МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

„Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені
Григорія Сковороди”

Костюк Майя Володимирівна

УДК 37:631.174.4(477.46) „452”

Становлення та розвиток сільськогосподарських освітніх закладів та
дослідної справи черкащини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

07.00.07 – історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Переяслав-Хмельницький – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та культури України ДВНЗ
„Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені
Григорія Сковороди”

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Коцур Анатолій Петрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач
кафедри

української історії та етнополітики

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Нікітчина Світлана Олександрівна,

ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені
Григорія Сковороди”, професор кафедри управління освітою кандидат
історичних наук

Чайка Наталія Григорівна,

Міжрегіональна академія управління персоналом, заступник завідувача
кафедри адміністративного менеджменту та управління навчальними
закладами

Провідна установа: Інститут історії України Національної академії

наук України, відділ історії України XIX – поч. ХХ ст., м. Київ

Захист відбудеться „15” червня 2007 р. о 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 27.053.01 у ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький
державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (08401, м.
Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30)

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ
„Переяслав-Хмель-ницький державний педагогічний університет імені
Григорія Сковороди”

(08401, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30)

Автореферат розісланий „14” травня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Глоба О. Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена нагальною потребою глибокого
наукового вивчення тих періодів української історії, які своїм змістом
відповідають характеру сучасних прагнень держави та суспільства
реформувати аграрний сектор економіки, який об’єктивно залежить від
стану та перспектив галузевої освіти та дослідної справи, покликаних
кадрово і науково-технічно забезпечити ефективність реформування.

У період реформаторського оновлення країни особливої ваги набуває
специфіка аграрного розвитку України. Черкащина, як один із
сільсько-господарських центрів нашої країни, де становлення та розвиток
навчальних і дослідних установ аграрного профілю пореформеного періоду
другої половини XIX – початку ХХ століть відбувалися інтенсивно та мали
свою специфіку, ще не була предметом комплексного дослідження. Тому
аналіз діяльності сільськогосподарських освітніх закладів Черкащини,
внесок вчених-викладачів регіону в наукову сферу та підвищення аграрної
культури має суттєве значення для відтворення історії вітчизняної
аграрної науки, вдосконалення професійної підготовки спеціалістів галузі
в сучасних умовах. Результати здійсненого дослідження особливо цінні у
світлі становлення нового демократичного суспільства в Україні,
оновлення всіх сфер суспільного життя на засадах толерантності та
соціальної злагоди.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження є складовою частиною плану науково-дослідної
роботи кафедри історії та культури України ДВНЗ „Переяслав-Хмельницький
державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”
„Соціально-політичні процеси на Україні ХІХ – ХХ ст.”.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає в комплексному висвітленні та
цілісному науково-історичному аналізі процесу становлення та розвитку
сільськогосподарської освіти та галузевої дослідної справи на Черкащині
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Виходячи з поставленої мети
дослідження, визначено такі завдання:

— з’ясувати ступінь вивченості поставленої проблеми та стан джерельної
бази;

— на основі опрацювання документальних матеріалів провести комплексний
аналіз і дати загальну характеристику тогочасному законодавству, що
регламентувало діяльність навчальних закладів аграрного профілю в другій
половині ХІХ – початку ХХ ст.;

— визначити типи сільськогосподарських освітніх закладів, специфіку їх
діяльності та схарактеризувати зміст і організаційно-педагогічні форми
підготовки кваліфікованих спеціалістів у галузі;

— дослідити історію становлення та діяльність Уманського училища
садівництва, визначити основні етапи його навчально-наукової роботи,
розкрити його роль у розвитку науково-дослідної та освітньої діяльності;

— проаналізувати науково-педагогічну спадщину провідних
вчених-викладачів сільськогосподарських навчальних закладів Черкащини,
визначити їх особистий внесок у розвиток аграрної науки;

— визначити різноманітні способи поширення сільськогосподарських знань
та дослідної справи позашкільним шляхом;

— виявити основні етапи розвитку сільськогосподарської дослідної справи
та освіти на Черкащині.

Об’єктом дослідження є становлення та розвиток сільськогосподарської
освіти та дослідної справи в Україні.

Предмет дослідження – діяльність освітніх та дослідних закладів
аграрного профілю на Черкащині.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХІХ –
початку ХХ ст. (до 1917 р.). Територіально дослідження обмежувалося
землями Київської (Черкаський, Чигиринський, Уманський, Канівський,
Звенигородський повіти) та Полтавської (Золотоніський повіт) губерній
Російської імперії. За сучасним адміністративно-територіальним поділом
України – це територія Черкаської області.

Наукова новизна роботи визначається тим, що:

– вперше здійснено комплексне дослідження системи сільсько-господарської
освіти та дослідної справи Черкащини в контексті становлення вітчизняної
аграрної освіти та науки;

– проаналізовано законодавчі акти, урядові розпорядження, постанови та
різноманітні „установлення” державних органів, що дозволило виділити
основні тенденції становлення сільськогосподарської освіти в
досліджуваний період;

– виявлено, вивчено, проаналізовано та введено в науковий обіг історичні
матеріали раніше не використовувані й публіковані;

– висвітлено науково-педагогічну спадщину окремих вчених-викладачів
сільськогосподарських навчальних закладів, визначено їх вклад у розвиток
аграрної науки та сільського господарства в цілому;

– розвинено напрямок наукової роботи з відтворення життєвого та творчого
шляху українських учених-аграріїв;

– здійснено комплексну оцінку доробку дослідницьких установ, що діяли в
досліджуваному регіоні;

– запропоновано періодизацію становлення та розвитку
сільсько-господарської дослідної справи та освіти на Черкащині.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в
науковій роботі основні положення та фактичний матеріал можуть бути
використані при вивченні історії аграрної освіти на регіональних
матеріалах, у процесі підготовки навчально-методичних посібників, при
читанні лекцій з історії сільськогосподарської науки і техніки,
краєзнавства, українознавства, регіональної та мікрорегіональної історії
України.

Особистий внесок дисертанта. Наведені в дисертації наукові результати та
висновки отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки
дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових
конференціях, семінарах, наукових аграрних історико-бібліографічних
читаннях.

Із викладом змісту окремих розділів та основних наукових результатів
дисертантка виступила на: VI Всеукраїнському симпозіумі з проблем
аграрної історії (Черкаси, 2006); семінарі науково-педагогічних
працівників аграрних ВНЗ „Проблеми суспільно-політичних, гуманітарних та
загальноосвітніх дисциплін в аграрному вузі. Пріоритетні засади й форми
соціальної роботи на селі в умовах його трансформації” (Умань, 2006);
Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українська національна
ідея: історія та сучасність” (Київ, 2006); Міжнародній науковій
конференції „Аграрна наука і освіта ХХІ століття” (Умань, 2006).

Публікації. За матеріалами досліджень, представлених у дисертації,
опубліковано 6 наукових праць, серед яких 4 статті у фахових виданнях,
визначених ВАК України, 2 – у збірниках матеріалів наукових конференцій
та семінарів. Усі публікації одноосібні.

Структура дисертації зумовлена метою й завданнями дослідження. Робота
складається зі вступу, 5-ти розділів, висновків, списку використаних
джерел і літератури (377 позицій) та 8-ми додатків на 20 сторінках.
Повний обсяг дисертації 246 сторінок (із них 190 сторінок основного
тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність і наукову новизну дисертаційного
дослідження; обґрунтовано мету, завдання, хронологічні межі; висвітлено
практичне значення та наведено відомості про апробацію результатів
дослідження та наукові праці дисертанта.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методологія
дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, здійснено
історіографічний аналіз праць за темою дисертації, подано характеристику
джерел, використаних у процесі дослідження.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми” проаналізовані опубліковані
праці з проблеми, що досліджується.

Загальні праці з історії сільськогосподарської освіти в Росії з’явилися
в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Серед них виділяються дослідження
В.Брунста1, І.Мещерського2, І.Міклашевського3, В.Москальського4,
М.Ширмана5, в яких обґрунтовувалася необхідність заснування широкої
мережі сільськогосподарських шкіл у землеробських регіонах. Наукові
праці О.Чупрова6, В.Вінера7, І.Розена8, І.Капрова9, Ф.Калайди10,
С.Востро-кнутова11 висвітлюють зарубіжний досвід становлення і розвитку
сільськогосподарської освіти. Детальний аналіз становлення дослідної
справи та діяльності дослідних установ від періоду становлення до 1914
р. зроблено В.Морачевським12. Особливу увагу автор сконцентрував на
значенні дослідних установ для аграрного виробництва.

Вивчення становлення мережі та функціонування аграрної освіти і
сільськогосподарської дослідницької діяльності Черкащини не було
предметом спеціальних досліджень.

У другій половині ХІХ ст. з’являються окремі дослідження
Л. Похилевича13, Д.Воєйкова, В.Загоскіна14, А.Вороніна15, що стосувалися
проблеми землекористування всього Південно-Західного краю та Київщини
(відповідно і Черкащини). Велике значення у становленні аграрної науки
мали наукові розвідки О.Чупрова16, присвячені аграрним проблемам Росії,
зокрема її південно-західних губерній.

Значну увагу аграрно-економічному дослідженню Південно-Західного краю,
зокрема Уманського і Звенигородського повітів Київської губернії
(Черкащина), приділяло Умансько-Липовецьке сільськогосподарське
товариство. Київську губернію та деякі повіти Черкащини комплексно
розглянуто в матеріалах Всеросійської спілки цукрозаводчиків під
керівництвом С.Франкфурта17, в яких подано тематику досліджень та
отримані результати.

Свідченням зростання інтересу до досліджуваної проблеми стали
канди-датські дисертації О.Михайлюк18, О.Завальнюк19, О.Глоби20, які
безпосеред-ньо зачіпали питання становлення та розвитку аграрної освіти,
науки та до-слідної справи в окремих регіонах України: Полтавщини,
Харківщини, Київщини.

Сучасні наукові дослідження з історії сільськогосподарської дослідної
справи в Україні в основному стосувалися Полтавщини. Становлення та
діяльність дослідних установ Полтавщини в кінці ХІХ – початку ХХ ст.
вивчали В.Вергунов, Н.Коваленко21, О.Сайко22.

Отже, стислий історіографічний аналіз теми, що досліджується, свідчить
про відсутність узагальнюючої наукової праці, яка б комплексно
висвітлювала становлення та розвиток сільськогосподарських освітніх
закладів та дослідної справи Черкащини другої половини ХІХ – початку ХХ
ст.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база дослідження” з’ясовується
джерелознавче підґрунтя дослідження.

Джерелознавчу основу дослідження становлять неопубліковані архівні та
опубліковані офіційні документи державних органів влади, статистичні
матеріали, широкий спектр періодичних видань, матеріали з’їздів та
різнопланових нарад із сільськогосподарської освіти, звіти
сільсько-господарських шкіл різних типів, сільськогосподарських
товариств, дослідних полів; праці окремих вчених.

Важливе значення для написання дисертації мали матеріали Центрального
державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУ м. Київ).
Опрацьовано матеріали фонду Канцелярії київського, подільського і
волинського генерал-губернатора (Ф.442): звіти, доповідні записки,
рапорти, розпорядження, що стосувалися різних питань
соціально-економічного і культурного життя регіону, зокрема стану
повітів Київської губернії, заснування в них навчальних закладів, у тому
числі нижчих сільськогосподарських шкіл, асигнування коштів на їх
утримання, змін в організації Уманського училища садівництва.
Різноманітну інформацію про історію створення та діяльність
сільськогосподарських товариств Черкаського краю надали їх статути,
звіти, протоколи засідань рад, правлінь, секцій, комісій; щорічні
фінансові звіти, клопотання, пропозиції та рішення, офіційні відповіді
на запити товариств. Так, у них наведені дані про членський склад
товариств, їх наукову та просвітницьку діяльність.

Істотну інформацію про становлення освітніх сільськогосподарських
закладів Черкащини (а саме про час та місце їх заснування, відомості про
засновників, кошторис та джерела утримання, матеріальну забезпеченість
та ін.) надали матеріали фонду Управління Київського учбового округу
(Ф.707). Відомості про програми викладання спеціальних предметів у
нижчих сільськогосподарських школах і навчання в них ремесла дисертант
знайшла в документах фонду КМФ № 12 (Ф.12).

Авторка залучила матеріали Державного архіву Київської області (ДАКО),
зокрема фонд Київського губернського управління (Ф.1), де йшлося про
підготовку та проведення виставок, з’їздів, курсів із сільського
господарства та його окремих галузей. Поглибленому вивченню освітньої та
науково-дослідної діяльності Уманського училища садівництва сприяли
документи фонду Канцелярії Київського губернатора (Ф.2).

Використані документи Державного архіву Черкаської області (ДАЧО),
зокрема матеріали про організацію при Уманському середньому училищі
садівництва і землеробства сільськогосподарських курсів (Ф.7), положення
про сільськогосподарські класи (Ф.111), річні звіти про стан повітових
церковноприходських шкіл (Ф.473).

Отже, джерельна база, що збереглася до наших днів, цілком достатня для
всебічного вивчення становлення та розвитку сільськогосподарських
освітніх закладів та дослідної справи Черкащини другої половини ХІХ –
початку ХХ ст.

У підрозділі 1.3. „Методологічні принципи, вибір напрямів дослідження”
описані основні методи, використані при дослідженні.

Інструментарій авторки дисертації склав цілий комплекс методів
історико-аналітичного дослідження: джерелознавчий, архівознавчий,
бібліографічний, аналітичний, синтетичний та статистичний аналіз.
Особливу групу становили специфічні історичні методи:
порівняльно-історичний, ретроспективний, стадіально-регіональний.
Дисертаційне дослідження будувалося на поєднанні хронологічного та
порівняльного, аналітичного та синтезуючого методів, керуючись
принципами історизму й наукової об’єктивності.

Другий розділ „Законодавче забезпечення аграрноосвітянської діяльності”
присвячений аналізу законодавства, що регламентувало діяльність
сільськогосподарських освітніх закладів у розглянутий період.

У підрозділі 2.1. „Законодавчі акти та урядові розпорядження щодо
навчальних сільськогосподарських закладів різних типів і категорій”
зазначено, що становлення і розвиток цілісної системи
сільськогосподарської освіти в Наддніпрянській Україні відбувалися в
межах загальноімперської, а отже, діяльність аграрних закладів різних
типів і категорій, здійснювалася на основі нормативних актів Російської
імперії.

До головних законоположень стосовно сільськогосподарських навчальних
закладів, підвідомчих Департаменту Землеробства, належали: „Положення
про землеробські училища” (30 травня 1878 р.); „Статут землеробських
училищ” (10 березня 1888 р.); „Нормальне Положення про нижчі
сільськогосподарські школи” (27 грудня 1883 р.); „Нове Положення про
сільськогосподарську освіту” (26 травня 1904 р.).

Цими документами визначалися мета й завдання навчальних закладів, їх
правовий статус, система управління, зміст і організація навчання. Вищі
навчальні заклади аграрного профілю керувалися у своїй діяльності
відповідними положеннями.

У підрозділі 2.2. „Установлення” для розповсюдження
сільсько-господарських знань позашкільним шляхом” з’ясовано, що порядок
відкриття та діяльність різноманітних „навчальних установлень” для
поширення сільськогосподарських знань (курсів, читань, бесід, виставок і
т. д.) регламентувалися різними правилами, положеннями, циркулярами,
постановами. Серед них виділялися: „Правила про влаштування
сільськогосподарських курсів для народних учителів при підвідомчих
Департаменту Землеробства закладах” (8 грудня 1894 р.); „Правила для
влаштування сільськогосподарських читань і курсів, утворених за
посередництвом підвідомчих Департаменту Землеробства осіб і закладів” (1
квітня 1903 р.); Постанови Міністерства Державного Майна (24 квітня 1889
р. та 16 грудня 1891 р.). Сільськогосподарські товариства засновувалися
та діяли на основі Нормального, затвердженого Міністерством Землеробства
і Державного Майна Статуту або на основі особливих статутів. Окрім того,
існували спеціальні укази з влаштування навчально-дослідних установ
(навчально-практичних господарств, полів, ділянок і т. д.) та
передбачалися заходи, що сприяли їх влаштуванню та утриманню. Названими
„установленнями” державні органи влади забезпечували законодавчу базу
для поширення серед дорослого землеробського населення
сільсько-господарських знань позашкільним шляхом.

У третьому розділі „Уманське училище садівництва як заклад середньої
сільськогосподарської освіти” подано аналіз його діяльності протягом
1844 – 1917 рр.

У підрозділі 3.1. „Створення та діяльність Уманського училища” показано,
що в діяльності Уманського училища досліджуваного періоду чітко
виділяються три етапи:

1) Головне училище садівництва (1844-1868 рр.); 2) Уманське середнє
училище землеробства і садівництва (1868-1903 рр.); 3) Уманське середнє
училище садівництва і землеробства (1903-1921 рр.).

9 серпня 1844 р. в Одесі на базі існуючого Ботанічного саду розпочало
свою діяльність Головне училище садівництва (ГУС) – перший вищий
навчальний заклад із садівництва в тогочасній Росії. На його утримання
держава щорічно виділяла 10 тис. крб. сріблом. Першими учнями училища
стали десять вихованців Одеського сирітського будинку, які навчалися за
казенний кошт. В училищі працювало 8 викладачів, які вели 16 предметів.
Навчально-виробничу практику учні проходили в Криму та в Одеському
Ботанічному саду.

У діяльності ГУС виділяється два періоди розвитку: Одеський (1844-1859
рр.) та Уманський (1859-1868 рр.). Із переїздом в Умань училище отримало
новий статут, згідно з яким було відкрите нижче відділення для
садівників-практиків із дворічним терміном навчання. Протягом вказаного
часу з кваліфікацією вчений-садівник училище закінчило 66 випускників.

Зі скасуванням кріпосного права 1861 р. у Росії відбулися значні
соціально-економічні реформи, що зумовили зміни в системі аграрної
освіти. Зокрема, Уманське Головне училище реорганізоване в Уманське
середнє училище землеробства і садівництва – далі УЗіС (1868-1903 рр.).
У реорганізації ГУС в Умані виділяються три періоди: 1) 1868-1878 рр. –
училище намагалося на практиці поєднати дві спеціальності та привести у
відповідність із цим завданням свої навчальні посібники й наукові
колекції. Практичне поле було реорганізоване у практичне господарство.
Права і штати викладачів затверджувалися на рівні землеробських училищ;
поряд із викладанням у повному обсязі садівництва вводилися додаткові
дисципліни, що вивчалися в землеробських училищах; 2) 1878-1888 рр. –
відповідно до нових Положення і Статуту, кількість предметів в училищі
зросла до 31, а термін навчання – до 6 років. Із 1885 р. діяла
метеостанція, була влаштована червоводня; 3) 1888-1903 рр. – поліпшення
матеріального становища училища, дальший розвиток наукових досліджень,
пошуки шляхів роз’єднання двох спеціальностей. Із 1892 р. функціонувала
навчальна пасіка. Визначною подією стало святкування в 1894 р.
50-річного ювілею училища. З 1869 по 1903 рр. із кваліфікацією
вчений-управляючий і садівник УЗіС закінчило 540 випускників.

На підставі особливого Положення від 18 лютого 1903 р. УЗіС
реорганізоване в Уманське училище садівництва і землеробства з двома
окремими відділеннями – садівництва і землеробства (1903-1921 рр.).
Кожне відділення мало свою навчально-наукову і виробничу базу. В 1905 р.
в Училищі засновано єдиний на той час у Росії кабінет із городництва. З
1904 по 1921 рр. підготовлено 527 спеціалістів, в тому числі на
відділенні садівництва – 213, на відділенні землеробства – 314. Всього
за 77 років своєї діяльності училище закінчили 1 133 спеціалісти: 819
садівників і 314 агрономів.

Уманське училище, як спеціалізований заклад середньої
сільськогосподарської освіти, пройшло складний шлях розвитку, зазнало
кількох реорганізацій та перебудов у навчально-практичній структурі.
Проте визначальною його особливістю в системі інших фахових закладів
такого типу була підготовка висококваліфікованих спеціалістів із
садівництва.

,

?

?

R

x

?

i

.

?

?

?

?

?

1/4

3/4

A

A

th

0 R

?

i

P»O$L’ae’I)J+e,X.8/o///////////oaOeOeOeOeOeOeOeOeOeOeOeOe

‰~“?”o•r—oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooeUoooo

¤`„

„Внесок провідних вчених – викладачів Уманського училища в наукову та
навчально-виховну діяльність закладу” відображено наукові здобутки
кращих учених училища, їх внесок у розвиток вузькофахових
сільськогосподарських дисциплін. Зазначено, що наукові розробки О.Д.
Нордмана, М.І. Аннєнкова, В.В. Пашкевича, В.О. Погенполя, А.М. Ро, П.Г.
Шитта, В.І. Едельштейна, І.І. Корабльова та ін. лягли в основу сучасного
наукового садівництва та рільництва. Училище неодноразово
нагороджувалося золотими медалями за постановку навчальної й наукової
роботи.

У четвертому розділі „Формування мережі та діяльність нижчих аграрних
закладів” висвітлюється процес формування мережі сільськогосподарських
навчальних закладів нижчого типу на Черкащині, аналізується розвиток їх
практично-дослідницької діяльності.

У підрозділі 4.1. „Становлення аграрної освіти в нижчих навчальних
закладах” визначено, що в досліджуваний період на Черкащині діяло п’ять
нижчих сільськогосподарських навчальних закладів двох типів: загальні,
що здійснювали підготовку з усіх галузей сільського господарства
(Мошногородищенська нижча сільськогосподарська школа 1-го розряду,
Золотоніська нижча сільськогосподарська школа 1-го розряду,
Златопільське нижче сільськогосподарське училище); спеціальні,
вузькофахові, готували спеціалістів з окремих галузей (Прусянські
сільськогосподарські класи, Бобрицька школа садівництва та городництва;
обидві з переважаючим напрямком із садівництва, городництва,
бджільництва, шовківництва).

Вказані освітні заклади, здійснювали свою діяльність на основі
нормативних документів імперської Росії: „Нормального положення про
нижчі сільськогосподарські школи” (1883 р.) – Мошногородищенська та
Золотоніська – та „Положення про сільськогосподарську освіту” (1904 р.)
– Прусянські класи, Златопільське училище та Бобрицька школа. Фахові
заклади засновувалися приватними особами (Мошногородищенська школа,
Прусянські класи), земствами (Золотоніська, Бобрицька) та державою
(Златопільське училище).

Мережа нижчих сільськогосподарських навчальних закладів Черкась-кого
регіону була створена протягом недовготривалого періоду: 90-і рр. XIX –
початок XX ст.

Фінансові фонди цих шкіл складалися з урядових, приватних, земських
коштів, а також прибутків від власного господарства та учнівської плати
за навчання. Внутрішнє управління названих закладів здійснювалося згідно
з їхніми статутами, які розроблялися відповідно до нормативних
документів. Зміст навчання мав практичну спрямованість. Майже в усіх
школах вивчалися ремесла, вибір яких зумовлювався особливостями ведення
сільського господарства.

У підрозділі 4.2. „Практична підготовка та дослідна діяльність у
навчальному процесі закладів нижчого типу” висвітлено розвиток їх
дослідно-практичної діяльності. Вказано, що організація навчання
відбувалася відповідно до поставлених завдань, специфіки їх виробничої
діяльності. В нижчих сільськогосподарських закладах активно
практикувалася дослідна робота. Широкого розповсюдження набули дослідні
поля, на яких учні на основі використання нових технологій проводили
дослідно-експериментальну роботу. При Мошногородищенській і
Золотоніській школах та Златопільському училищі створювалися „взірцеві”
господарства, що були зразком раціонального ведення приватного
господарства.

Серед основних видів практичних занять переважали такі:
навчально-практичні, екскурсії та практичні сільськогосподарські та
ремісничі роботи. Наявна матеріальна база (земля, господарство,
сільськогосподарська техніка, інвентар, сади, розплідники, пасіки,
метеостанції та ін.) була достатньою для виконання практичної підготовки
в повному обсязі та проведення дослідницької діяльності та
дослідно-експериментальної роботи.

Незважаючи на обмежену кількість нижчих аграрних освітніх закладів, що
було характерним як для українських земель, так і для всієї Російської
імперії, саме вони заклали основу спеціальній сільськогосподарській
освіті в Черкаському краї.

У п’ятому розділі „Позашкільні форми освіти та дослідна діяльність”
аналізуються різноманітні способи розповсюдження сільськогосподарських
знань і дослідної справи позашкільним шляхом.

У підрозділі 5.1. „Діяльність сільськогосподарських товариств Черкащини
з популяризації сільськогосподарських знань позашкільним шляхом”
вказано, що на початку ХХ ст. на Черкащині сформувалася розгалужена
мережа сільськогосподарських товариств. Всім їм були більш властиві
агрокультурні завдання. Сільськогосподарські товариства допомагали в
розповсюдженні сільськогосподарських знань, піднесенні агротехнічної
культури селян та їх раціональному господарюванні, що в цілому сприяло
піднесенню сільськогосподарського виробництва, підвищувало культурний
рівень населення.

Умансько-Липовецьке сільськогосподарське товариство, використовуючи
різні методи агрономічного впливу (організаційно-господарський,
позашкільне поширення сільськогосподарських знань,
просвітницько-показовий), зробило перші спроби організувати практичну
агрономічну допомогу сільському населенню краю, займалося організаційним
і технічним удосконаленням дрібного господарства, завдяки чому стан
справ у цих господарствах значно поліпшився.

У підрозділі 5.2. „Інші форми позашкільної пропаганди:
сільськогосподарські курси, читання, бесіди, виставки” доведено, що в
кінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Черкащині поширення
сільськогосподарських знань позашкільним шляхом за обсягами та
результативністю займало визначне місце. Діяли щорічні
сільськогосподарські курси з садівництва, бджільництва, шовківництва та
інших галузей господарства, які проводились при Уманському училищі
садівництва і землеробства та Златопільському училищі; зимові вечірні
курси для селян – при Мошногородищенській сільськогосподарській школі;
для народних учителів – при Уманському училищі. Була добре розроблена
методика сільськогосподарських конкурсів (Уманське училище садівництва).
На Черкащині функціонувало кілька типів дослідних закладів: дослідні
поля, ферми, племінні господарства, ділянки, „зразкові господарства”,
„колективні досліди”. Польові й лабораторні дослідження переважної
більшості дослідних закладів мали місцевий характер. Типовими напрямами
робіт були: вивчення місцевості в природно-історичному відношенні
(кліматичному, ґрунтовому, біологічному), проведення польових,
вегетаційних і лабораторних дослідів, метеоспостережень для підготовки
рекомендацій щодо ведення сівозмін, технічних прийомів, сортів і
посадкових матеріалів, добрив, пристосування до місцевих умов. На
початку ХХ ст. на Черкащині функціонувала мережа дослідних полів: при
Уманському землеробському училищі, у приватновласницьких маєтках К.А.
Балашевої, графів Бобринських, графа П.П. Шувалова, спадкоємців
М.А.Терещенка та ін.; діяло 13 метеостанцій 3-го розряду, заснованих
Умансько-Липовецьким сільськогосподарським товариством; існували
племінні господарства в маєтках В.В.Ліпковського, Л.А.Давидова,
В.В.Подгорського, приватні та земські розплідники (Черкаського,
Звенигородського, Уманського, Канівського повітів), навчальні (при
Уманському училищі та Бобрицькій школі садівництва) й показові пасіки
(Мошенського товариства бджільництва) і т.д. Різні форми позашкільної
пропаганди та дослідницька діяльність сприяли розвитку тогочасної
сільськогосподарської освіти та науки.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження автором зроблено такі висновки:

— встановлено, що проблема розвитку сільськогосподарської освіти та
дослідної справи Наддніпрянської України взагалі та Черкащини зокрема
вивчена лише оглядово та фрагментарно. Відсутність узагальнюючої
наукової праці, яка б охоплювала дану проблему в цілому, зумовила
необхідність комплексного її дослідження. Джерельна база достатня для
розкриття теми дисертації;

— досліджено законодавчу базу стосовно аграрних освітніх закладів різних
типів і категорій та різноманітні „установлення” для розповсюдження
сільськогосподарських знань і передового досвіду позашкільним шляхом;
встановлено, що навчально-виховний процес та практична підготовка
фахівців із сільського господарства здійснювався на основі законодавчих
актів із фахової освіти Російської імперії, якими визначалися мета,
завдання, система управління, правовий статус навчальних закладів;

— з’ясовано, що на території Черкащини протягом другої половини ХІХ –
початку ХХ ст. діяла двоступенева система фахової сільськогосподарської
освіти, до якої входили: Уманське училище садівництва як заклад
середньої сільськогосподарської освіти та мережа нижчих навчальних
закладів двох типів; зміст навчання в нижчих закладах освіти мав
практичну спрямованість; практична підготовка поєднувалася з теоретичним
курсом, від обсягу якого залежав розряд закладу; визначено, що
організація навчання в нижчих освітніх закладах здійснювалася відповідно
до поставлених завдань та специфіки їх виробничої діяльності; всі
сільськогосподарські роботи в пришкільних господарствах виконувалися
учнями, а самі названі господарства були осередками проведення
дослідно-експериментальної роботи та поширення передового досвіду,
зразком ведення господарств для місцевого населення; типові навчальні
програми й навчальні плани були орієнтовними, враховували особливості
регіону, його спеціалізацію, потреби; у спеціальних школах вибір
сільсько-господарських предметів обмежувався спеціалізацією, але у
значно більшому обсязі, ніж у закладах загального типу; загальноосвітні
предмети мали професійну спрямованість; навчальні заклади значною мірою
задовольняли потребу великих приватних маєтків у працівниках
сільськогосподарського профілю;

— проаналізовано процес становлення та діяльність Уманського училища
садівництва – єдиного в Російській імперії, фактично вищого фахового
закладу із садівництва; виділено три періоди в його навчально-науковій
діяльності: 1844-1868 рр. – як Головного училища садівництва; 1868-1903
рр. – як фахового закладу із землеробства та садівництва; 1903-1921 рр.
– як училища садівництва та землеробства; з’ясовано, що при значній
практичній підготовці в навчальному процесі училища велике значення
приділялося науковим дослідженням: воно було одним із засновників
дослідної справи не лише в регіоні, а й в Україні; встановлено, що
навчально-виробнича і науково-дослідна база училища була найбільшою в
імперії. Навчальний заклад готував кваліфікованих спеціалістів
(вчених-управляючих і вчених-садівників), викладачів для нижчих
сільськогосподарських закладів, службовців установ аграрної сфери та
досвідчених науковців у галузі садівництва та рільництва, цілком
задовольняючи, насамперед, місцевий попит на фахівців у галузі
сільського господарства;

— доведено, що важливу роль у становленні та розвитку науково-дослідної
справи та сільськогосподарської освіти відіграли видатні вчені: О.Д.
Нордман, М.І. Аннєнков, В.В. Пашкевич, В.О. Поггенполь, А.М. Ро, П.Г.
Шитт, В.І. Едельштейн, І.І. Корабльов; визначено їх особистий внесок у
розвиток сільськогосподарської науки;

— розкрито, що дієвими способами розповсюдження сільсько-господарських
знань позашкільним шляхом були: курси з різних галузей аграрного
господарства для спеціалістів і населення, сільськогосподарські читання
й бесіди, виставкова діяльність та ін., доведено, що винятково важливу
роль у позашкільній пропаганді аграрної освіти та науково-дослідної
справи відіграло Уманське училище садівництва; проаналізовано широку
науково-дослідницьку організацію та просвітницько-показову діяльність
Умансько-Липовецького сільськогосподарського товариства, визначено
напрямки та масштаби його діяльності; з’ясовано, що заходи
аграрно-просвітницького спрямування відбувалися в регіоні завдяки
діяльності названого товариства; доведено, що Умансько-Липовецьке
сільськогосподарське товариство було одним із центрів формування й
розвитку наукової думки, навколо якого концентрувалися й поєднувалися
різні напрями науково-дослідницької та просвітницької діяльності з
агрономії, відмічена активна роль у науково-дослідній діяльності
товариства агрономів-практиків (А.Д. Яблоновського, Я.А.
Кржижановського, Ю.М. Жолкевського, Т.Г. Гончарука, Ф.Ф. Гілевського)
встановлено, що на Черкащині склалися різноманітні типи дослідних
закладів, визначено тематику їх наукових досліджень;

— виділено три етапи розвитку сільськогосподарської дослідної справи та
освіти на Черкащині: 1) 1859 – 1890 рр. – період становлення середньої
ланки аграрної освіти, науково-освітня діяльність Уманського училища
садівництва; 2) 1891 – 1909 рр. – період формування закладів нижчої
сільськогосподарської освіти та розвиток дослідної справи при них; 3)
1910 – 1917 рр. – період піднесення дослідної справи, науково-дослідна
діяльність Умансько-Липовецького сільськогосподарського товариства та
Уманського училища садівництва і землеробства.

Публікації за темою дисертації

1. Костюк М.В. З історії становлення нижчої сільськогосподарської освіти
на Черкащині // Часопис української історії: Зб. наук. статей. – К.,
2005. – Вип. 2. – С. 32 – 35.

2. Костюк М.В. Розповсюдження нижчої сільськогосподарської освіти
навчальними закладами в Росії (кінець XIX – початок ХХ століття) //
Часопис української історії: Зб. наук. статей. – К., 2005. – Вип. 3. –
С. 44 – 48.

3. Костюк М.В. Внесок провідних вчених-викладачів Уманського училища
садівництва у наукову та навчально-виховну діяльність закладу // Часопис
української історії: Зб. наук. статей. – К., 2007. – Вип. 6. – С. 26 –
30.

4. Костюк М.В. Діяльність Умансько-Липовецького сільськогоспо-дарського
товариства з популяризації сільськогосподарських знань позашкільним
шляхом (початок ХХ ст.) // Український селянин: Зб. наук. праць. –
Черкаси, 2006. – Вип. 10. – С. 140 – 143.

5. Костюк М.В. До питання про сільськогосподарську освіту в країнах
Європи та Америки в XIX – поч. ХХ ст. // Проблеми суспільно-політичних,
гуманітарних та загальноосвітніх дисциплін в аграрному вузі. Пріоритетні
засади й форми соціальної роботи на селі в умовах його трансформації:
Зб. наук. статей. – Київ – Умань, 2006. – Вип. 2-3. – С. 139 – 141.

6. Костюк М.В. Дослідницька організація Умансько-Липовецького
сільськогосподарського товариства початку XX ст. // Аграрна наука і
освіта XXI століття: Матеріали міжнародної наукової конференції. –
Умань, 2006. – С. 146 – 148.

Анотація

Костюк М. В. Становлення та розвиток сільськогосподарських освітніх
закладів та дослідної справи Черкащини (друга половина XIX – початок ХХ
ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.07 – історія науки і техніки. – ДВНЗ
„Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені
Григорія Сковороди”. – Переяслав-Хмельницький, 2007.

Здійснено аналіз створення та діяльності мережі аграрної освіти та
галузевої дослідної справи на Черкащині. Досліджено законодавство
стосовно сільськогосподарських освітніх закладів. Розкрито роль
Уманського училища садівництва в розвитку науково-дослідної та освітньої
діяльності регіону, визначено внесок окремих вчених – викладачів
сільськогосподарських навчальних закладів у розвиток аграрної науки.
З’ясовано різноманітні способи поширення сільськогосподарських знань
позашкільним шляхом. Проаналізовано науково-дослідну діяльність
Умансько-Липовецького сільськогосподарського товариства, напрямки його
наукових досліджень. Подано періодизацію розвитку сільськогосподарської
дослідної справи та освіти Черкащини.

Ключові слова: сільськогосподарська наука, аграрна освіта,
науково-дослідна діяльність, наукові дослідження, Уманське училище
садівництва, Черкащина.

Аннотация

Костюк М.В. Становление и развитие сельскохозяйственных образовательных
учреждений и опытного дела Черкащины (вторая половина ХIX – начало ХХ
в.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по
специальности 07.00.07 – история науки и техники. – ГВУЗ
„Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет имени
Григория Сковороды”. – Переяслав-Хмельницкий, 2007.

Диссертация является первым комплексным исследованием процесса
формирования и деятельности сельскохозяйственных образовательных
учреждений и опытного дела Черкащины на протяжении второй половины ХIX –
в начале ХХ века.

Работа состоит из вступления, пяти разделов, выводов, списка
использованных источников и литературы, приложений.

Анализируется состояние научной разработки темы. В отдельном параграфе
представлены обзор литературы и характеристика источников,
использованных в процессе исследования. Указывается на важность
историко-аналитических работ по развитию сельскохозяйственного
образования и опытного дела исследуемого периода В.Морачевского,
И.Мещерского, В.Винера, И.Стебута, А.Чупрова. Отмечается, что основная
часть работы построена на анализе архивных документов, статистических
материалов, периодических изданий, отчетов сельскохозяйственных
учреждений и товариществ, опытных полей, работ отдельных ученых.

На основании обширного круга источников исследуется законо-дательство,
которое регулировало деятельность сельскохозяйственных образовательных
учреждений. Нормативными документами определялась цель и задания
образовательных учреждений, их правовое положение, система управления,
содержание и организация учебного процесса.

Рассматривается сложный процесс развития двухуровневой системы
специального отраслевого образования.

Исследована история становления и деятельности Уманского училища
садоводства – единственного в Российской империи, фактически высшего
специального учреждения по садоводству. В результате проведенного
анализа дана периодизация его научно-образовательной деятельности. На
основании подробного изучения документов анализируется деятельность
хозяйственного комплекса училища, которое, помимо учебно-практической
деятельности учащихся, осуществляло научно-исследовательскую и
просветительную роль. Училище выпускало компетентных специалистов
(ученых управляющих и ученых садовников), преподавателей учебных
заведений низшего типа, опытных ученых в области садоводства и
земледелия, земских деятелей по распространению отраслевых знаний и
передового опыта.

Результатами конкретных биобиблиографических исследований обосновывается
весомость вклада ученых-преподавателей училища (в частности, А.Д.
Нордмана, Н.И. Анненкова, В. Пашкевича, В.А. Поггенполя, П.Г. Шитта,
В.И. Эдельштейна, И.И. Кораблева и других) в становление аграрной науки,
отдельных ее направлений.

Отдельным разделом рассматривается процесс становления сети
сельскохозяйственных образовательных заведений низшего типа,
анализируется развитие их опытно-практической работы.

Показаны различные способы распространения сельскохозяйственных знаний и
опытного дела внешкольным путем. Доказано, что исключительно важную роль
во внешкольной пропаганде аграрного образования и
научно-исследовательского дела сыграло Уманское училище садоводства;
проанализирована широкая научно-исследовательская организация и
просветительская деятельность Уманско-Липовецкого сельскохозяй-ственного
общества, отмечена активная роль в научно-исследовательской деятельности
товарищества агрономов-практиков: А.Яблоновского, Ю.Жолкевского,
Т.Гончарука и других.

Отмечается, что одним из важнейших направлений просветительской работы
было проведение специализированных выставок, курсов, чтений, создание
сельскохозяйственных периодических изданий, что способствовало
распространению отраслевых знаний и передового опыта.

Указывается, что в исследуемом регионе были созданы все существующие в
то время виды опытных учреждений: опытные поля, опытные станции, опытные
организации, метеостанции, племенные хозяйства, фермы, лаборатории,
коллективные опыты, рассадники. Определена полеводческая направленность
их научно-исследовательской работы.

В результате проведенного анализа осуществлена периодизация процесса
развития сельскохозяйственного опытного дела и образования в регионе.

В выводах обобщены результаты исследования.

Ключевые слова: сельскохозяйственная наука, аграрное образование,
научно-исследовательская деятельность, научные исследования, Уманское
училище садоводства, Черкащина.

Summary

Kostiuk M.V. Formation and development of agricultural educational
institutions and research work in Cherkasy region (the second part of
XIX century- the beginning of XX century). – Мanuscript.

The thesis for a scientific degree of a candidate of historical sciences
in speciality 07.00.07. – the history of science and engineering. –
„Pereiaslav-Khmelnytskyi pedagogical university named after Hryhoriy
Skovoroda”. – Pereiaslav-Khmelnytskyi , 2007.

The analysis of the forming and the functioning of the network of
Cherkasy agrarian education and research work in Cherkasy region is
given in the dissertation. Legislation concerning agricultural
educational institutions is studied. The role of Uman agro-technical
horticultural college in the development of scientific research and
education in the region is shown, the contribution of certain scientists
to the development of agricultural science is defined. Various methods
of spreading agricultural knowledge in out-of-school activity are
substantiated. Research work of Uman-Lypovets agricultural society and
its research spheres are analyzed. The periodization of agricultural
research work and education development of Cherkasy region is given.

Key words: agricultural science, agrarian education, research work,
scientific research, Uman horticultural college, Cherkasy region.

Похожие записи