ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“ІНСТИТУТ ФТИЗІАТРІЇ І ПУЛЬМОНОЛОГІЇ ІМ. Ф.Г. ЯНОВСЬКОГО

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”

ПОБЕДЬОННА Галина Павлівна

УДК 616.248-08:577.115-121.7

Системні порушення клітинного метаболізму у хворих на бронхіальну астму:
клінічне значення і сучасні методи терапії

14.01.27 – пульмонологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2007 Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Луганському державному медичному університеті.

Науковий консультант

доктор медичних наук, старший науковий співробітник

Ячник Анатолій Іванович,

Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України,

провідний науковий співробітник клініко-функціонального відділення

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Мостовий Юрій Михайлович,

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

МОЗ України, завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб;

доктор медичних наук, професор

Лисенко Григорій Іванович

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика

МОЗ України;

доктор медичних наук, професор

Петренко Василь Іванович,

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України,

завідувач кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології

Захист відбудеться „ 24 ” вересня 2007 р. о 1100 годині на
засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.552.01 при ДУ “Інститут фтизіатрії і
пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України” (03680, м. Київ, вул.
Амосова, 10).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДУ “Інститут фтизіатрії і
пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України” (м. Київ, вул. Амосова,
10).

Автореферат розісланий „ 19 ” травня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради
Ж.Б. Бегоулева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Широке розповсюдження, необхідність тривалого
лікування, значні фінансові збитки для держави та індивідуума визначають
важливість проблеми бронхіальної астми (БА) у суспільстві (Фещенко Ю.І.,
2000, 2003). Епідеміологічними дослідженнями встановлено, що
розповсюдженість БА в світі складає 5-7 %, а в деяких регіонах досягає
15 % (Фещенко Ю.И., Яшина Л.А., 2004). В Україні показник захворюваності
на БА значно коливається, і, не зважаючи на використання сучасних
засобів терапії, його динаміка до зниження незначна. Смертність в
Україні від БА серед дорослих у період 1985-1994 рр. зросла з 2,8 до 3,8
випадків на 100000 населення (Ласиця О.І., Ласиця Т.С., 2001),
утримувалась, приблизно, на одному рівні, але у теперішній час
відзначена тенденція до її зменшення (Фещенко Ю.І. і співавт., 2005).
Пацієнти із тяжким перебігом БА складали 10 % від загальної кількості
хворих, але на їх лікування приходилось близько 51 % прямих витрат
охорони здоров’я і 54 % загальних витрат на захворювання (Яшина Л.А.,
2003; Малахов А.Б. и соавт., 2002). В Україні окремими дослідженнями
була показана вартість різних варіантів терапії (Мостовий Ю.М., 2002),
але питання економічної ефективності лікування БА потребують
спеціального вивчення (Фещенко Ю.И., 2000).

На сучасному етапі терапія БА здійснюється відповідно існуючим
рекомендаціям щодо ступеню тяжкості хвороби (Наказ МОЗ України № 499 від
28.10.2003). Значне місце у впровадженні стандартного лікування,
підвищенні його клінічної та економічної ефективності належить освітнім
програмам для пацієнтів – „астма-школам” (Фещенко Ю.І., 2000; Перцева
Т.А. и соавт., 2002). Проте, як довели останні дослідження, саме розлади
клітинного метаболізму (Кужко М.М., 2002; Петренко В.І. і співавт.,
2005; Коломоєць М.Ю. і співавт., 2004; Мажак К. і співавт., 2004)
забезпечують порушення неспецифічної реактивності організму хворих
(Войтович О.В., 2003; Поливода С.Н. и соавт., 2005), зміни стану імунної
системи (Свінціцький А.С. і співавт., 2002; Чернушенко К.Ф., 2003;
Латышева Т.В. и соавт., 2005), із-за чого традиційна терапія не завжди
ефективна. Очевидно, завдяки цьому, у більшості пацієнтів відзначався
неконтрольований перебіг захворювання. Включення в лікування діетимолу
(Чернюк Н.В., 2000), б-токоферолу (Скороход Н.І., 1999), рибомунілу
(Назар О.В. і співавт., 2002), щ-3 поліненасичених жирних кислот (ПНЖК)
(Войтович О.В., 2003), призначення лісобакту (Герич П.Р., 2004),
бронхорилу (Лисенко Г.І. і співавт., 2004) поліпшувало клінічний перебіг
захворювання і коректувало деякі ланки патогенезу БА. Для корекції
порушень клітинного метаболізму за різних патологічних станів в
теперішній час використовуються щ-3 ПНЖК (Фещенко Ю.И., Гаврисюк В.К.,
1996; Лещенко С.І., Дзюблик Я.О., 2003; Ячник А.И. и соавт., 2003;
Тодоріко Л.Д. і співавт., 2004), тіоктова кислота (Лук’янчук В.Д. і
співавт., 2004; Хворостинка В. і співавт., 2004), в яких виявлені
гіполіпідемічні, антиагрегантні, протизапальні, антиоксидантні
властивості. Відсутність комплексних досліджень, присвячених діагностиці
системних порушень клітинного метаболізму при БА, встановленню критеріїв
їх наявності при різних ступенях тяжкості перебігу хвороби та
патогенетичного, клінічного і фармакоекономічного обґрунтування заходів
корекції з метою підвищення ефективності лікування хворих доводять
актуальність виконання дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалась у відповідності з основним планом науково-дослідних
робіт Луганського державного медичного університету і є фрагментом
науково-дослідної роботи „Клініко-патогенетична характеристика
захворювань внутрішніх органів, їх корекція” (№ держ. реєстрації
0104U002193). Дисертант є співвиконавцем даної теми.

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування хворих на
бронхіальну астму середньотяжкого і тяжкого перебігу шляхом корекції
системних порушень клітинного метаболізму препаратами щ-3
поліненасичених жирних кислот або тіоктовою кислотою.

Задачі дослідження:

1. Проаналізувати захворюваність та хворобливість на БА дорослого
населення промислового регіону Донбасу та визначити вплив на них
основних ендо- і екзогенних факторів (клімато-географічних, ландшафтних,
виробничих, спадкових, екзогенної сенсибілізації).

2. Охарактеризувати клінічні прояви та особливості перебігу БА у
мешканців промислового регіону.

3. Визначити стан Т-В-системи лімфоцитів, імуноглобулінів, циркулюючих
імунних комплексів, фагоцитарної активності моноцитів.

4. Встановити у хворих системні особливості – в сироватці крові і
конденсаті вологи видихнутого повітря:

– цитокінового статусу;

– процесів перекисного окиснення ліпідів, активності ендогенної
системи антиоксидантного захисту;

– вмісту кінцевих метаболітів оксиду азоту нітритів/нітратів;

– пептидів середньої молекулярної маси.

5. Визначити у хворих вміст і динаміку маркерів порушення клітинного
метаболізму:

– корпускулярного об’єму і сорбційної здатності еритроцитів;

– цитогенетичних порушень.

6. Дослідити і охарактеризувати у хворих величину пристінного рН в
селективних ділянках трахеобронхіального дерева в залежності від
тяжкості захворювання.

7. Патогенетично, клінічно і економічно обгрунтувати доцільність
використання в комплексному лікуванні хворих щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти
на прикладі „астма-школи” (індивідуалізованого навчання хворих).

Об’єкт дослідження – бронхіальна астма.

Предмет дослідження – захворюваність на бронхіальну астму; клінічні
прояви захворювання, системні порушення клітинного метаболізму та вплив
на них препаратів щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти.

Методи дослідження: епідеміологічні, клінічні, бактеріологічний –
типіювання мікрофлори мокротиння, лабораторно-біохімічні, визначення
корпускулярного об’єму (MCV) і сорбційної здатності еритроцитів (СЗЕ); у
сироватці крові і конденсаті вологи видихнутого повітря (КВВП) вмісту
кінцевих метаболітів оксиду азоту нітритів/нітратів (NOx), вмісту в
крові, КВВП і сечі пептидів середньої молекулярної маси (СМП), стану
системи перекисного окиснення ліпідів, активності ендогенної системи
антиоксидантного захисту (ПОЛ-АОЗ); імуноферментний – встановлення у
сироватці крові і КВВП вмісту цитокінів – IL-1в, IL-8, IL-4, IL-10,
TNF-б, у сироватці крові – IgE, імунологічний – вміст у сироватці крові
CD3+, CD4+, CD8+, CD22+, IgA, IgM, IgG, циркулюючих імунних комплексів
(ЦІК); оцінка фагоцитарного індексу (ФІ) і фагоцитарного числа (ФЧ)
моноцитів, цитогенетичний – для підрахунку числа хромосомних і
хроматидних аберацій у лімфоцитах, інструментальні – загальноприйняті та
селективна пристінна рН-метрія трахеобронхіального дерева (ТБД),
статистичні – параметричні і непараметричні методи, застосування
опитувальника AQ 20, при вивченні прямих і непрямих витрат – проведення
аналізу „вартість-ефективність”.

Наукова новизна одержаних результатів

На підставі результатів клінічних, інструментальних, біохімічних,
імунологічних та фармакоекономічних досліджень сформульовано концепцію
залежності тяжкості перебігу БА від ступеня порушень Т- і В-систем
лімфоцитів, що обумовлюють розвиток дисбалансу клітинного метаболізму
внаслідок змін обміну оксиду азоту і цитокінів, ознак системного
оксидантного стресу, порушень функціональної активності еритроцитів та
патогенетично і клінічно доведена можливість регуляції порушень
клітинного метаболізму і на їх основі – поліпшення якості лікування
хворих із середньотяжким і тяжким перебігом захворювання.

Вперше визначено, що переважання серед дорослого населення промислового
регіону Донбасу середньотяжкого і тяжкого перебігу БА обумовлене впливом
обтяженої алергічної спадковості, розповсюдженою сенсибілізацією до
побутових та пилкових алергенів, значним впливом промислових полютантів
та метеорологічних факторів, а низькі показники захворюваності та
хворобливості – приховуванням у 29 % випадків БА під маскою професійних
захворювань органів дихання.

Системні порушення продукціі цитокінів, ознаки оксидантного стресу та
підвищення метаболітів оксиду азоту і пептидів середньої молекулярної
маси, зміни функціональної активності еритроцитів залежать від тяжкості
перебігу і обумовлюють низьку ефективність базисної терапії БА.

Маркером ступеня тяжкості БА і ефективності лікувальних заходів є
комплекс системних порушень клітинного метаболізму, який включає
порушення продукції цитокінів, ознаки оксидантного стресу, підвищення
рівня метаболітів оксиду азоту і пептидів середньої молекулярної маси,
зміни функціональної активності еритроцитів.

Пристінна рН-метрія у селективних ділянках ТБД хворих на БА є засобом
визначення активності запального процесу у слизовій оболонці і може бути
використана з метою оцінки ефективності лікування.

Ефективність препаратів щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти підтверджена
математично наявністю кореляційної залежності між характеристиками
клітинного метаболізму та їх змінами в процесі терапії.

Препарати щ-3 ПНЖК і тіоктова кислота, як препарати корекції порушень
клі-тинного метаболізму, дозволяють нормалізувати або зменшити ступінь
системних порушень продукції цитокінів, проявів системного оксидантного
стресу, сприяють нормалізації змін кількісних показників клітинного та
гуморального імунітету, обумовлюючи клінічну і економічну ефективність.

При оцінці розміру економічних збитків від БА у промисловому регіоні
Донбасу доведена можливість їх зменшення за рахунок застосування
препаратів щ-3 ПНЖК і тіоктової кислоти, які сприяють корекції
клітинного метаболізму; патогенетично, клінічно і економічно
обґрунтована методика застосування їх у базисній терапії БА
середньотяжкого і тяжкого перебігу під контролем “астма-школи”.

Практичне значення одержаних результатів

На основі аналізу особливості перебігу БА в умовах промислового регіону
доведена роль і значення обтяженої алергічної спадковості (у 67,4 %
хворих), сенсибілізації до побутових (у 68,1 %) та пилкових (у 49,3 %)
алергенів, промислових полютантів у формуванні тяжкості перебігу
захворювання, що доводить необхідність враховувати їх при проведенні
комплексу лікувально-профілактичних заходів. Важливим є факт
маніфестації БА у 29 % випадків під виглядом професійних хвороб органів
дихання, що обумовлює низькі показники хворобливості на БА у регіоні.

Доведено, що характер і ступінь проявів імунних порушень обумовлює
тяжкість перебігу захворювання і на різних етапах потребує проведення
різних засобів корекції. Базисна терапія БА у середні терміни
стаціонарного лікування сприяє нормалізації показників імунного статусу
у 16,7 % хворих із середньотяжким і у 5,0 % – із тяжким перебігом.

Зміни маркерів стану клітинного метаболізму – підвищення корпускулярного
об’єму еритроцитів та сорбційної здатності їх мембран, збільшення
частоти цитогенетичних розладів, зсув величини пристінного рН у
селективних ділянках ТБД у лужний бік є складовими комплексу, який
запропонований в якості критерію ефективності медикаментозної корекції
системних порушень клітинного метаболізму у хворих на БА середньотяжкого
і тяжкого перебігу.

Стан цитокінового балансу у сироватці крові, КВВП не вдається
нормалізувати при тяжкому перебігу у жодного хворого. Визначені
показники є чинниками активності запального процесу, можуть служити
критерієм, що обгрунтовує необхідність проведення додаткових лікувальних
заходів.

Призначення препаратів щ-3 ПНЖК або тіоктової кислоти з метою більш
вираженого впливу на клінічні і патогенетичні прояви порушень клітинного
метаболізму, скорочення термінів стаціонарного лікування, кількості
загострень захворюван-ня, зниження у хворих дози інгаляційних та
системних глюкокортикостероїдних препаратів, є доцільним у хворих із
середньотяжким і тяжким перебігом БА.

Економічні збитки від захворювання на БА у регіоні можуть бути скорочені
при включенні у склад базисної терапії препаратів щ-3 ПНЖК, тіоктової
кислоти. Підтверджена клінічна і економічна ефективність проведення
„астма-шкіл».

Автором розроблені та впроваджені в практику „Спосіб діагностики
оксидантного стресу дихальних шляхів» (Державний Патент України № 74924.
– Пром. власність. – 2006. – № 2, кн. 1. – С. 3.18) та „Спосіб корекції
порушень сорбційної здатності біомембран еритроцитів in vitro»
(Державний Патент України № 75796 – Пром. власність. – 2006. – № 5,
кн.1. – С. 3.24).

Результати дисертаційної роботи впроваджені в практику роботи
алергологічного і пульмонологічного відділень Луганської обласної
клінічної лікарні, м. Суми, пуль-монологічного та терапевтичного
відділень міської лікарні № 7 м. Луганська, міської лікарні № 2 м.
Маріуполя Донецької області, міської поліклініки № 3 м. Чернівці,
міської лікарні № 4 м. Полтави, міської лікарні № 18 м. Донецька,
консультативної поліклініки Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.І.
Медведя м. Києва. Матеріали роботи використовуються в навчальному
процесі на кафедрах терапевтичного профілю Луганського державного
медичного університету, Української медичної стоматологічної академії
(м. Полтава), медичному інституті Сумського державного університету,
Буковінського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проаналізована
наукова література та патентна інформація з проблем розповсюдженості,
розвитку, клінічного перебігу та патогенетичних характеристик БА,
доведені пріоритетність, доцільність і необхідність здійснення роботи,
визначено мету, завдання та методи дослідження. Автор самостійно
проводив формування груп хворих, клінічні та лабораторні обстеження,
економічний аналіз, первинну обробку результатів клінічних,
лабораторних, імунологічних та імуноферментних досліджень. Автором
розроблені і обґрунтовані методи лікування – включення у базисну терапію
щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти. Дисертантом проведений статистичний аналіз
результатів, написані всі розділи дисертації, узагальнені результати,
сформульовані висновки і практичні рекомендації, забезпечено їх
впровадження в медичну практику та відображено в опублікованих наукових
працях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного
досліджен-ня доповідалися та обговорювалися на І-му з’їзді алергологів
України (м. Київ, 2002), науково-практичній конференції „Раннє
виявлення та лікування алергічних захворювань” (м. Вінниця, 2003), XV
з’їзді терапевтів України м. (Київ, 2004), X конгресі світової федерації
українських лікарських товариств (м. Чернівці, 2004), VII національному
конгресі кардіологів України (м. Дніпропетровськ, 2004), „Терапевтичні
читання пам’яті академіка Л.Т. Малої (м. Харків, 2004), І-й та ІІ-й
конференціях „Здорове довкілля – здорова нація” (м. Бердянськ, 2004,
2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною
участю „Ліки–людині” (м. Харків, 2004), ІІ міжнародній
науково-методичній конференції „Наука. Здоров’я. Реабілітація” (м.
Луганськ, 2004), науково-практичній конференції з міжнародною участю,
присвяченій 200-річчю з дня заснування Харківського медичного
університету (м. Харків, 2005), ІІ та ІІІ міжнародних
медико-фармацевтичних конгресах „Ліки та життя” (м. Київ, 2005, 2006),
VIII ювілейному з’їзді всеукраїнських лікарських товариств (м.
Івано-Франківськ, 2005), науковому симпозіумі „Актуальні проблеми
фтизіатрії і пульмонології” (м. Тернопіль, 2005), ІІ з’їзді алергологів
України (м. Одеса, 2006), засіданнях Луганського обласного товариства
терапевтів та обласних школах-семінарах з питань алергології (2002-2006
рр.).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 24 статтях у фахових
виданнях, які затверджені ВАК України (з них 17 – одноосібних), а також
у 17 тезах доповідей у матеріалах з’їздів, конгресів, науково-практичних
конференцій і симпозіумів, за темою дисертації отримано 2 патента
України на винахід.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 379 сторінках
друкованого тексту, складається із вступу, огляду літератури, опису
методів дослідження, восьми розділів власних досліджень, аналізу і
узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій
та переліку використаної літератури – 551 джерело (50 сторінок), із них
354 кирилицею, 197 латиницею. Робота ілюстрована 51 рисунками та 78
таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи дослідження. В роботі були вивчені та проаналізовані
дані річних звітів показників здоров’я населення по містах і районах
Луганської області за період з 1995 по 2004 рік, звіти про стан
навколишнього середовища Державного управління екології та природних
ресурсів області за той же термін, дані обласного статистичного
управління. Джерелом для підрахунку різних видів витрат протягом 1 року
дослідження служили дані щодо вартості та тривалості лікування хворих в
умовах стаціонару і амбулаторно, довідник Луганського обласного
управління статистики, дані Головного управління праці та соціального
захисту населення Луганської облдержадміністрації та Виконавчої дирекції
Луганського обласного відділення фонду соціального страхування по
тимчасовій втраті працездатності, усереднені дані по вартості
медикаментів у різних аптеках м. Луганська.

Досліджено 276 хворих на БА у віці 18-69 років (132 чоловіків і 144
жінок), які знаходились на лікуванні в алергологічному відділенні
Луганської обласної клінічної лікарні у 2000-2005 рр. Діагноз БА і
лікування пацієнтів усіх груп здійснювалось згідно рекомендаціям наказу
МОЗ України № 499 від 28.10.2003 р. відповідно ступеню тяжкості БА.
Указану терапію ми умовно позначили як „базисну”. Легкий перебіг БА був
діагностований у 110, середньотяжкий – у 106 (І група), тяжкий – у 60
хворих (ІІ група). Пацієнтам із легким перебігом БА для досягнення
ремісії та астма-контролю було достатньо базисної терапії. Пацієнти І та
ІІ груп були розподілені на репрезентативні підгрупи „а”, „б”, „в”.
Підгрупи І-а і ІІ-а отримували базисну терапію, у підгрупах І-б і ІІ-б
лікування доповнялось призначенням щ-3 ПНЖК у дозі 1,0 г чотири рази на
добу на протязі одного місяця. У підгрупах І-в та ІІ-в додатково
використовувалась тіоктова кислота у дозі 300 мг внутрішньовенно вранці
і 300 мг перорально ввечері на протязі 10 днів. Вона також призначалась
особам із непереносимістю морепродуктів. Випадків побічної дії названих
препаратів у пацієнтів не було.

При оцінці клінічних симптомів БА використовували астма-рахунок (Яшина
Л.А. и соавт., 2003). Стан повного та доброго астма-контролю визначали
за рекомендаціями Фещенко Ю.І. (2003). Ступінь легеневої недостатності
(ЛН) за клінічними проявами, ступінь недостатності кровообігу
визначались відповідно існуючим критеріям (Гаврисюк В.К. и соавт.,
2004). Показник якості життя оцінювався із використанням опитувальника
AQ20 в балах (Бримкулов Н.Н. и соавт., 1999). Для подальшого
спостереження хворих залучали до „астма-школи” (Перцева Т.А.,
Ботвиникова Л.А., 2001). Обсяг лабораторних досліджень включав
визначення загальноклінічних і біохімічних показників, аналіз мокротиння
й ін. (Камышников В.С., 2004). У сироватці крові, КВВП, що збирався за
рекомендованою методикою (Путинцев В.І., Разумний Р.В., 2000), і сечі
визначався вміст СМП (Николайчик В.В. и соавт., 1991), за допомогою
аналізатора К-1000 фірми Sysmex (Японія) – MCV (fl) (Козлова Н.В.,
2001), СЗЕ (Тогайбаев А.А. и соавт., 1988). Імунологічне дослідження в
крові кількості Т-, В-лімфоцитів, Т-хелперів/індукторів (Th),
Т-супресорів/кілерів в тесті із моноклональними антитілами класів CD3+,
CD4+, CD8+ и CD22+ (Ortho Diagnostic Systems Inc., USA) виконувалось за
методикою Фролова В.М. (1989); визначення фагоцитарної активності
моноцитів із обчисленням ФІ і ФЧ – за методом Фролова В.М. и соавт.
(1990); імуноглобулінів класів А, М, G – згідно з Manchini G. et al.
(1965). Оцінка рівня IgE проводилася за допомогою імуноферментного
аналізу із тест-системою ТОВ ”Полігност” (Росія, м. Санкт-Петербург).
Дослідження вмісту ЦІК у сироватці крові проводили за методом Digeon М.
et. al. (1977). Аналіз фракційного складу ЦІК здійснювався за методом
Фролова В.М. и соавт. (1986). Склад цитокінів сироватки і КВВП IL-1в,
IL-4, IL-8, IL-10 та TNF-б вивчали методом імуноферментного аналізу із
використанням наборів реактивів фірм „Протеїновий контур” і ТОВ
”Цитокін” (Росія, м. Санкт-Петербург). Для дослідження системи ПОЛ-АОЗ у
сироватці крові визначались малоновий діальдегід (МДА), дієнові
кон’югати (ДК) (Гаврилов В.Б., Мишкорудная М.М., 1983), активність
каталази і супероксиддисмутази (СОД) (Королюк М.А. и соавт., 1988), у
КВВП – показники загальної оксидантної (ЗОА) і антиоксидантної
активності – ЗАА (Камышников В.С., 2004). Рівень NOx у сироватці крові і
КВВП досліджувався за методиками Голикова П.П. (2000); Green L.C. et al.
(1982), хромосомний аналіз лімфоцитів – за рекомендаціями Бактон К.,
Еванс Г. (1975). У всіх хворих проводилось бронхоскопічне дослідження
бронхоскопом фірми “OLYMPUS” TX-20 (Японія). Функція зовнішнього дихання
вивчалась на комп’ютерному спірографі Spirosift 3000 (Японія). Для
оцінки зворотності бронхіальної обструкції проводили інгаляційний тест
із в2-агоністом сальбутамолом. рН ТБД визначалось за методикою
селективної пристінної ендобронхіальної рН-метрії (Разумный Р.В., 2000),
пікову об’ємну швидкість (PEF) вимірювали за допомогою пікфлоуметра
фірми „Bоеhringer Ingelheim”. Для вимірювання, аналізу і обробки
результатів застосовувався апаратно-програмний комплекс комп’ютерної
внутрішньопорожнинної рН-метрії, розроблений Чернобровим В.М. і співавт.
(1999).

Статистичну обробку матеріалу здійснювали за допомогою параметричних і
непараметричних методів із використанням ліцензійних програм „Microsoft
Excel” і „Statistica” (Лапач С.Н., 2000).

Для фармакоекономічного аналізу прямі і непрямі витрати, показник
„вартість-ефективність” розраховувались згідно з існуючими
рекомендаціями (Мостовой Ю.М., 2001; Бельтюков Е.К., 2002).

Результати власних досліджень та їх обговорення. Хворобливість на БА у
Луганській області у 1995-2004 рр. дорівнювала (340,9 ± 1,3) випадки на
100000 населення, і її коливання на протязі попередніх років були
незначними. Захворюваність теж зазнавала незначних коливань, складала
(10,6 ± 0,5) по містах області і була дещо нижчою у районах – (9,3 ±
0,9) випадки на 100000 дорослого населення. Смертність від БА в
структурі загальної смертності дорівнювала 0,08 % або 1,4 випадки на
100000 дорослого населення і суттєво не змінювалась протягом 1995-2004
рр. Найвищі показники захворюваності та хворобливості відзначались у
зоні екологічної кризи регіону (мм. Луганськ, Алчевськ, Сєвєродонецьк,
Лисичанськ, Рубіжне). Показник захворюваності та хворобливості на БА в
регіоні є достатньо низьким при порівнянні з середнім по країні та із
екологічно чистими і не промисловими регіонами. Низький показник
захворюваності на БА та особливості її структури пояснюються значною
часткою професійних хвороб органів дихання у регіоні, у зв’язку з чим у
29 % пацієнтів залишаються недіагностованими легкі форми захворювання,
або, при врахуванні професійного, супутній діагноз БА не враховується
статистично.

На захворюваність на БА негативно впливала алергічна спадковість (у 67,4
% випадків). Пенетрантність генів (ймовірність їх прояву – % захворівших
на БА від числа носіїв) виявлялась неповною (28,2 %). У 54,7 % хворих
спостерігалось поєднання БА із алергічним ринітом, яке обтяжувало
клінічний перебіг БА. Високій захворюваності на БА сприяли особливості
регіону: континентальний клімат із наявністю несприятливих класів погоди
і частою та різкою їх зміною, особливості рослинного покриву – із 1349
видів вищих рослин, що ростуть на території Луганської області, 313
представлені сімействами злакових і складноквіткових із вираженими
алергізуючими властивостями пилку та ін. У хворих на БА сенсибілізація
до алергенів побутового пилу була відзначена у 68,1 % пацієнтів, до
пилку складноквіткових, злаків та дерев – у 49,3 % хворих, її поєднання
відзначалось у третини осіб. В структурі захворювання у містах легкий
перебіг БА був відзначений у 23 % хворих, середньої тяжкості – у 56 %,
тяжкий – у 21 %, у сільській місцевості, відповідно, – у 32 %, 48 % і 20
% осіб.

Кількість загострень у пацієнтів із легким перебігом БА дорівнювала (1,2
± 0,5), І групи – (2,3 ± 0,4), II групи – (4,2 ± 0,7) рази на рік
(Р<0,05). У осіб І та ІІ групи щорічно були додаткові епізоди посилення об’єму терапії при передбачуваних ними загостреннях захворювання. В І групі їх кількість складала (2,0 ± 0,3) випадки на рік тривалістю 3-7 днів, в ІІ – (4,1 ± 0,7) тривалістю 7-10 днів щорічно. При надходженні до стаціонару 229 хворих знаходились у загостренні БА середнього ступеня тяжкості, 47 – тяжкого. При проведенні комплексного лікування у 182 (65,9 %) хворих відзначився добрий ефект, у 94 (34,1 %) – на протязі перших двох годин лікування спостерігалося значне поліпшення стану. При подальшому спостереженні всіх пацієнтів продовжували турбувати слабкість, втомленість, періодичне відчуття стислості в грудях, повторювалися напади ядухи, що потребувало спостереження, моніторінгу PEF, диференційної діагностики та підбору ступеня базисної терапії. На початку лікування у всіх хворих на БА спостерігались респіраторний, астено-невротичний синдром, збільшена кількість маркерів ендогенної метаболічної інтоксикації, виявлялись зміни запального характеру в гемограмі, виразність яких зростала із ступенем тяжкості захворювання. При рентгенологічному дослідженні зміни у легенях характеризувалися обмеженим або полісегментарним пневмофіброзом, емфіземою легень. При фібробронхоскопічному дослідженні у хворих діагностувався обмежений та дифузний катаральний і катарально-гнійний ендобронхіт. У хворих II групи дифузне катаральне і катарально-гнійне запалення у ТБД зустрічалося у 2,5 рази частіше, ніж у I групі. У хворих із легким перебігом БА рівень FEV1 становив (83,6 ± 2,8) %, І групи – (62,6 ± 4,1) %, II групи – (36,5 ± 3,0) %. Показник якості життя у хворих із легким перебігом БА у період загострення дорівнював (7,8 ± 2,6) балам, у I-а підгрупі – (12,6 ± 0,9) балам, у II-а підгрупі – (18,1 ± 0,3) балам (P<0,05 при порівнянні із пацієнтами із легким перебігом захворювання) і не відрізнявся від такого у осіб І-б і І-в та ІІ-б і ІІ-в підгруп. Імунні порушення у хворих на БА віддзеркалювали зміни у складі та функціональній активності імунокомпетентних клітин під впливом порушеного метаболізму. До початку лікування у хворих із легким перебігом БА зміни в клітинній ланці імунітету проявлялись незначним зменшенням вмісту тотальних Т-лімфоцитів (CD3+), яке відбувалось, переважно, за рахунок зменшення відносної і абсолютної кількості Т-клітин із фенотипом CD8+ та тенденцією до зростання в крові абсолютного і відносного вмісту CD22+-клітин. Наслідком цього було збільшення індексу імунорегуляції у хворих на 16,5 % (P<0,05). Очевидно, відсутність змін у фракції CD4+ відбулася за рахунок перерозподілу Th в бік пулу Th2-клітин, який визначає імунну відповідь при БА (Чернушенко К.Ф., 2003), або неоднакової швидкості вступу до апоптозу CD4+- та CD8+-клітин (Григорьева Т.Ю. и соавт., 2002). Серед показників гуморального імунітету відзначався підвищений рівень IgЕ до (182,0 ± 29,3) МО/мл, який після лікування знижувався до референтної норми. У хворих І-а підгрупи порушення клітинної ланки імунітету характеризувались збільшенням абсолютної і відносної кількості (P<0,05) CD22+-клітин, відповідно, на 18,2 % та 51,4 % (P<0,05) та зниженням вмісту CD3+-клітин у 1,2 рази, причому зниження CD8+ (у 1,3 рази) переважало над зниженням CD4+ (у 1,2 рази) із формуванням відносно супресорного варіанту вторинної імунної недостатності, що є частим феноменом при хронічних захворюваннях органів дихання (Юлдашева И.А., 2002; Борисова А.М., Сепиашвили Р.И., 2004; Цибулькин А.П. и соавт., 2004). Показники CD4+, CD8+, CD22+ у хворих І-б та І-в підгруп не відрізнялися від таких в осіб І-а підгрупи. За рахунок зниження CD4+ та CD8+ показник CD4+/CD8+ у хворих із середньо-тяжким перебігом не відрізнявся від такого у здорових осіб, хоча і мав тенденцію до підвищення. Загальний вміст ЦІК у пацієнтів І-а, І-б та І-в підгруп в період загострення перевищував референтну норму у 1,7 рази переважно із-за збільшення середньомолекулярної (у 2,4 рази) та дрібномолекулярної (у 2,1 рази) фракцій, що свідчило про додатковий імунокомплексний компонент патогенезу БА. Збільшення вмісту IgЕ та IgG (P<0,05) при порівнянні із референтною нормою могло свідчити про функціональну напругу В-лімфоцитів, яка сприяла вираженості системної імунної відповіді на запальну реакцію в організмі хворих із зростанням ступеня тяжкості БА. У хворих ІІ-а підгрупи у період загострення стан Т-клітинної ланки імунітету був порівняним із таким у осіб ІІ-б та ІІ-в підгруп і ще більше пригніченим: кількість CD3+, CD4+ і CD8+ була нижчою за референтну норму, відповідно, у 1,6, 1,7 і 1,7 рази, при цьому імунорегуляторний індекс дорівнював належним значенням. Рівень CD22+-клітин у цих хворих був найвищим і перевищував значення у здорових осіб у 1,5 рази. У них же відзначався найвищий показник загальних ЦІК за рахунок середньомолекулярної та дрібномолекулярної фракцій. У хворих ІІ-а підгрупи спостерігались підвищені показники IgЕ (258,3 ± 29,5) МО/мл та IgG (15,1 ± 0,9) г/л, які не відрізнялись від таких у пацієнтів ІІ-б і ІІ-в підгруп. Підвищення IgG, свою чергу, могло сприяти утворенню надлишкової кількості ЦІК (Чернушенко Е.Ф., 2000). На початку лікування у пацієнтів із БА відзначалися зміни у складі цитокінів, виразність яких зростала із ступенем тяжкості хвороби. У пацієнтів із легким перебігом БА у сироватці крові і КВВП відзначалось підвищення рівнів IL-1в, відповідно, до (58,7 ± 7,2) і (27,8 ± 3,7) пг/мл та IL-4 – відповідно, до (69,8 ± 6,2) і (38,8 ± 2,4) пг/мл, P<0,05. Зміни інших цитокінів були незначними. У хворих І-а підгрупи в сироватці крові і КВВП відмічалось інтенсивніше (при порівнянні з референтною нормою) підвищення прозапальних: IL-1в – у сироватці крові до (184,0 ± 23,7) пг/мл, у КВВП – до (66,0 ± 7,8) пг/мл, TNF-б і IL-8 (у сироватці крові і у КВВП – майже вдвічі), IL-4 (у сироватці крові до 86,3 ± 12,8 пг/мл, у КВВП – до 46,2 ± 5,8 пг/мл). До лікування IL-10 у сироватці крові був наближеним до належних значень і становив (10,8 ± 1,2) пг/мл, а у КВВП – вірогідно вищим за референтну норму і дорівнював (13,1 ± 0,9) пг/мл. Це свідчило про формування системного порушення продукції цитокінів. У хворих І-б і І-в підгруп показники цитокінів не відрізнялись від таких у пацієнтів І-а підгрупи. У хворих ІІ-а підгрупи у сироватці крові IL-1в дорівнював (540,6 ± 60,9) пг/мл, у КВВП – (88,6 ± 16,7) пг/мл, TNF-б, відповідно, – (189,6 ± 32,5) пг/мл і (66,4 ± 17,2) пг/мл, IL-8, відповідно, – (17,9 ± 1,3) пг/мл і (21,8 ± 2,6) пг/мл, IL-4 – (136,4 ± 25,4) пг/мл і (63,1 ± 7,6) пг/мл; вміст IL-10 у сироватці крові і КВВП наближався до належних значень. У хворих ІІ-б та ІІ-в підгруп значення цитокінів у сироватці крові і КВВП були наближеними до таких у ІІ-а підгрупі. Підвищені рівні IL-1в у сироватці крові та КВВП хворих, очевидно, були пов’язані з тим, що IL-1в – це є ”стартовий” інтерлейкін, що продукується багатьма клітинами і рівень його підвищується при будь-якому запаленні (Ковалева О.Н., Амбросова Т.Н., 2001). IL-1в може стимулювати функцію нейтрофілів та збільшувати продукцію IL-8 у вогнищі запалення, що, в свою, чергу, сприяє активації клітин запалення і синтезу TNF-б (Соколов Д.И. и соавт., 2002; Цветкова О.А., Воронкова О.О., 2005). Синергізм дії IL-1в та TNF-б (Рой Г.А и соавт., 2000; Фрейдлин И.С., 2001) забезпечував їх високі показники та значну виразність хронічного запалення у ТБД хворих. Підвищення IL-8, значніше виражене у ТБД, ніж у сироватці крові, ймовірно, підкреслює паракринне значення цього цитокіну для реалізації загострення хронічного запалення у хворих на БА, характеризує більшу виразність місцевої запальної реакції над системною. Крім того, цей факт наштовхує на думку про високу місцеву та системну концентрацію медіаторів запалення, зокрема лейкотрієнів, які є стимуляторами секреції IL-8 клітинами запалення – нейтрофілами, моноцитами, еозинофілами, лімфоцитами (Швыдченко И.Н. и соавт., 2005; Takisawa R. et al., 2005). Наближені до належних вихідні рівні IL-10 у сироватці крові та КВВП хворих на тлі загострення БА середньотяжкого та тяжкого перебігу можуть свідчити при виснаження цитокінпродукуючої здатності клітин-продуцентів, тобто Th2 внаслідок тривалої стимуляції алергенами, подразнюючими агентами, застосуванням системних глюкокортикостероїдів, здатних знижувати його продукцію або регуляторною функцією цього цитокіна. На початку лікування у хворих із легким перебігом БА не виявлялось змін фагоцитарної активності моноцитів, а у пацієнтів І-а та ІІ-а підгруп було наявним її пригнічення – ФІ та ФЧ були зниженими у хворих І-а підгрупи і не відрізнялися від таких у пацієнтів І-б та І-в підгруп, а у ІІ-а – зменшувались більш суттєво, як і у осіб ІІ-б та ІІ-в підгруп. У пацієнтів із БА при надходженні до стаціонару діагностувався системний оксидантний стрес, виразність якого зростала зі збільшенням ступеня тяжкості хвороби. У КВВП пацієнтів із легким перебігом захворювання ЗОА майже вдесятеро перевищувала (P<0,05) референтну норму, а ЗАА – на 16,0 %. Коефіцієнт ЗОА/ЗАА у них також був більшим за референтну норму. У хворих І-а, І-б та І-в підгруп до початку лікування ЗОА перевищувала референтну норму майже у 100,0 разів, а ЗАА – в середньому, на 38,2 %. Коефіцієнт ЗОА/ЗАА був також значно більшим за показник у здорових осіб. У КВВП хворих ІІ-а, ІІ-б і ІІ-в підгруп ЗОА була найвищою при незначному подальшому збільшенні ЗАА. Виразність окислювального стресу у хворих на БА зростала із активністю ендобронхіту та ступенем ЛН. Так, коефіцієнт ЗОА/ЗАА у хворих із ЛН І ступеню був вищим за показник здорових осіб у 53,0, а у осіб із ЛН ІІ – у 122,0 рази. Ймовірно, зростання виразності окислювального стресу супроводжувало пошкодження епітелію бронхів, підвищення проникності біологічних бар’єрів для токсинів, посилювало адгезивні і агрегаційні властивості формених елементів крові, що обумовлювало оклюзію мікроциркуляторного русла, порушувало перфузійну і дифузійну здатність легень і потенціювало фіброзні процеси у тканинах ТБД (Юлдашева И.А., 2004). Все вище наведене сприяло виникненню і прогресуванню ЛН у хворих на БА. У період загострення стан системи ПОЛ–АОЗ у сироватці крові хворих із легким перебігом БА характеризувався тільки достовірним підвищенням МДА. У хворих І-а, І-б та І-в підгруп відзначалось підвищення показників МДА і ДК (у середньому, у 1,9 і 1,6 рази), P<0,05, і менша інтенсивність зростання активності каталази: у осіб І-а – у середньому, на 58,9 %, І-б – на 56,6 %, І-в – на 57,2 %, (P<0,05) і СОД – відповідно, на 29,9 %, 30,6%; і 29,6 %. У осіб ІІ-а, ІІ-б, ІІ-в підгруп до лікування спостерігалась найвища концентрація показників ПОЛ: рівнів МДА і ДК (P<0,05). Активність каталази і СОД зростала не так суттєво – відповідно, у середньому, на 29,0 % та 5,3 %, їх показники у ІІ-б та ІІ-в не відрізнялись від таких у ІІ-а підгрупі. Значний темп зростання величин, що характеризують ПОЛ, при порівнянні з повільною динамікою збільшення показників АОЗ у сироватці крові та КВВП хворих свідчать про розвиток у них системного оксидантного стресу. Менш інтенсивне зростання активності каталази і СОД у сироватці крові хворих із збільшенням тяжкості БА, можливо, пов’язано із пригніченням їх утворення надмірною продукцією активованими лейкоцитами супероксиданіону, виділенням лейкотрієну В4, прозапальних цитокінів, гістаміну (Абдрахманова Л.М. и соавт., 2001; Войтович О.В., 2002), підвищеним використанням ферментів або виснаженням антиоксидантної ланки організму під впливом тривалого прооксидантного стану. Додатковими речовинами в умовах оксидативного стресу, які були його наслідком і/або підтримували його існування, слугували NOx і СМП. На початку лікування у хворих на БА легкого перебігу концентрація NOx у сироватці крові і КВВП не відрізнялась від аналогічної у здорових осіб і суттєво не змінювалася після лікування. У пацієнтів І-а підгрупи рівень NOx у сироватці крові досягав (11,7 ± 1,0) мкмоль/л, у КВВП – (15,1 ± 1,1) мкмоль/л, (P<0,05), перевищyвав аналогічний у здорових осіб і не відрізнявся від такого у хворих І-б та І-в підгруп. У пацієнтів ІІ-а, ІІ-б та ІІ-в підгруп концентрація NOx у сироватці крові та КВВП була вищою за належні значення, відповідно, у 4,4 і 3,9 рази. Рівень NOx у сироватці і КВВП хворих збільшувався із ступенем виразності ендобронхіту і ЛН. Очевидно, недостатня оксигенація тканин при ЛН ІІ ступеня приводила до активації ПОЛ, недостатності ферментів АОЗ, зокрема, СОД і каталази, збільшенню утворення NOx, появі системного окислювального стресу, який був потужним чинником фрагментації протеїнів і утворення СМП. У період загострення у хворих із легким перебігом БА не відзначалося змін концентрації СМП у сироватці крові, КВВП та сечі. У пацієнтів І-а, І-б, І-в підгруп та ІІ-а, ІІ-б, ІІ-в підгруп концентрація СМП у вказаних середовищах зростала із ступенем тяжкості хвороби та збільшенням ступеню ЛН. Позитивні кореляційні зв’язки до лікування між рівнем СМП у сироватці крові та значеннями MCV, СЗЕ, рівнем NOx у сироватці крові та КВВП, коефіцієнтом ЗОА/ЗАА були додатковим свідченням про наявність системного окислювального стресу у хворих. Порушення клітинного метаболізму знаходило своє відображення у наявності мембрано-деструктивних процесів, які викликали зміни СЗЕ і MCV. Так, показники СЗЕ і MCV на початку лікування у хворих із легким перебігом БА до та після курсу лікування не відрізнялись від належних значень. У хворих І-а, І-б, І-в і ІІ-а, ІІ-б, ІІ-в підгруп СЗЕ і MCV зростали із ступенем тяжкості хвороби (відповідно, у 1,6 та 1,8 рази) та ступенем ЛН. Очевидно, переважання процесів ПОЛ у еритроцитах порушувало функцію їх мембран і підвищувало СЗЕ і MCV. Відомо, що медіатори хронічної запальної алергічної реакції – гістамін і IL-4, активуючи Th2, здатні вести до цитогенетичних розладів (Семенов А.В. и соавт., 2004), які у хворих на БА легкого перебігу при загостренні були хромосомного та хроматидного типу (поміжхроматидні обміни, поодинокі фрагменти). Їх число перевищувало референтну норму (P<0,05), але після лікування із використанням базисних препаратів майже всі цитогенетичні показники хворих на БА легкого перебігу, за винятком числа пе-редчасного розходження хромосом, дорівнювали референтній нормі. У пацієнтів І-а, І-б та І-в підгруп у період загострення мало місце зростання кількості цитогенетичних розладів при порівнянні з належними значеннями (наприклад, середньої кількості аберацій на клітину у 2,4 рази, у хворих ІІ-а, ІІ-б та ІІ-в підгруп – у 3,2 рази). Порушення клітинного метаболізму знаходили своє відображення у змінах значень пристінного рН у селективних ділянках ТБД, виражених тим більше, чим більшою була місцева запальна реакція. У всіх хворих із наявністю вогнищевого ендобронхіту (найчастіше при легкому перебігу БА) мали місце різноспрямовані зміни пристінного рН ТБД у симетричних ділянках вимірювання, які відновлювалися на тлі базисної терапії, у середньому, у 87,2 % хворих. У пацієнтів із дифузним катаральним ендобронхітом вихідні значення рН на всіх симетричних ділянках ТБД перевищували референтну норму, а після лікування – у 80,0 % набували належних значень. При наявності катарально-гнійного запалення величина пристінного рН значно зміщувалася у лужний бік на всіх ділянках вимірювання, а після лікування – знижувалася, але референтної норми не набувала при незмінних значеннях градієнту рН на рівні „кіль трахеї-устя субсегментарних бронхів”. Відсутність динаміки градієнту рН, очевидно, була однією із особливостей та наслідків хронічного імунного запалення із рівномірним виділенням його медіаторів (гістаміну, серотоніну, ейкозаноїдів тощо) у ТБД. При виписці зі стаціонару в усіх хворих І-а та ІІ-а підгруп було досягнуте поліпшення стану. Респіраторний синдром зникав у всіх хворих із легким перебігом БА, у пацієнтів I-а і ІІ-а підгруп зменшувалася його виразність, рідше мав місце астено-невротичний синдром. Включення до базисної терапії щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти дозволило досягти кращих клінічних результатів. Так, на відміну від хворих І-а та ІІ-а підгруп, у пацієнтів І-б та ІІ-б підгруп, що лікувалися із включенням щ-3 ПНЖК, та І-в і ІІ-в, що лікувалися із застосуванням тіоктової кислоти, спостерігалось більш швидке та повне поліпшення клінічної симптоматики і показників функції зовнішнього дихання. Після курсу лікування частота наявності у хворих респіраторного та астено-невротичного синдромів зменшилась у 1,5 рази, величина FEV1 у пацієнтів І-б та І-в підгруп зросла до належних значень, у II-б – FEV1 збільшився на 17,9 % (Р<0,05), у ІІ-в – на 13,0 % при порівнянні з таким у хворих ІІ-а підгрупи. Очевидно, модифікуюча дія щ-3 ПНЖК змінювала спектр лейкотрієнів 4 серії із сильними бронхоконстрикторними властивостями на ейкозаноїди із меншою бронхоконстрикторною активністю (Фещенко Ю.І., Гаврисюк В.К., 1996; Лещенко С.И., Дзюблик Я.А., 2003), що приводило до зменшення тривалості, виразності і частоти виникнення бронхоспазму у хворих, виділення в’язкого слизу у ТБД, активності бронхіального запалення та поліпшенню бронхіальної прохідності. Антиоксидантна дія тіоктової кислоти зменшувала прояви оксидативного стресу, тим самим – місцевого та системного запалення, чим сприяла клінічному поліпшенню у хворих. Рівень маркерів ендогенної метаболічної інтоксикації після лікування був підвищеним у пацієнтів І-б та ІІ-б підгруп в 2,1, І-в та ІІ-в – у 2,3 рази рідше, ніж в І-а та ІІ-а підгрупах. Показник якості життя хворих із легким перебігом БА при надходженні в стаціонар дорівнював (7,8 ± 2,6) балам, осіб I групи – складав (12,6 ± 0,9), P<0,05 при порівнянні з пацієнтами із легким перебігом захворювання, у хворих II групи – (18,1 ± 0,3) балам (P<0,05 при порівнянні з пацієнтами із легким перебігом захворювання та І групи). Після лікування показник якості життя у осіб із легким перебігом БА не змінювався, у той час як у хворих I-а і II-а підгруп покращився і став рівним, відповідно, (9,3 ± 0,4) і (16,2 ± 1,1) балам (P<0,05). Показник якості життя у пацієнтів I-б і II-б підгруп поліпшився при порівнянні з таким у хворих І-а та ІІ-а підгруп, відповідно, на 7,5 % та 8,0 %, I-в і II-в підгруп – на 6,5 % та 9,3 % за рахунок зменшення виразності симптомів захворювання. Середня тривалість перебування в стаціонарі хворих із легким перебігом БА складала (7,4 ± 1,4) дня, I-а підгрупи – (14,2 ± 1,5) дня, II-а – (22,3 ± 2,1) дня. У пацієнтів I-б та І-в підгруп вона не відрізнялась від такої в І-а підгрупі, в II-б – зменшилась на (3,4 ± 0,9) дня і дорівнювала (18,9 ± 1,1) дня, в II-в – скоротилась на (4,0 ± 1,1) дня і складала (18,3 ± 0,9) дня. При спостереженні на протязі 1 року кількість госпіталізацій хворих І-б підгрупи була меншою на 39,1 %, І-в групи – на 34,8 %, епізодів посилення терапії було рідше у 1,5 рази, ніж у хворих І-а підгрупи. У осіб ІІ-б та ІІ-в підгруп кількість госпіталізацій зменшилась при порівнянні з хворими ІІ-а підгрупи у 1,8 рази і склала (2,4 ± 0,6) випадків, зменшилась кількість епізодів посилень терапії та їх тривалість, відповідно, у 1,9 рази та до 5-6 днів. При спостереженні на протязі року включення щ-3 ПНЖК або тіоктової кислоти дозволило зменшити дозу інгаляційних та системних кортикостероїдних препаратів, відповідно, при середньотяжкому перебігу у 40,4 % і 37,1 % випадків, тяжкому – у 33,3 % і 36,8 %, що, у середньому, склало 37,3 % випадків. 2 4 ^ b a ae z ® A e 4 b ae ae z ® : A Ae e AE AE AE ?????????? t x ????? ??????ізувалися. У хворих ІІ-а підгрупи курс терапії поліпшив показники клітинного і гуморального імунітету в 65,0 % випадках, але не відновив їх. У пацієнтів ІІ-б та ІІ-в підгруп показники системи імунітету поліпшилися, відповідно, у 80,9 % та 78,9 % випадках, що було у 1,2 рази більше, ніж в ІІ-а підгрупі. Порушення продукції цитокінів після застосування базисної терапії у сироватці крові та КВВП хворих із легким перебігом БА усувалося. У пацієнтів із БА І-а та ІІ-а підгруп рівні всіх цитокінів зменшилися, але референтної норми не досягли, за винятком IL-10, який достовірно підвищився у сироватці та КВВП осіб І-а та ІІ-а підгруп. У хворих І-б підгрупи відбулося відновлення рівнів всіх цитокінів, у середньому, у 77,8 % випадків, І-в підгрупи – у 73,6 % випадків, що було ефективнішим, ніж при лікуванні лише базисними засобами. У осіб ІІ-б та ІІ-в підгруп рівні всіх цитокінів, за винятком IL-1в та IL-10, також відновилися. Рівень IL-1в у сироватці крові був у 2,8, а у КВВП – у 1,7 рази меншим за такий у хворих ІІ-а підгрупи, але продовжував перевищувати референтну норму, відповідно, більше, ніж удвічі. Збережені підвищеними рівні цього цитокіна, мабуть, пов’язані з тривалою антигенною стимуляцією клітин-продуцентів, наявністю супутніх захворювань або іншими впливами. Після лікування рівень IL-10 у сироватці крові хворих ІІ-б та ІІ-в підгруп підвищився, у середньому, у 1,5 рази (P<0,05), що, ймовірно, було одним із механізмів регуляції активності прозапальних цитокінів або стримування системних ефектів IL-1в. Динаміка цитокінів у сироватці та КВВП хворих в умовах диференційованої терапії наведена у табл. 1. Наявні на початку лікування негативні кореляційні зв’язки (r = -0,3, P<0,05) між показниками IL-1в та IL-8, IL-1в та TNF-б у сироватці крові хворих І-а і ІІ-а, І-б та ІІ-б, І-в та ІІ-в підгруп слабшали після лікування в І-а та ІІ-а і втрачались в І-б, ІІ-б, І-в та ІІ-в підгрупах. Позитивна кореляційна залежність між IL-1в та IL-4 (r= +0,4; P<0,05) до лікування слабшала після курсу терапії у хворих І-а та ІІ-а підгруп і зникала у пацієнтів І-б та ІІ-б підгруп. Негативний коефіцієнт кореляції (r = -0,4; P<0,05), що був наявним до лікування між показниками IL-8 та TNF-б у пацієнтів ІІ-а, ІІ-б та ІІ-в підгруп, після лікування в ІІ-а підгрупі зменшувався, а в ІІ-б та ІІ-в – ставав позитивним (r = +0,4; P<0,05). Наявність і динаміка наведених вище кореляційних зв’язків між цитокінами із одно- та різноспрямованою дією у осіб І-а та ІІ-а підгруп могла бути пояснена наявністю системного порушення продукції цитокінів та його збереженням після лікування базисними засобами. Системне порушення продукції цитокінів, очевидно, було наслідком змін у метаболізмі їх клітин–продуцентів і відображало неповну клінічну ефективність базисної терапії. Після лікування із включенням щ-3 ПНЖК та тіоктової кислоти відбувалось відновлення взаємовідносин між контррегулюючими цитокінами, що підтверджувало його більш суттєвий позитивний вплив, спрямований на зменшення кількості медіаторів запалення та ліквідацію проявів цитокінового дисбалансу у хворих на БА. У пацієнтів І-а підгрупи базисне лікування сприяло відновленню фагоцитарної активності моноцитів, а у 70,0 % хворих ІІ-а підгрупи вона залишалася зниженою. Лікування за допомогою щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти сприяло відновленню функціональних властивостей моноцитів (ФІ та ФЧ), у середньому, у 71,4 % осіб із тяжким перебігом БА. Лікування із включенням щ-3 ПНЖК та тіоктової кислоти надавало суттєвіший вплив на показники системного оксидантного стресу, ніж базисне. Так, у КВВП хворих із легким перебігом БА після лікування ЗОА зменшувалась, але залишалась підвищеною при порівнянні з належними значеннями. ЗАА мала тенденцію до збільшення, а коефіцієнт ЗОА/ЗАА дещо знизився, проте, продовжував перевищувати референтну норму у 7,5 рази. У хворих І-а та ІІ-а підгруп після лікування ЗОА та ЗАА незначно зменшилися, але були більшими (P<0,05), ніж аналогічні у здорових осіб. Коефіцієнт ЗОА/ЗАА залишився суттєво вищим за референтну норму. Після курсу комплексного лікування ЗОА у КВВП хворих І-б і І-в підгруп була майже втричі меншою за аналогічний показник у осіб І-а підгрупи, ЗАА, відповідно, – у 1,2 рази. Коефіцієнт ЗОА/ЗАА знизився незначно і продовжував перевищувати аналогічний у здорових осіб. У пацієнтів ІІ-б та ІІ-в підгруп ЗОА була майже вчетверо, ЗАА – на третину меншою при порівнянні з аналогічним показником ІІ-а під- Таблиця 1 Рівні цитокінів сироватки крові і КВВП хворих на БА в умовах диференційованої терапії (M±m) Показник (пг/мл) Здоро- ві осо-би (n=30) Підгрупи хворих І-а (n=35) ІІ-а (n=20) І-б (n=36) І-в (n=35) ІІ-б (n=21) ІІ-в (n=19) до лікування після лікування до лікування після лікування після лікування після лікування після лікування після лікування 1.Сиро-ватка крові: IL-1в 43,2 ± 4,5 184,0 ± 23,7* 115,9 ± 8,4* 540,6 ± 60,9* 353,2 ± 46,1* 48,3 ± 6,3# 46,7 ± 4,8# 126,5 ±15,1*# 122,8 ±14,6*# TNF-б 41,3 ± 6,5 78,3 ± 8,1* 62,5 ± 7,3* 189,6 ± 32,5* 118,4 ±12,6* 46,4 ± 4,8# 44,8 ± 5,1# 43,5 ± 4,4# 49,6 ± 5,1# IL-8 7,3 ± 1,3 13,9 ± 1,9* 12,1 ± 1,3* 17,9 ± 1,3* 14,6 ±1,04* 9,0 ± 1,4 8,1 ± 0,9 7,8 ± 0,9# 11,5 ± 2,9 IL-4 46,5 ± 5,2 86,3 ±12,8* 61,2 ± 7,3* 136,4 ± 25,4* 84,5 ± 9,3* 39,3 ± 4,5# 42,8 ± 5,2# 48,8 ± 6,4# 42,3 ± 5,2# IL-10 8,0 ± 0,8 10,8 ± 1,2 13,4 ± 1,5* 9,5 ± 0,9 10,4 ± 1,1 15,9 ± 1,1* 14,5 ± 1,2* 14,5 ± 1,9* 13,7 ± 1,2*# 2.КВВП: IL-1в 18,0 ± 2,1 66,0 ± 7,8* 38,2 ± 4,1* 88,6 ±16,7* 66,4 ± 5,1* 19,6 ± 2,7# 19,8 ± 2,2# 38,8 ± 6,5*# 41,5 ± 3,4*# TNF-б 22,6 ± 4,1 42,4 ± 5,9* 36,5 ± 6,4* 66,4 ±17,2* 46,8 ± 5,4* 21,5 ± 3,2# 23,9 ± 2,8# 19,3 ± 2,2# 24,3 ± 3,2# IL-8 8,5 ± 1,1 17,5 ± 1,6* 11,4 ± 0,9* 21,8 ± 2,6* 18,1 ± 3,5* 11,5 ± 1,6 11,5 ± 1,4 10,1 ± 1,9# 11,3 ± 1,5# IL-4 16,4 ± 1,7 46,2 ± 5,8* 28,4 ± 3,1* 63,1 ± 7,6* 49,3 ± 5,2* 15,9 ± 1,8# 17,1 ± 1,9# 18,3 ± 4,2# 20,4 ± 3,9# IL-10 7,6 ± 0,5 13,1 ± 0,9* 15,7 ± 1,2* 8,9 ± 0,9 10,2 ± 1,3* 20,1 ± 1,1*# 18,7 ± 2,1* 16,9 ± 1,1* 16,1 ± 1,7* Примітки: 1. * – P<0,05 при порівнянні із здоровими особами; 2. – – P<0,05 при порівнянні до та після лікування; 3. # – P<0,05 при порівнянні із аналогічною групою групи. Більш значне зменшення ЗОА у КВВП хворих І-б та ІІ-б підгруп після лікування могло бути пояснено відновленням фосфоліпідного спектру та метаболізму мембран пошкоджених клітин за допомогою щ-3 ПНЖК та зменшенням проявів оксидативного стресу у ТБД. Аналогічна динаміка показників у хворих І-в та ІІ-в підгруп могла бути пояснена виразним антиоксидантним впливом тіоктової кислоти, її здатністю зменшувати оксидативний потенціал нейтрофільних гранулоцитів при нейтрофільному запаленні у ТБД хворих на БА тяжкого перебігу, зменшенням місцевих проявів оксидативного стресу і підсилюючою дією тіоктової кислоти на ефект топічних глюкокортикостероїдних препаратів. Коефіцієнт ЗОА/ЗАА, що залишився підвищеним на тлі диференційованого лікування, свідчив про збереження проявів оксидативного стресу у ТБД хворих із-за наявності слабкого запалення з одного боку, та про відсутність паралелізму між поліпшенням клінічного стану хворих і станом клітинного метаболізму у них – з іншого. Після курсу лікування у сироватці крові хворих із легким перебігом БА відновлювалися всі показники системи ПОЛ–АОЗ. У хворих І-а підгрупи рівні ДК і МДА знизилися, відповідно, до (8,8 ± 0,6) мкмоль/л і (5,8 ± 0,4) мкмоль/л, проте, референтної норми не досягли, перевищуючи її (P<0,05). Активність каталази і СОД зменшилися незначно і залишилися вищими за належні значення, відповідно, у 1,5 і 1,2 рази (P<0,05). У сироватці крові хворих І-б підгрупи показники ДК, МДА та концентрація ферментів АОЗ – каталази і СОД – досягли референтної норми. Очевидно, відновлення фосфоліпідного спектру мембран клітин крові за рахунок щ-3 ПНЖК сприяло ліквідації проявів оксидативного стресу у сироватці крові хворих. Лікування з тіоктовою кислотою було також ефективнішим за базисне при впливі на показники системи ПОЛ–АОЗ: у сироватці крові сприяло їх відновленню у 73,6 % хворих І-в підгрупи, що було у 2,3 рази більше, ніж в І-а підгрупі. У хворих ІІ-а підгрупи після лікування рівень ДК знижувався до (10,9 ± 0,9) мкмоль/л (P<0,05), концентрація МДА – до (8,9 ± 0,4) мкмоль/л, залишаючись більшими за референтну норму (P<0,05), активність каталази знизилась на 6,4 % від початкового рівня, але перевищувала належні значення, СОД – збільшилася незначно. У пацієнтів ІІ-б та ІІ-в підгруп показник ДК був нижчим за аналогічний у хворих ІІ-а підгрупи у 1,4, МДА – у 1,9 рази і продовжували перебільшувати референтну норму, що свідчило про збереження проявів оксидативного стресу у хворих цих підгруп. Саме цей факт був ймовірною причиною збереження підвищеними рівнів IL-1в, NOx та MCV у сироватці крові хворих цієї групи. Зменшення активності каталази і СОД в умовах лікування із застосуванням щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти відбувалось менш динамічно, ніж в умовах лікування базисними засобами, що, ймовірно, було механізмом підтримання зміщеної рівноваги поміж продуктами ПОЛ та активністю ферментів АОЗ. Можливо, антиоксидантна дія тіоктової кислоти або модифікуюча дія щ-3 ПНЖК на склад лейкотрієнів із прооксидантною дією (Лещенко С.И. и соавт., 1998) зменшила хемоатракцію нейтрофілів та секрецію IL-8 у сироватці крові, що знизило виділення активних форм кисню і використання або пригнічення синтезу каталази і СОД. Кореляційні зв’язки між рівнем МДА і IL-1в у сироватці крові хворих І-а та ІІ-а підгруп, відповідно, (r= +0,4; P<0,05) і (r= +0,6; P<0,05), що слабшали після лікування базисними засобами (r= +0,3; P<0,05) і (r= +0,5; P<0,05), у сироватці крові хворих ІІ-а підгрупи між показником МДА та IL-8 (r= +0,4; P<0,05), який теж дещо слабшав після лікування, підтверджували їх участь у реалізації оксидативного стресу та недостатню ефективність базисної терапії. Кореляція між IL-1в та МДА, що втрачалася після лікування із залученням щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти свідчила про їх більш суттєвий позитивний вплив, спрямований на ліквідацію проявів окислювального стресу у хворих. Після лікування концентрація NOx у сироватці крові та КВВП хворих І-а та ІІ-а підгруп залишалась вірогідно вищою за референтну норму. Динаміка концентрацій NOx та СМП на тлі лікування із включенням щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти була більш значною, ніж при базисному. Так, у КВВП хворих І-б підгрупи рівень NOx відновлювався, у сироватці крові був на третину, а у осіб ІІ-б підгрупи і у сироватці крові, і у КВВП – у 1,6 рази менше, ніж такий у І-а та ІІ-а підгрупах відповідно. Аналогічних змін зазнавала і динаміка концентрацій NOx на тлі лікування із включенням тіоктової кислоти, які у сироватці крові і КВВП були на 10,0 % і більш нижчими, навіть, при порівнянні їх із хворими, що лікувалися за допомогою щ-3 ПНЖК (рис.1), що, безперечно, пов’язано із її виразною антиоксидантною дією (Лук’янчук В.Д., Шпуліна О.О., 2004). Рис. 1. Вплив диференційованої терапії на вміст NOx у сироватці крові хворих на БА тяжкого перебігу Після лікування рівень СМП у КВВП та сечі хворих І-а підгрупи, у сироватці крові, КВВП та сечі осіб ІІ-а підгрупи незначно знизився, але залишився вірогідно вищим за належні показники. Кореляційні зв’язки, що зберігались між рівнем СМП у сироватці крові та значеннями MCV, СЗЕ, рівнем NOx у сироватці крові та КВВП, коефіцієнтом ЗОА/ЗАА у хворих І-а та ІІ-а підгруп після лікування базисними засобами, підтверджували його недостатню ефективність. У хворих І-б та ІІ-б, І-в та ІІ-в підгруп під впливом лікування відбувалася нормалізація концентрації СМП у сироватці крові та КВВП пацієнтів. Наявність та динаміка кореляційної залежності між показниками СМП у сироватці крові та КВВП, сироватці крові і сечі, рівнем СМП та NOx у сироватці крові та КВВП, СМП та коефіцієнтом ЗОА/ЗАА у КВВП хворих в умовах лікування із включенням щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти відображали його більш суттєвий вплив, при порівнянні з тільки базисним, на регрес проявів системного оксидантного стресу. Після лікування СЗЕ і MCV у хворих І-а і ІІ-а підгруп знижувалися, але не набували належних значень. У пацієнтів І-б та І-в підгруп показники СЗЕ та MCV повністю відновлювалися, очевидно, за рахунок здатності щ-3 ПНЖК відновлювати метаболізм (Коржов В.И. и соавт., 2003) і належну структуру мембран клітин, поновлюючи взаємовідносини різних класів ПНЖК у їх ліпідному шарі (Дудка П.Ф. і співавт., 2003), або із-за детоксикуючої дії тіоктової кислоти. У хворих ІІ-б та ІІ-в підгруп СЗЕ відновлювалася, MCV був нижчим при порівнянні із аналогічним у осіб ІІ-а підгрупи, відповідно, на 21,4 % та 22,0 %, але залишився підвищеним, віддзеркалюючи глибокі метаболічні порушення у клітинах хворих із тяжким перебігом БА. Число хромосомних та хроматидних аберацій у лімфоцитах хворих І-а та ІІ-а підгруп після лікування продовжувало бути вірогідно вищим за належні значення. У пацієнтів І-б та ІІ-б підгруп чисельність аберантних метафаз хромосом була нижчою на 20,0 %, у хворих І-в – на 7,9 %, а ІІ-в – на 15,6 %, ніж у осіб І-а та ІІ-а підгруп. Очевидно, зменшення виразності цитогенетичних порушень у пацієнтів І-в та ІІ-в підгруп відбувалося внаслідок здатності тіоктової кислоти відновлювати структуру ДНК клітин після її ушкодження оксидативним стресом. Наявність незначної динаміки пристінного рН ТБД у хворих із катарально-гнійним ендобронхітом після лікування базисними засобами створювало умови для збереження місцевого запалення. У пацієнтів із БА тяжкого перебігу з наявністю дифузного катарального та катарально-гнійного ендобронхіту терапія з включенням щ-3 ПНЖК сприяла відновленню показників пристінного рН ТБД, у середньому, у 76,2 % випадках, із застосуванням тіоктової кислоти – у 73,7 %, що свідчило про кращу ефективність запропонованої нами терапії за допомогою щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти перед тільки базисною. Таким чином, у пацієнтів із БА середньотяжкого та тяжкого перебігу виявлялися виразні порушення клітинного метаболізму: системні порушення стану цитокінової системи, системний окислювальний стрес, цитологічні і цитогенетичні зміни, зміни імунного статусу з формуванням вторинної відносно супресорної імунної недостатності, зсуви пристінного рН ТБД, вираженість яких зростала зі ступенем тяжкості захворювання. Базисна терапія не сприяла їх ліквідації в повному обсязі: незважаючи на клінічне поліпшення, у 46,8 % пацієнтів I-а і II-а підгруп при виписці зберігалися клінічні, лабораторні й інструментальні ознаки активності захворювання, що вимагало продовження лікування амбулаторно в тому ж обсязі ще 2-3 тижні. Включення в базисне лікування щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти сприяло досягненню кращих клінічних та лабораторних результатів. При закінченні лікування з щ-3 ПНЖК у 1,9, а з тіоктовою кислотою – у 2,1 рази рідше, ніж при базисній терапії, у хворих спостерігалися клінічні і/або інструментальні та лабораторні ознаки загострення хвороби. Застосування препаратів корекції клітинного метаболізму на фоні базисної терапії і навчання в „астма-школі” є клінічно та економічно доцільними: сприяють поліпшенню функції зовнішнього дихання, у середньому, у 71,2 % пацієнтів, якості життя – у 69,5 %, зменшенню кількості їх госпіталізацій у 1,3 рази, епізодів надання невідкладної допомоги – у 2,0 рази. В межах регіону воно коштувало 1,2 у.о. на 1 хворого. Якщо екстраполірувати всі витрати на хворих із БА до проведення „астма-школи” і впровадження базисної терапії в їх лікування, економічні збитки від захворювання в Луганській області могли скласти 6280779 у.о., а через рік – 5186799,6 у.о., що було на 17,4 % менше, а на 1 мешканця дорівнювало 2,1 у.о. Лікування із включенням щ-3 ПНЖК у хворих на БА сприяло зменшенню прямих витрат на 1 особу на 24,9 %, непрямих – на 5,8 %, скороченню індивідуальних витрат пацієнтів І-б підгрупи на 18,0 %, ІІ-б – на 22,7 % при порівнянні з такими у пацієнтів І-а та ІІ-а підгруп. Проведення аналізу „вартість-ефективність” показало, що витрати на одиницю ефективності при включенні у базисне лікування щ-3 ПНЖК виявилися меншими, ніж при тільки базисному, на 19,7 %. Терапія хворих на БА із застосуванням тіоктової кислоти зменшила прямі витрати на 20,4 %, непрямі – на 9,4 %, скоротила індивідуальні витрати пацієнтів І-в підгрупи на 13,1%, а ІІ-в – на 18,2 %, виплати на тимчасову непрацездатність, втрати виробництва і витрати на одиницю ефективності на 20,1 % при порівнянні із такими І-а та ІІ-а підгруп. Витрати на одиницю ефективності при лікуванні із включенням щ-3 ПНЖК, тіоктової кислоти були порівняними між собою. Економічні збитки від БА за їх допомогою в регіоні можуть бути зменшеними, у середньому, на 399394,9 у.о. на 1 рік. ВИСНОВКИ У дисертаційній роботі на підставі клінічних, інструментальних, біохімічних, імунологічних та фармако-економічних досліджень у хворих на бронхіальну астму представлене нове вирішення актуальної проблеми пульмонології – розкриті механізми залежності тяжкості перебігу бронхіальної астми від ступеня порушень клітинного метаболізму і патогенетично обгрунтована можливість контролю за перебігом захворювання. 1. На рівень захворюваності бронхіальною астмою у промисловому регіоні Донбасу впливають обтяжена алергічна спадковість (у 67,4 % хворих), сенсибілізація до побутових (у 68,1 %) та пилкових алергенів (у 49,3 %), а також у всіх хворих –промислові полютанти. Екологічна агресивність регіону призводить до переважання середньотяжкої і тяжкої форм перебігу захворювання і обумовлює значний рівень професійних хвороб органів дихання, які у 29 % випадків супроводжує статистично не врахований діагноз бронхіальної астми. 2. У хворих із легким перебігом захворювання виявляються незначні зміни Т- і В-системи лімфоцитів, порушення клітинного метаболізму, які засоби базисної терапії усувають, у середньому, у 77,5-90,1 % хворих. У хворих із середньотяжким і тяжким перебігом бронхіальної астми базисна терапія усуває імунні порушення, відповідно, у 16,7 % та у 5,0 % хворих на протязі середнього курсу стаціонарного лікування. При цьому зміни Т-системи лімфоцитів характеризуються зниженням кількості CD3+, CD4+, CD8+ із формуванням вторинної імунної недостатності за рахунок супресорної ланки, зміни В-системи лімфоцитів – підвищенням вмісту CD22+, дисімуноглобулінемією з підвищенням вмісту IgG, IgE, рівня загальних циркулюючих імунних комплексів за рахунок середньо- та дрібномолекулярної фракцій, пригніченням фагоцитарної активності моноцитів (Р<0,05). 3. Системні порушення продукції цитокінів наростають зі ступенем тяжкості захворювання: у сироватці крові хворих із середньотяжким і тяжким перебігом відзначається перевищення референтної норми IL-lв, в середньому, у 4,4 і 12,6 рази, IL-8 – у 1,9 і 2,5 рази, TNF-б і IL-4 – у 1,9 і 4,6 рази; у конденсаті вологи видихнутого повітря, відповідно: IL-lв – у 3,5 і 4,9 рази, IL-8-у 2,1 і 2,6 рази, TNF-б – у 1,9 і 2,9 рази, ІL-4 у 2,8 і 4,0 рази, IL-10 у 1,7 і 1,1 рази (Р<0,05). Препарати базисної терапії сприяють усуненню системних порушень цитокінового статусу при середньотяжкому перебігу захворювання, в середньому, у 8,5 % хворих, нормалізації при тяжкому перебігу бронхіальної астми не спостерігається. 4. У хворих із середньотяжким і тяжким перебігом захворювання виявляються ознаки системного оксидантного стресу. У конденсаті вологи видихнутого повітря спостерігається переважне підвищення загальної оксидантної (відповідно, у 9,0 і 160,0 разів) і у меншому ступені антиоксидантної активності (відповідно, на 40,0 % і 50,0 %); у сироватці крові – підвищення вмісту дієнових кон’югат у 1,6 і 2,0 рази, малонового діальдегіду – у 1,9 і 2,9 рази (Р<0,05), збільшення активності каталази на (58,9 ± 8,3) % і (29,9 ± 10,2) %, супероксиддисмутази – відповідно, на (29,9 ± 7,7) % і (5,3 ± 5,0) %. Під впливом рекомендованої базисної терапії спостерігається ліквідація проявів системного оксидантного стресу, в середньому, у 31,4 % хворих із середньотяжким перебігом бронхіальної астми і у 10,0 % – із тяжким. 5. Порушення нормального балансу у сироватці крові, конденсаті вологи видихнутого повітря і сечі при середньотяжкому і тяжкому перебігу бронхіальної астми вмісту пептидів середньої молекулярної маси, нітратів/нітритів є проявами оксидантного стресу, які під впливом загальноприйнятої терапії при середньотяжкому перебігу захворювання нормалізуються, в середньому, у 22,8 % хворих і у 5,0 % – із тяжким. 6. У пацієнтів із середньотяжким і тяжким перебігом хвороби порушення клітинного метаболізму супроводжуються збільшенням корпускулярного об’єму еритроцитів (відповідно, у середньому, у 1,3 і 1,6 рази) та сорбційної здатності їх мембран (відповідно, у 1,6 і 1,8 рази), цитогенетичними порушеннями у лімфоцитах (у 2,4 і 3,2 рази) (Р<0,05). Базисна терапія сприяє нормалізації показників, у середньому, у 34,3 % хворих із середньотяжким перебігом захворювання і у 10,0 % – із тяжким перебігом бронхіальної астми. 7. Базисна терапія у середні терміни перебування пацієнта у стаціонарі сприяє відновленню величини пристінного рН, як прояву запально-метаболічних змін у слизовій оболонці бронхів, в середньому, у 87,2 % хворих із вогнищевим ендобронхітом, у 80,0 % – із дифузним катаральним і у 8,3 % – при катарально-гнійному. У хворих на бронхіальну астму зміни пристінного рН в селективних ділянках трахео-бронхіального дерева при вогнищевому ендобронхіті відзначаються в зоні запалення, при дифузному катаральному і катарально-гнійному – спостерігається підвищення рН, відповідно, на 1,5-2,0 % і >2,0 % від належних величин із
незмінним градієнтом „кіль трахеї-устя субсегментарних бронхів”.

8. Включення препаратів щ-3 поліненасичених жирних кислот, тіоктової
кислоти у терапію хворих із середньотяжким перебігом бронхіальної астми
сприяє відновленню, а із тяжким – поліпшенню у них стану системи
імунітету, у середньому, відповідно, у 83,3 % і 78,9 % випадків,
показників антиоксидантного захисту у сироватці крові та цитогенетичних
порушень з боку лімфоцитів – у середньому, у 44,3 % і 74,6 %, системних
порушень продукції цитокінів – у 74,6 % і 74,7 %, значень пристінного рН
у селективних ділянках трахеобронхіального дерева – у 76,2 % і 73,7 %,
нормалізує обмін оксиду азоту – у 53,9 % і 42,8 % випадків.

9. Включення у терапію щ-3 поліненасичених жирних кислот або тіоктової
кислоти дозволяє знизити дозу інгаляційних кортикостероїдних препаратів,
відповідно, при середньотяжкому перебігу бронхіальної астми у 40,4 % і
37,1 % хворих, тяжкому – 33,3 % і 36,8 %, зменшити термін перебування у
стаціонарі пацієнтів із тяжким перебігом при додаванні щ-3
поліненасичених жирних кислот на (3,4 ± 0,9) дні і тіоктової кислоти –
на (4,0 ± 1,1) дні, знизити витрати на одиницю ефективності лікування,
відповідно, – на 19,7 % і 20,1 %, зменшити прямі витрати на 1 хворого –
на 24,9 % і 20,4 %, непрямі – на 5,8 % і 9,4 %.

10. Застосування препаратів корекції клітинного метаболізму на фоні
базисної терапії і навчання в „астма-школі” є клінічно та економічно
доцільними: сприяють поліпшенню функції зовнішнього дихання, у
середньому, у 71,2 % пацієнтів, якості життя – у 69,5 %, зменшенню
кількості їх госпіталізацій у 1,3 рази, епізодів надання невідкладної
допомоги – у 2,0 рази; прогностично дозволяють зменшити витрати на
бронхіальну астму за 1 рік, у середньому, на 399394,9 у.о.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. При оцінці ступеня тяжкості і прогнозуванні перебігу бронхіальної
астми у мешканців промислових регіонів необхідно враховувати вплив
виробничих, клімато-географічних, екзогенної сенсибілізації, спадкових
факторів.

2. Діагностику середньотяжкого і тяжкого перебігу бронхіальної астми
слід проводити з визначенням системних порушень клітинного метаболізму,
ознаками яких є комплекс:

– системні порушення продукції цитокінів, критеріями яких є підвищення у
сироватці крові та конденсаті вологи видихнутого повітря рівнів IL-1в,
TNF-б, IL-8, IL-4 та наближення до референтної норми IL-10;

– системний оксидантний стрес, ознаками якого є одночасне інтенсивне
підвищення загальної оксидантної, повільне зростання антиоксидантної
активності у конденсаті вологи видихнутого повітря та переважання
процесів перекисного окислення ліпідів над активністю ферментів
антиоксидантного захисту у сироватці крові;

– системні порушення метаболізму оксиду азоту та пептидів середньої
молекулярної маси, що проявляються підвищенням у сироватці крові та
конденсаті вологи видихнутого повітря кінцевих метаболітів оксиду азоту
нітратів/нітритів та у сироватці крові, конденсаті вологи видихнутого
повітря і сечі – пептидів середньої молекулярної маси. Маркерами
системного порушення клітинного метаболізму є підвищення корпускулярного
об’єму еритроцитів і сорбційної здатності їх мембран, цитогенетичні
розлади, формування відносно супресорного варіанту вторинного
імунодефіциту і дисімуноглобулінемії, підвищення рівня циркулюючих
імунних комплексів за рахунок середньо- та дрібномолекулярної фракцій,
пригнічення фагоцитарної активності моноцитів. Методи визначення
системних порушень клітинного метаболізму слід також використовувати для
оцінки ефективності проведеної терапії.

3. Наявність системних порушень клітинного метаболізму у хворих на
бронхіальну астму потребує їх обов’язкової медикаментозної корекції з
використанням щ-3 поліненасичених жирних кислот або тіоктової кислоти.

4. Показаннями до призначення щ-3 поліненасичених жирних кислот у хворих
на бронхіальну астму середньотяжкого і тяжкого перебігу є наявність
системних: порушення продукції цитокінів, оксидантного стресу, порушень
метаболізму оксиду азоту, синдрому ендогенної метаболічної інтоксикації.
При середньотяжкому перебігу щ-3 поліненасичені жирні кислоти необхідно
включати в терапію у дозі 1,0 г 4 рази на добу на протязі 1 місяця при
лікуванні амбулаторно або в умовах стаціонару, при тяжкому – повторювати
курси профілактичного лікування ними через 2 місяці.

5. Тіоктова кислота є показаною в лікуванні хворих на бронхіальну астму
середньотяжкого і тяжкого перебігу з наявністю системних порушень
клітинного метаболізму та з непереносимістю морепродуктів. У хворих на
бронхіальну астму середньотяжкого і тяжкого перебігу для скорішого
досягнення клінічного ефекту (із урахуванням наявності лікарської форми
для внутрішньовенного введення) необхідно включати в терапію тіоктову
кислоту в умовах стаціонару по 300 мг внутрішньовенно вранці та 300 мг
перорально ввечері протягом 10 днів. Хворим на бронхіальну астму тяжкого
перебігу необхідно призначати 10-денні профілактичні курси тіоктової
кислоти у той же дозі перорально з інтервалом в 2 місяці.

6. Організація і проведення „астма-школи” є обов’язковими для підвищення
ефективності лікування та якості життя хворих на бронхіальну астму із
метою зменшення економічних збитків від захворювання.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зенина Л.В., Победенная Г.П., Зенин Н.Ф. Разработка экспертной
системы диагностики и лечения вторичной легочной гипертензии // Укр.
мед. альманах. – 2000. – Т. 3, № 4. – С. 76-77.

Участь Победьонної Г.П. полягає у підборі та обстеженні хворих,
підготовці матеріалів до друку.

2. Победьонна Г.П., Ребров Б.О., Акулова Н.А., Андреєва З.Б., Ревунова
Н.В., Безугла І.А. Досвід застосування Н-1 гістамінового блокатору
цетиризину у хворих з шкіряними проявами харчової алергії // Зб. наук.
пр. співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика: Київ, 2002. – Вип.11, Кн. 2. –
С. 445-450.

Участь Победьонної Г.П. у написанні статті є визначальною і полягає у
виборі теми, підборі матеріалу, узагальненні результатів, написанні
статті.

3. Победенная Г.П., Бурмак Ю.Г., Зенина Л.В. Опыт применения
антигистаминных препаратов различных групп у больных с пищевой аллергией
// Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та
медичної генетики: Зб. наук. пр. – Луганськ, 2003. – Вип. 9. – С.
157-160.

Автор самостійно обрала тему статті, визначила мету, провела аналіз та
узагальнення матеріалу.

4. Победенная Г.П., Ребров Б.А., Бурмак Ю.Г., Зенина Л.В., Волошинович
А.Р. Опыт проведения специфической иммунотерапии у больных аллергической
патологией // Укр. мед. альманах. – 2003. – Т. 6, № 1. – С. 91-93.

Автору належить ідея та завдання дослідження, підбор та обстеження
хворих, аналіз отриманих результатів.

5. Победенная Г.П. К вопросу о перспективах использования омега-3
полиненасыщенных жирных кислот в лечении больных бронхиальной астмой //
Укр. мед. альманах. – 2004. – Т.7, № 2. – С. 136-139.

6. Победенная Г.П. Роль нарушений клеточного метаболизма в патогенезе
персистирующей бронхиальной астмы и методы дифференцированной терапии //
Укр. мед. альманах. – 2004. – Т. 7, № 3. – С. 187-191.

7. Победьонна Г.П., Вітріщак В.Я. До питання впливу виробничих факторів
на стан захворюваності бронхіальною астмою у Луганській області // Укр.
мед. альманах. – 2004. – Т. 7, № 4. – С. 126-129.

Автор самостійно обрала тему дослідження, провела аналіз отриманих
даних, визначила висновки.

8. Победенная Г.П. К вопросу об особенностях клиники и течения
бронхиальной астмы у жителей экологически неблагоприятного региона //
Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології: Зб.
наук. праць. – Вип.9 (62). – Київ–Луганськ–Харків, 2004. – С.383-393.

9. Победенная Г.П. Бронхиальная астма у жителей Луганской области:
клиническая характеристика // Укр. мед. альманах. – 2004. – Т. 7, № 5. –
С. 123-129.

10. Победьонна Г.П. Стан та тенденції захворюваності на бронхіальну
астму у Луганській області // Укр. пульмонол. журн. – 2004. – № 4 (46).
– С. 16-17

11. Победенная Г.П. Климато-географические и ландшафтные факторы и
забо-леваемость бронхиальной астмой // Арх. клін. експ. мед. – 2004. –
Т. 13, № 1-2. – С. 82-84.

12. Путинцев В.И., Победенная Г.П., Вахтина Т.И. Тиоктовая кислота в
коррекции метаболических нарушений при токсических гепатитах // Проблеми
екологічної та медичноі генетики і клінічної імунології: Зб. наук.
праць. – Луганськ, 2005. – Вип. 1 (64). – С.285-290.

Участь Победьонної Г.П. у написанні статті полягає у виборі теми
дослідження, аналізі та узагальненні даних.

13. Победьонна Г.П. Клінічна ефективність тіоктової кислоти у хворих з
важкою бронхіальною астмою // Проблеми екологічної та медичної генетики
і клінічної імунології: Зб. наук. праць. – Луганськ, 2005. – Вип. 2
(65). – С. 116-124.

14. Ячник А.И., Победенная Г.П. Механизмы реализации хронического
воспаления при бронхиальной астме и возможные подходы к лечению // Укр.
пульмонол. журн. – 2005. – № 1 (47). – С. 60-63.

Автор проводила підбор матеріалу.

15. Победьонна Г.П. До питання про ефективність специфічної імунотерапії
у хворих на бронхіальну астму // Астма і алергія. – 2005. – №1. – С.
30-32.

16. Победьонна Г.П. Вплив омега-3 поліненасичених жирних кислот на
клінічну ефективність та цитокіновий статус хворих на бронхіальну астму
// Лікарська справа. – 2005. – № 4. – С. 64-68

17. Победьонна Г.П. Вплив омега-3 поліненасичених жирних кислот на
клінічні показники та стан ендогенної метаболічної інтоксикації у хворих
на бронхіальну астму тяжкого перебігу // Бук. мед. вісник. – 2005. – Т.
9, № 3. – С. 109-111.

18. Победьонна Г.П. Роль змін показників перекисного окислення ліпідів,
ферментів антиоксидантного захисту та метаболітів оксиду азоту для
формування системного окислювального стресу у хворих із загостренням
бронхіальної астми // Лікарська справа. – 2005. – № 5-6. – С. 36-40

19. Победьонна Г.П. Системні зміни цитокінового гомеостазу у хворих на
бронхіальну астму тяжкого перебігу // Укр. терапевт. журн. – 2005. – №
2. – С. 49-51.

20. Победенная Г.П. О возможности использования тиоктовой кислоты
(берлитиона) в лечении бронхиальной астмы тяжелого течения // Укр. журн.
екстрем. медицини ім Г.О. Можаєва. – 2005. – Т. 6, № 2. – С. 54-58.

21. Победьонна Г.П. Економічні аспекти бронхіальної астми в Луганській
області у розрізі „пацієнт–держава–суспільство” // Укр. журн. екстрем.
медицини ім Г.О. Можаєва. – 2005. – Т.6, № 3. – С. 27-29.

22. Победьонна Г.П. Досвід роботи астма-школи в Луганській області //
Клінічна та експериментальна патологія. – 2005. – Т. ІV, № 3. –
С.119-121.

23. Победьонна Г.П. Медико-економічні аспекти лікування бронхіальної
астми // Укр. пульмонол. журн. – 2006. – № 1 (51). – С. 44-48.

24. Победьонна Г.П. „Астма школа”: від медицини до економіки // Астма та
алергія. – 2006. – № 1-2. – С. 36-40.

25. Путінцев В.Г., Победьонна Г.П., Путинцева Н.В., Козлова Н.В. Спосіб
діагностики оксидантного стресу дихальних шляхів // Патент 74924 України
МПК А61В 5/00, G01N 33/50. Заявка № 2004031697. Заявл. 09.03.2004.
Опубл. 15.02. 2006 – Бюл. № 2, 2006 р. – кн.1. – С. 3.

Автор проводила збір матеріалу, аналіз результатів, підготовку
матеріалів до друку.

26. Победьонна Г.П., Путінцев В.Г. Спосіб корекції порушень сорбційної
здатності біомембран еритроцитів in vitro // Патент 75796 України МПК
А61В 5/0205, А61Р 3/00, А61Р 7/00 G01N 33/49. Заявка № 20040806468.
Заявл. 03.08.2004. Опубл. 15.05. 2006 – Бюл. № 5, 2006.р. – кн.1. – С.
3.

Автору належить збір та статистична обробка матеріалів, узагальнення
результатів.

27. Победенная Г.П., Акулова Н.А., Зенина Л.В., Реброва О.А. Опыт
проведения специфической иммунотерапии // Імунологія та алергологія. –
2000. – № 2. – С. 24-25.

Участь Победьонної Г.П. полягає в визначенні ідеї дослідження, підборі
хворих, узагальненні результатів, написанні тексту.

28. Победенная Г.П., Акулова Н.А., Зенина Л.В., Ревунова Н.В., Андреева
З.Б., Безуглая И.А. Эффективность применения специфической иммунотерапии
// Матер. І з(їзду алергологів України: тези доп. – Київ, 2002. – С.
133-134.

Автору належить узагальнення отриманих даних, висновки, написання
тексту.

29. Победенная Г.П., Акулова Н.А., Ребров Б.А., Зенина Л.В., Ревунова
Н.В., Андреева З.Б., Безуглая И.А. Некоторые аспекты иммунотерапии
аллергенами у больных с аллергической патологией // Матер. наук.-практ.
конф. (Зб. тез). – Вінниця, 2003. – С. 13-15.

Участь автора полягає в підборі хворих, аналізі отриманих результатів,
опрацюванні висновків.

30. Победенная Г.П., Акулова Н.А., Ребров Б.А., Ревунова Н.В., Андреева
З.Б., Безуглая И.А., Зенина Л.В. Опыт применения современных схем
терапии больных персистирующей бронхиальной астмой // Матер. XV з’їзду
терапевтів України (тези доп.). – Київ, 2004 р. – С. 79.

Автор визначила тему роботи, провела аналіз та узагальнення результатів.

31. Победьонна Г.П. Клінічні аспекти застосування метаболічної терапії у
хворих з важкою бронхіальною астмою // Матер. Всеукраїнської
наук.-практ. конф. з міжнародною участю „Ліки-людині”. – Харків, 2004. –
С. 212-220.

32. Победьонна Г.П. Захворюваність на бронхіальну астму і навколишнє
середовище у Луганській області: стан та тенденції // Матер.
наук.-практ. конф. „Здорове довкілля – здорова нація” (Зб. тез). –
Бердянськ, 2004 р. – С. 8-10.

33. Победьонна Г.П. Деякі фактори, що визначають захворюваність на
бронхіальну астму у промисловому регіоні Луганської області // Матер.
наук.-практ. конф. „Терапевтичні читання пам’яті академіка Л.Т. Малої”
(тези доп.). – Харків, 2004. – С. 188.

34. Победьонна Г.П. Перспективні напрями лікування хворих на бронхіальну
астму // Матер. X конгресу Світ. Федерації Укр. Лік. Товариств (тези
доп.). – Чернівці–Київ–Чикаго, 2004. – С. 615.

35. Победенная Г.П. Особенности клинического течения бронхиальной астмы,
сочетанной с ишемической болезнью сердца // Матер. VII нац. конгресу
кардіологів України (тези наук. доп.), 21-24 вересня 2004 р. –
Дніпропетровськ, 2004. – С. 182.

36. Победенная Г.П. Особенности клинических проявлений бронхиальной
астмы у жителей крупного промышленного региона Донбасса // Матер. ІІ
міжнар. наук. – метод. конф. „Наука. Здоров’я. Реабілітація”. – Вип.2. –
Луганськ: Знання, 2004. – С. 312-315.

37. Победьонна Г.П. Клінічні особливості перебігу бронхіальної астми у
деяких груп хворих // Матер. наук.-практ. конф. з міжнар. участю, присв.
200-річчю з дня заснування Харк. держ. мед. ун-ту 17-18 січня 2005 р. –
Харків, 2005. – С. 108.

38. Победьонна Г.П. Корекція метаболічних порушень у хворих на
бронхіальну астму важкого перебігу // Матер. ІІ міжнар. медико-фарм.
конгресу „Ліки та життя” 15-18 лютого 2005 р. – Київ, 2005. – С. 69.

39. Победьонна Г.П. Деякі особливості змін показників метаболізму та
цитокінового профілю у хворих на бронхіальну астму // Матер. VIII
ювілейного з’їзду Всеукр. лік. товариств, м. Івано-Франківськ, 2005
(Тези доп.). – Київ, 2005. – С. 110.

40. Победьонна Г.П. Екологічні і клінічні паралелі захворюваності на
бронхіальну астму у Луганській області // Матер. ІІ Всеукр. наук.-практ.
конференції „Здорове довкілля – здорова нація” (тези доп.). – Бердянськ,
2005. – С. 24-25.

41. Победьонна Г.П. Метаболічні та цитокінові складові загострення
бронхіальної астми тяжкого перебігу // Матер. наук. симп. ”Актуальні
проблеми фтизіатрії і пульмонології”. – Тернопіль: ТДМУ „Укрмедкнига”,
2005. – С. 37-38.

42. Ячник А.І., Победьонна Г.П. Вплив омега-3 поліненасичених жирних
кислот на цитокіновий каскад забезпечення хронічної запальної реакції у
хворих на бронхіальну астму тяжкого перебігу // Матер. ІІІ Міжнар.
мед.-фарм. конгресу „Ліки та життя”. – К., 2006. – С. 60.

Автор проводила підбор та обстеження хворих, аналіз отриманих даних.

43. Победенная Г.П. Особенности цитокинового обеспечения местной
воспалительной реакции при бронхиальной астме // Імунологія та
алергологія. – 2006. – № 2. – С.69

АНОТАЦІЯ

Победьонна Г.П. Системні порушення клітинного метаболізму у хворих на
бронхіальну астму: клінічне значення і сучасні методи терапії – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за
спеціальністю 14.01.27 – пульмонологія. – Державна установа „Інститут
фтизіатрії і пульмонології м. Ф.Г. Яновського АМН України”, Київ, 2007.

У дисертації вивчений стан захворюваності на бронхіальну астму у
екологічно несприятливому промисловому регіоні Донбасу та визначені
фактори, що впливають на нього, відзначені особливості клінічного
перебігу захворювання. В роботі доведений негативний вплив системних
порушень клітинного метаболізму при формуванні середньотяжкого і тяжкого
перебігу хвороби: системного оксидантного стресу, системних змін
продукції цитокінів, системних порушень метаболізму оксиду азоту,
імунних, цитологічних, цитогенетичних порушень, особливостей стану рН
трахеобронхіального дерева. Розроблені критерії системних порушень
клітинного метаболізму при різних ступенях тяжкості перебігу
захворювання. Патогенетично, клінічно і економічно обґрунтоване
підвищення ефективності лікування хворих на бронхіальну астму шляхом
включення в базисну терапію препаратів, що сприяють корекції клітинного
метаболізму, – щ-3 поліненасичених жирних кислот, тіоктової кислоти.

Ключові слова: бронхіальна астма, клітинний метаболізм, лікування, щ-3
поліненасичені жирні кислоти, тіоктова кислота.

ANNOTATION

Pobedyonna G.P. Systemic cellular metabolism impairments in patients
with bronchial asthma: clinical significance and modern trends in its
management – Manuscript.

Dissertation on competition of the Doctor of Medical Sciences degree in
the speciality 14.01.27 – pulmonology. – State organization: The
Institute of Phthisiology and Pulmonology n.a. F.G. Yanovsky AMS in
Ukraine, Kyiv, 2007.

The dissertation deals with the study of the cases with bronchial asthma
in ecologically unfavourable Donbass region. A number of factors
influencing such a state and the peculiarities in the clinical course of
the disease have been established. In the further development of the
disease to moderate-severe and severe cases play systemic cellular
metabolism impairments are such as: systemic oxidant stress, systemic
disorders in cytokine production, pathological changes in nitric oxide
metabolism, immune, cytologic and cytogenetic disturbances;
peculiarities in tracheobronchial tree pH state. Criteria for estimation
of the systemic cellular metabolism impairments at various stages of the
severity of the disease have been worked out. The patients received in
addition to the basic therapy such medical preparations as щ-3
polyunsaturated fatty acids and thioctic acid. The efficacy resulting
from the management of bronchial asthma was substantiated from
pathogenetic, clinical and economic significance of the suggested
course of therapy.

Key words: bronchial asthma, cellular metabolism, management, щ-3
polyunsaturated fatty acids, thioctic acid.

АННОТАЦИЯ

Победенная Г.П. Cистемные нарушения клеточного метаболизма у больных
бронхиальной астмой: клиническое значение и современные методы терапии –
Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по
специальности 14.01.27 – пульмонология. – Государственное учреждение
“Институт фтизиатрии и пульмонологии им. Ф.Г. Яновского АМН Украины”,
Киев, 2007.

Обследовано 276 больных бронхиальной астмой (БА) в возрасте 16-69 лет
(132 мужчин и 144 женщины), в т.ч. с легким течением у 110,
среднетяжелым – у 106 (І группа), тяжелым – у 60 пациентов (ІІ группа).
Лечение осуществлялось в соответствии с рекомендациями Приказа МОЗ
Украины № 499 от 28.10.2003 и было обозначено „базисным”. Больным с
легким течением БА для достижения ремиссии было достаточно базисной
терапии. Пациенты І и ІІ групп были разделены на репрезентативные
подгруппы „а”, „б”, „в”. Больные І-а и ІІ-а подгрупп получали базисную
терапию. В подгруппах І-б и ІІ-б лечение дополнялось назначением щ-3
полиненасыщенными жирными кислотами (ПНЖК) в дозе 1,0 г четыре раза в
сутки на протяжении одного месяца, в подгруппах І-в и ІІ-в – тиоктовой
кислотой в дозе 300 мг внутривенно утром и 300 мг перорально вечером в
течение 10 дней. Контрольную группу составили 30 практически здоровых
лиц.

Методы исследования: клинический, биохимический, определение в крови и
конденсате влаги выдыхаемого воздуха (КВВВ) среднемолекулярных пептидов
(СМП), конечных метаболитов оксида азота – нитритов/нитратов (NOx), в
крови показателей системы перекисного окисления липидов-антиоксидантной
защиты – диеновых конъюгат, малонового диальдегида, активности каталазы
и супероксиддисмутазы, в крови – среднего корпускулярного объема и
сорбционной способности эритроцитов, в КВВВ – показателей общей
оксидантной и антиоксидантной активности. Иммунологический метод –
определение в крови показателей клеточного и гуморального иммунитета,
фагоцитарной активности моноцитов, иммуноферментный – в сыворотке крови
и КВВВ определение цитокинов – IL-1, IL-4, IL-8, IL-10, TNF-б),
цитогенетический, инструментальный (фибробронхоскопия, селективная
пристеночная рН-метрия трахеобронхиального дерева (ТБД),
эхокардиография, спирография), статистический (параметрические и
непараметрические методы), использование опросника AQ20, при изучении
прямых и непрямых затрат – проведение анализа „стоимость-эффективность”.

На основании клинических, инструментальных, биохимических,
иммунологических и экономических исследований у больных БА дано новое
решение актуальной проблемы пульмонологии – раскрыты механизмы
зависимости тяжести течения бронхиальной астмы от степени нарушений
клеточного метаболизма и патогенетически обоснована возможность
управления течением заболевания.

На заболеваемость и болезненность бронхиальной астмой негативно влияют
аллергическая наследственность, сенсибилизация к бытовым и пыльцевым
аллергенам, промышленные поллютанты, метеофакторы. Экологическая
агрессивность региона приводит к преобладанию среднетяжелой и тяжелой
форм заболевания и обусловливает значительный уровень профессиональных
болезней органов дыхания, которые в 29 % случаев маскируют бронхиальную
астму.

Нарастание степени тяжести БА у пациентов характеризовалось увеличением
количества обострений, госпитализаций, объема терапии, снижением
качества жизни. Проявления нарушений продукции цитокинов, оксидантного
стресса были минимальными у больных с легким течением БА и становились
системными (в сыворотке крови и КВВП) с увеличением степени тяжести
болезни. Иммунологические нарушения были минимальными при легком течении
БА, а при увеличении степени тяжести характеризовались формированием
вторичного иммунодефицита за счет супрессорного звена, сопровождались
цитологическими и цитогенетическими нарушениями, сдвигами рН в
селективных точках ТБД. Базисная терапия в средние сроки стационарного
лечения улучшала клиническое течение БА, однако у 46,8 % больных
сохранялись признаки ее обострения. С назначением щ-3 ПНЖК, тиоктовой
кислоты под наблюдением в условиях „астма-школы” у больных БА
среднетяжелого течения восстанавливалось, а при тяжелом – улучшалось
состояние системы иммунитета, цитологических показателей, уменьшались
проявления оксидативного стресса, содержание NOx, СМП, восстанавливались
значения пристеночного рН в селективных точках ТБД. После лечения с
включением щ-3 ПНЖК, тиоктовой кислоты у больных, в среднем, в 37,3 %
случаев была уменьшена доза топических и пероральных
глюкокортикостероидных препаратов. Экономические затраты на единицу
эффективности комплексного лечения с применением щ-3 ПНЖК, тиоктовой
кислоты были меньше, чем базисного. По итогам работы разработаны
практические рекомендации, включающие критерии нарушения клеточного
метаболизма при среднетяжелом и тяжелом течении БА, дифференцированного
применения щ-3 ПНЖК, тиоктовой кислоты в лечении больных.

Ключевые слова: бронхиальная астма, клеточный метаболизм, лечение, щ-3
полиненасыщенные жирные кислоты, тиоктовая кислота.

PAGE 34

Похожие записи