ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Медалієва Оксана Захарівна

УДК 94 (477) „18/19″

Роль університетських історичних наукових товариств україни в
українському національному відродженні (остання третина ХІХ ст. – 1917
р.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧЕРКАСИ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії Черкаського національного
університету ім. Б. Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

ПЕРЕХРЕСТ Олександр Григорович,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького,

завідувач кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

ХМАРСЬКИЙ Вадим Михайлович,

Одеський національний університет

імені Іллі Мечнікова, завідувач кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

МОЙСІЄНКО Василь Миколайович,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри права

Провідна установа: Інститут української археографії та
джерелознавства

ім. М. С. Грушевського НАН України

Захист відбудеться “ 13 ” травня о 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному
університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси,
бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського
національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м.
Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий “ ” квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Корновенко С. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Демократичні зміни у сучасному українському
суспільстві, що відбулись й відбуваються в Україні призводять до
переосмислення окремих проблем історичної науки. Нині Україна переживає
новий період національного піднесення, складовою якого є посилення
інтересу науковців і громадськості до вітчизняної історії та
національної культури. Чітко окреслилась тенденція поглиблення інтересу
до історії окремих регіонів, міст, конкретних пам’яток, а також до
маловідомих діячів української науки, культури, громадського й
просвітницького руху. У цьому контексті актуальною є і проблема вивчення
історії української інтелігенції, зокрема її ролі у відродженні
української національної культури та впливу на розвиток самосвідомості
українського народу у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У цей
період українська інтелігенція, в тому числі й професорсько-викладацький
склад українських університетів, застосовувала різні форми і методи для
організації українознавчих досліджень та популяризації української
культури.

Важливу роль у цьому відіграли створені в останній третині ХІХ ст. на
території Наддніпрянської України офіційні історичні наукові товариства
(далі — ІНТ): Історичне товариство Нестора-літописця при університеті
св. Володимира (далі — ІТНЛ), Історико-філологічне товариство при
Харківському університеті (далі — ХІФТ), Історико-філологічне товариство
при Новоросійському університеті (далі — ІФТНУ) та Історико-філологічне
товариство при Історико-філологічному інституті князя О. Безбородька у
Ніжині (далі — ІФТНІ).

Висвітлення діяльності ІНТ в останній третині ХІХ ст. – 1917 р. важливе
з огляду на дослідження витоків вітчизняної історичної науки, з’ясування
їх внеску в національно-духовний розвиток українського народу та у
формування національної самосвідомості. Актуальність порушеної нами
проблеми пояснюється й потребою об’єктивного відтворення особливостей
розвитку історичної науки в ІНТ, переосмислення їх ролі та значення як
наукових центрів Наддніпрянської України в останній третині XIX – на
початку XX ст. Актуальність теми дисертації зумовлена також недостатнім
висвітленням цієї проблеми в українській історіографії, відсутністю
цілісного ґрунтовного й об’єктивного дослідження, присвяченого саме
діяльності системи ІНТ України та з’ясуванні їх ролі в період
українського національного відродження. У сучасних умовах формування
національної самосвідомості та активізації інтересу до історичної
спадщини українського народу, автентичне відтворення перебігу
громадсько-просвітницьких заходів, проведених ІНТ, матиме не лише
наукове, а й дидактичне та виховне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано згідно наукової проблематики кафедри новітньої історії
Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, вона
органічно пов’язана з темою наукового пошуку Науково-дослідницького
інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана
Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та
громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер
державної реєстрації 0102U006796).

Об’єктом дослідження є офіційні історичні наукові товариства
Наддніпрянської України

Предмет дослідження – роль ІНТ в українському національному відродженні
останньої третини ХІХ ст. – 1917 р.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період останньої третини ХІХ ст.
– 1917 р. Вибір верхньої межі пов’язаний із появою в Наддніпрянщині
першого історичного наукового Товариства, діяльність якого розпочалася
на базі університету святого Володимира у Києві з 9 березня 1874 р.
Нижня межа (лютий 1917 р.) обумовлена революційними подіями, докорінними
змінами всієї системи освіти та науки, в результаті яких громадські
організації діяли в абсолютно нових умовах, що потребують окремого
вивчення.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються
території України у складі Російської імперії, що, згідно з тогочасним
адміністративно-територіальним поділом, визначалася кордонами
Волинської, Київської, Подільської, Чернігівської, Харківської,
Полтавської, Катеринославської, Херсонської та Новоросійської губерній.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого комплексу
джерел, здобутків історіографії з’ясувати роль ІНТ у
національно-духовному відродженні українського народу останньої третини
ХІХ – початку ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

– з’ясувати стан наукового вивчення теми, рівень і повноту забезпечення
джерельної бази;

– дослідити обставини виникнення ІНТ;

– розкрити нормативно-правові основи функціонування ІНТ;

– висвітлити внутрішню структуру та персональний склад ІНТ;

– вивчити напрями, форми та методи наукової роботи ІНТ;

– проаналізувати просвітницько-громадську та видавничу діяльність ІНТ;

– виявити міжнародні зв’язки ІНТ.

Наукова новизна і теоретичне значення дисертації полягають у наступному:

– уперше на дисертаційному рівні комплексно досліджено роль ІНТ в
українському національному відродженні останньої третини ХІХ ст. –
1917 р.;

– на основі аналізу відомих та введення у науковий обіг значного
масиву нових документів та матеріалів істотно доповнено знання про
систему функціонування ІНТ в останній третині ХІХ ст. – 1917 р.;

– переглянуто усталені радянською історіографією стереотипи стосовно
наукової проблематики ІНТ у період, що досліджується;

– з’ясовано напрями та види наукової співпраці між ІНТ і Науковим
товариством ім. Т. Шевченка (далі НТШ);

– неупереджене вивчення широкого кола джерел та літератури дозволило
зробити висновок про те, що роль ІНТ в українському національному
відродженні протягом останньої третини ХІХ ст. – 1917 р. визначалась
перш за все проведеною ними різноплановою роботою.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що фактологічний
матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення розширюють
знання про функціонування українських громадських наукових організацій.
Матеріали роботи можуть бути використані в лекційних курсах з історії
України, історії української культури, регіоналістики. Концептуальні
положення дисертації слугуватимуть ґрунтом для створення наукових студій
з історії українського національного відродження, української еліти,
української суспільної та наукової думки, українсько-російських
культурних взаємозв’язків.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи
обговорювались на засіданнях кафедри новітньої історії Черкаського
національного університету ім. Б. Хмельницького, Ради Наукового
товариства істориків-аграрників. Загальна концепція дослідження знайшла
своє відображення у доповідях і повідомленнях на українсько-німецькому
семінарі „Європейська регіональна історіографія у ХХ ст.” (Київ, 2003),
на Міжнародній науковій конференції „Історія релігій в Україні” (Львів,
2004), Міжнародних науково-практичних конференціях „Тарас Шевченко у
контексті національної та світової культури” (Кам’янець-Подільський,
2004) й „Знаки питання в історії України: українська історія у
східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004), Всеукраїнських наукових
конференціях „Селянство Півдня України: історія і сучасність” (Миколаїв,
2003), „Національна ідентичність у контексті політичного процесу:
історія і сучасність” (Черкаси, 2004), „Україна і Росія: досвід
історичних зв’язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 2004),
„Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХХ – ХХІ ст.”
(Вінниця, 2004), Перших Богданівських (Черкаси, 2003) та Всеукраїнських
Максимовичівських читаннях (Черкаси, 2004), на Міжрегіональній науковій
конференції „ХХІ краєзнавча конференція молодих вчених” (Харків, 2003),
на електронних Міжнародних науково-практичних конференціях „Наука і
освіта” та „Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2004).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 12 наукових статей,
6 із яких – у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.
Загальний обсяг публікацій становить 3, 9 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями,
проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі
вступу, чотирьох розділів, що містять 12 підрозділів, висновків, списку
використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації становить 253 с.,
список джерел та літератури нараховує 660 найменувань (63 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів
дисертаційної роботи, визначено її основні завдання, хронологічні та
територіальні межі, сформульовано мету, об’єкт, предмет, окреслено
практичну значимість і апробацію одержаних результатів.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та
теоретико-методологічні засади дослідження”, який складається з трьох
взаємопов’язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки
проблеми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У першому підрозділі першого розділу „Історіографія проблеми” з’ясовано
стан наукового вивчення проблеми. Історіографію з обраної теми умовно
поділено на: 1) дорадянську (70-ті рр. ХІХ ст. – 20-ті рр. ХХ ст.); 2)
радянську (20 – початок 90-х рр. ХХ ст.); 3) сучасну (початок 90-х рр.
ХХ ст. – початок ХХІ ст.).

Дорадянська історіографія історії університетських ІНТ відзначається
фактологічним, описовим, а не дослідницьким характером. Першими
узагальненими роботами були так звані ювілейні матеріали ІНТ та їх
структурних підрозділів . Автори намагались висвітлити діяльність
відповідного Товариства чи структурного підрозділу за певні роки. У цих
виданнях, як правило, представлено короткий нарис наукової та
громадської діяльності ІНТ, повні списки їх дійсних й почесних членів, а
також членів-кореспондентів, перераховано посадові особи, додатково
надруковано списки тем рефератів, прочитаних на засіданнях товариств.
Водночас названі матеріали мають і суттєві недоліки, зокрема, йдеться
про тенденційність викладу матеріалу та брак критичного аналізу. Основну
увагу було акцентовано на успіхах ІНТ. Однак замовчувалися невдалі
результати їх діяльності, внаслідок чого автори публікацій певною мірою
спотворювали істинний характер подій у житті товариств на користь
головної ідеї – показати важливе значення ювіляра в науковому житті
Російської імперії і, зокрема, України.

Цінний матеріал з історії ІНТ містять дорадянські ювілейні видання
російських університетів . В цілому ж, з об’єктивних причин, діяльність
університетських історичних наукових товариств на першому етапі
історіографічної розробки проблеми не стала предметом спеціального
дослідження.

У радянському періоді розвитку вітчизняної історичної науки умовно можна
виділити такі етапи: 1) 20-ті роки; 2) 30-ті – початок 50-х років; 3)
середина 50-х – початок 60-х років; 4) друга половина 60-х – початок
80-х років; 5) друга половина 80-х – початок 90-х років.

У 20-ті роки ХХ ст. відбувся розподіл українського історичного наукового
простору на радянський та діаспорський. Звернувшись до вивчення наукової
спадщини ІНТ, зокрема ХІФТ, радянські (В. Барвінський, П. Петров ) та
діаспорські (Д. Дорошенко) дослідники прийшли до висновку про їх
важливий внесок у розробку джерельної бази історії України. У цих
роботах більш об’єктивніше, порівняно з дорадянською історіографією,
оцінювалася діяльність українських ІНТ. В той же час названі дослідження
носили побіжний або фрагментарний характер.

У 1930-х – на початку 1950-х рр. радянська історична наука зазнала
докорінних змін. Зі згортанням НЕПу, формуванням
адміністративно-командних методів управління економікою, культу особи Й.
Сталіна у суспільно-політичному житті СРСР та УСРР (пізніше УРСР)
історична наука потрапила під цілковитий контроль сталінської ідеології.
У цей період науковій, просвітницько-громадській та видавничій
діяльності ІНТ бракує предметної уваги з боку радянської історіографії,
яка зверталася до них лише у разі вивчення університетської тематики .
Дослідники перш за все зосереджували увагу на соціально-економічних
передумовах виникнення ІНТ, класовому аналізі університетських реформ
1863 та 1884 років.

У середині 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. під впливом
широкомасштабної десталінізації суспільства намітилися деякі зрушення у
вивченні обраної нами для дослідження теми. Елементи демократизації
громадського життя, відродження краєзнавчого руху викликали появу низки
публікацій про наукові здобутки ІНТ. Лейтмотивом видань цього
хронологічного відрізку було прагнення презентувати корисну діяльність
ІНТ. Хоча при цьому використовувалися певні штампи в оцінюванні їх
внеску у розвиток історичної науки кінця ХІХ – початку ХХ ст. 

Історіографія другої половини 60-х – першої половини 80-х років ХХ ст.
несла на собі відбиток поступового згортання демократичних процесів у
суспільстві, повернення до „неосталінізму” брежнєвського ґатунку.
Домінуючою стала тематика внеску ІНТ та їх членів у класову й
революційну боротьбу селян і робітників. В той же час, суттєвий внесок у
досліджувану проблему зробили В. Фрадкін, В. Сарбей, О. Степанський.
В. Фрадкін дослідив етнографічний спадок ХІФТ, особливості його
фольклорно-просвітницької діяльності . Не заперечуючи висновків наукових
пошуків дослідника, вважаємо за доцільне кваліфікувати
фольклорно-етнографічну діяльність ХІФТ лише як один із напрямів
наукових пошуків його членів. У наступних працях  учений цілком
справедливо звернув увагу на те, що серед активних членів ХІФТ були не
лише чоловіки, але і жінки: О. Єфименко, М. Салтикова, О. Радакова,
О. Калмикова та інші. Досить слушним на нашу думку, є висновок
В. Фрадкіна про те, що члени ХІФТ, проводячи в складних умовах
Російської імперії наукову та просвітницько-пропагандистську роботу,
виявляли громадянську мужність. В. Сарбей наголошував на важливому
значенні творчого доробку ХІФТ, відзначаючи праці найбільш відомих
членів Товариства: П. Єфименка, О. Єфименко, М. Плохинського,
Д. Яворницького, М. Дринова та Д. Багалія. Можливість вивчати історію
Слобідської України членами ХІФТ В. Сарбей справедливо пов’язував із
розширенням історико-документальної бази Товариства – створенням
Історичного архіву. Серед публікацій радянського періоду на особливу
дослідницьку увагу заслуговують роботи О. Степанського, який системно й
комплексно підійшов до вивчення історії ІНТ у Російській імперії. Студії
ученого презентують відомості майже про всі історичні товариства
Російської імперії: названо роки заснування та ліквідації, склад дійсних
і почесних членів, подано короткий аналіз їх статутних документів,
визначено основні напрями наукової та просвітницько-громадської
діяльності. О. Степанський перший у радянській історичній науці створив
класифікацію історичних товариств, поклавши в її основу предмет
дослідження, напрями дослідження, завдання та види діяльності таких
громадських організацій.

Зміна суспільно-політичних орієнтирів, започаткована перебудовою,
позначилася і на розвитку історіографії обраної теми дослідження. У
другій половині 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. історики, оперуючи
розсекреченими матеріалами, раніше невідомою літературою, переосмислили
зроблене, доповнили знання з наукової, просвітницько-громадської та
видавничої діяльності ІНТ. Характерною ознакою є поступовий відхід від
усталених радянською історичною наукою методологічних принципів,
стереотипів. М. Колесник у своїй кандидатській дисертації та
публікаціях з історії ІТНЛ висвітлив передумови створення та діяльність
Товариства, проаналізував статути, склад, напрями та форми його наукової
й громадської роботи. Дослідник вважав провідним напрямом у дослідженнях
членів ІТНЛ вітчизняну історію, до складових якої зараховував історію
України та Росії.

Якісно новий етап у вивченні обраної нами проблематики розпочався із
проголошенням Україною державної незалежності. 1990-ті роки
характеризуються подоланням догматичних штампів у висвітленні
історичного процесу, залученням до наукового обігу більш повного кола
історичних джерел, поверненням в історію імен багатьох громадських
діячів та вчених. У ці роки доба українського національного відродження
набуває комплексного вивчення. Поряд із дослідженнями, що стосуються
загальних питань розвитку історичної науки України в останній третині
ХІХ – на початку ХХ ст., з’являються і спеціальні студії, присвячені
історії власне університетських ІНТ України. Про активізацію інтересу до
проблематики ІНТ свідчать і наукові конференції, що відбулись у другій
половині 90-х рр. ХХ ст. Було проголошено низку доповідей, де
окреслювались актуальні проблеми дослідження українських ІНТ.

На початку ХХІ ст. в українській історіографії з’явились наукові праці,
які суттєво доповнили знання істориків про наукову та просвітницьку
діяльність ІНТ. До таких студій слід зарахувати роботи В. Хмарського,
А. Катренка, В. Мойсієнка, М. Колесника, В. Назаренка, Л. Круглової,
Л. Губицького, інших дослідників.

Окремі аспекти наукового дослідження історії загальноросійських ІНТ
висвітлено в роботах іноземних дослідників, зокрема російських: Е.
Есенгараєва, О. Вовіної, О. Камардіної. Проте питання ролі
університетських історичних наукових товариств України в українському
національному відродженні (останньої третини ХІХ ст. – 1917 р.) в
іноземній історіографії залишаються малодослідженими.

Отже, аналіз історіографічної спадщини проблеми дозволяє твердити, що
діяльність університетських історичних наукових товариств України
достатнього висвітлення в історичній літературі не знайшла, чим і
обумовлений вибір дисертанткою теми дослідження.

У підрозділі 1. 2 „Джерельна база” проаналізовано джерельну базу
дослідження, що постає достатньо репрезентативною. У відповідності із
загальноприйнятим поділом джерел, вони умовно диференціюються на
неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового пошуку
автором опрацьовано матеріали, які зберігаються в архівосховищах та
наукових інститутах України: Центральному державному історичному архіві
України м. Києва (ЦДІАУК), Центральному державному історичному архіві
України м. Львова (ЦДІАУЛ), Інституті рукописів Національної бібліотеки
України ім. В. Вернадського (ІРНБУВ), а також державних архівах
Дніпропетровської (ДАДО), Київської (ДАКО), Одеської (ДАОО), Полтавської
(ДАПО) областей, філії Чернігівського обласного державного архіву у
м. Ніжині (ФЧОДАН). Архівні матеріали характеризуються розпорошеністю та
фрагментарністю: поточна документація, особові архіви членів ІНТ,
прибутково-витратні записи, листи від кореспондентів та установ.

З матеріалів ЦДІАУК були залучені документи таких фондів: ф. 222
(„Колекція документів Київського історичного товариства
Нестора-літописця”), ф. 264 („Особовий фонд Ю. А. Кулаковського”), ф.
335 („Канцелярія тимчасового генерал-губернатора м. Одеса”), ф. 442
(„Канцелярія Київського, Подільського й Волинського
генерал-губернатора”), ф. 707 („Управління Київського учбового округу”),
ф. 858 („Особовий фонд М. М. Паше-Озерського”), ф. 1439 („Чернігівське
жандармське губернське управління”), ф. 2017 („Харківське
історико-філологічне товариство”), ф. 2052 („Особовий фонд
М. Ф. Сумцова”). У ЦДІАУЛ вивчалися матеріали ф. 309 („Наукове
товариство імені Т. Шевченка”); в ІРНБУВ – ф. V („Особовий фонд
Е. Р. Штерна”), ф. 59 („Особовий фонд М. М. Ясинського”), ф. VIII
(„Київський університет св. Володимира”), ф. ХХІІІ („Особовий фонд
М. М. Бережкова”), ф. 46 („Особовий фонд В. С. Іконнікова”) та ф. 83
(„Особовий фонд І. М. Каманіна”).

У регіональних архівах було опрацьовано такі матеріали: ДАДО – ф. 11
(„Канцелярія Катеринославського губернатора м. Катеринослав”); ДАКО – ф.
1 („Київське губернське управління”), ф. 2 („Канцелярія Київського
губернатора”), ф. 10 („Київський губернський у справах про товариства
відділ”); ДАОО – ф. 45 („Новоросійський університет”); ДАПО – ф. 222
(„Лубенський музей Катерини Миколаївни Скаржинської”); ФЧОДАН – ф. 1334
(„Фонд документальних матеріалів Ніжинського Історико-філологічного
товариства при Інституті князя Безбородька в м. Ніжині”), ф.1105
(„Історико-філологічний інститут князя О. Безбородька”).

Загалом автором опрацьовано 24 фонди державних архівів України. Частина
архівних документів за темою дослідження вводиться до наукового обігу
вперше.

За типологічним критерієм, залучену джерельну базу пропонується поділити
на наступні групи.

Першу групу складають офіційно-нормативні документи, які висвітлюють
процес створення ІНТ, звітні документи голів цих наукових об’єднань на
ім’я губернаторів, попечителів навчальних округ, а також листування
центральної й місцевої влад із головами ІНТ, які містяться у фондах ДАКО
(ф. 1, ф. 2), ФЧОДАН (ф. 1105), ЦДІАУК (ф. 442, ф. 335, ф. 707, ф. 1439,
ф. 2017) та ІРНБУВ (ф. VIII).

Другу групу джерел складають статути ІНТ та їх структурних одиниць, які
зберігаються у відповідних справах ЦДІАУК (ф. 858, ф. 2017), ФЧОДАН (ф.
1105) та ДАОО (ф. 45).

Найбільша кількість інформації міститься у матеріалах третьої групи – у
протокольних матеріалах і звітній документації ІНТ та їх структурних
підрозділів: Педагогічних відділів, архівів, комітетів, музеїв,
бібліотек, що була виявлена у фондах ІРНБУВ (ф. 83), ЦДІАУК (ф. 2017),
ФЧОДАН (ф. 1334) та ДАОО (ф. 45). Їхнє вивчення дозволяє з’ясувати та
визначити як загальні, так і специфічні тенденції в роботі ІНТ
окресленого хронологічного періоду. Суттєвим доповненням до них є списки
членів правління ІНТ та списки дійсних, почесних і
членів-кореспондентів, залучені з ЦДІАУК (ф. 222) та ДАКО (ф. 10).

Четверту групу складають матеріали, що фіксують факти організації та
участі ІНТ у науково-просвітницьких заходах: археологічних з’їздах,
публічних читаннях, наукових експедиціях тощо. У цьому аспекті важливими
є архівні матеріали ДАДО (ф. 11), ДАКО (ф. 2), ІРНБУВ (ф. V, ф. ХХІІІ),
ЦДІАУК (ф. 222, ф. 264, ф. 707, ф. 2017), ФЧОДАН (ф. 1334) та ДАОО (ф.
45). Для вивчення наукових інтересів та творчих зв’язків членів ІНТ
залучено документи закордонних наукових товариств, із якими товариства
Наддніпрянської України підтримували наукові зв’язки, зокрема
використано матеріали фонду Наукового товариства ім. Т. Шевченка у
ЦДІАУЛ (ф. 309).

П’ята група – чернетки наукових робіт найбільш активних членів ІНТ.
Окремі з них зберігаються в ІРНБУВ (ф. 59, ф. ХХІІІ).

До опублікованих джерел належать: 1) законодавчі акти, які
регламентували функціонування ІНТ (статути); 2) матеріали офіційного
діловодства, передусім звітна документація ІНТ (щорічні звіти, протоколи
засідань, списки членів); 3) наукові розвідки, статті та епістолярії
членів ІНТ. Джерела даного типу надруковані у виданнях ІНТ („Чтения в
Историческом обществе Нестора-летописца” (далі – ЧИОНЛ), „Сборник
Харьковского историко-филологического общества” (далі – СХИФО), „Вестник
Харьковского историко-филологического общества” (далі –ВХИФО ),
„Летопись Историко-филологического общества при Новороссийском
университете”(далі – ЛИФОНУ), „Сборник Нежинского
историко-филологического общества” (далі – СНИФО) та „Труды
Педагогического отдела Харьковского историко-филологического общества”
(далі – ТПОХИФО)), наукових збірниках українських університетів
(„Университетские записки”, „Записки Харьковского университета”,
„Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине”)
та періодичній пресі того часу.

Сукупність усіх використаних у дисертації джерел дозволяє виокремити й
проаналізувати еволюцію наукової, просвітницько-громадської та
видавничої діяльності ІНТ досліджуваного періоду, і, на думку автора, є
достатньою для вирішення поставлених у цьому дослідженні завдань.

У підрозділі 1. 3 „Теоретико-методологічні засади дослідження”
визначено, що методологічну основу дисертації становить сукупність
загальнонаукових принципів і методів пізнання, спрямованих на
об’єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів, явищ: принципи
науковості, історизму, об’єктивності, системності, розвитку, плюралізму;
методи комплексного підходу, порівняльно-історичний, синхронний,
проблемно-хронологічний та біографічний.

Другий розділ „Організаційні засади діяльності історичних наукових
товариств” структурно поділяється на два взаємопов’язані підрозділи,
присвячені питанням нормативно-правового функціонування ІНТ, висвітленню
їх організаційної структури та особового складу.

У першому підрозділі „Нормативно-правові основи функціонування
історичних наукових товариств” відображено особливості політики
царського уряду Російської імперії щодо розвитку історичної науки в
останній третині ХІХ ст. – 1917 р., вивчено умови та чинники, що
призвели до появи ІНТ.

За різними підрахунками, на території Російської імперії протягом 1759 –
1917 рр. існувало від 71 до 113 історичних товариств. З них на території
України, яка входила до складу Російської імперії в останній третині ХІХ
– на початку ХХ ст., наукову та просвітницьку діяльність проводило 13
товариств, у тому числі 3 університетські. До останніх українська
історіографія традиційно зараховує ІТНЛ, ХІФТ, ІФТНУ. На нашу думку,
доцільним є до такої групи залучити й ІФТНІ. На користь цього свідчать
декілька факторів: а) подібність організаційної структури та складу
товариств; б) проведення аналогічної наукової, просвітницько-громадської
та видавничої діяльності; в) високий рівень наукових праць членів ІФТНІ,
який відповідав якості „університетських” історичних товариств.

Історичні наукові товариства – продукт свого часу, своєї епохи, їх поява
була закономірною у процесі розвитку вітчизняної історичної науки за
економічних, соціальних і культурних умов, які мали місце в Російській
імперії в окреслений період. Діяльність ІНТ відбувалась відповідно до
державної програми розвитку історичної науки в Російської імперії другої
половини ХІХ – на початку ХХ ст. У роботі таких товариств органічно
поєднувався помірний контроль і фінансова допомога уряду з добровільною
діяльністю частини місцевої інтелігенції. ІНТ мали статус державних
закладів, залежних від центральних установ і місцевих органів влади, їх
видавнича діяльність, здебільшого, відбувалася лише завдяки урядовій
фінансовій підтримці.

У підрозділі 2. 2 „Структура та склад історичних наукових товариств”
досліджено внутрішню структуру ІНТ, діяльність керівників підрозділів,
чисельність їх особового складу.

B

t

|

?????????? джерела та суми фінансування, функції керівництва, обов’язки
та права особового складу. Очолював Товариство виборний колегіальний
орган – рада: голова, секретар, скарбник, бібліотекар та керівники
структурних підрозділів. До складу ІНТ входили дійсні та почесні члени,
а також члени-кореспонденти. За своїм складом товариства були досить
демократичними: у їх роботі разом із чоловіками брали участь і жінки,
разом із професорами та доцентами – студенти, разом із професіоналами –
шанувальники історичної науки. ІНТ мали різну чисельність: від 50 – 70
до 100 – 200 чоловік. Вивчаючи питання про персональний склад ІНТ можна
відзначити серед їх членів таких видатних науковців, як В. Антонович,
В. Іконніков, О.Потебня, М. Сумцов, О. Маркевич, М. Бережков та ін.
Результати організаційної діяльності ІНТ у вигляді створених архівів,
музеїв та бібліотек і сьогодні мають особливе наукове значення, оскільки
їм (товариствам) удалося віднайти, систематизувати й зберегти цінний
історичний матеріал з історії та культури українського народу.

Третій розділ „Українознавство як пріоритетний напрямок наукових
досліджень членів історичних наукових товариств”, який складається із
трьох органічно пов’язаних підрозділів, присвячено діяльності ІНТ по
вивченню українознавчої проблематики. Найбільш національно активні члени
ІНТ прекрасно усвідомлювали, що національні почуття українського народу
ґрунтуються на його історичній пам’яті, яка підносить патріотичні
почуття та підкреслює національну гідність людей, сприяє широкому
залученню їх до соціальної діяльності, що є виявом їх національної
самосвідомості.

У підрозділі 3. 1 „Дослідження історії козацтва” проаналізовано
основні теми, над якими працювали члени ІНТ, стверджується, що вивчення
українськими науковцями актуальних питань історії козацтва в межах
історичних наукових товариств здійснювалося без певної послідовності.

До вивчення історії козацтва члени ІНТ ставилися по-різному. Інтерес до
дослідження цієї теми більшою мірою проявляли члени ІТНЛ та ХІФТ. Вони
вивчали такі важливі питання, як виникнення козацтва й заснування
Запорозької Січі, роль козацтва у селянсько-козацьких повстаннях кінця
XVI – 20 – 30-х рр. XVII ст. та у Національно-визвольній революції
середини XVII ст., становище козацької верстви у Гетьманщині. Цим
питанням, зокрема, присвячено роботи В. Антоновича, І. Каманіна,
О. Лазаревського, О. Лучицького,  Д. Яворницького, О. Єфименко та інших.
Водночас у межах ІФТНУ та ІФТНІ, на превеликий жаль, таких досліджень
майже не проводилось.

Вище вказані роботи ґрунтувалися на засадах народницької історичної
школи. Згідно неї, основну увагу дослідники зосереджували на вивченні
історії народу – його ідеалів, прагнень, здобутків і втрат, проблем
економічного, культурного й духовного розвитку, відсуваючи на другий
план питання державотворення. Окрім В. Антоновича, до заснованої ним
школи в українській історичній науці належала й більшість членів
університетських ІНТ, які через об’єктивні причини (служба в державних
наукових і навчальних закладах, формування їх історичного світогляду та
методології під впливом своїх учителів В. Антоновича, М. Костомарова,
П. Чубинського, поміркована позиція щодо ідеї державності української
нації тощо) не могли перебувати на засадах нової на той час історичної
школи – державницької.

Незважаючи на це, факт звернення членами ІНТ до історії козацтва,
опублікування першоджерел та створення наукових досліджень з окресленої
проблематики свідчить про їх важливий внесок у загальний процес
українського національного відродження.

У підрозділі 3. 2 „Проблеми соціально-економічної історії
Наддніпрянської України XVII – середини ХІХ ст.” звернено увагу на
вивчення членами ІНТ історико-економічної проблематики.

З’ясовано, що члени ІНТ досліджували історико-економічні особливості
розвитку сільського господарства на українських землях протягом XVІI –
середини XІХ ст., важливі та водночас малорозроблені аспекти поземельних
відносин в українському селі. У їх працях проаналізовано питання про
форми землеволодіння та землекористування, співвідношення різних форм
ренти, специфічні риси розвитку сільського господарства Наддніпрянської
України тощо. Дослідники, аналізуючи різні групи господарств,
критикували кріпацтво, його пережитки, віддавали перевагу господарствам
фермерського типу, вважали прогресивним перехід на цей тип
господарювання шляхом реформ. Характерною рисою наукових пошуків членів
ІНТ був відступ від широких узагальнень і спрямування своїх зусиль на
пошук і запровадження до наукового обігу нового фактологічного матеріалу
з проблематики, що досліджувалася.

До основних проблем соціально-економічної історії Наддніпрянської
України, які були об’єктом дослідження членів ІНТ, слід зарахувати такі:
вивчення питання про можливість існування протягом XVII – XVIII ст. на
території Лівобережної України, на так званих старозайманських землях,
громадського (общинного) землеволодіння, дослідження історії
господарського освоєння південноукраїнських територій, пошук, аналіз і
систематизація історичних джерел про підготовку та проведення селянської
реформи 1861 р. і пов’язаних із нею селянських рухів і заворушень.
Виявом зацікавленості соціально-економічними процесами в Україні з боку
ІНТ були організовані у 1901 та 1911 рр. відкриті засідання товариств і
читання членами ІНТ публічних лекцій для громадськості України з метою
відзначення 40 та 50-річчя з часу звільнення селян від кріпацтва в
Російській імперії.

Визначено, що особливий інтерес членів ІНТ до проблем
соціально-економічної історії Наддніпрянської України XVII – середини
ХІХ ст. пов’язаний зі швидким економічним розвитком Російської імперії у
другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. по шляху розвитку
капіталістичних відносин. Саме економічні зміни в країні та поява нових
явищ у соціальній сфері стимулювали звернення ІНТ до вивчення
соціально-економічної історії.

У підрозділі 3. 3 „Краєзнавча робота” охарактеризовано
фольклорно-етнографічні дослідження побуту та культури як українського,
так і неукраїнського населення, що проживало на території підросійської
України, членами ІНТ.

Встановлено, що вони були продовженням краєзнавчих студій, які в першій
половині ХІХ ст. проводила Тимчасова комісія для розгляду давніх актів
(археографічна комісія), Комісія для статистичного і
природничо-історичного опису губерній Київської навчальної округи (1851
– 1864 рр.), яка діяла при університеті св. Володимира, експедиція,
організована Імператорським Російським географічним товариством (1869 –
1870 рр.) в Україні, під керівництвом П. Чубинського, Південно-західний
відділ Імператорського Російського географічного товариства, а також
губернські статистичні комітети та архівні комісії.

Виявлені та зібрані членами ІНТ у процесі краєзнавчого вивчення
фольклорно-етнографічні надбання і на сьогодні є цінними історичними
джерелами. Серед них зафіксовано на папері особливості всього циклу
родинних (родильні, весільні, поховальні, поминальні) та господарських
звичаїв українського, російського, грецького, болгарського, сербського
та інших народів, які в той час проживали на території України. Завдяки
організації науково-пошукової роботи, членам ІНТ удалося зібрати зразки
предметів побуту, домашнього приладдя, одягу, українських писанок,
вишиванок тощо. За допомогою ентузіастів та шанувальників краєзнавства
ІНТ зуміли реалізувати низку програм із метою краєзнавчого вивчення
Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської та
Новоросійської губерній.

Зроблено висновок про те, що краєзнавчі студії в останній третині ХІХ –
на початку ХХ ст. були складовою наукових досліджень членів ІНТ. Їх
результати стали органічною частиною вітчизняної історичної науки.
Членам ІНТ вдалося зібрати, упорядкувати, проаналізувати та опублікувати
унікальний матеріал з регіональної історії України. Аналіз результатів
фольклорно-етнографічної роботи членів ІНТ дає підстави стверджувати, що
вона сприяла дослідженню історичного процесу в регіональному розрізі,
підтримувала в українському суспільстві інтерес до культури, мови,
традицій українського народу, а отже, мала величезне значення для
становлення українського краєзнавства. Так, ІТНЛ, ХІФТ, ІФТНУ та ІФТНІ у
зазначений хронологічний період були своєрідними центрами регіональних
досліджень і організаторами краєзнавчого руху в Україні.

У четвертому розділі „Просвітницько-громадська та видавнича діяльність
історичних наукових товариств” досліджено й узагальнено здобутки ІНТ із
кожного окремого напряму діяльності. Це зумовило поділ розділу на чотири
взаємопов’язані підрозділи. Такий підхід дає можливість чітко зрозуміти
обсяг роботи, проведеної мережею університетських ІНТ, виявити загальні
форми їх діяльності, взаємозв’язки між ними та закордонними
україномовними інституціями.

У підрозділі 4. 1 „Просвітницько-пропагандистська діяльність історичних
наукових товариств” проаналізовано форми популяризації серед населення
України загальноосвітніх знань, в тому числі й історичних, відображено
роль ІНТ в усвідомленні українським народом своєї національної гідності,
утвердженні історико-культурних надбань, створені сприятливих умов для
масового поширення духовного відродження.

Просвітницько-пропагандистська діяльність ІНТ органічним чином пов’язана
з їх науковою роботою, оскільки нерідко буває важко визначити, де
закінчується одна галузь і починається інша. У цій діяльності ІНТ умовно
можна виділити окремі форми: по-перше, організація та проведення
публічних лекцій для громадськості України; по-друге, участь товариств у
відзначені ювілейних дат українських і російських письменників та
активізація інтересу до їх творчості через улаштування публічних лекцій
та публікацію оригінальних творів; по-третє, вшанування пам’яті
українських політичних і культурних діячів шляхом пошуку та збереження у
належному стані місць їх поховань; по-четверте, заснування спеціальних
грошових премій для молодих учених, які досліджували краєзнавчу
проблематику; по-п’яте, активна участь окремих членів об’єднань у роботі
жіночих шкіл, вищих жіночих курсів, робітничих курсів та народних
читалень.

Встановлено, що організація та проведення
просвітницько-пропагандистської діяльності були характерними для всіх
ІНТ Наддніпрянської України в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.
Результати такої роботи суттєво сприяли пожвавленню наукового
історичного інтересу у відповідному регіоні, стали вагомим внеском ІНТ у
процес українського національного відродження.

У підрозділі 4. 2 „Участь членів історичних наукових товариств у
всеросійських археологічних з’їздах” з’ясовано внесок ІНТ в організацію
та проведення загальноросійських археологічних з’їздів на території
України. Встановлено, що члени ІНТ працювали у Підготовчих комітетах
археологічних з’їздів, брали участь у роботі археологічних та
етнографічних експедицій, складали та систематизували історичні
пам’ятки. Завдяки їх зусиллям було проведено розкопки курганів, вивчено
чимало цінних археологічних пам’яток, зібрано письмові описи багатьох
населених пунктів України та храмів. У період підготовки до з’їздів вони
намагалися розгорнути широку програму краєзнавчих досліджень на
території Центральної, Слобідської та Південної України, у чому їм
активно допомагали місцеві поціновувачі історії та культури.

Члени ІНТ активно працювали і на засіданнях з’їздів. Їх доповіді
присвячувались церковним старожитностям України, зокрема дослідженню
дерев’яної архітектури церков, зразків іконопису, скульптури, пам’яток
козацької доби, аналізу нових студій наукової творчості українських
письменників та філософів. Незважаючи на те, що Емський указ фактично
забороняв на території Наддніпрянщини проведення етнографічних
досліджень, українським науковцям удалося організувати кілька
етнографічних виставок, які мали важливе значення для пропаганди
історико-етнографічних знань, популяризації етнографічної науки та
розвитку музейної справи. Окрім того, члени ІНТ сприяли продовженню
українського національного руху, розширили й поглибили його, оскільки їх
громадянська позиція, відображена в окремих висновках доповідей і
рефератів на археологічних з’їздах, була спрямована на розвиток
самопізнання українського народу. Завдання, які були покладені на ІНТ,
їх члени вважали виконаними за умови якщо їх діяльність у нелегких
умовах існування українського суспільства сприяла виникненню інтересу до
вітчизняної історії і шанобливого ставлення до старовини.

У підрозділі 4. 3 „Зв’язки історичних наукових товариств з українськими
науковими інституціями за межами Російської імперії” досліджено тісні
наукові контакти ІНТ із єдиною україномовною інституцією за межами
Російської імперії – Науковим товариством імені Шевченка у Львові.

Вивчення архівних та протокольних матеріалів засвідчило постійне
прагнення (починаючи з 90-х років ХІХ ст.) членів ІНТ до розширення та
зміцнення наукових контактів із Галичиною. Досліджено особливості
книгообміну власними виданнями між ІНТ та НТШ, наголошено на тенденції
залучення до роботи НТШ наукових сил із ІНТ, як однієї з характерних рис
співробітництва. Вивчено участь ІНТ та НТШ у організації святкування
сторіччя виходу у світ “Енеїди” І. Котляревського.

Зроблено висновок про те, що міжбібліотечний обмін, як своєрідний вид
наукової співпраці, ефективно існував у 1896 – 1913 рр., а події Першої
світової війни порушили його регулярність. З’ясовано, що серед членів
НТШ або співробітників його видань були дійсні члени ІНТ – М. Сумцов, Д.
Багалій.

У підрозділі 4. 4 „Видавнича робота історичних наукових товариств”
доводиться, що складовою діяльності ІНТ була їх видавнича справа,
зумовлена необхідністю сприяти поширенню історико-філологічних та
історико-етнографічних знань серед населення України.

Від часу заснування і до 1917 р. ІНТ удалося випустити загалом 6
збірників у 113 томах та книгах періодичних видань, у тому числі: 24
книги у 44 томах ЧИОНЛ, 21 том СХИФО, 5 томів ВХИФО, 27 томів ЛИФОНУ, 10
томів СНИФО, 7 томів ТПОХИФО. У радянських та сучасних українських
енциклопедичних виданнях є неточності стосовно кількості виданих ІФТНУ
власних видань. Так, всі вони повідомляють, що це Товариство за період з
1890 по 1916 рр. видало 25 томів „Летописей”. Автору дисертації вдалося
знайти інформацію про те, що „під керівництвом Голови Товариства [ІФТНУ]
проф. С. Г. Вілінського вийшов черговий том „Летописи” (26-й)” та „у
1916 р. завершений друком 27-й том „Летописи”.

У вище названих збірниках друкувалися дослідження, присвячені
археологічним знахідкам, історії селянства, розвитку українських земель
у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, походженню
української народності, історії українського козацтва, національній
революції середини XVII ст., історії вітчизняного книгодрукування та
освіти, проблемам, що були пов’язані з виникненням та розвитком
українських міст: Києва, Харкова, Одеси, Полтави, Чернігова,
Катеринослава тощо.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист
наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчив, що вона поки не
стала предметом спеціального вивчення історичної науки. Залучена до
дисертаційної роботи джерельна база є достатньо представницькою й
достовірною.

2. Українське національне відродження другої половини ХІХ ст. дало
поштовх до появи в Україні офіційних історичних наукових товариств.
Цьому процесу сприяла, з одного боку, достатня кількість
фахівців-істориків, які відчували потребу згуртуватися у наукові
товариства, з іншого – значні соціально-економічні зміни, що відбулися
на терені Наддніпрянської України у визначений хронологічний період,
політичні та культурні процеси, що мали місце в історичній науці, а
також загальне піднесення суспільно-політичного руху у 70 – 80-ті рр.
ХІХ ст.

3. Функціонування ІНТ відбувалось відповідно до державної програми
розвитку історичної науки в Російської імперії останньої третини ХІХ –
на початку ХХ ст. Нормативно-правову базу, що регулювала діяльність НІТ,
складали: закони Російської імперії, спеціальні законодавчі акти та
відомчі нормативні документи, які регулювали наукову роботу як
українських університетів, так і їхніх ІНТ.

4. Структура й принципи організації діяльності ІНТ були однотипними.
Керівництво діяльністю ІНТ здійснювала рада Товариства за усталеною
схемою з чітко визначеними посадовими обов’язками її членів. До складу
ІНТ входили представники різних соціальних, професійних і вікових груп.

5. Пріоритетним напрямом у роботі ІНТ було вивчення історії та традицій
українського народу разом із історією сусідніх народів і держав.
Водночас географічне розташування українських університетів визначило
специфіку їхніх наукових орієнтацій: у дослідженнях членів ХІФТ –
історія Слобідської України, процес заселення цих земель у XVI — XVII
ст., етнічний та соціальний склад населення, а також його матеріальна та
духовна культура; в ІФТНУ – дослідження особливостей господарського
освоєння Новоросійського краю, умов життя переселенців, взаємодії
українського, російського, болгарського, сербського та інших народів.
Складовою цього було підготовка наукових досліджень, організація
археологічних розкопок, створення ґрунтовних каталогів або систематичних
покажчиків, вивчення архівних документів, збирання й дослідження
стародруків та рукописів.

6. Просвітницько-громадська діяльність ІНТ займала важливе місце у
роботі кожного Товариства. З цією метою проводилися публічні лекції,
благодійні заходи, відкриті ювілейні та урочисті засідання Товариств.
Видавнича робота ІНТ не тільки засвідчила значний науковий потенціал
учених, а й сприяла розширенню та зміцненню організаційних зв’язків ІНТ
з іншими науковими товариствами. Збірники ІНТ були друкованими збірками
наукових праць, які разом із іншими виданнями відіграли важливу роль у
становленні української науки.

7. Важливою складовою умовою для успішного проведення наукової роботи
ІНТ були їхні наукові відносини. Із другої половини 90-х років ХІХ ст.
починають налагоджуватись зв’язки ІНТ із закордонними науковими
установами, зокрема з Науковим товариством ім. Т. Шевченка. Основними
формами наукових контактів між ними були: міжбібліотечний обмін,
розробка спільних наукових проектів та співпраця між членами товариств.
Вони представляли собою закономірне явище творчого розвитку наукових
інституцій. Їхні члени, що підтримували зв’язки один із одним, переважно
були палкими прихильниками духовної єдності обох частин України, своєю
працею прислужилися поглибленню почуття історичної і культурної єдності
українського народу.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1. Медалієва О. З. Науково-історичні товариства Російської імперії
другої половини ХІХ століття // Вісник Черкаського університету. Серія:
Істор. науки. – Вип. 27. – Черкаси, 2001. – С. 157 – 158.

2. Медалієва О. З. Дискусії навколо питання про займанське
землеволодіння у Слобідській Україні в XVII – XVIII ст. у науковому
доробку Історичного товариства Нестора-літописця // Український селянин:
Зб. наук. праць. – Вип. 6. – Черкаси, 2002. – С. 17 – 19.

3. Медалієва О. З. Суспільно-просвітницький напрямок у діяльності
наукових університетських історичних товариств Наддніпрянської України
// Вісник Черкаського університету. Серія: Істор. науки. – Вип. 50. –
Черкаси, 2003. – С. 26 – 30.

4. Медалієва О. З. Вивчення проблем історії селянської реформи 1861 р.
членами історичного товариства Нестора-літописця в кінці ХІХ – на
початку ХХ ст. // Український селянин: Зб. наук. праць. – Вип. 7. –
Черкаси, 2003. – С. 17 – 19.

5. Медалієва О. З. Наукові зв’язки Харківського історико-філологічного
товариства з Науковим товариством імені Т. Шевченка // Наукові записки
Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла
Коцюбинського. Серія: Історія: Зб. наук. праць. – Вип. 8. – Вінниця,
2004. – С. 73 – 76.

6. Медалієва О. З. До питання про діяльність Хрисанфа Ящуржинського //
Література та культура Полісся. – Вип. 27: Регіональна історія та
культура в українському та східноєвропейському контексті. – Ніжин, 2004.
– С. 196 – 201.

7. Медалієва О. З. До питання про діяльність історичних товариств
Наддніпрянської України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. //
Матеріали VII Міжнародно-практичної конференції „Наука і освіта ‘2004”
(10 – 25 лютого 2004 р.). – Т. 5. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 33 –
35.

8. Медалієва О. З. „Українське питання” і члени наукових історичних
товариств Наддніпрянської України на початку ХХ ст. // Національна
ідентичність у контексті політичного процесу: історія і сучасність:
Деякі аспекті національного розвитку і національного виховання:
Матеріали науково-практичної конференції (29 січня 2004 р., м. Черкаси).
– Черкаси, 2004. – С. 25 – 31.

9. Медалієва О. З. Релігійні рухи у науково-творчій спадщині дійсного
члена Історичного товариства Нестора-літописця О. Левицького // Історія
релігій в Україні: Науковий щорічник. – Кн. 1. – Львів, 2004 р. – С. 371
– 376.

10.Медалієва О. З. Питання колонізації Новоросійського краю в науковій
спадщині наукових (історичних) товариств Наддніпрянської України //
Селянство Півдня України: історія і сучасність. Зб. допов.
Всеукраїнської наукової конференції. – Миколаїв, 2003. – С. 65 – 70.

11.Медалієва О. З. Статус університетських історичних товариств
Наддніпрянської України в системі історичної науки Російської імперії
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. // Україна і Росія: досвід
історичних зв’язків та перспективи співробітництва: Зб. наук. праць. –
Кривий Ріг, 2004. – С. 455 – 466.

12.Медалієва О. З. Благодійна діяльність наукових історичних товариств
України в період військових конфліктів початку ХХ ст. // Матеріали ІІІ
Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень
‘2004” (21 – 30 червня 2004 р.). – Т. 7. – Дніпропетровськ, 2004. – С.
45 – 46.

АНОТАЦІЇ

Медалієва О. З. Роль університетських історичних наукових товариств
України в українському національному відродженні (остання третина ХІХ
ст. – 1917 р.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі
спеціальності 07.00.01 – історія України. – Черкаський національний
університет імені Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню ролі університетських історичних
наукових товариств, що існували на території України в останній третині
ХІХ ст. – 1917 р. в українському національному відродженні.

На основі всебічного аналізу широкого кола архівних матеріалів й
наукових публікацій зроблено спробу комплексного вивчення історії
системи університетських історичних наукових товариств. Проаналізовано
організацію та особливості її функціонування, наукову,
просвітницько-громадську та видавничу роботи. На підставі результатів
дослідження автор прийшов до основного висновку: роль університетських
історичних наукових товариств в українському національному відродженні
останньої третини ХІХ ст. – 1917 р. визначається їх функціонуванням у
системі наукових товариств історичного напряму та вагомими результатами
їх діяльності.

Ключові слова: університетські історичні наукові товариства, національна
самосвідомість, українське національне відродження, українознавство,
краєзнавчий рух.

Медалиева О. З. Роль университетских исторических научных обществ
Украины в украинском национальном возрождении (последняя треть ХIХ в. –
1917 г.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по
специальности 07.00.01 – история Украины. – Черкасский национальный
университет имени Богдана Хмельницкого. – Черкассы, 2005.

Диссертация посвящена изучению роли университетских исторических научных
обществ, которые действовали на территории Украины в последней трети XIX
в. – 1917 г. в украинском национальном возрождении в последней трети XIX
в. – 1917 г.

На основе всестороннего анализа широкого круга архивных материалов и
научных публикаций сделана попытка комплексного исследования истории
системы университетских исторических научных обществ (дальше – ИНО).
Исследуется организация и особенности ее функционирования, направления
научной, просветительско-пропагандистской и издательской работы.
Определено место ИНО в системе научных организаций и обществ
исторической направленности.

Особое внимание уделено обзору историографии вопроса. Автором собрана
информация о работах, в которых освещается история и анализируется
деятельность как ИНО, так и наиболее активных их членов. Характеризуются
конкретные периоды разработки проблемы в контексте исторической
ситуации.

Отдельный раздел диссертации посвящен рассмотрению условий и факторов,
которые привели к возникновению этих организаций. Освещен вопрос о
финансировании их деятельности.

Дается обзор истории и деятельности по всем направлениям работы каждого
ИНО, созданного на территории Украины: Исторического общества
Нестора-летописца, Историко-филологического общества при Харьковском
университете, Историко-филологического общества при Новороссийском
университете, Историко-филологического общества при
Историко-филологическом институте князя А. Безбородка. Названы
председатели обществ, наиболее активные члены. Раскрываются характерные
черты в организации работы, приоритетные направления исследования
каждого ИНО.

Обобщаются достижения ИНО по каждому отдельному направлению работы: по
истории украинского казачества, по социально-экономической истории
Надднепрянской Украины XVIІ – середины XІХ в., по краеведческому
изучению Украины, популяризации общеобразовательных знаний,
координационных мероприятиях, издательском деле. Такой подход дает
возможность увидеть объем достижений всей сети ИНО, выявить общность
форм работы, взаимосвязи как между самими обществами, так и другими
научными обществами и организациями. Обзор четырех ИНО позволяет
говорить про такие качества научно-практической деятельности, как
масштабность, скоординированность, универсальность.

На основе результатов исследования автор пришел к основному выводу: роль
университетских исторических научных обществ в украинском национальном
возрождении последней трети ХIХ в. – 1917 г. определяется их
функционированием в системе научных обществ исторического направления и
большими результатами их научной, просветительско-общественной и
издательской деятельности.

В научный оборот введены материалы региональных архивохранилищ Украины
по истории деятельности университетских исторических научных обществ
Украины.

Ключевые слова: университетские исторические научные общества,
национальное самосознание, украинское национальное возрождение,
украиноведение, краеведческое движение.

Medalieva O. Z. The role of university historic scientific societies of
Ukraine in the Ukrainian national rebirth (the last third of the XIX th
century – 1917). – Manuscript.

Dissertation submitted for Candidate of Science degree (history) on
speciality 07.00.01 – History of Ukraine. B. Khmelnytskyi National
University in Cherkasy, 2005.

The thesis deals with the activity of university historic scientific
societies, existing on the territory of Ukraine in the last third of the
XIX th century – 1917.

Exclusive attention is attached to clarifying the role of such societies
in Ukrainian national rebirth in certain chronological period. The work
is devoted to the network of the university historic societies on the
whole and to every single society in particular.

The trends of activity of historic societies, organization and
peculiarities of their duties are investigated on the basis of a great
number of sources.

As a result of investigation the author came to the conclusion that the
role of the university historic scientific societies in the Ukrainian
national rebirth of the last third of the XIXth century — 1917 is
defined by their duties within the network of scientific institutions
and societies of historic trend and essential results of their
scientific, educational and civil and publishing activity.

The scientific circulation contains materials of regional archives of
Ukraine on the history of the university historic scientific societies
of Ukraine activity.

Key words: university historic scientific societies, national
consciousness, Ukrainian national rebirth, local studies movement,
Ukraine study.

 

PAGE \* Arabic 23

Похожие записи