АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

ПОЛУКЧИ Олександр Костянтинович

УДК 616.931-008.9-092-097-036.8-085.272

Роль імунних, аутоімунних та метаболічних розладів у патогенезі дифтерії
та їх корекція

14.03.13 — інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

КИЇВ — 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківській медичній академії післядипломної освіти
МОЗ України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Малий Василь
Пантелійович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ
України, завідувач кафедри інфекційних хвороб

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Дубинська Галина Михайлівна, Українська
медична стоматологічна академія МОЗ України, завідувач кафедри
інфекційних хвороб з епідеміологією

доктор медичних наук, професор Мірошниченко Валентин Павлович,
Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач
кафедри інфекційних хвороб

доктор медичних наук, професор Бондарєв Лев Самуїлович, професор
кафедри інфекційних хвороб Донецького державного медичного університету
ім. О.М. Горького МОЗ України

Провідна установа:

Одеський державний медичний університет МОЗ України

Захист відбудеться “__26_”___травня_____2005 р. о _1100_ годині на
засіданні спеціалізованної вченої ради Д 26.614.01 по захисту
докторських дисертацій при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб
ім. Л.В. Громашевського АМН України (01015, м. Київ, вул. Січневого
повстання, 23).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України

Автореферат розіслано 26.04.2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук

В.В.Кононенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З початку 90-х років в Україні різко підвищився
рівень захворюваності на дифтерію. Цьому сприяло зниження колективного
імунітету внаслідок невиконання календаря профілактичних щеплень,
екологічні та соціально-економічні фактори, міграція населення з країн
де поширена захворюваність на дифтерію (Ж.І. Возіанова і співавт., 1993;
А.М. Щербинська, 1995; Т.В. Лобода, 1995; А.І. Мостюк, 1996) Завдяки
прийнятим заходам, з кінця 90-х років намітилася тенденція до зниження
захворюваності на цю інфекцію (Є.В. Демиховська, 2000; А.Ф. Фролов,
2002). Але складні соціально-економічні умови життя більшості населення,
що призводять до зниження опору до інфекційних захворювань, циркуляція
збудника серед людей, виникнення нових риботипів збудника (епідемічно
актуальних штамів) не виключають можливості майбутнього зростання
захворюваності (Ж.І. Возіанова, 1996; 2000; С.Ю. Комбарова, 2002).

Згідно сучасних уявлень про патогенез дифтерії вважається, що головним
його чинником є екзотоксин C. diphtheriae, який активує захисні системи
організму — запалення та імунітет (Ж.І. Возіанова, 1996; Л.С. Бондарєв і
співавт., 1998; В.П. Мірошніченко і співавт., 1998; А.
Pappengeimer, 1997). Від преморбідного стану зазначених систем та їх
зворотної реакції на дію токсину збудника залежить розвиток клінічної
форми захворювання, тяжкість його перебігу, розвиток можливих ускладнень
(С.О. Крамарєв і співавт, 1998; Ж.І.Возіанова, 2000). Особливості
синдрому ендогенної інтоксикації при дифтерії пов’язані як із
екзотоксикозом, так із глибокими метаболічними розладами, тяжкість яких
здатна перевищувати адаптаційні можливості людського організму та
обумовлювати високий рівень летальності (5 — 10%) (О.М.Зінчук і
співавт., 1998).

Слід зазначити, що різні ланки патогенезу дифтерії вивчаються вже
протягом останніх років (А.І Мостюк і співавт., 1996; В.В Іванова і
співавт., 1997; Г.М. Дубинська, 1998). Але деякі, на
наш погляд, важливі питання патогенезу та їхня роль у розвитку
адаптаційних можливостей організму залишаються не до кінця з’ясованими,
що зокрема потребує подальшого дослідження.

Відомо, що патологічний процес при дифтерії багато в чому залежить від
першого етапу, а саме взаємодії збудник — макроорганізм. В цей період
особливе значення має стан місцевого імунітету. Невивченою залишається
можлива залежність формування клінічних форм дифтерії від стану
секреторного імунітету ротоглотки.

При вивчені імунопатогенезу дифтерії та її ускладнень недослідженими
залишаються процеси аутоімунізації, які виникають в результаті порушень
системної взаємодії між імунокомпетентними клітинами (Г.М. Драннік,
1999). В останні роки вивчалася імовірність активізації аутоімунних
процесів при дифтерії (І.А. Бережнова і співавт., 1998; К.І. Чепілко,
2003), але не до кінця з’ясованими залишаються механізми та час їх
розвитку, роль в уражені внутрішніх органів та виникненні ускладнень.

Імунологічні розлади, що виникають при інфекційних захворюваннях тісно
пов’язані з біохімічними процесами (Г.М. Драннік, 1999). В останні роки
показано важливе значення середньомолекулярних олігопептидів (СМО) та
оксиду азоту (NO) в патогенезі інфекційних захворювань в тому числі і
дифтерії (Л.Л. Громашевська, 1998; Л.І. Ратнікова, 1999, Ю.І. Гринаш,
2000; А.І. Мостюк, 2002). Вони здатні пригнічувати синтез ДНК, ферменти
дихального ланцюжка мітохондрій, активність Т-лімфоцитів, активізувати
процеси перекисного окислення ліпідів (ПОЛ). Але їхній вплив на імунну
систему та розвиток аутоімунних процесів, зв’язок з ускладненнями у
хворих на дифтерію, потребують подальшого вивчення.

Універсальним патогенетичним механізмом є протеоліз, який відіграє
важливу роль у системі зсідання крові, активації системи комплементу,
запаленні та імунній відповіді (К.М. Веремеєнко та співавт., 1988).
Накопичено достатньо відомостей про протеолітичні системи крові та
інгібітори протеїназ, їх роль при багатьох захворюваннях різного генезу,
в тому числі і при інфекційних (Є.Д. Молюк, В.В. Гебеш, 1987;
В.В. Чаленко, 1990). Але при дифтерії процеси протеолізу в органах не
вивчалися.

Таким чином, комплексна оцінка глибини токсикозу, метаболічних та
імунних розладів дозволить більш детально з’ясувати патогенетичні
механізми формування патологічного процесу при дифтерії, надасть
можливість оцінювати тяжкість перебігу, прогнозувати розвиток
ускладнень, оптимізувати тактику ведення хворих.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота
виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Харківської медичної
академії післядипломної освіти і є фрагментом наукової роботи кафедри
інфекційних хвороб за темою: “Аутоімунні процеси у хворих на дифтерію”,
державний реєстраційний номер 0198И00281.

Мета і задачі дослідження:

Мета — підвищити можливості раннього прогнозування тяжкості перебігу та
наслідків дифтерії на підставі вивчення імунних, аутоімунних,
метаболічних та морфологічних розладів і з урахуванням отриманих даних
розробити та оптимізувати лікувальну тактику.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні задачі:

Визначити у хворих на дифтерію рівень ендогенної інтоксикації та її
вплив на тяжкість хвороби.

Дослідити стан гуморального і секреторного імунітету та вплив порушень у
зазначених системах на тяжкість і наслідки хвороби.

Встановити наявність формування аутоімунних процесів у хворих на
дифтерію, з’ясувати умови і строки появи органоспецифічних антитіл та
визначити їх роль у перебігу інфекційного процесу.

Оцінити кореляційні зв’язки між тяжкістю перебігу хвороби та
біохімічними, імунними й аутоімунними показниками. Виділити з них
найбільш інформативні показники та з’ясувати можливість їхнього
використання для контролю за перебігом хвороби.

Експериментально на моделі дифтерійної інтоксикації визначити значення
процесів активації протеолізу у патогенезі органної патології та
дослідити їх зв’язки з ПОЛ.

З урахуванням отриманих у експерименті результатів удосконалити
патогенетичну терапію у хворих на дифтерію.

Об’єкти дослідження: хворі на дифтерію, експериментальні моделі
дифтерійного токсикозу (морські свинки).

Предмет дослідження: біохімічні, імунні розлади у хворих на дифтерію та
їхня оцінка в формуванні тяжкості перебігу та розвитку ускладнень,
біохімічні й патоморфологічні процеси на експериментальних моделях
дифтерійного токсикозу.

Методи дослідження: хворим проводилось бактеріологічне дослідження
секрету з слизової оболонки ротоглотки та носа на наявність
коринебактерій дифтерії. Для оцінки порушень гомеостазу використовували
загальноклінічні, біохімічні та імунологічні дослідження крові та
секрету ротоглотки. В експериментальних тварин вивчали ПОЛ,
протеолітичні та ультрамікроскопічні зміни у внутрішніх органах.

Наукова новизна отриманих результатів.

Вперше створений і вивчений новий спосіб оцінки тяжкості перебігу
дифтерії, на підставі визначення рівня нітроксидемії в крові хворих, і
доведений її зв’язок з розвитком міокардитів. Величину показників оксиду
азоту можна вважати додатковим критерієм у оцінці тяжкості хвороби
(патент України № 43688 А від 17.12.2001 р.).

Об?рунтовані і запропоновані нові критерії прогнозування розвитку
ускладнень дифтерії на підставі комплексного визначення аутоімунних
процесів у хворих. Встановлено достовірне збільшення рівнів аутоантитіл
до міокарду та нирок у хворих з ускладненнями на міокардит та
нефрозонефрит та їх вплив на тяжкість перебігу (патент України № 52149 А
від 16.12.2002 р.).

Отримані нові дані, які свідчать, що в умовах експериментального
дифтерійного токсикозу у міокарді, нирках, печінці та легенях
активізуються протеолітичні процеси, на підставі чого були доповнені
відомості про патогенез захворювання. Встановлено зв’язок між активністю
протеолізу та тяжкістю перебігу, що визначаються дозою токсину.
Застосування емоксипіну у експериментальних тварин зменшує активність
протеолітичних та деструктивних процесів у внутрішніх органах, що
підтверджується даними електронної мікроскопії.

Уточнено кореляційний зв’язок між рівнем секреторного імунітету та
тяжкістю й строками захворювання. Виявлено, що у хворих з тяжкими
формами дифтерії існує зниження концентрацій sIgA у слині.

Виявлена залежність між рівнем IgE у сироватці крові та тяжкістю процесу
і розвитком ускладнень, що підтверджує участь у патогенезі дифтерії
алергічних реакцій негайного типу.

Встановлена кореляційна залежність між показниками метаболізму (СМО,
NO2-), імунітету (sIgA, IgG, IgE, ЦІК) й аутоімунних процесів (ААТ),
визначає характер імунної відповіді у хворих на дифтерію.

Практична значимість отриманих результатів.

Дослідження динаміки показників аутоантитіл до міокарду у хворих на
дифтерію дозволило рекомендувати їх як додаткові критерії тяжкості
міокардиту, що надають можливість раннього прогнозування зазначеного
ускладнення (патент України № 52149 А від 16.12.2002 р.).

Традиційні методи оцінки тяжкості перебігу дифтерії можуть бути
доповнені новим інформативним тестом, який оснований на визначені в
крові рівня оксиду азоту (патент України № 43688 А від 17.12.2001 р.).
Для оцінки тяжкості ендогенної інтоксикації у хворих можна
використовувати показники середньомолекулярних олігопептидів у крові та
сечі.

На підставі експериментальних та клінічних даних доведена доцільність
застосування емоксипіну в комплексній терапії хворих на тяжкі форми
дифтерії.

Основні результати дисертаційних досліджень впроваджені у роботу
Харківської обласної клінічної інфекційної лікарні, Сумської обласної
інфекційної клінічної лікарні, використовуються в навчальному процесі на
кафедрах інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної
освіти, Харківського державного медичного університету та Харківського
національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем
особисто і полягає в аналітичному огляді наукової літератури по даному
питанню, курації хворих. Дисертант самостійно провів вибір обсягу і
методів досліджень, провів клінічне та параклінічне обстеження хворих,
проаналізував та узагальнив отримані результати, впровадив результати
роботи в практику охорони здоров’я, підготовив наукові дані до
публікації.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень були докладені
на 5-му з’їзді інфекціоністів України: “Актуальні питання клінічної
інфектології” (Тернопіль, 1998), науково-практичних конференціях:
“Инфекции не знают границ” (Харків, 1999), “Нове в діагностиці і терапії
інфекційних хвороб”, (Мукачеве, 2000), “Нейроінфекції. Інші інфекційні
хвороби”, (Харків, 2001), “Інфекційні хвороби в практиці терапевта”,
(Харків, 2001), “Тяжкі форми інфекційних хвороб і невідкладні стани”,
(Дніпропетровськ, 2002).

Публікації за темою дисертації. За темою дисертації опубліковано 60
робіт, з них 26 в виданнях рекомендованих ВАК України, з них 6
самостійних. Отримано 2 деклараційні патенти на винаходи.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 297 сторінках
машинопису і складається з вступу, огляду літератури, об’єктів та
методів, 6 розділів власних досліджень, обговорення результатів,
висновків, практичних рекомендацій та списку використаної літератури.
Робота ілюстрована 67 таблицями і 28 рисунками. Список використаної
літератури містить 405 джерел, з яких — 290 — з кириличною графікою і
115 — з латиничною.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об’єкти та методи дослідження

Для виконання поставленої мети та задач під нашим спостереженням
знаходилося 640 хворих на дифтерію, які перебували на лікуванні в
клініці кафедри інфекційних хвороб Харківської медичної академії
післядипломної освіти. При цьому обстежених з локалізованими формами
було 374, поширеними — 226, комбінованими — 40. У 335 пацієнтів була
легка форма, у 180 — середньої тяжкості, у 90 — тяжка та у 35 —
гіпертоксична.

Серед обстежених пацієнтів жінок було — 394, чоловіків — 246. Вік
хворих, що знаходилися під нашими спостереженнями коливався від 15 до 80
років. Частіше за все це були пацієнти віком від 31 до 60 років, що
склало 87,6 % від загальної кількості. У всіх хворих захворювання було
бактеріологічно підтвердженим. Серед виділених штамів серовар “gravis”
був у 59,7 % хворих, “mitis” — у 41,3 %. За характером патологічного
процесу переважали плівчасті форми — 83,6 %. Щепленими були 102 хворих.

Клінічну ефективність емоксипіну визначали у 21 хворого з тяжкими
формами дифтерії.

Для встановлення діагнозу “дифтерія” враховували клінічні дані
(вираженість симптомів та їх динаміку, строки виникнення та характер
ускладнень), результати епідеміологічного, бактеріологічного та
серологічних досліджень, що викладені у методичних рекомендаціях
“Тактика ведения больных дифтерией, ангинами, носителей коринебактерий
дифтерии в условиях роста заболеваемости дифтерией” (Ж.І. Возіанова і
співавт., 1993). Для встановлення діагнозу дифтерійний міокардит та
визначення ступеня його тяжкості використовували дані, викладені у
методичних рекомендаціях “Дифтерійні міокардити: клініка, діагностика,
класифікація та лікування” (Ж.І. Возіанова та співавт., 1996).

Хворим дослідження проводили в динаміці: розпочинаючи з моменту
госпіталізації (1 тиждень) і далі щотижня на протязі всього терміну
перебування в стаціонарі. Контрольну групу склали 25 здорових осіб обох
статей віком від 20 до 40 років.

Для виконання завдань у хворих оцінювали показники ендогенної
інтоксикації, нітроксидергічних, імунних та аутоімунних процесів.

Для оцінки рівня ендогенної інтоксикації (ЕІ) в сироватці крові та сечі
визначали рівень середньомолекулярних олігопептидів (В.В. Ніколайчик і
співавт., 1991). Рівень нітроксидемії оцінювали за показниками NO2-
(В.Д. Ванханен, Г.А.Суханова, 1983).

Концентрації імуноглобулінів A, M, G в сироватці крові та слині а також
sIgA у слині визначали за методом В.В. Чіркіна та співавт. (1990). Для
визначення показників IgE використовували імунологічні планшети фірми
“Хелма-Медіна” (Москва, Росія) за інструкцією виробника. Реєстрацію
результатів проводили на спектрофотометрі типу “Multiskan” при довжині
хвилі 450 нм. Фактори неспецифічної резистентності в слині і сироватці
крові вивчались за допомогою досліджень фрагменту комплементу С3
імуноферментним методом (Л.В. Ковальчук і співавт., 2001). Рівень
циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) в сироватці крові і слині визначали
за методом Ю.О. Гриневича та О.Н. Алфьорова (1988).

Імуноферментним методом у сироватці крові вивчали рівень аутоантитіл до
міокарду, паренхіми печінки, нирок, легень, колагену, еластину, тонкого
та товстого кишечнику, нативної ДНК (нДНК) і денатурованої ДНК (дДНК).
Для цього, згідно інструкції виробника, використовували стандартні
тест-системи “Навіна”, виробництва НДІ вакцин і сироваток ім. І.І.
Мечнікова (Москва, Росія). Реєстрацію результатів проводили на
спектрофотометрі типу “Multiskan” при довжині хвилі 492 нм.

Експериментальне вивчення протеолітичних процесів проведене на 64
морських свинках, вагою 470±8 г. Тварин розподілили на 4 групи. До 1
групи увійшли 16 тварин, у яких токсично-інфекційний процес середнього
ступеня тяжкості моделювали шляхом підшкірного введення в область живота
по 1/100 DLM /250 г маси, нативного субстрату дифтерійного екзотоксину
виробництва заводу “Биолек” щогодини протягом 20 годин; 2 група
нараховувала 18 тварин, що одержували по 1/100 DLM токсину протягом 24
годин (тяжкий токсикоз); 3 група складалася з 14 морських свинок, яким
вводили токсин за схемою 1-ї групи та емоксипін (антиоксидант,
дезагрегант) внутрішньом’язово по 10 мг/кг протягом 7 діб; 4 група мала
16 морських свинок, які одержували протягом 24 годин екзотоксин, а також
емоксипін протягом 7 діб. У 12 морських свинок з 2-ї групи поряд з
протеолізом вивчали процеси перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та
антиоксидантного захисту (АОЗ). Тварин виводили з експерименту на 2, 4,
7 добу методом декапітації. Під час вибою висікалися шматочки тканин
міокарду, легень, печінки, нирок, що були матеріалом для біохімічних та
патоморфологічних досліджень (Л.І. Привалова, 1967). Контрольну групу
склали 6 інтактних тварин.

У міокарді, легенях, печінці, нирках морських свинок визичали показники
загальної активності протеїназ (ЗАП), ?-1-інгібітор протеїназ (?-1-ІП),
та ?-2-макроглобулін (?-2-МГ) за високочутливим (10-9-10-10 г)
ферментативним методом (Л.М. Самохіна і співавт., 2000).

Процеси ПОЛ та АОЗ оцінювали за показниками: дієнових кон’ю?атів (ДК) за
методом І.Д. Стальної у модифікації В.І. Скорнякова і співавт., (1988),
малонового диальдегіду (МДА) за методом M. Uchiyma, M. Michara в
модифікації Є.І. Львовської, І.О. Волчегорського (1991),
супероксиддисмутази (СОД) — В.О. Костюка та співавт. (1990), каталази
(КАТ) — О.М. Королюка і співавт. (1988), та глутатіонпероксидази (ГП) —
В.О. Барабоя та співавт. (1991).

Електронно-мікроскопічне дослідження проводили на електронному
мікроскопі ЕМВ-100 БР при напрузі 75 кВ. Електронно-оптичне збільшення
коливалося від 20 000 до 50 000 разів.

Математична обробка цифрового матеріалу який отримали при обстежені
хворих та здорових осіб проводили з використанням програми
“Statgraphics” на персональному комп’ютері у системі “Windows 2000”.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

При вивчені клініки дифтерії було зазначено, що вона практично за
останні роки не змінилася. Але в період розпалу епідемії (1991-1996 рр.)
питома вага легких форм складала 52,3 %, середньої тяжкості 31,4 %,
тяжких і гіпертоксичних — 16,3 %, а в період згасання спалаху епідемії
(1997-2001 рр.) — 34,2 %, 35,2 % та 30,6 %, відповідно.

У хворих із середньої тяжкості, тяжкими та гіпертоксичними формами
розвивалися ускладнення. У 160 пацієнтів (25,0 %) перебіг дифтерії
ускладнився міокардитом (ДМ), у 124 (19,3 %) — поліневритом (ДП), у 77
(12,0 %) — нефрозонефритом (ДНН) та у 46 (7,2 %) — інфекційно-токсичним
шоком (ІТШ) (табл. 1). У хворих з легкими формами ускладнень не було.

Слід зазначити, що тяжкі форми ДМ (53 хворих) виникали на 1-му тижні
захворювання, а легкі (35 хворих) та середньої тяжкості (72 хворих) – у
більш пізні строки. Летальні наслідки від тяжких ДМ були у 12 пацієнтів
(22,6 %). Такі ускладнення як ДНН, ІТШ виникали у гострий період
захворювання. Легкі форми ДНН були у 16 хворих (20,7 %), середньої
тяжкості – у 22 (28,8 %) та тяжкі – у 39 (50,5 %). У 106 хворих перебіг
дифтерії ускладнився розвитком поліневритів (ДП), із яких у 49 (46,3 %)
пацієнтів були легкі форми, у 31 (29,2 %) — середньотяжкі та 26 (24,5
%)- тяжкі. Летальних випадків від ДНН не було. Від ІТШ загинуло 6
пацієнтів (13,4 %), а від ДП, у результаті розвитку гіпостатичної
пневмонії – 3 (2,8%).

Таблиця 1

Частота розвитку ускладнень у хворих на дифтерію

Клінічні форми

Ускладнення Середньої тяжкості Тяжкі Гіпертоксичні

Абс.ч. % Абс.ч. % Абс.ч. %

Міокардит 35 19,4 90 100 35 100

Поліневрит 18 10,4 71 82,2 35 100

Нефрозонефрит 8 4,4 34 37,7 35 100

Інфекційно-токсичний шок 0 0 13 14,4 33 94,3

Згідно методичним рекомендаціям хворим призначалася протидифтерійна
сироватка (ПДС), але 121 пацієнт її не отримав. Серед них було 111
пацієнтів з легкими формами, 8 — з середньої тяжкості та 2 — з тяжкими.
Основними причинами не призначення ПДС були — помилкові діагнози,
зокрема “ангіна”, “перитонзілярний абсцес”, “носійство дифтерії” — 51
хворий, позитивні внутрішньошкірні та підшкірні проби на ПДС — 12,
госпіталізація після того, коли клінічні прояви хвороби вже згасли — 58.
На догоспітальному етапі протидифтерійну сироватку (ПДС) отримали тільки
28 пацієнтів (4,8 %).

При проведені аналізу клінічних проявів легких форм дифтерії було
встановлено, що вірогідної різниці в тривалості основних симптомів
захворювання у групах хворих, які отримували різні дози ПДС не було
(р>0,05). Але слід зазначити, що у тих пацієнтів, яким ПДС не було
призначено, довше тривали загальна слабкість, головний біль, біль у
горлі, гіперемія слизової ротоглотки, тахікардія.

Аналізуючи строки захворювання, можна зазначити, що гострий період при
легких формах тривав 5-7 днів, середньотяжких — 7-10 днів та тяжких — 10
— 15 днів. Виходячи з цього, терміни ранньої та пізньої реконвалесценції
у пацієнтів з легкими та середньої тяжкості формами припадали на 2-й та
3-й тиждень, відповідно, у пацієнтів з тяжкими — на 3-й та 4-5-й,
відповідно.

Аналіз клінічного перебігу дифтерії показав, що розвиток таких явищ як
інтоксикація, місцевий запальний процес, ускладнення потребують
подальшого вивчення. Тому ми вважаємо за доцільне вивчити метаболічні й
імунні розлади у хворих по періодам захворювання, щотижня.

Метаболічні розлади у хворих на дифтерію

Проведені дослідження показали, що показники СМО та NO2- у хворих на
дифтерію зростали залежно від тяжкості процесу та наявності ускладнень.
Так, при легких формах у гострий період у рівень СМО у сироватці крові у
порівнянні з контролем зростав у 1,4 рази (р<0,001), при середньої тяжкості - у 1,7 (р<0,001), при тяжких - у 2,3 рази (р<0,001) (табл. 2). У подальшому, у хворих незалежно від тяжкості хвороби рівень СМО в сироватці зберігався підвищеним. У періоді реконвалесценції перед випискою у хворих з легкими та середньої тяжкості формами він перевищував контроль у 1,1 рази, а при тяжких - у 1,3 рази (р<0,05). Гострий період захворювання характеризувався значним підвищенням в сечі рівня СМО (р<0,05) в усіх групах. Найбільшими були показники у хворих з тяжкими формами. У подальшому перебігу захворювання зазначений показник знижувався і у період реконвалесценції перед випискою наближався до показників здорових осіб. Таблиця 2 Вміст СМО в сироватці крові у хворих на дифтерію (ум. од.) Строки обстеження Клінічні форми (тижні) Легкі (n=56) Середньої тяжкості (n=39) Тяжкі (n=48) 1 0,310±0,012 * 0,366±0,013 * ** 0,497±0,036 * ** *** 2 0,293±0,013 * 0,323±0,014 * 0,428±0,021 * ** *** 3 0,255±0,015 0,281±0,016 * 0,321±0,014 * ** 4 - 0,234±0,021 0,307±0,023 * 5 - - 0,284±0,014 * Контроль (n=25) 0,216±0,025 Примітка: * - вірогідність розбіжностей результатів порівняно з контролем; **- вірогідність розбіжностей результатів порівняно з легкими формами; ***- вірогідність розбіжностей результатів між середньої тяжкості та тяжкими формами. Аналіз динаміки СМО залежно від наявності ускладнень показав, що при їх появі рівень СМО в сироватці крові зростав і вірогідно перевищував показники у хворих без ускладнень (р?0,05). Найбільш високим рівень СМО у сироватці крові був у хворих з ДМ+ДНН і вірогідно перевищував показники при інших ускладненнях (р?0,05). Вміст СМО хворих з ДНН переважав показники пацієнтів з ДМ (р?0,05). Вміст СМО у сечі хворих з ДНН та ДМ+ДНН навпаки, був нижчим за показники у хворих без ускладнень та у хворих з ДМ (р?0,05). При визначені співвідношення показників СМО (сеча/кров) було встановлено, що воно значно знижувалося у хворих під час розвитку ДНН. Така динаміка показників свідчить про затримку в організмі СМО у хворих з ДНН (табл. 3). Підсумовуючи результати, можна зазначити, що рівень СМО у біологічних рідинах є одним із показників метаболічної інтоксикації. Маючи високу біологічну активність вони здатні чинити влив на різноманітні ланки імуногенезу захворювання (Л.Л. Громашевська, 1997), тим самим вирішувати тяжкість перебігу, розвиток ускладнень, наслідки захворювання. Таблиця 3 Показники СМО у хворих на дифтерію з ускладненнями (ум.од.) Підгрупи Сеча / хворих Кров Сеча кров Без ускладнень(n=9) 0,403?0,015 ° 3,811?0,142 ° 9,45 ДМ (n=14) 0,464?0,013 ° * 3,763?0,112 ° 8,10 ДНН (n=13) 0,511?0,018 ° * ** 2,423?0,096° * ** 4,74 ДМ+ДНН (n=12) 0,579?0,014 ° * ** *** 2,198?0,107 ° * ** 3,79 Контроль (n=25) 0,216?0,025 1,913?0,110 8,85 Примітка: °- достовірність різниці результатів з контролем; *- достовірність різниці результатів з хворими без ускладнень; ** - достовірність різниці результатів з хворими з міокардитами; ***- достовірність різниці результатів з хворими з нефрозонефритами. Таким чином, метаболічна інтоксикація, що розвивається у хворих на дифтерію, ґрунтується на підвищені рівня середньомолекулярних олігопептидів в крові пропорційно тяжкості захворювання. Надмірне накопичення СМО в крові вказує на розвиток ускладнень, а зниження співвідношення СМО сеча/кров свідчить про розвиток нефрозонефриту. При вивчені іншого показника метаболічних розладів - нітроксидемії було встановлено, що в гострий період захворювання, при усіх клінічних формах дифтерії рівень NO2- вірогідно перевищував показники контрольної групи: при легких формах у 2,7 рази (p<0,001), при середньої тяжкості - у 3,4 (p<0,001), при тяжких - у 4,7 рази (p<0,001) (табл. 4). У періоді ранньої реконвалесценції у хворих на легкі та середньої тяжкості форми нітроксидемія продовжувала зберігатися, середній показник якої порівняно з таким у здорових осіб відрізнявся високою статистичною достовірністю (p<0,001). При тяжких формах рівень NO2- залишався достатньо високим та статистично відрізнявся від результатів, що були отримані у хворих на легкі (p<0,001) та середньої тяжкості форми (p<0,01). У подальшому, в періоді пізньої реконвалесценції у хворих з легкими формами рівень NO2- знижувався порівняно з таким у гострий період, але все ще перевищував контроль у 2,1 рази (p<0,05). У хворих середньої тяжкості також відбувалося зниження цього показника відносно гострого періоду. При тяжкому перебігу концентрація оксиду азоту в періоді пізньої реконвалесценції також знижувалась, але перевищувала контроль у 2,6 рази та статистично відрізнялась (p<0,01) від такої у групах з легкими та середньої тяжкості формами. Таблиця 4 Вміст NO2- (ммоль/л) у сироватці крові у хворих на дифтерію Строки обстеження Клінічні форми (тижні) Легкі (n=35) Середньої тяжкості (n=30) Тяжкі (n=37) 1 16,50?0,67 * 20,34?0,88* ** 28,67?0,98 * ** *** 2 12,11?0,71 * 15,48?0,57 * ** 22,43?0,83 * ** *** 3 8,34?0,63 * 11,81?0,29 * ** 15,74?0,37 * ** *** 4 - 8,81?0,25 * 12,28?0,22 * *** 5 - - 9,25?0,41 * Контроль (n=16) 6,03?0,50 Примітка: * - вірогідність розбіжностей результатів порівняно з контролем; **- вірогідність розбіжностей результатів порівняно з легкими формами; ***- вірогідність розбіжностей результатів між середньої тяжкості та тяжкими формами. Було вивчено зв’язок розвитку ДМ та ДНН із рівнем нітроксидемії. Встановлено, що середні значення стабільних метаболітів NO2- у групах з ускладненнями значно (р<0,05) відрізнялися від контролю, перевищуючи його при ДМ у 4,9 рази, при ДНН - у 4,4 рази та ДМ+ДНН - у 5,3 рази (табл. 5). Таблиця 5 Показники в сироватці крові у хворих на дифтерію з ускладненнями (ммоль/л) Підгрупи хворих Рівень NO2- Без ускладнень (n=11) 13,71?2,61 ° ДМ (n=13) 29,93?1,62 ° * ДНН (n=11) 26,54?2,18 ° * ДМ+ДНН (n=24) 32,12?2,14 ° * Контроль (n=16) 6,03?0,50 Примітка: °- достовірність різниці результатів з контролем; *- достовірність різниці результатів з хворими без ускладнень; ** - достовірність різниці результатів з хворими з міокардитами; ***- достовірність різниці результатів з хворими з нефрозонефритами. Між рівнем NO2- та показниками СМО у крові існував помірний позитивний кореляційний зв’язок (p<0,05). Це свідчить про те, що підвищення в крові вмісту NO2-, як і СМО також відбиває величину ЕІ, вказує на зростання тяжкості перебігу та можливі ускладнення. На підставі визначення рівня NO2- нами були запропоновані критерії тяжкості перебігу (патент України “Спосіб діагностики тяжкості перебігу дифтерії” № 43688 А від 17.12.2001 р.). Ознайомившись з динамікою рівня NO2- у хворих на дифтерію, можна вважати, що його підвищений вміст має потенційну небезпеку виходячи з його цитотоксичної активності, здатності утворювати токсичні метаболіти (вільні гідроксильні радикали, пероксинітрит). Ушкоджуючи мітохондрії клітин пероксинітрит викликає викид з них цитохрому С, який ініціює посилення синтезу проапоптотичного протеїну р53, білків теплового шоку. Гіперпродукція таких речовин може призводити до поглиблення тяжкості перебігу захворювання, навіть інфекційно-токсичного шоку. Крім того, пероксинітрит має здатність порушувати структуру ДНК, пошкоджувати лізосоми та мембрану клітини, що призводить до їх загибелі. NO2- розглядають як “отруту” для імунної системи, особливо клітинної ланки (М.О. Віноградов, 1997). Таким чином, у хворих на дифтерію спостерігається порушення метаболізму оксиду азоту, що виражається в підвищенні показників NO2- в сироватці крові. Ступінь накопичення NO2- пропорційна тяжкості хвороби, розвитку ускладнень. Визначення показників NO2- можна вважати додатковим критерієм в оцінці тяжкості перебігу дифтерії. Між рівнем СМО та NO2- існує виражений прямий кореляційний зв’язок, що свідчить про залежність активності синтезу СМО від концентрацій NO2-. Враховуючи вплив на імунну систему СМО та NO2-, вважали за доцільне вивчити стан імунітету у хворих на дифтерію. Гуморальний імунітет у хворих на дифтерію Аналіз показників місцевого імунітету в ротоглотці хворих залежно від клінічної форми показав, що його зміни залежали від тяжкості процесу та мали різну направленість. У хворих з легкими формами вже в гострий період відзначалося значне порівняно з контролем підвищення у слині рівня sIgA та активності С3 комплементу та ЦІК- у 1,4 рази, 2,7 рази та, відповідно (p<0,05). У цей період у хворих з формами середньої тяжкості зазначені показники підвищувалися слабкіше - у 1,1 та 2,1 рази, 3,2 рази, відповідно. При тяжких формах у гострому періоді відбувалося зниження рівня sIgA, ЦІК та незначне зростання С3 - у 1,3 рази. При цьому, у таких хворих у слині різко зростали показники сироваткових імуноглобулінів (p<0,05), зокрема IgA у 2,1 рази, IgM - у 2,7 рази, IgG - у 2,2 рази, в той час, як у хворих з легкими та середньої тяжкості формами вони навпаки, були зниженими (p<0,05) (рис. 1). У період реконвалесценції показники sIgA, ЦІК та комплементу у хворих з легкими формами наближалися до контрольних, в той час як при середньої тяжкості та тяжких формах зростали. Підвищення рівня sIgA у таких хворих збігалося з початком регресії місцевого запального процесу. Вважаємо, що підвищення рівня IgA, IgM, IgG було наслідком ексудації білків сироватки крові через пошкоджені токсином судини слизової ротоглотки. Це припущення було підтверджено вивченням білку в слині - при тяжких формах його рівень був найвищим. Необхідно зазначити, що в гострому періоді захворювання показники секреторного імунітету мало залежали від розвитку ускладнення. Вірогідної різниці між показниками у хворих з ускладненнями та без них не було (р>0,05).

Нами було встановлено помірний зворотній зв’язок між показниками sIgA і
СМО крові (p<0,05), що свідчило про зв'язок місцевого імунітету з явищами загального токсикозу, подальшим перебігом хвороби. Це можна пояснити наступним чином - дифтерійний токсин пригнічує синтез білку в фазі трансляції (А.Pappengeimer, 1997), тому закономірно припустити його пригнічуючий вплив на синтез sIgA. Рис. 1. Показники секреторного імунітету у хворих на дифтерію в гострий період Враховуючи проведені дослідження у хворих на дифтерію можна зазначити 3 варіанти місцевої імунної відповіді: 1). Легкі форми. Притаманний ранній початок синтезу sIgA, швидке підвищення активності С3-компоненту комплементу та формування ЦІКів, і як наслідок, незначна ексудація імуноглобулінів сироватки до ротоглоткового секрету. 2). Середньої тяжкості форми. Характерне підвищення рівня sIgA, ЦІК і активності С3 - компоненту комплементу настає повільніше, переважно з 2-го тижня від початку захворювання. 3). Тяжкі форми. Відбувається пригнічення імунної відповіді на початку хвороби, про що свідчать низькі рівні sIgA, ЦІКів, незначне зростання активності С3-компоненту комплементу, присутність у слині високих концентрацій імуноглобулінів сироватки крові. Поряд з порушеннями секреторного імунітету у хворих на дифтерію відзначалися розлади з боку гуморальної ланки, що також залежали від тяжкості процесу. В гострому періоді у хворих з легкими формами у сироватці крові показники IgA збільшувалися у 1,3 рази, IgM - 1,6 рази (p<0,05), IgE - у 1,4 рази, ЦІК - 1,7 рази (p<0,05) та С3 - у 1,8 рази (p<0,05). У цей час рівень IgG не змінювався. У хворих з формами середньої тяжкості показники IgA, IgM - збільшувалися у 1,5 рази (p<0,05), IgG - 1,2 рази, IgE - у 1,9 рази (p<0,05), ЦІК - 1,9 рази (p<0,05) та С3 - у 1,5 рази (p<0,05). У пацієнтів з тяжкими формами показники IgA збільшувалися у 1,7 рази (p<0,05), IgM - у 2,3 рази (p<0,05), IgG - 1,7 рази (p<0,01), IgE - у 2,5 рази (p<0,01), ЦІК - 3,3 рази (p<0,01) та С3 - у 2 рази (p<0,001) (рис. 2). Рис. 2. Показники гуморального імунітету у хворих на дифтерію у гострий період У періоді реконвалесценції у хворих з легкими формами відбувалася нормалізація показників імуноглобулінів, ЦІК та була тенденція до зниження активності комплементу. У випадках форми середньої тяжкості підвищеними залишалися показники IgE, С3 (p<0,05). У хворих з тяжкими формами дифтерії зазначений період характеризувався тим, що у сироватці крові залишалися підвищеним концентрації IgG, IgE, IgA та ЦІК (p<0,05). Аналіз показників гуморального імунітету залежно від наявності ускладнень встановив, що у хворих з ДМ у сироватці крові різко відбувалася активізація гуморальної ланки імунітету. Пропорційно тяжкості перебігу міокардиту, у цей період, підвищувалися концентрації IgG та IgЕ, рівень ЦІКів (p<0,05). Так, при легких формах ДМ показники IgG зростали у 1,7 рази (p<0,05), IgЕ - у 2,2 рази (p<0,05), рівень ЦІК - у 2,6 рази (p<0,05). При ДМ середньої тяжкості показники IgG зростали у 1,8 рази (p<0,05), IgЕ - у 3,4 рази (p<0,001), рівень ЦІК - у 3,2 рази (p<0,001). При тяжких ДМ IgG зростали у 1,8 рази (p<0,05), IgЕ - у 4,3 рази (p<0,001), рівень ЦІК - у 4,2 рази (p<0,001). Показники IgA, IgM та активності С3 в цей термін захворювання не залежали від тяжкості ДМ вірогідної різниці між показниками не було (р>0,05) (табл. 6). Це
підтверджує участь гуморального імунітету, переважно IgG, IgЕ та ЦІК у
патогенезі міокардитів.

Таблиця 6

Показники гуморального імунітету у хворих з дифтерійними міокардитами

Компоненти Без Форми міокардиту

імунітету міокардиту (n=21) Легкі (n=24) Середньої тяжкості (n=24) Тяжкі
(n=22)

IgA (г/л)

контроль-1,38?0,18 2,35?0,21 ° 2,79?0,23 ° 2,98?0,31 ° * 3,46?0,24 ° *

IgM (г/л)

контроль-1,10?0,12 1,40?0,13 1,47?0,16 1,75?0,18 ** 2,18?0,14 ° * **

IgG (г/л)

контроль-8,80?2,40 13,3?1,2 ° 15,2?1,0 * 15,5?1,5 ° 15,7?1,1 °

IgE (кЕ/л)

контроль-181?24 385?26 ° 410?19 ° 612?32 ° * 776?57 ° * ** ***

ЦІК (од)

контроль-54,2?7,9 112,3?15,2 145,9?11,4 ° 173,9?13,1° * 229,2?11,2 ° *
** ***

C3 (од) контроль-0,910?0,015 1,20?0,15 1,46?0,13 ° 1,59?0,18 °
1,65?0,16 °

Примітка: °- достовірність різниці результатів з контролем; *-
достовірність різниці результатів з хворими без ускладнення; ** —
достовірність різниці результатів з хворими з легкими міокардитами; ***-
достовірність різниці результатів між показниками хворих з середньої
тяжкості та тяжкими міокардитами.

При аналізі показників гуморального імунітету у хворих з ДНН та без
ускладнення достовірні розбіжності існували лише між показниками ЦІК
(p<0,05). Інші (IgA, IgM, IgG, IgE, C3), хоч і відрізнялися від контролю (p<0,05), але вірогідної різниці у залежності від наявності ускладнення не було (p>0,05). Це підтверджує токсичний генез нефрозонефритів, що
розвиваються у хворих на дифтерію.

У 26 хворих у сироватці крові виявлені показники IgЕ, що перевищували
контроль у 4 рази і більше. З них у 24 пацієнтів (92,4 %) діагностували
тяжку форму дифтерії, у 2 (7,6 %) — середньої тяжкості. В усіх хворих
відмічався набряк підшкірної клітчатки шиї, з них у 14 (53,8 %) набряк
доходив до ключиці, у 8 (30,7 %) переходив на тулуб і тільки у 4 (15,5
%) поширювався до середини шиї. У 9 (34,7 %) пацієнтів на 1-му тижні
виник ранній тяжкий ДМ. У 15 (57,7 %) хворих на 2-му тижні хвороби
розвинувся ДМ середньої тяжкості та у 2 (7,6 %) — легкий, що виник на
2-му тижні. Летальні результати в наслідок гострої серцево-судинної
недостатності були у 2 пацієнтів (7,6 %). Отримані дані свідчать про
участь IgЕ- залежних реакцій у патогенезі дифтерії та їх можливість
чинити вплив на тяжкість процесу і розвиток міокардитів.

Проведене дослідження гуморального імунітету у хворих на дифтерію
показало, що його розлади залежали від тяжкості перебігу захворювання:
легкі форми супроводжувались нетривалою активізацією гуморальної ланки,
в той час як тяжкі — тривалою поліклональною активізацією, високим
рівнем продукції IgG, IgE та ЦІК.

Враховуючи результати дослідження, що вказують на значні розлади з боку
гуморального імунітету, можна припустити участь у патогенезі дифтерії
імунопатологічних процесів, а саме аутоімунних.

Аутоімунні процеси у хворих на дифтерію та їхнє значення в органній
патології

Для визначення стану аутосенсибілізації проти різних тканин органів
оцінювали рівні сироваткових органоспецифічних аутоантитіл (ААТ) залежно
від тяжкості в динаміці захворювання (табл. 7).

Аналіз показників ААТ у сироватці крові хворих залежно від ступеня
тяжкості показав, що в гострий період у хворих з тяжкими формами значно
зростали показники ААТ до міокарду — у 1,9 рази (p<0,05) та до нДНК - у 1,4 рази (p<0,05). Підвищувалися також показники ААТ до міокарду у хворих з легкими (1,3 рази) та середньої тяжкості (1,4 рази) формами, але різниця з контролем не була вірогідною (p>0,05). Показники інших ААТ
у цей період зростали слабкіше.

Період ранньої реконвалесценції характеризувався подальшим зростанням в
сироватці крові рівня ААТ. Так у хворих з легкими формами рівень ААТ до
міокарду зростав у 1,5 рази (p<0,05), з середньої тяжкості - у 1,6 рази (p<0,05), тяжкими - у 2,2 рази (p<0,01). Крім того у хворих з тяжкими формами підвищувалися показники ААТ до дДНК у 2,0 рази (p<0,05), печінки - у 1,3 рази (p<0,05), до нирок, легень - у 1,2 рази (p<0,05). У зазначені строки у сироватці крові пацієнтів з тяжкими формами вже знижувалися концентрації ААТ до нДНК. Період пізньої реконвалесценції характеризувався тим, що у сироватці крові хворих рівень ААТ знижувався, але у пацієнтів з середньої тяжкості та тяжкими формами показники ААТ до міокарду залишалися високими (p<0,05). Слід зазначити, що показники ААТ до тонкого та товстого кишечнику, колагену, еластину протягом хвороби практично не змінювалися. Таблиця 7 Динаміка аутоантитіл до тканин різних органів у хворих на дифтерію Рівні аутоантитіл (ум.од.) при різних формах Антиген Легкі (n=45) Середньої тяжкості (n=39) Тяжкі (n=48) Контроль (n=25) Гострий період Міокард 0,294?0,050 0,321?0,041 0,430?0,036 * ** 0,216?0,040 Печінка 0,333?0,049 0,342?0,020 0,357?0,035 0,310?0,028 Нирки 0,342?0,060 0,352?0,050 0,371?0,033 0,337?0,036 Легені 0,415?0,032 0,426?0,030 0,463?0,020 0,408?0,022 нДНК 1,010?0,090 1,090?0,060 1,340?0,090 * ** *** 0,960?0,060 дДНК 0,590?0,090 0,610?0,090 0,680?0,080 0,540?0,070 Період ранньої реконвалесценції Міокард 0,320?0,020 * 0,362?0,023 * 0,482?0,051 * ** *** 0,216?0,040 Печінка 0,339?0,020 0,344?0,021 0,399?0,018 * ** *** 0,310?0,028 Нирки 0,351?0,040 0,355?0,031 0,418?0,018 * 0,337?0,036 Легені 0,418?0,027 0,430?0,023 0,471?0,021 * 0,408?0,022 нДНК 0,990?0,080 1,080?0,070 1,170?0,080 * 0,960?0,060 дДНК 0,660?0,070 0,790?0,090 * 1,090?0,070 * ** *** 0,540?0,070 Період пізньої реконвалесценції Міокард 0,241?0,031 0,340?0,040 * 0,392?0,037 * ** *** 0,216?0,040 Печінка 0,329?0,010 0,335?0,023 0,347?0,019 0,310?0,028 Нирки 0,340?0,051 0,347?0,031 0,351?0,022 0,337?0,036 Легені 0,412?0,024 0,419?0,031 0,444?0,036 0,408?0,022 нДНК 0,970?0,070 0,980?0,90 0,990?0,110 0,960?0,060 дДНК 0,590?0,080 0,660?0,050 0,750?0,090 0,540?0,070 Примітка: * - вірогідність розбіжностей результатів порівняно з контролем; **- вірогідність розбіжностей результатів порівняно з легкими формами; ***- вірогідність розбіжностей результатів між середньої тяжкості та тяжкими формами. Таким чином, при дифтерії спостерігаються певні особливості у функціонуванні імунної системи залежно від ступеня тяжкості захворювання. Наведені дані дозволили припустити високу імовірність надмірної активації аутоімунних процесів із потенціальним ризиком розвитку ускладнень, особливо у випадках тяжких форм дифтерії. Тому ми провели аналіз показників ААТ до міокарду та нирок залежно від тяжкості перебігу міокардиту та нефрозонефриту. Було встановлено, що у пацієнтів з ДМ у сироватці крові концентрації ААТ до міокарду зростали пропорційно тяжкості ускладнення. Так, при легких міокардитах зазначений показник зростав у 1,7 рази (p<0,001), середньої тяжкості - у 2,1 рази (p<0,001), тяжких - у 2,4 рази (p<0,001). Слід зазначити, що у цей термін також підвищувалися концентрації ААТ і у пацієнтів без міокардитів (p<0,05). Але рівні ААТ у хворих з ДМ значно перевищували такі у пацієнтів без ускладнень (p<0,05) (рис. 3). Рис. 3. Динаміка антитіл до міокарду у хворих на дифтерію з міокардитами Таким чином, можна зазначити, що ААТ до міокарду у значній мірі відображають тяжкість перебігу ДМ. На підставі вивчення показників ААТ до міокарду у гострий період захворювання ми запропонували спосіб прогнозування тяжкості перебігу міокардиту у хворих на дифтерію (Патент України № 52149 А від 16.12.2002). У хворих з ДНН рівень ААТ до нирок значно перевищував показники контрольної групи (p<0,05) та показники, які були отримані у групі хворих без ДНН (p<0,05). Між показниками СМО, NO2-, та аутоантитілами до міокарду, нДНК існував помірний кореляційний зв’язок (р<0,05). Кореляція з показниками IgG та ЦІК, пояснює природу ААТ. З метою з'ясування впливу на рівень ААТ до міокарду інших чинників було проведено регресійний аналіз, що дозволило вивести формулу залежності показника ААТ до міокарду від показників імунітету та нитроксидемії. ААТ = 0,679756 + 0,000445783*ЦІК + 0,000162427*IgE + 0,00663636* IgG + + 0,00545551* NO2- Виявлені зміни досліджуваних показників ААТ є додатковими свідченнями деструктивної дії екзотоксину коринебактерії дифтерії та інших токсичних чинників на органи і тканини ураженого організму і можуть бути причиною розвитку ускладнень. Таким чином, у патогенезі дифтерії та її ускладнень значну роль відіграють аутоімунні процеси. Зростання в сироватці крові рівня аутоантитіл до міокарду, нирок, у період реконвалесценції є однією з причин появи ускладнень. На підставі визначення рівня ААТ до міокарду з'являється можливість прогнозувати розвиток і тяжкість міокардитів. Одним із механізмів утворення аутоантигену та наступного розвитку аутоімунних процесів можуть бути процеси протеолізу та ПОЛ (К.М. Веремеєнко, 1988; В.Т. Долгих, 2000). Це обумовило експериментальну частину нашої роботи. При проведені багатофакторного аналізу методом головних компонентів у клініці був виділений фактор - тяжкість дифтерійного процесу, в результаті чого отримали формулу, яка визначала показник тяжкості (К). К = 0,968936*ААТ + 0,916416*ЦІК + 0,938462*СМО + 0,909332*IgE + 0,821841*IgG + 0,890472*NO2- - 0,79705*sIgA. o $ b   n – O EHuy $ T o ?l?0??&? ?l?0??&? ?l?0??&? ?l?0??&? @ @ @ @ & @ A ATHTHTHK’kdI & @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ ??????????TH @ @ $ @ @ @ $ @ $ @ $Ifa$Ykd @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ @ EHuyH легких форм К складав 365,34?22,69 (342,64 - 388,04), середньої тяжкості - 439,27?30,34 (408,93 - 469,61) і тяжких - 792,37?56,72 (735,64 - 849,09). Протеолітичні процеси та перекисне окислення ліпідів у внутрішніх органах при експериментальній дифтерійній інтоксикації Проведені на морських свинках дослідження показали, що у експериментальних тварин вже з першого дня відбувалося підвищення показників загальної активності протеїназ (ЗАП) у внутрішніх органах. Показники ЗАП в цей період значно переважали контроль (p<0,05). Найбільше зростання ЗАП відбувалося у міокарді - у тварин із токсикозом середньої тяжкості у 3,2 рази і при тяжкому токсикозі - у 4,1 рази. В подальшому ході експерименту рівень ЗАП продовжував підвищуватись і на 7-й день був найвищим. У цей термін різниця між показниками обох груп була вірогідною (p<0,05). На 7 день показники ЗАП у міокарді, залежно від тяжкості перевищували контроль у 7,0 та 8,7 рази; в легенях - у 6,3 та 8,5 рази; печінці - у 4,5 та 6,1 рази; нирках - 4,8 та 5,7 рази. Отримані результати свідчать про те, що при дифтерійному токсикозі протеолітичні процеси найбільш інтенсивно відбуваються у міокарді (рис. 4). При дослідженні показників ?1-ІП було визначено, що його рівень у внутрішніх органах знижувався, починаючи з першої доби експерименту, причому більше у тварин з тяжким токсикозом (p<0,05). На 7-му добу експерименту рівень ?1-ІП був найменшим. Така динаміка показників ?1-ІП помірно корелює з рівнем ЗАП (p<0,05) і свідчить про те, що в нейтралізації протеїназної активності при дифтерії бере участь ?1-ІП. Значні зміни в системі інгібіторів протеїназ були виявлені при визначені в органах вмісту ?2-МГ. Встановлено, що у міокарді та нирках рівень ?2-МГ починав знижуватись вже з першої доби експерименту. Але, якщо при середньої тяжкості токсикозі його рівень на 7-му добу зростав, то при тяжкому продовжував знижуватись (p<0,05). Вміст ?2-МГ в міокарді тварин 2-ї групи було в 1,8 рази нижчим ніж у контрольних, а в нирках - в 2,1 рази. Вміст ?2-МГ в легенях та печінці підвищувався пропорційно тяжкості токсикозу і зберігався високим на 4 - 7 добах експерименту. Встановлено зворотній кореляційний зв’язок між вмістом в міокарді та нирках ?2-МГ та ЗАП (p<0,05). Судячи з динаміки показника, ?2-МГ є також відповідальним за пригнічення протеолізу у внутрішніх органах морських свинок. Рис. 4. Динаміка показників загальної активності протеїназ (мг/л?год.) у внутрішніх органах експериментальних тварин В цілому, на тлі експериментального дифтерійного токсикозу у внутрішніх органах тварин відбувалася активізація протеолітичних процесів, що виражалося в підвищенні ЗАП, зменшенні концентрацій ?1-ІП и ?2-МГ, що виражалося у зниженні співвідношення “інгібітор протеїназ/ЗАП”. Особливо це стосувалося міокарду та нирок. Дослідження системи перекисне окислення ліпідів / антиоксидантний захист (ПОЛ/АОЗ) показали, що при тяжкій експериментальній дифтерійній інтоксикації інтенсивність зазначених реакцій у тканинах органів, що досліджувалися мала суттєві відмінності від інтактних тварин. У внутрішніх органах тварин, особливо міокарді, вже з другої доби експерименту відбувалося значне накопичення вторинних продуктів пероксидації - дієнових кон'ю?атів (ДК) та малонового діальдегіду (МДА) (р<0,05). В цей термін відбувалася мобілізація антиоксидантного ферментного захисту, що виражалося в підвищені показників супероксиддісмутази (СОД), глутатіонпероксидази (ГП) (р<0,05). На 7-й добі експерименту у міокарді відзначалися найбільш суттєві зміни - вміст ДК та МДА був в 1,7 рази вищим за показники інтактних тварин (р<0,05), а рівні СОД, каталази (КАТ) та ГП були значно нижчими ніж у інтактних тварин, відповідно - в 1,3 , 1,5 та 1,2 рази (р<0,05). При визначені кореляційних взаємовідносин у міокарді, між системами ПОЛ/АОЗ та протеїнази - інгібітори протеїназ було встановлено, що між ними існували певні зв’язки. Між показниками ДК - ЗАП та СОД - ?2-МГ існував помірний прямий кореляційний зв’язок (p<0,05), а між ДК - ?2-МГ - помірний зворотній (p<0,05). Інші зв’язки між показниками ПОЛ/АОЗ та протеолізом були слабкими (p>0,05).

Проведене дослідження показало, що між системами ПОЛ/АОЗ та протеолізом
існують кореляційні зв’язки. Головним чином вони були виявлені між ДК,
СОД з одного боку, та ?2-МГ, ЗАП з іншого. Зазначені явища підтверджують
думку про доцільність застосування інгібіторів протеолізу та
антиоксидантів у терапії дифтерії.

Експериментальне вивчення впливу емоксипіну (антиоксидант,
антигіпоксант) на динаміку протеолізу в органах показало, що показники
ЗАП протягом експерименту перевищували такі у здорових тварин, але були
значно нижчими ніж у морських свинок, що не отримували препарат
(p<0,05). При вивчені динаміки ?1-ІП встановлено, що концентрації його були зниженими (p<0,05). У тварин 4-ї групи під впливом емоксипіну зростав вміст ?1-ІП у міокарді. Рівень ?2-МГ у міокарді на тлі застосування емоксипіну значно знижувався (p<0,05). При оцінці протеолізу у нирках було встановлено, що застосування емоксипіну сприяло зниженню ЗАП та ?2-МГ (p<0,05). В той час застосування препарату у меншій мірі впливало на показники ?1-ІП. Але у тварин 4-ї групи на 7-й день експерименту рівень ?1-ІП в нирках був нижчим ніж у тих тварин, які емоксипін не отримували. Це також свідчить про те, що емоксипін сприяє виведенню комплексів ?1-ІП+протеїназа із нирок. Схожа динаміка протеолітичних процесів на тлі застосування емоксипіну відбувалася і в печінці. Застосування препарату в першу чергу знижувало показники ЗАП та ?2-МГ (p<0,05) і мало впливало на ?1-ІП (p>0,05).

При аналізі впливу емоксипіну на протеолітичні процеси в легенях
встановлено іншу динаміку. Застосування препарату значно знижувало ЗАП,
рівень ?1-МГ та ?1-ІП (p<0,05). Це виражалося у значному підвищені співвідношення ?1-ІП / ЗАП. Таким чином, дифтерійна інтоксикація супроводжується активізацією протеолізу та перекисного окислення ліпідів у внутрішніх органах, в першу чергу у міокарді, нирках. При тяжкій формі токсикозу у міокарді та нирках відзначається дефіцит інгібіторів протеїназ та чинників ферментного антиоксидантного захисту. Максимальні порушення відзначаються в кінці першого тижня експерименту, що пояснює появу органоспецифічних ускладнень у цьому періоді та більш пізніх строках. Застосування емоксипіну за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації зменшує деструктивні протеолітичні процеси у тканинах внутрішніх органів тварин, що дає підставу для його застосування в комплексній терапії тяжких форм дифтерії. Дослідження показало значну активізацію у внутрішніх органах процесів протеолізу та ПОЛ, тобто тих універсальних патогенетичних механізмів, що здатні руйнувати основні структури клітин – фосфоліпіди клітинних мембран, мембрани лізосом, мембрани мітохондрій, клітинні нуклеопротеїди (Farber J.L., 1994), а також можливість корекції цих процесів емоксипіном. Це обумовило дослідження патоморфологічних процесів у внутрішніх органах на ультрамікроскопічному рівні. Ультраструктура клітин печінки, серця, нирок експериментальних тварин після введення дифтерійного токсину з наступним лікуванням Електронно-мікроскопічне дослідження печінки, міокарду та нирок експериментальних тварин, яким був введений дифтерійний токсин в кількості 20-24 доз, показало розвиток змін ультраструктурної архітектоніки, що є характерними для компенсаторно-адаптаційної реакції. Введення токсину викликало зміни в субмікроскопічній архітектоніці клітин міокарду, печінки та нирок, що виходили за межі дистрофічних процесів і починали розвиватися деструктивні. Відзначалися вогнищеві розплавлення мембран ядер, мітохондрій, гранулярної ендоплазматичної мережі. На це також вказувало різке зменшення кількості рибосом, таких що пов’язані з поверхнями ендоплазматичної мережі, так і тих що вільно розташовані в цитоплазмі. Дія токсину призводила й до порушення транспорту речовин та метаболітів, розвитку внутрішньоклітинного й внутрішньоядерного набряку. Про це свідчить просвітлення гіалоплазми й матриксу, а також розпушення цитоплазматичної мембрани. До 7-ї доби катаболічні процеси продовжували наростати, що структурно проявлялося в гомогенізації мітохондрій та появою в окремих клітинах ділянок некрозу цитоплазми. Необхідно відзначити, що в печінці на 7-му добу після введення токсину виявляли гепатоцити з високоорганізованою ультраструктурою, які знаходилися у функціонально активному стані, що може бути пояснено включенням резервних внутрішньоклітинних репараційних процесів у відповідь на масивну інтоксикацію організму. Таким чином, комплексне дослідження, що було проведене, показало кореляційні звязки між показниками ендогенної інтоксикації, нітроксидемії, імунітету, аутоімунних процесів. Експериментально підтверджено такі звязки між процесами протеолізу та ПОЛ. Це дозволило запропонувати схему патогенезу ушкоджень внутрішніх органів при дифтерії (рис. 5). Рис. 5. Механізми ушкодження внутрішніх органів у хворих на дифтерію Лікування експериментальних тварин емоксипіном сприяло прогресуванню переваги синтетичних внутрішньоклітинних процесів над катаболічними. Підтвердженням цього є встановлена гіперплазія гранулярної мережі, збільшення кількості рибосом та полісом, гіпертрофія пластинчатого цитоплазматичного комплексу Гольджі й різке зниження кількості вогнищ деструкцій у мембранах клітин. Збільшення кількості мітохондрій та кількості кріст у них, поряд зі зменшенням ступеню набряку цих органел, вказувало на підвищення активності окислювально-відновлювальних реакцій, що перебігають на субмікроскопічному рівні. Таким чином, введення 1/20-24 DLM токсину морським свинкам спричиняє зрив компенсаторних можливостей внутрішньоклітинних структур, що призводить до переростання дистрофічного процесу в деструктивний із локальним лізисом окремих органел та ділянок цитоплазми. Після проведення лікування емоксипіном, на субклітинному рівні спостерігається активізація репаративних та синтетичних процесів у вигляді гіперплазії гранулярної ендоплазматичної мережі та збільшення кількості мітохондрій. Підтвердження ефективності емоксипіну за даними експериментальних досліджень обумовило клінічне дослідження впливу препарату у хворих на дифтерію. Ефективність емоксипіну в комплексній терапії хворих на тяжкі форми дифтерії Терапію емоксипіном було проведено у 21 хворого (група 1) на тяжкі форми дифтерії, групу порівняння склали 16 пацієнтів (група 2), які отримували традиційну терапію. Емоксипін - 20 мл 3 % розчину розводили в 200 мл ізотонічного розчину NaCl та вводили внутрішньовеннокрапельно (20-40 крапель / хвилину) 1-2 рази за добу протягом 10 днів із наступним переходом на внутрішньом’язове введення по 2 мл 3% розчину на день протягом 10 днів. Терапію розпочинали в середньому на 6,8 день захворювання. Дослідження в обох групах проводили на 10-й та 20-й дні терапії. Було встановлено, що на 10-й день від початку терапії емоксипіном спостерігалося значне зниження в сироватці крові рівня NO2- порівняно з показниками 2-ї групи (р?0,05). Після проведеної терапії (20-й день) спостерігалося також більш виражене зниження вмісту в сироватці крові NO2- (р?0,05). У пацієнтів, яких лікували емоксипіном була відзначена тенденція до більш швидкого зниження СМО (р>0,05).

При визначені ролі емоксипіну на динаміку показників секреторного
імунітету було встановлено, що його застосування в комплексній терапії
тяжких форм дифтерії чинило позитивний вплив — підвищувався рівень sIgA
та знижувався рівень ЦІК (р?0,05). Така динаміка показників sIgA та ЦІК
була відзначена ще з 10 дня від початку лікування та зберігалася після
закінчення курсу терапії. Але застосування препарату в комплексній
терапії практично не чинило вплив на динаміку інших імуноглобулінів
секрету (IgA, IgM, IgG) та активність комплементу в слині (р>0,05).

На тлі проведення лікуванням емоксипіном в сироватці крові у хворих
зменшувалися показники ЦІК та IgE порівняно з хворими що не отримували
препарат (р?0,05). Динаміка зазначених показників зберігалася і після
закінчення терапії емоксипіном.

При визначені впливу емоксипіну на динаміку аутоімунних процесів було
встановлено, що застосування препарату сприяло зниженню аутоантитіл до
міокарду. Розбіжності цих показників між групами були вірогідними
(р?0,05). Також відзначалася тенденція до більш швидкого зниження
концентрацій ААТ до печінки, нДНК та дДНК (р>0,05).

Позитивні зміни у показниках імунітету та метаболізму відобразилися на
показнику тяжкості (К), що ми запропонували. У хворих які отримали
емоксипін він складав – 634,70?41,12, у групі порівняння – 779,77?54,25
(р?0,05).

У хворих, що отримували емоксипін, спостерігалося більш швидке зникнення
усіх клінічних проявів захворювання, причому в тривалості набряку
підшкірної основи шиї, розбіжності були вірогідними (р<0,05). Скочувалися також терміни підвищення температури тіла, загальної слабкості, головного болю, запаморочення, нудоти, болю у горлі, збільшення мигдаликів, гіперемії та набряку слизової ротоглотки, явищ лімфаденіту (р>0,05) (рис 6).

Зазначені клінічні та лабораторні показники відображали можливість
полегшення органних уражень та ускладнень при дифтерії. В першу чергу це
стосувалося міокардиту. Серед пацієнтів, які отримували препарат, ДМ
середньої тяжкості були виявлені у 16 хворих (76,2 %), а тяжкі — у 5
(23,8 %). Серед хворих іншої групи — 7 (43,7 %) та 9 (56,3 %),
відповідно. Летальних випадків серед пацієнтів 1-ї групи не було, в 2-й
відзначено 1 (6,2 %).

Призначення емоксипіну сприяло зменшенню питомої ваги тяжких форм ДНН та
поліневриту ДП, а, відповідно, і скороченню тривалості ускладнень. Серед
хворих, що отримували емоксипін, ДНН виник у 7 пацієнтів (33,3 %). Легкі
форми ускладнення відзначалися у 4 хворих (19,0 %), середньої тяжкості —
у 3 (14,3 %), тяжких форм не було відзначено. У пацієнтів групи
порівняння ДНН був встановлений у 8 пацієнтів (50,0 %). Легкі форми
ускладнення відзначалася у 2 хворих (12,6 %), середньої тяжкості — у 3
(18,7 %), тяжкі — у 3 (18,7 %).

Схожі результати були отримані при аналізі перебігу ДП. Так, серед
хворих, що отримували препарат, ДП виник у 13 пацієнтів (61,8 %). Легкі
форми ускладнення відзначалася у 7 хворих (33,3 %), середньої тяжкості —
у 4 (19,0 %), тяжкі — у 2 (9,5 %). У пацієнтів групи порівняння ДП був
діагностований у 12 пацієнтів (75,0 %). Легкі форми ускладнення
відзначалася у 3 хворих (18,7 %), середньої тяжкості — у 5 (31,3 %),
тяжкі — у 4 (25,0 %).

Таким чином, призначення емоксипіну позитивно впливає на динаміку
лабораторних показників та клінічних проявів: зменшує вміст в крові
аутоантитіл, ЦІКів, IgE, NO2-, СМО, підвищує концентрацію sIgA в слині,
скорочує строки інтоксикації та прояви місцевого запального процесу,
зменшує строки перебування хворих у стаціонарі на 5,2 ліжко/днів.

Таким чином, емоксипін можна рекомендувати до комплексної терапії тяжких
форм дифтерії по 20,0 мл 3% розчину внутрішньовенно крапельно 1-2 рази
за день, курсом 10 днів із переходом на внутрішньом’язове введення по
2,0 мл 3% 1 раз за день протягом 10 днів.

ВИСНОВКИ

Клінічні та експериментальні дослідження патогенезу дифтерії доводять
участь у ньому аутоімунних процесів, місцевого секреторного імунітету,
метаболічних розладів, пов’язаних з нітроксидемією, протеолізом,
перекисним окисленням ліпідів у перебігу цієї інфекції та її наслідків,
що дозволяє пропонувати додаткові критерії оцінки тяжкості,
прогнозування ускладнень та необхідність засобів фармакологічної
корекції виявлених порушень.

Метаболічна інтоксикація, що розвивається у хворих на дифтерію в ранній
період хвороби, ґрунтується на підвищенні рівня середньомолекулярних
олігопептидів у крові і сечі, пропорційна тяжкості захворювання. При
легких формах у сироватці крові рівень СМО підвищується у 1,4 рази,
середньої тяжкості — у 1,7 рази, тяжких — у 2,3 рази. При надмірному їх
накопиченню у крові (у 2,2 рази і вище) існує небезпека розвитку
раннього дифтерійного міокардиту. Зниження співвідношення СМО сеча/кров
в 4,7 рази і нижче вказує на дифтерійний нефрозонефрит.

У розпалі дифтерії спостерігається активізація гострофазових показників,
зокрема оксиду азоту, що виражається в підвищенні NO2- в сироватці
крові. Ступінь накопичення NO2- пропорційна тяжкості хвороби: при легких
формах рівень NO2- підвищувався у 2,7 рази, середньої тяжкості — у 3,4
рази і тяжких — у 4,7 рази. Визначення показників NO2- можна вважати
додатковим критерієм в оцінці тяжкості дифтерії, а також розвитку
ускладнень. Так, при зростанні рівня NO2- у 4,4 рази і більше порівняно
з показниками контролю вказувало на розвиток нефрозонефриту, а у 4,9
рази — раннього міокардиту.

При дифтерії спостерігаються розлади з боку секреторного імунітету.
Підвищення у слині рівня sIgA та активності С3 — компоненту комплементу
на 1-му тижні сприяло легкому перебігу хвороби. При тяжкому перебігу,
навпаки, порівняно з легким та показниками контролю концентрація sIgA та
активність С3-компоненту комплементу були знижені (р<0,05), що відображало більшу тривалість запального процесу у ротоглотці у хворих з тяжкими формами. У хворих на дифтерію, особливо при тяжких формах відбувається активізація гуморальної ланки імунітету, про що свідчить одночасне і тривале підвищення в крові концентрації імуноглобулінів (переважно IgG, IgE), а також ЦІК. Зростання концентрації IgE у 2,1 рази і більше, IgG - у 1,7 рази та ЦІК - у 2,6 рази відзначаються у хворих з ускладненнями на міокардит та нефрозонефрит. Крім того, зростання концентрації IgE було найбільшим у хворих із поширеним набряком підшкірної клітчатки. Це підтверджує участь реакцій гіперчутливості негайного типу в патогенезі дифтерії та її ускладнень. Зростання у сироватці крові рівня органоспецифічних антитіл у процесі перебігу хвороби свідчить про активізацію в організмі аутоімунних процесів. Підвищення рівня аутоантитіл до міокарду, нирок, на 2-му тижні хвороби є однією з причин міокардитів та нефрозонефритів, що підтверджується клінічними й електрофізіологічними дослідженнями. Причому, при підвищенні показників від 1,7 до 2,0 разів виникають легкі форми міокардиту, від 2,1 до 2,3 разів - середньотяжкі і вище за 2,4 рази – тяжкі, що має значення у обсязі медикаментозної терапії. Наявність кореляційної залежності між показниками метаболізму (СМО, NO2-), імунітету (sIgA, IgG, IgE, ЦІК) й аутоімунних процесів (ААТ) визначає важливу роль опосередкованих біохімічними розладами механізмів імунного реагування і свідчить про їх взаємопотенцюючий вплив. Кореляція показників органоспецифічних антитіл та імуноглобулінів, вказує на те, що ААТ відносяться до IgG та знаходяться у складі ЦІК. Змодельована дифтерійна інтоксикація супроводжується активізацією процесів протеолізу та ПОЛ у міокарді, нирках, печінці, спричиняє зрив компенсаторних можливостей внутрішньоклітинних структур, що призводить до переростання дистрофічного процесу в деструктивний із локальним лізисом окремих органел та ділянок. При спричиненому тяжкому токсикозі, у міокарді та нирках відзначається дефіцит інгібіторів протеїназ і чинників ферментного антиоксидантного захисту, висока активність протеолітичних ферментів і накопичення продуктів ПОЛ. Максимальні порушення відзначаються в кінці першого тижня експерименту, що збігається з появою органоспецифічних ускладнень в цей та більш пізній період. Застосування емоксипіну за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації зменшує деструктивні протеолітичні процеси у тканинах внутрішніх органів тварин; на субклітинному рівні спостерігається активізація репаративних та синтетичних процесів у вигляді гіперплазії гранулярної ендоплазматичної мережі та збільшення кількості мітохондрій. Це дає підставу для застосування препарату в комплексній терапії хворих на тяжкі форми дифтерії. Призначення призводить до зниження в крові вмісту аутоантитіл, ЦІКів, IgE, NO2-, СМО, підвищення у слині концентрації sIgA (р<0,05), скорочення строків інтоксикації, проявів місцевого запального процесу (р>0,05), що в цілому зменшує строки
перебування хворих у стаціонарі на 5,2 дні.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для прогнозування можливості розвитку та тяжкості міокардиту доцільно
використовувати показники рівня аутоантитіл до міокарду сироватці крові.
При його підвищенні від 0,360 до 0,390 ум. од. виникають легкі форми
міокардиту, від 0,391 до 0,430 ум. од. — середньотяжкі і вище за 0,431
ум. од — тяжкі.

Для оцінки тяжкості перебігу дифтерії доцільно визначати в крові рівень
стабільного продукту деградації оксиду азоту (NO2-). При його значенні
до 17,5 ммоль/л діагностують легкий перебіг, при значенні від 17,5 до
26,5 ммоль/л — середньої тяжкості, при значенні вище за 26,5 ммоль/л —
тяжкий перебіг.

З метою з’ясування рівня ендогенного токсикозу та ефективності
детоксикаційної терапії доцільно визначати в сироватці крові рівень
середньомолекулярних олігопептидів. При показниках СМО до 0,320 ум.од.
діагностують легкі форми дифтерії, від 0,320 до 0,430 — середньої
тяжкості та вищих за 0,430 ум.од. — тяжкі.

У комплексну терапію тяжких форм дифтерії доцільно включати емоксипін по
20,0 мл 3% розчину внутрішньовенно крапельно 1-2 рази на день, курсом 10
діб із наступним переходом на внутрішньом’язове введення по 2,0 мл 3% 1
раз на день протягом 10 діб, що впливає на клінічний перебіг
захворювання, зменшує метаболічні розлади, утворення аутоантитіл,
ушкодження міокарду та інших внутрішніх органів, сприяє прискоренню
процесів реконвалесценції.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

В.П. Малый, А.К. Полукчи, Н.А. Колодий, А.А. Линник — Дифтерийная
инфекция: современные проблемы, клиника, диагностика и принципы лечения
// Харьковский медицинский журнал. -1996. -№1. -С.26-30. Дисертант брав
участь в наборі матеріалу і написанні статті.

П.В. Оветчин, О.В. Волобуева, П.В. Нартов, А.К. Полукчи — Регуляция
системы протеолиза у больных тяжёлыми формами дифтерии // Вестник
проблем биологии и медицины. -1999. -№11. -С.68-71. Дисертант брав
участь в наборі матеріалу і написанні статті.

V.P. Malyj, O.V. Volobueva, O.K. Polukchy, P.V. Nartov, Ic. Dongtack —
Haemostasis and immune systems of the sick with grave forms of
diphtheria // School of Fundamental Medicine Journal. -1999. -Vol. 5. —
№ 2. -P. 67-68. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні
статті.

В.П. Малий, О.К. Полукчи, О.В. Волобуєва — Динаміка показників місцевих
захисних факторів у хворих на дифтерію // Інфекційні хвороби. -2000. -№
1. -С.14-17. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу,
статистична обробка отриманих даних, написана робота.

А.К. Полукчи — Аутоиммунные процессы у больных дифтерией // Врачебная
практика. -2000. -№1. — С. 6-8.

В.П. Малый, А.К. Полукчи — Антитела к ДНК и их роль у больных дифтерией
// Проблеми медичної науки та освіти. -2000. -№ 1. -С. 72 — 74.
Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу, статистична
обробка отриманих даних, написана робота.

В.П. Малый, О.В. Волобуева, А.К. Полукчи — Оксид азота,
нитроксидергические процессы и их роль в патогенезе дифтерии // Сучасні
інфекції. -2000. -№ 3. -С.43-46. Дисертантом проведена статистична
обробка отриманих даних.

О.В. Волобуева, В.П.Малый, П.В. Оветчин, В.П. Невзоров, П.В.Нартов,
А.К. Полукчи — Ультраструктурные изменения в
микроциркуляторном русле миокарда при экспериментальной дифтерийной
интоксикации // Експериментальна і клінічна медицина. -2000. -№ 3. -С.
21-23. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні статті.

О.В. Волобуева, А.К. Полукчи — Некоторые показатели эндогенной
интоксикации у больных дифтерией // Медицина сегодня и завтра. -2000. -№
4. -С. 67 — 69. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу,
статистична обробка отриманих даних, написана робота.

О.В. Волобуєва, П.В. Нартов, О.К. Полукчи, Д.Е. Риспаєва — Динаміка
показників імуноглобулінів у хворих на дифтерію // Український
науково-медичний молодіжний журнал. -2000. -№ 2-3. -С. 22-25.
Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу, статистична
обробка отриманих даних, написана робота.

Д.Э. Рыспаева, В.П. Малый, А.К. Полукчи — Применение лазеротерапии у
больных со среднетяжёлым и тяжёлым течением дифтерии // Фотобіологія та
фотомедицина. -2000. -№ 3-4. -С. 20-23. Дисертант брав участь в наборі
матеріалу і написанні тез.

А.К. Полукчи — Клиническое значение иммуноглобулина Е у больных
дифтерией ротоглотки // Медицина сегодня и завтра. -2001. -№ 2. -С.
73-75.

В.П. Малий, О.К. Полукчи, О.В. Волобуєва, Д.Е. Риспаєва — Автоімунні
процеси у хворих на дифтерію // Сучасні інфекції. -2001. -№ 2. -С. 22 —
27. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу, статистична
обробка отриманих даних, написана робота.

В.П. Малый, А.К. Полукчи, Л.М. Самохина, О.В. Волобуева — Новое в
патогенезе дифтерии // Сучасні інфекції. -2001. -№ 3. -С. 25-30.
Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу, статистична
обробка отриманих даних, написана робота.

А.К. Полукчи — Генетические маркёры АВО и Rh у больных дифтерией //
Медицина сегодня и завтра. -2001. -№ 3. -С. 48-49

В.П. Малий, О.К. Полукчи, Л.М. Самохіна — Деякі показники системи
протеолізу при експериментальній інтоксикації та їх корекція емоксипіном
// Медична хімія. -2001. -№ 4. -С. 27-30. Дисертантом проведено аналіз
літератури, збір матеріалу, статистична обробка отриманих даних,
написана робота.

В.П. Малий, А.К. Полукчи, Л.М. Самохина, О.В. Волобуева — Синдром
активации ограниченного протеолиза в почках при експериментальной
дифтерийной интоксикации // Проблеми медичної науки та освіти. -2001. -№
4. -С. 66-69. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу,
статистична обробка отриманих даних, написана робота.

О.К. Полукчи, В.П. Малий, П.В. Нартов — Стан антиоксидантної системи та
його клінічне значення у хворих на дифтерію // Інфекційні хвороби.
-2001. -№ 4. -С. 19-21. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір
матеріалу, статистична обробка отриманих даних, написана робота.

О.К. Полукчи — Динаміка показників циркулюючих імунних комплексів і
імуноглобулінів та їх клінічне значення у хворих на дифтерію // Медичні
перспективи. -2001. -№ 4. -С. 53-56.

О.К. Полукчи — Клінічне значення показників клітинного і гуморального
імунітету у хворих на дифтерію // Експериментальна і клінічна медицина.
-2001. -№ 4. -С. 57-59.

В.П. Малий, О.К. Полукчи, П.В. Нартов — Деякі показники
прекалікреїн-калікреїнової системи крові та їх клінічне значення у
хворих на дифтерію // Вісник Харківського університету ім. В.Н.
Каразіна. -523/2001. Медицина. -С. 105-107. Дисертантом проведено аналіз
літератури, збір матеріалу, статистична обробка отриманих даних,
написана робота.

В.П. Малый, О.К. Полукчи, О.В. Волобуева, Д.Э. Рыспаева —
Клинико-биохимические, иммунологические и электрофизиологические
изменения у больных дифтерийным миокардитом // Сучасні інфекції. -2002.
-№ 3. -С. 12-24. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні
статті.

О.К. Полукчи — Моноцит-комплементарний індекс у хворих на дифтерію //
Вісник Харківського університету ім. В.Н. Каразіна. -546/2002. Медицина.
— Вип. 4. -С. 66-68

М.Ф. Шустваль, В.П. Малий, О.К. Полукчи, Д.Є. Риспаева, В.М. Дмитренко —
Електрокардіографічні зміни у хворих гострим дифтерійним міокардитом //
Вісник Харківського університету ім. В.Н. Каразіна. -546/2002. Медицина.
— Вип. 4. -С. 81-83. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і
написанні статті.

Н.Ф. Шустваль, И.Д. Рачинский, В.П. Малый, А.К. Полукчи, Н.А. Колодий,
О.В. Волобуева, В.М. Дмитренко, Д.Е. Рыспаева — Миокардиты при
дифтерии: вопросы клиники и современной патогенетической терапии //
Вісник Сумського державного університету. -2002. -№ 11. -С.71-75.
Дисертантом проведено збір матеріалу, статистична обробка отриманих
даних.

В.П. Малий, О.К. Полукчи, Л.М. Самохіна, О.В. Волобуєва — Дослідження
системи протеїназ та їх інгібіторів у легенях при експериментальній
дифтерійній інтоксикації // Лабораторна діагностика. -2003. -№ 1. -С.
48-51. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу,
статистична обробка отриманих даних, написана робота.

Деклараційний патент № 43688 А Україна (UA) МПК G01N33/50 “Спосіб
діагностики тяжкості перебігу дифтерії” (співавт. Малий В.П., Волобуєва
О.В., Бондар Т.М.) // Харківська медична академія післядипломної освіти.
— Опубл. 17.12.2001., Бюл. № 11. Дисертант брав участь у зборі
матеріалу, статистичній обробці отриманих даних

Деклараційний патент № 52149 А Україна (UA) МПК G01N33/50 “Спосіб
прогнозування тяжкості перебігу міокардиту у хворих на дифтерію”
(співавт. Малий В.П., Копосова С.А., Волобуєва О.В., Нартов П.В.) //
Харківська медична академія післядипломної освіти. — Опубл. 16.12.2002.,
Бюл. № 12. Дисертант брав участь у зборі матеріалу, статистичній обробці
отриманих даних.

В.П. Малый, А.К. Полукчи, П.В. Нартов, Л.В. Завгородняя — Некоторые
показатели гуморального иммунитета у больных с тяжёлыми формами дифтерии
// Идеи И.И. Мечникова и развитие современного естествознания:
Мат.науч.конф. Харьков, 1995. -С. 192-193. Дисертантом проведено аналіз
літератури, збір матеріалу, статистична обробка отриманих даних,
написана робота.

В.П. Малий, О.К. Полукчи, П.В. Нартов, Л.В. Завгородня, Д.Е. Риспаєва,
О.В. Шацька, В.О. Калюжний — Динаміка показників клітинного і
гуморального імунітету у хворих на тяжкі форми дифтерії // Актуальні
питання медичної допомоги населенню. Мат.міжнар.симпозіуму. Чернівці,
1996. -С.94-95. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу,
статистична обробка отриманих даних, написана робота.

О.К. Полукчи, В.П. Малий — Аутоімунні процеси у хворих на дифтерію //
Актуальні питання медичної допомоги населенню. Мат.міжнар.симпозіуму.
Чернівці, 1996. -С. 100-101. Дисертантом проведено аналіз літератури,
збір матеріалу, статистична обробка отриманих даних, написана робота.

В.П. Малый, Н.А. Колодий, А.К Полукчи, П.В. Нартов, Д.Э. Рыспаева,
Л.В. Завгородняя, О.В. Шацкая — Местные факторы иммунной защиты
и показатели воспалительного процесса у больных дифтерией ротоглотки //
Инфектология. Достижения и перспективы: Мат.науч.практ.конф. Тез.докл.,
С.-Пб, 1996. -С. 47. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір
матеріалу, статистична обробка отриманих даних, написана робота.

В.П. Малый, А.К. Полукчи, П.В. Нартов, О.В. Завгородняя, Л.А. Лившиц,
Д.Б. Пеньков, О.В. Шацкая, Д.Э. Рыспаева — Биохимические и
иммунологические результаты исследований у больных дифтерией ротоглотки
// Int.Journal on immunoreabilitation, 1996. — № 2. -p.112. Дисертантом
проведено аналіз літератури, збір матеріалу, статистична обробка
отриманих даних, написана робота.

В.П. Малый, А.К. Полукчи, Л.В. Завгородняя, П.В. Нартов, Д.Э. Рыспаева,
О.В. Шацкая — Некоторые данные о нарушенном гомеостазе у больных с
тяжёлыми формами дифтерии // Int. Journal on immunoreabilitation. 1997.
-№4. -p.70. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні тез.

О.К. Полукчи — Динаміка показників середньомолекулярних олігопептідів у
хворих на дифтерію // Вікові особливості інфекційних хвороб.:
Мат.наук.практ.конф. Тези доп. Тернопіль-Київ. 1998. -С. 113-114.

О.К. Полукчи — Місцевий імунітет у хворих на ангіни і локалізовані форми
дифтерії в гострий період та його диференційно-діагностичне значення //
Актуальні питання клінічної інфектології: Мат. 5-го з`їзду інфекц.
України. Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. -С. 262.

О.К. Полукчи — Показники середньомолекулярних олігопептидів у хворих на
дифтерійну інфекцію // Актуальні питання клінічної інфектології: Мат.
5-го з`їзду інфекц. України. Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. -С. 263-264.

Л.І. Чуйков, О.К. Полукчи, В.П. Малий — До превентивної терапії
дифтерійного міокардиту // // Актуальні питання клінічної інфектології:
Мат. 5-го з`їзду інфекц. України. Тернопіль: Укрмедкнига, 1998. -С.
275-276. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні тез.

В.П. Малый, А.К. Полукчи, П.В. Нартов, О.В. Волобуева — Особенности
патогенеза дифтерийной инфекции и возможность коррекции нарушенных
механизмов гомеостаза у больных с тяжёлым течением дифтерии // Актуальні
проблеми медичної науки. -Харків: Оно, 1998. -С.38-42. Дисертант брав
участь в наборі матеріалу і написанні тез.

А.К. Полукчи — Интегративные формализованные показатели интоксикации у
больных дифтерией // Инфекции не знают границ: Мат.науч.практ.конф.
Харьков, 1999. (Приложение к School of Fundamental Medicine Journal.
-1999. -V. 5. — № 1.) — C.83.

А.К. Полукчи — Некоторые показатели гуморального иммунитета у больных
дифтерией // Инфекции не знают границ: Мат.науч.практ.конф. Харьков,
1999. (Приложение к School of Fundamental Medicine Journal. -1999. -V.
5. — № 1.) — C.83-84.

А.К. Полукчи — Циркулирующие иммунные комплексы и их роль у больных
дифтерией // Инфекции не знают границ: Мат.науч.практ.конф. Харьков,
1999. (Приложение к School of Fundamental Medicine Journal. -1999. -V.
5. — № 1.) — C. 85-86.

О.В. Волобуева, В.А. Якушенко, П.В. Нартов, А.К. Полукчи. Л.Л. Давтян —
Влияние эмоксипина на гемокоагуляционную активность крови при дифтерии
// Досягнення сучасної фармації та перспективи її розвитку у новому
тисячолітті. Мат. 5 Нац. З`їзду фармацевтів України. Харків, 1999. -С.
644-645. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні тез.

Н.Ф. Шустваль, В.П. Малый, А.К. Полукчи, Д.Э. Рыспаева — Эффективность
эмоксипина и неотона в комплексной терапии дифтерийного миокардита у
взрослых // Некоронарогені хвороби серця: Сучасні підходи до
класифікації, нові напрями діагностики та лікування: Мат.пленуму
кардіологів, К, 1999. -С. 75-76. Дисертант брав участь в наборі
матеріалу і написанні тез.

В.П. Малый, Н.Ф. Шустваль, А.К. Полукчи, О.В. Волобуева, Д.Э. Рыспаева,
— Аутоантитела и их роль в возникновении поражений сердца при дифтерии
// Некоронарогені хвороби серця: Сучасні підходи до класифікації, нові
напрями діагностики та лікування: Мат.пленуму кардіологів, К, 1999.
-С.66-67. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні тез.

А.К. Полукчи, В.П. Малый О.В. Волобуева, Д.Э. Рыспаева, П.В. Нартов —
Антитела к ДНК и их роль у больных дифтерийной инфекцией // Диагностика
и лечение инфекционных заболеваний: Мат.конф. Петрозаводск, 2000. -С.
21-22. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу,
статистична обробка отриманих даних, написана робота.

О.К. Полукчи, В.П. Малий, П.В. Нартов. О.В. Волобуєва, Д.Е. Риспаєва —
Протеоліз та автоімунні процеси при дифтерії // Нове в діагностиці і
терапії інфекційних хвороб: Мат. науково-практичної конф. Тернопіль,
2000. -С.273-274. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір
матеріалу, статистична обробка отриманих даних, написана робота.

А.К. Полукчи, В.П. Малый, Н.Ф. Шустваль, О.В. Волобуева, Д.Э. Рыспаева —
Влияние эмоксипина на динамику протеолиза в миокарде на моделях
дифтерийного токсикоза // Матеріали VI конгресу кардіологів України. К.,
2000. -С. 178-179. Дисертантом проведено збір матеріалу, статистична
обробка отриманих даних.

В.П. Малий, О.К. Полукчи, О.В. Волобуєва, Д.Е. Риспаєва, П.В. Нартов —
Ураження нервової системи у хворих на дифтерію // Нейроінфекції. Інші
інфекційні хвороби: Мат. науково-практ. конф.- Тернопіль: “Укрмедкнига”,
2001. -С. 106 — 107. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір
матеріалу, статистична обробка отриманих даних, написана робота.

О.К. Полукчи, В.П. Малий, М.Ф. Шустваль, Л.М. Самохіна — Синдром
активации ограниченного протеолиза в миокарде при экспериментальной
дифтерийной интоксикации // Інфекційні хвороби в практиці терапевта :
Мат. науково-практичної конф. -Харків, 2001. -С. 208-210. Дисертантом
проведено аналіз літератури, збір матеріалу, статистична обробка
отриманих даних, написана робота.

В.П. Малый, А.К. Полукчи, Н.Ф. Шустваль, Л.М. Самохина, П.В. Нартов —
Протеолитические процессы в миокарде экспериментальных животных при
дифтерийной интоксикации // Современные аспекты патогенеза и лечения
артериальных гипертензий. Тез.докл. / под ред. Е.В. Шляхто, Т.В.
Беляевой. -Изд. СПбМУ, 2001. -С. 28-29. Дисертантом проведено аналіз
літератури, збір матеріалу, статистична обробка отриманих даних,
написана робота.

В.П. Малий, М.Ф. Шустваль, О.К. Полукчи, О.В. Волобуєва, П.В. Нартов,
В.М. Дмитренко, Д.Е. Риспаєва — До патогенезу гострої
серцево-судинної недостатності у хворих на дифтерійний міокардит //
Тяжкі форми інфекційних хвороб і невідкладні стани: Матеріали
науково-практичної конференції. -Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. -С.
132-134. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні тез.

В.П. Малий, М.Ф. Шустваль, О.К. Полукчи, О.В. Волобуєва, П.В. Нартов,
В.М. Дмитренко, Д.Е. Риспаєва — Стан системи гемокоагуляції,
перекисного окислення ліепідів, вазоактивних факторів, клітинного і
гуморального імунітету у хворих на дифтерію з ускладненим перебігом //
Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами6 Матеріали VI з?їзду
інфекціоніснів України. -Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. -С. 161-163.
Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні тез.

Н.Ф. Шустваль, В.П. Малий, А.К. Полукчи, О.В. Волобуева, П.В. Нартов,
В.М. Дмитренко, Д.Е. Рыспаева — Роль иммунопатологических и
вазоактивных факторов в патогенезе острой сердечно-сосудистой
недостаточности у больных дифтерийным миокардитом // Серцева
недостатність-сучасний стан проблеми: Мат. об’єднаного пленуму правлінь
Українських наукових товариств кардіологів, ревматологів та
кардіохірургів. -К., 2002. -С. 135-136. Дисертант брав участь в наборі
матеріалу і написанні тез.

О.К. Полукчи, В.П. Малий, М.Ф. Шустваль, О.В. Волобуєва — Активація
протеолізу при дифтерійному токсикозі та його корекція // Проблеми
епідеміології, діагностики, клініки, лікування та профілактики
інфекційних хвороб: Мат. науково-практичної конференції. -К., 2002. -С.
390-394. Дисертант брав участь в наборі матеріалу і написанні тез.

В.П. Малый, А.К. Полукчи, Н.Ф. Шустваль, О.В. Волобуева, Д.Э. Рыспаева,
П.В. Нартов — Аутоантитела к паренхиме печени в сыворотке крови
больных дифтерией // Проблема инфекции в клинической медицине: Мат.
научн. конф. и VIII съезда Итало-Российского общества по инфекционным
болезням. Санкт-Петербург, 2002. -С. 197. Дисертантом проведено аналіз
літератури, збір матеріалу, статистична обробка отриманих даних,
написана робота.

П.В. Нартов, О.В. Волобуєва, О.К. Полукчи — Деякі протеолітичні
особливості тяжкого перебігу дифтерії // Актуальні питання розвитку
стаціонарної допомоги інфекційним хворим: Мат. науково-практичної
конференції. -Харків, 2002. -С.114-115. Дисертантом проведено аналіз
літератури, статистична обробка отриманих даних.

В.П. Малий, О.В. Волобуєва, О.К. Полукчи, П.В. Нартов —
Електронно-мікроскопічне дослідження нирок при експериментальній
дифтерійній інтоксикації // Керовані інфекції: Мат. науково-практичної
конференції. -Ів.-Франківськ, 2003. -С.117-118. Дисертант брав участь в
наборі матеріалу і написанні тез.

О.К. Полукчи, В.П. Малий, О.В. Волобуєва, А.О. Швайченко, П.В. Нартов —
Вплив протидифтерійної сироватки на динаміку клінічних, біохімічних та
імунологічних показників у хворих з легкими формами дифтерії // Керовані
інфекції: Мат. науково-практичної конференції. -Ів.-Франківськ, 2003.
-С.167-168. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу,
статистична обробка отриманих даних, написана робота.

В.П. Малий, О.К. Полукчи, Д.Е. Риспаєва, О.В. Волобуєва — Роль порушень
рівноваги в системі перекисне окислення ліпідів — антиоксидантний захист
в органній патології при експериментальній дифтерійній інтоксикації //
Від фундаментальних досліджень — до прогресу в медицині: Мат.
науково-практичної конференції. -Харків, 2005. — С. 213. Дисертант брав
участь в наборі матеріалу і написанні тез.

АНОТАЦІЯ

Полукчи О.К. Роль імунних, аутоімунних та метаболічних розладів у
патогенезі дифтерії та їх корекція. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за
спеціальністю 14.01.13 — інфекційні хвороби. -Інститут епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, Київ, 2005.

На основі клінічних та експериментальних досліджень доведене важливе
значення аутоімунних процесів, локального (секреторного) імунітету,
метаболічних розладів, пов’язаних з нітроксидемією, протеолізом,
перекисним окисленням ліпідів у патогенезі дифтерії та її ускладнень.
Запропоновані додаткові тести для оцінки тяжкості перебігу,
прогнозування розвитку міокардитів та засіб для фармакологічної корекції
виявлених порушень.

Ключові слова: дифтерія, нітроксидемія, аутоантитіла, протеоліз,
ультрамікроскопія, емоксипін.

АННОТАЦИЯ

Полукчи А.К. Роль иммунных, аутоиммунных и метаболических расстройств в
патогенезе дифтерии и их коррекция. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора медицинских наук по
специальности 14.01.13 — инфекционные болезни. -Институт эпидемиологии и
инфекционных болезней им. Л.В. Громашевского АМН Украины, Киев, 2005.

На основании клинических и экспериментальных исследований доказано
важное значение аутоиммунных процессов, локального (секреторного)
иммунитета, метаболических расстройств, связанных с нитроксидемией,
протеолизом, перекисным окислением липидов в патогенезе дифтерии и ее
осложнений. Были предложены дополнительные тесты для оценки тяжести
течения, прогнозирования развития миокардитов и способ фармакологической
коррекции выявленных нарушений.

Ключевые слова: дифтерия, нитроксидемия, аутоантитела, протеолиз,
ультрамикроскопия, эмоксипин.

ANNOTATION

Polukchi A.K. Role of immune, autoimmune and metabolic disorders in
pathogenesis of diphtheria and its correction. Typescript. Thesis for a
doctor of medical science degree in specialty 14.01.13.- infectious
diseases. –L.V. Gromashevski Institute of epidemiology and infectious
diseases AMS of Ukraine, Kiev 2005.

The aim of the work was to increase the possibility of early prognosis
of severity and consequences of diphtheria on the strength of immune,
autoimmune and metabolic disorders research and, considering that, to
work out and substantiate the optimization of therapy tactics.

The conducted integrated research allowed to verify some stages of the
pathogenesis of diphtheria and to suggest the methods for correction of
discovered disorders. New criteria for prognosis of miocarditis
development have been substantiated and suggested on the strength of
determination of autoimmune processes in patients with diphtheria. New
evidence has been obtained with regard to participation of
autoantibodies in the pathogenesis of diphtheria and their influence on
organic pathology formation. For the first time, a new way for
evaluation of diphtheria course severity on the strength of
determination of nitroxidemia levels in the blood of the patients has
been worked out and investigated. The relation between nitroxidemia and
miocarditis development has been proven.

The use of emoxipine in therapy of diphtheria has been substantiated in
experiment. The positive influence of the preparation on the course of
the disease and paraclinical indices has been shown. The role of
secretory immunity in formation of course severity of diphtheria has
been verified. Relation between secretory immunity activity and the
level of endogen intoxication has been established.

On the strength of research of proteolysis in internal organs in
laboratory animals, evidence concerning pathogenetic mechanisms of
diphtheria has been supplemented. Its relation with the dose of received
toxin has been established.

Key words: diphtheria, nitroxidemia, autoantibodies, proteolysis, ultra
microscopy, emoxipine.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ААТ — аутоантитіла

АОЗ — антиоксидантний захист

?1-ІП — ?1- інгібітор протеїназ

?2-МГ — ?2- макроглобулін

ГНН — гостра наднирникова недостатність

ГП — глутатіонпероксидаза

ДК — дієнові кон’югати

ДМ — дифтерійний міокардит

ДНН — дифтерійний нефрозонефрит

ДП — дифтерійний поліневрит

дДНК — денатурована ДНК

ЕІ — ендогенна інтоксикація

ЗАП — загальна активність протеїназ

КАТ — каталаза

МДА — малоновий діальдегід

нДНК — нативна ДНК

ПОЛ — перекісне окислення ліпідів

СМО — середньомолекулярні олігопептиди

СОД — супероксиддісмутаза

С3-КК — С3- компонент комплементу

ЦІК — циркулюючі імунні комплекси

PAGE \* Arabic 41

Пригнічення

C. diphtheriae

sIgA, комплемент

Колонізація

Пригнічення

Екзотоксин

СМО, NO2-

Викид

Активізація

Макрофаг

Антиоксидантний

захист

Комплемент (C3),

R-O-,

Т-лимф.

Є-РУК

Підвищення

концентації

NO2-

Клітини-мішені

IgE

Посилення протеолізу

Активізація ПОЛ

Деградація ДНК

Поява аутоантигену

ЦІК

IgG

Продукція

ААТ

Похожие записи