.

Соціокультурний потенціал трансформації пострадянського суспільства (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
135 3957
Скачать документ

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Бабенко Світлана Сергіївна

УДК 316.42: 316.4.066 + 316.34

Соціокультурний потенціал трансформації пострадянського суспільства

Спеціальність 22.00.01 – теорія та історія соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті імені
В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор соціологічних наук, професор

КУЦЕНКО Ольга Дмитрівна,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна,

завідувач соціологічної лабораторії,

професор кафедри соціології

Офіційні опоненти

доктор соціологічних наук, професор

ПОДОЛЬСЬКА Єлизавета Ананіївна,

Харківський національний фармацевтичний університет Міністерства охорони
здоров’я України, проректор з гуманітарної освіти та виховання

кандидат соціологічних наук

МАЛЕС Людмила Володимирівна,

Київський національний університет

імені Т. Шевченка, м. Київ,

асистент кафедри історії та теорії соціології

Провідна установа Інститут соціології НАН України, відділ соціології
культури та масової комунікації, м. Київ.

Захист відбудеться “ 28 ” вересня 2004 року о 15.00 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.15 Харківського
національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077,
Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-49.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою:
м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “ 27 ” серпня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доц. Шеремет І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема успішності та ефективності пострадянської
трансформації українського суспільства стає все більш важливою
соціально-політичною проблемою, яка актуалізується під впливом питання
про включення суспільства у процес європейської інтеграції. У Посланні
Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір
України: концептуальні засади стратегії економічного та соціального
розвитку України на 2002-2011 роки” стратегічною ціллю розвитку України
на десять років було проголошено входження до складу Європейської
співдружності. Ця стратегічна ціль актуалізує питання про те, яким чином
може бути досягнута подібна мета, які економічні, інфраструктурні,
політико-правові, соціальні, людські та культурні ресурси можуть сприяти
(або перешкоджати) забезпеченню процесу реформування, а також якими є
“рушійні сили”, який соціальний механізм приводить у дію
трансформаційний процес, які фактори сприяють реалізації реформ, а які
їх гальмують.

Соціологія як наука виникала у відповідь на потребу пояснення саме
процесів соцієтальних перетворень. Основне питання, на якому була
зосереджена теоретична соціологія кінця ХІХ століття: “Чому можливе
суспільство?”, – зміщується в середині ХХ століття до питання про те,
“Як функціонує суспільство?”, а наприкінці ХХ століття – “Яким чином
суспільство змінюється?” У соціологічних дослідженнях соціальних змін
прийнято описувати радикальні соцієтальні зміни за допомогою метафори
“чорної скриньки”, де на вході виявляється стабільна суспільна система в
момент кризи, потім випливає сама “чорна скринька” під назвою
“трансформація”, у якій сховані причини і наслідки змін, які
відбуваються (тобто механізми змін), і на виході з “чорної скриньки” –
новий більш-менш стабільний стан суспільства.

Спроби “розкрити чорну скриньку” і розібратися в механізмах соціальних
процесів проводяться на різних рівнях соціологічного теоретизування.
Наприклад, Р. Будон намагається пояснити соціальні механізми, розуміючи
під ними механізми соціальної дії на мікрорівні соціального життя за
допомогою моделі раціонального вибору і механізму раціоналізації.
Академік Т.І. Заславська розробляє концепцію соціального механізму для
аналізу соцієтальних змін на макрорівні суспільства, визначаючи
соціальний механізм як систему соціальних взаємодій суб’єктів, що
включена у конкретну систему обмежень, яка властива даному суспільству.

Сучасна теоретична дискусія про процес і механізми трансформації
пострадянського соціального простору ведеться на сторінках провідних
соціологічних видань та численних наукових форумах. Істотний внесок у
розуміння сутності та механізмів трансформації вносять теорія
трансформаційної структури Т.І. Заславської, концепція залежного
пострадянського розвитку Д. Старка і Л. Брюста, теорія соціокультурної
травми П. Штомпки, теорія хаотичного капіталізму Д. Лейна,
діяльнісно-структурна парадигма класотворення О.Д. Куценко. Ці концепції
окреслюють поле соціологічного дослідження трансформаційних процесів у
посткомуністичному просторі, визначаючи базові компоненти теоретичного й
емпіричного аналізу. Серед таких базових компонентів одним із
центральних, на наш погляд, є поняття “соціального механізму”
трансформації, тієї рушійної сили, що забезпечує інтерфейс (взаємодія та
взаємне структурування агентів і структур – термін М.Арчер) структурних
можливостей і обмежень суспільства й акторів (групових й індивідуальних
суб’єктів суспільного процесу), а також поняття “соціокультурний
потенціал”, що є соціокультурним джерелом функціонування соціального
механізму трансформації. Для того, щоб відповісти на запитання: “Яким
чином суспільство змінюється?”, необхідно виділити важливі складові
компоненти, що визначають динаміку, спрямованість і зміст соціальних
змін, а саме:

соціокультурний потенціал трансформації суспільства, що забезпечує
реалізацію соціального механізму;

соціальний контекст функціонування трансформаційного механізму
(соціо-групова структура суспільства);

інституційна структура функціонування соціального механізму (правила і
норми соціальної дії);

культурне середовище реалізації соціального механізму (масові установки
і очікування, цінності та норми, цілеспрямованість і схвалювані зразки
досягнення цілей, громадська думка (довіра, підтримка, протест) стосовно
трансформації і виникаючих структур та інститутів).

На дослідження певних компонентів цієї системи спрямовані деякі
емпіричні та теоретичні розробки, проте тільки комплексний аналіз
взаємозв’язків між ними відкриває можливість системного пояснення
сутності, механізмів та наслідків трансформаційного процесу в
пострадянських країнах.

Сутність наукової проблеми, на вивчення якої спрямоване дисертаційне
дослідження, полягає в протиріччі між наявністю потреби в науковому
розумінні особливостей трансформаційного процесу, його механізмів,
специфічних рис суспільства як продукту пострадянської трансформації та
несформованістю загальнотеоретичної концепції пострадянської
трансформації, здатної відповісти на дані питання.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Теоретичні розробки проблем
сучасної соціальної трансформації суспільства як цілісної соціальної
системи, чи окремих її аспектів були розкриті в роботах таких
дослідників, як Ш. Айзенштат, Дж. Александер, М. Арчер, Д. Белл,
І. Валлерстайн, Е. Внук-Ліпінскі, Е. Гідденс, А. Етционі, М. Кастельс,
Д. Лейн, Н. Луман, П. Махонін, Е. Мокжицький, К. Полані, К. Поппер,
Я. Станиськіс, Д. Старк, О. Тоффлер, А. Турен, Ф. Хайєк, С. Хантингтон,
П. Штомпка, А.Г. Вишневський, Є.І. Головаха, Т.І. Заславська,
С.Л. Катаєв, О.Д. Куценко, Ю.О. Левада, С.О. Макеєв, Н.Ф. Наумова,
А.О. Ручка, В.В. Танчер, Н.Є. Тихонова, В.О. Ядов, О.О. Якуба. Кожен зі
згаданих авторів підходив до пояснення сучасної соцієтальної
трансформації або певних її періодів, застосовуючи різні методологічні
засади, але всі вони приділяли певну увагу розробці пояснювального
механізму соцієтальних змін, що дає можливість виокремити ключові
моменти створення концепції механізму пострадянської трансформації.

Серед авторів, що працюють над темою пострадянської трансформації
останні два-три роки усе частіше стали обґрунтовуватись ідеї про те, що
фаза первинної трансформації, коли відбувається процес активної
соціальної зміни, завершилась або є близькою до завершення, і набуває
впливу процес інституціоналізації, структурування, більш усталеного
функціонування пострадянського суспільства. Однак цілісної теорії, що
системно пояснює трансформацію пострадянського суспільства, його
специфічні структури і механізми, поки що не існує. У цьому відношенні
виокремлюється узагальнююча концепція трансформаційної структури
Т.І. Заславської, проте положення і цієї концепції ще потребують
теоретичного опрацювання та емпіричної верифікації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане
дисертаційне дослідження виконане на кафедрі соціології соціологічного
факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразина.
Тематика і фокус роботи пов’язані з напрямком науково-дослідної
діяльності кафедри “Соціальна структура українського суспільства на межі
тисячоріч”, затвердженим Міністерством освіти і науки України (№
державної реєстрації теми – 01-00-4003306).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягала в
розробці соціологічної концепції соціокультурного потенціалу як джерела
соціального механізму трансформації пострадянського суспільства,
показників його соціокультурних проявів. Для досягнення поставленої мети
були вирішені наступні дослідницькі завдання:

систематизовано положення теорій, що пояснюють соціальні зміни, у тому
числі трансформацію як специфічний соцієтальний процес;

уточнено теоретико-методологічні засади аналізу трансформації
пострадянського суспільства як особливого об’єкту вивчення;

здійснено теоретичну інтерпретацію поняття “соціальний механізм”
трансформації, визначено особливості його прояву на макро- і мезорівнях
функціонування суспільства;

теоретично визначено й емпірично операціоналізовано поняття
“соціокультурний потенціал”. У рамках даної концепції соціокультурний
потенціал розглядається як основа соціального механізму трансформації
пострадянського суспільства;

дано теоретичне і емпіричне описання форм об’єктивації соціокультурного
потенціалу;

на прикладі однієї з форм об’єктивації соціокультурного потенціалу, а
саме – життєвих стратегій і, зокрема, стратегій досягнення життєвого
успіху, – показано можливості дослідження механізму трансформації
пострадянського суспільства.

Об’єктом дисертаційного дослідження є соціальний механізм трансформації
пострадянського суспільства. Предметом дослідження виступає
соціокультурний потенціал як основа соціального механізму трансформації
пострадянського суспільства, і життєві стратегії населення як форми його
об’єктивації.

Методи дисертаційного дослідження. У межах дисертаційної роботи для
вирішення поставлених дослідницьких завдань використовувався комплекс
загальнонаукових методів: методи порівняльного аналізу і синтезу (для
характеристики теоретичних основ дослідження соціальних змін, зокрема,
трансформації пострадянського суспільства, для систематизації
теоретичних положень про соціальні зміни, підходів до теоретичного опису
пострадянського трансформаційного процесу), системного аналізу (для
розробки концепції соціокультурного потенціалу, визначенні рівнів прояву
і форм реалізації соціокультурного потенціалу), типологізації (для
класифікації видів життєвих стратегій у відповідності до способів
реалізації соціокультурного потенціалу).

Теоретико-методологічні засади дослідження пов’язані з концепціями, які
розробляються у межах так званого структурно-діяльнісного підходу в
соціології, або в межах “активістської парадигми” (М. Арчер, Е. Гідденс,
П. Штомпка, Т.І. Заславська, О.Д. Куценко, В.О. Ядов).

Емпіричну базу дослідження склали опубліковані дані моніторингів
Інституту соціології НАН України (1999-2003 років), дані емпіричного
дослідження, здійсненого колективом соціологічного факультету
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Дослідження
соціальних проблем і політичних настроїв населення України – 2000”
(N=1800) під керівництвом проф. О.Д. Куценко за загальнонаціональною
вибірковою сукупністю (за участю автора). Також були використані
опубліковані дані соціологічних моніторингів, здійснених у 1995-2003
роках Всеросійським Центром вивчення суспільної думки під керівництвом
Ю.О. Левади.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна даної
дисертаційної роботи обумовлена специфікою комплексного теоретичного
аналізу механізму трансформації пострадянського суспільства, який досі
не отримав достатнього теоретичного узагальнення в соціології. У
дисертаційній роботі одержано такі наукові результати:

уперше обґрунтовується поняття “соціокультурний потенціал трансформації”
пострадянського суспільства, яке базується на концепції взаємного
структурування структур і акторів, відбиває напруженість між
можливостями структури та здібностями соціальних акторів їх реалізувати,
що віддзеркалює характеристики соціальності, реалізованість практичної
культури у структурованому середовищі соціальних акторів;

набуло подальшого розвитку теоретичне уявлення про трансформаційне
пострадянське суспільство, що розглядається як особливий тип суспільства
із властивим йому специфічним механізмом розвитку;

у межах розробленої концепції уточнено поняття соціальної трансформації
як специфічного процесу соцієтальних змін, який охоплює основні
підсистеми суспільства;

уперше розкрито функціонування соціального механізму трансформації на
макро- та мезорівнях цього процесу, закладено теоретико-методологічні
засади його подальшого соціологічного дослідження;

уперше сукупність життєвих стратегій та соціальних практик, які
притаманні індивідам та угрупуванням певного суспільства, розглядаються
як втілення соціокультурного потенціалу трансформації суспільства –
найважливішої складової механізму трансформаційного процесу;

запропоновано теоретичне й емпіричне описання особливостей форм
об’єктивації соціокультурного потенціалу на мезорівні суспільної
системи;

удосконалено трактування соціологічного поняття “життєві стратегії
населення”, яке розглядається як одна з форм об’єктивації
соціокультурного потенціалу трансформації.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів.
Теоретико-методологічні положення дисертаційного дослідження значною
мірою конкретизують загальнотеоретичні положення структурно-діяльнісного
підходу в соціології у дослідженнях пострадянського трансформаційного
процесу, уточнюють уявлення про механізм трансформації пострадянського
суспільства. Результати дисертаційного дослідження розширюють можливості
соціологічного пояснення процесів соціальної трансформації
пострадянського суспільства, зокрема діяльнісного та соціокультурного
компонентів соціального включення у суспільство окремих
соціально-стратифікаційних груп. Результати даного дисертаційного
дослідження можуть бути використані у:

подальших теоретичних та емпіричних дослідженнях процесів соціальної
трансформації пострадянського суспільства, його діяльнісної та
соціокультурної компонентів і структурної конфігурації;

розробці програм стимулювання розвитку громадянського суспільства й
активізації соціокультурного потенціалу громадян;

підготовці та викладанні курсів з основ соціології, теоретичної
соціології, соціології соціальних змін, порівняльного аналізу
посткомуністичних трансформацій, соціальної стратифікації та нерівностей
у сучасному суспільстві.

Теоретико-методологічні положення та результати дисертаційного
дослідження використані автором при розробці та викладанні курсів
“Соціологія”, “Порівняльний аналіз пострадянських трансформаційних
процесів”, “Нерівності у сучасних суспільствах” для студентів
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2001-2004
рр.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та
результати дисертаційного дослідження були представлені автором та
обговорювались на таких наукових форумах: Міжнародних науково-практичних
конференціях “Харківські соціологічні читання” (1999, 2000, 2001, 2002
та 2003 рр. м. Харків, Україна); ІІ, ІІІ і IV конференціях Соціологічної
асоціації України “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (2002, 2003
та 2004 рр. м. Київ, Україна); ІV, V і VІ конференціях Європейської
соціологічної асоціації (1999 р. Амстердам, Нідерланди; 2001 р.
Гельсінкі, Фінляндія, та 2003 р. Мурсія, Іспанія); VІІ, ІХ, Х та ХІ
міжнародних симпозіумах “Куди йде Росія?..” (2000, 2002, 2003, 2004 рр.
м. Москва, Росія); міжнародній науковій конференції “Вектори розвитку
сучасної Росії” (11-12 квітня 2003, Москва, Росія); обласній конференції
“Тобі, Україно, пошук молодих” (19-20 березня 2002 р., м. Харків,
Україна); міжнародному науковому міждисциплінарному семінарі СЕР
“Соціальні ідентичності: соціологічний та історичний виміри” (14-15
травня 2002 р., м. Львів, Україна); міжнародній науковій конференції
EURESCO “Європейські суспільства чи Європейське суспільство?” (21-25
вересня 2002 р., Зіфільд-у-Тіролі, Австрія); семінарі науковців та
викладачів соціології Європейського консорціуму соціальних досліджень
ECSR “Соціологічна теорія та порівняльне дослідження соціальної
нерівності” Наффілд коледж Оксфордського університету (21-25 вересня
2000 р. м. Оксфорд, Велика Британія); науково-методологічних семінарах
кафедри соціології Харківського національного університету ім. В.Н.
Каразіна (1999-2004 рр.).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи викладено у
15 публікаціях, у тому числі восьми наукових статтях, опублікованих у
наукових виданнях, включених до затвердженого ВАК України переліку
наукових видань, а також у 3 збірках тез учасників конференції
Європейської соціологічної Асоціації, збірках доповідей учасників ІІ та
ІІІ конференцій Соціологічної асоціації України та 2 науково-методичних
виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох
розділів, які поділено на підрозділи, висновків і списку використаних
джерел; текст роботи містить 8 рисунків та 3 таблиці. Основний зміст
роботи викладено на 172 сторінках тексту, 14 сторінок становить перелік
використаних джерел (154 найменування). Загальний обсяг дисертації
становить 186 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її
наукової розробки, розкривається сутність наукового завдання та його
значущість. З’ясовується зв’язок дисертаційного дослідження з
науково-дослідницькими програмами, планами, темами кафедри,
висвітлюється мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження,
формулюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи,
наводяться відомості про публікацію та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до дослідження
трансформаційного суспільства” проаналізовані та систематизовані
положення основних теоретичних підходів до пояснення соцієтальних змін
на макрорівні соціологічного теоретизування. Перший підрозділ “Моделі
пояснення процесів соціальних змін” присвячено з’ясуванню основних
методологічних положень, що найбільш переконливо пояснюють суспільну
динаміку. У пошуках відповіді на центральні питання соціології (“як
можливе суспільство?”, “яким чином суспільство функціонує?” та “яким
чином суспільство змінюється?”) класики соціальної теорії розробили
декілька пояснювальних моделей, серед яких найбільш впливовими є:
по-перше, еволюційно-організмічна теорія, яка пояснює соцієтальні зміни,
що призводять до суттєвої трансформації усієї системи, за допомогою
принципу поступових структурних змін у соціальних взаємозв’язках, у
структурі та зв’язках між елементами системи; по-друге, теорія
культурно-історичних циклів, згідно з якою основним механізмом
соціальних змін культури/цивілізації є саморозкриття внутрішніх творчих
потенціалів з подальшим неминучим виснаженням цих сил, рутинізацією та
розпадом старої культурної форми, на зміну якої приходить нова;
по-третє, теорія історичного матеріалізму, за якою історія є послідовною
зміною суспільно-економічних формацій, механізми чого укорінені у
внутрішніх конфліктах як продуктах практичної діяльності людей та
відношень власності, накопичення яких призводить до революційної зміни
формацій; по-четверте, теорія модернізації, згідно з якою процеси
глобалізації світу є впливовими екзогенними факторами, що у сукупності з
внутрішніми викликами соціуму призводять до їх наближення за провідними
характеристиками до рис, притаманних сучасним суспільствам
західноєвропейської культури; і, по-п’яте, структурно-діяльнісний
підхід, що пояснює соцієтальні зміни за допомогою механізму взаємовпливу
внутрішніх діючих сил суспільства та обмежень ресурсів соціальної
структури, які знаходяться у постійному відтворенні. Незважаючи на
розходження у визначенні ґенези та механізмів соціальних змін, більшість
провідних вчених, які представляють різні підходи щодо пояснення
соціальних змін, віддають перевагу ідеї свідомої діяльності людини,
“вбудованої” в структурні обмеження, що обумовлює процес соцієтальних
змін і постає важливим компонентом трансформаційного механізму
суспільства.

У другому підрозділі “Теоретичні підходи до вивчення соціальних змін у
пострадянських суспільствах” конкретизовано загальнотеоретичні моделі
пояснення соціальних змін щодо пострадянських суспільств та
систематизовано положення методологічних підходів, які застосовуються
вітчизняними та західними вченими в останні п’ятнадцять років у
поясненні процесів трансформації у пострадянських країнах. Виокремлено
модернізаційний, формаційний, транзитивний та трансформаційний (або
динамічний) підходи, проаналізовано їх основні теоретико-методологічні
позиції. Зроблено висновки про гносеологічні перспективи та обмеження
даних підходів щодо аналізу та пояснення трансформаційного процесу у
пострадянських суспільствах. Процес пострадянської трансформації
концептуалізується як специфічний процес соцієтальних змін, який охоплює
усі основні підсистеми суспільства та характеризується особливим,
властивим йому механізмом. У цьому підрозділі доводиться, що найбільш
аргументованим проектом соціологічного осмислення пострадянських
трансформаційних процесів виявляється діяльнісно-структурний підхід,
основним фокусом якого є пояснення соцієтальних змін за допомогою
“соціальної компоненти” пострадянської трансформації: взаємодії
структури, культури та “агентства” суспільства, що зумовлює діючі сили,
напрямки та темп трансформаційної динаміки. Здійснений аналіз
теоретико-методологічних підходів дає можливість обґрунтувати авторську
позицію щодо методологічних засад аналізу трансформації пострадянського
суспільства, яка запропонована у другому розділі роботи.

У другому розділі “Методологія аналізу пострадянського трансформаційного
суспільства” обґрунтовується структурно-діяльнісна методологія вивчення
трансформації пострадянського суспільства, виокремлюються рівні аналізу
трансформаційного процесу та його провідні механізми. Концептуальні
засади авторської методології аналізу пострадянського трансформаційного
суспільства обґрунтовуються у першому підрозділі “Базовий соцієтальний
трикутник”. У розробку методології дослідження унікальних
трансформаційних процесів пострадянських суспільств покладено ідею про
провідну роль соціальних дій та якостей акторів і соціальних структур,
які зумовлюють такі дії, а також теоретичну модель соцієтальної
трансформації Т.І. Заславської. Три проекції соціальної структури –
інституційну, соціально-групову та людський потенціал – прийнято в
дослідженні за систему координат для виявлення специфіки соціальних дій
та механізмів трансформації суспільства. На відміну від традиційного
виділення таких сфер або підсистем суспільства, як політика, економіка,
право та культура, запропонований підхід дає можливість, з одного боку,
системного і міждисциплінарного аналізу трансформаційного суспільства, з
іншого боку, дає можливість обґрунтувати засади комплексної відповіді на
одне з головних питань соціології: як утворюються, відтворюються та
змінюються типи суспільств, які їх аспекти стають найбільш значущими в
періоди швидких якісних змін, зокрема у пострадянських трансформаціях.
Відповідно, головним фокусом аналізу стають ті структурні та культурні
особливості, а також рушійні сили (індивідуальні чи соціогрупові), які
керують функціонуванням суспільства, чи, інакше кажучи, механізми та ті
їх елементи, які призводять до дії ці механізми. У наступних підрозділах
відповідно до запропонованої схеми окреслено методологію аналізу
пострадянського трансформаційного суспільства на інституційному,
соціогруповому, ціннісно-нормативному та діяльнісному рівнях.

У другому підрозділі – “Інституційний рівень аналізу трансформаційного
суспільства” – підкреслюється, що процеси радикальних соцієтальних змін
нерозривно пов’язані з декомпозицією, реконструкцією, фрагментацією, а
часом і повним руйнуванням певних соціальних інститутів та водночас
становленням, упровадженням, реконструюванням інших соціальних
інститутів. Для виокремлення особливостей цих процесів зосереджено увагу
на методологічних засадах неоінституційного підходу, який не суперечить
структурно-діяльнісній методології. Формування нових соціальних
інститутів відбувається завдяки активної двосторонньої діяльності з боку
формальних законотворчих структур та множинності соціальних акторів, які
інтеріоризують чи саботують існуючі запроваджені правила взаємодій, або
створюють альтернативні правила. Діяльність формальних законотворчих
структур не може бути не активною, бо саме в інституційному просторі
закріплюється, легалізується та легітимізується розподіл влади і
механізми боротьби за владу. Правила і практики поведінки групових
соціальних акторів, котрі можуть діяти узгоджено або подібно та
накопичують легітимні форми взаємодій, приводять до впливу на
інституційний процес, оскільки розподіл владних повноважень та
визначення механізмів боротьби за владу більш чи менш зачіпає інтереси
майже усіх індивідуальних та групових акторів. Сукупність усталених,
поширених форм взаємодій утворює ядро інституційного простору та втілює
культурні та правові особливості суспільства або певних соціальних груп,
їх цінності та норми. Менш поширені форми взаємодій і практик соціальних
акторів, недостатньо засвоєні чи такі, що суперечать легальним чи
легітимним у певній спільноті “правилам гри”, залишаються на периферії
інституційного простору і утворюють потенціал для змін. Аналіз мезорівня
трансформаційного суспільства фокусується не на макроінституційних
змінах “правил гри” і не на практиках індивідуальних акторів,
спрямованих на те, щоб слідувати “правилам” чи створювати власні
“правила”, а на груповому рівні спільних або подібних практик, які
призводять до декомпозиції або узгодження соціальних інститутів на
макрорівні, а також оформлюють індивідуальні соціальні практики на
макрорівні суспільства.

У третьому підрозділі “Структурно-груповий рівень аналізу
трансформаційного суспільства” здійснено аналіз складу, компонентів та
конфігурацій соціально-групової структури, які виступають показниками
соцієтальних змін більш глибокого (у порівнянні з інституційним) рівня
суспільного життя, оскільки є основою соціальної “будови” суспільства,
відбивають якісну визначеність акторів соціального процесу, а також
значно менше піддаються цілеспрямованому впливу. Аргументовано, що
декомпозиція соціально-групової структури опосередковано є показником
змін в інституційному просторі. Інституційне поле, яке регулює усі
сторони життєдіяльності суспільства за допомогою цілісної системи норм,
правил і форм контролю, водночас легітимізує сукупність соціальних ролей
і статусів, що реально та потенційно існують у певному суспільстві. Така
сукупність виступає реальною структурою позицій та можливостей, фіксує
соціально-стратифікаційну структуру, з одного боку, та формує групову
композицію суспільства, з іншого. Таким чином визначена
соціально-групова структура стає певною мірою суб’єктом самозмін,
оскільки груповий компонент наповненості структурних позицій та
диспозицій залишає можливості для змін як з боку
нормативно-інституційних, ціннісно-культурних, так й
інноваційно-людських ресурсів і потенціалів діяльності групових
суб’єктів. З позицій пояснення пострадянських трансформаційних процесів
важливим є виокремлення декількох компонентів соціогрупової проекції
суспільства. По-перше, вивчення композиції структури можливостей,
ресурсів і позицій, їх конфігурації та / або ієрархії (“структура”
соціогрупової структури). По-друге, істотним є груповий склад соціальної
структури, а саме – якісний склад акторів, основні соціальні групи, які
відрізняються певними можливостями, інтересами та ролями в конкретній
структурі ресурсів і позицій. Та, по-третє, визначеність та усталеність
структури, опосередкована процесом ідентифікації соціальних акторів з
певними позиціями у соціальній ієрархії та соціально-групова
ідентичність, певна визначеність і консистентність позицій і груп.

Під час змін соціальної структури габітуси соціальних акторів складають
основу її пластичності, пружності та збалансованості, гасячи ефекти
різких змін завдяки зверненості до звичок, традицій, повторюваностей,
яка дає можливість розпізнавати форми та змісти соціальних дій. Поняття
габітусу дозволяє пояснити утворення та відтворення соціальних ієрархій
за умов невизначеності і соціальної неусталеності через повсякденні
практики людей завдяки тому, що габітуси існують як уявлення про правила
і форми соціальних дій, які є “протягнутими” з минулого, та
перетворюються соціальними акторами в процесі взаємодій під впливом
нових структурних обмежень і можливостей. Таке тлумачення механізму
соціального утворення-відтворення соціально-групової структури дозволяє
пояснити ще один дуже важливий момент специфічного розвитку
пострадянського трансформаційного суспільства: дублікацію формальних
структур, практик та інститутів неформальними (тіньовими) структурами,
інститутами та практиками.

U

Hv?ov

?

 

e

yooooooeooeooooooooooYNN

U

HzAEo & & & а (що описують як "узаконене беззаконня"), з іншого, – до нормативної поведінки на мезорівні суспільства (співіснування взаємовиключних ролей та соціальних позицій, які займають актори), а також сприйняття соціальними акторами власної поведінки на макрорівні взаємодій як "вимушеної" під впливом зовнішніх обставин. У п’ятому підрозділі "Діяльнісний рівень аналізу трансформаційного суспільства" увагу зосереджено на обґрунтуванні доцільності аналітичного виділення діяльнісного рівня як самостійної площини дослідження. Переважно діяльність розглядається або як складова механізму функціонування суспільства, або як компонент суспільної системи (соціальна динаміка у протилежність соціальній статиці чи соціальна мобільність у протилежність соціальній структурі), або як теоретична перспектива ("теорія діяльності"), що описує загальний філософсько-соціологічний підхід до пояснення проблематики свободи людської діяльності в умовах існуючих структурно-інституційних та групових обмежень). У межах запропонованого підходу до вивчення суспільних трансформацій виділення діяльнісного рівня дослідження має принципове значення, оскільки саме в період суттєвих соціальних змін діяльнісний, чи динамічний аспект суспільного устрою виходить на перший план життєдіяльності суспільства та, відповідно, його теоретичної рефлексії. У залежності від співвідношення сили і спрямованості взаємодії між структурою та акторами, яка опосередкована культурними факторами, суспільство стає або на шлях простого відтворення, або динамічних змін. Тому одним із важливих наукових завдань є визначення домінуючих у сучасному трансформаційному процесі установок і стратегій поведінки різних груп населення, а також спроба охарактеризувати за їх допомогою можливості та межі інституційних змін, їх конгруентність глобальним процесам та локальній специфіці. Дослідження установок і стратегій поведінки соціальних акторів різних рівнів соціальної структури дозволяє виділити діяльнісний аспект трансформації сучасного пострадянського суспільства та його структурну конфігурацію, що в сукупності обумовлює соціокультурний потенціал механізму трансформації суспільства. Третій розділ роботи "Соціокультурний потенціал як основа механізму трансформаційної динаміки" присвячено розробці аналітичного концепту "соціокультурний потенціал трансформації", який автором вписано у концепцію дуальності структур та діючих акторів; розкрито сутність, рівні прояву та особливості об’єктивації соціокультурного потенціалу, запропоновано їх теоретичне та емпіричне визначення. Соціокультурний потенціал визначається як комплексна характеристика культурних, структурних, символічних, соціальних, особистісних ресурсів індивідів та їх спільнот з точки зору їх здатності (спроможності, готовності, наміру) діяти відповідно до власних цілей, прагнень, структурних позицій та ресурсів. Відповідно, соціокультурний потенціал трансформаційного суспільства є якісним показником діяльнісних сил трансформаційних процесів, а також – з точки зору теоретичної моделі – опосередковуючою ланкою між соціальною структурою та діючими акторами. Життєві стратегії, характерні для різних соціальних акторів (індивідуальних та групових, які діють подібним чином), розглядаються як найважливіші форми об’єктивації соціокультурного потенціалу на мезорівні аналізу суспільства, розуміння яких дозволяє наблизитись до розуміння динаміки трансформації суспільства в цілому. У першому підрозділі третього розділу "Механізми динаміки трансформаційного суспільства" концептуалізується уявлення про соціальний механізм, місце поняття в методології дослідження процесу пострадянської трансформації. Сутність соціального механізму виявляється у взаємодії та взаємопроникненні структури і "агентства" (тобто спроможності акторів до дії, спрямованої на застосування та перетворення можливостей структури). В інтерпретаційних рамках структурно-діяльнісного підходу найбільш важливими компонентами соціального механізму, відповідального за трансформаційні процеси, процеси відтворення і, головне, перетворення як інституціональної, соціогрупової, діяльнісної (суспільних практик – в термінології Т.И. Заславської, або "агентності" в термінології М. Арчер), так і ціннісно-нормативної структур є соціальні практики людей, що відбуваються в рухливих структурних і культурних умовах, здатні не тільки "рутинно" відтворювати існуючі структури і правила, але й утворювати нові, що відповідають матеріальним і духовним вимогам соціальних акторів. Здатність творити, вбудовуватись в існуючі структурно-культурні обмеження, а також переборювати їх обумовлює найважливішу для суспільства та соціальних акторів якість "суб’єктності", або "агентства". Від його розвитку залежить динаміка суспільства в цілому, і зокрема, певна завершеність пострадянського трансформаційного процесу. При цьому під завершеністю трансформації ми розуміємо знаходження суспільством якісної визначеності суспільних відносин та їх стале відтворення у результаті більш чи менш тривалих глибинних змін попередньої радянської форми суспільної динаміки. Якість суб’єктності, "агентства", по суті, утворює соціокультурний потенціал суспільства, або ціннісно-нормативне середовище певних соціальних акторів, їх здатність до певних соціальних дій, що реалізується в їх соціальних практиках. Таким чином, соціокультурний потенціал можна розглядати як базову характеристику механізму трансформації, ту його соціокультурну основу, яка зумовлює не тільки власне динаміку процесу (його темп, ритм, тощо), але й змістовну спрямованість трансформації, а також ті перешкоди та обмеження, які визначають, чи буде даний механізм функціонувати успішно, та якими є ті умови, за яких певні соціальні механізми "не спрацьовують". Другий підрозділ "Соціокультурний потенціал трансформації суспільства: сутність, форми та рівні прояву" присвячено розробці поняття "соціокультурний потенціал". Соціокультурний потенціал трансформації суспільства визначається автором на макрорівні соцієтальної системи як виникаюча (емерджентна) якість, яка характеризує життєздатність суспільства та його внутрішні можливості подальшого саморозкриття і самореалізації; це сукупність ресурсних і ціннісно-нормативних можливостей суспільства, які визначають напрямки та обмеження його вірогідних змін, а також найбільш імовірні ефекти цілеспрямованого реформування суспільства. На мезорівні суспільства соціокультурний потенціал виявляється у напруженості між можливостями структури та здібностями соціальних акторів їх застосовувати у власних соціальних практиках, віддзеркалює реалізованість практичної культури у структурованому середовищі соціальних акторів. Соціокультурний потенціал трансформації суспільства має три ключові взаємопов’язані проекції: соціогрупову, ціннісно-нормативну та діяльнісну, кожна з яких стає суттєвим фактором трансформації пострадянського суспільства та проявляється як на рівні формальних і неформальних соціальних структур та інститутів, так і на рівні життєвих стратегій соціальних акторів трансформаційного процесу. Соціокультурний потенціал, таким чином, полягає в напруженості між можливостями структури та діяльністю акторів, складаючи культурно-діяльнісну основу механізму трансформації пострадянського суспільства, та охоплює процес взаємного структурування структур та акторів (рис. 1). Рис. 1. Соціальний механізм трансформації пострадянського суспільства З інтерфейсу структури та акторів суспільства виникає потенціал його динаміки: стагнації, відтворення або розширеного розвитку. Соціальний механізм пострадянської трансформації розкривається на цьому соцієтальному рівні як рушійні сили трансформаційних процесів, їх соціально-групова та соціокультурна визначеність, у сукупності з організаційними, ресурсними та ціннісно-нормативними рамками функціонування цих сил; взаємна відповідність, різниця або напруженість яких і складає соціокультурний потенціал трансформації суспільства. У третьому підрозділі "Життєві стратегії та соціальні практики як форми об’єктивації соціокультурного потенціалу" концептуалізовано виділені автором форми об’єктивації соціокультурного потенціалу трансформації на мезорівні пострадянського суспільства. На мезорівні аналізу суспільства соціокультурний потенціал трансформації втілюється у домінуючих типах, засобах, зразках соціальної дії, найбільш розповсюджених моделях включення в суспільство, життєвих стратегіях і усталених практиках соціальної поведінки, а також установках і ціннісних орієнтаціях групових соціальних акторів. Життєві стратегії, з одного боку, обумовлюють формування соціокультурного потенціалу на рівні особистого включення в загальновизнані форми діяльності, групової взаємодії; а з іншого боку, втілюють можливості самовідтворення та зміни ціннісних і соціальних структур. Життєві стратегії, які можна виокремити на мезорівні аналізу трансформаційного суспільства, складають континуум стратегій поведінки соціальних акторів, в яких можна виділити такі вузлові категорії: стратегії досягнення життєвого успіху, стратегії соціальної адаптації, стратегії виживання та стратегії соціальної ексклюзії (виключення, ізоляції, відходу від соціальної реальності) і відповідні соціальні практики. Стратегії досягнення життєвого успіху позначають ті соціальні практики, в яких виражаються загальновизнані цілі та повсякденне знання того, "як" ці цілі можна досягнути в конкретних умовах реального часу та локального місця дії. У четвертому розділі - "Об’єктивація соціокультурного потенціалу в стратегіях досягнення життєвого успіху: мезорівень аналізу динаміки трансформаційного суспільства" - на основі типологізації життєвих стратегій населення розкривається взаємодія соціальної структури та діяльності соціальних акторів, що визначає можливості подальшого дослідження соціокультурного потенціалу трансформації пострадянського суспільства. Фокус аналізу зосереджується на стратегіях досягнення життєвого успіху, які найбільш вагомо конституюють діяльнісну компоненту соціокультурного потенціалу трансформації. У першому підрозділі "Теоретичне поняття та емпіричні інтерпретації життєвого успіху" проаналізовані особливості застосування поняття життєвого успіху на рівні повсякденної та теоретичної мови, специфіка емпіричного дослідження цього феномену. "Життєвий успіх" розглядається як соціологічне поняття та соціальний феномен, що має специфічні дискурсивні межі у радянському та пострадянському суспільствах, які впливають на стратегії соціального активізму в індивідуалізованих життєвих орієнтирах представників суспільства. Місце поняття життєвого успіху в системі цінностей суспільства та його змістовне навантаження свідчать про спрямованість практичної (або тієї, що реалізується) культури на внутрішній чи зовнішній світ людини, про особливості інституційної підтримки інтенційної потреби людини у самовираженні та соціальному схваленні (визнанні) форм і результатів цього самовираження, нарешті, про соціальну згоду щодо форм і факторів успішної життєвої перспективи, пов'язану із спадкоємністю поколінь і процесом соціалізації. За допомогою соціокультурних механізмів визнання успіху індивідуальні практики отримують систематичний "зворотній зв'язок" зі структурою суспільства, системою соціальної стратифікації, динамікою конфігурації соціальних позицій, статусів, престижу як індивідуальних акторів, так і соціальних груп. Цільова мотивація на успіх (як окремого проекту, так і життєвий успіх у цілому), вибір стратегії поведінки та втілення її у соціальних практиках отримують через суспільне визнання та заохочення не тільки підтвердження значущості, але й стимул до подальшої максимізації і раціонального вибудовування стратегії досягнення успіху. У другому підрозділі "Методологічні проблеми соціологічного дослідження стратегій досягнення життєвого успіху" розглядаються особливості прояву життєвих стратегій на мікро- та мезорівнях суспільства та специфіка їх соціологічного дослідження. На мезорівні соціального аналізу життєві стратегії визначаються як сукупність життєвих цілей і способів діяльності соціальних спільнот (реальних і номінальних соціальних груп), в яких індивідуальні цілі, інтереси, пріоритети і способи дії співзвучні, аналогічні або подібні одне одному, конгруентні груповим цілям, інтересам, тощо. Життєві стратегії, визначені таким чином, є не "прив'язаними" до конкретного індивіда, але є адекватними стратегічно орієнтованим соціальним практикам певної сукупності індивідуальних соціальних акторів та / або соціальних груп. Саме на цьому рівні аналізу хаотичні, на перший погляд стороннього спостерігача, дії соціальних акторів мікрорівня отримують характеристики соціальних практик, систематизованих у певні життєві стратегії, властиві представникам деяких соціальних спільнот, які можна дослідити та інтерпретувати на основі аналізу типологічних характеристик цих соціальних практик. У вивченні життєвих стратегій і соціальних практик необхідно вводити фактор часу, а саме, розглядати тільки такі соціальні практики та відповідні стратегії, які є усталеними й повторюваними протягом певного часу, не є одномоментними, ситуативними, випадковими, не характерними для даного актора досвідами реагування на певну ситуацію. Подібний підхід вимагає вивчення цілей, цінностей, установок та пріоритетів різних соціальних акторів для визначення стратегічних моментів соціальних практик, що, в свою чергу, дозволить уточнити особливості соціокультурного потенціалу трансформації пострадянського суспільства. У третьому підрозділі "Орієнтації на ресурси у стратегіях досягнення життєвого успіху" на матеріалах емпіричного дослідження ілюструються можливості застосування розробленої методології аналізу трансформації пострадянського суспільства на прикладі дослідження орієнтації на ресурси (капітали) у стратегіях досягнення життєвого успіху у сучасному українському суспільстві. Результати вторинного аналізу даних емпіричного дослідження (здійсненого у 2000р. за загальнонаціональною українською вибіркою, N=1800, похибка вибірки 2,3; керівник – проф. О.Д. Куценко) демонструють зв’язок соціальної структури з орієнтаціями на різні типи життєвих стратегій та можливостями їх реалізації. За результатами факторного аналізу розподілу вагомості певних ресурсів для досягнення життєвого успіху виявлено залежність між соціально-груповою ідентифікацією респондентів та ієрархією важливих ресурсів. Крім того, визначено, що використання нових структурних можливостей, активність у життєвій ситуації, відповідальність за власне життя, патерналістські установки розподіляються також дуже нерівномірно і корелюють з соціально-груповою ідентичністю. Це дає підставу зробити висновок про важливість дослідження успішних життєвих стратегій, бо саме вони визначають інноваційно-активістський компонент як композиції життєвих стратегій, так і соціокультурного потенціалу механізму трансформації в цілому. Соціальні актори, що реалізують стратегії досягнення, намагаються використовувати не тільки традиційні, але й нові структурні можливості для досягнення своїх цілей, а їх успішні практики ведуть до інституціалізації нових структурних позицій та диспозицій у трансформаційному суспільстві. У висновках дисертації узагальнено результати теоретичного аналізу та концептуалізації дослідницької стратегії пострадянського трансформаційного процесу, концепції соціального механізму трансформації та ролі соціокультурного потенціалу у забезпеченні інтерфейсу структур та діючих акторів суспільства, що об’єктивується у життєвих стратегіях населення пострадянських суспільств. У визначенні динаміки і напрямку трансформації пострадянського суспільства важливу роль відіграють життєві стратегії і практики, реалізовані різними групами соціальних акторів, і співвідношення цих різних типів стратегій зі структурними можливостями суспільства, що трансформується. Композиційна структура типів життєвих стратегій у суспільстві визначає соціокультурний потенціал соціального механізму трансформації, а співвідношення стратегій досягнення, адаптації, виживання та ексклюзії задає динаміку і напрямки трансформаційного процесу. Тому для визначення динаміки і спрямованості сучасної трансформації суспільства надзвичайно важливим стає з'ясування стратегічних моментів соціальної практики акторів, а саме: співвідношення стратегій досягнення життєвого успіху, адаптації, виживання і соціальної ексклюзії. У залежності від співвідношення, "питомої ваги" названих типів життєвих стратегій суспільство стає або на шлях скороченого, простого відтворення, або на шлях утворення нових соціальних структур, практик і відносин. Одним з важливих наукових завдань є визначення домінуючих у трансформаційних суспільствах установок, життєвих цілей і соціальних практик різних груп населення, вивчення за їх допомогою соціокультурного та безпосередньо пов’язаного з ним діяльнісного потенціалу трансформації, і, відповідно, можливостей і обмежень інституційних змін, їх співвідношення з глобальними процесами і локальною специфікою. Інституціоналізація і легітимація цих установок і життєвих стратегій задає межі трансформації суспільної системи. При досить високому рівні адаптаційних стратегій можна припустити деяке розгортання процесу трансформації і певною мірою успішність проведених реформ. Домінування адаптаційних стратегій визначатиме потенціал терпимості, конформності та толерантності соціальних акторів до впроваджуваних реформ, однак, навряд чи вони здатні задати динамізм процесам змін. Тут принципово важливим стає визначення того, у яких сферах соціальної діяльності цей потенціал високий, якою мірою він орієнтований на формальні чи неформальні способи реалізації. Чи, іншими словами, де і яким чином ці стратегії реалізуються, які ресурси використовуються. Результати дослідження свідчать про нестійкість уявлень представників різних соціальних угрупувань про значимість ресурсів у реалізації успішних стратегій, а також про те, що переважно способи реалізації успішних стратегій сконцентровано навколо неформальних мереж взаємопідтримки. За високою питомою вагою адаптаційних стратегій масових соціальних акторів в українському суспільстві логічним наслідком стає процес інверсії, "перекидання" реформ, формування специфічної композиції життєвих стратегій з перевагою моделей адаптації. Така композиція здатна визначати зростання як нових інституційних структур (як продуктів реформ), так і характерних для радянського суспільства практик життєдіяльності, які у сукупності обумовлюють структурні і функціональні характеристики суспільства. СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Бабенко С.С. Является ли Россия европейской страной? // Куда идет Россия?.. Власть, общество, личность / под общ. ред. Т.И. Заславской. – М.: МВШСЭН, 2000. – С. 391-399. Бабенко С.С. Трансформирующееся общество как тип общественного устройства Украины и России // Методология, теория и практика социологического анализа современного общества. – Харьков. Изд-во ХГУ. – 1999. – С. 20-25. Бабенко С.С. Системы ценностей как отражение трансформации: уроки для 21 века // Вестник Международного славянского университета (г. Харьков). – Том 2: Сер.: Социология. – 1999. – № 6. – С. 24-30. (англ. мовою). Бабенко С.С. Неформальное общество: стратегии жизненного успеха в трансформирующемся обществе // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Сер.: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. – 2001. – № 511. – С. 31-34. Бабенко С.С. Социокультурный потенциал трансформации общества // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу суспільства: збірник наукових праць. Харків, Вид-во Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2001. – С. 82-87. Бабенко С.С. Жизненные стратегии и социальные практики: деятельностный потенциал трансформации постсоветского общества // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу суспільства: збірник наукових праць. Харків, Вид-во Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2002. – С. 57-64. Бабенко С.С. Успешные жизненные стратегии в социальном механизме трансформации постсоветского общества // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу суспільства: збірник наукових праць. Харків, Вид-во Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, 2003. – С. 223-229. Бабенко С.С. Жизненный успех: интерпретации, стратегії, практики (социологический анализ) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Сер.: Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. – 2004. – № 621. – С. 158-165. Бабенко С.С. Методология преподавания социологии: на пути к изменению парадигмы // Социология в аудитории: искусство преподавания. – Х.: Изд. центр Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина, 2003. - С. 90-95. Бабенко С.С. Коммуникация в большой аудитории (опыт преподавания курса социологии для несоциологов) // Социология в аудитории: искусство коммуникации: научно-методическое пособие для преподавателей. – Х.: Изд. центр Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина, 2004. – С. 107-115. Бабенко С.С. Ціннісні структури в суспільстві, що трансформується (українське суспільство і Європа) // Will Europe Work? Abstracts book of the 4th European Sociological Association Conference, Amsterdam: SISWO, 1999. – P.18 (англ. мовою). Бабенко С.С. Регіоналізм, соціальні очікування та соціальні характеристики: соціальні зв'язки і державні кордони (Україна в сучасній Європі) // Visions and divisions. Supplement to the abstract book of 5th European Sociological Association Conference. Helsinki. 2001. – Р.2. (англ. мовою). Бабенко С.С. Между структурой и агентом: социокультурный потенциал трансформации постсоветского общества // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми та зміни соціальної структури українського суспільства. Наукові доповіді ІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України; М.О.Шульга (наук. ред.) та ін. - К., 2002. – С. 363-370. Бабенко С.С. "Не-формальне суспільство": життєві стратегії та соціальні практики в інституційному просторі суспільства, що трансформується // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О.Шульги, В.М.Ворони. - К., 2003. - C. 106-110. Бабенко С.С. "Не-формальне суспільство": зміна життєвих стратегій у пострадянському суспільстві України, що трансформується // Ageing Societies, New Sociology. Abstracts book of the 6th European Sociological Association Conference, Murcia, 2003. – P. 377. (англ. мовою). АНОТАЦІЇ Бабенко С.С. Соціокультурний потенціал трансформації пострадянського суспільства. ? Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 – теорія та історія соціології. ? Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2004. Дисертацію присвячено розкриттю специфіки процесу пострадянської трансформації суспільства через дослідження соціального механізму трансформації та обґрунтування концепції соціокультурного потенціалу як основи його функціонування. Соціальний механізм трансформації розкривається у взаємодії акторів і соціальних структур, опосередкованої факторами культури. Рушійною силою трансформаційних процесів стає напруженість у співвідношенні між цими компонентами, що складає соціокультурний потенціал трансформації суспільства. Об’єктивація соціокультурного потенціалу трансформації на мезорівні пострадянського суспільства визначена у формах життєвих стратегій населення. На основі типологізації життєвих стратегій населення та соціальних практик їх реалізації розкривається взаємодія соціальної структури та діяльності соціальних акторів. Фокус аналізу зосереджується на стратегіях досягнення життєвого успіху, які найбільш вагомо конституюють діяльнісну компоненту соціокультурного потенціалу трансформації. Емпірична частина дисертації ілюструє використання розробленої методології аналізу трансформації пострадянського українського суспільства на прикладі дослідження орієнтації на ресурси (капітали) у стратегіях досягнення життєвого успіху. Ключові слова: процес пострадянської трансформації, соціальний механізм трансформації, соціокультурний потенціал трансформації, життєві стратегії, стратегії досягнення життєвого успіху. Бабенко С.С. Социокультурный потенциал трансформации постсоветского общества – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 – теория и история социологии. – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. ? Харьков, 2004. Диссертация посвящена раскрытию специфики процесса трансформации постсоветского общества посредством исследования социального механизма трансформации и обоснования концепции социокультурного потенциала, который рассматривается как основание его функционирования. При разработке методологии диссертационного исследования осуществлена попытка теоретического синтеза основных положений структурно-деятельностного подхода в социологии и теоретической модели социетальной трансформации, разработанной Т.И. Заславской. Социальный механизм трансформации постсоветского общества раскрывается во взаимодействии и взаимном структурировании акторов и социальных структур, опосредованном факторами культуры. Движущей силой трансформационных процессов является напряженность в соотношении этих компонентов, что и составляет социокультурный потенциал трансформации общества. В анализе процесса трансформации постсоветского общества понятие социального механизма приобретает особую значимость, поскольку процессы, происходящие в данном типе обществ, носят характер не столько воспроизводства, сколько изменения сложившихся структур и "агентства", активно идет процесс их ре-композиции и возникновения новой композиции структур и "агентства". При этом содержание социального механизма изменяется под влиянием трансформационного процесса: под влиянием совокупности системных изменений преобразуются сами "параметры структурации". В социальном механизме процесса социетальной трансформации важнейшую роль "двигателя" играет социальное действие индивидуальных акторов на микроуровне, или социальная практика, свойственная групповым акторам, на мезоуровне, или взаимодействие социальной активности групповых субъектов на макроуровне социальной жизни, обуславливаемое культурными и структурными факторами, т.е. его социокультурным потенциалом. Объективация социокультурного потенциала трансформации проявляется на мезоуровне постсоветского общества в формах жизненных стратегий населения. Социокультурный потенциал трансформации, объективированный в формах жизненных стратегий и социальных практик их реализации, создает поле интерфейса разнонаправленных сил, стремящихся реализовать собственные жизненные шансы, и возможностей социальной структуры для реализации, производства и воспроизводства этих жизненных шансов. На основе типологизации жизненных стратегий населения и социальных практик их реализации раскрывается взаимодействие социальной структуры и деятельности социальных акторов. Жизненные стратегии отличаются не только содержанием, но и способами их реализации, которые приобретают типичные характеристики для определенных групп социальных акторов. Формирующиеся типичные жизненные стратегии дополняют друг друга, в процессе их кристаллизации выделяются доминантные и периферийные стратегии, реализующие различные притязания и жизненные шансы социальных акторов. В процессе взаимного приспособления, "встраивания" жизненных стратегий, социальных практик и структурных возможностей происходит формирование их композиционной структуры. Жизненные стратегии, с одной стороны, обусловливают формирование социокультурного потенциала на уровне личного включения в общепризнанные формы деятельности, группового взаимодействия; а с другой стороны, отражают возможности самовоспроизводства и изменения ценностных и социальных структур. Композиционная структура жизненных стратегий определяет социокультурный потенциал трансформации постсоветского общества, а соотношение стратегий достижения, адаптации, выживания и эксклюзии задает динамику и направленность трансформационного процесса. Фокус представленного анализа направлен на исследование стратегий достижения жизненного успеха, которые конституируют и определяют деятельностную компоненту социокультурного потенциала трансформации. Стратегии достижения жизненного успеха отражают те практики социального поведения, в которых выражаются общепризнанные цели и обыденное повседневное знание того, как эти цели достигаются в конкретных условиях реального времени и локального места действия. Эмпирическая часть диссертации иллюстрирует применение разработанной методологии анализа трансформации постсоветского украинского общества на примере исследования ориентаций на ресурсы (капиталы) в стратегиях достижения жизненного успеха. Ключевые слова: процесс постсоветской трансформации, социальный механизм трансформации, социокультурный потенциал трансформации, жизненные стратегии, стратегии достижения жизненного успеха. Babenko S.S. Socio-cultural Potential of Post-Soviet Society Transformation. – Manuscript. Thesis for a Candidate’s Degree in Sociology by Specialty 22.00.01. – Theory and History of Sociology. – V. N. Karazin Kharkiv National University. ? Kharkiv, 2004. The thesis is devoted to study of specificity of post-Soviet society transformation process via conceptualization of ideas about social mechanism of transformation and its socio-cultural potential. It is argued the socio-cultural potential is a ground of the social mechanism functioning. The mutual intension and difference in structural opportunities and driving forces contain the socio-cultural potential of the society transformation. At the meso-level of post-Soviet society the forms of socio-cultural potential are objectified in life-course strategies of the population and social practices for their achievement. The study is focused on the life-success achievement strategies, as they are the most active component of socio-cultural potential of the society transformation. The empirical part of the thesis illustrates implementation of this research methodology of post-Soviet Ukrainian transformation analysis into study of mass attitudes to resources (capitals), which are necessary for life-success strategy achievement. Key words: post-Soviet transformation process, social mechanism of post-Soviet society transformation, socio-cultural potential of transformation, life-course strategies, life-success strategies. Бабенко Світлана Сергіївна СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТРАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА 22.00.01 – теорія та історія соціології АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук Відповідальна за випуск О.Д. Куценко Підписано до друку 20.08.2004 Формат 60х90/16. Папір офс. Друк офс. Гарнітура Таймс. Ум.-друк.арк. 0,9 Обл.-вид арк. 1,0 Зам. № 343/2004 Тираж 100 прим. Надруковано “РІЗО” при видавничому центрі Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна 61002, Харків, вул. Мироносицька, 1 Соціальна структура формальна (інституційна, групова, ціннісна) неформальна життєві стратегії ДІЮЧІ актори соціальні практики СОЦІО– КУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ діяльнісний, соціогруповий, ціннісно-нормативний

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020