СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

НОСЕНКО Олена Володимирівна

УДК 94(477.54+477.6)“1890 – 1917”

Самоврядна діяльність земств південно-східної України (90-ті рр. ХІХ ст.
– 1917 р.)

Спеціальність: 07.00.01 – Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Луганськ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Східноукраїнського
національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і
науки України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Литвиненко Віталій Федосійович,

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Темірова Надія Романівна,

Донецький національний університет,

професор кафедри історіографії, джерелознавства,

археології та методики викладання історії

кандидат історичних наук, доцент

Рум’янцев Станіслав Дисанович,

Луганський національний аграрний університет,

доцент кафедри історії і українознавства

Провідна установа Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна, кафедра історії України

Захист відбудеться 03.07. 2006 р. о _14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському
національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м.
Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А, корпус – 1, аудиторія 241.

З дисертацією можна знайомитись у бібліотеці Східноукраїнського
національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ,
кв. Молодіжний, 20-А).

Автореферат розісланий 02.06. 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Довжук І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах становлення незалежної, самостійної України
на конституційному рівні визнане місцеве самоврядування, яке сьогодні
розглядається як невід‘ємна ознака демократичного устрою влади у
державі. Перед Україною як державою, що стала на шлях розбудови
громадянського суспільства, одним з першорядних завдань державотворчого
процесу постало поліпшення соціальних умов та підвищення рівня життя її
громадян. Глибокий науковий аналіз соціально-економічних,
суспільно-політичних, культурних процесів сучасності неможливий у
відриві без вивчення їх історичного коріння у минулому. Тому на
сучасному історичному етапі йдеться не просто про перебудову роботи тих
самоврядних органів, що існували раніше, а про їх відродження, створення
ефективних нижчих ланок управління, наділених реальними владними
можливостями, з чітко визначеними повноваженнями та забезпечених
відповідною матеріальною і законодавчою базою. Кризовий стан усіх сфер
життя сучасного українського суспільства, у тому числі й управлінської,
триває вже кілька років.

У цей важливий період історії України не лише цікаво, але й потрібно
звернутись до тих форм і методів діяльності органів місцевого
самоврядування, які у свій час забезпечили швидкий розвиток усіх галузей
місцевого господарства і сприяли як культурному, так і економічному
піднесенню краю. Саме такими органами у другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст. були земства (виборні органи місцевого самоврядування в
Російській імперії. Ліквідовані у 1918 р. декретом Радянського уряду).
Сьогодні, коли діє Закон України „Про місцеве самоврядування” від
21.05.1997 р. об’єктивно виникає питання поширення у країні досвіду,
напрацьованого земськими установами в управління різними сферами
матеріального і духовного життя для розв‘язання невідкладних проблем
сьогодення.

Форми, напрямки земської діяльності, чітко визначений комплекс
управлінських і виконавчих функцій, розмежування компетенцiй між
земськими установами i урядовими органами у справі народної освіти,
медицини, сільського господарства, статистики, упоряджувальній
діяльності є актуальними й сьогодні i можуть бути запозичені для
ефективного управління даними галузями на рівні міст, районів, областей.

Отже, актуальність та наукова мотивація обрання даної теми дослідження
обумовлена такими чинниками. По-перше, власне науковим інтересом до
багатьох цікавих і водночас малодосліджених аспектів самоврядної
діяльності губернських та повітових земських установ. По-друге,
вагомістю уроків, які можна визначити в результаті поглибленого,
всебічного вивчення активності земств в галузі народної освіти,
медицини, статистики, сільськогосподарській, упоряджувальній діяльності
для забезпечення умов ефективного функціонування місцевих структур
самоврядування. По-третє, необхідністю переосмислення місця земств в
соціально-економічному і культурному житті країни, їх внеску в розвиток
освітянської сфери, соціальне життя краю, упоряджувальну діяльність, а
також визначення оцінки ролі земських установ у формуванні історії
України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації
є складовою частиною комплексної проблеми “Українська еліта в
історичному контексті державотворчих процесів та розвитку
суспільно-політичної думки”, розроблюваної кафедрами історії України і
всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені
Володимира Даля (державний реєстраційний номер 0106U000296).

Об’єктом дисертаційного дослідження є земства південно-східної України.

Предметом дослідження є діяльність земських губернських та повітових
установ як органів місцевого самоврядування.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 90-ті рр. ХІХ ст. – 1917 р.
Перша гранична дата дослідження обумовлена прийняттям “Положення про
губернські і повітові земські установи” 1890 р., а друга – початком
ліквідації земств. Саме в цей період діяльність земств набула
найбільшого розвитку в соціально-економічному, громадському та
культурному житті країни. Разом з тим автор частково торкається й подій
попередніх років, що пояснюється потребами дослідження і дозволяє
висвітлити поставлені конкретні науково-дослідницькі завдання у їх
послідовному зв’язку. Такий підхід необхідний для порівняння результатів
земської діяльності з тим станом, що існував на час їх створення. Це
також надає можливість дати виважену і об’єктивну оцінку внеску органів
місцевого самоврядування в соціально-економічний, культурний розвиток
південно-східної України.

Територіальні рамки дослідження визначаються регіоном, на який
поширювалась діяльність земств Харківської губернії та
Слов’яносербського, Бахмутського, Маріупольського повітів
Катеринославської губернії. Одним із завдань сучасної української
історичної науки є вивчення історії окремих територій України і її мало
досліджених раніше аспектів (історії явищ, подій, організацій у
масштабах регіону). У цьому контексті названа дослідницька робота має
певний науковий інтерес. Південно-східна Україна, до якої входили
згадані повіти, губернії, мала значні особливості порівняно з іншими
територіями Російської імперії: якісні зміни в економіці, бурхливий
розвиток промисловості, сільського господарства, культури, соціальної
сфери суспільства, активна колонізація та освоєння території, значні
запаси корисних копалин, строкатий етнічний склад. Все це специфічно
впливало на економічні та суспільні процеси в краї, викликаючи існування
однакових та відмінних від інших історико-географічних утворень,
соціально-економічних явищ. Особливості регіону впливали і на характер
діяльності різних місцевих установ, представлених у тому числі й
земствами.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі всебічного, комплексного
аналізу напрямків, форм і методів об’єктивно розкрити значення
самоврядної діяльності земських установ у житті українського
суспільства, визначити їх дійсну роль, тобто ступінь участі, міру
впливу, внесок у розвиток України.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

проаналізувати історіографічний стан та ступінь дослідження обраної
теми, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

охарактеризувати основні напрями й особливості розвитку та
функціонування земств південно-східної України;

узагальнити заходи земських установ щодо підтримки розвитку мережі
шкільної освіти;

розглянути досвід залучення меценатів до вирішення проблеми
просвітницької діяльності;

показати вплив земств на розвиток провідних галузей
сільськогосподарського виробництва;

виявити основні шляхи та ефективність форм організації земствами
медичної допомоги на досліджуваних територіях;

простежити реалізацію політики земств у налагодженні регулярного
поштового зв’язку, шляхів сполучення;

з’ясувати пріоритетні напрямки і головні досягнення статистичної
діяльності земств південно-східної України;

висвітлити заходи земств упоряджувальної діяльності у містах і селах
досліджуваного регіону;

обґрунтувати здобутки та недоліки у діяльності земств, визначити їхнє
значення для подальшого розвитку органів місцевого самоврядування на
території України.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній набуло подальшого
розвитку осмислення проблеми самоврядної діяльності земств. Висвітлені
основні аспекти функціонування земських установ з урахуванням періоду
дослідження та специфіки регіону південно-східної України. Досліджений
досвід реалізації ними функцій органів місцевого самоврядування,
покликаних покращити господарське становище губерній та поліпшити
соціальний стан населення, що дозволило ґрунтовно проаналізувати
діяльність земств відносно місцевих потреб, виходячи з особливостей
кожного повіту. На підставі нових документів, здебільшого вперше
введених у науковий обіг, висвітлені такі недостатньо досліджені
аспекти, як благоустрійна діяльність земств, налагодження регулярного
поштового зв’язку, шляхів сполучення тощо. В дослідженні на основі нових
підходів, обумовлених демократизацією державного та громадського життя,
а також більш об’єктивною оцінкою історичної спадщини, вивчаються
позитивні аспекти організації земської діяльності, аналізуються заходи,
що забезпечували успішне вирішення проблем, чи, навпаки, причини, які
заважали ефективній роботі органів місцевого самоврядування. Автор
робить спробу з’ясувати придатність набутого земського досвіду для
можливого використання в муніципальних органах сучасної України. В праці
широко використані земські видання та архівні матеріали, що довгий час
не потрапляли у поле зору дослідників.

Методологічну основу дослідження склали принципи науковості,
об’єктивності, системності, історизму. Серед спеціальних методів під час
вирішення поставлених завдань, при обробці джерел, аналізі подій та у
процесі написання роботи використані як загальнонаукові, так і
спеціально-історичні методи дослідження, а саме хронологічний (розвиток
земств південно-східної України досліджено з урахуванням хронологічної
послідовності та з використанням великої кількості фактичного матеріалу
за певний період); порівняльно-історичний (шляхом порівняння встановлені
особливості різних етапів діяльності); системний (у процесі дослідження
визначено зміст, характер, напрями діяльності земств); статистичний (під
час обробки статистичної інформації). Всі вони в комплексі склали
необхідний інструментарій в процесі аналізу досліджуваного матеріалу.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть
бути використані при читанні загальних і спеціальних курсів з історії
України, історії місцевого самоврядування. Корисним може бути спецкурс
“Історичний досвід земств України як органів місцевого самоврядування”,
а також практичний матеріал при підготовці курсових, дипломних та інших
праць. Результати дослідження можуть суттєво сприяти визначенню сучасної
державної політики щодо формування та функціонування органів місцевого
самоврядування.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом обговорення на
засіданнях кафедри історії України Східноукраїнського національного
університету імені Володимира Даля, а також при оприлюдненні результатів
дисертаційної роботи на чотирьох наукових конференціях, а саме: IV
регіональній науковій конференції “Історична наука: спадщина і
сучасність” (Луганськ, 22-23 листопада 2003 р.), Міжнародних
науково-практичних конференціях – “Дні науки 2005” (Дніпропетровськ,
15-27 квітня 2005 р.), “Наука та інновація – 2005” (Дніпропетровськ,
17-31 жовтня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції “Внесок Донбасу
в розвиток вітчизняного промислового потенціалу” (Луганськ, 29-30
листопада 2005 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження
викладені у 4 статтях видань, затверджених ВАК України як фахові для
публікацій із спеціальності 07.00.01 – історія України. Усі публікації
вийшли без співавторів.

Структура дисертації зумовлена її змістом і сутністю проблеми, а також
специфікою поставленої мети і науковими завданнями. Вона складається зі
вступу, чотирьох розділів, висновків (180 с. – основний текст), списку
використаних джерел та літератури (21 с., 276 найменувань), додатків.
Загальний обсяг роботи становить 216 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, хронологічні та
територіальні межі, визначаються об’єкт і предмет дослідження, його мета
і завдання, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне
значення, характеризуються методологічні основи дослідження, містяться
відомості про структуру і обсяг дисертації.

У першому розділі – “Історіографія та аналіз джерел” — аналізуються
найважливіші джерела, використані при написанні роботи, та стан наукової
розробки проблеми.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять архівні та
опубліковані документи, які доповнюються відповідними матеріалами
періодичних видань. Перш за все найбільш важливу групу джерел для
дослідження становлять документи архівних фондів. Цінний матеріал з теми
дослідження автором виявлено у Центральному державному історичному
архіві України в Києві. Зокрема значний матеріал почерпнуто у фонді 442
“Канцелярія Київського генерал-губернатора”, в якому містяться відомості
щодо Положень про земські установи, народні навчальні училища 1864 р.
тощо.

Не менш важливе значення мають фонди обласних державних архівів, зокрема
Харківської, Донецької, Луганської областей. Так, у державному архіві
Харківської області автором вивчені документи великого фонду 304
“Харківська губернська земська управа”. Зокрема, це справи 1456, 2491,
2577, 2603, 2654, 3005 тощо. Вони містять журнали, доповіді губернських
і повітових земських управ та зібрань, більшість з яких опублікована
земськими управами, постанови і доповіді чергових та позачергових
земських зібрань, результати статистичних досліджень по губернії, які
дозволяють дійти висновку про головні напрями діяльності земств та
позиції земських гласних щодо вирішення найболючіших для губерній і
повітів питань. Значний уточнюючий та фактичний матеріал почерпнуто
також у фондах 305 “Охтирська повітова земська управа”, 306
“Богодухівська повітова земська управа”, 307 “Валківська повітова
земська управа”, 308 “Вовчанська повітова земська управа”, 309
“Зміївська повітова земська управа”, 311 “Харківська повітова земська
управа”, 82 “Ізюмська повітова земська управа”. Документи цих фондів не
лише висвітлюють матеріали з окремих питань теми дослідження, але й
дають повне уявлення про заснування та функціонування цих земських
установ.

У науковий обіг уведені значні матеріали державного архіву Луганської
області, в якому автором досліджений фонд 61 “Слов’яносербська повітова
земська управа”. Ще більший матеріал, переважно вперше уводжуваний до
наукового обігу, взятий у державному архіві Донецької області. Тут
вивчені документи фондів 101 “Бахмутська повітова земська управа”, 110
“Маріупольська повітова земська управа”, 113 “Маріупольська міська
управа Маріупольського повіту”. Вивчення документів цих та інших фондів
дало змогу широко розкрити різні аспекти громадської та економічної
діяльності земських установ і відобразити ставлення уряду до органів
місцевого самоврядування. Цінність названих архівних матеріалів полягає
і в тому, що це, здебільшого, документи, які ніде не публікувалися (або
публікувалися лише уривки з них). Серед них перш за все привертають
увагу протоколи засідань земських управ та земських зібрань. Майже
дослівна фіксація всього, про що йшлося в цих органах земської влади,
дозволила автору вивчити та проаналізувати не лише результати і наслідки
земської діяльності, але й уяснити причини вжитих заходів, відтворити
хід думок земських діячів.

Іншу групу джерел становлять офіційні документи, насамперед “Положение о
губернских и уездных земских учреждениях” 1864 і 1890 рр. (Полное
собрание законов Российской империи. – СПб., 1867. – Т. 39: Положение о
губернских и уездных земских учреждениях 1 января 1864 г. – Сергиев
Посад, 1915. – 157 с.), а також циркуляри та розпорядження до них, що в
комплексі сприяють з’ясуванню суті, мети і компетенції земств. Ці
документи використовувалися урядом для обмеження тих правових норм, які
були прийняті раніше і свідчили про дійсну спрямованість чинного тоді
законодавства. Важливим джерелом для написання дисертації стали також
матеріали земських періодичних видань, що друкувалися в різні роки
губернськими управами. Серед них необхідно відзначити газети “Земство”,
“Народна газета Бахмутського земства”, “Земська справа”.

Отже, джерельна база є достатньою як для різнобічного розкриття
запропонованої теми дисертації, так і подальшого її різнопланового
ґрунтовного дослідження. Використання всіх зазначених документальних
матеріалів, чималу кількість яких введено до наукового обігу уперше, з
одночасною їх критичною оцінкою та узагальнене осмислення наукового
доробку попередників дали авторові змогу вирішити основні завдання
дисертаційного дослідження.

В історіографічному огляді проаналізовано внесок науковців і дослідників
у вивчення проблеми, що дало змогу дисертанту окреслити коло питань,
визначених у завданнях дослідження.

У літературі, присвяченій земській проблематиці, можна виділити три
періоди, кожному з яких були властиві свої особливості: 1) до 1917 р.;
2) 1918 – 1990 рр.; 3) з 1991 р. до сьогодення.

Перший з них – дореволюційний, або дорадянський (до 1917 р.) –
характеризується переважно загальним поглядом на земства та деякою
ідеалізацією цих органів місцевого самоврядування, їхніх досягнень,
виключаючи окремі праці. Автори перших публікацій, присвячених земствам,
як правило, самі були земськими діячами. Звідси розгляд і аналіз роботи
органів місцевого самоврядування вівся з різних точок зору,
спостерігалось намагання визначити місце і роль земств, які вони мали
посідати в громадсько-політичному та економічному житті країни.
Практичній роботі земств були присвячені лише окремі праці, здебільшого
загального характеру.

Основні фундаментальні видання з цих питань з’явилися вже у період 1860
– 70-х років. Зокрема тритомна монографія князя О.І.Васильчикова
(Васильчиков А.И. О самоуправлении. Сравнительный обзор русских и
иностранных земских и общественных учреждений: В 3-х т. – СПб.,
1869–1871.) стала найбільш вагомим внеском у дану галузь серед ранніх
праць російської наукової літератури. Подальший розвиток дослідження
місцевого самоврядування отримало наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у
працях професорів російського права О.Д.Градовського (Градовский А.Д.
Собрание сочинений: В 2-х т.– Т. 2: История местного управления в
России. – СПб., 1899. – 375 с.) і М.М.Коркунова (Коркунов Н.М. Русское
государственное право: В 2-х т.– Т. 2: Особенная часть. – СПб., 1893. –
176 с.). Обидва були прибічниками так званої державної теорії
самоврядування, яка на відміну від “суспільної” теорії відкидала
будь-яке протиставлення державних та місцевих справ і розглядала земські
установи як державні органи, що відали за призначенням уряду певними
галузями місцевого господарства. Практичні питання земства і потреби
місцевого самоврядування знайшли яскраве відображення в публіцистичній
літературі, насамперед у працях активних земських та політичних діячів
того часу – І.П.Білоконського (Белоконский И.П. Губернские, уездные и
волостные учреждения Российского государства. – СПб., 1900. – 281 с.),
М.І.Іорданського (Иорданский Н.И. Земский либерализм. – СПб., 1906. –
129 с.) та ін.

Найбільш вагоме місце в науковому дослідженні земської реформи 1864 р. в
Російській імперії належить вченому Б.Б.Веселовському, який послідовно
обстоював ліберальну ідею про безумовну прогресивність земств. Порівняно
із згаданими вище працями він зробив значний крок уперед в оцінці ролі
земств, був чи не єдиним, хто систематично і ґрунтовно досліджував
практичну діяльність земств. У своїй чотиритомній монографії “История
земства за 40 лет” (Веселовский Б.Б. История земства за 40 лет: В 4-х т.
– СПб., 1909.) Б.Б. Веселовський дав “… скрупульозний аналіз фінансової,
господарської та культурної діяльності земств, буквально в усіх його
галузях…”. Це дослідження присвячене, перш за все, становленню інституту
земств, загальним питанням їхньої діяльності та відображенню перших
здобутків.

Дуже цінними, з точки зору підготовки даного дисертаційного дослідження,
є праці, що стосуються окремих аспектів діяльності земських установ,
зокрема З.Г. Френкеля (Френкель З.Г. Очерки земского
врачебно-санитарного дела. — СПб., 1913. – 162 с.), Є.А. Осипова, П.І.
Куркіна, І.В.Попова (Осипов Е.А., Куркин П.И., Попов И.В. Русская
земская медицина. — М., 1899. – 249 с.), В.I.Чарнолусського
(Чарнолусский В. К школьной реформе. — М., 1908. – 11 с.), Г.А.Фальборка
(Фальборк Г.А. Всеобщее образование в России. — М., 1908. – 212 с.).
П.Чижевського (Чижевский П. Всеобщее обучение и земство. – СПб. 1910. –
188 с.), С.М.Велецького (Велецкий С.Н. Земская статистика. – Ч.І. – М.,
1899. – 418 с.) тощо.

Другий, радянський період стосовно історіографії розглядуваної проблеми,
характеризується тим, що почали досліджуватися окремі сфери життя, до
яких були причетні земства. Причому якщо усі вищеназвані праці
стосувалися Російської імперії в цілому, то в радянський час, з
отриманням Україною хоч і формальної, але державності, досліджувати
почали безпосередньо діяльність земських органів у справі освіти,
статистики, організації охорони народного здоров’я на українських
землях. Наприклад, своєрідним підсумком і узагальненням проведеної
дослідницької роботи стала праця С. М. Ігумнова (Игумнов С.Н. Очерк
развития земской медицины в губерниях, вошедших в состав Украинской ССР,
в Бессарабии и в Крыму. — К., 1940. – 286 с.). Цим питанням присвячена
також дисертація Л.Н. Карпова  (Карпов Л.Н. Социально-гигиеническая и
организационная деятельность земских санитарных врачей в России
(1872–1917 гг.). Автореф. дисс. … докт. мед. наук. — К., 1974. – 39
с.). Він багато в чому спирався на матеріали земств українських
губерній, які поряд з окремими російськими земствами стали піонерами у
справі створення і розвитку громадської санітарно-гігієнічної
організації. Дослідженням діяльності земської пошти на початку ХХ ст.
займався Базилевич К.В. (Базилевич К.В. Земская почта в России
(1865-1917). – М.: Изд-во Связь, 1926. – 215 с.). Починаючи з 60-х рр.
ХХ ст., земству стали приділяти увагу деякі вітчизняні дослідники,
оскільки тема була проголошена нерозробленою і перспективною. Вони
розглядали земства за типовою схемою: соціальний склад, бюджети,
практична діяльність. До названих праць відноситься, зокрема, дисертація
А.Н. Зубка (Зубко А.Н. Материалы земской статистики как исторический
источник по изучению истории Украины периода капитализма. Автореф. дисс
… канд. ист. наук. – К., 1988. – 19 с.).

Третій, сучасний період, у цьому плані характеризується підвищеним
інтересом до земств, проведенням різнопланових досліджень і оцінюванням
з точки зору сучасних пріоритетів. Це пояснюється перш за все змінами в
політичному та суспільному житті України, яка здобула незалежність і
намагається побудувати оновлене суспільство європейського типу і
відповідну державу. Все це висуває питання, відповідь на яке слід шукати
не лише в досвіді зарубіжних країн, але й у власному минулому.

Окрім певної кількості праць, що стосуються загальноземських проблем,
останнім часом з’явилися праці, присвячені безпосередньо практичній
земській діяльності. Українські дослідники, не залишаючись позаду своїх
російських колег, активно включилися в процес детального вивчення
земської спадщини. З’явилися дослідження, що стосуються діяльності
окремих земств в Україні, зокрема праця А.І. Лохматової (Лохматова А.І.
Катеринославське земство: соціальний склад, бюджет та практична
діяльність 1866 – 1913 рр.: Дис… канд. іст. наук. 07.00.02. – Запоріжжя,
1994. – 221 с.), яка, безумовно, є корисною і потрібною, оскільки праць
узагальнюючого характеру стосовно українських земств налічується мало, а
відносно деяких земств Лівобережної України вони взагалі відсутні.
Частково висвітлюється проблема діяльності земств на селі в дослідженні
Н.Р. Темірової (Темірова Н.Р. Соціально-економічна еволюція поміщицтва
України в 1861-1917 рр.: Дис… докт. іст. наук: 07.00.01 / Київський
національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 517 с.).

Різнобічна практична діяльність земств знайшла відображення в інших
дисертаційних дослідженнях, зокрема А.М.Гуза (Гуз А.М. Культурно-освітня
діяльність земських установ на Україні (1864-1914): Дис. …канд. іст.
наук: 07.00.01. – К., 1997. – 217 с.), В.В. Курченко (Курченко В.В.
Діяльність земств України у розвитку освіти (1864–1914 рр.). — Харків,
1998. – 231 с.), О.І.Мармазової (Мармазова О.І. Просвітницька діяльність
земств в Україні (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) : Дис. … канд. іст. наук.
07.00.01. – Донецьк, 1998. – 214 с.), А.А. Гапієнко (Гапієнко А.А.
Участь земств Лівобережної України в історико-краєзнавчому русі (1870-ті
– 1918 р.р.) : Дис. … канд. іст. наук. 07.00.01. – К., 1999. – 217 с.).
Частково історія діяльності земської пошти досліджуваного регіону
розглядається у праці В. Мухіна, В.Мороза, П. Дюкова та ін. (Мухін В.,
Мороз В., Дюков П., Іванов В. Від гінця до Інтернету. Нариси з історії
української пошти. – К., 2002. – 176 с.). Названі праці цінні тим, що їх
автори, відмовившись від узагальненого вивчення земств як
адміністративно-територіальних одиниць, звернули увагу на дослідження
земської діяльності у певних сферах їхньої компетенції. Це свідчить не
тільки про існування у вітчизняних істориків серйозного інтересу до
земської діяльності, але й доводить зміну пріоритетів у напрямах
досліджень з відхиленням їх вектора у бік реальних справ, здійснених
земськими установами, а не обмежуючись теоретичними розмірковуваннями
про роль і місце земств у тогочасному громадсько-політичному житті.
Проте ці праці у більшості висвітлюють діяльність земських установ в
цілому по Україні і лише частково торкаються досліджуваного нами
регіону.

Таким чином, здійснений історіографічний аналіз наукового доробку із
зазначеної проблеми свідчить про те, що існує певна кількість праць
узагальнюючого характеру стосовно конкретних українських земств. Чимало
досліджень висвітлюють окремі аспекти діяльності земств. Однак
ґрунтовної праці, яка б територіально охоплювала земства
південно-східної України, поки що не створено. Це дає всі підстави
стверджувати, що незважаючи на загальне висвітлення провідних напрямків
діяльності земських установ, окремі їх аспекти потребують більш
ґрунтовного дослідження, а подекуди – зовсім нового бачення і
трактування задля збереження і врахування позитивного досвіду минулих
поколінь.

У другому розділі – “Діяльність земств в освітянській сфері” —
аналізуються заходи по впровадженню земської реформи 1864 р., суть
земського самоврядування з поясненням його компетенції, досліджена
організація земського управління, соціальний склад виборців та гласних,
відображена структура, функції та сфери діяльності земських установ,
особливості роботи управ, контроль за їх діяльністю. Положення про
земські установи 1864 р. хоч і створило новий тип місцевих громадських
утворень на принципах всестановості, буржуазного майнового цензу, поділу
влади на розпорядчу та виконавчу, але при цьому діяв недемократичний
виборчий закон, була досить сильна адміністративна опіка, обмежені
бюджетні права. За Положенням 1890 р. ще більше обмежується компетенція
земств. Вони максимально підпорядковувалися бюрократичному апарату,
послаблялися їх виборчі засади, значення і роль в громадському житті.
Але вже наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. земства перетворилися на
силу, з якою царат вимушений був рахуватися. Саме у цей період без
земської участі вже не вирішувалося жодне з питань як у
соціально-економічному, так і культурному житті провінції. Незважаючи на
досить обмежені компетенції, земства позитивно вплинули на економічне та
культурне життя регіонів.

$

(

N ¶ th V

?

O

@

&

&

u

`

???????????»???????????тку ХХ ст. земства починають самостійно
розробляти проекти створення шкiльної мережi для охоплення початковим
навчанням всього без винятку населення того чи іншого повіту, а також
плани фiнансування освiти. Завдяки детально розробленим земствами
шкільним планам розпочалися підготовчі роботи по впровадженню земствами
загальної початкової освіти. Досліджується діяльність земств щодо
будівництва й утримання початкових шкіл, розвитку професійно-технічної
освіти, яка полягала у відкритті ремісничих училищ, ремісничих відділень
та класів при початкових народних школах, а також у розвитку мережі
земських книжкових складів, які створювалися з метою проведення
культурно-просвітницької роботи та для здійснення торгових операцій, які
привели до зниження цін на книжкову продукцію.

Стосовно залучення меценатів до вирішення просвітницьких проблем перш за
все аналізується благодійницька діяльність земських і міських органів
управління, об’єднань торгово-промислового прошарку, насамперед
купецьких товариств, промислових підприємств, приватних осіб, зокрема,
Д.А. Хараджаєва, О.К. Алчевського, І. М. Терещенка, В.Н. Родакова тощо.
В дисертації підкреслюється, що у вирішенні просвітницьких проблем
вагомий внесок належав промисловцям і купцям у розвитку земської освіти,
поширенні мережі ремісничих, торгових шкіл і класів, комерційних училищ.
Доброчинність в досліджуваному регіоні стала важливою складовою
суспільного життя, хоча така діяльність, як правило, не здатна вирішити
жодне з нею ж поставлених завдань власними силами, без державної
підтримки. Знаменно, що суттєві зміни в соціально-економічному житті
надали нового імпульсу розвиткові благодійності на території
південно-східної України, насамперед громадської, яка характеризувалася
сплеском соціальної творчості, різноманітними організаційними формами й
напрямами застосування, соціальними пріоритетами та особистими
прагненнями благодійників.

Третій розділ – “Земства в соціальному житті краю” — присвячений
основним напрямкам діяльності земств у сільському господарстві, їх
впливові на розвиток провідних галузей сільськогосподарського
виробництва. Аналізуються заходи земств в розвитку провідних галузей
сільського господарства, зокрема створення губернських та повітових
агрономічних організацій, влаштування сільськогосподарських бюро та
складів, відкриття сільськогосподарських училищ й курсів, проведення
читань і бесід на агрономічні теми, здійснення боротьби з шкідниками
сільського господарства, організація сільськогосподарських виставок
тощо. Простежується їх вплив на поліпшення розвитку сільського
господарства краю, підвищення добробуту його населення.

Аналізуючи організацію медичної допомоги населенню, автор досліджує
основні шляхи та форми організації земствами медичної допомоги на
території південно-східної України. Розглядаються можливості земств в
галузі медицини, підходи до вирішення місцевих потреб стосовно охорони
здоров’я населення, поширення земської медицини на селі. Розкриваються
заходи земств щодо поліпшення стану охорони здоров’я, такі як
будівництво нових фельдшерських пунктів та лікарських дільниць,
поповнення штату медиків, впровадження стаціонарної (дільничної)
медичної системи. Цілком закономірним з боку земств стало надання
переваги лікарям як більш кваліфікованим фахівцям порівняно з
фельдшерами, спостерігається фахове розмежування лікарів. Висвітлена
діяльність відомих земських лікарів К.О.Зильберника, О.М. Торського,
В.В.Шеболдаєва, О.Д.Сухомлина тощо, які досягли найбільшого успіху.

В дослідженні звернута увага на налагодження земствами регулярного
поштового зв’язку, шляхів сполучення. Розглядаються обов’язки земств
щодо утримування шляхів сполучення у справному стані, проведення нових
шляхів у випадку необхідності, утримання земських поштових коней і
станцій, улаштування земської пошти, аналізуються причини, які
гальмували налагодження шляхів сполучення і поштового зв’язку в
земствах. Висвітлена земська програма з дорожньої справи, яка полягала у
прагненні земств покращити утримання доріг, мостів, переправ, посилити
нагляд земств за станом транспортних сполучень. Також земства були
зацікавлені в улаштуванні земської пошти, яка мала велике значення при
недостатньому розвитку мережі державної пошти в досліджуваному регіоні.
Обґрунтовується виникнення земської пошти у зв’язку з необхідністю для
земських органів самоврядування мати регулярний поштовий зв’язок у
повітах.

В дисертації з’ясовуються пріоритетні напрямки і головні досягнення
статистичної діяльності земств південно-східної України. Досліджено
процес запровадження і організаційні засади земських статистичних
установ, які обумовлювали напрямки їх діяльності, значення статистики
для діяльності земств, ставлення населення і земських діячів до
діяльності органів земської статистики, взаємовідносини між земством та
урядом у питанні про статистичну справу, розглянуто результати
діяльності земських статистичних установ, значення визначних
статистиків, зокрема О.О.Русова, В.С.Пругавіна, К.А.Вернера,
І.П.Авдєєва, які багато років свого життя присвятили земській
статистичній справі. В дослідженні аналізується практична робота
земських статистичних установ, зокрема вона поділялася на основну
(суцільне дослідження місцевості за єдиною програмою) і поточну, яка
слугувала доповненням основної, проаналізовані методи, застосовувані
земськими статистиками при збиранні та обробці статистичного матеріалу
(експедиційний та бланковий методи). З’ясування значення, що надавалося
земській статистиці її організаторами та окремими відомими статистиками,
допомагає у визначенні того, чи досягли результати земсько-статистичних
досліджень тих завдань, які на них покладалися, а відтак, чи виправдали
земські статистичні установи своє існування і фінансово-трудові витрати
на їх діяльність.

У четвертому розділі – “Благоустрійна діяльність земств” —
розкривається діяльність губернських та повітових земств щодо
відродження слов’янських народних традицій піклування про зелені
насадження, навколишнє середовище. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
земства стосовно цього організовували різні заходи, зокрема виставки,
свята деревонасадження, шкільні природоохоронні свята, наглядну
агітацію, краєзнавчі та пересувні музеї, видавництво популярних книжок,
лісонасадження, залісення ярів, балок, улаштування протизливових загат
та розчищення русел рік. Всі вони сприяли збагаченню зелених насаджень,
місцевого довкілля. Міста та села досліджуваного регіону стали
прикрашатися парками, садами, алеями тощо. З кінця ХІХ ст. і до наших
днів ведеться боротьба за відвойовування зелених зон у містах.

В дисертації розглядаються різні аспекти діяльності земств щодо
поліпшення санітарно-гігієнічного стану міст і сіл досліджуваного
регіону. На основі архівних джерел і літератури здійснено аналіз
діяльності земств щодо упорядкування міст і сіл свого краю. З’ясовано,
що підвищення рівня життя та боротьба зі злиднями не входили до кола
обов’язків земських діячів, та й коштів на це у земств не вистачало. Тож
земства усіляко намагалися турбуватися про чистоту і благоустрій міст,
сіл, поширення гігієнічних знань серед широких верств населення,
підвищення рівня обізнаності його стосовно причин та методів
профілактики хвороб шляхом проведення бесід та читань, а також
поліпшення водопостачання, відкриття якомога більше ясел, продовольчих
пунктів та надання необхідної медичної допомоги хворим. Санітарні
організації Харківської і Катеринославської губерній належали до
найбільш масштабних і зрілих. Із лав санітарних працівників
південно-східної України вийшли такі визначні діячі, як С.А. Томілін,
С.М. Ігумнов, А.Н. Марзєєв та ін.

У висновках дисертації підбито головні підсумки дослідження, які
виносяться на захист.

Земське самоврядування виявилося одним із важливих суспільних інститутів
країни. Аналізуючи діяльність земських установ, можна зробити висновок,
що хоча їм були притаманні як піднесення, так і певні спади, загальні
наслідки свідчать про наявність значних потенційних можливостей у земств
як органів місцевого самоврядування. Їх дії на користь місцевих потреб,
залучення місцевого населення до вирішення життєвих проблем дали поштовх
до появи економічної ініціативи та зацікавленості у повітах і губерніях,
сприяли їх капіталізації та розумінню необхідності зміни існуючих
економічних відносин. Діючи в умовах повного владарювання царської
адмiнiстрацiї, затиснутi у жорстких рамках безкінечних обмежень i
бюрократичного опікування, земства зуміли домогтися певних успiхiв у
постановці шкільної справи, медичного обслуговування, агрономічної
служби, статистики тощо.

Як можна зробити висновок із тогочасних джерел, наприкінці ХІХ ст.
земства південно-східної України фактично взяли на себе всі витрати щодо
утримання, будівництва шкіл, влаштування книжкових складів. На початку
ХХ ст. земства почали самостійно розробляти проекти створення шкільної
мережі для охоплення початковим навчанням всього без винятку населення
регіону, а також плани фінансування освіти, не покладаючись на підтримку
з боку держави, від якої так довгоочікувані земствами кошти на народну
освіту почали надходити набагато пізніше, після прийняття відповідних
законів. Земства відкривали чи надавали матеріальну допомогу при
запровадженні ремісничих класів, відділень, ремісничих шкіл та училищ,
які готували кваліфікованих робітників, кустарів та ремісників. І хоча
відкриті земствами ремісничі навчальні заклади не могли вирішити
проблему підготовки професійних кадрів для промисловості, необхідно
відзначити розуміння земствами важливості цього питання та прагнення до
вирішення його усіма можливими засобами. Заслуги земських установ у
справі народної освіти не підлягають сумніву. Проте хоч витрати земств
на народну освіту щорічно зростали, кількість народних училищ і учнів із
кожним роком збільшувалася, все ж таки освіта народу була на доволі
низькому рівні. Земства прагнули всіляко долати цей недолік. Формування,
а в подальшому постійне розширення ними мережі початкових навчальних
закладів на території південно-східної України стало істотним,
найважливішим здобутком діяльності земств. Створена громадськими
зусиллями система початкової освіти, мережа початкових навчальних
закладів була запозичена і лягла в основу формування української школи в
нових історичних умовах.

На межі XIX – XX ст. велику роль у розвитку суспільно-культурного життя
південно-східної Україні відіграла благодійність. Досвід цієї діяльності
являє собою велику історичну цінність та має актуальність і в сучасний
період. Поряд із зусиллями держави, наукової і технічної інтелігенції,
земських органів управління активну участь у цій справі брали
представницькі об’єднання торговельно-промислового прошарку, насамперед
купецькі товариства, промислові підприємства та приватні особи. Особливо
вагомий внесок вони зробили у розвиток земської освіти, нерідко
виступали ініціаторами у влаштуванні ремісничих, торгових шкіл і класів,
комерційних училищ. Доброчинність на досліджуваних землях стала важливою
складовою суспільного життя, хоча така діяльність не здатна вирішити нею
ж поставлені завдання власними силами, без державної підтримки та
підтримки органів місцевого самоврядування. І хоча безкорисливість
деяких доброчинних учинків можна поставити під сумнів, однак соціальний
зміст та суспільне значення такої діяльності важко заперечувати. Заслуга
її є незаперечною в справі розвитку освіти, гуманізації суспільства, що
яскраво засвідчив досвід кінця XIX — початку XX ст.

Аналіз сільськогосподарської діяльності земств південно-східної України
показав, що земства при проведенні агрономічних заходів враховували як
інтереси землевласників-дворян, так і інтереси різних груп селян.
Створюючи губернські та повітові агрономічні організації, влаштовуючи
сільськогосподарські бюро та склади, проводячи читання й бесіди на
агрономічні теми, відкриваючи сільськогосподарські училища й курси,
ведучи боротьбу з шкідниками сільського господарства, організуючи
сільськогосподарські виставки земства однаково сприяли розвитку як
селянських, так і поміщицьких господарств. Розуміючи важливість розвитку
сільського господарства та поширення відповідних знань серед населення і
незважаючи на відсутність реальної допомоги з боку держави та брак
коштів, земства намагалися, використовуючи усі свої можливості,
поліпшити сільське господарство. І хоча вжитих заходів виявилося
недостатньо для серйозного поліпшення стану у сільському господарстві,
земства провели дуже важливу роботу у цьому напрямку. Теперішнім
керівникам агропромислового комплексу, особливо тим, хто відповідає за
аграрні перетворення, непогано було б звернутися до досвіду столітньої
давності, зібрати крихти напрацьованого досвіду у вдало реформованих
колективних господарствах, сільськогосподарських товариствах, домашніх
подвір’ях.

Діяльність земств в галузі медицини з 90-х рр. ХІХ ст. характеризувалася
будівництвом нових лікарських дільниць та фельдшерських пунктів. Перед
земствами постало питання про визначення нового напрямку у наданні
медичної допомоги. У зв’язку з цим сталися певні зміни у структурній
організації земської медицини: від роз’їздної, через проміжний етап
існування змішаної до появи стаціонарної форми. Також цілком
закономірним з боку земств стало надання переваги лікарям як більш
кваліфікованим фахівцям порівняно з фельдшерами, простежувався процес
фахового розмежування лікарів. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. виникають
губернські санітарні бюро з медико-статистичними відділеннями. Зусиллями
земств впроваджуються в медичних установах посади санітарних лікарів як
у масштабі губерній, так і в межах повітів. Поряд з ними почали діяти
лікарські ради, створення яких свідчило про те, що земства намагалися
створити умови для постійного та своєчасного реагування на потреби
медицини. В діяльності земств у галузі медицини були і певні недоліки,
здебільшого не залежні від них. Із самого початку земства були
поставлені у залежність від представників царської влади, відчувалася
відсутність взаємної підтримки між земствами, які самотужки вирішували
організаційні питання щодо становлення земської медицини. Але у цілому в
досліджуваний період губернські та повітові земства суттєво поліпшили
організацію і розвиток охорони здоров’я.

Земська програма з дорожньої справи наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
полягала у прагненні земств покращити утримування доріг, мостів,
переправ, посилити нагляд земств над станом шляхів сполучення.
Губернські та повітові земства намагалися зрівняти витрати на дорожню
повинність і облегшити населенню її відбування, тобто притягти торгівців
до дорожньої повинності, отримати право розподілу повинностей по
утриманню шляховиків, зробити обов’язковою участь церковних приходів,
приватних власників, казни у ремонті шляхів сполучення тощо. Губернські
й повітові земства сприяли будівництву та розвитку залізниць у
досліджуваному регіоні. Також земства були зацікавлені в улаштуванні
земської пошти, яка отримала велике поширення. Але з розвитком технічних
засобів перевезення пошти її значення почало зменшуватись.

Статистична справа була одним з головних аспектів практичної діяльності
земств. Земства як органи самоврядування мали нагальну потребу у точній
інформації місцевого характеру (стан народного господарства, освіти,
здоров’я), необхідної для прийняття рішень щодо проведення потрібних
заходів і даних про розміри земельної та нерухомої власності для
складання мережі оптимальних податків. Урядова ж статистика таких даних
не могла надати. Земства створювали власні статистичні установи, де
працювали фахівці зі статистики або люди, обізнані з цією справою. За
період 90-х рр. ХІХ ст. – 1917 р. земства південно-східної України
провели значні за обсягом статистичні роботи найрізноманітнішого змісту,
зокрема оціночні роботи, обстеження поточної статистики губерній і
повітів досліджуваного регіону, переписи 1916 й 1917 рр. Результати
діяльності земсько-статистичних установ були використані земствами у
незначному обсязі. Однак земські статистичні видання є цінними джерелами
з історії України в цілому та історії досліджуваного краю зокрема. Вони
містять багатий фактичний матеріал із соціально-економічної, етнічної,
демографічної та релігійної ситуації в окремих регіонах. Більш широке
використання сучасними дослідниками матеріалів земської статистики, а
також праць окремих статистиків значно збагатить джерельну базу
історичної науки.

Упоряджувальна діяльність земств набула свого найбільшого розвитку з
90-х рр. ХІХ ст. Завдяки діяльності губернських та повітових земств на
території південно-східної України почали відроджуватися слов’янські
народні традиції піклування про зеленні насадження, оточуюче середовище,
з’явилися бульвари та сквери, великі та малі громадські парки.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. земства організували різні заходи
щодо збагачення зелених насаджень, місцевого довкілля, зокрема виставки,
свята деревонасадження, шкільні природоохоронні свята, наглядова
агітація, краєзнавчі музеї, видавництво популярних книжок,
лісонасадження, залісення ярів, балок, улаштування загат та розчищення
русел рік. З кінця ХІХ ст. і до наших днів ведеться боротьба за
відвойовування зелених зон у містах. Проте великі зелені насадження у
містах ще не набули переваги. Ця проблема все наполегливіше вимагає до
себе уваги і позитивного вирішення.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. губернські та повітові земства
турбувалися про чистоту і благоустрій міст, сіл, профілактику
захворювань, повсякденно займалися питаннями поширення гігієнічних знань
серед широких верств суспільства, підвищення загального
санітарно-культурного рівня. Піднесення рівня життя та боротьба зі
злиднями не входили до кола обов’язків земських діячів, та й коштів на
це у земств не вистачало. Тож земства усіляко намагалися підвищувати
рівень обізнаності населення стосовно причин та методів профілактики
хвороб шляхом проведення бесід та читань, а також поліпшення
водопостачання, відкриття якомога більше ясел, продовольчих пунктів
тощо. Для сучасників перелічені форми допомоги можуть здатися
несуттєвими, але слід враховувати, що в той час, коли населення нічого
не знало не лише про гігієну, санітарію, а й взагалі про різні
захворювання, це був успіх завдяки діяльності земств.

Таким чином, без вивчення історії земств неможливо скласти повну уяву
про розвиток культури, народної освіти, медицини, статистики, агрономії
тощо на теренах південно-східної України у дореволюційний період. Разом
з тим у наш час осмислення накопиченого земствами досвіду може допомогти
при вирішенні численних сьогоденних проблем. За сучасних умов, коли
місцеве самоврядування є складовою частиною процесу реформування та
створення ринкової економіки в Україні, набутий земствами досвід є не
лише актуальним, а й потребує подальшої наукової розробки. Перш за все
необхідно більш ґрунтовно підійти до дослідження земської діяльності в
аграрному секторі економіки. Слід також звернути увагу на упоряджувальну
діяльність земств у містах та селах України. Потребують подальшого
вивчення підходи земств до визначення та вирішення місцевих потреб
населення та ряд інших.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації в наукових фахових виданнях:

Тарасенко О.В. Діяльність Слов’яносербського земства по розвитку
народної освіти (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісник
Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. –
2004. – № 9 (79). – С. 160-163.

Тарасенко О.В. Вплив земств південно-східної України на розвиток
провідних галузей сільськогосподарського виробництва (90-ті рр. ХІХ ст.
– 1917 р.) // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Вип. 2. –
Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2004. – С. 168-176.

Тарасенко О.В. Розвиток статистичної справи в земствах південно-східної
України (90-ті рр. ХІХ ст. – 1917 р.) // Історичні і політологічні
дослідження. Науковий журнал. Видання Донецького національного
університету, історичний факультет. – 2004. – № 4 (22). – С.60-66.

Носенко О.В. Санітарно-гігієнічне впорядкування земствами міст і сіл
південно-східної України (90-ті рр. ХІХ ст. – 1917 р.) // Історичні
записки: Збірник наукових праць. Вип. 9. – Луганськ: Вид-во СНУ ім.
В.Даля, 2006. – С.152-160.

Матеріали конференцій:

Тарасенко О.В. Діяльність земств Слов’яносербського повіту в організації
медичної допомоги в 90-х роках ХІХ століття // Історична наука: спадщина
і сучасність (Матеріали ІV регіональної наукової конференції). –
Луганськ: Вид-во Східноукраїнського нац. ун-ту ім. В.Даля, 2003. –
С.56-58.

Тарасенко О.В. Вплив земств південно-східної України на розвиток
залізниць наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Матеріали Міжнародної
науково-практичної конференції “Дні науки 2005”. – Том 17. Історія. –
Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 46-48.

Носенко О.В. Налагодження земствами південно-східної України регулярного
поштового зв’язку, шляхів сполучення в 90-х рр. ХІХ ст. – 1917 р. //
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Наука та інновації
– 2005”. – Том 5. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С.72-76.

Носенко О.В. Внесок підприємців Донбасу у розвиток земської освіти,
медицини // Внесок Донбасу в розвиток вітчизняного промислового
потенціалу. Матеріали Міжнародної наукової конференції. – Луганськ:
Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – С. 118-121.

АНОТАЦІЇ

Носенко О.В. Самоврядна діяльність земств південно-східної України
(90-ті рр. ХІХ ст. – 1917 р.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Східноукраїнський
національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2006.

На основі широкої джерельної бази у дисертації досліджується проблема
самоврядної діяльності земств південно-східної України в 90-ті рр. ХІХ
ст. – 1917 р. Зроблена одна з перших спроб комплексного наукового
дослідження широкого кола питань, пов’язаних з основними аспектами
діяльності земських установ з урахуванням специфіки досліджуваного
регіону. Автором розглянуті земства на основі їхньої організаційної
структури; висвітлена сутність земських установ як системи органів
місцевого самоврядування; з’ясовані засади розпорядчих та показана
діяльність виконавчих органів самоврядних установ; проаналізовані
головні напрямки та досягнення діяльності земських установ, роль земств
південно-східної України в 90-ті рр. ХІХ ст. – 1917 р. Досліджені різні
сфери діяльності земських установ, зокрема в освітянській царині,
соціальному житті краю, упоряджувальній діяльності. Показана доцільність
використання набутого земствами досвіду у сучасних умовах реформування
системи місцевого самоврядування.

Ключові слова: земства, управа, освіта, медицина, благоустрій,
статистика, сільське господарство, поштовий зв’язок, шляхи сполучення.

Носенко Е.В. Самоуправленческая деятельность земств юго-восточной
Украины (90-е гг. ХІХ в. – 1917 г.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по
специальности 07.00.01 – история Украины. – Восточноукраинский
национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2006.

На основе широкой источниковой базы в диссертации исследуется проблема
самоуправленческой деятельности земств юго-восточной Украины в 90-е гг.
ХІХ в. – 1917 г. Сделана одна из первых попыток комплексного научного
исследования широкого круга вопросов, связанных с основными аспектами
деятельности земских учреждений с учетом специфики исследуемого региона.
Автором рассмотрены земства на основе их организационной структуры;
освещена сущность земских учреждений как системы органов местного
самоуправления; выяснены основы распорядительных и показана деятельность
исполнительных органов самоуправления; проанализированы основные
направления и достижения в деятельности земских учреждений, роль земств
юго-восточной Украины в 90-е гг. ХІХ в. – 1917 г. Исследованы различные
сферы деятельности земских учреждений, в том числе в области
образования, социальной жизни, благоустройства региона.

В диссертации рассматриваются вопросы участия местных земских органов
самоуправления в формировании и развитии системы начального образования
в исследуемый период. Земства разработали программную платформу
образования, основные положения которой заключались в полном
хозяйственно-финансовом содержании подведомственных земствам школ, в
доминировании ассигнований на начальную школу в земских расходных
сметах, интенсивном школьном строительстве, создании сети начальных
школ, которая дала возможность охватить всеобщим обучением всех детей
школьного возраста. Анализируется опыт привлечения меценатов к решению
просветительских задач.

В работе исследуется сложный путь становления и деятельности земских
статистических учреждений юго-восточной Украины. В проведенном
исследовании определены основные векторы статистической деятельности
земств (хозяйственная, медицинская, школьная). Главная задача земской
статистической деятельности заключалась в определении количества
налогов, которые можно было получить с подведомственной территории, а
также в изучении общей социально-экономической обстановки в регионе для
принятия решений по ее улучшению, ликвидации срочных проблем
действительности (помощь в случае неурожаев, эпидемий). Проанализированы
основные аспекты деятельности земств по развитию сельского хозяйства:
создание губернской и уездной агрономической организации, устройство
сельскохозяйственных бюро и складов, работа сельскохозяйственных школ и
училищ, распространение сельскохозяйственных знаний среди населения.
Особое внимание уделяется земской программе по дорожному делу, которая
состояла в стремлении земств улучшить содержание дорог, мостов,
переправ. Проанализированы причины возникновения, функционирования и
значение земской почты.

Сделан анализ развития земской медицины исследуемого региона.
Деятельность земств в области медицины с 90-х гг. ХІХ в. по 1917 г.
характеризуется строительством новых больниц и фельдшерских пунктов,
внедрением стационарной формы земской медицины. Акцентировано внимание
на специализации врачей с учетом характера заболеваний, а также
устройстве губернских и уездных санитарных бюро, их роли в
санитарно-профилактической деятельности земств.

Исследованы разные аспекты деятельности земских учреждений, направленные
на благоустройство городов и сел, заботу о зеленных насаждениях, об
окружающей среде. Земства организовівали различные мероприятия, в
частности, праздники деревонасаждения, школьные природоохранные
праздники, выставки, издание книг, лесонасаждение, облесенье балок,
оврагов, расчистка русел рек. Губернские и уездные земские учреждения
беспокоились о чистоте и благоустройстве городов, сел, профилактике
заболеваний, повседневно занимались вопросами распространения
гигиенических знаний среди населения, повышения общего
санитарно-культурного уровня.

Показана целесообразность использования опыта земств в современных
условиях реформирования системы местного самоуправления.

Ключевые слова: земства, управа, образование, медицина, благоустройство,
статистика, сельское хозяйство, почтовая связь, пути сообщения.

Nosenko E.V. Self-governing activity of zemstvo of the south-eastern
Ukraine (90th years of XIX century – 1917 year). – the Manuscript.

Thesis for a candidate’s degree in speciality 07.00.01. – History of
Ukraine. – Volodimir Dahl Eastern Ukrainian National Univercity,
Luhansk, 2006.

Based on various sources of data the problem of self-governing activity
of zemstvo of the south-eastern Ukraine in 90th years of XIX century –
1917 year is investigated in the thesis. Thesis is devoted to one of the
first attempts of the complex scientific research for wide ranges of the
questions dealing with the main problems of zemstvo’s activity with
calculation of specification of investigating region. The author
determined the organizational structure and the essence of zemstvo as
the systems of the local government organs, elucidated the activity of
efficient and executive organs of the local government, analyzed the
main directions and progress of the activity of zemstvo, the role of
zemstvo of south-eastern Ukraine in 90th years of XIX century – 1917
year. Different spheres of zemstvo’s activity, in particular, education,
social life of the region, town planning and organization of public
services are also investigated. The research showed the expediency of
using the experience of zemstvo in modern conditions of reforming the
local government system.

Key words: zemstvo, board (office, administration), education, medicine,
town planning, statistics, agriculture, post connection, means of
communication.

________________________________________________________________________
_____

Підп. до друку 23.05.2006 р. Формат видання 145 х 215

Формат паперу 60 х 90/16. Папір офсетний.

Обсяг 0,8 авт. аркуша. Тираж 100 екз. Замовлення № 1184.

________________________________________________________________________
_____

Ротапринт СНУ. 91034, м.Луганськ, кв.Молодіжний, 20а.

PAGE 1

Похожие записи