Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Нікулін В’ячеслав Сергійович

УДК 316.344.42+316.472.4

Структурування елітних мереж в Україні

Спеціальність – 22. 00. 01 –теорія та історія соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті
імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник

доктор соціологічних наук, професор КУЦЕНКО Ольга Дмитрівна,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

професор кафедри політичної соціології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор ПОЛТОРАК Володимир Абрамович,

Дніпропетровський університет економіки та права,

завідувач кафедри соціології, філософії та психології

кандидат соціологічних наук ЗОТКІН Андрій Олексійович,

Інститут соціології НАН України,

молодший науковий співробітник відділу соціальної психології

Захист відбудеться 19 лютого 2008 p. о 15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського національного
університету імені В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа
Свободи, 4, аудиторія 2-49).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м.
Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 26 грудня 2007 p.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шеремет І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Політичний розвиток пострадянських країн багато в
чому обумовлюється специфікою функціонування і розвитку національних
еліт. У першу чергу це пов’язано зі зростанням у трансформаційний період
ролі елітних груп на тлі слабкості соціальних інститутів, що
перетворюються, в умовах інституціональних дефіцитів. Дослідження еліт у
пострадянських суспільствах привертає увагу багатьох вітчизняних та
іноземних вчених. При цьому спостерігається багатозначність трактувань і
інтерпретацій як самого поняття «еліта», так і основних категорій, які
описують різні сторони функціонування і розвитку еліт. Разом з тим
аналізу еліт у пострадянських суспільствах бракує адекватного
категоріального апарату та відповідних методологічних підходів, що
здатні повною мірою передати специфіку елітних процесів у цих країнах.
До числа таких підходів належать мережевий аналіз та теорія соціального
капіталу, які відкривають нові можливості дослідження неформального боку
елітних процесів, що визначається поняттям «елітних мереж».

Актуальність вивчення елітних мереж в українському суспільстві
обумовлена зростанням ролі неформальних мережевих відносин і мережевого
капіталу в періоди глибоких інституціональних змін, що характеризуються
зламом формалізованих структур, порушенням систем очікування і
зростанням невизначеності взаємодій, які склалися в рамках цих структур.
За умов відсутності чітко визначених інституційних форм та зразків
поведінки, неформальні мережеві відносини розглядаються як більш
стабільні і надійні підстави соціальних взаємодій. У результаті в сфері
політичних відносин, зокрема взаємодій між елітними групами, формується
значний тіньовий сегмент, де домінують неформальні правила взаємодії,
розвинені форми і процедури обміну очікуваннями і ресурсами. Саме така
неформальна сторона міжелітних взаємодій, в якій утворюються і
накопичуються правила і смисли політичних відносин конкретного
суспільства, і не отримала достатнього наукового аналізу. Крім того,
усвідомлення значущості названого онтологічного аспекту міжелітних
відносин призводить до необхідності переосмислення
теоретико-методологічних принципів соціологічного аналізу феномену
еліти, науковий інтерес до якого має довготривалі і багатоманітні
наукові традиції.

Поняття «еліта» безпосередньо визначається відносинами панування, що
складаються в певному суспільстві. У свою чергу, відносини панування
залежать від розподілу й обсягів різноманітних форм капіталу, доступ до
яких чи, навпаки, його відсутність визначають можливість диктувати свою
волю або підкорятися останній. Саме тому, на наш погляд, визначення
еліти в категоріальному полі відносин панування і форм капіталу за
допомогою дослідження обсягу і структури капіталів її представників може
розкрити сутнісні прояви феномену еліти, яка функціонує у суспільстві в
минулому державного соціалізму.

Ступінь наукової розробленості теми. Вихідні ідеї теорії еліт беруть
свій початок з класичних робіт соціальної філософії Античності,
Середньовіччя і Нового часу, зокрема в філософських системах Конфуція,
Платона, Аристотеля, Полібія, Цицерона, Н. Макіавеллі, Т. Карлейля, Ф.
Ніцше.

Як система наукового знання теорія еліт формулюється на початку ХХ
століття. Її основні принципи і поняття були розроблені в рамках
концепцій класиків елітології Г. Москі, В. Парето, Р. Міхельса і М.
Острогорського.

Протягом ХХ століття в західній політології і соціології ідеї класичних
елітологічних концепцій одержали подальший розвиток у роботах Дж.
Бернема, Т. Дая, Р. Даля, У. Домхофа, Е. Етционі-Хелеві, С. Келлер,
Г. Лассуела, К. Мангейма, Ч. Р. Мілса, Д. Рісмена,
Дж. Сарторі, Ф. Хантера, Дж. Хіглі, Х. Цайглера, Й.
Шумпетера. Зусиллями цих дослідників була здійснена демократична
інтерпретація елітологічних принципів і понять, розроблені методи і
процедури емпіричного дослідження елітних груп, накопичений багатий
емпіричний матеріал, на підставі якого розроблений ряд теоретичних
моделей, що описують функціонування еліт у західних демократичних
суспільствах (плюралістична, елітистська, ліворадикальна, неоелітистська
моделі).

У радянський період проблематика еліти розглядалася тільки в рамках
критики буржуазних теорій елітизму (роботи Г. Ашина, Ф. Бурлацького, О.
Галкіна), що носила переважно ідеологічний характер. Ситуація стрімко
змінюється починаючи з кінця 1980-х років. Протягом 1990-х років у
колишніх республіках СРСР спостерігається зростання інтересу до вивчення
еліт, що зосереджується на проблемах трансформації радянської
номенклатури в нові еліти незалежних держав, формування нових елітних
акторів, ролі регіональних елітних груп у сучасних політичних процесах.

Так, в Україні даним аспектам вивчення еліт свої роботи присвятили такі
дослідники, як Л. Герасіна, Є. Головаха, О. Долженков, А. Зоткін, О.
Куценко, С. Наумкіна, В. Полохало, В. Полторак, В. Фесенко, М.
Шульга. Значний внесок у дослідження трансформації посттоталітарних еліт
внесли російські вчені О. Авраамова, Г. Ашин, М.
Афанасьєв, Л. Бабаєва, О. Гаман-Голутвіна, В. Гельман, Й. Діскін, О.
Зудін, О. Криштановська, І. Куколєв, І. Тарусіна, Л. Шевцова. Серед
західних дослідників проблему трансформації пострадянських еліт вивчають
Д. Лейн, А. Стін, Дж. Хіглі та інші.

Меншою мірою в сучасних дослідженнях еліт розглянуті питання
неформальних відносин, що складаються в рамках елітних мереж. Серед
українських авторів, що застосовують мережевий підхід до вивчення еліт,
можна виділити роботи К. Богуславської, А. Горбачика, О. Жулькевської,
О. Куценко. Вагомим внеском у вивчення неформальної сторони
функціонування елітних груп у пострадянських суспільствах є роботи
російських дослідників М. Афанасьєва, С. Барсукової, О.
Криштановської, Ю. Латова, присвячені неформальним практикам у політиці,
зокрема патрон-клиєнтелізму.

Однак, незважаючи на суттєві внески щодо теоретичного вивчення
функціонування неформальних мережевих відносин у середовищі еліт та
наявність певного емпіричного знання про прояви цього феномену, треба
підкреслити відсутність достатніх теоретичних узагальнень механізму
функціонування елітних мереж у суспільствах, що трансформуються. Саме в
подоланні цієї теоретичної прогалини ми бачимо власне наукове завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
пов’язана з науково-дослідними напрямками роботи кафедри політичної
соціології соціологічного факультету Харківського національного
університету імені В.Н. Каразіна “Особливості становлення
соціально-класової структури у сучасному українському суспільстві:
порівняльний аналіз” (номер державної реєстрації 0103u004256),
“Інституціоналізація структурних нерівностей і конфліктів у сучасній
Україні та суспільствах Східної Європи” (номер державної реєстрації
0106u008296).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розвитку
теоретичних уявлень про характер функціонування і роль елітних мереж в
процесах трансформації українського суспільства.

Завдання дослідження:

здійснити теоретичну інтерпретацію поняття «еліта» на основі аналізу
існуючого теоретичного знання з елітології, теорії капіталів та
соціальних мереж, визначити способи операціоналізації даного поняття в
соціологічних дослідженнях;

систематизувати основні інституціональні та групові характеристики, що
визначають процеси функціонування та розвитку еліт;

на основі критичного аналізу провідних положень концепцій, що
досліджують явище соціального капіталу, а також принципів і напрямків
мережевого аналізу здійснити теоретичну інтерпретацію поняття «елітні
мережі»;

виявити історичні передумови формування елітних мереж в структурі
радянської партійно-господарської номенклатури та тенденції їх
трансформації в пострадянський період;

з’ясувати роль елітних мереж в становленні та подальшому функціонуванні
еліти в Україні.

Об’єктом дослідження виступає функціонуюча еліта України.

Предметом дослідження — елітні мережі, що концентрують соціальний
капітал елітних акторів.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є теорія еліт, теорія
соціальних мереж, структурно-діяльнісний та історичний підходи. Для
вирішення поставлених дослідницьких задач у дисертаційній роботі
використаний комплекс загальнонаукових методів, що забезпечують логіку і
системність дослідження, у тому числі типологізація, порівняльний і
системний аналіз. У ході емпіричного дослідження використовувалися
методи формалізованого аналізу біографій представників української
еліти, а також аналізу даних експертних опитувань.

Емпіричну базу дослідження складають дані експертного опитування
«Міркування про функціонуючу в Україні еліту: 79 питань експерту»,
проведеного в 1998 р. під керівництвом О.Д. Куценко Харківським Центром
економічних і соціально-політичних досліджень разом з кафедрою
соціології Харківського державного університету (всього опитано 168
експертів, які представляють органи державної влади і місцевого
самоврядування, регіональні осередки політичних партій, громадські
організації, провідні засоби масової інформації та вищі навчальні
заклади міста Харкова і Харківської області); дані експертного
опитування, проведеного під керівництвом автора дисертації кафедрою
політичної соціології Харківського національного університету ім. В.Н.
Каразіна в жовтні-листопаді 2005 р. (всього опитано 50 експертів, які
представляють органи державної влади і місцевого самоврядування,
регіональні осередки політичних партій, громадські організації, провідні
засоби масової інформації та вищі навчальні заклади міста Харкова і
Харківської області); дані формалізованого аналізу біографій
представників функціонуючої еліти України (всього проаналізовано 315
біографій вищих посадових осіб держави, керівників провідних політичних
партій і парламентських фракцій, лідерів регіональних еліт та
найвпливовіших представників бізнес-еліти України).

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає у
вирішенні важливого завдання теорії соціології — формулюванні
теоретичних засад соціологічного дослідження елітних мереж, а також
концептуалізації уявлень про вплив соціального капіталу елітних акторів
на процеси становлення та розвитку функціонуючих елітних груп в Україні.
Суть новизни дисертаційної роботи можна представити в таких положеннях:

уперше у вітчизняній соціології

— систематизовано ключові характеристики процесу функціонування і
розвитку елітних груп на основі узагальнення досвіду досліджень еліт.
Такі характеристики складають три основні блоки: характеристики
персонального складу еліти (атрибутивні властивості представників
елітних груп, їхні установки й орієнтації, характеристики стилю життя,
ресурсний потенціал), структурні (елітна структура, конфігурація,
інтеграція та диференціація еліт) і динамічні характеристики (елітні
зміни, трансформація та репродукція еліти, елітна циркуляція,
рекрутування, екскорпорація);

здійснено теоретичну інтерпретацію поняття «елітні мережі» на основі
теорій соціального капіталу і мережевого аналізу, згідно з якою елітна
мережа є реальною соціальною мережею, котра являє собою структурований
простір неформалізованих взаємодій з приводу влади, що базуються на
особистісних безпосередніх контактах, довірі, обміні капіталами і
взаємними очікуваннями елітних акторів. Таке визначення дозволило
з’ясувати місце і роль соціального капіталу в структурі сукупного
капіталу елітних акторів та дослідити вплив даного чинника на процеси
розвитку та функціонування еліт в Україні;

дістали подальшого розвитку

теоретична інтерпретація поняття “еліта” з позицій обсягу і структури
сукупного капіталу елітних акторів, згідно з якою еліту певного
суспільства складають актори, що володіють таким сукупним капіталом,
обсяг і структура якого забезпечує їм домінуюче положення в соціальній
ієрархії;

теоретична інтерпретація поняття «соціальні мережі» як сукупності
соціальних акторів і зв’язків між ними, що дозволило виділити основні
типи соціальних мереж (реальні/номінальні, вертикальні/горизонтальні),
проаналізувати особливості застосування мережевого підходу в
соціологічних дослідженнях, визначити сутність провідних напрямів
мережевого аналізу щодо сформульованої проблеми;

соціологічні уявлення про історичні передумови формування елітних мереж
у рамках радянської номенклатурної еліти, що дозволило дослідити
особливості функціонування елітних мереж в СРСР та виявити ключові
фактори, які визначали цей процес (подвійність соціокультурного простору
радянського суспільства на той період, автономізація і корпоративізація
елітних груп у рамках зовні монолітної і єдиної номенклатурної еліти
СРСР, домінування патрон-клиєнтельних відносин у структурі взаємодій
членів номенклатурної еліти, посилення ролі регіональних і галузевих
еліт, інтенсивна горизонтальна мобільність представників номенклатурної
еліти);

визначення ролі елітних мереж у процесах елітних трансформацій в
українському суспільстві на основі авторського теоретико-методологічного
підходу. Аргументовано, що елітні мережі виступають структуроутворюючим
елементом еліти, що трансформується, підтримуючи таким чином її
цілісність та організованість, а соціальний капітал елітних акторів
виступає як каталізатор процесів конвертації інших форм капіталу, що
призводить до концентрації економічних, політичних, адміністративних
ресурсів у межах політико-фінансових груп.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у вирішенні важливої
наукової задачі, яка пов’язана з концептуалізацією уявлень про механізми
неформальних взаємовідносин в елітному середовищі. Застосування
теоретико-методологічних принципів концепцій соціального капіталу і
мережевого аналізу дозволило розвинути теоретичні уявлення про механізми
функціонування елітних мереж та їхній вплив на процеси елітних
трансформацій в Україні, що може бути використано в подальших наукових
дослідженнях не тільки процесів функціонування і розвитку елітних груп,
але й у вивченні та поясненні соцієтальних змін і структурування
суспільства в цілому.

Практичне значення результатів полягає у виявлені основних тенденцій і
закономірностей функціонування елітних мереж, їхнього впливу на процеси
становлення і розвитку елітних груп в Україні та системних змін в
українському суспільстві. Основні положення і висновки роботи можуть
бути використані в подальших наукових дослідженнях проблеми, також у
громадсько-політичній практиці державних установ, у практиці
громадянського контролю за діяльністю влади з боку політичних і
громадських організацій. Також отримане знання може бути застосованим в
університетських навчальних курсах з теорії соціології, політичній
соціології та політології.

Апробація роботи. Основні висновки і положення даного дисертаційного
дослідження були викладені у виступах, повідомленнях і доповідях на
Міжнародних науково-практичних конференціях «Харківські соціологічні
читання» (Харків, 2003, 2004, 2005, 2006 роки), Міжнародній конференції
«Стратегічні еліти і розширення Європейського Союзу» (Київ, 2006 р.).
Дисертація також обговорювалась на засіданнях наукових семінарів кафедри
соціології та кафедри політичної соціології соціологічного факультету
Харківського національного університету імені В.Н.
Каразіна. Матеріали дисертації використані при розробці та викладанні
навчальних курсів «Теорія та дослідження еліт», «Неформальні практики в
політиці» для студентів спеціалізації «Політична соціологія»
соціологічного факультету Харківського національного університету імені
В.Н. Каразіна.

Відомості про публікації наукових результатів. Основні положення
дисертації викладені в 4 статтях, опублікованих у виданнях, що входять
до переліку фахових видань із соціологічних наук, затвердженого ВАК
України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків і списку використаних джерел (включає 118 пунктів). Текст
роботи включає 34 таблиці. Повний обсяг дисертації складає 194 сторінки,
основна частина — 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, схарактеризовано ступінь
наукового опрацювання проблеми, сформульовано об’єкт, предмет, мету і
завдання дисертаційного дослідження, визначені його методологічні
основи, наукова новизна і практичне значення отриманих результатів,
наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні основи дослідження еліт» дана
характеристика особливостей підходів щодо дослідження еліт, а також
система понять, які описують процеси функціонування і розвитку елітних
груп.

У підрозділі 1.1 “Еволюція елітологічних концепцій” на основі аналізу
основних напрямків дослідження еліт виділені 4 етапи розвитку теорії
еліт, визначені головні риси і принципи кожного етапу.

Класичні теорії еліти (кінець XIX – 20-і роки XX століття ). Даний етап
представлений іменами Г. Москі, В. Парето, Р. Міхельса і М.
Острогорського, які у своїй творчості сформулювали основні поняття і
принципи елітології, окреслили коло найбільш важливих питань теорії
еліт, у тому числі проблеми факторів панування елітних груп, елітних
змін, типології і внутрішньої структури еліт.

Демократична інтерпретація теорії еліт (30 – 40-і роки XX століття ). На
даному етапі центром елітологічних досліджень стають демократичні країни
Заходу, у першу чергу США, а сама теорія еліт одержує трактування з
позицій ліберально-демократичних цінностей. У результаті стає можливим
її застосування для опису політичних процесів у демократичних
суспільствах. Основна заслуга в створенні демократичної інтерпретації
теорії еліт належить Й. Шумпетеру, Г. Лассуелу, К. Мангейму.

Дискусія про структуру еліт у демократичних країнах Заходу (50 – 60-і
роки XX століття). Домінантою розвитку теорії еліт на даному етапі
стають гострі суперечки про місце, роль і структуру еліт у західних
демократичних суспільствах. У результаті виділяються основні підходи в
поясненні даних питань: плюралістичні теорії еліти (Д. Рісмен, Р. Даль),
критичні теорій еліти (Ф. Хантер, Ч.Р. Мілс, У. Домхоф),
консервативний елітизм (Т. Дай, Х. Цайглер).

Демократичний елітизм (70-і роки ХХ століття — початок ХХІ століття).
Для даного етапу характерним є прагнення синтезувати ідеї різних
елітологічних підходів попереднього періоду. Фокус дослідницького
інтересу зміщується в бік посттоталітарних і поставторитарних
суспільств, що переживають етап соціальної трансформації і переходу до
демократії (країни Південної Європи і Латинської Америки в 1970-80-і
роки, з кінця 1980-х років країни Центральної і Східної Європи).
Особливий акцент робиться на вирішальній ролі національних еліт в успіху
демократичних перетворень. Починаючи з 1990-х років до сфери дослідження
потрапляють процеси глобалізації, формування глобальної еліти, її ролі в
сучасних соціальних процесах.

У підрозділі 1.2 “Підходи до визначення поняття “еліта” ми виділяємо
аксіологічний і кратологічний підходи до визначення даного поняття і
відповідного явища. Основу першого підходу складає критерій переваги у
визначеному ціннісному відношенні (інтелектуальному, моральному тощо).
Кратологічний підхід визначає еліту, виходячи з розподілу в суспільстві
влади, впливу і соціального контролю. Саме кратологічна інтерпретація
еліти покладена в основу дисертаційної роботи.

Крім концептуальних підходів, проаналізовано основні способи
операціоналізації поняття «еліта» у соціологічних дослідженнях, серед
яких виокремлено:

позиційний підхід, у межах якого приналежність чи неприналежність
індивіда або групи до еліти визначається відповідно до їхнього місця в
офіційній соціально-політичній структурі суспільства;

репутаційний підхід, що як найважливіший критерій «елітарності» тих чи
інших груп населення виділяє політичну впливовість;

десизійний (аналіз прийняття рішень) підхід, відповідно до якого до
еліти відносяться люди, що приймають політичні рішення чи здійснюють
істотний вплив на прийняття останніх.

Виокремлено переваги і недоліки підходів у з’ясуванні особливостей
функціонування еліт.

У підрозділі 1.3 “Категоріальний апарат сучасної теорії еліт” здійснена
систематизація характеристик, що описують процеси функціонування і
розвитку еліт. В усій сукупності категорій, що використовуються в
сучасній науці для вивчення еліт, ми пропонуємо виділяти три основні
групи категорій.

Характеристики персонального складу еліти, що відбивають атрибутивні
властивості членів елітних груп, серед яких виокремлюємо характеристики
соціально-групової приналежності (як аскриптивні, так і ознаки
досягнення), ресурсного потенціалу елітних акторів, їх
когнитивно-аксиологічні і поведінкові характеристики, пов’язані з стилем
повсякденного життя і стилем виконання рольових функцій. Уся сукупність
властивостей даного типу відбиває змістовний аспект функціонування
елітних груп, характеризує якість еліти. Тому характеристики
персонального складу еліти можна також назвати якісними характеристиками
в противагу структурним властивостям, що відбивають формальні відносини
між елітними акторами.

Структурні характеристики елітних взаємодій, які описуються в категоріях
«елітна конфігурація», «інтеграція», «диференціація», «елітний
консенсус». Найбільш загальною структурною характеристикою виступає
поняття елітної конфігурації, яке означає сукупність стійких зразків
відносин між елітними акторами. У дослідженні ми використовуємо
аналітичну модель елітної конфігурації Джона Хіглі, що має два ключові
критерії: ступінь єдності (інтеграції) еліти і міра її диференціації.

Динамічні характеристики еліти, що описують процеси елітних змін. Ми
виділяємо три рівні аналізу елітних змін у певному просторі і часі:

зміни в персональному складі елітних груп, які є результатом
горизонтальної і вертикальної соціальної мобільності членів еліти і
характеризуються за допомогою понять циркуляція, рекрутування,
екскорпорація;

зміни якісних характеристик еліти, пов’язані із змінами соціальної бази
еліти, її групової свідомості, ресурсного потенціалу, стилю життя та
виконанням рольових функцій;

зміни в моделях взаємодії еліти, тобто зрушення в елітній конфігурації,
процеси консолідації/ дезінтеграції еліт, розширення/звуження елітної
диференціації.

Виокремлення названих проявів процесів у середовищі еліт знаходить
відбиття у двох типах елітних змін: відтворення (репродукція) еліти й
елітна трансформація. Під відтворенням (репродукцією) еліти ми розуміємо
зміни еліти, що обмежуються горизонтальною і вертикальною елітною
мобільністю, не торкаючись якості і конфігурації елітних груп. Елітна
трансформація — процес кардинальних змін, що стосується не тільки змін
персонального складу, але і його якісних характеристик, а також
структури внутришньоелітних і мас-елітних взаємодій, інституціональної
бази функціонування еліт.

У другому розділі «Соціальний капітал і елітні мережі» представлена
теоретична інтерпретація феномена елітних мереж на основі мережевого
аналізу і концепцій, що описують явище соціального капіталу.

У підрозділі 2.1 «Поняття «капітал» у соціологічній теорії»
розглядається соціологічна інтерпретація поняття «капітал» та наводиться
характеристика його основних форм. Це поняття, що спочатку розроблялось
і використовувалося в рамках економічної теорії, з середини ХХ століття
активно вводиться в соціологічний дискурс і використовується в
соціологічному аналізі широкого кола проблем. У загальному вигляді
соціологічна інтерпретація полягає у визначенні капіталу як сукупності
різноманітних ресурсів (матеріальних чи духовних благ, цінностей),
використання яких у межах певних соціальних відносин дозволяє
збільшувати їхній обсяг або отримувати нові блага.

Як і в економічній теорії, в соціологічних дослідженнях підкреслюються
такі властивості капіталу, як обмеженість, здатність до накопичення, до
постійного обігу, певна ліквідність (як правило тією чи іншою мірою
капітал може обертатись у грошову форму), вартість, здатність до
конвертації в інші форми (основними з яких є економічний, політичний,
адміністративний, культурний, символічний, соціальний капітали).

Крім того, кожна форма капіталу може бути представлена в
інкорпорованому, об’єктивованому та інституціоналізованому стані, що
доведено в теорії соціального відтворення П.Бурд’є. В інкорпорованому
стані капітал являє собою сукупність здібностей, суб’єктивних якостей,
якими володіє актор. Об’єктивований стан припускає прийняття капіталом
упредметнених форм, що доступні безпосередньому спостереженню і передачі
у фізичній формі. Інституціоналізований стан означає форми визнання
капіталу як ресурсу, які підтримані суспільством, його формалізацію у
вигляді прав власності, рангів, сертифікатів тощо.

У підрозділі 2.2 «Концепції соціального капіталу» основна увага
приділяється характеристиці такої форми капіталу, як соціальний капітал.
Поняття соціального капіталу розглядається в дисертаційній роботі як
інтегральне соціологічне поняття, що охоплює всю сукупність неформальних
зв’язків і відносин між індивідами, на ґрунті яких може здійснюватись
ефективний обмін ресурсами, в тому числі капіталами, і взаємними
очікуваннями. Це одна з основних і найбільш значущих для соціального
життя форм капіталу.

У теоретичному аналізі соціального капіталу виділяються два основних
напрями:

1. Груповий або соцієтальний соціальний капітал, носієм якого виступає
група чи суспільство в цілому, а дослідження зосереджуються на
макрорівні суспільних взаємодій. Такі прояви соціального капіталу
найбільш ґрунтовно концептуалізовані в працях Р. Патнема і Ф. Фукуями.

b »

I

?

?

1/4

3/4

A

A

A

e

b O »

$

&

(

P

O

??????????

????????????

??????????????

¤

??є, Дж. Коулмена. Відмінною рисою соціального капіталу мікрорівня є
його укорінення в соціальних мережах. Відповідно саме індивідуальну
інтерпретацію соціального капіталу ми заклали в основу вивчення елітних
мереж.

У підрозділі 2.3 «Теоретико-методологічні принципи мережевого аналізу»
розглядаються історія виникнення, особливості методології й основні
принципи емпіричних досліджень аналізу соціальних мереж.

У визначенні соціальних мереж ми виходимо з уявлення про те, що
соціальні мережі являють собою сукупність взаємодіючих соціальних
акторів і більш-менш усталених зв’язків між ними. Соціальні мережі – це
не будь-яка сукупність акторів, а така, в якій постійно здійснюються
процеси обміну капіталами, очікуваннями і винагородами на підставі
відносин взаємної довіри. При цьому соціальними акторами можуть
виступати як індивіди, так і колективні соціальні суб’єкти (соціальні
групи, організації, міста, країни).

Ми пропонуємо розрізняти реальні та номінальні мережі. Коли мова йде про
реальні соціальні мережі, цьому соціальними акторами виступають реально
діючі індивіди або спільноти, пов’язані процесами обміну ресурсами та
більш-менш тісними відносинами, які регулюються взаємними очікуваннями
та неформальними правилами взаємодій. Тобто реальні соціальні мережі
відбивають структуру неформальних зв’язків усередині реальної соціальної
групи.

Номінальні соціальні мережі пов’язані з сукупністю індивідів, які
володіють певними ресурсами / капіталами, що можуть представляти інтерес
для інших учасників взаємодій, між якими існують більш-менш виражені
відносини довіри, але в проявах яких обмін капіталами та взаємними
очікуваннями і визнанням не є актуалізованим.

Також ми доводимо необхідність розрізнювати дослідження соціальних мереж
і мережевий аналіз в соціології як, з одного боку, певної пізнавальної
установки і, з іншого боку, як методології вирішення наукового завдання.

Дослідження соціальних мереж припускає можливість використання цілого
ряду кількісних і якісних методів. Одним із методів виступає мережевий
аналіз, під яким розуміють окремий клас дослідницьких засобів (методів,
технік, процедур, алгоритмів), що фокусує увагу на структурі зв’язків у
певній системі взаємовідносин, зокрема між соціальними акторами
(індивідуальними чи колективними) та / або соціальними позиціями, які
вони займають. При цьому даний метод може бути використаний не тільки
для вивчення реальних соціальних мереж. Як номінальна соціальна мережа
можуть бути представлені різні структури. Мережевий аналіз є
загальнонауковим методом, який широко використовується в сучасних
науках. Можна припустити, що застосування мережевого аналізу в
соціальних науках є найбільш складним, бо тут посилюється дія фактора
непередбаченості мережевих взаємодій і їх наслідків.

У підрозділі 2.4 «Поняття елітних мереж у контексті теорії капіталу»
здійснюється теоретичне обґрунтування підходу до вивчення еліт за
допомогою аналізу обсягу і структури капіталу елітних акторів, що поряд
з провідними принципами теорії соціального капіталу і мережевого аналізу
є основою для теоретичної інтерпретації поняття «елітні мережі».
Методологічною основою даного підходу в дослідженні була обрана
соціальна топологія П. Бурд’є.

Вихідною тезою для нас є той факт, що соціальні актори взаємодіють у
ієрархічно-структурованому просторі. Соціальні актори мають у своєму
розпорядженні певний обсяг ресурсів, завдяки яким реалізують ті чи інші
цілі і займають свої позиції в соціальному просторі.

Ці ресурси можна представити як капітал, що має специфічні властивості.
Комбінація різних форм капіталів визначає структуру і обсяг сукупного
наявного капіталу актора, який може бути використаним для підвищення
його соціальних можливостей.

Елітні актори розрізняються за структурою й обсягом сукупного капіталу.
При цьому структура й обсяг капіталу взаємодіючих акторів визначають
структуру відносин панування / підпорядкування. Таким чином, у
конкретному соціальному просторі виділяються актори, що володіють таким
сукупним капіталом, обсяг і структура якого забезпечує їм домінуюче
становище в соціальній ієрархії. Такі актори й утворюють функціонуючу
еліту даної конкретної спільноти.

При такому підході дослідження еліт вимагає оцінку обсягу і структури
капіталу, яким володіють елітні актори, а також характеру обміну
капіталами. Стосовно до соціального капіталу це завдання вирішується за
допомогою вивчення характеристик елітних мереж.

Елітні мережі, як прояв мереж соціальних, утворюються з акторів, які
володіють суттєвими активами обміну в просторі владних взаємодій, та
зв’язків між ними. При цьому акторами виступають як індивідуальні
представники елітних мереж (індивідуальні елітні актори), так / або
елітні групи, спільноти чи організації (колективні елітні актори).
Зв’язки в елітній мережі носять характер неформальних взаємодій на
підставі взаємної довіри; вони проявляються через персональні контакти
між представниками еліти. Таким чином, елітні мережі є реальними
соціальними мережами, які являють собою структурований простір
неформалізованих взаємодій з приводу влади, що базуються на особистісних
безпосередніх контактах, довірі, обміні капіталами і взаємними
очікуваннями елітних акторів. Прояви елітних мереж можуть бути описаними
з погляду їх щільності, інтенсивності взаємодії, ступеня відкритості
елітних акторів. У поясненні функціонування елітних мереж важливою
призмою є їх вивчення з точки зору відносин домінування/підпорядкування,
обміну, конфлікту, інтегрованості.

Можна також виділяти два типи елітних мереж з точки зору спрямованості
зв’язків у системі відносин влади: вертикальні та горизонтальні.
Домінування того чи іншого типу елітних мереж є визначальним для успіху
демократичних перетворень і зміцнення громадянського суспільства.

У третьому розділі «Елітні мережі в Україні» проаналізовано роль елітних
мереж у процесах елітних змін в Україні, вплив соціального капіталу
елітних акторів на формування елітних груп в українському суспільстві.

У підрозділі 3.1 «Формування елітних мереж у рамках радянської
партійно-номенклатурної системи» виокремлюються сутність і основні
характеристики радянської номенклатурної еліти, ключові фактори
утворення і розвитку елітних мереж, досліджуються особливості їхнього
функціонування в СРСР.

Існуючі практики, що лежать в основі функціонування елітних мереж у
сучасній Україні, укорінені в структурі міжелітних взаємодій, які
склалися в радянській партійно-номенклатурній системі. Відповідна еліта,
що функціонувала в межах тієї системи, характеризувалась такими
ознаками, як монолітність, ідеологічна єдність, переважно закритий
механізм рекрутування, привілейований стан у суспільстві, який
ґрунтувався на концентрації власності на засоби виробництва (у вигляді
права розпорядження, але не володіння). Залежно від історичного періоду
розвитку спостерігалися більші чи менші відхилення від ідеального типу
радянської партійно-номенклатурної еліти.

Найбільш сприятливі умови для зародження і розвитку елітних мереж у
середовищі радянської партійно-господарської номенклатури складаються в
1960-70-х роки. До головних факторів формування елітних мереж у цей
період ми відносимо:

подвійність соціокультурного простору радянського суспільства в даний
період;

внутрішню автономізацію і корпоративізацію елітних груп у рамках зовні
монолітної, цілісної номенклатурної еліти СРСР;

домінування патрон-клієнтельних відносин у структурі взаємодій
представників номенклатурної еліти;

посилення ролі регіональних і галузевих еліт;

інтенсивну горизонтальну мобільність представників номенклатурної еліти.

У підрозділі 3.2 «Елітні мережі в процесах соціальних змін» аналізується
роль соціального капіталу елітних акторів у процесах трансформації
радянської номенклатурної еліти в еліту незалежної України.

Аналіз сучасних теоретичних підходів до вивчення пострадянських елітних
трансформацій дозволив виокремити теоретичну модель політичного
капіталізму, яка представлена в роботах Я. Станіскіс та О.
Криштановської. Саме цю модель ми поклали в основу подальшого
дослідження. Згідно з цією концепцією сутність елітної трансформації в
пострадянських суспільствах полягає в обміні влади партійно-державної
номенклатури на власність, іншими словами, в конвертації
політико-адміністративного капіталу у власне економічний капітал. На наш
погляд істотним розвитком даної моделі є включення до числа факторів
елітної трансформації фактору елітних мереж (соціального капіталу).
Головним чином дія цього фактору полягає в тому, що елітні мережі
виступають структуроутворюючим елементом еліти, що трансформується, а
соціальний капітал елітних акторів виступає як каталізатор процесів
конвертації інших форм капіталу.

У підрозділі 3.3 «Роль елітних мереж у функціонуванні сучасної
української еліти» на матеріалах спеціальних емпіричних досліджень
функціонуючої еліти України аналізуються результати елітної
трансформації за період незалежності України до 2006 року.

Із застосуванням запропонованої концепції елітних мереж і на підставі
аналізу емпіричних даних доводиться, що результатом елітної
трансформації в Україні стало формування в кінці 1990-х років такої
елітної структури, в якій головну роль почали відігравати вертикально
структуровані елітні мережі. Основними проявами даної елітної структури
стали:

тіньовизація політичного процесу, непрозорість внутрішньоелітних
взаємодій, переважне використання неформальних каналів просування і
захисту інтересів як найбільш ефективних у процесі прийняття рішень за
такою моделлю взаємодій;

клановість, тобто злиття економічного і політичного сегментів елітних
мереж на ґрунті широкого обігу соціального капіталу, які структурувались
навколо певних фінансово-політичних груп, що виступали в ролі основних
суб’єктів політичного процесу;

посилення закритості еліти, прагнення до самозамкнутості, зниження
ступеня відновлення та посилення репродуктивних процесів;

домінування неформальних, мережевих каналів рекрутування, які
орієнтовані на особисту відданість лідеру, наявність необхідних
зв’язків, фінансові можливості акторів, які підтримуються такою мережею
відбору;

клієнтельно-патронажні зв’язки як основа взаємин всередині еліти, в
результаті чого системоутворюючим принципом формування еліт стає
особиста відданість лідеру групи (патронові).

Доводиться, що результатом подій помаранчевої революції не стало
руйнування вертикально інтегрованих елітних мереж, але посилилась
конкуренція між ними завдяки обмеженню тенденції монополізації
капіталів. Вертикально структуровані елітні мережі і сьогодні
залишаються ключовим елементом владної системи в українському
суспільстві і головною рушійною силою політичного життя країни.

У підрозділі 3.4 «Фактори структурування елітних мереж в Україні» на
основі формалізованого аналізу біографій представників сучасної
української еліти, в процесі якого біографічні відомості кодувались за
допомогою спеціально розробленого інструментарію і в подальшому
аналізувались як дані стандартизованого опитування, схарактеризовано
роль головних чинників структурування елітних мереж у сучасній Україні.
Як такі фактори ми розглядаємо регіональну приналежність, фактор
наслідування / відтворення соціального капіталу радянської
партійно-господарської номенклатури, родинні відносини, володіння іншими
капіталами, які можуть бути конвертовані у владу.

Фактор регіональної приналежності є одним із найбільш визначальних у
процесі формування та функціонування елітних мереж в Україні. Переважно
саме за цим критерієм склались найбільш впливові українські
політико-фінансові групи, що отримали політичне оформлення у вигляді
«приватизованих» партійних структур та парламентських фракцій. Проте не
всі регіони мають розвинені мережі еліти, що здатні відстоювати власні
інтереси на національному рівні завдяки володінню капіталами, що
конвертуються. Дані формалізованого аналізу біографій та експертних
опитувань дозволяють виділити найвпливовіші регіональні елітні мережі,
які представляють Донецьку, Дніпропетровську, Львівську, Харківську
області та місто Київ.

Фактор приналежності до складу радянської номенклатурної еліти, який мав
велике значення для формування елітних мереж в Україні в перші роки
незалежності, все ще впливає на їхнє функціонування, але вже значно
меншою мірою. При цьому в результаті кореляційного аналізу за ознакою
стажу професійної діяльності представників сучасної української еліти
вдалося встановити позитивний зв’язок між їхньою роботою в органах
КПРС/КПУ, ВЛКСМ/ЛКСМУ в радянський період та політичною діяльністю
(робота в парламенті та лідерство в партійних структурах) в сучасній
Україні. Проте широко розповсюджене положення про значну роль радянської
номенклатурної еліти в формуванні сучасної бізнес-еліти за результатами
аналізу біографій представників функціонуючої еліти України не отримало
достатнього емпіричного підтвердження.

У висновках представлені загальні підсумки дисертаційного дослідження.

Елітологічна парадигма, яка є вельми розвинутою і володіє суттєвими
можливостями щодо пояснення сучасних політичних процесів у суспільствах
у минулому державного соціалізму, між тим потребує подальшого розвитку
методологічних підходів, що дозволяють зв’язати рівень емпіричних
досліджень процесів функціонування еліт і загальні соціологічні теорії.
Концепція елітних мереж, що використовується в дисертаційній роботі,
дозволила об’єднати загальну теорію капіталу, концепції еліт і
соціального капіталу, методологію мережевого аналізу для дослідження
неформальних практик взаємодії елітних акторів.

Теоретико-методологічну основи дисертаційної роботи складає теоретична
інтерпретація поняття «еліта» з позицій обсягу і структури капіталу
елітних акторів, а також поняття «елітні мережі», яке характеризує місце
і роль соціального капіталу в структурі сукупного капіталу елітних
акторів. Під елітними мережами запропоновано розуміти реальні соціальні
мережі, які являють собою структурований простір неформалізованих
взаємодій з приводу влади, що базуються на особистісних безпосередніх
контактах, довірі, обміні капіталами і взаємними очікуваннями елітних
акторів.

Застосування концепції елітних мереж до вивчення політичного розвитку
пострадянського українського суспільства дозволило зробити ряд висновків
про роль соціального капіталу елітних акторів у процесі трансформації
українського суспільства в цілому, а також у становленні і
функціонуванні сучасної української еліти.

По-перше, у період різких соціальних змін кінця 1980-х — початку 1990-х
років елітні мережі виступають структуроутворюючим елементом еліти, що
трансформується. В умовах нестабільності положення і невизначеності
ситуації важливого значення набуває взаємна довіра, заснована на
перевірених часом міжособистісних відносинах, тривалих особистих
зв’язках, що складають основу сформованих у рамках номенклатурної еліти
мереж. Наявність розвинутих щільних елітних мереж забезпечило цілісність
і стійкість структури функціонуючої еліти України в умовах
невизначеності і нестабільності суспільства, що трансформується. Але в
той же час це стало одним з головних факторів відсутності в
пострадянській Україні різких кардинальних змін у персональному складі
елітних груп в перші роки незалежності, що в свою чергу забезпечило
високий рівень наступності при формуванні функціонуючої еліти в
подальшому розвитку суспільства.

По-друге, в умовах трансформації українського суспільства, що
супроводжувалась процесами перерозподілу колишньої державної власності,
соціальний капітал елітних мереж виступає як каталізатор процесів
конвертації інших форм капіталу, у першу чергу економічного,
політичного, адміністративного. Взаємна конвертація капіталів у рамках
елітних мереж до середини 1990-х рр. призводить до концентрації ресурсів
ключовими акторами («кумулятивний ефект»), що стає основою домінування в
політичному просторі України декількох значних політико-фінансових груп.

По-третє, у ході елітної трансформації 1990-х рр. основними факторами
структурування елітних мереж виступають:

регіональна приналежність,

наслідування / відтворення соціального капіталу представників
радянської партійно-господарської номенклатури,

родинні відносини.

По-четверте, результатом елітної трансформації в Україні стає формування
наприкінці 1990-х вертикально-інтегрованої елітної структури, в якій
головне місце належить елітним мережам, що акумулюють соціальний
капітал.

По-п’яте, вертикально інтегровані елітні мережі як і раніше залишаються
структуроутворюючим елементом владної системи в українському суспільстві
і головними рушійними силами політичного життя країни. Події
«помаранчевої революції» не змінили основної ролі елітних мереж у
функціонуванні української еліти. Серед факторів згуртування
функціонуючої еліти України домінує орієнтація на сильного лідера, який
формує навколо себе команду особисто відданих соратників, а також
галузевий і регіональний фактор згуртування елітних мереж. Серед
механізмів рекрутування еліти зберігається домінуюча роль таких проявів
соціального капіталу, як приналежність до «команди», потрібні зв’язків,
патронаж.

У цілому сформовані в сучасній Україні практики елітних взаємодій
дозволяють говорити про становлення на основі соціальних мереж правлячої
еліти як особливої соціальної групи. Панування даної групи
забезпечується концентрацією політико-адміністративного і
фінансово-економічного капіталів. Соціальний капітал виступає основою
злиття політичного, адміністративного й економічного сегментів
української еліти, забезпечує конвертацію і концентрацію ресурсів, а
також стимулює процеси соціального огородження.

Список публікацій

Никулин В.С. Перспективы применения сетевого подхода к изучению элитных
групп // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу
сучасного суспільства: Збірник наукових праць. — Харків: Видавничий
центр Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. —
2004 р. — С. 164-166.

Никулин В.С. Элитные изменения: концептуальный анализ динамического
аспекта функционирования элит // Методологія, теорія та практика
соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. —
Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені
В.Н. Каразіна. — 2005 р. — С. 90-92.

Никулин В.С. Понятие „элита” в контексте теории капитала // Методологія,
теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник
наукових праць: В 2 томах. — Харків: Видавничий центр Харківського
національного університету імені В.Н. Каразіна. — 2006 р. – Т.1 —
С.148-152.

Nikulin V., Selyutina N. Geopolitical orientations of Ukrainian
political elites and electoral campaign 2006 // Вісник Харківського
національного університету імені В.Н. Каразіна. — 2006 р. — №752. — С.
117-124.

АНОТАЦІЇ

Нікулін В.С. Структурування елітних мереж в Україні. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.01 — теорія та історія соціології — Харківський
національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2007.

Дисертацію присвячено розробці теоретико-методологічного підходу
дослідження еліт з позицій теорій соціального капіталу та мережевого
аналізу. Відштовхуючись від сучасних соціологічних концепцій, що
розглядають поняття «капітал», його види і форми, здійснена теоретична
інтерпретація поняття «еліта» з точки зору обсягу і структури капіталу
елітних акторів, згідно з якою еліту певного суспільства складають
актори, що володіють таким сукупним капіталом, обсяг і структура якого
забезпечує їм домінуюче положення в соціальній ієрархії;

Базовим поняттям такого підходу є поняття «елітної мережі» як реальної
соціальної мережі, яка являє собою структурований простір
неформалізованих взаємодій з приводу влади, що базуються на особистісних
безпосередніх контактах, довірі, обміні капіталами і взаємними
очікуваннями елітних акторів. У роботі розроблені
теоретико-методологічні принципи соціологічного дослідження елітних
мереж та одержали подальший розвиток теоретичні уявлення про механізми
їхнього функціонування. Застосування даного підходу до аналізу процесів
функціонування та розвитку елітних груп в українському суспільстві
дозволило виявити історичні передумови формування елітних мереж у рамках
радянської номенклатурної еліти, дослідити роль елітних мереж у процесах
елітних трансформацій в Україні, вплив соціального капіталу елітних
акторів на формування елітних груп та головні фактори структурування
елітних мереж.

Ключові слова: еліти, соціальний капітал, соціальні мережі, елітні
мережі, елітні трансформації.

Никулин В.С. Структурирование элитных сетей в Украине. — Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.01 — теория и история социологии – Харьковский
национальный университет имени В. Н. Каразина, Харьков, 2007.

Диссертация посвящена разработке теоретико-методологического подхода к
исследованию элит с позиций теории социального капитала и сетевого
анализа. В работе рассмотрены методологические основы социологического
исследования элитных сетей и получили дальнейшее развитие теоретические
представления о механизмах их функционирования.

В диссертации проанализирована эволюция теории элит, выделены основные
этапы ее развития и их характерные черты. Рассмотрены основные подходы к
определению понятия «элита» (аксиологический и кратологический) и его
операционализации (позиционный, репутационный, решенческий). На основе
анализа категориального аппарата теории элит построена система
характеристик, описывающих процессы функционирования и развития элитных
групп. Данная система включает 1) характеристики персонального состава
элит, отражающие атрибутивные свойства представителей элитных групп
(социальное происхождение, образование, национальность), а также их
ориентации и установки, особенности стиля жизни; 2) структурные
характеристики элиты (элитная структура, элитная конфигурация,
интеграция, дифференциация), описывающие формальную сторону отношений,
которые складываются внутри элитных групп, а также во взаимодейстивях
между элитами, субэлитными группами и массами; 3) динамические
характеристики элиты (рекрутирование, экскорпорация, циркуляция и
воспроизводство элит, элитная трансформация), описывающие процессы
элитных изменений.

На базе современных социологических концепций, рассматривающих понятие
«капитал», его виды и формы, осуществлена авторская теоретическая
интерпретация понятия «элита» с позиций объема и структуры капитала
элитных акторов. С точки зрения данного подхода элита включает
социальных акторов, обладающих таким совокупным капиталом, объем и
структура которого обеспечивает им доминирующее положение в социальной
иерархии.

Особое место среди ведущих форм капитала занимает социальный капитал,
охватывавющий всю совокупность неформальных связей и отношений между
индивидами. Это капитал-посредник, катализатор процессов конвертации
остальных форм капитала. В диссертационной работе социальный капитал
рассматривается как характеристика отдельного социального актора
(индивидуальный социальный капитал). При таком подходе ключевыми
элементами социального капитала выступают социальные сети, в которые
включен актор, а также ресурсы, доступ к которым он получает посредством
членства в данной сети.

Применение данного подхода к изучению социального капитала элитных
акторов предполагает обращение к понятию «элитные сети». Данное понятие
рассматривается в диссертационной работе как реальная социальная сеть,
представляющая собой структурированное пространство неформализованных
взаимодействий по поводу власти, которые основаны на личностных
непосредственных контактах, доверии, обмене капиталами и взаимными
ожиданиями элитных акторов. Элитные сети разделяются на два типа:
вертикальные и горизонтальные. Доминирование того или иного типа элитных
сетей является определяющим для успеха демократических преобразований и
укрепления гражданского общества.

Приложение концепции элитных сетей к изучению политического развития
постсоветской Украины позволило выявить исторические предпосылки
формирования элитных сетей в рамках советской номенклатурной элиты,
исследовать роль социального капитала элитных акторов в процессе
трансформации украинского общества в целом, а также в становлении и
функционировании современной украинской элиты.

Социальный капитал элитных акторов, порождаемый и аккумулируемый
элитными сетями является одной из важнейших причин элитной трансформации
конца 1980-х — начала 1990-х годов. Основная роль данного фактора
заключается том, что элитные сети выступают структурообразующим
элементом трансформирующейся элиты, а социальный капитал элитных акторов
выступает в качестве катализатора процессов конвертации других форм
капитала.

Результатом элитной трансформации в Украине стало формирование к концу
1990-х годов такой элитной структуры, в которой основополагающую роль
играют вертикальные элитные сети. События “оранжевой революции” не
изменили основополагающей роли элитных сетей в функционировании
украинской элиты. Элитные сети и сегодня остаются структурообразующим
элементом властной иерархии в украинском обществе и главными движущими
силами политической жизни страны.

Ключевые слова: элиты, социальный капитал, социальные сети, элитные
сети, элитные трансформации.

Nikulin V. S. Structuring of elite networks in Ukraine. — Manuscript.

The dissertation for a Candidate degree of Sociological sciences on the
specialization 22.00.01 — Theory and History of Sociology – the National
V. N. Karazin University of Kharkov, 2007.

The dissertation is devoted to development of an approach to the power
elite study which is based on the theory of social capital and network
analysis. In the dissertation the fundamental sociological principles of
elite networks study are worked out and theoretical conception of their
functioning is developed. Interpretation of the ‘elite’ concept is
realized in respect to a size and structure of capitals belonged to
elite actors. The ‘elite networks’ is considered as a basic concept
within this approach. This concept describes a structured area of
informal interactions within power relations that are based on personal
contacts, mutual trust as well as exchange of capitals and expectations
between elite actors.

This theoretical approach is applied to analyses of the functioning
elites and their development in contemporary Ukraine. Several important
findings have been resulted from this application. Historical
preconditions of elite networks’ formation within Soviet nomenclature
have been discovered and the role of elite networks in contemporary
transformation of Ukrainian society has been investigated. It is
concluded that elite actors’ social capital derived from elite networks
was one of the main factors of the elite transformation in Ukraine.

Key words: elites, social capital, social networks, elite networks,
elite transformation.

Відповідальний за випуск

доктор соціологічних наук, професор Куценко О.Д.

Підписано до друку 21.12.07. Формат 60х84/16

Папір офсетний. Друк ризографія.

Умов. друк. арк.0,9. Тир. 100 прим. Зам № 303-07

Надруковано СПД ФО Бровін О.В.
Св.-во 2708608999.

м. Харків, майдан Свободи, 7 Т. (057) 758-01-08, (8066) 822-71-30

PAGE 20

Похожие записи