Міністерство охорони здоров’я України

КИїВСЬКА медична академія

післядипломної освіти ім. П.Л.ШУПИКА

Пурденко Тетяна Йосипівна

УДК 616.831 – 005:616.831.4] – 071 – 092.6/.9

Стан гіпоталамуса при хронічній недостатності мозкового кровообігу

(клініко – експериментальне дослідження)

14.01.15 – нервові хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ — 2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Українській медичній стоматологічній академії
Міністерства охорони здоров’я України, м. Полтава

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Грицай Наталія
Миколаївна, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, м.
Полтава, завідувач кафедри нервових хвороб із курсом нейрохірургії та
медичної генетики

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Міщенко Тамара Сергіївна, Інститут
неврології, психіатрії та наркології АМН України, науковий керівник
відділу судинної патології головного мозку

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Карабань Ірина
Миколаївна, Інститут геронтології АМН України, завідувач відділу
клінічної фізіології та патології екстрапірамідної нервової системи

Провідна установа: Харківський державний медичний університет МОЗ
України

Захист відбудеться » 26″ січня 2006 р. о 11год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 у Київській медичній академії
післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України за адресою: 04112,
м.Київ, вул. Дорогожицька, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київської медичної
академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України (04112,
м.Київ, вул. Дорогожицька, 9).

Автореферат розісланий “ 23 ” грудня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Т.М. Каліщук-Слободін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема судинних захворювань ГМ являється ведучою в
сучасній неврології і, як відомо, має велике медико-соціальне та
загальнолюдське значення (Волошин П.В., Міщенко Т.С., 2002; Григорова
И.А., Морозова О.Г., 2002; Кабанов А.А. и соавт., 2004; Малахов В.О.,
2004). Згідно з даними ВООЗ, цереброваскулярна патологія у більшості
країн світу займає одне з перших місць серед причин смертності та
інвалідності та становить близько 12%-15% від загальної смертності
населення (Гусев Е.И. и соавт., 2003; Дзяк Л.А. и соавт., 2003; Мечетный
Ю.Н., 2003; Руденко А.Ю. і співавт., 2003; Федин А.И., Румянцева С.А.,
2004; Кузнецова С.В., Григорова И.А., 2005).

В останнє десятиріччя в Україні, як і в інших країнах СНД,
спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості інсультів,
особливо серед осіб працездатного віку (Москаленко В.Ф. і співавт.,
2001; Хорват Ш., 2002; Мищенко Т.С., 2003; Чернишова Т.І., 2005).
Щорічно в Україні реєструється 130 тис. випадків інсульту, у країнах
Західної Європи – 1 млн., Росії – 300 тис., Японії – 200 тис., США – від
400 до 500 тис. Смертність від інсульту в країнах Західної Європи
становить 100 на 100000 населення, в Україні – в 2,5 рази перевищує
відповідні показники західноєвропейських країн (Гусев Е.И., Гехт А.Б.,
2002; Віничук С.М., 2003).

Саме тому, в теперішній час проводиться інтенсивне вивчення хронічних
форм цереброваскулярних захворювань, своєчасне виявлення та лікування
яких, є важливим кроком для запобігання розвитку гострих порушень
мозкового кровообігу (Грицай Н.М., Пінчук В.А., 2002; Дзюба А.Н.,
Мечетный Ю.Н., 2002; Руденко А.Ю. і співавт., 2002; Зозуля И.С., 2004).

За Міжнародною класифікацією хвороб ВООЗ 10-го перегляду хронічні
порушення мозкового кровообігу об’єднані терміном „хронічна ішемія
мозку”, а згідно вітчизняної класифікації судинних захворювань ЦНС –
„дисциркуляторна енцефалопатія”, „хронічна недостатність мозкового
кровообігу”, „ішемічна хвороба головного мозку” та ін. (Волошин П.В.,
Мищенко Т.С., 2002; Мачерет Є.Л. і співавт., 2005).

Найбільш частими причинними факторами, які викликають зміни мозкового
кровотоку та вражають нервову систему, є атеросклероз в поєднанні з
артеріальною гіпертензією (Мищенко Т.С. и соавт., 2002; Яворська В.О.,
2003; Малахов В.О., 2004).

Важлива роль в патогенезі ХНМК належить посиленню ПОЛ, порушенню
реологічних властивостей крові та мікроциркуляції, змінам судинних
стінок, системної гемодинаміки, нейрогуморальної регуляції (Грицай Н.Н.,
Мищенко В.П., 2000; Зозуля Ю.А. и соавт., 2000; Гусев Е.И., Скворцова
В.И., 2001; Федин А.И., Румянцева С.А., 2004; Дарий В.И. и соавт.,
2005).

Доведено, що практично немає патологічних станів нервової системи та
форм хронічної енцефалопатії, на розвиток і перебіг яких не впливала б
ВНС (Тайцлин В.И., 1999; Руденко А.Ю. і співавт., 2003; Гамбердова Р.У.
и соавт., 2005). На початкових етапах розвитку мозкових дисциркуляцій
дані порушення проявляються СВД, в основі патогенезу якого лежать
неповноцінність пристосувальних функцій, зміна інтегративних механізмів
надсегментарного вегетативного апарату та вегетативних нейронів кори ГМ.
В подальшому клініка збагачується вираженими психовегетативними,
гемодинамічними змінами з формуванням прогресуючої цереброваскулярної
недостатності (Дубенко Е.Г., Морозова О.Г., 1996; Морозова О.Г., 1998;
Тайцлин В.И., 1999; Курако Ю.Л., Іванів О.П., 2000; Вейн А.М., 2003).

Незважаючи на велику кількість робіт присвячених даній проблемі, деякі
аспекти патогенезу хронічних церебральних дисциркуляцій залишаються
недостатньо вивченими, що суттєво впливає на правильний вектор терапії
(Морозова О.Г., 1998; Волошин П.В., Тайцлин В.И., 1999; Руденко А.Ю. і
співавт., 2002).

Значимість вегетативних порушень в формуванні та прогнозі хронічних
церебральних ішемій вивчена недостатньо, при цьому потребують уточнення
надсегментарні механізми контролю за тонусом ВНС (Мечетный Ю.Н., 2003).

Як відомо, гіпоталамус є основним інтегративним центром ВНС, який
здійснює єдність нервових та гуморальних пристосувальних механізмів для
забезпечення гомеостатичної рівноваги (Вейн А.М., 2003; Казаков В.М. і
співавт., 2003). Тому, на сьогоднішній день, велика увага приділяється
визначенню ролі гіпоталамуса в формуванні та прогресуванні ХНМК.
Опубліковані літературні дані є нечисленними і неоднозначними,
дослідження морфофункціонального стану гіпоталамуса знаходяться на
початковому етапі та непов’язані з розвитком ХНМК. Вивчення стану
гіпоталамуса при ХНМК дасть можливість з’ясувати його роль в розвитку
судинних уражень мозку та удосконалити принципи патогенетичної терапії
виявлених порушень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є
самостійним фрагментом комплексних конкурсних тем МОЗ України „Рання
клініко-лабораторна діагностика, особливості патогенезу та розробка
методів лікування і профілактики дисциркуляторної енцефалопатії у хворих
із гіпертонічною хворобою, яка розвинулася у віддаленому періоді після
впливу малих доз іонізуючого опромінення з урахуванням окремих
генетичних факторів” (№ держреєстрації 0101V005504) та „Дослідження
молекулярно-генетичних аспектів патогенезу артеріальної гіпертензії у
хворих на дисциркуляторну енцефалопатію для розробки нових методів
діагностики та диференційованого лікування” (№ держреєстрації
0104V005763).

Мета дослідження. Покращити діагностику та лікування хворих на ХНМК
шляхом визначення морфофункціонального стану і ролі гіпоталамуса в
розвитку даної патології та з’ясування впливу комплексного препарату
„Інстенон” на його функціональний стан і клінічний перебіг ДЕ в
експерименті та клініці.

Задачі дослідження:

1. Дослідити особливості вегетативного та психологічного статусу у
хворих на ХНМК (ДЕ II ст.) при лікуванні препаратом „Інстенон”.

2. Вивчити зміни показників ПАС, системи гемостазу та ліпідного обміну у
хворих на ХНМК (ДЕ II ст.) на фоні лікування препаратом „Інстенон”.

3. Визначити особливості церебральної гемодинаміки та біоелектричної
активності ГМ хворих на ХНМК (ДЕ II ст.) при застосуванні препарату
„Інстенон”.

4. З’ясувати морфофункціональний стан ядер гіпоталамуса в нормі та у
хворих на ХНМК (ДЕ II ст.).

5. Визначити морфофункціональний стан НСК гіпоталамуса у тварин із ХНМК
в експерименті.

6. З’ясувати вплив препарату „Інстенон” на вегетативні функції, стан
ПАС, систему гемостазу, морфофункціональний стан нейроцитів гіпоталамуса
у тварин із ХНМК в експерименті.

Об’єкт дослідження. Хронічна недостатність мозкового кровообігу.

Предмет дослідження. Клінічні прояви, особливості перебігу,
патофізіологічні механізми, структурні зміни НСК гіпоталамуса при ХНМК.

Методи дослідження: 1. Клініко-неврологічне та психологічне обстеження.
2. Біохімічні методи дослідження (дослідження стану ПАС, ліпідного
обміну, показників системи гемостазу). 3. Інструментальні методи
діагностики (РЕГ, УЗДГ, ЕЕГ). 4. Гістологічне та морфометричне
дослідження НСК супраоптичного та паравентрикулярного ядер гіпоталамуса.
5. Статистичний аналіз отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на підставі проведених
комплексних клініко-експериментальних досліджень отримані нові дані про
патогенетичні механізми участі гіпоталамічних структур у порушенні
вегетативних функцій, розвитку когнітивних розладів та зрушень
гомеостазу при ХНМК.

У результаті проведеного дослідження вперше доведена ефективність
препарату „Інстенон” як модулятора гомеостатичних систем – ПАС і системи
гемостазу у хворих на ДЕ II ст. та в експериментальних тварин із ХНМК.

Вперше встановлений секреторний цикл для супраоптичного та
паравентрикулярного ядер гіпоталамуса, який включає в себе стадію
спокою, синтезу, виведення секрета, вакуолізації цитоплазми та
дегенерації нейрона.

Вперше на підставі проведених гістологічних та морфометричних досліджень
у хворих на ДЕ II ст. та в експериментальних тварин із ХНМК виявлені
дифузні дистрофічні та деструктивні порушення в нейроцитах гіпоталамуса,
зниження їх функціональної активності та дезорганізація фаз секреторного
циклу.

Вперше встановлений модулюючий вплив комбінованого препарату „Інстенон”
на морфофункціональний стан НСК гіпоталамуса в експерименті.

Вперше встановлена корегуюча роль препарату „Інстенон” по відношенню до
біохімічної асиметрії ГМ в експерименті.

На основі комплексного вивчення неврологічного, вегетативного та
психологічного статусу, стану ПОЛ, антиоксидантної системи, ліпідного
обміну, коагуляційного гемостазу, церебральної гемодинаміки,
біоелектричної активності ГМ, морфофункціонального стану НСК
гіпоталамуса запропоновано патогенетичне лікування ДЕ II ст. із
включенням до загальноприйнятої терапії комбінованого препарату
„Інстенон”.

Практичне значення отриманих результатів. Проведені наукові дослідження
поглиблюють знання про патогенез ХНМК, розкривають особливості стану
клітин найбільш важливих нейросекреторних ядер гіпоталамуса –
супраоптичного та паравентрикулярного при даній патології як в
експерименті, так і в клініці.

В роботі підтверджена необхідність дослідження у хворих на ДЕ II ст.
вегетативного та психологічного статусу, показників ПАС, ліпідного
обміну, системи гемостазу, церебральної гемодинаміки та біоелектричної
активності ГМ для поліпшення діагностики та корекції лікування.

Отримані результати свідчать про доцільність застосування у хворих на
СВД препарату „Інстенон”.

Проведене комплексне клініко-параклінічне та морфологічне дослідження у
хворих на ДЕ II ст. підтвердило перспективність та доцільність додавання
до традиційного лікування препарату „Інстенон”, що приводить до
підвищення його ефективності.

Результати роботи впроваджені у неврологічному відділенні обласної
клінічної лікарні, 1 і 5 міських клінічних лікарень м.Полтави,
неврологічному відділенні Кобеляцької центральної районної лікарні.
Наукові розробки за матеріалами дисертації використовуються в учбовому
процесі при викладанні нервових хвороб та патологічної анатомії в УМСА.

Особистий внесок здобувача. Дисертація представляє собою власне
дослідження. Автором особисто проаналізована наукова література,
здійснено інформаційний пошук за темою дисертації. Дисертантом проведено
клінічне обстеження хворих, інструментальні дослідження. Автор приймала
активну участь у біохімічних дослідженнях на базі Центральної
науково-дослідної лабораторії УМСА та морфометричних і гістологічних
дослідженнях НСК гіпоталамуса на базі кафедри патологічної анатомії в
УМСА.

Дисертантом самостійно проведено лікування хворих, обстеження та
лікування експериментальних тварин, первинна обробка отриманих
результатів та їх аналіз, написані всі розділи дисертації і автореферат,
сформульовані висновки та запропоновані практичні рекомендації.
Результати досліджень викладені дисертантом у статтях, матеріалах
наукових конференцій і доповідях.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного
дослідження повідомлені на I Всеукраїнській науково – практичній
конференції студентів і молодих вчених „Актуальні питання сучасної
неврології” (Луганськ, 2003), IV міжнародній конференції студентів і
молодих вчених „Медицина – здоров’я XXI сторіччя” (Дніпропетровськ,
2003), ІІІ Всеукраїнській науково – практичній конференції викладачів,
студентів та молодих вчених „Сучасні проблеми клінічної та теоретичної
медицини” (Суми, 2004), на засіданні Полтавського товариства неврологів
(2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових робіт, із них 6
статей у наукових фахових журналах затверджених ВАК України (2 статті
самостійні) та 2 тези у збірниках матеріалів конференцій.

Обсяг роботи. Обсяг основного тексту дисертації складає 144 сторінки і
включає вступ, огляд літератури, характеристику матеріалів та методів
дослідження, 4 розділи власних досліджень, узагальнення отриманих
результатів, висновки та практичні рекомендації. Перелік використаної
літератури має 354 найменування, з них 295 кирилицею і 59 латиницею.
Робота ілюстрована 17 таблицями, 44 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставлених задач
проведено обстеження 42 хворих на ДЕ II ст. у віці 40-60 років, яка
обумовлена гіпертонічною хворобою та церебральним атеросклерозом. Усі
хворі знаходились на лікуванні у неврологічному відділенні ПОКЛ ім.
М.В.Скліфосовського. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб
відповідного віку.

Для клінічного аналізу, оцінки додаткових методів дослідження і
проведення порівняльної характеристики отриманих результатів всі
обстежені були розподілені на 3 групи: I групу склали практично здорові
особи (20 чоловік); II група – хворі на ДЕ II ст., які отримували
традиційну медикаментозну терапію (22 чоловіки); III група – хворі на ДЕ
II ст., які на фоні базової терапії отримували препарат „Інстенон” (20
чоловік). Виділені окремі 2 групи для морфологічних досліджень: IV група
(контрольна) – 10 осіб у віці 40-60 років, які загинули від нещасного
випадку; V група – 15 осіб відповідного віку, які померли від хронічної
ішемічної хвороби серця. Клінічно при житті в них діагностували ДЕ II
ст.

Діагноз у хворих встановлювали згідно Міжнародної класифікації хвороб
ВООЗ 10-го перегляду.

Неврологічне обстеження проводилося за загальноприйнятою схемою.

Стан ВНС оцінювали враховуючи три її основні характеристики:
вегетативний тонус, вегетативну реактивність та вегетативне забезпечення
діяльності (Вейн А.М., 1991, 2003). Для визначення вихідного
вегетативного тонусу була використана карта-опитник, розроблена проф.
А.М.Вейном. Крім цього, досліджували частоту серцевих скорочень, частоту
дихання, артеріальний систолічний та діастолічний тиск, дихальний індекс
Хільдебранта та вегетативний індекс Кердо. Вегетативна реактивність
вивчалася за допомогою проби Дан’їні-Ашнера. Вегетативне забезпечення
діяльності досліджували за допомогою ортостатичної та кліностатичної
проб.

Психологічне обстеження включало оцінку стійкості уваги за допомогою
таблиць Шульте, мнестичних розладів за допомогою проби на
запам’ятовування 10 слів та визначення рівня тривожності за допомогою
шкали реактивної та особистої тривожності Спілбергера-Ханіна (Михайлов
Б.В. и соавт., 2002).

Стан церебральної гемодинаміки вивчали за допомогою багатовіконного
ультразвукового доплерівського приладу “Сономед-300/М” (Росія) та 4-х
канального реографічного комплексу „DX-NT-Reo” (м.Харків).

Дослідження функціональної активності ГМ проводили на 16-ти канальному
програмно-апаратному комплексі для реєстрації та комп’ютерної обробки
електроенцефалограм „DX-NT 32” (м.Харків).

Всі обстеження проводилися до та після курсу 30-денної терапії.

Традиційне лікування включало судинні препарати (трентал, вінпоцетин,
актовегін, стугерон), метаболічні церебропротектори (пірацетам,
аміналон, церебролізін), вітаміни (В1, В6, Е, аскорбінову кислоту),
біостимулятори (плазмол, алое), вегетотропні препарати (беллатамінал,
белласпон), гіпотензивні препарати (каптопріл, еналапріл),
фізіотерапевтичні методи лікування.

Препарат „Інстенон” призначався на протязі 10 днів в дозі 2мл один раз
на добу внутрішньом’язово з послідуючим переходом на пероральний прийом
по 1 таблетці форте 2 рази вдень на протязі 20 днів.

Експериментальне дослідження виконано на 30 щурах лінії Wistar обох
статей у віці 10 місяців, вагою 180-200 г. Всі тварини були розподілені
на 3 групи: I група – інтактні тварини (10 щурів); II група – тварини з
перев’язкою ЗСА зліва, які отримували 0,1мл/кг фізіологічного розчину
внутрішньом’язово на протязі 10 днів (10 щурів); III група – тварини з
перев’язкою ЗСА зліва, яким проводилось лікування комбінованим
препаратом „Інстенон” в дозі 0,1мл/кг внутрішньом’язово на протязі 10
днів (10 щурів).

ХНМК викликали шляхом неповного перев’язування ЗСА зліва під
внутрішньочеревним гексеналовим наркозом з розрахунку 100 мг на 1 кг
маси тварини на 7 днів (цей час був відведений для створення у тварин
ХНМК) (Фисун Ю.О., 1998; Коковська О.В., 2004). На початку експерименту
та перед евтаназією всім тваринам був проведений тест „Відкрите поле”
(Буреш Я., 1991).

В усіх групах пацієнтів та тварин вивчали стан ПАС та гемостазу.
Показники, що вивчалися, матеріал та автори наведені в табл. 1.

Таблиця 1.

№ Показник Матеріал Література

1. Атерогенні ліпопротеїди Сироватка Колб В.Г. и соавт., 1982

2. Дієнові кон’югати Сироватка Воскресенский О.Н. и соавт., 1982

3. Церулоплазмін Сироватка Колб В.Г. и соавт., 1982

4. ТБК-активні реактанти Кров,тканина ГМ Владимиров Ю.А. и соавт., 1972

5. СОД Кров, тканина ГМ Брусов О.С. и соавт., 1976

6. Спонтанний гемоліз еритроцитів Кров Спиричев В.Б. и соавт., 1979

7. Каталаза Кров, тканина ГМ Архипова О.Г., 1988

8. Час рекальцифікації Плазма, еритроцити Bergerhof H.D. et al., 1954

9. Протромбіновий час Плазма Quick A.J., 1966

10. Тромбіновий час Плазма, еритроцити Biggs R.М. et al., 1976

11. Антитромбін III Плазма Hensen A. еt al., 1973

12. Фібриноген Плазма Котовщикова М.А. и соавт., 1966

13. Фібриноліз еуглобулінів Плазма Андреенко Г.В. и соавт., 1981

Для проведення гістологічного та морфометричного досліджень
використовували гіпоталамічну ділянку ГМ в місці локалізації
супраоптичного і паравентрикулярного ядер 25 померлих людей (10 – на
базі Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи, 15 – на
базі Полтавського обласного патолого-анатомічного відділення ПОКЛ) та 30
щурів.

Тканини для дослідження фіксували у 10% розчині нейтрального формаліну
при 4оС протягом 24 годин та заключали в парафін за стандартним методом.
Парафінові зрізи фарбували за Ніслем та Гоморі і досліджували при
світловій мікроскопії (Тараканов Е.Н., 1968).

Морфометричне дослідження НСК супраоптичного та паравентрикулярного ядер
проводили шляхом виміру за допомогою напівміліметрової лінійки на
фотографіях при збільшенні в 900-1200 разів. При цьому вимірювали не
менш ніж в 100 клітинах великий та малий діаметри ядра та цитоплазми (у
щурів вимірювали лише діаметри ядра), підраховували їх об’єм. Об’єми
ядер та цитоплазм логарифмували, будували полігон розподілу значень
десятичних логарифмів, використовуючи метод розподілу сумішей
(Timoshevski A.N. еt al., 2002). Будували графіки отриманих значень і
потім їх аналізували (Гасюк А.П. и соавт., 1985).

Статистичний аналіз одержаних результатів проводився на персональному
комп’ютері IBM PC Pentium IV з використанням програм “Statistica for
Windows. Version 5.0” та MS Exel XP. Наявність достовірної різниці
отриманих даних визначали за допомогою t-критерію Ст’юдента.

Результати досліджень та їх обговорення. У обстежених нами хворих на ДЕ
II ст. найбільш частими симптомами були головний біль, запаморочення,
хиткість при ходьбі, погіршення пам’яті, підвищена втомлюваність та
зниження працездатності, порушення сну, дратівливість, емоційна
лабільність, відчуття внутрішньої тривоги, біль в області серця,
коливання артеріального тиску.

Неврологічний статус відповідав змінам, які характерні для ДЕ II ст.
Надсегментарні вегетативні порушення у пацієнтів проявлялися СВД (100%).
За перебігом СВД у 76,2% хворих виділена перманентна форма, у 23,8%
хворих – перманентно-пароксизмальна форма.

Дослідження вегетативних функцій у хворих на ДЕ II ст. показало перевагу
симпатикотонічної регуляції, що свідчить про підвищення активності
ерготропних вегетативних систем та надмірне вегетативне забезпечення
діяльності.

При проведенні психологічних тестів виявили порушення когнітивних
функцій у пацієнтів: зниження концентрації уваги на 43%, рівня
продуктивності запам’ятовування на 37,8% (короткочасна пам’ять) та на
36,7% (довготривала пам’ять) відносно контрольної групи.

Результати тестування за шкалою Спілбергера-Ханіна хворих вказують на
високий рівень особистої та ситуаційної тривожності (спостерігається
підвищення кількості балів в 1,8 та в 2 рази відповідно відносно
контрольної групи, (p<0,05)). Отже, при клініко-неврологічному обстеженні у хворих на ДЕ II ст. на перший план виходять симптоми ураження гіпоталамо-стовбурових структур ГМ: СВД, вестибуло-атактичний та пірамідний синдром, синдром мнестичних та емоційно-вольових розладів, порушення сну. Переважання симптомів ураження гіпоталамуса та стовбуру мозку пов’язано з порушенням гемодинаміки в артеріях каротидного та вертебро-базилярного басейну та особливою чутливістю до гіпоксії гіпоталамо-лімбіко-ретикулярного комплексу, який являється ведучою ланкою надсегментарної вегетативної регуляції. У хворих на ДЕ II ст. спостерігали зміни показників ПАС: достовірно зростав рівень дієнових кон’югатів на 28,8%, спонтанний гемоліз еритроцитів на 25,8%, рівень накопичення малонового діальдегіда в 2 рази (p<0,05), зменшувалася активність СОД на 18,9%, каталази – 35,1% та концентрація церулоплазміна – 18%. Результати дослідження ліпідного обміну свідчать про підвищення рівня атерогенних ліпопротеїдів на 36,1%, що вказує на ранній розвиток атеросклерозу в цій групі пацієнтів. У всіх обстежених нами хворих розвивається гіперкоагуляція. Це підтверджується вірогідним скороченням часу рекальцифікації, тромбінового та протромбінового часу, збільшенням кількості фібриногену, зниженням фібринолітичної активності та рівня антитромбіна III (p<0,05). Результати РЕГ свідчать про підвищення судинного тонусу, порушення мозкового венозного кровообігу на фоні недостатності кровонаповнення церебральних артерій. При більш детальному обстеженні церебральної гемодинаміки методом УЗДГ виявили зменшення лінійної швидкості кровотоку по ЗСА та СМА на фоні вазоспазму, що вказує на зниження адаптаційних можливостей кровопостачання в екстра- та інтракраніальному відділах ГМ. При вивченні результатів ЕЕГ у хворих на ДЕ II ст. спостерігали дифузні зміни біоелектричної активності ГМ, достовірне зменшення амплітуди та частоти (-ритму, (-індексу, що говорить про підвищення рівня церебральної активації та перевагу ерготропних систем лімбіко-гіпоталамо-ретикулярного комплексу. У 35,7% пацієнтів виявлена дисфункція серединно-стовбурових структур ГМ. Як відомо, механізми, що забезпечують фундаментальні процеси життєдіяльності (обмін речовин, гомеостаз, процеси адаптації) пов’язані з гіпоталамусом. Нейронні системи гіпоталамуса мають властивість відчувати зміни внутрішнього середовища та адекватно на них реагувати, впливаючи на вегетативні функції організму гуморальним шляхом через ендокринну систему і нервовим шляхом через симпатичну та парасимпатичну системи (Акмаев И.Г., 1979, 1998; Зурнаджи Ю.Н., 1991; Зозуля Ю.П., 1998). В результаті проведеного морфологічного дослідження нами встановлено, що існують різні стадії секреції ядер гіпоталамуса як у нормі, так і при ХНМК: спокою, синтезу, накопичення секрета, виведення, вакуолізація цитоплазми та дегенерації нейрона, причому кожна з них має свої гістологічні особливості та морфометричні показники. Стадія спокою характеризується середньоглибчастим гетерохроматином, округлим ядром, маленьким ядерцем, слабо вираженими відростками, поодинокими нейросекреторними гранулами в перинуклеарній зоні. Для стадії синтезу характерний дрібноглибчастий гетерохроматин, ядро дещо збільшене відносно стадії спокою, наявність великого ядерця, збільшення кількості нейросекреторних гранул перинуклеарно та поява їх по всій цитоплазмі нейрона. Фазі накопичення секрета властивий дрібноглибчастий гетерохроматин, велике ядро, наявність великого ядерця, зернистість нейросекрета у великій кількості розміщена не тільки перинуклеарно, але й по всій цитоплазмі нейроцита. Фаза виведення секрета характеризується зменшенням об’єму ядра та ядерця, нейросекреторні гранули розташовуються переважно в ділянці відростку, цитоплазматична мембрана в апікальній частині відростків частково порушена. У фазі вакуолізації цитоплазми спочатку спостерігається накопичення вакуолей біля ядра, пізніше – каріопікноз, при якому відростки нейроцитів не контуруються, місцями – з розмитими межами цитоплазми. На стадії дегенерації нейрона відмічається частковий каріорексіс з каріопікнозом, плазмоліз цитоплазми, в крайовій частині останньої накопичується базофільна тигроїдна речовина. На гістологічних препаратах контрольної групи НСК супраоптичного ядра знаходяться переважно в стадії спокою та синтезу, паравентрикулярного – в стадії спокою. Морфометричні дослідження підтвердили гістологічні результати. Так, серед НСК супраоптичного ядра спостерігалися клітини переважно з lgV ядра 5,25 та 5,04, lgV цитоплазми дорівнював 5,88, що вказує на різні стадії секреторного циклу. На відміну від супраоптичного, серед НСК паравентрикулярного ядра зустрічалися клітини з lgV ядра 4,97. lgV цитоплазми становив 5,83, що свідчить про перевагу однієї стадії секреторного циклу. 0 < j ? I ///////oiiiia//OOO////oo & ( * , . 0 2 4 6 8 : < >

@

X

„o

d?th^„o

„o

d?th^„o

d?th

???????

??????????

???????

?????

????

?????¤?¤??

??

?????

??????????

?????

?????

?????

??????В результаті проведених морфометричних досліджень вперше
встановлений секреторний цикл супраоптичного та паравентрикулярного
ядер. Нами показано, що фаза синтезу і накопичення секрета в
фізіологічних умовах майже не відрізняються між собою, так як
синтезовані гранули спочатку накопичуються поблизу ядра, а потім
виділяються у відростки. Підтвердженням даного положення є достатньо
стійкий lgV цитоплазми клітин, хоча наявність червоних нейросекреторних
гранул поблизу і по периферії ядра змінюється.

У померлих осіб V групи при гістологічному дослідженні супраоптичного
ядра гіпоталамуса виявили НСК переважно з частковою вакуолізацією
цитоплазми і виведенням нейросекрета по відросткам, паравентрикулярного
ядра – НСК переважно в стадії дегенерації нейрона.

Результати морфометричного дослідження свідчать про зменшення lgV ядра
(супраоптичного і паравентрикулярного) у померлих осіб V групи в
порівнянні з контрольною групою (lgV супраоптичного ядра дорівнює 4,84,
паравентрикулярного – 4,6; lgV супраоптичного ядра складає 5,25 та 5,04,
паравентрикулярного – 4,97 відповідно). Згідно закону дезінтегративного
набухання ядер, зменшення lgV на 0,2 свідчить про зморщування ядер в 1,4
рази та зниження їх функціональної активності (Benninghoff A., 1951).

Отже, нами показано, що гістологічні та морфофункціональні зміни
гіпоталамуса при ХНМК проявляються дифузними дистрофічними та
деструктивними порушеннями в нейроцитах супраоптичного та
паравентрикулярного ядер, зменшенням їх функціональної активності та
дезорганізацією фаз секреторного циклу, що може розглядатися як зниження
компенсаторно-пристосувальної реакція організму внаслідок впливу
хронічної гіпоксії та свідчить про виникнення синдрому дезадаптації.

Таким чином, гіпоталамус, як одна із головних ланок систем підтримки
гомеостазу (ПАС, ліпідного обміну, системи згортання крові), грає значну
роль в патогенезі ХНМК.

В результаті проведеного лікування позитивна динаміка відмічалася в обох
(II та III) групах, але більш значне покращення суб’єктивних та
об’єктивних проявів спостерігали у хворих на ДЕ II ст., які поряд з
традиційною терапією отримували препарат „Інстенон”. У 40% хворих
відмічали зменшення кількості, тривалості та інтенсивності вегетативних
кризів після проведеного традиційного лікування та у 100% хворих – після
традиційного лікування з додаванням препарату „Інстенон”.

Проведене лікування сприяло зменшенню явищ симпатикотонії та
нормалізації адаптаційних можливостей серцево-судинної системи,
переважно при застосуванні в комплексному лікуванні інстенону (показники
вегетативної регуляції у хворих III групи наближались до показників
контрольної групи), що свідчить про оптимізацію ерго- та трофотропних
реакцій ВНС.

Потрібно відмітити, що терапія з включенням інстенону справляє більш
позитивний вплив на когнітивні функції та психоемоційні порушення у
хворих на ДЕ II ст.

Покращення стану хворих на ДЕ ІІ ст. під впливом лікування
супроводжувалось позитивними змінами біохімічних показників крові
переважно при призначенні інстенону: достовірно зменшилася концентрація
первинних і вторинних продуктів ПОЛ, зросла активність антиоксидантних
ферментів (p<0,05). Такий результат очевидно пов’язаний з властивістю гексобендину активізувати пентозний цикл та процеси анаеробного гліколізу, що забезпечує збереження нейромедіаторних процесів, запобігає пошкодженню клітинних мембран і порушенню механізмів синаптичної передачі та етофіліну, який сприяє синтезу ендотеліоцитами простацикліна та подавляє вхід Са2+ в клітину. Застосування інстенону справляє більш виражений нормалізуючий вплив на систему гемостазу, що підтверджується вірогідним зростанням часу рекальцифікації, тромбінового та протромбінового часу, фібринолітичної активності та антитромбіна III (p<0,05). Це пояснюється механізмом дії одного з компонентів препарату – етофіліну, який пригнічує активність фосфодіестерази, блокує транспорт аденозина та активує А2-аденозинові рецептори на поверхні тромбоцитів, що приводить до накопичення інтратромбоцитарного цАМФ та подавляє синтез тромбоксана А2 і агрегацію тромбоцитів. Аналіз показників церебральної гемодинаміки показав більш значне зростання пульсового кровонаповнення судин ГМ і зниження судинного тонусу при РЕГ та зростання систолічної лінійної швидкості кровотоку по СМА та ЗСА, зменшення периферичного судинного опору та підвищеного тонусу судин при УЗДГ в результаті лікування інстеноном. Вивчаючи результати проведеної терапії методом ЕЕГ, ми виявили вірогідне підвищення амплітуди та частоти (-ритму, зростання (-індексу після терапії препаратом „Інстенон” (p<0,05), що вказує на нормалізацію рівня мозкової активації, тоді як під впливом традиційної терапії дані показники були недостовірні. Зменшились прояви дисфункції серединно-стовбурових структур ГМ під впливом інстенону на 25,7%. З метою підтвердження отриманих клініко-морфологічних результатів та для встановлення впливу препарату „Інстенон” на морфофункціональний стан НСК супраоптичного та паравентрикулярного ядер при ХНМК нами проведена експериментально-морфологічна частина дисертаційної роботи. При дослідженні поведінки щурів за допомогою тесту „Відкрите поле” після створення ХНМК зліва спостерігали пригнічення рухової активності та почастішання дефекації, що свідчить про наявність церебральних змін, зростання явищ емоційності та активацію вегетативних функцій. Після проведеного лікування інстеноном у тварин зменшились зміни пошуково-дослідницької діяльності та вегетативних функцій. Це підтвердилося достовірним зростанням кількості пройдених периферичних квадратів, частоти актів грумінгу, піднімань на задні лапи та гальмуванням дефекації (p<0,05), причому показники частоти актів грумінгу та дефекації практично наближались до показників контрольної групи. У щурів із ХНМК виявлені достовірні зміни біохімічних показників крові та мозкової тканини правої та лівої півкуль ГМ. Спостерігали підвищення рівня вторинних продуктів ПОЛ в крові, що підтверджується вірогідним зростанням накопичення малонового діальдегіда в процесі інкубації на 31,7%. Разом з цим, відмічали достовірне зниження активності СОД в крові на 28%. В мозковій тканині інтактних щурів мала місце міжпівкульова асиметрія: рівень активності СОД в правій півкулі нижче на 44,3%, ніж у лівій. У щурів із ХНМК зліва нами виявлена міжпівкульова асиметрія з боку вторинних продуктів ПОЛ, що підтверджується вірогідним зростанням накопичення малонового діальдегіда в процесі інкубації на 29,7% в ураженій лівій гемісфері. Асиметрія активності СОД при ХНМК зникла. Аналізуючи показники ПАС при ХНМК, можна констатувати достовірне зростання вторинних продуктів ПОЛ та зниження каталази в обох півкулях. На цьому фоні виявили достовірне пригнічення активності СОД в ішемізованій (на 13,1%) та підвищення (на 62,7%) в неішемізованій гемісферах. Отримані результати свідчать про дисбаланс антиоксидантної системи (СОД та каталази) у правій півкулі. Потрібно відмітити, що більш значні зміни показників ПАС відбувалися в лівій півкулі, де експериментально створена ХНМК. Аналізуючи показники прооксидантної ланки крові та мозкової тканини у лікованих інстеноном щурів, можна стверджувати про їх нормалізацію, так як рівень вторинних продуктів ПОЛ в крові та в обох гемісферах практично наближався до показників контрольної групи. Поряд з цим, спостерігали зростання активності СОД в крові на 72,6%, в ураженій лівій півкулі – на 20,2% та каталази в 2,2 рази в обох півкулях (p<0,05). Після проведеного лікування щурів із ХНМК інстеноном ми спостерігали міжпівкульову асиметрію активності каталази, яка дорівнювала 8,2%. В результаті проведеного дослідження нами виявлено достовірне зменшення часу рекальцифікації плазми, тромбінового часу, різке зниження фібринолітичної активності крові (p<0,05), що свідчить про посилення процесу згортання крові. Застосування препарату „Інстенон” у щурів не викликало суттєвих змін в системі згортання крові та фібринолізу, крім нормалізуючого впливу на тромбіновий час. Дані каріометричного дослідження НСК гіпоталамуса інтактних щурів свідчать, що як в супраоптичному, так і в і паравентрикулярному ядрі спостерігається по одному максимальному ядерному класу (lgV ядра дорівнює 4,3 та 4,2 відповідно). При гістологічному дослідженні зустрічалися нейроцити супраоптичного та паравентрикулярного ядер, які знаходяться переважно в стадії спокою. При проведенні у щурів із ХНМК каріометричного дослідження виявили слідуючі результати: для супраоптичного ядра lgV становив 4,04, для паравентрикулярного – 3,95, що свідчить про зниження функціональної активності цих ядер в порівнянні з інтактними щурами згідно закону дезінтегративного набухання ядер (Benninghoff A., 1951). Гістологічні дослідження нейроцитів супраоптичного і паравентрикулярного ядер гіпоталамуса у експериментальних тварин із ХНМК підтвердили результати каріометричного дослідження. Нами виявлено, що нервові клітини супраоптичного ядра знаходяться переважно в стадії вакуолізації цитоплазми та виведення секрета, паравентрикулярного – в стадії вакуолізації цитоплазми та дегенерації нейрона. Дані результати морфологічного дослідження підтверджують результати, які ми отримали у хворих на ДЕ II ст. та свідчать про зрив довготривалих адаптаційних механізмів на фоні хронічної гіпоксії та ішемії. Згідно даних літератури, характер та рівень порушень систем підтримки гомеостазу в організмі визначається рівнем адаптованості, який обумовлений резервами керування вегетативними функціями організму, особливо з боку гіпоталамуса (Литвиненко Н.В., 2002). Порушення діяльності гіпоталамуса веде до багаточисельних проявів розладів вегетативної регуляції на периферії, що, в свою чергу, збільшує кількість негативних впливів на гіпоталамус, утворюючи замкнуте коло (Мечетный Ю.Н., 2003). Важлива роль у патогенезі розвитку ГХ та атеросклерозу, порушень мозкового кровообігу відводиться СВД, що супроводжується несприятливими формами емоційної напруги. Центральна роль в формуванні емоційного збудження належить гіпоталамусу (Судаков К.В., 2005). Отже, можна виділити 2 пускових механізми розвитку ХНМК, які тісно пов’язані між собою: 1. тривала психоемоційна напруга, яка сприяє дезінтеграції гіпоталамо-лімбіко-ретикулярного комплексу та розвитку СВД, а останній, в свою чергу, передує розвитку ХНМК; 2. підвищена чутливість гіпоталамуса до хронічної гіпоксії, яка приводить до дистрофічних та деструктивних змін в нейроцитах гіпоталамуса, зниження їх функціональної активності та дезорганізації фаз секреторного циклу що, в свою чергу, викликає порушення регуляторних функцій з боку гіпоталамуса і, як наслідок, відбувається активація симпатичного відділу ВНС, зміни стану систем підтримки гомеостазу, мнестичні та емоційно-вольові розлади, порушення нейрогуморальної регуляції, що приводить до підсилення гіпоксії мозкової тканини, розвитку та прогресування ХНМК. Тому, обов’язково до медикаментозного комплексного лікування ХНМК потрібно включати препарати, які активують структури гіпоталамуса та нормалізують вегетативні і емоційні розлади. Таким вимогам відповідає інстенон, який, як показали наші дослідження, сприяє розриву патологічного кола хронічної мозкової дисциркуляції в його центральному ланцюгу, нормалізуючи функціональну активність ядер гіпоталамуса. Застосування в лікуванні щурів із ХНМК препарату „Інстенон” значно покращує показники рухової активності щурів та вегетативних функцій, сприяє нормалізації прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу, тромбінового часу, корегує біохімічну асиметрію мозку, відновлює структурну організацію та функціональну активність ядер гіпоталамуса. Результати гістологічного дослідження НСК свідчать, що нейроцити супраоптичного та паравентрикулярного ядер знаходяться переважно в стадії спокою. На підвищення функціональної активності НСК гіпоталамуса вказують дані каріометричного дослідження (для супраоптичного ядра lgV склав – 4,32, для паравентрикулярного – 4,22 після лікування інстеноном, до лікування – для супраоптичного ядра lgV становив 4,04, для паравентрикулярного – 3,95). Відповідно до закону дезінтегративного набухання ядер, зростання lgV на 0,2 є характерним для збільшення об’єму ядра в 1,4 рази та свідчить про підвищення функції цих клітин (Benninghoff A., 1951). Отримані результати об’єктивно свідчать про ефективність проведеної комплексної терапії з застосуванням препарату „Інстенон” у хворих на ДЕ II ст. та підтверджуються даними експериментально-морфологічного дослідження. Таким чином, проведенне комплексне клініко-експериментальне дослідження дозволило обґрунтувати провідну роль гіпоталамічних порушень в розвитку та перебігу ХНМК. ВИСНОВКИ 1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і представлено нове вирішення наукової проблеми – визначення участі гіпоталамічних структур у патогенезі ХНМК на підставі клініко-параклінічного, експериментального і морфологічного дослідження та удосконалення принципів патогенетичної терапії включенням до базового лікування комплексного препарату „Інстенон”. 2. У хворих на ХНМК (ДЕ II ст.) виявлені надсегментарні розлади ВНС, які проявляються СВД (100%); порушення регуляції вегетативних функцій характеризується підвищенням активності ерготропних систем ГМ. 3. Психологічні показники свідчать про зниження концентрації уваги на 43%, пам’яті на 37,8% (короткочасна пам’ять) та на 36,7% (довготривала пам’ять), високий рівень особистої (50,9±2,78 балів) та ситуаційної (49,8±2,52 балів) тривожності у хворих на ХНМК (ДЕ II ст.). 4. Застосування в комплексній терапії у хворих на ХНМК (ДЕ ІІ ст.) препарату „Інстенон” сприяє більш позитивній динаміці показників вегетативного та психологічного статусу, стану гомеостатичних систем: ПАС (зростання активності каталази на 11,1%, концентрації церулоплазміна на 10,9%) та системи гемостазу (зростання тромбінового часу на 19,5%) в порівнянні з традиційною терапією. 5. Лікування комбінованим препаратом „Інстенон” хворих на ХНМК (ДЕ ІІ ст.) приводить до більш значного покращення церебральної гемодинаміки (зростання реографічного індексу в правій і лівій півкулі на 16% та 13,3% відповідно, зменшення дикротичного індексу – на 13,1% та 18,3% відповідно) і нормалізації біоелектричної активності ГМ (амплітуди та частоти (-ритму на 17,6% та 26,5% відповідно) в порівнянні з традиційною терапією. 6. На основі проведеного морфологічного дослідження встановлено, що в нормі та у хворих на ХНМК (ДЕ ІІ ст.) НСК супраоптичного та паравентрикулярного ядер гіпоталамуса мають 5 стадій секреторного циклу: спокою, синтезу, виведення секрета, вакуолізації цитоплазми та дегенерації нейрона, кожна з яких має свої гістологічні особливості та морфометричні показники. У здорових осіб нейроцити супраоптичного ядра знаходяться переважно в стадії спокою (lgV ядра дорівнює 5,04) та синтезу (lgV ядра складає 5,25), паравентрикулярного ядра – в стадії спокою (lgV ядра дорівнює 4,97). 7. У хворих на ХНМК (ДЕ ІІ ст.) на фоні хронічної ішемічної хвороби серця і в експериментальних тварин із ХНМК виявлені дифузні дистрофічні та деструктивні порушення в нейроцитах гіпоталамуса, зниження їх функціональної активності та дезорганізація фаз секреторного циклу. 8. Препарат „Інстенон” у експериментальних тварин із ХНМК покращує показники вегетативних функцій (на 10,2%), прооксидантно – антиоксидантної системи крові (активність СОД зросла на 72,6%) та мозкової тканини (знизився приріст малонового діальдегіда в лівій півкулі на 45,9%, у правій – на 27,8%, зросла активність каталази в 2,2 рази в обох гемісферах), підвищує тромбіновий час на 45,2%, корегує біохімічну асиметрію головного мозку та в більшості нейроцитів гіпоталамуса відновлює їх структурну організацію та функціональну активність. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. Для ранньої профілактики ХНМК (ДЕ) з метою корекції вегетативної дисфункції (із переважанням симпатикотонії) при СВД доцільно застосовувати ізольовано або в комплексній терапії препарат „Інстенон”. 2. Для поліпшення діагностики та корекції лікування хворим на ХНМК (ДЕ ІІ ст.) необхідно проводити дослідження вегетативного та психологічного статусу, показників ПАС, ліпідного обміну та системи гемостазу. 3. З метою оптимізації лікування хворих на ХНМК (ДЕ ІІ ст.) до загальноприйнятої терапії доцільно включати комбінований препарат „Інстенон”. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Пурденко Т.Й. Біохімічна асиметрія мозку у щурів в нормі та при хронічній недостатності мозкового кровообігу // Український медичний альманах. – 2002. – Т.5, №6. – С. 113-115. 2. Грицай Н.М., Пурденко Т.Й. Вплив препарату „Інстенон” на стан перекисного окислення ліпідів, антиоксидантний захист та систему гемостазу щурів з хронічною недостатністю мозкового кровообігу // Проблеми екології та медицини. – 2003. – Т.7, №3-4. – С. 12-14. (Дисертантом особисто проведено експеримент на щурах, статистична обробка даних, літературне оформлення та написання роботи). 3. Значение биохимической асимметрии мозга в реакциях гемостаза при остром и хроническом нарушении мозгового кровообращения у крыс / Н.Н.Грицай, Ю.М.Гришко, О.В.Коковская, В.П.Мищенко, И.В.Мищенко, Т.И.Пурденко // Проблеми екології та медицини. – 2003. – Т.7, №3-4. – С. 9-12. (Дисертантом особисто проведено експеримент на щурах, статистична обробка отриманих результатів та літературне оформлення роботи). 4. Пурденко Т.Й. Вплив препарату „Інстенон” на клінічний перебіг та стан прооксидантно-антиоксидантного захисту у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію II ст. // Актуальні проблеми сучасної медицини. – 2003. – Т.3, вип.2(6). – С. 62-64. 5. Грицай Н.М., Гасюк А.П., Пурденко Т.Й. Вплив препарату „Інстенон” на стан гіпоталамуса при хронічній недостатності мозкового кровообігу в експерименті // Український вісник психоневрології. – 2004. – Т.12, вип.3 (40). – С. 20-23. (Дисертантом особисто проведено експеримент на щурах, аналіз морфофункціональних змін, статистична обробка отриманих результатів, літературне оформлення та підготовка статті до друку). 6. Грицай Н.М., Гасюк Ю.А., Пурденко Т.Й. Особливості морфофункціонального стану гіпоталамуса при хронічній ішемічній хворобі серця та мозку // Український медичний часопис. – 2005. – №4(48). – VII/VIII – C. 86-89. (Дисертантом особисто проведено аналіз морфофункціональних змін, статистична обробка отриманих результатів, літературне оформлення та підготовка статті до друку). 7. Пурденко Т.Й. Вплив препарату „Інстенон” на стан прооксидантно-антиоксидантної системи щурів з хронічною недостатністю мозкового кровообігу // Тези доповідей IV міжнародної конференції студентів і молодих вчених „Медицина – здоров’я XXI сторіччя”. – Дніпропетровськ. – 2003. – С. 38. 8. Пурденко Т.Й. Гістологічні та морфометричні особливості супраоптичного та паравентрикулярного ядер гіпоталамуса на фоні хронічної ішемічної хвороби серця та мозку // Матеріали III Всеукраїнської науково-практичної конференції викладачів, студентів та молодих вчених „Сучасні проблеми клінічної та теоретичної медицини”. – Суми. – 2004. – С. 139. АНОТАЦІЯ Пурденко Т.Й. Стан гіпоталамуса при хронічній недостатності мозкового кровообігу (клініко – експериментальне дослідження). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.15 – нервові хвороби. Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, Київ, 2006. Дисертація присвячена визначенню морфофункціонального стану і ролі гіпоталамуса в розвитку ХНМК та з’ясуванню впливу комплексного препарату „Інстенон” на його функціональний стан та клінічний перебіг ДЕ в експерименті та клініці. У хворих на ДЕ ІІ ст. і в експериментальних тварин із ХНМК виявлені дифузні дистрофічні та деструктивні порушення в нейроцитах гіпоталамуса, зниження їх функціональної активності та дезорганізація фаз секреторного циклу. Показана висока клінічна ефективність застосування інстенону в порівнянні з традиційною терапією за рахунок нормалізації процесів ПОЛ, коагуляційного гемостазу, церебральної гемодинаміки та біоелектричної активності мозку. Призначення інстенону щурам із ХНМК значно покращує показники рухової активності щурів та вегетативних функцій, сприяє нормалізації прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу, тромбінового часу, корегує біохімічну асиметрію головного мозку, відновлює структурну організацію та функціональну активність супраоптичного і паравентрикулярного ядер гіпоталамуса. Ключові слова: гіпоталамус, супраоптичне ядро, паравентрикулярне ядро, хронічна недостатність мозкового кровообігу, дисциркуляторна енцефалопатія, інстенон. АННОТАЦИЯ Пурденко Т.И. Состояние гипоталамуса при хронической недостаточности мозгового кровообращения (клинико – экспериментальное исследование). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.15 – нервные болезни. Киевская медицинская академия последипломного образования им. П.Л.Шупика, Киев, 2006. Диссертация посвящена изучению морфофункционального состояния и роли гипоталамуса в развитии ХНМК и определению влияния комплексного препарата „Инстенон” на его функциональное состояние и клиническое течение ДЭ в эксперименте и клинике. На основании комплексного изучения неврологического, вегетативного, психологического статуса, состояния ПОЛ, антиоксидантной системы, коагуляционного гемостаза, липидного обмена, церебральной гемодинамики, биоэлектрической активности ГМ, морфофункционального состояния НСК гипоталамуса предложено патогенетическое лечение ДЭ ІІ ст. с целесообразностью дополнения к общепринятой терапии комплексного препарата „Инстенон”. При исследовании показателей вегетативной регуляции у пациентов преобладала симпатикотоническая регуляция. Результаты психологичних тестов свидетельствуют о нарушении когнитивных функций и высоком уровне личностной и ситуационной тревожности у больных с ДЭ ІІ ст. У обследованных пациентов отмечалось повышение уровня ПОЛ на фоне снижения активности антиоксидантных ферментов, гиперкоагуляция. При исследовании церебральной гемодинамики наблюдали повышение сосудистого тонуса, нарушение мозгового венозного кровотока на фоне недостаточного кровенаполнения церебральных артерий. Данные ЭЭГ свидетельствуют о диффузных изменениях биоэлектрической активности мозга. У 35,7% обследованных больных виявлена дисфункция срединно-стволових структур ГМ. Результаты морфологического исследования показали, что существуют разные стадии секреторного цикла ядер гипоталамуса как в норме, так и при ДЭ ІІ ст.: покоя, синтеза, выведения секрета, вакуолизации цитоплазмы и дегенерации нейрона. У больных с ДЭ ІІ ст. и экспериментальных животных с ХНМК обнаружены диффузные дистрофические и деструктивные изменения в нейроцитах гипоталамуса, снижение их функциональной активности и дезорганизация фаз секреторного цикла. Улучшение общего состояния пациентов под влиянием лечения сопровождалось положительной динамикой биохимических и коагулологических показателей крови, церебральной гемодинамики, биоэлектрической активности мозга, преимущественно при назначении инстенона. У крыс с ХНМК наблюдали угнетение двигательной активности, активацию вегетативных функций, изменение биохимических показателей крови и мозговой ткани, показателей гемостаза. Применение инстенона значительно улучшает двигательную активность и вегетативные функции, способствует нормализации прооксидантно-антиоксидантного гомеостаза, тромбинового времени, коррегирует биохимическую асимметрию ГМ, восстанавливает структурную организацию и функциональную активность ядер гипоталамуса. Ключевые слова: гипоталамус, супраоптическое ядро, паравентрикулярное ядро, хроническая недостаточность мозгового кровообращения, дисциркуляторная энцефалопатия, инстенон. Summary Purdenko T.Y. The state of hypothalamus in chronic insufficiency of cerebral blood circulation (clinical – experimental investigation). – Manuscript. Thesis for a candidate degree in Medical Scienses by speciality 14.01.15 – nervous diseases. Kyiv Medical Academy of postgraduate education named after P.L.Shupik, Kyiv, 2006. The thesis deals with the determination of morphofunctional state and role hypothalamus in the development of chronic insufficiency of cerebral blood circulation and establishment of influence of complex medication „Instenon” on its functional state and clinical course of discirculatory encephalopathy in experiment and clinic. The diffusive dystrophic and destructive disorders in neurocytes of hypothalamus, the decreasing of their functional activity and the disorganization of secretory cycle phases were revealed in patients with discirculatory encephalopathy of the II st. and in experimental animals with chronic insufficiency of cerebral blood circulation. The high clinical effectiveness of instenon use as compared with traditional therapy was demonstrated. This effectiveness arises from normalization of lipid peroxidation processes, coagulative hemostasis, cerebral hemodynamics and bioelectrical activity of brain. Administration of instenon to rats with chronic insufficiency of cerebral blood circulation improves the indices of rats motor activity and vegetative functions, promotes to normalization of prooxidant-antioxidant homeostasis and thrombin time, corrects the biochemical asymmetry of brain, repairs the functional organization and functional activity of supraophtical and paraventricular nuclei of hypothalamus. Key words: hypothalamus, supraophtical nucleus, paraventricular nucleus, chronic insufficiency of cerebral blood circulation, discirculatory encephalopathy, instenon. ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВНС – вегетативна нервова система ГМ – головний мозок ГХ – гіпертонічна хвороба ДЕ – дисциркуляторна енцефалопатія ЕЕГ – електроенцефалографія ЗСА – загальна сонна артерія НСК – нейросекреторна клітина ПАС – прооксидантно-антиоксидантна система ПОКЛ – Полтавська обласна клінічна лікарня ПОЛ – перекисне окислення ліпідів РЕГ – реоенцефалографія СВД – синдром вегетативної дистонії СМА – середня мозкова артерія СОД – супероксиддисмутаза УМСА – Українська медична стоматологічна академія УЗДГ – ультразвукова транскраніальна доплерографія ХНМК – хронічна недостатність мозкового кровообігу ЦНС – центральна нервова система lgV – логарифм об’єму PAGE 20

Похожие записи