ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА
МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ”

Позднякова-Кирбят’єва Елліна Геннадіївна

УДК 316.74: 37

Ціннісні диспозиції учнів в контексті соціокультурної диференціації
освіти

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Запоріжжя-2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі соціології Запорізького національного
університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор соціологічних наук, професор

Катаєв Станіслав Львович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут

державного та муніципального управління”,

завідувач кафедри соціології та соціальної роботи

(м. Запоріжжя)

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Яковенко Юрій Іванович,

Київський національний університет ім. Тараса

Шевченка, завідувач кафедри галузевої соціології

(м. Київ);

кандидат соціологічних наук, доцент

Сорокіна Людмила Миколаївна,

Дніпродзержинський державний технічний університет,

доцент кафедри соціології

(м. Дніпродзержинськ)

Захист відбудеться “28” вересня 2007 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 17.127.02 в Гуманітарному університеті
“Запорізький інститут державного та муніципального управління” за
адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, буд. 70Б, ауд. 121. (т.
64-57-15).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького
національного університету за адресою: м. Запоріжжя, вул. Жуковського,
буд. 66.

Автореферат розісланий “10” серпня 2007 р.

Виконуючий обов’язки вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради К 17.127.02 В.Й. Бочелюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституція України в статті 1 наголошує: “Україна є
суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. Тому
право на освіту для громадян визначено Конституцією України в статті
53 таким чином: “Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава
забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної
середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних
навчальних закладах …Громадяни мають право безоплатно здобути вищу
освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній
основі”. Держава згідно зі своїм призначенням через відповідні структури
здійснює освітянську політику, проголошуючи її напрямки в спеціальних
документах на зразок: “Національна доктрина розвитку освіти України в
ХХІ столітті”, “Стратегія реформування освіти в Україні”. Що стосується
фундаментальних цілей освіти нашого століття, то вони сформульовані в
доповіді спеціальної Міжнародної комісії під керівництвом Ж. Делора
“Освіта для ХХІ століття”, що у 1996 р. запропоновано для ЮНЕСКО. В
цьому документі, зокрема, зазначено: “Перед численними викликами, які
ставить перед нами майбутнє, освіта є необхідною умовою для того, щоб
дати людству змогу просуватися вперед до ідеалів миру, свободи і
соціальної справедливості”.

Проявом ідеалу соціальної справедливості є реалізація принципу створення
рівного доступу до якісної освіти. Але одна справа проголошувати
рівність можливостей, а друга справа – це реальна практика отримання
якісної освіти, незалежно від соціального та матеріального статусу
людини або її родини. В Україні створена мережа таких середніх
навчальних закладів, що відрізняються від загальних шкіл вищою якістю
надання освітніх послуг та матеріальним забезпеченням. Це гімназії
різного профілю, ліцеї, приватні навчальні заклади тощо. Селективна
функція освіти як соціального інституту реалізується в цих закладах
повною мірою.

Таким чином, все ж таки соціальна і культурна нерівність у школі
проявляється в практиці отримання освіти різної якості окремими
категоріями учнів. Отже, диференціація середніх навчальних закладів
сприяє задоволенню різних рівнів освітніх запитів представників окремих
соціальних груп населення. Через це певною мірою не дотримується принцип
рівного доступу до якісної освіти, бо знаходить свою реалізацію лише
частково чи вибірково, а не суцільно відбувається надання рівних
можливостей, на яких наголошено в державних документах.

Проте сучасні українські соціологи, вдаючись до застосування системного
аналізу, вказують на існування низки аргументів, що пояснюють соціальну
та культурну нерівність як чинник конституювання соціального порядку,
звісно, цілком певного характеру. Звісно, цей чинник діє й в системі
освіти різних країн. Тобто, завжди має місце соціокультурна
диференціація суспільства, що знаходить своє вираження в наявності груп
населення з різним культурним рівнем, різним укладом чи стилем життя,
різним уявленнями щодо мети та смислу людського життя тощо. Отже,
забезпечити освітні запити різних соціокультурних груп повинна саме
диференційована система освіти.

Відомі, як мінімум, дві точки зору щодо диференціації освіти: чи це
порушення принципу соціальної рівності, чи це забезпечення освітніх
запитів різних соціокультурних груп є проявом протиріччя сучасного
суспільства між досягальним і зрівняльним засобами реалізації ідеалу
соціальної справедливості. Перший принцип припускає отримання благ на
конкурсній основі залежно від здібностей, досягнень, успіхів людини.
Другий принцип припускає соціальну рівність як природне право людини,
так і як наслідок цивілізованого розвитку суспільства.

У “Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті”
проголошено, що держава має діяти за такими актуальними напрямками:

– виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського
народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і
перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у
світі, що змінюється;

– формування в молоді цілісної наукової картини світу, сучасного
світогляду, творчих здібностей і способів самостійного наукового
пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості;

– підтримку молоді з вадами здоров’я.

Остання теза наголошує на такому чиннику нерівності доступу до якісної
освіти як стан здоров’я. Компенсувати його можуть реабілітаційні заходи
в системі освіти країни. Проте в українській соціології практика
здійснення реабілітаційних заходів ще не знайшла свого регулярного
вивчення, а теоретичні засади створення відповідних дослідницьких
проектів не отримали належної систематизації. Зазначене фіксує сутність
наукового завдання даної дисертації.

Отже, полеміка щодо диференціації в освіті може бути збагачена
аргументами соціологічного походження. Тому в сучасних умовах є досить
актуальним завданням для дослідника таке. Оскільки абстрактне
теоретизування щодо рівності чи нерівності в освіті не дає достатньо
переконливих аргументів доцільності чи недоцільності існування різних
типів шкіл, то слід більш конкретно встановити реальний стан
соціокультурної диференціації та зрозуміти повніше всі її наслідки в
освіті.

Соціологічні дослідження допоможуть визначити ступінь та прояви
нерівності в освіті, які саме життєві цінності для молодих людей є на
даному етапі розвитку суспільства пріоритетними та з’ясувати наміри,
задля реалізації котрих відбувається отримання знань, порівняти освітні
запити та практику їх задоволення в життєдіяльності різних
соціокультурних груп населення.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в
соціологічній концептуалізації соціокультурних аспектів диференціації
середньої освіти та впливу її на формування як ціннісних диспозицій
школярів, так й ефективність їх навчання.

Для досягнення даної мети слід вирішити наступні завдання:

уточнити теоретичні засади соціологічного розгляду диференціації освіти,
зокрема, уточнити визначення провідних понять дослідження;

з’ясувати сутність соціокультурних аспектів диференціації освіти;

визначити сутність модернізації функцій освіти в контексті як
становлення новітніх рис суспільного життя (глобалізація,
інформатизація, комерціалізація тощо), так і щодо подолання нерівного
доступу до якісної освіти згідно з “Національною доктриною розвитку
освіти України в ХХІ столітті”;

дослідити вплив диференціації освіти на розвиток особистості учнів;

уточнити методи вивчення соціокультурної диференціації в освіті та
показники її прояву шляхом здійснення емпіричного дослідження
соціокультурних аспектів диференціації в середній школі.

Об’єкт дослідження – ціннісні диспозиції учнів шкіл великого
промислового міста.

Предмет дослідження – детермінанти, механізми, умови соціокультурної
диференціації середньої освіти та характер їх впливу на ціннісні
диспозиції учнів шкіл різного типу на прикладі міста Запоріжжя.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є аналіз та синтез;
критичний і міждисциплінарний підходи до досліджуваної проблеми;
логічний і системний аналіз, котрі було використано для розробки
концептуальних положень щодо модифікації функцій освіти як соціального
інституту; метод ідеальної типізації, що використовувався для
дослідження впливу диференціації на процеси ідентифікації; залучені
також методи отримання соціологічної інформації: конкретно соціологічні
методи опитування, спостереження, аналізу документів, а також
статистичні методи для аналізу емпіричних даних.

Автор використовував методологічні положення діалектики,
соціокультурного аналізу диференціації, що привертає увагу до
ідентифікації, норм і цінностей суб’єктів освітнього процесу.
Інституціональний та функціональний підходи, які використані в даній
роботі, зумовлюють необхідність звернути увагу на явні й латентні
функції та наслідки диференціації, їхній вплив на трансформацію
соціального інституту освіти.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вирішено
наукове завдання щодо отримання науково обґрунтованої картини
соціокультурних наслідків диференціації у перебігу навчання в середній
школі.

1. Вперше доведена необхідність здійснення реабілітаційної функції
соціальним інститутом освіти та обґрунтовано її зміст, який полягає у
подоланні соціальної нерівності за критерієм стану здоров’я.

2. Подальшого розвитку набув аналіз впливу диференціації освіти на
формування особистості учня, що призвело до рис позитивних (більш якісні
ціннісні диспозиції) та негативних (поглиблення соціальної нерівності за
окремими ознаками), що зумовлено специфікою типу навчального закладу та
соціальним походженням учня.

3. Дістало подальшого розвитку вивчення ролі диференціації у формуванні
ціннісних диспозицій школярів, бо доведено, що диференціація освіти
сприяє формуванню відповідних цінностей освіти, задоволенню освітніх
потреб різних груп населення. Здійснена емпірична конкретизація
теоретичних положень щодо соціокультурних процесів у сфері освіти,
впливу освіти на цілісний, гармонійний розвиток соціального суб’єкта, на
його готовність включитися в ті види діяльності, що є соціально
значущими.

4. Подальший розвиток отримав аналіз соціальних ідентичностей школярів з
високо статусних навчальних закладів як представників еліти, розгляд
диференціації освіти з точки зору соціальної справедливості. Емпірично
доведено, що сучасна українська школа сприяє змішаній, двоїстій
диференціації, поєднуючи формування культурних відмінностей, заснованих
як на соціальній приналежності, так і на індивідуальних здібностях, що
сприяє визнанню необхідності подальшого впровадження освітніх технологій
диференціації з урахуванням соціокультурних чинників та наслідків.

5. Обґрунтовано положення щодо новітніх характеристик системи функцій
соціального інституту освіти як результату нерівності та диференціації в
освіті, що зумовлює соціокультурну диференціацію учнів. Запропонована
авторська концепція системи функцій освіти полягає у тримірному
структуруванні цих функцій за п’ятьма напрямками: матеріальний,
соціальний, правовий, політичний, культурний, кожний з котрих містить
такі змістовні групи функцій, як відтворення, селективна, інтеґративна,
інноваційна, управлінська, які у свою чергу поділяються на відкриту та
латентну складову. На дану структуру функцій впливає структура потреб
особистості та умови її функціонування.

6. Встановлено соціокультурні риси учнів реабілітаційних шкіл та прояви
нерівності в них, які полягають у тому, що за потенціалом реабілітаційна
школа наближається до елітної школи, але реалізовуються можливості дітей
навіть менше, ніж у звичайній школі. Присутній конфлікт між потребами в
освіті і задоволенням цих потреб. Здоров’я тут на першому плані,
навчання на другому, важливіші проблеми самотності, діти мають менше
свободи у виборі свого життєвого шляху. Проте в соціальному оточенні
значно більше, ніж в інших школах тих, хто виявляє турботу, чуйних.
Реабілітаційна школа поєднує риси елітної і звичайної шкіл.

Практичне значення роботи. Представлені в роботі матеріали і
сформульовані положення, висновки і рекомендації можуть бути використані
для подальшої розробки соціологічної теорії, орієнтованої на осмислення
нових явищ і процесів, що відбуваються у суспільстві в цілому й в освіті
зокрема, а також для розробки навчальних посібників і матеріалів з
соціології освіти. Аналіз соціокультурних аспектів диференціації освіти
також може реально послужити основою для уточнення програм диференціації
середньої освіти.

Результати теоретичного й емпіричного дослідження слугують джерелом
інформації для забезпечення подальшого впровадження диференціації
освіти. Дані дослідження сприяють розробці соціальних технологій,
вдосконаленню навчального процесу за рахунок його диференціації з
урахуванням соціальних і культурних аспектів, досліджуваних в
дисертації.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом їх обговорення на
засіданнях кафедри соціології Запорізького національного університету
(2004-2007 рр.). Матеріали досліджень за темою дисертації слугували
основою для підготовки тез, доповідей, виступів та обговорень: на
Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Методологія соціального
пізнання: здобутки й проблеми” (м. Запоріжжя, 25.05.2005 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції “Соціальні технології:
соціологія і соціальна робота” (м. Запоріжжя, 27-28.10.2005 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції “Особливості
Євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні,
культурні, правові чинники” (м. Запоріжжя, 23-24.03.2006 р.); ХIV
міжвузівській науковій конференції молодих учених “Наука і вища освіта”
(м. Запоріжжя,

11-18.05.2006 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції
“Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (м. Житомир,
17-18.05.2006 р.);

I Міжнародній науково-практичній конференції “Європейська наука ХХІ
століття: стратегії і перспективи розвитку” (м. Дніпропетровськ,
22-31.05.2006 р.), І Всеукраїнській конференції “Перспективи розвитку
філософії освіти” (м. Запоріжжя, 17.04.2007 р.), V Міжнародній науковій
конференції студентів і аспірантів “(Пост) современность и наука:
социология в поисках себя и общества” (м. Харків, 19-21.04.2007 р.),
Міжнародній науково-практичній конференції “Формування гуманістичних
цінностей молоді в контексті Болонського процесу і євро інтеграції” (м.
Запоріжжя 19-20.04.2007 р.).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 9 публікаціях,
з них 3 статті опубліковано у фахових виданнях із соціології,
затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети
та завдань дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації 218 стор.; у
тому числі список використаних джерел 15 стор., що включає
202 найменувань, з них 23 іноземними мовами та 8 електронних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мета
та завдання дослідження, наукова новизна, практичне значення роботи та
апробація результатів дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади вивчення соціальної нерівності в
освіті” йде короткий опис обраного напрямку, а також окреслення основних
етапів розвитку наукової думки щодо обраної теми, висвітлення праць
попередників та уточнення завдань, які залишилися з авторської точки
зору невирішеними.

Розглядається становлення та розвиток соціології освіти, визначаються
основні поняття дослідження та розглядається освіта як соціальний
інститут та функції освіти за умови соціальної нерівності. Сучасне
українське суспільство – це суспільство нерівності з яскраво вираженою
тенденцією соціальної поляризації та індивідуалізації, то соціальна
нерівність і стратифікація є могутніми, невід’ємними компонентами
суспільного розвитку, оскільки вони упорядковують соціальну структуру і
утримують суспільство від хаотичного розвитку. Соціальна нерівність
являє собою об’єктивну потребу суспільства в раціональному розподілі
індивідів за позиціями залежно від їхніх здібностей і визначається
насамперед значущістю та престижем функцій, які виконує для суспільства.

Рівень освіти поряд з іншими показникам: престиж професії; рівень доходу
слугує для визначення соціально-економічного індексу роду занять, що є
важливою характеристикою соціального класу в теорії соціальної
стратифікації. Найбільш рельєфне співвідношення соціальних і культурних
статусів проявлено в понятті “соціокультурної стратифікації”, бо воно
відображає ціннісні і моральні критерії диференціації соціальних груп.

Вплив диференціації освіти на формування особистості сучасного школяра
має позитивні та негативні риси (наприклад, послаблення соціальних
зв’язків та посилення соціальної відокремленості). Роль диференціації
освіти у формуванні ціннісних диспозицій школярів полягає у тому, що
диференціація освіти сприяє формуванню компонентів диспозиції,
інтерналізації та екстерналізації цінностей, створює сприятливу ситуацію
та засоби для задоволення освітніх потреб.

Важливо за умови диференціації освіти у демократичному суспільстві
встановити консенсус щодо справедливої соціальної селекції, бо
традиційною функцією освіти є таке формування особливого типу
особистості, що засновано на індивідуальній обдарованості й покликано
формувати “нову людину”. Протиріччя, що викликані зростаючою в
суспільстві соціальною диференціацією, можуть бути компенсовані системою
освіти або можуть бути продовжені на систему освіти за рахунок створення
особливих навчальних закладів. Освіта є засобом побудови нового
суспільства та всебічно розвинутої особистості, щоб запобігти
відчуженню, обмеженню і духовному маніпулюванню, не допустити конверсії
панівного соціального становища і культурних переваг в освіту. Для
демократичного суспільства притаманна така соціальна селекція і
соціальна мобільність, яка обумовлює позитивний “меритократичний” ефект.
Фактор освіти знижує вплив соціального походження, але не автоматично, а
статистично вірогідно.

Зафіксовано дві статистично вірогідні тенденції. Перша полягає в тому,
що освіта знижує значення соціального походження, має вплив, який
соціально нівелює. Інша тенденція відбиває в освіті систему соціальної
нерівності. На одні фактори, чи важелі більше впливає одна тенденція, а
на інші – друга. Освіта високого рівня все частіше стає привілеєм
вихідців з вищих соціальних страт, освіта дитини все більше залежить від
добробуту і бажань батьків, а ніж від її власних здібностей і зусиль.

Освіта є соціальним інститутом, що має як загальні так і специфічні
функції. В роботі запропонована авторська концепція щодо цього питання.
Проблема нерівності є однією з головних в соціології освіти. Нерівність
має системний характер, охоплює всі складові освіти як соціального
інституту. Системний аналіз функцій освіти складається з розгляду
головних напрямків, сфер функціонування цього інституту, та розподілу на
рівні складові та компоненти.

Освіта як соціальний інститут має функції. Їх системний аналіз дозволив
автору запропонувати таку структуру функцій, що має тримірний вигляд за
напрямками, кожний з котрих містить, у свою чергу, відкриту та латентну
складову. Доцільно виокремити наступні функціональні напрямки-сфери
соціального інституту освіти: 1) матеріальний; 2) соціальний;
3) правовий; 4) політичний; 5) культурний. В кожному з цих напрямків є
більш конкретні складові, завдяки чому можливий розгляд соціального
явища з точки зору соціально-екологічної перспективи. Слід мати на
увазі, що на структуру соціального інституту впливає структура потреб
особистості та умови її функціонування, тобто середовище. Ці умови мають
характер матеріальний, інфраструктурний, соціальний, регіональний та ін.
Тому кожна сфера-напрямок містить складові, які враховують як потреби
особистості так і умови та середовище її функціонування. Матеріальна
сфера містить економічні, інфраструктурі умови середовища та комплекс
функцій, які обумовлені фізичними, тілесними потребами особистості,
наприклад, фізична реабілітація, яка здійснюється як у звичайній школі,
так і в спеціальних закладах освіти. В рамках кожного напрямку
реалізуються змістовні групи функцій: відтворення, селективна,
інтеґративна, інноваційна, управлінська, кожна з якої у свою чергу
поділяється на відкриту та латентну складові. Нерівність є головним,
найважливішим компонентом латентної складової кожної функції.

Освіта є фактором культурного розвитку особистості на основі здібностей
учнів. Якщо нерівність ґрунтується на нерівності здібностей, талантів і
зусиль індивіда, вона є справедливою.

У другому розділі – “Соціальна та соціокультурна диференціація в освіті”
автор обговорює процеси, що відбуваються в сучасному українському
суспільстві, розглядає чинники, умови, наслідки соціокультурної
диференціації освіти. Звертаючись до напрацювань науковців, зокрема
соціологів, можна побачити вирізнення як важливих тенденцій сучасності,
так і розмірковування з приводу вибору доречних для їх визначення
теоретичних концепцій, методологічних принципів та методичних рішень
отримання якісних емпіричних матеріалів. Відсутність єдиної вірної
теоретичної концепції до розгляду сучасного українського суспільства на
відміну від минулої радянської епохи, мабуть, відкриває простір для
розробки нових підходів та теорій, унеможливлюючи утворення нового
догматизму, бо творчі дискусії тільки посилюються серед
суспільствознавців.

Визначається стан диференціації освіти в сучасному українському
суспільстві, взаємозв’язок нерівності та соціокультурної диференціації
освіти, специфіка механізму трансляції школою соціокультурних
розбіжностей. Освіта сама по собі не є фактором, що породжує нерівність,
а стає таким лише в контексті з іншими факторами соціокультурної
диференціації. Система середньої освіти закріплює нерівність; звичайні
школи обмежують розвиток особистості у рамках діючих стандартів, і
сприяють формуванню культури середньої людини, яка підкоряється своїй
долі, не прагне до успіху, а лише до середнього рівня забезпечення своїх
потреб.

Зберігаючи соціальну структуру завдяки трансляції культурних
відмінностей соціальних груп, школа також надає шанс культурного
розвитку й удосконалення індивіда, цим самим виступаючи фактором
соціальної мобільності. Значення соціального середовища полягає в тому,
що кожна соціальна група, надаючи різного значення освіті, сприяє
розумінню цінності освіти своїми дітьми, обмежуючи їх таким чином у
досяжних орієнтирах, задаючи планку, вище якої піднятися дуже складно. Є
певні особливості ролі школи у виробництві культурних відмінностей. З
одного боку, школа відтворює культурну нерівність, засновану на
соціальній структурі, тобто у школі відбувається закріплення і
трансляція соціальних статусів, оскільки кожна соціальна група знаходить
своє вираження в культурній стилістиці і прагне відгородити себе. З
іншого боку, школа надає однакові стартові можливості для всіх учнів
незалежно від їхньої соціальної приналежності, породжуючи цим культурні
відмінності, але вже на іншій підставі – на підставі інтелектуальної
нерівності, неоднакових здібностей і зусиль учнів, задіяних ними в
справі своєї освіти. Виходить, що культурно-диференціююча функція школи
реалізується в двох площинах: вона або є наслідком соціокультурної
нерівності, або ж служить полем для розвитку індивідуальних культурних
особливостей. Недостатня кількість освітніх установ, які володіють
високим інноваційним потенціалом, сприяла конституюванню їх більш
високого статусу.

У сучасному світі погляди на соціальну нерівність істотно змінилися.
Вона перестає сприйматися лише негативно, сьогодні її починають розуміти
як “інакшість, несхожість, як плюралізацію й індивідуалізацію життєвих і
культурних стилів”. Соціальна нерівність не зникає, і індивідуальні
ситуації залежні від соціокультурної структури та тенденцій розвитку
суспільства.

Соціальна нерівність як така, в традиційному розумінні залишається
існувати, набуваючи безлічі форм, кожна з яких має свої критерії,
властиві тільки для неї – це може бути інтелектуальна нерівність,
нерівність стильових життєвих характеристик, нерівність за станом
здоров’я тощо. Соціокультурний статус родини вже на перших етапах
соціалізації дитини і її життєвого старту відіграє дуже важливу роль,
диференціюючи індивідів. Соціокультурна стратифікація, здійснюючи на
систему загальної освіти могутній латентний вплив, викликала появу нових
типів навчальних закладів і їх диференціацію за критерієм елітарності.
При цьому доступ у них обмежений матеріальним і культурним цензом
батьків. Культурно-диференціююча функція інституту освіти починає
реалізовуватися, дуже чітко відтворюючи соціокультурну нерівність, яка
існує в суспільстві.

Національна доктрина розвитку освіти передбачає положення про обмеження
соціальної нерівності в системі освіти. Зокрема, відзначається, що буде
створений рівний доступ до якісної освіти для всіх громадян України,
незалежно від національності, статі, віросповідання, місця проживання та
стану здоров’я. Також однаковий доступ до здобуття якісної освіти мають
діти з інвалідністю. Вони повинні отримати повну загальну середню
освіту, відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей,
зорієнтованих на їх інтеграцію в соціально-економічне середовище, а
також має бути забезпечена їх інтеграція в загальноосвітній простір.

Однак при формальній рівності освіта стратифікувалась на елітарну, а
також підвищеного, середнього і низького рівня. В школі закріплюються
механізми соціокультурної диференціації. Елітарна школа являє собою
інноваційний навчальний заклад, який створює сприятливі умови для
розвитку природних здібностей і задатків дітей. Елітарні навчальні
заклади можуть мати у своєму складі як дійсну культурно-інтелектуальну
еліту, так і вихідців із забезпечених родин, що не володіють необхідним
рівнем культурного капіталу, оскільки елітні батьки, як правило,
зацікавлені в елітарній освіті своїх дітей.

Поєднання функцій соціальної інтеграції і культурної диференціації
викликає внутрішню суперечливість освітнього простору самої школи.
Складність соціально-економічної ситуації ставить вихідців з нижчих
соціальних прошарків у нерівні умови порівняно з їх більш забезпеченими
однолітками. Це породжує адаптивні механізми поведінки: такі випускники
коректують свої плани залежно від умов середовища.

Якщо соціокультурні властивості учнів заслуговують на те, щоб
задовольнити їх потреби у спеціальних навчальних закладах, то існування
різних типів шкіл є справедливим і демократичним. Школа частково
відтворює культурну нерівність, засновану на соціальній структурі, тобто
у школі відбувається закріплення і трансляція соціальних статусів.
Культурно-диференціююча функція школи реалізується в двох площинах: вона
є наслідком соціокультурної нерівності, а також служить полем для
розвитку індивідуальних культурних особливостей. Нерівність за критерієм
освіти проявляє себе не тільки в соціальній, але й соціокультурній
диференціації. Диференціація освіти – це не тільки різного роду
відмінності у формах надання освітніх послуг, але часто вона є проявом
нерівності. Соціальна нерівність ієрархічна, культурні відмінності
неієрархічні у відображенні відмінностей в ментальностях, цінностях,
нормах людей. Люди, які відрізняються за системою цінностей, належать до
різних соціокультурних типів, які не співвідносяться як гірші-кращі, а
просто різні. Але є визначені критерії соціального характеру, відповідно
до яких одні цінності можуть визнаватись, як більш високого рівня,
скажімо, притаманні еліті.

У третьому розділі – “Соціокультурна диференціація за критерієм
ціннісних диспозицій та вплив її на життєві стратегії учнів різних типів
шкіл” розглянуто ціннісні диспозиції як основу побудови життєвих
стратегій учнів різних типів шкіл, життєвих планів школярів як наслідок
впливу соціокультурної диференціації освіти, сутність та соціокультурні
аспекти реабілітаційної функції в освіті, ціннісні диспозиції учнів
реабілітаційного закладу освіти та дається оцінка
освітньо-реабілітаційно-виховного процесу на прикладі Хортицького
навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру.

:

`

l

n

$ J L ? ‚ ’ ” E ue

th

:

» $ L ” E &

z

TH

ue

ue

th

????

???????

????

???????$?иві величини і тенденції. Так, цінності більш високого рівня,
носії яких концентруються в елітних школах, є і у звичайних середніх
школах. Але в елітних школах можливість і частота прояву таких цінностей
вища. У школярів переважають інструментальні цінності навчання. Вони
навчаються для того, щоб стати спеціалістами, посісти гідне місце у
житті.

Соціокультурна диференціація відображена у цінностях, які розділяють
різні групи школярів. Вивчення цінностей має багатоаспектний характер.
Одним з таких аспектів є призначення школи, на думку школярів. В елітній
школі більш чітко проглядаються соціальні орієнтири, прагнення зайняти
лідерські позиції, зайняти місце в еліті. В звичайній школі – більша
орієнтація на професійну спеціалізацію, на конкретні професійні ролі.

В елітній школі вищий рівень внутрішньої соціокультурної диференціації
та більший ступінь відмінностей між дітьми. У звичайній школі внутрішня
соціокультурна диференціація менша. В елітній школі діти свідомо
орієнтуються на переваги. Тобто селективна функція реалізується не
опосередковано, а прямо і відверто. В елітній школі рано формується
прагнення до успіху, до перемоги. Тут готується меритократія. В елітній
школі формується рання професійна орієнтація, як засіб для більш
швидкого утвердження у житті, як додатковий ресурс для додаткового
просування. Це свідоцтво цілеспрямованості, запорука успіху у
майбутньому. Залежність від батьків у елітних школярів є, але вона
нижча, ніж в інших школах. Батьків сприймають як союзників, діти
солідарні з ними. Для елітних школярів характерна не сліпа покора
батькам, а раннє усвідомлення необхідності відповідати своїм мобільним
уявленням. Їм притаманна чітка соціальна мобільність. Шлях нагору – шлях
одинака. Друзі мають вторинне значення. Важливою якістю еліти є
прагнення брати на себе відповідальність. Цю рису особистості в елітній
школі цінують вище, ніж у звичайній.

Емпірично, на основі оцінок школярів, доведено, що існує нерівність в
якості освіти, в задоволенні освітніх потреб школярів різних типів шкіл.
В елітній школі культурні традиції міцніші. Сім’ї більш культурні, більш
відповідальніше і усвідомлене ставлення до освіти дітей. В усіх типах
шкіл проблеми з читанням книг, традиції читання слабкі. Але в елітній
школі ця проблема менша. Тут опора на культуру, яка йде від бабусь,
тобто це інтелігенція як мінімум третього покоління. А у середній школі
культурна опора від батьків. Отож тут більше інтелігенції другого
покоління.

Більше всього серед тих, хто оточує учнів елітних шкіл, людей розумних,
освічених, серйозних. У школярів елітних шкіл інтелектуальні
характеристики людей цінуються вище діяльнісних, ієрархія переваг
якостей людини така: розумний, активний, сильний, а для звичайних
школярів – активний, сильний, розумний, тобто діяльнісні характеристики
цінуються вище інтелектуальних. Далі йде професіоналізм, він також
цінується вище у еліти.

У школярів елітних шкіл більш якісне з морального боку соціальне
оточення. Співвідношення позитивних і негативних якостей соціального
оточення 4:1. У школярів звичайних шкіл це співвідношення складає 2:1.

Діти ототожнюють себе зі своїм середовищем. Еліта вимірює себе
моральними категоріями. Оскільки школяр зараховує себе до еліти, то і
середовище у нього позначене елітними властивостями. Раннє усвідомлення
своєї приналежності до вибраних, до кращої частини суспільства впливає
на формування характеру, життєвих планів, амбіцій та інших складових
ментальності молодої людини. При чому багатство не входить в число
пріоритетних якостей. Таким чином, елітні школярі концентрують в собі в
основному культурну еліту, а не майнову. Точніше, майнова еліта
позиціонує себе як еліта культурна. Освіта та майновий статус батьків
елітних шкіл вищі, ніж у батьків звичайних шкіл. Рід занять батьків
учнів елітних шкіл помітно престижніший і більш статусний.

На першому місці у елітних і звичайних школярів стоїть освіта, але
частка тих, хто вибрав цей пункт, у елітних школах вища. На цьому
відносна подібність уявлень про умови життєвого успіху у звичайних і
елітних школярів закінчується. Елітні школярі цінують вище “здібності і
талант”. У елітних школярів віра в себе не сліпа, а спирається перш за
все на професіоналізм. У звичайних школярів акцент більше на вольові, а
не на професійні якості. Значущість пасивних факторів успіху (допомога
батьків, везіння, зв’язки з потрібними людьми, віра в Бога) у звичайних
школярів помітно вища, ніж у елітних.

Однією з ознак соціокультурної диференціації є ієрархія значущих
цінностей у школярів різних типів шкіл. Перші п’ять найбільше значущих
цінностей мають одинакові ранги в ієрархії елітних та звичайних
школярів: сім’я, здоров’я, дружба, любов і матеріальний добробут. Але за
іншими цінностями є істотні відмінності, які показують, що для елітних
школярів важливіші соціальні цінності, такі як: згуртованість,
патріотизм, незалежність. Вище значущість цінностей культури і
освіченості. Такі цінності як відпочинок, розваги для звичайних школярів
мають більше значення. Але елітні школярі помітніше цінують комфорт, що
цілком співвідносить їх із соціокультурними стандартами.

Емпірично виділені різноманітні аспекти становлення меритократії. Тільки
для меритократії успіх посідає ключове місце у життєвому самовизначенні.
Для середньої людини успіх несуттєвий, а значуща міцна життєва ніша, де
можна задовольнити надії на спокійне життя у достатку і розвагах.
Авторські матеріали показують соціальну спрямованість цінностей і
життєвих позицій елітних школярів. Вони більше включені в соціум, більше
соціалізовані, більш публічні та бажають відігравати важливу роль у
суспільстві, як і належить еліті.

Така важлива сторона суспільного життя, як падіння моралі для елітних
школярів удвічі важливіша, ніж для звичайних. Це ще один штрих до
соціокультурної диференціації. Мораль – це ознака розвитку культури
особистості. Дефіцит культури моралі має негативне значення для певної
частини суспільства. Це і демонструють елітні школярі, як представники
дитячої еліти, точніше, ті, які хочуть нею стати.

Елітні школярі краще навчаються, навчання їм дається легше, ніж
звичайним школярам. Особливе місце у проблемі диференціації освіти
займає наявність реабілітаційних шкіл. Реабілітаційна школа поєднує в
собі риси елітної і звичайних шкіл. В реабілітаційній школі більше дітей
з неповних сімей. Серед батьків реабілітаційної школи більше всього
працюючих з вищою освітою. Батьки дітей реабілітаційної школи більш
культурні, ніж батьки дітей звичайних шкіл. Але склад школярів
різношерстий. Тут є діти і заможних батьків, які віддали дитину в школу
за станом здоров’я, і є діти з неблагополучних сімей, які віддали дітей
в інтернат через низьке матеріальне становище. Загалом, реабілітаційна
школа за соціокультурним складом однорідна. Несприятливий стан здоров’я
є сильним вирівнюючим фактором.

Зосередженість на здоров’ї змінює життєві цілі і цінності. Афективні
цінності навчання тільки у цих школярів на першому місці. Цей результат
можна пояснити невизначеністю життєвих цілей учнів реабілітаційної
школи. Вони ніби ховаються в навчанні, мають його за самоціль, оскільки
не бачать у ньому конкретного виходу в практичне життя. Проблеми
самотності в реабілітаційній школі двічі вищі, ніж в елітній школі.

Серед учнів реабілітаційної школи мають намір вступати у вуз тільки
приблизно 50%, що значно менше, ніж у інших школах, надія на освіту
нижча, ніж у звичайних школярів, а більше надій вони покладають на свої
здібності. Отже, у цій школі діти не реалізують своїх надій на отримання
гідної освіти. Тут зовсім інші критерії відбору провідних цінностей.
Здоров’я виходить на перший план, навчання відступає на другий. Тому і
середовище має якості, необхідні для отримання освіти і лікування. Хворі
діти мають менше свободи у виборі свого життєвого шляху. Вони надіються
на батьків, більше від них залежать. В соціальному оточенні учнів
реабілітаційної школи значно більше турботливих та чуйних людей, ніж у
школярів інших шкіл.

В учнів реабілітаційної школи поєднуються якості елітних і звичайних
школярів. Щодо співвідношення елітних і негативних якостей,
співвідношення пасивних і діяльнісних факторів очікуваного успіху.
Потенціал реабілітаційної школи наближається до елітної школи, але
можливості реалізовуються менше, ніж у звичайній. Тут більший конфлікт
між потребами в освіті і задоволенням цих потреб з боку навчального
закладу.

Загальноосвітня школа функціонує в межах відтворення і трансляції
соціокультурних розходжень. Факторами, що задають орієнтири
функціонуванню сучасної загальноосвітньої школи, є: економічна
нерівність; соціальне походження або соціальний стан родини учня; обсяг
культурного капіталу; склад і структура родини учня; аскриптивні
характеристики (здоров’я дітей, стать і вік учня, розвиток мовних
здібностей учнів); ціннісне ставлення батьків до навчання своїх дітей;
ситуація в освітній системі (регіональні і територіальні розбіжності в
системі освіти; якість шкільної освіти; комерціалізація в освіті і
соціально-економічна селекція; інноваційний потенціал школи; вибір
батьками школи для навчання своєї дитини; відбір дітей, який здійснюють
школи; розвиток у школі визначених здібностей учнів; прищеплювання в
школі визначеної субкультури; реалізація різних парадигм освіти
(традиційно-консервативної і інноваційно-розвиваючої) в школах різної
категорії.

Завдяки диференціації освіти в українській школі реалізуються дві
моделі: перша презентує освіту як загальнодоступну, завдяки
недиференційованому прийому дітей у школу і надання стандартних освітніх
послуг. Інша модель презентує вибір найбільш відповідних індивідові
форм, методів і якостей освіти; фактично, це означає диференційований
підхід, однак, залежно від індивідуальних особливостей учня. Змішана
модель дає можливість водночас забезпечувати доступну стандартну освіту
та якісну освіту, однак доступ до якої обмежений.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішено наукове завдання вивчення
соціокультурних наслідків диференціації у середній освіті, досягнута
дослідницька мета соціологічної концептуалізації соціокультурних
аспектів диференціації середньої освіти та її впливу на формування
ціннісних диспозицій школярів, так й ефективність їх навчання. Для
досягнення даної мети уточнено теоретичні засади соціологічного аналізу
диференціації освіти і визначено головні поняття дослідження.

Зазначено, що протиріччя викликані зростаючою в суспільстві
диференціацією, можуть бути зменшені визначеною системою освіти, або
можуть бути продовжені на систему освіти за рахунок створення особливих
навчальних закладів. Соціальна ієрархія повинна бути обумовлена
визнанням особистих розбіжностей, що, натомість, втілюються в нерівному
статусі і престижі як критерії нерівності індивідів усередині соціальної
групи. Освіта має бути засобом побудови нового суспільства та всебічно
розвинутої особистості. У взаємодії суспільства та освіти діє дві
тенденції. Перша полягає в тому, що освіта знижує значення соціального
походження, має вплив, який соціально нівелює. Інша тенденція відбиває в
освіті систему соціальної нерівності. На переконання автора, ці
тенденції існують одночасно, але діють непрямим чином, не автоматично, а
статистично вірогідно. На одні фактори більше впливає одна тенденція, а
на інші – друга. Тобто взаємозв’язок освіти та суспільства має складний,
нелінійний характер.

Доведено, що диференціація освіти сприяє формуванню відповідних
цінностей освіти, задоволенню освітніх потреб різних груп населення.
Здійснена емпірична конкретизація теоретичних положень щодо
соціокультурних процесів у сфері освіти, впливу освіти на цілісний,
гармонійний розвиток соціального суб’єкта, на його готовність включитися
в ті види діяльності, що є соціально значущими.

Обґрунтовано, що освіта є соціальним інститутом, що має як загальні так
і специфічні функції. Структура функцій освіти має тримірний вигляд та
поділяється на напрямки, кожний з котрих містить змістовні функції, які
у свою чергу поділяються на відкриту та латентну складову.

Дослідження показало, що проблема нерівності є однією з головних в
соціології освіти. Нерівність має системний характер, охоплює всі
складові освіти як соціального інституту. Освіта є фактором культурного
розвитку особистості з урахуванням здібностей людини. Якщо нерівність
ґрунтується на нерівності здібностей, талантів і зусиль індивіда, вона є
справедливою.

Емпірично доведено, що сучасна українська школа сприяє змішаній,
двоїстій диференціації, поєднуючи формування культурних відмінностей,
заснованих як на соціальній приналежності, так і на індивідуальних
здібностях, і яке полягає в необхідності подальшого впровадження
освітніх технологій диференціації з урахуванням соціокультурних чинників
та наслідків.

За підсумками роботи можна стверджувати, що численні функції освіти
реалізуються не однаково в системі освіти. Через це виникає явище
соціальної та соціокультурної диференціації, яке полягає у існуванні
різниці в реалізації функцій освіти різними освітніми закладами.

Визначено, що трансформація сучасного українського суспільства викликала
такий тип відносин між школою і соціумом, при якому школа змушена
виробляти соціокультурні розбіжності між своїми учнями залежно від
їхньої соціальної приналежності, культурного рівня їхньої соціальної
групи. Всередині школи виникає зумовленість відтворення заданого
культурного рівня, що зменшує можливості соціокультурного зростання і
розвитку учня із-за встановлених “планок”, властивих будь-якій
соціальній групі.

Розглянуто, що незважаючи на існуючу соціальну нерівність, школа повинна
надавати шанси вирівнювання можливостей, служити фактором
соціокультурного росту і каналом висхідної мобільності. Відмічається дві
точки зору на розуміння демократії в освіті: радикальна, котра розглядає
освіту як загальнодоступну, що має на увазі недиференційований прийом
дітей у школу і надання усім без винятку якісної освіти. Інша точка зору
– ліберальна: передбачає вибір найбільш відповідних індивідові форм,
методів і якостей освіти; фактично, це означає диференційований підхід,
однак, залежно від індивідуальних особливостей учня. Якщо вибудовувати
систему освіти відповідно до першої точки зору, то це забезпечує вихід
на доступну освіту, але не завжди якісну; якщо ж іти по другому шляху,
то – освіта, якісна, однак доступ до неї обмежений.

Визначено, що функціонування загальноосвітніх шкіл в умовах соціальної
транзиції підпадає під значний тиск з боку зовнішніх обставин:
нечіткості базових цінностей, соціальної структури, відриву в рівні
життя різних соціальних груп. В цих умовах школа, здійснюючи функцію
культурної інтеграції, поступово орієнтується на диференційований підхід
до учнів залежно від того, яку соціальну економічну групу суспільства
вони представляють. При цьому можна зафіксувати елементи, у яких
зберігається стійкість інтегруючого впливу школи, і ті з них, в яких
присутнє закріплення культурної диференціації соціальних прошарків.
Інтегруючий вплив школи, заданий освітніми стандартами і
соціально-економічним середовищем, визначає домінуючі перспективи для
основної більшості випускників шкіл. Він реалізується приблизно в
однакових установках випускників на продовження освіти у вузах,
незалежно від типу освітнього закладу (гімназія, ліцей, загальноосвітня
школа, навчально-реабілітаційний центр). Переважна більшість учнів шкіл,
незалежно від типу освітнього закладу орієнтована на соціальний тип
особистості, який є нормативним зразком. Поряд з цим, можна виявити і
позиції, за якими відбувається культурна диференціація учнів. Вона
полягає насамперед у тому, що представники заможних прошарків, які мають
також і великий культурний капітал, орієнтовані на елітні школи із
давніми традиціями якісної освіти. Тому поступово відбувається
диференціація шкіл за якістю освіти, яка закріплюється в офіційному
статусі школи.

Встановлено соціокультурні риси учнів реабілітаційних шкіл та прояви
нерівності в них, які полягають у тому, що реабілітаційні школи
поєднують в собі риси елітної і звичайної шкіл. В учнів реабілітаційної
школи поєднуються якості елітних і звичайних школярів. Несприятливий
стан здоров’я є сильним вирівнюючим фактором. Зосередженість на здоров’ї
змінює життєві цілі і цінності. Здоров’я виходить на перший план,
навчання відступає на другий, посилюються проблеми самотності. Хворі
діти мають менше свободи у виборі свого життєвого шляху. У соціальному
оточенні учнів реабілітаційної школи значно більше, ніж в інших школах
тих, хто проявляє турботу, чуйність. За потенціалом реабілітаційна школа
наближається до елітної школи, але реалізовуються можливості дітей
навіть менше, ніж у звичайній.

За підсумками роботи доведена необхідність здійснення реабілітаційної
функції соціальним інститутом освіти та обґрунтовано її зміст, який
полягає у подоланні соціальної нерівності за критерієм стану здоров’я.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях:

Позднякова-Кирбят’єва Е.Г. Соціальні проблеми освіти в
історико-соціологічному контексті // Нова парадигма. – 2006. – Вип. 54.
– С. 215-226.

Позднякова-Кирбят’єва Е.Г. Аналіз функції соціокультурної диференціації
в освіті. Соціологічний аспект // Социальные технологии. Актуальные
проблемы теории и практики: Международный межвузовский сборник научных
работ. – Вып. 30. – Запорожье, 2006. – С. 144-152.

Кирбят’єва Е.Г. Життєва стратегія випускника як соціальна технологія //
Социальные технологии. Актуальные проблемы теории и практики:
Международный межвузовский сборник научных работ. – Вып. 28. –
Запорожье, 2005. – С. 136-142.

Публікації в інших виданнях:

1. Позднякова-Кирбят’єва Е.Г. Трансформація загальноосвітньої школи у
сучасному суспільстві // (Пост) сучасність і наука: соціологія в пошуках
себе та суспільства: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової
конференції студентів та аспірантів. – Х., 2007. – С. 193-194.

2. Позднякова-Кирбят’єва Е.Г. Головні принципи та специфіка освіти як
соціального інституту // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова:
Збірник наукових праць. – Вип. 4. – К., 2006. – С. 88-95.

3. Позднякова-Кирбят’єва Е.Г. Соціальна структура як система соціальної
стратифікації // Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників ХІV
міжвузівської студентської наукової конференції. – Запоріжжя, 2006. –
С. 143.

4. Позднякова-Кирбят’єва Е.Г. Дослідження соціальної нерівності в межах
сучасної української школи: соціологічний аспект // Європейська наука
ХХІ століття: стратегії і перспективи розвитку – 2006: Матеріали І
Міжнародної науково-практичної конференції. – Дніпропетровськ, 2006. –
С. 16-18.

5. Позднякова-Кирбятьева Е.Г. Влияние европейских процессов на
формирование системы ценностей выпускников школ Украины // Особливості
євроінтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні,
культурні, правові чинники: Матеріали Міжнародної науково-практичної
конференції. – Запоріжжя, 2006. – С. 50-51.

6. Кирбят’єва Е.Г. Соціологія освіти: головні напрями сучасних
досліджень на Україні // Методологія соціального пізнання: здобутки і
проблеми: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. –
Запоріжжя, 2005. – С. 146-147.

АНОТАЦІЯ

Позднякова-Кирбят’єва Е.Г. Ціннісні диспозиції учнів в контексті
соціокультурної диференціації освіти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.04 – Спеціальні та галузеві соціології. –
Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та
муніципального управління”, Запоріжжя, 2007.

Роботу присвячено розгляду ціннісних диспозицій учнів в контексті
соціокультурної диференціації освіти на прикладі м. Запоріжжя. Описано
теоретичні засади вивчення соціальної нерівності в освіті, окреслені
основні етапи розвитку наукової думки щодо обраної теми, висвітлено
праці попередників та уточнено завдання, які залишилися з авторської
точки зору невирішеними. Визначено основні поняття дослідження,
розглядається освіта як соціальний інститут та функції освіти за умови
соціальної нерівності. Автор обговорює процеси, що відбуваються в
сучасному українському суспільстві, розглядає чинники, умови, наслідки
соціокультурної диференціації освіти.

У дисертації визначено стан диференціації освіти в сучасному
українському суспільстві, взаємозв’язок нерівності та соціокультурної
диференціації освіти, специфіка механізму трансляції школою
соціокультурних розбіжностей. Розглянуто ціннісні диспозиції як основу
побудови життєвих стратегій учнів різних типів шкіл, життєвих планів
школярів як наслідок впливу соціокультурної диференціації освіти,
сутність та соціокультурні аспекти реабілітаційної функції в освіті,
ціннісні диспозиції учнів реабілітаційного закладу освіти та надана
оцінка освітньо-реабілітаційно-виховного процесу на прикладі Хортицького
навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру.

За підсумками роботи доведена необхідність здійснення реабілітаційної
функції соціальним інститутом освіти та обґрунтовано її зміст, який
полягає у подоланні соціальної нерівності за критерієм стану здоров’я.

Ключові слова: ціннісні диспозиції, диференціація освіти, учні,
нерівність, соціокультурна диференціація, соціальна нерівність,
соціокультурна стратифікація, соціокультурна диференціація освіти.

АННОТАЦИЯ

Позднякова-Кирбятьева Э.Г. Ценностные диспозиции учеников в контексте
социокультурной дифференциации образования. – Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04 – специальные и отраслевые социологии. –
Гуманитарный университет “Запорожский институт государственного и
муниципального управления”, Запорожье, 2007.

Работа посвящена рассмотрению ценностных диспозиций учеников в контексте
социокультурной дифференциации образования на примере г. Запорожья.
Описаны теоретические основы изучения социального неравенства в
образовании, очерчены основные этапы развития научной мысли относительно
избранной темы, освещены работы предшественников и уточнены задачи,
которые остались с авторской точки зрения нерешенными. Определяются
основные понятия исследования, рассматривается образование как
социальный институт и функции образования при условии социального
неравенства. Автор обсуждает процессы, которые происходят в современном
украинском обществе, рассматривает факторы, условия, следствия
социокультурной дифференциации образования.

В диссертации определяется состояние дифференциации образования в
современном украинском обществе, взаимосвязь неравенства и
социокультурной дифференциации образования, специфика механизма
трансляции школой социокультурных расхождений. Рассматриваются
ценностные диспозиции как основа построения жизненных стратегий учеников
разных типов школ, жизненных планов школьников как следствие влияния
социокультурной дифференциации образования, сущность и социокультурные
аспекты реабилитационной функции в образовании, ценностные диспозиции
учеников реабилитационного учебного заведения и дается оценка
образовательно-реабилитационно-воспитательного процесса на примере
Хортицкого учебно-реабилитационного многопрофильного центра.

В работе изучено и доказано, что дифференциация образования оказывает
содействие формированию соответствующих ценностей образования,
удовлетворению образовательных нужд разных групп населения. Осуществлена
эмпирическая конкретизация теоретических положений относительно
социокультурных процессов в сфере образования, влияния образования на
целостное, гармоническое развитие социального субъекта, на его
готовность включиться в те виды деятельности, которые есть социально
значимые.

Автор эмпирически доказывает, что современная украинская школа оказывает
содействие смешанной, двойственной дифференциации, совмещая формирование
культурных отличий, основанных как на социальной принадлежности, так и
на индивидуальных способностях, которое заключается в необходимости
дальнейшего внедрения образовательных технологий дифференциации с учетом
социокультурных факторов и последствий.

В диссертации обосновано положение относительно системы функций
социального института образования как результата неравенства и
дифференциации в образовании, которое предопределяет социокультурную
дифференциацию учеников. Предложена авторская концепция системы функций
образования, которая состоит в трехмерном структурировании этих функций
по пяти направлениям: материальное, социальное, правовое, политическое,
культурное, каждое из которых включает такие содержательные группы
функций, как воспроизводство, селективная, интеґративная, инновационная,
управленческая, которые в свою очередь делятся на открытую и латентную
составляющие. На данную структуру функций влияет структура нужд личности
и условия ее функционирования.

Автором рассмотрены и установлены социокультурные черты учеников
реабилитационных школ и проявления неравенства в них, которые состоят в
том, что реабилитационные школы объединяют в себе черты элитной и
обычной школы. У учеников реабилитационной школы объединяются качества
элитных и обычных школьников. Плохое состояние здоровья есть сильным
выравнивающим фактором. Сосредоточенность на здоровье изменяет жизненные
цели и ценности. Здоровье выходит на первый план, обучение отступает на
второй, усиливаются проблемы одиночества. Больные дети имеют меньше
свободы в выборе своего жизненного пути. В социальном окружении учеников
реабилитационной школы значительно больше, чем в других школах тех, кто
проявляет заботу, отзывчивость. По потенциалу реабилитационная школа
приближается к элитной школе, но реализовываются возможности детей, даже
меньше, чем в обычной школе.

По итогам работы доказана необходимость осуществления реабилитационной
функции социальным институтом образования и обосновано ее содержание,
которое состоит в преодолении социального неравенства по критерию
состояния здоровья.

Ключевые слова: ценностные диспозиции, дифференциация образования,
ученики, неравенство, социокультурная дифференциация, социальное
неравенство, социокультурная стратификация, социокультурная
дифференциация образования.

ANNOTATION

Pozdnyazkova-Kirbyateva E.G. The pupils’ value disposition in context of
social and cultural differentiation of education . – Manuscript.

Thesis for achieving science status of candidate of science in social
sciences on specialty 22.00.04 – Special and branch sociology. –
Humanitarian university “Zaporizhzhya institute of state and municipal
management”, Zaporizhzhya, 2007.

The work is dedicated to the consideration of pupils’ value dispositions
in context of social and cultural differentiation of education by the
example of city of Zaporizhzhya.

The theoretical issues of studying of social inequality in education are
observes in the work. The basic stages of science conception development
regarding chosen topic are described. The works of predecessors and more
exact tasks which remained unsolved from the author’s point of view were
observed. The basic ideas of research are defined, education as a social
institute and its functions in terms of social inequality are reviewed.
The author writes about the processes that occur in modern Ukrainian
community and also factors, conditions, consequences of social and
cultural education differentiation considered later in its’ context.

The state of education differentiation in modern Ukrainian society, the
correlation of inequality and social and cultural education
differentiation, the specificity of translation mechanism of
sociocultural discrepancy in school are determined. The examination of
value dispositions as basics of live strategies creating of pupils from
schools of different types, the plans on live of pupils as consequence
of social and cultural education differentiation influence, the essence
and social and cultural aspects of rehabilitation functions in
education, the pupils’ value dispositions of rehabilitation education
institution are performed. Also the estimation of educational,
rehabilitation, pedagogical processes by the example of Khortitsa
school-rehabilitation multi-profile center is made.

As a result of the work the proof of necessity for social educational
institute to hold rehabilitation function and substantiation of its
contents which is the overcoming of social inequality by state of health
criterion were done.

Key words: value dispositions, education differentiation, pupils,
inequality, social and cultural differentiation, social inequality,
social and cultural stratification, social and cultural education
differentiation.

Позднякова-Кирбят’єва Елліна Геннадіївна

ЦІННІСНІ ДИСПОЗИЦІЇ УЧНІВ В КОНТЕКСТІ

СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ОСВІТИ

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Підписано до друку 02.08.07. Формат 60(84/16. Папір друкарський.

Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.

Зам. № 94. Тираж 100 прим.

Виготовлено на поліграфічній базі

Видавництва Хортицького навчально-реабілітаційного багатопрофільного
центру

69017, м. Запоріжжя, о. Хортиця, наукове містечко 59

Похожие записи