Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

На правах рукопису

Акімов Дмитро Ігорович

УДК 316.334.3

Стимулювання громадянської активності в українському суспільстві як
проблема соціоінженерної діяльності

Спеціальність: 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Харків -2004

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі соціології Міжрегіональної Академії
управління персоналом (м.Київ)

Науковий керівник —

доктор соціологічних наук, доцент Судаков Володимир Іванович,

Міжрегіональна Академія управління персоналом (м.Київ), завідувач
кафедри соціології

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор Куценко Ольга Дмитрівна, Харківський
національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри
соціології, завідувач лабораторії соціологічних досліджень

кандидат філософських наук, доцент Поступний Олександр Миколайович,
Національний технічний університет “Харківський політехнічний інститут”,
завідувач кафедри соціології і політології

Провідна установа: Інститут соціології НАН України (м.Київ).

Захист дисертації відбудеться «28» вересня 2004 р. о 12 год. на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського
національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077,
м.Харків, пл.Свободи, 4, ауд. № 2-49

З дисертацією можна ознайомитись в Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою:
61077, м.Харків, пл.Свободи, 4.

Автореферат розіслано 27.08.2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Шеремет
І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процеси демократизації українського суспільства
формують стратегічний напрямок його системної трансформації, визначають
найважливіші тенденції соціальних змін. У той же час у соціальних
змінах, що відбуваються, наочно виявляються і кризові процеси, котрі
загалом пов’язані з об’єктивними і суб’єктивними складностями
перехідного періоду від тоталітаризму до демократії.

Одна з таких найважливіших тенденцій відбиває певні суперечності
формування громадянського суспільства в Україні. Моніторингові
соціологічні дослідження, проведені вченими Інституту соціології НАН
України в другій половині 90-х років, зафіксували досить примітну
обставину. З одного боку, спостерігається значне збільшення політичних
партій, громадських організацій, чисельність яких зараз перевищує 20
тис., однак, з іншого боку – досить вузькою залишається їх соціальна
база. Так, загальна чисельність людей, які реально брали в 2000-2003
роках участь у діяльності політичних партій, склала менше 2% населення
України. При цьому 82,3% громадян України, як показали підсумки
досліджень 2003 р., взагалі не беруть участі у роботі будь-якої
громадської організації. Саме тому стимулювання громадянської активності
повинне стати найважливішою умовою прогресу в подальшому здійсненні
демократичних реформ в Україні.

Пошук оптимальних шляхів розв’язання даної проблеми можна розглядати як
специфічне завдання соціоінженерної діяльності. Однак слід зазначити, що
наукова розробка проблеми стимулювання громадянської активності в
соціоінженерному аспекті має певні труднощі, котрі загалом можна
пояснити причинами слабкої вивченості: 1) соціального змісту
трансформаційного процесу українського суспільства; 2) тенденцій
розвитку інституційної системи громадянського суспільства; 3)
технологічних засобів і напрямків стимулювання громадянської активності;
4) специфіки принципів соціального проектування нових демократичних
інституцій громадянського суспільства; 5) стратегій формування
адекватної реаліям перехідного суспільства технологічної моделі
соціальної політики як інструмента гармонізації соціальних нерівностей
та стимулювання громадянської активності.

Саме тому тема дисертаційного дослідження є актуальною як у
науково-теоретичному, так і в практичному аспектах.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане в рамках наукової програми “Управління соціальними
процесами в перехідному суспільстві”, що здійснюється вченими
Міжрегіональної Академії управління персоналом (м. Київ) з 1998 року по
сьогодні.

Ступінь наукової розробленості теми дослідження. Тема дисертації є
недостатньо розробленою як у теоретичному, так і в практичному аспектах.
Слід зазначити, що головним напрямком при вивченні процесів системної
трансформації українського суспільства в 90-х роках були дослідження
процесів державного будівництва, проблем геополітичної орієнтації
України як незалежної держави в контексті запроваджених економічних і
політичних реформ. І набагато менше уваги вчені присвячували аналізу
тенденцій формування і розвитку громадянського суспільства в Україні.
Лише у другій половині 90-х років з’являються роботи, які певним чином
визначають специфічні напрямки наукової розробки даної проблеми.
По-перше, аналізу соціально-економічних, політичних і духовних чинників
самоорганізації українського суспільства присвячені праці В. Андрущенка,
В. Бабкіна, В. Бакірова, В. Врублевського, О. Донченко, О. Іваненко,
О. Лановенка, Н. Лисиці, Ф. Канаха, В. Князєва, Л. Кравчука, В. Кременя,
Л. Кучми, Н. Нижник, В. Пилипенка, С. Пирожкова, Ф. Рудича, А. Ручки,
Д. Табачника, В. Ткаченка, А. Ткачука, О. Шевченка та ін. По-друге,
проблеми соціальної структури і соціальної активності різних соціальних
верств українського суспільства розглядаються в роботах В. Ворони,
С. Войтовича, Є. Головахи, Н. Костенко, О. Куценко, О. Кучеренка,
С. Макєєва, М. Михальченка, С. Оксамитної, Н. Паніної, І. Прибиткової,
В. Тарасенка, Н. Толстих, М. Чурилова, О. Швачко, О. Якуби та ін.
По-третє, виділяється напрямок, пов’язаний з аналізом процесів
функціонування інститутів громадянського суспільства — праці В. Бебика,
М. Головатого, М. Головка, В. Євтуха, В. Журавського, І. Кураса,
М. Михальченка, О. Нельги, Н. Отрешко, Ю. Привалова, Т. Рудницької,
О. Сидоренка, В. Танчера, В. Степанека, С. Тостоухової, Л. Шкляра,
М. Шульги, Ю. Яковенка та ін. По-четверте, у ряді праць аналізуються
проблеми формування нової, стимулюючої громадянську активність моделі
соціальної політики в Україні. Це, зокрема, дослідження А. Арсеєнка,
Н. Вітренко, Г. Голеусової, Г. Дмитренка, В. Жукова, О. Куценко,
Е. Лібанової, М. Лукашевича, В. Новикова, Г. Осового, О. Палій,
Ю. Саєнка, М. Сакади, В. Скуратівського, В. Судакова, В. Тарасенка,
М. Туленкова, Г. Щокіна, А. Ягодки та ін.

Слід відмітити, що зазначені проблеми, з огляду на однотипний характер
перехідних процесів, досить активно досліджуються в країнах СНД і,
зокрема, у Росії, про що свідчать роботи Г. Атаманчука, Т. Богомолової,
І. Бутенка, С. Бикової, Ю. Волкова, Т. Заславської, А. Здравомислова,
В. Ільїна, Г. Осадчої, Г. Осипової, В. Радаєва, Н. Римашевської,
Р. Ривкиної та ін.

Однак тема стимулювання громадянської активності ні в діяльнісному, ні в
інституційному аспектах спеціально не розглядалася. Відсутнє і наукове
розуміння її соціоінженерного змісту. Багато в чому це пов’язано з
певними труднощами в осмисленні наукового статусу соціоінженерної
діяльності. Наукові праці Г. Антонюка, В. Воловича, В. Дудченка,
В. Іванова, В. Макаревича, В. Патрушева, В. Подшивалкиної, І. Попової,
Ю. Рєзника, Є. Суїменка, О. Уржі, В. Щербини, А. Ячного та ін., а також
західних теоретиків З. Баумана (Z. Bauman), П. Бурдьє (P. Bourdieu),
Ю. Габермаса (U. Habermas) Р. Дарендорфа (R. Dahrendorf), Н. Лумана
(N. Lumann), Р. Мертона (R. Merton), Т. Парсонса (T. Parsons), А. Печчеи
(A. Peccei), К. Поппера (K. Popper) та ін. загалом відображують
конструктивні зусилля щодо обґрунтування науково-практичної значущості
соціоінженерної діяльності для розв’язання завдань суспільної
модернізації та демократизації суспільного життя. Проте питання стосовно
розуміння наукового статусу соціальної інженерії, визначення специфіки
її пізнавальних та практичних функцій залишаються гостро дискусійними,
що значно ускладнює ефективне використання потенціалу соціальної
інженерії при розробці ефективних технологій стимулювання громадянської
активності в Україні.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
концептуальне обґрунтування значущості соціоінженерного підходу до
розробки стратегії стимулювання громадянської активності в сучасному
українському суспільстві.

Для досягнення мети в дисертації поставлені такі дослідницькі завдання:

виокремити теоретико-методологічну специфіку соціоінженерної
діяльності;

обґрунтувати значущість ідентифікації соціального змісту
трансформаційного процесу українського суспільства як концептуальної
основи формування соціоінженерної стратегії стимулювання громадянської
активності;

дослідити феномен громадянської активності в пострадянській Україні,
проаналізувати умови та особливості її інституціалізації, а також
схарактеризувати технологічну специфіку стимулювання громадянської
активності в українському суспільстві;

на основі узагальнення досвіду функціонування Міжнародного Рейтингу
«Золота Фортуна» визначити та схарактеризувати принципи соціального
проектування нових демократичних інституцій стимулювання громадянської
активності;

здійснити аналіз ефективності основних технологічних моделей соціальної
політики як інструмента гуманізації суспільних відносин і стимулювання
громадянської активності в українському суспільстві.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є стан
громадянської активності в Україні. Предметом дисертаційної роботи є
соціальні механізми та технологічні засоби стимулювання громадянської
активності в Україні.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали праці українських та
закордонних науковців, в яких обґрунтовуються можливості соціальної
інженерії при вирішенні завдань гуманізації та демократизації
суспільного життя, а також новітні наукові дослідження соціальної
структури, соціальної активності та процесу формування громадянського
суспільства в Україні.

Методи дослідження. У ході дослідження автором використовувалися
загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія,
типологізація, моделювання, а також специфічні дослідницькі
соціоінженерні методики, зокрема, соціальна діагностика, соціальне
проектування, соціальне конструювання.

Емпірична основа дослідження. Емпіричну базу дисертаційної роботи в
основному склали моніторингові соціологічні дослідження, проведені в
1994-2003 роках вченими Інституту соціології НАН України,
інформаційно-аналітичні матеріали, які були опубліковані в наукових
соціологічних виданнях, а також емпіричні дані вітчизняної і міжнародної
статистики.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні
розв’язано важливе наукове завдання: обґрунтовано теоретичну і практичну
значущість соціоінженерного підходу при дослідженні проблем формування
ефективних інституційних механізмів стимулювання індивідуальних і
колективних форм громадянської активності в Україні. У процесі наукової
розробки дисертаційної теми автором одержані такі нові наукові
результати:

— у нових концептуальних координатах у дисертації розкрито
поліфункціональний зміст соціоінженерної діяльності як: а) специфічного
типу науково-пізнавальної та організаційно-управлінської практики,
б) процесу безперервного отримання інформації стосовно стану соціальних
об’єктів з метою оптимізації їх функціонування та розвитку; в) засобу
вирішення соціальних проблем шляхом розробки та впровадження
соціоінженерних проектів та соціальних технологій;

— доведено, що визначальними чинниками соціального змісту
трансформаційного процесу українського суспільства є: 1) орієнтаційні
динамічні соціальні нерівності та 2) структурні соціальні нерівності.
Практичні потреби в гармонізації даних нерівностей обумовлюють
необхідність формування як вузько спеціалізованих, так і інтегральних
стратегій соціоінженерної діяльності. Стимулювання громадянської
активності є інтегральним напрямком соціоінженерної діяльності в
Україні;

— вперше здійснено дослідження специфіки системоутворюючих компонентів
феномену громадянської активності, яке дозволило з’ясувати, що
технологічна специфіка стимулювання громадянської активності виявляється
в необхідності створення і актуалізації технологій своєчасного
суспільного реагування, підтримки і визнання суспільно значущих трудових
зусиль і результатів, вчинків і реальних заслуг громадян перед
суспільством і державою;

— визначено зміст технологічних принципів соціального проектування нових
демократичних організацій і інституцій стимулювання громадянської
активності в Україні, якими є: 1) демократична спрямованість;
2) відкритість і гласність; 3) толерантність; 4) патріотизм;
5) технологічність;

— наведено нові аргументи, які доводять неефективність та
безперспективність здійснюваної в Україні патерналістської технологічної
моделі соціальної політики та обґрунтовано позицію щодо перспективності
розробки інтегрованої активістської моделі соціальної політики, яка є
орієнтованою на стимулювання громадянської активності через посилення
процесів самозабезпечення та самозайнятості.

Теоретичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення одержаних
результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що наукова
розробка проблеми стимулювання громадянської активності в українському
суспільстві саме в аспекті соціоінженерної діяльності є безпосередньо
пов’язаною з поглибленням наукових уявлень та знань щодо основоположних
засад розвитку інституційної системи громадянського суспільства в
Україні та формування ефективних механізмів суспільного впливу на
процеси самоорганізації та громадянської консолідації українського
суспільства.

Практична значущість результатів. По-перше, результати дисертації, з
урахуванням запропонованого автором розуміння поліфункціонального
характеру соціоінженерної діяльності, можуть бути використані в
подальших наукових розробках теорії соціальної інженерії. По-друге,
результати можуть бути реалізовані безпосередньо на прикладних рівнях
соціоінженерної діяльності в процесі розробки конкретних програм та
проектів інституційного розвитку громадянського суспільства, технологій
стимулювання громадянської активності. По-третє, матеріал дисертаційної
роботи може стати інформаційним джерелом для розробки спецкурсів із
соціальної інженерії для студентів соціологічних спеціальностей.

Апробація дослідження. Основні результати і висновки дисертації
доповідалися автором на наукових конференціях, семінарах і круглих
столах, що відбулися в 1998-2001 р., зокрема, на Всеукраїнських
науково-практичних конференціях “Управління в перехідному суспільстві на
порозі ХХI століття” (Київ, 1999 р.), “Менеджмент якості сучасної
освіти” (Київ, 1999 р.), “Суспільні реформи і становлення громадянського
суспільства в Україні” (Київ, 2001 р.), “Соціологічна наука і освіта в
Україні” (Київ, 2003 р.). Ряд положень і висновків дисертації зроблені
на основі узагальнення позитивного досвіду десятирічного функціонування
нового демократичного інституту стимулювання громадянської активності –
Міжнародного Академічного Рейтингу «Золота Фортуна». Публікації за темою
дисертації здійснені у 10-ти виданнях, з них 6 – у фахових.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу,
чотирьох глав, що розподілені на два розділи, висновків, у яких
викладені основні результати дисертаційного дослідження, а також списку
210 використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 173 сторінки
(основна частина – 155 сторінок, використаних джеерел – 18 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її
наукової розробки, розкривається сутність наукового завдання та його
значущість, з’ясовується зв’язок дисертаційного дослідження з
науково-дослідницькими програмами, темами кафедри, де було виконано
роботу, висвітлюється мета, завдання, об’єкт, предмет і методи
дослідження, формулюється наукова новизна, теоретичне і практичне
значення роботи, наводяться відомості про апробацію одержаних
результатів.

Розділ 1 “Теоретико-методологічні основи формування соціоінженерної
стратегії стимулювання громадянської активності в Україні” складається з
першої та другої глав дисертації. У главі 1 “Соціоінженерна діяльність:
теоретико-методологічна специфіка та практична значущість” автор
досліджує характерні особливості концептуальних засад соціальної
інженерії як спеціалізованого інституціонального напрямку
науково-пізнавальної та організаційно-практичної діяльності. У
дисертації відзначені певні труднощі дослідження цієї проблеми.

Гостро дискусійним залишається питання про загальний науковий статус
соціальної інженерії. Якщо одна група вчених вважає важливим визначати
соціальну інженерію як міждисциплінарний науковий напрямок, то інша
група дослідників дотримується монодисциплінарної версії, доводячи, що
поняття «соціальна інженерія» є символічно узагальненою формою вираження
інженерного підходу в соціології.

Спостерігаються протилежні підходи щодо розуміння змісту поняття
«соціальна інженерія». В одних випадках зміст даного поняття
розкривається виключно в онтологічному вимірі, в інших — «соціальна
інженерія» розглядається в гносеологічному вимірі як особливий
епістемологічний ідеал соціологічної науки.

Мають місце «вузькі» і «розширені» тлумачення прагматичного змісту
соціальної інженерії.

Досить неоднозначно сучасні дослідники визначають особливості напрямків
та структури соціоінженерної діяльності. У дисертації показано, що одні
дослідники визначають чотири провідні напрямки, інші — фіксують лише
два.

Невизначеним є питання щодо ступеня розвинутості соціальної інженерії як
науково-пізнавальної та організаційно-практичної діяльності. У
дисертації звернено увагу на дискусійний характер проблеми наукового
статусу соціальної інженерії і серед західних теоретиків (З. Бауман,
П. Бурье, Ю. Габермас, К. Поппер та ін), які загалом розглядають
соціальну інженерію як органічний компонент культури життєдіяльності
ліберально-демократичного «відкритого» суспільства. Автором
аргументована продуктивність такої дослідницької стратегії і зазначено,
що об’єктом соціоінженерної діяльності є не просто «сфера належного» чи
«штучні соціальні системи», а реальні міжособистісні взаємодії,
соціальні процеси, соціальні інститути і соціальні системи. Предметною
цариною соціоінженерної діяльності є: ідентифікація, з’ясування
конкретних можливостей перетворення і практичне перетворення
міжособистісних взаємодій, соціальних процесів, соціальних інститутів і
соціальних систем. Таке розуміння об’єктних і предметних особливостей
соціоінженерної діяльності дозволяє більш чітко з’ясувати властиві їй
типологічні, процесуальні та інструментальні характеристики, які є
складовими запропонованого визначення специфіки та змісту соціонженерної
діяльності, наведеного у висновках автореферату.

Глава 2 “Ідентифікація соціального змісту трансформаційного процесу
українського суспільства як концептуальна основа формування
соціоінженерної стратегії стимулювання громадянської активності“
присвячена аналізу змісту системної трансформації сучасного українського
суспільства, що постає як теоретико-методологічне підгрунтя щодо
концептуалізації соціоінженерної діяльності. В дисертації відзначено, що
значна група вітчизняних науковців досліджує зміст трансформаційного
процесу в межах континууму «тоталітаризм – демократія». Тому специфіка
сучасного українського соціуму типово визначається за допомогою таких
понять, як «посттоталітарне суспільство», «авторитарне суспільство»,
«постсоціалістичне суспільство», «пострадянське суспільство», «перехідне
суспільство» та ін. На думку автора, дані характеристики лише в
загальному плані фіксують якісну специфіку життєдіяльності українського
суспільства, котре науковцями доволі часто тлумачиться як «слабке»,
«хаотичне», “кризове”.

Автор доводить, що перспективна стратегія з’ясування ідентифікуючих
орієнтаційних критеріїв «сучасності» українського соціуму може
формуватися в площині континууму «індустріальне суспільство –
постіндустріальне суспільство». З метою аргументації своєї позиції
дисертантом схарактеризовані якісні відмінності суспільства
індустріального та постіндустріального типу. По-перше, в
високорозвинених країнах товарне виробництво перестало бути головною
галуззю економіки, і тепер там пріоритетна роль належить сфері послуг і
галузям виробництва знань та обробки інформації. Проте сам «сервісний
сектор» економіки значною мірою формується інституційною системою
громадянського суспільства. Тому стимулювання громадянської активності
реально є важливим чинником сучасного економічного розвитку. По-друге,
одним із провідних наслідків «комп’ютерної революції» є розвиток
об’єктивних умов для більшої автономності працівника. Необхідно
враховувати, що сфера громадянського життя в розвинутих країнах є
важливою сферою розвитку здібностей людини. Тому фактор участі людини в
роботі різних громадських організацій перетворився в ресурсну базу її
виживання в інформаційному суспільстві. По-третє, інтернаціоналізація і
глобалізація ринку, розвиток глобальних інформаційних і комунікаційних
систем, посилення інтеграційних процесів у Європі значно підвищують роль
міжнародних промислових та громадських інституцій, котрі спроможні
стимулювати процеси постіндустріального розвитку України. Здійснений
аналіз дає підстави для висновку, що суттєвими компонентами соціального
змісту трансформаційного процесу українського суспільства є певні
суперечності орієнтаційного типу, які можна ідентифікувати як
орієнтаційні динамічні соціальні нерівності.

У дисертації доведено значущість ідентифікації структурних соціальних
нерівностей, котрі також є важливими компонентами соціального змісту
трансформаційного процесу українського суспільства. У роботі здійснено
аналіз основних тенденції соціальної поляризації українського соціуму,
обґрунтовано значущість вирішення завдання гармонізації соціальних
нерівностей соціоінженерними засобами посилення впливу на процеси
самоорганізації та самоврядування, а також шляхом підвищення
ефективності соціальної політики. Таким чином, у практичному плані
виникає необхідність формування як вузько спеціалізованих, так і
інтегральних стратегій соціоінженерної діяльності. Стимулювання
індивідуальних і колективних форм громадянської активності є найбільш
значущою інтегральною стратегією соціоінженерної діяльності.

2 z ? ?

th

L

6 ? \

^

`

?

&

&

4янами своїх зобов’язань відносно інституту держави. Другий аспект
поняття «громадянська активність» відображує специфічну систему
напрямків діяльності людей, пов’язаних зі здійсненням суспільних функцій
організації соціального життя в тих сферах, котрі не можуть ефективно
регулюватися державою. Третій аспект поняття «громадянська активність»
відображує специфічну систему процесів самоактуалізації людьми своїх
творчих потенцій, значущих потреб та інтересів засобом створення певних
суспільних об’єднань, професійних спілок, кооперативів, громадських
рухів, фондів.

Урахування змісту даних аспектів дозволяє більш коректно підійти до
аналізу проблеми інституційної організації громадянського суспільства в
Україні. Проте необхідно враховувати наступні особливості. В Україні, як
у пострадянському суспільстві, створення і функціонування інститутів
громадянського суспільства певним чином контролюється державою. Отже
вони реально існують як «юридичні особи», тобто як специфічні суб’єкти
правовідносин.

У дисертації наведено узагальнену модель інституційної системи
громадянського суспільства в Україні. Оцінюючи зміст даної моделі,
дисертант відзначає, що власне інституційну систему громадянського
суспільства формують його прибутковий та неприбутковий сектори. Автор
погоджується з дослідниками (М. Головатий, І. Курас та ін.), котрі
оцінюють міру розвитку громадянського суспільства за критерієм динаміки
розвитку його неприбуткового сектора. В дисертації наведені дані, котрі
ілюструють процес стрімкого зростання громадських організацій в Україні.
Проте реальна частка громадян України, які беруть участь у роботі
громадських організацій, за даними моніторингових досліджень складає від
10% до15%, а молоді — лише 5%.

У дисертації аргументовано, що об’єктивні умови, котрі визначають
необхідність стимулювання громадянської активності в Україні, формують
певні суперечливі тенденції соціально-політичного розвитку, що
відображують: а) протиріччя політичного структурування українського
суспільства; б) протиріччя світоглядного порядку щодо стабільності і
цінностей сучасних західних демократій; в) протиріччя вибору оптимальної
моделі геополітичної орієнтації України; г) протиріччя трансформації
механізмів і форм участі громадян у суспільно-політичному житті України.

На основі здійсненого аналізу змісту даних тенденцій автором доведено,
що процес стимулювання громадянської активності має свою технологічну
специфіку, котра суттєво відрізняється від існуючих технологій
стимулювання праці, оскільки громадянська активність є зумовленою не
тільки трудовими процесами, але й соціально значущими вчинками
індивідуальних або колективних суб’єктів, їх реальними заслугами і
суспільними досягненнями. Тому технологічна специфіка стимулювання
громадянської активності виявляється в необхідності створення та
актуалізації технологій своєчасного суспільного реагування, підтримки і
визнання суспільно значущих трудових зусиль і результатів, вчинків і
реальних заслуг громадян перед суспільством і державою.

У дисертації відзначено, що провідними суб’єктами стимулювання
громадянської активності є: 1) держава; 2) громадські організації;
3) сама людина як активно діючий громадянин. Враховуючи цю обставину в
дисертації аргументовано, що найважливішими соціоінженерними чинниками
стимулювання громадянської активності в Україні є цілеспрямовані зусилля
у таких напрямках: а) розробка соціальних технологій активізації
державної політики з розвитку інституціональної системи громадянського
суспільства в Україні; б) розробка соціоінженерних проектів
трансформації соціальних функцій громадських організацій, що діяли в
радянський період; в) пошук адекватних сучасному етапу розвитку
українського суспільства принципів соціального проектування нових
демократичних інститутів стимулювання індивідуальних і колективних форм
громадянської активності.

У дисертації звернено увагу, що в Україні в даний час, уже склалася
певна інституційна система, яка є функціонально орієнтованою на
розв’язання завдань безпосереднього стимулювання громадянської
активності. Проте діє вона неефективно, оскільки формувалася стихійно і
без належного наукового обґрунтування. Тому, на думку дисертанта, певне
наукове значення має узагальнення досвіду десятирічного функціонування
Міжнародного Рейтингу ”Золота Фортуна”, котрий сформувався як стабільно
діючий новий демократичний інститут стимулювання індивідуальних і
колективних форм громадянської активності. Успіх соціального проекту
Рейтингу в дисертації пояснено ефективністю технологічних принципів,
котрі визначають його практичне функціонування. До таких принципів
належать: 1) демократична спрямованість, тобто практичне сприяння
процесам демократизації українського суспільства через створення
стимулюючих механізмів за допомогою 26 номінацій Рейтингу 2) відкритість
і гласність, що формують механізм визнання широкими колами громадськості
соціальної значущості реальних результатів індивідуальної і колективної
творчості.; 3) толерантність — сприяння розвитку ненасильницьких
комунікацій в українському суспільстві, соціальної єдності та злагоди;
4) патріотизм, сутність якого виявляється в популяризації кращих
досягнень і результатів – усього того, чим сьогодні реально багата і
може пишатися Україна; 5) технологічність, що виявляється в можливості
організації однотипних інститутів в інших регіонах України та інших
постсоціалістичних країнах.

Дані принципи досить ефективно і оптимально забезпечують функціонування
Рейтингу, реалізацію його мети і завдань на всіх етапах річного циклу:
а) генези номінаційного процесу; б) формування соціальних механізмів
розвитку номінаційного процесу; 3) кульмінації номінаційного процесу.

Глава 4 “Соціальна політика як технологічний спосіб гуманізації
суспільних відносин і стимулювання громадянської активності в Україні
(проблема адекватної технологічної моделі)” присвячена аналізу
технологічних моделей соціальної політики як засобу регулювання
соціальних нерівностей та гуманізації суспільного життя. У дисертації
уточнено зміст поняття “соціальна політика” як соціологічної категорії і
запропоновано таке визначення: соціальна політика — це необхідний
науково обґрунтований інструмент і технологічний спосіб гармонізації
соціальних нерівностей, а також забезпечення соціальної рівноваги між
різними верствами суспільства.

Автором звернено увагу на гуманітарні пріоритети в суспільному
призначенні соціальної політики, котра повинна формувати умови для
реалізації людиною свого потенціалу в усіх сферах суспільного життя.
Саме тому суб’єктами соціальної політики є не тільки виключно політичні
інститути, але й інститути громадянського суспільства, які розробляють і
реалізують соціальні програми, проекти та акції, спрямовані на
стимулювання громадянської активності насамперед в аспектах посилення
режимів самозабезпечення та самозайнятості громадян, та здійснення
благочинних заходів щодо соціального захисту вразливих соціальних груп.
У дисертації доведено, що соціальна політика, здійснювана в колишньому
СРСР, не створювала стимули продуктивного самозабезпечення і
самозайнятості громадян, оскільки це була політика життєзабезпечення
широких верств населення на рівні мінімальних споживчих стандартів.

У роботі відзначено, що в світовій практиці найбільш поширеними є три
основні технологічні моделі соціальної політики: активна модель (яка є
орієнтованою на створення для кожного громадянина правових та
економічних можливостей для забезпечення свого власного добробуту);
реабілітаційна модель (яка ґрунтується на принципі оперативної адресної
допомоги людям, котрі з певних причин не можуть розглядатися як
повноцінні суб’єкти суспільного життя); пасивна (патерналістська) модель
(принципи її реалізації пов’язані з запровадженням централізованої
системи масових грошових виплат, компенсацій, пільг та субсидій).
Автором систематизовані та проаналізовані різні емпіричні дані, котрі
загалом характеризують гостроту соціальних нерівностей в Україні. На
підставі здійсненого аналізу в дисертації аргументована позиція щодо
перспективності розробки інтегрованої активістської моделі соціальної
політики, яка б одночасно була орієнтованою на стимулювання економічного
росту, гармонізацію соціальних нерівностей і стимулювання громадянської
активності населення України.

ВИСНОВКИ

Недостатня ефективність здійснюваних в Україні реформ багато в чому
зумовлена низьким рівнем соціоінженерного забезпечення реформаторських
дій. Саме тому обґрунтування значущості соціоінженерного підходу у
розв’язанні завдань стимулювання громадянської активності в Україні є
важливою й перспективною науковою і практичною проблемою. Узагальнення
основних результатів дисертаційного дослідження, дозволяє зробити такі
висновки:

Соціоінженерна діяльність – це: 1) специфічний тип науково-пізнавальної
та організаційно-управлінської практики, зміст якої пов’язаний з
ідентифікацією, з’ясуванням можливостей перетворення на основі інновацій
і практичним перетворенням соціальних об’єктів різного типу; 2) процес
постійного отримання інформації про стан соціальних об’єктів з метою
створення ефективних механізмів забезпечення їх оптимального
функціонування і розвитку; 3) засіб стимулювання, стабілізації та
гармонізації соціальних взаємодій шляхом розробки і впровадження
соціоінженерних проектів і соціальних технологій за допомогою
спеціальних процедур і методів (соціальної діагностики, соціальної
експертизи, соціального прогнозування, соціального програмування,
проектування, конструювання та ін.).

Практична ефективність соціоінженерної діяльності безпосередньо залежить
від ступеня адекватності ідентифікації соціального змісту
трансформаційного процесу українського суспільства. У дисертації
аргументовано, що ключовими чинниками соціального змісту
трансформаційного процесу українського суспільства є: а) орієнтаційні
динамічні соціальні нерівності, що виражають його прогресивну
орієнтаційну та інтеграційну спрямованість і б) структурні соціальні
нерівності, що відображують тенденції поляризації соціальної структури.
Обґрунтовано, що практичні потреби в гармонізації даних нерівностей
обумовлюють зміст спеціалізованих та інтегральних стратегій
соціоінженерної діяльності.

Пріоритетними і найбільш ефективними спеціалізованими соціоінженерними
стратегіями є: а) соціоінженерне забезпечення соціальної політики
держави; б) соціоінженерне забезпечення політики формування
демократичного громадянського суспільства; в) соціоінженерне
забезпечення розвитку місцевого самоврядування; г) соціоінженерне
забезпечення діяльності підприємств і промислових корпорацій.
Стимулювання індивідуальних і колективних форм цивільної активності є
інтегральним напрямком соціоінженерної діяльності в Україні.

Громадянська активність є соціальним феноменом, системоутворюючими
компонентами якого є: а) комплекс діяльнісних чинників, що зумовлені
завданнями дієвої реалізації громадянами законодавчо гарантованих прав і
свобод, а також завданнями щодо виконання громадянами своїх обов’язків
перед державою; б) напрямок діяльності людей, пов’язаний зі здійсненням
громадянами суспільних функцій у тих сферах життя суспільства, котрі не
можуть ефективно регулюватися державою; в) процес самоактуалізації
людьми своїх творчих потенцій засобом формування громадських інституцій
і участі в їх роботі.

Об’єктивні умови, що визначають необхідність стимулювання громадянської
активності в Україні, формують тенденції соціально-політичного розвитку,
що відображують: а) протиріччя політичного структурування українського
суспільства; б) протиріччя світоглядного порядку щодо стабільності і
цінностей сучасних західних демократій; в) протиріччя вибору оптимальної
моделі геополітичної орієнтації України; г) протиріччя трансформації
механізмів і форм участі громадян у суспільно-політичному житті України.

Найважливішими соціоінженерними напрямками стимулювання громадянської
активності в Україні є: а) розробка соціальних технологій активізації
державної політики з розвитку інституціональної системи громадянського
суспільства; б) розробка соціоінженерних проектів трансформації
соціальних функцій громадських організацій, що діяли в радянський
період; в) пошук і обґрунтування адекватних сучасному етапу розвитку
українського суспільства принципів соціального проектування нових
демократичних інститутів стимулювання індивідуальних і колективних форм
громадянської активності.

Технологічна специфіка процесу стимулювання громадянської активності
виявляється в необхідності створення і актуалізації технологій
своєчасного суспільного реагування, підтримки і визнання суспільно
значущих трудових зусиль і результатів; вчинків і реальних заслуг
громадян перед суспільством і державою.

Найбільш значущими технологічними принципами соціального проектування
нових демократичних інститутів стимулювання індивідуальних і колективних
форм громадянської активності є демократична спрямованість, відкритість
і гласність, толерантність, патріотизм, технологічність. Пріоритети у
виборі конкретних стимулів (матеріальних, моральних,
соціально-психологічних, творчих) зумовлюються як технологічними
особливостями, так і цілями проектування соціальних інститутів,
орієнтованих на стимулювання громадянської активності.

Соціальна політика — це необхідний науково обґрунтований інструмент і
технологічний спосіб гармонізації соціальних нерівностей, а також
забезпечення соціальної рівноваги між різними шарами суспільства.
Суб’єктами соціальної політики є не лише політичні інститути, але й
інститути громадянського суспільства, які розробляють і реалізують
соціальні програми, проекти та акції, котрі спрямовані на стимулювання
громадянської активності насамперед в аспектах посилення режимів
самозабезпечення та самозайнятості громадян, а також соціального захисту
вразливих верств населення.

У світовій практиці найбільш поширеними є три основні технологічні
моделі соціальної політики: активна, реабілітаційна і пасивна
(патерналістська) моделі. Соціальна політика, яка здійснювалась в
колишньому СРСР, була політикою життєзабезпечення широких верств
населення на рівні мінімальних споживчих стандартів. З урахуванням
західного досвіду організації соціального захисту населення таку
соціальну політику під кутом аналізу її технологічної специфіки, можна
визначити як вульгаризований варіант патерналістської моделі соціальної
політики. На основі аналізу емпіричних даних, що характеризують гостроту
соціальних нерівностей в Україні, в дисертації аргументована позиція
щодо перспективності розробки інтегрованої активістської моделі
cоціальної політики, яка б сприяла поєднанню вимушених
протекціоністських та реабілітаційних заходів при збереженні
пріоритетної значущості зусиль щодо стимулювання процесів
самоорганізації суспільного життя та громадянської активності через
зняття обмежень вільної економічної діяльності як засобу продуктивного
самозабезпечення та самозайнятості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Акимов Д. Стимулирование гражданской активности личности: противоречия и
перспективы // Персонал.– 1998.– № 6.– С. 46 – 48.

Акимов Д. Политическая элита Украины: опыт концептуального анализа //
Персонал.– 1999.– № 1.– С. 31-33.

Акимов Д.И. Стимулирование гражданской активности как фактор развития
демократического процесса // Вісник Академії праці і соціальних відносин
Федерації профспілок України. Науково-практичний збірник.- 2000.-
№1.-С.5-7.

Акимов Д. Украина на пути к демократии (социологический анализ тенденций
демократического развития) // Соціальні виміри суспільства. Зб.
наук.праць.- Вип. 5.- К.: Інститут соціології НАН України, 2002.-
С.56-66.

Акимов Д. Проблема идентификации содержания трансформационного процесса
украинского общества // Соціальні виміри суспільства. Зб. наук.праць.-
Вип. 6.- К.: Інститут соціології НАН України, 2002.- С.207-220.

Акімов Д.І. Громадянська активність як суспільне явище: онтологічний
зміст та технологічна специфіка стимулювання // Вісник Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. — Сер. Соціологія,
психологія, педагогіка. — 2003.-№17-18. — С. 77-84.

Інші видання:

Акімов Д. Стабільне громадянське суспільство як чинник демократичного
розвитку України // Суспільні реформи та становлення громадянського
суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За ред. В.І
Лугового, В.М.Князєва. — К.: УАДУ, 2001. – Т.2. — С.397-399.

Акимов Д.И. Гражданская активность как проблема социологического анализа
//Муниципальное управление и местное самоуправление: Сб. научн. трудов /
Отв. ред. Л.Б.Истомина. — Вып.2.- Москва-Тула, 2002.- С.173-176.

Акимов Д.И. Социальная политика как технологический способ улучшения
качества жизни // Стратегия устойчивого развития: современный мир –
Приднестровье. – Тирасполь: ЦСПИ “Перспектива”, 2003.- С.173-177.

Акімов Д.І. Стимулювання громадянської активності акціонерів як
теоретична та практична проблема сучасної соціології управління //
Соціологічна наука і освіта в Україні: Зб. наук. праць. – Вип. 2./ Укл..
М.Ф.Головатий, В.І.Судаков. – К.:МАУП.2003.-С.392-394.

АНОТАЦІЯ

Акімов Д.І. Стимулювання громадянської активності в українському
суспільстві як проблема соціоінженерної діяльності – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.04. – спеціальні та галузеві соціології. —
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2004.

У дисертаційному дослідженні обґрунтована науково-теоретична і практична
значущість соціоінженерного підходу при розв’язанні завдань формування
ефективних інституційних механізмів стимулювання індивідуальних і
колективних форм громадянської активності в сучасному українському
суспільстві. Автором розкрита типологічна, процесуальна та
інструментальна специфіка соціоінженерної діяльності, охарактеризовані
провідні соціоінженерні напрямки стимулювання громадянської активності.
У дисертації дана характеристика феномену громадянської активності,
визначена технологічна специфіка її стимулювання та система принципів
соціального проектування нових демократичних інститутів стимулювання
громадянської активності в Україні. У дисертації здійснено аналіз
основних технологічних моделей соціальної політики як інструмента
гуманізації суспільних відносин і стимулювання громадянської активності
в українському суспільстві.

Ключові слова: громадянська активність, громадянське суспільство,
стимулювання, соціоінженерна діяльність, соціальна політика, українське
суспільство.

Акимов Д.И. Стимулирование гражданской активности в украинском обществе
как проблема социоинженерной деятельности – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04. – специальные и отраслевые социологии. —
Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2004.

В диссертационном исследовании обоснована научно-теоретическая и
практическая значимость социоинженерного подхода в решении задач
формирования эффективных институциональных механизмов стимулирования
индивидуальных и коллективных форм гражданской активности в современном
украинском обществе.

Автором в новых концептуальных координатах раскрыт полифункциональный
статус социоинженерной деятельности как:

специфического типа научно-познавательной и
организационно-управленческой практики,

процесса непрерывного получения информации о состоянии социальных
объектов в целях оптимизации их функционирования и развития;

средства и инструмента решения социальных проблем посредством разработки
и внедрения социоинженерных проектов и социальных технологий.

Автором доказано, что ключевыми факторами социального содержания
трансформационного процесса украинского общества являются:
ориентационные динамические социальные неравенства, структурные
социальные неравенства. Практические потребности в гармонизации данных
неравенств обусловливают необходимость формирования как узко
специализированных, так и интегральных стратегий социоинженерной
деятельности. Стимулирование гражданской активности является наиболее
значимой интегральной стратегией социоинженерной деятельности.

В диссертации осуществлено исследование специфики системообразующих
компонентов феномена гражданской активности, позволившее выяснить, что
технологическая специфика стимулирования гражданской активности
проявляется в необходимости создания и актуализации технологий
современного общественного реагирования, поддержки и признания
общественно значимых трудовых усилий и результатов, поступков и реальных
заслуг граждан перед обществом и государством. Автором определено
содержание технологических принципов социального проектирования новых
демократических организаций и институтов стимулирования гражданской
активности в Украине, которыми являются: демократическая направленность;
открытость и гласность; толерантность; патриотизм; технологичность.

В диссертации приведены новые аргументы, доказывающие неэффективность и
бесперспективность патерналистской технологической модели социальной
политики и обоснована позиция относительно важности разработки
интегрированной активистской модели социальной политики, которая была бы
ориентированной на стимулирование гражданской активности через усиление
процессов самообеспечения и самозанятости.

Ключевые слова: гражданская активность, гражданское общество,
стимулирование, социоинженерная деятельность, социальная политика,
украинское общество.

Akimov D. I. Stimulation of Civil Activity in Ukrainian Society as a
Problem of Socioengineering Explorations.

Thesis for a candidate’s degree by speciliality 22.00.04 – special and
branch socіologies. — V.N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv,
2004.

The dissertation research substantiated the significance of the
socioengineering approach to the forming of effective institutional
mechanisms of stimulation individual and collective forms of civil
activity in the contemporary Ukrainian society. The typological,
processual and instrumental peculiarities of socioengineering activity
have been analyzed by the author. The basic socioengineering directions
for the stimulation of civil activity have been defined. The civil
activity phenomena and technological peculiarities of its stimulation
are characterized. There were analyzed basic thechnological models of
social policy as instruments for the humanisation of social relations
and for the stimulation of civil activity. The author offered the system
of the principles for social construction of new democratic institutes
which could stimulate the civil activity in Ukraine.

Key words: civil activity, civil society, stimulation, socioengineering
activity, social policy, Ukrainian society.

Акімов Дмитро Ігорович

СТИМУЛЮВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ АКТИВНОСТІ

В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ ЯК ПРОБЛЕМА

СОЦІОІНЖЕНЕРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Відповідальний за випуск В.І. Судаков

Підписано до друку 20.08.2004

Формат 60х90/16. Папір офс. Друк офс.

Гарнітура Таймс. Ум.-друк.арк. 0,9 Обл.-вид арк. 1,0

Тираж 100 прим. Заказ № 345/2004

Надруковано

“РІЗО” при видавничому центрі Харківського національного університету
ім. В.Н. Каразіна

61002, Харків, вул. Мироносицька, 1.

Похожие записи