МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МАЙКОВА Тетяна Володимирівна

УДК: 616.33+616.342+616.366+616.37]-002+616.342-02.44:616.839:616-003.96

Стан адаптаційних реакцій організму та їх роль в патогенезі поєднаної
патології органів гастродуоденальної зони і панкреатобіліарної ланки
травної системи

14.01.02 – внутрішні хвороби

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Харків — 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті гастроентерології АМН України,

м. Дніпропетровськ.

Науковий консультант: доктор медичних наук, член-кор АМН України,

професор ФІЛІППОВ Юрій Олександрович,

Інститут гастроентерології АМН
України,

м. Дніпропетровськ, директор

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Опарін Анатолій Георгієвич, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри
терапії та клінічної фармакології;

доктор медичних наук, професор Катеренчук Іван Петрович, Українська
медична стоматологічна академія, м. Полтава, завідувач кафедри
госпітальної терапії;

доктор медичних наук, професор Христич Тамара Миколаївна, Буковинська
державна медична академія МОЗ України, м. Чернівці, професор кафедри
сімейної медицини.

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ

України

Захист дисертації відбудеться „16” вересня 2005 р. о 11 год. на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському
державному медичному університеті (пр. Леніна, 4, м. Харків, 61022)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету (пр. Леніна, 4, м. Харків, 61022)

Автореферат розісланий „26” липня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, доцент
Т.В.Фролова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема захворювань органів травлення не втрачає
своєї актуальності, тому що вони в структурі загальної захворюваності
складають до 9,3% та погіршують якість життя пацієнтів (М.В. Голубчиков,
2000, Ю.О. Філіппов з співавт., 2004). Характерними особливостями
гастроентерологічної патології є хронічний перебіг і поліморбідність,
оскільки зміни розвиваються не тільки в органах-мішенях, але й у
функціонально сполучених з ними органах (А.Г. Опарін з співавт, 1997;
В.Т. Івашкін, Ф.І. Комаров, 2002; І.М. Скрипник, 2003). Поєднана
патологія органів травлення встановлена в кожного третього жителя
України (І.Ю. Скирда, 2000). Така ж тенденція характерна і для інших
країн. Тому при розгляді проблеми поліморбідності гастроентерологічної
патології, актуальним є її багатофакторне вивчення.

Останнім часом активно розвивається напрямок, в основі якого лежить
концепція, що базується на оцінці рівня здоров’я з погляду теорії
адаптації. Відповідно до неї, під впливом негативних факторів
зовнішнього середовища порушуються фізіологічно доцільні адаптивні
реакції, знижуються адаптаційні можливості організму, аж до зриву
адаптації (В.П. Пішак, 2004, О.Г. Резніков, 2005, А.А. Мойбенко, 2005,
Ю.М. Колесник, 2005).

З адаптацією при гастроентерологічній патології тісно пов’язана проблема
ритмічної організації травних функцій. Численні дослідження ритмічної
організації функціональних систем у хворих з різною патологією дозволили
прийти до важливого висновку: при розбіжностях в етіології і патогенезі
всіх їх поєднує загальне – непогодженість функцій між собою і зовнішніми
датчиками часу, тобто десинхроноз.

Критерії адаптації у цілому були розроблені, експериментально
обґрунтовані і запропоновані ще в 80-х роках Н.А. Агаджаняном,

Ф.З. Меєрсоном і ін., але незважаючи на це, основні їхні характеристики
ще недостатньо вивчені. А вивченню адаптаційних реакцій різних систем
організму при сполученій патології органів травлення присвячені
поодинокі дослідження.

Вищенаведене є переконливим підґрунтям для визначення стану адаптаційних
реакцій організму, їх біологічної значущості та ролі у патогенезі
сполученої патології органів гастродуоденальної зони і
панкреатобіліарної ланки травної системи. Розробка цих питань дозволить
обґрунтувати систему лікувально-профілактичних заходів, спрямовану на
підвищення саногенетичних резервів організму в умовах дії патогенних
факторів і поліпшення якості життя хворих.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана згідно з планом НДР Інституту гастроентерології і є
фрагментом науково-дослідних робіт “Розробка завершеної технології
лікування хворих на виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки у
постраждалих в результаті аварії на ЧАЕС” (№ держреєстрації UА01001748
Р) та ”Розробити наукові основи удосконалення спеціалізованої допомоги
населенню з сумісною патологією травної системи з урахуванням провідних
факторів ризику та адаптаційних можливостей організму” (№ держреєстрації
0196U022971). При виконанні першої НДР дисертантом виконані
ультразвукові дослідження. В другій НДР дисертант була автором ідеї
дослідження і відповідальним виконавцем, обґрунтувала мету та технологію
проведення досліджень, самостійно проводила ультразвукові та
функціональні дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів.

Мета дослідження. Визначити стан адаптаційних реакцій організму під
впливом провідних факторів ризику та їх роль в патогенезі поєднаної
патології органів травлення і обґрунтувати принципи лікування хворих.

Завдання дослідження.

1. Визначити провідні фактори ризику розвитку та клінічні прояви
поєднаної патології гастродуоденальної зони і панкреобіліарної ланки
травної системи.

2. Вивчити адаптаційні реакції органів гастродуоденальної зони і
панкреобіліарної ланки травної системи при їх поєднаній патології на
функціональному рівні.

3. Вивчити морфо-функціональний стан гастродуоденальної зони і
панкреобіліарної ланки травної системи при їх поєднаній патології.

4. Визначити особливості адаптаційних реакцій нейрогуморальної ланки
регуляції з урахуванням циркадіанної динаміки їх розвитку при поєднаній
патології органів травлення.

5. Визначити особливості адаптаційних реакцій вегетативної нервової
системи з урахуванням циркадіанної динаміки їх розвитку при поєднаній
патології органів травлення.

6. Визначити особливості адаптаційних реакцій імунної системи з
урахуванням циркадіанної динаміки їх розвитку при поєднаній патології
органів травлення.

7. Визначити значущі механізми розвитку поєднаної патології органів
травлення з урахуванням особливостей порушень діяльності інтегративних
систем організму.

8. Обґрунтувати принципи лікування хворих з різними варіантами поєднаної
патології з урахуванням визначених порушень адаптаційних реакцій.

Об’єкт дослідження – структурно-функціональна організація континуума
регуляції травневих функцій хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої
кишки та хронічний гастродуоденіт в поєднані з хронічним безкам’яним
холециститом та хронічним панкреатитом.

Предмет дослідження – стан адаптаційних реакцій при поєднаній патології
органів травлення.

Методи дослідження – клінічні, соціально-гігієнічні, психологічні,
інструментальні (езофагогастродуоденоскопія, соноскопія,
електрокардіографія), функціональні (шлункове та дуоденальне зондування,
соноскопічні), біохімічні, морфологічні, імунологічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати роботи розширюють та
поглиблюють знання про патогенез поєднаної патології органів
гастродуоденальної зони та панкреатобіліарної ланки травної системи.

Уперше на підґрунті поглибленого вивчення адаптаційних реакцій у хворих
з поєднаною патологією органів травлення приведено теоретичне
узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – визначення провідної
ролі адаптаційних реакцій у виникненні та розвитку поєднаної патології
органів травлення, що дає можливість керувати лікувальним процесом у
хворих.

Набула подальшого розвитку концепція оцінки саногенетичних та
патогенетичних механізмів розвитку захворювань з погляду теорії
адаптації.

Уперше у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки і хронічний
гастродуоденіт в сполученні з хронічними холециститом та панкреатитом
вивчені адаптаційні реакції організму, як критерію індивідуальної його
відповіді на екзогенні фактори, та встановлено їх вплив на розвиток
поєднаної патології.

Доведено, що поєднана патологія органів гастродуоденальної зони та
панкреатобіліарної ланки травної системи розвивається в результаті
виражених порушень адаптивних реакцій організму під впливом екзогенних
факторів, провідними серед яких є стресогенні чинники.

Уперше доведено, що в умовах системної хронічної стрес-реакції
реалізація поєднаної патології органів травлення здійснюється внаслідок
впливу етіологічних факторів на функціонування адаптивних систем
організму, змін ритмічної діяльності регуляторних систем усіх рівнів
організації (організму – органу – клітини) та дезадаптивне виснаження їх
функціональних резервів.

Уперше доведено, що при поєднаній патології органів травлення
дестабілізація зв’язків між стрес-реалізуючою і стрес-лімітуючою
системами обумовлює зміни нейрогуморальних факторів і розвиток
дезінтегративних процесів у вегетативній, імунній та нейрогуморальній
системах, що спричиняє розлад місцевих регуляторних механізмів,
секреторної і моторної функцій органів травлення.

У результаті структурно-функціональної дезорганізації континуума
регуляції функцій нейрогуморальної, вегетативної та імунної систем, що
проявляється дисбалансом як внутрішньосистемних, так і міжсистемних
взаємовідношень, знижуються реакції захисних систем, резистентність
організму до факторів ризику, формуються і розвиваються патологічні
реакції у вигляді дистрес-синдрому.

Уперше описано циркадіанний ритм основних фізіологічних процесів і
встановлено його регулюючий вплив на травні функції при поєднаній
патології органів травлення.

Доведена істотна роль десинхронозу в розвитку дезадаптації
функціональних і структурних систем організму при поєднаній патології
органів травлення, який приводить до зниження функціональних резервів
інтегративних систем організму.

Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження мають
теоретичне і практичне значення в галузях медицини: гастроентерології,
терапії, сімейній медицині.

На основі динамічних комплексних досліджень сформовано уявлення про
патогенетичні особливості поєднаної патології органів гастродуоденальної
та панкреобіліарної систем з урахуванням адаптаційних реакцій організму.

Визначення критеріїв ризику розвитку дезадаптації пацієнтів з поєднаною
патологією органів травлення сприяє формуванню груп хворих, які
потребують оптимізації диспансерного нагляду та лікування.

Отримані дані стосовно системного характеру функціональних та
структурних змін органів травлення в результаті
структурно-функціональної дезорганізації континуума регуляції функцій
нейрогуморальної, вегетативної та імунної систем є головною парадигмою
патогенезу поєднаної патології органів травлення та повинні розглядатися
як основний напрямок терапевтичних заходів.

Розроблено новий спосіб діагностики супутніх виразковій хворобі
дванадцятипалої кишки захворювань на підґрунті оцінки базальної порції
шлункового секрету, що дозволяє підвищити ефективність діагностики
захворювань органів травлення.

З метою більш точної оцінки ехоскопічних ознак ураження паренхіматозних
органів, зокрема, підшлункової залози, розроблено новий спосіб
об’єктивізації ехощільності тканин, що візуалізуються при акустичних
дослідженнях.

Удосконалено метод діагностики стану гуморальної ланки регуляції за
гемодинамічним показником, що дозволяє підвищити ефективність
діагностики вегетативних розладів.

Отримані результати дисертації впроваджено в практику роботи
гастроентерологічних та терапевтичних відділень лікарень

м. Дніпропетровська, м. Запоріжжя, а також лікувальних закладів
Полтавської, Запорізької, Вінницької, Донецької, Черкаської, Одеської,
Тернопільської, Луганської областей та республіки Крим. Результати
дисертації застосовуються в навчальному процесі на кафедрі терапії та
гастроентерології Запорізької медичної академії післядипломної освіти
МОЗ України.

За матеріалами дисертації видано 4 методичних рекомендацій „Сучасна
діагностика стану вегетативного гомеостазу у хворих з патологією органів
травлення”, ”Клініко-лабораторна оцінка функціонального стану
секреторних залоз шлунка”, „Функціональна діагностика захворювань
органів травлення”, „Ультразвукова діагностика: її можливості та
обмеження” та інформаційний лист „Метод удосконалення діагностики стану
гуморальної ланки регуляції за гемодинамічним показником”.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто обґрунтовано
актуальність проблеми на підґрунті аналізу інформаційної та патентної
літератури, здійснено розробку концепції дослідження. Самостійно
проведено відбір хворих та їх клінічне спостереження, розроблені основні
завдання та методологія дослідження. Самостійно досліджувався
функціональний стан травної системи, структурний стан панкреатобіліарної
ланки травної системи, проведено аналіз отриманих результатів, їх
математична обробка, здійснено теоретичне узагальнення отриманих
результатів роботи, їх практичне застосування, сформульовані основні
положення дисертації, висновки і практичні рекомендації. Дисертантом
самостійно здійснено авторський нагляд при впровадженні результатів та
їх апробація в інших областях України, а також впровадження отриманих
результатів в лікувальних закладах Дніпропетровської області. При оцінці
макро- і мікроструктурної організації слизової оболонки
гастродуоденальної зони та імунного статусу у обстежених хворих автор
брала участь. Імунологічні дослідження виконані завідуючою лабораторією
імунології та мікробіології д. мед. н. Т.П. Шамшонковою. Морфологічні
дослідження виконані провідним науковим співробітником лабораторії
патоморфології, к. мед. н. О.В. Степановою. Автор самостійно готувала
наукові дані для публікації, виступів на конференціях, оформляла
дисертаційну роботу й автореферат.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень та основні
положення роботи висвітлені в доповідях на II з’їзді асоціації фахівців
з ультразвукової діагностики в медицині (Москва, 1995), Другому
Українському тижні гастроентерологів (Дніпропетровськ, 1997), Фальк
симпозиумі № 100 “Functional ability of gallblader in pathology of
digestive system” (Freiburg, 1997), XV з’їзді фізіологів України
(Донецьк, 1998), республіканській науково-практичній конференції
“Досягнення та невирішені питання гастроентерології” (Харків, 1998),
2-ій Об’єднаній Всеросійській і Всеармійській науковій конференції
(Санкт-Петербург, 2000), науково-практичній конференції з міжнародною
участю “Сучасні аспекти хронобіології і хрономедицини” (Чернівці, 2002),
науково-практичній конференції “Сучасні аспекти гастроентерології та
лікувально-оздоровчого харчування” (Дніпропетровськ, 2004),
науково-практичній конференції “Актуальні питання клінічної
гастроентерології” (Запоріжжя, 2005), Українській конференції з
міжнародним представництвом “Нейроендокринні і імунні механізми
регуляції гомеостазу в нормі та патології” (Запоріжжя, 2005), III
Українському конгресі гастроентерологів (Дніпропетровськ, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 46 наукових праць, з
них 24 у фахових виданнях, визначених ВАК України: 14 статей у наукових
журналах та 10 – у збірниках наукових праць (в т.ч. 14 без співавторів).
Здобувач є одним з авторів монографії “Клиническая гастроэнтерология”.
Видано 1 інформаційний лист, 4 методичних рекомендацій, отримано 3
патенти на винахід.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 383 сторінках
принтерного тексту і складається із вступу, аналітичного огляду
літератури, опису об’єктів та методів досліджень, 5 розділів власних
досліджень, висновків, практичних рекомендацій, переліку використаних
літературних джерел, який містить 616 джерел (400 – кирилицею і 216 –
латиницею). Робота ілюстрована 61 таблицями і 62 рисунками, з них 34 –
на окремих сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Клінічна характеристика хворих. Проведено комплексне обстеження 301
пацієнта зі сполученою патологією органів травлення, які знаходилися на
лікуванні в Інституті гастроентерології АМН України в зв’язку з
загостренням захворювань. Вік хворих коливався від 18 до 62 (45,6±1,8)
років.

Під спостереженням знаходились пацієнти двох клінічних груп: I – 137
хворих на виразкову хворобу (ВХ) дванадцятипалої кишки (ДПК) у поєднанні
з хронічним панкреатитом та хронічним безкам’яним холециститом; в II
групу увійшли 164 хворих на хронічний гастродуоденіт (ХГД) у поєднанні з
хронічним панкреатитом та хронічним безкам’яним холециститом. Контрольна
група представлена 30 практично здоровими особами у віці від 20 до 64
(47,3±2,4) років.

Серед обстежених хворих чоловіків було 110 (36,5 %), жінок – 191 (63,5
%).

Усі пацієнти були з хронічним перебігом захворювань середнього ступеня
тяжкості. Тривалість захворювань складала від 1 до 20 років і більше.

Методи дослідження. Клінічне спостереження проведено шляхом ретельного
аналізу клінічних проявів захворювань, анамнезу, факторів ризику їх
виникнення, об’єктивної характеристики стану організму.

Психологічні особливості пацієнтів вивчені за допомогою адаптованого
варіанту Міннесотського багатофазного особистісного тесту, який дозволяє
оцінити структуру особистісних особливостей і реакції на стрес
обстежених хворих (Ф.Б. Березін з співавт.,

Л.Н. Собчик). Хронотипи пацієнтів визначали за допомогою анкети Естберга
(Л.Н. Собчик). Тип відношення хворого до своєї хвороби і навколишнього
середовища оцінювали за ООБІ-тестом (Особистісний опитувач
Бехтерівського інституту), розробленим в науково-дослідному інституті
ім. В.М. Бехтєрєва (М.М. Кабанов із співавт.).

Структурна організація слизової оболонки езофагогастродуоденальної зони
вивчена за допомогою езофагогастродуоденоскопії за загальноприйнятою
методикою гастрофіброскопом фірми “Olympus” (Японія). Особливості
структури органів гепатобіліарної системи оцінювалися методом
ультразвукової локації органів за допомогою сонографічної системи
«Sonoscope–30» фірми Krancb?hler (В.В. Мітьков).

У процесі езофагогастродуоденоскопії проводили забір цитологічного та
біопсійного матеріалу з тіла, антрального відділу шлунка і цибулини
дванадцятипалої кишки. Ступінь заселеності слизової оболонки шлунка
Helicobacter pylori (Нр) у хворих на ВХ ДПК визначали за швидким
уреазним тестом та цито-гістоморфологічним методом (Л.І. Аруїн з
співавт.). Мазки-відбитки біопсій фарбували за Май-Грюнвальдом з метою
виявлення і визначення ступеня інфікованості гастродуоденальної зони Hp
(П.Я. Григор’єв).

Гістологічні зрізи фіксували у 10,0% розчині нейтрального формаліну з
наступним зневодненням в спиртах висхідної концентрації, заливали у
парафін і на мікротомі “4-5 МК” готували гістологічні зрізи товщиною 5
мкм, які фарбували гематоксиліном і еозином для загального
гістологічного аналізу. Для характеристики слизоутворюючої функції
епітелію шлунка зрізи фарбували альціановим синім і ставили PAS-реакцію
(Л.І. Аруїн з співавт.). За допомогою візуально-аналогової шкали
оцінювали клітинну щільність запального інфільтрату, рівень активності
запалення і вираженості алергічного компоненту за бальною системою:
слабко виражені – 1 бал (1 ступінь), помірно виражені – 2 бали (2
ступінь), різко виражені прояви ознаки – 3 бали (3 ступінь). У біоптатах
вивчали наявність і вираженість запально-деструктивних, дистрофічних
змін, стан залоз та інше. Морфометричні дослідження епітелію здійснювали
за допомогою окулярної лінійки та окулярної сітки.

Особливості функціонування травної системи вивчали шляхом дослідження
секреторної та моторної діяльності шлунка, моторно-евакуаторної функції
біліарної системи.

Вивчали такі показники шлункової секреції: об’єм, рН, темп секреції
водневих іонів в базальній і тестованій порціях секрету, які збирали
фракційно за 5-хвилинні інтервали протягом 2,0–2,5 годин (П.А. Каніщев
зі співавт.).

Оцінку нервової регуляції шлунка проводили за допомогою загальновідомих
функціональних проб: гістамінової – у субмаксимальному дозуванні (A.W.
Kay) та атропінової (Н.А. Скуя,

А.Я. Данилас). Для вивчення функціонального стану біліарної системи
проводили фракційне багатомоментне дуоденальне зондування

(Г.І. Назаренко, А.А. Кішкун).

Моторно-евакуаторну функцію жовчного міхура визначали методом ехоскопії
відповідно до рекомендацій З.А. Лемешко зі співавт. з використанням
20,0% розчину сорбіту як жовчогінного сніданку.

Вегетативний тонус (ВТ) оцінювали шляхом вивчення інтегративних
гемодинамічних показників: вегетативного індексу Кердо (ВІ), хвилинного
об’єму крові (ХОК), індексу хвилинного об’єму крові (іХОК), коефіцієнту
Хільдебранта (Q), що дозволило диференціювати симпатичний,
парасимпатичний, амфотонічний чи мезотонічний ВТ. Вихідними даними для
обчислювання вегетативних показників були параметри, які легко
реєструються при дослідженні серцево-судинної та дихальної систем –
артеріальний тиск (АТ), частота пульсу, частота серцевих скорочень,
число дихань за 1 хвилину. Характер вегетативного тонусу та
симпато-парасимпатикотонічних співвідношень оцінювали за Р.М. Баєвським.
По цифровому запису електрокардіограми аналізували низку показників
варіаційної пульсометрії: моду (Мо), амплітуду моди (АМо), варіаційний
розмах (?Х). Крім того, обчислювали низку інтегративних показників:
вегетативний показник ритму (ВПР), індекс вегетативної рівноваги (ІВР),
показник адекватності регуляторних процесів (ПАРП), індекс напруження
регуляторних систем (ІН). Стан гормональної ланки регуляції оцінювали за
показником моди, тобто діапазону значень R-R інтервалів, які найбільш
часто зустрічалися на ЕКГ та вказували на домінуючий рівень
функціонування синусового вузла. Вплив симпатичного відділу ВНС
визначали за показником АМо – числу кардіоінтервалів, які потрапили в
діапазон моди у процентному співвідношенні. Вплив парасимпатичного
відділу ВНС оцінювали за ?Х, який відображував ступінь варіабельності.

Аналіз вегетативного балансу з точки зору оцінки активності автономного
контуру регуляції проводили на підставі визначення ВПР. Відповідність
між симпатичною активністю та провідним рівнем функціонування синусового
вузла відображав ПАРП, а ступінь напруги регуляторних механізмів
організму та рівень централізації управління серцевим ритмом
характеризував сумарний показник ІН.

Вегетативну реактивність вивчали за допомогою очно-серцевого рефлексу
Даньіні-Ашнера за методикою В.А Берсєнєва і на підставі її результатів
визначали роль нервово-гуморальних взаємовідношень у збереженні
вегетативного гомеостазу. Дослідження вегетативного забезпечення
діяльності проводили за допомогою експериментального моделювання
діяльності, яке дозволяє шляхом оцінки регуляції на фізичне навантаження
характеризувати залежність реакції організму від стану регуляторних
механізмів. Для цього була застосована проба Мартіне та активна
ортостатична проба. Результати тесту Мартіне оцінювали за приростом
показників частоти пульсу, АТ середнього, ВІ, ХОК, іХОК, а ортостатичної
проби – параметрів електрокардіографії та інтегральних показників.

Циркадіанна організація показників визначалась на підґрунті аналізу
середньочастотних – циркадіанних (колодобових) біологічних ритмів з
інтервалами у 2 години і наступною побудовою кривих за допомогою
електронно-обчислювальної машини “Pentium”. Оцінку типів кривих
проводили за класифікацією Л.І. Виноградової. Функціональний резерв
визначали за допомогою показника добової адаптивності (ПДАд),
запропонованого Р.М. Баєвським.

Статистичну обробку отриманих даних і побудову математичних моделей
здійснювали методом варіаційної статистики з використанням стандартних
пакетів програм Microsoft Works 6,0 за допомогою математичного методу
парних кореляцій.

Стан метаболічних процесів у слизовій оболонці гастродуоденальної зони
оцінювали на підставі визначення показників, які характеризують
агресивні і захисні фактори слизової оболонки: концентрація пепсину і
глікопротеїдів за І.І. Шелекетіної зі співавт., сіалових кислот за В.Г.
Колб, В.С. Камишніков і фукози за П.Д. Рабінович, С.И. Вайстух, а також
– вільного (ВО) та білковозв’язаного оксипроліну (БЗО) (Ю.К. Мотін,

М.А. Осадчук). Функціональний стан симпато-адреналової ланки оцінювали
за вмістом адреналіну і норадреналіну у крові, сечі, який визначали за
А.Ю. Паєм. Вміст гістаміну, серотоніну у крові і його метаболіту –
5-оксиіндол-оцтової кислоти (5-ОІОК) у сечі визначали методом С.А.
Мещерякової, Ц.І. Герасимової, рівень ацетилхоліну – за Р.І.
Мухамедшиним. Білковосинтезуючу функцію печінки було оцінено шляхом
визначення загального білка сироватки і основних білкових фракцій (В.Г.
Колб, В.С. Камишніков). Про диспротеінемічні зміни судили за даними
колоїдних реакцій. Дефіцит амінокислот також може лімітувати процес
біосинтезу білка. Враховуючи це, було вивчено фракційний зміст колагену
(В.Г. Колб, В.С. Камишніков). Репараційні процеси оцінювали шляхом
визначення нуклеїнових кислот за методом Монро і Флека.

Для визначення факторів ризику розвитку поєднаної патології органів
травлення, а також оцінки якості діагностики і лікування хворих із
хворобами травної системи вивчена діяльність деяких структур
спеціалізованої гастроентерологічної служби в лікувально-профілактичних
установах, зокрема, гастроентерологічних терапевтичних кабінетів у
поліклініках обласної лікарні, міських лікарень №1 та № 6

м. Дніпропетровська і медико-санітарної частини “Автомобіліст“. В
результаті аналізу медичної документації 2441 хворого
гастроентерологічного профілю, поєднана патологія органів
гастродуоденальної зони та панкреатобіліарної ланки травної системи була
встановлена у 73,3 % пацієнтів.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз клінічних проявів
дозволив визначити відмінні риси в хворих з різними варіантами поєднаної
патології, які проявлялись різноманіттям скарг і не характерною для
монопатології локалізацією больових відчуттів, що змінювало клінічну
картину класичних проявів досліджуваних захворювань.

У 63,5% обстежуваних I групи й у 42,7% хворих II групи загострення
відзначалось щорічно, а у 16,1% і 20,7%, відповідно, – два і більше рази
на рік. При цьому чітка сезонність загострення була більш характерною
для хворих I групи (70,1%), ніж II (48,8%).

Відомо, що циклічні зміни зовнішнього середовища відбиваються на
сезонній динаміці адаптивності організму людини, його психофізіологічних
властивостях. Проведений аналіз сезонних проявів циркануальних ритмів
дозволив підтвердити гіпотезу Halberg (1980) про вплив сезонної
циклічності циркануальних ритмів на частоту загострення хронічної
патології органів травлення. У доповнення до досліджень цього автора
нами встановлено, що і при поєднаній патології органів
гастродуоденальної зони і панкреатобіліарної ланки травної системи
сезонні прояви загострення обумовлені впливом макроритмів. Особливо це
стосувалося хворих на ВХ ДПК в поєднанні з хронічним безкам’яним
холециститом та хронічним панкреатитом, у яких рецидивування захворювань
розвивалося на тлі зниження загальної опірності організму в період
максимальної напруги систем нейрогуморальної регуляції.

При вивченні факторів ризику, які сприяли виникненню поєднаної патології
органів гастродуоденальної зони і панкреатобіліарної ланки травної
системи, встановлено, що найбільш значущими були стресові ситуації,
перенесені напередодні загострення захворювання, що відмічали 94,3%
пацієнтів. До стресових виробничих чинників були віднесені: напружений
характер роботи на виробництві (87,4%), особливо асоційований з
нервово-емоційними перевантаженнями (71,1%); діяльністю, що передбачає
прийняття рішень при дефіциті часу (61,2%); сумісництвом робіт (87,8%).
Характерно, що лише незначна кількість хворих мали такий фактор ризику,
як виробничі шкідливості (4,6%). Серед обстежених I групи 26,3% хворих
приймали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

З побутових факторів мали значення відсутність нормальних умов
проживання (54,8%) і низький матеріальний рівень життя (70,4%) та
недостатнє харчування за якістю (71,4%).

Таким чином, перенесені пацієнтами стресорні впливи (на різних рівнях
соціальної системи), були провідними у виникненні чи загостренні
поєднаної патології органів травлення. Слід зазначити, що в усіх хворих
відзначено поєднання двох і більше різних факторів ризику.

Одержані дані погоджуються з результатами останніх досліджень Г.Х.
Ахмадулліної і Ю.М. Борисова (2004), які установили, що серед безлічі
факторів ризику виникнення ВХ ДПК и ХГД стресові ситуації були
провідними.

З огляду на те, що стрес – це, насамперед, психофізіологічна реакція
особистості, доцільно було проаналізувати її при поєднаній патології
органів травлення.

За допомогою адаптованого варіанту Міннесотського багатофазного
особистісного тесту, що дозволяє оцінити структуру особистісних
особливостей і реакції на стрес обстежених хворих, приблизно однаково
часто в обох групах встановлені зміни особистості: відповідно в 63,5%
пацієнтів I і в 70,1% – II груп. Причому поєднана патологія у хворих II
групи перебігала з більш вираженими, ніж у I групі змінами особистісного
профілю (іпохондричні та депресивні ознаки), які корелювали із
передуючими стресовими ситуаціями (r?0,81 у I групі і r?0,88 у II
групі). Отримані результати погоджуються з даними А.В. Буднєвського,
В.М. Провоторова (2003), але дещо відрізняються від даних С.А.
Новосьолової та М.Л. Груздєва М.Л. (2004), які також встановили
переважання іпохондричних та депресивних проявів, але при ВХ ДПК вони
спостерігалися в 2 рази частіше, ніж при ХГД.

Розвиток виявлених психопатичних реакцій обумовлювався не тільки частими
стресовими ситуаціями, а й особливостями особистості.

Результати досліджень типів відносин за даними ООБІ-тесту показали, що
гармонічний тип відношення до хвороби і до навколишнього світу був
діагностований в 44,5% хворих I і лише в 22,6% – II груп.

В II групі майже в 3 рази частіше визначався сенситивний «монотип» чи
його риси в змішаному типі і майже в 3 рази частіше – іпохондричний
монотип. Отримані результати підтверджують думку А.Б. Мойсеєва (2001)
про роль у розвитку психофізіологічної дезадаптації не тільки
емоційно-нервової перенапруги, а й відношення хворого до негативної
інформації.

Таким чином, в 63,5% хворих I і в 70,1% пацієнтів II груп встановлені
ознаки психофізіологічної дезадаптації, які проявлялися, частіше за все
станом тривоги, конфлікту, емоційного розладу, страхом перед
невиліковними хворобами, канцерофобією, схильністю перебільшувати
хворобливі явища і приписувати собі неіснуючі важкі недуги, внутрішньою
незадоволеністю, почуттям самітності і відсутності мети у житті.

Відповідно до класичних положень концепції стресу Г. Сельє,
психофізіологічна адаптація тісно пов’язана з біологічною, доповнює і
посилює її, а при хворобливих станах психологічна дезадаптація приводить
до порушення біологічних механізмів адаптації.

Відомо, що основними критеріями виникнення стресової реакції є
об’єктивні зміни, зокрема, підвищення рівня катехоламінів, які виконують
ініціюючу роль в реалізації стресової реакції (К.В. Судаков, 1997; М.А.
Бутов з співавт., 1999). В той же час результати біоритмологічних
досліджень добових коливань вмісту деяких гормонів, доводять, що
нейроендокринні механізми, які контролюють визначений рівень стресу і
визначають той чи інший рівень адаптивних реакцій, змінюються протягом
доби (Datge et al., 1981, В.Н. Васил’єв, В.С. Чугунок, 1985).

Аналіз стану нейрогуморальної ланки регуляції при поєднаній патології
органів травлення дозволив встановити, що гіперсекреція адреналіну більш
ніж у половини хворих I групи та у третини пацієнтів II групи свідчила
про мобілізацію симпато-адреналової системи. Функціональний стан її
медіаторної ланки був змінений у всіх хворих I групи. При цьому зниження
секреції норадреналіну спостерігалося в 1,6 рази частіше, ніж
гіперсекреція норадреналіну. Екскреція норадреналіну була змінена у всіх
пацієнтів, переважно за рахунок значного зниження (р<0,001). Встановлено негативний вплив зниження функціональної активності медіаторної ланки симпато-адреналової системи у 71,1% хворих I групи на тканинний метаболізм. Це підтверджено негативною кореляцією рівня у крові норадреналіну та ВО (r= -0,90, р<0,05), яка свідчила про тісний взаємозв'язок деструктивних процесів з енергетичним обміном. У 78,7% пацієнтів II групи функціональний стан медіаторної ланки симпато-адреналової системи був зміненим, переважно за рахунок зниження, причому якщо синтез норадреналіну знижувався незначно, то екскреція його була знижена в 3,7 разів (р<0,001). При цьому дисоціація секреції і екскреції катехоламінів, яка визначалась у хворих обох груп, свідчила про порушення їх метаболізму. Тобто, у стані хронічного стресу в результаті посиленої діяльності тканинних адренергічних структур відбувається перенапруга як гормональної, так і медіаторної ланок симпато-адреналової системи. Підтвердженням цьому у хворих I групи є зниження рівня адаптивних реакцій до добового ритму адреналіну через амплітудні порушення ритму його секреції, інверсію акрофази до 22 год і батифази до 10 год. У пацієнтів II групи, незважаючи на збереження добового ритму секреції адреналіну, адаптивність до нього була низькою (60,8?3,8)%. Таким чином, формування і розвиток мобілізаційних реакцій симпато-адреналової системи в умовах поєднаної патології органів травлення відбувається на фоні дестабілізації добового ритму і може розцінюватися як рання ознака порушення адаптації при погіршенні адаптаційно-трофічної функції симпато-адреналової системи. Найважливішою ланкою в здійсненні адаптивних реакцій організму є холінергічна система, через яку реалізуються гуморальна і нервова фази стресу, а головним нейрогуморальним агентом цієї структури є ацетилхолін. Гіпофункція холінергічної ланки регуляції, яка встановлена у більш ніж половини (55,5%) хворих I групи спостерігалася з одночасним підвищенням активності гістамінової ланки у 41,6% пацієнтів, а відсутність кореляції між рівнем ацетилхоліну і гістаміну свідчила про відсутність потенціювання гістаміном холінергічних механізмів регуляції. В II групі пригнічення холінергічної ланки регуляції відзначено в 1,4 рази частіше, ніж у I групі (p<0,05). Крива ритму ацетилхоліну, незалежно від варіанту поєднаної патології, була дезорганізована через інверсію акрофази в I групі – до 14 год, а в II – до 8 год. Разом з тим, значні коливання амплітуд і високі значення ПДАд ((180,0?6,7)% і (267,7?9,4)%, відповідно, p<0,05), вказували на активну участь ацетилхоліну в адаптивних процесах. Зокрема, це відноситься до механізмів відновлення рівноваги між катаболічними й анаболічними процесами, про що свідчить позитивна кореляція між рівнем ацетилхоліну та нуклеїнових кислот у сироватці крові (r?0,68 у I групі і r?0,73 – у II, р<0,05), а також БЗО і ВО (r?0,70 у I групі і r?0,68 – у II, р<0,05). Аналіз стану серотонінергічної ланки регуляції у пацієнтів обох груп дозволив виявити різкий дисбаланс у системі серотоніну, обумовлений не тільки зниженням інтенсивності метаболічних процесів, а й низьким рівнем адаптивних реакцій до добового ритму за рахунок амплітудних порушень, які обумовили низьку пластичність адаптивних реакцій при високому рівні метаболіту серотоніну 5-ОІОК. Рівень показника добової адаптивності серотоніну у хворих обох груп негативно корелював із рівнем у шлунковому вмісті сіалових кислот (r?-0,93 в I групі та r?-0,81 – у II, р<0,05) і фукози (r?-0,77 в I группі та r?-0,63 – у II, р<0,05). Одержані дані вказують на те, що зниження захисних властивостей слизової оболонки шлунка у 58,4% хворих I групи обумовлено втратою саногенетичних властивостей серотонінергічної ланки стрес-лімітуючої системи регуляції, в результаті недостатньої її функціональної активності, а у 65,2% пацієнтів II групи – внаслідок її перенапруження. Аналіз функціонального стану симпатоадреналової ланки регуляції на місцевому рівні за рівнем її параметрів у шлунковому вмісті, показав, що тонус її був переважно зниженим у 78,1% хворих I групи та 74,4% пацієнтів II групи, з односпрямованістю процесів в ерготропній системі. Це підтверджено високою позитивною кореляцією між показниками гормональної і медіаторної ланок симпато-адреналової системи (r?0,75 у I групі і r?0,82 – у II, р<0,05). Циркадіанна організація ритму адреналіну деформована через зсув акрофази (18 год.), під час якої рівень його перевищував нормальні значення. При цьому, незважаючи на достатню амплітуду коливань показника, вона не забезпечувала оптимальний рівень пластичності адаптаційних процесів. Аналогічна спрямованість адаптаційних реакцій мала місце і у хворих II групи, відмінною рисою була відсутність деформації циркадіанної кривої адреналіну зі збереженням положення акрофази. Виявлені особливості стану гормональної ланки симпато-адреналової системи можна розглядати як готовність ерготропної системи до мобілізації, досягнення якої у певній мірі утруднене через низький резервний потенціал. Характерне для хворих із поєднаною патологією органів травлення зниження рівня стрес-реалізуючих факторів у шлунковому секреті, особливо норадреналіну, свідчить про перенапругу симпатичної ланки регуляції, найбільш виражену у пацієнтів II групи, що є результатом посиленої діяльності тканинних адренергічних структур під впливом еферентних імпульсів. Вміст серотоніну в шлунковому секреті був зниженим більш, ніж у 70,0% пацієнтів обох груп. Поряд з цим була виражена його добова дезорганізація, що проявилося монотонністю ритму, інверсією акрофази (8 год) і низькою пластичністю адаптивних реакцій – ПДАд – (19,7?0,8)%. Таким чином, пасивність цієї стрес-лімітуючої системи була обумовлена недостатністю адаптивних властивостей. Отримані дані дозволяють припустити, що при поєднаній патології органів травлення відбувається порушення балансу нейромедіаторів, що приводить до потенціювання трофічних і метаболічних порушень у слизовій оболонці гастродуоденальної зони. Крім цього, адаптивне компенсаторне підвищення синтезу фізіологічно активних речовин асоціюється з виснаженням їх у стінці ДПК, що приводить до пригнічення захисних механізмів (процесів репарації і муциноутворення), ускладнюючи регенерацію ушкодженої слизової оболонки. Таким чином, підвищену активність симпатоадреналової ланки нейрогуморальної регуляції при поєднаній патології органів травлення можна було б розглядати як адаптивну у 60,5% хворих I групи та у 82,3% пацієнтів – II. Однак, перенапруга нейроендокринних механізмів регуляції супроводжувалась морфологічними порушеннями органів травлення. Це доведено встановленою кореляційною залежністю ступеня вираженості запалення слизової оболонки стравоходу хворих I групи від активності як гормональної ланки симпато-адреналової системи, зокрема, адреналіну (r=0,79), так і медіаторної (r=0,67), (р<0,05). Позитивна кореляція між вираженістю запальних змін і частотою виявлення геморагій слизової оболонки тіла шлунка та рівнем адреналіну у крові (r=0,69, р<0,05) свідчить про виснаження адаптивних властивостей симпато-адреналової системи. На порушення адаптивних реакцій стрес-реалізуючої системи вказувала і пряма кореляція частоти виявлення ерозивних змін слизової оболонки антрального відділу шлунка з рівнем адреналіну (r=0,85) і норадреналіну у крові (r=0,59), та зворотна – з показником стрес-лімітуючої системи, зокрема, 5-ОІОК (r= –0,79), (р<0,05). У хворих II групи частота ерозування слизової оболонки тіла шлунка прямо корелювала з функціональним напруженням медіаторної ланки симпато-адреналової системи (рівнем норадреналіну у крові, r=0,51) та місцевих гуморальних факторів: рівнем адреналіну (r=0,94) і норадреналіну у шлунковому вмісті (r=0,66), (р<0,05). До того ж, зі збільшенням цього напруження зростав і діаметр ерозій (r=0,90, р<0,05). А одним із чинників розвитку запального процесу в ДПК слід вважати зниження рівня адаптивних реакцій стрес-лімітуючих факторів, зокрема, серотоніну (r= –0,79, р<0,05). Приведені дані свідчать про розвиток дистрес-синдрому у хворих з поєднаною патологією органів травлення, в результаті надмірної напруги стрес-реалізуючих систем регуляції, недостатності стрес-лімітуючих факторів, внаслідок виснаження їх функціонального резерву, що знижує адаптивні можливості, резистентність організму до дії факторів зовнішнього середовища. Для дослідження стану адаптаційних реакцій організму була залучена комплексна оцінка системи кровообігу. Цей підхід ґрунтувався на концепції про систему кровообігу як індикатора адаптаційно-пристосувальної діяльності організму (Ю.А. Романов, 2001, О.А. Федоров, В.Ю. Гуляєв, 2004). Система управління кровообігом пов'язана з апаратом регуляції стресу складними нейрорефлекторними і нейрогуморальними механізмами, і залежить від функціонування всього організму. Залучення кровообігу у функціональну систему стресу здійснюється спільно з іншими органами, внаслідок чого характер змін в апараті керування кровообігом відбиває порушення інформаційних потоків у організмі в цілому. За даними інтегративних параметрів циркуляторного гомеостазу, зокрема, вегетативного індексу, у 64,2% хворих I групи і у 42,6% пацієнтів II групи визначена симпатикотонія (р<0,05). При цьому зсув вегетативної рівноваги в сторону симпатикотонії був обумовлений підвищенням активності симпатичної ланки регуляції, на що вказувало підвищення значень АМо та зниження рівня показника активності парасимпатичного відділу ВНС (?X) (р<0,05). Подальший аналіз дозволив встановити, що перевага симпатикотонічного вегетативного тонусу у 46,7% пацієнтів на ВХ ДПК в поєднані з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом була обумовлена зниженням активності автономного контуру регуляції при напрузі керуючих структур. Надлишкова централізація управління серцевим ритмом, відображенням якої була висока активність симпатичної ланки ВНС у 59,8% пацієнтів супроводжувалася у 57,6% хворих напругою центральної ланки регуляції, на що вказували значення ІН. У 17,0% хворих з ініціальною ваготонією спостерігалася напруга гуморального каналу регуляції, про що свідчило збільшення значень Мо. Про важливу роль порушень вегетативної регуляції в розвитку поєднаної патології органів травлення свідчив високий кореляційний взаємозв’язок між частотою рецидивування захворювання та ІН (r=0,94) і ПАРП (r=0,81), (р<0,05). Поряд з цим кореляційна залежність розмірів виразкового дефекту слизової оболонки ДПК від рівня ІН (r=0,88) та ПАРП (r=0,85), а також частоти ерозивних уражень стравоходу (r=0,72) та шлунка (r=0,83) від рівня ІН свідчила про розвиток дезадаптивних реакцій з боку центральних механізмів ВНС внаслідок їх перенапруги, (р<0,05). У хворих II групи симпатикотонія була асоційована з напругою автономних і центральних механізмів регуляції в 2 рази рідше, але реакція вегетативних структур була подібною. Встановлена залежність вегетативних показників від тривалості захворювання також свідчить про особливості адаптивних порушень: на початку захворювання (у хворих з коротким анамнезом захворювання) вегетативний дисбаланс сприяв розвитку загальної неспецифічної адаптаційної реакції, що проявлялася симпатикотонією. При цьому знижувалася активність автономного контуру регуляції і посилювалась її централізація з високим ступенем функціональної напруги. У хворих із тривалим анамнезом захворювання, спостерігалася активація парасимпатичного відділу ВНС, імовірно, у результаті формування процесів довгострокової адаптації при напрузі регуляторних структур. При дослідженні вегетативної реактивності встановлена закономірна залежність її рівня від вихідного вегетативного тонусу. У 68,4% хворих I групи з вихідною мезотонією вегетативна реактивність за характером реагування з однаковою частотою проявлялася ваготонічними і симпатикотонічними типами реакцій. У половини пацієнтів II групи з ініціальною мезотонією вегетативна реактивность була змінена переважно за рахунок симпатикотонічних реакцій. При вихідній ваготонії більша кількість пацієнтів I групи реагувала на пробу адекватно, що свідчило про стійкість вегетативної реактивністі, у той час як у більшої частини пацієнтів II групи мала місце напруга гуморальної ланки регуляції при ослабленні нервової, що виявлялося симпатичним типом реагування на пробу. Парасимпатичні реакції у хворих-ваготоніків обох груп не були виявлені. При вихідній симпатикотонії порушення вегетативної реактивності в хворих I групи в однаковій мірі представлені як ваготонічними, так і симпатикотонічними реакціями, в II групі питома вага симпатикотонічного типу реагування склала 90,0%, тобто мала місце напруга нервової ланки регуляції при ослабленні гуморальної. Порушення вегетативної реактивності у більшої кількості хворих обох груп свідчить про розвиток дезінтеграційних процесів між нервовим і гуморальним каналами регуляції, причому, якщо у ваготоніків вони розвиваються внаслідок активізації нервової ланки регуляції, то в симпатотоніків – гуморальної. Слід підкреслити, що відсутність реагування на функціональну пробу, що встановлено у третини хворих указує на порушення рефлекторної охоронної регуляції, тобто неадекватність адаптаційних реакцій з боку ВНС, і може стати несприятливою прогностичною ознакою перебігу захворювання. Більш інформативною при вивченні стану адаптаційних реакцій ВНС при поєднаному ураженні органів травлення була оцінка вегетативного забезпечення діяльності регулюючих структур з урахуванням циркадіанної організації комплексу вегетативних показників, які відображають гомеокінетичні реакції. Проведені дослідження дозволили прийти до висновку, що при оцінці адаптаційних реакцій ВНС обов’язковою умовою повинно бути урахування вихідного рівня вегетативного тонусу в обстежених хворих, а однаковий характер реакцій вегетативного забезпечення діяльності у відповідь на навантаження не слід розглядати однозначно. Так, проведений аналіз дозволив установити, що надмірне і недостатнє вегетативне забезпечення діяльності було зумовлене посиленням потужності автономного або центрального механізму управління, перевагою нервової або гуморальної ланок регуляції, а ступінь участі кожного з них залежала від вихідного рівня вегетативного тонусу. При нормальному вегетативному забезпеченні діяльності всі гемодинамічні показники у хворих обох груп, незалежно від вихідного рівня вегетативного тонусу, реагували адекватно до навантаження. Надмірне вегетативне забезпечення діяльності, яке визначалося проявами симпатичних реакцій, при вихідній мезотонії свідчило про розвиток загальної неспецифічної адаптаційної реакції по типу мобілізації, при ініціальній ваготонії відображало адаптивні, тобто фізіологічно доцільні реакції організму, а при вихідній симпатикотонії – гіперсимпатикотонічні реакції були обумовлені напруженням адаптаційних механізмів. Недостатнє вегетативне забезпечення діяльності, яке характеризувалося ваготонічним типом реакцій, у мезотоніків відображало протекторну реакцію парасимпатичної ланки ВНС, у ваготоніків свідчило про порушення вегетативної рефлекторної захисної функції, що могло бути пов’язане з недостатньою симпатичною активністю та перевагою парасимпатичних впливів. У симпатикотоніків недостатність вегетативного забезпечення діяльності свідчили про включення компенсаторних механізмів. Таким чином, проведений аналіз характеру вегетативного забезпечення діяльності дозволив визначити типи адаптаційних реакцій ВНС на навантаження: 1) адекватні щодо навантаження; 2) мобілізаційні; 3) компенсаторні; 4) протекторні вагусні; 5) напруження. За сумарним показником ступеня напруги регуляторних механізмів (ІН) встановлено, що для хворих обох груп характерною ознакою є посилення активності систем, які відповідають за регуляцію адаптаційних процесів. Відображенням цього напруження було переважання реакцій напруження у хворих з ініціальною симпатикотонією. Враховуючи, що основною рисою адаптаційних реакцій є динамічність і рівень резервних можливостей організму, проведено аналіз стану вегетативних параметрів з урахуванням фактору часу для визначення функціонального резерву центральних та периферичних вегетативних структур. Детальний розгляд особливостей адаптаційних реакцій гемодинамічних та регуляторних показників з урахуванням добових варіацій та резервних можливостей організму за допомогою кореляційного аналізу між різними варіантами гемодинамічних реакцій та функціональною активністю регуляторних структур дозволив встановити відповідність адаптивних реакцій ВНС до стадій загального адаптаційного синдрому. При вихідній мезотонії переважали мобілізаційні реакції, при яких відбувалося збільшення рівня функціонування, і були зумовлені напругою автономних і центральних регуляторних структур при мобілізації функціонального резерву, що відображає стадію тривоги з актуалізацією центрального рівня управління. Відносно до класичного уявлення про стрес, вони відповідали I стадії (“аварійній”) розвитку процесу адаптації. Парасимпатичні реакції у мезотоніків характеризувалися не тільки зниженням рівня функціонування, а ще й потужністю автономних механізмів регуляції, посиленням їх залежності від структур центрального управління, зниженням функціонального резерву та циркадіанною дезорганізацією і відображали стадію виснаження або III фазу розвитку адаптаційного процесу (декомпенсацію). У ваготоніків при адекватних реакціях частоти пульсу та АТ середнього, незважаючи на відсутність кореляції цих параметрів з регуляторними показниками, спостерігались порушення добового ритму зі збігом акрофаз частоти пульсу і Мо, що вказувало на лабільність регуляції, із залученням гуморальних регуляторних факторів. Ригідність ритму АТ середнього при нормальному вегетативному забезпеченні діяльності, зниження амплітуди та функціонального резерву свідчили про початкові ознаки напруги адаптаційних механізмів. Переважання компенсаторного типу реакції було зумовлене напругою вегетативних регуляторних механізмів, що підтвердилось, перш за все, циркадіанним десинхронозом. Однак, зменшення коефіцієнтів кореляції, у порівнянні з I стадією адаптаційного процесу, між показниками симпатичної активності і регулюючими її структурами свідчило про зменшення ступеня цієї напруги. Поряд з цим зменшувалась і лабілізація керівних структур, збільшувався функціональний резерв. Виявлені особливості дозволили віднести компенсаторні реакції у ваготоніків до стадії резистентності, або II фази адаптаційного процесу (стійкої адаптації). Парасимпатичні реакції, які спостерігались більш ніж у третини хворих з ініціальною ваготонією, у 69,1% випадків були зумовлені зниженням симпатичної активності на фоні зменшення ступеня напруги адаптаційних механізмів, з послабленням потужності як автономного, так і центрального рівнів регуляції, із залученням у адаптаційний процес додаткових (гуморальних) факторів при достатньому рівні функціонального резерву. Поряд з цим несуттєві зміни добових ритмів, без інверсії, дозволили віднести цей тип реакції до II фази I стадії адаптаційного процесу, тобто переходу до стійкої адаптації. При ініціальній симпатикотонії “ціною” адекватних, щодо навантаження, реакцій була напруга адаптаційних механізмів, що підтверджено циркадіанним десинхронозом і зменшенням функціональних резервів організму. ae ? Ue ’ E yyyy CJ . 0 „ ° ? ? ¶ ? ? 1/4 ?1/4 3/4 A A Ae a a ae ? ? : I hU CJ AOEaeE(N|N1/4abc iciAEiEiaei|iNoVooo8oae ae oe CJ OJPJQJ ???????ренапругу симпатичного відділу ВНС. Поряд з цим, гіперсимпатикотонічні реакції характеризувалися відсутністю протекторного впливу парасимпатичного відділу ВНС з депресією його функціонального резерву. Внаслідок такого неузгодження між відділами ВНС, функціонування її переходило під контроль центрального керування, який мав достатній функціональний резерв. Визначені особливості дозволили віднести цей тип реакцій до стадії виснаження, або III стадії розвитку адаптаційного процесу (декомпенсації). У пацієнтів II групи при адекватних вегетативних реакціях збереження оптимального гомеостатичного рівня було обумовлено напругою центрального контуру регуляції, про що свідчили зміни добової організації кривих, із збігом акрофаз частоти пульсу після навантаження та показників центральної регуляції. Мобілізаційні реакції були зумовлені симпатичною активністю (ЧП та АМо r=0,81; АДср.–АМо r=0,78, p<0,05), при напрузі центральних (АМо та ПАРП r =0,84; АМо та ІН r=0,65, p<0,05) регуляторних структур і відносились до I стадії адаптаційного процесу. Однак зниження функціонального резерву симпатичного відділу ВНС (АМо та ПДАд r = –0,66, p<0,05) було несприятливою ознакою, яка свідчила про те, що за даних умов симпатична ланка регуляції функціонує на межі своїх можливостей і при подальшому впливі факторів ризику може привести до виснаження адаптаційних резервів. Вираженість симпатичного напруження підтверджена і циркадіанною десинхронізацією показника АМо. Реакції напруги інтегральних гемодинамічних параметрів (ХОК і ВІ) у мезотоніків хоча і спостерігались у невеликому проценті випадків, однак характеризувалися зниженням не тільки рівня функціонування, а також і функціонального резерву, ослабленням потужності автономних і центральних рівнів регуляції, циркадіанною дезорганізацією кривих і відповідали стадії виснаження або III стадії розвитку адаптаційного процесу (декомпенсації). У ваготоніків адекватні реакції ЧП на навантаження (37,5%) характеризувалися зберіганням рівня функціонування і резервного потенціалу, нормальною циркадіанною організацією. На відміну від ЧП, оптимальний гомеостатичний рівень артеріального тиску, частоти серцевих скорочень і інтегральних гемодинамічних показників (ХОК, іХОК) зберігався за рахунок напруги регуляторних структур з додатковим залученням гуморальної (АТ та Мо r =0,54, p<0,05) або симпатичної ланок регуляції (ХОК та АМо r =0,70; іХОК та АМо r =0,54, p<0,05), актуалізацією центрального рівня керування (ХОК та ПАРП r =0,58; іХОК та ІН r =0,47; частота серцевих скорочень і ПАРП r =0,61, p<0,05), а зниження резервних можливостей організму свідчило про те, що протекторний парасимпатичний вплив, характерний для нормального стану системи, забезпечує функціонування на межі своїх можливостей. Підтвердженням напруги регуляторних механізмів була і циркадіанна дизритмія гемодинамічних параметрів при адекватних реакціях вегетативного забезпечення діяльності. Переважання компенсаторного типу реакцій, підвищення рівня функціонування були зумовлені напругою симпатичної ланки регуляції (АМо та ХОК r =0,46; АМо та іХОК r =0,62, p<0,05), його підпорядкованістю центральному рівню регуляції (АМо та ПАРП r =0,89; АМо та ІН r =0,68, p<0,05), зменшенням лабілізації керування (АМо та Мо r = –0,50, p<0,05), достатнім резервним потенціалом керуючих структур. Таким чином, компенсаторні реакції у ваготоніків відповідали стадії резистентності, або II стадії адаптаційного процесу (стійкій адаптації). Парасимпатичні реакції центрального гемодинамічного показника (ХОК), які спостерігались у 32,1% хворих з ініціальною ваготонією, характеризувалися зниженням не тільки рівня функціонування, а й функціонального резерву (ХОК та ПДАд r =0,70, p<0,05), дезорганізацією добової кривої показників, і були зумовлені пригніченням симпатичного відділу ВНС (ХОК та АМо r =0,70, p<0,05); ослабленням не тільки механізмів саморегуляції (ХОК та ВПР r =0,56, p<0,05), але й центрального управління (ХОК та ПАРП r =0,58, p<0,05), хоча із збереженням додаткової гуморальної ланки регуляції (ХОК та Мо r = –0,82, p<0,05). Це дозволило віднести такий тип реакції у ваготоніків до стадії виснаження, або III стадії розвитку адаптаційного процесу (декомпенсації). При ініціальній симпатикотонії “ціною” адекватних реакцій ЧП була напруга адаптаційних механізмів, що підтверджувалося циркадіанним десинхронозом із збігом акрофаз ЧП і АМо, ІН, ВПР. Поряд із підвищенням функціонального резерву частоти пульсу (частота пульсу і ПДАд r =0,45, p<0,05) такий тип реакції у симпатотоніків більш відповідав I (“аварійній”) стадії адаптаційного процесу. Переважання у симпатикотоніків реакцій напруження проявлялися вираженістю циркадіанної дезорганізації та зниженням резервного потенціалу (АМо та ПДАд r = –0,58, p<0,05), що свідчило про функціональну перенапругу симпатичного відділу ВНС. Крім того, як і в I групі, характерним для цього типу реакцій було неузгодження між відділами ВНС (?Х та АМо r = –0,47, p<0,05), внаслідок чого стала зміна пріоритетів щодо керування адаптаційними процесами на користь центральних механізмів регуляції (Амо та ПАРП r =0,90, p<0,05), які мають достатній функціональний резерв (ПАРП та ПДАд r = 0,54, p<0,05). Іншими словами, реакції напруження у симпатотоніків відповідали III стадії розвитку адаптаційного процесу (декомпенсації). Компенсаторні реакції, які спостерігались у симпатотоніків значно рідше, розвивалися при збереженні вегетативної рівноваги і відсутності напруги автономного і центрального механізмів управління. Це підтверджено відсутністю кореляції гемодинамічних та інтегральних параметрів і високим їх функціональним резервом, що дозволило віднести компенсаторні реакції при симпатикотонічному ВТ до стадії резистентності або II стадії адаптаційного процесу (стійкої адаптації). Стресорний вплив на організм супроводжується і дискримінативним впливом на імунну систему. Оцінка імунологічних критеріїв адаптації проведена шляхом експериментального визначення основи індивідуальної чутливості імунокомпетентних клітин до впливу різних активних регуляторів стрес-реалізуючого і стрес-лімітуючого типів в залежності від фази власних біоритмів. У результаті встановлено істотне порушення рецепторної функції Т-клітин у хворих обох груп стосовно гістаміну, адреналіну і серотоніну, тобто в умовах поєднаної патології індивідуальна чутливість рецепторного апарату Т-клітин до даних модуляторів була значно зниженою і вказувала на порушення специфічної імунорегуляції по відношенню до даних біологічних регуляторів. При оцінці функціонального стану тимусу виявлено послаблення чи блокада гуморального фактору, на що вказує позитивний результат з пробою на тималін у вигляді зменшення кількості Т-лімфоцитів у 29,2% хворих I групи та у 43,3% – II. Багатомірний аналіз вивчених параметрів дозволив встановити, що однією з причин виявлених порушень у пацієнтів I групи є розбалансованість специфічних імунних реакцій, у той час як для II варіанту поєднаної патології характерний був тісний взаємозв'язок між показниками, які характеризують чутливість регуляторних Т-лімфоцитів по відношенню до біологічно активних модуляторів. Формування різних рівнів взаємозв'язку між регуляторними факторами залежало від варіанту поєднаної патології. Так, для I варіанту характерна висока напруга клітинної і гуморальної ланок регуляції, про що свідчили залежність Т- клітинної ланки імунітету від стрес-реалізуючих факторів нейрогуморальної регуляції, а В-клітинної – від напруги гуморальної ланки вегетативної регуляції (рис.1). В II групі виявлено зв’язок і Т-, і В-клітинного імунітету тільки з гуморальною ланкою ВНС. У той же час у хворих II групи, на відміну від I, була порушена тимчасова координація імунорегуляторних процесів з відсутністю чіткої організації ритму Т-хелперів (рис.2). Отримані результати свідчать про те, що загострення захворювань асоційоване зі зниженням функціональної активності бета-адренергічних рецепторів на поверхневій мембрані лімфоцитів і адаптивних можливостей рецепторного апарату клітини. Рис. 1. Кореляційні взаємозв’язки між параметрами імунітету у хворих I групи Рис. 2. Кореляційні взаємозв’язки між параметрами імунітету у хворих II групи У хворих I групи загострення захворювання характеризувалося активацією В-клітинного імунітету та ослабленням імунорегуляції з боку Т-клітинної ланки імунітету. У хворих II групи загострення захворювання характеризувалося зниженням адаптивних можливостей імунних механізмів, як ефекторних, так і регуляторних. При з'ясуванні рівня міжсистемної кооперації, встановлено, що для хворих І групи характерною була висока напруга функції клітинної і гуморальної ланок регуляції. На це вказувала позитивна кореляція параметрів клітинного імунітету з параметрами, які характеризують стрес-лімітуючу систему, і негативна – зі стрес-реалізуючими факторами. Функція В-клітинного імунітету залежала тільки від напруги гуморальної ланки вегетативної регуляції (рис. 3). У хворих II групи і Т-, і В-клітиний імунітет мав кореляційні зв'язки тільки з гуморальною ланкою ВНС на тлі порушення тимчасової координації імунорегуляторних процесів, на що вказували і фазові розбіжності добової динаміки імунокомпетентних клітин (рис. 4). Порушення адаптивних реакцій імунної системи підтверджено кореляційними залежностями між параметрами імунної відповіді та морфо-функціональної організації слизової оболонки гастродуоденальної зони. Так, у хворих I групи кількість циркулюючих у периферичній крові лейкоцитів негативно корелювала зі вмістом нейтрофілів (r= –0,53) і еозинофілів (r= –0,72) у запальному інфільтраті слизової оболонки антрального відділу шлунка (p<0,05). Крім того, встановлена також зворотня кореляція між рівнем лімфоцитів у запальному інфільтраті та Т-лімфоцитів у крові (r= –0,61, p<0,05). Тобто, зі зменшенням вмісту Т-клітин у крові, збільшувалася інтенсивність інфільтрації цими клітинами слизової оболонки антрального відділу шлунка, що сполучалося зі збільшенням тяжкості морфологічних змін у цій ділянці гастродуоденальної зони (r= –0,71) і супроводжувалося підвищенням частоти виявлення ерозивних ушкоджень (r= –0,88), (p<0,05). Особливої уваги, на нашу думку, заслуговувало вивчення взаємозв'язку між показниками системного імунітету і морфо-функціонального стану кислото- і слизопродукуючого апарату слизової оболонки шлунка. Встановлено зворотній кореляційний взаємозв'язок між кількістю циркулюючих у крові В-лімфоцитів і кількістю та розмірами парієтальних клітин у фундальних залозах шлунка (r= –0,91 і r= –0,72, відповідно, p<0,05). Таким чином, отримані дані свідчать про наявність чіткого взаємозв'язку між показниками системного і місцевого імунітету, а також про існування функціонального взаємозв'язку між показниками імунітету і станом кислото- і слизопродукуючого апаратів слизової оболонки шлунка, що багато в чому визначає ступінь ураження гастродуоденальної зони, особливо при ВХ ДПК в поєднанні з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом. Проведений аналіз отриманих результатів дозволяє стверджувати, що при поєднаній патології органів гастродуоденальної зони та панкреатобіліарної ланки травної системи провідними факторами ризику виникнення та загострення захворювань є стресорні. В результаті їх впливу змінюються адаптивні реакції психофізіологічної сфери хворих. При тривалому впливі стресорів виникають порушення адаптивних реакцій у нейрогуморальній, вегетативній та імунній системах, неадекватність яких підтверджується змінами на структурному та функціональному рівнях практично усіх органів травлення та регулюючих систем організму. В результаті десинхронізації систем регуляції адаптивні реакції трансформуються в пошкоджуючі, домінуюча система підтримки гомеостазу не складається, системний структурний слід не формується. Пригнічення синтезу мукополісахаридів в епітелію шлунка, зниження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози з розвитком у ній дистрофічних процесів, порушенням колагеноутворення з перевагою процесів деструкції над процесами синтезу, зниження рівня нуклеїнових кислот, які забезпечують слизоутворення і резистентність слизової оболонки, зниження рецепторної функції Т-лімфоцитів, послаблення гуморального фактору тимусу свідчить про розвиток у хворих з поєднаною патологією органів травлення дистрес-синдрому. На теперішній час можна вважати в цілому розробленими методи впливу на основні ланки соматичного стресу з метою запобігання пошкоджуючої дії дистресу. Але при поєднаній патології органів травлення ці методи не знайшли застосування в клінічній практиці. В зв’язку з цим нами визначено основні шляхи запобігання пошкодженню тканин при дистресі на різних рівнях ієрархії систем реалізації адаптації в умовах поєднаної патології органів гастродуоденальної зони і панкреатобіліарної ланки травної системи: 1. Вплив на рівні ЦНС (найвищі центри регуляції вегетативних функцій – передній і задній відділи гіпоталамусу). Усунення перезбудження холінергічної системи, яка приводить до відновлення метаболічних процесів в організмі, і спрямування його в русло адаптивних реакцій можна здійснити двома шляхами: за допомогою центральних М-холінолітиків і холінестерази, яка є коректором холінергічної системи як при її перезбудженні, так і при депресії. При ослабленні функції медіаторних систем оптимальним варіантом відновлення їх діяльності є замісна терапія медіаторами чи їх попередниками, відшкодування використаних медіаторів (адреналіну, норадреналіну) аналогами ззовні, з одночасним введенням їх попередників (холіну). Для стимуляції стрес-реалізуючих систем можливо застосування як специфічних (холіноміметик карбохолін), так і неспецифічних (кофеїн, камфора) стимуляторів. 2. Корекція активності стрес-лімітуючих систем. При перезбудженні центральних структур регуляції складається ситуація, коли рівень активності стрес-лімітуючих систем виявляється недостатнім для обмеження гіперстресорної реакції, яка розвивається. Для підвищення активності систем обмеження стресу найбільш широко використовуються препарати серотоніну, даларгіну. Для безпосереднього впливу на стрес-реалізуючі системи застосовують препарати з групи бета-блокаторів (обзідан). 3. Вплив на рівні передачі інформації до ефекторних органів: усунення негативного ефекту гіперкатехоламінемії за допомогою неселективного бета-блокатору обзідану і переривання патологічної гіперімпульсації по симпатичним нервам гангліоблокаторами. 4. Вплив на рівні клітинних мембран для запобігання надлишкового надходження в клітину Са++, таким чином запобігання пошкоджуючої дії гіперстресу шляхом вилучення однієї із останніх ланок дуги соматичного стресу за допомогою блокаторів кальцієвих каналів (немотан). 5. Підтримка постійного рівня основних медіаторів – ацетілхоліну, норадреналіну, адреналіну з метою профілактики виснаження головних медіаторних систем при тривалому стресі. При плануванні лікувальних заходів доцільно враховувати типи порушень імунної відповіді в залежності від переважання дефекту в Т- чи В-клітинній ланках імунітету. Отримані результати щодо недостатності ендогенного тимічного фактору майже у третини хворих I групи і половини – II є показником для призначення таким хворим препаратів тимусу. У зв'язку з цим вибір засобів для профілактики і корекції вторинної імунної недостатності, яка розвивається в умовах поєднаної патології, повинен обумовлюватися їх передбачуваною здатністю впливати на екстраімунні механізми регуляції процесу імунологічної адаптації. Перспективною ланкою є методи імунореабілітації, які враховують взаємозв'язок між імунною та іншими системами і засновані на комплексній оцінці стану організму та імуноадаптації – комплексу заходів щодо оптимізації імунних реакцій. Імуноадаптаційної терапії потребують хворі, які мають ознаки імунної недостатності внаслідок різних гострих і хронічних стресових впливів, працюють у нічні зміни або години вахтовим методом, представники професій, пов'язаних з роботою під землею, мешканці екологічно несприятливих регіонів. Фармакологічна імуноадаптація включає низку заходів щодо синхронізації реакцій імунної системи, наприклад, призначення дибазолу, елеутерококу, фітотерапії. Процес відновлення порушених функцій імунної системи при захворюваннях, які мають рецидивуючий перебіг, повинен включати базисну, відновну і підтримуючу імунореабілітацію і проводитись відповідно основним етапам: - клінічний – тривалістю від 14 до 24 днів в умовах стаціонару та поліклініки з метою верифікації клінічного діагнозу і ступеня імунної патології; - відновний – в умовах поліклініки (до 45 днів); - реабілітаційний – у санаторно-курортних умовах щорічно, тривалістю не менше 24 днів за рік, після зникнення ознак загострення захворювання і може здійснюватися після клінічного та амбулаторного етапів імунореабілітації. При проведенні комплексної імунореабілітації хворим із хронічним рецидивуючим перебігом захворювання і порушеннями функцій імунної системи треба враховувати, що основним на всіх етапах реабілітації є індивідуальний підбір імунотропних препаратів у залежності від ступеня імунних порушень. Отже, стратегією лікування хворих із поєднаною патологією органів травлення повинні бути комплексність і урахування патогенетичних особливостей розвитку захворювання, а тактика лікування таких пацієнтів повинна передбачати сукупність засобів і основних принципів, спрямованих на досягнення головної мети – відновлення порушених функцій адаптивних систем для поліпшення здоров'я хворого. При цьому в комплексному лікуванні доцільно передбачати методи, які безпосередньо впливають на регуляторні системи, сприяючи відновленню порушених функцій. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування та нове рішення наукової проблеми щодо визначення стану адаптаційних реакцій організму та впливу їх порушень на розвиток поєднаної патології, зокрема, виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та хронічного гастродуоденіту в сполученні з іншими захворюваннями органів травлення та обґрунтовано принципи лікування цих хворих. Провідним етіологічним фактором у виникненні чи загостренні поєднаної патології органів травлення у 94,3% хворих є тривала психотравмуюча ситуація, яка обумовлює ознаки психофізіологічної дезадаптації у 63,5% хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки (r?0,81, p<0,05) і у 70,1% хворих на хронічний гастродуоденіт в поєднанні з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом (r?0,88, p<0,05). При тривалому впливі стресорів виникає структурно-функціональна дезорганізація континуума регуляції функцій нейрогуморальної, вегетативної та імунної систем, що підтверджується змінами на структурному та функціональному рівнях практично усіх органів травлення. Основою дестабілізації між захисними й агресивними факторами ШС хворих I групи стали явища десинхронозу, низький рівень функціонального резерву і показника добової адаптивності парієтальних (82,2±3,60)%, (p<0,05) та головних клітин (84,60±1,0)%, (p<0,05) слизової оболонки шлунка. У пацієнтів II групи зміни секреторної функції шлунка визначалися недостатністю симпато-адреналових впливів, на що вказують знижені значення гастромукопротеїдів стимульованої проби (0,12±0,03), (p<0,05). Поряд з цим виснаження функціональних можливостей мукоцитів обумовлено зниженням рівня показника добової адаптивності серотоніну, який корелював із рівнем сіалових кислот (r?0,93 у I групі і r?0,81 – у II, p<0,05) і фукози (r?0,77 у I групі і r?0,63 – у II, p<0,05) у шлунковому вмісті. Морфологічні зміни органів гастродуоденальної зони хворих обох груп обумовлені порушеннями адаптивних реакцій стрес-реалізуючої та стрес-лімітучої систем. У хворих I групи це доведено прямою кореляційною залежністю зростання ступеня вираженості запалення слизової оболонки від активності як гормональної ланки симпато-адреналової системи (r=0,85), так і медіаторної (r=0,59) та зворотоньою – з показником стрес-лімітуючої системи, зокрема, 5-ОІОК (r= –0,79), (p<0,05). У хворих II групи частота ерозування слизової оболонки тіла шлунка корелювала з функціональною напругою медіаторної ланки симпато-адреналової системи (r=0,51) та місцевих гуморальних факторів: рівнем адреналіну (r=0,94) і норадреналіну у шлунковому вмісті (r=0,66), (p<0,05). Зі збільшенням цієї напруги зростав і діаметр ерозій (r=0,90, p<0,05). Однією з причин розвитку запального процесу ДПК є зниження активності стрес-лімітуючого фактору серотоніну (r= –0,79, p<0,05). При поєднаній патології органів травлення виявлена перенапруга гормональної ланки симпато-адреналової системи, що проявлялося підвищеною секрецією адреналіну у 60,6% хворих I групи (р<0,001) та у 31,7% пацієнтів II групи (р<0,05), поряд з гіпофункцією її медіаторної ланки у 43,8% пацієнтів I групи (р<0,05) та 61,0% – II групи (р<0,001) в результаті гіперфункції адренергічних структур та порушень регуляції тканинного метаболізму (r?0,75 у хворих I групи та r?0,71 у хворих II групи, p<0,05). Адаптивний ефект холінергічної ланки регуляції при зниженні рівня ацетилхоліну досягається завдяки достатній її пластичності протягом доби у 55,5% хворих I групи та у 60,4% – II групи (p<0,05). Про це свідчить кореляція між рівнем ацетилхоліну та нуклеїнових кислот у сироватці крові (r?0,68 у I групі і r?0,73 – у II, p<0,05), а також оксипроліну (r?0,70 у I групі і r?0,68 – у II, p<0,05). Активність стрес-лімітуючих систем була змінена у 74,5% хворих I групи та у 67,1% – II групи за рахунок дисбалансу в серотонінергічній системі, обумовленого зниженням інтенсивності метаболічних процесів. При цьому найбільш характерними змінами в хворих I групи (58,4%) було зниження в 1,6 рази секреції серотоніну поряд зі зниженням більше ніж в 2,5 рази екскреції 5–ОІОК (p<0,001). У переважної частини хворих II групи екскреція метаболіту серотоніну знижувалася майже в 3,5 рази одночасно з гіперсекрецією серотоніну (p<0,001). Поєднана патологія органів травлення розвивалася на фоні дисбалансу у ВНС, найбільш характерним його варіантом була симпатикотонія у 64,2% хворих на ВХ ДПК поєднану з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом та у 42,6% – на хронічний гастродуоденіт у поєднанні з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом. Обумовленість її посиленням активності регуляторних вегетативних структур (r=0,75, p<0,05) і центрального рівня керування (r=0,89, p<0,05) більш виражена при ВХ ДПК, асоційованій з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом (p<0,05). Незалежно від варіанту поєднаної патології, адаптаційні реакції ВНС розвивалися при напрузі нервової (r= –0,57, p<0,05) і гуморальної її ланок (r= –0,74, p<0,05). При ВХ ДПК, асоційованій з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом, дезадаптаційні процеси найбільш яскраво виявлялися в автономному контурі регуляції (r=0,94, p<0,05), на відміну від хронічного гастродуоденіту, асоційованого з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом, коли реакції дезадаптації стосуються системи центрального рівня регуляції (r=0,84, p<0,05). Сформульовано типи адаптивних вегетативних реакцій, які утворюють з відомими параметрами ВНС цілісну, взаємопов'язану систему процесів пристосувального значення. У системну стрес-реакцію хворих обох груп залучалася імунна система, що проявлялося Т- і В-клітинною недостатністю (р<0,05) на фоні порушення процесів специфічної імунорегуляції. Відмінною ознакою адаптивних реакцій імунної системи у хворих ІІ групи було виснаження функціональних резервів рецепторного апарату Т-клітин (р<0,05) щодо біологічно активних речовин, які приймають участь у реалізації стресу, зокрема кортизолу (r=0,71, p<0,05) та адреналіну (r=0,62, p<0,05). Формування і розвиток компенсаторно-пристосувальних механізмів у хворих обох груп відбувалося, з одного боку, шляхом вибіркового підключення усіх підсистем організму, які максимально мобілізували його енергетичні ресурси на рівні клітинних структур, з іншого – дестабілізації їх співвідношення. Дисбаланс нейрогуморальних структур регуляції призводив до неадекватних адаптаційних реакцій і, як наслідок, до гіпофункції протекторних факторів, про що свідчать метаболічні порушення енергетичного (r?0,90 у I групі, p<0,05), серотонінового (r?0,77 у I групі і r?0,63 – у II, p<0,05), нуклеїнового (r?0,68 у I групі і r?0,73 – у II, p<0,05), колагенового (r?0,69 у I групі, p<0,05) і мукополісахаридного (r?0,93 у I групі і r?0,81 – у II, p<0,05) обмінів. Кореляційна залежність між гіперкатехоламінемією, зниженням функціональної активності медіаторної ланки симпато-адреналової і серотонінергічної систем та структурними і функціональними змінами органів травлення, свідчить про розвиток дистрес-синдрому у хворих на ВХ ДПК та ХГД, асоційовані з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1. Наявність у хворого факторів ризику виникнення і розвитку захворювань органів травлення вимагає їх урахування для оптимізації профілактики та лікування. Причому, методи профілактики і відновного лікування повинні впливати саме на ті структури і функції, яким належить визначальна роль у пато- і саногенетичних механізмах, а також на активацію захисних і компенсаторних реакцій. 2. При клінічному спостереженні за хворими з поєднаною патологією органів травлення доцільно ураховувати типи адаптивних реакцій, які мають пристосувальне значення, і визначати стадії загального адаптаційного синдрому, що є підставою для раціональної терапевтичної корекції вегетативних порушень. 3. Для стимуляції стрес-реалізуючих систем можливо застосування як специфічних (холіноміметик карбохолін), так і неспецифічних (кофеїн, камфора) стимуляторів. 4. Для підвищення активності систем обмеження стресу необхідно найбільш широко використовувати препарати серотоніну, даларгіну, а також для безпосереднього впливу на стрес-реалізуючі системи – препарат з групи бета-блокаторів (обзідан). 5. Усунення негативного ефекту гіперкатехоламінемії треба проводити за допомогою неселективного бета-блокатору обзідана. 6. З метою запобігання надлишкового надходження в клітину Са++ на рівні клітинних мембран, тобто пошкоджуючої дії гіперстресу, доцільно в терапевтичний комплекс включати блокатори кальцієвих каналів (немотан). 7. При плануванні лікувальних заходів доцільно враховувати типи порушень адаптивних реакцій імунної системи: - виявлений дефіцит Т-клітинної ланки імунітету, пов'язаний з недостатністю ендогенного тимічного фактора, є підставою для призначення препаратів тимусу, ефективність яких вища у вечірній час, що обумовлено активацією епіфіза і зниженням глюкокортикоїдної активності коркової речовини наднирників; - процес відновлення порушених функцій імунної системи при захворюваннях, які мають рецидивуючий перебіг, повинен включати базисну, відновну і підтримуючу імунореабілітацію, з індивідуальним підбором імунотропних препаратів у залежності від ступеня імунних порушень, і проводитися відповідно основним етапам: а) клінічний - тривалістю від 14 до 45 днів в умовах стаціонару та/або поліклініки з метою верифікації клінічного діагнозу та визначення ступеня імунної недостатності б) відновний - в умовах поліклініки; в) реабілітаційний - у санаторно-курортних умовах щорічно після зникнення ознак загострення захворювання, тривалістю не менше 24 днів за рік, і може здійснюватися після клінічного та амбулаторного етапів імунореабілітації. 8. При проведенні комплексної імунореабілітації хворим із хронічним рецидивуючим перебігом захворювання і порушеннями функцій імунної системи обов'язковим на кожному етапі є аналіз змін динаміки клініко-імунологічних параметрів. Кількість курсів імунореабілітаційних заходів повинна визначатися ступенем імунних порушень та динамікою їх змін і може коливатися від 2-3 до 5-6. Тривалість поєднаної амбулаторно-санаторної імунореабілітації складає не менше 3 років. При призначенні імунотропних засобів слід враховувати закони хронотерапії, приймаючи до уваги дані добової активності мішеневої ланки імунітету. 9. При формуванні диспансерних груп необхідно враховувати фактори ризику розвитку патології, які проявляються на сімейному та індивідуальному рівнях з подальшим прогнозом ризику рецидивування захворювання. При ідентифікації факторів ризику необхідна стратегія вторинної профілактики, яка передбачає боротьбу з ними з урахуванням стадії адаптаційного процесу та рівня функціональних резервів конкретного хворого. СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Клиническая гастроэнтерология (протоколы диагностики и лечения) / Под ред. Ю.А. Филиппова. – Днепропетровск: Журфонд, 2003. – 299 с. Автором самостійно розроблені діагностичні протоколи захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки, печінки та підшлункової залози, а також протоколи лікування хронічного гастродуоденіту та хронічного панкреатиту. Майкова Т.В. Роль биологических ритмов в рецидивировании хронической патологии органов пищеварения // Буковинський медичний вісник. – 2002. – Т.6, № 3-4. – С.58-59. Майкова Т.В. Состояние вегетативного гомеостаза при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки, сочетанной с хроническим бескаменным холециститом и хроническим панкреатитом // Харківська хірургічна школа. – 2003. – Вип. 4 (9). – С. 56-61. Майкова Т.В. Роль місцевих регуляторних факторів шлункової секреції в адаптаційних процесах хворих на хронічний гастродуоденіт, поєднаний з хронічним холециститом та хронічним панкреатитом // Проблеми екології та медицини. – 2004. – Т.8, № 1-2. – С. 24-25. Майкова Т.В. Иммунные критерии адаптации при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки, в сочетании с хроническими бескаменным холециститом и панкреатитом // Сучасна гастроентерологія. – 2004. – №3 (17). – С. 39-44. Майкова Т.В. Стрес як чинник розвитку поєднаної патології органів травлення // Сучасна гастроентерологія. – 2004. – №4 (18). – С. 49-53. Майкова Т.В. Стан вегетативного гомеостазу при хронічному гастродуоденіті, поєднаному з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом // Запорожский медицинский журнал. – 2004. – №4 (25). – С. 29-33. Майкова Т.В. Развитие дистресс-синдрома у больных с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки в сочетании с хроническим холециститом и хроническим панкреатитом // Вісник проблем біології і медицини. – 2004. – № 2. – С. 55-60. Майкова Т.В. Роль місцевих регуляторних факторів шлункової секреції в адаптаційних процесах хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, поєднану з хронічним холециститом та хронічним панкреатитом // Буковинський медичний вісник. – 2004. – Т.8, № 3. – С. 89-92. Майкова Т.В. Состояние ультрадианного ритма секреторной активности желудка при язвенной болезни двенадцатиперстной кишки, сочетанной с хроническим бескаменным холециститом и хроническим панкреатитом // Український терапевтичний журнал. – 2004. – № 3. – С. 76-80. Майкова Т.В. Стан імунної ланки регуляції у хворих на хронічний гастродуоденіт, поєднаний з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом // Медичні перспективи. – 2004. – Т.9, № 3. – С. 69-74. Майкова Т.В. Характеристика функціональної здатності печінки і підшлункової залози у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки, поєднану з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом // Сучасна гастроентерологія. – 2004. – № 5 (19). – С. 26-32. Комплексное лечение больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки, сочетанной с патологией гепатобилиарной системы / Л.Н. Мосийчук, Т.В. Майкова, Т.В. Бондаренко, И.А. Васильева // Клінічна та експериментальна патологія. – 2004. – Т. 3, № 3. – С. 101-105. Автором самостійно проведені сонологічні дослідження, аналіз отриманих результатів. Сиротенко А.С., Кудрявцева В.Е., Майкова Т.В. Роль нарушений клеточного звена иммунитета в развитии рецидива язвенной болезни двенадцатиперстной кишки // Запорожский медицинский журнал. – 2005. – №3. – С. 60-63. Здобувачем проведено аналіз та статистична обробка матеріалу, сформульовані висновки. Сиротенко А.С., Крилова О.О., Майкова Т.В. Особливості макроскопічних змін слизової оболонки езофагогастродуоденальної зони при рецидивуючому перебігу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки // Сучасна гастроентерологія. – 2005. – №2 (22). – С. 63-68. Здобувачем проведено аналіз та статистична обробка матеріалу. Некоторые данные об эффективности работы врачей-гастроэнтерологов в городских поликлиниках / З.Н. Шмигель, Ю.А. Филиппов, Л.Н. Петречук, И.Ю. Скирда, Т.В. Майкова // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ, 1999. – Вип. 28. – С. 37-40. Автором самостійно проводився збір матеріалу, аналіз та узагальнення отриманих результатів. Факторы риска при некоторых заболеваниях органов пищеварения / Л.Н. Петречук, И.Ю. Скирда, Т.В. Майкова, З.Н. Шмигель // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ, 1999. – Вип. 29. – С. 162-164. Автором самостійно проведено збір первинного матеріалу, аналіз отриманих результатів. Майкова Т.В. Особенности клинического течения заболеваний и функциональной способности желчного пузыря при ассоциированной патологии органов пищеварения // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ, 2000. – Вип. 30. – С. 219-228. Особенности состояния эзофагогастродуоденальной зоны у больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки, с сочетанной патологией органов пищеварения / Е.В. Степанова, Е.В. Беспалова, Т.В. Майкова, Г.В. Гончар // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ, 2000.– Вип. 31. – С. 49-54. Автором самостійно проведено збір первинного матеріалу, аналіз отриманих результатів. Майкова Т.В., Зигало Е.В. Оптимізація діагностики та медикаментозна корекція вегетативних порушень у хворих із поєднаною патологією органів травлення з урахуванням стадій адаптаційного процесу // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ, 2001. – Вип. 32. – С. 367-373. Автором самостійно проведено аналіз отриманих результатів, сформульовані висновки. Эффективность масла из семян тыквы при гастроэнтерологической патологии / Н.М. Береза, Т.В. Майкова, Е.А. Крылова, З.И. Шевцова, Т.И. Бойко, Л.П. Аверянова, Е.В. Лелюхина // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ, 2002. – Вип. 33. – С. 179-185. Автором самостійно проведено збір первинного матеріалу, аналіз отриманих результатів. Майкова Т.В. Вплив стану нейрогуморальної ланки регуляції на фактори резистентності слизової оболонки шлунково-дуоденальної зони у хворих з поєднаною патологією органів травлення // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ, 2004. – Вип. 35. – С. 33 - 49. Майкова Т.В. Стан функціональної здатності печінки і підшлункової залози у хворих на хронічний гастродуоденіт, поєднаний з хронічним безкам’яним холециститом та хронічним панкреатитом // Проблеми військової охорони здоров’я. – 2004. – № 2. – С. 164-174. Майкова Т.В., Мосійчук Л.М., Беспалова О.В. Особливості макроскопічної структури органів езофагогастродуоденальної зони при поєднаній патології травної системи // Актуальні питання медичної науки та практики. – 2005. – Вип.68. – С. 100-106. Автором самостійно проведено збір первинного матеріалу, аналіз отриманих результатів. Сиротенко А.С., Степанова Е.В., Майкова Т.В. Морфологическое состояние гастродуоденальной зоны при впервые выявленной язвенной болезни двенадцатиперстной кишки и рецидивирующем ее течении // Гастроентерологія. – Дніпропетровськ, 2005. – Вип. 36. - С. 45-50. Автором самостійно проведено аналіз та узагальнення отриманих результатів. Пат. 32777 А кл. А 61 В 10/00 Спосіб визначення стану регуляції шлункової секреції / Л.М. Корнійчук, І.Т. Кругліков, Т.В. Майкова, О.Ф. Крекнін (Україна). – № 9804185; Заявл. 08.04. 1998; Опубл. 15.02.2001, Бюл. № 1. Автору належить формулювання формули винаходу та його впровадження в практичну роботу. Пат. 62772 А кл. G 01 N 33/48 Спосіб діагностики супутніх виразковій хворобі дванадцятипалої кишки захворювань інших органів / Т.В. Майкова, О.Ф. Крекнін, Е.В. Зигало (Україна). – № 2003054529; Заявл. 20.05. 2003; Опубл. 15.12.2003, Бюл. № 12. Автору належить ідея способу, формулювання формули винаходу та його впровадження в практичну роботу. Пат. 52267 А кл. A 61 B 8/00,G 01 B 17/00 Спосіб кількісної оцінки ехощільності біологічних об’єктів / Т.В. Майкова, О.І. Кліндухова (Україна). – № 2003054529; Заявл. 20.05. 2003; Опубл. 15.12.2003, Бюл. № 12. Автору належить ідея способу, формулювання формули винаходу та його впровадження в практичну роботу. Филиппов Ю.А., Демешкина Л.В., Майкова Т.В. Язвенная болезнь у ликвидаторов Чернобыльской аварии // Врачебная практика. – 1997. – N 3. – С. 20-23. Здобувачем проведено збір матеріалу, його аналіз та статистична обробка. Некоторые данные об эффективности работы врачей-гастроэнтерологов в городских поликлиниках / З.Н. Шмигель, Л.Н. Петречук, И.Ю. Скирда, Т.В. Майкова // Вісник Дніпропетровського університету. – 1998. – Вип. 1. – С. 111-115. Автором самостійно проводився збір матеріалу, аналіз та узагальнення отриманих результатів Автоматическая генерация протоколов ультразвуковых исследований с использованием персональных ЭВМ / Я.С. Березницкий, Т.В. Майкова, Н.Г. Гравировская, А.Г. Инкин // 2-й съезд Ассоциации специалистов ультразвуковой диагностики в медицине: (Тезисы докладов). – М., 1995. – С.140. Автором запропонована ідея дослідження, обгрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження. Уровень факторов риска при некоторых заболеваниях органов пищеварения / Т.В. Майкова, З.Н. Галенко, Л.Н. Петречук, И.Ю. Скирда // Другий український тиждень гастроентерологів: (Тези доповідей). – Дніпропетровськ, 1997. – С. 87. Автором запропонована ідея дослідження, обґрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження та узагальнення отриманих результатів. Майкова Т.В., Степанова Е.В., Беспалова Е.В. Морфо-функциональное состояние гастродуоденальной зоны при сочетанной патологии органов пищеварения // Другий український тиждень гастроентерологів: (Тези доповідей). – Дніпропетровськ, 1997. – С. 87. Автором запропонована ідея дослідження, обгрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження. Maikova T. Functional ability of gallbladder in pathology of digestive system // Gut and the Liver. – Freiburg, 1997. – Р. 97. Особливості ультрадіанного ритму секреторної функції шлунка в нормі і при десинхронозі // Т.В. Майкова, Л.М. Корнійчук, І.Т. Кругліков, О.О. Крилова // Фізіологічний журнал. – 1998. – Т. 44, № 3. – С. 169. Автором запропонована ідея дослідження, обґрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження. Майкова Т.В., Кругліков І.Т., Корнійчук Л.М. Особливості ультрадіанного ритму секреторної функції шлунка в процесі тривалості екзогенної стимуляції // XV з’їзд фізіологів України: (Тези доповідей). – Донецьк, 1998. – С. 17-18. Автором запропонована ідея дослідження, обґрунтована мета, розроблена технологія проведення дослідження. Кругликов И.Т., Майкова Т.В., Степанова Е.В. Особенности состояния секреторного аппарата желудка при сочетанной патологии органов пищеварения // Досягнення та невирішені питання гастроентерології: (Тези доповідей). – Харків, 1998. – С. 104. Автору належить ідея дослідження, постановка мети та розробка технології дослідження, узагальнення отриманих результатів. Майкова Т.В., Зыгало Э.В., Ноздренко Ю.Б Сравнительная характеристика вегетативного гомеостаза у больных с сочетанной патологией органов пищеварения // Досягнення та невирішені питання гастроентерології: (Тези доповідей). – Харків, 1998. – С. 120. Автору належить ідея дослідження, обгрунтування мети, узагальнення отриманих результатів. Maycova T.V., Korneychuk L.M., Kruglikov I.T. Diskinessias of Gallbladder and Bile Excretion Ducts in Patients with Chronic Persisting Hepatitis Combined with Chronic Diseases of Gastroduodenal Zone Falk Symposium // New Aspect in Hepatology and Gastroenterology. – Georgia, 1998. – P. 25. Автору належить ідея дослідження, обґрунтування мети, проведення функціональних досліджень, аналіз і узагальнення отриманих результатів. Состояние нейрогуморального звена регуляции при сочетанной гастродуоденальной патологии / Ю.Б. Ноздренко, Т.В. Майкова, Н.А. Домашнева, Э.В. Зыгало // Гастробюллетень. Материалы 2-й Объединенной Всероссийской и Всеармейской научной конференции “Санкт-Петербург-Гастро-2000”. – 2000. – № 1-2. – С. 65. Автором проведено узагальнення отриманих результатів. Функціональний стан кишечнику і печінки у літніх людей з захворюваннями органів травлення / Л.Я. Мельніченко, С.С. Ягмур, Н.М. Мосалова, Т.В. Майкова, Л.П. Аверянова, Л.В. Тропко, В.Є. Кудрявцева // VI з’їзд Всеукраїнського лікарського товариства. Чернівці, 18-19 травня 2001 р. // Українські медичні вісті. – 2001. – Т 4, ч. 1. – С. 70. Автором самостійно проведені ультразвукові дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів. Метод удосконалення діагностики гуморальної ланки регуляції за гемодинамічним показником: Інформаційний лист // Автори: Т.В. Майкова, О.І. Івасюк, Е.В. Зигало. – К., 2000 – 2 с. Автором запропоновано метод діагностики. Сучасна діагностика стану вегетативного гомеостазу у хворих з патологією органів травлення: Метод. рекомендації / Розроб.: Інститут гастроентерології АМНУ; Підгот.: Ю.О. Філіппов, Т.В. Майкова, Е.В. Зигало. – Дніпропетровськ, 1997. – 16 с. Автором самостійно проведено аналіз та узагальнення отриманих результатів, написання розділу методичних рекомендацій. Ультразвукова діагностика: її можливості та обмеження: Метод. рекомендації / Розроб.: Інститут гастроентерології АМНУ; Підгот.: Б.Ф. Шевченко, Т.В. Майкова, Ю.С. Сапа. – Дніпропетровськ, 2001. – 15 с. Автором самостійно проведені ультразвукові дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів, написані методичні рекомендації. Функціональна діагностика захворювань органів травлення: Метод. рекомендації / Розроб.: Інститут гастроентерології АМНУ; Підгот.: Б.Ф. Шевченко, Т.В. Майкова, Ю.С. Сапа. – Дніпропетровськ, 2001. – 15 с. Автором самостійно проведені функціональні дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів, написання методичних рекомендацій. Клініко-лабораторна оцінка функціонального стану секреторних залоз шлунка: Метод. рекомендації / Розроб.: Інститут гастроентерології АМНУ; Підгот.: А.І. Руденко, Т.В. Майкова, Л.М. Мосійчук, О.А. Пономаренко, Т.М. Толстикова, А.С. Сиротенко – К., 2004. – 24 с. Автором самостійно проведені функціональні дослідження, аналіз та узагальнення отриманих результатів, написання двох розділів методичних рекомендацій. АНОТАЦІЯ Майкова Т.В. Стан адаптаційних реакцій організму та їх роль в патогенезі поєднаної патології органів гастродуоденальної зони і панкреатобіліарної ланки травної системи. – Рукопис. Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. Харківський державний медичний університет МОЗ України, Харків, 2005. У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та нове рішення наукової проблеми щодо визначення стану адаптаційних реакцій організму і впливу їх порушень на розвиток поєднаної патології органів травлення та обґрунтування принципів лікування. Проведено комплексне дослідження 301 хворого з поєднаною патологією органів травлення. Доведено, що під впливом стресогенних факторів ризику, в результаті структурно-функціональної дезорганізації континуума регуляції функцій нейрогуморальної, вегетативної та імунної систем, знижуються реакції захисних систем, резистентність організму до факторів ризику. Це приводить до формування і розвитку патологічних реакцій у вигляді дистрес-синдрому, який проявляється розладом місцевих регуляторних механізмів, секреторної і моторної функцій органів травлення, їх структурною дезорганізацією. Визначено основні шляхи формування довгострокової адаптації на різних рівнях ієрархії систем її реалізації. Ключові слова: адаптаційні реакції, поєднана патологія, дистрес-синдром. АННОТАЦИЯ Майкова Т.В. Состояние адаптационных реакций организма и их роль в патогенезе сочетанной патологии органов гастродуоденальной зоны и панкреатобилиарного звена пищеварительной системы. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.02 – внутренние болезни. Харьковский государственный медицинский университет МЗ Украины, Харьков, 2005. В диссертации приведено теоретическое обоснование и новое решение научной проблемы – определение состояния адаптационных реакций организма и значимости их нарушений в развитии сочетанной патологии органов пищеварения, в частности, язвенной болезни двенадцатиперстной кишки и хронического гастродуоденита в сочетании с хроническим бескаменным холециститом и хроническим панкреатитом, и обоснование принципов лечения больных. Диссертация базируется на комплексном обследовании 301 пациента с сочетанной патологией органов пищеварения: 137 больных с язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки в сочетании с хроническими холециститом и панкреатитом и 164 пациента с хроническим гастродуоденитом в сочетании с этими же заболеваниями. Установлено, что среди экзогенных факторов риска развития сочетанной патологии органов пищеварения ведущими являются стрессогенные. Доказано, что в условиях системной хронической стресс-реакции реализация сочетанной патологии органов пищеварения осуществляется в результате влияния этиологических факторов на функционирование адаптивных систем организма. При этом изменяется ритмическая деятельность интегративных регуляторных систем всех уровней организации: организма-органа-клетки, истощаются их функциональные резервы. Дестабилизация связей между стресс-реализующей и стресс-лимитирующей системами, дезинтегративные процессы в нейрогуморальной, иммунной и вегетативной нервной системах приводят к расстройствам местных регуляторных механизмов, секреторной и моторной функций органов пищеварения, их структурной дезорганизации. В результате структурно-функциональной дезорганизации континиума регуляции функций интегративных регулирующих систем, проявляющихся дисбалансом как внутрисистемных, так и межсистемных взаимоотношений, нарушаются физиологически целесообразные адаптивные реакции, снижается способность защитных систем организма, его резистентность к патогенным факторам риска, формируются и развиваются патологические реакции. В результате десинхронизации систем регуляции адаптивные реакции трансформируются в повреждающие, доминирующая система поддержки гомеостаза не складывается, системный структурный след не формируется. Это подтверждается изменениями на структурном и функциональном уровнях практически всех органов пищеварения. Угнетение синтеза мукополисахаридов в эпителии желудка, нарушение коллагенообразования, с преобладанием процессов деструкции над процессами синтеза, снижение уровня нуклеиновых кислот, обеспечивающих слизеобразование и резистентность слизистой оболочки, снижение внешнесекреторной функции поджелудочной железы с развитием в ней дистрофических процессов, снижение рецепторной функции Т-лимфоцитов, ослабление гуморального фактора тимуса, свидетельствуют о развитии у больных с сочетанной патологией органов пищеварения дистресс-синдрома. Описан циркадианный ритм основных физиологических процессов и установлено его регулирующее влияние на пищеварительные функции. Доказана определяющая роль десинхроноза в развитии дезадаптации функциональных и структурных систем организма, приводящей к снижению их функциональных резервов. Определены основные пути коррекции выявленных изменений, с учетом развития дистрес-синдрома, на разных уровнях иерархии систем реализации адаптации. Прежде всего, это касается влияния на высшие центры регуляции вегетативных функций – передний и задний отделы гипоталамуса, коррекции активности стресс-лимитирующих систем, влияние на уровне передачи информации к эффекторным органам, устранение отрицательного эффекта гиперкатехоламинемии, предотвращение повреждающего действия гиперстресса с помощью блокаторов кальциевых каналов, поддержки постоянного уровня основных медиаторов – ацетилхолина, норадреналина, адреналина с целью профилактики истощения главных медиаторных систем при продолжающемся стрессе. Результаты исследования могут способствовать дальнейшей разработке патогенетически обоснованных методов лечения, направленных на формирование долгосрочной адаптации. Ключевые слова: адаптационные реакции, сочетанная патология, дистресс-синдром. SUMMARY Maykova T.V. State of adaptable reactions of an organism and their role in pathogenesis of combined pathology of gastroduodenal zone and pancreatobiliary part of digestive system. – Manuscript. Dissertation for graduation Doctor of Medical Science degree on specialty 14.01.02 – internal disease. – Kharkov State Medical University, Kharkov, 2005. The dissertation presents theoretical ground and new decision of scientific problem concerning determination of adaptable reactions and its influence on development of combined digestive pathology and substantiation of principals of treatment. The complex examination of 301 patients with combined digestive pathology was performed. There was proved that under influence of stress factors the reaction of defending systems and the resistance of organism to risk factors decreased as a result of structural and functional dysorganization of continuum of regulating functions of neuro-humoral, vegetative and immune systems. This leads to development of pathologic reactions as distress-syndrome which shows as the disorder of local regulatory mechanisms, secretion and motility of digestive organs, their structural disorganization. There were established the main ways of forming long adaptation in various levels of hierarchy of systems of their realization. Key words: adaptable reactions, combined pathology, distress-syndrome. ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ: АМо – амплітуда моди АТд – артеріальний тиск діастолічний АТс – артеріальний тиск систолічний БЗО – білковозв’язаний оксипролін ВІ – вегетативний індекс ВНС – вегетативна нервова система ВО – вільний оксипролін ВПР – вегетативний показник ритму ВХ – виразкова хвороба ДПК – дванадцятипала кишка ІВР – індекс вегетативної рівноваги ІМ – індекс модуляції ІН – індекс напруження іХОК – індекс хвилинного об’єму крові Мо – мода ООБІ – особистістий опитувач Бехтерівського інституту ПАРП – показник адекватності регуляторних процесів ПДАд – показник добової адаптивності ХОК – хвилинний об’єм крові ХП – хронічний панкреатит ХБХ – хронічний безкам’яний холецистит Q – коефіцієнт Хільденбранта r – коефіцієнт кореляції 5-ОІОК – 5-оксиіндолоцтова кислота ?Х – варіаційний розмах Майкова Тетяна Володимирівна Стан адаптаційних реакцій організму та їх роль в патогенезі поєднаної патології органів гастродуоденальної зони і панкреатобіліарної ланки травної системи (Автореферат) Здано 22.06.2005 р. Підписано до друку 22.06.2005 р. Формат 60х90/16. Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman Друк офсетний. Ум. друк. арк. 1,9. Тираж 100 прим. Зам. 682-г Поліграфічне видання ВК “Орбіта-сервіс” 49089, Дніпропетровськ, вул. Литовська, 1 тел. 785-22-31, 92-34-45, т/факс: 92-34-67 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру ДП № 45 від 13.10.20 PAGE \* Arabic 46 адреналін кортизол CD4+ CD19+ CD3+ CD8+ CD8+ гістамін CD4+ тималін кортизол адреналін 0,83 0,70 0,62 серотонін 0,67 0,75 0,68 0,53 гістамін -0,86 0,56 0,59 0,71 0,87 0,58 0,75 CD19+ CD3+ 0,62 0,71 0,58 0,76 0,55 серотонін

Похожие записи