МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ім. П.Л.ШУПИКА

БІЛОБРИН МАРІЯ СТЕПАНІВНА

УДК 616. 831-005.1-02 (616.453:616.018.2)]-073-078

Співвідношення метаболітів андрогенів і глюкокортикоїдів у хворих з
гострим порушенням мозкового кровообігу

(14.01.15 — нервові хвороби)

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Львівському національному медичному університеті

ім. Данила Галицького МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Шевага Володимир Миколайович, Львівський
національний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України,
кафедра невропатології і нейрохірургії, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

член-кореспондент АМН Укрнаїни, доктор медичних наук, професор Мачерет
Євгенія Леонідівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім.
П.Л.Шупика МОЗ України, кафедра неврології і рефлексотерапії, завідувач
кафедри

доктор медичних наук, професор Герасимчук Роман Дмитрович,
Івано-Франківська медична академія МОЗ України, кафедра нервових хвороб,
завідувач кафедри

Провідна установа:

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України (Київ)

Захист відбудеться 14.12.2005 року о ___13___ год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01. у Київській медичній академії
післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України за адресою: 04112, м.
Київ, вул. Дорогожицька 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київської медичної
академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України за
адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька 9.

Автореферат розісланий 11.11.2005 року.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради Каліщук-Слободін Т.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема діагностики та лікування мозкових інсультів
залишається актуальною в сучасній ангіоневрології, що зумовлено різким
зростанням кількості судинних уражень головного мозку, смертністю та
інвалідизацією хворих (Маньковський М.Б, 1996, Міщенко Т.С, 2001,
Віничук С.М, 2004).

В патогенезі цереброваскулярних порушень все більше уваги приділяється
гуморальним механізмам підтримки гомеостазу і, частково, системі залоз
внутрішньої секреції (Акмаев И.Г., 1993). Вивчення ролі
гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи (ГГНС) в патогенезі
цереброваскулярної патології являє собою перспективний напрям в
невропатології.

При наявності значної кількості робіт, присвячених вивченню ролі ГГНС в
перебігу різного роду патологічних станів, в тому числі при ураженні
судин головного мозку, ми не зустріли повідомлень про характер та роль
співвідношень андрогенів і глюкокортикоідів в організмі хворих з гострим
порушенням мозкового кровообігу (ГПМК). В той час ж на основі
літературних даних можна стверджувати, що проблема корекції порушень
ГГНС при мозкових інсультах є актуальною і потребує поглибленого
вивчення, що вподальшому може сприяти диференційованому підходу до
діагностики лікування і прогнозування розвитку патологічного процесу у
цієї категорії хворих.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалась як фрагмент планової науково-дослідної роботи
кафедри невропатології і нейрохірургії факультету післядипломної освіти
Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького
“Клініко-біохімічна характеристика компенсаторних реакцій організму при
ураженні головного мозку судинного, травматичного і пухлинного генезу”,
шифр ІН.26.0001.03.

Мета роботи. Вивчення значення співвідношення метаболітів андрогенів і
глюкокортикоїдів при ГПМК, як додаткового діагностичного критерію оцінки
важкості стану, характеру патологічного вогнища та рівнів ураження
головного мозку, прогнозування перебігу захворювання та можливості
корекції міжгормональних порушень з терапевтичною метою.

Задачі дослідження:

Визначити вмiст і співвідношення метаболітів андрогенів та
глюкокортикоїдів у сечі хворих з церебральним атеросклерозом у поєднанні
з гіпертонічною хворобою, у динаміці транзиторних ішемічних атак (ТІА)
та мозкових інсультів.

Виявити взаємовідносини мiж особливостями перебігу, прогнозом,
локалізацією ураження при ТІА і мозкових інсультах та вмiстом
метаболітів андрогенів і глюкокортикоїдів у сечі хворих.

Дослідити вплив інсуліну на співвідношення метаболітів андрогенів та
глюкокортикоїдів у сечі хворих у динаміці гострого періоду мозкових
інсультів.

Об‘єкт дослідження: хворі в гострому періоді ГПМК.

Предмет дослідження: нейроендокринні реакції у гострому періоді ГПМК, їх
особливості залежно від перебігу захворювання, характеру інсульту,
локалізації ураження мозку, тактики та результатів лікування.

Методи дослідження: проведення неврологічного обстеження, встановлення
діагнозу ГПМК на базі інтеграції даних додаткових методів обстеження
(комп‘ютерна томографія (КТ) головного мозку, електроенцефалографія
(ЕЕГ), ехоенцефалоскопія (ЕхоЕС), реоенцефалографія (РЕГ), люмбальна
пункція і т.д.) та найінформативніших клініко-біохімічних спостережень;
біохімічний – визначення добової екскрекції з сечею 17-кетостероїдів
(17-КС), як метаболітів андрогенних гормонів та 17-кетогенних стероїдів
(17-КГС) – метаболітів глюкокортикоїдів – методом Norymberski в
модифікації Ю.В.Кулачковського і Б.С.Мар‘єнка (1964).

Статистичну обробку клінічного та біохімічного матеріалу проводили
методом варіаційного статистичного аналізу з визначенням M±m та
показника достовірності по Стьюденту.

Наукова новизна одержаних результатів. Впеpше пpоведено вивчення вмісту
метаболітів андрогенів та глюкокортикоїдів та їх співвідношення у
добовій сечі хворих з церебральним атеросклерозом у поєднанні з
гіпертонічною хворобою, хворих з ТІА та у хворих з ішемічними та
геморагічними інсультами в гострому періоді захворювання.

Виявлена залежнiсть piвнів метаболітів андрогенів та глюкокортикоїдів у
сечі хвоpих вiд особливостей пеpебiгу гострого періоду інсульту,
смертності, характеру патологічного вогнища, рівня ураження. Доведено
взаємозв’язок між результатами лікування ішемічного та геморагічного
інсульту і вмістом метаболітів андрогенів та глюкокортикоїдів у сечі
хворих та на основі цього запропоновано додаткові прогностичні критерії.

Встановлено, що використання інсуліну в комплексному лікуванні хворих із
ГПМК сприяє швидшому регресові гормональних порушень та прискорює
нормалізацію міжгормональних співвідношень у порівнянні з традиційною
терапією.

Запропоновано критерії і рекомендації для проведення корекції виникаючих
порушень міжгормональних співвідношень андрогенів і глюкокортикоїдів у
хворих у гострому періоді ішемічного та геморагічного інсульту за
допомогою інсуліну.

Пpактичне значення одержаних результатів. Hа основi дослiджень динамiки
вмiсту метаболітів андрогенів та глюкортикоїдів і їх співвідношень у
сечі хворих із ТІА, ішемічним та геморагічним інсультом можна об’єктивно
судити пpо зворотність вогнищевих змін в головному мозку i прогнозувати
пеpебiг захвоpювання.

Реєструючи вміст метаболітів андрогенів та глюкокортикоїдів у сечі
хворих, можна оцiнювати ступiнь компенсацiї порушених функцій головного
мозку у динаміці гостpого пеpiоду мозкових інсультів, а також виpiшувати
питання доцільності використання інсуліну у схемі медикаментозного
лікування. Запропоновано використання інсуліну для ранньої корекції
порушень міжгормональних співвідношень андрогенів і глюкокортикоїдів у
гострому періоді ішемічного і геморагічного інсульту.

Отpиманi дані застосовуються у pоботі 1-го та 2-го неврологічних
вiддiлень міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова,
неврологічних відділеннях Львівської області. Результати пpоведених
дослiджень викоpистовуються при проведенні лекційних та семінарських
занять на кафедpi невpопатологiї та нейpохipуpгiї факультету
післядипломної освіти Львiвського національного медичного університету
ім. Данила Галицького.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота є самостійним науковим
дослідженням автора. Автор самостійно виконала патентний та
літературний пошук, провела обстеження хворих та аналіз клінічного
матеріалу. Біохімічні дослідження автор проводила під керівництвом
завідувача кафедри клінічної лабораторної діагностики Львівського
національного медичного університету ім. Данила Галицького, проф.
Я.М.Романишина. Статистичну обробку і аналіз одержаних результатів,
написання розділів дисертації автор виконала самостійно. Спільно із
науковим керівником проф. В.М.Шевагою вибрана тема дослідження,
сформульована мета і завдання дослідження, обговорені результати
досліджень і висновки.

Апpобацiя pезультатів дисертації. Результати проведених дослiджень
викладені на 3 Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих
учених (Тернопіль, 1999), 5 Міжнародному медичному конгресі студентів і
молодих учених (Тернопіль, 2001), на засіданні товариства невропатологів
м.Львова, на засіданні кафедри невропатології і нейрохірургії ФПДО ЛНМУ
ім. Данила Галицького від 20.06.2004 р.

Публiкацiї. За матеріалами проведених досліджень опубліковано 9
друкованих праць (у тому числі 6 журнальних статей).

Структура та об’єм дисертації. Дисертація викладена на 146 сторінках
машинописного тексту: складається із вступу, огляду літератури, розділу
з викладеними матеріалом і методами дослідження, двох розділів власних
досліджень, аналізу та обговорення результатів дослідження, висновків,
списку використаних літературних джерел. Список використаної літератури
містить 279 джерел (в тому числі 46 латиницею). Робота ілюстрована 24
таблицями і 33 рисунками.

ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. У відділенні для хворих з гострими
порушеннями мозкового кровообігу міської клінічної лікарні швидкої
медичної допомоги м. Львова нами обстежено 155 пацієнтів у віці 48-73
років (82 чоловіків і 73 жінок), серед них — 17 хворих з церебральним
атеросклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою, 23 хворих з ТІА, 75
хворих з ішемічним інсультом, 40 хворих з геморагічним інсультом. Хворі
з ГПМК були обстежені у динаміці гострого періоду: на 1- 3-ю, 7-у, 14-у
та 21-у доби захворювання.

Вивчали також вміст андрогенів і глюкокортикоїдів у сечі 30 практично
здорових людей (15 чоловіків і 15 жінок) віком 18-35 років та 20 осіб
(10 чоловіків і 10 жінок) віком 48-78 років. У осіб більш старшого віку
виключались патологія ендокринних залоз, порушення функції печінки,
нирок, гострі періоди хронічних захворювань, прийом медикаментів,
цереброваскулярні порушення. Особи віком, який відповідав віку хворих з
церебральним атеросклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою та
гострими порушеннями мозкового кровообігу, склали контрольну групу.

Клінічно вивчали неврологічний статус, функцію серцево-судинної системи.
Проводили РЕГ, ЕЕГ, ЕхоЕС, КТ головного мозку, люмбальну пункцію,
біохімічні аналізи крові, консультації суміжних спеціалістів
(офтальмолога, кардіолога). Всі хворі з цереброваскулярними
захворюваннями після комплексного обстеження і встановлення клінічного
діагнозу були поділені на групи, згідно прийнятій класифікації МКХ-10.

У хворих з ішемічним і геморагічним інсультом здійснювали корекцію
простим інсуліном. Корекцію проводили протягом 5 днів (з 1-3-ї по 5-8-у
добу) на фоні загальноприйнятої терапії, яка залежала від характеру та
важкості ГПМК. Інсулін вводили підшкірно натще о 8 год. ранку з
розрахунку 0,1 од на кг маси тіла. Вивчали вплив інсулінотерапії на
міжгормональні відношення андрогенів і глюкортикоїдів у 25 пацієнтів з
ішемічним інсультом і 14 пацієнтів з геморагічним інсультом (перша
група). Друга група складалася з 50 пацієнтів з ішемічним інсультом і 26
хворих з геморагічним інсультом, які отримували тільки лікування
відповідно до характеру інсульту.

У 17 пацієнтів (11 чоловіків і 6 жінок) з церебральним атеросклерозом у
поєднанні з гіпертонічною хворобою на момент обстеження скарг на біль
голови, запаморочення, загальну слабість не було, проте у 12 (70,5%)
хворих була симптоматика ураження вегетативної нервової системи (ВНС).

У 23 хворих (10 чоловіків і 13 жінок) з ТІА етіологічними факторами
були атеросклероз судин головного мозку у поєднанні з гіпертонічною
хворобою. Окрім того, у всіх них була ішемічна хвороба серця (ІХС), у 7
— миготлива аритмія, у 15 – остеохондроз шийного відділу хребта. У 18
(78,3%) хворих з ТІА була симптоматика ураження ВНС. У 11 хворих
виявлялись ознаки ураження вертебробазилярного басейну (ВББ), а у 12
–басейну внутрішньої сонної артерії (ВСА). У всіх хворих на очному дні
мала місце гіпертонічна та атеросклеротична ангіопатія судин сітківки.

Пацієнти з ТІА були поділені на дві групи. У першу групу увійшло 9
хворих, у яких неврологічна симптоматика регресувала протягом 1-3 годин.
У другу групу – 14 хворих, у яких неврологічна симптоматика регресувала
протягом 4-24 годин.

При обстеженні 75 хворих (38 чоловіків і 37 жінок) з ішемічним інсультом
окремо проаналізовано скарги, клінічну картину та перебіг захворювання –
у 25 пацієнтів, яким до лікування долучався інсулін (перша група) і у 50
хворих, які отримували тільки традиційне етіо-патогенетичне лікування
(друга група),

У групі хворих з ішемічним інсультом, які отримували інсулін у одного
був постінфарктний кардіосклероз, у 5 – миготлива аритмія, у 11 —
остеохондроз шийного відділу хребта. Крім загально-мозкових та
вогнищевих симптомів у 23 (92%) хворих цієї групи була симптоматика
ураження вегетативної нервової системи. У 7 хворих виявлялись ознаки
ураження ВББ, а у 18 – ВСН. У всіх хворих на очному дні спостерігалась
гіпертонічна та атеросклеротична ангіопатія судин сітківки.

У 22 (88%), хворих цієї групи мав місце регредієнтний тип протікання.
Окремо ми виділили та проаналізували групу з 3 (12%) померлих хворих, у
яких був прогредієнтний тип протікання інсульту. При аналізі основних
ускладнень у хворих з ішемічним інсультом, які отримували додатково до
лікування, інсулін ми виявили, що при регредієнтному типі протікання
інсульту у двох пацієнтів (9,1%) була пневмонія, у одного (4,5%) —
інфекція сечових шляхів. При прогредієнтному типі протікання інсульту (3
померлих хворих) у 3 пацієнтів (100,0%) була пневмонія, у одного (33,3%)
належні, у одного (33,3%) — інфекція сечових шляхів. Тобто
прослідковується зменшення частоти ускладнень у хворих, які отримували
інсулін.

Усі пацієнти другої групи мали ІХС, у 3 із них був постінфарктний
кардіосклероз, у 18 – миготлива аритмія і у 28 – остеохондроз шийного
відділу хребта. Крім загально-мозкових та вогнищевих симптомів у 47
(94%) хворих була симптоматика ураження ВНС. У 17 хворих виявлялись
ознаки ураження ВББ, а у 33 – ВСН. У всіх хворих на очному дні мала
місце гіпертонічна та атеросклеротична ангіопатія судин сітківки. У 27
хворих спостерігався регредієнтний тип протікання, у 8 – рецидивуючий
тип. Окремо ми виділили та проаналізували групу з 15 померлих хворих, у
яких був прогредієнтний тип протікання інсульту.

При аналізі основних ускладнень у хворих з ішемічним інсультом, які
отримували тільки традиційне лікування, ми виявили, що при
регредієнтному типі протікання інсульту у 5 (18,5%) пацієнтів була
пневмонія, у 2 (7,4%) – інфекція сечових шляхів. При рецидивуючому типі
протікання інсульту у 6 пацієнтів (75,0%) була пневмонія, у одного
(12,5%) належні, у 5 (62,5%) — інфекція сечових шляхів, у 2 (25,0%) —
тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок. При прогредієнтному типі
протікання інсульту у 12 пацієнтів (80,0%) була пневмонія, у 5 (33,3%)
належні, у 7 (46,6%) — інфекція сечових шляхів, у 2 (13,3%) –
тромбоемболія легеневої артерії.

При обстеженні 40 хворих (23 чоловіків і 17 жінок) з геморагічним
інсультом окремо проаналізовано скарги, клінічну картину та перебіг
захворювання у 14 пацієнтів, яким до лікування долучався інсулін (перша
група) і у 26 хворих, які отримували тільки традиційне етіопатогенетичне
лікування (друга група).

Серед пацієнтів першої групи усі пацієнти мали ІХС, 1 – миготливу
аритмію, 8 – остеохондроз шийного відділу хребта. У групі з 14
пацієнтів, які отримували додатково до традиційного лікування інсулін у
5 пацієнтів (35,7%) була пневмонія, у одного (7,1%) — належні, у 5
(35,7%) — інфекція сечових шляхів, померло 3, що складає 21,4%.

У другій групі 22 пацієнтів мали ІХС, 3 – миготливу аритмію, 10 –
остеохондроз шийного відділу хребта. У групі пацієнтів, які отримували
традиційне лікування, у 18 пацієнтів (69,2%) була пневмонія, у 14
(53,8%) – належні, у 22 (84,6%) – інфекція сечових шляхів, у 2 (7,7%) –
тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок, померло 15 осіб (42,3%).

РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

У групі 30 осіб (15 чоловіків і 15 жінок) віком 18 — 35 років рівень
17-КС в добовій сечі складав 35,24±1,63 мкмоль/добу, 17-КГС- 51,54±1,96
мкмоль/добу, співвдношення 17-КС/17-КГС (ІД) — 0,67±0,11. Нами не
виявлено істотних відмінностей у значеннях 17-КС, 17-КГС та ІД у
чоловіків та жінок в цій групі. У 20 осіб (10 чоловіків і 10 жінок)
віком від 48 до 73 років без ознак захворювань внутрішніх органів та
цереброваскулярних порушень, які склали контрольну групу: рівень 17-КС
в добовій сечі становив 28,23±0,95 мкмоль/добу, 17-КГС — 50,62±2,23
мкмоль/добу, співвдношення 17-КС/17-КГС (ІД) — 0,57±0,11. Нами також не
виявлено істотних відмінностей у значеннях 17-КС, 17-КГС та ІД у
чоловіків та жінок в цій групі. Ми відмітили достовірне зниження рівня
андрогенів та ІД у осіб старшого віку в порівнянні з групою молодих, при
незмінній глюкокортикоїдній функції кори наднирників.

У 17 осіб у віці 48 — 73 років з церебральним атерослерозом у поєднанні
з гіпертонічною хворобою, у рівень 17-КС – в добовій сечі становить
26,51±0,64 (р>0,05) мкмоль/добу, 17-КГС- 74,23±1,7 (р<0,05) мкмоль/добу, співвдношення 17-КС/17-КГС (ІД) - 0,36±0,01 (р<0,05). Нами встановлено достовірне підвищення рівня глюкокортикоїдів в сечі та достовірне зниження ІД у осіб з церебральним атерослерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою у порівнянні з контрольною групою. Істотної відмінності екскрекції андрогенів з сечею не було. ТІА супроводжуються активацією ГГНС, про що свідчить виявлене нами істотне підвищення у цих хворих рівня в сечі андрогенів і глюкокортикоідів у перші три доби (17-КС - 42,82±0,93 мкмоль/добу (р<0,05), 17-КГС- 92,22±2,0 мкмоль/добу (р<0,05). ІД становив 0,47±0,02 (р<0,05). Рівень андрогенів на 1-3-ю доби після розвитку ТІА перевищував контрольне значення на 51,8% і неістотно зростав на 7-у та 14-у доби. На 21-у добу показник екскреції 17-КС практично повертався до норми: 17-КС - 26,51±1,34, (р>0,05). Рівень глюкокортикоїдів в сечі на 1-3-ю доби
після розвитку ТІА на 82,2% був вищим, ніж в контролі. В подальшому він
знижувався у кожний досліджуваний період. На 21-у добу це зниження
ставало істотним відносно 1-3 доби, хоча залишалося вірогідно вищим від
контролю(р<0,05). ІД, будучи недостовірно нижчим по відношенню до контролю у 1-3-у добу захворювання, сягає найвищого значення на 14-у добу, зрівнюючись зі значенням контролю: 0,57±0,09, (р>0,05). На 21-у
добу відбувається його повторне зниження. Відмінності у порівнянні із
контролем стають вірогідними: 0,36±0,09, (р<0,05). Таким чином, можна припустити, що при ТІА, не зважаючи на регрес неврологічних проявів протягом доби, тривалий час утримується напруження адреналової і глюкокортикоїдної ланки ГГНС. У хворих з ТІА, у яких неврологічні функції відновились протягом 1-3 годин, рівень екскреції 17-КС з сечею був достовірно вищим на всьому протязі спостереження від його значення у хворих з більш пізнім відновленням функцій (протягом 4-24 годин). Екскреція 17-КГС з сечею у обидвох груп хворих з ТІА, була практично однаковою до 14-ї доби. На 21-у добу екскреція 17-КГС стає достовірно нижчою у хворих зі швидшим відновленням функцій. ІД у пацієнтів з ТІА, у яких неврологічні функції відновились протягом 1-3 годин був достовірно вищим від його значення у пацієнтів з більш пізнім відновленням функцій (протягом 4-24 годин) на протязі всього часу спостереження. Очевидно, в умовах менше вираженого дискортицизму активуються нейропротекторні метаболічні механізми функціонування нейронів, що клінічно проявляється у швидшому регресі загальномозкових та вогнищевих симптомів. При ураженні басейну ВСА рівень 17-КС у сечі на 1-3-у, 7-у, 21-у добу був істотно вищий і на 14-у добу незначно вищий, ніж при ураженні ВББ, тобто при ураженні ВСА відбувається більше напруження андрогенної функції, ніж при ураженні ВББ. Останнє очевидно можна пояснити погіршенням кровопостачання гіпоталамуса. При ураженні басейну ВСА рівень 17-ГКС у сечі на 1-3-у, 7-у доби істотно, а на 14-у на 21-у добу незначно нижчий, ніж при ураженні ВББ, тобто відмічено найбільші порушення при ураженні ВББ, які проявляються посиленням екскреції 17-КГС. Достовірно вищий ІД при ураженні басейну ВСА спостерігається у порівнянні з ураженням ВББ при транзиторних ішемічних атаках на 1-3-ю, 7-у доби захворювання. На 14-у та 21-добу значення ІД при ТІА у ВББ є також вищим, ніж при ТІА у ВББ, проте достовірної відмінності у цей період обстеження не виявлено. Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що при локалізації процесу у ВББ спостерігалось більш виражене порушення в роботі ГГНС, тобто більше виражене поєднане зниження рівня андрогенів і підвищення рівня глюкокортикоїдів, що проявлялось у зниженні ІД, особливо протягом перших 7 днів захворювання. Таким чином, на основі отриманих нами даних можна стверджувати, що ГГНС, являючись, поряд з нервовою системою, основною ланкою адаптаційного механізму, має великий вплив на регіонарну гемодинаміку, в тому числі іна мозковий кровоток. Якщо в 1-3-ю добу ТІА відбувається активація андрогенної ланки ГГНС, то розвиток ішемічного інсульту супроводжується істотним пригніченням цієї функції, про що свідчить зниженням екскреції 17-КС – (22,42±0,66 мкмоль/добу, р<0,001), яке утримується до 7-ї доби. Далі, до 14-ї доби наступає підвищення рівня андрогенів (17-КС - 25,61±0,84 мкмоль/добу), яке зрівняється з контролем на 21 добу (17-КС - 27,13±0,82 мкмоль/добу, р>0,05).

Порівняльний аналіз відмінностей рівня екскреції 17-КС при транзиторних
ішемічних атаках і ішемічних інсультах в динаміці виявив зростання рівня
андрогенів при ТІА та зниження їх при ішемічному інсульті на 1-3 добу
захворювання. Це дає змогу припустити, що андрогени можуть мати
вирішальний вплив на подальше протікання ГПМК. На 21-у добу відмінностей
в екскреції 17-КС не спостерігається. Очевидно період від 1-ї по 20-у
добу супроводжується формуванням захисно-пристосувальих реакцій
організму, спрямованих на одужання при ТІА або відновлення функцій при
ішемічних інсультах. 21-а доба характеризується стабілізацією
андрогенної функції кори наднирників, і, очевидно, меншим напруженням
механізмів адаптації.

Підвищення рівня екскреції глюкокортикоїдів на 75,6%, на 1-3-ю доби
після розвитку ішемічного інсульту (17-КГС — 88,92±1,37, р<0,05) свідчить про активацію глюкокортикоїдної функції кори наднирників. З 14-ї доби рівень 17-КГС в сечі починав знижуватись, хоча на 21-у добу він залишався достовірно вищим за контроль (17-КГС - 79,93±1,44, р<0,05). Ми не виявили істотних відмінностей екскреції з сечею глюкокортикоїдів при транзиторних ішемічних атаках і ішемічних інсультах в кожній досліджуваний період. Однак зниження рівня 17-КГС в сечі при ішемічному інсульті відбувається на 14-у добу, а при ТІА на 21-у добу, що очевидно, можна пояснити вищим рівнем екскреції 17-КГС на 1-3 добу захворювання. При ТІА на 1-3 добу кількість 17-КГС в сечі була на 82,2% вищою у порівнянні з контролем, а при ішемічному інсульті на 75,6%. Якщо з 1-3-ї доби при ТІА була тенденція до зростання ІД з досягненням величини контролю на 14-у добу, то при ішемічному інсульті спостерігався достовірно низький ІД до 14-ї доби. На 14-у і 21-у добу він зростав, проте не сягав рівня контролю. На 1-3, 7-у та 14-у доби ІД був достовірно вищим при ТІА, ніж при ішемічних інсультах. На 21-добу істотної відмінності не спостерігалось. Ми встановили, що при відсутності відмінностей в характері екскреції глюкокортикоїдів при ТІА і ішемічному інсульті, були істотні відмінності у відношенні андрогенів до глюкокортикоїдів. При ТІА спостерігалося паралельне підвищення рівня андрогенів і глюкокортикоїдів на початку захворювання. В подальшому зростання рівня андрогенів супроводжувалося зниженням рівня глюкокортикоїдів, що відображалося зростанням ІД на 14 добу. При ішемічних інсультах уже у перші три дні розвитку захворювання зниження рівня андрогенів поєднувалося з підвищенням рівня глюкокортикоїдів, тобто розвивався гормональний дисбаланс, який тривав протягом усього періоду спостереження, не зважаючи на "стабілізацію" показників екскреції андрогенів глюкокортикоїдів в динаміці захворювання. Окрім того, заслуговує уваги аналіз відмінностей функцій кори наднирників у хворих з ішемічним інсультом в залежності від типу протікання інсульту: регредієнтний, рецидивуючий. Рівень екскреції 17-КС з сечею у хворих з регредієнтним типом протікання інсульту на 7-у добу зростав до рівня контролю і був достовірно вищим у кожний досліджуваний термін від його значення у хворих з рецидивуючим типом протікання інсульту. Екскреції 17-КС з сечею у групі хворих з рецидивуючим протіканням не змінювалася і була достовірно нижчою від контролю у кожний досліджуваний період. Аналогічна картина спостерігалась у хворих з ТІА. У пацієнтів, у яких неврологічні функції відновились протягом 1-3 годин, рівень екскрекції 17-КС з сечею був достовірно вищим на всьому протязі спостереження від його значення у хворих з більш пізнім відновленням функцій (протягом 4-24 годин). При ГПМК по ішемічному типу ми не побачили відмінності показників екскреції 17-КГС у добовій сечі пацієнтів в залежності від типу протікання інсульту так, як і при ТІА в залежності від швидкості регресу неврологічної симптоматики. З 1-3-ї до 21-ї доби зростав ІД у пацієнтів з регредієнтним типом протіканням інсульту. З 14-ї доби це збільшення стає істотним порівняно з початком захворювання. У хворих з рецидивуючим типом протікання інсульту малася тенденція до незначного збільшення ІД, однак ці відмінності не мали достовірного характеру у порівнянні з жодним періодом дослідження. Значення ІД у пацієнтів з регредієнтним типом протікання було вищим від його значення у пацієнтів з рецидивуючим типом перебігу у кожний досліджуваний період. Таким чином, на основі цих даних можна припустити, що андрогени мають вирішальний вплив на подальше протікання ішемічного інсульту. 0 ^ ` 0 2 4 gdµiae 4 6 8 : < >

@

B

D

F

^

?

?

&

F

орих, які померли, зниження було значніше — (на 43,7%). Якщо екскреція
17-КС з сечею у хворих, які у вижили мала тенденцію до підвищення до
21-ї доби, а на 21-у добу це зростання ставало істотним у порівнянні з
початком розвитку інсульту та 7-ю добою, то у пацієнтів, які померли,
вона мала тенденцію до зниження, хоча істотної різниці з 1-3–м днем не
було виявлено. На 1-3-ю і 7-у добу рівень 17-КС в сечі був істотно вищий
у пацієнтів, які вижили, ніж у померлих. При порівнянні значення 17-КГС
у динаміці ішемічного інсульту, відмічено, що рівень екскреції 17-КГС у
хворих, які вижили, був істотно нижчий у кожний досліджуваний термін від
його значення у хворих, які померли. У пацієнтів, які померли,
спостерігалося істотне зростання рівня 17-КГС на 7-у добу порівняно з
1-3-ю. Таким чином, наші дослідження показали, що різке зростання
екскрекції з сечею глюкокортикоїдів при ішемічному інсульті має
несприятливе прогностичне значення. З 1-3-ї до 21-ї доби спостерігалася
тенденція до зростання ІД у пацієнтів, які вижили. У померлих хворих на
7-у добу ІД істотно знижувався. ІД у пацієнтів, які вижили був вищим від
його значення у пацієнтів, які померли у кожний досліджуваний період.

При ураженні басейну ВСА спостерігається істотно вищий рівень екскреції
17-КС з сечею у порівнянні з ураженням ВББ на протязі всього періоду
спостереження. Істотної різниці екскрекції з сечею 17-КГС в залежності
від басейну ураження нами не було не виявлено. При порівнянні ІД при
ураженні басейну ВСА та ВББ на 1-3-ю, 14-у та 21-у доби ми встановили,
що ІД при ураженні басейну ВСА був вищим ніж при ураженні ВББ.
Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що при локалізацій
процесу у ВББ спостерігалось більш виражене порушення в роботі ГГНС.
Глибокі зрушення у гормональному гомеостазі тривали протягом усього
гострого періоду ішемічного інсульту на відміну від транзиторних
ішемічних атак, при яких істотні відмінності утримувались тільки
протягом 7-и діб.

Якщо розвиток ішемічного інсульту супроводжувавсяся пригніченням функції
андрогенної ланки ГГНС – зниженням екскреції 17-КС, то вже на 1-3-ю добу
геморагічного інсульту, як і при ТІА, відбувалася її активація.
Достовірно збільшувалося виділення 17-КС (на 50,3%) з сечею, яке
досягало максимуму на 7-у добу (на 53,2% більше контролю). На 14-у добу
рівень екскреції андрогенів зменшувався, а на 21-у добу 17-КС практично
повертався до контролю (17-КС — 30,82±1,15, р>0,05).

Якщо при ішемічному інсульті і ТІА рівень глюкокортикоїдів у сечі на
1-3-ю доби підвищувався на 75,6% і 82,2% у порівнянні з контролем, то
при геморагічному інсульті він зростав на 209% (17-КГС — 156,82±2,11,
р<0,05). З 7-ї доби у хворих з геморагічним інсультом починалосянеістотне зниження кількості 17-КГС, яке продовжувалосяся упродовж усього періоду спостереження. На 21-у добу рівень 17-КГС залишався істотно вищим від контролю (р<0,05). Отже, відбувалася значна активація глюкокортикоїдної функції ГГНС, яка утримувалася протягом усього гострого періоду геморагічного інсульту. 1-3-я доба геморагічного інсульту характеризувалася достовірним зниженням ІД – 0,27±0,01, р<0,05. З 7-ї по 21-у добу спостерігалась вірогідна тенденція до зростання показника ІД, але він залишався істотно нижчим від контролю. При порівнянні показників ІД в динаміці геморагічного і ішемічного інсульту істотних відмінностей між ними нами не було виявлено. Проте ІД був достовірно вищим при ТІА, ніж при ішемічних та геморагічних інсультах. При ішемічних інсультах у перші три дні розвитку захворювання зниження рівня андрогенів поєднувалося з підвищенням рівня глюкокортикоїдів, а при геморагічному інсульті підвищення рівня андрогенів поєднувалося зі значним підвищенням рівня глюкокортикоїдів. На 1-3-ю добу геморагічного інсульту у хворих, які вижили відмічалося достовірне збільшення виділення 17-КС з сечею на 51,5%, а у хворих, які померли на 48,9%. На 7-у добу екскреція 17-КС з сечею у пацієнтів, які вижили, не змінювалась, а у померлих простежувалася тенденція до незначного її підвищення. Істотної різниці в екскреції з сечею андрогенів у пацієнтів, які вижили і які померли, на відміну від змін при ішемічному інсульті, ми не виявили. На 1-3-у добу геморагічного інсульту виділення з сечею 17-КГС у хворих, які вижили збільшувалась на 197,4%, а у пацієнтів, які померли на 226,7%. На 7-у добу воно достовірно знижувалося у пацієнтів, які вижили достовірно підвищувалося у пацієнтів, які померли. Рівень екскреції з сечею 17-КГС на 1-3 і 7 день у хворих, які вижили, був достовірно нижчий від його значення у хворих, які померли. Така ж закономірність прослідковувалась при ішемічному інсульті. З 1-3-ї по 7-у добу ІД у пацієнтів, які вижили і які померли зростав. Однак ІД у пацієнтів, які вижили, був достовірно вищим від його значення у пацієнтів, які померли. Можна припустити, що 7-а доба геморагічного інсульту має важливе значення для стабілізації життєво важливих функцій та прогнозу захворювання, а зростання рівня глюкокортикоїдів та зумовлене цим зниження показника ІД має несприятливе значення в протіканні захворювання. Ми можемо з впевненістю стверджувати, що виявлені нами зміни андрогенної і глюкокортикоїдної функції кори наднирників зв‘язані з розвитком судинної патології мозку, тому що всі досліджуванні показники у всіх груп хворих були вірогідно відмінні від відповідних показників у осіб з церебральним атеросклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою. Для вивчення впливу інсуліну на вміст 17-КС і 17-КГС та їх співвідношення у сечі хворих з ішемічному інсульті, ми досліджували 25 хворих, яким проводилась інсулінотерапія (перша група) і 50 хворих, які отримували традиційне лікування (друга група). При порівняні вмісту 17-КС в сечі при ішемічному інсульті на 1-3-у, 7-у, 14-у, 21-у добу захворювання встановлено, що у пацієнтів першої групи його значення було достовірно вищим від значення у пацієнтів другої групи. У пацієнтів першої групи захворювання істотного зниження рівня андрогенів порівняно з контролем не відбувалось на відміну від пацієнтів другої групи, у яких це зниження було істотним. На 14-у добу захворювання екскреція 17-КС з сечею у хворих другої групи достовірно підвищувалась у порівнянні з 1-3-ю та 7-ю добою. На 21-у добу спостереження відбувається істотне підвищення екскреції 17-КС у першій групі (р<0,05) у відношенні до контролю. У другій групі екскреція 17-КС з сечею піднімалася до показника контролю (р>0,05).

На 1-3-ю і 7-у добу ішемічного інсульту у пацієнтів першої і другої груп
екскреція з сечею 17-КГС була достовірно вищою по відношенню до
контролю. У пацієнтів, які отримували інсулін, рівень 17-КГС в сечі був
істотно нижчий, ніж у пацієнтів, які отримували традиційне лікування. На
14-у добу ішемічного інсульту у хворих обидвох груп екскреція 17-КГС
знижувалася. На 21-у добу ішемічного інсульту екскреція 17-КГС з сечею у
хворих обидвох груп продовжувала знижуватись. У хворих, які отримували
інсулін, це зниження було значним у порівнянні з кожним попереднім
періодом обстеження. У пацієнтів, які не отримували інсуліну зниження
було істотним тільки у порівнянні з 1-3-ю та 7-ю добою. У цей період
захворювання екскреція 17-КГС у хворих першої групи була нижчою, ніж у
пацієнтів другої групи. У відношенні до контролю екскреція 17-КГС з
сечею у обидвох групах залишалася високою.

На протязі всього періоду спостереження ІД був істотно нижчим в
порівнянні з контролем у обидвох групах пацієнтів. У хворих, які
отримували додатково інсулін, він був істотно вищим, ніж у хворих, які
отримували тільки традиційне лікування. На 7-у добу ішемічного інсульту
ІД у хворих першої групи (з додаванням інсуліну) істотно зростав у
порівняння з 1-3-ю добою (р1<0,05), а у другій групі пацієнтів не змінювався. На 14-у добу захворювання відбувалося підвищення ІД в обох групах досліджуваних. У хворих з традиційною терапією він істотно підвищувався порівняно з 1-3-ю, 7-ю добою. Для вивчення впливу інсуліну на вміст 17-КС і 17-КГС та їх співвідношення у сечі хворих з геморагічним інсультом, ми досліджували 14 хворих, яким проводилась інсулінотерапія (перша група) і 26 хворих, які отримували традиційне лікування (друга група). На 1-3-у та 7-у добу геморагічного інсульту у пацієнтів обидвох груп екскреція 17-КГ з сечею істотно не відрізнялась і була вищою, ніж в контролі. На 14-у добу захворювання у хворих першої групи екскреція з сечею 17-КС продовжувала зростати, а у пацієнтів другої групи відбувалося істотне її зниження, але у обидвох групах вона залишалася вищою, ніж в контролі (р<0,05). В цей час екскреція 17-КС у хворих першої групи була вища за її показники (р<0,05) на 1-3 день і не відрізнялася від показників 7 дня. В другій групі хворих вона була вірогідно знижена у порівнянні з показниками 1-3- і 7 дня. Рівень 17-КС в сечі став достовірно вищим у пацієнтів першої групи, ніж у пацієнтів другої. На 21-у добу геморагічного інсульту екскреція 17-КС у обидвох груп знижується. У цей період захворювання її значення у хворих, які отримували інсулін, було достовірно вищим, ніж у пацієнтів у другої групи. Рівень 17-КС в сечі у першої групи був вищим (р<0,05), а у другій групі дорівнював контролю. Екскреція 17-КГС з сечею при геморагічному інсульті на протязі всього періоду спостереження була достовірно вищою у порівнянні з контролем у хворих першої та другої групи. На 1-3-ю добу різниці між ними не спостерігалося. На 7-у добу геморагічного інсульту екскреція 17-КГС у хворих першої групи істотно знижується порівняно з 1-3-ю добою (р1<0,05). У пацієнтів другої групи це зниження незначне (р1>0,05). У
пацієнтів, які отримували інсулін, рівень 17-КГС в сечі був достовірно
нижчим, ніж у пацієнтів, які отримували тільки традиційне лікування. На
14-у добу захворювання у хворих першої і у другої групи рівень екскреції
17-КГС з сечею продовжував істотно знижуватись по відношенню до
показників 1-3 і 7 дня. У цей період спостереження рівень 17-КГС в сечі
став однаковим у двох групах пацієнтів. На 21-у добу геморагічного
інсульту екскреція 17-КГС у хворих першої та другої груп дальше істотно
знижувалася порівняно із всіма попередніми дослідженнями. У цей період
її значення у обидвох груп хворих не відрізнялося.

Значення ІД на протязі всього періоду спостереження було істотно нижчим
у обидвох групах пацієнтів порівняно з контролем. На 1-3-ю добу вони не
відрізнялись між групами. На 7-у добу захворювання ІД у хворих першої
групи істотно зростав у порівняння з 1-3-ю добою, а у другій групі
істотних змін порівняно з 1-3-ю добою було. У пацієнтів, які отримували
інсулін (перша група), ІД був істотно вищим, ніж у пацієнтів, які
отримували традиційне лікування (друга група). На 14-у добу захворювання
відбувалося підвищення ІД в обох групах досліджуваних порівняно з 1-3-ю,
7-ю добою. У пацієнтів першої групи він був достовірно вищим, ніж у
пацієнтів другої.

На 21-у добу захворювання ІД в обох групах досліджуваних продовжував
підвищуватись, однак залишається істотно нижчим контролю. У цей період
часу у пацієнтів першої групи він був достовірно вищий від його значення
у пацієнтів другої групи.

Таким чином, проведені нами дослідження показали, що під впливом
інсуліну екскреція 17-КС з сечею у хворих з ішемічним інсультом уже на
1-3 і 7 день нормалізувалася в той час як у хворих, які одержували
традиційну терапію, вона була істотно вищою як в порівнянні з контролем,
так і в порівнянні з хворими, які отримували інсулін. З 14 дня у хворих
першої групи спостерігалася тенденція до підвищення екскреції з сечею
17-КС, яка ставала вірогідною на 21 день. Екскреція з сечею 17-КГС в
обидвох групах на протязі всього періоду спостереження була вірогідно
вища від контролю. Спостерігалася різниця між рівнями екскреції 17-КГС
(крім 14 дня) в обидвох групах на протязі всього періоду спостереження.
ІД в обидвох групах хворих був істотно нижчий від контролю та вірогідно
нижчий в другій групі до 14 дня включно.

У хворих з геморагічним інсультом екскреція 17-КС з сечею у хворих
першої групи була вірогідно підвищена в порівнянні з контролем (на
протязі всього періоду спостереження), а в другій групі до 14 дня
включно. Істотна різниця між групами мала місце тільки на 21 день
захворювання. Рівень 17-КГС у сечі обидвох груп був підвищений порівняно
з контролем до 21 дня включно при вірогідній тенденції до зниження.
Істотна різниця між показниками першої і другої груп мала місце тільки
на 7 день захворювання. ІД вірогідно знижувався в обидвох групах хворих
з геморагічним інсультом. Однак у хворих, які були тільки на
традиційному лікуванні, його зниження на 7, 14, 21 дні було вірогідно
більшим, ніж у хворих, які отримували додатково інсулін.

За нашими даними введення інсуліну при ішемічному та геморагічному
інсульті приводить до підвищення рівня андрогенів і зниження
глюкокортикоїдів, чим сприяє зменшенню міжгормональних порушень, що
відображається у зростанні значення ІД. Нормалізація андрогенної та
глюкокортикоїдної функції кори наднирників сприяє регредієнтному
протіканню ішемічного інсульту, зменшенню частоти ускладнень,
сприятливому перебігові захворювання при ішемічному та геморагічному
інсультах. При традиційному лікуванні ішемічного інсульту померло 30%, а
при традиційному лікуванні геморагічного інсульту 42% хворих. Проведення
корекції андрогенної та глюкокортикоїдної функції наднирників дозволило
знизити летальність у хворих з ішемічним інсультом до 12%, а у хворих з
геморагічним інсультом до 21%.

ВИСНОВКИ

1.У дисертації проведене теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукової проблеми, що виявляється у встановленні залежності особливостей
нейроендокринних реакцій організму від виду порушення мозкового
кровообігу, типу та локалізації патологічного вогнища, перебігу
захворювання та доведені можливості корекції гормональних порушень за
допомогою інсуліну.

2.При ГПМК спостерігаються виражені зміни в обміні андрогенів і
глюкокортикоїдів, які проявляються як підвищенням, так і зниженням
андрогенної та глюкокортикоїдної функції кори наднирників у різні
терміни захворювання в залежності від характеру та перебігу ураження і
його локалізації.

3.При ТІА відбувається достовірне підвищення рівня андрогенів і
глюкокортикоїдів в сечі, що відображає розвиток адаптивних процесів у
відповідь на стрес та супроводжується між гормональним дисбалансом.

4.Ішемічний інсульт викликає зниження рівня андрогенів та підвищення
рівня глюкокортикоїдів з появою гормонального дисбалансу, який
проявляється зниженням співвідношення 17-КС/17-КГС.

5.При геморагічних інсультах рівень андрогенів та глюкокортикоїдів
нерівномірно підвищується, що зумовлює гормональний дисбаланс і
проявляється у зниженні співвідношення андрогенів і глюкокортикоїдів.

6.У пацієнтів з регредієнтним типом протікання ішемічного інсульту
екскреція андрогенів з сечею на 7 добу зростає до рівня контрольного, а
при рецидивуючому типі залишається достовірно нижчою, ніж в контролі на
протязі всього періоду спостереження, що може слугувати додатковим
прогностичним критерієм перебігу ішемічного інсульту.

7.При ураженні вертебро-базилярного басейну порівняно із басейном
внутрішньої сонної артерії спостерігається більш виражене порушення у
роботі гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи.

8. Дослідження екскреції з сечею 17-КС і 17-КГС у хворих з ГПМК завдяки
різному характеру їх змін, може служити додатковим критерієм для
диференційної діагностики характеру інсульту, його локалізації і типу
перебігу.

9.У пацієнтів з ішемічним інсультом, які вижили, екскреція 17-КС з сечею
вірогідна вища, ніж у померлих. Рівень екскреції 17-КГС з сечею у
пацієнтів із сприятливим перебігом захворювання достовірно нижчий, ніж у
померлих як при ішемічному, так і при геморагічному інсульті. Таким
чином, дослідження вмісту в сечі хворих з ГПМК андрогенів і
глюкокортикоїдів може слугувати додатковим критерієм прогнозу щодо
життя.

10.Ведення хворим з ГПМК інсуліну приводить до підвищення рівня
андрогенів і зниження рівня глюкокортикоїдів, покращення між
гормональних співвідношень, а отже до нормалізації андрогенної та
глюкокортикоїдної функції кори наднирників, що сприяє зменшенню частоти
ускладнень, регредієнтному протіканню інсульту і покращує прогноз
перебігу захворювання.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для раннього прогнозування результатів лікування гострих порушень
мозкового кровообігу рекомендовано визначення екскрекціїз сечею 17-КС,
17-КГС та їх співвдношення. При ішемічному інсульті прогностично
несприятливим щодо типу протікання є поєднаня зниження 17-КС (у межах
19,24±0,89 — 21,72±0,94 мкмоль/добу) і паралельного підвищення рівня
17-КГС протягом гострого періоду. Зростання рівня 17-КС до рівня
контролю на 21-у добу захворювання сприяє регредієнтному протіканню
ішемічного інсульту. ІД при рецидивуючому протіканні становить 0,23±0,01
— 0,26±0,02 при регредієнтному типу зростає від 0,29 ±0,02на 1-3 добу до
0,37±0,02 на 21-у добу. Прогностично несприятливим щодо життя є
поєднання більше вираженого зниження 17-КС (у межах 17,82± 0,51– 19,82
±0,81 мкмоль/добу) і паралельного підвищення рівня 17-КГС (у межах
95,53±1,42 – 115,24±1,68 мкмоль/добу) протягом 7-и діб спостереження. ІД
при цьому знижується від 0,20±0,01 на 1-3 добу до 0,15±0,01на 7-у добу.
При геморагічному інсульті прогностично несприятливим щодо життя є
підвищення рівня 17-КГС (у межах 165,41±1,55 – 181,33±2,33 мкмоль/добу)
протягом 7-и діб спостереження. ІД при цьому не змінюється протягом 7
днів (0,25±0,01 на 1-3 добу до 0,24±0,01 на 7-у добу).

При комплексному лікуванні ішемічного та геморагічного інсульту показано
застосування інсуліну протягом 5 діб підшкірно натще о 8 ранку
розрахунку 0,1 од. на 1 кг маси тіла з метою нормалізації андрогенної та
глюкокортикоїдної функції кори наднирників.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Білобрин М.С. Динаміка міжгормональних відношень андрогенів і
глюкокортикоїдів кори наднирників у хворих з гострим порушенням
мозкового кровообігу //Тези допов. 3 Міжнародного медичного конгресу
студентів і молодих учених.– Тернопіль. – 1999. – С. 9.

Білобрин М.С., Заставна Н.А., Беседін В.М. Деякі аспекти ролі
гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи в патогенезі гострих порушень
мозкового кровообігу //Тези допов. Республіканської науково-практичної
конференції присвяченої 55-річчя визволення України від фашистcьких
загарбників Хмельницький — Вінниця, 1999. — Том 11, — С. 47 – 48.
(Дисертантом виконано обстеження 30 хворих з гострим порушенням
мозкового кровообігу, проведена математична обробка даних біохімічних
показників, обгрунтовано положення роботи та висновки).

Білобрин М.С., Бідюк М.М. Роль співвідношень між андрогенами і
глюкокортикоідами кори наднирників в патогенезі цереброваскулярних
захворювань. //Архив клинической и экспериментальной медицины. — 2001.
–Том 10, №2. — С.126-127. (Автором обстежені хворі, проведена
математична обробка даних біохімічних показників, обґрунтовано положення
роботи та висновки).

Білобрин М.С. Співвідношення метаболітів андрогенів і глюкокортикоідів
кори наднирників у хворих з хронічною дисциркуляторною енцефалопатією.
//Тези допов.V Міжнародний конгрес молодих вчених. – Тернопіль. – 2001.
— С. 119.

Білобрин М.С. Диференційно-діагностичне значення міжгормональних
відношень андрогенів та глюкокортикоїдів при гострих порушеннях
мозкового кровообігу. Український вісник психоневрології. – 2002. – Том
10, Вип.1 (30). — С. 12-14.

Білобрин М.С. Співвідношення метаболітів андрогенів та глюкокортикоїдів
у хворих з транзиторними ішемічними атаками. //Acta medica leopoliensia,
Львівський медичний часопис. — 2004. – Том 1, №1, — С. 12-17.

Шевага В.М., Білобрин М.С. Прогностичне значення вмісту метаболітів
андрогенів і глюкокортикоїдів та їх співвідношення у хворих з ішемічним
інсультом. //Актуальні питання медичної науки та практики. Збірник
наукових праць, Вип. 67, книга 1. Запоріжжя, 2004. – С. 203-210.
(Дисертантом обстежено 50 хворих у динаміці гострого періоду ішемічного
інсульту, виконана систематизація неврологічних симптомів і синдромів,
вивчені показники залежно від перебігу захворювання, проведена
математична обробка даних біохімічних показників, обґрунтовано положення
роботи та висновки).

Білобрин М.С. Корекція порушень міжгормональних відношень андрогенів і
глюкокортикоїдів у гострому періоді ішемічного і геморагічного
інсультів. //Практична медицина. Науково-практичний журнал. — 2005. –
Том 11. №1, — С. 62-68.

Білобрин М.С. Вміст метаболітів андрогенів і глюкокортикоїдів та їх
співвідношення в сечі хворих на геморагічний інсульт. //Практична
медицина. Науково-практичний журнал. — 2005. – Том 11. №1, — С. 69-74

АНОТАЦІЯ

Білобрин М.С. Співвідношення метаболітів андрогенів і глюкокортикоїдів у
хворих з гострим порушенням мозкового кровообігу. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук за
спеціальністю 14.01.15 — нервові хвороби. – Київська медична академія
післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. – Київ, 2005.

Дисертацію присвячено актуальним питанням нейроендокринних розладів,
пов?язаних із порушенням у наднирниковій ланці
гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи при гострих порушеннях
мозкового кровообігу (на основі дослідження вмісту метаболітів
андрогенів і глюкокортикоїдів та їх співвідношення у 17 хворих з
церебральним атеросклерозом у поєднанні з гіпертонічною хворобою, 23
хворих з транзиторними ішемічними атаками, у 75 хворих з ішемічним
інсультом у 40 з геморагічним інсультом). Виявлена залежність рівня
метаболітів андрогенів та глюкокортикоїдів у сечі хворих та їх
співвідношення від характеру патологічного вогнища (ішемічного чи
геморагічного), рівня ураження головного мозку, та типу протікання
захворювання. Запропоновано критерії і рекомендації для проведення
корекції виникаючих порушень міжгормональних співвідношень андрогенів і
глюкокортикоїдів у хворих з гострим порушенням мозкового кровообігу за
допомогою інсуліну. Доведено, що використання інсуліну в комплексному
лікуванні хворих із гострими порушеннями мозкового кровообігу сприяє
регредієнтному протіканню інсульту, зменшенню частоти ускладнень та
зниженню летальності.

Ключові слова мозковий інсульт, транзиторні ішемічні атаки,
гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникова система, андрогени, глюкокортикоїди.

АННОТАЦИЯ

Билобрин М.С. Соотношение метаболитов андрогенов и глюкокортикоидов у
больных с острым нарушением мозгового кровообращения. — Рукопись.

Дисертация на соискание научной ступени кандидата медицинских наук по
специальности 14.01.15. — нервные болезни. – Киевская медицинская
академия последипломного образования им. П.Л. Шупика МЗ Украины. – Киев,
2005.

Дисертация посвящена актуальным вопросам нейроэндокринных нарушений,
связаных с нарушениями в надпочечниковой цепи
гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой системы при острых нарушенниях
мозгового кровообращения (на основании исследования содержания
метаболитов андрогенов и глюкокортикоидов и их соотношения у 17 больных
церебральным атеросклерозом в сочетании с гипертонической болезнью, 23
больных с транзиторными ишемическими атаками, у 75 больных с ишемическим
инсультом и у 40 больных с геморрагическим инсультом).

Установлено, что при острых нарушениях мозгового кровообращения
наблюдаются выраженные изменения в обмене андрогенов и глюкокортикоидов,
которые проявляются как повышением, так и снижением андрогенной и
глюкокортикоидной функции коры надпочечников в зависимости от характера,
локализации процесса, течения и исхода болезни. При транзиторных
ишемических атаках происходит достоверное повышение уровня андрогенов и
глюкокортикоидов в моче, что отображает розвитие адаптативных процессов
в ответ на стресс и сопроводжается межгормональным дисбалансом.
Ишемический инсульт вызывает снижение уровня андрогенов и повышение
уровня глюкокортикоидов с появлением гормонального дисбаланса, который
проявляется снижением соотношения 17-КС/17-КГС. При геморрагических
инсультах уровень андрогенов и глюкокортикоидов неравномерно повышается
с развитием гормонального дисбаланса, который также проявляется
снижением соотношения 17-КС/17-КГС.

У пациентов с регредиентным типом протекания ишемического инсульта
экскрекция андрогенов мочой на 7 сутки повышается до уровня контроля, а
при рецидивирующем типе остается достоверно низкой в сравнении с
контролем на протяжении всего периода наблюдения. У выживших пациентов с
ишемическим инсультом экскрекция андрогенов с мочой достоверно более
высокая в сравнении с умершими. Уровень экскрекции глюкокортикоидов с
мочой у пациентов с благоприятным течением заболевания достоверно более
низкий, чем у умерших как при ишемическом, так и при геморрагическом
инсульте. Таким образом, исследования содержания в моче андрогенов и
глюкокортикоидов у больных с острым нарушением мозгового кровообращения
может служить дополнительным прогностическим критерием.

Введение больным инсулина приводит к повышению уровня андрогенов и
снижению уровня глюкокортикоидов, улучшению межгормональных соотношений,
а следовательно к нормализации андрогенной и глюкокортикоидной функции
коры надпочечников, что благоприятствует уменьшению частоты осложнений,
регредиентному протеканию инсульта и улучшает прогноз заболевания.

Ключевые слова: мозговой инсульт, транзиторные ишемические атаки,
гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковая система, андрогены,
глюкокортикоиды.

SUMMARY

Bilobryn M.S. Relationship of metabolits of androgenes and
glucocorticoids at patients with acute cerebral perfusion disturbances.-
Manuscript

Dissertation for obtaining scientific degree of candidate of medical
science in speciality 14.01.15 – neurology. – Р.M. Shupyk Kyiv Medical
Academy of Post – Graduate Education of Ukraine’s MHP — Kyiv, 2005.

Dissertation is dedicated to actual questions of neuroendocrine
disorders, connected with dysfunction of adrenal part of
hypothalamo-hypophisio-adrenal system in cases of acute cerebral
perfusion disturbances.

Investigation of androgenes and glucocorticoids contents and its’
relationship was performed at 55 patients (17 patients suffering
cerebral atherosclerosis connected with arterial hypertension, 23
persons who experienced transient ischemic attacks, 75 patients with
ischemic stroke and 40 – with spontaneous intracranial hemorrhage).

The dependence of daily urine level of metabolits of androgenes and
glucocorticoids on lesion type, location, clinical course was revealed.
The criteria and recommendations are proposed how to perform correction
of appeared hormonal disorders at patients with acute cerebral perfusion
disturbances administering Insulin. It is proved that Insulin use for
complex treatment of these groups of patients assists regredient course
of stroke, diminishes morbidity and mortality.

Key words: cerebral stroke, transient ischemic attack,
hypothalamo-hypophisio-adrenal system, androgenes, glucocorticoids.

PAGE 1

Похожие записи