МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ
ТА НАРКОЛОГІЇ

АБРАМОВ

Олексій Володимирович

УДК: 616.89-02:613.861.3+616.45-001.1/.3]:351.74-058

Системно-структурний аналіз психічних розладів і особливості
військово-медичної експертизи у співробітників правоохоронних органів

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і
судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Табачніков Станіслав Ісакович

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії
та наркології МОЗ України, відділ соціальної та екстремальної
психіатрії, завідувач відділом

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Чабан Олег Созонтович, Український
науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології
МОЗ України, м. Київ сектор пограничних станів та соматоформних
розладів, завідувач сектором

доктор медичних наук, професор Скрипніков Андрій Миколайович, Українська
медична стоматологічна академія, м. Полтава, кафедра психіатрії,
наркології та медичної психології, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Юр’єва Людмила Миколаївна,
Дніпропетровська державна медична академія, м. Дніпропетровськ, кафедра
психіатрії та наркології ФПО, завідувач кафедрою

Провідна установа:

Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, м. Харків

Захист відбудеться „26„ січня 2006р. о 10.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському
науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою:

04080, м.Київ, вул.Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, 103

Автореферат розісланий „24” грудня 2005р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук
Гриневич Є.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основними напрямками діяльності відомчої
психіатричної служби системи МВС є виявлення осіб із психічними і
поведінковими розладами, адекватне вирішення питань військово-лікарської
експертизи, професійного психофізіологічного добору і психопрофілактики.

Служба в системі МВС із жорстко регламентованою професійною діяльністю
супроводжується підвищеною відповідальністю співробітників за свої дії,
впливом стресогенних факторів, фізичними і психічними перевантаженнями,
що сформувалися, стереотипами зовнішніх форм реагування і поводження
(О.В. Тімченко, О.В. Тимченко 2003, Г.С. Човдирова 1995, В.С. Медведєв
1997). Напружена професійна діяльність значно впливає на особистісні
характеристики і рівень психічної адаптації співробітників міліції і
може призводити до розвитку різних психічних розладів (О.В. Тімченко,
О.В. Тимченко 2003, М.В. Леві 2000). З іншого боку, актуальною є задача
попередження в таких випадках професійних помилок і несанкціонованих
дій, що можуть призвести до порушення звичного ритму громадського життя,
дезорганізувати роботу установ, поставити під загрозу життя і здоров’я
людей, збереження матеріальних цінностей, збільшити криміногенну
обстановку і підірвати професійний авторитет співробітників міліції
серед населення (С.Є. Борисова 1998).

Наукові аспекти цієї проблеми охоплюють широке коло питань: від розробки
концептуальних підходів до оцінки психічного здоров’я співробітників ОВС
до вироблення клінічних і психолого-психофізіологічних критеріїв їхньої
професійної придатності (Г.С. Човдирова 2000, Ю.В. Єгоров 1998, О.В.
Большакова 1998, В.П. Сисоєв 2000, Г.Є. Запорожцева 1999). Ці напрямки
знайшли відображення в дослідженні клінічних проявів психічних розладів,
що найбільш часто зустрічаються у працівників правоохоронних органів,
зокрема, посттравматичних стресових розладів (П.В. Волошин, Л.Ф.
Шестопалова, В.С. Подкоритов, 2000, А.К. Напрєєнко, Т.Е. Марчук 2001,
Н.В. Тарабріна 2001, Л.Ф. Шестопалова 2000); невротичних,
соціально-стресових і соматоформних розладів (Ю.А. Александровський
2000, С.И. Табачников, Ф.А. Задорик, Е.Г. Гриневич 2001, Н.А. Марута,
В.В. Мороз 2002, Б.В. Михайлов 2002), а також психічних порушень при
екстремальних-катастрофічних ситуаціях (С. І. Табачников, 2002, В.А.
Абрамов 2001, А.К. Напрєєнко, К.Н. Логановский 1995). Однак вивченню
клінічної і клініко-психологічної специфічності широкого спектра
психічних розладів, що виявляються у співробітників правоохоронних
органів, а також особливостей експертної тактики при цих станах,
приділялося недостатньо уваги, хоча в останні роки і спостерігається
позитивна тенденція в цій області. З’явилися роботи, присвячені
дослідженню невротичних розладів (А.В. Стадник 2002, А.С. Баранников
1995), посттравматичних стресових розладів (В.Ю. Омельянович 2002),
аутоагресивному поводженню (О.В. Тімченко, О.В. Тимченко 2003),
клінічним і соціально-правовим аспектам військово-медичної експертизи
(А.Г. Амбрумова, В.Е. Цупрун 1988).

У той же час необхідно відзначити, що діяльність відомчої психіатричної
служби системи МВС, залишаючись дещо ізольованою від “цивільної”
психіатрії, не має ні своєї концептуальної основи, ні науково
обґрунтованих підходів до практичної реалізації психолого-психіатричних
проблем, що виникають на різних етапах професійної діяльності
співробітників міліції. Відсутні достовірні відомості про поширеність і
специфічні особливості психічних розладів у працівників правоохоронних
органів, не конкретизований вплив тривалої професійної діяльності на
ймовірність виникнення психічних розладів, не типологізовані стійкі
зміни особистості, прояви синдрому емоційного вигоряння, особливості
частих невротичних, неврозоподібних і соматоформних розладів,
недостатньо вивчені фактори ризику і механізми суїцидів серед
співробітників різних підрозділів правоохоронних органів.

Дотепер не розроблена система психопрофілактики, критерії
диференційованої багатофакторної (біопсихосоціальної) професійної
придатності співробітників ОВС із проблемами у сфері психічного
здоров’я.

Не мають наукового обґрунтування організаційно-методичні і
соціально-правові аспекти військово-медичної експертизи осіб із
психічними розладами, процедура оцінки профпридатності цього контингенту
співробітників. Дискусійними залишаються критерії допуску до служби в
міліції осіб, які перенесли короткочасні гострі психічні (невротичні)
розлади.

Розробка зазначених напрямків зумовлена не тільки прагненням до
удосконалювання відомчої психіатрії системи МВС, але і необхідністю
комплексного наукового аналізу негативних психічних станів у працівників
міліції у зв’язку зі зростаючими вимогами держави і суспільства до
ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі
злочинністю.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до планової науково-дослідної роботи Українського
НДІ соціальної і судової психіатрії і наркології МОЗ України з теми:
“Розробка диференційованої системи лікувально-профілактичних,
реабілітаційних та організаційних заходів щодо надання спеціалізованої
психологічної, психіатричної та психотерапевтичної допомоги постраждалим
внаслідок техногенних аварій та катастроф (на прикладі небезпечних видів
промисловості України) номер державної реєстрації — 0102U000098; а також
у рамках комплексної розробки і створення “Програми реалізації концепції
психопрофілактичної роботи в органах внутрішніх справ України”,
затвердженої наказом МВС України № 334 від 05.04.2002р.

Мета і задачі дослідження. Ціль роботи – на основі системно-структурного
аналізу психічних розладів розробити систему комплексної клінічної,
соціально-психологічної оцінки осіб із психічними розладами й
удосконалити принципи військово-медичної експертизи, психопрофілактики і
професійного психофізіологічного добору співробітників МВС.

Для досягнення даної мети були поставлені наступні задачі:

1. Вивчити поширеність і структуру психічних розладів у осіб, що
надходять на службу або в навчальні заклади системи МВС.

2. Провести структурно-динамічний аналіз психічних розладів у
співробітників ОВС, що виникають у період проходження служби.

3. Вивчити особливості стійких змін особистості, що формуються в
співробітників спецпідрозділів міліції в умовах хронічного емоційного
стресу.

4. Вивчити вплив тривалості роботи в правоохоронних органах на
ймовірність формування різних фаз синдрому емоційного вигоряння.

5. Оцінити особливості психічних розладів і якості життя у
співробітників ОВС, що брали участь у ліквідації наслідків аварії на
ЧАЕС.

6. Провести ретроспективний аналіз факторів, що предиспонують,
аутоагресивного поводження (завершених суїцидів) серед співробітників
ОВС.

7. Вивчити механізми і структурно-динамічні особливості невротичних і
неврозоподібних розладів у співробітників міліції, що звільняються в
запас.

8. Оцінити ефективність первинних психопрофілактичних заходів на етапах
добору кандидатів на службу і навчання в установи і навчальні заклади
системи МВС.

9. Розробити заходи щодо удосконалення організації і соціально-правових
аспектів військово-медичної експертизи осіб із психічними розладами.

Об’єкт дослідження – психічні розлади і військово-медична експертиза
співробітників правоохоронних органів.

Предмет дослідження – закономірності і причини формування психічних
розладів на різних етапах професійної діяльності, багатогранний підхід
до організації військово-лікарської експертизи.

Методи дослідження. Соціально-демографічний, клінічний,
клініко-психопатологічний, клініко-патопсихологічний, клініко-динамічний
і статистичний. Для оцінки клініко-динамічних особливостей психічних
розладів використовувався метод структурованого
клініко-психопатологічного дослідження, а також ретроспективного
клінічного аналізу за допомогою формалізованої анкети. Для виявлення
стійких змін особистості в рамках експериментально-психологічного
дослідження використовувалися стандартизовані питальники: тест
Ямпольского, тест Кетелла, а також тест Розенцвейга і метод
рефлексометрії. Для оцінки рівня емоційного вигоряння застосовувалася
методика В.В. Бойко, а з метою установлення факторів, що сприяють
емоційному вигорянню і професійній деформації особистості – шкала
реактивної й особистісної тривожності Спілберга – Ханіна, СМІЛ, метод
діагностики міжособистісних відносин Т.Лірі і методика діагностики рівня
суб’єктивного контролю Дж. Роттера. Рівень стресостійкості визначався за
допомогою методики Холмса – Раге. Програма дослідження якості життя
пацієнтів включала визначення індексу якості життя (С. Єліот Ретерт) і
формалізований питальник А.И.Сердюка.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше проаналізований
міжнародний досвід рішення проблем психічного здоров’я,
психопрофілактики і військово-медичної експертизи у співробітників
правоохоронних органів і намічені основні напрямки досліджень у цій
області стосовно до великого промислового регіону України.

Уперше на основі комплексного багатофакторного дослідження вивчені і
систематизовані порушення психічного здоров’я у співробітників ОВС на
різних етапах їхньої професійної діяльності і розроблена концептуальна
модель їх психопрофілактики і військово-медичної експертизи. Вивчено
структуру і поширеність психічних розладів у співробітників ОВС, у тому
числі роботи, що визначаються специфікою, у правоохоронних органах,
тактика їхнього психіатричного огляду і військово-лікарської експертизи,
проаналізовані дані про вплив тривалості роботи в умовах хронічного
емоційного стресу і рівня стресостійкості співробітників міліції на
ймовірність виникнення психічних розладів.

Уперше вивчені і систематизовані клінічні форми стійких змін
особистості, типологізовані особливості їхніх динамічних проявів на
клінічному і субклінічному рівні. Уперше на основі дискримінантного
аналізу визначена діагностична значимість різних методів дослідження, а
також діагностичні психолого-психофізіологічні критерії і механізми
несприятливої динаміки ранніх проявів стійких змін особистості у
співробітників ОВС, що працюють в умовах хронічного стресу, залежність
ступеня їхньої компенсації від тривалості роботи в екстремальних умовах.

Уперше була вивчена структура і частота різних фаз емоційного вигоряння
в залежності від стажу роботи в правоохоронних органах, проведений
кореляційний аналіз залежності рівня емоційного вигоряння від
клініко-соціальних характеристик пацієнтів, виділені фактори ризику
формування синдрому вигоряння, проведена типологізація
внутрішньоособистісних психологічних конфліктів при невротичних
розладах.

Уперше уточнені мотиви, життєві обставини й індивідуально-психологічні
фактори, що предиспонують, суіцидальній активності співробітників ОВС.

На контингенті осіб із психічними розладами, зв’язаними за участю в
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, виділені основні механізми
дестабілізуючого впливу системних соматичних захворювань і особливостей
професійної діяльності на характер психічних порушень, соціальне
функціонування і якість життя потерпілих.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані в процесі
дисертаційного дослідження дані дозволили поліпшити
лікувально-діагностичну, психопрофілактичну й експертну допомогу
співробітникам міліції з різними психічними розладами. Уперше в процесі
дисертаційного дослідження були систематизовані основні проблеми,
зв’язані з психічним здоров’ям співробітників різних підрозділів ОВС на
різних етапах їхньої професійної діяльності.

Отримані дисертантом експериментальні дані істотно доповнюють сучасні
уявлення щодо ролі хронічного емоційного стресу у формуванні психічних
розладів.

На основі системно-структурного підходу до дослідження на
концептуальному рівні запропонована удосконалена модель організації
психіатричного огляду і психофізіологічного добору співробітників для
роботи в системі МВС, дані рекомендації з внесення змін в існуючі
нормативні акти, що стосуються ВМЄ цього контингенту осіб. У результаті
формально-логічного аналізу отриманих даних і відомчих інструкцій
запропонована удосконалена технологія рішення проблем, зв’язаних із
психічним здоров’ям співробітників ОВС, система психопрофілактики,
підвищення їхньої стресостійкості, багатогранного (біопсихосоціального)
підходу до оцінки їхньої професійної придатності.

За результатами роботи підготовлені і видані методичні рекомендації.
Сформульовані висновки і пропозиції використовуються в діяльності Центра
психіатричної допомоги і професійного психофізіологічного добору,
службах по психологічному забезпеченню органів і підрозділів внутрішніх
справ.

У цілому, отримані в роботі дані можуть бути використані психіатрами,
психотерапевтами і психологами, що працюють у МНС, МВС і інших
правоохоронних органах і медичних установах МОЗ України.

Результати дослідження впроваджені в практику: військово-лікарських
комісій УМВД України м.Донецька, м.Харкова, Київської області;
Донецьких, Луганських, Полтавських і Дніпропетровської обласних
психіатричних лікарень; а також у педагогічний процес кафедр психіатрії
Луганських, Запорізького, Одеського, Донецького і Харківського медичних
університетів.

Особистий внесок здобувача. Дисертант самостійно виконав аналітичний
огляд джерел науково-медичної інформації відповідно до теми дисертації,
систематизував відповідний інструментарій дослідження, особисто дослідив
1543 співробітника міліції з різними психічними розладами, проаналізував
160 свідчень про хворобу військово-лікарської комісії, 71 особиста
справа і матеріали службового розслідування співробітників міліції, що
покінчили життя самогубством.

Це дозволило дисертантові сформувати бази даних отриманих результатів
дослідження, здійснити їхню статистичну обробку, аналіз, інтерпретацію і
зробити висновки. Здобувач особисто розробив усі основні теоретичні
положення дисертаційної роботи, здійснив заплановані дослідження і їхнє
практичне впровадження. Йому також належить розробка організаційних і
соціально-правових аспектів ВМЄ осіб із психічними розладами.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки
дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданнях Ученої медичної
Ради (протокол № 1 від 16.02.2005р.), апробаційної ради Українського НДІ
соціальної і судової психіатрії і наркології МОЗ України (протокол № 10
від 06.09.2005р.), а також на наступних конференціях, симпозіумах і
семінарах:

— міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні питання
соціальної і судової психіатрії та наркології” (2001, Київ),

— Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України
(11-14 червня 2002р., м. Харьків),

— республіканської науково-практичної конференції “Проблеми
екстремальної психіатрії” (11-13.05.2000р., м.Харків),

— пленумові та конференції науково-практичного товариства неврологів,
психіатрів та наркологів України “Якість життя хворих на
психоневрологічні захворювання та членів їх сімей” (23-25 березня
2005р., м. Донецьк),

— на конференціях “Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності”
(1997р., 1999р., м. Донецьк),

— “Суіцидологія: теорія і практика” (1998р., м. Київ),

— “Психологія суіцидальноі проведінки: діагностика, корекція,
профілактика (2000р., м. Київ).

— науково-практичної конференції з міжнародною участю “Психіатрія,
наркологія і медична психологія сьогодні” (23-24 вересня 2004р.,
м.Луганськ).

— 1-й міжнародній науково-практичній школі-семінарі “МКХ-10 –
методологія і практика клінічного використання у психіатрії” (11-16
грудня 2000р., м.Святогорськ, Донецька область).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 28 наукових праць, у
тому числі 20 статей у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК
України (з них 15 — без співавторів), 6 у матеріалах конференцій і
симпозіумів, а також 2 методичні посібники.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду
медичної інформації, 8 розділів власних досліджень, узагальнення
результатів дослідження, висновків і списку використаних літературних
джерел. Вона викладена на 300 сторінках машинописного тексту (258
сторінок – основний текст дослідження і 42 сторінки – список
використаних джерел). Список використаної літератури складається з 454
джерел (з них 268 — украіно- і російськомовні і 186 — закордонні).
Матеріал дисертації проілюстрований 26 таблицями, 10 малюнками і 7
повними описами досліджених клінічних випадків.

Основний зміст роботи

Аналіз джерел медичної інформації свідчить, що діяльність відомчої
психіатричної служби системи МВС, залишаючись дещо ізольованою від
“цивільної” психіатрії, не має ні своєї концептуальної основи, ні
науково обґрунтованих підходів до практичної реалізації специфічних
психолого-психіатричних проблем, що виникають на різних етапах
професійної діяльності співробітників міліції. Сучасні наукові
дослідження в цій області не дають чіткого уявлення про поширеність,
клінічну структуру і специфічні особливості психічних розладів і змін
особистості у співробітників правоохоронних органів, не розглядаються
механізми їхнього формування, питання психопрофілактики і
військово-медичної експертизи.

Саме тому почате дисертаційне дослідження присвячене обговоренню
основних положень висунутої теоретичної моделі системно-структурного
вивчення клініко-психопатологічних розладів, що виникають у
співробітників ОВС на різних етапах їхньої професійної діяльності. Для
її розробки сформульована дослідницька гіпотеза, заснована на
багатогранному підході до оцінки патодинамічних,
індивідуально-психологічних і соціальних характеристик пацієнта і
вирішенню клініко-експертних питань.

Програма дослідження включала комплексне вивчення співробітників ОВС із
різними психічними розладами з урахуванням специфічних особливостей
професійної діяльності, а також вимог, пропонованих до їх професійної
придатності і нормативних підходів до проведення військово-медичної
експертизи. Робота проводилася на базі військово-лікарської комісії і
Центра психіатричної допомоги і професійного психофізіологічного добору
УМВС України в Донецькій області.

У дослідження був включений наступний контингент співробітників ОВС:

1. Особи з психічними розладами серед вступаючих на службу (532 особи)
або навчання (175 чоловік) в установи і навчальні заклади системи МВС.

2. Хворі, звільнені з ОВС у зв’язку з різними психічними захворюваннями
— 120 чоловік. Середній вік хворих склав 37,3±9,5 років, стаж роботи в
органах внутрішніх справ — 13,3±1,3 роки. 62,5% хворих мали вищу освіту,
37,5% — середню. 31,7% хворих склали рядові, 10,0% — прапорщики і 58,3%
— офіцери. Розподіл хворих за діагностичними категоріями були такими:
органічні психічні розлади — 30,0% хворих; шизофренія і маревні розлади
— 20,0%; невротичні і соматоформні розлади — 15,0%; розлади особистості
— 11,0%; гострі і транзиторні психічні розлади — 10,0%; афективні
розлади — 7,0%; інші — 4,0 % хворих.

3. Співробітники спецпідрозділів міліції (група затримки державної
служби охорони) зі стійкими змінами особистості в умовах хронічного
емоційного стресу — 232 особи. За віком всі обстежені цієї групи
розподілилися в такий спосіб: до 30 років — 67 чоловік (28,9%), 31-44
роки — 86 чоловік (37,0%), 45 років і більше — 79 чоловік (34,1%). Їхня
професійна діяльність була пов’язана з постійним чеканням (переживанням)
надзвичайних ситуацій, перебуванням у стані бойової готовності,
непередбачуваністю наслідків травматичних подій. Специфіка їхньої роботи
полягала в регулярних оперативних чергуваннях на об’єктах з підвищеною
небезпекою нападу. Всі особи цієї групи позитивно характеризувалися на
службі, мали гарні показники бойової підготовки, неодноразово брали
участь у складних оперативних ситуаціях.

4. Співробітники ОВС із синдромом емоційного вигоряння — 132 особи. У цю
групу ввійшли особи зі стажем роботи 10-15 років (68 чоловік) і більш 20
років (64 особи). Основну частину випробуваних склали особи чоловічої
статі, що займаються за родом своєї діяльності безпосередніми контактами
з людьми з високою ймовірністю виникнення професійної деформації
(слідчі, співробітники карного розшуку, дознавачі).

5. Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС із
психічними розладами, що працюють у системі ОВС — 132 особи. Вік
переважної більшості пацієнтів цієї групи (112 чоловік — 84,8%) склав
від 35 до 50 років. Були одружені на період обстеження 110 (83,3%) осіб.
Середню освіту мала 31 (23,5%) людина, середню спеціальну — 83 (62,9%),
вищу — 18 (13,6%). Усі хворі обстежилися через 13-15 років після аварії,
як правило, перед звільненням у запас за вислугою років. Цей контингент
характеризувався масовими і поєднуваними захворюваннями різних органів і
систем.

6. Особи, що покінчили життя самогубством — 71 чоловік. У віці до 25
років було 22,5% людей, від 25 до 40 років — 63,4% і у віці 40 років і
більше — 14,01% людей. Значна частина суіцидентів мала середню і середню
фахову освіту (77,5%) і позитивно характеризувалася по службі. За стажем
роботи в ОВС особи з аутодеструктивною поведінкою розподілилися в такий
спосіб: 16,9% — до 1 року; 32,4% — від 2 до 5 років; 19,7% — від 5 до 10
років і 31,0% — більше 10 років.

7. Особи з невротичними і неврозоподібними розладами, звільнені в запас
за вислугою років — 149 чоловік. Усі обстежені чоловіки у віці 45-55
років, що мають військове звання офіцера і стаж служби більш 20 років.
За час служби при кількаразових психіатричних оглядах психічних розладів
у них не було виявлено. У 45 чоловік (30,2%) був виявлений
неврастенічний синдром (F 48.0), у 54 чоловік (36,2%) — розладу
адаптації (F 43.2) і у 50 чоловік (33,6%) — неврозоподібні розлади (F
06.3-06.7).

Таким чином, у програму дослідження були включені 1543 особи із
проблемами у сфері психічного здоров’я, виявленими на різних етапах
їхньої службової діяльності в органах і підрозділах УМВС України в
Донецькій області. Контрольну групу склали 120 співробітників міліції,
що не мали психічних розладів. Групи, що представляють основний і
контрольний контингенти були в кількісному, демографічному і
професійному плані порівняні. Стосовно більшої частини з них приймалися
експертні рішення про професійну придатність до служби в ОВС. Усі
обстежені чоловіки у віці від 17 до 55 років.

Складність досліджуваної проблеми і її багатоаспектність визначили вибір
наступних основних методів дослідження: клініко-психопатологічний,
клініко-динамічний, експериментально-психологічний, психофізіологічний,
електроенцефалографічний і математично-статистичний. Використані методи
і розроблена автором процедура дослідження дозволили зробити
структурно-динамічний аналіз психічних розладів і хронічних змін
особистості у співробітників міліції і на цій основі розробити модель
відомчої психіатричної допомоги, що передбачає теоретично і клінічно
обґрунтовану багатогранну стратегію адекватного рішення
лікувально-діагностичних і експертних питань у конкретно-специфічних
умовах професійної діяльності. Ця модель враховує законодавчо
сформульовані загальні принципи надання психіатричної допомоги і
розглядає її з позиції гармонічного сполучення лікувально-оздоровчих
заходів з необхідністю зміцнення правоохоронного потенціалу
співробітників міліції.

Результати проведених досліджень

Поширеність виявлених психічних розладів склала 20,4% на 1000 вступаючих
на службу і 16,2% на 1000 вступаючих на навчання в навчальні заклади
МВС.

У групі осіб, що приходять на роботу, у 264 чоловік (50,5%)
діагностовані органічні (симптоматичні) неврозоподібні розлади, у 208
(39,8%) – невротичні і соматоформні розлади, у 39 (7,5%) – розлади
особистості й у 12 чоловік (2,2%) – розумова відсталість.

Серед осіб, що вступають у навчальні заклади системи МВС, у 93 чоловік
(53,1%) були діагностовані органічні (симптоматичні) неврозоподібні
розлади, у 14 (8,0%) – розлади особистості й у 6 чоловік (3,5%) –
розумова відсталість.

Подані контингенти з погляду частоти повторюваності різних діагностичних
категорій істотно не відрізнялися. Переважна більшість (90,3% і 88,5%
відповідно) склали особи з органічними неврозоподібними і невротичними,
у т.ч. соматоформними розладами, що супроводжувалися високими
показниками особистісної і, особливо, ситуативної тривожності. У 65,5% і
61,9% хворих переважала астенічна симптоматика, а тривожно-депресивні,
істероформні і коморбідні розлади зустрічалися значно рідше.

Проведений клініко-психопатологічний аналіз дозволив виділити і
згрупувати основні клінічні ознаки невротичних і неврозоподібних
розладів:

Загальноневротичні симптоми (100%).

Акцентуації характеру і девіацій в поводженні (38,0%).

Ознаки соматоформної вегетативної дисфункции без чіткої органної
диференціації: серцебиття, пітливість, коливання ПЕКЛО, тремор,
почервоніння, парестезії, що підсилюються в нестандартних ситуаціях
(82%).

Зниження когнітивної продуктивності з нерізко вираженими порушеннями
пам’яті, труднощами у спілкуванні і зосередженні уваги (47,0%).

Розсіяна неврологічна резидуально-органічна симптоматика (69,0%).

Розлад особистості в осіб, що надходять на роботу в ОВС, були
представлені двома клінічними формами: емоційно хитливою (72,0%) і
інфантильною (28,0%).

Структура психічних розладів, що виникають у період проходження служби в
правоохоронних органах, відрізнялася великим поліморфізмом (табл. 1):
органічні психічні розлади — 30,0% випадків, шизофренія і маревні
розлади – 20,0%, невротичні і соматоформні розлади — 15,0%, хронічні
зміни особистості -11,0%, гострі і транзиторні психотичні розлади – 10,0
%, афективні та інші розлади по 7,0% випадків. Захворювання, клінічна
картина яких характеризувалася маревними і галюцинаторними розладами,
найчастіше виникали в осіб зі стажем від 1 до 3 років. У той же час
хронічні зміни особистості починали виявлятися тільки після 10 років
роботи в ОВС, а невротичні розлади найчастіше виникали при стажі роботи
13-15 років і більше, що, очевидно, зв’язано з „накопиченням” негативних
впливів професійної діяльності.

Серед факторів, що лежать в основі психічних розладів, що виникали в
умовах напруженої і стресогенної професійної діяльності були виділені і
типологізовані різні варіанти психологічних конфліктів:
внутрішньоособистісний (29,1%), що визначається суб’єктивно нерозв’язною
конфліктною ситуацією; міжособистісний (32,2%), зв’язаний з розходженням
особистісних установок у середовищі спілкування; об’єктивний (службовий)
конфлікт (16,1%), що формувався при зіткненні особистості з об’єктивно
існуючими і значимими обставинами й асоціальний конфлікт (22,6%),
зв’язаний з порушенням дисциплінарних і (або) правових норм. Нерідко
мало місце сполучення різних типів психологічних конфліктів, що істотно
збільшувало ризик розвитку невротичних розладів або декомпенсації
особистісних порушень і ускладнювало проведення психотерапевтичної
корекції.

Таблиця 1

Структура і питома вага психічних розладів у співробітників

правоохоронних органів, звільнених у запас у період з 1986 по 1998р.

Діагностичні

категорії Кількість хворих

абсолютне число %

органічні психічні розлади 37 30,0

шизофренія і маревні розлади 24 20,0

невротичні і соматоформні розлади 18 15,0

хронічні зміни особистості 13 11,0

гострі і транзиторні психотичні розлади 12 10,0

афективні розлади 8 7,0

інші 8 7,0

Тільки 40% співробітників ОВС, що занедужали психічними розладами, були
вчасно, відповідно до діючих інструкцій, звільнені зі служби. В інших
випадках цей процес здобував затяжний характер і розглядався в різних
інстанціях протягом багатьох років. Найбільші проблеми при вирішенні
експертних питань виникали при невротичних і особливо органічних
психічних розладах.

У осіб, що звільняються з правоохоронних органів за вислугою років і
роботи, що мають значний стаж, в умовах напруженої професійної
діяльності, найбільш характерними порушеннями психічної сфери були
невротичні розлади, у т.ч. неврастенічний синдром (30,2%) і розладу
адаптації (36,2%), а також неврозоподібні розлади (33,6%).

У клінічній картині неврастенічного синдрому переважали астенічні прояви
і загальноневротичні симптоми. Найбільш типовими були інсомнія, що
включала всі форми порушення сну, дратівливість, емоційну напругу,
головний біль та інші неприємні відчуття, надмірна чутливість до різних
сенсорних стимулів, тремор, загальна фізична слабкість і втома,
підвищена стомлюваність, зниження професійної продуктивності й
ефективності в повсякденних справах, різноманітні вісцеро-вегетативні
симптоми у вигляді серцево-судинних, шлунково-кишкових, дихальних і
сексуальних порушень. У 60% хворих спостерігався затяжний плин
неврастенічних розладів, а в 24% — поступове “поглинання” невротичних
порушень соматичної і церебрально-судинною патологією.

Розлади адаптації в 14,8% випадків були представлені короткочасними
депресивними реакціями, у 27,8% — пролонгованими депресивними й у 57,4%
хворих – змішаними тривожно-депресивними реакціями. У 11,4% пацієнтів ці
порушення сполучилися із соматоформними розладами, що, як правило, було
відображенням найбільшої значимості проблем у їх соціальному і сімейному
функціонуванні. Виникавший у цих випадках дистрес був зумовлений
особистісною переробкою комплексу декомпенсуючих факторів:

— змушеним (у віці 45-55 років) відмовленням від звичної професійної
діяльності (90,0% випадків);

— різкою зміною соціального оточення в його кількісному і якісному
вираженні (75%);

— нечіткою перспективою подальшого працевлаштування (85,0%);

— зміною рольових позицій у родині (72,0%).

При дослідженні співробітників спецпідрозділів міліції, що працюють в
умовах хронічного стресу, було виділено кілька типів стійких змін
особистості (відхилень від загальнотипових стандартів): астенічний
(35,0% випадків), тривожний (27% випадків), соматоформний (23% випадків)
і дисфоричний тип (15% випадків). Перші ознаки дестабілізації звичної
структури й особливостей реагування особистості з’являлися не раніше,
ніж через 5 років роботи у спецпідрозділах міліції, у міру куммуляції
переживань, обумовлених важкими життєвими ситуаціями. Ці переживання
звичайно продовжувалися досить тривалий термін, що залежав від
інтенсивності негативних (загрозливих) впливів і ступеня сприйнятливості
конкретної людини до стресогенних ситуацій.

У 71,6% випадків прояву особистісної дисгармонії не виходили за рамки
компенсаторного рівня і не супроводжувалися відчуттям суб’єктивного
дискомфорту на тлі досить високого рівня стресостійкості (161±11,4
бали). У 25,0% співробітників спецпідрозділів міліції зміни особистості
досягали рівня хитливої компенсації (субкомпенсації). Вони
характеризувалися змінними станами особистісної дестабілізації, ризик
появи яких зростав пропорційно частоті і глибині діючих на них життєвих
стресів, і спостерігалися головним чином в осіб із граничним рівнем
стресостійкості (261±14,6 бала). Найбільш нечисленною виявилася група
пацієнтів із клінічно вираженими ознаками стійкої зміни особистості
(3,4% випадків), що вимагають психіатричного втручання. У них
відзначався найбільш низький рівень стресостійкості (330,5±17,5 балів).

У таблицях подані дані, що свідчать про залежності ступеня компенсації
особистісних змін від тривалості роботи в екстремальних умовах і рівня
стресостійкості співробітників міліції (табл. 2,3).

Дослідженням було встановлено, що в основі виникаючої на тлі
стресогенних ситуацій несприятливої динаміки особистісних розладів
лежать три механізми:

1) підвищена чутливість до обставин, що приводили до виникнення епізодів
дистреса, при відсутності нейтралізуючої дії наступних позитивних
життєвих подій;

2) відсутність у пацієнтів адекватної “стратегії подолання” (coping
strategies) важких життєвих ситуацій з перевагою безсилля, покірності
долі, ослабленням (виснаженням) внутрішніх ресурсів опору труднощам і
проблемам;

3) відсутність соціальної підтримки (головним чином з боку родини і
близьких родичів) або неадекватне ставлення до неї самого пацієнта.

Таблиця 2

Залежність рівня компенсації стійких змін особистості від

тривалості роботи в умовах хронічного стресу

Тривалість роботи в умовах емоційного стресу Стан компенсації Стан
хитливої компенсації Стан декомпенсації Усього

абс. % абс. % абс. %

1-5 років 20 100,0 — — — — 20

6-10 років 30 81,1 7 18,9 — — 37

11-15 років 42 75,0 14 25,0 — — 56

16-20 років 18 51,4 10 28,6 7 20,0 35

понад 20 років 46 54,8 27 32,1 11 13,01 84

разом 156 67,2 58 25,0 18 7,8 232

Вивчення механізмів несприятливої динаміки стійких змін особистості в
співробітників спецпідрозділів міліції показало, що при станах
декомпенсації, у порівнянні з групою здорових співробітників і особами з
компенсованими формами СИЛ, спостерігалися значне збільшення показників
по більшості шкал тесту Ямпольского (нейротизм (8,7±0,8 бала; р<0,05), психотизм (7,7±0,9 бала; р<0,05), депресія (9,5±1,1 бала; р<0,05), загальна активність (2,2±0,4 бали; р<0,05) і ін.), високий рівень ситуаційної і невротичної тривоги зі значно вираженою незадоволеністю життям, роботою і порушенням продуктивної діяльності, а також низькі показники соціальної адаптації. Предикторами декомпенсації СИЛ за даними психофізіологічних досліджень були різке уповільнення швидкості простих і складних сенсомоторних реакцій (4,92 і 4,62 бали при нормі – 1,84 і 1,66 бала, р<0,05), зниження рухливості основних нервових процесів. Таблиця 3 Рівень компенсації стійких змін особистості в залежності від тривалості стресових впливів і стресостійкості пацієнтів Тривалість роботи в умовах емоційного стресу Рівень стресостійкості Вірогідність розходжень стан компенсації стан хитливої компенсації стан декомпенсації 1-5 років 145±12,3 - - - - 6-10 років 140±11,7 230±17,6 - р1<0,05 - 11-15 років 161±14,1 256±15,8 - р1<0,05 - 16-20 років 175±15,2 264±14,3 320±18,7 р1<0,05 р2<0,05 понад 20 років 187±16,5 295±17,1 341±19,3 р1<0,05 р2<0,05 Примітка: р1 – вірогідність розходжень показників при станах компенсації і хитливої компенсації; р2 – вірогідність розходжень показників при станах компенсації і декомпенсації. Значну частину співробітників ОВС із діагностованими психічними розладами склали ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Із 132 обстежених хворих у 46,2% були виявлені симптоми органічного астенічного (емоційно-лабільного) розладу, у 28,8% - органічного розладу особистості й у 25,0% - хронічної зміни особистості. Проведений аналіз співвідношення психічних факторів дозволив виділити основні механізми дестабілізуючого впливу системних соматичних захворювань на психічний стан обстежених: - переживання, що травмують, у зв'язку з множинністю соматичних симптомів; - безпосередній вплив соматичного патологічного процесу на функціональний стан головного мозку і психічну сферу (зокрема, при церебрально-васкулярних захворюваннях і захворюваннях щитовидної залози); - хронічні болючі відчуття, що провокують депресивні (астено-депресивні) стани; - тривале медикаментозне лікування (наприклад, прийом деяких гіпотензивних засобів), що сприяє дестабілізації емоційної сфери; - усвідомлення можливого погіршення соціального стану, зниження активності і професійної продуктивності, порушення сімейних взаємин у зв'язку з хронічним соматичним неблагополуччям (соматичний стан у цих випадках виступав у ролі “життєвої події”, що провокує психічний розлад). Сумарне значення показника зниження якості життя в цих пацієнтів склало 38,0±10,01 бала, а в групі порівняння (співробітники ОВС аналогічного віку, що не брали участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС) – 21,03±7,11 бала; р=0,000004, що свідчить про дифузійне відчуття зниження своїх можливостей на рівних брати участь у сімейному, особистісному і громадському житті. Із ще більшим ступенем вірогідності відрізнялися рівні показників фактора порушень функціонування “Я” (р=0,000003). Показник в основній групі склав 15,4±2,97 бали, а в групі порівняння – 8,7±3,07 бали, що є доказом неминучої необхідності самообмеження, зменшення резерву вільного часу, а також заклопотаності зниженням своєї сили, упевненості в собі. У діапазоні низьких оцінок у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС знаходилися показники по шкалах “кар'єра” 4,00±2,44 бали, особистісних довгострокових і короткочасних прагнень (3,13±1,57 бали), самовідчуття здоров'я (2,37±1,67 бали), індивідуального спілкування (4,30±2,63 бали), можливості перепровадження на самоті (4,33±2,43 бали), релігійної і духовної підтримки (3,83±2,96 бали), ставлення до фізичного стану і навколишнього середовища (2,97±1,94 бали), життєвих криз за останні 6 місяців (3,07±2,07 бали), задоволеності своєю фізичною активністю (3,77±1,86 бали), задоволеності сном (2,50±2,29 бали), здатності самостійно приймати рішення (3,30±1,47 бали), індивідуальної і професійної гнучкості (4,2±2,49 бали), схильності до гніву (3,17±2,04 бали), самоповаги (3,97±2,60 бали), чіткості життєвих цінностей і принципів (4,13±2,31 бали). ? ’ ¬ ® ` ? ? ’ ” ¬ Ue E . j i-iF H H ????A®kd? д у хворобу”. При ретроспективному аналізі випадків самогубства співробітниками правоохоронних органів установлено, що 94,4% суіцидентів були люди, що ніколи, у т.ч. у пресуіцидальний період не зверталися за психіатричною допомогою і тільки 5,6% страждали гострими психічними розладами. У жодного з них не було аутоагресивного анамнезу. У 63,4% випадках суїциди відбувалися у віці від 25 до 40 років, а 83,1% співробітників мали багаторічний стаж роботи в ОВС, що не дозволяло однозначно розглядати причини їхнього аутоагресивного поводження у зв'язку з проблемами професійної адаптації. Мотиви, з яких співробітники міліції чинили самогубства, не мали яких-небудь відмітних рис від аналогічних дій цивільних осіб. 56,4% покінчили з життям через побутові мотиви, основними з яких були сімейна невпорядкованість, конфлікти з родичами і скрутний матеріальний стан у родині. 5,6% вчинили самогубство з маревних мотивів; у 32,4% випадків справжні мотиви залишалися невідомими, але приблизно були зв'язані зі службовими взаєминами, і тільки 5,6% співробітників зробили аутоагресивні дії через острах покарання при здійсненні службових провин. 56,3% покінчили з життям через повішення, 9,9% - за допомогою вогнепальної мисливської зброї, 8,5% - зістрибнувши з висоти, табельну зброю застосували проти себе тільки 21,1% осіб. Індивідуально-психологічними факторами, що предиспонують, суіцидальну поведінку співробітників міліції з високою вірогідністю (р<0,005) були низька здатність до формування психологічних захисних механізмів, невміння послабити фрустрацію, імпульсивність, емоційна нестійкість, почуття провини і низка самооцінка, зниження уявлень про цінності життя. 54,9% співробітників у момент суїциду знаходилися в стані алкогольного сп'яніння (табл. 4). Особи, що не страждали психічними розладами, чинили суїциди в стані звуженої свідомості, фізіологічного афекту, гострої панічної реакції або в стані так званої непатологічної ситуаційної реакції. Отримані нами дані дозволили виділити три види таких ситуаційних реакцій: реакцію дезорганізації, реакцію демобілізації і песимістичну реакцію. При реакції дезорганізації (22,5% випадків) у відповідь на психотравмуючі події виникали: емоційна напруга, афективна фіксація на переживаннях, що травмують, зниження інтелектуального контролю за своїм станом і, як наслідок, дезорганізація поведінки. Суіцидальні тенденції в цих випадках виявлялися раптово, реалізовувалися швидко і, як правило, випадковими способами. Найчастіше вони спостерігалися в осіб ригідних, прямолінійних, безкомпромісних. Таблиця 4 Частота індивідуально-психологічних факторів, що предиспонують, суіцидальну поведінку співробітників міліції (n=71) Фактори Група суіцидентів (n=71) Група здорових (n=50) р Абс. % Абс. % підвищена напруженість потреб 43 60,6±2,1 26 52,0±1,6 >0,05

прагнення до емоційної близькості 51 71,8±1,6 18 36,0±0,9 <0,05 низька здатність до формування психологічних захисних механізмів 62 87,3±2,3 12 24,0±0,8 <0,001 невміння послабити фрустрацію 64 90,1±1,7 13 26,0±0,9 <0,001 імпульсивність, експлозивність, емоційна нестійкість 53 74,6±2,1 9 18,0±0,7 <0,001 підвищена сугестивність 47 66,2±1,1 17 34,0±0,7 <0,01 безкомпромісність 56 78,9±1,2 24 48,0±1,2 <0,01 відсутність життєвого досвіду 35 49,3±0,9 22 44,0±1,3 >0,05

почуття провини і низька самооцінка 60 84,5±1,4 12 24,0±0,9 <0,001 низька толерантність до емоційних навантажень 54 76,1±1,2 15 30,0±1,1 <0,01 недостатність прогнозування 43 60,6±1,4 24 48,0±2,1 >0,05

слабість комунікативних здібностей 55 77,5±2,1 14 28,0±1,3 <0,01 зниження і втрата уявлень про цінності життя 46 64,8±1,7 9 18,0±0,7 <0,001 гіпореактивне емоційне тло в період конфліктів 58 81,7±2,3 16 32,0±1,5 <0,01 ускладнення в перебудові ціннісних орієнтацій 37 52,1±1,3 28 56,0±1,7 >0,01

Реакції демобілізації (39,4% випадків), напроти, були властиві особам
психічно незрілим, залежним, з низькою опірністю фруструючим обставинам,
схильним до “ухилень” від життєвих труднощів. В умовах психотравмуючої
ситуації в них ще більше знижувався рівень спонукань до діяльності і
вольових зусиль, виникали переживання безпорадності, беззахисності,
знижувалася самооцінка, з’являлися думки про самогубство як спосіб
“покінчити з усіма неприємностями”. Суіцидальні тенденції в них швидко
трансформувалися у відповідні вчинки.

Песимістичні реакції (38,1%) характеризувалися відчуттям психологічного
дискомфорту, невдоволення собою і навколишніми, почуттям розчарування в
житті, утрати життєвої мети і сенсу життя, переживаннями безнадійності і
безперспективності подальшого існування. Такі реакції виникали звичайно
в осіб, схильних до рефлексії і самоаналізу, до звичних песимістичних
оцінок і інтерпретації. Суіцидальні спроби в таких випадках були як
спонтанні, так і продумані.

Найважливішим напрямком психопрофілактичної діяльності серед працівників
міліції є вивчення особливостей формування синдрому емоційного
вигоряння. З цією метою був проведений аналіз різних фаз емоційного
вигоряння в осіб з різним стажем роботи в ОВС: 20 і більш років (основна
група), 10-15 років (група порівняння 1), 3-5 років (група порівняння 2)
(Табл.5). В осіб зі стажем 3-5 років ознак фізичного, психічного та
емоційного виснаження не спостерігалося, що дозволило їм зберегти
оптимальний рівень соціального функціонування.

В осіб основної групи у фазі напруги з найбільшою частотою зустрічалися
симптоми “переживання психотравмуючих обставин” (20,3% випадків) і
“тривоги і депресії” (17,2% випадків), а фаза напруги, що сформувалася,
виявлена в 25,0% обстежених. У групі порівняння 1 домінуючими симптомами
у фазі напруги були “тривога і депресія” (13,2% випадків), а фаза
напруги сформувалася тільки в 7,3% обстежених (р<0,01). Таблиця 5 Частота виявлення ознак емоційного вигоряння у співробітників органів внутрішніх справ з різним стажем роботи Ознаки вигоряння Частота Р Основна група, n=64 чіл. Група порівняння 1, n=68 чіл. 1. Ознаки фізичного виснаження: - хронічне почуття утоми, слабкості, нудьги; зниження енергії; - часті головні болі, болі в спині, м'язова напруга, порушення сну, нудота; -схильність до захворювань. 31 (48,4 ± 2,3%) 28 (43,7 ±2,1%) 29 (45,3 ±2,0%) 17 (25,0 ± 1,6%) 24 (35,2 ± 3,1%) 12 (17,6 ± 1,3%) <0,01 >0,05

<0,01 2. Ознаки емоційного виснаження: -почуття пригніченості, безпорадності, безнадійності; - підвищена напруженість і конфліктність у родині; - збільшення частоти й інтенсивності негативних емоцій (дратівливість, гнів, нетерпіння і т.п.); 23 (35,9±17,1%) 18 (28,1 ±2,4%) 22 (34,7 ± 1,7%) 15 (22,0 ± 1,5%) 9 (13,2 ± 1,1%) 13 (19,1 ± 1,3%) <0,05 <0,05 <0,05 Продовження табл. 5 - зниження частоти і рівня позитивних емоційних станів (співчуття, дружелюбність, дбайливість, ввічливість і т.п.) 19 (29,6 ±1,5%) 11 (16,7 ±1,2%) <0,05 3. Ознаки психічного виснаження: - незадоволення і негативне ставлення до себе, роботи і до життя в цілому; - частішання форм поводження, зв'язаних з ухиленням від роботи (прогули, часте перебування на лікарняних). 31 (48,4 ±2,3%) 31 (48,4 ± 2,3%) 11 (16,7 ± 1,2%) 10 (14 ± 1,3%) <0,001 <0,001 У фазі резистенції, відзначеної в 23,4% осіб основної групи, що домінують симптомами були: неадекватне емоційне реагування (32,8%), емоційно-моральна дезорієнтація (21,9%) і редукція професійних обов'язків (25,0%). У групі порівняння домінуючими симптомами в цій фазі було неадекватне емоційне реагування (10,3%) і редукція професійних обов'язків (10,3%), фаза резистентності сформувалася в 8,8% осіб (р<0,05). Таким чином, в основній групі фази напруги і резистентності виявлені в 48,4% обстежених (середня величина рівня емоційного вигоряння 144±9,12), у той час як у групі порівняння – тільки в 16,2% (середня величина рівня емоційного вигоряння 123±6,9%). Установлено кореляційні залежності між рівнем емоційного вигоряння і віком обстежених (r = 0,486 при р < 0,05), їхньою матеріальною забезпеченістю (r = 0,254 при р < 0,1) і наявністю в них невротичної симптоматики (r = 0,426 при р < 0,01). Найбільш виражений кореляційний зв'язок спостерігався між рівнем емоційного вигоряння і стажем роботи обстежених в умовах хронічного емоційного стресу. Як показало комплексне експериментально-психологічне дослідження, у розвитку синдрому емоційного вигоряння істотне значення мали такі особливості особистості, як залежність обстежених (р=0,006), схильність до логічних міркувань із приводу різних життєвих колізій обстежених (р=0,0003), конформізм (р=0,004), а також різке підвищення усіх видів тривожності (46±4,7 бали) і показників загальної інтернальності (р=0,001) (Табл. 6). У осіб з відносно нетривалим періодом роботи трудова діяльність не супроводжувалася надмірною напругою, при цьому швидко формувалася фаза резистентності з розширенням сфери економії емоцій і редукцією обов'язків, що робило їх досить захищеними. У групі випробуваних зі значним стажем роботи в міліції високий рівень невротизації з фазою напруги, що сформувалася, свідчить про виражену емоційну збудливість з негативними переживаннями (тривожність, занепокоєння, дратівливість), що сприяло поступовій професійній особистісній деформації. З цього випливає, що зазначена категорія осіб має потребу в психологічній і психотерапевтичній допомозі. Використані нами психотерапевтичні техніки (корекція професійних комунікативних навичок, метод дебрифінга) дозволили обґрунтувати доцільність їхнього застосування для купування ознак фізичного й емоційного виснаження. Позитивна динаміка синдрому емоційного вигоряння (при повторному профогляді через рік) спостерігалася в 65,0% обстежених (у контрольній групі – 8,7%; р<0,001). Таблиця 6 Середні показники за октантами методики ДМО в групах з різним стажем роботи Октанти I II III IV V VI VII VIII Групи Стаж роботи 3-5 років Рнс 6,93± 0,64 5,84± 0,38 6,37± 0,38 4,36± 0,64 4,21± 0,47 4,86± 0,52 5,32± 0,46 7,81± 0,73 Иднс 8,86± 0,70 6,31± 0,52 5,31± 0,64 5,12± 0,40 3,38± 0,36 4,31± 0,54 4,56± 0,59 5,31± 0,36 Стаж роботи 10-15 років Рсс 6,74± 0,36 5,61± 0,74 6,24± 0,38 5,94± 0,64 3,21± 0,58 3,51± 0,51 5,76± 0,35 5,91± 0,65 Идсс 6,21± 0,63 5,26± 0,34 6,41± 0,56 6,23± 0,39 2,96± 0,46 3,64± 0,36 5,28± 0,52 6,38± 0,57 Стаж роботи 20-25 років Рбс 5,94± 0,51 7,86± 0,43 8,47± 0,64 8,86± 0,54 4,86± 0,37 6,96± 0,54 5,41± 0,73 4,84± 0,34 Идбс 5,32± 0,38 4,21± 0,68 4,26± 0,46 6,78± 0,43 2,81± 0,36 3,28± 0,47 5,72± 0,61 5,84± 0,41 Р Рнс/Иднс 0,0007* 0,396 0,713 0,816 0,326 0,631 0,584 0,005* Рсс/Идсс 0,356 0,564 0,514 0,726 0,416 0,654 0,354 0,456 Рбс/Идбс 0,544 0,0003* 0,009* 0,008* 0,835 0,005* 0,729 0,611 Рнс/Рсс 0,426 0,584 0,719 0,546 0,931 0,513 0,642 0,004* Рнс/Рбс 0,519 0,006* 0,005* 0,0003* 0,564 0,004* 0,354 0,007* Рсс/Рбс 0,639 0,814 0,004* 0,394 0,514 0,386 0,423 0,312 Примітка: I – владний-лідируючий; II – незалежний-домінуючий; III – прямолінійно-агресивний; IV – недовірливий-скептичний; V – покірний-соромливий; VI – залежний-слухняний; VII – співпрацюючий-конвенціальний; VIII – відповідальний-великодушний; Рнс – реальне “Я” в осіб з невеликим стажем; Иднс – ідеальне “Я” в осіб з невеликим стажем; Рсс – реальне “Я” в осіб із середнім стажем; Идсс – ідеальне “Я” в осіб із середнім стажем; Рбс – реальне “Я” в осіб з великим стажем; Идбс – ідеальне “Я” в осіб з великим стажем. У контексті оцінки ефективності сучасної системи психопрофілактичної допомоги і психолого-психіатричного добору було проведене вивчення впливу рівня виявлюваності психічних розладів на етапі огляду ВЛК кандидатів на службу в ОВС і навчання у вузи системи МВС на захворюваність психічними розладами співробітників міліції. Статистично значуща негативна кореляція була виявлена при порівнянні захворюваності співробітників ОВС і кандидатів на службу органічними психічними розладами (r=-0,55; p=0,02) і афективних розладів (r=-0,47; p=0,04). Це свідчить про ефективність первинних психопрофілактичних заходів при зазначеній патології. Однак по групах психічних розладів, класифікованих у діагностичних рубриках МКХ-10 F1 і F2, статистично значущої кореляції знайдено не було, а в рубриках F4 і F6 була виявлена статистично позитивна кореляція, що свідчить про відсутність впливу медичного психолого-психіатричного добору на захворюваність даними видами психічних розладів співробітників міліції. Крім того, установлено, що існуюча система медичного добору не дозволяє розглядати як критерії придатності-непридатності до служби ні предзахворювальні форми психічної патології, ні фактори, що впливають на стан психічного здоров'я (акцентуації характеру, вигоряння і т.д.), обмежуючи первинну психопрофілактику винятково відсіванням громадян, що страждають психічними захворюваннями. Формально-логічний аналіз організаційних і соціально-правових проблем ВМЄ осіб із психічними розладами дозволив рекомендувати до розширення функцій ВЛК (обмежуваних рішенням питань профвідбору) за рахунок створення оптимальних умов для реалізації права співробітника міліції ( що перебуває в статусі пацієнта) на отримання адекватної психопрофілактичної, медико-психологічної і психіатричної допомоги. Обґрунтовано необхідність використання при проведенні профоглядів сучасних психодіагностичних комплексів, розробки науково обґрунтованих професіограм за основними видами професійної діяльності в системі МВС, що припускають можливість диференційованої оцінки відповідності психічного стану співробітника вимогам, що випливають з конкретних службових обов'язків, а також застосування багатогранного підходу до оцінки життєдіяльності пацієнта з психічним розладом, що дозволяє об’єктивізувати і гуманізувати лікувально-експертну тактику по відношенню до цього контингенту співробітників ОВС. Результати проведеного дослідження дозволили сформулювати й обґрунтувати основні напрямки істотного удосконалювання правового і соціального захисту співробітників ОВС, які перенесли психічні розлади. ВИСНОВКИ 1. У дисертації здійснене нове рішення актуальної проблеми сучасної психіатрії – системно-структурний аналіз психічних розладів, що зустрічаються в практиці відомчої психіатрії МВС, що дозволив вивчити поширеність, клінічні, клініко-психологічні і соціально-психологічні аспекти різних форм психічної патології у співробітників ОВС, систематизувати роль особистісних і специфічних емоційно-стресових факторів у формуванні психічних розладів, а також розробити систему й основні принципи диференційованого підходу до психіатричного огляду, психопрофілактики, військово-медичній експертизі і визначенню професійної придатності цього контингенту пацієнтів. 2. З 34764 співробітників правоохоронних органів, оглянутих військово-лікарською комісією за 1995-2001 роки, психічні розлади виявлені в 698 чоловік (2,01%), у тому числі серед вступивших на службу – у 523 чоловік (1,99%) і серед, вступаючих у навчальні заклади системи МВС – у 175 чоловік (2,05%). Загальна поширеність психічних розладів склала 20,4% на 1000 оформляючихся на службу і 16,2% на 1000, що вступають у навчальні заклади МВС. Структура і питома вага виявлених порушень у цих групах істотно не відрізняються й у цілому виявляються органічними (симптоматичними) неврозоподібними розладами – 357 чоловік (51,1%); невротичними і соматоформними розладами – 270 чоловік (38,7%); розладами особистості – 53 (7,6%); розумовою відсталістю – 18 чоловік (2,6%). З найбільшою частотою зустрічаються хворі з астенічним синдромом (63,7%), високим рівнем особистісної й особливо ситуативної тривожності. 3. У структурі психічних розладів, що виникають у період трудової діяльності і найчастіше призводять до звільнення співробітників зі служби, провідними є органічні психічні розлади (30,0%), шизофренія і маревні розлади (20,0%), невротичні і соматоформні розлади (15,0%), розлади особистості (11,0%), гострі і транзиторні психотичні розлади (10,0%), афективні розлади (7,0%). Органічні і психотичні форми психічних розладів специфічних клінічних особливостей і безпосереднього зв'язку з професійною діяльністю в правоохоронних органах не мають. У виникненні прикордонних психічних розладів істотну роль грають психоемоційна напруга і різні варіанти внутрішньоособистісних і міжособистісних конфліктів, зв'язаних зі службою. Тільки в 40,0% хворих період між діагностикою психічного розладу і проведенням військово-медичної експертизи був оптимальним, у інших випадках експертна процедура на профпридатність через різні причини здійснювалася з великим запізненням. 4. Клініко-психопатологічна структура стійких змін особистості у співробітників спецпідрозділів ОВС (групи затримки державної служби охорони) характеризується астенічним (35% випадків), тривожним (27% випадків), соматоформним (23% випадків) і дисфоричним (15% випадків) симптомокомплексами. До найбільш значущих предикторів цих порушень відносяться нейротизм, високі показники ситуаційної і невротичної тривоги, неадекватні способи реагування на різні життєві труднощі з високим рівнем агресивності, низькі показники працездатності і сенсомоторних реакцій, а також підвищена чутливість до обставин, що формують стан дистреса, відсутність у співробітників адекватної “стратегії подолання” і соціально-психологічної підтримки. Рівень стресостійкостіі відповідає високому рівню (161±11,4 бали) при станах компенсації, граничному рівню (261±14,6 бала) – при станах хитливої компенсації і вкрай низькому рівню (330±17,5% бала) при клінічно виражених формах стійких змін особистості. Залежність рівня компенсації стійких змін особистості від тривалості роботи в ОВС підтверджує припущення про “накопичувальну модель” особистісної дисфункції як сконцентрованому в часі результаті численних стресогенних подій і проблем. 5. Синдром емоційного вигоряння у співробітників міліції комунікативних професій формується при стажі роботи понад 10 років, досягаючи фази напруги у 25,0% і фази резистенції – у 23,4% обстежених. Специфічною особливістю цього процесу є кореляційні зв'язки вигоряння з віком обстежених (r=0,486; p<0,05), їх матеріальною забезпеченістю (r=0,254; p<0,1); наявністю в них невротичної симптоматики (r=0,426; p<0,01) і особливо зі стажем роботи в умовах хронічного стресу (r=0,312; p<0,05). Найбільший вплив на формування синдрому емоційного вигоряння, за даними експериментально-психологічного дослідження, чинять тривалий міжособистісний конфлікт у сфері “незалежності-підлеглості”, загладжування “контурів” особистості, що визначають почуття “Я”, ригідність установок, підвищений конформізм, залежність і непевність у власних силах, високий рівень інтернальності – суб'єктивного контролю над будь-якими значимими ситуаціями, а також використання неадекватних захисних механізмів психічного функціонування. Емоційне вигоряння, як прояв кризи професійної ідентичності і наявності комунікативних проблем у різних сферах спілкування, потенціює професійну деформацію особистості, переломлюючи як у зовнішній сфері діяльності (взаємодія з правопорушниками), так і у внутріслужбовому спілкуванні. Найбільш ефективним і адекватним варіантом корекції синдрому вигоряння і професійної деформації особистості є психотерапевтичні техніки, спрямовані на розширення комунікативних навичок і купуванне ознак фізичного, емоційного і психічного виснаження. 6. Найбільш розповсюдженими клінічними формами психічних розладів, виявленими у співробітників ОВС, що брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є органічний астенічний (емоційно-лабільне) розлад (42,6%), органічний розлад особистості (28,8%) і зміна особистості внаслідок переживань сукупності факторів у пострадіаційний період (25,0%). Формування цих порушень здійснюється на тлі хронічного дистреса і супроводжується дифузійним зниженням якості життя і дезадаптацією особистості в різних сферах соціального і професійного функціонування. До найбільш загальних ознак особистісної дисфункцій відносяться високий рівень емоційної напруги, особистісна і ситуативна тривожність, зниження адаптаційних можливостей, каталізація занепокоєння за своє здоров'я, безперспективність і безглуздість життя, високий рівень конфліктність, гіперсинзитивність, порушення інтелектуального контролю, “заеурення у хворобу”. 7. Механізми формування і безпосередні причини аутоагресивного поводження в 94,4% співробітників міліції, що скоїла суїциди, найчастіше зв'язані не з виконанням службових обов'язків, а з хронічними несприятливими ситуаціями у сфері міжособистісних, в основному сімейних відносин і конфліктів. Реалізація суіцидального типу аутоагресивної поведінки відбувається на тлі непатологічних ситуаційних реакцій: реакції дезорганізації (22,5%), реакції демобілізації (39,4%) і песиместичної реакції (38,1%). За даними ретроспективного аналізу факторів, що предиспонують, особи, що скоїли суїцид, характеризуються низькою здатністю до формування психологічних захисних механізмів, невмінням послабити фрустрацію, імпульсивністю, емоційною нестійкістю, почуттям провини і низькою самооцінкою, зниженням уявлень про цінності життя. Основними напрямками зниження ризику аутоагресивних дій у співробітників міліції є розширення джерел інформації, що сприяють ранньому виявленню суіцидальних намірів, а також використання непрямих словесних, емоційних і поведінкових ознак суіцидальної готовності, групових факторів суіцидального ризику й організаційних форм профілактики суїцидів. 8. Клінічні прояви невротичних і неврозоподібних розладів в осіб, що звільняються в запас з органів внутрішніх справ, характеризуються астенічними, інтерсомнічними, когнітивними і депресивними порушеннями, затяжним плином, схильністю до прогредієнтності з поглинанням психогенних порушень соматичної і церебрально-судинною патологією і наростанням психоорганічних змін. Дистрес у цих випадках зумовлений особистісною переробкою комплексу декомпенсуючих факторів: змушеним (у віці 45-55 років) відмовленням від звичної професійної діяльності (90% випадків), різкою зміною соціального оточення в його кількісному і якісному вираженні (75%), неясною перспективою подальшого працевлаштування (85%), зміною рольових позицій у родині (72% випадків). Психічні розлади, що виникають у цей період асоціюються з кризою можливості соціально-професійної самоактуалізації і формуються в осіб з низьким рівнем стресостійкостіі: при розладах адаптації (321±12,4 бали), при неврастенії (290±14,2 бали) і неврозоподібних розладах (276±13,7 бала). 9. Система психопрофілактики при визначенні профпридатності для служби в ОВС осіб із проблемами у сфері психічного здоров'я не обмежується винятково відсіванням цих громадян зі служби на підставі результатів психіатричного огляду, а повинна враховувати як критерії профпридатності, розмаїтість службової діяльності співробітників міліції, широкий спектр механізмів індивідуально-психологічної компенсації, реальну можливість корекції факторів навколишнього середовища, що сприяють нагромадженню стресогенних впливів, формуванню синдрому емоційного вигоряння, невротичних розладів, професійної особистісної деформації і т.д. Найбільш клінічно обґрунтованим і адекватним підходом до психопрофілактики співробітників міліції є система, що включає використання науково обґрунтованих стандартів: 1) привентивного підвищення їхньої стресостійкості стосовно специфічних особливостей професійної діяльності; 2) багатогранного підходу до оцінки психічного стану і визначення профпридатності з оцінкою індивідуального рейтингу специфічних сфер життєдіяльності і впливи факторів навколишнього середовища і 3) соціально-правові захисти осіб, які перенесли психічні розлади, або тих хто страждає ними. 10. На основі запропонованої дослідницької гіпотези і відзначеного поєднання клінічних, психологічних і соціальних факторів усіх рівнів виміру (макросоціальних, мікросоціальних і соціально-особистісних) з комплексом проблем, розв'язуваних військово-медичними комісіями при виявленні у співробітників ОВС порушень психічного здоров'я, була розроблена модель відомчої психіатричної допомоги, що передбачає теоретично і клінічно обґрунтовану багатогранну стратегію адекватного вирішення лікувально-діагностичних і експертних питань у конкретно-специфічних умовах професійної діяльності. Ця модель враховує законодавчо сформульовані загальні принципи надання психіатричної допомоги і розглядає її з позицій гармонічного сполучення лікувально-оздоровчих заходів з необхідністю зміцнення правоохоронного потенціалу співробітників міліції. СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ 1. Абрамов А.В., Бурцев А.К., Мирошниченко И.И., Омельянович В.Ю. Об опыте диагностики посттравматического стрессового расстройства // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 1998. - №1(4). - С. 89-92. 2. Абрамов А.В. Анализ суицидальной активности сотрудников органов внутренних дел // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 1999. - №1(5). - С. 47-52. 3. Абрамов А.В. Клинико-статистический анализ структуры и регистра психических расстройств у сотрудников ОВД // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 1999. - №2(6). - С. 122-125. 4. Абрамов А.В., Олефиренко В.Л. Уровень эмоционального выгорания у сотрудников органов внутренних дел // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 2001. - №1(8). - С. 82-85. 5. Абрамов А.В. Общие проблемы психической адаптации в условиях хронического эмоционального стресса у сотрудников органов внутренних дел // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 2002. - №1(9). - С. 125-134. 6. Абрамов А.В. Самоубийство как одно из проявлений дезадаптивной формы поведения при стрессе у сотрудников органов внутренних дел // Український вісник психоневрології. – Харків. – 2003. – Том 11, віпуск 1(34). - С. 104-108. 7. Абрамов А.В. „Невроз запаса” как одно из проявлений адаптационного расстройства у сотрудников МВД, увольняющихся сос службы // Український вісник психоневрології. – Харків. – 2003. – Том 11, віпуск 2(35). - С. 41-42. 8. Абрамов А.В. Влияние профессиональной деятельности на личностные особенности сотрудников органов внутренних дел // Архів психіатрії. – Київ. – 2003. - Том 9, №3(34). - С. 30-32. 9. Абрамов А.В. Социально-правовые проблемы военно-психиатрической экспертизы сотрудников МВД Украины // Таврический журнал психиатрии. – Симферополь. – 2003. – Том 7, №3(24). – С. 19-22. 10. Абрамов А.В. Особенности профессиональной деятельности, предрасполагающие к развитию расстройств, связанных сос стрессом, у работников правоохранительных органов (обор литературы) // Архів психіатрії. – Київ. – 2003. - Том 9, №4(35). - С. 29-34. 11. Абрамов А.В. Общая характеристика организации психиатрического освидетельствования лиц, поступающих на службу в органы внутренних дел // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 2003. - №1(10). - С. 59-64. 12. Абрамов А.В. Клинико-динамические особенности стойких изменений личности у лиц, работающих в условиях хронического эмоционального стресса // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 2004. - №1(11). - С. 24-29. 13. Абрамов А.В. Хронический стресс и стойкие изменения личности у сотрудников спецподразделений милиции (психолого-психофизиологическое исследование) // Архів психіатрії. – Київ. – 2004. - Том 10, №2(37). - С. 29-35. 14. Абрамов А.В., Омельянович В.Ю. Анализ динамики и структуры расстройств психики и поведения у сотрудников органов внутренних дел // Український медичний альманах. – 2004. - Т.7, № 4 (додаток). - С. 7-9. 15. Абрамов В.А., Курлов В.В., Абрамов А.В., Жигулина И.В., Кислицкая И.И. Об определении морального вреда при повреждении здоровья, связанном с исполнением трудовых (служебных) обязанностей // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 2004. - №3(13). - С. 85-88. 16. Абрамов А.В. Качество жизни и особенности социального функционирования участников ЛПА на ЧАЭС, работающих в системе ОВД // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 2004. - №2(12). - С. 102-107. 17. Абрамов А.В., Омельянович В.Ю. Опыт оценки эффективности первичных психопрофилактических мероприятий на этапах отбора кандидатов на службу в органы внутренних дел и абитуриентов высших учебных заведений // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - Донецк. - 2004. - №4(14). - С. 102-107. 18. Абрамов А.В. Невротические и неврозоподобные расстройства у сотрудников милиции, увольняемых в запас // Архів психіатрії. – Київ. – 2004. - Том 10, №3(38). - С. 47-50. 19. Абрамов А.В. Анализ структуры невротических и неврозоподобных расстройств у лиц, поступающих на службу в ОВД // Архів психіатрії. – Київ. – 2005. - Том 11, - № 1(40). – С. 26-30. 20. Абрамов А.В. Типология и клинико-динамические особенности стойких изменений личности у сотрудников правоохранительных органов // Український вісник психоневрології. – Харків. – 2005. – Том 13, випуск 1(42). – С. 42-46. 21. Абрамов А.В., Бурцев О.К., Абрамов О.В., Лебедев Д.С., Ряполова Т.Л., Виговская О.М., Пирков С.Г., Беро М.П., Клочков О.В., Доценко М.Б., Жигуліна І.В. Сучасна функциональна діагностика психічних розладів у учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. - Методичні рекомендації. – Донецьк – 2001. – 20с. 22. Абрамов А.В., Кузнецов А.В., Клевкин В.Ф. Система психопрофилактики среди личного состава органов и подразделений внутренних дел Донецкой области. - Методические рекомендации. - Донецк - 1997. - 28с. 23. Абрамов А.В., Омельянович В.Ю. Об использовании МКБ-10 при оценке психического здоровья сотрудников правоохранительных органов // Вiсник асоцiацii психiатрiв Украiни. - Киiв. - 1999. - С.65-70. 24. Абрамов О.В., Мiрошнiченко І.І., Омелянович В.Ю. Про комплекс раннього виявлення посттравматичних стресопоiдних розладiв у спiвробiтникiв органiв внутрiшнiх справ // Проблеми правознавства та правоохоронноi дiяльностi. - Збiрка наукових статей. - РВВ ДIВС МВС Украiни. – Донецьк. – 1997. - №2. – С. 39-45. 25. Абрамов А.В. К вопросу об аутодеструктивном поведении в органах внутренних дел крупного промышленного региона // Суiцiдолгiя: теорiя та практика (сборник научных статей) - Киев – 1998. – С. 152-154. 26. Абрамов А.В., Омельянович В.Ю. К вопросу об использовании психофизиологических методов исследования в диагностике аутодеструктивного поведения у больного посттравматическим стрессовым расстройством // Суiцiдолгiя: теорiя та практика (сборник научных статей) - Киев – 1998. – С. 160-162. 27. Абрамов А.В. Аналiз захворюванностi на психiчнi розлади у спiвробiтникiв ОВС // Проблеми правознавства та правоохоронноi дiяльностi. Збiрник наукових статей. - Донецьк. – 1999. - № 1. - С. 259-261. 28. Абрамов А.В. К вопросу о проблемах профилактики аутоагрессивных действий у работников ОВД // Психологiя суiцидальноi проведiнки: дiагностика, корекцiя, профiлактика. Збiрник наукових праць. - Киiв, 2000. - С.110-114. АНОТАЦІЯ Абрамов О.В. Системно-структурний аналіз психічних розладів і особливості військово-медичної експертизи у співробітників правоохоронних органів. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за фахом 14.01.16 – психіатрія. - Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії і наркології МОЗ України. Київ, 2006. Дисертація присвячена комплексному дослідженню порушень психічного здоров'я у співробітників органів внутрішніх справ на різних етапах їхньої професійної діяльності. Розроблено концептуальну модель їх психопрофілактики і військово-медичної експертизи. Вивчено структуру і поширеність психічних розладів у співробітників міліції, у тому числі, що визначаються специфікою роботи у правоохоронних органах, тактика їхнього психіатричного огляду і військово-лікарської експертизи. Проаналізовані дані про вплив тривалості роботи в умовах хронічного емоційного стресу і рівня стресостійкостіі співробітників міліції на імовірність виникнення психічних розладів. Результати проведеного дослідження дозволили сформулювати й обґрунтувати основні напрямки істотного удосконалювання правового і соціального захисту співробітників органів внутрішніх справ, які перенесли психічні розлади. Ключові слова: співробітники правоохоронних органів, військово-медична експертиза, психічні розлади, хронічний стрес, стійкі зміни особистості, суїцид, синдром емоційного вигоряння, психопрофілактика. АНОТАЦИЯ Абрамов А.В. Системно-структурный анализ психических расстройств и особенности военно-медицинской экспертизы у сотрудников правоохранительных органов. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. - Украинский научно-исследовательский институт социальной и судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины. Киев, 2006. Диссертация посвящена обсуждению основных положений выдвинутой теоретической модели системно-структурного изучения клинико-психопатологических расстройств, возникающих у сотрудников органов внутренних дел на различных этапах их профессиональной деятельности. Программа исследования включала комплексное изучение сотрудников милиции с различными психическими расстройствами с учетом специфических особенностей профессиональной деятельности, а также требований, предъявляемых к их профессиональной пригодности и нормативных подходов к проведению военно-медицинской экспертизы. В программу исследования были включены 1543 человека с проблемами в сфере психического здоровья, выявленными на различных этапах их служебной деятельности в органах и подразделениях УМВД Украины в Донецкой области. Структура психических расстройств, возникающих в период прохождения службы в правоохранительных органах, отличалась большим полиморфизмом: органические психические расстройства - 30,0% случаев, шизофрения и бредовые расстройства – 20,0%, невротические и соматоформные расстройства - 15,0%, хронические изменения личности -11,0%, острые и транзиторные психотические расстройства – 10,0%, аффективные и прочие расстройства по 7,0% случаев. При исследовании сотрудников спецподразделений милиции, работающих в условиях хронического стресса, было выделено несколько типов стойких изменений личности: астенический, тревожный, соматоформный и дисфорический тип. Первые признаки дестабилизации привычной структуры и особенностей реагирования личности появлялись не ранее, чем через 5 лет работы в спецподразделениях милиции. При ретроспективном анализе случаев самоубийства сотрудниками правоохранительных органов установлено, что 94,4% суицидентов были люди, которые никогда не обращались за психиатрической помощью. Мотивы, по которым сотрудники милиции совершали самоубийства, не имели каких-либо отличительных черт от аналогичных действий гражданских лиц. 56,4% покончили с жизнью по бытовым мотивам, основным из которых была семейная неустроенность, конфликты с родственниками и трудное материальное положение в семье. 5,6% совершили самоубийство по бредовым мотивам; в 32,4% случаев истинные мотивы оставались неизвестными, но предположительно были связаны со служебными взаимоотношениями и только 5,6% сотрудников совершили аутоагрессивные действия из-за боязни наказания при совершении служебных проступков. 56,3% покончили с жизнью через повешение, 9,9% - с помощью огнестрельного охотничьего оружия, 8,5% - спрыгнув с высоты, табельное оружие применили против себя только 21,1% человек. При анализе синдрома эмоционального выгорания у сотрудников милиции выявлено что он формируется при стаже работы свыше 10 лет, достигая фазы напряжения у 25,0% и фазы резистенции – у 23,4% обследованных. Специфической особенностью этого процесса являются корреляционные связи выгорания с возрастом обследованных, их материальной обеспеченностью и наличием у них невротической симптоматики. Клинические проявления невротических и неврозоподобных расстройств у лиц, увольняющихся в запас из органов внутренних дел, характеризуются астеническими, интерсомническими, когнитивными и депрессивными нарушениями, затяжным течением, склонностью к прогредиентности с поглощением психогенных нарушений соматической и церебрально-сосудистой патологией и нарастанием психоорганических изменений. Дистресс в этих случаях обусловлен личностной переработкой комплекса декомпенсирующих факторов: вынужденным (в возрасте 45-55 лет) отказом от привычной профессиональной деятельности, резкой сменой социального окружения в его количественном и качественном выражении, неясной перспективой дальнейшего трудоустройства, изменением ролевых позиций в семье. Формально-логический анализ организационных и социально-правовых проблем военно-медицинской экспертизы лиц с психическими расстройствами позволил рекомендовать расширение функций военно-врачебных комиссий за счет создания оптимальных условий для реализации права сотрудника милиции (пребывающего в статусе пациента) на получение адекватной психопрофилактической, медико-психологической и психиатрической помощи. Обоснована необходимость использования при проведении профосмотров современных психодиагностических комплексов, разработки научно обоснованных профессиограм по основным видам профессиональной деятельности в правоохранительной системе, предполагающих возможность дифференцированной оценки соответствия психического состояния сотрудника требованиям, вытекающим из конкретных служебных обязанностей, а также применения многоосевого подхода к оценке жизнедеятельности пациента с психическим расстройством, что позволяет объективизировать и гуманизировать лечебно-экспертную тактику в отношении этого контингента сотрудников органов внутренних дел. Результаты проведенного исследования позволили сформулировать и обосновать основные направления существенного совершенствования правовой и социальной защиты сотрудников органов внутренних дел, перенесших психические расстройства. Ключевые слова: сотрудники правоохранительных органов, военно-медицинская экспертиза, психические расстройства, хронический стресс, стойкие изменения личности, суицид, синдром эмоционального выгорания, психопрофилактика. SUMMARY Abramov A.V. the System-structural analysis of mental frustration and features of military-medical examination at employees of law enforcement bodies. - Manuscript. The dissertation on competition of a scientific degree of the doctor of medical sciences on a speciality 14.01.16 - psychiatry. - Ukrainian Research Institute of Social, Forensic Psychiatry and Substance Abuse. Kiev, 2006. The dissertation is devoted to complex research of infringements of mental health at employees of law-enforcement bodies at various stages of their professional work. Their conceptual model psycho preventive maintenance and military-medical examination is developed. The structure and prevalence of mental frustration at employees of militia, including determined by specificity of work in law enforcement bodies are investigated, tactics of their psychiatric survey and military-medical examination, are analyzed the data on influence of duration of work in conditions of chronic emotional stress and a level stress of stability of employees of militia on probability of occurrence of mental frustration. Results of the lead research have allowed formulating and proving the basic directions of essential perfection legal and social protection of employees of the law-enforcement bodies which have transferred mental frustration. Keywords: employees of law enforcement bodies, military-medical examination, mental frustration, the chronic stress, proof changes of the person, a suicide, a syndrome of emotional burning out, psycho preventive. PAGE 1

Похожие записи