АКАДЕМІЯ медичних НАУК УКРАЇНИ

НАУКОВИЙ ЦЕНТР РАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ

Голярник Наталія Анатоліївна

УДК: 577.112.6: 612.017: 616.831: 616–001.28

Роль опіоїдних пептидів в модуляції імунної відповіді хворих на
дисциркуляторну енцефалопатію у віддалений період після опромінення

03.00.01 – радіобіологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті клінічної радіології

Наукового центру радіаційної медицини АМН України.

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор

Базика Дмитро Анатолійович,

Інститут клінічної радіології Наукового центру радіаційної медицини АМН
України, завідувач відділу клінічної імунології.

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук Чоботько Григорій Михайлович,

Інститут експериментальної радіології Наукового центру радіаційної
медицини АМН України, завідувач лабораторії радіаційної цитології;

заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор
Лісяний Микола Іванович, Інститут нейрохірургії ім.
А.П. Ромоданова АМН України, завідувач відділу нейроімунології.

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, біологічний
факультет, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться “ 07 ” березня 2006 р. о 1200
годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.562.01 Наукового
центру радіаційної медицини АМН України, 03115, м. Київ, просп.
Перемоги, 119/121.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Наукового центру
радіаційної медицини АМН України, 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 53.

Автореферат розісланий “ 07 ” лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук _______________________ Л. О. Ляшенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед багатьох дискусійних проблем сучасної
радіобіології невизначеними залишаються питання про характер змін в
імунній системі (ІС), їх наслідки та значення для розвитку соматичної
патології.

Факт високої радіочутливості імунокомпетентних клітин [Рябухин Ю.С.,
2000; Иванов А.А. и др., 2001] значною мірою визначає активну участь ІС
як у патогенезі пострадіаційного відновлення, так і у формуванні
віддалених наслідків променевих уражень. Після аварії на Чорнобильській
атомній електростанції (ЧАЕС) імунологічний моніторинг постраждалих
контингентів показав наявність нестохастичних ефектів в ІС. Комбінований
набутий імунодефіцит раннього поставарійного періоду, протягом 3–5
років, змінився періодом розвитку компенсації радіаційного ураження із
формуванням радіаційноіндукованої соматичної та психоневрологічної
патології [Нягу А.И., Логановский К.Н., 1998; Чумак А.А. и др., 2004];
однак повної нормалізації імунологічної реактивності, навіть майже через
20 років після аварії, не встановлено. У віддалений період після
опромінення у значного контингенту потерпілих зберігається дисбаланс
морфофункціонального стану ІС, у більшій мірі вираженого дефіцитом
тимусзалежної ланки, що супроводжується змінами поверхневих структур,
субпопуляційної організації, проліферації та функціональної активності
Т–лімфоцитів [Баєва О.В. та ін., 2000; Bebeshko V. et al., 2000; Мельнов
С.Б., 2004; Климова Е.М., Дроздова Л.А., 2005]. Більшість дослідників
схильні пов’язувати виявлені зміни як провідний показник впливу радіації
[Akiyama M. et al. 1991; Baranov A.E. et. al., 1995; Titov L.P. et al.,
1995], інші припускають конкурентний вплив факторів нейроендокринної та
психічної природи [Литвиненко Н.В., 2000; Нікольський І.С., 2000;
Лісяний М. І., Любич Л.Д., 2001; Логановский К.Н., 2001].

Особливу увагу привертають контингенти із сформованою імунозалежною
патологією центральної нервової системи (ЦНС), що розвинулась після
опромінення. Передусім, це обумовлено високою поширеністю та тяжкістю
перебігу психоневрологічних, зокрема, цереброваскулярних розладів,
дисциркуляторної енцефалопатії (ДЕП) в учасників ліквідації наслідків
аварії (УЛНА) на ЧАЕС [Литвиненко Н.В., 2000; Логановский К.Н., 2000;
Грицай Н.М. та ін., 2002]. З іншого боку, зумовлено загальновизнаним
уявленням про тісний, багатоланцюговий зв’язок між ЦНС та імунітетом, а
також значенням гуморальних чинників в нейроімунній регуляції [Weigent
D.A., Blalock J.E., 1995; Крыжановский Г.М., 1999; James D.E., Nijkamp
F.P., 2000; Engelsma M.Y. et al., 2002; Степаненко І.В., 2004]. З огляду
на це, вивчення регуляторних властивостей опіоїдних пептидів (ОП) може
бути перспективним напрямком у вирішенні патогенезу змін імунологічного
статусу та психоневрологічних розладів у віддалений період після
опромінення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є
самостійним завершеним комплексним науковим дослідженням. Дисертацію
виконано у відділі клінічної імунології Інституту клінічної радіології
(ІКР) Наукового центру радіаційної медицини (НЦРМ) АМН України у
структурі науково–дослідних робіт (НДР) відділу клінічної імунології ІКР
НЦРМ АМН України. Дисертант був співвиконавцем наступних НДР:

1999–2001 рр. НДР на замовлення Міністерства України з питань
надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи (МНС), договір № 17/11 Н–99., шифр №308
“Вивчення закономірностей виникнення, механізмів розвитку та
особливостей перебігу найбільш розповсюджених захворювань у
постраждалих, що віднесені до критичних груп. Розробка системи
лікувально–реабілітаційних заходів, первинної і вторинної профілактики
патологічних станів”, № держреєстрації 0199U003595; підтема “Вивчити
імунологічні аспекти формування природного перебігу і реабілітації
хворих на енцефалопатії у віддаленому поаварійному періоді”.

2001р. НДР на замовлення МНС, договір № 17/3 В–2001., шифр №338
“Впровадження методів обстеження, діагностики та лікування осіб, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, № держреєстрації
0101U006644; підтема “Впровадити імунологічні критерії зв’язку
дисциркуляторної енцефалопатії з впливом іонізуючого випромінювання у
постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС”.

2001–2003 рр. НДР на замовлення АМН України, шифр № 328 “Вивчити
механізми алергічного запалення при формуванні імунозалежної соматичної
патології у учасників ліквідації наслідків Чорнобильської аварії”, №
держреєстрації 0101U001451.

Мета дослідження. Встановити особливості регуляторного впливу б– та
в–ендорфінів на субпопуляційну організацію та функціональну активність
лімфоцитів у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію у віддалений період
після опромінення.

Завдання дослідження.

Дати характеристику імунної реактивності хворих на ДЕП у віддалений
період після опромінення.

Визначити особливості спонтанної та мітоген–залежної активації
лімфоцитів у хворих на ДЕП у віддалений період після променевого
ураження залежно від дози опромінення.

Визначити in vitro особливості проліферативної активності
імунокомпетентних клітин периферичної крові за розподіленням лімфоцитів
по фазах клітинного циклу спонтанно та при мітогенній активації у хворих
на ДЕП в залежності від дози опромінення.

Дослідити in vitro вплив б– та в–ендорфінів на субпопуляційну
організацію лімфоцитів хворих на ДЕП в залежності від дози опромінення.

Дослідити in vitro вплив б– та в–ендорфінів на процеси спонтанної та
мітоген–залежної активації лімфоцитів хворих на ДЕП у віддалений період
після опромінення.

Дослідити in vitro блокуючий ефект антагоніста опіоїдних рецепторів (ОР)
– налоксона на регуляцію ендорфінами субпопуляційної організації та
процесів активації лімфоцитів у хворих на ДЕП в залежності від дози
опромінення.

Об’єкт дослідження. УЛНА на ЧАЕС, опромінені в діапазоні доз 0,25 – 3,8
Зв, хворі на ДЕП.

Предмет дослідження. Реакції імунної системи на регуляторні стимули
опіоїдних пептидів в УЛНА на ЧАЕС, хворих на ДЕП, у віддалений період
після опромінення.

Методи дослідження. Цитофлуориметричні – визначення субпопуляційного
складу імунокомпетентних клітин та експресії поверхневого фенотипу
лімфоцитів у прямому імунофлуоресцентному тесті за допомогою панелі
моноклональних антитіл серії Leu, Simultest ІМК Plus (Becton Dickinson,
США); серологічні – визначення рівнів сироваткових імуноглобулінів
основних класів (IgA, IgG, IgM); концентрації дрібно– та
великодисперсних циркулюючих імунних комплексів (ЦІК); культуральні –
мітоген–індукована активація та проліферація лімфоцитів; вплив
ендорфінів на субпопуляційну організацію та процеси спонтанної і
мітоген–залежної активації імунокомпетентних клітин у короткочасовій
культурі лімфоцитів; статистичні – параметричні критерії; варіаційний та
регресійно–кореляційний аналіз.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше встановлено у віддаленому
періоді після опромінення в інтервалі доз 0,25 – 3,8 Зв модулюючий вплив
б– та в–ендорфінів на структурнофункціональний стан лімфоцитів людини.
Доведено залежність від дози опромінення змін імунологічних показників
субпопуляції Т–лімфоцитів при імунологічній недостатності у хворих на
ДЕП. Із збільшенням дози опромінення виявлено зниження числа CD3+, CD4+
клітин та коефіцієнту CD4+/CD8+, що призводить до ускладнення
імунопатологічного стану та розвитку дефіциту Т–ланки ІС.

Встановлено, що у віддалений період після опромінення зберігаються
дозозалежні зміни експресії активаційних антигенів імунокомпетентних
клітин та розподілу лімфоцитів по фазах клітинного циклу. У хворих на
цереброваскулярну патологію після опромінення в дозах 0,25 – 0,9 Зв
встановлено накопичення лімфоцитів у G1–фазі із блокуванням виходу
клітин у S–фазу синтезу ДНК та прояви ендогенної активації за
підвищенням кількості Т–клітин з високою спонтанною експресією CD25
антигенів. У опромінених дозами понад 1 Зв поряд із збільшенням
кількості лімфоцитів з пошкодженою ДНК встановлено зниження експресії
маркерів HLA–DR, CD25, CD71 та кількості активованих Т–лімфоцитів, що
після стимуляції мітогеном змінюється надмірним виходом клітин у
мітотичний цикл.

Вперше у хворих на ДЕП реконвалесцентів гострої променевої хвороби (ГПХ)
встановлено зниження відповіді Т–лімфоцитів на ендорфіни з інвертованою
реакцією на всіх стадіях активаційного процесу та зменшенням експресії
активаційних молекул. Визначені особливості комбінованої дії мітогену та
ендорфінів в умовах застосування блокатору ОР налоксону.

На підставі аналізу та узагальнення отриманих результатів комплексного
клініко–імунологічного дослідження підтверджено дані щодо пошкодження
Т–ланки ІС у віддалений період після опромінення. Набула подальшого
розвитку концепція про формування імунопатологічних станів у хворих ДЕП,
що розвинулась після опромінення [Литвиненко Н.В, 2000; Лісяний М.І.,
Любич Л.Д. 2001; Грицай Н.М. та ін., 2002; Степаненко І.В, 2004].

Встановлено кількісні параметри змін імунологічної реактивності у хворих
на ДЕП незалежно від дози опромінення.

Практичне значення отриманих результатів. Визначені закономірності
реактивності імунокомпетентних клітин та опіоїдної регуляції функцій ІС
мають суттєве значення у розумінні розвитку імунодефіцитних станів у
віддалений період після опромінення.

Факт зниження відповіді на ОП після опромінення дещо пояснює патогенез і
патоморфоз ДЕП, що розвинулась після променевих уражень, а також
зловживання психоактивними речовинами (швидке зниження толерантності,
формування залежності до алкоголю і бензодіазепінів), можливо –
аферентних розладів і шизофренії. Одержані результати сприятимуть
удосконаленню патогенетичної терапії даних розладів не лише у клініці
радіаційної медицини, але і у психіатрії.

Розроблені в дисертаційній роботі імунологічні підходи до вивчення стану
ІС увійшли до складу методології імунологічного дослідження осіб, які
зазнали впливу радіації внаслідок аварії на ЧАЕС, і впроваджені в
практику роботи відділу клінічної імунології ІКР НЦРМ АМН України.
Результати, одержані при виконанні роботи, включено до доповнень,
надісланих НЦРМ АМН України до розділу 13 “Immunological Effects on
Health” звіту Чорнобильського форуму експертної групи “Здоров’я” ООН
“Health Effects of the Chernobyl Accident and Special Health Care
Programmes”, матеріалів НЦРМ АМН України до Парламентських слухань у
Верховній Раді України “Вісімнадцята річниця Чорнобильської катастрофи.
Погляд у майбутнє”.

Запропоновано практичні рекомендації імунологічного обстеження хворих на
ДЕП з включенням параметрів клініко–імунологічного скринінгу,
лабораторної діагностики, визначення специфічних клітинних реакцій на
ОП, що дозволить оцінити імунологічне розпізнавання, активацію,
проліферацію, а також диференціацію імунокомпетентних клітин та
підвищить ефективність лікування цереброваскулярних розладів. Розроблено
новий спосіб діагностики стану імунної системи: пат. 74321 А Україна,
МПК 7 G01N33/53 Д.А. Базика, Н.В. Бєляєва, Н.А. Голярник; НЦРМ АМН
України.– № 2003119896; Заявл. 04.11.03; Опубл. 15.11.05, Бюл. №11.– 4.3
с.

Особистий внесок здобувача. Автором здійснено аналіз попередніх наукових
літературних даних, обґрунтована актуальність і необхідність
дослідження, його мета і задачі, сформовано групи спостереження.
Особисто розроблено програму дослідження, обґрунтовано і відібрано
методи дослідження, розроблено протокол для фіксації результатів та
структуру бази даних. Самостійно проведено імунологічне обстеження
відібраних контингентів, культуральні та цитофлуориметричні дослідження:
імунофлуоресцентний аналіз субпопуляційного складу імунокомпетентних
клітин; процесів спонтанної та мітоген–залежної активації лімфоцитів;
регуляторних впливів ОП. Заповнена база даних, проведений статистичний
аналіз та інтерпретація отриманих результатів.

Особисто виконано інформаційний пошук, написання всіх розділів,
створення ілюстрацій та формування висновків.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації викладені у
доповідях на національних і міжнародних науково–практичних конференціях
та конгресах: Міжнар. конф. “Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи:
підсумки 15–річних досліджень” (Київ, 2001); Міжнар. конф. “П’ятнадцять
років Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання” (Київ, 2001);
Науково–практ. конф. молодих вчених ІКР НЦРМ АМН України, присвяченій
15–ти річчю Чорнобильської катастрофи (Київ, 2001); Науково–практ. конф.
з нагоди 15–ти річчя створення відділу клінічної імунології НЦРМ АМН
України (Київ, 2002); ІІІ–му з’їзді з радіаційних досліджень України
(Київ, 2003); Школі–семінарі ІКР НЦРМ АМН України “Актуальные вопросы
проточной цитометрии” (Київ, 2003); European Respiratory Society
Congress (Glasgow, Scotland, 2004); Науково–практ. конф. молодих вчених
та спеціалістів “Актуальні проблеми радіаційної медицини та
радіобіології” НЦРМ АМН України (Київ, 2005); VII Укр. науково–практ.
конф. з актуальних питань клінічної і лабораторної імунології,
алергології та імунореабілітації (Київ, 2005).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 16 наукових праць;
із них: 5 статей у фахових виданнях (у тому числі – 1 за кордоном), 1 –
розділ, складова частини монографії (англійською мовою), 1 –
деклараційний патент на винахід, 9 тез доповідей (у тому числі – 2 за
кордоном).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 6
розділів основної частини (аналітичний огляд літератури, матеріал та
методи, три розділи результатів власних досліджень, аналіз і
узагальнення результатів досліджень) висновків, практичних рекомендацій
та списку використаних літературних джерел. Робота ілюстрована 39
таблицями і 42 рисунками. Повний обсяг дисертації – 183 сторінки, із них
157 сторінок складає основна частина. Список літератури викладений на 26
сторінках та містить 245 джерел (119 кирилицею, 126 латиницею).

ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. В дисертації узагальнено результати
дослідження хворих на ДЕП (МКХ–10 167.8; F07.3). Обстежено 186 осіб
чоловічої статі; із них 103 УЛНА на ЧАЕС, опромінених в діапазоні доз
від 0,25 до 3,80 Зв; 53 хворих на ДЕП, доза опромінення яких не
перевищувала межі природного фону, та 30 практично здорових осіб. Хворі
перебували на лікуванні у клінічних відділеннях НЦРМ АМН України.
Клінічний діагноз та стадію захворювання ДЕП встановлено у відділі
радіаційної психоневрології ІКР НЦРМ АМН України. Аналіз клінічних
проявів ДЕП, органічного ураження головного мозку проводили з
використанням діагностичних критеріїв та класифікацій, які застосовують
у відділі радіаційної психоневрології ІКР НЦРМ АМН України та викладено
у методичних рекомендаціях [Нягу А.И. и др., 1998; Логановський К.М. та
ін., 2005].

В залежності від індивідуальної дози опромінення, наведеної у офіційних
документах, досліджувані були розподілені на три групи:

Хворі на ДЕП, опромінені в межах природного фону – нозологічний
контроль. Вік обстежених складав у середньому 47,9 ± 0,84 р.

Хворі на ДЕП УЛНА на ЧАЕС, які знаходились у 30–ти кілометровій зоні
ЧАЕС з квітня по грудень 1986 р. Вік обстежених 46,5 ± 0,78 р. Дози
опромінення в межах 0,25 – 0,9 Зв та у середньому складали 0,5 ± 0,32
Зв. У період відновлення після опромінення жоден з обстежених не мав
гематологічних ознак кістково–мозкового синдрому.

УЛНА на ЧАЕС, які у 1986 році перенесли ГПХ I–III ступеню тяжкості,
хворі на післярадіаційну енцефалопатію [Нягу А.И. и др., 1998]. Вік
обстежених 51,6 ± 1,41 р. Дози опромінення, за даними визначення
хромосомних аберацій, становили 1,0 – 3,8 Зв та у середньому 1,7 ± 0,12
Зв. Умови опромінення, питання перебігу та лікування кістково–мозкового
синдрому детально описані в оглядах [Гуськова А.К и др. 1987;
Киндзельский А.С. и др., 2002].

Практично здорові особи без функціональних і органічних порушень ЦНС –
контрольна група. Вік обстежених у середньому складав 41,7 ± 1,07 р.
Пацієнти не піддавались впливу іонізуючого випромінювання, що перевищує
значення природного радіаційного фону.

Клініко–імунологічне дослідження проводили як складову частину
комплексного обстеження хворих, що використовують в ІКР НЦРМ АМН
України. Обстеження проведене у період 2000–2004 рр.

Більшість обстежених до аварії на ЧАЕС були практично здорові. Спектр
хронічної соматичної і психоневрологічної патології в УЛНА на ЧАЕС був
сформованим в перші 6 років після аварії. Хронічну патологію органів
дихання (хронічний бронхіт) реєстрували у 29% осіб з ГПХ в анамнезі; у
групі досліджуваних, дози опромінення яких не перевищували 1 Зв – у 22%
осіб; у першій групі хронічний бронхіт виявили у 32% осіб. Захворювання
системи травлення у реконвалесцентів ГПХ виявили у 60% осіб, у другій
групі дану патологію спостерігали у 32% обстежених, у групі
нозологічного контролю – у 26% осіб. Серцево–судинну патологію
(гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця) – виявили у 51%
обстежених. Аналіз даних загальноклінічного обстеження хворих не виявив
суттєвих відмінностей у частоті вказаних патологічних станів між
групами. Таким чином, вплив параметрів загального стану та супутньої
патології на ІС в усіх групах можна вважати рівноцінним.

Дослідження імунного статусу проводили за рекомендаціями по обстеженню
осіб, які постраждали від дії іонізуючої радіації [Чумак А.А. та ін.,
1991, 1998]. Концентрацію імуноглобулінів основних класів у сироватці
крові визначали за методом Manchini G. et al. (1965). Визначення рівнів
ЦІК проводили методом селективної преципітації у градієнті
поліетиленгліколю з фотометричним визначенням щільності преципітату
[Гашкова В. и др., 1987]. Субпопуляційний склад лейкоцитів та експресію
поверхневих антигенів визначали методом протічної цитофлуориметрії у
прямому імунофлуоресцентному тесті за допомогою панелі моноклональних
антитіл (МКАТ) серії Leu фірми Becton Dickinson (BD) методом дво– та
трьохкольорового аналізу. Використовували комбінації МКАТ з метою
визначення антигенів CD45/CD14 – диференціювання лімфоцитів, моноцитів
та гранулоцитів; CD3/CD19 – визначення загальної кількості Т– та
В–клітин; CD4/CD8 – оцінки регуляторних субпопуляцій Т–лімфоцитів;
CD3/HLA–DR – виявлення стабільних Т–клітин та активних Т– і В–клітин;
CD3/CD16CD56 – оцінки цитотоксичних Т–лімфоцитів (ЦТЛ) та природних
кілерів (ПК). Контролем були мікросфери “CaliBRITE” (BD), помічені
відповідно флуоресцеїну ізотіоціанатом (FITC) чи фікоеретрином (РЕ), та
МКАТ до імуноглобулінів миші IgG1 – FITC / IgG2a – PE.

Кров відбирали з ліктьової вени у пробірки, що містили гепарин в
концентрації 20 од/мл. На дно пластикової пробірки вносили 10 мкл МКАТ
та 50 мкл цільної периферичної крові. Змішували протягом 3 с на вортексі
та інкубували при температурі 27?С, 20–30 хв у темряві. Для лізису
еритроцитів використовували Lysing Solution (BD).

Цитофлуориметричний аналіз проводили у лінійному режимі підсилення для
показників прямого (FSC) і бокового (SSC) світлорозсіювання та у
логарифмічному для показників флуоресценції FITC (FL–1) та РЕ (FL–2).
Коефіцієнти електронної компенсації спектрів флуоресценції складали 0,9%
для FL–1 та 17,2% для FL–2. Дослідження здійснювали на лазерному
протічному цитофлуориметрі FACScan (BD) з аргоновим лазером (довжина
хвилі 488 нм). Математичну обробку первинних даних проводили у програмі
LYSYS II.

Активацію лімфоцитів оцінювали за кількістю клітин, що експресують
маркери активації (МА) – рецептори до ІЛ–2 (CD25), рецептори до
трансферину (CD71) та антигени гістосумісності ІІ класу (HLA–DR).
Досліджували спонтанну експресію МА, здатність лімфоцитів in vitro
відповідати на мітоген (за підвищенням вмісту клітин, що експресують МА)
та вплив ОП на процес мітоген–залежної активації. Коефіцієнти активації
(КА) обчислювали окремо для кожного МА як відношення відсотку клітин, що
експресують МА після інкубації з мітогеном, до відсотку клітин, що
експресують МА спонтанно. Для індукції активації та проліферації
лімфоцитів використовували класичний мітоген – Конканавалін А (Кон А) у
концентрації 5 мкг/мл [Ярилин А.А., 1999; Lazda V., Baram P., 1974].

Мононуклеари виділяли з периферичної крові в одноступеневому градієнті
фікол–верографіну (d = 1,076–1,078 г/мл). Суспензію мононуклеарів
периферичної крові (МПК) готували у концентрації 5 х 106 клітин/мл у
повному живильному середовищі на основі RPMI–1640 (“SIGMA”, США),
L–глутаміну – 300 мкл/мл, гентаміцину – 60 мкг/мл (“PHARMACHIM”,
Болгарія), HEPES (“SIGMA”, США). В об’ємі 200 мкл МПК інкубували 24 год
з Кон А при 37?С в присутності СО2 .

З метою визначення впливу фізіологічних концентрацій ОП на лімфоцити та
процеси мітоген–індукованої активації МПК до суспензії клітин додавали
б–ендорфін М 10–6 та в–ендорфін М 10–8 (“SIGMA”, США); паралельно
проводили інкубацію МПК з ендорфінами та налоксоном М 10–6 (“SIGMA”,
США). МПК центрифугували (200g) 5 хв у 2 мл забуференого фосфатами
фізіологічного розчину (ЗФР), відбирали супернатант, ресуспендували у 20
мкл ЗФР та кон’югували з МКАТ до кластерів диференціації – CD3, CD4,
CD25, CD71– FITC і CD19, CD8, CD16, CD56, HLA–DR – РЕ.

Для оцінки проліферативної активності лімфоцитів використовували метод
розподілення клітин за фазами клітинного циклу [Пинегин Б.В., 2001].
Пермеабілізацію клітинної мембрани МПК проводили з використанням
Permeabilizing Solution за рекомендаціями фірми виробника (BD).
Зафарбовували пропідій йодидом в концентрації 5 мкг/мл, інкубували 20 хв
у темряві. При цитофлуориметрії реєстрували червоний спектр
флуоресценції (FL–2) пропідій йодиду для 50 000 клітин, визначали
процент диплоїдних клітин (фази G0/G1), процент клітин у S– та
G2+M–фазах.

Статистичний аналіз проводили за рекомендаціями [Бююль А. и др., 2002;
Лапач С.Н. и др., 2002; Сигел Э., 2004]. Обробку та презентацію
статистичних даних за параметричними критеріями, варіаційний та
регресійно–кореляційний аналіз здійснювали в електронних таблицях SPSS
V. 10.05 у середовищі Microsoft Windows.

Аналіз і узагальнення результатів досліджень. Проведені в УЛНА на ЧАЕС
дослідження субпопуляційного складу лімфоцитів та показників
гуморального імунітету дозволили охарактеризувати стан імунної
реактивності хворих на ДЕП та виявити типові порушення в ІС у віддалений
період після опромінення.

Аналіз показників загальної популяції Т–лімфоцитів у хворих на ДЕП
опромінених у дозах понад 1 Зв, показав наявність Т–клітинного дефіциту.
Встановлено зниження середньогрупових значень процентного вмісту і
абсолютної кількості СD3+ клітин (p ? 0,01, p ? 0,05). У 58% хворих на
ДЕП, які потерпіли від ГПХ, виявлено зниження експресії CD3 рецептору,
що може служити доказом прихованого дефекту Т–ланки ІС. Встановлено
негативну кореляцію дози опромінення та відсотку СD3+ (r = –0,270; p < 0,01). З підвищенням дози опромінення знижується вміст Т–лімфоцитів (рис. 1). У контрольній групі визначено реципрокну залежність вмісту стабільних CD3+HLA–DR– та активованих Т–клітин. У групах хворих на ДЕП з дозами опромінення, меншими за 1 Зв, та з ГПХ в анамнезі, спостерігали зворотній ефект з вірогідно більшою частиною HLA–DR– „стабільних” Т–клітин відносно до загальної популяції, а у порівнянні з популяцією CD3+ відповідних груп даний показник практично не змінюється. У опромінених осіб виявлені достовірні зміни активованих CD3+HLA–DR+ Т–клітин; на рівні середньогрупових значень даний показник знижений (p ? 0,05). Частотний аналіз вмісту CD3+HLA–DR+ клітин показав зниження активації Т–лімфоцитів. Зменшення кількості CD3+HLA–DR+ активованих клітин більш виражене у групі з дозою опромінення, меншою за 1 Зв (46%, по відношенню до 39% у групі з дозою опромінення понад 1 Зв та 36% серед хворих на ДЕП з групи порівняння). Зниження пропорції активованих Т–клітин у хворих на ДЕП можна вважати проявом зростаючої декомпенсації ІС. CD3, % Доза, Зв Рис. 1. Крива вмісту СD3+19– Т–лімфоцитів у хворих на ДЕП в залежності від дози опромінення. У пацієнтів, які зазнали опромінення виявлено дисбаланс імунорегуляторних субпопуляцій. На фоні зниження кількості CD4+8– клітин визначено підвищення CD8+4– клітин; даний показник наближається до верхньої межі нормальних значень і характеризує наявність в організмі імуносупресії. Достовірно (р ?0,01) зниженим є коефіцієнт CD4+/CD8+ (табл. 1). Наявність дисбалансу імунорегуляторних субпопуляцій лімфоцитів встановлено у значної кількості хворих на ДЕП. Всього серед обстежених виявлено 49,3% осіб зі зміненим коефіцієнтом CD4+/CD8+. Зниження імунорегуляторного коефіцієнту (<1,2) реєстрували у 43,8%, а підвищення даного показника (>2,2) визначено у 5,5%. Частотний аналіз показав
превалювання зниженого імунорегуляторного коефіцієнту (<1,2) у опромінених. У хворих на ДЕП з дозою опромінення 0,25 – 0,9 Зв зниження CD4+/CD8+ встановлено у 48% хворих на ДЕП; у реконвалесцентів ГПХ, опромінених дозою понад 1 Зв, у 53% обстежених. У групі нозологічного контролю зниження даного коефіцієнту виявили у 20% обстежених, що не вплинуло на середньогрупові показники. Встановлено негативну кореляцію дози опромінення та CD4+8– субпопуляції Т–хелперів (r = –0,254; p<0,01), а також перерозподілу імунорегуляторних популяцій CD4+/CD8+ (r = –0,207; p < 0,05). Із збільшенням дози опромінення відмічено зниження даних показників. Це дозволяє припустити, що зниження CD3+4+ клітин обумовлене дією іонізуючого випромінювання і відповідає експериментальним даним про пізній Т–хелперний дефіцит з ураженням радіочутливих камбіальних елементів епітеліального ретікулуму вилочкової залози та розвитком дефекту тимічного мікрооточення [Савина Н.П., 1999; Ярилин А.А., 1997]. Такі зміни тимусу і ефекти, що їх супроводжують, ідентичні тим, що відбуваються при фізіологічному старінні. Таблиця 1 Вміст CD4+ та CD8+ субпопуляцій периферичної крові у хворих на ДЕП Показники Вміст клітин в залежності від поглинутої дози Контрольна група (n=30) M±SD ДЕП (n=53) M±SD ДЕП < 1 Зв (n=53) M±SD ДЕП > 1 Зв

(n=50)

M±SD

CD4+8–

Т–хелпери % 42,7±1,16 41,6±1,11 38,5±1,03** 38,1±1,12**

Г/л 0,8±0,03 0,9±0,04 0,8±0,05* 0,7±0,04**

CD8+4–

Т–супресори % 29,3±0,90 28,1±1,01 33,1±1,25** 31,3±0,87**

Г/л 0,6±0,02 0,6±0,03 0,7±0,03 0,6±0,03**

CD4+/CD8+

1,5±0,08 1,6±0,09 1,3±0,07** 1,3±0,06**

Примітка.

*, ** – вірогідність розбіжностей з показниками контрольної групи p < 0,05, p < 0,01 відповідно. Дослідження кількісного складу ПК та ЦТЛ показало достовірне збільшення середніх значень абсолютного числа цитотоксичних CD3+16+56+ лімфоцитів та зниження відсотку CD3–16+56+ у групі нозологічного контролю (р ? 0,05). У опромінених пацієнтів, хворих на ДЕП, визначено підвищення як абсолютного, так і процентного вмісту клітин з фенотипом ЦТЛ (р ? 0,05). Характерним для хворих на ДЕП є підвищення концентрації ЦІК, даний показник виходить за межі нормальних значень (>30). У групі
нозологічного контролю концентрація ЦІК 4,16% достовірно відрізняється
від такої у контрольній групі (р ? 0,05). У більшості випадків це
пов’язано з наявністю хронічної патології, що сприяє утворенню ЦІК, які
з урахуванням механізмів рециркуляції можуть призвести до формування
імунокомплексного синдрому та обтяжити перебіг захворювання.

Аналіз спонтанної та мітогенної активації лімфоцитів виявив, що у хворих
на ДЕП, розвиток патології супроводжується зниженням CD4–25+
Т–супресорів (p < 0,01). У групі нозологічного контролю відповідь на мітоген проявляється зниженням проліферативної активності на ранніх стадіях клітинного циклу. Встановлено гальмування активаційних процесів на стадії розпізнавання антигену у комплексі з HLA–DR молекулами та зниження експресії HLA–DR рецептору на CD3+ лімфоцитах. Зниження проліферації CD3+HLA–DR+ клітин може пояснюватись як недостатністю синтезу ІЛ–1, так і зміною рецепторного апарату клітин–акцепторів і, як наслідок, можливе сповільнення процесів диференціації та індукції антитілоутворювання. У хворих на ДЕП, опромінених в діапазоні доз 0,25 – 0,9 Зв, виявлено надмірну спонтанну активацію Т–клітин. Визначено збільшення числа лімфоцитів у G1–фазі та підвищення кількості активованих CD3+ клітин з експресією CD25 антигенів (p < 0,05). Високу інтенсивність флуоресценції ІЛ–2 рецептора виявлено на CD3+4+ клітинах одночасно з достовірним підвищенням вмісту CD3+25+ клітин відносно CD3+HLA–DR+ лімфоцитів. Підвищена спонтанна проліферативна активність лімфоцитів свідчить, що у даній групі обстежених має місце ендогенна активація. А це, поряд із зниженням кількості Т–клітин і збільшенням ЦІК, може мати особливе значення у плані розвитку аутоімунної патології. На етапі відновлення субпопуляційного складу клітин ІС у віддалений період після опромінення такий стан можна пояснити як напруження, або стимуляцією імунної відповіді, що можливо, є наслідком дії опромінення у малих дозах. Реакція на мітоген характеризується накопиченням лімфоцитів у G1–фазі. Стимуляція Кон А призводить до зниження вмісту CD3+ клітин, тоді як кількість CD3+HLA–DR+ лімфоцитів не змінюється. Більш пізні етапи активації супроводжуються блокуванням виходу клітин у S–фазу синтезу ДНК та зниженням проліферації CD25+ клітин. Це може пояснюватись дефіцитом синтезу ІЛ–2, свідчити про зниження функціональних властивостей Т–клітин і виснаження резервів попередників Т–лімфоцитів внаслідок неспецифічної активації малими дозами радіації. Зниження кількості клітин у S–, G2–M– фазах клітинного циклу також може бути доказом змін компенсаторних можливостей лімфоцитів. У даній групі можуть переважати механізми гуморальної імунної відповіді. За даними спонтанної експресії МА, у хворих на ДЕП реконвалесцентів ГПХ, виявлено зниження флуоресценції рецепторів активації HLA–DR, рецепторів до ІЛ–2 та трансферину (p < 0,05). Поряд із зниженням проліферативних властивостей лімфоцитів відбувається зниження вмісту активованих Т–клітин. У більшості реконвалесцентів ГПХ виявлено достовірне збільшення вмісту клітин з пошкодженою ДНК. Поряд з цим, у відповідь на Кон А на всіх етапах клітинного циклу визначено збільшення кількості проліферуючих клітин. Надмірну проліферацію Т–лімфоцитів відмічено на всіх стадіях активації, а достовірних змін середньогрупових значень вмісту активованих HLA–DR+ Т–клітин не виявлено. Підвищення щільності CD25 рецептору більш виражене на мембрані CD8+ клітин. У процесі імунної відповіді така надмірна активація Т–супресорів може викликати імуносупресію антигенспецифічних лімфоцитів із подальшим пригніченням імунної реактивності на антиген в цілому. Така ситуація може призвести до неконтрольованого виходу клонів імунокомпетентних клітин і спричинити розвиток лімфопроліферативних захворювань. Кількість фрагментів ядер з виходом низькомолекулярної ДНК, незважаючи на підсилення проліферативних властивостей лімфоцитів, майже не змінюється у відповідь на Кон А. Це може свідчити про певну незалежність процесів активації та альтруїстичної загибелі клітин шляхом апоптозу. $ & h h h h h h h h h - " $ & >

@

l

n

O

??

???????&

>

@

l

n

: ^ ` ? ?   Oe E

I

I

o

o

oe

iaeiaI???????{I?e????{????TI??T h

h

* h

h

h

h

Ra@?uyCJ aJ , h

h

$ h

h

2 h

h

h

h

h

h

—  O E

I

I

o

oe

??????

???

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

?

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

H0K|K~KtNxNzN|N?N„N†N?N?N¶N?N1/4N3/4NANAeNAENENeQeQiQ6R8ReO?O?OeOeOeOeOe
O??¤–???–???¤v¤o¤v¤o¤vh¤v

h

Ra@?uyH*

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

yyyy

h

Ra@?uyH*

h

h

h

h

h

h

h

I,Iooooooooooiiiiiooooooooooa

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

ss6ss8ssbssdsshssjsslssnsspssaessess?ssoss>[email protected]/2UeUe1/2U1/2
Ue1/2e1/2e1/2eU1/2UeUe1/2U1/2Ue1/2e1/2e1/2E1/2e?e?eEeUeE1/2eYeYeEeUeE1/2
e h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

e
eoeeueetheeFeLeNeRenereteve1/4eAeAeAeeEeIe?eneUeNeAe?®¤?¤?¤®?®“®“®“®?®“®
“®“®?®“®“®?®?®?®?®?®?®“®?®“?®?

h

h

h

h

Ra@?uy h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

h

???????? ??????????????

ooeaoeoooeoeoeoooooeoooooeooeoeooeaoeoooeooeoeooeoeoooeoeaoeoeoeoeoeoeoo
eoeoooeooooooo

h

h

h

Ra@?uy

h

h

h

h

h

h

h

h

Ra@?uyB*phH–100, нейроспецифічною енолозою (НСЕ) та ін. Факт підвищення
концентрації антигенів мозку та рівню антитілоутворення до НСБ у
периферичній крові УЛНА на ЧАЕС хворих на ДЕП описано у роботах [Лісяний
М.І., Любич Л.Д., 2001; Степаненко В.І., 2004]. Поряд з цим, у хворих на
ДЕП встановлено тенденцію до зниження популяції CD3–16+56+ ПК, активних
головним чином до вірусінфікованих та пухлинних клітин. Зміни у
кількісному складі, а саме – зменшення CD3–16+56+ клітин–ефекторів
корелює з послабленням контролю за ростом пухлин. Надлишок преципітатів
ЦІК, що відмічається у хворих на ДЕП, може викликати феномен імунної
блокади цитопатогенної дії кілерної активності та призводити до
загострення запального процесу.

Встановлено внесок радіаційного фактору у процес формування
імунологічної реактивності при ДЕП. Серед УЛНА за показниками середніх
та абсолютних значень реєстрували зниження відсотку CD4+8– клітин
Т–хелперів та підвищення рівню CD8+4– клітин Т–супресорів. Відношення
регуляторних субпопуляцій знаходиться на нижній межі норми і є
достовірно зниженим у порівнянні з контрольною групою (p ? 0,01). У
реконвалесцентів ГПХ реєстрували зменшення пулу загальної популяції
Т–лімфоцитів до 51,1% та помітне зниження експресії CD3 рецептору. У цій
групі виявлено найбільшу кількість осіб із зниженням активації
Т–лімфоцитів, хоча зменшення кількості CD3+HLA–DR+ активованих клітин
відмічається у всіх групах спостереження з ДЕП. Зниження активації
Т–лімфоцитів встановлено як у хворих на ДЕП з дозами опромінення до 1
Зв, так і у осіб, які не зазнали радіаційного впливу, але у останніх
такий стан реєструється у меншої кількості хворих. У опромінених осіб
хворих на ДЕП, як і у групі нозологічного контролю, також має місце факт
можливої сенсибілізації організму, на що вказує збільшення кількості
ЦТЛ. Відмічається підвищення як процентного так і абсолютного вмісту
клітин з фенотипом CD3+16+56+; в осіб з дозами опромінення до 1 Зв даний
показник виходить за межі нормальних значень.

Наведені дані вказують на те, що у хворих на ДЕП, які перенесли ГПХ або
були опромінені у дозах близьких до тих, що викликають ГПХ, а також у
значної кількості осіб, опромінених в межах малих доз, у віддалений
період після опромінення зберігається пригнічення Т–хелперної ланки ІС
на тлі підвищення пропорції ЦТЛ. Встановлене зниження функціональної
активності із зменшенням відповіді лімфоцитів на дію специфічних та
неспецифічних стимуляторів, що може супроводжуватись різноспрямованими
порушеннями ІС – імунодефіцитними станами, аутоімунними процесами. Така
динаміка вивчених показників відображає низькі резервні можливості пулу
клітин та ІС в цілому і може розцінюватись як комбінований тип
імунологічних змін. Радіаційний фактор, у даному випадку, сприяє
загостренню імунопатологічного стану та нейроімунного конфлікту. У ряді
випадків такі пострадіаційні ефекти в ІС класифікують як вторинну
імунологічну недостатність [Чумак А.А. и др., 1994]. Разом з тим, аналіз
трендів змін параметрів ІС свідчить про те, що істотне значення для
динаміки взаємодії нервової та імунної систем має не характер
неврологічних відхилень, а сам факт їх наявності. Можливим поясненням
може бути спільність патогенетичних механізмів аналізованих патологічних
змін, проникнення НСБ, ОБМ, S–100 у периферію [Базика Д.А. та ін., 2000;
Лісяний М.І., Любич Л.Д., 2001; Степаненко В.І., 2004], порушення
метаболізму і рецепції біологічноактивних речовин, які мають імунотропну
активність, в тому числі ендогенних ОП.

Проведено дослідження опіоїд–імунних взаємодій у хворих на ДЕП, що
дозволило охарактеризувати вплив ендорфінів на структурнофункціональну
організацію імунокомпетентних клітин та визначити особливості опіоїдної
регуляції імунної відповіді і процесів активації лімфоцитів.

У хворих на ДЕП (– та (–ендорфіни in vitro впливають на основні
популяції лімфоцитів. Ефект ендорфінів опосередкований переважно за
рахунок зв’язування їх із класичними ОР лімфоцитів.

Ендорфінам властива позитивна імуномодуляція субпопуляційної організації
лімфоцитів. Встановлено відновлення вмісту CD3+ клітин при імунологічній
недостатності віддаленого періоду після опромінення (рис. 2).

У хворих на ДЕП із зниженим вмістом CD3+ лімфоцитів (( 55%) під впливом
фізіологічних концентрацій ОП виявлено достовірне збільшення CD3+ клітин
(р ( 0,01). Різниці між впливом (– та (–ендорфінів не спостерігали.
Налоксон, антагоніст ОР, відміняє дію ендорфінів. Змін експресії CD3
рецептору після інкубації з ендорфінами не визначено.

ОП здійснюють суттєвий модулюючий ефект на регуляторні субпопуляції
Т–лімфоцитів. За середньогруповими показниками у здорових осіб, хворих
на ДЕП та у пацієнтів, опромінених в діапазоні доз від 0,25 – 0,9 Зв,
встановлено достовірне підвищення вмісту Т–хелперів та збільшення
експресії CD4 антигену (р ( 0,05). Кількість Т–супресорів достовірно
знижена лише у контрольній групі; у хворих на ДЕП відмічено тенденцію до
зниження даного показника (табл. 2).

Інтенсивність експресії CD8 молекул на лімфоцитах не змінюється відносно
контрольних значень в усіх обстежених. Попередня інкубація з налоксоном
відміняє регуляторні впливи ОП. За рахунок підвищення експресії CD4
антигену та збільшення кількості Т–хелперів ендорфіни підвищують
CD4+/CD8+ співвідношення.

Аналіз результатів впливу ОП на ЦТЛ та ПК показав зміни переважно у
кількісному складі CD3+16+56+ клітин (р ( 0,05). У хворих на ДЕП із
зниженим вмістом ЦТЛ (( 3%) (– та (–ендорфіни in vitro стимулюють
утворення CD3+16+56+ клітин, а у випадку коли даний показник перевищує
норму (> 8%) виявлено достовірне його зниження. Налоксон відміняє
регуляторний вплив (–ендорфіну. А–ендорфін достовірно (р ( 0,05)
підвищує вихід ПК у здорових осіб на 38,7%. У групі нозологічного
контролю, у хворих з нормальним вмістом CD3–16+56+ клітин, б–ендорфін
збільшує кількість ПК на 46,7%. Поряд із цим, у опромінених з нормальним
вмістом CD3–16+56+ клітин б–ендорфін знижує відсоток ПК, при ДЕП з дозою
опромінення, менше 1 Зв на 32% та, відповідно, при ДЕП з дозою понад 1
Зв на 20,6%. У хворих на ДЕП із зміненими показниками ПК (( 8%; ( 13%),
незалежно від дози опромінення, ОП не впливають на кількість CD3–16+56+
клітин. Флуоресценція специфічних антитіл рецептору ПК після інкубації з
ендорфінами також достовірно не змінюється.

Таблиця 2

Вплив in vitro (– та (–ендорфінів та налоксону на популяції CD4+ і CD8+

лімфоцитів у хворих на ДЕП в залежності від дози опромінення

Дослід Попу

ляція Вміст клітин (%)

Контрольна

група

(n=30)

M±SD ДЕП

(n=53)

M±SD ДЕП ( 1 Зв

(n=53)

M±SD ДЕП ( 1 Зв

(n=50)

M±SD

контроль CD4+ 41,8(2,5 39,7(3,6 35,0(3,5 45,6(3,0

CD8+ 32,7(3,6 30,1(3,7 34,1(3,6 31,1(1,1

(–ендорфін CD4+ 53,7(2,9* 51,0(3,1* 44,3(3,1* 34,1(3,0*

CD8+ 19,5(3,3* 29,2(3,1 28,9(3,1 31,7(1,5

налоксон +

(–ендорфін CD4+ 44,4(2,4 39,8(3,5 35,7(3,6 35,7(3,0*

CD8+ 32,8(3,0 30,0(3,5 34,3(3,5 32,3(1,6

(–ендорфін CD4+ 55,1(2,8* 52,6(3,3* 46,3(3,4* 30,2(2,8*

CD8+ 21,7(2,4* 28,3(3,0 29,2(2,7 31,6(1,6

налоксон +

(–ендорфін CD4+ 45,6(3,4 41,9(3,0 34,9(3,4 34,8(2,8*

CD8+ 30,5(3,1 30,4(3,7 34,3(3,5 32,4(2,0

Примітка.

* – вірогідність розбіжностей з контролем p < 0,05. Виявлено регуляторні впливи ОП на В–лімфоцити. Виражений модулюючий ефект ендорфінів на субпопуляцію В–клітин встановили в осіб із зниженим вмістом CD3–19+ (( 8%). У групі нозологічного контролю та в опромінених дозами, понад 1 Зв (– та (–ендорфіни в однаковій мірі нормалізують вміст В–лімфоцитів та достовірно збільшують кількість CD3–19+ на ( 70%. Налоксон відміняє дію ОП. Поряд з цим, у опромінених в межах 0,25 – 0,9 Зв із зниженим вмістом В–клітин ендорфіни не змінюють даний показник. В осіб, хворих на ДЕП, із нормальним та підвищеним (( 15%) вмістом В–лімфоцитів, незалежно від дози опромінення, модулюючий ефект ОП не визначено. Стимуляція ендорфінами призводить до збільшення експресії CD19 рецептору на В–клітинах. Незалежно від дози опромінення та вмісту CD3–19+ клітин у хворих на ДЕП встановлено підвищення флуоресценції специфічних антитіл до В–лімфоцитів. Більш виражені зміни експресії у хворих на ДЕП із зниженим вмістом CD3–19+ клітин. А–ендорфін має більший ефект ніж (–ендорфін. Налоксон частково відміняє ефект ОП. У віддалений період після опромінення в дозах більших за 1 Зв визначено порушення рецепції ендорфінів клітинами ІС та блокуючого впливу на ці показники налоксону. У більшій мірі ці порушення відзначаються при поєднанні імунологічної недостатності з ДЕП у пацієнтів з дозами опромінення понад 1 Зв. З огляду на це, зрозумілими є відчуття тривоги, артралгії, депресії та зловживання психоактивними речовинами (швидке зниження толерантності, формування залежності до алкоголю і бензодіазепінів), що спостерігають у клінічній практиці у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС [Логановський К.М., 2002; Антипчук К.Ю., 2005]. Дослідження впливу ендорфінів показали зниження як загального пулу Т–хелперів, так і експресії поверхневого CD4 антигену лімфоцитів у реконвалесцентів ГПХ (табл. 2). Одержано дозову залежність вказаних змін. У хворих на ДЕП із підвищенням дози опромінення знижується відповідь CD4+ клітин на ендорфіни; також відмічено зниження коефіцієнту CD4+/CD8+ з негативною кореляцією як (–ендорфіну (r = – 0,42; p( 0,02), так і (–ендорфіну (r = 0,47; p( 0,01). Це може бути свідченням подовженої розрізненості регуляторних реакцій імунної та нервової систем. Блокада ОР налоксоном, у опромінених у дозі понад 1 Зв, не відміняє модуляцію ендорфінами параметрів CD4+ популяції. Ці дані свідчать про зміни експресії та гетерогенність опіоїд–тропних рецепторів на лімфоцитах. Вивчення проліферативної відповіді лімфоцитів вказує на підсилення ендорфінами спонтанної і мітоген–залежної активації Т–лімфоцитів та відсутність їх впливу на В–клітини. Підсилюючий ефект в–ендорфіну блокується налоксоном. Отримані дані демонструють односпрямовану дію б– та в–ендорфінів на процеси спонтанної та мітогененної активації лімфоцитів, проте ефект останнього переважно більш виражений. У здорових осіб, та хворих на ДЕП, опромінених в межах природного фону, стимулююча дія ендорфінів виражається активацією CD3+ клітин з підвищенням експресії HLA–DR, СD25 та CD71 антигенів. Збільшення пулу активованих CD3+25+ клітин у більшій мірі відбувається за рахунок CD8+25+ популяції. Одночасна інкубація лімфоцитів з мітогеном та ОП призводить до збільшення відсотку CD3+ клітин з експресією як ранніх, так і більш пізніх маркерів активації. Незважаючи на те, що у здорових осіб та у групі нозологічного контролю характер відповіді на ендорфіни не змінюється, активаційні прояви більш виражені у осіб з ДЕП. Напевно, наявність цереброваскулярної патології, сприяє вивільненню ОП на периферію, наслідком чого можливе збільшення експресії рецепторних молекул на лімфоцитах специфічних для ендорфінів. У хворих на ДЕП з поглинутою дозою до 1 Зв визначено переважно типову реакцію Т–клітин на ендорфіни. Це виражається у підсиленні як спонтанної, так і мітоген–індукованої проліферації CD3+ клітин з підвищенням експресії всіх досліджуваних маркерів активації (рис.3). Відмінними є дані стимулюючої дії ОП на активацію CD4+ та CD8+ субпопуляцій. У опромінених до 1 Зв, як і у здорових осіб, відмічено переважну активацію CD8+25+ клітин. Однак, експресія CD25 антигену посилюється і на CD4+ клітинах, що відрізняється від відповідних даних у групі нозологічного контролю та опромінених дозою понад 1 Зв. У хворих на ДЕП після ГПХ встановлено нетипову реакцію – за середньогруповими показниками відповідь на ендорфіни не підсилюється, а навіть знижується. Експресія активаційних антигенів знижується відносно вмісту активованих CD3+ клітин (рис. 4.). Інвертовану реакцію визначено на всіх стадіях активаційного процесу. Зважаючи на те, що налоксон у даній групі обстежених не змінює властивостей ОП, дія ендорфінів можливо здійснюється за рахунок зв’язування неопіоїдних структур, представлених на мембранах лімфоцитів. Сумісна дія Кон А та ендорфінів сприяє виходу активованих Т–лімфоцитів з підвищенням експресії HLA–DR, СD25 та CD71 молекул у групі хворих ДЕП, реконвалесцентів ГПХ, тоді як у випадку інкубації лімфоцитів лише з ОП ефекту не відмічається. Вірогідно у даному випадку мова йде про глибокі порушення опіоїд–рецепторної взаємодії, для викриття яких потрібні дослідження на молекулярному рівні. Таким чином, визначено особливості імунної реактивності хворих на ДЕП. Підтверджено дані щодо пошкодження Т–ланки ІС, що у віддалений період після опромінення супроводжується змінами субпопуляційного складу та функціонального стану Т–лімфоцитів. Встановлене суттєве зниження функціональної активності лімфоцитів свідчить про недосконалість механізмів захисту і схильність хворих до хронічних інфекційних та запальних процесів, а також про наявність ендогенної активації лімфоцитів. Залежність змін показників Т–ланки ІС від дози підтверджує те, що вони можуть бути спричинені впливом іонізуючого випромінювання. Вперше охарактеризовано імуномодулюючі властивості ендорфінів у хворих на ДЕП. Здатність ендорфінів стимулювати утворення CD3+ клітин при імунологічній недостатності, здійснювати ефект на регуляторні субпопуляції Т–лімфоцитів, підвищувати експресію CD4 рецептора та збільшувати кількість Т–хелперів, що призводить до нормалізації або підвищення CD4+/CD8+ коефіцієнту, може мати суттєве значення у корекції імунодефіциту віддаленого періоду після опромінення, зокрема у хворих на ДЕП. За винятком хворих на ДЕП, опромінених малими дозами до 1 Зв, зниження проліферативної активності лімфоцитів є одним із імунологічних дефектів характерних при ДЕП. Тут перспективними виступають властивості ОП активувати імунокомпетентні клітини, стимулювати проліферативну відповідь лімфоцитів, а також підсилювати мітоген–індуковану активність. Для підвищення ефективності лікування та корекції імунопатологічних станів при ДЕП безумовно важливе значення може мати здатність ендорфінів до позитивної імуномодуляції ЦТЛ та ПК. Визначено наявність радіаційних ефектів на опіоїдну регуляцію імунної відповіді у віддалений період після опромінення. Виявлені зміни можуть бути наслідком порушення рецепції ОП та ушкодження рецепторного апарату лімфоцитів при опроміненні у дозах понад 1 Зв. Можливо саме ці дефекти ІС спричиняють розвиток та довготривале збереження імунодефіцитних станів у реконвалесцентів ГПХ. ВИСНОВКИ У дисертації теоретично обґрунтовано та експериментально підтверджено нове вирішення актуального науково–прикладного завдання радіобіології, а саме – визначення ролі опіоїдних пептидів в регуляції імунної відповіді у віддалений період після опромінення, розкриття основних механізмів виникнення і розвитку імунологічних порушень у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію, які зазнали впливу іонізуючої радіації в діапазоні доз від 0,25 до 3,8 Зв, визначення імуномодулюючих властивостей ендорфінів на клітини імунної системи та ролі порушень опіоїд–імунних зв’язків після опромінення у дозах, що перевищують 1 Зв. Встановлено характер залежностей „доза–ефект” для показників імунного статусу та відповіді на опіоїдні пептиди. Розроблено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності діагностики та лікування імунологічної недостатності у віддалений період після опромінення. У віддалений період після опромінення порушення імунного статусу хворих на ДЕП характеризується різноспрямованими змінами клітинного і гуморального імунітету переважно Т–клітинної ланки. Вони свідчать про розвиток імунодефіцитних станів із зниженням загальної популяції Т–лімфоцитів та експресії CD3 антигену, дисбалансу окремих субпопуляцій лімфоцитів (CD4+/CD8+, цитотоксичних Т–лімфоцитів), підвищення концентрації великодисперсних циркулюючих імунних комплексів, що вказує на наявність комбінованої імунологічної недостатності. У віддалений період після опромінення в імунній системі хворих на ДЕП зберігаються дозові залежності показників. Встановлено негативну кореляцію дози опромінення та кількості CD3+19– Т–лімфоцитів, CD4+8– клітин та перерозподілу імунорегуляторних популяцій за коефіцієнтом CD4+/CD8+, що призводить до ускладнення імунопатологічного стану та формування дефіциту Т–ланки імунної системи у віддалений період після опромінення. Стан активації лімфоцитів у хворих на ДЕП залежить від дози опромінення. В осіб, опромінених у дозах від 0,25 до 0,9 Зв, визначено ознаки напруження імунітету та ендогенної активації, що являли себе у підвищенні числа CD3+ лімфоцитів з експресією CD25 антигену, головним чином за рахунок активованих CD3+4+ хелперів. Висока спонтанна активація Т–клітин зумовлює зниження проліферативної здатності CD3+ лімфоцитів стимульованих мітогеном. У реконвалесцентів гострої променевої хвороби з дозами опромінення від 1 до 3,8 Зв, зменшення пулу CD3+ клітин із зниженою спонтанною експресією HLA–DR молекул, рецепторів до ІЛ–2 (CD25) та трансферину (CD71) після індукції мітогеном змінюється надмірним виходом активованих Т–лімфоцитів. У хворих на ДЕП виявлено зміни проліферативної активності імунокомпетентних клітин за розподіленням лімфоцитів по фазах клітинного циклу, що поєднується із особливостями активаційних реакцій та залежить від дози опромінення. У хворих на ДЕП, опромінених в межах природного фону, характерне зниження вмісту клітин у G1–фазі клітинного циклу. Опромінення у дозах від 0,25 до 0,9 Зв призводить до накопичення лімфоцитів у G1–фазі із блокуванням виходу клітин у S–фазу синтезу ДНК. Стимуляція мітогеном у хворих на ДЕП з дозою опромінення понад 1 Зв призводить до підвищеного виходу клітин у мітотичний цикл з їх рівномірним накопиченням у G1 –, G2–, S–фазах клітинного циклу. Імуномодулюючі ефекти опіоїдних пептидів полягають у відновленні вмісту CD3+ клітин при імунологічній недостатності віддаленого періоду після опромінення. За рахунок збільшення кількості Т–хелперів та підвищення експресії CD4 рецепторів ендорфіни нормалізують або підвищують CD4+ /CD8+, регулюють вихід цитотоксичних CD3+16+56+ клітин та збільшують кількість В–клітин. У фізіологічних концентраціях ендорфіни підсилюють спонтанну та мітоген–залежну активацію Т–лімфоцитів і не впливають на процеси активації В–клітин. Ці ефекти визначаються як у здорових осіб, так і у хворих на ДЕП та опромінених в межах від 0,25 до 0,9 Зв. Розвиток та довготривале збереження імунологічної недостатності у хворих на ДЕП можливо є наслідком порушення рецепції опіоїдних пептидів та ушкодження рецепторного апарату лімфоцитів при опроміненні у дозах, що перевищують 1 Зв. У реконвалесцентів гострої променевої хвороби виявлено зниження відповіді Т–лімфоцитів на ендорфіни. Інвертована реакція визначена на всіх етапах активаційного процесу; відносно вмісту активованих CD3+ клітин знижується експресія HLA–DR, СD25 та CD71 антигенів. Комбінована дія мітогену та ендорфінів сприяє виходу активованих Т–лімфоцитів з підвищенням інтенсивності експресії антигенів активації. Блокада опіоїдних рецепторів налоксоном не змінює ефекти ендорфінів, що може пояснюватися неспецифічним зв’язуванням або змінами експресії класичного опіоїдного м– або д–рецептору. Ефекти ендорфінів вказують на суттєву біологічну роль лігандів опіоїдних рецепторів в механізмах регуляції імунологічних функцій і відкривають можливість для пошуку шляхів радіопротекції, терапевтичної модуляції та корекції системи імуногенезу. Це підтверджує наявність біологічної і функціональної спільності реакцій ЦНС, нейроендокринної системи і системи імунітету при опроміненні та відновленні гомеостатичних реакцій після нього, що забезпечується посередництвом біологічноактивних пептидів. Вивчення механізмів пептидергічної регуляції цієї єдиної системи гомеостазу є практично важливим. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ В комплексі обстеження УЛНА на ЧАЕС, хворих на ДЕП, з метою оцінки ступеня вторинних імунологічних порушень необхідно проводити дослідження параметрів клітинного імунітету: Т–лімфоцитів (CD3+, CD4+, CD8+); цитотоксичних Т–клітин CD3+16+56+; природних кілерів CD3–16+56+; В–лімфоцитів CD19+, а також параметрів гуморальної ланки ІС – визначення вмісту циркулюючих імунних комплексів та концентрації імуноглобулінів основних класів Ig A, Ig G, Ig M. Для оцінки компенсаторних можливостей та стану реактивності ІС в УЛНА на ЧАЕС, хворих на ДЕП, доцільно визначати здатність лімфоцитів до проліферативної відповіді на мітоген Кон А, спонтанної та індукованої експресії маркерів активації HLA–DR, CD25, CD71, а також індивідуальні специфічні клітинні реакції на опіоїдні пептиди. Здатність ендорфінів до відновлення імунологічної недостатності Т–ланки ІС та зниження чутливості до опіоїдних пептидів, в разі опромінення дозами понад 1 Зв, має враховуватись у призначенні психотропних препаратів та лікуванні ДЕП. ПЕРЕЛІК РОБІТ, ЩО НАДРУКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Голярник Н.А. Стан клітинного імунітету у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію // Проблеми радіаційної медицини та радіобіології.– Київ, 2003.– Вип.9.– С. 20–24. Голярник Н.А. Метод оценки пролиферации лимфоцитов с помощью проточной цитометрии // Гематологія і переливання крові.– Харків, 2004.– Т.32.(2).– С. 20–25. Голярник Н.А., Базика Д.А. Роль опіоїдних пептидів в регуляції проліферативної активності лімфоцитів хворих на дисциркуляторну енцефалопатію у віддалений період після опромінення // Лікарська справа.– 2005.– №8.– С. 14–16. Голярник Н.А. Базика Д.А. Вплив опіоїдних пептидів на субпопуляційну організацію лімфоцитів у хворих на дисциркуляторну енцефалопатію у віддалений період після опромінення // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології.– Київ–Луганськ–Харків, 2005.– Т.66, Вип.3.– C.58–64. Immune cells in Chernobyl recovery operation workers exposed over 500 mSv / D. Bazyka, N. Belyayeva, A. Chumak, N. Golyarnik, O. Maznichenko, Ju. Kovalenko // Indian J. Rad. Res.– 2004.– Vol.1, №1.– P. 32–41. Neuro–immune interaction / D.A. Bazyka, N.V. Belyayeva, A.A. Chumak, N.A. Goliarnik, Ju.B. Kovalenko // Health effects of Chernobyl accident.– Kyiv: “DIA”, 2003.– P. 193–202. Пат. 74321 А Україна, МПК 7 G01N33/53. Спосіб діагностики стану імунної системи: Пат. 74321 А Україна, МПК 7 G01N33/53 Д.А. Базика, Н.В. Бєляєва, Н.А. Голярник; НЦРМ АМН України.– № 2003119896; Заявл. 04.11.03; Опубл. 15.11.05, Бюл. №11.– 4.3 с. Імунологічні аспекти формування енцефалопатії у віддаленому поаварійному періоді / Д.А. Базика, А.А. Чумак, Н.В. Бєляєва, М.В. Азарскова, Н.А. Голярник, І.М. Ільєнко // Імунологія та алергологія.– 2000.– №2–3.– С. 80. Голярник Н.А., Базыка Д.А., Беляева Н.В. Состояние клеточного иммунитета у больных дисциркуляторной енцефалопатией // Междунар. журн. радиационной медицины.– 2001.– Т.3, № 1–2.– С. 178–179. Імунологічні механізми дисциркуляторної енцефалопатії ліквідаторів / Д.А. Базика, А.А. Чумак, Н.В. Бєляєва, М.В. Азарскова, Н.А. Голярник, І.М. Ільєнко // П’ятнадцять років Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання: Зб. тез Міжнар. конф. (18–20 квітня 2001 р.).– Київ: Чорнобильінтерінформ, 2001.– С. 14 (3) Голярник Н.А. Опиоидные пептиды и иммунная система // Укр. журн. гематології та трансфузіології.– 2002.– №5 (2).– С. 21–22. Специфічна та неспецифічна активація лімфоцитів у хворих з імунозалежною соматичною патологією / Д.А. Базика, Н.В. Бєляєва, М.В. Азарскова, Н.А. Голярник, І.М. Ільєнко // Укр. журн. гематології та трансфузіології.– 2002.– №5 (2).– С. 13–14. Голярник Н.А., Базыка Д.А. Влияние опиоидных пептидов на экспрессию поверхностных маркеров лимфоцитов в отдалённый период после облучения // Радіобіологія і радіоекологія: ІІІ з’їзд з радіаційних досліджень (21–25 травня 2003 р.).– Київ: Фітосоціоцентр, 2003.– С. 211. Opioid receptors antagonist N–acylstearoilethanolamine (NAE) modulates Th1/Th2 cell function in COPD after radiation exposure / Dimitry A. Bazyka, Nadya V. Belyaeva, Nadya M. Gula, Nathaly A. Golyarnik, Anatoly A. Chumak // Abstracts 14th ERS Annual Congress (Glasgow, UK, September 4–8, 2004).– Eur. respir. J.– 2004.– Vol. 24, № 48.– Р. 133. Golyarnik Nathaly A., Bazyka Dimitry A. Circulating and airway T–lymphocytes antigen expression in patients with chronic obstructive pulmonary disease (COPD) irradiated in low–dose interval after Chernobyl // Abstracts 14th ERS Annual Congress (Glasgow, UK, September 4–8, 2004).– Eur. respir. J.– 2004.– Vol. 24, № 48.– Р. 718. Голярник Н.А. Роль опіоїдних пептидів в модуляції імунної відповіді у віддалений період після опромінення / Актуальні проблеми радіаційної медицини та радіобіології: Тези науково–практ. конф. молодих вчених та спеціалістів (16 травня 2005 р.).– Київ: Знання України, 2005.– С. 18–19. АНОТАЦІЯ Голярник Н.А. Роль опіоїдних пептидів в модуляції імунної відповіді хворих на дисциркуляторну енцефалопатію у віддалений період після опромінення. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.01. – радіобіологія. Науковий центр радіаційної медицини АМН України. Київ, 2006. На підставі комплексного клініко–імунологічного дослідження 153 хворих на дисциркуляторну енцефалопатію (ДЕП) учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, опромінених в діапазоні доз 0,25 – 3,8 Зв, проведеного у віддалений період після опромінення (2000–2004 рр.) підтверджено дані щодо пошкодження тимусзалежної ланки імунної системи, змін субпопуляційного складу та функціонального стану Т–лімфоцитів. Встановлено значення ендорфінів, як факторів нейрогуморальної регуляції у модифікації антигенної структури поверхні лімфоцитів та розвитку імунної недостатності. Охарактеризовано імуномодулюючі властивості ендорфінів. Вивчено особливості спонтанної та мітогенної активації лімфоцитів, проведено порівняння впливу ендорфінів на поверхневий фенотип та процеси мітогенної активації. Визначено наявність радіаційних ефектів в опіоїдній регуляції імунної відповіді у віддалений період після опромінення у дозах більших за 1 Зв та досліджено патогенетичне значення змін чутливості лімфоцитів до ендорфінів у розвитку та проявах імунологічної недостатності при ДЕП. Ключові слова: іонізуюче випромінювання, Чорнобиль, імунітет, поверхневий фенотип, ДНК–цитометрія, опіоїди, ендорфіни, гостра променева хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія. АННОТАЦИЯ Голярник Н.А. Роль опиоидных пептидов в модуляции иммунного ответа больных на дисциркуляторную энцефалопатию в отдалённый период после облучения. – Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.01. – радиобиология. Научный центр радиационной медицины АМН Украины. Киев, 2006. В диссертации представлено теоретическое обобщение и экспериментальное подтверждение нового решения научной проблемы, которое заключается в раскрытии механизмов развития вторичных иммунологических нарушений и роли опиоидных пептидов в модуляции иммунного ответа в отдалённый период после облучения. На основании комплексного клинико–иммунологического исследования участников ликвидации последствий аварии (УЛПА) на ЧАЭС больных дисциркуляторной энцефалопатией (ДЭП) дана характеристика структурных и функциональных изменений лимфоцитов, определены иммуномодулирующие свойства эндорфинов, роль нарушений рецепции опиоидов иммунокомпетентными клетками в отдаленном периоде после облучения в интервале доз 0,25 – 3,8 Зв. Определены зависимости “доза–эффект”. Разработаны практические рекомендации по диагностике и лечению иммунологической недостаточности отдалённого периода после облучения. В период с 2000–2004 гг. обследовано 153 больных ДЭП; из них: 103 УЛПА на ЧАЭС, облучённых в дозах 0,25 – 3,8 Зв; 53 больных ДЭП необлучённых, 30 практически здоровых мужчин. У обследованных контингентов проведена оценка состояния иммунной системы (ИС). Установлены количественные параметры изменения иммунологического статуса. Подтверждены данные о формировании иммунологической недостаточности в отдалённый период после облучения – повреждение тимусзависимого звена ИС; нарушение субпопуляционного состава и функционального состояния Т–лимфоцитов. Выраженность изменений иммунологических показателей зависит от дозы облучения. Увеличение дозы снижает количество CD3+ Т–лимфоцитов, CD4+ клеток, коэффициента CD4+/CD8+. Изучены особенности спонтанной и митогенной активации лимфоцитов. Показано, что тип пролиферативных изменений, в отдалённый период после облучения, зависит от дозы облучения и согласуется с особенностями активационных реакций. У больных ДЭП, подвергшихся действию ионизирующей радиации в дозах 0,25 – 0,9 Зв, выявлено повышение числа CD3+ лимфоцитов с експрессией CD25 антигенов в основном за счёт активированных CD3+4+ клеток, высокий уровень спонтанной активации CD3+ лимфоцитов и накопление клеток в G1–фазе с последующим блокированием выхода в S–фазу после стимуляции митогеном. После острой лучевой болезни у больных ДЭП с дозой, превышающей 1 Зв установлено сниженное содержание CD3+HLA–DR+, CD3+25+ клеток и спонтанной экспрессии HLA–DR, рецепторов к ИЛ–2 и трансферина, что сочетается с высокой митогенной активацией Т–лимфоцитов и выходом клеток в митотический цикл с равномерным их накоплением в G1–, S–, G2– фазах. Изучение физиологических концентраций б– и в–эндорфинов, как факторов гуморальной регуляции в модификации антигенной структуры поверхности иммунокомпетентных клеток, позволило установить иммуномодулирующий эффект, а также патогенетическое значение изменения чувствительности лимфоцитов к опиоидным пептидам в развитии иммунологической недостаточности при ДЭП, и выявить наличие радиационных эффектов в опиоид–иммунной регуляции. Иммуномодулирующий эффект эндорфинов при иммунологической недостаточности отдалённого периода после облучения проявляется в нормализации содержания CD3+ лимфоцитов, CD4+ Т–хелперов, повышении экспрессии CD4 антигена и коэффициента CD4+/CD8+. Установлено регулирующее влияние опиоидных пептидов на число цитотоксических CD3+16+56+ клеток и В–лимфоцитов, а также усиление спонтанной и митогенной активации Т–лимфоцитов. Не выявлено влияния на процессы активации В–клеток. Эффекты определяются у здоровых людей и больных ДЭП, в том числе после облучения в интервале доз 0,25 – 0,9 Зв. У реконвалесцентов острой лучевой болезни установлено снижение ответа Т–лимфоцитов на эндорфины. Инверсивная реакция отмечена на всех стадиях активационного процесса. Относительно содержания активированных CD3+ клеток снижается экспрессия активационных HLA–DR, СD25 и CD71 молекул. Сочетанное действие митогена и эндорфинов содействует презентации активационных антигенов и выходу Т–лимфоцитов в пролиферативный цикл. Блокада опиоидных рецепторов налоксоном не отменяет эффектов эндорфинов. Выявленные особенности показали существенную биологическую роль лигандов опиоидных рецепторов в механизмах регуляции иммунологических функций и формировании психосоматической патологии отдаленного периода после облучения. Ключевые слова: ионизирующее излучение, Чернобыль, иммунитет, поверхностный фенотип, ДНК–цитометрия, опиодные пептиды, эндорфины, острая лучевая болезнь, дисциркуляторная энцефалопатия. SUMMARY Golyarnik N. A. The role of opiate peptides in the modulation of immune response in patients with discirculatory encephalopathy at the late period after radiation exposure. – Manuscript. The dissertation for the academic degree of a Candidate of Biological Sciences in Radiobiology – 03.00.01. Scientific Centre for Radiation Medicine of the Academy of Medical Sciences of Ukraine. Kiev, 2006. Complex clinic-immunological study was performed of 153 Chornobyl accident consequences cleanup workers with cerebral vascular pathology, exposed at the range of doses of 0,25 – 3,8 Sv at the late period after radiation exposure (13 – 18 years). Data were obtained on the preservation of stable T–lymphocyte subset structure and function changes. Role of endorphins was demonstrated in neuro–humoral regulation and modification of presentation of surface lymphocyte antigens and development of immunodeficiency. Reverse dose–effect dependencies were shown for CD3+ and CD4+ cell counts. In patients exposed below 0,9 Sv elevated expression of activation antigens was shown including CD25 and HLA–DR. The immunomodulatory characteristics of endorphins are described. The specific nature of spontaneous and mitogen–induced activation of immune cells is explored, the comparative research of the endorphins influence on the surface phenotype and the processes of mitogen-induced activation. Differences were shown in the lymphocyte sensitivity to б– and? в– endorphins. The presence of the radiation effects in opiate regulation of immune response in the late period after exposure of 1 Sv and more is described and the pathogenetic role of the changes in the sensitivity of lymphocytes to endorphins in the development and manifestation of immunodeficiency during cerebral vascular pathology is explored. Keywords: ionizing radiation, Chernobyl, immunity, surface phenotype, DNA-cytometry, opiates, endorphins, acute radiation syndrome, cerebral vascular pathology. PAGE 23

Похожие записи