Національна академія наук України

Інститут соціології

Зоткін Андрій Олексійович

УДК 316.334.4+316.344.42

Становлення регіональних владних еліт в Україні

22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології НАН України.

Науковий керівник

доктор соціологічних наук, професор Шульга Микола Олександрович,
Верховна Рада України, народний депутат.

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук Донченко Олена Андріївна, Інститут соціальної
і політичної психології АПН України, завідувач лабораторії

кандидат соціологічних наук Міщенко Михайло Дмитрович, Український центр
економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова, заступник
директора соціологічної служби

Провідна установа

Одеський національний університет ім. І.І.Мечнікова, кафедра соціології
Інституту соціальних наук, м. Одеса

Захист відбудеться “23” грудня 2005 року о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01 в Інституті соціології НАН
України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН
України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, Київ.

Автореферат розіслано „5” листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціально-економічні трансформації українського
суспільства актуалізують потребу в дослідженні процесів та механізмів
становлення нових регіональних владних еліт. Це обумовлено рядом
обставин. По-перше, на пострадянському просторі, де інститут державної
влади відіграє значну роль у суспільстві, головними акторами є владні
еліти. По-друге, в Україні важливе місце посідає регіональний чинник,
який детермінує роль регіональних еліт як активних суб’єктів
політико-економічних процесів. По-третє, велике значення для Української
держави має ефективна регіональна політика та інтеграція регіональних
еліт до загальнодержавної структури.

В Україні існують істотні відмінності на регіональному рівні за
параметрами історичного, економічного, соціокультурного, політичного
розвитку. Регіональні еліти відрізняються геополітичними і політичними
орієнтаціями, культурними цінностями. Дослідження регіональних реалій,
врахування специфічних рис та інтересів регіональних еліт дозволяють
з’ясувати моделі інтеграції цих суб’єктів внутрішньої політики у єдину
структуру державної влади та стабілізації останньої, застосувати
механізми підвищення якості та ефективності управління в регіонах,
вчасно попереджувати деформацію влади на місцях та нейтралізувати
ймовірність дезінтеграційних процесів.

Незважаючи на те, що у Конституції Україна проголошена унітарною
державою (ст.2), вона має у своєму складі автономне утворення –
Автономну республіку Крим. Статус автономії, повноваження владної еліти
Криму законодавчо затверджені у Конституції України (ст.10) та
Конституції АРК. Таким чином, у правовому полі України юридично
закріплені норми формування кримської владної еліти. Крим є регіоном
України з давньою історією та особливими моделями соціокультурного
розвитку. Взаємодія соціокультурних та політико-правових факторів
виокремлюють Крим на тлі України та детермінують специфіку його
регіональної еліти. Саме це обумовлює концентрацію уваги дослідження на
проблемі становлення нової кримської владної еліти.

Теорія еліт достатньо розроблена у світовій соціології. Дослідників еліт
класифікують за такими основними школами: макіавеллістська (Г.Моска,
В.Парето, Р.Міхельс); демократичного елітизму (Й.Шумпетер, К.Манхейм,
Д.Сарторі, Г.Лассуел); плюралістична (Р.Даль, С.Келлер); ліволіберальна
(Ч.Р.Міллс); неоелітизм (Т.Дай, Х.Зіглер). Означена проблематика була в
центрі уваги фундаторів української (М.Драгоманов, М.Грушевський,
М.Шаповал, В.Липинський) та російської (М.Бердяєв, М.Острогорський,
П.Сорокін) соціологічної думки. З середини 1990-х років на
пострадянському просторі відбувалися процеси відродження наукового
інтересу до проблеми владних еліт, переосмислення та адаптації до
пострадянських реалій надбання класиків. Виокремився науковий
міждисциплінарний напрям – елітологія. Перегляд класичних концепцій
теорії еліт відносно нових реалій та формулювання власних концепцій
здійснювали колективи авторів на чолі з Г.Ашиним, О.Дукою, а також
О.Гаман-Голутвіна, М.Афанасьєв, Й.Дискін, В.Гельман та інші.
Дослідженням трансформації українських владних еліт займалися В.Фесенко,
М.Шульга, М.Пірен, О.Донченко, О.Куценко, Н.Бойко, цього питання
торкалися у своїх роботах Є.Головаха, С.Макеєв. Проблемою співіснування
демократичних ідеалів та наявності елітних груп в сучасних соціумах
займалися А.Ручка, В.Танчер. Також українськими соціологами вивчалося
питання соціальної відповідальності владних еліт (В.Ворона, Л.Сохань),
їх статусної легітимації (В.Чорноволенко, О.Іващенко, О.Симончук).
Українські елітні групи розглядали з позицій ціннісної концепції
(С.Вовканич, Б.Кухта, Н.Теплоухова) та концепції соціальної
самоорганізації (Л.Бевзенко). Однак у суспільствознавстві владна еліта
як така та інші групи еліт досліджені більш широко, ніж регіональні
владні еліти зокрема. Перебільшена увага до загальнодержавної владної
еліти виштовхує знання про регіональні еліти на периферійні позиції, що
перетворює регіональну елітологію на “додаток” до вивчення еліти
взагалі.

В США соціологи досліджували елітні групи на прикладі окремих міст.
Такий підхід використовували Ф.Хантер, Р. та Г.Лінд, Л.Фрімен, Д.Міллер,
Р.Шульце, Л.Бламберг, Р.Даль. Суттєвим внеском в розвиток регіональної
елітології було широкомасштабне дослідження “регіонального експерименту”
у Італії Р.Д. Патнамом, Р.Леонарді та Р.Й. Нанетті.

З появою незалежних держав на теренах колишнього СРСР перед багатьма з
них постали внутрішні регіональні проблеми, центральне місце серед яких
мали питання ролі регіональних еліт в суспільстві та державі та
ефективності управлінських механізмів на місцях. Без уважного наукового
аналізу ці проблеми розв’язати було неможливо. Тому, наряду з напрямом
елітології, в Росії виокремився напрям регіоналістики. Серед
дослідників, роботи яких відрізнялися власними теоретичними концепціями
формування та функціонування регіональних еліт, можна назвати О.Дуку,
В.Мохова, О.Криштановську, Н.Лапіну, А.Магомедова, М.Колесника,
О.Понєдєлкова та інших. Українськими соціологами досліджувалася
трансформація нових регіональних еліт України, моделі їх взаємовідносин
з центром, еволюція форм організації елітних груп від регіональних
кланів до трансрегіональних олігархій, трансформації їх політичної
культури. Порівняльний аналіз тенденцій регіонального розвитку України
та Росії, в межах якого значна увага була приділена регіональним елітам,
здійснив російський науковець Р.Туровський. Цікаві науково-аналітичні
розробки були здійснені Національною академією державного управління при
Президенті України, Національним інститутом стратегічних досліджень та
Українським центром економічних і політичних досліджень імені
О.Разумкова. Якісний фактичний матеріал по донецькій та харківській
регіональним елітам зібраний у колективних працях під керівництвом К.
Мацузато, які було виконано за сприяння Хоккайдського університету, по
дніпропетровській елітній групі – у роботах колективу Українського
незалежного центру політичних досліджень.

Оцінюючи рівень розробленості проблематики, слід вказати на відсутність
соціологічних досліджень окремих регіональних еліт України з поєднанням
різних рівнів їх аналізу. Також не досліджувалося питання впливу
політичних інституцій на процеси формування та функціонування
регіональних владних еліт України. Немає аналізу впливу регіональних
еліт на формування загальнодержавної владної еліти України. В умовах
становлення української державності суттєво зросла суспільна роль та
політичні функції регіональних еліт, соціологічний аспект дослідження
яких є науковою проблемою дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження
не пов’язане з науковими програмами, планами, темами.

Мета і задачі дослідження. Мета – дослідити процеси трансформації
регіональних владних еліт України, окреслити роль та місце регіональних
елітних груп в загальноукраїнській структурі влади, виявити моделі їх
становлення та запропонувати засоби оптимізації регіональної політики в
Україні.

Задачі дослідження:

— визначити функції регіональних владних еліт на регіональному та
загальнонаціональному рівнях, а також показники процесів стабілізації та
інституціоналізації владних еліт;

— прослідкувати загальні тенденції процесів становлення та відтворення
регіональних владних еліт України, з’ясувати рівень стабільності
кадрових змін та виявити головні чинники їх дестабілізації;

— проаналізувати вплив регіональних еліт на політичне життя та їх роль у
формуванні владної еліти України;

— розглянути модель становлення регіональної еліти на прикладі
Автономної республіки Крим, виявити головні умови та чинники становлення
владної еліти АРК;

— здійснити аналіз кадрових змін владної еліти АРК, виявити їх причини,
тенденції та наслідки для Криму зокрема та Української держави взагалі;

— проаналізувати соціально-психологічні установки владної еліти Криму,
з’ясувати рівень її управлінської ефективності в інституті української
влади та спроможність виконання основних функції регіональної еліти в
українському суспільстві.

Об’єктом дослідження є регіональні владні еліти України.

Предметом дослідження є процеси, механізми та чинники становлення нових
владних еліт в регіонах Української держави, загальне та специфічне у
процесах та середовищі їх формування.

Теоретико-методологічними засадами дисертації є історичний та системний
підходи до аналізу об’єкта дослідження. Робота ґрунтується на західних,
українських та російських соціологічних концепціях теорії еліт. Дане
дослідження проводилося у руслі інституційно-альтиметричної перспективи.

Методи дослідження.

— дискурс-аналіз соціологічних концепцій теорії еліт;

— компаративний (порівняльний) метод аналізу кадрових змін владних еліт
у різних регіонах України;

— системний аналіз владної ієрархії Української держави, ролі та місця в
ній регіональних владних еліт;

— біографічний метод аналізу персонального складу владної еліти Криму;

— первинний аналіз результатів експертного інтерв’ю представників
кримської владної еліти;

— метод вторинної обробки соціологічної інформації, отриманої в процесі
репрезентативних опитувань провідними соціологічними службами країни.

Емпірична база дисертації: 1) електронна база даних вищого складу
регіональних еліт України (біографічні дані голів облдержадміністрацій
та облрад) з 1990 до 2003 року, розроблена працівниками Національного
університету „Києво-Могилянська Академія” та Центру соціально-політичних
досліджень за сприянням Славістичного центру Хоккайдського університету;
2) біографічні дані депутатів Верховної Ради АРК трьох скликань
(1994-2002 рр.), що знаходяться у банку даних Виборчої комісії АРК; 3)
результати експертного інтерв’ю 50 представників кримської владної
еліти, проведеного автором в квітні-травні 2004 року; 4) результати
загальноукраїнських репрезентативних опитувань населення щодо їх
ставлення до владної еліти, які проводили ТОВ “Социс ЛТД” у 1996 році та
Центр ім. Разумкова у 2003 році, а також результати експертного
опитування центральної владної еліти, проведеного колективом дослідників
на чолі з М.Шульгою за сприяння ТОВ “Социс ЛТД” серед 151 респондента з
вищих ешелонів центральної влади у 1997 році.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розв’язанні важливого
наукового завдання, пов’язаного з подальшим розвитком соціологічної
концепції становлення та функціонування елітних груп українського
суспільства, а саме:

— вперше теоретично окреслено основні функції регіональних владних еліт
на регіональному (означення цілей розвитку регіону та прийняття
стратегічно важливих рішень; підтримка балансу існування та розвитку
регіонального співтовариства; адаптація та реалізація політики центра у
регіоні) та загальнонаціональному рівнях (репрезентація, захист та
лобіювання інтересів регіональної спільноти у центрі; підтримка
двосторонніх зв’язків; вплив або участь у процесі формування центральної
еліти), а також запропоновано показники стабілізації процесів
становлення та інституціоналізації елітних груп, які мають прояв у
формуванні: 1) “ядра” владної еліти, яке об’єднує у собі вищі прошарки,
верхівку головних інститутів суспільства, 2) відповідних до їх статусу
соціально-психологічних установок та норм політичної поведінки;

— визначено етапи процесів становлення регіональних владних еліт України
та роль в них інститутів регіональної влади; означено регіони, в яких
кадрові зміни владних еліт відбувалися під впливом політичної
кон’юнктури, та визначено головні чинники кадрової дестабілізації –
внутрішні (в Криму та на Львівщині в умовах ідеологічних змін нові
ідеологічні форми розширяли канали проникнення до лав регіональних еліт
представникам неелітних верств населення) та зовнішні (над Херсонщиною
та більшістю областей Центру України Київ встановив свій контроль та
здійснював добір регіональної еліти);

— на фактичному матеріалі доведено, що регіональні еліти відіграють
стратегічну роль на внутрішньополітичній арені України, зокрема суттєво
впливають на процеси відтворення загальнодержавної владної еліти;
виявлено умови та причини зростання політичної активності регіональних
елітних груп (головною причиною є послаблення столиці та центральної
владної еліти на внутрішньополітичній арені), що дає можливість
моделювати їх політичну поведінку на певних етапах українського
державотворення;

— вперше розглянуто модель становлення владної еліти Автономної
республіки Крим, проаналізовано своєрідні для цього регіону умови, що
вплинули на формування кримської владної еліти, а також зовнішній
(взаємовідносини з Києвом) та внутрішній (взаємозалежність
трансформаційних змін в інституті регіональної влади та владній еліті
півострова) чинники цих процесів;

— доведено, що в окремому регіоні України – Криму – у досліджуваний
період двічі відбувалися процеси циркуляційної зміни владної еліти,
внаслідок чого процеси становлення владної еліти в Криму не завершені;

— в результаті комплексного аналізу вперше було вивчено роль кримської
владної еліти в загальноукраїнській структурі влади, рівень її
управлінської функціональності в регіоні, змодельовані форми її
взаємовідносин з центральною владною елітою.

Теоретична значущість результатів дослідження полягає в тому, що його
основні положення і висновки поглиблюють наукові уявлення про суб’єктів
влади мезорівня (регіональні владні еліти), механізми й тенденції їх
становлення, відтворення та функціонування. Запропонований в дисертації
підхід дослідження владних еліт дає можливість багатомірного аналізу
об’єкта дослідження. Теоретично окреслені нові аспекти дії механізмів
відтворення владних еліт (саморекрутація; тенденція відтворення елітної
структури). Запропоновані в роботі положення і висновки можуть стати
базою для подальших досліджень у галузі політичної соціології.

Практична значущість одержаних результатів дослідження полягає в
можливості його використання для вдосконалення регіональної політики
України, кадрового добору до органів регіональної влади, для підвищення
функціональної ефективності механізмів регіонального управління. Ці
позиції стали особливо актуальними в умовах реформування політичної та
територіально-адміністративної систем України. У ході дисертаційного
дослідження запропоновано ряд практичних заходів для вирішення важливих
завдань сучасної регіональної політики України як на загальнодержавному
рівні, так і на рівні окремого регіону – Автономної республіки Крим.
Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення вищими
органами державної влади практик регіональної політики та кадрової
селекції стосовно регіональних органів влади, а також для поширення в
експертних виданнях та засобах масової інформації, що може сприяти
демократизації та прозорості регіональної влади в Україні. Матеріали
дисертації можуть бути використані у процесі підготовки керівних кадрів
державного управління, для розробки навчально-методичних посібників,
загальних і спеціальних курсів з політичної соціології.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження
викладалися та обговорювалися на всеукраїнських науково-теоретичних та
науково-практичних соціологічних конференціях: «Проблеми розвитку
соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури
українського суспільства» (Київ, 2002); «Проблеми розвитку соціологічної
теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної
структури суспільства» (Київ, 2003); «Проблеми розвитку соціологічної
теорії. Соціальні процеси в Україні» (Київ, 2004).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у 7
статтях, опублікованих у провідних фахових наукових виданнях, та у 3
тезах виступів на всеукраїнських соціологічних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел (163 найменування). Текст роботи
включає 17 таблиць. Повний обсяг дисертації – 197 сторінок. Список
використаних джерел займає 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету і задачі
дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів та їхнє
практичне значення, наведено дані про апробацію та публікації
результатів дослідження.

У першому розділі “Аналіз категорій “владна еліта” та “регіональна
владна еліта” у соціології” розглянуті соціологічні концепції основних
шкіл теорії еліт: макіавеллістської (Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельс),
демократичного елітизму (Й.Шумпетер, К.Маннхейм, Дж.Сарторі), плюралізму
еліт (Р.Даль), ліволіберальної (Ч.Р.Міллс), неоелітизму (Т.Дай,
Х.Зіглер), а також концепції, що представлені у роботах М.Острогорського
та М.Вебера. Ґрунтуючись на аналізі праць класиків теорії еліт,
прослідковано еволюцію соціологічних підходів щодо критеріїв визначення
владної еліти. Сучасна зміна умов формування та функціонування владної
еліти висунула на перший план інституційні та функціональні критерії її
визначення, на зміну першочерговості стратифікаційних, ціннісних та
психологічних критеріїв.

Проаналізовано механізми відтворення владних еліт. Головними механізмами
відтворення еліти є рекрутація, репродукція (самовідтворення) та
циркуляція. Дослідники підкреслювали схильність еліти до самовідтворення
з ресурсів власної соціальної бази (Г.Моска, Р.Міхельс, Т.Дай,
Х.Зіглер). Радикальним механізмом заміни владної еліти є циркуляція, яку
досліджували В.Парето, П.Сорокін, Д.Крестєва. Тенденція тяжіння еліти до
того чи іншого полюсу відтворення призводить до дисбалансу, який
автоматично підштовхує еліту до протилежного типу відтворення.
Запобігання крайнощів самовідтворення чи циркуляції еліти можливе за
умов збереження балансу між тенденцією до стабільності та необхідністю
інновацій у структурі еліти, а також між її елементами, які
репродукуються аскриптивними (успадкованими якостями) чи ресептивними
(рисами, набутими в ході практичної діяльності) факторами. Необхідний
баланс політичної системи та елітної структури забезпечує механізм
рекрутації.

Американські соціологи досліджували вищі прошарки міських спільнот, що
було започатковано дослідженням “середнього міста” Р. та Г. Лінд.
Найбільш відомими стали результати досліджень, проведених Ф. Хантером у
Атланті та Р.Далем у Нью-Хейвені. Хоча ці соціологи дійшли різних
висновків щодо впливу бізнесменів та неелітних верств на процеси
формування владної еліти та прийняття владних рішень, вони намагалися
результати досліджень екстраполювати на всю владну ієрархію США. Такий
підхід критикував Ч.Р. Міллс, який чітко розподіляв структуру владної
еліти США на “ядро” та “фланги”, куди входили й регіональні еліти.
Поєднання різних підходів до регіональних владних еліт найбільш вдало
було застосовано Р.Д. Патнамом, Р. Леонарді та Р.Й. Нанетті в
дослідженні “регіонального експерименту” у Італії.

Враховуючи актуальність проблеми становлення та функціонування
регіональних владних еліт на пострадянському просторі, здійснено огляд
праць українських та російських соціологів з даної проблематики.
Останнім часом на теренах СНД простежується активізація досліджень еліт.
Досягненням українських та російських соціологів можна вважати їх
позитивно-критичне осмислення західноєвропейської та американської
соціологічної думки у контексті дослідження елітних груп суспільства.
Переважна більшість дослідників застосовувала альтиметричний метод при
визначенні регіональної владної еліти. Оскільки на пострадянському
просторі в умовах трансформації особливе значення має інститут державної
влади, регіональна владна еліта здебільше визначається соціологами як
соціальна група, яка займає керівні позиції в інституті
політично-адміністративного управління регіоном. Важливе значення для
дослідження процесу трансформації структури владних еліт на
пострадянському просторі має дослідження процесів трансформації еліт в
соціальних інститутах, що зберігаються у суспільстві, та їх формування
під впливом нових інститутів, які щойно зародилися у суспільстві.

Як результат огляду окреслені головні функції регіональної владної еліти
на регіональному та загальнонаціональному рівнях, а також визначені
показники стабілізації процесів її становлення та інституціоналізації.

У другому розділі дисертації “Механізми формування і розвитку
регіональних владних еліт в Україні” розглянуті загальні характеристики
регіональних владних еліт України, тенденції процесів їх становлення та
механізмів відтворення.

В результаті аналізу основних аспектів формування регіональних владних
еліт з’ясовано, що ці процеси в Україні відбувалися в залежності від
трансформацій в інституті регіональної влади. Поетапно простежено
трансформацію регіональних еліт від “регіональної вольниці” до періоду
формування жорсткої ієрархії “центр – регіони”, який пов’язаний з
початком інституціоналізації регіональної влади та регіональних еліт,
інтегрованих у єдину владну вертикаль.

N P V 0

T

E

E

v

,

.

0

???0

T

( * , R X

Z

\

O

O

O

O

l-0!o#?&

v

???????онального складу владних еліт у регіонах України в цілому
лишалася стандартною. На елітних позиціях в регіонах в основному
лишалися представники регіональної влади та директорат ще з радянських
часів. З середини 1990-х років у боротьбу за владу в регіонах активно
включилася бізнес-еліта. З 1995 року, коли були збільшені владні
повноваження президента Л.Кучми, зросла роль центру як селекціонера
владної еліти у ряді областей на Півдні та у Центрі України. Аналіз
кар’єрного шляху представників вищого керівництва регіональної влади
дозволив визначити два основних чинника, які найбільше сприяли посіданню
позицій у вищих ешелонах регіональної еліти. Перший – внутрішній –
характеризується наявністю посади у органах регіональної влади. У
багатьох регіонах простежується зайняття посади голови
облдержадміністрації їх першими заступниками або представниками з їх
найближчого оточення. Другий чинник – зовнішній – пов’язаний з
селекціонуючою роллю Києва у процесах становлення регіональних еліт.
Так, часто-густо креатура Президента у області або чиновник з вищих
ешелонів влади за сприяння Києва займав певну високу посаду в органах
регіональної влади (наприклад, А.Кінах на Миколаївщині, Ю.Кравченко на
Херсонщині, В.Кисельов та А.Корнійчук в Криму).

Дослідження ролі столичного та регіональних чинників у процесах
формування владної еліти України довело, що регіональні еліти України
відіграють стратегічну роль в інституті влади українського суспільства.
Фактично регіональні еліти є найактивнішим суб’єктом у процесах
формування центральної владної еліти. Це обумовлено компактністю
території України та практикою “боротьби за Київ” найсильніших
регіональних елітних груп. Розглянуто стратегії та капітали регіональних
елітних груп, що боролися за вплив на Київ та прагнули отримати позиції
у вищих ешелонах влади. Найбільш впливовими регіональними елітними
групами були львівська, донецька та дніпропетровська, кожна з яких
володіла певними соціальними капіталами, які актуалізувалися в різні
періоди української державності й, таким чином, сприяли приходу до вищих
владних позицій їх носіїв. Але з середини 1990-х років посилилася
центральна влада, що спричинило занепад впливу регіональних еліт
політичному житті України. Якщо представництво сильних регіональних груп
у вищих ешелонах влади було стихійним та хаотичним, то представники
слаборозвинутих областей Центра України складали значну частку
центральної владної еліти протягом всього періоду 1991-2004 років.
Стабільність цієї тенденції прослідковано на результатах досліджень
1997, 2001 та 2004 років. Також суттєво впливає на процеси формування
центральної та регіональних владних еліт практика отримання
політико-управлінськими кадрами вищої освіти в столичних вузах, що
сприяє їх інтеграції у єдину державно-владну структуру України.

Інтеграція регіональних еліт до жорсткої владної вертикалі не вирішила
проблему взаємовідносин «центр – регіони» остаточно. В періоди
соціально-політичної нестабільності роль регіональних владних еліт як
важливих акторів внутрішньополітичних процесів зростає. У розділі
зроблено висновок, що внутрішня політика Української держави має бути
збалансованою між центром та регіонами. Порушення цього балансу веде до
негативних наслідків для всього українського суспільства та держави.

У третьому розділі дисертації “Владна еліта Автономної республіки Крим”
викладено результати дослідження регіональної владної еліти найбільш
складного регіону України. Автономний статус Криму, відповідні
державно-владні інституції та специфічні риси регіону обумовлюють
своєрідність процесів та механізмів формування й функціонування його
владної еліти, що потребує особливої дослідницької уваги.

Поетапно розглянуто процеси становлення владної еліти Криму у двох
перспективах: 1) зовнішній – вплив центру (Києва) на процеси
елітоутворення в Криму; 2) внутрішній – взаємозалежність трансформації
інституту регіональної влади та владної еліти автономії. Кримська владна
еліта була єдиною в Україні регіональною елітою, процеси становлення
якої відбувалися за моделлю “боротьби з центром”. Внутрішніми чинниками
формування кримської владної еліти були наявність інституту автономії та
популярність проросійських й автономістських ідей у середовищі кримської
регіональної спільноти. На прикладі кримської владної еліти
прослідковано теоретичне положення про взаємовідтворення та взаємовплив
політичних інститутів та владних еліт.

Виокремлено дві основні фази формування кримської владної еліти: фази
“інституційного вибуху” та “інституційного вакууму”, в контексті яких
відбулися дві циркуляційні зміни персонального складу владної еліти АРК.
Факт двох циркуляційних змін підтвердили результати аналізу змін
персонального складу депутатів Верховної Ради АРК трьох скликань (1994,
1998 та 2002 років). З’ясовано, що і для поміркованої моделі (більшість
регіональних еліт України), і для радикальної моделі (Кримська
автономія) характерне закономірне поступове звуження каналів
вертикальної соціальної мобільності для проникнення на владно-елітні
позиції. Це було доведено шляхом аналізу трансформацій стратифікаційної
структури владної еліти Криму 1994-2002 років. Також розглянуті
тенденції змін вікової, гендерної, поселенської, етнічної, освітньої
структур владної еліти Криму. В результаті дослідження виявлено
зменшення російських та збільшення українських й кримськотатарських
чинників становлення владної еліти півострова. Виокремлено центри
формування регіональних елітних кадрів у вузах Криму та України.

Простежено наслідки двох циркуляційних змін для кримської регіональної
спільноти та її владної еліти. Головним з них було розпорошення елітних
кадрів, дестабілізація та ослаблення інституту регіональної влади, що
унеможливило напрацювання власних ефективних механізмів управління в
Криму. Владна еліта Криму, як більш-менш стійка соціальна група, не
склалася досі. Втім, циркуляції владної еліти Криму вплинули на моделі
її політичної поведінки та деякі соціально-психологічні установки, що
було зафіксовано в експертному опитуванні п’ятдесяти представників
кримської владної еліти різних рівнів у квітні-травні 2004 року.
Результати дослідження показали, що для сучасної владної еліти Криму
притаманним є: 1) сприйняття центральної владної еліти як вищої в
структурі державно-владної ієрархії України та, відповідно, власної
підпорядкованості їй; 2) усвідомлення змісту категорії “еліта” та її
основних принципів в значній мірі пов’язане із владою; 3) надання
переваги функціональним та меркантильним механізмам проникнення на
елітні позиції, у політичних практиках значну роль відіграють деякі
негативні елементи внутрішньоелітної етики: “кумівство” та взаємна
порука; 4) наявність високого рівня політичної мобільності, адаптації до
існуючих політичних реалій, гнучкості у взаємовідносинах з центром, але
одночасно – неспроможність самостійного прийняття політико-управлінських
рішень та здійснення заходів для їх реалізації; 5) відірваність від
інтересів та очікувань кримської регіональної спільноти; 6) прагнення
більшості представників регіональної еліти до репродукції з власних
соціальних ресурсів шляхом передання своїх елітних позицій дітям або
спадкоємцям.

Робиться висновок, що сучасна владна еліта АРК не виконує необхідних
функцій ні на регіональному, ні на загальнонаціональному рівнях. Тому
Українська держава має в такому складному регіоні, як Крим, низку
проблем щодо вдосконалення регіональної еліти та владно-управлінських
механізмів.

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки проведеного
дослідження проблеми, наведені узагальнення теоретико-прикладного
характеру і деякі рекомендації щодо вдосконалення регіональної кадрової
політики, підкреслюється практичне значення розробленої теми.

Окреслені основні функції регіональної еліти на регіональному та
загальнонаціональному рівнях. До таких в першу чергу належать адаптація
й реалізація політики центру у регіоні та репрезентація, захист,
лобіювання інтересів всієї регіональної спільноти чи її окремих груп у
центрі, тобто комунікаційні функції забезпечення двостороннього
взаємозв’язку між центральною владною елітою та регіональною спільнотою.
Визначені показники стабілізації процесів становлення та
інституціоналізації владної еліти: 1) сформованість стабільного “ядра”
владної еліти, яке об’єднує у собі вищі прошарки, верхівку головних
інститутів суспільства; 2) наявність у владної еліти психологічних
установок та норм політичної поведінки, відповідно до її статусу еліти
незалежної держави.

Простежена залежність процесів становлення українських регіональних
владних еліт від трансформацій в інституті регіональної влади. Виявлено
два основних типи чинників дестабілізації процесів відтворення еліт в
регіонах: 1) внутрішній (Автономна республіка Крим; Івано-Франківська,
Львівська та Тернопільська області); 2) зовнішній (більшість областей
Центру України, а також Херсонська та Запорізька області).

Аргументується стратегічна роль регіональних еліт в інституті влади
українського суспільства. Доводиться факт зростання ролі регіональних
владних еліт як важливих акторів внутрішньополітичних процесів в періоди
соціально-політичної нестабільності: головною причиною сплеску
активності нових регіональних еліт у внутрішньополітичному житті України
було послаблення центральної влади.

Досліджено, що процеси, умови та характер становлення регіональної
владної еліти в АРК з 1991 по 2002 роки суттєво відрізняються від
більшості інших регіонів України, внаслідок чого кримська владна еліта
формувалася за моделлю становлення регіональних еліт, характерною для
умов федеративної держави. Виявлені зовнішні та внутрішні чинники
формування владної еліти Криму. Аргументується взаємозалежність процесів
трансформації інституту регіональної влади та становлення владної еліти
регіону.

В результаті аналізу персонального складу Верховної Ради АРК трьох
скликань (1994-2002 рр.) прослідковано тенденції та наслідки змін, які
відбувалися в регіоні. Доведено, що радикальна модель змін та
інституційна криза 1995-1998 років загальмували процеси
інституціоналізації владної еліти АРК, а дві циркуляції персонального
складу регіональних владних кадрів унеможливили напрацювання ними
власних управлінських механізмів, внаслідок чого владна еліта Криму, як
більш-менш стійка соціальна група, досі не склалася. Простежені
тенденції консервації (самовідтворення) владної еліти АРК та набуття нею
нових якостей, що відбувалося одночасно. Новітні тенденції (високий
рівень політичної мобільності, активні процеси “переплетіння” бізнесу із
владою, представницької гілки влади з виконавчою) обумовлені адаптацією
владної еліти Криму до нових умов існування та функціонування.

Доведена теза про те, що на момент дослідження Українська держава мала в
АРК дуже малоефективний управлінський апарат та регіональну еліту, яка
була неспроможна виконувати свої основні функції. Розкриваються головні
проблеми сучасної владної еліти АРК та перспективи її подальшого
функціонування

Запропоновані рекомендації щодо вдосконалення регіональної політики
України. По-перше, на даному етапі розвитку Україні необхідно посилювати
роль столиці як інтегратора регіонів у єдине державне ціле. Але
підвищення ролі столиці не може бути однобічним, воно має поєднуватись з
підтримкою позитивних процесів становлення регіональних еліт, які здатні
підтримати поступовий розвиток регіонів. По-друге, необхідна заборона в
регіональних структурах влади хибної практики суміщення депутатського
мандату та посади в органах виконавчої влади. Для підвищення
функціональної ефективності регіональних владних еліт необхідне
створення умов конкуренції різних елітних груп на регіональному рівні
влади. Такі умови можуть бути створені завдяки впровадженню пропорційної
системи виборів на всіх рівнях влади. По-третє, необхідне відновлення
практики політичної та управлінської соціалізації регіональних
посадовців на загальнодержавному рівні шляхом отримання ними вищої та
післядипломної освіти у столичних вузах, що також підвищуватиме
політичну роль столиці для регіонів. Ці функції може виконувати й
кадрова політика довгострокових відряджень столичних чиновників у
регіони, а також залучення представників регіональних владних еліт у
вищі ешелони влади, що дає можливість отримання більш цілісного та
масштабнішого управлінського досвіду, напрацювання політичних практик
вищого рівня та політико-економічних зв’язків загальноукраїнського
масштабу.

Викладені висновки та рекомендації можуть бути використані в
кадрово-управлінській практиці для вдосконалення інституцій регіональної
влади. Вони також можуть сприяти демократизації та прозорості влади в
регіонах України.

Список публікацій

Зоткін А. Деякі аспекти елітогенезу в Україні та Криму // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. — 2002 г. – №1.– С. 202-211.

Зоткін А. Вибори 2002 року як етап формування політичної еліти України
та Криму // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. — №1. – С.
137-143.

Зоткін А. Інститут регіональної влади на прикладі Автономної республіки
Крим: циркуляція і рекрутація владних еліт // Соціологія: теорія,
методи, маркетинг. – 2003. — №4. – С. 175-184.

Зоткін А. Регіональні виміри ставлення населення України до владної
еліти // Українське суспільство-2003. Соціологічний моніторинг / За ред.
д.е.н. В.Ворони, д.с.н. М.Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України,
2003. – С. 274-282.

Зоткін А. Ставлення населення України і Польщі до інститутів влади //
Політичний менеджмент. – 2004. — №3(6). – С. 123-133.

Зоткін А. Роль регіональних еліт та столичного істеблішменту у
формуванні владної еліти України // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг. – 2004. — №3. – С. 95-108.

Зоткін А. Хто заволодіє “печерськими пагорбами”? Регіональні еліти проти
столичного істеблішменту // Віче. – 2004. — №10. – С. 52-58.

Зоткін А.О. Феномен кримської політичної еліти в Україні // Проблеми
розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної
структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІ
Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація
України, Інститут соціології НАН України; М.О. Шульга (наук. ред.) та
ін. – К., 2002. – С. 500-504.

Зоткін А.О. Інститут регіональної влади на прикладі Автономної
республіки Крим: циркуляція та рекрутація владних еліт // Проблеми
розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та
інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення
ІІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація
України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О. Шульги, В.М.
Ворони. – К., 2003. – С. 283-286.

Зоткін А.О. Регіональні еліти як джерело формування владної еліти
України // Проблеми розвитку соціологічної теорії: Соціальні процеси в
Україні: 4-а Всеукр. соціол. конф., 21 травня 2004 року, м. Київ /
Соціол. ассоц. України, НАН України, Ін-т соціології; Гол. ред.
В.М.Ворона, М.О.Шульга. – К.: [Ін-т соціології НАНУ: ТОВ “Полігр. центр
“Фоліант”], 2004. – С. 514-517.

Зоткін А.О. Становлення регіональних владних еліт в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини.
Інститут соціології Національної академії наук України. Київ, 2005.

Здійснено огляд основних концепцій щодо регіональних владних еліт.
Визначені основні функції регіональної еліти на регіональному й
загальнонаціональному рівнях, а також показники стабілізації процесів
становлення регіональних владних еліт. Проаналізовано взаємозв’язок між
процесами становлення регіональних владних еліт та трансформаціями
інститутів регіональної влади. Досліджені моделі взаємовідносин
регіональних владних еліт з центром. Здійснено аналіз моделі становлення
регіональної владної еліти України на прикладі Автономної республіки
Крим. Досліджені причини та наслідки трансформації структури владної
еліти Криму, вивчено ступінь її ефективності в інституті української
влади, проаналізовані її соціально-психологічні установки.

Ключові слова: владна еліта, регіональна еліта, інститут регіональної
влади, регіональна політика, механізми управління.

Зоткин А.А. Становление региональных властных элит в Украине. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22. 00. 03 – социальные структуры и социальные
отношения. Институт социологии Национальной академии наук Украины. Киев,
2005.

Осуществлен обзор основных концепций относительно властных элит и их
региональных типов. Рассмотрены механизмы воспроизводства и субъекты
отбора властных элит. Отмечено, что тяготение элиты к какому-либо
полярному полюсу воспроизводства (репродукции или циркуляции) приводит к
дисбалансу, что автоматически подталкивает элиту к противоположному типу
воспроизводства. Определены основные функции региональной элиты на
региональном и общенациональном уровнях, главной из которых является
осуществление и поддержка двухсторонней коммуникации между центральной
властной элитой и региональным сообществом. Предложены показатели
стабилизации и институционализации процессов становления региональных
властных элит.

Проанализирована взаимосвязь между процессами становления властных элит
и трансформациями институтов региональной власти. Поэтапно прослежена
трансформация региональных элит от “региональной вольницы” до периода
формирования жесткой иерархии “центр – регионы”, который связан с
началом институционализации региональной власти и региональных элит,
интегрированных в единую властную вертикаль. Определены регионы, в
которых кадровые изменения властных элит происходили под влиянием
политической конъюнктуры. Обнаружены главные факторы кадровой
дестабилизации в органах региональной власти. К таковым относятся: 1)
внутренние факторы, связанные с расширением каналов вертикальной
мобильности и проникновением на элитные позиции представителей неэлитных
слоев населения; 2) внешние факторы, которые связаны с установлением
влияния центра в конкретных регионах. Исследованы модели отношений
региональных властных элит с центром. В результате исследования роли
столичного и регионального факторов в процессах формирования властной
элиты Украины сделан вывод, что региональные элиты играют стратегическую
роль в институте украинской власти. Определено, что роль региональных
элит значительно возрастает в периоды социально-политической
нестабильности и неопределенности, когда ослабевает влияние центра.
Рассмотрены стратегии и капиталы региональных элитных групп, которые
боролись за влияние на Киев и стремились получить позициив высших
эшелонах власти. Результаты исследования позволили сделать вывод, что
внутренняя политика Украины должна быть сбалансированной между центром и
регионами.

Проанализирована модель становления региональной властной элиты Украины
на примере Автономной республики Крым. Установлено, что специфика
региона обусловила своеобразие процессов и механизмов формирования и
функционирования его властной элиты. Поэтапно рассмотрены процессы
становления властной элиты Крыма в двух перспективах: 1) внешней –
взаимоотношения с Киевом; 2) внутренней – взаимозависимость
трансформаций института региональной власти и властной элиты автономии.

Исследованы причины и последствия трансформации структуры властной
элиты в Крыму. В результате анализа кадровых изменений парламентского
корпуса Крыма трех созывов (1994, 1998 и 2002 гг.) доказано, что в
исследуемый период в Крыму произошли две циркуляционные смены властной
элиты региона. Также рассмотрены тенденции изменений возрастной,
гендерной, поселенческой, этнической, образовательной структур властной
элиты Крыма. В результате исследования выявлена тенденция уменьшения
российских и увеличения украинских и крымскотатарских факторов
становления властной элиты полуострова. Определены центры формирования
элитных кадров в вузах Крыма и Украины.

Прослежены тенденции консервации (репродукции) властной элиты АРК и
приобретение ей новых качеств. Новые тенденции (высокий уровень
политической мобильности, активные процессы “переплетения” бизнеса с
властью, представительской ветви власти с исполнительной) обусловлены
адаптацией властной элиты Крыма к новым условиям существования и
функционирования. Проанализированы социально-психологические установки
властной элиты Крыма, изучена степень ее эффективности в институте
украинской власти. Сделан вывод, что на момент исследования Украина
имела в АРК низкоэффективный управленческий аппарат и региональную
элиту, которая не способна выполнять свои основные функции.

Предложены рекомендации по усовершенствованию региональной политики
Украины.

Ключевые слова: властная элита, региональная элита, институт
региональной власти, региональная политика, механизмы управления.

Zotkin A.O. Formation of power regional elites in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree by speciality 22.00.03 – social
structures and social relations. Institute of Sociology, National
Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2005.

The review of main conceptions for regional power elites was realized.
The principal functions of regional elites on regional and national
levels as well as stabilization activities of processes of regional
power elites formation were determined. It was analyzed the
interdependence among processes of regional power elites formation and
regional power institutes transformations. The relationship models
between regional power elites and center were investigated. It was
realized the analysis of formation of regional power elites in Ukraine
by the example of Crimea Autonomous republic. It was explored the
reasons and consequences of transformation of Crimea power elite
structure, also it was estimated the degree of its effectiveness in
ukrainian power institute and analyzed its social-psychological
purposes.

Keywords: power elite, regional elite, institute of regional power,
regional policy, mechanisms of control.

Підписано до друку 21.06.2005. Формат 60х90/60. Гарнітура Times New
Roman. Папір офсетний. Друк офсетний.

Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.

Наклад 100 прим. Зам. №___

Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв

01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 21, тел.: 280-02-57

Похожие записи