КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Суліменко Ольга Олександрівна

УДК [316.3] (048)

Структура етнокультурного простору України: формування та взаємодія
складових елементів

22.00.03 — соціальна структура та соціальні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальної соціології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент
НАН України

Євтух Володимир Борисович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан
факультету соціології та психології, завідувач кафедрою загальної
соціології

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук

Аза Лариса Олександрівна,

Інститут соціології НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат соціологічних наук

Тащенко Алла Казимирівна,

Київський університет туризму,

економіки, права,

доцент кафедри менеджменту

Провідна установа — Харківський національний університет ім. В.Н.
Каразіна

Захист відбудеться 14 червня 2004 р. о 14:00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.001.30 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул.
Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул.
Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “ ” травня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Ю.О. Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах трансформації суспільства, яка
інтенсифікувалася з моменту проголошення незалежності України,
непересічного значення в її розвитку набуває етнічний фактор. Наявність
у складі населення України представників 133 етносів є свідченням її
поліетнічності, а прагнення до збереження та розвитку власної
культурної самобутності говорить про їх бажання брати участь у
формуванні етнокультурного простору країни.

До проголошення незалежності України процес формування етнокультурного
простору мав фрагментарний характер. З проголошенням незалежності
український етнос та етнічні меншини отримали можливість відроджуватися,
і сьогодні спостерігається інтенсивне формування етнокультурного
простору України. Активізується підтримка національних культурних
традицій. Для задоволення культурно-мистецьких потреб етнічних спільнот
в Україні діє 36 центрів культур, 1166 національних аматорських художніх
колективів, серед яких 227 театрів та театральних труп, 338 танцювальних
колективів, 343 хорових колективи, 258 музичних ансамблів, будинки
народної творчості, центри фольклору та етнографії. Зростає кількість
національних професійних мистецьких колективів. Способи проведення
вільного часу набувають етнічного забарвлення. Нині в нашій країні діє
понад 1000 громадських організацій (переважно національно-культурні
товариства) етнічних меншин, які є основним чинником збереження і
розвитку етнічної самобутності, а також преса, що виводить етнічності у
всеукраїнський контекст.

Сьогодні в Україні існують сприятливі передумови для формування системи
адекватних трансформаційному періодові міжетнічних відносин, оскільки
після проголошення незалежності як український етнос, так і етнічні
меншини мають можливість відроджуватися, а існуюча в Україні правова
база, яка регулює етнонаціональний розвиток, забезпечує можливість усім
компонентам етнонаціональної структури включатися у формування
етнокультурного простору України. Все це, як для українців, так і для
представників інших етнічних спільнот, передбачає їх становлення як
стійких елементів етнонаціональної структури, що мають можливість не
лише демонструвати свою ідентичність, але і розвивати етнічну
самобутність у рамках нового етнополітичного організму й активно
вступати у взаємодію один з одним, формуючи етнокультурний простір
України.

У процесі формування останнього виникають проблеми, пов’язані з
особливостями розвитку етнічних спільнот, дистанціюванні представників
етносів за культурологічними ознаками тощо.

Враховуючи сучасні тенденції в етнонаціональному розвитку українського
суспільства й недостатній рівень дослідження питань, пов’язаних з
формуванням і функціонуванням етнокультурного простору України, ця
проблематика є актуальною для сучасної соціології.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Питання формування
етнокультурного простору України практично не розроблялося в українській
соціології. Вперше поняття етнокультурного простору в науковий обіг був
введений О.М. Шульгою та В.Б. Євтухом. У їх працях ставиться питання про
етнокультурний простір як про можливість структурування відносин у
поліетнічному суспільстві з врахуванням етнічного фактора. В.Б. Євтух
визначає засади, на яких має базуватись визначення поняття
етнокультурного простору України, а також основні виміри етнокультурного
простору України. Згідно з його концепцією зміст поняття відображає і
фіксує безпосередній зв’язок, а деколи й співпадання географії
розселення націй, народностей, і географії поширення тієї чи іншої
культури в межах України, а основними вимірами етнокультурного простору
є територіальний та етнонаціональний виміри. У названих працях йдеться
також про причинно-наслідкові зв’язки між процесами формування
етнокультурного простору України та етнокультурного ренесансу етнічних
спільнот, властивого для сучасного етапу суспільного розвитку України.

Переліченими працями обмежуються дослідження, які безпосередньо дотичні
до постановки наукової проблеми. Щоправда в сучасних соціогуманітарних
науках існує велика кількість робіт, які присвячені етнонаціональному
розвитку України останніх п’ятнадцяти років. Вони містять матеріал, який
фактично засвідчує процес формування етнокультурного простору України,
що використовується у даному дослідженні.

Певною мірою питання формування етнокультурного простору й взаємодії
його елементів, представлених тими чи іншими етнічними спільнотами,
дискутується у колективній монографії Інституту соціології НАН України
за редакцією А.О. Ручки „Соціокультурні ідентичності та практики”, у
навчальних посібниках В.Б. Євтух, В.П. Трощинський, Л.О. Аза “Міжетнічна
інтеграція: постановка проблеми в українському контексті” та
“Етносоціологія: терміни та поняття” (за редакцією В.Б. Євтуха).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження відбувалось в рамках науково-дослідницької роботи кафедри
загальної соціології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка “Аналіз етнонаціональної структури та міжетнічної взаємодії в
українському суспільстві” УДК 316.35:39, №0102U003108, ТЗ НДР
№02БФ017-01.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є виявлення впливу
етнокультурного простору на соціальні відносини в сучасній Україні на
основі аналізу процесу формування етнокультурного простору України, його
структурування, визначення закономірностей та особливостей взаємодії
його складових елементів.

Для досягнення мети дослідження варто було вирішити наступні завдання:

визначити теоретико-методологічні засади вивчення етнокультурного
простору України;

сформулювати визначення поняття „етнокультурний простір України” та
визначити його виміри;

окреслити структуру етнокультурного простору України й охарактеризувати
її складові елементи;

визначити специфіку формування структури етнокультурного простору
України та особливості взаємодії її складових елементів на
всеукраїнському та регіональному рівнях;

проаналізувати існуючі моделі функціонування етнокультурного простору в
поліетнічних країнах і розробити рекомендації щодо їх застосування в
Україні, зокрема у контексті етнополітичного менеджменту.

Об’єктом дослідження є етнокультурний простір України.

Предметом дослідження є структура етнокультурного простору України: її
формування та взаємодія складових елементів.

Теоретико-методологічну основу дослідження етнокультурного простору
України складають концепції та підходи, які містяться у дослідженнях
етнонаціональної проблематики вітчизняних та зарубіжних вчених.

Теоретичні засади найбільш сконцентровані в наступних концепціях
зарубіжних і вітчизняних авторів: античних та римських філософів, які
розробляли концепції походження народів і висловлювали два основних
погляди на причини їх формування — визнавали причиною дію
природно-географічних чинників (Гіппократ і Аристотель) та наголошували
на впливові запровадження і запозичень культурних форм (Геродот,
Страбон, Демокрит, Лукрецій і Тацит); західноєвропейських науковців
ХVIII століття, які займались вивченням походження, розвитку і розмаїття
народів та культур (Дж. Віко, який в праці “Підстави нової науки про
загальну природу націй” розглядає націю як культурно-політико-правову
цілісність, Й.Г. Гердер, що розглядає суспільство як єдине ціле і
висловлює думку про те, що державні та культурні кордони мають
співпадати з кордонами розселення нації); науковців-еволюціоністів XIX
століття, серед яких Дж. Ф. Мак-Ленан, Г.Спенсер, Дж. Леббок, Е. Тейлор
та Л.Г. Морган (концепція Моргана представляє особливий інтерес
введенням поняття зростання регіональних відмінностей та співвідношенням
культурного і соціального просторів); філософів, соціологів та
етносоціологів XX століття, які розкривали зміст процесів входження у
смисловий простір іноетнічної культури та накопичення і перекомбінації
ознак етносу (Е. Сміт, який відмічає зв’язок змін, розпаду та виживання
етносів з процесами у культурі, визначає основні атрибути етнічних
спільнот та подає характеристику явища відродження етнічностей);
американських, канадських, європейських і російських етносоціологів та
етнологів, що вивчають міжетнічну взаємодію (С.А. Арутюнов, Ю.В.
Бромлей, Л.М. Дробіжева, Р. Бретон, В. Коннор, Р. Коен, Р. Ліберзон, П.
Роуз, Б. Роузен, Р. Шермерхорн); українських філософів, соціологів та
етносоціологів, які займались узагальненням здобутків зарубіжних
спеціалістів: структурували їх концепції за рівнем впливу на соціальний
розвиток поліетнічних суспільств (В.Б. Євтух) та пропонували аналіз
структурних елементів етнополітики і поглядів на природу національних
рухів (О.М. Майборода), розробляли підходи до феномену нації як етносу,
що став самодостатньою соціокультурною системою (П.І. Надолішній), як
соціально-етнічну спільність (В.І. Наулко) тощо, розкривали розуміння та
аспекти поняття „національна меншина” (В.Б. Євтух, М.О. Шульга),
досліджували природу національної свідомості, розробляли тему ролі
етнонаціонального чинника в суспільному розвитку (Л.Є. Шкляр),
зосереджували увагу на значенні етнокультурного чинника у системі
сучасних соціальних відносин в Україні (Л.О. Аза, А.О. Ручка).

Структура етнокультурного простору, його функціонування та взаємодія
складових елементів розглядаються у контексті соціологічної теорії
інтеракціонізму.

Для розв’язання поставлених завдань обрано наступні методи
дослідження:

метод якісного аналізу, на основі якого подано характеристику
структурних елементів етнокультурного простору України та регіональні
особливості його структурування;

статистичний метод, який застосовувався до аналізу етнічного складу
населення України за даними переписів;

контент-аналіз офіційних документів (законів, нормативних актів, які
регулюють етнонаціональні процеси, документів національно-культурних
товариств етнічних спільнот України), етнічної преси, на основі чого
визначались особливості та закономірності взаємодії структурних
елементів етнокультурного простору України;

аналіз літературних джерел, в результаті якого виявлено ступінь наукової
розробки теми та визначено теоретико-методологічну основу дослідження;

компаративний аналіз, на основі якого подано співвідношення
етнонаціонального складу українського суспільства і етнокультурного
простору України та її регіонів, динаміку етнонаціональних та
етнокультурних змін, визначено специфіку формування структури
етнокультурного простору України;

метод біогеодетермінізму, особливо у тій частині, де йдеться про
раціональні особливості формування етнокультурного простору України;

критичний аналіз досвіду розробки моделей етнонаціонального розвитку
інших поліетнічних суспільств, зокрема США і Канади, результати якого
використані при розробці моделей етнокультурного простору України.

Наукова новизна одержаних результатів:

сформульовано визначення поняття „етнокультурний простір України”.
Згідно з ним, етнокультурний простір України є сферою взаємодії культур
етнічних спільнот, що проживають на її території,
національно-територіальною характеристикою країни в контексті
культурного життя етнічних спільнот, просторовим розміщенням на
території України осередків етнічних культур;

підтверджено і розвинуто положення про безпосередній зв’язок географії
розселення націй, народностей, і географії поширення тієї чи іншої
культури в межах України, й у цьому контексті доведено, що разом з
економічним, політичним, правовим та соціальним просторами він складає
єдину цілісну систему;

окреслено структуру етнокультурного простору України, що складається з
підструктур, утворених етнокультурними просторами її регіонів, і
визначається трьома основними вимірами: етнонаціональним, територіальним
та соціокультурним, а також охарактеризовано її складові елементи –
етнічні спільноти, представники котрих є носіями специфічних рис
культури, і які беруть участь у формуванні етнокультурного простору та
вступають у взаємодію одна з одною, створюючи якісно нову систему
соціальних відносин;

визначено специфіку формування структури етнокультурного простору
України, який до проголошення незалежності держави мав фрагментарний
характер, а з плином часу включає в себе все більшу і більшу кількість
структурних елементів, які взаємодіють один з одним, а також виявлені
особливості взаємодії її складових, що в основному має інтегративний
характер;

визначено найбільш адекватні моделі етнокультурного простору України,
серед яких модель етнокультурного плюралізму, модель засвоєння чужої
культури та ліберальна модель управління соціокультурною сферою, а також
подано рекомендації щодо їх застосування в контексті етнополітичного
менеджменту.

Практичне значення дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
можуть бути використані у дослідженні етнокультурної сфери суспільного
життя України. Матеріал дисертації можна використати у спецкурсі
“Етносоціологія” та для підготовки підручника з історії та культури
етнічних спільнот України, а також щодо розробки рекомендацій для
органів державного управління у регулюванні сфери етнонаціонального
розвитку.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження були
апробовані у виступах на засіданнях кафедр загальної соціології та
галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, на Шостій міжнародній конференції молодих науковців „Проблема
особистості в сучасній науці: результати та перспективи дослідження”,
під час участі у Конкурсі на здобуття премії Тараса Шевченка Київського
національного університету імені Тараса Шевченка.

Наукові положення і висновки дисертації також були апробовані під час
проведення семінарських занять з етносоціології в Київському
національному університеті імені Тараса Шевченка.

Структура і обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження.
Вона складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку
використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 206 с., обсяг основної
частини роботи — 189 с., список використаних джерел нараховує 210
позицій та займає 17 с. Робота включає 51 діаграму, три схеми і одну
таблицю.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми дослідження та
охарактеризовано ступінь наукової розробки проблеми, визначено мету,
завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методи, подано
характеристику теоретико-методологічних засад дисертації, її наукової
новизни та з’ясовано питання щодо теоретичної та практичної значущості
роботи.

Перший розділ дисертації, „Теоретико-методологічні засади вивчення
етнокультурного простору України” присвячено аналізу наукової літератури
за темою дисертації, визначенню ступеня наукової розробленості проблеми,
розробці визначення поняття “етнокультурний простір України”, визначенню
його вимірів та співвідношення з іншими просторами.

В тексті розділу, перш за все, визначені базові принципи, на які
спирається дисертаційна робота, що викладені в працях
соціологів-класиків — принцип функціоналізму Г. Спенсера та Е.
Дюркгейма, колективістський підхід Н. Смелзера, еволюціоністські ідеї
Дж. Леббока та Е.Тейлора, концепція культурного ренесансу Е. Сміта та
ін. Аналізуються сучасні теоретичні концепції українських (Аза Л.О.,
Євтух В.Б., О.М. Майборода, А.П. Пономарьов, В.І. Наулко) та зарубіжних
філософів, соціологів, соціальних психологів (Ю.В. Бромлей, Л.М.
Дробіжева, С. В. Лур’є, А. Бамер, К. Бореві, Г. Бруннер, С. Янг),
присвячені проблемам етнокультурного розвитку.

(

.

?

?

*

,

.

В даному розділі також подано визначення поняття “етнокультурний простір
України”, визначено його основні виміри та співвідношення з економічним,
політичним, правовим і соціальним просторами. В ньому зазначається, що
“етнокультурний простір України” є поняттям, яке вводиться вперше і
конкретизує зміст категорії простір щодо етнокультурного життя України.
Оскільки зміст поняття відображає і фіксує тісний зв’язок, а подекуди і
співпадання, географії розселення націй, народностей і географії
поширення тієї чи іншої культури в межах України, то в даному
підрозділі було виділено три основних виміри етнокультурного простору
України:

етнонаціональний, згідно з яким виявляється наявність або відсутність
культур певних етнічних груп, їх розмаїття та унікальність;

територіальний, що дозволяє визначати розміщення осередків, тип
розповсюдження та межі впливу цих культур;

соціокультурний, відповідно до якого розкривається співвідношення
культури творення одного етносу та культури її сприйняття іншими.

Крім того, в тексті розділу підтверджується висновок про те, що
формування етнокультурного простору України відбувається в єдності і
взаємозв’язку з іншими просторами. Його розвиток у співвідношенні із
соціальним простором сприяє корегуванню усталених комунікативних
міжпоколінних зв’язків, реанімації звичаїв, традицій та норм спілкування
й адаптації їх до сучасних умов, з врахуванням етнічної специфіки,
виробленню нових ціннісних орієнтацій, способу життя.

У другому розділі дисертації, „Структурування етнокультурного простору
України” окреслюється структура етнокультурного простору України,
подається характеристика основних структурних елементів етнокультурного
простору та визначаються особливості структурування етнокультурного
простору України та її регіонів.

В даному розділі етнічні спільноти України, які беруть участь у
формуванні етнокультурного простору і вступають у міжкультурну
взаємодію, охарактеризовано згідно з критеріями, що дозволяють визначити
ступінь їх впливу на етнокультурні процеси. Основними критеріями в
даному випадку виступають:

чисельність та ступінь компактності розселення певної етнічної спільноти
на території України;

прагнення представників певної етнічної спільноти до збереження та
розвитку самобутньої культури в межах України, як на регіональному так і
на всеукраїнському рівнях;

історичний досвід розвитку культури певної етнічної спільноти на
території України.

Аналіз етнічних спільнот України як структурних елементів
етнокультурного простору, здійснений в даному підрозділі за допомогою
наведених вище критеріїв, надав змогу визначити, що у процес формування
етнокультурного простору України на сьогоднішній день включені як
багаточисельні етнічні групи, так і малочисельні, а також етнокультурні
спільноти, які не мають статусу меншин, проте відрізняються від
більшості етнічно або традиційним способом життя. І хоча у
співвідношенні чисельності кожної окремої етнічної спільноти із ступенем
її активності у формуванні етнокультурного простору, що подається в
розділі, прямопропорційної або оберненопропорційної залежності не
спостерігається, все ж таки, ми маємо можливість простежити деяку
особливість: як правило активність етнічних спільнот України зростає у
тих регіонах, де проживає найбільша або ж найменша кількість їх
представників. Тому, в даному розділі, подано висновок про те, що
етнічні спільноти України як структурні елементи етнокультурного
простору, водночас відтворюють механізми збереження і розвитку
самобутніх культур.

Надалі подано співвідношення етнонаціонального та етнокультурного
просторів в загальноукраїнському й регіональному контекстах. На основі
аналізу співвідношення визначено, що структура етнокультурного простору
України складається з підструктур, утворених етнокультурними просторами
її регіонів, а етнонаціональний та етнокультурний простори України в
цілому не є ідентичними, при тому, що в регіонах вони подекуди
співпадають. Крім того, в даному підрозділі виявлено, що існує кілька
типів структурного оформлення етнокультурних просторів регіонів України,
і запропоновано класифікації регіонів за їх етнонаціональним та
етнокультурним складами.

В третьому розділі, „Функціонування етнокультурного простору України”
увага зосереджується на функціональних можливостях етнокультурного
простору України, процесах формування та взаємодії його структурних
елементів, а також вибудовуються моделі етнокультурного простору
України.

Поняття взаємодії структурних елементів етнокультурного простору України
тісно пов’язано з поняттям міжетнічної взаємодії, і тому, в даному
розділі, увага акцентується на таких її аспектах, як: міжетнічні
контакти, міжетнічне спілкування, міжетнічні зв’язки, міжетнічні
відносини, що розглядаються в культурному, а точніше мистецькому
контексті. При цьому, спираючись на розуміння культури як бінарного
феномену, що складається з культури творення і культури сприйняття, в
даному підрозділі беруться до уваги усі компоненти останнього, як-то
етнічна та культурна ідентифікація, етнічна самосвідомість, етнічні
стереотипи тощо. Аналіз феномену мови не проводився, оскільки його
достатньою мірою висвітлюють існуючі соціологічні, лінгвістичні та
психолінгвістичні дослідження, так само, як і розгляд традиції, вірувань
та звичаїв, які ми відносимо до етноконфесійного простору. Натомість,
специфіка формування етнокультурного простору України та особливості
взаємодії його структурних елементів визначаються за допомогою
мистецьких виявів, зокрема в галузі архітектури, музики, образотворчого
та театрального мистецтв, літератури та книгодруку, кінематографу та
кулінарії. На основі аналізу соціологічних та мистецтвознавчих джерел
визначається історичне підґрунтя формування етнокультурного простору
України. Поряд з цим, за допомогою здійсненого контент-ананлізу
повідомлень ЗМІ, що висвітлюють етнокультурне життя столиці останніх
років, виявляються особливості взаємодії структурних елементів
етнокультурного простору України на сучасному етапі. В результаті
стверджується, що до проголошення незалежності України (1991р) процес
формування етнокультурного простору мав фрагментарний характер. В
пізніший період у формування етнокультурного простору більш інтенсивно
включились багаточисельні, а інколи і малочисельні етнічні спільноти,
взаємодія яких, на сьогоднішній день, має інтегративний характер.

На завершення розділу подано критичний аналіз досвіду інших поліетнічних
країн, зокрема США і Канади, у розробці моделей етнонаціонального і
етнокультурного розвитку, а також вибудовано моделі етнокультурного
простору України, у відповідності з особливостями його структури,
специфікою формування і взаємодії складових елементів. На основі аналізу
робиться висновок про те, що найбільш адекватними для України моделями
етнокультурного простору в контексті етнополітичного менеджменту є
модель етнокультурного плюралізму, багатокультурності, модель засвоєння
іноетнічної культури (за Бенетом) та ліберальна модель функціонування
етнокультурного простору.

ВИСНОВКИ

На основі здійсненного аналізу наукової літератури з етнонаціональної
проблематики, джерел, офіційних документів, переписів населення України,
діяльності національно-культурних товариств, публікацій засобів масової
інформації авторка дійшла таких висновків.

Етнокультурний простір України є сферою взаємодії культур етнічних
спільнот, що проживають на її території, національно-територіальною
характеристикою країни в контексті культурного життя етнічних спільнот,
просторовим розміщенням на території України осередків етнічних культур.
Зміст поняття відображає і фіксує тісний зв’язок, або й співпадання,
географії розселення представників етносів, і географії поширення тієї
чи іншої культури в межах України. Разом з економічним, правовим,
політичним, соціальним і т.д. просторами він складає єдину цілісну
систему.

Формування етнокультурного простору України відбувається в єдності і
взаємозв’язку з іншими просторами. Його розвиток у співвідношенні із
соціальним простором сприяє корегуванню усталених комунікативних
міжпоколінних зв’язків, реанімації звичаїв, традицій та норм
спілкування, виробленню нових ціннісних орієнтацій, способу життя. На
перетині з економічним простором, розвиток етнокультурного простору
забезпечує зростання виробничих сил суспільства шляхом прояву творчої
праці, вироблення нових поглядів на власність. У взаємозв’язку з
політичним простором – формування та збереження політичної культури,
правової свідомості представників етносів.

Існує три основних виміри етнокультурного простору України:
етнонаціональний, згідно з яким ми маємо змогу виявляти наявність або
відсутність культур певних етнічних груп, їх розмаїття та унікальність,
територіальний, що дозволяє визначати розміщення осередків, тип
розповсюдження та межі впливу цих культур, а також соціокультурний,
відповідно до якого ми розкриваємо співвідношення культури творення
одного етносу та культури її сприйняття іншими етнічними спільнотами.

У функціонуванні етнокультурного простору України не спостерігається
пряма або обернена залежність між чисельністю етнічних спільнот в межах
України та активністю їх участі у формуванні етнокультурного простору,
так само, як етнокультурний та етнонаціональний склад українського
суспільства в цілому не є ідентичними.

Дослідження динаміки етнонаціональних та етнокультурних змін у регіонах
України засвідчило той факт, що чисельність етнічної спільноти не завжди
впливає на ступінь її активності у формуванні етнокультурного простору.
Скоріше, збільшення кількості представників етнічних груп можна
розглядати як причину та потенційну можливість підвищення активності цих
груп у формуванні етнокультурного простору, а зменшення їх кількісного
складу, особливо різке, може, навпаки, виступати поштовхом до
виникнення відчуття загрози зникненню культури власного етносу, а отже й
прагнення до її збереження в контексті етнокультурного простору країни.

Структура етнокультурного простору України складається з підструктур,
утворених етнокультурними просторами її регіонів та представниками
носіїв специфічних рис культури, пов’язаних з їх етнічним походженням.

Зафіксовано, що існує кілька типів структурного оформлення
етнокультурного простору регіонів України. Їх можна класифікувати за
кількістю етнічних меншин в етнокультурному просторі, часткою, яку
етнічні меншини певного регіону складають в його етнокультурному
просторі, та співвідношенням етнокультурного простору з етнонаціональним
складом.

Встановлено, що в культурних сферах діяльності спостерігається
збільшення кількості взаємодіючих елементів і підвищення її
інтенсивності. Існує кілька типів взаємодії структурних елементів
етнокультурного простору України. ЇЇ характер, на сьогоднішній день,
можна визначити як інтегративний.

Для того, щоб підтримувати гармонійну взаємодію етнічних спільнот
України необхідно розробляти моделі етнокультурного простору України,
які можна застосовувати у контексті етнополітичного менеджменту,
оскільки в іншому випадку процес формування етнокультурного простору
України відбуватиметься хаотично і непередбачено.

У процесі функціонування етнокультурного простору значної ваги
набирають управлінські моделі в контексті етнополітичного менеджменту в
сфері етнонаціонального розвитку України. В результаті критичного
аналізу моделей, які застосовуються в інших поліетнічних країнах, було
встановлено, що найбільш адекватними для України в умовах
етнокультурного відродження є модель етнокультурного плюралізму,
багатокультурності, модель засвоєння іноетнічної культури та ліберальна
модель функціонування етнокультурного простору. Вони частково
реалізуються в контексті сучасного суспільного розвитку незалежної
України.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Суліменко О.О. До питання визначення поняття „етнокультурний простір
України”. — Вісник Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. — Вип.15.- 2003.- С. 3-10.

Суліменко О.О. Роль і місце театру як соціальної інституції в
крос-культурній комунікації етнічних спільнот України. — Вісник
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія.
Психологія. Педагогіка. — Вип.17.- 2003.-С. 30-33.

Суліменко О.О. Теоретико-методологічні засади вивчення етнокультурного
простору України. — Вісник Харківського національного університету ім.
В.Н. Каразіна. Соціологічні дослідження сучасного суспільства:
методологія, теорія, методи. – 2004. — Вип.16. – С.56-63.

Суліменко О.О. Проблема міжособистісної комунікації в контексті вивчення
етнокультурного простору України // Актуальні проблеми соціології,
психології, педагогіки: збірник наукових праць. – К.:
Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2003. – Вип.1. –
С. 65-66.

Суліменко О.О. Етнокультурний простір України // Етносоціологія: терміни
та поняття. Навчальний посібник / Євтух В.Б., Трощинський В.П., Галушко
К.Ю. – К.: Видавництво УАННП „Фенікс”, 2003. – С. 191-194.

АНОТАЦІЯ

Суліменко О.О. Структура етнокультурного простору України: формування та
взаємодія складових елементів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.03 – соціальна структура та соціальні відносини. –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню етнокультурного простору України,
процесів формування його структури та взаємодії її складових елементів.
Сформульовано визначення поняття “етнокультурний простір України”.
Визначено основні його виміри та співвідношення з іншими просторами.

На основі аналізу даних переписів населення України 1989 і 2001 років,
документів національно-культурних товариств етнічних спільнот України й
етнічної преси окреслено структуру етнокультурного простору України та
регіонів, визначено специфіку її формування і особливості взаємодії
структурних елементів, розроблено моделі етнокультурного простору
України та запропоновано рекомендації щодо їх застосування в контексті
етнополітичного менеджменту.

Ключові слова: етнокультурний простір, структура етнокультурного
простору, міжетнічна взаємодія, міжкультурна взаємодія, моделі
етнокультурного простору, поліетнічність, багатокультурність, етнічні
спільноти, національно-культурні товариства, міжетнічна толерантність.

АННОТАЦИЯ

Сулименко О.О. Структура этнокультурного пространства Украины:
формирование и взаимодействие составных элементов. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата
социологических наук по специальности 22.00.03 – социальная структура и
социальные отношения. – Киевский национальный университет имени Тараса
Шевченко, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию этнокультурного
пространства Украины, процессам формирования его структуры и
взаимодействия составных элементов. Сформулировано определение понятия
„этнокультурное пространство Украины”. Определены его основные измерения
и соотношение с другими пространствами.

На основе анализа данных переписей населения Украины 1989 и 2001 годов,
документов национально-культурных организаций этнических групп Украины и
этнической прессы была обозначена структура этнокультурного пространства
Украины и регионов, специфика ее формирования и особенности
взаимодействия структурных элементов, построены модели этнокультурного
пространства Украины и предложены рекомендации по их использованию в
контексте этнополитического менеджмента.

Ключевые слова: этнокультурное пространство, структура этнокультурного
пространства, межэтническое взаимодействие, межкультурное
взаимодействие, модели этнокультурного пространства, полиэтничность,
поликультурность, этнические группы, национально-культурные организации,
межэтническая толерантность .

ANNOTATION

Sulimenko O. Structure of Ethnocultural Space of Ukraine:
Formation and It’s Components Interaction. – Manuscript.

The dissertation for obtaining a scientific degree of the
Candidate of sociological sciences in speciality 22.00.03 – social
structure and social relations. – Kyiv Taras Shevchenko National
University, Kyiv, 2004.

Dissertation is devoted to researching of ethnocultural space
of Ukraine, process of it’s structure formation and forming components
interaction. Definition of concept “ethnocultural space of Ukraine” has
been formulated. Мeasurements of ethnocultural space of Ukraine and it’s
correlation with other spaces have been determined.

On the basis of analysis of census of Ukraine (1989-2001), documents of
national and cultural organizations of ethnic groups of Ukraine,
mass-media exemplars about cultural foundations and events of ethnic
groups of Ukraine, it was defined the structure of etnocultural space of
Ukraine and it’s regions, specifics and regularity of forming components
interaction, were worked out models of ethnocultural space of Ukraine
and represented recommendations for using them in the context of
ethnopolitical management.

Keywords: ethnocultural space of Ukraine, structure of
ethnocultural space of Ukraine, ethnical interaction, cross-cultural
interaction, models of ethnocultural space of Ukraine, multiethnicity,
multiculturalism, ethnic groups, national and cultural organizations,
interethnic tolerance.

PAGE 9

Похожие записи