.

Суспільно-політична та наукова діяльність В.Г.Кравченка (1862-1945): Автореф. дис… канд. іст. наук / Т.М. Лобода, НАН України. Ін-т історії України.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2823
Скачать документ

Національна академія наук України
Інститут історії України

Лобода Тетяна Михайлівна

УДК 92 “Кравченко В.Г.”: 39:069.01
Cуспільно-політична та наукова діяльність В. Г. Кравченка (1862 – 1945).
07.00.01-Історія України

Автореферат
дисертації на здобуття науквого
ступеня кандидата наук

Київ -1999

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,
професор кафедри новітньої історії України
Київського університету імені Тараса Шевченка
Буравченков Анатолій Олександрович
Офіційні опоненти: доктор історичних наук,
керівник сектора суспільних наук Науково- організаційного відділу Президії НАН України,
директор Інституту біографічних досліджень НБУ
ім. В.І.Вернадського
Чишко Віталій Сергійович

кандидат історичних наук, доцент,
доцент кафедри історії для гуманітарних факультетів
Київського університету імені Тараса Шевченка
Калінцев Юрій Олександрович

Провідна установа: Харківський державний університет, кафедра історії України

Захист відбудеться “24” вересня 1999 р.
о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 235. 01 в Інституті історії України НАН України (252001 м. Київ, вул. Грушевського, 4).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (252001 м. Київ, вул. Грушевського, 4).
Автореферат розісланий “20”серпня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат історичних наук Матях В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Історія завжди персоніфікована. За будь-якою подією чи суспільним явищем завжди стоять конкретні особистості, їх помисли та вчинки. Необхідність відмови від притаманних радянській історіографії спрощених класових підходів у висвітленні історичних процесів, згідно з якими універсальним рушієм будь-яких суспільних явищ визнається безлика суспільна маса, обумовлює зведення історії з п’єдесталу науки про суспільство до рангу науки про людину в суспільстві. Адже саме через аналіз життя та діяльності конкретних особистостей можна адекватно реконструювати історично достовірне, ідеологічно незашорене полотно суспільного життя.
Звернення дослідницької уваги на життєвий шлях, становлення суспільно-політичних поглядів, формування наукових пріоритетів, методики й методології дослідницької праці одного із засновників Волинської фольклорно-етнологічної школи, відомого суспільного діяча Василя Григоровича Кравченка не лише дозволить повернути з небуття ім’я визначного вченого і громадянина, а й сприятиме відтворенню більш повної картини перебігу суспільно-політичних процесів на Волині та Україні вцілому; виявленню основних тенденцій розвитку вітчизняної етнологічної науки, її пріоритетних методів дослідження; зображенню пошуків національносвідомою інтелігенцією свого місця в суспільному житті на складних історичних переломах. Крім того, дасть можливість визначити вплив тоталітаризму на долю особистості, стане ще одним щаблем на шляху усвідомлення трагедії українського національного відродження, брутально перерваного на початку 30-х рр. тоталітарним режимом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має зв’язок з науковою темою “Історичні та етнічні засади розвитку української нації у XX столітті” (державний реєстраційний номер 97173), яка розробляється на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка.
Предметом дисертаційного дослідження є суспільно-політична, громадська та наукова діяльність В.Г.Кравченка, а також фольклористично-етнологічна спадщина вченого як одна із складових розвитку вітчизняного народознавства.
Хронологічні межі дисертації обумовлюються специфікою дослідження персоналії й охоплють роки життя та діяльності В.Г.Кравченка, тобто 1862 – 1945 рр.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу документальних матеріалів (переважно архівного походження), духовної спадщини вченого та теоретичних надбань попередників реконструювати життєвий та науковий шлях В.Г.Кравченка, визначити його роль та місце в суспільно-політичних процесах в Україні, а також значення його наукових розробок для розвитку вітчизняної етнологічної науки та музейної справи. Для реалізації цієї мети автором були визначені такі основні завдання:
– виявити основні чинники, які впливали на формування його суспільно-політичних поглядів;
– визначити умови, в яких відбувалося становлення наукових уподобань, методики та методології наукової праці вченого;
– дослідити роль В.Г.Кравченка у становленні та діяльності Товариства дослідників Волині, Волинського науково-дослідного музею;
– проаналізувати суспільно-політичні погляди В.Г.Кравченка, показати трансформацію його світоглядних позицій, що відбувалися під впливом розвитку політичної ситуації в країні, зокрема участі в діяльності народовольців, громадівців, просвітян, Товариства українських поступовців (ТУП), партії соціалістів-федералістів тощо;
– охарактеризувати наукову та науково-організаційну діяльність ученого, визначити спектр його наукових уподобань, основну проблематику досліджень, методику та методологію наукової праці, реконструювати напрями співпраці з ВУАН, особисту роль у становленні масового народознавчого та краєзнавчого руху у волинському краї;
– з’ясувати причини і масштаби політичних переслідувань В.Г.Кравченка у роки тоталітаризму і їх вплив на особисту долю та наукову працю вченого.
Методологічною основою даного дослідження є принципи історизму та об’єктивності. При написанні дисертації автор використовувала проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та статистично-аналітичний методи.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше в історичній науці комплексно досліджено життя та наукову діяльність ученого-народознавця В.Г.Кравченка, визначено його вплив на розвиток етнологічної науки в Україні, з’ясовано участь у суспільно-політичних процесах та національному русі. До наукового обігу вперше введено значний масив документів і джерел архівного походження, які дозволили виявити та ліквідувати неточності в біографії ученого, заповнити наявні в ній лакуни, а також доповнити відомості про діяльність Товариства дослідників Волині, Волинського науково-дослідного музею, житомирської “Просвіти”, внести окремі уточнюючі аспекти до біографій М.Грушевського, Д.Яворницького, М.Коцюбинського, К.Грушевської, Л.Смоленського та інших видатних діячів науки та культури.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертації, фактичний матеріал, висновки та узагальнення можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії розвитку української культури, суспільно-політичних процесів та національного руху в Україні, розробці відповідних лекційних та спеціалізованих курсів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри новітньої історії України Київського університету імені Тараса Шевченка та відділі історії культури українського народу Інституту історії України НАН України. Результати дослідження доповідались на наукових конференціях: “Міцна родина – міцна Україна” (Київ, 1994); “Сучасна українська етнологія: проблеми та перспективи розвитку”(Київ, 1994); “Проблеми збереження та відновлення історичної пам’яті” (Харків, 1995); “Регіональне та загальне в історії” (Дніпропетровськ, 1995); III-ій Міжнародній студентській науково-методичній конференції “Історія Батьківщини і сучасність” ( Київ, 1996).
Публікації. Результати дисертації опубліковані у семи статтях, вміщених у наукових журналах (4), збірниках наукових праць (2), а також одних матеріалах наукової конференції.
Структура дисертації обумовлюється її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, розділених на 11 параграфів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.
Дисертацію викладено на 179 сторінках машинописного тексту; список використаних джерел та літератури займає 38 сторінок машинописного тексту і налічує 464 найменування; додатки – 49 сторінок машинопису. Загальний об’єм дисертаційного дослідження – 266 сторінок машинопису.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі детально обгрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, окреслено його предмет, хронологічні межі, мету та завдання. Визначено методологічну основу роботи та її наукову новизну, вказано на практичне значення результатів дослідження та їх апробацію.
У першому розділі дисертації “Історіографія та джерела” аналізується стан наукової розробки задекларованої проблеми, міститься характеристика джерельної бази дослідження.
Зокрема відзначається, що перші побіжні згадки про наукову та науково-організаційну працю В.Г.Кравченка з’явилися ще за життя вченого у статтях його колег М.Гладкого, В.Гнатюка, П.Абрамовича та ін. . Цілий ряд зауважень про наукову діяльність В.Г.Кравченка, важливість його внеску в розвиток народознавства було в цей час уміщено в провідних профільних часописах “Україна” та “Первісне громадянство”, де було надруковано праці А.М.Лободи та К.М.Грушевської . Численні згадки про наукову та науково-організаційну діяльність В.Г.Кравченка зустрічаються впродовж усієї другої половини 20-х рр. у бібліографічних оглядах та хроніках названих часописів.
Першу спробу комплексного дослідження життєвого та наукового шляху В. Кравченка здійснив його учень Н. Дмитрук, підготувавши 1929 р. ювілейну статтю з нагоди 45-ліття початку наукової діяльності вченого . Дослідження базувалося на опублікованих матеріалах, ймовірно, враховувало також і особисті спогади Василя Григоровича. Стаття містила досить об’ємний фактологічний матеріал про дитинство і юність, основні віхи становлення як громадянина і народознавця, чимало уваги приділялося в ній і науково-організаторській діяльності вченого. Однак політичні переслідування, що розпочалися з притягнення В.Г.Кравченка до слідства в справі “СВУ”, завадили публікації названої статті і вона побачила світ лише через 60 років – у 1990 р.
Останньою публічною згадкою про Василя Григоровича, причому відверто наклепницького характеру, стала газетна публікація А.Горба , що вийшла в 1933 р. Після цього ім’я вченого надовго зникло з поля зору науковців та громадськості.
В умовах короткочасної лібералізації у сфері ідеології кінця 60-х – початку 70-х рр. мав місце і нетривалий період “легалізації” імені В.Г.Кравченка в газетних та журнальних статтях І.П.Березовського, В.Скрипки, К.Чубинської . Проте й тоді суспільно-політичні умови не дозволили авторам адекватно висвітлити й оцінити науково-дослідницькі напрацювання вченого, сказати читачам правду про його суспільні погляди, участь у визвольних змаганнях, а також політичні переслідування в роки сталінських репресій.
Лише наприкінці 80-х – початку 90-х рр. з’являються газетні статті М.Костриці, Г.Мокрицького, Н.Захаревич, наукова розвідка М.Малюка, в яких робиться спроба реабілітації доброго імені вченого . Окремі аспекти музейної праці Василя Григоровича та ряд фактів біографії науковця наводяться в монографіях Г.А.Скрипник та О.Нестулі .
При виробленні підходів до реалізації поставлених в роботі завдань автор відштовхувався від теоретико-методологічних розробок у галузі біографістики, науково обгрунтованих у дослідженнях В.С.Чишка .
Таким чином, історіографічний аналіз засвідчує неординарність особистості В.Г.Кравченка, наявність стійкого інтересу науковців та громадськості до його життя та наукових здобутків. Проте, водночас, абсолютно очевидним є факт недостатнього заглиблення дослідників у творчу лабораторію вченого, поверхневий характер заміток біографічного характеру, певну їх недостовірність і суперечливість. Звертає на себе увагу і той факт, що пожвавлення інтересу до особистості вченого та громадського діяча завжди відбувалося в часи послаблення ідеологічного диктату тоталітарного режиму. Так само і замовчування окремих сторінок біографії вченого, зокрема участі у визвольних змаганнях, притягнення до слідства у справі “СВУ”, заборони на професійну діяльність тощо, носило об’єктивний характер і було обумовлено політичними та ідеологічними заборонами режиму.
Оскільки історіографічна розробленість проблеми є недостатньою, то основу джерельної бази дисертаційного дослідження склали здебільшого архівні та, до певної міри, опубліковані документи.
Найбільше матеріалів стосовно досліджуваної теми містять колекції сектору рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології НАН України ім. М.Т.Рильського. Зокрема, досить різноплановим за характером є Ф.15 “Кравченко В.Г.”, який вміщує численні анкети, спогади, щоденники, листування, рукописи наукових праць тощо. Аналіз названих джерел дозволяє всебічно охарактеризувати його як людину, громадянина, науковця, окреслити суспільно-політичну, етнологічну та науково-організаційну діяльність. Для реконструкції внеску В.Г.Кравченка у розвиток музейної справи в Україні, з’ясування його теоретичних принципів організації та функціонування музейних установ, а також способів їх практичної реалізації залучалися документальні матеріали Ф.16 “Волинський краєзнавчий музей”.
Об’ємний масив актових матеріалів з проблематики дисертаційного дослідження зберігається у Ф.166 “Народний комісаріат освіти” Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України м. Києва. Наявні тут доповідні записки, операційні плани, листування з музеями, матеріали про їх роботу, численні звіти, бюлетні, навчальні програми тощо – допомагають краще з’ясувати новаторство В.Г.Кравченка у сфері педагогічної, просвітньої і музейної діяльності.
Ще один, надзвичайно цінний корпус джерел, що охоплює дореволюційний період життя науковця, міститься у Центральному державному історичному архіві України в м. Києві. Насамперед тут увагу привертає Ф.442 “Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора. Секретна частина” та Ф.1599 “Помічник начальника волинського губернського жандармського управління в Житомирському, Овруцькому, Старокостянтинівському повітах. м. Житомир”. Матеріали зазначених фондів послужилися для встановлення характеру суспільно-політичних поглядів В.Г.Кравченка, визначення його місця у суспільному русі Волині напередодні революційних зрушень.
Тему політичних переслідувань В.Г.Кравченка, але цього разу вже з боку тоталітарного сталінського режиму, розкривають документальні матеріали, що знаходяться в Державному архіві Житомирської області. Зокрема, Ф.67093-СП містить цінний масив документів стосовно подій, пов’язаних з притягненням Василя Григоровича до слідства у справі “СВУ”.
Важливим джерелом для вивчення початкового етапу наукових пошуків В.Г.Кравченка та його зростання як науковця є фонди Інстутуту рукописів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, насамперед Ф.3 “Листування” та Ф.10 “Архів АН України. З матеріалів Постійної комісії для складання Біографічного словника українських діячів”. Завдяки документам, що містяться в названих фондах, автору вдалося зробити певні уточнення щодо процесу формування світогляду вченого, пошуків наукових уподобань, пріоритетів та спеціалізації, етапів його фахового удосконалення.
При розкритті теми дисертаційного дослідження автором були залучені також опубліковані джерела. Хоча, варто відзначити, що насьогодні до наукового обігу їх уведено надзвичайно мало, а тому й їх використання мало допоміжний характер. З-поміж опублікованих джерел, насамперед варто відмітити наукові роботи, розвідки, статті, програми В.Г.Кравченка, опубліковані в різноманітних збірниках і часописах . Їх аналіз дає змогу дослідити спрямування наукових пошуків, науково-дослідні методи і підходи до роботи, з’ясувати методологію та методику досліджень вченого, відтворити спектр його наукових інтересів. Уточнення окремих аспектів біографії вченого, встановлення його суспільно-політичного та наукового портрету стало можливим завдяки його листуванню з Хв. Вовком, а також епістолярній спадщині, зосередженій у зібранні творів М.М.Коцюбинського. Певна інформація стосовно напрямів роботи музейних установ України в 1920 – 1930 рр. міститься у збірнику документів “Культурне будівництво в УРСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917 – 1959 рр.” .
В цілому, оцінюючи стан джерельної бази досліджуваної проблеми, варто зауважити, що ступінь її документального забезпечення є досить повним. Наявні історичні джерела хронологічно охоплюють період з 1877 по 1945 рр., тематично документальний матеріал є досить різнобічним, походить з різних джерел, а тому є всі підстави стверджувати, що його аналіз дозволив зобразити повну й об”єктивну картину практично всіх періодів життя та наукової діяльності В.Г.Кравченка, оцінити його внесок у розвиток українського народознавства, етнологічної науки, історичного краєзнавства та музейної справи, охарактеризувати його як науковця, суспільно-політичного діяча, громадянина, визначити місце в науковому та громадському житті України.
У другому розділі “Формування суспільно-політичних поглядів та становлення наукових інтересів В.Г.Кравченка” розглядається ранній період біографії вченого, досліджуються витоки формування наукових уподобань майбутнього науковця, а також визначаються чинники, які мали на той час вирішальний вплив на формування його світогляду та ідеологічних переконань; реконструюється діяльність у роки революційних потрясінь, аналізується його політична позиція, трансформація цінносних орієнтацій та переконань.
На основі аналізу документальних матеріалів дисертантка доходить висновку, що вже під час навчання в Бердянській початковій школі під впливом народовольців В.Мартиновича і В.Чорнобаєва розпочинається формування демократично-народницької орієнтації В.Кравченка. Вступивши 1877 р. до Феодосійського вчительського інституту, юнак продовжує підтримувати тісні контакти зі своїми старшими товаришами-народовольцями. Саме “вільнолюбиві” мотиви, виявлені поліцією 1880 р. під час перлюстрації листів В.Кравченка до В.Мартиновича та В.Чорнобаєва, не дозволили йому завершити навчання в інституті, отримати диплом і перекреслили плани щодо майбутньої діяльності на освітянській ниві. Заборона на заняття педагогічною працею, примусова мобілізація “для виправлення” в армію, змусили юнака вступити до Одеської юнкерської школи. Але й тут доля звела його з відомим громадівцем, близьким товаришем М.П.Драгоманова – Л.Н.Смоленським. Саме останній, за нашим переконанням, відіграв важливу роль у формуванні світогляду Василя Григоровича. Під впливом Смоленського Кравченко став активним членом “гуртка молоді” – старшої групи одеських громадівців. Найбільш вірогідно, що саме в цей час і формується національна самосвідомість юнака, його активістська політична культура.
Крім залучення до участі у національно-демократичному русі, в роки навчання в Одеській юнкерській школі завдяки зусиллям Смоленського В.Кравченко прилучився також до наукової та просвітницької діяльності. В наступні роки, незважаючи на умови військової служби, Василь Григорович продовжував цікавитися народознавством, насамперед активно займатись збирацькою роботою. Переїзд за направленням до Рильського полку, котрий дислокувався на Волині, в Острозькому повіті, обумовив вибір географії його подальшої народознавчої діяльності. З того часу звичаї, побут, вірування та фольклор волинян домінує у наукових пошуках Василя Григоровича.
Аналізуючи проблему становлення наукових уподобань, вироблення методології та методики наукової праці, із впевненістю можна констатувати значний вплив одного з основоположників українського народознавства Б.Д.Грінченка. Консультуючись з останнім, Василь Григорович збирає народознавчий матеріал, який побачив світ в опублікованих Грінченком “Етнографічних матеріалах”, проводить свої перші етнологічні дослідження. Вихід В.Кравченка на шлях самостійної науково-дослідної роботи в якості збирача та укладача збірок етнографічних матералів також значною мірою був обумовлений прикладом вчителя.
Перехід В.Кравченка на цивільну службу в акцизне управління 1892 р. дозволив більше часу приділяти науково-дослідній праці, спробувати свої сили на ниві красного письменства, активно друкуватися у “Записках Наукового товариства імені Шевченка”, житомирському тижневику “Волинь”, “Літературно-Науковому віснику”, одеському альманасі “З-над хмар і долин”, празькому щорічнику “Народні листи”, галицьких та буковинських часописах “Руслан”, “Поступ”, “Зоря”, “Діло”, “Буковина”.
Переїхавши 1900 р. за потребами служби до Житомира, Василь Григорович активно включається в суспільно-політичне і наукове життя міста. Зокрема, разом з істориком літератури та етнологом М.І.Коробкою та О.О.Фотинським В.Г.Кравченко організовує перший в Україні краєзнавчий осередок – “Товариство дослідників Волині”, який відіграв значну роль у дослідженні історії, етнології, фольклору, геології та ботаніки Волинського краю. Протягом наступних десятиліть Василь Григорович активно співпрацює з Товариством, очолюючи його етнографічну секцію. Завдяки зусиллям ученого було зібрано й упорядковано дві книги народознавчого матеріалу, які побачили світ як V-ий та XII-ий томи “Праць Товариства дослідників Волині”. Упорядковані В.Г.Кравченком зібрання стали помітною віхою в розвитку вітчизняної етнологічної науки, отримали схвальні відгуки фахівців.
Тісна співпраця Василя Григоровича з Товариством дослідників Волині обумовила його участь у реалізації планів створення однієї з найстаріших в Україні музейної установи – Волинського науково-дослідного музею. Враховуючи наукові уподобання вченого, його досвід наукової роботи, 1900 р. В.Кравченка обирають завідувачем етнографічним відділом музею, на посаді якого він залишався аж до 1931 р. Завдяки старанній і копіткій праці Василя Григоровича етнографічний відділ, постійно розширюючись та збагачуючись новими експонатами, врешті став однією з найбільших та найцінніших колекцій музею.
Віддаючи чимало сил і енергії науковій праці (якою до 1917 р. займався на непрофесійній основі, залишаючись на службі в акцизному управлінні), Василь Григорович знаходить час для активної участі в суспільно-політичному житті Житомира. Зокрема, 1905 р. він засновує кооператив “Споживче товариство”, 1909 р. – “Товариство самодопомоги”.
Але найголовнішою в тогочасній суспільно-політичній діяльності В.Г.Кравченка безперечно була його участь у роботі житомирської “Просвіти”. Разом з В.Новицьким, О.Петровським, В.Квіткою, дружиною – Олімпіадою Михайлівною, Василь Григорович виступає одним з організаторів місцевої філії “Просвіти”, й протягом 1907 – 1912 рр. займається активною просвітницькою діяльністю серед волинян. За звинуваченням у “сепаратизмі-українофільстві” та “мазепівщині”- діяльності, спрямованій на підрив російської державності, відособлення українського народу проти В.Г.Кравченка розпочали судові переслідування, результатом яких 1914 р. стала його висилка за межі України, до м. Коврова Володимирської губернії.
Лютнева революція в Петербурзі 1917 р. знаменувала в житті В.Г.Кравченка не лише повернення на Батьківщину, а й залучення до активної суспільно-політичної, громадської та наукової діяльності. У роки національно-визвольних змагань Василь Григорович займає активну громадську позицію. Зокрема, навесні 1917 р. він виступив одним з ініціаторів скликання в Житомирі I-го та II-го Селянських з’їздів, брав активну участь у діяльності міської думи, I-го та II-го з’їздів робітничих, селянських і солдатських депутатів Волині. У політичному плані Василь Григорович солідаризувався з платформою заснованого за активної участі М.С.Грушевського “Товариства українських поступовців”, активно співпрацював з цією провідною національно-демократичною організацією України, згодом став членом створеної на її основі партії соціалістів-федералістів. На запрошення лідерів ТУПу В.Г.Кравченко 1917 р. бере участь у роботі Національного з’їзду, підтримує вимогу щодо надання Україні автономії. Під час зустрічей з М.С.Грушевським у дні роботи форуму знайомить останнього зі станом суспільно-політичного розвитку Волині, обговорює шляхи піднесення тут національного руху.
Після гетьманського перевороту Василь Григорович відходить від активної політичної діяльності, більше того, зважаючи на тісну співпрацю з Центральною Радою, змушений певний час переховуватися від переслідувань гетьманської влади та німецької військової адміністрації, згодом – окупаційних польських військ. Вимушено відійшовши від участі в політичному житті, В.Г.Кравченко в умовах частої зміни політичних режимів, суспільної нестабільності головну увагу приділяє в цей час збереженню безцінної колекції Волинського музею, унікальних книжкових зібрань міста.
У третьому розділі “Дослідницька та науково-організаційна діяльність В.Г.Кравченка в 1920 – 30-і роки” досліджено життя та напрями професійної діяльності В.Г.Кравченка за часів радянської влади; реконструйовано складний період життя та наукової діяльності вченого за часів розквіту тоталітаризму, наповнений поневіряннями, матеріальною скрутою, безрезультатними пошуками справедливості, намаганнями повернутися до наукової праці.
Після утвердження радянської влади в Україні і проголошення курсу “українізації” Василь Григорович отримав змогу повністю зосередитися на науковій і музейній роботі. Бурхливі роки національно-визвольних змагань породили модерну українську націю, а вимушені поступки більшовицької влади в національному питанні дозволили розвинутися в Україні процесам національного відродження. Політика “українізації” створила сприятливі умови для продуктивної дослідницької праці Василя Григоровича. 1920-ті рр. по праву можна вважати розквітом його наукової та науково-організаційної діяльності. В цей час Василь Григорович повністю зосереджується на роботі у Волинському музеї, де на професійній основі обіймає посаду завідувача етнографічним відділом. Музейну роботу В.Кравченко поєднує з викладацькою, працюючи викладачем Житомирських вищих педагогічних курсів та Житомирського педагогічного технікуму. Займається вчений і вихованням музейних кадрів, готуючи учених-музеїстів. Причому, варто наголосити, що особливо плідно ця праця просувалася впродовж 1927 – 1931 рр., коли науковець обіймав посаду завідувача аспірантури при етнографічному відділі Волинського музею. Очолюваний В.Г.Кравченком відділ протягом 20-х рр. розгортає широку програму етнографічного дослідження Волині, вивчення різноманітних проявів матеріальної та духовної культури як корінного місцевого населення, так і численних груп національних меншин, які мешкали в краї. Варто зазначити, що дослідницькі програми етнографічного відділу розроблялися В.Г.Кравченком у контексті діяльності комісій ВУАН. Вчений тісно співпрацював з Кабінетом національних меншин при Етнографічній комісії, Комісією для вивчення звичаєвого права, Комісією історичної пісенності, Культурно-Історичною комісією, Кабінетом примітивної культури при науково-дослідній кафедрі історії України. Тісна співпраця з комісіями ВУАН змушує вченого наполегливо працювати над подальшим удосконаленням методики та методології наукової праці, постійно розширювати спектр наукових інтересів. Власне, за нашим переконанням, сама співпраця з ВУАН була для В.Г.Кравченка черговим щаблем на шляху його наукового сходження та формування його як етнолога-практика та етнолога-теоретика.
Становлення в країні тоталітарного режиму спричиняє згортання політики “українізації”, сплеск репресій по відношенню до національно-свідомої інтелігенції. В нових умовах влада потребувала вже не музеїстів-учених, а музеїстів-ідеологів. В.Г.Кравченко, який відзначався активністю в роки визвольних змагань і неодноразово демонстрував свою національно-свідому позицію згодом, не лише не відповідав цим новим завданням, а й викликав недовіру влади. Внаслідок цього Василь Григорович як “антирадянськи” налаштований “український шовініст”, котрий проводив агітацію , “направлену на відокремлення України”, в числі перших відчув на собі караючі функції тоталітарного режиму. Вже під час першого акту трагедії кінця 20-х – 30-х рр., так званого процесу “СВУ”, вченого було заарештовано і віддано під слідство. Звільнення з-під арешту (9 березня 1930 р.) та постанова про те, що “соціальна небезпечність Кравченка не встановлюється”, відновлення на попередній посаді завідувача етнографічним відділом не припинило шквалу цькувань та переслідувань вченого в пресі та на роботі. Це і стало однією з головних причин його зголошення на пропозицію Д.І.Яворницького щодо переїзду на роботу до Дніпропетровського історико-археологічного музею. Проте під час широкомасштабної чистки Дніпропетровського музею у жовтні 1933 р. Василя Григоровича “…за участь в українській націоналістичній організації…” знову було звільнено з роботи по першій категорії.
В результаті пошуку засобів до існування Василь Григорович був змушений переїхати на постійне мешкання до м. Ростова-на-Дону (де проживав його єдиний син Михайло). Але і там продовжувалися труднощі та моральний тиск на репресованого науковця: матеріальна скрута (лише у 1934 р., після численних клопотань йому було призначено невелику пенсію по інвалідності, а належну йому академічну пенсію отримав лише 1939 року), неможливість працевлаштування за спеціальністю, арешт сина і засудження його до 15-літнього ув’язнення. Проте і за таких умов Василь Григорович не припинив своїх наукових пошуків, наполегливо працюючи над обробкою зібраних раніше матеріалів та підготовкою їх до друку (“Російські частушки Володимирської та сусідніх з нею губерній”, “Фольклор міста Ростова”), писав свою програмну працю “Музей краєзнавства та його роль в соціалістичному будівництві країни”).
У четвертому розділі “Методика і методологія фольклористично-етнологічної та музейної праці В.Г.Кравченка” досліджено наукову лабораторію вченого та проаналізовано результати його науково-організаційної роботи, визначено внесок у розвиток вітчизняної етнологічної науки.
Аналізуючи наукову діяльність ученого, зроблено висновок про те, що спектр його наукових зацікавлень був досить широким і багатоплановим. Так, Василь Григорович цікавився проблемами розвитку етнології, фольклористики, історичного краєзнаства, релігієзнавства, діалектології тощо. Народознавчі праці дослідника відзначаються комплексністю і всебічністю вивчення народного життя, врахуванням різноманітності його проявів і форм, причому, як у зрізі матеріальної, так і духовної культури. Внаслідок сповідування таких принципів наукової праці в доробку вченого, з одного боку, містяться монографічні дослідження різноманітних промислів і виробничих галузей, а з другого – вірувань, звичаїв, обрядовості, пісенної культури, звичаєвого права та інших проявів духовної культури волинян. Звертає на себе увагу і той факт, що зацікавленість у Василя Григоровича викликали не лише життя, побут, вірування автохтонного населення Волині, а й чисельних національних груп, які населяли край (поляків, євреїв, німців, чехів та ін.). Характерною рисою наукової праці В.Г.Кравченка в царині народознавства було залучення до пошукової, збирацької роботи широких кіл громадськості (вчителів, учнів, студентів, слухачів педагогічних курсів, ентузіастів з місць). Вчений був переконаний, що саме колективний характер збирацької роботи може забезпечити розширення географії пошуків, гарантуватиме успіх вцілому.
В науковому доробку вченого, поруч з дослідженнями власне етнологічного плану, значне місце посідають проблеми організації музейної справи. У царині музейної справи Василь Григорович сповідував принцип комплексності експозиції, у відвідності з яким музей мав являти з себе цілісний комплекс, якомога ширше відбивати зв’язок людини з суспільством. Розглядаючи музейну установу як важливий засіб виховання національносвідомих громадян, В.Г.Кравченко протягом усього життя не лише наполегливо працював над поповненням колекцій та удосконаленням експозицій Волинського музею, а й віддав чимало сил і часу для того, щоб у краї з’явився цілий ряд міських, сільських, шкільних музеїв. Саме вони, на думку вченого, мали засвідчити зв’язок поколінь, і саме вони повинні були допомагати у вихованні молодого покоління.
Тісно перегукувалися з таким баченням ролі музею у вихованні молоді зусилля В.Г.Кравченка, спрямовані на популяризацію народознавчих знань. Вчений віддавав багато часу організації серед волинян лекційної пропаганди, проведенню семінарських занять, курсів перепідготовки працівників освіти й культури. Завдяки зусиллям Василя Григоровича у краї виник цілий ряд етнографічних гуртків, які не лише пропагували народознавчі здобутки, а й допомогли в організації етнологічних досліджень життя і побуту земляків.
Науковий доробок народознавця був високо оцінений представниками академічної науки, широко використовувався у їх теоретичних доробках. А це дає підстави констатувати, що напрями наукових досліджень В.Г.Кравченка розвивалися у контексті пріоритетних завдань тогочасної вітчизняної науки, а їх теоретичний рівень відповідав вимогам передової академічної науки.

Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало підстави для висновків, основні з яких виносяться на захист :
– становлення суспільно-політичних поглядів В.Г.Кравченка відбувалося спочатку під впливом ідей та діяльності народовольців (В.Мартиновича та В.Чорнобаєва); а згодом у процесі активної співпраці з громадівськими організаціями;
– на формування наукових уподобань, методики та методології дослідницької праці вченого значний вплив мав один з основоположників вітчизняного народознавства Б.Д.Грінченко; подальше фахове зростання вченого відбувалося в процесі співпраці з Науковим товариством ім. Шевченка та “Літературно-Науковим вісником”;
– В.Г.Кравченко вніс значний вклад у становлення Волинської фольклорно-етнографічної школи, виступивши одним з ініціаторів і організаторів першого в Україні краєзнавчого осередку – “Товариства дослідників Волині”, згодом – Волинського науково-дослідного музею;
– активна участь у громадівському русі на початку 1880-х рр. сформували національносвідому громадянську позицію та активістський тип політичного мислення В.Г.Кравченка, що згодом дозволило йому зайняти чільне місце в суспільно-політичному русі на Волині.
– атмосфера національного відродження 1920-х рр. дозволила В.Г.Кравченку розкрити свій науковий та науково-організаційний потенціал, внести вагомий вклад у розвиток вітчизняної етнології, фольклору, історичного краєзнавства, музеєзнавства, діалектології, релігієзнавства тощо. Активно співпрацюючи з численними комісіями ВУАН (комісією для вивчення звичаєвого права, комісією історичної пісенності, культурно-історичною комісією, кабінетом примітивної культури при науково-дослідній кафедрі історії України ВУАН, кабінетом національних меншин при етнографічній комісії) та спілкуючись з відомими вітчизняними вченими С.Єфремовим, К.Грушевською, Д.Яворницьким та ін. В.Г.Кравченко помітно підвищив свій науковий рівень, здійснив монографічні дослідження різноманітних промислів і виробничих галузей, вірувань, звичаїв, обрядів, пісенної культури, звичаєвого права та інших проявів матеріальної та духовної культури волинян, удосконалив методику та методологію наукової праці, розширив коло наукових пошуків. Водночас, як керівник аспірантури при етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею, завідувач етнографічного відділу Волинського науково-дослідного музею вчений залучив до наукової праці цілу плеяду талановитої молоді, сприяв розгортанню на Волині масового краєзнавчого руху, організував та допоміг становленню цілого ряду музейних установ краю;
– утвердження тоталітарного режиму, згортання політики українізації та репресивні заходи по відношенню до української національносвідомої інтелігенції трагічно позначилися на долі В.Г.Кравченка, якого 1930 р. за звинуваченнями у антирадянській діяльності, спрямованій на відокремлення України, притягли до судової відповідальності в рамках процесу “СВУ”, а згодом, незважаючи на виправдальний вирок, позбавили можливості продовжувати заняття науковою працею.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Лобода Т.М. Проблеми родинної обрядовості Волині в етнографічних дослідженнях В.Кравченка // Матеріали науково-практичної конференції: “Міцна родина – міцна Україна”, Київ, вересень 1994 р. – С. 14 – 16 (0,1 д.а.).
2. Лобода Т.М. Василь Кравченко і Волинь // Берегиня: історія, звичаї, традиції українського народу. Всеукраїнський народознавчий часопис. – 1995. – № 1 – 2. – С. 14 – 17 (0,5 д.а.).
3. Василь Кравченко. Етнографічний нарис про Волинь (підготовка до друку тексту) // Берегиня: історія, звичаї, традиції українського народу. Всеукраїнський народознавчий часопис. – 1995. – № 1 – 2. – С. 17 – 25; № 3 – 4. – С.111 – 120 (2,0 д.а.).
4. Лобода Т.М. Лицарі репресованого Відродження: народознавець Василь Кравченко // Борисфен. Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. – Дніпропетровськ, 1996. – № 8. – С. 10 – 12 (0,5 д. а.)
5. Лобода Т.М. Василь Кравченко про Волинь // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Львів: Вид-во Інституту народознавства НАН України, 1996. – С. 253 – 257 (0,4 д.а.).
6. В.Кравченко. Етнографічний нарис (про Волинь) (підготовка до друку тексту) // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Львів: Вид-во Інституту народознавства НАН України, 1996. – С. 257 – 283 (2,0 д.а.).
7. Лобода Т.М. Народознавець Василь Кравченко та процес “Спілки Визволення України” (За матеріалами судової справи Волинського ОВ ДПУ) // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Історія. – Вип. 40. – К.: Видавничий центр “Київський університет”, 1998. – С. 22-24 (0,5 д. а.).

АНОТАЦІЇ

Лобода Т.М. Суспільно-політична та наукова діяльність В.Г.Кравченка (1862 – 1945). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут історії України Національної Академії наук України. – Київ, 1999.
Дисертація є першим в українській історіографії комплексним дослідженням життя, суспільно-політичної та наукової діяльності В.Г.Кравченка. В роботі детально розглянуто діяльність ученого у процесі становлення Товариства дослідників Волині, Волинського науково-дослідного музею, проаналізовано особистий внесок у розвиток вітчизняної етнології, фольклористики, краєзнавства, музеєзнавства.
На основі аналізу широкої джерельної бази відтворено основні віхи життєвого шляху В.Г.Кравченка, показано комплекс чинників, які справили визначальний вплив на процес формування світогляду науковця, зіграли вирішальну роль у становленні його громадянської позиції.
Ключові слова: Волинь, етнологія, народознавчі дослідження, краєзнавство, музей.

Лобода Т.М. Общественно-политическая и научная деятельность В.Г. Кравченка (1862 – 1945). – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Институт истории Украины Национальной Академии наук Украины. – Киев, 1999.
Диссертация является первым в отечественной историографии комплексным исследованием жизненого пути, общественно-политической и научной деятельности одного из основателей Волынской фольклорно-этнографической школы В.Г.Кравченка. В работе на основе анализа обширного круга источников выделены основные вехи жизненного пути ученого, установлены факторы, сыгравшие решающую роль в процессе формирования его мировоззрения, становления активной гражданской позиции. Отмечается большое влияние на формирование общественно-политической позиции В.Г.Кравченка: вначале – идей народовольцев, а позже – громадовцев, реконструируются страницы сотрудничества с названными организациями.
Большое внимание уделено в работе исследованию проблеммы выработки подходов к организации исследовательского процесса, определению приоритетных направлений научной деятельности, выработки ее методики и методологии. Выяснено, что становление В.Г.Кравченка как ученого происходило под влиянием одного из основателей украинского народоведения Б.Д.Гринченка; позже – в процессе активного сотрудничества с НТШ, “Літературно-Науковим вісником”, различными профильными комиссиями ВУАН. Подробно рассмотрены вопросы личного участия В.Г.Кравченка в организации и становлении Общества исследователей Волыни, Волынского научно-исследовательского музея, а также целого ряда местных краеведческих музеев в крае. Скурпулезно исследовано научное наследие ученого. Выяснено, что народоведческие работы исследователя отличаются комплексностью и всеобъемлемостью изучения народной жизни, учитывают разнообразие ее форм и проявлений, причем, как в среде материальной, так и духовной культуры. Характерной отличительной чертой научной деятельности В.Г.Кравченка в области народоведения являлось привлечение к поисковой, собирательской работе широких слоев общественности (учителей, студентов, слушателей педагогических курсов, учеников, энтузиастов с мест), поскольку ученый был убежден в том, что именно коллективный характер собирательской работы может обеспечить расширение географии поисков и гарантирует успех. Вцелом установлено, что исследования В.Г.Кравченка в области этнологии, фольклористики, диалектологии, исторического краеведения, музеевистики в полной мере соответствовали предъявляемым к ним требованиям, их результаты высоко оценивались коллегами, и, что самое главное, они сохраняют свою научную значимость и по сегодняшний день.
В работе освещены также трагические страницы жизни ученого, выпавшие на годы утверждения в стране тоталитарного режима, сворачивания политики украинизации и всплеска репрессий по отношению к национальносознательной интеллигенции.
Ключевые слова: Волынь, этнология, народоведческие исследования, краеведение, музей.

Loboda T.M. V.G. Kravchenko’s socio-political and scientifical activity (1862 – 1945). – Manuscript.
The thesis for a candidate’s degree on speciality 07.00.01 – History of Ukraine. The Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences. – Kyiv, 1999.
In the thesis the main landmarks of V.G.Kravchenko’s life, the complex of circumstances, wich has an influence on the process of forming of scientist’s outlook, wich played an decisive part on forming of his political orientations – has been restored and examined with the aid of the extensive source foundation. The thesis is the first attempt of complex investigation of life, social and scientific activities of V.G. Kravchenko, his fruitful work, first of all – at the branches of ethnology, folklorystics, regional studies, museum-keeping.
Key words: Volyn’, ethnology, people-keeping investigations, regional studies, museum.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019