ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ЧАЙКА Ірина Юріївна

УДК 316.422.42

Системна цілісність суспільства як фактор його прогресивного розвитку

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Запорізькому національному університеті

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Бех Володимир
Павлович,

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, перший
проректор

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, старший науковий
співробітник Степико Михайло Тимофійович, Національний інститут
стратегічних досліджень при Президентові України, вчений секретар;

кандидат філософських наук, доцент Ярошенко Алла Олександрівна,
Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, доцент
кафедри соціології, управління та євроінтеграції

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти, Національна Академія наук
України, м.Київ

Захист відбудеться “29” вересня 2005 р. о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради

Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України (01014, м. Київ, вул.
Бастіонна, 9, зала засідань).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН
України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розісланий “26” серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Горбунова Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Необхідність дослідження пояснюється
невизначеністю та необґрунтованістю загального механізму розвитку
суспільства та факторів, що забезпечують його прогресивну спрямованість.
Розв’язання даного завдання можливе завдяки теоретичному аналізу
проблеми на прикладі соціосистемної моделі суспільства, представленню
процесу розвитку як поступової зміни структурних станів соціальної
системи, цілісність яких справляє визначальний вплив на перебіг та
результат розвитку.

Досліджувана тема є надзвичайно актуальною з огляду на те, що сучасне
українське суспільство знаходиться у стані трансформації. Відсутність у
суспільстві єдності поглядів на майбутній стан української держави та
шляхи його досягнення демонструє непланомірний характер розвитку України
на сучасному етапі. Принципова невизначеність нового стабільного стану,
до якого еволюціонує український соціум, не може не породжувати
занепокоєння. Саме тому необхідним є з’ясування механізму суспільного
розвитку та факторів, що визначають його прогресивний напрямок, з метою
зміни невизначеного розвитку українського суспільства на прогресивно
спрямований.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до науково-дослідної тематики, що розроблялась
протягом 1991-2003 роках у Запорізькому державному університеті на
замовлення Міністерства освіти і науки України, зокрема, “Соціальний
організм країни” (державний реєстраційний номер 0197У012793) та
“Онтогенез соціального організму країни” (державний реєстраційний номер
0100У001733). Починаючи з 2004 року, дана проблематика досліджується у
Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова (м.
Київ).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є формування концепції
механізму розвитку суспільства як соціальної системи та обґрунтування
цілісності соціальної системи як фактора, що визначає прогресивний
характер цього розвитку.

Поставлена мета досягається через розв’язання наступних завдань:

З’ясувати сутність поняття суспільства як соціальної системи та її
цілісності.

Розглянути підходи до визначення поняття суспільного прогресу.

Визначити понятійно-категоріальний апарат та методи дослідження.

З’ясувати сутнісні характеристики цілісних соціальних систем.

Провести теоретичний аналіз прогресивного розвитку соціальних систем.

З’ясувати діалектику цілісності соціальної системи та її здатності до
прогресивного розвитку.

Визначити етапи і зміст процесу оптимізації цілісності соціальної
системи сучасної України, задля забезпечення її прогресивного розвитку.

З’ясувати особливості формування образу майбутнього для соціальної
системи України.

Об’єкт дослідження. Суспільний прогрес та його механізм.

Предмет дослідження. Вплив цілісності суспільства як соціальної системи
на суспільний прогрес.

Методи дослідження. В роботі поєднуються методологічні здобутки
декількох парадигм, зокрема діалектики та синергетики. Діалектика є
вченням про всезагальні зв’язки та розвиток, тому використання цього
методу дозволило розглянути суспільство у всій сукупності його
внутрішніх та зовнішніх зв’язків, як динамічний феномен, що
розвивається. Застосування методу системного аналізу дозволило прийняти
суспільство, саме як соціальну систему, якій властиві загальносистемні
риси та специфічні характеристики, властиві соціальним утворенням.
Поєднання евристичних можливостей діалектичного та синергетичного
методів дозволило пояснити особливості розвитку соціальної системи,
відповідно, у нормальному та катастрофічному режимах.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації, на підставі
авторської моделі суспільства як соціальної системи, обґрунтовано
зв’язок між здатністю суспільства до прогресивного розвитку та наявністю
специфічної соціосистемної характеристики – цілісності. Цілісність
одночасно визначає самототожність суспільства на різних етапах розвитку
(який являє собою зміну структури соціальної системи) і сприяє
ускладненню структурного стану системи, тобто її прогресивному
розвиткові. Розроблена концепція несе в собі елементи наукової новизни:

Здійснено узагальнення проблеми суспільства як соціальної системи.
Сформульовані онтологічне, морфологічне, функціональне та генетичне
визначення суспільства як соціальної системи.

Обґрунтована трьохрівнева структура соціальної системи, що включає
рівень матеріальної взаємодії, інституціональний та
інформаційно-знаковий рівні.

Поглиблено розуміння цілісності як сутнісної характеристики соціальної
системи. В процесі аналізу цілісності встановлено, що загальна
цілісність соціальної системи визначається її компонентною, структурною
та генетичною цілісністю.

Проведена класифікація соціальних систем за ознакою цілісності. Виділені
цілісні соціальні системи (наявна компонентна, структурна та генетична
цілісність); структурно та компонентно нецілісні соціальні системи із
збереженим етнокультурним ядром (генетично цілісні); не цілісні
соціальні системи (із порушеним етнокультурним ядром).

Обґрунтовано механізм розвитку соціальної системи, виходячи з розуміння
останнього, як процесу структурної трансформації соціальної системи, і
опори на авторську модель структури соціальної системи. Механізм
передбачає трансформацію перш за все мети системи на
інформаційно-знаковому рівні (задля формування готовності до
перетворень) з наступною перебудовою інституціонального рівня та рівня
матеріальної взаємодії.

Доведено, що вищезгаданий механізм функціонує завдяки наявності
позитивного зворотного зв’язку між керівною та керованою підсистемами.

Обґрунтовано, що цілісність соціальної системи є фактором її прогресу,
оскільки генетична цілісність забезпечує збереження соціосистемної
ідентичності, структурна та компонентна цілісність сприяють успішному
формуванню цілей розвитку суспільства, постають умовою реалізації
сформованого суспільного ідеалу.

З’ясовано, що сучасні тенденції глобалізації світу не завжди сприяють
прогресивному розвиткові соціальних систем, оскільки можуть призводити
до руйнування етнокультурного ядра системи, а отже і її самої.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблена концепція може
використовуватися як елемент вузівських курсів філософії та соціальної
філософії при викладанні відповідних розділів дисциплін. Запропоновані
ідеї можуть стати підґрунтям для подальших розробок у сферах соціології,
політології, використовуватися у практиці державного управління. Ідеї
щодо загальносвітових тенденцій суспільного розвитку можуть бути
використані у політологічних дослідженнях. Авторський погляд на
ідеологію може використовуватися у ідеологічній діяльності органів
влади, тощо.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації апробовані на
Наукових конференціях викладачів та студентів Запорізького державного
університету (2003, 2004 рр.); на третій Міжнародній науковій
конференції “Творча спадщина В.І.Вернадського і сучасність” (Донецький
національний технічний університет) (травень 2003р.); на другій
Всеукраїнській науковій конференції “Політичні, економічні та
психологічні виміри перехідного суспільства” (Сумський державний
університет) (листопад 2003р.), на п’ятій Міжнародній міждисциплінарній
науково-практичній конференції “Сучасні проблеми гуманізації та
гармонізації управління” (Харківський національний університет ім.
В.Н.Каразіна) (листопад 2004 р.).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у шістьох статтях у
фахових виданнях з філософії і у тезах чотирьох конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів,
які включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних
джерел. Повний обсяг дисертації – 187 стор., список використаних джерел
з 229 найменувань займає 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1 “Історико-методологічні аспекти проблеми цілісності соціальної
системи і суспільного прогресу” присвячений дослідженню основних
підходів, що склалися в процесі розвитку філософської та наукової думки,
до розуміння суспільства, як соціальної системи та специфіки його
розвитку, зокрема прогресивного, обґрунтуванню методології дослідження.

У першому підрозділі “Поняття соціальної системи та її цілісності”
проаналізовано основні етапи у формуванні поняття система в історії
філософської думки. З’ясовано, що перші уявлення про систему як світовий
порядок з’являються у стоїків. У філософії Платона та Аристотеля велика
увага приділялася специфічним особливостям системного знання.
Системність пізнання підкреслював І.Кант, подальший розвиток ця лінія
отримала у Ф.Шеллінга і Г.Гегеля. У XVII-XIX ст. у різних спеціальних
науках досліджувались певні типи систем (геометричні, механічні системи,
тощо).

Марксизм сформулював філософські та методологічні основи наукового
пізнання цілісних систем, що розвиваються.

Найбільш ґрунтовно концепція системності, як загальної властивості
світу, розроблена в рамках загальної теорії систем, яка виникла у
середині ХХ століття. Серед її засновників: Л.Берталанфі, А.Холл, Р.
Фейджін, У.Росс Ешбі та ін. У радянській філософській думці системна
теорія розроблялася в працях І.Блауберга, Е.Юдіна, В.Садовського,
А.Авер’янова, В.Афанасьєва та ін.

Прийнявши основні положення системної теорії щодо особливостей систем,
їх елементного складу та структури, взагалі, і соціальних систем,
зокрема, ми вважаємо за можливе розглядати суспільство як соціальну
систему.

Елементами суспільства як соціальної системи є індивіди, що поєднуються
структурою. Структуру соціальної системи можна тлумачити, як
впорядковану сукупність взаємодій, що пов’язує індивідів, як елементи
системи, і регламентується нормами взаємодії (регулюючими
взаємозв’язками).

Виходячи з такого розуміння елементного складу соціальної системи, ми
можемо дати онтологічне визначення суспільства як соціальної системи, як
сукупності ієрархічно поєднаних елементів (індивідів), взаємодія яких
породжує властивості, що не співпадають із сукупністю властивостей
кожного з них.

Специфічними рисами соціальних систем, тобто тих систем, що представлені
на різних рівнях суспільного буття, є їх здатність до цілепокладання та
ціледосягнення. Особливості цих процесів у соціальних системах
дозволяють дати функціональне визначення суспільства як соціальної
системи: суспільство – це соціальна система, яка характеризується
наявністю взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, що функціонують
заради досягнення спільної мети, що визначається самою системою, але
може зазнавати впливу зовнішнього середовища.

Зважаючи на те, що взаємодія індивідів (елементів соціальної системи),
відбувається під впливом регулюючих взаємозв’язків (норм взаємодії),
необхідно зазначити також і те, що умовою вступу до взаємодії є
наявність у її учасників спільної мети. Створення умов для здійснення
процесу цілепокладання є можливим завдяки наявності інформаційного
процесу, що передує процесу безпосередньої матеріальної взаємодії.
Інформаційний процес представляє собою процес виробництва, передачі та
сприйняття інформації, який відбувається між суб’єктами. Кінцевим
результатом такого процесу є усвідомлення учасниками майбутньої
взаємодії наявності у них спільної мети або формування такої мети, а
отже, формування готовності до здійснення матеріальної взаємодії.
Особливістю інформаційних процесів у соціальних системах є те, що
соціальна інформація набуває знакової форми. Тому взаємодія між
елементами соціальної системи відбувається також і на
інформаційно-знаковому рівні.

Таким чином, індивіди, як елементи соціальної системи (суспільства)
взаємодіють у різних підсистемах соціальної системи (політичній,
економічній, соціальній, духовній), перебуваючи у регулюючому зв’язку
(орієнтуючись на норми взаємодії) та досягнувши згоди щодо необхідності
практичної взаємодії та її відповідності цілям, встановленим в процесі
інформаційної взаємодії. Сукупність норм взаємодії (регулюючих
взаємозв’язків), що регламентують окремі різновиди взаємодії, можна
визначити як інститути, що мають ціннісно-нормативну природу, і не
можуть бути ототожнені з функціонуванням відповідних установ, діяльність
яких є лише зовнішнім проявом інституціональної регуляції.

Отже, суспільство як соціальна система являє собою сукупність елементів,
що поєднуються трьохрівневою структурою, яка включає рівень матеріальної
взаємодії, рівень інституціональний (нормативна регуляція взаємодії) та
інформаційно-знаковий рівень, на якому відбувається формування цілей
взаємодії (морфологічне визначення).

Традиційним є розподіл суспільства на чотири основні сфери: політичну,
економічну, соціальну та духовну. Приймаючи думку В.Алтухова, що кожна з
частин (сфер) суспільства виступає як іпостась суспільного цілого, ми
вважаємо, що для кожної із суспільних сфер (підсистем соціальної
системи) характерною є «багатошаровість», властива соціальній системі
взагалі. Тобто, структура кожної з підсистем є складною і включає:
матеріальну взаємодію індивідів, спрямовану на досягнення мети у
відповідній сфері, інституціональну регуляцію взаємодії та інформаційну
взаємодію із визначення чи узгодження мети матеріальної взаємодії

Однією з найважливіших характеристик соціальної системи є її цілісність.
Цілісною є та соціальна система, значимість взаємодії елементів та
підсистем якої між собою, врегульована відповідними інституційними
нормами і заснована на меті, сформованій в результаті інформаційної
взаємодії між елементами системи, перевищує інтенсивність взаємодії
елементів та підсистем із зовнішнім середовищем (мова йде про структурну
та компонентну цілісність).

Проблема цілісності, розглянута в руслі синергетичної теорії, яка
вважає, що перехід системи від одного стану до іншого супроводжується
повною втратою цілісності, набуває великої важливості, оскільки постає
питання: чи можна розглядати соціальну систему на різних етапах
розвитку, як одну й ту ж саму систему, чи соціальна система має життєвий
цикл від одного стану біфуркації до іншого? Самозбереження соціальної
системи в процесі розвитку може бути описане терміном “організація”.
Дефініція була введена Л.Петрушенко для позначення динамічного феномену,
що утворюється завдяки зв’язку кожного структурного стану системи з
наступними і попередніми її станами.

Таким чином, можна говорити про цілісність як характеристику також і
організації соціальної системи, тобто про деяку генетичну цілісність
соціальної системи. Генетична цілісність соціальної системи пов’язана з
таким феноменом як “системна пам’ять”, яка в соціальній системі виступає
у вигляді “етнокультурного ядра”, що включає в себе сукупність
традиційних норм, цінностей, звичаїв, форм поведінки, характерних для
представників кожної нації, які дозволяють їм визначати себе як окрему
самодостатню спільноту, що вирізняє себе від інших аналогічних спільнот.
Виходячи з такого розуміння цілісності соціальної системи, можна
виділити три основні її різновиди:

Цілісні соціальні системи (наявна компонентна, структурна та генетична
цілісність).

Структурно та компонентно нецілісні соціальні системи із збереженим
етнокультурним ядром (генетично цілісні).

Не цілісні соціальні системи.

Отже, соціальна система – це спосіб буття соціального цілого у часі,
утворений взаємовпливаючими та взаємопороджуючими структурними станами,
що поєднані етнокультурним ядром (генетичне визначення).

Таким чином, цілісність соціальної системи постає як єдність її
структурних рівнів (рівня матеріальної взаємодії, інституціонального та
інформаційно-знакового рівнів); як єдність її підсистем (політичної,
економічної, соціальної та духовної), та як генетична цілісність
соціальної системи – цілісність її етнокультурного ядра.

Другий підрозділ “Підходи до визначення поняття суспільного прогресу в
історії філософської думки” присвячений історико-філософському аналізу
проблеми суспільного розвитку, зокрема його прогресивного спрямування.

Можна виділити три групи концепцій, автори яких стверджували, що:

Прогрес є основним напрямком суспільного розвитку, регрес же відіграє
незначну роль і може впливати лише на темпи прогресу (просвітительська
концепція прогресу; діалектичний ідеалізм Г.Гегеля; концепція К.Маркса;
концепції М.Драгоманова та І.Франка; позитивізм М.Ковалевського;
концепція індустріального та постіндустріального суспільства;
неомарксизм). В рамках цієї групи теорій виділяються ті, в яких прогрес
розглядається, як кінцевий процес (Г.Гегель, К.Маркс) та ті, в яких
прогрес вважається безкінечним (просвітителі).

Основним спрямуванням людського розвитку є регрес (концепція “золотого
віку” Гесіода).

Прогрес є одним з можливих напрямків суспільного розвитку (концепція
морфогенетичного конструювання М.Арчер та І.Баклі, теорія активного
суспільства А.Етціоні).

Інший напрямок у теоріях розвитку представлений концепціями, зокрема,
А.Тойнбі (а також інших авторів цивілізаційного підходу до аналізу
історії людства) та Л.Гумільова, які вважають, що соціальні утворення –
цивілізації у Тойнбі чи етноси у Гумільова – мають свій життєвий цикл і
розвиваються від народження до занепаду. Протягом певного часу від
народження їх розвиток є прогресивним, потім – регресивним. Автори
зазначають наявність певної спорідненості між окремими макросуб’єктами
історії.

Щодо критерію прогресу, то він визначався авторами окремих концепцій у
залежності від того, яку із сфер суспільного життя вони вважали такою,
що справляє визначальний вплив на інші. Саме тому, діалектичний
матеріалізм вважає критерієм прогресу рівень розвитку продуктивних сил,
а просвітителі — прирощення якості і кількості знання. Наприкінці
ХІХ-початку ХХ століття філософи та вчені звернули увагу на той факт, що
прогрес має бути усестороннім, і тому не можна вважати критерієм
прогресу успіхи у розвитку окремої суспільної сфери. Це зазначили,
зокрема Е.Б. Тейлор та Е. Фромм. Е. Фромм вказав, що критерієм прогресу
є всесторонній розвиток суспільства, що забезпечує свободу людини. Таким
чином, можна сказати, що свобода індивіда збільшується через розширення
кількості і складності тих взаємодій, у яких він бере участь, та
інститутів, що їх регулюють, а це, в свою чергу, відбувається за рахунок
вдосконалення структури суспільства як соціальної системи.

Таким чином, можна вважати критерієм суспільного прогресу постійне
вдосконалення структури соціальної системи, у напрямку виникнення нових
видів взаємодій у всіх суспільних сферах, які регулюються (а іноді і
породжуються) новими інститутами, визначаються новими цілями,
виробленими в процесі інформаційної взаємодії.

Отже, прогрес можна визначити як поступове вдосконалення та ускладнення
структури соціальної системи, що передбачає взаємопов’язані зміни на
всіх структурних рівнях соціальної системи, що реалізуються як
збільшення кількості форм взаємодій, у яких можуть брати участь члени
суспільства, досягаючи своїх цілей, узгоджених у меті розвитку системи,
у рамках нових інституційних норм.

В третьому підрозділі першого розділу “Понятійно-категоріальний апарат
та методи дослідження” здійснено обґрунтування методологічних засад
дослідження.

У дослідженні використовуються методологічні здобутки декількох
парадигм. Зокрема використовуються принципи матеріалістичної діалектики,
але приймаються вони не однозначно, а з певними зауваженнями. Зокрема,
на нашу думку, принцип об’єктивності може бути доповнений ціннісним
підходом, оскільки здійснюване дослідження є актом соціального пізнання,
який передбачає не відстороненість, а включеність дослідника до об’єкту
пізнання. Приймаючи принцип розвитку, автор все ж таки наголошує на
необхідності відходу від однозначного тлумачення розвитку, як, в
основному, прогресивно спрямованого процесу. На нашу думку, необхідним є
спільне використання евристичного потенціалу діалектики та синергетики з
метою пояснення розвитку, як складного процесу, який може перебігати і у
нормальному (тоді для його пояснення можливе використання діалектичної
концепції), і у катастрофічному режимах (тут необхідним стає
застосування синергетичного підходу).

У розділі 2 “Теоретичні засади дослідження взаємозв’язку цілісності
соціальних систем і суспільного прогресу” обґрунтовується діалектичний
зв’язок наявності у соціальної системи характеристики цілісності і
здатності соціальної системи до прогресивного розвитку. Доводиться, що
цілісність соціальних систем є фактором їхнього прогресу.

У першому підрозділі “Сутнісні характеристики цілісних соціальних
систем” доводиться, що ознакою цілісності соціальної системи в першому
аспекті (структурна цілісність) буде наявність усталеної структури. Це
передбачає, що існує відповідність між окремими структурними рівнями
соціальної системи. Тобто взаємодія між індивідами (рівень матеріальної
взаємодії) має здійснюватися у відповідності до існуючих норм (рівень
інституціональної регуляції) і мати узгоджену мету
(інформаційно-знаковий рівень). Проте, якщо взаємодія у певних ситуаціях
змінюється або зникає її мета, то виникають нові типи взаємодії, які
вимагають регуляції новими нормами, таким чином, відбуваються зміни у
структурі соціальної системи. Цілісність останньої порушується.

Проте, якщо мета взаємодії лишається незмінною (змінюються лише форми
взаємодії чи спосіб їх регуляції), то можна говорити про збереження
цілісності системи. Тобто, цю ситуацію можна розглядати як своєрідне
відхилення від стану рівноваги (існуючої структури соціальної системи),
яке не веде до порушення останньої, оскільки є зворотним, а отже не
призводить до втрати системою структурної цілісності.

Така здатність соціальної системи визначається як стабільність, яку
можна вважати однією з сутнісних характеристик цілісної соціальної
системи.

1/4

2 I oe f

?

phy

??????ільність її структурних рівнів.

У другому підрозділі “Теоретичний аналіз прогресивного розвитку
соціальних систем” було з’ясовано, що структурна трансформація
соціальної системи починається із зміни її мети (формування суспільного
ідеалу, образу майбутнього) на інформаційно-знаковому рівні, і
здійснюється завдяки дії механізму позитивного зворотного зв’язку. Такий
суспільний ідеал може бути сформований в результаті аналізу керівною
підсистемою соціальної системи прагнень більшості членів суспільства (в
процесі зворотного зв’язку) задля утворення єдиної і загальноприйнятної
його моделі. Іншим варіантом може бути штучний вплив на суспільну
свідомість, і впровадження в неї певного суспільного ідеалу через
формування відповідної ідеології. Подібні варіанти розвитку практично
завжди означають його прогресивну спрямованість, у випадку ж формування
образу майбутнього в результаті боротьби суспільних ідеалів, розвиток
набуває імовірнісного характеру.

Наступним етапом розвитку системи є перетворення на інституціональному
структурному рівні, з метою формування нових норм, які будуть
врегульовувати дії, спрямовані на досягнення нової мети функціонування
соціальної системи.

Іноді перехід соціальної системи до нового структурного стану пов’язаний
з впливом зовнішніх факторів. Часом, задля забезпечення ефективної
взаємодії, зовнішнє середовище прагне оптимізувати структуру соціальної
системи. Мова йде про реформування політичної, економічної підсистем,
через трансформацію на інституціональному рівні. Соціальна система, що
трансформується, може або сприйняти зміни, що пропонуються, якщо існує
готовність до цього на інформаційно-знаковому рівні (тобто соціальна
система, що зазнає впливу, демонструє поведінку без зворотного зв’язку,
сприймаючи вплив зовнішнього середовища як належне), або відхилити
запропонований зразок для змін (у цій ситуації зовнішнє середовище
відчуватиме негативний зворотний зв’язок із боку соціальної системи, яку
примушують трансформуватися).

Практично така діяльність може бути проілюстрована на прикладі
модернізації. Недосконалість модернізації пояснюється тим, що інститути,
які мають впроваджуватися у соціальну систему, повинні мати відповідне
цільове підґрунтя, яке не вступає у протиріччя з традиційними цінностями
та настановами, характерними для суспільної свідомості соціальної
системи, що трансформується. Небезпека модернізації міститься у тому, що
вона є підставою для глобалізації. Глобалізація може бути розглянута як
всесвітня уніфікація, що веде до руйнування цілісності окремих
соціальних систем (створення уніфікованої глобальної надсистеми).
Глобалізація передбачає зміни, спрямовані на руйнування етнокультурного
ядра системи.

У третьому підрозділі другого розділу “Діалектика цілісності соціальної
системи та суспільного прогресу” встановлено, що існує діалектичний
зв’язок між характеристикою соціальної системи — цілісністю і
спрямованістю розвитку соціальної системи. Наявність цілісності
соціальної системи робить передбачуваним її розвиток і визначає його
прогресивну спрямованість. Особливо важливою є цілісність
інформаційно-знакового структурного рівня соціальної системи, на якому
формується нова мета функціонування системи, що є результатом
колективної діяльності членів суспільства чи впровадження ідеології.
Наявність структурної цілісності сприяє підтриманню компонентної
цілісності, тобто узгодженої ефективної взаємодії між окремими
підсистемами соціальної системи. Разом з тим розвиток соціальної
системи, як зміна її структурного стану, може впливати на її цілісність.
У випадку розвитку, ініційованого ззовні, соціальна системи може
позбавлятися своєї цілісності (відносно закрита соціальна система).
Розвиток, що має екстенсивно-експансивний характер може призводити до
руйнування цілісності соціальної системи внаслідок зовнішнього впливу. І
лише соціальні системи, які розвиваються інтенсивно, переходять від
одного цілісного структурного стану до іншого більш досконалого стану, а
отже, й прогресують. Звідси випливає висновок щодо того, що цілісність
соціальної системи є рушійною силою суспільного прогресу, тобто його
фактором.

Розділ 3 “Праксеологічний аналіз розвитку соціальної системи сучасної
України в умовах глобалізації” присвячений розгляду особливостей
реалізації запропонованих теоретичних моделей в умовах сучасної України.

У першому підрозділі “Оптимізація цілісності соціальної системи сучасної
України як фактор її прогресивного розвитку” з’ясовано, що сучасна
Україна знаходиться у стані структурної трансформації. Вірніше було б
однак назвати цей процес саморозгортанням, або самопородженням. У складі
надсистеми – Радянського Союзу – соціальна система України існувала в
редукованому вигляді, але, незважаючи на це, зберегла етнокультурне ядро
– системну пам’ять. Це, на нашу думку, визначає здатність системи до
відтворення власної структури на новому, більш досконалому рівні (тобто
до прогресивного розвитку). Проте прогресивна спрямованість цього
розвитку не є гарантованою. Образи майбутнього, що виникли у
українському суспільстві після розпаду СРСР, мали майже діаметральні
характеристики. Україну можна охарактеризувати як соціальну систему з
невідновленою структурною цілісністю. До того ж компонентна цілісність
також не була сформована, це доводиться на прикладі функціонування
керівної підсистеми соціальної системи (протистояння між гілками влади)
і соціальної, економічної та політичної підсистем (неузгодженість
взаємодії індивідів в цих сферах, пов’язана з недосконалим
законодавством).

Подальший прогресивний розвиток, вихід із стану невизначеного розвитку,
передбачає оптимізацію цілісності соціальної системи сучасної України.
Здійснення цього процесу передбачає перш за все відновлення компонентної
та структурної цілісності. Першим кроком до реалізації цієї мети є
подолання дестабілізуючих соціальну систему факторів, серед яких ми
виділяємо організовану злочинність та корупцію, протестний рух,
діяльність радикальних політичних рухів. Подолання дії цих факторів
сприятиме стабілізації соціальної системи сучасної України. Подальший її
розвиток визначатиметься тим, чи буде сформована нова ідеологія, яка
відображатиме в тому числі і новий бажаний, прогресивний її стан.

У другому підрозділі “Особливості формування образу майбутнього для
соціальної системи сучасної України” розглянуті особливості впровадження
ідеології в суспільну свідомість, розроблені принципи української
державницької об’єднувальної ідеології.

Ідеологія впроваджується у суспільну свідомість за допомогою
ідеологічних заходів у вигляді системи символів. Такі символи можуть
набувати найрізноманітнішого характеру, починаючи від символів-слів, і
закінчуючи символами – візуальними образами. Для перетворення символів у
внутрішні цільові орієнтири індивіда необхідною є наявність готовності
до їх сприйняття. Однак, сама ситуація необхідності ідеології виникає
тоді, коли не існує можливості утворити спільний образ майбутнього, який
підтримує переважна більшість членів суспільства. Тобто ідеологія з
самого початку є системою ідеологем, які в більшій або меншій мірі не
відповідають існуючим цілям. Отже, постає необхідність постановки та
нав’язування нових цілей. Реалізація цього процесу передбачає здійснення
маніпуляції масовою свідомістю.

Практичне здійснення маніпуляції масовою свідомістю відбувається через
забезпечення сприйняття слів та, в більш широкому плані, текстів, що
набувають форми міфу, побудованого на системі стереотипів та метафор,
або текстів, що “резонують” з підсвідомими архетипами.

Проте використання маніпулятивних засобів породжує питання не лише про
їх ефективність, але й про етичні аспекти їх застосування.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення проблеми розвитку
суспільства як соціальної системи і здійснено вирішення наукової
проблеми, що виявляється у встановленні зв’язку між специфічною
характеристикою суспільства як соціальної системи – цілісністю, і
здатністю системи до прогресивного розвитку, що є умовою існування
суспільства у просторі і часі за збереження ним власної ідентичності. В
ході проведеного дослідження було встановлено:

1.Суспільство можна вважати соціальною системою, для якої є властивими
всі системні ознаки, в тому числі наявність елементного складу і
структури. У дисертації обґрунтовано, що елементами соціальної системи є
індивіди, поєднані трьохрівневою структурою, що включає
інформаційно-знаковий рівень, рівень інституціональної регуляції та
рівень матеріальної взаємодії. Специфікою будь-якої соціальної системи є
її цілеспрямованість. Особливістю суспільства як соціальної системи є
подвійна детермінація процесу цілепокладання в ньому: суспільство є
одночасно самодетермінованим і детермінованим зовнішнім середовищем.

2.Важливою характеристикою соціальної системи є її цілісність. Цілісною
є та соціальна система, значимість взаємодії елементів та підсистем якої
між собою, врегульована відповідними інституційними нормами і заснована
на меті, сформованій в результаті інформаційної взаємодії між елементами
системи, перевищує інтенсивність взаємодії елементів та підсистем із
зовнішнім середовищем (структурна та компонентна цілісність). Існування
соціальної системи у часі за збереження нею власної ідентичності можливе
завдяки наявності базової підстави соціосистемної цілісності —
етнокультурного ядра, яке визначає генетичну цілісність соціальної
системи.

3.Виходячи з такого розуміння цілісності соціальної системи, можна
виділити три основні її різновиди: цілісні соціальні системи (наявна
компонентна, структурна та генетична цілісність); структурно та
компонентно нецілісні соціальні системи із збереженим етнокультурним
ядром (генетично цілісні); не цілісні соціальні системи.

4.Важливою сутнісною характеристикою цілісної соціальної системи (а саме
її компонентної та структурної цілісності) є стабільність, яку можна
визначити, як здатність системи зберігати рівновагу і повертатися до неї
у випадку відхилення від цього стану. Соціальна система є стабільною,
якщо стабільною є кожна з її підсистем: соціальна, економічна,
політична, духовна, та відповідно кожен з її структурних рівнів:
інформаційно-знаковий, інституціональний, рівень матеріальної взаємодії.

5.Трансформація соціальної системи відбувається через зміну її
структури. Механізм трансформації передбачає зміну мети функціонування
соціальної системи на інформаційно-знаковому рівні соціальної системи.
Нова мета функціонування системи (суспільний ідеал) може бути сформована
в результаті аналізу керівною підсистемою соціальної системи прагнень
більшості членів суспільства (в процесі здійснення зворотного зв’язку) і
формування єдиної і загальноприйнятної його моделі, або в результаті
впровадження “штучного образу майбутнього”, втіленого в ідеології (у цих
випадках великою є ймовірність прогресивного розвитку системи), або в
результаті боротьби суспільних ідеалів (у разі неефективного зворотного
зв’язку), які репрезентують представники різних суспільних груп (в цьому
випадку розвиток набуває імовірнісного характеру).

Наступним етапом розвитку системи є перетворення її інституціонального
рівня, задля формування нових норм, які будуть врегульовувати дії,
спрямовані на досягнення нової мети функціонування соціальної системи.

6. Глобалізаційні процеси у сучасному світі не завжди можуть
розглядатися у якості тенденцій, що забезпечують загальносвітовий
прогресивний розвиток. Глобалізація може вести до руйнування базових
підстав цілісності соціальних систем, що включаються до неї.

7. Існує діалектичний зв’язок між характеристикою соціальної системи —
цілісністю, і характером розвитку соціальної системи. Цілісність
соціальної системи є рушійною силою суспільного прогресу, тобто його
фактором. Наявність цілісності соціальної системи робить передбачуваним
її розвиток і визначає його прогресивну спрямованість. Разом з тим
розвиток соціальної системи, як зміна її структурного стану, може
впливати на її цілісність. У випадку розвитку, ініційованого ззовні,
соціальна системи може позбавлятися своєї цілісності (відносно закрита
соціальна система). Розвиток, що має екстенсивно-експансивний характер,
може призводити до руйнування цілісності соціальної системи внаслідок
зовнішнього впливу. І лише соціальні системи, які розвиваються
інтенсивно, переходять від одного цілісного структурного стану до іншого
більш досконалого стану, а отже, й прогресують.

8. Умовою прогресивного розвитку сучасного українського суспільства є
оптимізація його цілісності, формування та впровадження у суспільну
свідомість загальноприйнятної ідеології, що містила б суспільний ідеал.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1.Чайка І.Ю. Деякі проблеми цілісності соціальних систем // Нова
парадигма. Альманах наукових праць .– Вип. 20. — Запоріжжя: ЗДУ, 2001. –
С. 199-205.

2.Чайка І.Ю. Цілісність соціальних систем як фактор суспільного прогресу
// Нова парадигма. Альманах наукових праць .– Вип. 24. — Запоріжжя: ЗДУ,
2002. –С. 229-232.

3.Чайка І.Ю. Регіональна політика в Україні: системний егоїзм чи баланс
інтересів? // Нова парадигма. Альманах наукових праць .– Вип.25.-
Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – С. 125-128.

4.Чайка І.Ю. Структура суспільства у вимірі ідеологічного плюралізму //
Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство.
Культурологія. Філософія. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. —
№3(16). – С. 122-125.

5. Чайка І.Ю. Закономірності розвитку суспільства як цілісної системи //
Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство.
Культурологія. Філософія. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. —
№4(17). – С. 168-179.

6. Чайка І.Ю. Сучасні тенденції в розвитку соціальних систем // Нова
парадигма. Альманах наукових праць. – Вип. 44. — К.: НПУ імені М.П.
Драгоманова, 2005. – С. 39-48.

7.Чайка І.Ю. Проблеми впливу розвитку суспільства та еволюції природи на
біосферу як саморегульовану систему // Творча спадщина В.І. Вернадського
і сучасність (“Вернадські читання”): Доповіді і повідомлення 3-ї
Міжнародної наукової конференції 22-24 травня 2003 р. у м. Донецьку. –
Донецьк: ДонНТУ. – 2003. – С. 259-260.

8. Чайка І.Ю. Особливості трансформації суспільства як соціальної
системи // Політичні, економічні та психологічні виміри перехідного
суспільства: збірник матеріалів другої Всеукраїнської наукової
конференції 24-26 листопада 2003 року. – Суми: СумДУ. – 2004. – С.
29-34.

9.Чайка І.Ю. Глобалізація та її вплив на цілісність соціальних систем //
Збірник матеріалів наукової конференції студентів, аспірантів та молодих
вчених 13-16 квітня 2004 р. – Запоріжжя: ЗДУ. – 2004. – С. 104-108.

10.Чайка І.Ю. Особливості здійснення зворотного зв’язку у соціальних
системах // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління.
Матеріали 5-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної
конференції. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2004. – С. 51-52.

АНОТАЦІЯ

Чайка І.Ю. Системна цілісність суспільства як фактор його прогресивного
розвитку. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 — соціальна філософія та філософія історії.
Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України. Київ, 2005 р.

Дисертація присвячена проблемі прогресивного розвитку суспільства як
соціальної системи та з’ясуванню його факторів. Встановлено, що така
соціальна системи являє собою сукупність індивідів, об’єднаних
ієрархічною структурою, що включає інформаційно-знаковий,
інституціональний рівні та рівень матеріальної взаємодії.
Характеристикою суспільства як соціальної системи є цілісність, що
постає як структурна, компонентна та генетична цілісність. Остання
забезпечується наявністю етнокультурного ядра (особливості мислення,
поведінки, тощо представників будь-якої нації), і визначає збереження
самоідентичності системи в процесі розвитку. Розвиток соціальної системи
передбачає її структурну трансформацію, через зміну мети функціонування
системи на інформаційно-знаковому рівні, формування нових норм на
інституціональному рівні, які врегульовуватимуть нові типи взаємодії.
Цілісність соціальної системи є фактором її прогресивного розвитку.

Сьогодні необхідною є оптимізація цілісності соціальної системи України
для забезпечення її прогресивного розвитку шляхом відновлення
компонентної та структурної цілісності, через подолання дестабілізуючих
факторів та створення ідеології, що відображала б мету прогресивного
розвитку системи, з наступним впровадженням її у суспільну свідомість.

Ключові слова: соціальна система, цілісність, етнокультурне ядро,
прогрес, глобалізація, ідеологія.

АННОТАЦИЯ

Чайка И.Ю. Системная целостность общества как фактор его прогрессивного
развития. — Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03 — социальная философия и философия истории.
Институт высшего образования Академии педагогических наук Украины. Киев,
2005 г.

Диссертация посвящена рассмотрению проблемы развития общества как
социальной системы и выяснению факторов, которые обеспечивают
прогрессивный характер развития. В процессе исследования установлено,
что общество как социальная система представляет собой совокупность
индивидов, объединенных иерархической структурой, которая включает
информационно-знаковый, институциональный структурные уровни и уровень
материального взаимодействия. На информационно-знаковом уровне
происходит формирование целей взаимодействия, которое осуществляется в
соответствии с нормами, формирующими институциональный уровень. Важной
характеристикой общества как социальной системы является целостность,
наличие которой означает, что значимость взаимодействия компонентов
системы между собою, осуществляемого в соответствии с существующими
нормами и основанного на цели, сформированной в результате
информационного взаимодействия, превышает значимость взаимодействия
компонентов системы с внешней средой, регулируемого “внешними нормами” и
определяемого “внешними” целями. Характеристика целостности свойственна
и социальной системе, которая развивается, поскольку при любых
изменениях в структуре социальной системы неизменным должно оставаться
“этнокультурное ядро”, сохраняться системная память. Этнокультурное ядро
представляет собой совокупность традиционных норм, ценностей, обычаев,
форм поведения, характерных для представителей каждой нации, которые
позволяют им определять себя как отдельное сообщество, отличающее себя
от других аналогичных сообществ.

Таким образом, целостность социальной системы выступает как ее
структурная целостность (соответствие друг другу уровней материального
взаимодействия, институционального и информационно-знакового уровней);
как единство ее подсистем (политической, экономической, социальной и
духовной), и как генетическая целостность социальной системы –
целостность этнокультурного ядра.

Развитие общества как социальной системы предусматривает его структурную
трансформацию, которая начинается с изменения цели функционирования
системы на информационно-знаковом уровне. Изменение этой цели является
результатом функционирования механизма обратной связи. В случае
эффективной обратной связи между управляющей и управляемой подсистемами
новая цель функционирования системы формируется в результате анализа
пожеланий управляемой подсистемы. В ситуации поляризированности
представлений о будущем, существующих в обществе, управляющая система
может сформировать искусственный образ будущего, и внедрить его в
общественное сознание через идеологию. В этих случаях большой является
вероятность прогрессивного развития системы. Неэффективная обратная
связь может привести к нарушению целостности информационно-знакового
структурного уровня, борьбе общественных идеалов, которая может
завершиться реализацией новой цели функционирования, которая не во всех
случаях будет обеспечивать прогресс. Следующим этапом развития системы
является преобразование ее институционального уровня с целью
формирования новых норм, которые будут регулировать действия,
направленные на достижение новой цели функционирования социальной
системы. Наличие целостности социальной системы делает предсказуемым ее
развитие и определяет его прогрессивную направленность. Особенно важной
является целостность информационно-знакового уровня, на котором
формируется новая цель функционирования системы.

Существует тенденция рассматривать глобализацию в качестве одного из
вариантов прогрессивного развития современных обществ. Вместе с тем,
осуществление глобализационных процессов способствует разрушению
этнокультурного ядра вовлеченных в них социальных систем в связи со
сглаживанием и уничтожением их уникальных культурных черт.

На современном этапе необходимым является обеспечение прогрессивного
развития социальной системы Украины. Осуществление этого процесса
предусматривает, прежде всего, восстановление компонентной и структурной
целостности через преодоление дестабилизирующих социальную систему
факторов и создание идеологии (в связи с отсутствием единого образа
будущего в украинском обществе), которая отображала бы цель
прогрессивного развития системы, с последующим внедрением ее в
общественное сознание.

Ключевые слова: социальная система, целостность, этнокультурное ядро,
прогресс, глобализация, идеология.

SUMMARY

Chayka I.Yu. System integrity of society as a factor of its progressive
development. — Manuscript.

The dissertation for getting a scientific degree of philosophy candidate
on speciality 09.00.03 — social philosophy and philosophy of history.
Institute for Higher Education of the Academy of Pedagogical Sciences of
Ukraine. Kiev, 2005

The dissertation is dedicated to problem of the progressive development
of the society as a social system and to elucidation of its factors. It
is established that such social system is an aggregate of the
individuals who are united by hierarchic structure which includes
informational-sign and institutional level and level of a material
interaction. The integrity is an important characteristic of a social
system. The integrity includes structural, componential and genetic
integrity. The last is provided for availability of an ethno-cultural
nucleus. The ethno-cultural nucleus includes the mental, behavioural
features of representatives of any nations. Genetic integrity keeps the
safe identity of the developing system. The development of social system
is a process of its structural transformation. It is begun with change
of the social system’s aim at the informational-sign level. The next
stage of this process is a forming of new norms at the institutional
level. These norms will regulate new types of interactions. The
integrity of social system is a factor of its progress.

It is necessary to optimize Ukraine’s social system for providing its
progressive development by way of neutralization of destabilization’s
factors and forming ideology which can reflect the aim of system’s
progressive development. This ideology might be inculcated into the
social consciousness.

Key words: social system, integrity, ethno-cultural nucleus, progress,
globalization, ideology.

PAGE \* Arabic 16

Похожие записи