.

Соціальна політика в аргентині в умовах неоліберальної моделі розвитку (90-ті роки ХХ століття) (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4709
Скачать документ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Лаврова Ірина Іванівна

УДК: 94(82):304.4″19″

Соціальна політика в аргентині в умовах неоліберальної моделі розвитку
(90-ті роки ХХ століття)

07.00.02 – всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики
Донецького національного університету Міністерства освіти і науки
України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

Бєловолов Юрій Григорович,

професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького
національного університету

Офіційні опоненти –

доктор історичних наук, професор

Кириченко Василь Прохорович,

професор кафедри зовнішньої політики і міжнародного права Дипломатичної
академії України при МЗС України

кандидат історичних наук, доцент

Бредіхин Андрій Володимирович,

доцент кафедри політології

Донецького національного університету

Провідна установа –

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Міністерства освіти і науки України

(кафедра історії нового та новітнього часу)

Захист відбудеться 22.06. 2006 р. о _10____ годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному
університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ
корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Донецького
національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська,
24).

Автореферат розісланий 20.05. 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Крапівін О.В.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дев’яності роки ХХ ст. мали важливе значення в
історії Аргентини: цей період характеризувався спробою переходу від
попередньої моделі розвитку, так званої імпортзамінної моделі
індустріалізації, до нової парадигми – відкритої ринкової економіки.
Втілення реформ, базованих на ідеях неоліберальної економічної думки,
супроводжувалося скороченням втручання уряду в економіку й управління та
структурною перебудовою господарства країни.

Глибокі економічні трансформації зазвичай супроводжуються певними
соціальними зрушеннями, як позитивними, так і неґативними за змістом. У
зв’язку з цим набуває значущості проведення такої соціальної політики,
яка була б здатна подолати соціальні розбіжності та розв’язати соціальні
протиріччя, які виникають у перехідний період, і, таким чином, сприяти
соціальній інтеграції. Нейтралізувати можливий негативний вплив ринку на
соціальну сферу, пом’якшити соціальні негаразди та посприяти висхідній
соціальній мобільності населення спроможна реалізація зваженої
соціальної політики.

Проваджувані в Аргентині у 1990-і рр. економічні реформи
супроводжувалися корінною перебудовою соціально-економічних відносин,
зрушеннями у соціально-класовій структурі, зміною усталених суспільних
цінностей. Досвід проведення реформ соціальної сфери в Аргентині
видається цікавим і для України, в якій триває процес становлення
ринкових інститутів. Схожість соціальних проблем, які виникають при
переході до ринкової системи господарювання – тимчасове зростання
безробіття, посилення майнового розшарування, маргіналізація частини
населення тощо – актуалізує потребу вивчення комплексу заходів
соціальної політики в Аргентині в плані оцінки їхньої ефективності,
врахування позитивного чи негативного досвіду при виборі Україною
власних орієнтирів розвитку соціальної сфери.

Необхідність наукового вивчення цієї проблеми зумовлена й відсутністю у
вітчизняній латиноамериканістиці конкретно-історичних праць з
досліджуваної теми. Комплексне історичне дослідження соціальної політики
в Аргентині зазначеного періоду покликане заповнити цю прогалину в
історіографії.

Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертацію виконано в руслі
комплексної наукової теми, яка розробляється кафедрою міжнародних
відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету
„Міжнародні відносини в умовах глобалізації: регіональні виміри”
(№Г-01/44).

Об’єктом дослідження виступає процес розвитку соціально-економічної
сфери в Аргентині у 90-і рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є особливості формування стратегії та практичної
реалізації заходів соціальної політики в умовах неоліберальної
економічної моделі розвитку Аргентини у зазначений період.

Хронологічні межі дослідження в цілому охоплюють 90-і рр. ХХ ст. – час
проведення неоліберальних реформ в Аргентині, які носили довгостроковий
характер і істотно вплинули на формування нової структури господарства,
суспільний розвиток і власне нову стратегію соціальної політики.
Початковою ж датою дослідження виступає 1989 р., коли президентську
посаду в країні обійняв член Хустісіалістської (пероністської) партії
К.С. Менем (1989-1999 рр.), адже саме з часом його президенства прийнято
ототожнювати неоліберальні перетворення в Аргентині. Наступник К.С.
Менема на посаді президента – Ф. де ла Руа (1999-2001 рр.), в загальних
рисах продовжив неоліберальний курс, край якому поклала глибока
економічна та соціально-політична криза 2001 р. Власне, 2001 р. є
кінцевою датою дослідження. Звернення до історичних передумов та
наслідків соціальної політики, здійснюваної впродовж 1990-х рр. в
Аргентині, обумовило в окремих випадках вихід за зазначені часові межі.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Аргентинської
республіки в її офіційних адміністративних кордонах.

Мета дослідження: на основі аналізу конкретних заходів соціальної
політики, здійснюваної в Аргентині протягом 1990-х рр., з’ясувати
ступінь відповідності змісту соціальної політики актуальним завданням
суспільного розвитку цієї країни в умовах реформування її
соціально-економічної моделі.

У руслі досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі розв’язуються
такі завдання:

1) проаналізувати літературу та джерела з досліджуваної проблеми,
окреслити основні підходи до вивчення питань суспільно-економічного
розвитку та соціальної політики в Аргентині 1990-х рр.;

2) визначити нові орієнтири соціальної політики в Аргентині у зв’язку з
розв’язанням нагальних завдань розвитку та з новими потребами
суспільства на тлі формування ринкових відносин;

3) розкрити особливості політики держави у сфері соціально-трудових
відносин шляхом аналізу нового трудового законодавства та соціальних
програм зайнятості;

4) показати специфіку реформування систем пенсійного та медичного
забезпечення як засобів врегулювання соціально-демографічних, трудових і
фінансових проблем;

5) виявити особливості функціонування аргентинської системи соціальної
допомоги в умовах соціальних зрушень;

6) з’ясувати ступінь успішності модернізації системи освіти, її
відповідності нагальним потребам розвитку економіки і суспільства;

7) визначити ступінь ефективності соціальної політики в Аргентині 1990-х
рр. на підставі оцінки результативності комплексу заходів, здійснюваних
в різних сферах суспільного життя;

8) окреслити перспективи використання результатів дослідження у площині
вивчення новітньої історії країн Латинської Америки, а також щодо
практичної реалізації соціальної політики в Україні нині.

Наукова новизна дослідження. В дисертації зроблено одну з перших спроб
комплексного історичного дослідження соціальної політики, яка
проводилася в Аргентині у 1990-і рр., визначені чинники і передумови
втілення цієї політики в життя; виявлено специфіку її формування та
реалізації в контексті ринкової трансформації господарства; розкрито
зміст усього комплексу заходів в окремих соціальних сферах, проваджених
урядом та іншими суб’єктами влади; узагальнено результати та з’ясовано
ступінь відповідності змісту соціальної політики вимогам економіки та
суспільства на тлі зміни стратегії економічного розвитку країни.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали можуть
бути використані при написанні узагальнюючих праць і навчальних
посібників з новітньої історії країн Латинської Америки, при читанні
лекцій і спецкурсів з зазначеної дисципліни, при написанні
конкретно-історичних досліджень з проблем соціально-економічної історії
Аргентини другої половини ХХ століття. Позитивний досвід соціальних
реформ в Аргентині може бути корисним при розробці певних державних
соціальних програм в Україні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки
дисертації апробовані на І міжнародній науковій конференції, присвяченій
75-річчю ПДТУ (Маріуполь, 2004 р.), І міжнародній науково-практичній
конференції „Науковий потенціал світу ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.),
VІІ міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта ‘2004”
(Дніпропетровськ, 2004), ХІ і ХІІ регіональних науково-технічних
конференціях ПДТУ (Маріуполь, 2004 р., 2005 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових робіт,
розміщених у збірниках наукових праць та матеріалах конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних
скорочень, вступу, п’яти розділів (які мають внутрішній поділ на
підрозділи), висновків, списку літератури і джерел. Повний обсяг
дисертаційного дослідження становить 196 сторінок, обсяг основного
тексту – 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об’єкт
дослідження, його хронологічні й географічні межі, сформульовано мету,
завдання, розкрито новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі – „Ступінь наукової розробки теми, джерельна основа та
методологічні засади дослідження” – розглянуто історіографію проблеми та
охарактеризовано джерела, покладені в основу дисертації, а також
визначено теоретико-методологічні засади дослідження.

Історіографія питання. Проблема, що досліджується, не належить до числа
ґрунтовно вивчених у вітчизняній історіографії. Це пояснюється,
по-перше, тим, що реформи відбулися порівняно недавно, а по-друге, тим,
що в урядових планах перебудови аргентинської економіки у 1990-і рр.
соціальній політиці відводилося другорядне місце. Тим не менше,
наявність дослідницьких праць з обраної теми в зарубіжній літературі
вказує на формування певної традиції її студіювання. Літературу з теми
умовно поділено на чотири групи: 1) узагальнюючі історичні праці, в яких
розкриваються особливості практичної реалізації неоліберальних
економічних реформ 1990-х рр. в країнах Латинської Америки; 2) праці
вітчизняних і зарубіжних авторів з історії економічного розвитку
Аргентини кінця ХХ ст.; 3) конкретно-історичні та економічні
дослідження, в яких висвітлюються процес становлення нової парадигми
соціальної політики в Аргентині та окремі напрями реалізації цієї
політики; 4) науково-довідкова література.

Широке висвітлення у вітчизняній і зарубіжній історіографії знайшов
процес практичної реалізації неоліберальних реформ в Латинській Америці:
передумови, стратегія, основні напрями та результати. При цьому слід
звернути увагу на неоднозначну оцінку цих реформ з боку науковців. У
цілому, позитивну оцінку реформам надають окремі представники
української, російської, американської та латиноамериканської історичної
й економічної наук, відзначаючи значні досягнення регіону в
фінансово-економічній сфері .

Цілком інших поглядів дотримуються дослідники, які розглядають ці
реформи у цивілізаційному і соціокультурному аспектах, гостро критикуючи
неолібералізм і глобалізацію за ту велику шкоду, яку вони спричинили
самобутній латиноамериканській цивілізаційній спільноті.

Для розуміння специфіки економічної динаміки і з’ясування широкого кола
питань соціального буття в Аргентині 1990-х рр. важливе значення мають
праці, присвячені особливостям соціально-економічного розвитку країни
зазначеного періоду. Зауважимо, що залежно від ступеня успішності
розвитку аргентинської економіки і виникнення в ній кризових явищ
змінювалася й оцінка ринкових перетворень. Так, значні економічні успіхи
першої п’ятирічки реформ дали підстави говорити про „аргентинське
економічне диво”, надавалася позитивна оцінка досвіду антиінфляційної
політики (В. Кириченко, В. Матвієнко, В.О. Шевчук), хоча цими науковцями
визначався і комплекс невирішених соціальних проблем: падіння реальної
заробітної плати, масові звільнення працівників, опір населення.

Виявлення серйозних недоліків аргентинської економічної моделі сприяло
критичнішому ставленню дослідників до впроваджуваних реформ. Відверто
негативну оцінку результатам перетворень в Аргентині надав С. Батчиков,
зауважуючи на загостренні неекономічних проблем, у тому числі,
соціальних і регіональних. Д. Сирмолотов, поряд із позитивними
(подолання інфляції, досягнення макроекономічної стабільності,
економічне піднесення), наголошував на негативних наслідках реформування
(посиленні залежності країни від іноземного капіталу, збільшенні
зовнішньої заборгованості, зростанні безробіття). Чільне місце серед
дослідницьких робіт з економічної історії Аргентини займають праці З.І.
Романової, де висвітлюються заходи економічної політики уряду:
приватизація, банківські перетворення, лібералізація фінансової системи.
Дослідниця наголошує на негативних соціальних наслідках перетворень:
зростанні безробіття, корупції, скороченні витрат на соціальні потреби,
низькому рівні пенсійного забезпечення, майновій поляризації та
збідненні населення.

Важливими для розуміння особливостей соціально-економічного і
політичного розвитку Аргентини є роботи українських і російських
авторів, присвячені еволюції підходу до проблеми державного сектору в
країні, результатам приватизації, процесам реструктуризації промислового
виробництва, політичних аспектів діяльності К.С. Менема.

Найважливішим для дослідження є комплекс літератури, присвяченої власне
особливостям проведення соціальної політики в Аргентині (і в Латинській
Америці в цілому). Ці питання останнім часом викликають науковий інтерес
окремих російських вчених, що обумовлено зберіганям в країнах регіону
гострих соціальних проблем. Так, вивчаються кроки урядів
латиноамериканських країн у напрямку подолання проблем бідності і
соціальної нерівності. Спільні зусилля латиноамериканських урядів щодо
проведення соціальної політики в сфері освіти досліджувала Е.Г.
Єрмольева. Останніми роками російськими вченими порушуються також
проблеми латиноамериканської родини, сучасного соціального статусу жінок
та сімейної політики в країнах регіону. Зазначені праці є важливими для
розуміння загальних рис соціального розвитку і тенденцій соціальної
політики у Латинській Америці, однак в них не відбито специфіки цих
процесів в Аргентині; окремі звернення до політики аргентинського уряду
у соціальній сфері мають епізодичний характер.

Більш вагомий внесок у проблему, що вивчається, зроблено
латиноамериканськими дослідниками. Так, Р. Франко виділив і
проаналізував дві протилежні парадигми соціальної політики, представлені
у регіоні, які відповідають двом моделям розвитку – попередній,
імпортзамінній, і новій, яка складалася. Конфігурацію нової парадигми
соціальної політики в Аргентині в контексті ринкових трансформацій
досліджував Д.Г. Дельгадо, зауважуючи на переоріентації соціальної
політики від універсальності до децентралізації, приватизації та
фокусування. Аналізуючи інституціоналізацію соціальної політики в
Аргентині в контексті послаблення ролі уряду в економіці і зростання
політичної ваги федеральної структури, Ф. Репетто зазначає
незавершеність процесу побудови соціальної влади в країні.

В латиноамериканській науці досліджувалися також окремі напрями
соціальної політики. Найбільш активно розроблялися актуальні проблеми
еволюції ринку праці і становлення нових соціально-трудових відносин,
при цьому розвиток сфери зайнятості у 1990-і рр. визначався як
несприятливий порівняно з попередніми декадами, що стало вирішальним
фактором зростання соціальної нерівності.

У серії публікацій латиноамериканських вчених вивчалися проблеми
реформування системи соціального захисту населення країни, зокрема,
особливості розвитку пенсійних систем у країнах Латинської Америки,
вплив на них соціодемографічних процесів, зміст і наслідки пенсійних
реформ; надавалася позитивна оцінка досвіду аргентинських реформ у сфері
медичного забезпечення.

Результати соціальних реформ (пенсійного забезпечення, медичного
страхування, системи соціальної допомоги) в контексті глибоких змін ролі
уряду і ринку в економіці країн регіону детально проаналізовано К.
Меса-Лаго. У ряді робіт латиноамериканських дослідників здійснено аналіз
результативності конкретних соціальних програм і проектів, спрямованих
на певні групи населення, а також боротьби з бідністю. Предметом
зацікавлення окремих науковців була також модернізація системи освіти як
складова соціальної політики в Аргентині.

Вивчаючи склад латиноамериканського суспільства в останнє десятиліття ХХ
ст. як через його соціально-класову структуру, так і на основі теорії
стратифікації, латиноамериканські вчені доходять спільних висновків про
посилення поляризації у середніх верствах населення та помітне
збільшення бідних секторів. Спостерігаючи за динамікою суспільних
процесів, ці дослідники зазначають, що зміни у структурі можливостей, а
отже, і процеси соціальної мобільності в Аргентині протягом 1990-х рр.
обумовлювалися зростанням безробіття, бідності, зубожіння, які були
структурними елементами нової економічної моделі.

Для чіткішого розуміння понять і категорій соціальної політики, як вони
визначаються сучасною економічною та суспільною науками, було
використано науково-довідкову літературу. Усвідомленню змісту і сутності
соціальної політики, її основних моделей, які склалися у світі, сприяло
використання відомостей, присвячених цим аспектам, з літератури
теоретичного характеру.

В цілому аналіз літератури показує, що досьогодні комплексного
історичного аналізу соціальної політики в Аргентині 1990-х рр. поки не
зроблено. Коло наукових праць вітчизняних дослідників історії Латинської
Америки обмежується питаннями фінансово-економічного розвитку та
сучасних політичних процесів. У роботах російських латиноамериканістів
відбиваються лише загальнорегіональні тенденції соціальної політики, без
виявлення специфіки Аргентини. При цьому більшість робіт складають не
монументальні дослідження, а журнальні статті. У комплексі окресленої
літератури латиноамериканських авторів значно переважають дослідження не
спеціально-історичного, а економічного характеру. Відсутність
узагальнюючих праць, де було б ґрунтовно й всебічно висвітлено весь
комплекс заходів і напрямів, особливостей формування і реалізації
соціальної політики в Аргентині у конкретно-історичних умовах переходу
країни до неоліберальної моделі розвитку, зумовлює необхідність
проведення спеціального історичного дослідження означеної проблеми.

В основу дисертаційного дослідження було покладено історичні джерела,
які умовно поділено на такі групи: теоретичні праці класиків
неолібералізму, промови та статті офіційних осіб, нормативно-правові
документи, економіко-статистичні матеріали, аналітико-статистичні праці,
матеріали періодичних видань.

Оскільки феномен соціальної політики в Аргентині розглядається в
конкретних історичних умовах втілення неоліберальної концепції розвитку,
вагоме місце у дослідженні приділено вивченню праць теоретиків
неолібералізму.

Для виявлення розуміння офіційними колами Аргентини стратегії і
перспектив розвитку країни, а також місця і ролі соціальної політики в
контексті перетворень було використано промови та статті офіційних осіб,
безпосередньо причетних до розробки принципів і реалізації
соціально-економічних реформ – тодішнього президента Аргентинської
республіки К.С. Менема, міністра економіки у 1991-1996 рр. Д. Кавальо.

В якості важливих джерел до дослідження залучалися нормативно-правові
документи, які сприяли усвідомленню правового поля втілення економічних
і соціальних реформ та уможливлювали їх подальший ґрунтовний аналіз:
Конституція Аргентинської республіки, законодавчі акти, прийняті в
період реформ, зокрема, ті, які окреслювали принципи реформування
держави і економіки, формували нове підґрунтя соціально-трудових
відносин, системи соціального захисту, сфери освіти.

Задля з’ясування динаміки соціально-економічних змін, які відбувалися
протягом зазначеного періоду, нами використовувалися офіційні
економіко-статистичні матеріали, укладені Міністерством економіки та
Міністерством праці, зайнятості і підготовки людських ресурсів
Аргентини.

В процесі дослідження мало місце використання аналітико-статистичних
праць, створених під егідою тих чи інших міністерств Аргентинської
республіки. В цих працях відбито розуміння офіційними колами країни
завдань соціальної політики в цілому або її окремих сфер, обґрунтовано
необхідність реформ, віддзеркалено стан речей у відповідних сферах,
визначено наявні проблеми та надано пропозиції щодо їх вирішення. До
цього виду праць належать також документи Економічної комісії ООН для
Латинської Америки і Карибських країн (ЕКЛАК) – щорічні огляди
соціально-економічної ситуації у регіоні, надруковані у виданнях ЕКЛАК
„Соціальна панорама Латинської Америки і Карибських країн” (Panorama
social de Amйrica Latina y el Caribe).

Нами також використовувалися публікації періодичних видань ЕКЛАК –
„Замітки ЕКЛАК” (Notas de la CEPAL) та „Журнал ЕКЛАК” (Revista de la
CEPAL), а також статті у періодичних виданнях Іспанії – „Ель Паіс” (El
Pais) та Росії – „Бюллетень иностранной коммерческой информации” (БИКИ),
„Бюллетень почтовой информации ТАСС” (БПИ ТАСС), які містять
аналітико-статистичну інформацію про соціально-економічний стан і
перспективи розвитку Аргентини.

Отже, наявність потужної джерельної бази уможливлює здійснення
дослідження з проблеми формування стратегії і реалізації соціальної
політики в Аргентині в умовах трансформації економічних і суспільних
відносин 1990-х рр.

Теоретико-методологічною основою дисертації є діалектична теорія
пізнання як вчення про загальні закони розвитку суспільства. У даному
дослідженні здійснено спробу використати „величезний миротворчий
потенціал діалектики”, який полягає у погляді на діяльність сучасної
держави як важливий чинник узгодження інтересів різних соціальних груп і
гармонізації суспільних відносин. Основним конкретно-історичним методом
дослідження виступив історико-системний метод, згідно з яким соціальна
політика розглядається як система взаємопов’язаних та взаємообумовлених
компонентів (напрямків, принципів, заходів) в конкретно-історичних
умовах (у даному випадку – в умовах втілення неоліберальних реформ в
Аргентині). Виходячи з того, що предмет дослідження (соціальна політика)
вивчається як складна суспільна система, провідним конкретним методом
дослідження виступив структурно-функціональний аналіз. Розв’язанню
конкретних завдань на окремих етапах дослідження було підпорядковано
інші загальнонаукові та спеціально-історичні методи: аналіз і синтез,
сходження від абстрактного до конкретного і від конкретного до
абстрактного, класифікація і типологізація, а також
порівняльно-історичний, хронологічний, логічний та описовий.

Основоположними принципами дисертаційного дослідження є принципи
історизму та об’єктивності. Використання принципу історизму дозволило
розглянути предмет дослідження (соціальну політику в Аргентині 1990-х
рр.) з точки зору розкриття передумов її становлення, основних етапів і
закономірностей її розвитку в контексті конкретно-історичної ситуації,
виокремлення домінуючих тенденцій та виявлення варіантів майбутнього
розвитку. Згідно з вимогами принципу об’єктивності, враховувалися всі
чинники й умови функціонування соціальної політики в Аргентині
зазначеного періоду. Використання зазначених методів і принципів
наукового пізнання обумовлювалося специфікою об’єкту дослідження та
реалізовувалося відповідно до поставлених завдань. Це дозволило
комплексно вивчити здійснення соціальної політики в Аргентині 1990-х
рр.: розглянути її становлення, виділити провідні тенденції
функціонування та сформулювати перспективні напрями її подальшої
реалізації.

У другому розділі – „Соціальні зрушення та зміна стратегії соціальної
політики в умовах реформування економіки Аргентини 90-х рр. ХХ ст.” –
проаналізовано зміни, які відбулися в структурі аргентинського
суспільства за час проведення неоліберальних реформ, а також простежено
трансформацію стратегії держави щодо соціальної сфери.

Показано, що базовим моментом історичного розвитку Аргентини 90-х рр. ХХ
ст. було проведення фінансово-економічних реформ, спрямованих на
подолання глибокої кризи, в якій ця країна (поряд з іншими країнами
Латинської Америки) перебувала впродовж „втраченого десятиліття” 1980-х
рр. Метою економічних перетворень була фінансова стабілізація та
досягнення стійкого економічного зростання. Конкретним засобом
реалізації цієї мети вбачалася зміна моделі економічного розвитку
країни: перехід від попередньої моделі імпортзамінної індустріалізації
(на основі державного протекціонізму і прямої участі в економічній
діяльності) до неоліберальної системи господарювання (на принципах
вільної ринкової економіки). Механізмами реалізації цих ідей стали
денаціоналізація та приватизація підприємств державного сектору,
лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, істотне скорочення
організаційної урядової структури, децентралізація державних функцій
управління. Однак, попри кардинальні економічні перетворення,
економічний розвиток Аргентини характеризувався нерівномірністю: періоди
значних економічних піднесень (1990-1994 рр., 1996-1997 рр.)
чередувалися з етапами настільки ж глибоких економічних спадів (1995 р.,
1998-2001 рр.), що було пов’язано з недосконалістю, внутрішніми
протиріччями функціонування фінансово-економічної сфери, а також
зовнішніми чинниками – впливом мексиканської 1995 р., азійської 1997 р.,
російської 1998 р. та бразильської 1999 р. міжнародних фінансових криз.
Підкреслено, що саме нестійкість економічного розвитку була важливою
умовою поглиблення соціальних проблем в Аргентині наприкінці ХХ ст.

Якщо в економічній сфері під час неоліберальних реформ принаймні
періодично відбувалися підйоми, то у соціальній сфері спостерігалися
переважно негативні процеси. Під час реформування економіки стали
виникати й загострюватися соціальні проблеми: зросло безробіття,
бідність та злиденність, погіршилася структура розподілу доходів.
Зростання безробіття зумовлювалося невідповідністю співвідношення попиту
і пропозиції на аргентинському ринку праці. Показано, що збільшення
пропозиції праці було викликане насамперед демографічними процесами –
зростанням загальної кількості населення країни та, щонайголовніше,
динамікою приросту економічно активного населення (ЕАН), що
пов’язувалося з активізацією трудової діяльності жінок і молоді. З
іншого боку, на ринку праці Аргентини у 1990-і рр. спостерігалося
обмеження попиту на трудові ресурси, пов’язане з особливостями
функціонування неоліберальної моделі – масовим розоренням національних
підприємств, які не витримали конкуренції в умовах лібералізації
торговельної діяльності та зменшення урядової підтримки; масовими
звільненнями працівників держпідприємств у ході денаціоналізації та
приватизації; скороченням попиту на працю на тлі втілення непрацеємних
технологій під час раціоналізації виробництва. Досить повільне зростання
попиту на працю на офіційному ринку праці, який виявив неспроможність
поглинати збільшення пропозиції трудоактивного населення, а також слабка
компенсаційна дія неформального сектору обумовили підвищення рівня
відкритого безробіття протягом 1990-2000 рр. від 8,6% до 15,4% ЕАН. Саме
зростання безробіття стало важливим фактором погіршення інших соціальних
показників – помітного збільшення частки населення за межею бідності та
злиденності, значного погіршення структури розподілу доходів. Простежено
зміни, які відбулися у соціально-класовій структурі населення країни.
Вони характеризувалися двома головними явищами – розшаруванням
середнього класу – основи соціальної структури Аргентини, та збільшенням
частки нижчих верств населення за рахунок приєднання до структурно
бідних кіл так званих „нових бідних” (колишніх представників середнього
класу, які виявили спадну соціальну мобільність). На загальне погіршення
умов життя населення Аргентини відреагувало як пасивними (шляхом
еміграції), так і активними (зростанням злочинності, масовими страйками)
формами протесту. Доведено, що загальний результат неоліберальних реформ
у соціальній сфері виявився негативним.

Перехід до політики, яка спиралася на принципи відкритої ринкової
економіки, суттєво вплинув на формування нової парадигми соціальної
політики. Її змістом стали: децентралізація управління соціальною
сферою, посилення ролі місцевих органів влади; приватизація системи
соціального забезпечення; адресність соціальних програм допомоги;
розвиток систем моніторингу та оцінки соціальних програм і проектів. За
рахунок приватного сектору, місцевих органів влади, громадських
організацій та міжнародних фінансових органів, насамперед, Світового
банку та Міжамериканського Банку розвитку (МАБР), зросла кількість
суб’єктів соціальної політики. Підкреслено, що трансформація стратегії
соціальної політики аргентинської держави була значною мірою обумовлена
змінами соціально-економічних реалій: новими орієнтирами економічної
політики уряду К.С. Менема, а також загальним погіршенням соціальних
показників.

У третьому розділі – „Державна політика в сфері соціально-трудових
відносин наприкінці ХХ ст.” – простежено трансформацію політики
аргентинського уряду на ринку праці в контексті формування ринкових
відносин.

На основі аналізу широкого кола законодавчих актів автором було
встановлено, що заходи уряду у соціально-трудовій сфері (прийняті
головно у першій половині 1990-х рр.), в першу чергу, були спрямовані на
надання гнучкості ринку праці та мобільності трудовим відносинам.
Зауважимо, що це обумовлювалося потребами досягнення
конкурентоспроможності аргентинських підприємців і загальною
лібералізацією соціально-економічних відносин. Зокрема, поширення
можливостей укладання тимчасових трудових договорів, полегшення
процедури звільнень, вільне розпорядження використанням робочого часу і
відпочинку мало створити умови для ефективнішої організації процесу
праці на підприємствах. До того ж нові норми трудового законодавства
розглядалися урядом як непрямі заходи сприяння зайнятості населення,
адже зниження вартості робочої сили (через скорочення внесків
підприємців у систему соціального захисту та зменшення вихідної
допомоги) мало заохочувати працедавців до створення нових робочих місць.
Виявлено, що в дійсності лібералізація трудового законодавства не
відіграла стимулюючої ролі, оскільки втручання уряду у сферу ринку праці
в першій половині 1990-х рр. передбачало вирішенння насамперед
економічних проблем, а не соціальних. Відсутність або слабка дія
компенсаційних механізмів ринкової нерівноваги уможливила істотне
погіршення соціально-трудових показників: зросло відкрите безробіття та
неповна зайнятість. Поширення тимчасових трудових договорів сприяло
збільшенню кількості робочих місць, не охоплених системами соціального
страхування, а також плинності складу трудових колективів. Обмеження
політичної сили профспілок на тлі роздержавлення і лібералізації ринку
праці обумовило зменшення соціально-трудових прав аргентинських
працівників.

Зауважимо, що у відповідь на помітне погіршення соціально-трудових
показників, змістом політики аргентинського уряду у сфері праці у другій
половині 1990-х рр. стало впровадження компенсаційних соціальних
програм, спрямованих на надання допомоги у працевлаштуванні окремих
категорій населення. Програми охоплювали не всіх безробітних, а лише ті
їх категорії, які визнавалися уразливими, насамперед, молодь та бідні і
низькокваліфіковані групи дорослого населення. В реалізації соціальних
програм активно застосовувався принцип адресності. Важливою умовою їх
здійснення стало впровадження системи моніторингу і оцінки. Задля
поширення попиту на трудові ресурси було розпочато також політику
підтримки дрібних і середніх підприємств, які в Аргентині історично
відігравали значну роль як важливі осередки зайнятості населення. Проте
зазначені адресні соціальні програми, впроваджені у другій половині
1990-х рр., суттєво не вплинули на покращення якісних показників
зайнятості. Вони лише дещо пом’якшили проблему безробіття шляхом
допомоги у працевлаштуванні окремих категорій населення на тимчасових
робочих місцях. Однак кількість безробітних в Аргентині була значно
більшою, ніж та, що її могли охопити соціальні програми. Інститут
страхування на випадок безробіття також не мав достатньої ефективності
через компенсаційне покриття лише формальної робочої сили. Автор
дотримується думки, що ефективне вирішення проблеми зайнятості населення
в Аргентині полягало у площині сталого економічного зростання.

TH

J|H

J

L

n

?

?

Ue

TH

J‚H

:F;”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020