МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Львівський національний університет

імені Івана Франка

ПОТИМКО Оксана Збігнєвна

УДК: 61(477.83-25)”13/17”

Розвиток медицини у Львові в XIV–XVIII ст.: історіографія проблеми

Спеціальність 07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі давньої історії України та архівознавства
Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства
освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

КАПРАЛЬ Мирон Миколайович,

Львівське відділення Інституту

української археографії та джерелознавства

ім. М.С. Грушевського НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Гелей Степан Дмитрович,

Львівська комерційна академія,

завідувач кафедри історії України та політології

кандидат історичних наук, доцент

Козицький Андрій Михайлович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри нової та новітньої історії

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, м. Київ

Захист відбудеться 5 червня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному
університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська,
1, ауд. 221).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського
національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005,
м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 28 квітня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор  Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Етапи та вектори розвитку урбаністичної медицини
пізньосередньовічного і ранньомодерного Львова неодноразово ставали
предметом зацікавлень науковців XIX–XX ст. Однак досі маловивченою
залишається проблема становлення регіональної медицини, пов’язана з
розвитком таких її складових як санітарний благоустрій міста,
харитативна опіка, медичне обслуговування львів’ян. Поза увагою
науковців залишається також історіографічний аспект проблем зародження і
розвитку усіх ланок медичного забезпечення давнього Львова.

Розгортання української історико-медичної науки потребує створення
ґрунтовної деміфологізованої історії медицини не лише як частини
загальної історії, але й як невід’ємної складової національної культури.
Відсутність комплексних аналітичних досліджень з історіографії медичної
справи Львова XIV–XVIII ст., потреба у пізнанні маловідомих подій
минулого з метою їх практичного застосування в науці та індустрії
туризму, необхідність запровадження курсу з історії регіональної
медицини у навчальний процес медичних і гуманітарних вузів, намагання
повніше розкрити притаманні самоврядному Львову соціокультурні явища
визначили доцільність спеціального історіографічного дослідження з
історії розвитку медичної справи пізньосередньовічного та
ранньомодерного Львова і зумовили актуальність порушеної проблеми.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є
складовою частиною науково-дослідної теми “Західноукраїнські землі в
епоху пізнього середньовіччя та ранньомодерної доби”, над якою працює
колектив кафедри давньої історії України та архівознавства Львівського
національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи – визначення
основних дослідницьких проблем і напрямків студій розвитку медицини
пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова в історіографії XIX–XX
ст., реконструкція процесу її становлення.

Відповідно до поставленої мети накреслено завдання дослідити:

стан наукового опрацювання порушеної теми та рівень її джерельного
забезпечення;

напрямки формування тематики досліджень з історії санітарного
благоустрою Львова;

процес нагромадження і розвитку історичних знань у ділянці
медично-харитативного забезпечення Львова;

стан і повноту вивчення повязаних з розвитком цехової та позацехової
медицини проблем;

основні етапи становлення історіографії медичної справи Львова
XIV–XVIII ст.;

особливості історіографії регіональної історії медицини;

коло проблем, які потребують подальшого вивчення та наукової
інтерпретації.

Об’єкт дослідження – історіографія медичної справи Львова XIV–XVIII ст.

Предмет дослідження – історіографічна оцінка формування
санітарно-гігієнічного благоустрою, розвитку медично-харитативної опіки
і цехової та позацехової медицини Львова XIV–XVIII ст.

Хронологічні рамки роботи охоплюють XIX–XX ст. На XIX ст. припадає
початковий етап дослідницьких пошуків у царині історії медици- ни
загалом і Львова – зокрема; злам XX–XXI ст. є періодом методичного та
концептуального оформлення вузькоспеціалізованої тематики – історії
медицини Львова. Враховано також окремі історіографічні праці XVII–XVIII
ст. (Я. Альнпек, Б. Зіморович, Т. Юзефович та ін.). Об’єкт дослідження
визначено відповідною періодизаційною схемою. Досліджується
історіографія розвитку медицини Львова XIV–XVIII ст. Нижня межа
зумовлена появою у місті перших лікувально-харитативних закладів та
формуванням окремішнього спеціалізованого напрямку в суспільному
організмі Львова – медицини; верхня межа обумовлена інтеграцією Львова в
політичне, економічне та культурне середовище Австрійської імперії і,
відповідно, спричиненими цим змінами у медичному обслуговуванні
львів’ян.

Географічні рамки визначаються накресленими дослідницькими завданнями
дисертаційної роботи і охоплюють терени локаційного Львова в межах до
1772 р.

Методологія і методи дослідження. Для вирішення поставлених
дослідницьких завдань використано такі загальнонаукові методи як аналіз
і синтез, узагальнення і систематизація однотипних фактів, метод
ретроспекції, а також спеціальні історичні методи –
проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, структурно-системний,
структурно-функціональний.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в
запропонованій дисертаційній роботі вперше створено комплексну
концептуальну схему аналізу історіографії медичної справи
пізньосередньовічного і ранньомодерного європейського міста на прикладі
Львова. Її складниками, що претендують на наукову новизну, виступають:

обгрунтування специфіки історіографії регіональної історії медицини доби
пізнього Середньовіччя і раннього Модерну з виділенням ключових проблем
її дослідження;

узагальнення та ієрархізація принципів дослідження історіографії, а
також виділення на цій основі шести основних груп видань XIX–XX ст.;

реконструкція на основі історіографічних праць і джерел схеми розвитку
медицини Львова XIV–XVIII ст., що дало можливість систематично
простежити зміст і ступінь розробленості кожного напрямку;

визначення типології історіографічних критеріїв, що дозволило
структурувати медично-харитативні заклади Львова;

розвиток категоріально-понятійного апарату дослідження, що знайшло
втілення в авторському словнику архаїчних і маловживаних медичних
термінів;

розробка і запровадження методичних прийомів критичного аналізу
вкорінених в історичній науці стереотипів і фактографічних помилок;

окреслення основних дослідницьких напрямків і кола нерозроблених
проблем, які вимагають подальших наукових студій і конкретизують
потенційні можливості опрацювання обраної теми у майбутньому.

Практичне значення роботи. Проаналізований фактичний матеріал і
здійснені на його підставі теоретичні узагальнення можуть бути
використані при подальшому дослідженні порушеної теми, написанні
узагальнюючих наукових праць з історії медицини України та історії
Львова, укладенні навчальних і навчально-методичних посібників,
підготовці спеціальних та нормативних курсів у вищих навчальних
закладах.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом обговорення окремих
розділів дисертації на засіданнях кафедри давньої історії України та
архівознавства Львівського національного університету імені Івана
Франка. Головні тези дисертації представлені у доповідях на звітній
науковій конференції Львівського національного університету імені Івана
Франка (Львів, 2003), XV сесії Наукового Товариства імені Шевченка
(Львів, 2004), Всеукраїнській історико-медичній конференції “Актуальні
проблеми історії медицини України” (Тернопіль, 2004), Міжнародній
конференції Українського Лікарського Товариства “Громадські лікарські
організації Львова – історичні аспекти в контексті 750-річчя Львова”
(Львів, 2006).

Структура дисертації зумовлена метою, завданням та характером
дослідження, в основу якого покладено проблемно-хронологічний принцип.
Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку
використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг
дисертаційної роботи становить 291 с., з них основний текст займає 163
с., список використаних джерел і літератури – 598 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито актуальність проблеми,
окреслено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічні засади
дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерела” здійснено узагальнення і
систематизацію усього комплексу використаної літератури, розглянуто
залучені для написання дисертаційної роботи джерела.

Історія вивчення проблеми. У зв’язку з формуванням упродовж останніх
десятиліть державницького підходу до вивчення історії зросла потреба в
історіографічних працях як одних з джерел її поглибленого дослідження
конкретної проблеми. З огляду на значну кількість видань з історії
Львова загалом та історії медицини зокрема, а також виходячи з
дослідницьких завдань дисертаційної теми, усі використані в роботі
публікації поділено на шість груп: 1) бібліографічні видання з історії
Львова та історії медицини; 2) історіографічні публікації, присвячені
розвитку медицини Львова; 3) спеціальні розвідки з історії львівської
медицини; 4) праці з історії медицини; 5) спеціальні та узагальнюючі
дослідження з історії Львова; 6) видання з історії України, Польщі та
країн Західної Європи.

Чільне місце при опрацюванні дисертаційної теми посідають бібліографічні
покажчики з історії Львова (Ю. Заяц) та історії медицини (Д.
Російський). Найповніший перелік структурованих за відповідними
розділами публікацій з історії (у тому числі – медицини) Львова зібрано
в праці Ю. Заяця, машинопис якої зберігається у Львівській науковій
бібліотеці імені Василя Стефаника.

Найважливішою в контексті дослідження обраної теми є друга група –
історіографічні публікації з історії львівської медицини. Вперше у 1938
р. здобутки науковців у вивченні проблем розвитку медичної справи Львова
підсумувала Л. Харевічова. У монографії проаналізовано теоретичні
надбання науковців XIX – першої третини XX ст. з різних напрямків
санітарно-медичного благоустрою міста.

Наступну за ступінню важливості групу репрезентують спеціальні
дослідження з історії медицини Львова – безпосередні носії відомостей
про розвиток історичної думки з проблеми. З метою систематизації
зібраного матеріалу останню поділено на три підгрупи: а) публікації, що
характеризують санітарний благоустрій; б) дослідження, присвячені
функціонуванню шпиталів; в)праці, що висвітлюють розвиток цехової
(аптекарі, цирульники) і позацехової (лікарі) медицини. Публікації
першої підгрупи містять відомості про такі вектори санітарного
благоустрою як водогінно-каналізаційна мережа, заклади особистої
гігієни, вуличне покриття, кладовища (Л. Харевічова, В. Грабовецький),
поширення епідемій (Я. Крашевський, Л. Харевічова). Спеціальні розвідки
з історії шпитальництва розкривають процеси зародження і функціонування
міських (К. Расп, М. Слонь), парафіяльних католицьких (Ю. Крентош),
православних (М. Оборін) і єврейських (Г. Мегрер) шпиталів. Публікації
третьої підгрупи відображають діяльність цеху аптекарів і цирульників
(Л. Харевічова, О. Подражанський), а також лікарів – представників
позацехової медицини (С. Космінський).

Четверту групу представляють праці з історії медицини
(Л. Ґонсьоровський, В. Шумовський, С. Верхратський). Фундаментальною в
цій ділянці є монографія В. Шумовського, в якій розкрито процеси
становлення у Галичині на зламі XVIII–XIX ст. усіх ланок практичної та
теоретичної медицини. В окрему підгрупу виокремлено праці з історії
монастирської медицини Русі (Л. Горєлова), зародження медичної освіти і
науки на Україні (В. Плющ), формування медичної писемності (Я. Шостак),
розвитку шпитальництва (Л. Вахґольц), епідеміології (А. Карпінський),
анестезіології (А. Олеарчик), фармації (М. Сятиня), терапії (О. Дакура),
хірургії (І. Дейнека, Ф. Марієнко), судово-медичної експертизи
(Ф. ґедройц), народної медицини (З. Болтарович), курортології
(В. Зємбіцький).

До п’ятої групи належать загальні та спеціальні публікації з історії
Львова. Процеси суспільного, економічного, духовного, національного
розвитку міста сукупно висвітлені в узагальнюючих монографіях
І. Ходиніцького, Д. Зубрицького, Ф. Паппе. Значно чисельнішу підгрупу
складають спеціальні публікації з історії Львова, в яких розкрито генезу
міського самоврядування (А. Чоловський), католицької Церкви
(С. Шидельський), Ставропігійського братства (А. Криловський), медичних
шкіл (О. Рузанов), станово-професійну структуру населення (М. Капраль),
кримінально-правові (С. Білостоцький, А. Козицький), економічні (Р.
Зубик, Я. Кісь) аспекти розвитку Львова.

Інформаційний потік віднесених до шостої групи праць з історії України,
Польщі та Західної Європи формує загальне уявлення про низку порушених у
дисертаційній роботі питань в контексті глобальних чи локальних
процесів. Публікації цієї групи, дотично торкаючись проблем медицини,
орієнтують дослідника у таких тематично віддалених галузях як розвиток
комунального господарства західноєвропейських міст і його взаємозв’язок
з виникненням інфекційних захворювань (І. Кулішер), суспільні наслідки
епідемій та їх вплив на свідомість пізньосередньовічного європейця (Ж.
Делюмо, Б. Ґеремек, Ф. Арієс). Перелічені публікації дозволяють
відстежити відмінності у благоустрої європейських та українських міст,
здійснити порівняльний аналіз стану санітарно-медичного забезпечення на
тих чи інших теренах, зрозуміти природу відношення до хвороби у різних
країнах світу.

Джерельну базу дослідження складають використані при написанні
дисертаційної роботи неопубліковані та опубліковані документи.

До неопублікованих джерел віднесено матеріали трьох наукових інституцій
– Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАУЛ),
Головного архіву давніх актів у Варшаві (AGAD), відділу рукописів
Львівської Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України (ЛНБ
ім. В. Стефаника). У 52 фонді ЦДІАУЛ (Магістрат міста Львова) вміщено
реєстр заборгованостей міського шпиталю Св. Духа за 1660–1667 рр., а
також реєстри аптечних препаратів за 1606–1609 і 1658 рр. У 129 фонді
ЦДІАУЛ (Ставропігійський інститут) збережено письмове звернення від 1587
р. єпископа Гедеона Балабана з закликом збирати кошти на будівництво
Успенського комплексу зі шпиталем, а також датований 1592 р. дозвіл
львівського старости Миколая Гербурта на будівництво чоловічого і
жіночого шпиталів при монастирі Св. Онуфрія. У 131 фонд ЦДІАУЛ
(Пергаментні дипломи) згруповано статути, що регламентували діяльність
цехів аптекарів і цирульників у XVI–XVIII ст. Збережені в AGAD документи
містять інформацію про початковий етап становлення шпиталю боніфратрів.
До джерел першого типу належать рукописи магістерських праць, що
зберігаються у ЛНБ ім. В. Стефаника в теці “Фонд університету”. У
рукописах С. Брицького, А. Келбіцької, А. Валявендера, Р. Верхрацького,
Х. Добруцької, С. Кохановської, Ф. Мрозіка, С. Намачинської, Й. Ничівни,
І. Шевчука, Д. Моравіцької йдеться про санітарний благоустрій міст,
стихійні лиха, неврожаї, голод і, як наслідок, спричинені цими та іншими
факторами коливання демографічних показників та епідемії середини
XV–XVIII ст.

З другої групи цінними для дисертаційної роботи є документи, що
висвітлюють політичні й економічні аспекти функціонування міських і
парафіяльних шпиталів, їх устрій, характеризують гігієнічний стан
Львова, з’ясовують прізвища лікарів, аптекарів, цирульників, шпитальних
провізорів. Інформація такого роду розпорошена у серійних (“Volumina
legum”, “Akta Grodzkie i Ziemskie”, “Архивъ Юго-Западной Россіи”) і
несерійних (“Das alte Recht der Armenier in Lemberg”, „Relatio status
almae archiodiocesis Leopoliensis”) виданнях. Джерельну базу дослідження
розширюють листи, щоденники, літописи, хроніки, в яких з більшою чи
меншою часткою інтенсивності згадано практично усі аспекти
санітарно-медичного розвитку міста: “Опис Львова” М. Ґруневега, “Опис
міста Львова” Я. Альнпека, “Львівський літопис” М. Ганушевського,
хроніки Б. Зіморовича, Т. Юзефовича, щоденники і листи Е. Лясоти, царя
Федора Івановича, С. Кушевича, У. Вердума. Особлива цінність цієї
підгрупи джерел зумовлена тим, що їх автори були очевидцями описуваних
подій.

Отже, огляд літератури, широка джерельна база дозволяють всебічно
висвітлити історіографічні дискусії з проблем становлення та розвитку
медицини пізньосередньовічного і ранньомодерного Львова в XIX–XX ст.
Зазначені фактори дають підстави зробити названу проблему предметом
окремого наукового дослідження.

У другому розділі “Санітарно-гігієнічний благоустрій
пізньосередньовічного та ранньомодерного Львова у висвітленні історичної
науки XIX–XX ст.” реконструйовано процес формування історіографії з
питань розвитку комунального господарства міста і пов’язаної з цим
вірогідності поширення епідемій у XIV–XVIII ст.

Досвід поколінь свідчив, що дотримання санітарних норм суттєво знижувало
ризик виникнення епідемій. У цьому сенсі початок XV ст. позначився
швидким розвитком комунальної мережi Львова, що відповідало духові
епохи: започатковано будівництво водогону (1404 р.), каналізації (1405
р.), брукування вулиць (1453 р.); значну увагу приділено проблемам
асинізації та лазнярства. Вперше на несприятливий санітарний стан міста
звернув увагу німецький мандрівник М. Ґруневег на початку XVII ст. З
середини XIX ст. до цієї теми дотично зверталися Д. Зубрицький, Ф.
Паппе, М. Балабан. До рівня окремої проблеми питання очищення міста
підняли у 30-х рр. XX ст. Л. Харевічова, Р. Зубик. У другій половині XX
ст. фрагментарно згаданої тематики торкались А. Столмакова,
Й. Гронський, І. Лильо. Найдавніші писемні повідомлення про
водопостачальну систему Львова належали авторам XVII ст. Б. Зіморовичу,
М. Ганушевському. Дослідник XIX ст. Д. Зубрицький, опрацювавши архівні
джерела, значно збагатив фактографію проблематики. На зламі XIX–XX ст.
А. Чоловський публікацією найдавніших книг магістрату ввів у науковий
обіг дату спорудження водогінно-каналізаційної системи Львова,
висвітливши також імена перших рурмістрів. Функціонування міського
акведуку стало предметом окремого вивчення у 1930 р. завдяки Р. Зубику,
котрий у контексті дослідження економічного стану ранньомодерного Львова
один з розділів своєї монографії присвятив експлуатації водопостачальної
мережі. Спеціальне дослідження з історії львівських водогонів здійснила
у 1934 р. Л. Харевічова. Аналогічним питанням в руслі вивчення
санітарного стану Львова займалися з середини XX ст. С. Верхратський, О.
Подражанський, І. Лильо, П. Гранкін. Невід’ємною часткою благоустрою
міста стало брукування вулиць, на що вказували автори XVII ст. М.
Ґруневег, Б. Зіморович. На основі архівних джерел Д. Зубрицький
встановив орієнтовну дату мощення львівських вулиць кам’яним настилом і
окреслив невідповідність комунальної мережі міста вимогам часу в XVIII
ст. Відновлення занепалого комунального господарства Львова було
покладено на Королівську комісію, діяльність якої простежена у розвідці
Л. Харевічової. Здогад про ранньомедієвістичне походження львівських
бруків висловила наприкінці XX ст. У. Піхурко. У XVII ст. М. Ґруневег,
Б. Зіморович зафіксували кілька епізодів з історії лазнярства.
Дослідники XIX ст. Д. Зубрицький, Ф. Яворський наголошували на
прибутковості закладів гігієни. У міжвоєнний період питань розвитку
львівських лазень дотично торкалися Р. Зубик, Л. Харевічова, у другій
половині XX ст. – Й. Гронський. Свідчення хроністів XVII–XIX ст. донесли
відомості про існування кількох некрополів, вивчення яких розпочалося у
другій половині XIX– на початку XX ст. Власну лепту у дослідження
міської некрополії внесли у 20–30-х рр. XX ст. С. Заячковський, Т.
Обнінський. Історія львівських кладовищ відстежена у розвідках другої
половини XX ст. І. Німчука, В. Грабовецького. На існування у місті
такого осередку антисанітарії як будинок розпусти звернули увагу
хроністи XVII–XIX ст. Б. Зіморович, Д. Зубрицький. Дотично цю проблему
розглядали історики XX ст. М. Балабан, К. Бадецький, Й. Гронський.

Відображенням санітарного благоустрою міста і фаховості львівських
медиків стало поширення епідемій. Деталізуючий фактографічний матеріал
про перебіг морів у Львові привнесли автори XVII–XIX ст. Я. Альнпек, М.
Ганушевський, Б. Зіморович, Т. Юзефович, Д. Зубрицький. Наукове
опрацювання історичної епідеміології фахівцями в галузі медицини
розпочалося на початку XIX ст. Так, на сторінках праці Я. Лернета
розкрито природу мору, причини його блискавичного поширення,
симптоматику захворювань, способи запобігання зараженню. Вагомою в
ділянці історії медицини стала монографія Л. ґонсьоровського, в якій
реконструйовано хронологічний ряд епідемій у їх тісному контакті з
розвитком інших галузей медицини. Цілком нових ознак набула
історіографія другої половини XIX – початку XX ст. Визначальною рисою
цього періоду став поступовий перехід від етапу нагромадження до етапу
критичного переосмислення зібраного матеріалу. Увесь масив літератури в
межах окресленого періоду за змістово-стилевим критерієм вписано у
чотири напрямки: 1) видання архівних документів, джерелознавчі
публікації (Ю. Тхужніцький); 2) медичні видання профілактичного
спрямування (А. Бергер); 3) дослідження про конкретні епідемічні
захворювання (Є. Озаркевич); 4) синтетичні розвідки з історії пошесних
недуг (Ф. ґедройц, Г. Мюльднер). У 20–30-х рр. XX ст. проблеми
епідеміології та супутніх з нею явищ (метеорологічних, географічних
тощо) стали предметом студіювання молодих вчених Львівського
університету. Наукові семінари професора Ф. Буяка зумовили появу
магістерських праць, окремі з яких переросли в монографічні дослідження
(А. Валявендер, С. Намачинська). У 1930 р. з’явилась розвідка Л.
Харевічової з історії пошесних захворювань давнього Львова. Дотично до
питання історичної епідеміології Львова зверталися з середини XX ст.
С. Верхратський, А. Столмакова, Й. Гронський. Погляд на проблему в
розрізі медицини, історії, культури з акцентацією наголосу на першому
факторі – лікувальному – характеризував видану в 2000 р. монографію А.
Карпінського.

Отже, розпочатому в XIX ст. фаховому вивченню історії санітарного
благоустрою Львова передував етап нагромадження фактажу. Наукова
цінність опублікованих упродовж XIX–XX ст. розвідок неоднозначна: від
фрагментарних згадок (дане зауваження особливо актуальне в пункті
“лазні”, “будинок розпусти” тощо) до відносно повноцінного висвітлення
генези окремих складових комунальної мережі Львова (водопровід,
кладовища, епідемії). Проте чисельна обмеженість та епізодичність
детально розкритих з величезного загалу питань залишають проблему
відкритою для подальшого дослідження, вимагаючи активізації зусиль
науковців різних галузей.

У третьому розділі “Історіографічна оцінка розвитку медично-харитативної
опіки у Львові XIV–XVIII ст.” простежено основні тенденції формування
історіографії такої ланки регіональної медицини як шпитальництво,
запропоновано нову схему поділу філантропійних закладів Львова.

Практично до кінця XVIII ст. опіка над хворими, не зважаючи на поступове
уконституювання світської медицини, була прерогативою церкви і
перебувала в руках духовних осіб. Упродовж пізнього Середньовіччя та
ранньомодерної доби шпиталі внаслідок мінімізації у їх діяльності
медичного спрямування не становили прямої аналогії до сучасних лікарень,
виконуючи одночасно три функції – притулку, лічниці та гостинного дому.
Базовим критерієм для структурного поділу львівських шпиталів XIV–XVIII
ст., чисельність яких сягнула 23-х, став рід опіки. Застосовуючи саме
цей критерій, усі шпиталі поділено на міські (діяли від XIV ст. під
патронатом магістрату) і парафіяльні (функціонували від XV ст. при
сакральних установах відповідної конфесії). Від “hospicia civitate”
парафіяльні шпиталі відрізнялись кількістю пацієнтів, функціональним
призначенням, джерелами фінансування.

@

p

u

L

N

^

»

$

&

@

p

N

Ae

^

?

>4?@@AeAeDpJ†M?M1/4MJOEPaVOYO\?e?kap?w¦xaaaaaaaUUUUEUU1/21/21/21/21/21/2
1/21/2

&

AE

4лив реконструювати планування будівель шпиталю Св. Духа. Оперуючи вже
відомими джерелами та інтерпретуючи їх в дусі сучасних концепцій,
польський історик М. Слонь у 90-х рр. XX ст. здійснив різносторонній
аналіз діяльності притулку Св. Духа. На думку автора, статус мешканця
шпиталю визначався не його вбогістю, а втратою належного в суспільстві
становища. Археологічно-архітектурний аналіз досліджуваного закладу,
доповнений ілюстративним матеріалом, ліг в основу статті О. Денис.
Лаконічні повідомлення М. Ґруневега, С. Кушевича про шпиталь Св.
Станіслава розширили хроністи XVIII–XIX ст. Т. Юзефович, Д. Зубрицький.
Розвідка К. Распа відстежувала початки закладу (1404–1463 рр.) і його
функціональне призначення. На підставі вміщених у “Pomnikach dziejowych
Lwowa” документів верхню межу окресленого К. Распом періоду вдалося
обмежити 1441 р., а за деякими припущеннями – 1425 р. Важливі моменти в
розвитку лепрозорію – дату заснування (не пізніше 1425 р.), перетворення
на епідемічний притулок (до 1547 р.) – висвітлила Л. Харевічова у 1930
р. Завершеним дослідженням стала стаття Ф. Марковського, в якій
лепрозорій Св. Станіслава розглянуто в історико-архітектурному руслі з
залученням планів і схем. Інтерпретаційних рис набула розвідка М. Слоня:
початки лепрозорію автор пов’язав з осілою на Краківському передмісті
групою прокажених і висловив здогад про одночасне існування двох цілком
різних інституцій – шпиталю Св. Станіслава та лепрозорію. Залишені
авторами XVII ст. Б. Зіморовичем, С. Кушевичем, У. Вердумом праці
засвідчували дату постання притулку Св. Лазаря (1618 р.), чисельність
пацієнтів тощо. Перше дослідження з історії шпиталю опублікував
С. Баронч у 1855 р. Заснування і первісний вигляд Лазарету, перебіг і
завершальну фазу конфлікту між домініканцями та братством Св. Ружанця,
роль шклівської водолічниці відстежив К. Расп. У XX ст. історією шпиталю
дотично займались С. Шидельський, І. Крип’якевич, Т. Длугош. Доповнені
ілюстративним матеріалом вигляд і топографію комплексу Св. Лазаря
розглянув наприкінці 90-х рр. XX ст. В. Вуйцик.

В історіографії збереглися спогади про 9 католицьких шпиталів Львова:
Св. Йоана Хрестителя, Св. Лаврентія, боніфратрів, Св. Петра і Павла,
Св. Мартина, бернардинців, духівництва, сестер милосердя, канонічок Св.
Августина. Література предмету не відобразила сталого зацікавлення
розвитком перелічених інституцій. Лише три з них – шпиталі сестер
милосердя, канонічок Св. Августина і боніфратрів – спромоглися
детальніше привернути увагу дослідників. Так, у публікаціях початку XX
ст. В. Хотковського, присвячених розвиткові жіночих притулків сестер
милосердя і канонічок Св. Августина, розкрито фінансовий баланс обох
закладів, процес створення на базі шпиталю сестер милосердя клініки
медфакультету Львівського університету. У дослідженні 1932 р.
В. Зембіцького відтворено розвиток лічниці боніфратрів – єдиного
закладу, де надавалась реальна медична допомога. Решта притулків
згадувались епізодично, починаючи з хронік Б. Зіморовича, Т. Юзефовича,
Д. Зубрицького (Св. Лаврентія, боніфратрів, Св. Мартина, шпиталь для
духівництва) або ж праць дослідників XX ст. С. Шидельського, Т. Длугоша,
С. Заленського (Св. Петра і Павла, бернардинців). Статистичні уточнення
до історії усіх католицьких шпиталів Львова внесла монографія 1986 р. Ю.
Крентоша. Водночас відсутність першоджерел і покликань на них у кількох
присвячених костелу Св. Йоана Хрестителя статтях поставили під сумнів
факт існування однойменного лічничого осередку. Первісні згадки про 7
братських шпиталів – Св. Успіння, Св. Богоявлення, Св. Благовіщення,
Св. Миколая, Св. Параскеви П’ятниці, Св. Теодора, Св. Юра – пов’язані з
археографічними виданнями кінця XIX – початку XX ст. Вміщені у них
документи, котрі переважно висвітлювали історію Успенського
(Онуфріївського) притулку, можна згрупувати за наступними критеріями: 1)
звернення до православних з закликом збирати кошти на будівництво
Успенського комплексу зі шпиталем; 2) заповіти членів Ставропігійського
братства; 3) статути Успенського, Онуфріївського, Богоявленського
братств; 4) дозвіл на будівництво чоловічого і жіночого шпиталів при
монастирі Св. Онуфрія; 5) дотації на відбудову братського шпиталю Св.
Онуфрія; 6) грамота про звільнення Онуфріївського шпиталю від податків;
7) прізвища опікунів шпиталю Св. Онуфрія; 8) кошторис шпиталю
Св. Онуфрія; 9) позашпитальна доброчинна діяльність Ставропігії; 10)
дозвіл закласти броварню для утримання Богоявленського притулку.
Філантропійна діяльність братства Св. Успіння стала предметом
дослідження А. Криловського у 1904 р. У 20-х рр. XX ст. І. Крип’якевич в
окремій розвідці розглянув етапи розвитку Успенського притулку,
чисельність і склад його пацієнтів, їх щоденний раціон, побутові та
санітарні умови. Розширенню залученого І. Крип’якевичем фактажу на тлі
критичного огляду історіографії сприяла стаття М. Оборіна. У працях
Ф. Лабенського, Я. Ісаєвича фрагментарно розглядалась діяльність шести
інших братських шпиталів. Відсутність досліджень з історії вірменських
(Св. Богородиці, Св. Анни та Якова) і єврейських (середміського і
передміського) шпиталів не дозволяють відповісти на питання стосовно
напрямків розвитку, наявності медичного супроводу, характеру діяльності
зазначених харитативних осередків.

Отже, історіографічну спадщину проблеми збагатили спеціальні дослідження
В. Хотковського, Л. Харевічової, В. Зембіцького, М. Оборіна,
Ф. Марковського, С. Малець, М. Слоня. Сферою зацікавлення дослідників
ставали усі міські медично-харитативні заклади, а також найбільші
лічничі осередки католицької та православної громад – шпиталі
боніфратрів, сестер милосердя, канонічок Св. Августина, Св. Успіння.
Однак суперечливість окремих моментів у діяльності всіх 23-х львівських
шпиталів, відсутність тематичних публікацій з історії розвитку більшості
парафіяльних притулків вимагають подальшої розробки порушеної проблеми.

У четвертому розділі “Цехова та позацехова медицина Львова XIV–XVIII
ст.: за матеріалами історіографії” крізь призму розвитку історичної
науки XIX–XX ст. розкрито діяльність львівських аптекарів, цирульників і
лікарів.

Автори XVII–XVIII ст. Т. Піравський, Б. Зіморович, Т. Юзефович
зафіксували прізвища найдавніших львівських ароматаріїв, розглянувши
найбільш характерні епізоди у діяльності міських аптек. Суттєвому
розширенню фактажу сприяла критично опрацьована “Хроніка” Д.
Зубрицького. Відмінних рис набула історіографія другої половини XIX –
початку XX ст.: саме в цей період з’явились не лише насичені
відповідними матеріалами підбірки публікованих джерел, але й перші
спроби ґрунтовніше дослідити історію цеху аптекарів. До рівня окремого
дослідження порушену тему в 1894 р. підняв В. Лозінський. У 1907 р. В.
Шумовський розглянув якісний і кількісний стан аптек на момент
інкорпорації Галичини Австрійською імперією. Реставрації прізвищ
львівських фармацевтів сприяла розвідка К. Венди. Розвиток цеху
аптекарів детально відстежила Л. Харевічова в одному з розділів власної
монографії. У середині XX ст. з’явились тематичні публікації
О. Подражанського, В. Отамановського, Я. Кіся, присвячені цеховій
медицині ранньомодерного Львова та історії деяких найдавніших аптек.
Генезою регіональної фармації фахово займалась наприкінці XX ст. Н.
Бенюх. Поглибленню і популяризації проблем розвитку львівського
аптекарства сприяли статті В. Чернова. Первинне накопичення матеріалу
про діяльність цирульників пов’язане з іменами Т. Піравського, Б.
Зіморовича, Т. Юзефовича. У 1844 р. Д. Зубрицький ідентифікував
орієнтовну дату постання цеху хірургів, додавши проблемності такому
питанню як існування всередині XVIII ст. двох тотожних ремесел – хірурга
і цирульника, дифініції яких історик вживав паралельно. Стан хірургічної
допомоги наприкінці XVIII ст. став одним з об’єктів дослідження
В. Шумовського. Цехова медицина лягла в основу статті Ф. Яворського. На
зламі XIX–XX ст. А. Чоловський завдяки впорядкуванню найдавніших книг
магістрату оприлюднив прізвища львівських хірургів кінця XIV – початку
XV ст. У 1929 р. Л. Харевічова ґрунтовно дослідила розвиток цеху
цирульників, запровадивши в науковий обіг дату його заснування – 1578 р.
Власне бачення такого дискусійного питання як соціальна значущість
ремесла хірурга у тріаді лікар–аптекар–цирульник висловив у 1955 р.
О. Подражанський. Історія львівського цеху хірургів лягла в основу
дослідження Я. Кіся.

Письмові свідчення каноніка XVII ст. Т. Піравського містили імена
тогочасних докторів медицини. Значно інформативнішими були хроніки
XVII–XIX ст. Б. Зіморовича, Т. Юзефовича, Д. Зубрицького. У 1888 р. С.
Космінський опублікував “Sіownik lekarzуw polskich”, у якому фігурували
прізвища львівських докторів медицини. На початку XX ст. діяльністю
лікарів пізньосередньовічного і ранньомодерного Львова дотично займалися
В. Лозинський, Ф. Яворський, у 30-х рр. XX ст. – В. Зембіцький.

Отже, в історіографії питання розвитку цехової та позацехової медицини
Львова XIV–XVIII ст. висвітлене нерівномірно. Так, вивчення діяльності
львівських аптекарів і цирульників відбувалось за принципом планомірного
зростання, наслідком чого стала серія публікацій В. Лозінського,
В. Шумовського, К. Венди, Л. Харевічової, О. Подражанського, Я. Кіся і
поява єдиного в царині української медичної історіографії монографічного
дослідження Н. Бенюх. Натомість фактографічні дані про львівських
лікарів XIV–XVIII ст. надто розпорошені, в результаті чого
спостерігається певний регрес у напрацюванні наукових розвідок з даної
проблематики.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження і викладено
основні положення дисертації.

Аналізуючи історіографічний аспект усіх ланок медичної справи Львова
XIV–XVIII ст., у дисертаційній роботі було визначено низку ключових
проблем, широко чи опосередковано представлених в історіографії:
санітарний благоустрій (розвиток комунальної мережі, поширення
епідемій), медично-харитативна опіка (функціонування міських і
парафіяльних шпиталів), генеза цехової та позацехової медицини
(діяльність аптекарів, цирульників і лікарів). Науковому вивченню
історії розвитку медицини пізньосередньовічного і ранньомодерного Львова
передував етап первинного нагромадження фактажу. У цьому сенсі
показовими стали описи та хроніки авторів XVII– першої половини XIX ст.
М. Ґруневега, Т. Піравського, Я. Альнпека, Б. Зіморовича, Т. Юзефовича,
Д. Зубрицького, а також археографічні видання кінця XIX – початку XX ст.
Наукове опрацювання порушеної проблеми розпочалося у другій половині XIX
ст. Сутнісна вартість набутої протягом кінця XIX–XX ст. літератури
предмету різнопланова: від спорадичних згадок (дане зауваження особливо
актуальне в пункті “лазні”, “будинок розпусти”, “лікарі”, “парафіяльні
шпиталі” тощо) до відносно повноцінного висвітлення окремих ланок
медичного забезпечення давнього Львова (водопровід, епідемії, міські
шпиталі, аптекарі). Починаючи з кінця XIX ст., історіографія медичної
справи Львова XIV–XVIII ст. збагатилася спеціальними дослідженнями
стосовно спорудження водогінно-каналізаційної системи (Л. Харевічова, Р.
Зубик), трасування вулиць (Л. Харевічова), розвитку львівської
некрополії (В. Цесельський, В. Грабовецький), поширення епідемій
(Я. Крашевський, Л. Харевічова), діяльності міських і окремих
парафіяльних шпиталів (К. Расп, В. Зембіцький, М. Слонь), функціонування
аптекарського і цирульничого цехів (Л. Харевічова, О. Подражанський,
Н. Бенюх). Низка інших питань висвітлена доволі фрагментарно, що створює
враження про залишковий принцип опрацювання порушеної теми.

Аналіз стану наукового опрацювання дисертаційної теми дозволив
виокремити дві концептуальні особливості, притаманні дослідженням з
історії медицини Львова. По-перше, беручи до уваги достатньо високий
рівень джерельного забезпечення даної проблеми та невідповідний йому
брак спеціальних наукових публікацій, літературу предмету слід обумовити
терміном “чисельно не переобтяжена”. Порівнюючи історіографію історії
медицини локально на місцевому і загальноєвропейському ґрунті, цілком
підставово можна говорити про зародковий етап формування історіографії
медичної справи Львова XIV–XVIII ст. По-друге, однією з характерних
особливостей розвитку регіональної історіографії є
інформативно-констатуючий стиль написання наукових праць, при якому
нівелюється авторське бачення певної проблеми і, як правило, пошукова
робота зводиться до простого нагромадження фактажу. Останній чинник
сприяє завмиранню дослідницької ініціативи та змагальності,
традиціоналізує мислення науковця, спричиняє міграцію фактів з одного
видання в інше.

Причиною очевидного дисбалансу в розвитку української та зарубіжної
медичної історіографії є відсутність львівської наукової школи істориків
медицини і викликана цим стагнація наукових дискусій з проблеми, мовний
бар’єр при відчитуванні документів, вкорінення позитивізму в науці. В
умовах залишкового принципу формування історіографії такої перспективної
галузі, як регіональна історія медицини, доцільно накреслити
дослідницькі напрямки, реалізація яких спонукатиме подальші наукові
студії. Це, зокрема, перевидання старовинних медичних трактатів з їх
адаптацією українською мовою, публікація архівних і музейних рукописів з
проблеми, започаткування відповідних спецкурсів у вузах, заохочення
дипломних і дисертаційних досліджень. Подальшого вивчення і наукової
інтерпретації потребує низка нерозроблених питань, до числа яких
належать:

буденна конкретика щодо обсягу та якості надаваних цирульниками
лікувальних послуг;

розкодування таємничих для сучасника назв мазевих і пластирних
інгредієнтів, застосовуваних львівськими аптекарями та хірургами;

етнічний ценз пацієнтів шпиталю Св. Станіслава;

наявність медичної допомоги у шпиталях та її рівень у випадку позитивної
відповіді;

атрибутування особливостей львівської медицини у порівнянні з
загальноєвропейським розвитком останньої.

Активізація зусиль науковців різних галузей у ділянці дослідження
історії львівської медицини XIV–XVIII ст. дала б змогу заповнити
відповідну прогалину в історії місцевої урбаністики і, можливо, під
іншим кутом зору поглянути на соціокультурне середовище тогочасного
Львова.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях авторки:

Потимко О.З. Братські шпиталі Львова XVI–XVIII ст. // Наукові зошити
історичного факультету Львівського національного університету імені
Івана Франка. – Львів, 2003. – Вип. 5–6. – С. 49–53.

Потимко О.З. Санітарний благоустрій Львова у XV–XVIII століттях:
історичні тенденції становлення (за матеріалами фондів Львівської
Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника Національної академії наук України)
// Записки Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – Львів,
2003. – Вип. 11. – С. 395–404.

Потимко О.З. Братські шпиталі Львова XVI–XVIII ст. // Наукові записки
інституту української археографії та джерелознавства ім.
М.С. Грушевського Національної академії наук України: Збірник праць
молодих вчених та аспірантів. – К., 2005. – Т. 10. – С. 97–116.

Потимко О.З. Львівський шпиталь-лепрозорій Св. Станіслава // Наукові
зошити історичного факультету Львівського національного університету
імені Івана Франка. – Львів, 2005. – Вип. 7. – С. 47–57.

Потимко О.З. Шпиталь Успенського братства у Львові в XVI–XVIII ст. //
Наукові записки Острозької академії: Серія “Історичні науки”. – Острог,
2006. – Вип. 6. – С. 113–125.

Потимко О.З. Шпиталі Львова XIV–XVIII століть (Історіографічні
спостереження) // Записки Наукового Товариства імені Шевченка: Праці
Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – Львів, 2006. –
Т. CCLII. – С. 228–268.

Потимко О.З. Шпиталі Львова під опікою магістрату (XIV– XVIII ст.) //
Лікарський збірник: Нова серія. – Львів–Чікаго, 2002. – Т. X. – С.
38–50.

Потимко О.З. Проказа у середньовічному Львові // Аптека Галицька. –
Львів, 2004. – №5 (120). – С. 24–25.

Потимко О.З. Львівський шпиталь Св. Станіслава // Лікарський збірник:
Нова серія. – Львів–Чікаго, 2004. – Т. XIII. – С. 25–31.

Потимко О.З. Лепрозорій Св. Станіслава у Львові у XV ст. // Український
інформаційний бюлетень здоров’я. – Львів, 2004. – №3. – С. 6–9.

Потимко О.З. До питання про ґенезу львівського лепрозорію в XV ст.:
спроба інтерпретаційного підходу // Матеріали всеукраїнської
історико-медичної конференції “Актуальні проблеми історії медицини
України” 22–23 вересня 2004 р. / Під ред. О.М. Голяченка. – Тернопіль,
2004. – С. 48–52.

Потимко О.З. Церемонія вступу прокажених до лепрозорію у середньовіччі
// Аптека Галицька. – Львів, 2004. – №23 (138). – С. 26–27.

АНОТАЦІЯ

Потимко О.З. Розвиток медицини у Львові в XIV–XVIII ст.: історіографія
проблеми. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні
історичні дисципліни. – Львівський національний університет імені Івана
Франка. – Львів, 2007.

У дисертації здійснено комплексне дослідження та простежено основні
тенденції становлення історіографії медичної справи Львова XIV–XVIII ст.
Визначено напрямки, за якими формувалась тематика історіографічних
досліджень. Проаналізовано публікації, що розкривають
санітарно-гігієнічний благоустрій міста, стан медично-харитативної
опіки, розвиток цехової та позацехової медицини. Виявлено, що на тлі
спорадичного висвітлення порушених питань доволі детально розкрито
генезу львівського водогону, міських і окремих парафіяльних шпиталів,
цеху аптекарів. Укладено словник архаїчних і маловживаних медичних
термінів, список львівських медиків XIV–XVIII ст., запропоновано нову
класифікаційну схему поділу медично-харитативних закладів Львова.

Простежено розвиток історіографії від етапу первинного накопичення
фактажу до появи у другій половині XIX–XX ст. спеціальних розвідок з
історії медицини пізньосередньовічного і ранньомодерного Львова. При
аналізі стану наукового опрацювання дисертаційної теми з’ясовано
особливості історіографії регіональної історії медицини, якій притаманні
інформативно-констатуючий стиль написання наукових праць і практична
відсутність публікацій інтерпретативного характеру. Окреслено напрямки
подальшого вивчення обраної теми, а саме: перевидання старовинних
медичних трактатів, відмова від описового підходу до написання наукових
праць, розгортання дискусій з проблеми.

Ключові слова: історіографія, історія медицини, дослідження, наукове
опрацювання, медична справа, санітарний благоустрій, харитативна опіка,
цехова медицина, Львів.

АННОТАЦИЯ

Потымко О.З. Развитие медицины во Львове в XIV–XVIII вв.: историография
проблемы. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по
специальности 07.00.06 – историография, источниковедение и специальные
исторические дисциплины. – Львовский национальный университет имени
Ивана Франко. – Львов, 2007.

В диссертации произведено комплексное исследование становления и
развития историографии медицины позднесредневекового и раннемодерного
Львова в XIX–XX вв. Установлена периодизационная схема развёртывания
историографических исследований, проанализированы организационные формы
и содержание каждого этапа изысканий. Определены ключевые направления,
за которыми формировалась тематика исследований: санитарно-гигиеническое
благоустройство города (коммунальная сеть, распространение эпидемий),
состояние медико-харитативного обеспечения львовян (городские и
парафиальные госпитали), развитие цеховой и внецеховой медицины
(деятельность аптекарей, цирюльников и врачей).

Появлению научных и научно-популярных трудов из истории медицинского
обеспечения Львова XIV–XVIII вв. предшествовал этап первичного
накопления фактографического материалла. Интерес к медицине как
составной части истории и культуры возник в XVII–XIX вв. Показательными
в этом отношении явились описи и хроники М. Ґруневега, Т. Пиравского, Я.
Альнпека, Б. Зиморовича, Т. Юзефовича, Д. Зубрицкого, а также
археографические издания конца XIX– начала XX вв. Начиная со второй
половины XIX в., история медицины посредством обобщения и систематизации
имеющихся источников перешла в ранг научной дисциплины. Постепенно
сложился и обособился круг связанных с данной областью вопросов. На
протяжении второй половины XIX–XX вв. историография медицинского дела
Львова обогатилась специальными научными исследованиями из истории
сооружения городского водопровода (Л. Харевичёва, Р. Зубик),
трассирования улиц (Л. Харевичова), разви- тия львовской некрополии (В.
Грабовецкий), распространения эпиде- мий (Ю. Крашевский, Л. Харевичёва),
функционирования городских и некоторых парафиальных госпиталей (К. Расп,
В. Зембицкий, Н. Оборин, М. Слонь), деятельности цехов аптекарей и
цирюльников (К. Венда, Л. Харевичёва, А. Подражанский, Н. Бенюх).
Значительная часть связанных с данной проблематикой вопросов
представлена в историографии достаточно фрагментарно (это замечание
особенно актуально в пунктах “бани”, “публичный дом”, “врачи”,
“парафиальные госпитали”).

В диссертации критически проанализированы и пересмотрены некоторые
внедрённые в исторической науке мифы и фактографические ошибки. В ходе
работы составлен список львовских медиков XIV–XVIII вв., словарь
архаических и малоиспользуемых медицинских терминов, на основе рода
попечения и этноконфессионального признака классифицированы
медико-харитативные заведения позднесредневекового и раннемодерного
Львова. Обобщён круг неразработанных вопросов, которые требуют
углублённого изучения и научной интерпретации: обыденная конкретика
относительно объёма и качества предлагаемых цирюльниками лечебных услуг;
раскодирование таинственных для современника названий мазевых и
пластырьных ингредиентов, используемых аптекарями и цирюльниками;
этнический ценз пациентов лепрозория Св. Станислава; наличие медицинской
помощи в госпиталях и её уровень в случае положительного ответа;
атрибутирование особенностей функционирования львовской медицины в
сравнении с общеевропейским развитием последней. При анализе состояния
научной разработки исследуемой темы определены особенности историографии
региональной истории медицины, которой свойственны
информационно-констатирующий стиль написания научных трудов и
практическое отсутствие публикаций интерпретативного характера. Намечены
направления дальнейшего изучения данной темы, а именно: переиздание
старинных медицинских трактатов, отказ от описательного подхода к
созданию научных трудов, развёртывание дискуссий по проблеме.

Ключевые слова: историография, история медицины, исследование, научная
разработка, медицинское дело, санитарное благоустройство, харитативная
опека, цеховая медицина, Львов.

ANNOTATION

Potymko O.Z. Development of medicine in јviv in XIV–XVIIIth c.:
historiography to the problem. – Manuscript.

A thesis for the Scholarly Degree of Candidate of History in Speciality
07.00.06. – Historiography, source studies and special historical
disciplines. – јviv Ivan Franko National University. – јviv, 2007.

In the dissertation a complex research is conducted and the primary
tendencies in formation of historiography of the medical occupation in
the јviv of XIV–XVIIIth c. are traced. The trends are determined
according to which the thematics of historiographic research was being
formed. The publications are analised that reveal sanitary-and-hygienic
public welfare in the city, the state of medical and charitable
guardianship, development of guild and out-of-guild medicine. It is
revealed that in contrast with sporadical highlighting of the problems
raised the genesis of L’viv water supply system, of city hospitals and
separate parochian hospitals, as well as the chemist guild are uncovered
in a rather detailed way. A dictionary of archaic and rare medical
lexis, the list of јviv medical practitioners in XIV–XVIIIth c. are
compiled, a new classification scheme of division into medical and
charitable institutions of јviv is suggested.

Development of historiography from the stage of primary accumulation of
data up to appearance in the 2nd half of the XIX–XXth c. special
researches into the history of medicine of late mediaeval and early
modern L’viv, is traced. At the analysis of the state of scientific
elaboration of the theme under research the peculiarities of
historiography in the regional history of medicine where the informative
and certifying style and actual absence of interpretative publications
are peculiar for scientific research, are ascertained. The trends of
further investigation are defined, that are as follows: reprinting of
old medical treatises, rejection of descriptive approach in scientific
research, generation of discussions in the problem stated.

Key words: historiography, history of medicine, research, scientific
elaboration, medical occupation, sanitary public welfare, charitable
guardianship, guild medicine, Lviv.

Підписано до друку 27.02.2007.

Формат 60х901/16 Папір офсет. Друк. різогр. Гарн. Times New Roman.

Умовн.друк.арк. – 0,9. Тираж 100 прим. Зам. 2304/1.

Видруковано з готового оригінал-макету

на виробничо-комерційному підприємстві “ВМС”

м. Львів, вул. Вузька, 3.

Charewiczowa Ј. Historiografia i miіoњnictwo Lwowa. Lwуw, 1938. 291 s.

Szumowski W. Galicya pod wzglкdem medycznym za Jкdrzeja Krupiсskiego
pierwszego protomedyka 1772–1783. Lwуw, 1907. 368 s.

Charewiczowa Ј. Klкski zaraz w dawnym Lwowie. Lwуw, 1930. 85 s.

Sіoс M. Szpitale lwowskie w wiekach њrednich // Przegl№d historyczny.
Warszawa, 1995. T. LXXXV. S. 221-237.

Charewiczowa Ј. Lwowskie organizacje zawodowe za czasуw Polski
przedrozbiorowej. Lwуw, 1929. 194 s.

Бенюх Н. Історія фармації Галичини (XIII–XX ст.). Львів, 1999. 215 с.

Koњmiсski S. Sіownik lekarzуw polskich. Warszawa, 1888. 666 s.

PAGE 20

Похожие записи