ЛЬВІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Терешкевич Галина Тарасівна

УДК 35:172.12:352(477)

Розвиток біоетики в Україні (державно-управлінський аспект)

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Львів-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському регіональному інституті державного
управління Національної академії державного управління при Президентові
України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Кашуба М.В.,

Львівський регіональний інститут державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України, професор
кафедри політичних наук та філософії

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління,
професор

Кундієв Юрій Ілліч,

Інститут медицини праці Академії медичних наук України, директор;

Доктор медичних наук, професор

Загородній Володимир Васильович, кандидат наук з державного управління,
заступник Міністра охорони здоров’я України

Провідна установа Київська медична академія післядипломної освіти
ім. П.Л.Шупика МОЗ України (Київ).

Захист відбудеться 4 жовтня 2004 року о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 35.860.01 у Львівському регіональному
інституті державного управління Національної академії державного
управління при Президентові України за адресою: 79491, м.Львів, смт.
Брюховичі, вул. Сухомлинського, 16, к.220.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського регіонального
інституту державного управління Національної академії державного
управління при Президентові України (79491, м.Львів, смт. Брюховичі,
вул. Сухомлинського, 16).

Автореферат розісланий 3 вересня 2004 року

Учений секретар Каляєв А.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У процесі формування національної системи охорони
здоров’я України та реформування медичної науки перед органами
державного управління постає необхідність розвитку біоетики, яка
розглядає людину як особистість, передусім, з її духовними цінностями і
потребами, слугує їй, є відкритою для нових наукових знань, ґрунтується
на моральних засадах, зорієнтованих на пошану гідності людини,
збереження її життя та здоров’я.

Науково-технічний прогрес спричинив зміну поглядів на морально-етичні
відносини між лікарем і пацієнтом, що формувалися століттями. Поява
складних досліджень та методів лікування, розробка і впровадження нових
ліків, новітні досягнення науки вимагають морально-етичної і правової
регламентації. Тут переплелись інтереси медиків, біологів і юристів,
політиків та філософів, економістів і соціологів, тому це не можуть
залишити поза увагою і органи державного управління.

Сучасні досягнення технічних наук, біології та медицини повинні
слугувати на користь людству, а не бути інструментом маніпуляцій та
зловживань, скерованих проти людей. Відбудеться це за умови, якщо
здобутки людства ґрунтуватимуться лише на справжніх цінностях і
об’єктивних моральних нормах.

Біоетика – порівняно молода наука, покликана вирішувати проблеми
ставлення до людського життя у всіх його проявах, аналізуючи моральність
людських дій як у біологічно-медичній галузі, так і в системі охорони
здоров’я стосовно відповідності їх моральним нормам та цінностям. Ця
дисципліна, за твердженням фахівців, опрацьовує методологію прийняття
рішень, адекватних з соціальної, медичної, психологічної, правової точок
зору.

Моральні критерії біомедичного втручання у людське життя та здоров’я
містяться в людині як особистості. Саме тому, що людина є особистістю,
вона є цінністю об’єктивною, надприродною і недоторканою.

Людина є суспільною істотою, її здоров’я й хвороби, погіршення чи
покращення рівня життя позначаються на стані суспільства, а також є
похідними від нього. Суспільству належить моральний обов’язок охороняти
життя і здоров’я усіх членів спільноти. У понятті охорони життя і
здоров’я людини може бути приховане втручання, яке не має нічого
спільного з охороною, як це бачимо на прикладі деяких аспектів генної
інженерії або клонування, а перед тим в експериментах та практиці
нацистів і расистів.

На сучасному етапі розвитку суспільства виникла потреба переглянути
основні нормативно-правові акти, що визначають функціонування системи
охорони здоров’я, та скласти нові, враховуючи положення біоетики.

Утвердження засад біоетики робить свій внесок у реалізацію заходів щодо
поглиблення духовності, усвідомлення цінності людського життя,
підвищення моралі та формування здорового способу життя громадян.

Сформульовані в дисертації методологія дослідження, теоретичні висновки
та практичні рекомендації грунтуються на працях українських та
зарубіжних вчених, а саме: Р. Поттера, Е. Згреччі, А. Геллегерса, С.
Спінзанті, В. Райха, Е. Пеллєгріно, Д. Томазми, Ю. Кундієва, П. Вітте,
М. Чащина, В. Кулініченка, С. Вєковшиніної, О. Коваленка,
В. Загороднього, М. Кисельова, О. Єрмоленка, Л. Сидоренка, І. Вітенка,
І. Солоненка, Л. Пирога, О. Насінника, Я. Базилевича, Б. Зіменковського,
А. Чемериса, П. Шевчука, І. Держка, М. Гжегоцького, М. Слабого, Т.
Калинюка та інших.

Проте необхідно зазначити, що комплексні дослідження, які містять аналіз
діяльності органів державного управління в сфері впровадження принципів
біоетики в суспільну практику, досі не проводилися.

Актуальність та наукова й суспільна значимість окреслених проблем
зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям
дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи Львівського
регіонального інституту державного управління Національної академії
державного управління при Президентові України, зокрема Інституту
біоетики ім. Ярослава Базилевича як його окремого підрозділу, за темою:
“Механізми підвищення ефективності державного управління” (номер
держреєстрації 0100V002070), кафедри філософії та економіки, кафедри
організації і управління охороною здоров’я Львівського національного
медичного університету ім. Данила Галицького та напряму тематики
досліджень Київської медичної академії післядипломної освіти
ім. Л. П. Шупика).

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в
комплексному аналізі та науковому визначенні змісту, історичних коренів
та епістемології біоетики як нової галузі науки, і на основі цього –
опрацювання теоретичних положень та практичних рекомендацій органам
державного управління щодо зміни в оцінці стану здоров’я населення;
переосмислення стосунків лікаря-пацієнта; ставлення до осіб із
алкогольною та наркотичною залежністю, ВІЛ-інфікованих тощо; захисту
прав ембріона людини, а також морального статусу понять: абортів,
контрацепції та природних методів планування сім’ї, штучного
запліднення, біомедичних маніпуляцій, генної інженерії, клонування,
експериментування над людиною, трансплантації органів, евтаназії та
паліативного лікування.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких
завдань:

— розкрити історичні корені біоетики, її місце серед інших
морально-етичних і правових дисциплін та етико-культурні моделі
біоетики, її філософські засади як теоретико-методологічну базу;

— дослідити специфіку біоетичних проблем в українському суспільстві,
стан і перспективи розвитку біоетики, вплив принципів біоетики на
ефективність діяльності органів охорони здоров’я в Україні;

— дослідити можливості органів державного управління у впровадженні
засад біоетики в суспільну практику – при вирішенні проблем алкоголізму,
наркоманії, СНІДу, трансплантації органів і експериментування над
людиною в галузі охорони здоров’я;

— розробити науково-обґрунтовані пропозиції щодо шляхів і засобів
державного регулювання біомедичних втручань у людський організм на
засадах біоетики, зокрема в сфері демографії.

Об’єктом дисертаційного дослідження – є суспільні відносини, які
випливають з теоретико-концептуальних та прикладних аспектів
функціонування засад біоетики в українському суспільстві.

Предметом дослідження є етичні цінності біомедичного втручання в
організм людини та механізми їх функціонування в управлінні системою
охорони здоров’я України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що впровадження принципів
біоетики в діяльність органів державного управління в сфері охорони
здоров’я дасть змогу дотримуватися у практичній діяльності засад, що
позитивно впливають на якість та ефективність діагностики, лікування,
реабілітації та профілактики захворювань, збереження та зміцнення
здоров’я населення, продовження тривалості життя.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного
дослідження є феноменологічний та герменевтичний методи, які допомагають
вияснити сутність феномену людської особистості, цінність її життя та
здоров’я, а також аналітичний метод, що дозволяє розкрити особливості
біоетики як науки, показати різноманітні аспекти її прояву. Метод
системного аналізу застосований для розгляду людини як складної системи,
що водночас є елементом системи суспільної. Життя і здоров’я окремої
людини впливає на стан суспільства як системи загалом. Індуктивний та
дедуктивний методи застосовувалися при узагальненні та аналізі
емпіричної інформації з тематики дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у комплексному
дослідженні принципів біоетики в діяльності органів державного
управління й суспільства загалом як органічне поєднання знання і
духовності на основі поваги до гідності людини як особистості та її
відповідальності за збереження життя і здоров’я. У дисертації:

— уперше в галузі науки з державного управління прослідковано й
систематизовано історичні корені біоетики, епістемологію біоетики як
науки, моделі біоетики та її філософсько-методологічні засади, на основі
чого обґрунтовано необхідність впровадження принципів біоетики в
практику діяльності органів державного управління, у систему підготовки
медичних працівників, а також розповсюдження їх в суспільстві, особливо
щодо втручань у людський організм, пов’язаних із розвитком нових
технологій в біології та медицині;

— доведено, що актуальність та необхідність розвитку біоетики в Україні
зумовлена не лише слабкістю гуманітарного потенціалу, а й нерозвинутістю
механізму коеволюційної взаємодії науки, етики й політики, а також
неефективністю комунікативного механізму при створенні високорозвинутого
й духовно багатого суспільства;

— визначено концептуальні засади впровадження принципів біоетики в
практику державного управління в галузі охорони здоров’я, зокрема
щодо: етичного обмеження надмірного розвитку біомедицини, проникливого
впливу новітніх біомедичних технологій на людське життя; зосередження
уваги не лише на органі чи організмі, а на хворому загалом, вбачаючи в
ньому особистість; вирішення кризи відносин лікаря-пацієнта на основі
відновлення принципу автономії пацієнта та через вплив цієї проблеми на
суспільну думку; культивування загальнолюдських цінностей; запропоновано
шляхи й засоби такого впровадження через створення відповідної
законодавчої бази з біоетики та залучення зарубіжного досвіду;

— обґрунтовано необхідність: створення етичних комітетів в усіх
установах охорони здоров’я; активізації роботи депутатських комісій
охорони здоров’я щодо впровадження в лікарську практику принципів
біоетики; пропагування й формування здорового способу життя населення;
створення центрів і кафедр біоетики у навчальних закладах медичного
профілю з метою розповсюдження знань з біоетики та проведення наукових
досліджень; створення громадських асоціацій та інститутів з біоетики в
Україні;

— у контексті державного управління визначено необхідність створення
відповідної законодавчої основи функціонування біоетики як нового
мислення в системі суспільної свідомості, що засвідчує як глобальність
осмислюваних біоетикою проблем, так і синкретичність тих цінностей, які
є для неї орієнтиром;

— на прикладі законодавства України стосовно регуляції виробництва й
торгівлі алкоголем продемонстровано невідповідність низки положень таких
законів і постанов пропаганді обмеження його вживання: ставляться на
перший план проблеми ринкової економіки, а не особистість і цінність
життя людини. Встановлено, що стан наркоманії в українському суспільстві
потребує не лише перегляду законодавчих актів, які регулюють виробництво
й обіг наркотичних речовин, покарання за несанкціоноване розповсюдження,
а й гарантують активну психологічну допомогу наркозалежним, сприяють їх
реабілітації, координацію таких зусиль у міжнародному масштабі;
запропоновано шляхи ресоціалізації хворих на алкоголізм, наркозалежних
та хворих на СНІД, поставивши пріоритетом особистість людини, шляхом
запозичення зарубіжного досвіду в цій сфері;

— доведено, що ефективного державного регулювання, зокрема біоетичної
експертизи на державному рівні, вимагає проблема трансплантації органів
та експериментування над людиною, передусім забезпечення дотримання
принципу інформованої згоди, переваги можливого успіху над ризиком
спричинення негативних наслідків для життя і захисту субстанційної
цілісності особистості людини;

— доведено необхідність негайного перегляду існуючих законодавчих актів
та прийняття нових законів на основі принципів біоетики щодо втручання в
людський організм, спричиненого наявним розвитком науки і біомедичних
технологій, оскільки їх неконтрольоване застосування загрожує
гуманності всього суспільства. Оцінка життя людини з точки зору біоетики
однозначна: людське життя повинно користуватися повагою і захистом з
моменту запліднення до природної смерті. Не можна допустити його зневаги
через штучний аборт, контрацепцію, стерилізацію, штучне запліднення,
біомедичні маніпуляції, генну інженерію, клонування, евтаназію.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розв’язанні
теоретичних проблем щодо впровадження принципів біоетики в систему
державного управління України, зокрема в галузі охорони здоров’я,
формування основи для подальшого наукового вивчення гуманітарних проблем
біотехнології та медичної науки, що сприятиме підвищенню ефективності
вітчизняної системи державного управління.

Висновки та рекомендації, що випливають із дисертаційного дослідження,
можна використовувати як у практичній діяльності органів державного
управління в системі охорони здоров’я, так і в навчальному процесі,
спрямованому на підготовку фахівців у галузі державного управління.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням
автора. Висновки, пропозиції й рекомендації, у тому числі й ті, що
характеризують наукову новизну, отримані автором особисто в процесі
тривалого вивчення проблем біоетики, зокрема під час стажування в
Італії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати
дисертаційного дослідження викладені у чотирьох статтях у фахових
наукових виданнях, а також у численних матеріалах науково-практичних
конференцій і семінарів з питань біоетики міжнародного, національного та
регіонального масштабу. Дослідження випливає з досвіду викладання курсу
біоетики й християнської етики у Львівському національному медичному
університеті ім. Данила Галицького (з 1998 р.), у системі підвищення
кваліфікації працівників органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування Львівського регіонального інституту державного управління
Національної академії державного управління при Президентові України та
інших навчальних закладах. Автором розроблені навчальні програми, інші
навчально-методичні матеріали для викладання біоетики. За участю автора
дисертації створено громадську організацію “Інститут біоетики ім.
Ярослава Базилевича” на базі Львівського регіонального інституту
державного управління Національної академії державного управління при
Президентові України і Львівського національного медичного
університету ім. Данила Галицького (інститут біоетики увійшов до складу
Світової федерації інститутів персоналістичної біоетики, створеної в м.
Римі, 9-10 червня 2003 р.), організовано і проведено Міжнародну
науково-практичну конференцію з проблем біоетики (2003 р.), створено
навчально-методичний кабінет з біоетики у Львівському національному
медичному університеті ім. Данила Галицького. Автор дисертації є
науковим керівником секції біоетики Львівського національного медичного
університету ім. Данила Галицького.

Результати дослідження обговорювались на спільному засіданні кафедри
політичних наук та філософії і сектору охорони здоров’я кафедри
державного управління та місцевого самоврядування Львівського
регіонального інституту державного управління Національної академії
державного управління при Президентові України, на численних
науково-практичних конференціях і семінарах з питань біоетики
міжнародного, національного та регіонального масштабу.

Структура й обсяг дисертації. Логіка дослідження зумовила таку структуру
дисертації: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел
(200 найменувань) та додатки (5). Обсяг основного змісту дисертації
становить 170 сторінок, а загальний – 250 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовані мета,
завдання, предмет, об’єкт та методи дослідження, визначано наукова
новизна, практичне значення отриманих результатів, особистий внесок
здобувача та ступінь апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади біоетики”
прослідковуються історичні корені біоетики, що виникла понад тридцять
років тому. Одними з перших факторів, які сприяли формуванню цієї галузі
науки, виділені: біологічна катастрофа, (Р. Поттер), вплив біомедичних
технологій на людське життя (Е. Згречча), обмежений підхід до хворого
(А. Геллегерс), криза стосунків лікар-пацієнт (С. Спінзанті). На думку
Р. Поттера, біоетика – це наука виживання. Е. Згречча тлумачить її як
місток між біомедичними науками й науками про людину. А. Геллегерс
вважає біоетику маєвтикою, тобто наукою, що здатна тлумачити цінності в
діалозі медицини, філософії й етики. Саме він дав вагомий поштовх
розвитку біоетики як академічної дисципліни, а на цій основі
С. Спінзанті стверджував, що біоетика має запобігати кризовим явищам у
стосунках лікар-пацієнт через апеляцію до суспільної думки, відновлюючи
при цьому принцип автономії пацієнта.

На сьогодні існує кілька визначень цієї галузі науки. Так, В. Райх
вважає, що біоетика – це наука про людську поведінку щодо життя й
здоров’я у світлі моральних принципів і цінностей. Е. Згречча твердить,
що, зважаючи на розвиток технологій, біоетика займається етичними
проблемами, пов’язаними з розвитком біології й медицини, екології.
Е. Пеллєгріно й Д. Томазма звертають головну увагу на відносини
лікар-пацієнт, тому визначають біоетику як медичну етику, що оберігає
традиції Гіпократа, відкидаючи медичний патерналізм. С. Спінзанті
наголошує на автономії пацієнта не лише в контексті цих стосунків, але
також на рівні суспільної думки. У працях зарубіжних учених біоетика
поділяється на: загальну, спеціальну та клінічну біоетику, кожна з яких
має свою конкретну галузь застосування.

У сфері дискусій про біоетику виділяються: біоетика навколишнього
середовища (екоцентрична), яка вбачає об’єкт свого дослідження не в
людині, а передусім в екосистемі, що має катастрофічне забервлення, яке
загрожує людству, і тому привертає увагу до охорони навколишнього
середовищ, оскільки здоров’я людини є частиною здоров’я усієї біосфери
(Р.Поттер); біоцентрична біоетика, яка бачаить людину центром своєї
уваги, але розглядає її онтологічного та аксологічно рівною з усіма
іншими живими істотами (П.Сінчер); антропоцентрична біоетика розглядає
особистість людини центром етичного зацікавлення, займається проблемами,
які стосуються життя людини, та лише непрямо — проблемами навколишнього
середовища, і яка грунтується на онтологічно обгрунтованому персоналізмі
(Е.Згречча).

Розкривається епістемологія біоетики як науки, її зв’язок з іншими
дисциплінами. Біоетика, на відміну від інших наук, що дають можливість
пояснення феноменів і для яких важливе набування більше знань, наголошує
на моральних принципах цього знання; її об’єктом є моральне судження,
насамперед, тому вона кидає виклик науці й етиці, спонукує їх
замислитися над своєю епістемічною структурою, пропонуючи певне
обмеження наукового знання, що є у напрямку наближення до істини. Це
дозволяє біоетиці взаємодіяти з іншими науками. Біоетика є передусім
системою моральних вимірів дій людини щодо іншої особистості, себе самої
й суспільства. Вона є міждисциплінарна, оскільки як система ґрунтується
на принципах етики, біології, медицини, психології, екології, релігії,
філософії, соціології та інших галузей знання. Водночас її мета і засоби
потребують морально-правового обґрунтування.

Теоретичними засадами біоетики є філософська антропологія, феноменологія
і особливо філософія персоналізму, які наголошують на особливій цінності
людини як істоти духовної, особистості, яка є унікальним створінням та
має власну гідність і цінність. Поряд із цими філософськими напрямами
істотно відображають сутність біоетики вчення Томи Аквінського й
неотомізм, які вважають особистістю і таку людиною , що не виражає
здатності реалізувати свої розумові здібності. Подібної думки
дотримуються представники релігійного екзистенціалізму (Г. Марсель,
К. Ясперс, М. Гайдеггер), стверджуючи, що тіло є феноменом “Я” людини, є
співпринципом і знаком індивідуальної відмінності. Автор дисертації
наголошує на персоналізмі як визначальній теоретико-методологічній
основі біоетики, що співзвучна з християнським вченням про людину,
базується на відповідальності людини за всі живі істоти у світі і за
весь світ загалом.

Дослідники біоетичних проблем (Е. Згречча, Л. Меліна, С. Спінзанті)
опрацювали такі етико-культурні моделі біоетики, як
ліберально-радикальна, прагматично-утилітаристська, соціо-біологічна й
персоналістична. З усіх наявних в енауці концепцій, які випливають із
сучасної ситуації в світі, автор вважає найбільш відповідною і
перспективною модель персоналістичну, що наголошує на найвищій цінності
людської особистості, яку розуміє як цілісне поєднання духа, душі і
тіла.

Е. Згречча, надаючи особистості людини найвищого значення, виділив
чотири найважливіші етичні засади, які стали головними напрямами
біоетики: засада охорони фізичного життя (яке є фундаментальною цінністю
людини); засада цілісності чи терапевтичного принципу (частина організму
жертвується задля добра цілого організму); засада
свободи-відповідальності (свобода немає жодного сенсу без правди і
відповідальності); засада соціальності-субсидіарності (допомагати більше
там, де є більша потреба).

Персоналізмові дещо суперечить сформульований у 80-х рр. ХХ ст. у США
принципіалізм, який будує свою біоетичну теорію на засадах
самостійності, корисливості й справедливості щодо конкретної особи, і
базується на моральному релятивізмі. Автори цієї концепції наголошують
на оцінюванні наслідків щодо надання допомоги пацієнту без апеляції до
етичних засад.

У другому розділі “Правові й медико-соціальні аспекти державного
регулювання охорони здоров’я на засадах біоетики” розглянуто
нормативно-правову базу охорони здоров’я в Україні у порівнянні з
документами міжнародних організацій на предмет її відповідності
принципам біоетики. Хоча нормативно-правові акти України, які стосуються
охорони здоров’я населення, поки що не містять бази з біоетики, все ж
немає підстав стверджувати, що такі акти не відповідають її принципам і
засадам. Законодавство України в галузі охорони здоров’я згідно ст. 9
Основного закону України адаптується до відповідних міжнародних
документів, якщо є згода на це Верховної Ради. Через законодавство
України імплементуються основні документи міжнародних організацій щодо
дотримання біоетичних норм і принципів у практиці охорони здоров’я.
Основою таких нормативних актів є право людини на гідне життя і повага
до людської особистості.

Логічним доповненням до Європейської конвенції з прав людини та
Європейської соціальної хартії є Європейська конвенція “Про захист прав
та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології і
медицини”, яку підписала Україна разом із 22 державами. Це означає, що
законодавчі акти стосовно охорони життя і здоров’я повинні формуватися
згідно з вимогами останньої Конвенції, заснованої на принципах біоетики.
Погляд біоетики на медицину спрямовує увагу на високу цінність служіння
життю, бо це є основою гуманізації суспільства.

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції
України, де одним із головних принципів є забезпечення пріоритету
загальнолюдських цінностей над іншими інтересами (ст. 4). У медичній
практиці дозволене застосування медико-біологічних досліджень з
суспільнокорисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги
успіху над ризиком, заборонене проведення експериментів над хворими,
ув’язненими, військовополоненими (ст. 45). Рекомендація парламентської
Асамблеї Ради Європи №1046/1986 проголошує, що і зародкам та ембріонам
людини властива людська гідність, тому за всіх умов слід ставитися до
них з належною повагою і будь-яке втручання в їх організм, навіть
нежиттєздатних, повинно бути заборонене (експерименти, взяття органів
для трансплантації тощо) (п.10). А забезпечити це мають законодавчі
органи кожної окремої країни. Закон України про охорону здоров’я
дозволяє штучне запліднення та імплантацію ембріона за згодою подружжя
та при збереженні анонімності донора (ст.48), що є морально неможливим з
точки зору біоетики. Законом України про охорону здоров’я дозволений і
аборт (ст.50), що є морально неможливим, бо йдеться про вбивство
ненародженої дитини. Зокрема особливої уваги органів державного
управління заслуговує законодавство щодо трансплантації органів. У
відповідному Законі України існують суттєві етичні обмеження щодо
трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини (№ 1007 –
ХІV / 1999), хоча практика пересадки у медицині України дещо відстає від
інших країн.

Засади біоетики, впровадження яких в біомедичну практику вельми
актуальне, нині застерігають щодо узаконення клонування людини й
евтаназії, що може бути прямою загрозою для гуманного суспільства й
правової держави, якою прагне стати Україна. Підтвердженням забезпечення
засад цінності життя є хоча б скасування смертної кари 23 лютого 2003 р.
народними депутатами України.

У дисертації автор стверджує, що органи державного управління України в
процесі законотворчості досить енергійно й результативно працюють над
втіленням принципів біоетики. Це помітно, зокрема, у посиленій увазі до
біоетики як дослідницької дисципліни. При Кабінеті Міністрів України у
2001 р. створена Комісія з питань біоетики, яку очолює віце-президент
АМН України Ю. І. Кундієв. Діяльність комісії визначають такі основні
завдання: підготовка рекомендацій для проведення біоетичної експертизи в
Україні; розробка пропозицій до законодавчого регулювання в галузі
біоетики; забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з
питань біоетики; інформування населення про досягнення й наявні проблеми
в галузі біоетики тощо. Комісія з питань біоетики може спиратися у своїй
роботі на практику функціонування Української асоціації з біоетики,
Інституту біоетики ім. Ярослава Базилевича, що взяли на себе обов’язок
розповсюдження ідей біоетики в Україні та зарубіжного досвіду
впровадження їх принципів у практику охорони здоров’я, спільно з
державними органами системи охорони здоров’я пропагують створення
комітетів біоетики в усіх закладах охорони здоров’я. Основний принцип в
їх діяльності – це повага до гідності людини як особистості в своїй
інтегральності (тобто духовній, душевній і тілесній єдності), збереження
життя та здоров’я людини з моменту запліднення до природної смерті. При
цьому інтереси людини повинні бути вищими за інтереси науки чи
суспільства.

Лише за останні роки помітно зросла кількість опублікованих статей та
монографій з біоетики, перекладаються праці відомих мислителів заходу,
ідеї яких стають доступними широкому загалу суспільства. В Україні були
проведені: Перший Українсько — британський симпозіум з біоетики ( м.
Київ, 2000 р. ). Міжнародний симпозіум “Біоетика на межі III
тисячоліття”(м.Харків, 2000 р.); Другий міжнародний симпозіум з
біоетики, присвячений пам’яті Р.Поттер( м. Київ, 2002 р.), Міжнародна
науково-практична конференція “Формування особистості студентів як
майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров’я та
інших соціально -орієнтованих у контексті біоетики” (м.Львів, 2003р.),
Третій міжнародний симпозіум з біоетики ”Глобальна біоетика:сучасні
виміри, проблеми, рішення” (м.Київ, 2004).Готується проведення Другого
національного конгресу з біоетики з міжнародною участю в м. Києві
впродовж 29 вересня-2 живтня 2004 р. Утверджується біоетика як навчальна
дисципліна, чому сприяє Центральний методичний кабінет з вищої медичної
освіти Міністерства охорони здоров’яє

Згідно наказу Міністерства охорони здоров’я України від 01.11.2000 р. за
№ 281 “Про затвердження Інструкції лікарських засобів та експертизи
матеріалів клінічних випробувань і типового положення про комісію з
питань етики” в Україні розпочатий процес формування етичних комітетів
на базі установ охорони здоров’я. Інструкція містить основні вимоги до
проведення клінічних випробувань лікарського засобу, які можуть
проводитися на пацієнтах (добровольцях) за повною чи скороченою
програмою, а також наголошує на необхідності створення спеціальних
комісій з питань біоетики для проведення експертизи клінічних
випробувань. Функції цих комісій співпадають з основними завданнями
комітетів з етики, передбаченими міжнародними нормами.

Z

,

Z

„@

„Ao^„@

„@

„^„@

„@

„Ao^„@

„@

„^„@

а, яка має різноманітні причини виникнення, включаючи соціальні,
біологічні та психологічні фактори, і яка характеризується патологічними
фізичними та психічними змінами в організмі людини і формуванням
алкогольної залежності. Подолання алкоголізму потребує зусиль самої
людини, допомоги родини, суспільства й держави. До боротьби із
зловживанням алкоголю залучаються громадські та релігійні організації.
Одна із можливих засад порятунку – підтримка Товариств анонімних
алкоголіків, заохочення їх до активної діяльності. Найважливіше завдання
реабілітації полягає не тільки у відновленні, а й у збереженні особового
та соціального статусу хворого.

На сучасному етапі проблема наркоманії є глобальною, вирішення її в
окремій країні неможливе. Органи державного управління в Україні свідомі
того, що досвід інших країн у боротьбі з наркоманією не завжди
відповідний для специфіки українського суспільства, ментальності,
релігійності, духовності, умов життя, тому боротьба з наркотичною
залежністю в Україні пов’язана насамперед з підняттям морального рівня
українського суспільства. Для досягнення успіхів у ресоціалізації
необхідно: змінити існуючу на сьогодні наркологічну концепцію,
поставивши пріоритетом такої реабілітації саму особистість людини;
перенести акцент лікування залежності з виключно органічної терапії на
психологічну корекцію та реабілітацію; створити в родині мікроклімат
довіри і вирозуміння; організовувати осередки ресоціалізації, котрі б
допомагали у реадаптації осіб до нового суспільного життя, а забезпечити
це мають органи державного управління.

Біоетика твердить, що потрібно ставитись до хворих на СНІД з любов’ю і
співчуттям, хоча СНІД – жахливе антигуманне явище. Профілактика СНІДу –
використання одноразових медичних і перукарських інструментів, дошлюбна
незайманість та подружня вірність.

У третьому розділі “Державне регулювання біомедичних втручань в організм
людини на засадах біоетики” наголошено, що особливої уваги органів
державного управління, зокрема біоетичної експертизи на державному
рівні, вимагає проведення експериментування над людиною, яке задля науки
може бути прямим втручанням в організм та нести загрозу життю і здоров’ю
особистості. Етичні вимоги допустимої участі в експерименті
сформульовані біоетикою: інформований вільний вибір; узгодженість з
природним функціонуванням органів і тканин, з природним динамізмом
розвитку і вдосконаленням людини та її особистості; наявність
доклінічної стадії експериментування, яка повинна включати теоретичну
підготовку, лабораторні дослідження, експерименти на тваринах з метою
зведення до мінімуму ризику на стадії проведення їх на людині. Має бути
впевненість, що досліджуваний препарат не є менше ефективний, ніж вже
відомий засіб. Експеримент має бути перерваним, якщо пацієнт
відмовляється від своєї попередньої згоди на дослід, а також у випадку
непередбачуваного зростання ризику небезпеки здоров’ю пацієнта.
Експериментування має проводитись компетентними спеціалістами під
контролем відповідної клініки та етичних комісій.

У такому ж аспекті розглянута в дисертації проблема трансплантації
органів. Принципи біоетики в трансплантації зводяться до трьох: захист
життя донора і реципієнта, захист ідентичності особистості та
інформована згода. У вирішенні проблем трансплантації органів при
донорстві від живої особи постає необхідність добровільної інформованої
згоди як з боку донора, так і від реципієнта щодо: включення процедур,
передбачення ризиків, можливих терапій і/або застережних засобів після
взяття органу, динаміки призначення дарованого органу. Окрім того,
необхідно уникати будь-яких форм психологічного тиску або виставлення
умов щодо вибору донора на базі моральних, чуттєвих або ще гірше –
економічних критеріїв. При донорстві з мертвої особи, якщо не можна
дізнатись про попередній вибір покійного донора на можливе взяття
органів для трансплантації, має етичну цінність згода його законних
представників. Опанування нових неврологічних знань спричинило певну
зміну власне в концепції смерті. Відбувся перехід від концепції смерті
“як події”, точної і раптової, що співпадає з припиненням биття серця і
самостійного дихання, до концепції смерті як “процесу”, який
відбувається протягом певного проміжку часу, виходячи з безповоротної
дезінтеграції цілісності індивідуального організму, яка співпадає з
повним припиненням активності мозку. Існує смерть людини, яка полягає у
цілісності дезінтеграції особистості, як наслідок відділення життєвого
принципу або духовної душі від тілесності.Трансплантація таких органів
як головний мозок, гонади, гіпофіз мають етичне обмеження на рівні
спричинення зміни ідентичності особи. У визначенні першочерговості
доступу до органів для трансплантації значною мірою потрібно ґрунтовно
дотримуватись імунологічної і клінічної оцінки. Критерії призначення
дарованих органів не мають бути підпорядковані логіці “дискримінації”
або утилітарному принципу. Важливим поступом є затвердження конвенції з
біоетики Радою Європи, в якій підтверджується заборона торгівлі
частинами людського тіла. Експериментування з ембріонами, відбирання
стовбурових клітин для трансплантації, що важко і непоправно шкодить
людському ембріону, перериваючи його розвиток, є дією морально
неможливою. Стосовно ксенотрансплантації, з етичного боку вважається
виправданим використання тварин з експериментальною метою і якщо це
необхідно для порятунку життя людини.

Демографічна ситуація в Україні спонукує і органи державного управління,
і все суспільство замислитись над проблемою цінності та гідності життя
людини. Біоетика привертає увагу, зокрема, до біологічного і
антропологічного статусу ембріона людини, який від моменту запліднення
має всі характеристики людської особистості: керовану особистим геномом
свою власну проект-програму життя, і має людську гідність, що
заслуговує на повагу. Живий людський ембріон є з моменту запліднення
людським суб’єктом з добре визначеною ідентичністю, який починає з цього
моменту свій власний, безперервний, постійний і координований розвиток;
тому має право на власне життя, і кожне втручання, яке не було б на
користь ембріону, розглядається як дія, що порушує таке право. Тому
потрібна чітко аргументована законодавча база стосовно: контрацепції як
зброї у боротьбі проти життя та людини як особистості; стерилізації, що
завдає шкоди фізичній цілісності людської особи та протирічить її
свободі і праву – можливості дотримання прокреативного виміру єднальної
любові; адже людині відповідають природні методи розпізнавання
плідності; аборту як вбивства ненародженої дитини. Критерієм біоетичної
дозволеності репродуктивних технологій людини є подружній акт з
єднальною і розмножувальною функціями разом; запліднення в живому
організмі і допоміжна функція техніки. Певні спроби вплинути на
хромосомну і генетичну спадковість людини шляхом генетичних маніпуляцій,
які не є терапевтичними, а націлені на продукування людських істот,
відібраних щодо статі чи інших наперед визначених якостей, суперечать
особистій гідності людини, її цілісності та ідентичності, тому вони
жодним чином не можуть бути виправдані можливими корисними наслідками
для майбутнього людства. Дисертант наголошує, що внаслідок недостатньої
уваги до проблеми абортів в Україні склаласяя критична демографічна
ситуація, яка загрожує своїми наслідками майбутньому держави, адже
рівень народжуваності не забезпечує простого відтворення населення.
Пропонується зі шкільних років виховувати відповідальність і повагу до
життя, пропагувати засади біоетики.

Особливої уваги потребує в контексті біоетики проблема евтаназії. У
дисертації розглянута сучасна ситуація щодо цієї проблеми у країнах
Європи, де прихильники евтаназії вважають, що вона повинна бути
дозволена законом. В Україні, де право на життя гарантоване кожному
громадянину відповідними статтями Конституції (ст.3, 27, 64), немає
спеціального нормативно-правового акту щодо евтаназії, але це питання
врегульоване “Основами законодавства України про охорону здоров’я”, де
евтаназія категорично забороняється, а при здійсненні кваліфікується як
навмисне вбивство. На сучасному етапі це питання не дискутується, однак
автор дисертації звертає увагу, що правова база в Україні на сьогодні
досить нечітка, і це викликає занепокоєння. Органи державного управління
повинні подбати про відповідне законодавче врегулювання проблеми,
впроваджуючи замість евтаназії паліативну терапію – пом’якшення
страждань невиліковно хворої людини.

висновки

Результати проведеного дослідження процесу розвитку біоетики в Україні
та впливу її засад на державне регулювання системи охорони здоров’я
дозволяють зробити такі висновки та рекомендації:

1. Встановлено, що виникнення біоетики, що сформувалася як нова наука
наприкінці ХХ століття, зумовлене найновішими досягненнями біології і
медицини, новітніми біомедичними технологіями, обмеженим підходом до
хворого, кризою патерналістських стосунків лікар-пацієнт. За
епістемічною структурою біоетика як наука вивчає моральні виміри
поведінки людини в біомедичній галузі та системі охорони
здоров’я. Філософські засади біоетики сягають своїм корінням вчення Томи
Аквінського, виводяться з філософії екзистенціалізму (Г. Марсель),
опрацьовані феноменологією (Е. Гуссерль) та особливо філософською
антропологією (М. Шелер) і персоналізмом.

2. Виділено з усіх наявних в науці концепцій-моделей біоетики –
ліберально-радикальної, прагматично-утилітарної, соціо-біологічної тощо
– персоналістичну модель, яка знаходить моральні критерії біомедичного
втручання у людське життя в самій людині як особистості. Людина
проголошується об’єктивною й недоторканою цінністю, яка має нормативний
зміст, що гарантує право на життя, свободу вибору й відповідальність за
нього. Нове мислення на засадах біоетики вимагає підвищення
відповідальності як лікаря, так і пацієнта за ставлення до організму
людини й збереження її життя як найвищої цінності. Засади
персоналістичної біоетики: засада охорони фізичного життя; засада
цілісності чи терапевтичного принципу; засада свободи-відповідальності;
засада соціальності-субсидіарності – є провідними у виконанні
професійного обов’язку в біомедичній сфері:

3. Продемонстровано, що процес адаптації основних принципів біоетики у
нашому суспільстві поряд із засвоєнням і трансформацією демократичних
цінностей визначається культурними, економічними, історичними, духовними
й національними особливостями. Суспільство, де за результатами
соціологічних опитувань, досить висока довіра до релігії й церкви, зможе
віддати перевагу принципам і правилам біоетики в системі охорони
здоров’я, освіти, в сфері екології й охорони природних багатств. Над
такою перспективою й працюють організації з біоетики – державні й
громадські, а активізувати їх діяльність й наповнити її конкретними
справами – завдання органів державного управління. Предмет “Біоетика”
потребує статусу базової навчальної дисципліни для державних службовців
в сфері охорони здоров’я, що сприятиме запобіганню негативних наслідків
в розвитку медицини.

4. Показано, що в умовах, коли принципово змінюються функції держави,
культивування принципів біоетики як певної системи моральних норм і
правил сприяє спрощенню структур управління, підвищенню відповідальності
його нижчих ланок, формуванню громадянського суспільства.

5. Наголошено, що державне регулювання системи охорони здоров’я на
засадах біоетики має передбачати перегляд низки законодавчих актів щодо
їх відповідності фундаментальним критеріям моральності, якими є розвиток
людини як особистості та пошана її гідності; збереження людського життя
та здоров’я; філософське усвідомлення нових можливостей медичної й
біологічної науки та їх співвідношення з правами людини; пошук шляхів
подальшої гуманізації медицини.

6. Визначено, що удосконалюючи чинну нормативно-правову базу у системі
охорони здоров’я, органам державного управління необхідно сприяти
розробці й прийняттю біоетичних нормативно-правових актів, які б
одночасно з декларуванням біоетичних принципів передбачали механізми
контролю за їх дотриманням, зокрема Етичного кодексу лікаря України,
Етичного кодексу медичної сестри України, Медичного кодексу України, у
яких закріплювались би основи біоетики. Доречно розробити закон про
правові основи біоетики, у якому б визначити принципи біоетики, державну
політику у цій сфері та визначити статус органу, який був би
зобов’язаний вирішувати проблеми біоетики у сфері охорони здоров’я..

7. Доведено, що кожен науковий проект, який передбачає досліди на людях,
кожне клінічне випробування нових ліків чи діагностичних засобів і нових
медичних технологій, потребує біоетичної експертизи. ЇЇ мають
здійснювати комітети з біоетики, які необхідно створити при всіх
наукових закладах, де проводяться дослідження над людьми, у всіх
лікувально-профілактичних установах. Підтримані й заохочувані органами
державного управління та громадськістю, біоетичні комітети, які у своїй
діяльності керуються принципом поваги до життя й гідності людини і
ставлять її інтереси у всіх без винятку випадках вище від інтересів
науки і суспільства, надійно захищають життя людини з моменту
запліднення до природної смерті, здатні подолати нездорові тенденції в
суспільстві, протистояти знахарству і чаклунству, що завдають величезної
шкоди здоров’ю населення. Успішна акцепція міжнародного досвіду в галузі
впровадження в практику суспільного життя й державного управління
принципів біоетики важлива для України з огляду на інтеграцію України у
європейську спільноту. Засвоєння міжнародного досвіду є умовою
формування коеволюційного розвитку політики, етики й науки як
визначального фактора подальшої демократизації суспільства.

8. Продемонстровано важливість і актуальність впровадження принципів
біоетики в суспільну практику у дисертації на прикладі вирішення
проблеми алкоголізму, наркоманії та СНІДу на підставі аналізу досвіду
зарубіжних країн. Увага до цих аномалій, що ґрунтується на повазі до
людини як особистості, може повернути хворого до нормального життя.
Принципи біоетики найкраще сприяють ресоціалізації алкоголіків,
наркозалежних та хворих на СНІД, як про це свідчить багатий досвід
зарубіжних країн, зокрема США, Італії, і ще не цілком розвинута практика
українського суспільства. Така практика потребує опрацювання
відповідного законодавства.

9. Встановлено необхідність забезпечення органами державного управління
в системі охорони здоров’я дотримання чітких норм в сфері трансплантації
органів та експериментування над людиною, укладених на основі вимог і
принципів біоетики, що спрямовані на: захист життя й особистості;
правомірність терапевтичного принципу; вирішення соціальних проблем,
пов’язаних з розвитком медицини, зокрема впровадженням біоетичної
експертизи на державному рівні.

10. Продемонстровано, що негайного втручання органів державної влади
потребує проблема біомедичного втручання в людський організм: новітні
репродуктивні технології, біомедичні маніпуляції, генна інженерія,
контрацепція, стерилізація, аборт, евтаназія, геронтологічні проблеми
тощо. Особливої уваги потребує статус ембріона як особистості, що має
людську гідність.Насамперед, необхідно активізувати увагу суспільства до
зазначених проблем, заохотити допомогу громадськості медичним закладам в
питаннях опіки над життям і здоров’ям людини.

11. Доведено, що демографічна ситуація в Україні вимагає перегляду
державної політики щодо проблем цінності та гідності людського життя, а
ситуація з дитячою вагітністю й абортами – заходів щодо відповідної
освіти в цій галузі, ширшої пропаганди здорового способу життя.
Завданням органів державного управління є турбота про кожне людське
життя: у школах – виховання відповідальності та поваги до життя; у
суспільно-політичному житті – поборювання несправедливих проабортних
законів і створення нових, що визнають гідність людини; заборона
заходів, що руйнують материнство і дитинство. Потрібно на державному
рівні категорично засудити евтаназію та зробити пріоритетною політику
захисту людського життя, що стосується всього українського суспільства,
наголосити на паліативному лікуванні, як цього вимагають принципи
біоетики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Терешкевич Г. Т. Біоетика і християнська етика у підготовці керівних
кадрів системи охорони здоров’я // Актуальні проблеми державного
управління: Збірник наукових праць Української академії державного
управління при Президентові України (Львівський філіал) / За заг. ред.
А. О. Чемериса. – Львів: ЛФ УАДУ, 2000. – Вип. 3. – С. 111 – 117.

2. Терешкевич Г. Т. Історичні корені біоетики // Ефективність державного
управління: Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту
державного управління Української академії державного управління при
Президентові України / За заг. ред. А. О. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ УАДУ,
2002. – Вип. 1/2. – С. 149 – 158.

3. Терешкевич Г. Т. Соціальна політика: проблеми переривання
вагітності // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць
Львівського регіонального інституту державного управління Української
академії державного управління при Президентові України / За заг. ред.
А. О. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. – Вип. 4 – С. 255 – 263.

4. Терешкевич Г. Т. Евтаназія в контексті соціальних проблем сучасного
суспільства // Ефективність державного управління: Збірник наукових
праць Львівського регіонального інституту державного управління
Української академії державного управління при Президентові України / За
заг. ред. А. О. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2004. – Вип. 5 –С. 110 –
116.

Статті в інших виданнях, тези доповідей

5. Терешкевич Г. Т. Місце біоетики і християнської етики у системі
педагогічної освіти // Ступенева педагогічна освіта в умовах класичного
університету: досвід, проблеми, перспективи: Вісник Львівського
університету: Серія педагогічна / За заг. ред. Г. Васяновича. – Львів:
Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2001. – Вип. 15. –
Ч.1. – С. 224 – 229.

6. Терешкевич Г. Т. Доцільність викладання біоетики і християнської
етики у вищих медичних навчальних закладах України // Організація та
управління системою охорони здоров’я, її правове і фінансове
забезпечення на сучасному етапі реформування галузі: Матеріали
науково-практичної конференції (7 – 8 жовтня 1999 р.). – Житомир, 1999.
– С. 90, 91.

7. Терешкевич Г. Т. Питання лекційно-семінарських занять з християнської
етики та біомедичної етики // Семінар у медицині та фармації: Збірник
науково-методичних праць (на матеріалах науково-методичної конференції,
м. Київ, КМАПО ім. П. Л. Шупика, 21 – 22 жовтня 1999 р.) / За заг. ред.
В. М. Гиріна. – К.: КМАПО ім. П. Л. Шупика. – 1999. – С. 36, 37.

8. Терешкевич Г., Кіцера О., Базилевич Я. П. Від медичної етики до
біоетики // VІІІ Конгрес Світової федерації українських лікарських
товариств: Тези доповідей (13 – 17 серпня 2000 р.). – Львів –
Трускавець, 2000. – С. 61.

9. Терешкевич Г. Т., Базилевич Я. П. Християнська етика та біоетика у
формуванні керівних кадрів органів системи охорони здоров’я України,
лікарів, медичних сестер та іншого персоналу лікувально-профілактичних і
фармацевтичних закладів // Сучасні проблеми підготовки фахівців у вищих
навчальних медичних та фармацевтичних закладах України: Матеріали
доповідей науково-методичної конференції (26 – 27 жовтня 2000 р.) / За
заг. ред. В. Г. Ковешнікова. – Луганськ: Луганський державний медичний
університет, 2000. – С. 349 – 351.

10. Терешкевич Г. Т., Оліферчук В. П. Маніпуляція на психічному рівні
людини // II Міжнародний симпозіум з біоетики, присвячений пам’яті
В. Р. Поттера: Тези доповідей (4 – 6 березня 2002 р.). – К., 2002. – С.
194, 195.

11. Терешкевич Г. Т. Гомосексуалізм – етична чи медична проблема? // II
Міжнародний симпозіум з біоетики, присвячений пам’яті В. Р. Поттера:
Тези доповідей (4 – 6 березня 2002 р.). – К., 2002. – С. 195 – 197.

12. Зіменковський Б. С., Держко І. З., Гжегоцький М. Р.,
Терешкевич Г. Т. Антропологічна база біоетики // ІХ конгрес Світової
федерації Українських лікарських товариств присвячений 25-річчю СФУЛТ:
Тези доповідей (19 – 22 серпня 2002 р.). – Луганськ, 2002. – С. 9, 10.

13. Терешкевич Г. Т. Історія становлення біоетики // Формування
особистості студентів як майбутніх фахівців лікарської справи,
працівників охорони здоров’я та інших соціально-орієнтованих установ у
контексті біоетики: Тези доповідей Міжнародної науково-практичної
конференції (6 – 7 березня 2003 р.). – Львів: ЛДМУ ім. Данила
Галицького, ЛРІДУ УАДУ, інститут біоетики ім. Ярослава Базилевича, 2003.
– С.3.

14. Держко І. З., Терешкевич Г. Т. Аборт – війна проти життя, проти
людини, проти Бога // Формування особистості студентів як майбутніх
фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров’я та інших
соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики: Тези доповідей
Міжнародної науково-практичної конференції (6 – 7 березня 2003 р.). –
Львів: ЛДМУ ім. Данила Галицького, ЛРІДУ УАДУ, Інститут біоетики ім.
Ярослава Базилевича, 2003. – С. 63, 64.

15. Зіменковський Б. С., Луцик О. Д., Терешкевич Г. Т. Біоетична
недозволенність продукування або вживання живих людських ембріонів для
приготування стовбурових клітин // Формування особистості студентів як
майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров’я та
інших соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики: Тези
доповідей Міжнародної науково-практичної конференції (6 – 7 березня 2003
р.). – Львів: ЛДМУ ім. Данила Галицького, ЛРІДУ УАДУ, Інститут біоетики
ім. Ярослава Базилевича, 2003. – С. 75, 76.

16. Зіменковський Б. С., Слабий М. В., Терешкевич Г. Т. Функції і
характеристики етичних комітетів // Формування особистості студентів як
майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров’я та
інших соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики: Тези
доповідей Міжнародної науково-практичної конференції (6 – 7 березня
2003 р.). – Львів: ЛДМУ ім. Данила Галицького, ЛРІДУ УАДУ, Інститут
біоетики ім. Ярослава Базилевича, 2003. – С. 78, 79.

17. Мартинюк М. М., Терешкевич Г. Т. Роль “Інституту біоетики ім.
Ярослава Базилевича” в розв’язанні кризи моральних вартостей
студентської молоді // Формування особистості студентів як майбутніх
фахівців лікарської справи, працівників охорони здоров’я та інших
соціально-орієнтованих установ у контексті біоетики: Тези доповідей
Міжнародної науково-практичної конференції (6 – 7 березня 2003 р.). –
Львів: ЛДМУ ім. Данила Галицького, ЛРІДУ УАДУ, Інститут біоетики ім.
Ярослава Базилевича, 2003. – С. 111.

18. Чемерис А. О., Калинюк Т. Г., Слабий М. В., Держко І. З.,
Терешкевич Г. Т. Місце біоетики і християнської етики у вихованні
студентів // Антологія біоетики / За ред. Ю. І. Кундієва. – Львів: БаК,
2003. – С. 506 – 510.

19. Зіменковський Б. С., Держко І. З., Терешкевич Г. Т. Біоетика і генна
інженерія // Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми, рішення:
Матеріали III Міжнародного симпозіуму з біоетики (7 – 8 квітня
2004 р.). – К: Сфера, 2004. – С. 82, 83.

20. Луцик О. Д., Слабий М. В., Терешкевич Г. Т. Наука для людини чи
людина для науки? // Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми,
рішення: Матеріали III Міжнародного симпозіуму з біоетики. – К.: Сфера,
2004. – С. 113, 114.

АНОТАЦІЯ

Терешкевич Г. Т. Розвиток біоетики в Україні (державно-управлінський
аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного
управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління.
Львівський регіональний Інститут державного управління Національної
академії державного управління при Президентові України. – Львів, 2004.

Досліджено процес розвитку нової науки – біоетики, що виникла як реакція
на нівелювання цінності людського життя в результаті поглиблення загрози
екологічної катастрофи, впливу нових технологій біології та медицини,
обмеженого підходу до хворого, кризи патерналістських стосунків
“лікар-пацієнт”.

Розглянуто правові й медико-соціальні аспекти державного регулювання
системи охорони здоров’я в Україні на засадах біоетики, ґрунтовані на
трактуванні життя людини як найвищої фундаментальної і недоторканої
цінності. Прослідковано вплив біоетики на діяльність органів державного
управління охороною здоров’я, зокрема стосовно запобігання
розповсюдженню алкоголізму, ВІЛ-інфекції, наркоманії та забезпечення
ресоціалізації залежних осіб. Продемонстровано ефективність врахування
принципів біоетики в галузі експериментування над людиною,
трансплантації органів, в питаннях демографії, захисту прав людського
ембріону, а також замість пропагованої на Заході евтаназії запропоновано
паліативне лікування.

Обґрунтовано необхідність створення комітетів з біоетики при медичних
закладах, актуалізацію вивчення біоетики; розроблено робочу навчальну
програму й методику викладання біоетики, можливість впровадження
принципів біоетики в діяльність органів державного управління в межах їх
компетенції.

Ключові слова: принципи біоетики, державне регулювання системи охорони
здоров’я, біомедичне втручання в організм людини, державний контроль.

АННОТАЦИЯ

Терешкевич Г.Т. Развитие биоэтики в Украине
(государственно-управленческий аспект). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного
управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного
управления. Львовский региональной институт государственного управления
Национальной академии государственного управления при Президенте
Украины. – Львов, 2004.

Исследуется процесс развития новой отрасли науки – биоэтики, возникшей
как реакция на нивелирование ценности человеческой жизни в результате
углубления биологической катастрофы, возникновения новейших
биотехнологий, ограниченного подхода к больному, кризиса взаимоотношений
врач-пациент. Биоэтика решает эти проблемы через этическое ограничение
чрезмерного развития биомедицины и проникающего влияния биомедицинских
технологий на жизнь человека; сосредоточение внимания не на больном
органе или организме, а на всем больном, рассматривая его как личность;
решение кризисной проблемы патерналистского взаимоотношения врач-пациент
на основании возобновления принципа автономии пациента и через влияние
этой проблемы на общественную мысль.

Детально проанализированы исторические корни биоэтики, ее связь с
другими отраслями социального и гуманитарного знания, в частности с
биологией, медициной, социологией, философией, христианской этикой,
деонтологией в медицине, а также ее правовые аспекты. Рассмотрены
сложившиеся в мировой практике этико-культурные модели биоэтики, среди
них выделяется персоналистическая модель, позволяющая акцентировать
ценность человека как уникальной, неприкосновенной личности.
Методологической основой такой модели является философская антропология
и персонализм.

Анализируются правовые и медико-социальные аспекты государственного
регулирования системы здравоохранения в Украине на принципах биоэтики,
основанных на трактовке жизни человека как наивысшей ценности.
Прослежено влияние биоэтики на деятельность органов государственного
управления системой здравоохранения, в частности касательно профилактики
распространения алкоголизма, наркомании, ВИЧ-инфекции и обеспечения
ресоциализации зависимых граждан, путем усвоения опита США и европейских
стран.

Продемонстрирована необходимость учета принципов биоэтики в вопросах
экспериментирования над человеком, трансплантации органов, демографии,
охраны прав человеческого эмбриона. Вместо рекламируемой в странах
Запада эвтаназии предложено практиковать паллиативное лечение.

Обоснована необходимость создания комитетов по биоэтике при медицинских
учреждениях, актуализация изучения биоэтики, в частности предложено
введение нормативного курса биоэтики во всех учебных заведениях
медицинского профиля. На основе многолетней практики преподавания курса
биоэтики в Львовском национальном медицинском университете им. Данила
Галицкого и других вузах разработаны рабочая программа и методика
преподавания биоэтики, одобренные Министерством Здравоохранения Украины.

Ключевые слова: принципы биоэтики, государственное регулирование системы
здравоохранения, биомедицинское вмешательство в организм человека,
государственное управление.

SUMMARY

Tereshkevych H.T. Development of bioethics in Ukraine (a
state-management aspect). – Manuscript.

Thesis for obtaining the Degree of Candidate in Science in Public
Administration. Speciality 25.00.02 – Mechanisms of Public
Administration. Lviv Regional Institute of Public Administration of
National Academy of Public Administration under President of Ukraine. –
Lviv, 2004.

Thesis researches a process of development of new science – bioethics
which arose as a reaction on human life negligence as result of
deepening of ecological catastrophe danger, new technologie’s influence
on biology and medicine, limited approach to sick people, crisis of
paternalistic relations “doctor — patient”.

There are considered legal and medic-social aspects of state regulation
of health care system in Ukraine on the base of bioethics, interpreting
of the human life as the highest fundamental and virgin value. There is
investigated bioethics influence on activities of state administration
of health care system, particularly in concern to prevent widening of
alcoholism, AIDS-problems, drug-taking and to provide resocialization of
dependent persons. This thesis demonstrated effectiveness of bioethics
principles in a field of experiments over the human being, body
transplantation, demography. A palliative treatment is also offered
instead of euthanasia propagated in the West.

A necessity of creating bioethics Committees in medical establishments,
actualization of bioethics study is explained on very good basis and
also presented working educational program and methodology for
bioethics teaching and their are elaboration.

Key words: principles of bioethics, state regulation of system health
care, biomedical interference to human organism, teaching of bioethics,
state management.

PAGE 21

Похожие записи