкаються аналізованого у дисертації періоду, зокрема його історично-політичних особливостей, висвітлена у роботах істориків С.Гелея, М.Гетьманчука, Т.Гунчака, С.Макарчука, В.Плисюка, М.Швагуляка. При дослідженні проблем, пов’язаних із відображенням політичних процесві у ЗМІ, зокрема у періодичних виданнях та взаємодії політичних структур та ЗМІ надзвичайно корисним було ознайомленя автора із науковим доробком фахівців-журналістів а.Животка, В.Здоровеги, В.Лизанчука, Й.Лося, А.Москалека. Значну роботу в цій галузі здійснює і Науково-Дослідний Центр періодики при Львіській Науковій Бібліотеці імені В.Стефаника НАН України. Проте діяльність Центру охоплює передусім сфери історії та бібліографії української преси.
Джерельна база дисертації включає кілька типів використаних джерел. По-перше, це література загального довідкового характеру – енциклопедії та посібники, які уможливили формулювання вступних теоретичних положень. По-друге, це монографії окремих українських та європейських політологів, котрі органічно доповнюють фактологічний матеріал, зібраний на основі аналізу третього і найосновнішого типу джерел, а саме німецькомовної періодики початку двадцятого століття. В архівах та бібліотеках Львова, Відня, Берліна, Мюнхена, Ляйпціга зберігається значна кількість фактичного матеріалу, зокрема німецькомовних періодичних видань початку двадцятого століття, які є багатющим джерелом для подібних досліджень. Водночас слід наголости на тому, що впродовж аналізованого періоду політичні процеси, котрі відбувалися в Європі, отримували своє висвітлення не лише на сторінках періодичних видань, але і в науково-монографічній літературі політологічного змісту. Використовуючи у нашому дослідженні терміни “література” і “преса”, ми спиратимемося на їх трактування у довідковій літературі. “Закон України про друковані ЗМІ” визначає пресу як “періодичні, і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів(випусків) протягом року” . Довідник “Fischer Lexikon – Publizistik und Massenkommunikation” зазначає, що раніше поняття “преса” застосовувалося для позначення усіх друкованих видань, і лише згодом, у 19 столітті, його зміст звузився до поняття “періодика” . Література ж в широкому значенні визначається як твори писемності взагалі, в залежності від змісту розрізняють літературу художню, наукову, політичну. І література, і преса є засобами поширення інформації, формування громадської думки та відтворення дійсності. Акцент на періодичні видання у нашому дослідженні зумовлений основною його метою простеження еволюції українського питання, його місця в політичному процесі Європи впродовж аналізованого періоду. Оскільки періодичні видання завдяки регулярності своєї появи є найкращим засобом для вивчення певного явища у його розвитку, в тому числі і явищ політичного життя, то серед використаних джерел спостерігається кількісна перевага періодичних видань. Періодика найбільш повно та ефективно відображала динамізм політичних процесів того часу. На початку ХХст. одним із найважливіших і найоперативніших джерел інформації і найвпливовішим засобом формування громадської думки були саме періодичні видання. Адекватне відображення історичних подій та геополітичної ситуації в Європі та Україні у тогочасних газетах і часописах мало вирішальне значення для інформування європейської громадськості та утвердження України на міжнародній арені. Що ж стосується нашого дослідження, то автором було проаналізовано одне із найменш вивчених і дуже інформативих джерекл – німецькомовну пеіродику, яка впродовж аналізованого у роботі періоду суттєво спричинилася до формування політики Німеччини та Австро-Угорщини щодо української держави. В нашому дослідженні ми користуватимемося надалі обидвома термінами (література і періодика), уживаючи їх для аналізу як періодичних, так і неперіодичних видань першої чверті ХХст.
Метою дослідження є проаналізувати процес формування і розвитку українського питання в його цілісності як складової політичного процесу Європи у період 1914-1921рр. у висвітленні німецькомовної літератури і періодики. Виходячи із цього, у дисертаційному дослідженні поставлено такі завдання :
– визначити передумови і виявити закономірності зростання актуальності українського питання;
– виокремити його складові, показати їх взаємозв’язок;
– проаналізувати позицію німецькомовних періодичних видань та європейських держав щодо українського питання.
Українське питання у дисертаційному дослідженні трактується комплексно. В широкому розумінні – це початки української політичної географії, представлені роботами вже згаданих В’ячеслава Липинського, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, Степана Рудницького, Юрія Липи. Це також і геополітичні орієнтири української держави. Це, нарешті, і позиції політичних союзників України щодо здобуття і збереження нею політичної незалежності. У вужчому розумінні українське питання слід розуміти як проблему відродження і розвитку української державності як самостійного чинника європейської політики на початку ХХст.
Об’єктом дисертаційного дослідженння є основні тенденції та аспекти політичної еволюції України від об’єкта до суб’єкта політичного процесу Європи першої чверті ХХст. Предметом дослідження є інтерпретація німецькомовною літературою та періодикою назрівання, розгортання і втрати актуальності українського питання, його ролі та місця в політичному процесі Європи 1914-1921рр.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у наступному:
– вперше у вітчизняній практиці автором в науковий обіг впроваджено і проаналізовано об’ємний фактологічний матеріал- німецькомовну літературу і періодику;
– фактологічний матеріал вперше розглянуто як джерело політологічних, а не лише історичних досліджень;
– автором обгрунтовано необхідність зарахування також і періодичних видань українських політичних організацій, зокрема органу Загальної Української Національної Ради “Ukrainisches Korrespondenzblatt” та часопису “Ukrainische Nachrichten” (орган Союзу визволення України) до німецькомовної преси, що суттєво розширило спектр аналізованої періодики як джерельної бази дослідження;
– в дисертації на основі системного аналізу простежено та виокремлено ті політичні чинники, які зумовили відродження і розвиток українського питання на початку ХХст. (початок Першої світової війни, геополітичне протистояння Російської та Австро-Угорської імперій, пожвавлення суспільних рухів в Австро-Угорщині та Росії та посилення відцентрових тенденцій серед народів обидвох держав);
– з метою ефективнішого висвітлення геополітичної ситуації в Україні та Європі пропонується наступна періодизація подій політичної історії : аналізований семирічний період (1914-1921рр) умовно поділяється на два підперіоди (1914-1917) і (1918-1921), які розглядаються в окремих розділах роботи;
– на основі аналізу різних підходів автором суттєво уточнена дефініція геополітики;
– запропоновано концепцію еволюційного підходу до українського питання на основі оцінок німецькомовної літератури і періодики першої чверті ХХст. У дисертації на основі аналізу німецькомовної літератури і періодики простежено намагання України як об’єкта політичних процесів Європи, що не відіграє самостійної ролі, а розглядається іншими державами як інструмент для досягнення власних геополітичних цілей, набути статусу повноцінного суб’єкта європейського політичного процесу першої чверіт ХХст. Крім того, дисертант простежив розвиток та основні етапи українського політичного процесу 1918-1921рр. у висвітленні німецькомовної літератури і періодики.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в основних положеннях, які виносяться на захист :
 детермінованість відродження та розвитку українського питання загальною політичною ситуацією в Європі першої чверті ХХст.;
 вмотивованість політичної позиції німецькомовної періодики та української політики Німеччини та Австро-Угорщини геостратегічними міркуваннями цих держав;
 взаємозумовленість і взаємозалежність основних етапів українського політичного процесу 1917-1921 років;
 втрата Україною державної незалежності (1918-1921) як наслідок внутрішних та зовнішних, об’єктивних і суб’єктивних причин;
Методологічна основа дисертації. Наше дослідження базується на політологічних методах, які належать до трьох груп – загальнологічні, порівняльно-історичні та системні. Із першої групи ми використали метод аналізу німецькомовних періодичних і неперіодичних видань першої чверті ХХст. та синтезу їх політичної позиції стосовно українського питання. Із другої групи ми обрали проблемно-хронологічний метод, який передбачає поділ широкої теми – ролі і місця України в політичному процесі Європи першої чверті ХХст. – на ряд вужчих проблем (етапи українського політичного процесу, їх інтерпретація німецькомовною літературою і періодикою), які розглядаються в хронологічному порядку. Третім методом нашого дослідження є структурно-функціональний, який досліджує чинники, що діють не лише всередині політичної системи, але і поза її межами. У дисертаційній роботі цими чинниками виступають геополітичне розташуваня України, конкретно-історичні умови її розвитку, політична позиція періодичних видань Німеччини та Австро-Угорщини щодо українського питання. Ці методи у поєднанні із міждисциплінарним підходом (історичні факти використано як джерело політологічних узагальнень), який уможливлює всебічне висвітлення поставленої у дисертації проблеми на межі політології, політичної історії та публіцистики дозволили не лише з’ясувати політично-історичні особливості періоду 1914-1921рр. і специфіку відображення цих подій у німецькомовній літературі та періодиці, але і показати їх детермінованість політичною ситуацією.
Теоретичне і практичне значення. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що воно сприятиме новим дослідженням у сфері геополітичних інтересів України, її ролі та місця у сучасному міжнародному політичному процесі.. Досвід, набутий нашою державою у боротьбі за утвердження власної державності та взаємовідносинах із сусідними державами на початку двадцятого століття, має суттєве значення і в сучасну пору, коли Україна не лише розбудовує основи своєї державності, але і намагається визначити свою позицію в сфері міжнародних відносин, відшукати адекватну зовнішньополітичну орієнтацію. Врахування історичного досвіду та помилок у політичному розвиткові попередніх епох та реалій сучасного політичного процесу допоможе уникати подібних помилок у майбутньому та остаточно визначити внутрішньо- і зовнішньополітичні пріоритети української держави, зайняти гідне місце у світовому співтоваристві.
Заслуговує на увагу і практичне застосування отриманих у роботі результатів. Взаємопов’язаність і взаємозалежність політики та засобів масової інформації є реаліями сучасного світу. Докладне вивчення обидвох феноменів, їх взаємодії уможливить адекватне висвітлення політичних подій у пресі та допоможе при формуванні державної політики у сфері мас-медіа. Використаний у дисертації матеріал стане основою для розробки спецкурсу для студентів журналістики, політології та міжнародних відносин, а також мложе бути включений до хрестоматії, до якої увійшли б публікації німецькомовної преси, які є цінним історичним документом аналізованого у дисертації періоду 1914-1921рр.
Крім того, зібраний автором матеріал, а також публікації сучасної німецькоомвної періодики є базою для окремої монографії, яка б містила порівняльний аналіз політично-історичних особливостей розвитку України на початку і наприкінці двадцятого століття на основі публікацій німецькомовної періодики.
Апробація результатів дисертаційного дослідження
Результати дослідження, а також окремі положення дисертації були оприлюднені на всеукраїнській конференції “М.Грушевськкий і Західна Україна” (Львів,1994), двосторонньому політологічному симпозіумі “порівняльний аналіз політичних структур Австрії та України” (Київ-Відень, 1995), міжнародному науковому семінарі “Німецькі колонії в Галичині – історія, архітектура, культура”(Львів,1996) та міжнародній конференції “Галичина у період Австро-Угорської монархії 1772-1918”(Львів, 1997). Крім того, деякі фрагменти дисертації були опубліковані у “Студіях політологічного центру “Генеза” (чч.3, 6/1995) та журналі “Українські варіанти” (ч.1/1997, ч.2(4)/1998).

Структура роботи
Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, бібліографічного опису по темі дисертації і переліку умовних позначень.

Основний зміст дисертації
У Вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, зазначено його проблематику, наукову мету та завдання. Особливу увагу приcвячено характеристиці джерельної бази та з’ясуванню стану досліджуваної проблеми. Крім того, обгрунтовано наукову новизну роботи, вказано на методологічну основу дисертації, її теоретичного та практичного значення, а також попередню апробацію та структуру дисертаційного дослідження. Загальний обсяг дисертації 163 сторінки. Список використаних джерел містить 240 позицій на 15 сторінках. Бібілографічний опис по темі дисертації складається із 90 найменувань на 6 сторінках.
У першому розділі “Україна в європейському геополітичному просторі 1914-1917 років” дисертант на основі опрацюваних джерел аналізує загальнополітичну ситуацію в Європі напередодні і після початку Першої світової війни, відзначає посилення відцентрових тенденцій в Австро-Угорській та Російській монархіях, з’ясовує зовнішні та внутрішні обставини, які зумовили відродження актуальності і подальший розвиток українського питання. Зокрема у першому параграфі “Геополітика як науковий напрям політології” подано різні підходи до розуміння геополітики, показано її зв’язок з іншим суспільними науками. Попри різноманітність трактувань геополітики спільною їх рисою є те, що всі вони вказують на взаємопов’язаність природних (географічних) і політичних умов зародження та існування держави. На основі аналізу різних підходів до феномена геополітики ми пропонуємо двояке її визначення. Як наука геополітика досліджує просторову логіку міжнародних відносин та внутрішньої політики в контексті забезпечення національної безпеки. Водночас геополітику ми розглядаємо як власне політику (практичну діяльність), яка враховує вплив географічних факторів.
Після розвалу комуністичної системи на сході європейського континенту сформувалася нова геополітична ситуація, зумовлена виникненням нових незалежних держав, серед них і України. Географічне розташування України, родючі грунти та вигідні шляхи сполучення, з одного боку та брак надійних природних кордонів, з іншого, завше робили її територію об’єктом численних експансій з боку ближчих та дальших сусідів. Це підтвердила і Перша світова війна, у якій два ворогуючих блоки – Антанта та Центральні держави (Почвірний Союз) намагалися кожен по-своєму розіграти “українську карту”. З початком Першої світової війни, одним із мотивів якої, на думку багатьох тогочасних політиків, було українське питання, на перший план вийшла проблема геополітичного протистояння між Антантою та Почвірним Союзом. Це протистояння найвиразніше проявилося в австро-російському конфлікті. Конфлікт обидвох імперій докладно висвітлено у геополітичних концепціях, які автор аналізує у другому параграфі “Україна у геополітичних концепціях першої чверті ХХст.”. Прагнучи убезпечити Європу від геполітичних посягань Росії, австро-угорські та німецькі політики шукали в особі неросійських народів царської імперії своїх союзників. Найважливішим із цих потенційних союзників повинна була стати Україна, державна незалежність якої суттєво послабила б геополітичний вплив Росії. Твердження про державну самостійність України як гарант європейської безпеки та захист від російської експансії знаходимо в концепціях А.Редліха і К.Нотцеля, котрі вважали, що одним із завдань війни є позбавлення Росії можливостей вести експансійну політику, а найкращим засобом для цього є відновлення незалежної української держави.
Інші автори, зокрема Р.Челлен і Ф.Науманн відзначали, що українське питання було одним із мотивів війни і вважали необхідним об’єднання неросійських народів Російської імперії, серед них і України, для подальшої спільної боротьби за незалежність.
Німецький політолог М.Вебер виступав за створення союзу незалежних держав неросійських народів європейської частини Російської імперії та був прихильником німецько-слов’янської східноєвропейської федерації, у якій чільне місце повинна була зайняти і Україна.
З розвитком військового конфлікту між Антантою та Почвірним Союзом українське питання набувало щораз більшої гостроти, а від його вирішення значною мірою залежало геополітичне врегулювання на континенті. Постійно зростаючий інтерес до українського питання з боку Німеччини та Австро-Угорщини знайшов своє відображення на сторінках німецькомовної літератури. Ці процеси висвітлено у третьому параграфі “Українське питання напередодні Лютневої революції в Росії та його політична оцінка Центральними державами”. Українське питання, яке відродилося і розвинулося з ходом Першої світової війни, мало кілька аспектів :
 загроза для Європи з боку Росії полягає у постійному прагненні імперії до нових завоювань, а незалежність України могла б стати гарантом безпеки на континенті;
 оскільки всі західні території Росії (в т.ч. і Україна) не є російськими і традиційно тяжіють до Європи, то відокремлення цих територій і утворення на них самостійних держав забезпечать стабільність на європейському континенті;
 могутність Росії забезпечується економічною і політичною експлуатацією України. З її незалежністю Росія втратить свої позиції в Європі;
 вплив національних проблем Росії на українсько-російські стосунки;
 позиція Центральних держав щодо українського питання
 автономія Галичини як складова частина національних змагань українців у Першій світовій війні
Ці аспекти докладно висвітлювалися тогочасною німецькомовною періодикою, а позиція Центральних держав щодо української незалежності була загалом єдиною. В геополітичному аспекті Україна була для Росії плацдармом її експансіоністичних прагнень, і якщо Україна стане самостійною державою поза межами Росії і противагою їй, тоді настане кінець російським претензіям.
Складовою частиною політичних змагань українців за власну державність напередодні російських революцій була проблема автономії Галичини (одного із коронних країв Австро-Угорщини), проголошена цісарським маніфестом 4 листопада 1916 року. Німецькомовна, особливо австрійська (зокрема газети “Reichspost” і “Neues Wiener Tagblatt”) присвячувала значну кількість матеріалів цій проблемі. Як підкреслювалося у тогочасних виданнях,. цісарський маніфест спричинився до конфліктів між двома найчисельнішими етнічними групами краю – українцями та поляками. На думку німецькомовних періодичних видань, у Галичині ядро не лише українського питання, але і східноєвропейської проблеми загалом.
Таким чином, у європейському політичному просторі 1914-1917рр. відбулися суттєві, зміни, пов’язані із розпадом традиційної системи безпеки, яка базувалася на принципі “рівноваги сил”. Нова політична реальність потребувала свого теоретичного обгрунтування. Тому в першій чверті ХХ століття спостерігався інтенсивний пошук тієї оптимальної формули, яка б в нових міжнародних умовах змогла б стати орієнтиром для європейських держав. Саме у цей період активно розвивалася геополітика, яка згодом виокремилася у самостійний напрямок політичної науки.
Поруч із загальнополітичними проблемами, які стали причиною Першої світової війни, у період 1914-1917 років набуло актуальності українське питання, відродження якого у тогочасній німецькомовній літературі та періодиці пов’язували саме із початком Першої світової війни. Впродовж 1914-1917рр. українське питання поступово викристалізувалося у геополітичну проблему, яка чинила серйозний вплив на загальну ситуацію в Європі. Публікації тогочасної преси про Україну суттєво спричинилися до поступового усвідомлення європейськими політиками національної окремішності України та її геостратегічного значення для безпеки континенту. Серед громадськості та політичної еліти Центральних держав Україна перестала ототожнюватися із Росією. Проте одностайна підтримка української незалежності мотивувалася геополітичними інтересами Німеччини та Австро-Угорщини, зокрема їх прагненнями послабити економічну та політичну могутність Російської імперії, а Україна у візії Центральних держав була найкращим засобом для досягнення цієї мети. У 1914-1917рр. українське питання не відігравало жожної самостійної ролі, а розглядалося іншими державами як засіб для задоволення власних політичних інтересів. Найголовнішим із цих інтересів було створення буфера проти російського експансіонізму. Буферність є ознакою політичної та економічної слабкості держави, яку не можна вважати повноцінним суб’єктом міжнародної політики. Тому ми стверджуємо, що у візії Центральних держав і німецькомовної літератури Україна виступала як об’єкт, а не суб’єкт європейського політичного процесу першої чверті ХХст., стаючи часто закладником геостратегічних інтересві інших держав.
У другому розділі “Формування українського політичного процесу, його основні етапи і їх відображення у німецькомовній літературі (1918-1921рр.)” основну увагу приділено подальшій боротьбі за українську державність в контексті російських революцій 1917 року та змін у європейській політичній ситуації. В Україні, яка стала предметом загальноєвропейського інтересу з початком Першої світової війни, почав формуватися політичний процес. Цей процес під впливом зовнішних і внутрішних чинників зумовив відцентрові тенденції та зародження української революції як виразу національних змагань за незалежність. Трактуючи український політичний процес 1918-1921рр. як національну революцію, ми стверджуємо, що цей процес відзначався суперечливим характером і боротьбою різноманітних політично-ідеологічних течій. У своєму розвиткові цей процес пройшов кілька етапів, різних за політичною спрямованістю і характером. Досвід висвітлення українського політичного процесу в німецькомовних періодичних виданнях першої чверті ХХ ст.засвідчив, що суттєвий вплив на його перебіг мали події на міжнародній арені, зокрема революції в Росії та посилення відцентрових тенденцій в імперії, а також прагнення Центральних держав нейтралізувати геополітичну експансію Росії. Важливим чинником у розвиткові українського політичного процесу першої чверті ХХ століття було висвітлення у періодичних виданнях української політики Цетральних держав. Ставлення Німеччини та Австро-Угорщини до українських незалежницьких прагнень висвітлено у першому параграфі “Українська політика Австро-Угорщини та Німеччини після 1917р”. Ця політика мала в основному схожі риси, однак у ставленні обидвох держав до українського питання спостерігалися і певні відмінності. Розпад царської Росії прискорив кристалізацію німецької політики щодо України. Берлін схилявся до принципу національного самовизначення, поступово зникав елемент двозначності в українській політиці Німеччини. Ці тенденції знайшли адекватне відображення у численних публікаціях тогочасної преси. Газети “Vossische Zeitung”, “Tag”, “Koelnische Zeitung’’ друкували статті німецьких та українських політиків, наголошуючи на необхідності підтримки українських незалежницьких прагнень.
Що ж стосується української політики Відня в період російських революцій, то Австро-Угорщина із самого початку розраховувала на відокремлення України від Росії. Своєрідним атрибутом австрійської політики стосовно України була її прихованість – монархія не виявляла відверто свого прихильного чи невдоволеного ставлення до українських інтересів, незважаючи на численні лояльні заяви Української Парламентарної Репрезентації та Західноукраїнської Національної Ради.
Аналізуючи матеріали німецькомовної періодики, у яких висвітлена політична позиція Німеччини та Австро-Угорщини щодо українського питання, слід відзначити, що послідовність у підтримці української незалежності була зумовлена передусім політичними інтересами Німеччини, які полягали у територіальному розчленуванні Росії. У політиці Центральних держав та у висвітленні німецькоомвної літератури і періодики Україна продовжувала залишатися об’єктом. Крім того, у переважній кількості публікацій не лише висловлювалася політична підтримка українських визвольних змагань, але і наголошувалася потреба укладення мирного договору з Україною як засіб вирішення українського питання. Після інтенсивних переговорів з делегацією УНР 9 лютого 1918 року було підписано мирний договір між Україною та державами Почвірного союзу, котрий закріпив існування УНР як суверенної держави. Значення і роль Брестського мирного договору для України та Європи розглядається у другому параграфі “Німецькомовна література про Брестський мирний договір як інструмент східної політики Центральних держав”. В оцінках Брестського миру можна виділити чотири основні моменти : моральні аспекти, військово-політичні аспекти, економічне значення договору для Центральних держав та внутрішньополітичні труднощі в Україні. Як наголошувала німецькомовна періодика (газети ‘Vossische Zeitung”, “Neue Freie Presse”) у Брестському мирному договорі домінували не лише економічні чи моральні аспекти, але передусім військово-стратегічні міркування, пов’язані із розподілом сфер впливу. Договір у Бресті став виразом основних постулатів політики Центральних держав щодо України та Росії, основним з яких було протистояння обидвох держав як засіб підтримки політично-економічної слабкості Росії та її територіальної дезінтеграції. Водночас Німеччина та Австро-Угорщина не вважали за потрібне чинити спротив пізнішій можливій федералізації територій, які відійшли від Росії та стали незалежними державами. Брестський договір розглядався політиками Центральних держав як провізоріум (тимчасове явище)
Україна, уклавши мир як самостійна держава, спробувала стати суб’єктом політичного процесу. Формальне визнання її суб’єктності Центральними державами не завадило їм суттєво обмежити суверенітет української держави, фактично залишивши її в статусі об’єкта. Отже, справжнім суб’єктом міжнародної політики Україна так і не стала, хоча у внутрішньому вимірі суб’єктом таки була.
Параграф третій “Українська держава П.Скоропадського та її стосунки із Німеччиною та Австро-Угорщиною ” присвячений аналізові передумов проголошення Гетьманату і позицій Центральних держав щодо нового керівництва Української Держави на основі оцінок тогочасної німецькоомвної періодики і літератури. Гетьманський переворот в Україні 28 квітня 1918 року був зустрінутий в Німеччині та Австро-Угорщині із змішаними почуттями. З одного боку, висловлювалося обережне схвалення того, що Центральна Рада, яка на думку цих держав мала багато спільного з більшовиками і рано чи пізно могла дійти з ними згоди, уступила місце новому урядові, який став на позиції приватної власності. З іншого боку, зовнішньополітичні відомства Центральних держав були обурені поведінкою військових в Україні і виступали за послаблення їх впливу на формування політики стосовно України. У період Гетьманату політичні події в Україні отримували достатньо повне висвітлення на сторінках німецькомовної періодики і літератури. Проте у німецькій і австрійській пресі спостерігалися різні підходи до режиму П.Скоропадського. Якщо преса Німеччини (“Berliner Zeitung, “Vossosche Zeitung”, Koelnische Zeitung”) беззастережно виступала за жорстке дотримання умов Брестського договору (які фактично означали економічну експлуатацію України), то австрійська періодика (“Wiener Allgemeine Zeitung”, “Neues Wiener Tagblatt”, “Reichspost”) була менш категоричною в своїх оцінках і виступала за визначеність у стосунках з Україною Ці розбіжності ми пояснюємо тим, що домінуючою в союзі Центральних держав була Німеччина. Відповідно тон публікацій був більш категоричним. Австрійські ж видання часто змушені були висловлювати подібні міркування чи оцінки з приводу тих чи інших подій в Україні. Водночас справедливобуде зауважити, що ряд суттєвих досягнень уряду П.Скоропадського (зокрема в галузі освіти і культури) залишилися поза увагою німецькомовної періодики, яка, керуючись “соціальним замовленням” урядів своїх держав, нерідко однобічно висвітлювала ситуацію в Україні. Саме у період правління П.Скоропадського чи не найбільш виразно проявиласясуперечливість статусу Української держави. Попри офіційно задекларовану суб’єктність та партнерські стосунки із Центральними державами Україна перебувала фактично в стані окупації союзними військами, так і не ставши повноцінним суб’єктом міжнародного політичного процесу першої чверті ХХст. Водночас Гетьманат став одним із етапів українського політичного процесу та продовженням національної революції 1917-1921рр.
Період української та російських революцій, який супроводжувався активізацією суспільно-політичних рухів на території Російської імперії, відзначався на західноукраїнських землях, які входили до складу Австро-Угорщини, активними дискусіями у парламенті країни стосовно політично-адміністративної перебудови імперії. У цих парламентських дебатах брали участь і представники Галичини та Буковини. Аналізові політичних подій в австрійській Україні присвячено четвертий параграф “Політичні змагання галичан – невід’ємна складова українського державотоворчого процесу”. Проголошення цісарського маніфесту у жовтні 1918 року, який передбачав створення федеративної держави на території колишньої монархії та надавав народам, що її населяли, (в т.ч. українцям) право національного самовизначення, розгорівся польсько-український конфлікт. Цей конфлікт виник через претензії обидвох народів на одноосібне володіння Східною Галичиною. Саме це протистояня стало основною темою публікацій німецькоомвної періодики. Висвітлюючи визвольні змагання західних українців, преса Австро-Угорщини та Німеччини, поступово змінювала форму подачі матеріалів. Зменшувалася кількість аналітичних коментарів, натомість переважали короткі інформаційні повідомлення, які не давали можливості чітко простежити політичну позицію того чи іншого періодичного видання стосовно висвітлюваної проблеми. Ця зміна пояснюється тим, що восени і взимку 1918-1919рр. політичні позиції Центральних держав суттєво ослабли і вони порівняно з Антантою, рівно ж як і періодичні видання Австрії та Німеччини вже не впливали суттєво на європейську політику. Українське ж питання державами Антанти не трактувалося серйозно.
У п’ятому параграфі “Зміна політичних орієнтирів України в часи Директорії та позиція держав Антанти” основну увагу приділено оцінкам німецькомовної періодики внутрішньополітичній ситуації в Україні, змін міжнародної обстановки та пошукові Україною політичних союзників для боротьби проти більшовиків. На думку тогочасних німецькоомвних газет і часописів, внутрішньополітична ситуація в Україні після зречення Гетьмана Скоропадського та приходом до влади Директорії відзначалася неузгодженістю позицій українських політичних провідників. Частина уряду вважала, що Директорія повинна продовжувати переговори з представникам Антанти, а інша обстоювала думку, що слід шукати порозуміння з більшовиками. Після поразки Центральних держав, які підтримували незалежність України як засіб нейтралізації російських геополітичних впливів, політичні орієнтири України почали зміщуватися в бік Польщі, з якою українські політики планували утворити єдиний антибільшовицький фронт. Проте ідея польсько-українського союзу як засіб боротьби проти більшовиків не знайшла свого подальшого розвитку та підтримки у Європі. Серед лідерів європейських держав існував консенсус щодо незалежності Польщі та її ролі в повоєнному врегулюванні на континенті, проте стосовно України такого консенсусу не існувало. Не спостерігалося такої єдності і серед німецькомовної періодики, яка після поразки Центральних держав вже е так однозначно виступала за незалежність Української держави. Значна кількість матеріалів 1919-1920рр.висвітлювала вутрішньополітичне життя Німеччини та Австрії. Що ж стосуєтьс яміжнародної політики, то періодичні видання цих держав передруковували статті з інших газет (зокрема британських і французьких), які в силу політичних причин е приділяли достатньо уваги українській проблемі. Ті ж нечисленні матеріали в німецькомовній періодиці, які були присвячені Україні, вже не могли суттєво впливати на політичні рішення та громадську думку в європейських державах.
Підтримуючи Польщу і мілітарно, і політично, Захід сприяв також і укладенню мирного договору між Радянською Росією та Польщею, який був укладений у березні 1921 року і який розглядається в останньому, шостому параграфі “Ризький мирний договір як результат втілення геостратегічних інтересів Антанти та остаточна втрата Україною політичної незалежності”. На основі оцінок мирного договору, висловлених у німецькомовній періодиці, ми стверджуємо, що Захід та Антанта підтримували Польщу, оскільки вбачали в ній більш дієздатного та сильнішого союзника у боротьбі з більшовиками та постійно наголошували заслуги Польщі у справі укладення миру. Антанта, яка після перемоги над Центральними державами впливала на формування європейської політики, не розглядала Україну як незалежну демократичну державу (без більшовицького режиму) та не вважала її серйозним фактором у повоєнній континентальній системі безпеки. Ця нова політична констеляція суттєвим чином вплинула на висвітлення української проблематики в німецькомовній періодиці. Темою номер один стала проблема створення сильної польської держави та її мирні переговори з Радянською Росією як засіб проти поширення більшовизму в Європі. У останньому параграфі на основі аналізу політологічної та історичної літератури виокремлено також причини, які привели до втрати Україною своєї незалежності. Крім зовнішних і внутрішних, динамічних і статичних, об’єктивних і суб’єктивних, які докладно висвітлені в працях україських і зарубіжних авторів , ми вважаємо, що на шляху утвердження української державності у першій чверті ХХст. стало і те, що європейські держави загалом і країни Антанти зокрема не отримували в достатній мірі оперативної інформації про політичну ситуацію в Україні ані від її політичних лідерів, ані від власних періодичних видань. Велике значення для утвердження держави на міжнародній арені має її присутність а сторінках періодичних видань. Присутність України у європейській, зокрема німецькомовній періодиці у 1920-1921рр. була незначною Це не сприяло успішному розв’язанню українського питання. По-перше, українці постали перед завданням створити національну державу, не завершивши ще свого формування як політична нація. По-друге, українські політичні провідники не могли остаточно визначити пріоритети своєї діяльності – соціальні зміни чи національне визволення? По-третє, слабкість соціальної бази українського національного руху. До зовнішніх причин слід віднести те, що українці не спромоглися добитися визнання переможної Антанти, яка схильна була підтримувати Польщу та її змагання за незалежність, оскільки Антанта не мала реального знання про справжню ситуацію в Україні, а ефективна антиукраїнська пропаганда більшовиків та білогвардійців, стосунки УНР із Центральними державами – противниками Антанти у війні, та ліві тенденції в Директорії не сприяли позитивному ставленню Антанти до української незалежності.
У Висновках дисертаційного дослідження узагальнено основні положення роботи та подано рекомендації. Проаналізувавши зовнішні та внутрішні чинники, які зумовили формування українського політичного процесу, показавши взаємопов’язаність його основних етапів та специфіку їх висвітлення у німецькомовній літературі та періодиці першої чверті ХХст., дисертант вважає :

1. Український політичний процес як складова процесу загальноєвропейського пройшов у своєму розвиткові наступні стадії : формування, розгортання і занепаду, коли політична система виявилася нездатною реагувати на нові політичні умови. Виразом розпаду цілісності політичної системи стала втрата Україною політичної незалежності.
2. В інтерпретації німецькомовної літератури і періодики Україна пройшла складну політичну еволюцію, прагнучи із об’єкта геополітичних планів інших держав перетворитися у самостійний суб’єкт міжнародної політики. Проте серйозні внутрішньополітичні труднощі та несприятливі зовнішні чинники стали перешкодою для реалізації цих прагнень.
3. На сьогоднішній день ще не знайдено методологічного підгрунтя, аби досвід українських державницьких змагань та їх відображення у періодиці початку ХХ століття можна було б використати для визначення сучасних геополітичних орієнтирів України. Ми вважаємо, що таким підгрунтям могли б стати два принципи. Перший – визнання геополітичної специфіки розвитку України, яка перебуває у сфері впливу двох цивілізаційних чинників – Заходу і Сходу. Другий принцип передбачає більш активну діяльність держави та її відповідних структур у справі оперативного, ефективного і максимально об’єктивного інформування політиків і громадськості європейських держав про особливості внутрішньої і зовнішньої політики України, її геостратегічні інтереси та пріоритети.
4. Україні, яка знаходиться в силовому полі інтересів інших держав, доцільніше не визначати переваги одного впливу над іншим, а шукати принципів їх поєднання. Цим наша держава сприятиме створенню нового механізму колективної безпеки на європейському континенті. У теоретичному плані це зумовлює необхідність наукових розробок в галузі політології, політичної історії та міжнародних відносин. У практичному – створення механізму реалізації національних інтересів на регіональному та глобальному рівнях.
Таким чином, дисертантом на основі обширної джерельної бази було досліджено висвітлення у німецькомовній літературі і періодиці першої чверті ХХст. місця і ролі України в європейському політичному процесі 1914-1921рр.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях :

1. Україна в дзеркалі німецької преси початку 20 століття// Студії політологічного центру “Генеза”.- 1995.-N 3, С.180-184
2. Політичні праці М.Грушевського 1917-1918 років// Доповіді і повідомлення наукової конференції “М.Грушевський та Західна Україна”. (Львів, 26-28 жовтня 1994р.). Львів : Світ, 1995, С.291-294
3. Україна в дзеркалі німецькомовної преси початку ХХст.// Матеріали міжнародного наукового семінару “Німецькі колонії в Галичині”. Впорядкування та загальна редакція Галини Петришин. Львів : Манускрипт, 1996, С.170-174
4. Взаємодія засобів масової інформації як політичних структур у перехідному суспільстві як основа для майбутньої демократії// Доповіді і реферати двостороннього політологічного симпозіуму “Порівняльний аналіз політичних структур Австрії та України” (Київ, 16-18 листопада 1995р.) Публікація Філії Австрійського Інституту Східної і Південно-Східної Європи у Львові та Інституту національних відносин і політології НАН України. Видано Елізабет Гофер і Феліксом Рудичем. Львів, 1996, С.305-308
5. Українське питання в роки Першої світової війни – виникнення і розвиток (за публікаціями німецькомовної преси 1914-1917 рр.) // Українські варіанти.-1997.-N 1, С. 35-39
6. Середня Європа – утопія чи реальність?// Українські варіанти.-1998.-N2(4), С.57-61

Анотація

Семотюк О.Л. Україна в політичному процесі Європи 1914-1921 рр. (За матеріалами німецькомовної літератури). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02. – політичні інститути і процеси. – Державний університет імені Івана Франка, Львів, 1998
Дисертацію присвячено аналізові ролі і місця України у політичному процесі Європи у перші десятиріччя двадцятого століття (1914-1921рр.). На основі опрацьованих джерел простежено передумови та закономірності відродження актуальності українського питання, показано взаємозв’язок його складових, еволюцію України від об’єкта політичних процесів Європи до самостійного суб’єкта міжнародного політичного процесу. У дисертації досліджується процес відображення України та її боротьби за власну державність на сторінках німецькомовної літератури першої чверті ХХст. Використано міждисциплінарний метод дослідження, який у поєднанні з аналітично-системним та хронологічним методами дозволяє найбільш об’єктивно та адекватно розкрити досліджувану проблему та показати її розвиток впродовж аналізованого періоду, а також зумовленість цієї проблеми зовнішніми та внутрішніми чинниками. Вказано на теоретичне та практичне значення результатів дослідження.
Ключові слова : геополітика, політичний процес, періодика, держава, нація, преса, література, суб’єкт, об’єкт, еволюція.

Аннотация

Семотюк О.Л. Украина в политическом процессе Европы 1914-1921 гг. (по материалам немецкоязычной литературы). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02.- политические институты и процессы. – Государственный университет имени Ивана Франко, Львов, 1998
Диссертация посвящена анализу и роли Украины в политическом процессе Европы в первые десятилетия двадцатого века (1914-1921гг.). На основе обработанных источников прослежено предпосылки и закономерности возрождения актуальности украинского вопроса, показано взаимосвязь его составных, эволюцию Украины от объекта политических процессов Европы к самостоятельному субъекту международного политического процесса.В диссертации исследуется процесс отражения Украины и ее борьбы за собственную государственность на страницах немецкоязычной литературы первой четверти ХХв. Подчеркнуто, что с провозглашением независимого украинского государства в январе 1918 года в стране начал формироваться политический процесс, который в своем развитии прошел следующие этапы – период Центральной Рады, Гетьманат П.Скоропадского, правление Директории, политическая борьба западных украинцев, большевизация Украины вследствие изменения геополитической ситуации в Европе в конце Первой мировой войны. Украинский вопрос, который возродился с началом Первой мировой войны, прошел в своем развитии сложный и противоречивый путь. Путь этот лежал от полной неизвестности через постепенное понимание и все более широкую поддержку политических кругов и периодических изданий Германии и Австрии (которые руководстововались собственными геополитическими интересами) к почти полному игнорированию со стороны Антанты, которая не считала Украину своим союзником в борьбе с русским большевизмом. Изменение политической констелляции влияло и на отражение украинской проблематики в немецкоязычных периодических изданиях. После победы Антанты интерес этих изданий в Украине и ее роли в политической процессе Европы ослаб, аналитические статьи и комментарии уступили место кратким информационным сообщениям, которые не давали уже возможности проследить политическую позицию того или иного издания и не имели существенного влияния на формирование общественного мнения и принятия политических решений. Украинский политический процесс как составная общеевропейского процесса прошел в своем развитии стадии формирования, разворачивания и упадка, когда политическая система оказалась неспособной реагировать на новые политические условия. Следствием распада целостности политической и прерывания украинского политического процесса первой четверти ХХ века стала потеря Украиной политической независимости. Использованы следующие методы исследования — анализа, синтеза, проблемно-хронологический, структурно-функциональный, который в сочетании с междисциплинарным подходом позволяют наиболее объективно и адекватно раскрыть исследуемую проблему, показать ее в развитии на протяжении анализируемого периода и детерминированость этой проблемы внешними и внутренними факторами.
Указано на теоретическое и практическое значение результатов исследования.
Ключевые слова : геополитика, политический процесс, периодика, государство, нация, пресса, литература, субъект, объект, эволюция.

Annotation
Semotyuk O.L. Ukraine in European political process 1914-1921 (on materials of German-language literature).- Manuscript.
Thesis for a candidate’s degree by specialty 23.00.02.- political institutions and processes. – State Ivan Franko University, Lviv, 1998.
The dissertation is devoted to the analysis of Ukraine’s significance for the European political process in first decades of 20th century (1914-1921). On the base of used sources the preconditions and appropriateness of arising of Ukrainian question are retraced, the interdependence of its components and Ukraine’s evolution from the object of political processes in Europe to the independent subject of international political process are shown. In the dissertation it is investigated the process of Ukraine and its struggle for the own statehood reflection in the German-language literature. The used interdisciplinary method combined with analytic-systematical and historical approaches provides the opportunity to expose the considering problem most objectively and adequately, to show its development during the analyzed period and also its determination by internal and external factors. The theoretical and practical importance of the dissertation’s results is indicated.
Key words : geopolitics, political process, periodicals, state, nation, press, literature, subject, object, evolution.

Подано до складання 13.07.99 р. Підписано до друку 14.07.1999 р.
Формат 60х90/16. Папір офсетний № 2. Гарнітура “Таймс”
Ум.друк.арк. 1,4. Обл.-вид.арк. 1,5. Наклад 120 прим.

Редакція газети “СР”
Друкарня УМВС м.Львова

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019