ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Парунова Юлія Дмитрівна

УДК 141.7: 316.614

Соціалізація особистості в умовах трансформаційних процесів сучасного
суспільства

09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Сімферополь — 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії Таврійського
національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і
науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Кальной Ігор Іванович,

Таврійський національний

університет ім. В.І. Вернадського,

завідувач кафедри соціальної
філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Швецова Антоніна Вікторівна,

Кримський юридичний інститут
Харківського

національного університету
внутрішніх справ,

завідувач кафедри
соціально-економічних дисциплін

кандидат філософських наук, доцент

Горбань Олександр Володимирович,

Національна академія
природоохоронного та курортного

будівництва, завідувач кафедри
філософії та права

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса
Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться «12» жовтня 2006 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного
університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95038, м. Сімферополь,
проспект Вернадского, 4, конференцзал

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного
університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95038, м. Сімферополь,
проспект Вернадского, 4

Автореферат розісланий «5» вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
О.В. Зарапін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена особливостями процесів сучасного
соціуму, які можна назвати трансформаційними, тобто пов’язаними з
істотними порушеннями балансу кількісно-якісних змін, що визначають
певний вектор його розвитку. З одного боку, це трансформація
індустріального суспільства, з іншого боку — перебудова радянської
системи. Ці процеси стосуються й України, оскільки вона є частиною і
новоєвропейської цивілізації, і пострадянського простору.

Перерозподіл власності та політична нестабільність, а також глобалізація
та зростання ролі інформаційно-комунікаційних технологій в усіх галузях
життєдіяльності суспільства призводять до відчуження особистості від
суспільства, ускладнюють формування цілісної особистості, носія
гуманістичних цінностей. Свідомість сучасної людини, що формується в
різноманітних потоках комунікації, в умовах відсутності цілісної
культури та розпаду соціальних зв’язків, постає у вигляді мозаїчної
картини з орієнтиром на культ максималізму та нігілізму, з вектором на
акцентуацію та маргіналізацію.

За умов суспільних трансформацій відбувається природна зміна ціннісних
орієнтирів. Складається ситуація, коли в одній і тій же соціальній
системі співіснують різні, часом суперечливі ціннісні орієнтації. Процес
соціалізації — засвоєння людським індивідом знань, норм та цінностей
конкретного суспільства, які є значущими і для особистості, і для
суспільства, тому що дозволяють людині стати повноправним членом цього
суспільства, — набуває вигляду нестандартної ситуації. За таких умов
особистість втрачає стабільні соціальні пріоритети і знаходиться в
перманентному стані пошуку та вибору. Постає питання про те, які
ціннісні орієнтири вибрати, яку життєву стратегію визначити для себе як
пріоритетну, і, нарешті, відповісти на запитання «хто я?». Лише
ефективний механізм соціалізації, умовою якого виступає інтроекція і
який містить у собі момент проекції почуттів та устремлінь людини на
об’єкт інтересу, ідентифікацію з ним і закріплення ідентичності певними
символами, забезпечує людям можливість адаптуватися до існуючого
соціокультурного середовища шляхом адаптації політичної, правової,
етичної, естетичної, наукової, філософської та релігійної культури.
Внаслідок взаємодії з цим середовищем людина отримує можливість
сформувати уявлення про своє місце у світі, вибудувати світ своєї
суб’єктивної реальності, де вона знайде відчуття внутрішньої впевненості
та соціальної необхідності.

Переборовши жорстку радянську ідеологічну регламентацію, українське
суспільство опинилося в умовах ціннісного плюралізму. Внаслідок зміни
старої шкали ціннісних орієнтирів реальністю стають деструктивні чинники
соціалізації, що виявляються і в інтроекції, і в реалізації власне
механізму соціалізації на рівні проекції, ідентифікації та символізації.
Це призводить до відсутності узгодженості в суспільстві, відчуження
особистості. Від ступеня подолання подібної ситуації залежить рівень
соціальної стабільності та ефективність вирішення конфліктних сюжетів.

Ступінь наукової розробленості теми дослідження. Проблема соціалізації
особистості має міждисциплінарний характер. Вона розглядається в межах
соціальної філософії, філософської антропології, культурології та
аксіології. До неї звертаються соціальна психологія та педагогіка.

Для філософії ХХ-ХХІ ст. характерне посилення інтересу до проблеми
особистості в сучасному соціумі, її соціалізації. Серед напрямків, які
актуалізували цю тему — екзистеціалізм Ж.-П. Сартра та К. Ясперса, де
соціалізація зводиться до низки соціальних ролей, що протистоять
справжній сутності людини; концепція «масової людини»
Х. Ортегі-і-Гассета, що розкриває соціально-психологічний тип людини
натовпу; Франкфуртська філософська школа (Г. Маркузе, Е. Фромм,
Ю. Хабермас), що розглядає співвідношення загальнолюдського, соціального
та індивідуального; постструктуралізм (Ф. Гваттарі, Ж.Делез), у межах
якого розвивається концепція індивідуалізації, що приходить на зміну
соціалізації.

У вітчизняній філософії радянського періоду соціалізація особистості
розглядалася в загальному контексті марксисткої концепції людини.
Чималий внесок у розробку проблеми внесли також дослідники Б.Г. Ананьєв,
Є.О. Ануфрієв, В.С. Барулін, Л.П. Буєва, А. Г. Здравомислов,
Е. Б. Іллєнков, М. С. Каган, В.П. Кисельов, Л.Н. Коган,
В.В. Москаленко, И.И. Резвицький.

На пострадянському просторі, в умовах перебудови методологічної
парадигми, проявився особливий інтерес до проблематики соціалізації.
Особлива увага приділяється проблемі ідентичності людини в
трансформаційному суспільстві (М. В. Заковоротна, Є. Г. Трубіна).
Осмислення соціалізації як соціально-філософської проблеми, її
структурно-компонентний аналіз знаходить відображення в дослідженнях
учених Є. В. Антюхової, О. М. Васильєва, В. П. Воробйова,
Г. І. Ловецького, Д. Мандшира, К. С. Пігрова, Ю. М. Плюсніна,
В. М. Шитової.

У вітчизняній філософії проблеми соціалізації особистості знайшли своє
втілення в роботах І. І.  Кального, А. О. Ручки, В.Г.Табачковського,
О. Д. Шоркіна.

У соціологічній науці до зазначеної теми звертаються насамперед
представники «розуміючої соціології» та структурного функціоналізму
М. Вебер, Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Т. Парсонс, що розглядають особистість
як об’єкт соціалізації. Проблеми співвідношення соціалізації та
індивідуалізації цікавлять Ф. Гіддінгса, Г. Зіммеля. Ця ж проблема
піднімається й у символічному інтеракціонізмі Дж. Міда та теорії
«дзеркального Я» Ч. Кулі, у феноменологічній соціології П. Бергера,
Т. Лукмана, А. Шюца, які наполягають на тому, що особистість – це,
навпаки, суб’єкт соціалізації. Етапи соціалізації розглядає Г. Тард.
Сучасна соціологія звертається переважно до осмислення соціалізації
особистості в умовах формування інформаційного суспільства. Це
дослідження Д. Белла, З. Баумана, Н. Смелзера, О. Тоффлера, на
пострадянському просторі – І. Ю. Кисельова, В. В. Малахова, В.О.
Матусевич, К. Г. М’яло, Н. М. Федотової, В. Г. Полохала, І. П. Попової,
І. М. Растової, А. Г. Смирнової, Т. В. Хрієнко, В. А. Ядова.

Психологія розглядає проблему соціалізації з позиції її впливу на
психіку людини, взаємозв’язку в ній біологічного та соціального. До цієї
проблеми звертаються практично всі школи, що розробляють теорію
особистості (фрейдизм, біхевіоризм, гештальтпсихологія тощо). Зараз
впливовими напрямками в цій галузі є феноменологічний та когнітивний,
які сприймають людину не просто як пасивного реагента на соціальний
вплив, а як перетворювача, творця. На думку представників цих напрямків
(К. Роджерс, Х. Теджфел) людина засвоює в процесі соціальної взаємодії
лише те, що сприяє її самоактуалізації. Варто також відзначити роботи
Е. Еріксона, що зробив значний внесок у розробку концепції ідентичності.
У радянській та пострадянській психології проблеми соціалізації
досліджувались у роботах В. С. Агєєва, Г. М. Андрєєвої, О.Г. Асмолова,
Л. С. Виготського, І. С. Кона, К. В. Коростєліної.

У педагогічній науці на сучасному етапі проблема соціалізації
особистості вирішується в контексті особистісно-орієнтованої освіти,
витоки якої знаходимо в роботах К. Роджерса. До цього напрямку належать
дослідження Є. В. Бондаревської, А. І. Ковальової, О. В. Мудрика,
А. В. Петровського.

Проблема соціалізації особистості стала предметом пильної уваги
представників школи культурної антропології (К. Леві-Брюль,
К. Леві-Стросс, Б. Маліновський, Е. Тайлор). І хоча вони абсолютизували
вплив соціального середовища на особистість, ними було зроблено значний
внесок у вивчення генезису соціалізації особистості та каналів
соціалізації в архаїчних суспільствах. Вартою уваги також є типологія
культури М. Мід, підгрунтям якої став принцип взаємин між поколіннями.

Перераховані дослідження використовувалися при підготовці дисертаційної
роботи.

Широка зацікавленість темою соціалізації в сучасному світі ще раз
доводить своєчасність обраної теми та її значущість для вирішення
нагальних завдань. Але в сучасній науковій літературі низка питань, що
стосуються механізму соціалізації, зберігає свій проблемний характер.
Так, зокрема, не виявлено ті особливості процесу соціалізації, що
обумовлені рівнем та характером засвоєння соціокультурної традиції
відповідно до умов нового соціального середовища епохи постмодерну. Саме
цей аспект проблеми соціалізації виходить на передній план і заслуговує
особливої дослідницької уваги в умовах, коли стара шкала цінностей
втратила свою актуальність, а нова ще не склалася.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри соціальної
філософії Таврійського національного університету імені
В. І. Вернадського в межах комплексної теми «Громадянське суспільство та
специфіка його становлення в Криму» (державна реєстрація теми №
0102U001652).

Мета дослідження — виявити та дослідити особливості розвитку механізму
соціалізації особистості в умовах трансформаційних процесів сучасного
суспільства.

Мета дослідження потребує вирішення таких завдань:

розглянути «цінність» як ключову категорію механізму соціалізації;

схарактеризувати структуру соціалізації особистості;

визначити специфіку соціалізації особистості на різних етапах
становлення та розвитку європейської цивілізації;

дослідити особливості соціалізації особистості в умовах трансформаційних
процесів;

виявити специфіку умов та чинників механізму соціалізації особистості в
сучасному українському суспільстві;

простежити можливості соціалізації особистості в подоланні деструктивних
процесів.

Об’єктом дослідження є соціалізація як спосіб включення особистості в
метасистему «природа-суспільство-людина».

Предмет дослідження – специфіка соціалізації особистості в умовах
трансформаційних процесів сучасного суспільства.

Методологічну основу дослідження склали принципи об’єктивності розгляду
досліджуваного явища та конкретності істини, а також принципи
взаємозв’язку, взаємодії та взаємозумовленості елементів соціальної
системи. Системний та інтервальний підходи забезпечили можливість
адекватного сприйняття механізму соціалізації.

У дослідницькій практиці застосовувалися методи компаративістики,
структурно-функціонального аналізу, аксіологічної інтерпретації. Метод
компаративістики дозволяє з’ясувати, яким чином змінювалися напрямок та
форми соціалізації протягом історії, як здійснювався її зв’язок з
історичною епохою, які проблеми постали на сучасному етапі і які чинники
обумовили їхню появу. Структурно-функціональний метод покладено в основу
виявлення структурних елементів соціалізації, що сприймається як
процес, у межах якого особистість формується під впливом суспільства й
водночас конституює це суспільство. Метод аксіологічної інтерпретації
застосовувався при аналізі сучасного стану українського суспільства й
особливостей процесу соціалізації в ньому. В дослідженні широко
використовувалися загальлогічні прийоми аналізу та синтезу,
абстрагування й узагальнення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у таких положеннях:

встановлено, що першопричиною деструктивних процесів у суспільстві є
розмивання ціннісних орієнтирів;

виявлено взаємозв’язок механізму соціалізації та інтроекції. Інтроекція
забезпечує передумови й умови здійснення механізму соціалізації;

структура соціалізації особистості репрезентована як органічне ціле
трьох процесів: проекції почуттів та устремлінь людини на Іншого
(Інших), ідентифікації з цим Іншим та символізації (закріплення
досягнутого результату);

встановлено специфіку соціалізації особистості в конкретно-історичних
умовах: на стадії збереження порядку та за умов перехідних періодів;

виявлено тенденції та труднощі соціалізації особистості сучасного
суспільства, а саме: поява феномена контекстуально-лабільної
ідентичності; релятивізація цінностей; криза традиційних агентів
соціалізації; зростання ролі ресоціалізації та субкультурних утворень;

встановлено, що за допомогою ефективного використання механізму
соціалізації, заснованого на принципах діалогу та співробітництва,
компромісу та громадянської згоди, уможливлюється подолання
деструктивних процесів, пов’язаних із кризою цінностей, в умовах
трансформацій сучасного українського суспільства.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження. Результати
дослідження можуть бути використані у вузівській практиці викладання
дисциплін: соціальної філософії, культурології, соціології, а також
спецкурсів з практичної філософії. Результати дослідження можуть бути
також використані в організації соціальної роботи з орієнтацією на
становлення громадянської злагоди та діалог різних культур.

Особистий внесок здобувача є достатнім. Концепція, зміст, висновки
дисертації та тексти опублікованих статей підготовлені і викладені
автором самостійно. У статті, опублікованій у співавторстві з
І. І. Кальним та О. К. Шевченко, дисертантом викладено положення щодо
місця та ролі ідентичності в механізмі соціалізації особистості.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення
дослідження викладено у доповідях: на науково-практичній конференції
«Естафета поколінь» (Сімферополь, 21-22 листопада 2002 р.); на
міжнародній конференції «Суспільство та влада: можливості діалогу»
(Сімферополь, 22-23 травня 2004 р.); на науково-практичній конференції
«Крим: перспективи розвитку фізичної культури, спорту та туризму»
(Сімферополь, 14-15 квітня 2005 р.); на наукових конференціях Кримського
інституту бізнесу (21-22 квітня, 2005 р., 2006 р.). Низка положень
дисертації апробована автором у процесі викладання культурології.

Публікації. Результати здійсненого дослідження викладено в 9
публікаціях, із них 5 – у провідних фахових наукових виданнях України, 4
– тези виступів на конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел, що налічує 246 найменувань.
Повний обсяг дисертації – 211 сторінок, з яких 191 – основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується
ступінь її наукової розробленості, визначається проблемне поле,
формулюються мета та завдання, об’єкт і предмет дисертаційної роботи,
обумовлюється методологія дослідження, а також констатуються положення,
що складають новизну роботи.

У розділі I «Соціалізація як умова трансформації індивіда в особистість»
розглядається соціалізація особистості як об’єкт соціального пізнання,
аналізується роль ціннісних орієнтирів у процесі соціалізації,
визначаються ключові поняття, використані в дисертації (інтроекція,
проекція, ідентифікація, символізація).

Підрозділ 1.1. “Від поняття «індивід» до образу «особистість»”
присвячений аналізу різних підходів до осмислення соціалізації
особистості. Визначено такі поняття, як «особистість», «інкультурація»,
«адаптація», виявлені їхні взаємозв’язок та взаємозумовленість. Зроблено
висновок про те, що предметом соціалізації є індивід, а наслідком
соціалізації — особистість. Особистість, таким чином, виступає як
соціалізований індивід. Соціалізація є необхідною умовою адаптації до
соціального середовища, забезпечує стабільність соціальної системи.
Разом з інкультурацією, соціалізація дає можливість актуалізуватися,
визначити власні можливості та стратегію взаємодії з навколишнім світом.
Моделі соціалізації залежать від низки чинників, а на разі і від того,
яку стадію проходить соціальна система у своєму розвитку — стадію
становлення та збереження порядку чи стадію переходу до нового змісту.

Внаслідок соціалізації відбувається цілеспрямоване всебічне засвоєння
всіх видів соціальних ознак (цінностей, норм); логічне співвідношення
суспільних та особистісних інтересів; формується базисний тип
особистості конкретної соціальної системи.

У підрозділі 1.2. «Цінності як базове підгрунтя соціалізації
особистості» обгрунтовується положення про цінності, що є показником
розвитку суспільства, визначальним чинником соціалізації особистості.
Цінності, виконуючи функцією провідних засад життя, формуюють сутнісний
центр буття людини у світі. Вони складають ядро світогляду і визначають
життєдіяльність людини. Вибір ціннісних орієнтирів дає можливість людині
стати людиною в повному смислі цього слова і забезпечує можливість
існування суспільства. Цінності скеровують людські вчинки і способи
взаємин з іншими людьми. Тому соціалізація особистості є інтеріорізацією
тих цінностей, які вже були сформовані, пройшли перевірку часом і
отримали статус головних. Необхідність ціннісного визначення суспільства
загострюється в перехідні періоди, коли сформована система цінностей з
якоїсь причини стає неактуальною і не відповідає запитам часу. Ці
періоди супроводжуються руйнуванням духовних пріоритетів, економічного
та політичного устрою. Незважаючи на всю болючість трансформаційних
процесів особистість конкретного суспільства має у своєму розпорядженні
можливість вибору нових, більш прогресивних пріоритетів, виражених у
ціннісних орієнтаціях. Процес соціалізації стане успішним лише тоді,
коли суспільство прийде до ціннісного консенсусу, знайде свій стрижень,
на противагу тенденціям «атомізації». Цей факт доводить значущість ролі
ціннісно-нормативної сфери в механізмі соціалізації особистості.

У підрозділі 1.3. «Структура соціалізації особистості» розглядаються
умови та складові механізму соціалізації. Обов’язковою умовою
соціалізації особистості є інтроекція як включення індивідом у свій
внутрішній світ поглядів та засад оточуючих його людей, їхній
порівняльний аналіз. Складовими механізму соціалізації є проекція на
Іншого (Інших), ідентичність з Іншим та закріплення ідентичності певними
символами. Це дає можливість людині адаптуватися в соціокультурному
середовищі та завдяки йому сформувати уявлення про своє місце у світі,
побудувати світ своєї суб’єктивної реальності, де вона знайде відчуття
власної необхідності та впевненості у собі. Внаслідок засвоєння норм та
цінностей, формування певного ставлення до них особистість отримує
можливість вибудувати власну ієрархію буття, визначити стратегію своєї
поведінки в соціумі. Від процесу соціалізації особистості залежить
характер суспільних відносин і, відповідно, самовідчуття особистості.

У розділі II «Особливості соціалізації особистості на різних етапах
розвитку європейської цивілізації» досліджено соціалізацію особистості
на рівні класичних етапів розвитку європейської цивілізації та
перехідних періодів, визначено специфіку реалізації механізму
соціалізації в умовах трансформаційних процесів.

& J TH Z

K»Соціалізація особистості на межі історичних епох» було з’ясовано, що в
процесі становлення та розвитку європейської цивілізації послідовно
змінювали одна одну кілька моделей соціалізації особистості. Так, у
первісній культурі переважає копіювання, у античній культурі парадигми
космоцентризму – імітація, у Середні віки парадигми теоцентризму –
дізнавання, для Нового часу в межах парадигми антропоцентризму
(панраціоналізму) характерне моделювання. Соціалізація на рівні
класичних етапів становлення європейської цивілізації відрізняється
стабільністю та стійкістю. З розвитком суспільства ускладнюються моделі
соціалізації. Таке ускладнення супроводжується розширенням творчих
можливостей людини та умов її реалізації.

У підрозділі 2.2. «Сутнісні характеристики суспільних трансформацій та
соціалізації особистості» дослідження конкретно-історичного матеріалу
показало, що соціалізація особистості в умовах трансформаційних процесів
має власну специфіку. Оскільки соціалізація припускає наявність певної
ієрархії цінностей, а за умов суспільних трансформацій вони розпливчасті
та невизначені, буття особистості стає розбалансованим, втрачає чіткі
орієнтири. Внаслідок змін у ціннісно-мотиваційній сфері особистість
постає перед необхідністю перегляду своєї життєвої позиції. Це
найчастіше призводить до негативних процесів, коли нові цінності не
приймаються, ідентифікація з ними здійснюється на формальному рівні, а
особистість змушена мімікрувати заради виживання. Криза ідентичності
особистості, якою супроводжуються суспільні трансформації, досить болюча
для неї. З іншого боку, перехідні епохи збільшують простір свободи, у
межах якого з’являються новації в усіх сферах життя суспільства, а,
таким чином, розширюється діапазон вибору.

У підрозділі 2.3. «Специфіка сучасного стану європейської цивілізації»
обгрунтовується висновок про те, що сучасна західна цивілізація
знаходиться в стані переродження раціоналістичного проекту. На відміну
від перехідних періодів, що існували до цього, сучасний період
характеризується ціннісним плюралізмом, який стає нормою. Розмита
структура сучасного соціуму дає винятковий простір для самовираження,
коли класовий розподіл, відмінності між регіонами, віросповіданням,
етнічними меншинами втратили в сучасному світі свою первісну значущість.
Соціалізація особистості набирає нових ознак у зв’язку з проблемою
вироблення орієнтирів у гетерогенному та фрагментарному світі, де
реальністю стає скадність вибору в умовах постульованої рівнозначності.
Ці труднощі посилюються завдяки сформованим стереотипам. Те, що колись
називали кризою ідентичності, стає нормою в сучасному світі.
Спостерігається дисбаланс серед агентів соціалізації.

За умов кризовості таких традиційних агентів соціалізації, як родина та
освіта, на перше місце виходять СМІ та інші інформаційні технології.
Визначальну роль у механізмі соціалізації починають відігравати
субкультурні утворення і, насамперед, молодіжна субкультура.

У розділі III «Особливості соціалізації особистості в сучасному
українському суспільстві» розглядається специфіка соціалізації
особистості в сучасному українському суспільстві як суспільстві
перехідного етапу.

У підрозділі 3.1. «Ціннісні орієнтири сучасного українського суспільства
і криза ідентичності особистості» аналізується сучасний стан ціннісних
орієнтирів українського суспільства. Як і будь-якому суспільству, що
переживає трансформаційні процеси, Україні також притаманна ціннісна
непевність. Офіційно визнаними на даному етапі є цінності громадянського
суспільства: безпека, власність, свобода, справедливість та формальна
рівність, цінності діалогу та толерантності, компромісу та паритету. Але
на сучасному етапі більшість людей орієнтуються на вітальні цінності
малих референтних груп, насамперед родини, такі як безпека, матеріальний
добробут. Щодо традиційних цінностей громадянського суспільства, то на
мікрорівні вони знаходяться ще в стадії своєї адаптації.

У підрозділі 3.2. «Роль соціальних інститутів у забезпеченні адаптації
ідеї громадянської злагоди» йдеться про те, що на сучасному етапі
трансформації українського суспільства інститути соціалізації повинні
виконувати особливі завдання. Це адаптація громадянських цінностей, що
реалізуються не на рівні вертикалі влади, а актуалізуються на рівні
горизонталі комунікативних відносин. Це і підготовка людей до «непевного
майбутнього», де немає заздалегідь відомих відповідей на поставлені
часом запитання. Оскільки інститути соціалізації мають справу з таким
динамічним і мінливим явищем, як поведінка людей, то тут немає і не
може бути чітких рекомендацій, як вирішити поставлені завдання. Можна
лише запропонувати такі форми розв’язання проблем оптимальної
соціалізації як особистісно орієнтоване та випереджальне навчання;
відкрита освіта; практика діалогу та компромісу; вільна від тиску й
заангажованості діяльність засобів масової інформації; різнорівнева
допомога родині тощо. Подібні форми дають можливість закласти механізми
самореалізації, саморозвитку, адаптації, саморегуляції, самозахисту,
самовиховання, тобто ті властивості, які вкрай необхідні в нестабільному
мінливому світі. І хоча репрезентовані соціальні інститути зараз ще не
визначили до кінця свій потенціал в умовах перехідного періоду, вони
мають все ж у своєму розпорядженні можливість активно впливати на
майбутнє українського суспільства.

У підрозділі 3.3. «Можливі шляхи, принципи та форми подолання кризи
ідентичності» обгрунтовується висновок про те, що для подолання кризи
ідентичності необхідні спільні зусилля людини, суспільства та держави.
Особистість повинна перебороти в собі образ відчуженого світу, комплекси
радянської епохи, перейнятися почуттям відповідальності за ті процеси,
що відбуваються в суспільстві, зайняти активну громадянську позицію.
Держава ж повинна зробити ставку на громадянську ідентичність людей,
тому що лише вона уможливлює громадянську злагоду. Необхідна також
підтримка практики полікультуралізму, заснованого на принципах діалогу,
толерантності та компромісу. Для розвитку громадянського суспільства
необхідно заохочувати діяльність органів місцевого самоврядування, а
також формування суспільної думки як обов’язкового елементу
громадянського суспільства.

ВИСНОВКИ

З’ясовано, що підгрунтям соціалізації, її сутнісним центром є ціннісні
орієнтири. Завдяки своїй функції цінності утворюють ядро світогляду та
визначають діяльність людини, її вчинки та способи взаємин з іншими
людьми. Завдяки засвоєнню норм та цінностей, формуванню певного
ставлення до них, особистість отримує можливість вибудувати власне
уявлення про ієрархію буття і своє місце в ньому; визначити стратегію й
тактику своєї поведінки в соціумі. Сутність соціалізації особистості
саме й полягає в інтеріорізації тих цінностей, що є провідними в
соціумі. В умовах трансформаційних процесів система цінностей має
розмитий характер, тому соціалізація особистості ускладнюється.
Особистість переживає психологічний дискомфорт і відчуження від такого
соціуму, що не забезпечує їй чітких орієнтирів життя.

Структура механізму соціалізації містить у собі проекцію на Іншого
(Інших), ідентичність з Іншими та закріплення ідентичності певними
символами за умови інтроекції. Кожен зі структурних елементів
соціалізації має певні функції, тому порушення будь-якої з них
призводить до того, що процес соціалізації не досягає своєї мети. А від
процесу соціалізації залежить характер суспільних відносин і,
відповідно, самовідчуття особистості.

Тип суспільства обумовлює специфіку моделі соціалізації. Соціалізація
особистості первісної епохи відрізняється простотою механізмів та
відносною сталістю, тому що в ній домінує відтворення попередніх форм
соціальної поведінки, а девіації та новації зведені до мінімуму.
Соціалізація здійснюється на підставі копіювання. В епоху Античності
соціалізація особистості грунтується на імітації, а в Середні віки — на
ідентифікації з певним соціальним станом. В індустріальному суспільстві
Нового часу переважає ціннісно-раціональна діяльність. Зумовленість
соціального стану поступилася місцем необхідності усвідомленого
самовизначення. Саме в цей час соціалізація особистості набуває
проблемного характеру і ґрунтується на моделюванні можливих життєвих
ситуацій.

Соціалізація особистості в період суспільних трансформацій має власну
специфіку. Внаслідок змін у ціннісно-мотиваційній сфері особистість
постає перед необхідністю перегляду своїх життєвих позицій. Це може
призвести до негативних процесів, коли нові цінності не приймаються, а
ідентифікація з ними відбувається на формальному рівні. У такій ситуації
людина переживає кризу ідентичності. З іншого боку, перехідні епохи
забезпечують той реальний простір свободи, у межах якого з’являються
прогресивні соціальні та культурні новації.

Сучасна трансформація індустріального етапу розвитку європейської
цивілізації характеризується ціннісним плюралізмом, відсутністю чітко
заданих параметрів розвитку особистості, дисбалансом між
цілеспрямованими та стихійними агентами соціалізації. Процес
соціалізації особистості проходить у полікультурному просторі мінливого,
глобалізованого світу, що призводить до формування
контекстуально-лабільної ідентичності особистості. Те, що раніше мало
назву криза ідентичності, тепер стає нормою.

В інформаційному суспільстві, яке переживає процес формування, можна
виділити дві перспективи соціалізації: або подальше підпорядкування
особистості соціуму і тотальний контроль над нею засобами інформаційних
технологій, або розвиток творчих здібностей особистості завдяки тим
самим інформаційним технологіям, що може забезпечити перехід до
креативної моделі соціалізації, пов’язаної з соціокультурним,
інтелектуально-моральним розвитком особистості.

Сучасне українське суспільство знаходиться на перехідному етапі
розвитку. Стара система цінностей втратила свою актуальність, а нова ще
не склалася. Настає криза ідентичності, коли люди не знають про
перспективи їхнього життя. Криза ідентичності полягає в проблемному
переході від стабільної ідентифікаційної практики до
контекстуально-лабільної. Дослідження особливостей цього стану дало
можливість визначити його наслідки для особистості й суспільства. На
рівні одиничного воно виявляється в безпорадності, відчуженні від
усього, і навіть від самого себе, і призводить до неузгодженості в
суспільстві, відсутності в ньому відповідальності й солідарності, до
його маргіналізації. Незважаючи на всю складність такої ситуації, вона
має й деякий позитивний аспект. Особистість отримує можливість
продемонструвати свою родову сутність у виборі нових, більш прогресивних
пріоритетів, виражених у ціннісних орієнтаціях. Таким чином, оскільки
ідентичність відіграє роль своєрідного стабілізатора суспільства, то
необхідно вивести її з кризового стану, забезпечивши психологічний
комфорт особистості та свідоме ставлення до соціуму.

Аналіз ціннісних орієнтацій сучасного українського суспільства в умовах
соціокультурних трансформацій показав, що пріоритетними для сучасних
жителів України, на рівні буденної свідомості, є вітальні цінності
родини та родинних відносин; здоров’я, безпека, матеріальний добробут.
На офіційному рівні нові орієнтири вбачаються в цінностях громадянського
суспільства. Існує певна кореляція між цінностями буденної свідомості й
офіційними, але повністю вони не співпадають. Саме в їхньому узгодженні
та гармонізації вбачається можлива модель майбутньої соціальної
реальності. Оскільки більшість людей орієнтуються на цінності малих
референтних груп (насамперед це родина, а також угрупування людей,
об’єднаних професійною діяльністю, спільним навчанням тощо), то можна
зробити висновок, що перші кроки до адаптації ідей громадянського
суспільства на Україні вже зроблено.

Завдяки тому, що соціалізація особистості здійснюється за допомогою
певних соціальних інститутів — родини, етносу, системи освіти, засобів
масової інформації, перед цими інститутами постає завдання адаптації
цінностей громадського суспільства. Люди, пов’язані з діяльністю цих
інститутів, насамперед, повинні самі усвідомити необхідність
впровадження в масову свідомість тих цінностей, що виділені як
пріоритетні. Робота цих інститутів повинна бути спрямованою, насамперед,
на те, щоб забезпечити механізми самореалізації, саморозвитку,
адаптації, саморегуляції, самозахисту, самовиховання особистості. Ці
властивості вкрай необхідні в мінливому світі XXI століття.

Для подолання деструктивних процесів, що несуть із собою суспільні
трансформації на території України, необхідні зусилля і окремо взятої
особистості, і громадянського суспільства, і держави. Особистості
потрібно перебороти в собі образ відчуженого світу, включивши механізм
критики сущого і рефлексії належного. Суспільству потрібно забезпечити
умови реалізації поваги до свобод особи, її права на етнічну, мовну та
культурну самоідентифікацію. Державна політика повинна будуватися на
принципі компромісу та визнання як пріоритетною не
національно-державної, а громадянської ідентичності. Виникає
необхідність розвитку практики субсидіарності, тобто заохочення
ініціативи місцевого самоврядування, а також формування суспільної думки
як обов’язкового елементу громадянського суспільства.

Процес соціалізації особистості буде успішним лише тоді, коли
суспільство прийде до ціннісного консенсусу, чи, принаймні, сформує
ефективні механізми досягнення компромісу в ситуаціях конфлікту
цінностей, визначить чітку стратегію свого розвитку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті

Парунова Ю.Д. Концепции гражданского общества современной социальной
философии // Культура народов Причерноморья. — 2003. — № 43. — С.
281-284.

Парунова Ю.Д. Место и роль ценностей в механизме социализации //
Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 55. — С. 36-40.

Кальной И.И., Парунова Ю.Д. Шевченко О.К. Проблема идентичности в
условиях трансформации украинского общества // Учёные записки ТНУ им.
В.И. Вернадского. Философия. — Т.17 (56). – 2004. — №2. — С. 110-118.

Парунова Ю.Д. Институт образования в механизме социализации личности //
Учёные записки ТНУ

им. В.И. Вернадского. Философия. — Т.18 (57). — 2005. — №1. –

С. 80- 88.

Парунова Ю.Д. Концепции социализации человека ХХ века // Культура
народов Причерноморья. — 2005.- №61. — С. 119-123.

Тези

Парунова Ю.Д. Формирование современного исторического сознания молодёжи
как определяющий фактор социокультурного процесса в АРК // Материалы
научно-практической конференции, посвящённой 130-летию Симферопольской
татарской учительской школы. — Симферополь: Доля, 2003. — С. 175-179.

Парунова Ю.Д. Ценностные основы современного образования: проблемы и
подходы // Материалы VI научно-практической конференции Крымского
института бизнеса: «Научное обеспечение процессов реформирования
экономических отношений в условиях рыночной экономики». — Симферополь,
2005. — С.133-135

Парунова Ю.Д. Кризис идентичности и пути его преодоления // Материалы
межвузовской научно-практической конференции «Крым: перспективы развития
физической культуры, спорта и туризма». — Симферополь, 2005. — С.125-126

Парунова Ю.Д. Механизм социализации в мультикультурном обществе //
Актуальные проблемы философии: Материалы XXXV научной конференции
профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов (25-26
апреля 2006 г.) — Симферополь, 2006. — С.41-42.

Анотація

Парунова Ю.Д. Соціалізація особистісті в умовах трансформаційних
процесів сучасного суспільства. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03. — соціальна філософія та філософія історії. —
Таврійський національний університет
ім. В.І. Вернадського. Сімферополь, 2006.

У дисертації розглядаються особливості соціалізації особистості в умовах
трансформаційних процесів сучасного суспільства. Структура соціалізації
особистості представлена як органічне ціле трьох процесів: проекції
почуттів та устремлінь людини на Іншого (Інших), ідентифікації з цим
Іншим та символізації (закріплення досягнутого результату).
Підкреслюється, що передумовою й умовою соціалізації є інтроекція.
Розглядається специфіка соціалізації особистості в конкретно-історичних
умовах: на стадії збереження порядку та в умовах трансформаційних
процесів.

Визначається роль соціальних інститутів у процесі адаптації цінностей
громадського суспільства в умовах трансформаційних процесів сучасного
українського соціуму. Підкреслюється ідея необхідності формування
сучасного підходу до соціалізації особистості, заснованого на принципах
діалогу та співробітництва, компромісу та громадянської злагоди.

Ключові слова: соціалізація, адаптація, особистість, суспільство,
трансформаційні процеси, проекція, символізація, ідентифікація,
інтроекція, ціннісні орієнтири.

Summary

Parunova Yu.D. Personality socialization within transformational
processes of current society. Manuscript.

Thesis for candidate’s degree in philosophy sciences by speciality
09.00.03. — Social philosophy and the philosophy of history. — Tavrida
National V.I. Vernadsky University, Simferopol, 2006.

The thesis offers consideration of personality socialization within
transformational processes of current society. The structure of
personality socialization is represented as organic whole of three
processes: projection of a person feelings and aspirations on the Other
(Others), identification with this Other and symbolization (confirming
of obtained result). It is emphasized that the socialization premise and
condition is an introjection. Under consideration is an individual
socialization specifics within concrete-historic conditions: on the
stage of conservation of order under the circumstances of
transformational processes.The role of social institutions is determined
in the process of civil society values adaptation under the
circumstances of transformational processes within current Ukrainian
socium. The necessity is emphasized of formation of modern approach
towards personality socialization, which is based on principles of
dialogue and cooperation, compromise and civil concord.

Key words: socialization, adaptation, personality, society,
transformation processes, projection, symbolization, identification,
introjection, value reference points.

Аннотация

Парунова Ю.Д. Социализация личности в условиях трансформационных
процессов современного общества. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03. — социальная философия и философия истории. —
Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского. Симферополь,
2006.

В исследовании определяются особенности социализации личности в
условиях общественных трансформаций, когда старая система ценностей
потеряла свою привлекательность, а новая находится в процессе
становления. Социализация личности исследуется как объект социального
познания, который предполагает свою методологию. Ценностные ориентиры
личности рассматриваются как смысловой центр её социализации. Выделяются
и анализируются основные этапы социализации личности, такие как
проекция, идентификация, символизация, а также интроекция как
предпосылка социализации.

В диссертации исследуются модели социализации, характерные для различных
этапов становления и развития европейской цивилизации. Обращается
внимание на тот факт, что в эпоху социокультурных перемен личность
оказывается перед фактом ресоциализации. Это приводит, с одной стороны,
к кризису идентичности личности, с другой стороны, у неё появляется то
пространство свободы, в рамках которого складываются социальные и
культурные новации.

Обращается внимание на тот факт, что в ситуации поиска ценностных
ориентиров украинское общество на формальном уровне отдаёт предпочтение
таким ценностям гражданского общества как жизнь, собственность, свобода,
формальное равенство, справедливость, и солидарность. На реальном уровне
общество ориентировано на выживаемость, а не на полноценную жизнь.

Определяется роль социальных институтов в процессе интериоризации
ценностей гражданского общества.

Обосновывается идеальный образ социализации личности, основанный на
принципах сотрудничества и диалога, гражданского согласия и
толерантности. На основе этих принципов можно преодолеть кризис
идентичности и обеспечить стабильность социальной системы.

В диссертации подчёркивается необходимость преодоления стереотипов
социализации в условиях тоталитарной и авторитарной действительности и
подготовки условий для осуществления гуманистической социализации с
ориентиром на диалог и паритет, компромисс и толерантность.

Ключевые слова: социализация, адаптация, личность, общество,
трансформационные процессы, проекция, символизация, идентификация,
интроекция, ценностные ориентиры.

Похожие записи