ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ

БОЖКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

УДК: 616.65–007.61–085.032

Шляхи покращення та прогнозування ефективності медикаментозного
лікування хворих на неускладнену доброякісну гіперплазію передміхурової
залози

14.01.06 – урологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому державному медичному університеті ім. М.
Горького

МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Гузенко Валерій Миколайович,

Донецький державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України,

завідувач кафедри урології та оперативної нефрології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Бачурін Віктор Іванович,

Запорізький державний медичний університет МОЗ України,

завідувач кафедри урології;

доктор медичних наук, професор Щербак Олександр Юрійович,

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ
України,

професор кафедри урології.

Провідна установа: Одеський державний медичний університет МОЗ України,
кафедра урології та нефрології, м. Одеса.

Захист відбудеться 18 жовтня 2005 р. о 1300 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.615.01 при Інституті урології АМН
України за адресою: 04053, м. Київ,

вул. Ю. Коцюбинського, 9а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту урології АМН
України

за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9а.

Автореферат розісланий 30 серпня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат медичних наук Л.М. Старцева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ)
є дуже розповсюдженим захворюванням у чоловіків після 40 років і частота
його виникнення прямо пропорційно збільшується з віком. Популяція
європейських та інших країн світу поступово старіє. Збільшується
кількість чоловіків похилого віку, а, разом із тим, і кількість хворих
на ДГПЗ. Епідеміологічні дослідження, проведені у різних країнах,
свідчать про те, що гістологічні ознаки ДГПЗ наявні у 11% чоловіків
віком від 40 до 50 років, у 40% чоловіків віком від 50 до 60 років, у
50% чоловіків віком від 60 до 70 років і у 88% чоловіків віком більш 70
років (Boccon-Gibod L., 1991; Boyle P., 2000; Возіанов О.Ф., Пасєчніков
С.П., Павлова Л.П., 2001).

За даними Інституту урології та нефрології АМН України поширеність ДГПЗ
в Україні у 2003 році становила 843,1 на 100 тис. чоловічого населення,
а серед чоловіків старше працездатного віку цей показник становить
3300,8 на 100 тис. відповідного населення, які потребують урологічного
нагляду та лікування. Також слід відзначити, що у чоловіків пенсійного
віку рівень захворюваності даною патологією перевищує рівень
захворюваності в цілому серед чоловіків практично в 4 рази (1044,4 і
277,4 відповідно) (Сайдакова Н.О., Старцева Л.М., Кравчук Н.Г., 2004). У
зв’язку з тенденцією до підвищення питомої частки людей похилого віку в
Україні та у світі кількість пацієнтів на ДГПЗ буде зростати (Пасечников
С.П., Павлова Л.П., Питлик В.М. та ін., 1997; Горпинченко І.І., Бойко
М.І., Страшний В.В., 1998; Пасєчніков С.П., Возіанов С.О., Павлова Л.П.
та ін., 2000; Бойко Н.И., 2002; Сайдакова Н.О., Старцева Л.М., Кравчук
Н.Г., 2004). Це захворювання досягло масштабів суспільної проблеми і
привернуло увагу урологів та інших спеціалістів через недостатньо
вивчений етіопатогенез, непередбачуваний клінічний перебіг, складний
вибір оптимального методу лікування (Denis Ed. L., McConnell J., Yoshida
O.et al., 1996; Возианов А.Ф., Пасечников С.П., 1998; Возіанов О.Ф.,
Пасєчніков С.П., Андреєв А.О., 1999).

Проблема лікування ДГПЗ постійно переглядається та дискутується (Altwein
J.E., 1996; Zimmern P., 2000; Данилов В.В., Борщенко С.А., Данилова Т.И.
и др., 2001; Пасєчніков С.П., Бухалов Ю.В., 2004). В урології
використовуються різні методи консервативного та оперативного лікування
хворих на ДГПЗ. За матеріалами Міжнародного консультативного комітету з
ДГПЗ, Американської та Європейської урологічних асоціацій, хворим, що
потребують хірургічного лікування з приводу даного захворювання, в
63,7-78% спостережень здійснюється трансуретральна резекція простати, і
тільки 15,0-18,0% відкрита простатектомія – операційне видалення
аденоматозних вузлів (Effert P., Ackerman R., 1994; Мартов А.Г., 1997;
Мартов А.Г., Лопаткин Н.А., 1997).

Проте не всі пацієнти можуть бути кандидатами для хірургічного лікування
у зв’язку з тяжкою супутньою патологією, яка часто зустрічається у
літніх хворих (Давидов М.И., Горюнов В.Г., 1994; Козин Ю.И., Овчаренко
Ф.И., 1998). Слід відзначити, останнім часом спостерігається тенденція
до збільшення частоти виникнення ДГПЗ у більш молодому віці. Дана
категорія хворих неохоче йде на хірургічне вирішення цієї проблеми, у
зв’язку з чим метод консервативного медикаментозного лікування хворих на
ДГПЗ набуває все більшого значення, дозволяючи досягти доброго
клінічного ефекту, підвищити якість життя та біологічну репродуктивність
пацієнтів (Donovan J.L., 2000). Консервативне медикаментозне лікування
залишається альтернативою також у тих випадках, де існує високий
операційний ризик.

Необхідно відзначити, що зараз відсутні чіткі критерії визначення
показань до того чи іншого варіанту медикаментозного лікування. Не
розроблені алгоритми застосування різних груп препаратів у залежності
від клініко-уродинамічних і сонографічних показників з урахуванням
гістологічної будови тканини гіперплазованої передміхурової залози і
супутніх захворювань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
згідно з планом науково-дослідних робіт Донецького державного медичного
університету ім. М. Горького і являє собою фрагмент планової
науково-дослідної роботи кафедри урології ДонДМУ “Малоінвазивні методи
діагностики й лікування в урології”

(№ держреєстрації 0197V018398). Тема кандидатської дисертації
затверджена на засіданні Вченої ради Донецького державного медичного
університету (протокол №10 від 12.11.1998 р.).

Метою дослідження є покращення якості медикаментозного лікування хворих
на неускладнену ДГПЗ шляхом індивідуального підходу до вибору його
варіанту на підставі визначення гістологічної будови гіперплазованої ПЗ
та прогнозу ефективності.

Відповідно до мети, поставлені завдання: 1. Провести порівняльний аналіз
лікувального патоморфозу у хворих на неускладнену ДГПЗ, які отримували
препарати омнік, кардура, проскар, проскар у поєднанні з омніком.

2. Розробити алгоритм диференційованого підходу до вибору варіанту
лікування хворих на ДГПЗ.

3. Оцінити динаміку змін клініко-уродинамічних і сонографічних
показників у хворих на неускладнену ДГПЗ, які отримували медикаментозне
лікування препаратами омнік, кардура, проскар, проскар у поєднанні з
омніком або підлягали динамічному спостереженню протягом року.

4. Розробити математичні моделі інформативних клініко-уродинамічних та
сонографічних показників для створення прогнозу ефективності
застосування різних варіантів медикаментозного лікування хворих на
неускладнену ДГПЗ.

5. Оцінити побічні ефекти, які виникають у хворих на неускладнену ДГПЗ
при застосуванні медикаментозного лікування препаратами омнік, кардура,
проскар, проскар і омнік.

6. Оцінити ефективність медикаментозного лікування хворих на
неускладнену ДГПЗ, які отримували препарати омнік, кардура, проскар,
проскар і омнік.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчені особливості
лікувального патоморфозу тканини гіперплазованої передміхурової залози
після різних варіантів медикаментозного лікування (омнік, кардура,
проскар, омнік у поєднанні з проскаром).

Вперше визначені інформативні ознаки, кількісно оцінені їх діагностичні
коефіцієнти, за якими створена діагностична таблиця з метою встановлення
гістологічної будови гіперплазованої ПЗ, що є підставою до
індивідуального підходу до вибору варіанту медикаментозного лікування
хворих на неускладнену ДГПЗ.

Вперше, при наявності інфравезикальної обструкції, з урахуванням
гістологічної будови гіперплазованої ПЗ, об’єму ПЗ, супутньої соматичної
патології та особливості дії медикаментозних препаратів обґрунтовано
принцип індивідуального підходу до вибору варіанту медикаментозного
лікування хворих на неускладнену ДГПЗ.

Вперше створені математичні моделі для прогнозу ефективності
застосування різних варіантів медикаментозного лікування (омнік,
кардура, проскар, омнік у поєднанні з проскаром) хворих на неускладнену
ДГПЗ, базовою основою яких були інформативні клініко-уродинамічні та
сонографічні показники.

Теоретична цінність роботи полягає у визначенні концепції
диференційованого підходу до надання спеціалізованої допомоги хворим на
ДГПЗ з системою їх спостереження в динаміці.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено алгоритм лікування
хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози з урахуванням
комплексної оцінки інфравезикальної обструкції, анатомо-функціонального
стану верхніх та нижніх сечових шляхів, об’єму передміхурової залози,
супутніх захворювань сечостатевої системи, наявності соматичної
патології та визначення гістологічної будови гіперплазованої
передміхурової залози (епітеліальний, фібро-мускулярний, змішаний), який
дозволяє здійснювати диференційований підхід до вибору варіанту
медикаментозного лікування або динамічного спостереження хворих на
неускладнену ДГПЗ (деклараційний патент № 62442 А от 15.12.03 р. “Спосіб
вибору методу медикаментозного лікування хворих на неускладнену
гіперплазію передміхурової залози”; деклараційний патент № 61513 А від
17.11.03 р. “Спосіб вибору методу консервативного лікування доброякісної
гіперплазії передміхурової залози”).

Розраховані математичні моделі для клініко-уродинамічних і сонографічних
показників, за допомогою яких можна зробити достовірний прогноз
ефективності лікування хворих на неускладнену ДГПЗ.

Результати дослідження впроваджені в практику роботи урологічного
відділення і поліклініки Донецького обласного клінічного територіального
медичного об’єднання. Матеріали дисертації використовуються в процесі
читання лекцій, проведення практичних занять і наукової роботи на
кафедрах урології та нефрології, патологічної анатомії Донецького
державного медичного університету ім. М. Горького.

Особистий внесок здобувача. Ідея роботи запропонована науковим
керівником. Автором самостійно проаналізована література з досліджуваної
проблеми, проведений інформаційний пошук. Самостійно здійснено розробку
історій хвороб, обстеження більшості хворих на ДГПЗ. Клінічні,
лабораторні, інструментальні, гістологічні, морфометричні та
функціональні дослідження проведені разом із спеціалістами відповідного
профілю. Первинна обробка одержаних результатів, написання огляду
літератури, формування результатів власних досліджень, підсумків автором
виконані самостійно. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів,
наукових положень і висновків виконувались автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і матеріали роботи
викладені в доповідях та матеріалах на: VI міжнародному конгресі
урологів “Сучасні проблеми урології” (23-24 квітня 1998 р., м. Харків),
засіданнях Донецького відділення Асоціації урологів України (1999, 2002
рр.); конференціях лікарів-урологів, які проходили передатестаційні
курси і тематичне удосконалення при Донецькому державному медичному
університеті імені М.Горького (2000-2004 рр.), ХІІ науково-практичній
конференції урологів та сексопатологів з міжнародною та міжрегіональною
участю “Здоровье мужчины” (20-21 травня 2004 р., Харків), І з’їзді
сексологів та андрологів України (8-10 вересня 2004 р., м. Київ),
науково-методичній конференції урологів України “Діагностика та
лікування захворювань передміхурової залози” (14-15 жовтеня 2004 р.,
Запоріжжя).

Дисертаційна робота апробована на засіданні кафедри урології Донецького
державного медичного університету імені М. Горького (2004).

Публікації. За темою дисертації надруковано 8 наукових робіт, з них 5
статей в спеціалізованих журналах, визнаних ВАК України, 2 патенти на
винахід (1 самостійний).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду
літератури, опису матеріалу та методів дослідження, 4 розділів власних
досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків,
практичних рекомендацій. Робота викладена на 150 сторінках. Робота
ілюстрована 33 таблицями та 44 рисунками. Бібліографія включає 243
джерела вітчизняної та іноземної літератури.

ЗМІСТ РОБОТИ

Об’єкт та методи дослідження. В основу роботи покладені результати
клінічного обстеження 277 хворих на ДГПЗ, які за період з 1998 р. по
2003 р. отримували оперативне (30 хворих), медикаментозне лікування (215
хворих) або підлягали динамічному спостереженню (ДС) (32 хворих) у
клініці урології та оперативної нефрології Донецького державного
медичного університету ім. М. Горького.

З метою встановлення діагнозу, визначення диференційованого підходу до
вибору варіанту медикаментозного лікування хворих на ДГПЗ з урахуванням
гістологічної будови тканини гіперплазованої передміхурової залози (ПЗ)
(аденоматозний, фібро-мускулярний та змішаний) або ДС відстеженням змін
клініко-уродинамічних і сонографічних показників, оцінки ступеня
лікувального патоморфозу ми застосували анкетування пацієнтів,
фізикальні, лабораторні, інструментальні методи обстеження хворих,
ультразвукове дослідження (УЗД), урофлоуметрію, гістологічні і
морфометричні методи.

Для вивчення лікувального патоморфозу тканини гіперплазованої ПЗ
досліджено 30 спостережень, які були розподілені на 5 груп по 6
спостережень в кожній. В першу увійшли ті хворі в анамнезі яких були
відсутні свідчення про застосування будь-яких медикаментозних препаратів
(контрольна група). У другу – п’яту групи увійшли хворі, які у
передопераційному періоді не менше 6 міс. одержували препарати омнік,
кардура, проскар, омнік у поєднанні з проскаром, відповідно.

Морфометричне дослідження проводили за допомогою мікроскопа Olympus
AX-70 Provis, обладнаного цифровою відеосистемою, з’єднаною з
персональним комп’ютером, і спеціалізованої програми AnalysisPro 3.1
фірми Soft Imaging System (Німеччина). Шляхом використання програмного
інструмента вимірювали загальну площу препарату, площі перетину залоз і
їхніх просвітів. Виміри повторювали у всіх полях зору даного препарату,
після цього отримані параметри підсумовували. Шляхом вирахування площі
просвіту з площі залози визначали площу, займану ацинарним епітелієм.
Шляхом ділення площі, займаної залозами, на загальну площу препарату,
обчислювали питому частку залозистого компонента. Аналогічним чином
обчислювали питому частку епітелію в тканині простати й у залозах. Для
забезпечення репрезентативності проведених досліджень керувалися
рекомендаціями з кількісної морфології Г.Г. Автандилова (2002).

У 247 хворих були відсутні абсолютні та відносні показання до
оперативного втручання, тобто вони мали неускладнену ДГПЗ. Для оцінки
ефективності медикаментозного лікування протягом року у 215 хворих ми
застосували алгоритм диференційованого підходу до лікування препаратами
омнік (62 хворих), кардура (53 хворих), проскар (48 хворих), омнік і
проскар (52 хворих) з урахуванням комплексної оцінки інфравезикальної
обструкції (ІО), анатомо-функціонального стану верхніх та нижніх сечових
шляхів, супутніх захворювань сечостатевої системи та наявності
соматичної патології, гістологічної будови ПЗ (епітеліальний,
фібро-мускулярний, змішаний) та об’єму передміхурової залози (ОПЗ). У 32
хворих оцінювали особливості перебігу захворювання та зміни зі сторони
нижніх сечових шляхів в ДС протягом року.

Вік хворих, які отримали медикаментозне лікування або підлягали ДС,
коливався від 46 до 79 років та в середньому складав 61,2(4,2 роки.
Максимальна кількість пацієнтів припадала на вікову групу від 51 до 70
років – 201 (81,8%), 126 (51,0%) були молодші 60 років.

В план діагностичних заходів при обстеженні пацієнтів із симптомами
порушення сечовипускання, які мають передумовою ДГПЗ, ми включили
слідуючі методи: 1) вивчення клінічної симптоматики на підставі змін
сумарного балу за Міжнародною шкалою простатичних симптомів (? I-PSS) та
індексу якості життя (QОL), анамнезу захворювання; 2) фізикальне
обстеження з пальцевим ректальним дослідженням (ПРД) ПЗ; 3)
загально-клінічні лабораторні та біохімічні, визначення концентрації
простатичного специфічного антигену (ПСА) в сироватці крові; 4) УЗД
органів сечової системи з визначенням ОПЗ, об’єму залишкової сечі (ОЗС);
5) уродинаміку нижніх сечових шляхів (максимальна швидкість потоку сечі
(Qmax), середня швидкість потоку сечі (Qave), урофлоурометричний індекс
(УІ)); 6) рентгенологічне дослідження при наявності супутньої патології
органів сечостатевої системи.

Одержані нами результати досліджень обробляли за допомогою класичних
методів математичної статистики з використанням програмного
забезпечення.

Результати власних досліджень та їх обговорення. При вивченні
лікувального патоморфозу нами встановлено, що в усіх спостереженнях
контрольної групи відзначена картина залозистої гіперплазії ПЗ, що у
різному ступені поєднувалася з вогнищами фібро-мускулярної і стромальної
гіперплазії. Механізмом, спрямованим на редукцію залозистого компонента
в тканині гіперплазованої ПЗ, що зустрічається в усіх вивчених групах
спостережень, служить інтенсивна перигландулярна (сегментарна чи
тотальна) лімфоїдна інфільтрація, що призводить до деструкції базальних
мембран, дистрофії і десквамації епітелію і загибелі залоз.

Після лікування омніком характерне обростання залоз сполучною тканиною
на різних етапах дозрівання – від грануляційної до грубої волокнистої,
що призводить до атрофії залоз. Після лікування проскаром типове
посилення секреції ацинарного епітелію і різке кістозне розширення
залоз. Після лікування омніком і проскаром характерне поєднання змін,
відзначених у попередніх групах. Основним механізмом, за допомогою якого
здійснюється редукція залозистого компонента при лікуванні омніком чи
кардурою, служить селективний стосовно вогнищ гіперплазії
перигландулярний склероз, що призводить до їх повної атрофії.

Непрямим показником адекватного морфо-функціонального стану збережених
після лікування омніком чи кардурою залоз служить висока питома частка
епітелію в залозах, тоді як у групах лікованих проскаром чи поєднанням
проскара й омніка цей показник вірогідно зменшується в порівнянні з
показниками контрольної групи і свідчить про виражену атрофію епітелію в
кістозно-розширених залозах.

Аналіз результатів кількісної оцінки лікувального патоморфозу тканини
гіперплазованої ПЗ дозволяє оцінити не тільки ефективність застосування
при лікуванні хворих на неускладнену ДГПЗ кожного з вивчених препаратів,
але і їхні переваги та недоліки в порівняльному аспекті.

Порівняльна морфометрична характеристика тканини гіперплазованої ПЗ
після різних варіантів медикаментозного лікування представлена в табл.
1. Усі вивчені медикаментозні препарати приводять до статистично
достовірного, у порівнянні з контрольною групою, зменшення питомої
частки залозистого компонента, причому максимальний ефект
спостерігається при лікуванні кардурою (у 1,87 рази). У групах лікованих
омніком чи кардурою зменшення питомої частки залозистого компонента в
тканині ПЗ супроводжується одночасним зменшенням як середньої площі
перетину залоз (в 1,52 рази в обох групах), так і кількості залоз у полі
зору (в 1,05 і 1,23 рази відповідно). При цьому середньогрупові
показники питомої частки залозистого компонента мають високі коефіцієнти
варіації (після лікування омніком – 65,98%, проскаром – 58,44% омніком і
проскаром – 51,62%, кардурою – 91,35%).

Динамічне спостереження здійснювали хворим на неускладнену ДГПЗ при
відсутності ІО (УІ>1,1), наявності нормальної урофлоуметричної кривої,
Qmax >14 мл/с та ? I-PSS = 0-7. Медикаментозна терапія призначалась
хворим на неускладнену ДГПЗ з наявністю ІО (УІ<1,1) і класичної урофлоуметричної кривої обструктивного потоку сечі внаслідок ДГПЗ з компенсованим детрузором (Qmax складає 8-14 мл/с, ОЗС менше 100 мл), ? I-PSS = 8-19. Враховуючи наявність медикаментозних засобів, здатних цілеспрямовано впливати на усунення динамічного (обумовленого переважно фібро-мускулярним компонентом) і механічного (обумовленого переважно проліферацією епітелію, тобто залозистим компонентом) компонентів ІО, для підвищення ефективності медикаментозного лікування хворих на неускладнену ДГПЗ доцільним було б перед початком лікування визначати особливості гістологічної будови тканини гіперплазованої ПЗ. Це завдання вирішувалось із застосуванням Байєсовського методу на підставі визначення частот розповсюдженості певних діапазонів ознак при переважанні у структурі гіперплазованої ПЗ епітеліального або фібро-мускулярного компонентів, обчислили їх діагностичні коефіцієнти (ДK) та їх інформативність (I). За отриманими даними нами створена діагностична таблиця (табл. 2), до якої увійшли лише ознаки з сумарною інформативністю (? І) не нижчою, ніж 0,5. Отримані ДK підсумовували і за умов досягнення діагностичного порога, який дорівнює +130, з вірогідністю 95% діагностували переважання епітеліального компонента у тканині гіперплазованої ПЗ; за умов досягнення порога, який дорівнює -130 – переважання фібро-мускулярного компонента; при отриманні суми діагностичних коефіцієнтів (? ДK), яка не сягає жодного з порогів, діагностували змішану форму гіперплазованої ПЗ. При переважанні фібро-мускулярного компонента препарати призначали з урахуванням супутньої соматичної патології. Так, якщо хворі на неускладнену ДГПЗ страждали на артеріальну гіпертензію призначали селективний (1-адреноблокатор – кардура, а при відсутності такої – простатоселективний (1А-адреноблокатор – омнік. При переважанні епітеліального компонента хворим з ОПЗ, який складав більш ніж 50 см3, призначали інгібітор 5-(-редуктази – проскар, а якщо ОПЗ був менший за 50 см3 використовували обережне спостереження, яке обумовлене частішим терміном спостереження (кожні 3 місяці). Таблиця 1 Порівняльна морфометрична характеристика тканини гіперплазованої ПЗ після різних варіантів медикаментозного лікування Параметри Групи контроль омнік проскар омнік+проскар кардура Кількість залоз у полі зору (M±m) 25,1(0,82 23,85±0,79 18,8±0,93*** 25,76±1,14 20,4±1,11*** Кількість просвітів залоз у полі зору (M±m) 24,7(0,79 23,7±0,78 18,53±0,92*** 25,68±1,15 20,1±1,08*** Середня площа перетину залози (M±m), мкм2 33649,57(3103,5 22163,74±1845,74** 40757,49±7259,28 28453,71±2767,96 22107,1±1716,79*** Середня площа перетину просвіту залози (M±m), мкм2 20395,88(2667,76 13365,07±1453,48* 32230,66±7254,67 20783,16±2388,31 13995,21±1342,99* Питома частка залозистого компонента (M±m), %% 43,52(0,88 25,78±1,27*** 39,48±1,72* 37,06±1,43*** 23,24±1,58*** Питома частка епітелію в тканині простати (M±m), %% 17,46(0,47 9,46±0,43*** 10,58±0,58*** 9,57±0,35*** 9,15±0,59*** Питома частка епітелію в залозах (M±m), %% 41,83(1,04 39,47±0,97 31,12±1,19*** 30,65±0,99*** 39,99±1,37 Примітка: позначені статистично вірогідні відмінності у порівнянні з контрольною групою (* – р<0,05; ** – р<0,01; *** – р<0,001). Таблиця 2 Діагностична таблиця для визначення компонента, що переважає у структурі гіперплазованої ПЗ ¶ O P N p ? a hF hF ??? ??????? ? ¶ Ue T a L N t ae hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF Z”X—x™6 †FaeV°oooeooTHNoTHooooAo?Noo hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF 0 hF hF ±? hF hF - hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF hF 6 hF hF 9 hF hF - hF hF 3 hF hF hF hF `„3Ykd~ hF hF " hF hF hF hF 3 hF hF - hF hF hF hF ??Y?? Місце проживання (? I=7,47) - місто 0,909 0,684 + 12,35 1,39 - село 0,091 0,316 - 54,05 6,08 Сезон дати народження (? I=10,96) - зима 0,136 0,368 - 43,23 5,02 - весна 0,273 0,105 + 41,50 3,49 - літо 0,227 0,316 - 14,37 0,64 - осінь 0,364 0,211 + 23,68 1,81 Об’єм передміхурової залози (? I=16,48) - до 40 мл 0,091 0,263 - 46,09 3,96 - 41-70 мл 0,454 0,631 - 14,30 1,27 - 71 мл і більше 0,455 0,104 + 64,10 11,25 Наявність 3-ої частки простати (? I=0,88) - так 0,227 0,316 - 14,37 0,64 - ні 0,773 0,684 + 5,31 0,24 Наявність деформації шийки сечового міхура (? I=1,07) - так 0,182 0,105 + 23,89 0,92 - ні 0,818 0,895 - 3,91 0,15 Наявність гіпоехогенних ділянок (? I=3,95) - так 0,182 0,052 + 54,41 3,54 - ні 0,818 0,947 - 6,36 0,41 Характер росту простати (? I=2,10) - внутрішньоміхуровий 0,409 0,263 + 19,18 1,4 - підміхуровий 0,591 0,737 - 9,59 0,7 Індекс залишкової сечі (? I=10,65) - до 50% 0,214 0,545 - 40,60 6,72 - 51-100% 0,786 0,455 + 23,74 3,93 Гостра затримка сечі в анамнезі (? I=0,82) - так 0,409 0,316 + 11,20 0,52 - ні 0,591 0,684 - 6,35 0,30 Загальний ПСА (? I=4,54) - норма (до 4,4 нг/мл) 0,357 0,583 - 21,30 2,41 - вище норми 0,643 0,417 + 18,81 2,13 Консервативне лікування в анамнезі (? I=3,39) - так 0,045 0,158 - 54,55 3,08 - ні 0,955 0,842 + 5,47 0,31 Примітки: Рxi/A1 – частота діапазону ознаки в групі пацієнтів із переважанням епітеліального компонента тканини гіперплазованої ПЗ; Рxi/A2 – частота діапазону ознаки в групі пацієнтів із переважанням фібро-мускулярного компонента тканини гіперплазованої ПЗ. При змішаній формі гістологічної будови ПЗ і ОПЗ більше 50 см3 пацієнтам призначали комбіноване лікування препаратами обох груп: омнік і проскар. При ОПЗ менше 50 см3 та відсутності підвищеного артеріального тиску хворим призначали (1А-адреноблокатор омнік, а при підвищеному рівні артеріального тиску – селективні (1-адреноблокатор – кардура. На підставі викладеного розроблено алгоритм (див. рис.) показань та вибору способу лікування хворих на ДГПЗ. Використання цього алгоритму робить діагноз не лише точним і вірогідним, але й дозволяє уніфікувати, оптимізувати та індивідуалізувати лікувальні заходи, спрямовані на медикаментозну корекцію клінічних симптомів у хворих на неускладнену ДГПЗ. Аналіз ефективності результатів різних варіантів медикаментозного лікування та ДС хворих на неускладнену ДГПЗ в динаміці здійснювали на підставі змін клініко-уродинамічних та сонографічних показників з використанням методів математичної статистики. Встановлено, що при ДС виявлено вірогідне поступове погіршення ? I-PSS, Qmax УІ, але достовірних змін QOL, Qave та ОПЗ не встановлено. При лікуванні омніком або кардурою в динаміці відзначаються приблизно аналогічні зміни показників ? I-PSS, QОL, Qmax, Qave, УІ, ОЗС (р<0,05), тобто вони значно поліпшуються через 3 місяці після початку лікування, а потім покращуються незначно. При лікуванні проскаром зазначені показники також поступово поліпшилися протягом року. При застосуванні комбінованого лікування омніком і проскаром має місце більш позитивна динаміка змін цих показників. У групах лікованих омніком або кардурою зміни ОПЗ не виявлено. У групах, які отримували проскар або омнік у поєднанні з проскаром відзначено зменшення ОПЗ на 21,2% та 21,6% відповідно (р>0,05).

При порівняльній оцінці результатів різних варіантів медикаментозного
лікування очевидно, що клінічний ефект від застосування омніка, кардури
чи проскара приблизно однаковий, між тим час його настання різний. У
разі комбінованого лікування омніком і проскаром хворих на неускладнену
ДГПЗ поліпшення в клінічному перебігу захворювання не тільки настає
раніше, а й виражено більш істотно.

Встановлено, що у 215 хворих на неускладнену ДГПЗ після різних варіантів
медикаментозного лікування вірогідне покращення будь-якого з показників
(? I-PSS, QОL, Qmax, Qave, УІ, ОЗС) спостерігалось в 89,8% випадках (193
хворих). При цьому найбільш суттєві (1,5 – 2,0 рази) зміни відзначались
у 42,8% (92 хворих), до 1,5 рази – у 47,0% (101 хворих). У 22 (10,2%)
хворих покрашення цих показників було незначним. Нами були встановлені
побічні ефекти при лікуванні омніком – у 3 хворих (4,8%) запаморочення,
головний біль, тахікардія, при лікуванні кардурою – у 5 хворих (9,4%)
запаморочення, слабкість, виражена гіпотонія, при лікуванні проскаром –
у 2 (4,2%) хворих зниження лібідо та ерекції. При комбінованому
лікуванні омніком і проскаром у 4 (7,7%) хворих було відзначено зниження
лібідо та ерекції, запаморочення, тахікардія. Але ніхто з пацієнтів не
припинив лікування.

Нами розраховані математичні моделі (табл. 3) для клініко-уродинамічних
і сонографічних показників, за допомогою яких майже з стовідсотковою
вірогідністю можна зробити достовірний прогноз ефективності лікування
хворих на неускладнену ДГПЗ.

Алгоритм показань та вибору способу лікування хворих на ДГПЗ

Скарги – анамнез – об’єктивне дослідження –

Наявність абсолютних показань:

Гостра затримка сечі, яка не усувається

Рецидивуючі інфекції сечових шляхів

Макрогематурія, яка поновлюється

Ниркова недостатність

Конкременти, пухлини, великі дивертикули сечового міхура

Наявність відносних показань:

Наявність третьої частки ПЗ, тяжкої ступені ІО (УІ <0,7) та класичної урофлоуметричної кривої обструктивного потоку (Qmax <8 мл/с, ОЗС>100
мл), ? I-PSS – 20-35

Відсутність абсолютних та відносних

до оперативного лікування

Відсутність ІО (УІ>1,1), наявність нормальної урофлоуметричної кривої,

Qmax >14 мл/с, ? I-PSS – 0-7

Наявність легкого та середнього ступеня ІО

(УІ – 0,7-1,1), класичної урофлоуметричної кривої обструктивного потоку,
компенсованого детрузора

? ДК < -130 Переважання фібромускулярного компонента -130

Похожие записи