ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Черноусов Андрій Миколайович

УДК 316.354:351/354:351.74:303.443.2

Соціальна експертиза програм взаємодії міліції і населення

Спеціальність 22.00.04.– спеціальні та галузеві соціології

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків — 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх
справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор Соболєв Василь
Олександрович Харківський національний університет внутрішніх справ,
начальник лабораторії соціальної та психологічної роботи в ОВС України

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Лисиця Надія
Михайлівна, Харківський національний економічний університет, професор
кафедри міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної
діяльності

кандидат соціологічних наук, доцент

Михайльова Катерина Геннадіївна, Харківській гуманітарний університет
„Народна українська академія”, завідувачка кафедри соціології

Провідна установа: Інститут соціології НАН України, відділ соціальної
експертизи, м. Київ

Захист відбудеться 19 листопада 2005 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.700.06 у Харківському національному
університеті внутрішніх справ за адресою 61080, м. Харків, проспект 50
— річчя СРСР, 27.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського
національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м.
Харків, проспект 50 — річчя СРСР, 27.

Автореферат розіслано 18 жовтня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лапшина В.Л.

ЗАГАЛЬНА характеристика РОБОТИ

Актуальність теми. Радикальні зміни, що відбуваються в економічній,
політичній та духовній сферах українського суспільства, призвели до змін
пріоритетів у взаємовідносинах держави, її інститутів і громадянського
суспільства, механізмів і цінностей у таких взаємовідносинах. Це
стосується і взаємовідносин між таким державним інститутом як органи
внутрішніх справ і їхньої складової, міліцією, і громадськістю. У
взаємовідносинах міліції з населенням довгий час пріоритетна увага
приділялася боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку. За
таких умов проблеми охорони та захисту прав і свобод громадян, їхніх
законних інтересів та безпеки розглядались як похідна від реалізації
двох перших. Такий підхід використовувався і при оцінці роботи органів
та підрозділів внутрішніх справ. Оскільки робота правоохоронних органів
переважно була „закритою” темою, то публічних досліджень щодо проведення
соціальної експертизи взаємовідносин між міліцією і населенням практично
не було, а ті поодинокі проекти були винятком у потоці наукових
розробок, присвячених діяльності міліції. Це сприяло появі робіт із
соціальної експертизи щодо розробки і впровадження різних напрямків
політики держави і приватного сектора у сферах економіки, духовного і
соціального життя. Вибір Україною шляху до дeмoкpaтичнoгo суспільства,
інтеграції в Європейський Союз вимагає від органів внутрішніх справ
України побудови організаційної структури і впровадження принципів
взаємовідносин із населенням у відповідності до міжнародних стандартів,
вимог Конституції України і національного законодавства. Зокрема,
міжнародні нормативні документи рекомендують у взаємовідносинах поліції
(міліції) з населенням переходити на роботу за цільовими програмами,
надання соціальних послуг різним категоріям населення. Програми
взаємодії можуть охоплювати участь агентів цивільного суспільства у
відборі персоналу на службу у міліцію, пошук злочинців, профілактику
правопорушень та злочинів або охорону правопорядку за місцем проживання.
Починаючи з кінця 90 – х років минулого століття, за ініціативою
керівництва МВС України взаємодія міліції та населення будується на
підставі конкретних програм. Так, у 1999 році була розроблена Комплексна
програма з удосконалення роботи з кадрами і підвищення авторитету
міліції на 1999 — 2005 рр.; у 2000 р. – Програма партнерських
взаємовідносин між міліцією та населенням на 2000 — 2005 рр; Комплексна
програма кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та
забезпечення законності і дисципліни на 2001 — 2005 роки. Протягом 2002
– 2003 років у Харківській області було проведено експеримент побудови
взаємодії міліції та населення за місцем проживання за конкретними
програмами.

Проблема соціальної експертизи програм взаємодії міліції та населення
актуальна і у теоретичному плані. Відбувається зміна цінностей,
пріоритетів та механізмів взаємовідносин міліції і населення.
Розширюється коло установ (суб’єктів), які проводять експертизу
взаємодії міліції та населення. Поряд із державними установами серед
суб’єктів соціальної експертизи з’являються представники недержавного
сектору – неурядові установи, об’єднання громадян, громадські рухи тощо.
При проведенні соціальної експертизи застосовуються інноваційні
складові: 1) орієнтація працівників міліції у взаємовідносинах з
населенням діяти за принципами професіоналізму, поваги до прав та свобод
людини, дотримання міжнародних стандартів; 2) сприяння у формуванні
відносин співробітництва, партнерства. Соціальна експертиза може
застосовуватися на макро – (держава — суспільство), мезо – (управління
МВС України у регіоні – обласна громада) та на мікро рівні (міський,
районний, селищний відділ міліції – місцева громада). Це дає можливість
розглядати соціальну експертизу як банк інформації про наявність норм,
цінностей, ідей, які сприяють встановленню партнерських взаємовідносин
міліції з населенням. Соціальна експертиза в основному застосовується
при оцінці результатів наукових досліджень, розробці та реалізації
наукових проектів.

Проте, лише лічені роботи присвячено експертизі або оцінці розробок і
впровадження програм при управлінні соціальними процесами. Відомо, що
взаємодія може проявлятись у вигляді конфлікту, компромісу або
співробітництва. У дисертаційному дослідженні взаємодія розглядається як
співробітництво. Такий підхід дає змогу розглядати програми як спосіб
розв’язання проблем, у вирішенні яких зацікавлені як міліція, так і
населення.

Ступінь наукового опрацювання проблеми.

Про необхідність оцінки рівня взаємодії міліції і населення вказано і у
Законах України „Про участь населення у охороні громадського порядку та
державного кордону”, „Про органи самоорганізації населення”, „Про
демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та
правоохоронними органами держави”, Указах Президента України „Про
додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та
громадських формувань з охорони громадського порядку”, а також у
відомчих програмах, у наказі МВС України від 15.03.2001 р. № 197 „Про
затвердження Інструкції з організації роботи органів внутрішніх справ
України по забезпеченню взаємодії з громадськими формуваннями по охороні
громадського порядку”. Безпосередньо проблеми соціальної експертизи
програм взаємодії міліції/поліції та населення розглядали у своїх
роботах такі вчені як Троянович Р., Ратц Х., Скоган У., Бек А., Бейлі
Д., Гольдштайн Г., Скольник Дж., Беннет Т.. У вітчизняній науці
емпіричними дослідженнями та аналізом впливу програм партнерства міліції
та населення займалися Бандурка О.М., Кравченко Ю.Ф., Соболєв В.О.,
Ярмиш О.Н., Рущенко І.П., Кондрат’єв Я.Ю., Болотова В.О., Московець В.І.
Значного розвитку вивчення моделей взаємодії поліції з громадами досягли
російські вчені: Єрмолович Г.П., Сальников В.П., Губанов А.В. Методам і
формам проведення соціальної експертизи присвячені роботи Ядова В.О.,
Лукова В.О., Антонюка Г.О., Афанас’єва В.Г., Курбатова В.І., Бестужева –
Лади І.В., Воронкова О.О., Саєнка Ю.І., Сидельникова Ю. В., Волкова
В.І., Саппи М.М., Лисиці Н.М., Міхальової К.Г.; роботи математиків та
кібернетиків у галузі експертних систем Глушкова В.М., Паніотто В.І.,
Бешелєва С. Д., Гурвіча Ф.Г., Дрідзе Т.М., Тощенко Ж. Т.

Об’єкт дослідження. Виходячи з актуальності й ступеню розробленості
проблеми, об’єктом дослідження було обрано соціальну експертизу як
складову управлінської технології.Предмет дослідження – зміст, форми і
основні тенденції розвитку соціальної експертизи програм взаємодії
міліції та населення.Метою дослідження є визначення шляхів оптимізації
діяльності органів внутрішніх справ на підставі впровадження системи
оцінки програм взаємодії міліції і населення. Задачі дослідження.
Виходячи з мети роботи, було поставлено такі задачі:

розробити теоретичну модель соціальної експертизи програм міліції і
населення, проаналізувати її структуру, функції, методи, норми, принципи
проведення тощо;

провести соціальну експертизу програм взаємодії міліції з населенням на
загальнонаціональному та регіональному рівнях і запропонувати практичну
технологію проведення соціальної експертизи таких програм;

вивчити, проаналізувати та узагальнити зарубіжний досвід впровадження
програм взаємодії міліції і населення, з урахуванням результатів їхньої
соціальної експертизи в умовах сучасної України.

розробити методичні рекомендації щодо проведення соціальної експертизи
програм взаємодії міліції та населення з метою їхнього подальшого
вдосконалення та використання доробок у повсякденній діяльності органів
та підрозділів внутрішніх справ;

розглянути можливості соціальної експертизи як форми громадського
контролю за діяльністю органів внутрішніх справ України.

Теоретико-методологічні основи та емпірична база дослідження. Теоретичну
основу дисертації складають наукові праці вітчизняних і зарубіжних
соціологів, соціальних працівників, правознавців, що присвячені аналізу,
технологіям проведення, використанню результатів соціальної експертизи
при прийнятті управлінських рішень. Методологічним фундаментом
дисертації виступає структурно — функціональна парадигма, що дозволяє
розглядати функції, місце соціальної експертизи взаємодії міліції та
населення в управлінні діяльністю органами внутрішніх справ. Методи
дослідження. Серед методів дослідження автор використовує
загальнонаукові методи: порівняльно-історичний метод для вивчення
процесу становлення соціальної експертизи у часовій перспективі; метод
системного аналізу для розгляду соціальної експертизи як системи, що
складається з взаємозалежних елементів, а також виявлення ролі кожного з
них. Конкретно-соціологічні методи: масове опитування населення та
працівників міліції з метою вивчення стану виконання програм взаємодії
міліції та населення, а також оцінки їхньої ефективності;
напівструктуровані інтерв’ю і фокус-групи з експертами — представниками
галузевих служб МВС України, представниками місцевих органів влади,
установ освіти, громадськості; контент — аналіз відомчої документації,
що регламентує діяльність органів та підрозділів з виконання програм
партнерства міліції та населення.

Емпіричну базу роботи склали матеріали досліджень, проведених автором у
складі групи дослідників науково-дослідної лабораторії соціальної і
психологічної роботи в органах внутрішніх справ, кафедри прикладної
соціології Національного університету внутрішніх справ у 2002-2003 роках
„Взаємопорозуміння, співробітництво правоохоронних органів та
населення”; опитано населення у Комінтернівському районі м. Харкова та у
с. Солоницівка Дергачівського району Харківської області (N=2000),
дільничних інспекторів підрозділів міліції вказаних територій (N=48); 14
поглиблених інтерв’ю з працівниками органів місцевого самоврядування,
директорами шкіл, начальниками ЖЕДів) та „Оцінка стану виконання
Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах
внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2000-2005
р.р.”; опитано працівників міліції у 18 регіональних управліннях
внутрішніх справ (N=2400), проведено 18 фокус – груп за участю
представників галузевих служб апаратів обласних та прирівняних до них
управлінь. Було також використано досвід проведення соціальних експертиз
вітчизняних та закордонних фахівців у зазначеній сфері. Валідність і
надійність отриманих результатів забезпечується взаємодоповненням
використаних методів (кількісних і якісних) і репрезентативністю
вибіркової сукупності.Зв’язок роботи з науковими планами і програмами.
Тема дисертації відповідає науковим завданням, що стоять перед
дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема,
пріоритетним напрямкам фундаментальних і прикладних досліджень
навчальних і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 — 2005
рр. (п. 3.1), (затверджених Наказом МВС України № 635 від 30.06.2002р.).
Тема дисертаційного дослідження виконана у рамках Програми розвитку
партнерських відносин між міліцією та населенням на 2000-2005 рр. та
Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах
внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2000-2005
рр. (п.7), затверджена Наказом МВС України від 30.06.2001 р.№ 515, є
складовою Головних напрямків наукових досліджень Національного
університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 рр. (п. 3.1), які схвалено
вченою радою НУВС, протокол №3 від 23.03.2001 р.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що отримано низку нових
результатів і узагальнень. А саме:

вперше запропонована теоретична модель соціальної експертизи взаємодії
міліції та населення, визначено і проаналізовано основні недоліки у
розробці і проведенні соціальних експертиз програм взаємодії міліції і
населення;

вперше запропоновано використання поняття „КОП — моделі” для детального
вивчення природи програм взаємодії поліції і громадськості та можливості
їхнього застосування в Україні;

отримав подальшого розвитку соціологічний підхід до аналізу соціальної
експертизи як управлінської технології;

уточнені основні етапи та логіка розвитку соціальної експертизи на
основі використання теорії комунікативної дії, що стало підґрунтям для
використання соціальної експертизи для оцінювання стратегічних та
пілотних програм взаємодії міліції та населення на макро-, мезо — і
мікро рівнях;

одержало подальшого розвитку практичне обґрунтування моделі міліцейської
діяльності, орієнтованої на громадськість, що дозволило уточнити склад
інституцій (суб’єктів), які беруть участь у проведенні соціальної
експертизи програм взаємодії міліції і населення.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у тому, що основні ідеї і
висновки роботи узагальнюють погляди на функції, методи, принципи
проведення соціальної експертизи міліції і населення і розширюють
наукове уявлення про соціальну експертизу як одну з найважливіших
управлінських технологій. Проведено оцінювання двох програм взаємодії
міліції та населення, одна — на загальнодержавному рівні, друга – на
регіональному.Висновки дисертаційного дослідження можуть бути
використані у практичній діяльності органів і підрозділів внутрішніх
справ, а також в якості підвалин реформування системи взаємодії міліції
з населенням та укріплення довіри населення до міліції. Крім цього,
основні результати дисертаційної роботи можуть бути використані службами
дільничних інспекторів міліції, центрів громадських зв’язків, відділів
по зв’язкам із населенням, навчальними закладами у процесі навчання
майбутніх правоохоронців. Результати проведених досліджень вже
використовуються у навчальному процесі, зокрема, у курсах „Робота з
громадськістю у поліції зарубіжних країн”, „Соціальна робота в органах
внутрішніх справ”, „Практикум PR в ОВС” для курсантів Національного
університету внутрішніх справ.Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне
дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський
підхід до визначення принципів, методів, функцій та технологій
проведення соціальної експертизи програм взаємодії міліції та
населення.Апробація результатів дослідження. Основні положення і
висновки дисертації відображено у 6 наукових публікаціях автора,
доповідях на методологічних і науково-теоретичних семінарах кафедри
прикладної соціології і науково-дослідної лабораторії соціальної і
психологічної роботи в ОВС Національного університету внутрішніх
справ, на науково – практичній конференції ад’юнктів та магістрів
Національного університету внутрішніх справ (Харків, 2002), на IX і X
Міжнародних наукових конференціях “Харківські соціологічні читання”
(Харків, 2003-2004 р.р.) та науково – практичній конференції „Актуальні
проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих учених” (НУВС, Харків,
2004).Публікації. Основні положення дисертації було викладено в 6
публікаціях у виданнях, що входять до переліку спеціалізованих видань із
соціологічних наук, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний
обсяг дисертації складає 194 сторінки. Список використаних літературних
джерел складається із 174 найменувань, додатки викладено на 15
сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуєтьсяобгрунтовується актуальність дослідження,
вюисвітлюється мета і завдання дослідження, його об’єкт і предмет,
зазначаються теоретико – методологічні засади й емпірична база
дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне
значення результатів, а також форми їх апробації.

У першому розділі “Торговля женщинами в Украине: составляющиеТеоретико –
методологічні підходи до вивчення соціальної експертизи”” проводится
историческо – сравнительный анализ походження соціальної
експертизиУкраине;визначаються основні сфери використання експертних
знань; выделяются основные підходи до визначення соціальної
експертизифакторы,женщинами; изучаются особенности, структура, функции,
содержание суб’єктно – об’єктний склад соціальної експертизи;
розглядаються соціальні програми як об’єкт соціальної експертизи,
критерії, норми та методи проведення соціальної експертизиУкраине.

В первом подразделе “Соціальна експертиза: поняття, умови виникнення та
логіка розвиткуУкраине” ддетально аналізує сфери застосування експертних
знань та наводить найбільш важливі, серед яких: судова експертиза,
медико – соціальна, екологічна, експертиза культурних цінностей,
професійна експертна діяльність та громадська експертизаиссертант
указывает, что торговля женщинами в Украине имеет долгую историю.
Соціальна експертиза є похідною від прогнозування, соціальної
діагностики та власне методу експертних оцінок у чистому вигляді.
Соціальна експертиза застосовується у соціології як один із найбільш
розповсюджених засобів отримання первинних соціологічних даних.
Історично соціальна експертиза пов’язана з вимірюванням економічної, а
згодом і соціально – економічної ефективності нововведень у різних
сферах суспільного життя.

Проведенный автором анализ демонструєпоказывает, єдиного підходу до
визначення поняття соціальної експертизи у соціологічній думці не існує.
Тому автором було запропоновано використання двох підходів до визначення
поняття та розуміння соціальної експертизи у цілому: когнітивного та
утилітаристського. До прибічників когнітивного підходу відносять
радянсько – російських та українських науковців, а до утилітаристів –
західних дослідників. Основні відмінності у підходах полягають у
ставленні до результатів соціальної експертизи, які у когнітивному
підході є самоцінністю, необхідні для подальшого пізнання соціальної
реальності, удосконалення соціологічного інструментарію. Ціннісна
складова соціальної експертизи програм дозволяє виявити здатність
взаємодії міліції і населення задовольнити потреби, інтереси обох
сторін. Тобто взаємодія стає тут як цінність, норма зв’язків між
відповідними суб’єктами суспільних відносин. Ціннісні властивості
програм взаємодії міліції і населення усвідомлюються, оцінюються. Оцінка
дає можливість визначити значущість програм взаємодії міліції і
населення для вирішення таких проблем як: забезпечення громадського
порядку, дотримання законності й правопорядку; захист і дотримання
основних прав і свобод людини; профілактика правопорушень і боротьба з
ними; виявлення і розслідування злочинів; надання допомоги і послуг
населенню. Утилітаристський підхід зосереджується на впливі на
бенефіціарів, учасників програм, результатах програм, що експертуються,
взагалі на змінах проблемної ситуації, на яку було спрямовано соціальну
програму. Утилітаристський підхід зосереджується на результаті або тих
корисних наслідках, які спричинила програма або проект. У дисертаційному
дослідженні використано обидва підходи у комплексі, тому що перший дає
розуміння самого процесу виконання програми, а другий дає чітке уявлення
про результат роботи програми.

Визначення суттєвих ознак соціальної експертизи та її складових дозволяє
уточнити її значення у процесі формування і реалізації соціальних
програм і проектів. По-перше, соціальна експертиза має
науково-дослідницьку природу. По-друге, орієнтує на процес формування і
реалізації соціальних програм, тобто на способи виконання її цілей і
допомагає отримати відповідь: чи відповідає розроблений напрямок
реалізації програм потребам практики. По-третє, соціальна експертиза
пов’язана з оцінкою результатів реалізації цілей соціальних програм.
По-четверте, є стандарти (або ідеали, теоретичні моделі), згідно з якими
здійснюється порівняння. Коли інформацію про процеси та результати
зібрано, настає етап оцінки якості програми шляхом порівняння її
показників із певним комплексом очікуваних результатів.

Можна виділити три основних методологічних проблеми до дослідження
соціальної експертизи. Першу проблему можна визначити як вибір
парадигми, у рамках якої фахівець має намір провадити соціальну
експертизу. Хоча більшість авторів конкретно й не вказує обрану
концепцію, але за змістом публікацій це можна з’ясувати. Автор відносить
себе до найбільшої когорти науковців, які сповідають
структурно-функціональний аналіз. У цьому випадку обирається структурна
одиниця (наприклад, програма взаємодії міліції з населенням на
національному рівні), виявляються її функції по відношенню до
суспільства як соціальної системи, до оточуючого середовища (програма –
система органів внутрішніх справ, програма – громадянське суспільство,
програма – місцева громада тощо). На основі історико — порівняльного
аналізу розробляється нормативна модель функціонування програми, з якою
порівнюється реальна поведінка структурної одиниці, виявляються найбільш
слабкі прояви функцій структурної одиниці по відношенню до суспільства,
до соціального оточення або до себе, вимірюється їхня значимість для
розвитку системи і її елементів. Після цього формулюється ідея – брати
цю одиницю в якості об’єкта соціального управління, будувати під неї
спеціальну соціальну програму чи почекати, або взагалі відхилити намір
щось робити з цією групою заходів соціальної політики, або вирішувати
її, наприклад, шляхом застосування адміністративних методів.

Друга проблема методологічного напрямку стосується методів проведення
соціальної експертизи. У практиці існує два основних підходи до оцінки
соціальної політики – кількісний і якісний. Жорсткий кількісний підхід
щодо соціальної експертизи соціальних програм спрямовано на аналіз
причинної обґрунтованості явищ і процесів, якісний – на їх опис і
отримання прямих, звичайних суджень різних учасників на різних етапах
розробки і впровадження соціальної програми.

Третя методологічна проблема стосується вибору методів соціальної
експертизи цілей соціальних проектів та програм, способів їх реалізації,
оцінки роботи державних служб, результатів впровадження.

УВо втором подразделе „Функції та типології соціальної
експертизихарактеристик”, асоціальну експертизу як специфічний вид
діяльності, визначає її функції взагалі та при оцінюванні програм
взаємодії міліції та населення зокремавтор, рассматривая торговлю
женщинами как вид латентных социальных отношений, предпринимает попытку
определения места этого понятия в современной социологии. Серед
найважливіших необхідно виділити діагностичну та прогностичну функції,
тому що саме вони відбивають сутність соціальної експертизи в управлінні
соціальними програмами. ,Диссертант ючись на структурно – функціональну
парадигмусмысле,у структурі соціальної експертизи (оцінюванні) виділяє
п’ять основних структурних елементів: мета соціальної експертизи,
стандарти (норми, критерії) соціальної експертизи, систематична оцінка,
сукупність експертних методів, результати застосування експертних
методіво есть как фундамента существования общества, условия,
предпосылки и результата взаимодействия людей. Метою соціальної
експертизи є встановлення відповідності діяльності органів державної
влади, інших соціальних інститутів та організацій соціальним інтересам
громадян та завданням соціальної політики, а також формування пропозицій
для досягнення цієї відповідності.

В работе указывается, чоб’єктами соціальної експертизи виступають:
нормативно – правові акти (закони, укази, постанови), національні,
регіональні, місцеві цільові соціальні програми та проекти, державні
концепції в області соціальної політики, звіти про діяльність, на базі
яких приймаються рішення органів державної влади, органів місцевого
самоврядування. Суб’єктами соціальної експертизи на першому рівні можуть
виступати різні органи державної влади та посадові особи, громадські
організації тощо. До суб’єктів другого рівня можна віднести окремих
дослідників (дослідницькі колективи), практичних працівників із системи
„замовника”, авторитетну референтну групу.

УВо третьому второмподразделе „Соціальні програми як об’єкт соціальної
експертизи, критерії, норми і методи соціального
експертуванняхарактеристик” на підставі використання програмного підходу
розглядається зміст, структура, завдання, фінансування впровадження
соціальних програм у соціальній політиці. соціальні програми, як канал
реалізації соціальної політики держави, автор доходить висновку, що
єдиним способом визначення успішності/неуспішності програми є соціальна
експертиза. Соціальна експертиза програми обов’язково проводиться на
підставі критеріїв або норм оцінювання (порівняння). Автор,
використовуючи постулат М. Вебера про відносну усталеність цінностних
критеріїв, доводить, що такі критерії можуть використовуватися при
проведенні соціальної експертизи. Так, в основі більшості критеріїв, які
застосовуються у соціальній практиці показників, лежать критерії
мінімальності. Критерії оптимальності у соціальній практиці
застосовуються у значно меншому ступені у зв’язку зі складним перекладом
їх до системи показників.

B

1/4

3/4

( * N ? O

X

Z

O

O

o

?????

B

( * O

O

?????????

?O

d?1$^„

BУ силу того, що соціальні завдання належать до класу
багатокритеріальних завдань, вони припускають, за визначенням, вибір
рішень, які є оптимальними за декількома критеріями якості. Тому,
дисертант пропонує використовувати інтегральний критерій, що у
методологічному плані являє собою декілька систем критеріїв та
показників соціальної експертизи, кожна з яких набуває достатньої
цілісності у зв’язку з обраним інтегральним критерієм, який покладено у
його підвалину. Поряд із використанням соціальних критеріїв аАвтор у, що
при проведенні соціальної експертизи використовуються норми, згідно з
якими й проводиться оцінювання.

Особливого значення дисертант надає описанню методів соціальної
експертизи, серед яких: метод експертних оцінок, метод фокус — груп,
більш складний метод ситуаційного аналізу, метод складання сценаріїв,
метод Дельфи, метод комісій, метод мозкової атаки, анкетний метод, метод
поглибленого інтерв’ю, метод віднесеної оцінки, контент – аналіз. У
технологічному зв’язку з методами автором розглядаються етапи проведення
соціальної експертизи: формування робочої групи; уточнення результатів,
що необхідно виміряти; виділення показників для виміру результатів,
вибір методів і розробка інструментарію дослідження; безпосереднє
проведення виміру (включаючи пілотажне); проведення аналізу отриманих
результатів і підготовка звіту.

Таким чином, соціальна експертиза соціальної програми є складним
процесом, що має свою структуру, методи, критерії та норми оцінювання,
що у комплексі здатні забезпечити валідні та надійні оцінки соціальної
програми, проекту чи політики у цілому. За Вамирезультате проведенного
анализа, автор дійшов висновкуприходитк выводу, чметодологический
фундамент эффективного исследования соціальної експертизи можно строить
підставіоснове структурного функционализмаа, что позволяет изучать
соціальну експертизу соціальних програм как частину управлінської
діяльності у сфері управління соціальними програмами та проектами.

В другому розділі 1.”Використання соціальної експертизи для оцінки
програм взаємодії міліції та населення в Україні” автор ипроводит
детальне описання теоретичної та практичної моделей здійснення
соціальної експертизи програм міліції та населення як на
загальнонаціональному рівні, так і на регіональному. Розглядаються
результати соціальної експертизи двох впроваджених програм взаємодії
міліції та населення: Комплексної програми кадрової політики та
зміцнення дисципліни на 2000-2005 роки та запровадження моделі
поліцейської діяльності, заснованої за підтримки громадськості в Україні
(на прикладі експерименту на території Комінтернівського району м.
Харкова та с. Солоницівка Харківської області).

У першому підрозділі “Оцінка стану виконання заходів у сфері зв’язків із
населенням та підвищення авторитету органів внутрішніх справ в рамках
Комплексної програми кадрової політики та зміцнення дисципліни на
2000-2005 роки” автор реалізує практичну модель проведення процесуальної
соціальної експертизи програми взаємодії міліції та населення на
загальнонаціональному рівні. Вперше у системі МВС України дослідницьким
колективом (до якого увійшов автор) було здійснено масштабну експертизу
загальнонаціональної програми, що включила 18 регіонів та біля 2400
експертів. Дисертант у рамках програми, проводить нормативну оцінку
заходів у сфері зміцнення зв’язків із населенням і підвищення авторитету
міліції (взаємодії). Дослідження дозволило зробити низку висновків щодо
перспективних напрямків роботи міліції із населенням:

значних змін іміджу міліції у свідомості громадськості за роки
функціонування Програми не відбулось. Причини цього носять як
об’єктивний, так і суб’єктивний характер. По-перше, неможливо змінити
свідомість людей, особливості їхнього менталітету за рік або навіть 3-5
років, цей процес значно довший. По-друге, стан матеріально-технічного
та кадрового забезпечення на цей час просто не дає змоги це зробити,
хоч майже в усіх областях України ведеться певна робота у цьому
напрямку;

нові громадські формування виникли на території 22% відділів. Але
учасники фокус-груп відмітили формальність функціонування правоохоронних
громадських формувань. Опосередковано про це свідчать дані опитування:
значна кількість експертів не змогла дати оцінку змінам складу
правоохоронних громадських об’єднань (по всьому масиву опитаних цей
показних складає 46%). Із наведеного ми бачимо, що роботу громадських
формувань сконцентровано на традиційних формах (добровільні народні
дружини, студентські загони з охорони порядку, позаштатні співробітники
міліції), які були закріплені у відомчих нормативних актах ще за часів
Радянського Союзу, а після його ліквідації перейшли до відомчої
нормативної бази сучасних органів внутрішніх справ України;

для активізації співробітництва з населенням, на думку експертів,
по-перше, треба збільшити матеріальне стимулювання громадян (54%),
по-друге, забезпечити анонімність співробітництва (28%), по-третє,
поліпшити інформованість населення про діяльність міліції та
удосконалити нормативну базу партнерської взаємодії (по 26%). Таким
чином, головними перешкодами у розвитку партнерства працівники міліції
вважають об’єктивні фактори. Щодо негативних аспектів, які
спостерігаються у межах системи органів внутрішніх справ, то їх як
гальма партнерства називає значно менша кількість опитаних. Так, низький
рівень професіоналізму працівників виділило 18% експертів,
корумпованість у міліції – 13%, відсутність навичок міжособистісного
спілкування – 12%.

ЗаВ амирезультате проведенного анализа, автор розділяє стурбованість
експертів щодо необхідності створення більш прозорих та відкритих
структур у системі органів внутрішніх справ, але це має відбуватися не
за наказом зверху”, а разом із іншими структурними змінами у цілому
суспільстві. По – друге, такі заходи, як запровадження системи
моніторингового дослідження оцінки населенням діяльності міліції,
здійснити без залучення спеціалістів – соціологів, спеціального
фінансування, практично неможливо. По – третє, виконання вимог
Міністерства внутрішніх справ України щодо створення та функціонування
місцевої міліції знову ж таки пов’язане з реформуванням системи органів
внутрішніх справ у цілому, а просто відокремити й створити місцеву
міліцію, на наш погляд, неможливо.

женщинами УВо втором підразделе „Соціальна експертиза запровадження
моделі поліцейської діяльності, заснованої на підтримці громадськості в
Україні (на прикладі експерименту на території Комінтернівського району
м. Харкова та с. Солоницівка Харківської області)” автор, анализируя
практику діяльності міліції, доходить висновку, що частіше за все
працівники міліції, які зобов’язані налагоджувати партнерські відносини
з громадськістю, та маючи на це відповідні повноваження, не в змозі
створити нові форми та обмежуються поновленням діяльності загонів
добровільних народних дружин у вищих навчальних закладах та промислових
підприємствах, або добровільних помічників інспекторів державної
автомобільної інспекції. Більш того, через об’єктивні причини ці форми
взаємодії з населенням не можуть існувати у тому вигляді, як це було за
радянських часів, а нові форми, методи залучення громадськості до цієї
роботи та заохочення не розроблено, а ті що є не фінансуються. Практично
відсутні теоретичні і практичні знання у сфері налагодження
співробітництва населення та міліції. Така занедбана ситуація із
запровадженням нових форм взаємодії міліції і населення створила умови
для спроби апробувати англійський досвід роботи поліції із громадами в
українських умовах. Було запропоновано низку програм такої взаємодії,
яку б можна було запровадити на двох територіях з урахуванням
культурних, історичних і економічних особливостей України:
консультативні комітети/зустрічі дільничного інспектора міліції з
місцевими мешканцями, сусідська взаємодопомога, профілактика
злочинів/квартирних крадіжок, анонімна телефонна лінія “Зупини злочинця”
та взаємодія міліції зі школами.

Автор вважає, що соціальна експертиза допомогла сформулювати існуючі
проблеми. Так, міліція й населення усвідомлюють необхідність взаємодії,
створення нових громадських об’єднань, удосконалення та зміни ставлення
обох сторін до взаємодії. Так, якщо у 2000 році, перед початком
експерименту, 61% населення с. Солоницівка й 58,2% мешканців
Комінтернівського району м. Харкова вказували на необхідність
налагодження більш тісної взаємодії між місцевими мешканцями та
міліцією, то у 2002 році, після завершення експерименту, ці показники
зросли до 63,2% й 70,4% відповідно. У той самий час значна кількість
опитаних погано уявляють, у яких ефективних формах це могло б
здійснюватися. Так, серед причин, що заважають активізації взаємодії
міліції та населення, на думку працівників міліції, перше місце посідає
відсутність платні за допомогу міліції (67,2%). Добровільна допомога
міліції сприймається пересічним громадянином не як „самодопомога” в
оздоровленні криміногенної ситуації у районі проживання, а як
безоплатна, непрестижна праця, що потрібна лише міліції.

Таким чином, проведені соціальні експертизи програм взаємодії міліції і
населення на загальнонаціональному та регіональному рівнях
продемонстрували необхідність отримання зворотного зв’язку від
бенефеціарів, виконавців програм. На підставі цього автор пропонує
запровадити обов’язкову соціальну експертизу для усіх програм взаємодії
населення та міліції, яка б дозволила систематично відслідковувати зміни
стану соціального об’єкту, у нашому випадку — взаємодії населення та
міліції, вносити відповідні та вчасні корегування, напрацьовувати
практичні рекомендації для органів та підрозділів внутрішніх справ.

В третьем разделе „Використання зарубіжного досвіду програм взаємодії
поліції з населенням та їх соціальної експертизиУкраине” автор на
підставі методів системного аналізу, порівняння, досліджує особенности
развитияформ та методів роботи поліції зарубіжних країн із громадськістю
(громадами), оцінювання цих програм, використання оцінок в управлінській
діяльності поліції, а також пропозиції щодо можливості впровадження
окремих програм взаємодії поліції з громадськістю у роботу української
міліції.

У першому підрозділі „Використання зарубіжного досвіду роботи програм
поліцейської діяльності, орієнтованій на громадськість (COP – community
oriented programs)Украине” автор, використовуючи метод системного
аналізу, доводить, що найбільш ефективними у використанні так званих КОП
— моделей є Сполучені Штати Америки, Великобританія та Канада. Так
сталося, що назву „КОП” використовують практично всі служби по роботі з
громадськістю вказаних країн у своїх PR – і пабліситі кампаніях, тому що
ця абревіатура у перекладі з англійської „community-oriented programs”
означає „програми, орієнтовані на громадськість”. Результати проведених
соціальних експертиз провідних американських університетських центрів із
проблем поліцейської діяльності, орієнтованої на громадськість,
формулюють таку діяльність як особливий децентралізований підхід,
спрямований на зменшення правопорушень, безладдя та страху перед
злочинністю за рахунок інтенсивного залучення окремих поліцейських у
громаду на довгий термін так, щоб можна було встановити добрі стосунки з
населенням. Дисертант переконаний, що без розбудови системи місцевої
міліції, переходу її до підпорядкованості місцевим органам влади,
виборів начальників місцевих міліцейських управлінь, робота у напрямку
налагодження взаємодії міліції та населення буде просуватися надто
повільно.

У другому підрозділі „Аналіз та можливості використання програм,
орієнтованих на громадськість в УкраїніУкраине” дисертант за допомогою
порівняльного методу пропонує низку системних змін у роботу органів
внутрішніх справ України з налагодження практичної взаємодії із
населенням (місцевими громадами). Робиться акцент на розмаїтті підходів
до реалізації КОП — моделей, рівнів реалізації та фінансування програм
взаємодії поліції і громади, участі громадян у визначенні стратегічних
напрямків забезпечення безпеки районів за місцем постійного проживання.
Також розглядається суб’єктно – об’єктний склад, джерела фінансування
програм, ролі поліції та окремих офіцерів. Усе викладене дозволяє
зробити висновок, що запровадження КОП – моделей роботи поліції не є
тимчасовою програмою, а являє собою систему роботи поліції, яку
побудовано залежно від потреб місцевої громади.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження і
сформульовано рекомендації. Дисертант акцентує увагу на тому, що:

В українській державі та у Міністерстві внутрішніх справ України
зокрема, приймається та впроваджується чимало програм, якими заплановано
реформування цілих сфер правовідносин, регулювання окремих видів
діяльності тощо. Але досі на державному рівні не прийнято
нормативного акту (закону чи підзаконного акту) про обов’язкове
проведення соціальної експертизи соціальних програм, проектів,
нормативних актів. Прийняття соціально важливих рішень не спирається на
комплексні дослідження спеціалістів у соціальній політиці, не
враховуються результати широкомасштабних соціологічних досліджень.
Соціальне експертування програм взаємодії населення та міліції повинно
носити постійний характер, а не тільки „на вході” та „на виході”. Мова
йде про створення системи моніторингу, так званої „оцінювальної панелі”,
за допомогою якої проводилася б оцінка всіх програм, які реалізовуються.
Створення та використання моніторингової панелі надало б можливість
оперативного корегування ходу виконання програм, переспрямування
фінансового забезпечення, а також пріоритетів, які виникли у ході
програми. Процесуальне оцінювання є потужним інструментом у проект –
менеджменті та здатне значно підвищувати ефективність імплементованих
програм та проектів.

Вивчення зарубіжного досвіду організації взаємодії поліції та населення
дозволило проаналізувати систему складання планів заходів безпеки та
утворення рад безпеки на регіональному та місцевому рівнях. План заходів
безпеки складається поліцейським департаментом на рік/півроку, у якому
детально викладаються аналіз поточного стану криміногенної обстановки у
районі обслуговування, прогнози її розвитку на наступний рік, кошторис
видатків поліції, результати моніторингових опитувань громадян щодо їх
відчуття безпеки та задоволеності роботою поліції. Використання в
Україні досвіду роботи рад безпеки на місцевому рівні є одним з ключових
аспектів успішної діяльності місцевої міліції.

Дослідження підтвердило поки що недостатній рівень урахування
громадської думки (близько 40% опитаних працівників міліції) щодо
методів роботи міліції, напрямків взаємодії з населенням. Побудова
програм взаємодії міліції та громадськості у демократичній державі
повинна повністю базуватися на потребах та тривогах місцевих громад, а
звідси й мати регіональну основу та фінансування. Як свідчить практика
дослідження, загальнодержавні програми не можуть забезпечити однаковий
рівень виконання в усіх регіонах, врахувати всі особливості, а можуть
лише забезпечити нормативну підтримку функціонування таких програм на
регіональному рівні: в області, районі, місті, селі. Соціальна
експертиза експерименту впровадження нових моделей поліцейської
діяльності у Комінтернівському та Дергачівському районах м. Харкова та
Харківської області продемонструвала успішність територіального
(регіонального) підходу до взаємодії, хоча впровадження вказаних програм
також потребує корегувань.

Роль громадських організацій, формувань, місцевих громад, окремих
активних громадян залишається досить незначною, але лише варто
запропонувати ініціативу і вона буде підтримана. Загалом близько 80%
опитаних громадян відповіли, що готові безумовно або при наявності
визначених умов допомагати міліції. Це, на нашу думку, є благодатним
ґрунтом для удосконалення роботи з громадськістю, тому що не потребує
витрати додаткових ресурсів зі стимулювання активності населення. За
умови існування громадських формувань з охорони порядку та сприяння
міліції 60% працівників, за даними опитування, співпрацюють із ними,
серед яких, в основному, добровільні народні дружини у різних варіаціях
та позаштатні співробітники. Такі формування є досить застарілими та не
завжди ефективними у нових умовах міліцейської діяльності, а нові
громадські формування виникли лише у 22% відділів, що є критично малим,
зважаючи на нагальну необхідність їхнього впровадження по всій території
України.

Необхідно активно впроваджувати інноваційні технології, форми та методи
роботи з громадськістю, які постійно напрацьовуються відомчою наукою.
Наприклад, у Національному університеті внутрішніх справ протягом
останнього десятиліття проведено чимало досліджень, апробовано нові
форми взаємодії міліції та населення, розроблено методичні рекомендації
з їхнього впровадження. На жаль, ці напрацювання не отримують широкого
впровадження та носять експериментальний характер. Такому ставленню є
низка причин, серед яких: обмежене фінансування, слабка активність
громадян та громадських організацій, небажання окремих працівників
приділяти питанню взаємодії з населенням достатньої уваги, організаційно
– структурні перешкоди тощо.

Соціальна експертиза програм взаємодії міліції і населення повинна стати
формою громадського контролю за діяльністю органів та підрозділів
внутрішніх справ. Так, Законом України „Про демократичний цивільний
контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави”
передбачено проведення громадської експертизи проектів законів,
рішень, програм, результати яких є обов’язковими для врахування при
прийнятті рішень щодо реалізації останніх.

Як підсумок проведеного дослідження вважаємо за доцільне внести такі
зміни у систему роботи по взаємодії органів та підрозділів міліції з
населенням:

при запровадженні програм взаємодії міліції та населення обов’язкове
проведення соціальної експертизи;

при розробці програм взаємодії населення та міліції обов’язкове
залучення фахівців – науковців із метою впровадження нових форм
взаємодії та оцінки їхньої ефективності;

розробити та впровадити курси підвищення кваліфікації для працівників
усіх служб за тематикою взаємодії міліції та громадськості, запровадити
новий курс, присвячений технологіям взаємодії міліції та населення в
Україні;

запропонувати регіональним органам внутрішніх справ активізувати роботу
з населенням, громадськими організаціями та територіальними громадами з
реанімації старих та впровадження нових форм взаємодії міліції та
населення;

проводити роз’яснювальну роботу серед представників бізнесу про
необхідність спільними зусиллями впроваджувати програми взаємодії
міліції та населення, що у свою чергу зробить бізнес соціально
відповідальним та впорядкує канали взаємодії бізнесу та міліції;

інспектори по зв’язкам із населенням повинні безпосередньо у підрозділах
здійснювати взаємодію міліції з населенням. Необхідно переглянути
функціональні обов’язки інспекторів по зв’язках із громадськістю та
частково дільничних у бік збільшення часу для роботи з населенням,
налагодження каналів взаємодії з населенням, проведення спільних заходів
з населенням. Пропонуємо позбавити дільничних інспекторів обов’язків із
проведення дізнання у кримінальних справах, обов’язків із розкриття
злочинів у зв’язку з тим, щоб вивільнити час для роботи з населенням.

Результати дослідження наочно демонструють, що сучасні демократизаційні
процеси в українському суспільстві вимагають від громадян участі в
управлінні державою, особливо на регіональному та муніципальному рівнях.
Це означає висунення нових вимог до форм організації взаємодії органів
влади, зокрема міліції, з громадськими організаціями, об’єднаннями
громадян та територіальними громадами. Активне залучення громадян до
правоохоронної діяльності, створення двобічних рівноправних стосунків
між міліцією та населенням дозволить створити більш безпечні умови
життя.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ:

Черноусов А.М. Роль поліції у сучасному суспільстві // Вісник
Національного університету внутрішніх справ, № 18, 2003 р. – с. 477-482.

Черноусов А.М. Теоретичні підходи до визначення поняття „соціальна
експертиза” // Вісник Міжнародного слов’янського університету, № 4, т. 5
Серия „Социология”, с. 44-45.

Черноусов А.М. Використання методу нестандартизованого інтерв’ю в оцінці
взаємодії міліції та населення (на прикладі експерименту “Introducing
Community Policing in Ukraine” у Комінтернівському районі м. Харкова та
у Дергачівському районі Харківської області)// Вісник НУВС №20/2003, с.
163-169.

Черноусов А.М. Процесуальна експертиза соціальної програми: досвід
прикладного дослідження // Збірник наукових праць „Методологія, теорія
та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства”. – Харків,
2003 р. – с. 355-359.

Черноусов А.М. Технології оцінювання (експертизи) ефективності
соціальних програм // Право і безпека, №3’3, 2004 р. — с.236 – 238.

Черноусов А.М. Поліція орієнтована на громадськість: огляд
зарубіжного досвіду // Збірник наукових праць „Методологія, теорія та
практика соціологічного аналізу сучасного суспільства”. – Харків, 2004
р. – с. 310-313.

АННОТАЦІЇ

Черноусов А.М. Соціальна експертиза програм взаємодії міліції і
населення — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
фахом 22.00.04 .- “спеціальні та галузеві соціології”. – Харківській
національний університет внутрішніх справ, Харків, 2005.

У дисертаційному дослідженні було вперше запроваджено теоретичну і
практичну модель соціальної експертизи взаємодії міліції і населення в
Україні. Об’єктом дослідження стала соціальна експертиза як складова
управлінської технології, а предметом дослідження – основні тенденції
розвитку, змісту і форм соціальної експертизи взаємодії міліції та
населення. Дослідження, що було проведене на підставі обраної
теоретичної моделі і методик, дозволило автору виявити методи проведення
соціальної експертизи, норми, критерії та принципи експертування
соціальних програм; розглянути суб’єктно – об’єктний склад соціальної
експертизи програм взаємодії населення і міліції; провести соціальну
експертизу двох програм на загальнонаціональному та регіональному
рівнях. Автор також вивчає усталені форми взаємодії поліції та населення
у зарубіжних країнах та досвід їхнього соціального експертування,
проводить порівняльний аналіз та вносить пропозиції щодо змін існуючих
форм взаємодії населення і міліції. Отримані у ході дослідження дані,
надають можливість автору сформулювати пропозиції по оптимізації системи
взаємодії міліції та населення.

Ключові слова: соціальна програма, взаємодія міліції та населення,
соціальна експертиза, методи соціальної експертизи, оцінювання, форми
взаємодії, КОП – моделі, програмний підхід.

Черноусов А.Н. Социальная экспертиза программ взаимодействия милиции и
населения – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22. 00. 04. – “специальные и отраслевые социологии”,
Харьковский Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2005.

В диссертационном исследовании впервые реализована теоретическая и
практическая модель социальной экспертизы программ взаимодействия
милиции и населения в Украине. Объектом исследования стала социальная
экспертиза как составляющая управленческой технологии, а предметом
исследования – основные тенденции развития, содержания и форм социальной
экспертизы взаимодействия милиции и населения. Исследование, которое
было проведено на основе избранной теоретической модели и методик,
позволило автору раскрыть методы проведения социальной экспертизы,
нормы, критерии и принципы экспертирования социальных программ;
рассмотрен субъектно – объектный состав социальной экспертизы программ
взаимодействия населения и милиции; провести социальную экспертизу двух
программ на общенациональном и региональном уровнях. Автор также изучил
устоявшиеся формы взаимодействия полиции и населения в зарубежных
странах и опыт его социального экспертирования, проводит сравнительный
анализ и вносит предложения относительно изменений в существующих форм
взаимодействия населения и милиции. Полученные в ходе исследования
данные дают возможность автору сформулировать предложения по оптимизации
системы взаимодействия милиции и населения.

Ключевые слова: социальная экспертиза, социальная программа,
взаимодействие милиции и населения, методы социальной экспертизы,
оценивание, формы взаимодействия, КОП – модели, программный подход.

ABSTRACT

Chernousov A.N. Social expertise of community oriented militia
programmes – Manuscript.

Thesis for the scientific degree of the candidate of sociological
sciences by the speciality 22.00.04.- „special and branch sociologies”.
– Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2005.

In the dissertational research for the first time was realized
theoretical and practical model of social examination of militia
community – oriented programs in Ukraine. The object of the research
became a social expertise, as a component of managerial technology, and
the subject of research are basic tendencies of development, contents
and forms of social expertise of militia community – oriented programs.
The research, which was carried out on the basis of the chosen
theoretical model and techniques, allows the author to open methods of
realization of social expertise, norms, criterion and principles of
expertise of social programs; is considered subject and object structure
of social expertise of militia community – oriented programs; to carry
out social expertise of two programs at national and regional levels.
The author also studies the settled forms of interaction of police and
population in foreign countries and experience of its social expertise,
carries out the comparative analysis and brings in the offers concerning
changes in the existing forms of militia community – oriented programs.
The data, obtained in the course of the research, enables the author to
formulate offers on optimization of the system of militia’s interaction
with population.

Key words: social expertise, social program, interaction of militia and
population, methods of social expertise, evaluation, forms of
interaction, COP — models, program approach.

Відповідальний за випуск доктор соціологічних наук, професор Соболєв
Василь Олександрович

Похожие записи