МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

САМОГАЛЬСЬКА Олена Євгенівна

УДК: 616.36-004

Сучасні аспекти патогенезу, діагностики та лікування цирозів печінки

14.01.36 – гастроентерологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Івано-Франківськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському державному медичному університеті

імені І.Я. Горбачевського МОЗ України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор,

СТАРОДУБ Євген Михайлович,
Тернопільський державний медичний

університет імені І.Я.
Горбачевського МОЗ України, кафедра терапії і

сімейної медицини ФПО,
завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор НЕЙКО Василь
Євгенович,

Івано-Франківський державний медичний
университ МОЗ України,

кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб,
завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор ФАДЄЄНКО Галина
Дмитрівна,

Інститут терапії АМН України ім. акад.
Л.Т. Малої (м. Харків),

заступник директора з наукової роботи;

Харківський державний медичний університет
МОЗ України,

кафедра госпітальної терапії і клінічної
фармакології, професор кафедри

доктор медичних наук, професор ВДОВИЧЕНКО
Валерій Іванович,

Львівський національний медичний
університет ім. Данила Галицького

МОЗ України, кафедра терапії № 1 ФПДО,
завідувач кафедри

Провідна установа: Інститут гастроентерології АМН України (м.
Дніпропетровськ)

Захист відбудеться 13 квітня 2007 р. об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 Івано-Франківського
державного медичного університету (76018, м. Івано-Франківськ,
вул.Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Івано-Франківського
державного медичного університету (76018, м. Івано-Франківськ,
вул.Галицька, 7).

Автореферат розісланий „ 6 ” березня 2007 року

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д 20.601.01,

доктор медичних наук, професор
О.І.Дєльцова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема формування та прогресування цирозу печінки
(ЦП) є однією з найскладніших у сучасній гастроентерології. ЦП часто
спостерігається в людей працездатного віку, призводить до значного
зниження якості життя хворих, стійкої втрати працездатності, посідає
значне місце серед причин смерті людей у віці 40-65 років, тому має
загальномедичне та соціальне значення. За статистичними даними
спостерігається постійне зростання поширеності та захворюваності на ЦП,
зокрема, в Україні показник захворюваності становив у 2004 році 27,4, що
на 68,1 % перевищує показник 1997 року (Філіппов Ю.О., Скирда І.Ю.,
Петречук Л.М., 2006).

Фундаментальні дослідження показали, що найбільш частою причиною
розвитку ЦП є віруси гепатитів В і С, токсичний вплив алкоголю, а за
повідомленнями останніх років значне місце займає неалкогольна жирова
хвороба печінки (НАЖХП) (Харченко Н.В., 2004; Степанов Ю.М., Кононов І.,
2004; Бабак О.Я., 2005, 2006). Клінічними особливостями алкогольної і
неалкогольної жирової хвороби печінки в більшості пацієнтів є
олігосимптомність, латентний перебіг, що призводить до первинної
діагностики патології печінки на стадії цирозу (Хазанов А.И., 2005). При
цьому провідним питанням прогнозу при хронічній патології печінки різної
етіології є прогресування фіброзу печінки з формуванням ЦП і подальшою
його декомпенсацією (Bataller R, Brener D.A., 2005). Проводяться глибокі
дослідження особливостей фіброгенезу при хронічних гепатитах (ХГ) різної
етіології, найбільш успішно при вірусних гепатитах (Фадєєнко Г.Д., 2000,
2006). Механізми етаноліндукованого фіброгенезу остаточно не розкриті,
хоча встановлено, що при алкогольній хворобі печінки (АХП) формування ЦП
може проходити шляхом прогресування фіброзу при відсутності вираженого
запалення (Буеверов А.О., 2004). Факторами, які можуть сприяти розвитку
фіброзу печінки, є оксидативний стрес; наявність запалення з
вивільненням профіброгенних цитокінів. За окремими літературними даними
фіброгенез при НАЖХП нагадує такий при алкогольній хворобі печінки (АХП)
(Пинцани М., 2002). При цьому в літературі недостатньо відомостей про
особливості прогресування фіброзу печінки до цирозу при дії різних
етіологічних чинників, їх порівняльні характеристики. Відсутні чіткі
дані про зміни показників перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і
антиоксидантного захисту (АОЗ), ендотоксикозу, імунного статусу,
цитокінового профілю як маркерів фібротичних процесів і прогностичних
критеріїв саме при ЦП різної етіології.

Для прогнозу перебігу ЦП має значення ступінь активності фіброзувальних
процесів, і сьогодні все більше уваги надається пошукам неінвазивних
методів оцінки фіброзу печінкової тканини. Такі методи дають змогу
визначити тенденцію фіброзу до стабілізації, інволюції чи прогресування
(Галимова С.Ф., Надинская М.Ю., Маевская М.В. и др., 2001). Розробка
неінвазивних методів діагностики фіброзу печінкової тканини головним
чином стосувалася хронічних гепатитів, частіше вірусної етіології. Тому
надзвичайно актуальною проблемою гепатології є пошуки маркерів
фібротичних процесів, доступних для практичної медицини, як
прогностичних критеріїв при ЦП різної етіології, використання їх для
визначення ефективності терапії. Актуальною є проблема розробки нових
підходів до лікування ЦП, основою яких має бути стабілізація фібротичних
змін у печінці з досягненням компенсації процесу, а, відповідно,
подовження тривалості життя хворих, покращення його якості. У цьому
плані актуальним може бути поглиблене вивчення механізмів лікувального
впливу та терапевтичної ефективності тіотриазоліну – першого
оригінального вітчизняного препарату, комплексу тіатриазоліну з
азатіоприном; ефективності нового комбінованого препарату тіоцетаму
(тіотриазолін і пірацетам) при печінковій енцефалопатії.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота є частиною планової міжкафедральної науково-дослідної роботи
Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я.Горбачевського
”Вторинний остеопороз: патогенетичні механізми формування та
прогресування, клініко-інструментальні та біохімічні маркери ранньої
діагностики, профілактики та лікування” (номер держреєстрації
0104U004523).

Мета дослідження: Розкрити патогенетичні особливості розвитку та
прогресування ЦП різної етіології шляхом дослідження окисно-відновного
дисбалансу, глибини ендотоксикозу, змін імунного статусу, цитокінового
профілю, інтенсивності фіброзування печінкової тканини, на підставі
отриманих даних розробити критерії діагностики і прогнозування nepe6iry,
нові ефективні методики лікування та профілактики прогресування.

Завдання дослідження:

Вивчити клінічні особливості nepeбiгy ЦП різного походження, частоту
уражень інших органів, зокрема, мінеральної щільності кісткової тканини.

Визначити ступінь порушення оксидантно-прооксидантної системи, залежно
від етіології та компенсації патологічного процесу в печінці. Визначити
глибину ендогенної інтоксикації на етапах формування ЦП різної
етіології.

Встановити особливості змін імунного статусу в процесі розвитку ЦП
різного походження, їх зв’язку з проявами оксидантно-прооксидантного
дисбалансу і вираженістю ендотоксикозу.

Дослідити особливості цитокінового профілю при ЦП різного генезу,
проаналізувати зв’язок із проявами оксидантно-прооксидантного дисбалансу
і вираженістю ендотоксикозу, змінами клітинної ланки імунітету.

Встановити особливості метаболізму колагену, вмісту в крові білкових
компонентів сполучної тканини у хворих на хронічні дифузні захворювання
печінки залежно від етіології, форми захворювання, ступеня активності
цитолітичного синдрому та стану окисно-відновної системи й імунного
статусу.

Дослідити особливості формування і прогресування алкогольного ЦП,
визначити критерії прогресування алкогольної хвороби печінки.

Вивчити ефективність застосування різних доз тіотриазоліну у хворих на
ЦП різного походження, комбінації тіотриазоліну з азатіоприном в
експерименті і у хворих на ЦП невірусного генезу. Дослідити вплив
лікувальних комплексів на якість життя хворих на ЦП.

Оцінити ефективність призначення тіоцетаму при печінковій енцефалопатії
у хворих на ЦП.

Об’єкт дослідження: хворі на ХГ і ЦП алкогольного, вірусного,
алкогольно-вірусного походження та при неалкогольній жировій хворобі
печінки, білі щурі з моделлю печінково-клітинної недостатності.

Предмет дослідження: інтенсивність процесу перекисного окислення ліпідів
та стан антиоксидантного захисту, глибина ендотоксикозу, імунологічний
та цитокіновий профіль, обмін сполучної тканини та їх роль у розвитку та
прогресуванні ЦП різної етіології, вплив різних доз тіотриазоліну,
комбінації тіотриазоліну і азатіоприну на перебіг ЦП, ефективність
тіоцетаму при печінковій енцефалопатії.

Методи дослідження: загальноклінічні, біохімічні (дослідження
цитолітичного, холестатичного, мезенхімально-запального синдромів),
інтенсивності ПОЛ, стану системи АОЗ, ендогенної інтоксикації, сполучної
тканини, імунологічні (маркери вірусів гепатиту В, С, вміст CD3+
-Т-лімфоцитів загальних, CD4+ -Т-хелперів, CD8+ -Т-супресорів, CD19+
-В-лімфоцитів, рівень сироваткових імуноглобулінів (IgА, IgМ, IgG),
ціркулюючих імунних комплексів (ЦІК), цитокінів: фактору некрозу
пухлин-б (ФНП-б), інтерлейкінів (ІЛ-1, ІЛ-2, ІЛ-4) у крові,
ультрасонографічні, ендоскопічні, рентгенологічні, гістологічні,
статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше, на основі комплексного
вивчення ролі змін обміну колагену, вмісту в крові білкових компонентів
сполучної тканини, цитокінової регуляції, ступеня активності
цитолітичного синдрому та стану окисно-відновної системи та імунного
статусу, глибини ендотоксикозу в механізмах розвитку та прогресування ЦП
різного походження, обґрунтовано та сформульовано особливості розвитку
та прогресування ЦП різного походження, на основі якої розроблено
неінвазивні маркери прогресування ЦП, новий напрямок ефективного
лікування та профілактики їх прогресування.

Встановлено взаємозалежність глибини оксидативного стресу,
ендотоксикозу, виснаження факторів системи АОЗ та природної системи
детоксикації і процесів колагеноутворення при ЦП різної етіології.
Доведено, що прогресування хронічних дифузних захворювань печінки (ХДЗП)
супроводжується глибокими порушеннями цитокінового профілю при зниженні
клітинного імунітету.

Уперше, з урахуванням провідних факторів фіброзоутворення, розроблено
діагностичний алгоритм неінвазивної діагностики фіброзу печінки у хворих
на ХГ і ЦП, який дає можливість прогнозувати прогресування
фіброзоутворення у печінковій тканині, а також здійснювати контроль за
ефективністю лікування.

Уперше доведено, що в діагностиці та прогнозуванні перебігу алкогольної
хвороби печінки необхідно проводити диференційований підхід до
біохімічних маркерів цитолізу, враховувати певні зміни в системі ПОЛ-АОЗ
(співвідношення рівня малонового діальдегіду до супероксиддисмутази
(МДА/СОД) > 0,05), вірогідне пригнічення клітинної ланки імунітету,
зниження імунорегуляторного індексу (ІРІ), вірогідний підйом рівня ЦІК,
а також вірогідне підвищення рівня білковозв’язаного оксипроліну (ОП)
при зниженні церулоплазміну.

Пріоритетними даними є встановлення позитивного впливу оригінального
вітчизняного препарату тіотриазоліну на усунення цитолізу,
оксидантно-антиоксидантного дисбалансу, ендотоксикозу, зміни імунного
статусу, гальмування фіброзування печінкової тканини при ЦП різного
ґенезу. Уперше доведено дозозалежний ефект тіотриазоліну в лікуванні ЦП
алкогольного і неалкогольного ґенезу. Уперше використано та доведено
антифібротичну ефективність і відсутність побічної дії (в експерименті і
клінічно) комбінації тіотриазоліну і азатіоприну при невірусних ЦП. При
печінковій енцефалопатії вперше застосовано і доведено ефективність і
безпечність використання нового вітчизняного препарату – тіоцетаму.

Практичне значення отриманих результатів. На підставі результатів
комплексного дослідження метаболізму сполучної тканини, порушень
окисно-відновного гомеостазу, інтенсивності ендотоксикозу, дисфункції
імунної системи, цитокінової відповіді визначені основні їх зміни, що
сприяють прогресуванню ХДЗП до цирозу. Впровадження результатів
досліджень у практику розширило можливості ранньої діагностики хронічної
печінкової патології, прогнозування їх перебігу за умов виявлення
вірогідних факторів ризику – неінвазивних маркерів фіброзу (підвищення
рівня МДА), індексу ендогенної інтоксикації еритроцитів (ІЕІЕ),
середньомолекулярних пептидів (СМП), ОП, поряд із зниженням факторів
антиоксидантного захисту – супероксиддисмутази (СОД) і церулоплазміну,
пригніченням клітинного імунітету, підвищення рівня прозапальних
цитокінів).

Виділення вірогідних неінвазивних діагностичних критеріїв прогресування
фіброзу печінки у хворих на алкогольну хворобу печінки дало можливість
практичним лікарям встановлювати наявність активних фіброзувальних
реакцій та ймовірність прогресування фіброзу печінки, обирати адекватний
алгоритм терапевтичної корекції, спрямований на профілактику
прогресування та припинення розвитку фіброзу.

Розроблена методика з використанням різних доз тіотриазоліну дозволяє за
короткий термін (30 діб) досягнути клінічної ремісії та стабілізації
фібротичних змін у печінці при цирозах різного походження, покращити
якість життя хворих. Запропонована комбінована терапія тіотриазоліном і
азатіоприном призводить у хворих на невірусні ЦП до стійкої компенсації
процесу і стабілізації фібротичних змін у печінці. Використання
тіоцетаму при печінковій енцефалопатії сприяє ліквідації або значному
зменшенні її проявів у хворих на субкомпенсований ЦП. Розроблені схеми
терапії дозволяють покращити якість життя хворих на ЦП і подовжити його
тривалість. Урахування ступеня активності цитолітичного,
мезенхімально-запального синдромів, інтенсивності фіброзоутворення,
порушення системи ПОЛ-АОЗ, ступеня ендотоксикозу, імунологічних зрушень,
змін цитокінового профілю при виборі розроблених алгоритмів лікування
хворих на ЦП забезпечує максимальний ступінь терапевтичної ефективності,
що сприяє істотному зниженню відсотка прогресування ЦП.

За матеріалами досліджень розроблені та видані затверджені МОЗ України
методичні рекомендації: „Сучасні аспекти діагностики та лікування
алкогольної хвороби печінки”. Пріоритетність результатів дослідження
підтверджується двома патентами на винахід.

Наукові розробки впроваджено в практику лікувально-профілактичних
закладів України (м.м. Тернополя, Рівне, Вінниці, Запоріжжя, Полтави,
Івано-Франківська, Харкова, Ужгорода), та навчальний процес кафедр
терапевтичного профілю Тернопільського державного медичного університету
імені І.Я.Горбачевського, що підтверджено відповідними актами
впровадження.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто здійснено розробку основних
теоретичних і практичних положень роботи, проведено патентно-ліцензійний
пошук, аналіз наукової літератури з даної проблеми. Усі клінічні
обстеження хворих на ХДЗП різної етіології та практично здорових осіб,
науковий аналіз результатів загальноклінічних, біохімічних,
імунологічних, гістологічних та інструментальних досліджень, розробка та
обґрунтування методів лікування виконані самостійно. Особисто автором
проведено статистичний аналіз результатів дослідження, написані всі
розділи дисертації, сформульовані висновки та практичні рекомендації.
Самостійно здійснювалась підготовка матеріалів до друку, літературне
оформлення друкованих робіт і дисертації, аналіз та узагальнення,
впровадження в навчальний процес та клінічну практику. Запозичень ідей
та розробок співавторів публікацій не було. Матеріали кандидатської
дисертації в написанні докторської дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідалися на підсумкових наукових конференціях співробітників
Тернопільського державного медичного університету (2001-2006 р.р.),
науково-практичній конференції „Сучасна гастроентерологія: питання
діагностики та лікування” (Харків, 2002), науково-практичній конференції
«Тіотриазолін – підсумки та перспективи використання в медицині»
(Запоріжжя, 2002), ХVІІІ науково-практичній конференції «Нові напрямки
діагностики та лікування захворювань внутрішніх органів» (Київ, 2003),
науково-практичній конференції „Сучасні підходи до діагностики та
лікування гастроентерологічних захворювань” (Київ, 2003),
науково-практичній конференції «Актуальні питання клінічної фармакології
в практиці лікаря-інтерніста» (Луцьк, 2004),VІ національній Школі
гастроентерологів, гепатологів України (Київ, 2004), XV з’їзді
терапевтів України (Київ, 2004), V Всеукраїнській науково-практичній
конференції «Морфогенез і патологія кісткової системи в умовах
промислового регіону» (Луганськ, 2005), І Національному конгресі лікарів
внутрішньої медицини (Київ, 2005), Третьому Національному Конгресі
гастроентерологів України (Дніпропетровськ, 2005), V з‘їзді Наукового
товариства гастроентерологів Росії (Москва, 2005), науково-практичній
конференції з міжнародною участю „Актуальні питання гастроентерології та
лікувального харчування” (Дніпропетровськ, 2006), 8–му Міжнародному
Славяно-Балтійському науковому форумі «Санкт-Петербург – Гастро-2006»
(Санкт-Петербург, 2006) та інших.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 43 наукові праці, у тому
числі 20 статей (із них 6 одноосібних) у фахових виданнях,
рекомендованих ВАК України, 5 статей і 10 тез доповідей — у матеріалах
з’їздів, пленумів, конгресів, науково-практичних конференцій, отримано 2
патенти на винахід: 1 – України, 1 — Російської Федерації, видано 1
методичні рекомендації, 1 монографію в співавторстві, 2 посібники в
співавторстві.

Структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 298 сторінках, її
основний текст складає 276 сторінок. Список використаних джерел займає
22 сторінки. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури,
матеріалів і методів дослідження, 6 розділів власних досліджень, аналізу
та узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних
рекомендацій, списку використаних літературних джерел (249 — кирилицею
та 142 — латиницею). Дисертація ілюстрована 54 таблицями, 45 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених задач
проведено комплексне обстеження 298 хворих, із них 58 — на ХГ (група
порівняння), 240 — на ЦП. Контрольна група складалася з 50 практично
здорових осіб (ПЗО). Для виконання експериментальної частини роботи
створена модель печінково-клітинної недостатності (проведена часткова
гепатектомія) в 24 білих безпородних статевозрілих щурів.

Середній вік обстежених хворих становив (51,4+7,3) років, тобто
переважали пацієнти працездатного віку. Чоловіків було 196 (65,77 %),
жінок – 102 (34,23 %). Діагноз встановлювали за класифікацією
Міжнародної робочої групи і Всесвітнього конгресу гастроентерологів
(Лос-Анжелес, 1994) та МКЗ-10. Для встановлення діагнозу проводили
комплексне детальне вивчення анамнестичних даних: з’ясування
епідеміологічного анамнезу, вживання алкоголю (опитувальник СAGE),
тривалість захворювання тощо. Встановлено наступний ґенез розвитку ХДЗП:
алкогольний — у 55,70 % випадків, вірусний — у 15,77 %,
алкогольно-вірусний – у 5,70 %, автоімунний – у 0,02 %, НАЖХП – у 20,81
%.

Обов’язковий обсяг лабораторних досліджень включав: загальний клінічний
аналіз крові та сечі, глікемічний профіль крові, флюорографію органів
грудної клітини, електрокардіограму, біохімічні тести (загальний
білірубін і його фракції, тимолову пробу, протеїнограму, коагулограму,
ліпідний спектр крові, активність амілази крові, активність ферментів:
аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), лужної
фосфатази, вміст у крові сечовини, креатиніну), які визначалися за
допомогою уніфікованих методик, затверджених МОЗ України. Ультразвукове
дослідження органів черевної порожнини і ендоскопічне шлунково-кишкового
тракту виконано в 100% хворих. Динаміку показників якості життя хворих
на ЦП після терапії оцінювали згідно шкали SF-36 (російськомовний
варіант, Багненко С.Ф. із співав., 2000). Дослідження показників
кісткової тканини проводилось у хворих за допомогою двофотонного
рентгенівського денситометра (Dual Energy X-Ray Absorptiometry – DXA)
фірми Lunar corp. (Madison, WI) – Lunar DPX-A № 2589 — вивчали наступні
параметри: BMD – bone mineral density – мінеральну щільність губчастої
кістки окремо по хребцям L1, L2, L3, L4 поперекового відділу хребта, а
також усього поперекового відділу L1-L4 з міжхребцевими щілинами – у
г/см2; відносні показники – Т (peak bone mass) – BMD стосовно здорових
молодих людей (young adult, 20-45 років) в SD (standart deviations) –
одиницях стандартних відхилень і показники в % від рівня мінеральної
щільності кісткової тканини (МЩКТ) здорових молодих людей; показники Z
(Age Matched) і % (Age Matched) стосовно здорових людей своєї вікової
групи. Вміст у крові молекулярних продуктів ПОЛ — МДА у плазмі крові —
за Ю.А. Владимировим, А.І. Арчаковим (1984), СОД — за Ргіесі R. (1985),
каталази — за Королюк М.А. та співавт. (1988), вміст церулоплазміну
визначали за Равіним М. (1976), SH-групи за Северин С.Є., Соловйовою
Г.А. (1989). Визначали маркери ендогенної інтоксикації згідно
рекомендацій Громашевської Л.Л. (1997): концентрацію СМП на довжині
хвиль 254 і 280 (СМП1 і СМП2) за методом Габріелян Н.І. і Ліпатової
В.І. (1985), ЕІЕІ за методикою Тогайбаєва А.А. (1988). Білковозв’язаний
ОП — за методом Stegeman-Слуцький Л.І. (1969), сіалових кислот та
серомукоїдів за загальноприйнятими методиками. У хворих визначали
фенотип основних субпопуляцій лімфоцитів периферійної крові за
ідентифікацією диференційованих антигенів у тесті імунофлуоресценції з
застосуванням моноклональних антитіл, які належать до кластерів
диференціації: CD3+ -Т-лімфоцитів загальних, CD4+ -Т-хелперів, CD8+
-Т-супресорів, CD19+ -В-лімфоцитів. Рівень сироваткових IgА, IgМ, IgG
визначали в реакції радіальної імунодифузії в гелі (1995). Рівень ЦІК
досліджували за Хашковою С. із співавт. (1986). Визначення цитокінів
ФНП-б, ІЛ-1, ІЛ-2, ІЛ-4 проводили методом імуноферментного аналізу
(аналізатор „StatFax 303 Plus”) із використанням тест-системи „ELISA”,
Франція. Аутопсійний матеріал печінки отримували під час розтину
померлих. Некропсія печінки проводилася для визначення характеру та
ступеня поширеності стеатозу гепатоцитів та сполучної тканини при
забарвлення матеріалу за методикою Ван-Гізон (1964).

Статистичну обробку отриманих даних проводили на персональному
комп’ютері IBM PT/AT за допомогою пакету статистичних програм
„Statistica 5.1 for Windows” („Stat Soft”, США) і створеної нами бази
даних обстежених хворих. Проводили визначення критеріїв Стьюдента,
Фішера, парний факторний кореляційний аналіз за методом Пірсона і
Спірмена, вираховували відсоток зсуву показників до і після проведеної
терапії.

Результати роботи та їх обговорення. Тривалість захворювання становила у
хворих на гепатити в середньому – (4,91+1,72) роки, а у хворих на ЦП в
2,4 рази менше (2,08+0,85 роки), при цьому в 41,25 % хворих — до 0,5
року. У пацієнтів із алкогольно-вірусним ЦП (АВЦП) відмічено найкоротший
анамнез захворювання (до 1 року). Серед хворих на ХДЗП переважали особи
чоловічої статі, співвідношення чоловіки:жінки становило 1,92:1, при
цьому при АЦП хворих чоловічої статі в 3,2 рази більше ніж жінок, а при
НАЖХП значно переважають особи жіночої статі (у 3,1 рази), що
пояснюється особливостями епідеміології вказаних ХДЗП і узгоджується з
даними літератури (Буеверов А.О., Маевская М.В., Ивашкин В.Т., 2001;
Гриневич В.Б., Мехтиев С.Б., Успенский С.П. и др., 2004; Буеверов А.О.,
2004). ЦП аутоімунного ґенезу зареєстрований нами тільки в осіб жіночої
статі. Пацієнти з вірусним ЦП (ВЦП) були включені в дослідження при
умові відсутності маркерів активності вірусної інфекції, у групі
переважали жінки (у 4,2 рази). При поєднаній алкогольно-вірусній
етіології ЦП в 4,7 рази переважали чоловіки.

Найбільша вираженість абдомінально-больового і астеновегетативного
синдрому спостерігалася при вірусній етіології ЦП, диспепсичного,
набряково-асцитичного і печінкової енцефалопатії – при алкогольній. При
об’єктивному огляді виявлено гепатомегалію різного ступеня в 90,42 %
хворих на ЦП і в 100 % хворих на ХГ. Спленомегалія спостерігалася в
67,08 % хворих, при цьому найчастіше реєструвалася при вірусному ЦП
(ВЦП) (81,25 %). За даними лабораторних обстежень, діагностовано
анемічний синдром у 87,58 % хворих, цитолітичний синдром — у 82,55 %,
холестатичний – у 70,80 %. За рівнем креатиніну печінково-ниркова
недостатність мала місце в 19,80 % пацієнтів. При ХГ анемічний синдром
був мінімально виражений, рівень білірубіну перевищував норму приблизно
в 2 рази при АХП і НАЖХП, у 2,5 рази при алкогольно-вірусному ґенезі
ХДЗП. Рівень трансаміназ був підвищений у 1,5 – 2 рази, лужної фосфатази
— у 2 рази в усіх етіологічних групах. У пацієнтів із НАЖХП
спостерігалася виражена гіпер- і дисліпопротеїдемія. При алкогольному ЦП
(АЦП) в порівнянні з ВЦП, алкогольно-вірусним (АВЦП) і ЦП при НАЖХП
(НАЖЦП) більш вираженим був холестатичний синдром. Вираженість
цитолітичного синдрому виявилася найбільшою при ВЦП і АВЦП, найменшою
при НАЖЦП. Ультразвукове дослідження виявило у хворих на ЦП збільшення
маси печінки, грубозернистість, ущільнені елементи сполучної тканини,
нерідко розширення жовчних ходів. Розширення портальної вени
спостерігали в 82,50 % хворих на ЦП, спленомегалію — у 86,67 %,
розширення селезінкової вени — у 45,42 %. Ультразвукові ознаки ЖХП
доповнювалися дифузним нерівномірним ущільненням паренхіми печінки
середньозернистої структури, в окремих випадках із наявністю
спленомегалії. Аналіз результатів некропсії печінки померлих хворих на
АХП та НАЖХП вказував на ідентичність морфологічних змін. При
дослідженні встановлені ознаки жирової дистрофії гепатоцитів: у 78 %
макровакуольного типу, у 22 % випадків — мікровакуольного. На відміну
від дифузного розподілу ліпідів при АХП, при НАЖХП вони переважно
локалізувалися в гепатоцитах центрального або проміжного відділу
часточок. При ЦП спостерігалося порушення часточкової структури печінки,
із вираженими фібротичними змінами периваскулярної сполучної тканини з
ознаками проліферації навколо гілок портальної і печінкової вен.

Серед обстежених хворих на ХГ переважали особи з мінімальною активністю
процесу в печінці – 96,56 %, помірну діагностовано тільки в 3,44 %.
Серед хворих на ЦП мінімальна активність теж спостерігалася в більшості
пацієнтів – у 91,25 %, помірна – у 8,75 %. Хворих із вираженою
активністю ХДЗП за роки спостереження в клініці не було. За компенсацією
процесу розподіл усіх хворих на ЦП наступний: у стадії компенсації (клас
А за Чайльдом-Пью) – 12,08 %, у стадії субкомпенсації (клас В за
Чайльдом-Пью ) – 60,84 %, у стадії декомпенсації (клас С за Чайльдом-Пью
) – 27,08 %.

В обстежених хворих із НАЖХП зареєстровано цукровий діабет ІІ типу в 24
(38,71 %) хворих, порушення толерантності до навантаження глюкозою — у
15 (24,19 %), артеріальна гіпертензія – у 27 (43,55 %), ожиріння – у 34
(56,67 %). Отримані дані про особливості формування НАЖХП відповідають
даним літератури (Северов М.В., 2002, Фадеенко Г.Д., 2003). Аналіз стану
інших органів виявив явища гастропатії в 93,75 % хворих, варикозно
розширені вени стравоходу в 68,33 % хворих, переважно з вірусною і
алкогольною етіологією процесу. Характерні для міокардіодистрофії зміни
електрокардіограми зафіксовані в 67,08 % випадків, зустрічалися з дещо
більшою частотою при АЦП.

Виявлено, що поширеність змін МЩКТ при ХГ становить 64,28%, при ЦП —
75,42 %. Показники young adult у % демонстрували втрату кісткової
тканини в середньому на (27,9+0,9) %. Практично всі показники МЩКТ у
проміжку L1-L4 поперекового відділу хребта були менше 1,0 г/см2. Втрата
кісткової тканини у хворих, які вказували, що хворіють до 1 року
становила 9,18 %, до 5 років – 21,03 %, більше 5 років – 28,46 %. Це
свідчить про поглиблення остеопоротичних змін кісткової тканини зі
збільшенням тривалості захворювання. Показник Т в одиницях SD свідчив
про наявність остеопенії I ступеня у хворих на ХГ, остеопенію III
ступеня у хворих на ЦП. В усіх етіологічних групах зміни мали
односпрямований характер. Частота змін МЩКТ залежала від компенсації ЦП.
Так, серед пацієнтів із компенсованим ЦП в 45,00 % хворих спостерігалась
остеопенія або остеопороз, із субкомпенсованим цирозом – у 76,71 %, із
декомпенсованим – у 87,69 %. Таким чином, більшій вираженості
патологічного процесу при ЦП відповідають більш виражені зміни МЩКТ. При
вираженому порушенні функції печінки спостерігаються значні зміни в
синтезі білків, ліпідному обміні, продукції жовчі, внаслідок чого
зменшується абсорбція кальцію, фосфору, жиророзчинних вітамінів у
шлунково-кишковому тракті. Результатом цього процесу може бути зниження
МЩКТ. Тому хворим на ЦП необхідно проводити контроль за станом кісткової
тканини з корекцією патологічних змін при вираженому остеопорозі.

У патогенезі ХДЗП особливо важливе місце посідають процеси ПОЛ.
Дослідження, проведені за останні десятиліття довели посилення процесів
пероксидації внаслідок різних токсичних впливів, зокрема етилового
спирту, при хронічних ураженнях печінки вірусного генезу, але серед
дослідників систем ПОЛ та АОЗ немає одностайної думки про їхні зміни в
процесі розвитку патологічного процесу (Гріднєв О.Є., 2005). В
обстежених нами хворих вміст МДА у крові перевищував контрольний
показник у 1,97 рази; (р<0,05), при цьому зареєстроване вірогідне зростання вмісту МДА в усіх етіологічних групах. Порівняльна характеристика стану процесів ліпопероксидації у хворих на ХГ різної етіології виявила вірогідно вищу активізацію процесу при алкогольному ХГ (АХГ) і вірусному ХГ (ВХГ), ніж при неалкогольному стеатогепатиті (НАСГ), відповідно, (5,346±0,62) мкмоль/л і (5,173±0,52) мкмоль/л проти (4,79±0,54) мкмоль/л (р<0,05). Це відповідає більш несприятливому перебігу АХГ і ВХГ із більшою ймовірністю трансформації в цироз (Хазанов А.И., 1998, 2002, 2005). Встановлено прямий кореляційний зв'язок між вмістом у крові МДА та рівнем білірубінемії, активністю АЛТ і АСТ, ЛФ. Аналіз процесів ПОЛ при ХГ і ЦП однієї етіології встановив підвищення вмісту МДА при ЦП. Останній факт є свідченням безпосередньої участі оксидативного стресу в патогенезі ЦП і узгоджується з літературними даними про колагеностимулюючу властивість продуктів ПОЛ (Скворцов В.В.2003; Aboutwerat A., Pemberton P., Smith A. et al, 2003). Найвищий рівень МДА спостерігався при наявності алкогольної етіології - в 2,3 рази вищий за нормативний показник (р<0,05). Аналіз процесів ПОЛ залежно від ступеня компенсації процесу при ЦП виявив, що з наростанням декомпенсації ЦП втрачалася кореляція між рівнем МДА і маркерами цитолізу. При цьому підвищення рівня МДА більше 2 норм спостерігалося при субкомпенсованому і декомпенсованому ЦП. Поряд із активацією процесів ПОЛ в обстежених хворих на ХДЗП зафіксовані вірогідні зміни показників АОЗ приблизно однакової інтенсивності в усіх групах спостереження. Спостерігалося вірогідне зменшення рівня показників другої лінії антиоксидантного захисту, антирадикального, СОД і церулоплазміну. Рівень каталази – ферменту з антиперекисною функцією, був вірогідно підвищений. Цей факт можна пояснити компенсаторними реакціями організму у відповідь на автокатолітичне посилення процесів ПОЛ. Зниження активності каталази зафіксовано при наростанні декомпенсації процесу в печінці. Показовим для оцінки про- та антиоксидантного потенціалу в обстежених хворих виявилося обчислення співвідношення вмісту МДА у крові до активності СОД, яке в групі ПЗО склало 0,05, у всіх обстежених хворих на ХДЗП перевищувало - 0,10: при ХГ – 0,12, ЦП – 0,15, АХП і алкогольно-вірусних ХДЗП – 0,16, вірусних ХДЗП – 0,12, НАЖХП – 0,11. Тобто у всіх хворих спостерігався виражений дисбаланс системи ПОЛ-АОЗ, який посилювався під впливом алкоголю та поглиблювався при наявності ЦП. Згідно даних літератури, важливим фактором, що сприяє фіброзу тканини, є ендогенна інтоксикація, показники якої можуть виступати маркерами процесів фіброзування поряд із показниками процесів ПОЛ (Громашевская Л.Л, 1997, 2004). Аналіз рівня маркерів ендогенної інтоксикації у хворих на ХДЗП виявив вірогідні зміни всіх показників, що вивчалися. Зокрема, у всіх обстежених зафіксовано значне підвищення рівня ІЕІЕ - у 1,8 рази порівняно з ПЗО (p<0,05), а рівнів СМП обох видів – у 1,6 рази (p<0,05), що є свідченням виразних проявів ендотоксикозу при хронічній патології печінки. Аналіз маркерів ендогенної інтоксикації при ХГ і ЦП однієї етіології виявив поглиблення ендотоксикозу з прогресуванням патологічного процесу в печінці. НАЖХП характеризувалася більш значними процесами катаболізму білків, ніж АХП. При помірній активності ЦП виявлено вірогідне підвищення всіх маркерів ендотоксикозу в порівнянні з мінімальною. При декомпенсованому ЦП рівень ІЕІЕ перевищував такий при компенсованому на 19,3 %, СМП1 на 13,6 % і СМП2 – на 24,5 % (р<0,05). Кореляційний аналіз виявив прямий лінійний зв’язок між рівнем МДА і ІЕІЕ, СМП1. Лінійний зв’язок між маркерами ендогенної інтоксикації і показниками АОЗ – відсутній. Реакції клітинної і гуморальної відповіді грають значну роль при вірусному ушкодженні печінки та при зловживанні алкоголем, коли антигенами є продукти взаємодії метаболітів етанолу і клітинних структур (Радченко В.Г., Шабров А.В., Зиновьева Е.Н., 2005). При аналізі показників імунограми у хворих на ХГ і ЦП виявлено односпрямовані зміни всіх показників. Ураження клітинної ланки імунітету, проявлялося вірогідним зниженням, порівняно з ПЗО, на 20,13 % рівня Т-лімфоцитів (CD3+) (p<0,05), на 22,52 % - Т-хелперів (CD4+) (p<0,05), при цьому Т-супресори мали тільки тенденцію до зниження (p>0,05). Тому ІРІ
вірогідно знизився на 12,89 % порівняно з ПЗО (p<0,05), що свідчить про імунорегуляторні розлади. У хворих на ХГ виявлено зворотній кореляційний зв’язок між рівнем білірубіну і Т-лімфоцитів (CD3+) та Т-хелперів (CD4+), прямий кореляційний зв’язок між рівнем білірубіну і IgA та IgМ, між рівнем АЛТ і IgA та IgМ. ЦП супроводжувався змінами як у клітинній, так і гуморальній ланках імунітету. При алкогольно-вірусній етіології процесу виявились найістотніші зміни клітинної ланки і ІРІ, при вірусних ураженнях вірогідно - зміни з боку гуморальної ланки. АЦП характеризувався найвищим рівнем IgA, при НАЖЦП зміни з боку імунного статусу були найменшими. При ЦП виявлено зворотній кореляційний зв’язок між рівнем МДА і Т-лімфоцитів, Т-хелперів (CD4+), прямий - із ЦІК; поряд із цим – прямий кореляційний зв’язок між рівнем ферментів АОЗ – СОД і каталази та Т-лімфоцитів (CD3+), Т-хелперів (CD4+), зворотній – із ЦІК. Зафіксовано зворотній кореляційний зв’язок між рівнем маркерів ендогенної інтоксикації СМП1 і СМП2 та Т-лімфоцитів (CD3+); Т-хелперів (CD4+). За взаємозв’язок із маркерами ендотоксикозу свідчив прямий кореляційний зв’язок між рівнем СМП1 і СМП2 та ЦІК. Таким чином, при ЦП не тільки дія причинного фактору (вірусна інфекція, вплив алкоголю), а й значна активізація ПОЛ і зміни в АОЗ сприяють пригніченню клітинної ланки імунітету, що відповідає даним літератури (Дранник Г.Н., 2006). Аналіз результатів дослідження виявив вірогідне підвищення рівня прозапальних цитокінів ФНП-б і ІЛ-1 порівняно з ПЗО у 87,33 % хворих на ЦП, ІЛ-2 - у 76,93 % хворих, рівень протизапального ІЛ-4 був знижений у більшості хворих на ЦП (84,62 %). Поряд із цим у 15,38 % хворих спостерігалося одночасне підвищення ІЛ-2 (Тх1-цитокін) і ІЛ-4 (Тх2-цитокін), що свідчить про імунодефіцитний стан. Зафіксовано вірогідне підвищення рівня ФНП-б в 3,92 рази (р<0,001), ІЛ-1 – у 3,44 рази (р<0,001). При цьому ІЛ-2 перевищував контрольні тільки на 73,22 % (р<0,05). Рівень протизапального ІЛ-4 був вірогідно зниженим відносно ПЗО на 22,56 % (р<0,05). Суттєве зростання рівня прозапального цитокіну ФНП-б поряд із зниженням протизапального цитокіну ІЛ-4 свідчить про імунологічний дисбаланс (гальмування відповіді за Tх2-типом) у хворих на ЦП. У кожній етіологічній групі спостерігалося вірогідне підвищення рівнів прозапальних цитокінів ФНП-б і ІЛ-1 відносно ПЗО (p<0,05). Так рівень ФНП-б при АЦП переважав рівень у ПЗО у 2,23 рази , при ВЦП – у 10,44 рази, при АВЦП – у 4,51 рази, при НАЖЦП – у 2,38 рази; а рівень ІЛ-1, відповідно, у 9,35, 7,98, 2,13 і 1,72 рази (p<0,05). Найвищі рівні вказаних показників виявилися в осіб із вірусною патологією, водночас при НАЖХП їх рівень виявився нижчим, ніж у всіх групах, що досліджувалися. Рівень IЛ-2 відносно контрольного вірогідно підвищився у хворих на АЦП – у 1,52 рази, на ВЦП – у 3,18 рази, АВЦП – у 1,26 рази, НАЖЦП – у 1,72 рази (в усіх групах p<0,05). Вірогідна міжгрупова різниця за рівнем IЛ-2 спостерігалася між групою ВЦП і всіма іншими групами (p<0,001), між групами АВЦП і НАЖЦП (p<0,05). Таким чином, при вірусній етіології хронічної печінкової патології виявлено найбільший підйом рівня прозапальних цитокінів, при цьому найбільш значущим виявилося при вірусній етіології одночасне зростання ІЛ-1 і ІЛ-2, що може бути свідченням імунорегуляторних порушень і підтверджує дані, отримані при аналізі клітинного і гуморального імунітету. Рівень протизапального ІЛ-4 був вірогідно знижений у всіх групах відносно ПЗО, крім групи ВЦП, де показник був вірогідно підвищеним у 4,43 рази (p<0,001). Зниження рівня ІЛ-4 мало неоднорідний характер, зокрема, при АЦП – на 42,48 % (p<0,05), при АВЦП – у 3,33 рази (p<0,001), при НАЖЦП – у 3,75 разів (p<0,001), із вірогідною міжгруповою різницею групи ВЦП з усіма іншими (p<0,001), АЦП - з групами АВЦП і НАЖЦП (p<0,05), відсутністю між групами АВЦП і НАЖЦП (p>0,05). Одночасне значне підвищення ІЛ-2
(Тх1-цитокін) у 3,18 рази і ІЛ-4 (Тх2-цитокін) — у 4,43 рази при ВЦП
може свідчити про виражені зміни імунітету (імунодефіцитний стан),
підтверджує дані, отримані при аналізі клітинної і гуморальної ланок
імунітету. Виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнем МДА і
прозапальних цитокінів ФНП-б і ІЛ-1 (відповідно, г=0,451; р<0,05 та г=0,428; р<0,05), а також зафіксовано прямий кореляційний зв’язок між рівнем СМП1 і СМП2 та ФНП-б (відповідно, г=0,462; р<0,05, г=0,468; р<0,05); між рівнем СМП1 і СМП2 та ІЛ-1 (відповідно, г=0,506; р<0,05, г=0,511; р<0,05). Виявлено прямий кореляційний зв’язок між рівнем ФНП-б і ЦІК (г=0,507; р<0,05), між рівнем ІЛ-1 і ЦІК (г=0,498; р<0,05). Отже при ЦП активізація ПОЛ і ендогенна інтоксикація відповідають значному підвищенню рівня прозапальних цитокінів на фоні пригнічення клітинної ланки імунітету і створюються умови для подальшого активного розвитку фіброзувальних процесів в печінковій тканині, тобто прогресування ЦП. Нами зафіксовано високу активність процесів анаболізму колагену при ХДЗП, про що свідчило вірогідне збільшення вмісту в крові ОП - на 52,08 % відносно ПЗО (p<0,05). Рівень ОП при ЦП перевищував такий при ХГ на 27,73 % (р<0,05), що свідчить про вищу інтенсивність фібротичних процесів у печінці на стадії цирозу. Вірогідне підвищення рівня ОП при ЦП відмічено в усіх етіологічних групах, так при АЦП він перевищував показник у ПЗО на 74,40 % (р<0,05), при ВЦП – на 36,18 % (р<0,05), при АВЦП – на 54,02 % (р<0,05), при НАЖЦП – на 53,31 % (р<0,05) із вірогідною міжгруповою різницею АЦП з рештою груп (р<0,05). При цьому рівень церулоплазміну був вірогідно знижений у всіх групах (р<0,05), що свідчить за переважання процесів колагеноутворення над катаболізмом сполучної тканини при ЦП різної етіології. Глікопротеїнові компоненти сполучної тканини у хворих на ЦП, а саме, вміст сіалових кислот перевищував контрольні показники на 29,84 % при АЦП, на 31,93 % при ВЦП, на 46,35 % при АВЦП, на 31,25 % при НАЖЦП (р<0,05), з вірогідною міжгруповою різницею АВЦП з рештою груп. При ЦП значно знижуються функціональні можливості печінки, тому викликає інтерес вивчення зв’язку маркерів фіброзувальних процесів із показниками цитолітичного і мезенхімально-запального синдрому, тим більше, що дані літератури з цього питання неоднозначні. При проведенні бінарного кореляційного аналізу виявлено, що при ЦП відсутній лінійний зв’язок між рівнем ОП і білірубіну, ОП і лужної фосфотази. Між рівнем ОП і трансаміназ наявний зворотній кореляційний зв’язок: між ОП і АЛТ (г=-0,557; р<0,05); між ОП і АСТ (г=-0,471; р<0,05). Дані, отримані при ЦП не відповідали результатам кореляційного аналізу, проведеного в групі всіх ХДЗП, тому проаналізовано взаємозв’язок усіх указаних показників залежно від компенсації процесу в печінці. Виявлено, що при компенсованому ЦП (клас А за Чайльдом-Пью), аналогічно результатам у групі ХДЗП, наявний прямий кореляційний зв’язок між вмістом у крові ОП та активністю цитолітичного синдрому. У хворих із субкомпенсованим ЦП встановлено прямий кореляційний зв'язок між вмістом у крові ОП та рівнем білірубінемії (г=0,409; р<0,05); відсутність такого з активністю АСТ і ЛФ; зворотній кореляційний зв’язок із активністю АЛТ (г=-0,492, р<0,05). При декомпенсованому ЦП - відсутній лінійний зв’язок між рівнем ОП і білірубіну, ОП і ЛФ. Між рівнем ОП і трансаміназ наявний зворотній кореляційний зв’язок: між ОП і АЛТ (г=-0,608; р<0,05); між ОП і АСТ (г=-0,525; р<0,05). Отримані дані можна пояснити значним зниженням функціональних можливостей печінки при наростанні декомпенсації процесу. Отже при ЦП втрачається кореляційний зв’язок ОП з основними показниками цитолітичного і мезенхімального синдромів із наростанням декомпенсації процесу. Виявлено прямий сильний зв’язок між вмістом у крові ОП та МДА (г=0,872; р<0,001), що підтверджує значення інтенсивності ПОЛ у процесі фіброгенезу при ЦП. При цьому спостерігався зворотній сильний зв’язок із активністю СОД (г=-0,885; р<0,001). Аналогічні розрахунки при ХГ виявили лінійну залежність низького ступеню: між рівнем ОП та МДА (г=0,412; р<0,05), між вмістом у крові ОП та СОД (г=-0,428; р<0,05). Вивчення співвідношення ОП і маркерами ендогенної інтоксикації при ЦП виявило пряму залежність середнього ступеню між рівнем ОП і ІЕІЕ (г=0,708; р<0,05), рівнем ОП і рівнем СМП1, СМП2 (відповідно, г=0,724; р<0,05 і г=0,731; р<0,05). Поряд із цим, при ХГ - пряму залежність низького ступеню між рівнем ОП і ІЕІЕ (г=0,479; р<0,05), рівнем ОП і рівнем СМП1, СМП2 (відповідно, г=0,491; р<0,05 і г=0,468; р<0,05). Таким чином, більшій глибині патологічного процесу в печінковій тканині при ЦП відповідає сильний кореляційний зв’язок показників ПОЛ-АОЗ і ендотоксикозу з маркером колагеноутворення - ОП, тобто ці показники можуть виступати маркерами фібротизації печінкової тканини і прогресування ЦП, використовуватися для прогнозування перебігу ЦП. При цьому підвищення рівня МДА більше 2 норм є характерним для субкомпенсованого і декомпенсованого ЦП. Аналіз взаємозв’язку між прозапальними цитокінами і ОП виявив сильний прямий кореляційний зв’язок із рівнем ФНП-б (г=0,827; р<0,05), ІЛ-1 (г=0,794; р<0,05), що підтверджує значення даних цитокінів як маркерів фіброзувальних процесів. Враховуючи, що хворі на АХП становили найбільшу групу серед обстежених хворих, ми приділили увагу вивченню особливостей перебігу АХП, формування і прогресування АЦП. Одним із основних механізмів токсичної дії метаболіту етанолу ацетальдегіду є посилення процесів ПОЛ і блокування антиоксидантних систем гепатоцитів (Харченко Н.В., Родонежская Е.В., 2004; Степанов Ю.М., Кононов І., 2004), тому важливим при АХП є дослідження змін системи ПОЛ-АОЗ. У хворих на АХП визначається активація процесів ПОЛ, зокрема, показник вмісту МДА у крові перевищував контрольний показник у 2,27 рази (р<0,05), при цьому при ХГ - у 1,9 рази (р<0,05), при ЦП - у 2,32 рази (р<0,05). Висока інтенсивність ПОЛ виявлена при АЦП відповідає глибоким змінам у тканині печінки при прогресуванні АХП. Співвідношення вмісту МДА у крові до активності СОД, яке в групі ПЗО склало 0,05, при АХП становило 0,16, що свідчить за виражений дисбаланс системи ПОЛ-АОЗ. Хронічне зловживання алкоголем призводить до вираженого ендотоксикозу, так рівень ІЕІЕ у хворих на АХП вірогідно перевищував такий у ПЗО в 1,9 рази (р<0,05), а накопичення СМП - у 1,7 рази (р<0,05). Встановлено пряму лінійну залежність між рівнем ІЕІЕ і МДА, що підтверджує зв’язок процесів інтенсифікації ПОЛ і ендотоксикозу при розвитку АХП. Виявлено залежність рівня МДА і вираженості ендогенної інтоксикації від компенсації процесу при АЦП. Не виявлено вірогідної різниці маркерів ендотоксикозу від активності АЦП, що відрізняло АЦП від ЦП інших етіологій, що вивчалися. Значне зниження функціональної активності печінки при АЦП призводило до зниження рівнів біохімічних маркерів цитолізу, їх рівень не корелював із показниками системи ПОЛ-АОЗ і ЕІ, тобто рівень білірубіну і трансаміназ не може чітко свідчити за активність процесу в печінці. < d o * yyyya$ 4 6 d i : < ? v ?? P R oe – oe o eeeeO»!!!••‰ У хворих на АХП виявлено пригнічення клітинної ланки імунітету, зміни показників гуморальної. Вірогідна міжгрупова різниця групи АХГ і АЦП виявлена тільки в рівні IgA, який при ЦП перевищував рівень при ХГ на 48,53 % (p<0,001). АХП супроводжувалася значним підвищенням рівня ЦІК – у 3,8 рази порівняно з ПЗО (p<0,001), при цьому рівень показника був вірогідно вищим при АХГ (p<0,05). Зв’язок показників імунограми з проявами цитолітичного і мезенхімально-запального синдрому відрізнявся залежно від стадії АХП. Рівень ФНП-б при АЦП переважав рівень у ПЗО у 2,23 рази, ІЛ-1 - у 9,35 (p<0,05), IЛ-2 – у 1,52 (p<0,05). Рівень протизапального ІЛ-4 був вірогідно знижений на 42,48 % (p<0,05). Не виявлено кореляційного зв’язку між рівнями про- та протизапальних цитокінів із біохімічними маркерами цитолізу. Проте наявний прямий кореляційний зв’язок між рівнем МДА і прозапальних цитокінів ФНП-б і ІЛ-1, прямий кореляційний зв’язок між рівнем маркерів ЕІ та ФНП-б і ІЛ-1; прямий кореляційний зв’язок між рівнем ФНП-б і ЦІК, між рівнем ІЛ-1 і ЦІК. Таким чином, при АЦП значна активізація ПОЛ і глибина ендотоксикозу відповідають значному підвищенню рівня прозапальних цитокінів на фоні пригнічення клітинної ланки імунітету, не відмічається кореляції рівня цитокінів із біохімічними маркерами цитолізу. Аналіз маркерів фібротичних процесів при АХП виявив вірогідне підвищення рівня ОП на 40,41 % від нормативного (р<0,05), із вірогідною різницею при ХГ і ЦП (р<0,05). Вивчення вмісту в крові церулоплазміну виявило вірогідне пригнічення його рівня на 44,28 % (р<0,05), без істотної різниці при ХГ і ЦП. Вміст сіалових кислот перевищував контрольні показники на 29,84 % при АЦП без вірогідної різниці з рівнем при АХГ. Отже, при АХП спостерігається значна інтенсивність колагеноутворення, переважання процесів колагеноутворення над катабалізмом сполучної тканини. Інтенсивність процесів фібротизації печінкової тканини підвищувалася на циротичній стадії АХП. У хворих на АХГ встановлений кореляційний зв'язок між вмістом у крові ОП та активністю цитолітичного синдрому. У хворих на АЦП слабкий лінійний зв’язок встановлено тільки між рівнем ОП і АСТ. При більш детальному вивченні виявлено, що з наростанням печінково-клітинної недостатності при АЦП формується зворотній кореляційний зв’язок ОП з загальноприйнятими маркерами запального і цитолітичного процесу. Отже, при АЦП, крім стадії компенсації, ці показники (рівень білірубіну, трансаміназ, лужної фосфотази) не можуть використовуватися для відображення активності процесу і прогнозу прогресування ЦП. Поряд із цим АЦП характеризувався наявністю сильних кореляційних зв’язків показників ПОЛ-АОЗ, ендотоксикозу і прозапальних цитокінів із маркером колагеноутворення – ОП. Тобто вищенаведені показники можуть виступати маркерами фібротизації печінкової тканини і прогресування АХП. Фундаментальні знання клітинних і молекулярних механізмів запалення та фіброзу печінки дозволяють в останні роки розробляти нові підходи до лікування ЦП, спрямовані на зниження активності фіброзувальних процесів у печінковій тканині. Враховуючи, що оксидантний стрес є однією з провідних причин розвитку фіброзу, можна прогнозувати ефективність використання препаратів із вираженими антиоксидантними властивостями. Вітчизняний оригінальний препарат тіотриазолін є сильним антиоксидантом, що було доведено в експерименті і в клініці (Мазур И.А., Волошин Н.А., Чекман И.С., 2005). Нами було проведено дослідження дозозалежного ефекту тіотриазоліну на клінічний перебіг захворювання та показники, що вивчалися, а також переносимість різних доз препарату. Відомим є вплив на розвиток сполучної тканини, зокрема при ЦП, азатіоприну, але внаслідок його побічної дії на процеси кровотворення, вираженої токсичної дії на організм у цілому, використання препарату обмежене (Подымова С.Д., 1998; Губергриц Н.Б., 2002). Тому ми провели експериментальне дослідження (ефективності і безпечності комплексу на білих щурах з моделлю печінково-клітинної недостатності) та аналіз комплексного впливу азатіоприну і тіотриазоліну на перебіг невірусного ЦП печінки та показники окисно-відновної системи, ендогенної інтоксикації, імунного статусу, цитокінового профілю та колагеноутворення. У вітчизняних експериментальних дослідженнях було доведено, що тіотриазолін також підвищує стійкість тканин мозку до різних впливів, а особливо до гіпоксії, виявляє значні церебропротективні властивості. За останні роки проведено клінічні дослідження по ефективності використання тіоцетаму (комплекс тіотриазоліну і пірацетаму) у неврології, які засвідчили його позитивний вплив на функціональний стан центральної нервової системи (Сидорова І.В. і співав., 2002). При цьому, враховуючи відомі гепатопротекторні властивості тіотриазоліну, можна прогнозувати його ефективність у терапії печінкової енцефалопатії у хворих ЦП, тому ми провели дослідження ефективності тіоцетаму на перебіг ПЕ у хворих на субкомпенсований невірусний ЦП. Із метою проведення дослідження ефективності та порівняння результатів запропонованих програм лікування були сформовані групи хворих на ЦП за етіологічним принципом. Відповідно до принципів доказової медицини була проведена рандомізація груп хворих за віком, статтю, активністю запального процесу в печінці та ступенем компенсації ЦП. Запропоновані лікувальні комплекси призначалися поряд із базисною терапією (дієтичне харчування (№5); легалон по 2 табл. 3 рази на добу, панкреатин 1 табл. 3 рази на добу, дезінтоксикаційна терапія (0,9 % розчин натрію хлориду 200,0 в/в №5), сечогінні за потребою. Курс - 30 днів.). Результати лікування в основних групах порівнювалися з контрольними, які отримували тільки базисну терапію. Оцінка результатів дослідження проводилась до лікування, через 1 місяць лікування, через 3 і 6 місяців після закінчення курсу терапії. Терапія з використанням тіотриазоліну у хворих на ЦП алкогольної етіології та НАЖХП призвела до вірогідної позитивної динаміки клінічних показників: усувала прояви астенічного, диспепсичного, інтоксикаційного синдромів, сприяла істотному зменшенню жовтяниці та гепатомегалії. Виявила потужні мембраностабілізуючі властивості, усувала прояви цитолітичного, холестатичного, мезенхімально-запального синдромів, підсилювала білоксинтезувальну функцію печінки; нормалізувала стан окисно-відновної системи (сприяла нормалізації і процесів перекисного окислення ліпідів, відновленню оптимальної активності ферментів протирадикального захисту, активації як антирадикальної, так і антиперекисної ланок АОЗ). Сприяла зменшенню ендотоксикозу; нормалізувала клітинну ланку і вірогідно покращувала рівень показників гуморальної ланки імунітету; знижувала рівень ОП, що може свідчити про стабілізацію фібротичних змін в печінковій тканині. За шкалою SF-36 виявлено достовірне покращення якості життя хворих. При цьому відмічено дозозалежний ефект: вірогідно кращу відповідь хворих на добову дозу 2,5 % розчину тіотриазоліну 8 мл (в 2 прийоми) у порівнянні з добовою дозою 4 мл. У зв’язку з негативною тенденцією всіх показників через 6 місяців після закінчення терапії, доцільним є призначення повторного курсу лікування в указаний термін. Під час терапії різними дозами тіатриазоліну не було зареєстровано випадків побічної дії препарату. Використання етіологічного принципу лікування декомпенсованого вірусного ЦП неможливе внаслідок протипоказань до призначення сучасних антивірусних препаратів при вираженій печінковій недостатності. Тому для покращення стану хворих, якості їх життя показано використання мембраностабілізаторів, до яких відноситься тіотриазолін. Проведені дослідження показали, що терапія декомпенсованого ВЦП з використанням подвійної дози тіотриазоліну призводить до вірогідної позитивної динаміки клінічних проявів, покращуючи якість життя хворих, а саме: суттєво зменшує прояви астено-вегетативного, асцитично-набрякового синдромів, призводить до зменшення розмірів печінки і селезінки; володіє потужними мембраностабілізуючими властивостями, а тому зменшує прояви цитолізу, холестазу, мезенхімально-запального синдрому, підсилює білоксинтезуючу функцію печінки, як активний антиоксидант призводить до зниження інтенсивності ПОЛ, активації АОЗ; сприяє зменшенню ендотоксикозу; викликає вірогідну позитивну динаміку клітинної і гуморальної ланок імунітету, що опосередковано може свідчити про стабілізацію фібротичних змін в печінковій тканині. У зв’язку з негативною тенденцією всіх показників через 6 місяців після закінчення терапії, доцільним є призначення повторного курсу лікування в указаний термін. Проведені через 1 рік після терапії у хворих з остеопатією дослідження стану МЩКТ виявили позитивну динаміку показників, що може бути обумовлено покращенням функції печінки і, як наслідок, мінерального обміну. Із метою дослідження безпечності і доцільності використання комбінації тіотриазоліну і азатіоприну в клінічній практиці було проведене експериментальне дослідження. Під час експерименту за допомогою часткової резекції печінки в піддослідних тварин викликали розвиток печінково-клітинної недостатності. Використання азатіоприну протягом 20 діб призвело до зниження рівня загального білірубіну, підвищення рівня холестерину, що свідчило про позитивний вплив на процес у печінковій тканині, поряд із цим спостерігалося зниження рівня еритроцитів і лейкоцитів (пригнічення функції кісткового мозку). При порівнянні результатів використання азатіоприну і комплексу азатіоприн із тіотриазоліном виявлено переваги комплексного лікування: нормалізація рівнів білірубіну, білка, холестерину, більш суттєве зниження АЛТ, а також відсутність явищ пригнічення функції кісткового мозку, що дозволяє рекомендувати використання азатіоприну (імурану) у поєднанні з тіотриазоліном у хворих на ХДЗП з явищами печінково-клітинної недостатності. Терапія з використанням комбінації азатіоприну і тіотриазоліну у хворих на ЦП алкогольної етіології та НАЖХП викликала позитивну динаміку клінічних показників: вірогідно зменшила прояви астено-вегетативного, абдомінально-больового і диспепсичного синдромів, сприяла істотному зменшенню жовтяниці та гепатомегалії; призвела до зниження ШОЕ без негативного впливу на рівень еритроцитів і лейкоцитів; усувала більшість проявів цитолітичного, холестатичного, мезенхімально-запального синдромів, підсилювала білоксинтезувальну функцію печінки; сприяла нормалізації процесів ПОЛ і підвищенню активності ферментів протирадикального захисту; зменшенню ендотоксикозу; нормалізувала клітинну і гуморальну ланки імунітету; знижувала рівень ОП, що може свідчити про стабілізацію фібротичних змін у печінковій тканині. Важливо зауважити, що в групі порівняння в 4 осіб ми спостерігали побічну дію азатіоприну у вигляді посилення абдомінально-больового і диспепсичного синдромів, що призвело до переривання терапії і виключення їх із дослідження. Під час терапії з включенням тіатриазоліну не було зареєстровано випадків побічної дії азатіоприну. Для дослідження ефективності тіоцетаму ми відібрали хворих на ЦП в ст. субкомпенсації (клас В за Чайльдом-Пью) із явищами ПЕ І-ІІ ст. після 2 тижневого курсу базисної терапії, що включала гепатопротектори, глутаргін, сечогінні препарати, ферменти. Призначений двотижневий курс терапії з включенням глутаргіну необхідний для зменшення рівня гіперазотемії у хворих на ЦП, як причини виникнення і подальшого прогресування ПЕ. Основна увага приділялася аналізу динаміки проявів ПЕ під впливом тіоцетаму. Після курсу лікування у хворих спостерігалася нормалізація сну в усіх 100 % хворих із ПЕ І ст., поряд із цим у групі порівняння тільки в 37,5 % пацієнтів. Серед хворих із ПЕ ІІ ст. оцінка порушення сну знизилася з 2,3 балів до 1,3 в основній та до 2,0 балів у групі порівняння. Про позитивну динаміку стану когнітивних функцій ЦНС під впливом тіоцетаму свідчив тест зв’язування чисел і запам’ятовування 10 слів. Оцінка динаміки вираженості депресії за шкалою Гамільтона і Бека засвідчила вірогідну позитивну динаміку під впливом лікування тіоцетамом, у групі порівняння динаміка була незначна. У результаті комплексної терапії з включенням тіоцетаму у 52,4 % хворих на субкомпенсований ЦП зникли прояви печінкової енцефалопатії, у 38,1 % - зменшилися. Використання тіоцетаму в лікуванні хворих на ЦП з явищами печінкової енцефалопатії І-ІІ ст. призвело до достовірного покращення загального стану, сну, когнітивних функцій, зменшилися прояви депресії. Тому при наявності симптомів печінкової енцефалопатії при ЦП рекомендується курс терапії тіоцетамом. ВИСНОВКИ У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-практичної проблеми, яке полягає в з’ясуванні особливостей розвитку та прогресування цирозу печінки різної етіології, що дозволило розробити алгоритм діагностики з визначенням неінвазивних маркерів прогресування патологічного процесу в печінковій тканині, розробці методів диференційованого лікування з застосуванням різних доз тіотриазоліну, його комбінації з азатіоприном (при невірусному цирозі печінки), тіоцетаму при печінковій енцефалопатії. В обстежених хворих на цироз печінки середня тривалість захворювання печінки від перших симптомів до діагностики цирозу за анамнестичними даними становила (2,08+0,85) роки, при цьому у 41,25 % хворих - до 0,5 року. Найбільша вираженість абдомінально-больового і астеновегетативного синдрому спостерігалася при вірусній етіології цирозу печінки, диспепсичного, портальної гіпертензії і печінкової енцефалопатії – при алкогольній. Явища гастропатії виникали у 93,75 % хворих, міокардіодистрофії – у 67,08 %, зміни мінеральної щільності кісткової тканини – у 74,42 %. Частота змін мінеральної щільності кісткової тканини корелювала з наростанням декомпенсації процесу, вираженість відповідала остеопенії ІІІ ст. У хворих на цироз печінки з порушеннями мінеральної щільності кісткової тканини спостерігалося вірогідне підвищення рівня малонового діальдегіду, із максимальним його значенням при наявності остеопенії ІІІ ст. і остеопорозу. При наявності остеопорозу відмічаються вірогідні зміни індексу ендогенної інтоксикації еритроцитів порівняно з хворими з остеопенією різного ступеня: (76,30±2,42) % проти (46,92±3,87) %. Перебіг хронічної печінкової патології супроводжувався вираженим дисбалансом окисно-відновної системи, найбільш значущим при алкогольно-вірусній етіології процесу. Поглиблення дисбалансу спостерігалося при формуванні цирозу печінки і його подальшому прогресуванні. При декомпенсованому цирозі втрачався кореляційний зв’язок між рівнем продуктів перекисного окислення ліпідів і біохімічними маркерами цитолітичного синдрому, водночас, незалежно від компенсації процесу, визначався виражений прямий кореляційний зв’язок маркерів анаболізму сполучної тканини з рівнем малонового діальдегіду і зворотній – із супероксиддисмутази, що дозволяє запропонувати підвищення рівня малонового діальдегіду більше як в 2 рази і співвідношення рівня малонового діальдегіду до супероксиддисмутази більше 0,12 як несприятливі прогностичні критерії при хронічних захворюваннях печінки. В обстежених хворих зафіксовано значне підвищення рівня індексу ендогенної інтоксикації еритроцитів - у 1,8 рази порівняно з практично здоровими (p<0,05), а рівнів середньомолекулярних пептидів обох видів – у 1,6 рази (p<0,05), що є свідченням виражених проявів ендотоксикозу при хронічній патології печінки. Більш вірогідними змінами відрізнялися показники ендогенної інтоксикації у хворих на алкогольно-вірусний цироз і при неалкогольній жировій хворобі печінки, що свідчить про значну роль ендотоксемії при їх формуванні. Поглиблення ендогенної інтоксикації, як і наростання інтенсифікації перекисного окислення ліпідів, відмічалося при декомпенсації цирозу печінки. Встановлений сильний кореляційний зв’язок показників ендотоксикозу з маркером колагеноутворення оксипроліном дозволяє рекомендувати використання цих показників як маркерів фібротизації печінкової тканини і для прогнозування перебігу цирозу печінки. Цироз печінки супроводжувався вірогідними змінами з боку імунного статусу, відмінними залежно від етіології: при алкогольно-вірусній - найістотніші зміни клітинної ланки і імунорегуляторного індексу, при вірусній - вірогідно відрізнялися зміни з боку гуморальної ланки, алкогольний характеризувався найвищим рівнем IgA, при неалкогольній жировій хворобі печінки зміни з боку імунного статусу були найменшими. В усіх етіологічних групах відмічено значне підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів у 3,3-4,2 рази. Виявлене при цирозі печінки пригнічення клітинної ланки імунітету пов’язане з впливом етіологічного фактору (вірусна інфекція, алкоголь), оксидативним стресом, вираженим ендотоксикозом. Виявлено зворотній кореляційний зв’язок між рівнем оксипроліну і показниками клітинної ланки, поряд із цим – сильний прямий кореляційний зв’язок оксипроліну з рівнем циркулюючих імунних комплексів. Таким чином, підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів більше як в 3 рази може використовуватися як негативна прогностична ознака перебігу цирозу печінки. При цирозі печінки спостерігалося значне підвищення рівня прозапальних цитокінів на тлі пригнічення клітинної ланки імунітету і значної активізації процесів перекисного окислення ліпідів і ендогенної інтоксикації. Аналіз взаємозв’язку між прозапальними цитокінами і оксипроліном виявив сильний прямий кореляційний зв’язок із рівнем ФНП-б (г=0,827; р<0,05), ІЛ-1 (г=0,794; р<0,05), що підтверджує значення даних цитокінів як маркерів фібротичних процесів. При хронічних дифузних захворюваннях печінки встановлено високу активність процесів анаболізму колагену, про що свідчить вірогідне збільшення вмісту в крові білковозв’язаного оксипроліну відносно практично здорових осіб. Залежно від етіології: при алкогольному цирозі печінки - на 74,40 %, при вірусному – на 36,18 %, при алкогольно-вірусному – на 54,02 %, при неалкогольній жировій хворобі печінки – на 53,31 %. Рівень продуктів катаболізму сполучної тканини був вірогідно знижений у всіх групах, що свідчить про переважання процесів колагеноутворення над катаболізмом сполучної тканини при цирозах печінки різної етіології. При цьому втрачався кореляційний зв’язок оксипроліну з основними показниками цитолітичного і мезенхімального синдромів із наростанням декомпенсації процесу. У результаті аналізу особливостей перебігу алкогольної хвороби печінки виділено наступні прогностичні критерії: при алкогольному хронічному гепатиті - біохімічні маркери цитолізу; зміни в системі перекисного окислення ліпідів-антиоксидантного захисту (малоновий діальдегід/супероксиддисмутаза > 0,05); вірогідне пригнічення клітинної
ланки імунітету; вірогідний підйом рівня циркулюючих імунних комплексів;
вірогідне підвищення рівня оксипроліну при зниженні церулоплазміну. При
алкогольному цирозі печінки це — диференційований підхід до біохімічних
маркерів цитолізу (підйом рівня білірубіну, трансаміназ, лужної
фосфатази використовувати тільки при компенсованому цирозі); малоновий
діальдегід/супероксиддисмутаза > 0,10; вірогідне пригнічення клітинної
ланки імунітету, зниження імунорегуляторного індексу; вірогідний підйом
рівня циркулюючих імунних комплексів; вірогідне підвищення рівня
оксипроліну при зниженні церулоплазміну.

У хворих на цироз печінки при використанні тіотриазоліну виявлено його
дозозалежний ефект. Завдяки вираженому антиоксидантному впливу,
мембраностабілізуючому ефекту препарату, поряд із клінічною ремісією у
хворих на цироз печінки спостерігалася нормалізація маркерів фібротичних
процесів або вірогідне їх зниження і стабілізація цих позитивних зрушень
протягом 6 місяців. За шкалою SF-36 виявлено достовірне покращення
якості життя хворих. Проведені через 1 рік у хворих з остеопатією
дослідження стану мінеральної щільності кісткової тканини виявили
позитивну динаміку показників, що може бути обумовлено покращенням
функції печінки і, як наслідок, мінерального обміну.

Безпечність призначення комбінації тіотриазоліну і азатіоприну була
доведена в експерименті на моделі печінково-клітинної недостатності,
створеної на білих статевозрілих щурах. У клінічному дослідженні
виявлено вірогідне покращення або нормалізацію рівня біохімічних
показників, імунного статусу, значне зниження рівня оксипроліну,
стабільні протягом одного року. За показниками опитувальника SF-36
виявлено достовірне покращення якості життя хворих. Аналіз впливу
тіоцетаму на прояви печінкової енцефалопатії виявив їх значний регрес в
результаті одномісячного курсу терапії.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для прогнозу перебігу ЦП і контролю за ефективністю їх терапії
рекомендується використання наступних прогностичних критеріїв: МДА
більше 2 норм; співвідношення рівня МДА до СОД більше 0,12; підвищення
рівня ІЕІЕ в 1,8 рази; підвищення рівнів середньомолекулярних пептидів
обох видів – в 1,6 рази; підвищення рівня ЦІК в 3,3 рази; пригнічення
клітинної ланки імунітету; підвищення рівнів прозапальних цитокінів
ФНП-б і ІЛ-1.

При діагностиці АЦП необхідно диференційовано підходити до біохімічних
маркерів цитолізу (підйому рівня білірубіну, АЛТ, АСТ, ЛФ,
використовувати їх тільки при компенсованому цирозі); враховувати зміни
в системі ПОЛ-АОЗ — співвідношення МДА/СОД > 0,10, вірогідне пригнічення
клітинної ланки імунітету, зниження імунорегуляторного індексу, підйом
рівня ЦІК, вірогідне підвищення рівня оксипроліну при зниженні
церулоплазміну як негативні прогностичні критерії; враховувати динаміку
вказаних показників після терапії АЦП для оцінки її ефективності.

Для компенсації патологічного процесу в печінці при АЦП, НАЖЦП в стадії
субкомпенсації і декомпенсації, ВЦП у стадії декомпенсації призначати
курс лікування тіотриазоліном у подвійній дозі: 2,5 % розчин по 4 мл 2
рази на добу протягом 10 днів з наступним прийомом по 2 табл. 3 рази на
добу 20 днів 2 рази на рік.

При АЦП, НАЖЦП в стадії субкомпенсації для стабілізації фібротичних змін
у печінковій тканині рекомендується комбінована терапія: азатіоприн
(імуран) по 50 мг на добу 5 днів, 25 мг на добу 25 днів та тіотриазолін
2,5 % розчин по 2 мл 2 рази на добу протягом 10 днів із наступним
прийомом по 2 табл. 3 рази на добу 20 днів.

При наявності явищ печінкової енцефалопатії І і ІІ ст. у хворих на
субкомпенсований ЦП рекомендується призначення тіоцетаму по 2 табл. 3
рази на добу протягом 1 місяця.

СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Чорна Л.М. Комплексна
терапія алкогольних уражень печінки //Гастроентерологія. Міжвідомчий
збірник. — Дніпропетровськ, 2000. — Випуск 30. — С.459-463 (здобувач
провела клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх
результатів; Стародуб Є.М. – науковий консультант, Лазарчук Т.Б., Чорна
Л.М. – підготовка до друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Чорна Л.М. Зміни мінеральної щільності
кісткової тканини у хворих з хронічною патологією печінки
//Гастроентерологія. Міжвідомчий збірник. — Дніпропетровськ, 2001. —
Випуск 32. — С.79-83 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну
обробку і аналіз їх результатів, підготовку до друку; Стародуб Є.М. –
науковий консультант, Чорна Л.М. – підготовка до друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Чорна Л.М. Мінеральна
щільність кісткової тканини у хворих з патологією органів травлення
//Вісник наукових досліджень. — 2001. — №1. — С.35-36 (здобувач провела
клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх результатів;
Стародуб Є.М. – науковий консультант, Лазарчук Т.Б., Чорна Л.М. –
підготовка до друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Чорна Л.М. Особливості
діагностики хронічних вірусних гепатитів. Вирусные гепатиты с
парентеральным механизмом передачи и их исходы. — Киев, 2001. —
С.228-230 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку і
аналіз їх результатів; Стародуб Є.М. – науковий консультант, Лазарчук
Т.Б., Чорна Л.М. – підготовка до друку).

Самогальська О.Є. Стан кісткової тканини у хворих з патологією печінки
// Експериментальна і клінічна медицина. — 2002. — № 1. — С.88-90.

Самогальська О.Є. Зміни мінеральної щільності кісткової тканини у хворих
на цироз печінки //Проблеми остеології. Т5. — 2002. — № 2-3. —
С.118-121.

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Мельник І.І., Лазарчук Т.Б.
Тіотриазолін в комплексній терапії цирозів печінки //Актуальні питання
фармацевтичної та медичної науки та практики. Збірник наукових статей. —
Випуск VIII. – Запоріжжя, 2002. — С. 206-210 (здобувач провела клінічні
дослідження, статистичну обробку і аналіз їх результатів; Стародуб Є.М.–
науковий консультант; МельникІ.І., Лазарчук Т.Б.– підготовка до друку)

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є. Застосування антиоксидантів у лікуванні
хронічних захворювань печінки //Сучасна гастроентерологія. – 2003. — №
2(12). — С. 54-56 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну
обробку і аналіз їх результатів, підготовку до друку; Стародуб Є.М.–
науковий консультант).

Самогальська О.Є. Вплив тіотриазоліну на перебіг алкогольної хвороби
печінки //Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та
практики. Збірник наукових статей. — Випуск ХІІ. – Запоріжжя, 2004. —
С.280-284.

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Волошин М.А., Кучеренко Л.І., Лазарчук
Т.Б., Шостак С.Є. Патогенетичне обґрунтування комплексної терапії цирозу
печінки препаратами з антиоксидантними властивостями //Запорожский
медицинский журнал. – 2005. — № 1(28). – С. 84-86 (здобувач провела
клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх результатів;
Стародуб Є.М.– науковий консультант, Волошин М.А., Кучеренко Л.І.,
Лазарчук Т.Б., Шостак С.Є.– підготовка до друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б. Зміни мінеральної
щільності кісткової тканини у хворих з хронічною патологією печінки
//Український морфологічний альманах. — 2005. – Том 3, № 1.- С.105-106
(здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх
результатів; Стародуб Є.М.– науковий консультант, Лазарчук Т.Б.–
підготовка до друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Шостак С.Є. Корекція
ендотоксикозу, про- та антиоксидантного дисбалансу у хворих на цироз
печінки //Гастроентерологія: Міжвідомчий збірник / Філіппов Ю.О.,
Мосійчук Л.М., Скирда І.Ю. та інші. – Днепропетровськ: Журфонд, 2005 —
С.323-327 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку і
аналіз їх результатів, підготовка до друку; Стародуб Є.М.– науковий
консультант, Лазарчук Т.Б., Шостак С.Є. – підготовка до друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Шостак С.Є. Особливості
медикаментозної терапії при хронічних дифузних захворюваннях печінки, що
супроводжуються синдромом холестазу та змінами мінеральної щільності
кісткової тканини //Сучасна гастроентерологія. – 2005. — № 3(23). — С.
19-23 (здобувач провела клінічні дослідження, аналіз їх результатів,
підготовка до друку; Стародуб Є.М.– науковий консультант, Лазарчук Т.Б.,
Шостак С.Є. – статистична обробка результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Мазур І.А. Сучасні аспекти діагностики
і лікування алкогольної хвороби печінки //Методичні рекомендації. —
Тернопіль, 2005. – 18 с. (здобувач провела клінічні дослідження,
статистичну обробку їх результатів, оформила 75 % роботи, Стародуб Є.М.,
Мазур І.А. – науковий консультант, Волошин М.А., Грошовий Т.А.–
підготовка до друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Мазур І.А., Волошин М.А., Грошовий
Т.А. Азатіоприн і тіотриазолін в комплексній терапії цироза печінки
//Запорожский медицинский журнал. – 2006. — № 1(34). – С. 33-36
(здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх
результатів, оформлення результатів; Стародуб Є.М.– науковий
консультант, Мазур І.А., Волошин М.А., Грошовий Т.А.– підготовка до
друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Олійник Н.М.
Ефективність тіоцетаму в лікуванні печінкової енцефалопатії у хворих на
цироз печінки //Гастроентерологія: Міжвідомчий збірник, випуск 37 /
Філіппов Ю.О., Мосійчук Л.М., Скирда І.Ю. та інші. – Днепропетровськ:
Журфонд, 2006. — С.568-572 (здобувач провела клінічні дослідження,
статистичну обробку і аналіз їх результатів, оформлення роботи; Стародуб
Є.М.– науковий консультант, Лазарчук Т.Б., Олійник Н.М. – підготовка до
друку).

Самогальська О.Є. Дослідження ефективності різних доз тіотриазоліну при
хронічних дифузних захворюваннях печінки //Сучасна гастроентерологія. –
2006. — № 2(28). — С. 34-39.

Самогальська О.Є. Ефективність використання препарату тіоцетам при
печінковій енцефалопатії //Міжнародний неврологічний журнал.-2006.-№
3(7).- С 49-54.

Стародуб Є.М., Масик О.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б. Особливості
цитокінового профілю при цирозі печінки // Вісник наукових досліджень. —
2006. — № 4. — С.29-31 (здобувач провела клінічні дослідження,
статистичну обробку і аналіз їх результатів; Стародуб Є.М.– науковий
консультант, Масик О.М., Лазарчук Т.Б. – підготовка до друку).

Самогальська О.Є. Особливості розвитку цирозів печінки різної етіології
//Ліки України. — 2006. — № 105. — С. 78-80.

Пат. № 75211 Україна Спосіб лікування алкогольної хвороби печінки
№2004042428 / Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Мазур І.А., Авраменко
М.О. Заявл. 01.04.2004. Опубл. 15.03.2006 Бюл. № 3 (здобувач провела
клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх результатів;
Стародуб Є.М., Мазур І.А. – наукові консультанти; Авраменко М.О. –
підготовка до друку).

Пат. № 2286785 Російська Федерація Способ лечения алкогольных болезней
печени № 200414005/14 / Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Мазур І.А.,
Авраменко М.О..- Заявл. 06.05.2004. Опубл. 10.11.2006 Бюл. № 31
(здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх
результатів; Стародуб Є.М., Мазур І.А. – наукові консультанти; Авраменко
М.О. – підготовка до друку).

Проблеми остеопорозу/ За ред. Ковальчука Л.Я. – Тернопіль: Укрмедкнига,
2002. — 446 с. (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну
обробку і аналіз їх результатів, підготовку до друку р. 3.2. Цироз
печінки).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Шостак С.Є. Алгоритми діагностики і
лікування хронічних захворювань органів травлення. Тернопіль,
Укрмедкнига – 2004. – 180 с. (здобувачем підготовлено 40 % роботи).

Сімейна медицина // під ред. проф. Стародуба Є.М., Гощинського В.Б.-
Тернопіль, Укрмедкнига, 2005.- 780 с. (здобувач особисто підготувала
розділ “Гастроентерологія”).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Зоря А.В., Лазарчук Т.Б., Яковлєв
В.Є., Чорна Л.М. Додаткові неінвазивні методи діагностики цирозів
печінки //Здобутки клінічної та експериментальної медицини: Збірник
наукових праць.-Тернопіль: Укрмедкнига,2000.-Випуск 5.-С.111-114.
(здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх
результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Журбенко Н.В., Чорна
Л.М. Ефективність комплексного лікування цирозу печінки з використанням
гепатофальку //Актуальні питання сімейної медицини. Матеріали III
Української науково-практичної конференції з міжнародною участю. Одеса.
19,20 жовтня 2000.-С.103-104 (здобувач провела клінічні дослідження,
статистичну обробку і аналіз їх результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є. Сучасні аспекти лікування цирозів
печінки //Ваше здоров’я. – 2001. – №15(589). — С.13 (здобувач провела
клінічні дослідження, статистичну обробку їх результатів, оформлення
роботи).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Мельник І.І., Лазарчук Т.Б., Журбенко
Н.Г. Використання тіотриазоліну в комплексному лікуванні цирозів печінки
//Сучасна гастроентерологія: питання діагностики та лікування. Збірник
наукових праць присвячений 80-річчю ХМАПО. — Харків, 2002.-С.91(здобувач
провела клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх
результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Я., Мельник І.І., Журбенко
Н.В., Шустер В.Ю., Королюк О.М. Мінеральна щільність кісткової тканини у
пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки //Сучасна
гастроентерологія.-№ 2.-2002.-С.104 (здобувач провела клінічні
дослідження, статистичну обробку і аналіз їх результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Мельник І.І., Мартинюк Л.П., Ярема
Н.І., Лазарчук Т.Б., Журбенко Н.В., Блінова Н.Г., Дуць Р.П., Королюк
О.М. Динаміка показників денситометрії у процесі лікування хронічних
захворювань печінки / Матеріали ХLVI підсумкової науково-практичної
конференції “Здобутки клінічної і експериментальної медицини”. — 2003. —
№1.-С.94 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку їх
результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б.,Шостак С.Є., Дуць Р.П.
Глутаргін в комплексній терапії декомпенсованого цирозу печінки /Збірник
робіт науково-практичної конференції ”Глутаргін – нові принципи
фармакотерапії захворювань печінки” – Харків, 2003 – С. 53 – 58
(здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку їх
результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є. Механізми формування алкогольної
хвороби печінки і її прогностичні критерії //Здобутки клінічної і
експериментальної медицини. Тернопіль. — 2003. — №1. — С.68-70 (здобувач
провела клінічні дослідження, статистичну обробку і аналіз їх
результатів, підготовку до друку).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Шостак С.Є., Дуць Р.П.,
Радецька Л.В., Королюк О.М. Стан мінеральної щільності кісткової тканини
при алкогольній хворобі печінки. / Матеріали XV з’їзду терапевтів –
21-23 квітня 2004 р. – С. 95 (здобувач провела клінічні дослідження,
статистичну обробку їх результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є. Застосування антиоксидантів у лікуванні
хронічних захворювань печінки //Здоров’я України. – 2004. — № 5(90). —
С. 36 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку і
аналіз їх результатів, підготовку до друку.

Стародуб Е.М., Самогальська Е.Е., Лазарчук Т.Б., Шостак С.Е.
Антиоксидантная терапія циррозов печени //Материалы V съезда Научного
общества гастроэнтерологов России. ХХХІІ сессия Центрального НИИ
гастроэнтерологии. 3-6 февраля 2005, Москва. – С. 195 (здобувач провела
клінічні дослідження, статистичну обробку їх результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є. Про доцільність і ефективність
застосування урсодезоксихолевої кислоти в комплексному лікуванні
хронічних дифузних захворювань печінки //Здоров’я України. — №
13-14(122-123). — 2005. -С.21 (здобувач провела клінічні дослідження,
статистичну обробку їх результатів, оформлення роботи).

Фітотерапія алкогольних уражень печінки /Стародуб Є.М., Самогальська
О.Є., Лазарчук Т.Б., Мартинюк Л.П., Радецька Л.В, Шостак С.Є., Криськів
О.І., Дуць Р.П. //Матеріали ІІ науково-практичної конференції з
міжнародною участю “Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів”,
Чернівці, 6-7 жовтня 2005 року. — Чернівці. — 2005. — С. 130-131
(здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку їх
результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є. Ефективність тіотриазоліну при
декомпенсованому цирозі печінки //Матеріали VІ Національного з’їзду
фармацевтів України, 28-30 вересня 2005 р., м. Харків, 2005. – С.184
(здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку їх
результатів, підготовку до друку).

Перекисне окислення ліпідів і патологія печінки /Стародуб Є.М.,
Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Масик О.М., Шостак С.Є.//Здобутки
клінічної і експериментальної медицини. Матеріали XLIX підсумкової
науково-практичної конференції, 2 червня 2006 р. — Тернопіль: ТДМУ,
2006. — С.53-54 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну
обробку їх результатів).

Стародуб Є.М., Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Шостак С.Є.
Эффективность тиотриазолина в комплексной терапии хронических
заболеваний печени //Материалы 8 Межнародного Славяно-Балтийского
научного форума «Санкт-Петербург – Гастро-2006» (Санкт-Петербург, 2006).
– С.М145 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну обробку їх
результатів).

Самогальська О.Є. Підвищення ефективності лікування печінкової
енцефалопатії //Здоров’я України. — 2006. — № 4(137). – С.45.

Самогальська О.Є., Лазарчук Т.Б., Блінова Н.Г., Самогальська О.Р.
Особливості імунного статусу при цирозі печінки різного походження
//Матеріали науково-практичної конференції, 25-26.10.2006. – Тернопіль,
2006. – С. 142-144 (здобувач провела клінічні дослідження, статистичну
обробку і аналіз їх результатів).

АНОТАЦІЯ

Самогальська О.Є. Сучасні аспекти патогенезу, діагностики та лікування
цирозів печінки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за
спеціальністю 14.01.36 – гастроентерологія. — Івано-Франківський
державний медичний університет МОЗ України, Івано-Франківськ, 2007.

У дисертаційній роботі наведено результати комплексного дослідження
клінічних проявів, біохімічних показників, стану системи перекисного
окислення ліпідів і антиоксидантного захисту, ендотоксикозу, імунного
статусу, цитокінового профілю, продуктів обміну сполучної тканини в 298
хворих на цироз печінки алкогольного, вірусного, алкогольно-вірусного
генезу і при неалкогольній жировій хворобі печінки. Розроблено
прогностичні критерії при хронічній патології печінки різного генезу.
Доведено дозозалежний ефект при призначенні тіотриазоліну в комплексній
терапії невірусних і декомпенсованого вірусного цирозів печінки.
Обгрунтовано доцільність використання комбінації тіотриазоліну і
азатіоприну в експерименті і у хворих на субкомпенсований цироз печінки
невірусного генезу, тіоцетаму при цирозах печінки з явищами печінкової
енцефалопатії.

Ключові слова: хронічні дифузні захворювання печінки, хронічний гепатит,
цироз печінки, клініка, метаболічні розлади, цитокіни, фіброз,
лікування.

АННОТАЦИЯ

Самогальская Е.Е. Современные аспекты патогенеза, диагностики и лечения
циррозов печени. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по
специальности 14.01.36 – гастроэнтерология. Ивано-Франковский
государственный медицинский университет МОЗ Украины. — Ивано-Франковск,
2007.

Диссертация посвящена изучению научно-практической проблемы, состоящей
в определении особенностей развития и прогрессирования цирроза печени
разной этиологии, на основе которого разработаны алгоритм диагностики с
указанием неинвазивных маркеров прогрессирования патологического
процесса в печени и методы дифференцированного лечения.

В результате обследования 298 больных с хронической патологией печени с
помощью клинических, биохимических (цитолитического, холестатического,
гепатодепрессивного, мезенхимально-воспалительного синдромов) методов
исследования, изучения интенсивности перекисного окисления липидов,
состояния системы антиоксидантной защиты, эндогенной интоксикации,
продуктов обмена соединительной ткани, иммунологического статуса (уровня
CD3+ -Т-лимфоцитов, CD4+ -Т-хелперов, CD8+ -Т-супрессоров, CD19+
-В-лимфоцитов, сывороточных IgА, IgМ, IgG, ЦИК, цитокинов: ФНП-б, ІЛ-1,
ІЛ-2, ІЛ-4 в крови), ультрасонографических, статистических установлены
особенности течения хронических гепатитов и циррозов печени
алкогольного, вирусного, алкогольно-вирусного генеза и неалкогольной
жировой болезни печени.

Установлено, что при вирусном циррозе печени превалировали
астеновегетативный и абдоминально-болевой синдромы, при алкогольном –
диспепсический, портальной гипертензии и печеночной энцефалопатии.
Изменения минеральной плотности костной ткани диагностированы у 74,42 %
больных, частота этих изменений возрастала с декомпенсацией процесса,
соответствовали остеопении ІІІ степени.

У обследованных больных наблюдался дисбаланс
окислительно-восстановительной системы, который усиливался по мере
усиления декомпенсации хронической патологии печени. В результате
проведенных исследований был сделан вывод, что повышение уровня
малонового диальдегида более чем в 2 раза и соотношения его уровня к
уровню супероксиддисмутазы более 0,12 можно использовать как
неблагоприятные прогностические критерии течения хронической патологии
печени.

Установлено, что изменения иммунного статуса зависели от этиологии
процесса. Наиболее значимыми при алкогольно-вирусном циррозе являлись
изменения клеточного звена, при вирусном поражении печени –
гуморального, алкогольный цирроз характеризовался самым высоким уровнем
IgA, при неалкогольной жировой болезни печени изменения иммунного
статуса были менее значительными. Во всех этиологических группах
отмечалось выраженное повышение уровня циркулирующих иммунных комплексов
в 3,3-4,2 раза. Установлено, что цирроз печени характеризуется
угнетением клеточного звена иммунитета вследствие действия
этиологического фактора (вирусная инфекция, алкоголь), оксидативного
стресса, выраженного эндотоксикоза.

Значительное повышение уровня провоспалительных цитокинов отмечено во
всех этиологических группах цирроза печени. Уровень
противовоспалительного цитокина ИЛ-4 при циррозе печени был достоверно
снижен, за исключением вирусного.

При анализе состояния соединительной ткани установлена высокая
активность процессов анаболизма коллагена (по уровню оксипролина) при
достоверном снижении уровня продуктов катаболизма. При этом корреляция
между уровнем оксипролина и основными показателями цитолитического и
мезенхимального синдромов исчезала при нарастании декомпенсации
процесса.

С учетом полученных данных разработан диагностический алгоритм
неинвазивной диагностики фиброза печени у больных алкогольным гепатитом
и циррозом печени, который позволяет прогнозировать прогрессирование
фиброзообразования в ткани печени, контролировать эффективность терапии.

Для диагностики и прогнозирования течения алкогольной болезни печени
предлагается дифференцированный подход к биохимическим маркерам
цитолиза, с учетом соотношения уровня малонового диальдегида к уровню
супероксиддисмутазы (МДА/СОД) > 0,05, угнетение клеточного звена
иммунитета, снижение иммунорегуляторного индекса, достоверное повышение
уровня оксипролина на фоне снижения церулоплазмина.

Доказан дозозависимый эффект тиотриазолина в терапии циррозов печени, в
том, числе и на фиброгенез. Впервые установлен антифибротический эффект
и отсутствие побочного действия комбинации тиотриазолина и азатиоприна в
эксперименте и клинике. Установлено повышение показателей качества жизни
больных с циррозом печени по вопроснику SF-36. Исследована и доказана
эффективность тиоцетама при ЦП с явлениями печеночной энцефалопатии.

Ключевые слова: хронические диффузные заболевания печени, хронический
гепатит, цирроз печени, клиника, метаболические нарушения, цитокины,
фиброз, лечение.

ANNOTATION

Samogalska O.J. Modern aspects of the pathogenesy, diagnosis and
treatment of the cirrhosis of the liver. – Manuscript.

The dissertation for the scientific degree of a Doctor of the Medical
Sciences in the speciality 14.01.36 – Gastroenterology. –
Ivano-Frankivsk State Medical University MHC of Ukraine,
Ivano-Frankivsk, 2007.

The results of the complex observation of clinical manifestation,
biochemical indexes, the status of the system of the lipoperoxidation
and antioxydal protection, endotoxicosis, immunal status, citokine
profile of the products of the connective metabolism in patients with
the cirrhosis of the liver of alcohol, viral, combined alcohol and viral
genesis and in the time of unalcohol fatty disease of the liver were
brought out in present dissertation. The forecast criterias were worked
out in the time of the chronic liver pathology of the various genesis.
The dependence of the dose was proved during the prescription of the
tiotriasolin in combined therapy of nonviral and decompensated viral
cirrhosis of the liver. The importance of using the combination of
tiotriasolin and azatioprin was substantiated in the experiment and in
patients with subcompensated cirrhosis of the liver of unviral genesis,
and of thiocetam in the time of cirrhosis of the liver encephalopathy
symptoms.

Key words: chronic diffusive disease of the liver, chronic hepatitis,
cirrhosis of the liver, clinic, metabolic disorder, cytokines, fibrosis,
treatment.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АВЦП – алкогольно – вірусний цироз печінки

АОЗ — антиоксидантний захист

АЛТ – аланінамінотрансфераза

АСТ – аспартатамінотрансфераза

АХП – алкогольна хвороба печінки

АХГ – алкогольний хронічний гепатит

АЦП – алкогольний цироз печінки

ВХГ – вірусний хронічний гепатит

ВЦП – вірусний цироз печінки

ІЕІЕ – індекс ендогенної інтоксикації еритроцитів

ІРІ – імунорегуляторний індекс

ІЛ- інтерлейкін

МДА — малоновий діальдегід

МЩКТ – мінеральна щільність кісткової тканини

НАЖХП — неалкогольна жирова хвороба печінки

НАЖЦП – цироз печінки при неалкогольній жировій хворобі печінки

НАСГ — неалкогольний стеатогепатит

ОП — оксипролін

ПЗО — практично здорові особи

ПОЛ — перекисне окиснення ліпідів

СМП – середньомолекулярні пептиди

СОД — супероксиддисмутаза

ФНП- фактор некрозу пухлин

ХГ – хронічний гепатит

ХДЗП — хронічні дифузні захворювання печінки

ЦІК – циркулюючі імунні комплекси

ЦП — цироз печінки

Ig –імуноглобулін

Підписано до друку 28.02.2007. Формат 60х84/16. Гарнітура Times.

Друк офсетний. Ум.др.арк..1,9. Папір офсетний №1.

Наклад 100. Зам.№144.

Видавництво “Укрмедкнига”

Тернопільського державного медичного університету
ім..І.Я.Горбачевського,

Майдан Волі,1, м.Тернопіль, 46001, Україна

PAGE 33

Похожие записи