Міністерство охорони здоров’я України

Луганський державний медичний університет

Смірнов Сергій Миколайович

УДК 611-018.1:57.017.64-05

Роль гормональних, нервових та гуморальних факторів в порушеннях
проліферації епітеліальних тканин нестатевозрілих щурів

14.03.04 – патологічна фізіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора біологічних наук

Луганськ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ
України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч
науки і техніки України Казімірко Ніла Казімірівна, Луганський державний
медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри патофізіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Сидорчук Ігор Йосипович, Буковинський
державний медичний університет, завідувач кафедри клінічної імунології,
алергології та ендокринології

доктор медичних наук, професор Абрамов Андрій Володимирович, Запорізький
державний медичний університет, професор кафедри патологічної фізіології

доктор медичних наук, професор Файфура Василь Васильович, Тернопільській
державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, завідувач
кафедри патологічної фізіології

Провідна установа: Кафедра загальної та клінічної патологічної
фізіології ім. В.В. Підвисоцького, Одеський державний медичний
університет МОЗ України, м. Одеса

Захист відбудеться “__” ______ 2006 р. о ____ годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 29.622.01 при Луганському державному
медичному університеті (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони
Луганська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного
медичного університету (91045, м. Луганськ, кв. 50-річчя Оборони
Луганська, 1)

Автореферат розісланий “__” ________ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, доцент Шанько
В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Клітинний поділ є одним з фундаментальних процесів
онтогенезу, оскільки в процесі життєдіяльності, поряд з диференціюванням
і міграцією клітин, відбувається постійне відмирання клітин, пов’язане з
реалізацією їх генетичних програм, а також з ушкоджуючою дією різних
факторів (Саркисов Д.С., 1977). Завдяки поділу відбувається відновлення
втрачених клітин, а збільшення клітин, яке лежить в основі росту
організму, може бути здійснено тільки за рахунок збільшення кількості
клітин, які мають генетичний набір, абсолютно ідентичний наборові
материнських клітин.

Особлива роль в організмі належить епітеліальним клітинам і клітинам
епітеліального походження (Foligne B. et al., 2001; Barbeito C.G. et
al., 2003). Епітелій здійснює бар’єрну, транспортну і захисну функції
(Acra S.A. et al., 1998). Зберігання цілісності епітелію травного
тракту, клітини якого постійно гинуть в зв’язку з фізіологічними
процесами, а також внаслідок дії ушкоджуючих факторів, може
забезпечуватись тільки завдяки великій інтенсивності поділу. Оцінки
змін, які виникають в процесах клітинного поділу, є більш точними у тих
тканинах, де його інтенсивність є великою (Bashir O. et al., 2003; Bulut
K. et al., 2004).

Крім того, для забезпечення своїх функцій епітеліальні утворення повинні
пройти суворо визначений складний шлях свого закладання і розвитку в
онтогенезі, який має свої особливості для кожної структури. В його
основі, поряд з процесами міграції, диференціювання і клітинної
загибелі, лежать процеси клітинного поділу. Інтенсивність процесів
поділу у нестатевозрілих тварин є дещо більшою, ніж у дорослих (Gama P.
et al., 1998; Hernandes L. et al., 2000).

При типових патологічних процесах, таких, наприклад, як гіпер- та
гіпобіози, перебіг процесів поділу порушується (Smith J.A., 2005).
Нормалізація поділу може істотно вплинути на перебіг патологічного
процесу і поліпшити стан здоров’я. Тому вивчення підходів до зміни
характеру перебігу клітинного поділу при різних регуляторних впливах є
актуальним, тому що дає уявлення про шляхи контролю за поділом.

Постійність і поновлення складу тканин в онтогенезі багато в чому
забезпечуються завдяки функціонуванню багатокомпонентної системи
регуляції, окремі ланки якої належать до нервової, імунної та
ендокринної систем (Barrera-Hernandez G. et al., 1999; Fujimoto K. et
al., 2002). Протягом останнього десятиліття особливо інтенсивно
розвиваються дослідження впливу на мітоз та контролю процесів поділу в
нормальних та пухлинних тканинах з боку факторів росту, таких як
інсуліноподібний, епідермальний (ЕФР), фактори росту нервів, фактор
росту гепатоцитів і ін. (Fausto N. et al., 1995; Caiozzo V.J. et al.,
2004). Велику увагу приділяють тканинноспецифічній регуляції поділу,
особливо факторам, які викликають її пригнічення: кейлонам або
тканинноспецифічним інгібіторам, відкритим Bullough W.S. (1962).

Однією з важливих ендокринних залоз, гормони якої здійснюють регуляцію
поділу, є щитовидна (Nagy N. et al., 1999). Відомо, що йодовмістні
гормони щитовидної залози можуть і стимулювати, і пригнічувати процеси
поділу нормальних і пухлинних клітин (Смирнов С.Н. та ін., 1991; Ивченко
Т.Н., 1994). Відомо, що захворювання щитовидної залози, які
супроводжуються змінами в характері секреції йодовмістних гормонів, є
досить поширеними серед різних вікових груп населення, у тому числі
серед дітей.

Нервова система є вищою інтегруючою системою організму, яка регулює
обмін речовин, трофіку та формоутворення тканин. Зняття її інтегруючого
впливу супроводжується переходом денервованих клітин і тканин на
самостійний ритм життєдіяльності, що в умовах функціонального
перенавантаження призводить до прогресивного порушення біосинтетичних
процесів і наростання дистрофічних змін. Накопичено певний матеріал,
який свідчить про роль симпатичної нервової системи в регуляції поділу
клітин (Callaghan B. D., 2001; Brandi G. et al., 2004). Проте роль
десимпатизації в регуляції інтенсивності і часової організації мітозів в
епітелії травного тракту та в печінці не вивчена.

Встановлено, що контроль за клітинним поділом значною мірою здійснюють
фактори росту, які здатні як стимулювати його, так і пригнічувати. До
таких факторів належать ЕФР і тканинноспецифічні інгібітори поділу.
Вивчений вплив ЕФР на процеси поділу клітин в щитовидній залозі,
гладеньких м’язах, епітелії жовчних протоків (Cerutis D.R. et al., 1997;
Sirica A.E., Gainey T.W., 1997). Є дані про вплив тканинноспецифічних
інгібіторів на поділ клітин різних тканин, в тому числі печінки,
епітелію шкіри та ін. (Кетлинский С.А., Парфенова Е.В., 1981; Пашков
А.Н., Маслов А.Ю., 1998). Проте особливості ефектів ЕФР і
тканинноспецифічних інгібіторів в регуляції мітозу клітин епідермального
походження нестатевозрілих щурів раніше не вивчали.

Результати деяких досліджень дозволяють зробити висновок, що ефекти
регуляторних факторів залежать від умов їх дії (Lee S., Privalsky M.L.,
2005). Особливий інтерес в даному аспекті викликає взаємодія агентів,
які належать різним регуляторним системам, в формуванні режиму поділу
(Ambrus J.L. et al., 1991). Водночас, деякі аспекти зазначених явищ
залишаються малодослідженими, а саме вікові особливості впливу
десимпатизації, тироксину, тканинноспецифічних інгібіторів, факторів
росту і характер їх кооперації в контролі над поділом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація є фрагментом
наукових робіт кафедри медичної біології ЛДМУ “Структурний гомеостаз
тканин травного тракту, видільної системи та інтегруючих систем
організму (ендокринної, нервової та імунної), його регуляція та корекція
змін, що виникають, в умовах дії екологічно небезпечних факторів” (№
держреєстрації 0104U10746) та “Регуляція структурного гомеостазу тканин,
що оновлюються, та корекція його змін в умовах дії екзо- та ендогенних
факторів” (№ держреєстрації 0199U001828).

Мета роботи: Вивчити роль гормональних (гіпертиреоїдизація), гуморальних
(ЕФР, тканинноспецифічні інгібітори клітинного поділу) та нервових
(десимпатизація) факторів в порушеннях проліферації епітеліальних тканин
(язика, печінки та тонкої кишки — ТК) нестатевозрілих щурів.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

Вивчити параметри проліферації в тканинах ектодермального (епітелій
язика) і ентодермального (гепатоцити і епітеліоцити ТК) походження
інтактних щурів.

Розробити та апробувати експериментальні моделі по вивченню ролі
окремого та комбінованого впливу гуморальних факторів
(тканинноспецифічних інгібіторів, виділених з печінки щурів, ЕФР),
гормональних (введення тироксину) та нервових факторів (введення
ізобарину).

Дослідити роль гуморальних факторів (тканинноспецифічних інгібіторів
поділу клітин, виділених з печінки щурів) в порушеннях проліферації
гепатоцитів щурів.

Вивчити роль гуморального фактору — ЕФР в порушенні проліферації
гепатоцитів, клітин епітелію язика та ТК щурів.

Вивчити вплив гормональних факторів (тироксину) на проліферацію
гепатоцитів, клітин епітелію язика та ТК щурів.

Дослідити роль нервових факторів (вплив ізобарину – блокатора нейронів
симпатичних гангліїв) в порушенні процесів поділу гепатоцитів, клітин
епітелію язика та ТК щурів.

Вивчити у щурів порушення поділу гепатоцитів, клітин епітелію язика та
ТК при дії комбінацій: (а) гуморальних факторів різного походження; (б)
гуморальних та нервових факторів; (в) нервових та гормональних факторів.

Провести порівняльний аналіз порушень, які виникають в клітинних
системах епітеліального походження під дією гормональних, гуморальних та
нервових факторів, для розробки методів управління процесами поділу
клітин з метою створення методів лікування таких патологічних станів, як
виразкоутворення та пухлинний ріст.

Об’єкт дослідження: епітеліоцити язика та ТК, гепатоцити білих
безпорідних щурів різного віку (3, 7, 12, 17, 30 та 45 діб).

Предмет дослідження: (1) онтогенетичні особливості проліферації
епітеліоцитів та гепатоцитів; (2) роль гормональних, гуморальних та
нервових факторів (ізольована та в комбінації) в порушеннях проліферації
епітеліальних тканин.

Методи дослідження: експериментальні (моделі підвищеного рівня
тироксину; медикаментозної десимпатизації); оцінка параметрів клітинної
проліферації (вивчення ДНК-синтетичної (ДНК-СА) та мітотичної активності
(МА), проліфераційного пула (ПП), тривалості мітозу — ТМ); статистичні
(графічно-параметричний метод, метод Фішера-Стьюдента).

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше показаний монофакторний та
комбінований вплив тканиноспецифічних інгібіторів клітинного поділу,
надлишку екзогенного тироксину, хімічної десимпатизації на перебіг
мітотичного циклу в гепатоцитах, клітинах епітелію язика та ТК. Вперше
розглянуті закономірності вікової динаміки інтеграції нервової та
ендокринної систем в забезпеченні керування режимом поділу гепатоцитів,
епітеліоцитів язика і ТК.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження істотно
розширюють уявлення про вікову динаміку ролі тканинноспецифічних
інгібіторів поділу клітин, ЕФР, симпатичної іннервації і тироксину в
регуляції процесів поділу гепатоцитів, епітеліоцитів язика і ТК на
ранніх етапах постнатального онтогенезу. Отримані дані дозволяють
наблизити з’ясування ролі регуляторних факторів і систем в керуванні
процесами клітинного поділу. Результати роботи можуть послужити базою
для подальших досліджень ролі регуляторних факторів у формуванні режиму
поділу епітеліальних клітин травного тракту. Результати дослідження
являють цінність при рішенні задач, пов’язаних з патогенезом і корекцією
патологічних станів, обумовлених порушеннями процесу поділу. Розроблені,
апробовані і впроваджені в практику моделі по вивченню монофакторного і
комбінованого хімічного впливу на поділ клітин. Результати дослідження
впроваджені в навчальний процес кафедр патофізіології Луганського,
Запорізького та Харківського державних і Львівського національного ім.
Д. Галицького медичних університетів МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено експеримент на
1021 безпородному білому щурі, розроблені експериментальні моделі впливу
ЕФР, кейлонвмісним екстрактом, десимпатизацією та надлишковим вмістом
тироксину. Автором проведена статистична обробка цифрових результатів
досліджень. Особисто автором написані всі розділи дисертації і
автореферат.

Апробація роботи. Основні положення дисертації були викладені та
обговорені на конференціях: “Методи дослідження і лікування, апаратні
системи та ЕОМ в гастроентерології” (Желєзноводськ-Єсентуки, 1991),
“Структурно-функціональні зміни в організмі при дії екзо- і ендогенних
факторів” (Луганськ, 1995), “Актуальні питання морфології” (Тернопіль,
1996); I-му Національному конгресі АГЕ України (Івано-Франківськ, 1994),
а також на засіданнях Луганського обласного товариства патофізіологів в
2003-2005 рр.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 28 статей у фахових
виданнях (15 – одноособові), отримано 7 деклараційних патентів на
корисну модель.

Обсяг і структура дисертації. Робота написана на 360 сторінках та
складається з вступу, огляду літератури, 8 розділів власних досліджень,
аналізу одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій,
списку літератури. Робота ілюстрована 103 таблицями (загальний обсяг – 0
сторінок). Список літератури включає 394 джерела вітчизняних та
іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Експерименти проводили на 1021 білому
безпорідному лабораторному щурі, які знаходились в умовах фіксованого
світлового режиму (штучне освітлення з 6.00 до 18.00 год, темрява з
18.00 до 06.00). Доступ до корму і до води був вільним. Тварин виводили
з експериментів шляхом дислокації шийних хребців під ефірним знеболенням
згідно з рекомендаціями “Об обезболивании животных в эксперименте”
(Наказ МОЗ СРСР № 755 від 12.08.1977 р.). Здійснено 6 серій
експериментів (табл. 1).

При дослідженні динаміки ДНК-СА та МА кожні 4 год з експерименту
виводили по 4-5 тварин з групи. Перші виведення в 1-3-й серіях проводили
о 13.00, а в 4-6-й – о 14.00; останні здійснювали в 2-3-й серіях о 09.00
наступної доби, а в 4-6-й – о 10.00 наступної доби. Зсув часу 1-го
виведення на 1 год (о 13.00 та 14.00) обумовлений переводом годинників
на літній час. Останнє виведення щурів 1-ї серії здійснювали о 01.00
наступної доби. Скорочення терміну дослідження у 1-й серії викликано
тим, що з 04.00 до 09.00 використання колхаміну навіть в дозах 1,5 мг/кг
маси тіла викликає загибель щурів.

Для встановлення ТМ тварин виводили з експерименту через кожні 2 год (по
3 щури з групи). Перші виведення в 2-3-й серіях проводили об 11.00,
останні – о 09.00 наступної доби, в 5-й серії – о 12.00 і о 10.00 00
наступної доби. З метою оцінки розмірів ПП забій проводили 1 раз на
добу. Кейлонвмісний екстракт (КВЕ) (в 0,05 мл 0,9 % розчину NaCl) та ЕФР
(в 0,05 мл дистильованої води) вводили одноразово інтраперитонеально в
1-3-й серіях о 09.30 (ЕФР) та о 10.00 (КВЕ), а у 4-6-й серіях – об 11.00
(КВЕ). Зсув введення КВЕ на 1 год (о 10.00 та 11.00) обумовлений
переводом годинників на літній час. КВЕ вводили тваринам перших 5-и
серій по 2 мг, а 6-ї – по 4 мг/кг маси тіла. ЕФР (фірми “Діагностикум”,
м. Львів) вводили в дозі 0,5 мг/кг маси тіла тварин.

Таблиця 1

Розподіл тварин за експериментальними групами

Експериментальна група Параметри Вік щурів, дні

3 7 12 17 30 45

Кількість щурів в групі

Інтактні щури Динаміка ДНК-СА та МА 14 24 26 29 21 22

ПП 4 3 3 — 3 —

Динаміка ТМ — 21 24 — 30 —

Щури, що отримували КВЕ Динаміка ДНК-СА та МА 15 23 25 26 20 18

ПП 5 3 6 — 4 —

Динаміка ТМ — 21 20 — 33 —

Щури, що отримували ЕФР Динаміка ДНК-СА та МА 15 25 25

ПП 4 3 3

Динаміка ТМ — 23 23

Щури, що отримували ЕФР та КВЕ Динаміка ДНК-СА та МА 15 25 24

ПП 5 4 4

Динаміка ТМ — 23 25

Щури, що отримували ізобарин (десимпатизовані щури) Динаміка ДНК-СА та
МА

27 21 22

ПП

— 4 —

Динаміка ТМ

— 33 —

Десимпатизовані щури, що отримували КВЕ Динаміка ДНК-СА та МА

25 21 20

ПП

— 4 —

Динаміка ТМ

— 30 —

Щури, що отримували тироксин Динаміка ДНК-СА та МА

22 — 27

Десимпатизовані щури, що отримували тироксин Динаміка ДНК-СА та МА

23 — 27

Десимпатизовані щури, що отримували тироксин та КВЕ Динаміка ДНК-СА та
МА

— — 26

Десимпатизацію проводили введенням ізобарину
(В-(N-азациклооктил)-етілгуанидину сульфат) підшкірно 1 раз на добу з 1
по 16 день життя щурів. Підвищення рівня тироксину викликали
інтраперитонеальним введенням L-тироксину фірми Reanal (Угорщина) в дозі
0,1 мг/кг маси тіла протягом 5 днів. Препарат вводили щодня об 11.00 в
0,1 мл 0,1 N NaOH. Вплив ізобарину та тироксину на процеси поділу
вивчали, відповідно, у 17-, 30- та 45-денних і у 17- і 45-денних щурів в
зв’язку з необхідністю тривалого введення препаратів. Плацебо являло
собою 0,9 % розчин NaCl при порівнянні з введенням КВЕ, дистильовану
воду при порівнянні з введенням ЕФР, 0,1 N розчин NaOH на дистильованій
воді при порівнянні з введенням тироксину.

Для оцінки ДНК-СА застосовували тимідин, мічений тритієм (3H-тимідин),
який вводили за 1 год до забою в дозі 3,7 Мбк на 100 г маси тіла в 0,1
мл дистильованої води інтраперитонеально. ПП визначали шляхом введення
3H-тимідину з радіоактивністю 0,85 Тбк/мМ у дозі 3,7 Мбк на 100 г маси
тіла кожні 5 год протягом доби.

Для визначення МА за 4 год до забою щурам інтраперитонеально вводили
колхамін в дозі 1,5 мг/кг (1-3 серії експериментів) та 2,5 мг/кг (4-6
серії).

Для гістологічних досліджень язик, ТК та печінку фіксували та заливали в
парафін. Зрізи готували на мікротомі, депарафінували, покривали
емульсією, висушували та експонували протягом 24 днів. Для проявлення
радіоавтографів застосовували амідоловий проявник. Після фіксування в
нейтральному фіксажі препарати офарблювали гематоксиліном Майєра та
заливали бальзамом. Підрахунок кількості мічених ядер, мітозів і
блокованих мітозів проводили не менш ніж у 50-60 подовжньо розрізаних
залозах слизової оболонки ТК, в слизовій оболонці дорсальної поверхні
язика не менш, ніж в 5000 епітеліоцитах та не менш, ніж в 15000
гепатоцитах. ДНК-СА оцінювали за радіоактивним індексом (РІ), який
обчислювали як відношення кількості клітин з міченими ядрами до
загальної кількості клітин.

Для характеристики МА визначали індекс к-мітозів (МІкх) — відношення
суми кількостей блокованих мітозів та профаз до загальної кількості
підрахованих клітин. Мітотичний індекс (МІ) вираховували як
співвідношення кількості мітозів і підрахованих клітин. Величину ПП
характеризували відношенням кількості клітин з міченими ядрами до
загальної кількості підрахованих клітин. Показники виражали в промілях
(‰).

Для опису ритмів ДНК-СА та МА використовували графічно-параметричний
метод. Визначали: (1) положення максимумів (акрофаз) і мінімумів
інтенсивності процесів поділу протягом доби. Максимумом ритму ДНК-СА
активності вважали максимальне вірогідне значення РІ, зафіксованого
протягом доби, мінімумом — мінімальне. Максимумом ритму МА вважали
максимальне вірогідне значення МІкх, зафіксованого протягом доби,
мінімумом – мінімальне; (2) зрушення в годинах між акрофазами ритмів
ДНК-СА та МА; (3) кількість акрофаз (максимумів) ритмів; якщо
спостерігали 1 максимум, то ритм оцінювали як одноверхівковий, якщо 2
максимуми – як двоверхівковий; (4) величину абсолютної амплітуди (АА)
ритму ДНК-СА (різниця максимальних і мінімальних значень РІ,
зафіксованих протягом доби), та величину АА ритму МА (різниця
максимальних і мінімальних значень МІкх, зафіксованих протягом доби);
(5) величину відносної амплітуди (ВА) ритму ДНК-СА (відношення
максимального і мінімального значень РІ, зафіксованих протягом доби) та
величину ВА ритму МА (відношення максимального і мінімального значень
МІкх, зафіксованих протягом доби); (6) коефіцієнт синхронізації (КС)
переходу клітин в фазу синтезу ДНК (відношення ВА ритму ДНК-СА до часу
(в год), що проходить від мінімуму до максимуму ДНК-СА), (7) КС переходу
клітин в мітоз (відношення ВА ритму МА до часу (в год), що проходить від
мінімуму до максимуму МА). ТМ ™ визначали за формулою: tm=МІ*t/МІкх,
де t – час дії колхіцину. Для встановлення ТМ МІ визначали тричі
протягом часу дії колхіцину і використовували для розрахунків усереднену
величину.

Обчислення показників та статистичну обробку отриманих даних здійснювали
на комп’ютері із застосуванням Microsoft Excel. Оцінку вірогідності
результатів дослідження проводили з використанням критерію t
Фішера-Стьюдента.

Результати дослідження та їх аналіз. Параметри поділу гепатоцитів
інтактних щурів. В 3-денних щурів максимальний РІ зареєстрований о
13.00, з 17.00 до 21.00 він зменшувався і ставав мінімальним (р<0,01). О 01.00 РІ знов був збільшеним (р<0,05) порівняно з показниками з 17.00 до 21.00. З 09.00 до 21.00 МІкх проявляв тенденцію до збільшення, а о 01.00 – невірогідно зменшувався. Середні значення РІ та МІкх за час дослідження склали 2,15(0,11 ‰ та 0,88(0,04 ‰. ПП сягав 3,20(0,42 ‰. В 7-денних щурів ритм мав акрофазу о 05.00, мінімум о 01.00 (р<0,01), АА 1,36 ‰, ВА – 4,09, КС переходу до S-фази 1,02(0,046. Середньодобовий РІ склав 1,29(0,06 ‰. Добовий ритм МА був одноверхівковим з акрофазою о 13.00, мінімумом о 21.00 (р<0,05), АА 0,25 ‰, ВА - 1,71, КС вступу в мітоз 0,11(0,005. Середньодобовий МІкх дорівнював 0,64(0,03 ‰. З 10.00 до 13.00 мітоз перебігав невірогідно повільно порівняно з середньодобовою ТМ, з 13.00 до 21.00 ТМ скорочувалась, потім наростала, сягаючи максимуму з 01.00 до 05.00. З 05.00 до 09.00 вона зменшувалась. Середньодобова ТМ склала 0,91(0,18 год. З 09.00 до 13.00 ТМ скорочувалась порівняно з середньодобовим показником, з 13.00 до 21.00 мітоз уповільнювався, а з 21.00 до 09.00 відзначали зменшення ТМ. Середньодобова ТМ склала 0,63(0,10 год. Добовий ритм змін РІ в 12-денних щурів мав акрофазу о 09.00 (р<0,01), мінімум – о 13.00, АА 0,79 ‰, ВА – 1,99, КС вступу до S-фази - 0,10(0,01. Середньодобовий РІ склав 1,15(0,06 ‰. Ритм змін МІкх виявився одноверхівковим з акрофазою о 09.00 (р<0,01), мінімумом о 17.00, АА 1,09 ‰, ВА – 3,95, КС переходу в мітоз – 0,25(0,022. Середньодобовий МІкх склав 0,88(0,04 ‰, ПП - 6,99(1,09 ‰. Добовий ритм ДНК-СА в 17-денних щурів мав акрофазу о 02.00, мінімум – в 06.00 (р<0,05), АА 0,88 ‰, ВА – 2,91, КС переходу до S-фази – 0,15(0,022. Середньодобовий РІ склав 1,05(0,05 ‰. Ритм змін МІкх мав акрофазу о 14.00, мінімум – о 02.00 (р<0,05), АА 1,0 ‰, ВА – 3,5, КС вступу в мітоз – 0,29(0,024. Середньодобовий МІкх дорівнював 0,83(0,04 ‰. Ритм ДНК-СА в 30-денних щурів мав акрофазу о 18.00, мінімум о 06.00 (р<0,05), АА 0,56 ‰, ВА – 1,47, КС вступу до S-фази – 0,12(0,06. Одноверхівковий ритм МА мав акрофазу о 18.00, мінімум о 06.00 (р<0,05), АА 0,61 ‰, ВА – 3,18, КС – 0,26(0,018. З 10.00 до 14.00 ТМ наближалась до середньодобової, з 14.00 до 02.00 мітоз прискорювався, з 22.00 до 10.00 – уповільнювався, перевищуючи середньодобовий показник - 0,59(0,03 год. ПП сягав 7,31(0,73 ‰. Ритм ДНК-СА в 45-денних щурів мав акрофазу о 14.00, мінімум – о 18.00 (р<0,05), АА 0,38 ‰, ВА 1,93, КС вступу до S-фази – 0,1(0,007. Середньодобова ДНК-СА склала 0,79(0,04 ‰. Акрофаза ритму змін МІкх наступала о 22.00, мінімум – о 02.00 (р<0,05). АА сягала 0,37 ‰, ВА - 2,61, КС переходу у мітоз – 0,13(0,01. Середньодобовий МІкх склав 0,35(0,006 ‰. Параметри поділу епітеліоцитів язика інтактних щурів. В 3-денних щурів мінімальний РІ зареєстрований о 13.00, а до 17.00 він невірогідно збільшувався (р>0,05). Потім виникала тенденція до зниження РІ, яка
зберігалась до 21.00. Підвищення МІкх (р<0,05) відбувалось о 09.00-13.00 та 13.00-17.00, надалі змін не було. Середньодобові значення РІ і МІкх склали 14,55(0,72 ‰ і 7,6(0,38 ‰. ПП сягав 17,43(1,76 ‰. В 7-денних щурів спостерігали добовий ритм ДНК-СА з акрофазою о 13.00, мінімумом о 09.00 (р<0,05), АА 5,76 ‰, ВА - 2,41, КС переходу до S-фази 0,60(0,06. РІ склав 6,76(0,34 ‰. Ритм МА був одноверхівковим з акрофазою о 13.00, мінімумом о 21.00 (р<0,05), АА 7,59 ‰, ВА 5,74, КС вступу в мітоз 0,36(0,022. МІкх дорівнював 4,86(0,24 ‰. ПП склав 10,52(1,54 ‰. З 09.00 до 13.00 мітози перебігали відносно швидко. З 13.00 до 21.00 ТМ збільшувалась, сягаючи максимуму о 17.00-21.00, з 21.00 до 05.00 – невірогідно скорочувалась, а з 05.00-09.00 - зростала. Середньодобова ТМ склала 1,46(0,29 год. В 12-денних тварин ритм РІ мав акрофазу о 13.00 (р<0,01), мінімум о 01.00, АА 4,07 ‰, ВА - 3,61, КС вступу до S-фази - 0,3(0,025. Середньодобовий РІ склав 4,17(0,21 %. Ритм змін МІкх мав акрофазу о 17.00 (р<0,05), мінімум о 21.00, АА 3,38 ‰, ВА - 3,52, КС переходу в мітоз - 0,18(0,019. Середньодобовий МІкх склав 2,75(0,14 ‰, ПП - 21,12(4,28 ‰. З 09.00 до 13.00 ТМ була більшою середньодобового показника, з 13.00 до 17.00 - значно меншою. З 17.00 до 09.00, за винятком 01.00-05.00, відзначали збільшення часу поділу. Середньодобова ТМ склала 1,0(0,24 год. В 17-денних щурів ДНК-СА була максимальною о 02.00, мінімальною - о 18.00 (р<0,05), АА дорівнювала 1,32 ‰, ВА - 2,18, КС переходу до S-фази - 0,27(0,03. Середньодобовий РІ склав 1,74(0,10 ‰. Ритм змін МІкх сягав акрофази о 14.00 і мінімуму - о 06.00 (р<0,05), АА дорівнювала 2,68 ‰, ВА - 3,73, КС вступу в мітоз - 0,47(0,059. Середньодобовий МІкх дорівнював 1,55(0,08 ‰. Ритм ДНК-СА в 30-денних щурів мав акрофазу о 10.00, мінімум о 18.00 (р<0,001), АА 27,2 ‰, ВА - 4,26, КС вступу до S-фази склав 0,27. Середньодобовий РІ склав 17,89(0,89 ‰. Ритм МА був одноверхівковим з акрофазою о 10.00, мінімумом о 06.00 (р<0,01), АА 20,94 ‰, ВА - 4,1, КС - 1,02(0,085. Середньодобовий МІкх склав 13,31(0,67 ‰. З 10.00 до 02.00 і з 06.00 до 10.00 ТМ була невеликою, в 02.00-06.00 мітоз уповільнювався. Середньодобова ТМ склала 0,36(0,02 год, ПП - 8,93(1,07 ‰. В 45-денних щурів ритм ДНК-СА мав акрофазу о 02.00, мінімум - о 22.00 (р<0,001), АА 18,98 ‰, ВА - 3,82, КС вступу до S-фази - 0,95(0,05. Середньодобова ДНК-СА склала 15,73(0,94 ‰. Акрофаза ритму змін МІкх наставала о 02.00, мінімум - о 22.00 (р<0,01). АА сягала 12,37 ‰, ВА - 4,66, КС переходу в мітоз - 1,16(0,068. Середньодобовий МІкх склав 12,24(0,61 ‰. Параметри поділу епітеліоцитів ТК інтактних щурів. В 3-денних щурів мінімальний РІ зареєстрований о 17.00, до 21.00 РІ збільшувався (р>0,05), а в 21.00 сягав максимуму (р<0,05). Підвищення МІкх відбувалось з 09.00-13.00, мінімум реєстрували о 13.00-17.00 (р<0,05). Надалі зміни МІкх були невірогідними. Середні значення РІ і МІкх за час дослідження склали 14,45(0,72 ‰ і 7,81(0,39 ‰. ПП сягав 26,81(4,25 ‰. В 7-денних щурів спостерігали ритм ДНК-СА з акрофазою о 17.00, мінімумом о 13.00 (р<0,05), АА 7,31(0,032 ‰, ВА - 2,18, КС переходу до S-фази - 0,55. Середньодобовий РІ склав 9,56(0,48 ‰. Добовий ритм МА був одноверхівковим з акрофазою о 05.00, мінімумом о 21.00 (р<0,05), АА 6,37 ‰, ВА 3,88, КС вступу в мітоз 0,49(0,056. Середньодобовий МІкх дорівнював 6,64(0,31 ‰. ПП склав 24,57(1,07 ‰. З 09.00 до 13.00 мітоз відбувався швидко. З 13.00 до 21.00 його тривалість збільшувалась, сягаючи максимуму до 17.00-21.00, в 21.00-09.00 - знов зменшувалась. Середньодобова ТМ склала 0,81(0,05 год. В 12-денних тварин добовий ритм змін РІ мав акрофазу о 09.00 (р<0,01), мінімум - о 17.00, АА 13,03 ‰, ВА - 6,32, КС вступу до S-фази - 0,39(0,011. Середньодобовий РІ склав 9,49(0,47 ‰. Добовий ритм змін МІкх був одноверхівковим з акрофазою о 09.00 (р<0,01), мінімумом о 17.00, АА 6,06 ‰, ВА - 3,06, КС переходу в мітоз - 0,19(0,005. Середньодобовий МІкх склав 5,51(0,27 ‰, ПП - 36,66(5,96 ‰. З 09.00 до 13.00 ТМ була меншою середньодобового показника, з 13.00 до 17.00 - значно більшою. З 17.00 до 01.00 відзначали зменшення ТМ. Середньодобова ТМ склала 0,86(0,42 год. У 17-денних щурів ритм ДНК-СА мав акрофазу о 02.00, мінімум - о 14.00 (р<0,05), АА - 9,71 ‰, ВА - 2,6, КС переходу до S-фази - 0,22(0,021. Середньодобовий РІ склав 9,38(0,47 ‰. Ритм змін МІкх мав акрофазу о 14.00, мінімум - в 06.00 (р<0,05), АА - 8,34 ‰, ВА - 2,77, КС вступу в мітоз - 0,35(0,041. Середньодобовий МІкх дорівнював 8,36(0,42 ‰. В 30-денних щурів ритм ДНК-СА мав акрофазу о 18.00, мінімум о 14.00 (р<0,05), АА - 23,71 ‰, ВА - 1,8, КС вступу до S-фази - 0,45(0,012. Середньодобовий РІ склав 40,23(2,01 ‰. Добовий ритм МА був одноверхівковим з акрофазою о 10.00, мінімумом о 06.00 (р<0,05), АА 17,27 ‰, ВА - 1,82, КС - 0,45(0,026. Середньодобовий МІкх склав 30,57(1,53 ‰. З 14.00 до 18.00, з 22.00 до 02.00 та з 06.00 до 10.00 ТМ була невеликою, а з 10.00 до 14.00 мітоз уповільнювався. Середньодобова ТМ склала 0,21(0,01 год, ПП - 31,98(3,45 ‰. Добовий ритм ДНК-СА в 45-денних щурів мав акрофазу о 22.00, мінімум - о 10.00 (р<0,05), АА 25,1 ‰, ВА - 2,31, КС вступу до S-фази - 0,18(0,015. Середньодобова ДНК-СА склала 29,48(1,47 ‰. Акрофаза ритму МІкх наступала о 22.00, мінімум - о 02.00 (р<0,05). АА сягала 12,95 ‰, ВА - 1,99, КС переходу в мітоз - 0,1(0,005. Середньодобовий МІкх склав 19,11(0,96 ‰. Вплив КВЕ на поділ гепатоцитів. В 3-денних щурів через 15 год після введення КВЕ відзначено зменшення РІ (р<0,05). Зменшення РІ на 3 та 11 год дії та збільшення на 7 год були невірогідними порівняно з таким у щурів, що отримували плацебо. Середня за час дослідження ДНК-СА не зменшувалась. В перші 4 год МІкх збільшився (р<0,01), з 7 по 11 год - невірогідно зменшився, на 15 год - перевищував контрольний показник (р<0,05). Середнє значення МІкх за час дослідження та ПП виявились більшими, ніж у тварин, що одержували плацебо (р(0,01). В 7-денних щурів КВЕ викликав невірогідне зменшення РІ через 7, 11 та 23 год після введення. Через 19 год РІ вірогідно зменшувався порівняно з РІ щурів, які отримували плацебо, а на 27 год - збільшувався (р<0,01). Середньодобова ДНК-СА виявилась меншою (р(0,01). МА була пригніченою (р<0,05) через 7 год, а потім не відрізнялась від показника у щурів, що одержували плацебо. На 27 год МІкх перевищував показник контрольних щурів (р<0,001). Середньодобовий МІкх зменшувався (р(0,05). Протягом всього спостереження, крім з 01.00 до 05.00, мітоз у 7-денних тварин тривав довше (р(0,05). Найбільша ТМ зареєстрована в перші 7 год та через 19-23 год. Середньодобова ТМ зросла на 64,8 % (р(0,01). В 12-денних щурів після введення КВЕ на 3-й год РІ підвищувався (р<0,05), на 7 та 19 год – знижувався (р<0,05). Тенденція до пригнічення ДНК-СА зберігалась до кінця дослідження. Середньодобовий РІ збільшився на 26,1 % (р(0,05). МА в перші 19 год не відрізнялась від такої в щурів, яким вводили плацебо, її зменшення наступало на 19-23 год дії (р<0,05). На 23-27 год відзначали тенденцію до росту МІкх порівняно щурами, що отримували плацебо. Середньодобова МА була нижчою, ніж в щурів, які отримували плацебо (р(0,05), а ПП – більшим (р>0,05). Динаміка змін ТМ
відрізнялась скороченням з 09.00 до 13.00 та на 7-11 год, а також
збільшенням на 3-7, 11-23 год. У всі періоди, за винятком 21.00-01.00,
розбіжності були вірогідними (р(0,05). Середньодобова ТМ зростала на
50,8 % (р(0,05).

Через 3 та 19 год після введення КВЕ 17-денним щурам виникала тенденція
до збільшення РІ, а на 7, 11, 15 та 23 год – тенденція до зменшення
ДНК-СА. Середньодобовий РІ майже не змінювався. В тварин, які отримували
плацебо, МА знижувалась з 10.00 до 14.00 (р<0,05). Тенденцію до зменшення МІкх відзначали до 11 год та в 15-23 год. Середньодобовий МІкх знизився на 60,2 % (р(0,05). Введення КВЕ 30-денним щурам супроводжувалось пригніченням ДНК-СА на 7 (р<0,001) і 19 год (р<0,01). У всіх інших термінах, крім 14.00, відзначали тенденцію до зниження ДНК-СА. Середньодобовий РІ зменшувався (р(0,01). МА виявляла тенденцію до збільшення з 10.00 до 14.00. На 3-7 і на 7-11 год МІкх зменшувався (р<0,05), пізніше спостерігали тенденцію до збільшення МІкх, особливо виражену через 11-15 год. Середньодобовий МІкх знизився на 9,0 %, ПП - на 17,6 % (р>0,05).

В 30-денних щурів з 10.00 до 14.00 ТМ не відрізнялась від показника
щурів, які отримували плацебо, потім збільшувалась до кінця дослідження.
Найбільше уповільнення ТМ наступало з 3 до 11 год. У всі періоди, крім
06.00-10.00, розбіжності були вірогідними (р(0,05). За добу ТМ зросла на
150,8 % (р(0,001).

В 45-денних щурів через 3 год РІ зменшувався на 68,3 % (р<0,05). В наступні години вірогідні розходження ДНК-СА в печінці щурів, які отримували плацебо та тварин, яким вводили КВЕ, були відсутні. На 7 год дії простежували тенденцію до збільшення РІ. Середньодобова ДНК-СА під впливом КВЕ зменшувалась (р(0,05). З 10.00 до 18.00 МІкх невірогідно зростав. Пригнічення МА наступало на 7-11 год (р<0,05). В наступному МІкх не відрізнявся від такого в щурів, які отримували плацебо. Середньодобовий МІкх невірогідно зменшувався. Вплив КВЕ на поділ епітеліоцитів язика та ТК. Введення КВЕ 3-денним щурам супроводжувалось пригніченням ДНК-СА та МА через 7 год (р<0,05). Вірогідні зміни показників після впливу КВЕ на 7- та 12-денних тварин були відсутні, за винятком збільшення РІ о 21.00 (р<0,05). Ін'єкція КВЕ 17-, 30- і 45-денним щурам не призводила до зменшення ДНК-СА та МА через 7 і 11 год. О 22.00 РІ збільшувався в 45-денних щурів на 67,3 % (р<0,05). Введення КВЕ 3-, 7- і 12-денним щурам не супроводжувалось вірогідним пригніченням ДНК-СА та МА епітеліоцитів ТК. Через 7 год відзначали збільшення РІ і МІкх (р<0,01). Ін'єкція КВЕ 17-, 30- і 45-денним щурам не призводила до зміни ДНК-СА і МА, за винятком 11 год, коли в 30-денних тварин МІкх знижувався (р<0,05) порівняно з щурами, які отримували плацебо. ПП після введення КВЕ в 7-денних щурів зростав (р<0,05), в 30-денних зменшувався (р<0,001), а в 3-денних та 12-денних щурів не змінювався. Вплив ЕФР на поділ гепатоцитів. У 3-денних щурів після введення ЕФР РІ зменшувався порівняно з РІ в тварин, яким вводили плацебо, через 3,5 год (р<0,001), надалі вірогідно не змінювався. Через 7,5 год виникала тенденція до збільшення РІ. Середній РІ за час спостереження виявився меншим (р(0,05). ПП збільшився (р<0,05). МА підвищувалась у всіх точках, але вірогідне збільшення МІкх виникало тільки через 11,5-15,5 год (р<0,05). Середня МА за час дослідження зростала на 31,8 % (р(0,01). Ін'єкція ЕФР 7-денним щурам супроводжувалась зменшенням РІ на 3,5 год (р<0,05), збільшенням через 7,5 год (р<0,05) і 15,5 год (р<0,001). В інших точках вірогідні відмінності РІ в контрольних і дослідних щурів були відсутні. Середньодобовий РІ зменшувався на 17,8 % (р(0,05). МІкх підвищувався у всіх точках, за винятком 7,5-11,5 год. Середньодобовий МІкх зростав на 53,1 % (р(0,01). ТМ в перші 3,5 год відносно показника в щурів, яким вводили плацебо, скорочувалась (р(0,01), з 3,5-7,5 год – невірогідно збільшувалась, з 7,5-11,5 год - збільшувалась (р(0,01), з 11,5-15,5 год - скорочувалась знов (р(0,05), на 15,5-19,5 год мітоз незначно уповільнювався і скорочувався через 19,5-23,5 год (p>0,05).
Середньодобова ТМ зростала на 63,7 % (р(0,01).

В 12-денних щурів РІ збільшувався через 3,5, 11,5 та 15,5 год та
зменшувався в інших точках. Підвищення РІ (р<0,05) відзначали лише через 15,5 год, а зниження - через 19,5 год (р<0,05). Середньодобовий РІ і ПП зростали (р<0,05). МІкх збільшувався (р<0,05) на 3,5-7,5 і на 11,5-15,5 год порівняно з показниками тварин, які отримували плацебо. З 23,5-27,5 год МІкх зменшувався (р<0,05). В інших точках зниження МІкх виявляли у вигляді тенденції. Середньодобовий МІкх зменшувався на 21,6 % (р(0,05). ТМ виявилась вірогідно меншою, ніж в щурів, яким вводили плацебо, лише в 3,5-7,5 год дії (р(0,05). У всіх інших випадках ТМ тривала довше, ніж в тварин, які отримували плацебо. Середньодобова ТМ збільшувалась на 73,0 % (р(0,05). Вплив ЕФР на поділ епітеліоцитів язика. Через 3,5 год після введення ЕФР в 3-денних щурів РІ зменшувався. Зменшення зберігалось до кінця дослідження, через 11,5 год РІ зменшувався на 48,4 % (р<0,05). Середній, за час спостереження, РІ виявився на 41,3 % меншим (р(0,05), ПП - на 18,2 % (р>0,05). МА знижувалась у всіх точках, але вірогідне зменшення
МІкх виникало тільки через 3,5-7,5 год (р<0,05). Середня за час дослідження МА знижувалась на 47,9 % (р(0,05). Ін'єкція ЕФР 7-денним щурам супроводжувалась зменшенням РІ на 3,5 год (р<0,05). В інших точках вірогідні відмінності РІ в контрольних і дослідних щурів були відсутні. Середньодобовий РІ невірогідно зменшувався, а ПП збільшувався (р<0,05). МІкх знижувався, за винятком 7,5-11,5 і 15,5-23,5 год. Середньодобовий МІкх зменшувався (р(0,05). ТМ в 7-денних тварин в перші 3,5 год та з 7,5 по 11,5 год скорочувалась, в 3,5-7,5 год - збільшувалась. На 11,5-15,5 год мітоз уповільнювався і знов скорочувався через 15,5-23,5 год. Розбіжності були вірогідними тільки в 11,5-15,5 год та 19,5-23,5 год (р(0,05). Середньодобова ТМ зменшувалась на 17,1 % (р>0,05).

Вплив ЕФР на 12-денних щурів викликав зменшення РІ через 3,5 і 7,5 год
та збільшення в інших точках. Вірогідне підвищення РІ відзначали лише
через 15,5 год (р<0,01) і через 23,5 год (р<0,001). Середньодобова ДНК-СА зростала (р<0,001). ПП зменшився на 22,3 % (р>0,05). МІкх
невірогідно зменшувався в перші 7,5 год. В 7,5-27,5 год МІкх
збільшувався, але вірогідне підвищення МІкх відбувалось лише через
11,5-15,5 год (р<0,01). Середньодобовий МІкх збільшився на 102,5 % (р(0,001). ТМ виявилась більшою лише в 3,5-7,5 год. В усіх інших випадках ТМ була меншою, але розбіжності були вірогідними лише в 11,5-15,5 та 19,5-23,5 год (р(0,05). Середньодобова ТМ скорочувалась вдвічі (р(0,05). Вплив ЕФР на поділ епітеліоцитів ТК. Через 3,5 год після введення ЕФР 3-денним щурам РІ невірогідно зменшувався, а до кінця дослідження невірогідно збільшувався. Середній за час спостереження РІ виявився на 11,7 % більшим (р>0,05), ПП — на 10,4 % меншим (р>0,05). МІкх знижувався
в перші 3,5 год, а через 7,5 год — перевищував показники щурів, яким
вводили плацебо (р<0,01). Середня МА зростала на 15,6 % (р(0,05). Ін'єкція ЕФР 7-денним щурам супроводжувалась тенденцією до зменшення РІ у всіх точках, але через 11,5 год відзначали невірогідне збільшення РІ. Середньодобовий РІ зменшувався (р(0,05), а ПП – збільшувався (р(0,05). Рівень МІкх знижувався, за винятком 7,5-11,5 і 23,5-27,5 год. Вірогідне зменшення МІкх відзначене лише через 15,5-19,5 год (р<0,05). Середньодобовий МІкх зменшувався на 34,53 % (р(0,05). ТМ невірогідно скорочувалась лише через 3,5-7,5 год, в інші терміни - збільшувалась. Розбіжності були вірогідними лише в 3,5 год та 15,5-23,5 год. Середньодобова ТМ зростала на 90,12 % (р(0,01). В 12-денних щурів відбувалось невірогідне зменшення РІ через 19,5 і 27,5 год після введення ЕФР та його збільшення в інших точках. Вірогідне підвищення РІ відзначали лише через 11,5 год (р<0,01), 15,5 год (р<0,05) і 23,5 год (р<0,01). Середньодобовий РІ і ПП зростали (р(0,01). МІкх невірогідно зменшувався через 23,5-27,5 год. В перші 23,5 год МІкх збільшувався, але його вірогідне підвищення відбувалось через 7,5-11,5 год (р<0,01), а також в 11,5-15,5 і 15,5-19,5 год (р<0,05). Середньодобовий МІкх збільшувався (р(0,01). В усіх точках мітоз тривав менше, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р(0,05). Середньодобова ТМ скорочувалась на 64,0 % (р(0,01). Вплив тироксину на поділ гепатоцитів. В 17-денних щурів, які отримували тироксин, ритм мав акрофазу о 14.00, мінімум - о 02.00 (р<0,05), АА 0,63 ‰, ВА - 2,14, КС переходу до S-фази - 0,18(0,015. Середньодобовий РІ був більшим (p>0,05), ніж в тварин, яким вводили плацебо. РІ відрізнявся від
РІ в щурів, які отримували плацебо, тільки о 14.00 (р<0,05). Ритм МА мав акрофазу о 02.00, мінімум о 06.00 (р<0,05), АА 0,83 ‰, ВА - 1,46, КС вступу в мітоз 0,07(0,01. Середньодобовий МІкх збільшився на 2,4 % (p>0,05). В 22.00-02.00 МІкх був більшим, ніж в тварин, які отримували
плацебо (р<0,05). В 45-денних щурів після введення тироксину ритм мав акрофазу о 10.00, мінімум - о 02.00 (р<0,05), АА 1,37 ‰, ВА - 3,79, КС переходу до S-фази - 0,47(0,045. РІ перевищив такий в тварин, яким вводили плацебо, на 29,1 % (р(0,05). Підвищення ДНК-СА (р<0,01) реєстрували лише о 18.00. Акрофаза ритму змін МІкх наступала о 14.00, мінімум - о 02.00 (р<0,05). АА склала 0,67 ‰, ВА - 3,48, КС вступу до мітозу - 0,29(0,032. МІкх перевищив показник тварин, які отримували плацебо, на 34,3 % (р(0,01). Вірогідні розходження МА в окремих точках ритму були відсутні. Вплив тироксину на поділ епітеліоцитів язика. В 17-денних щурів, які отримували тироксин, акрофаза наступала о 06.00, мінімум - о 22.00 (р<0,05). АА склала 1,24 ‰, ВА - 2,85, КС переходу до S-фази - 0,36(0,02. Середньодобовий РІ виявився більшим (р>0,05). Добовий ритм МА
характеризувався наявністю акрофази о 10.00, мінімуму о 22.00 (р<0,05); АА 1,58 ‰, ВА - 2,77, КС вступу в мітоз - 0,23(0,052. Середньодобовий МІкх виявився вищим на 9,0 % (р>0,05). З 06.00 до 10.00 МІкх був
більшим, ніж в тварин, які отримували плацебо (р<0,05). В 45-денних щурів після введення тироксину добовий ритм РІ мав акрофазу о 18.00, мінімум - о 22.00 (р<0,01); АА 9,84 ‰, ВА - 2,56, КС переходу до S-фази - 0,13(0,002. Середньодобовий РІ виявився нижчим, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р(0,05). Підвищення ДНК-СА (р<0,01) реєстрували лише о 18.00, а зниження (р<0,05) - о 02.00. Акрофаза добового ритму МІкх наступала о 14.00, мінімум - о 22.00 (р<0,05). АА склала 13,58 ‰, ВА - 4,15, КС вступу в мітоз - 0,26(0,031. Середньодобовий МІкх виявився меншим на 13,2 % (р(0,05). Вірогідні розходження МА в окремих точках були відсутні. Вплив десимпатизації на поділ гепатоцитів. В 17-денних десимпатизованих щурів вірогідних акрофаз і мінімумів виявити не вдалось. Середньодобовий РІ виявився нижчим (p>0,05). РІ збільшувався о 14.00 (р<0,05). Вірогідних акрофаз і мінімумів не було відзначено і в добовій динаміці змін МА. Середньодобовий МІкх був нижчим на 28,9 % (р(0,01). З 10.00 до 14.00 відзначено зниження МА (р<0,05). В десимпатизованих 30-денних щурів акрофазу спостерігали о 14.00, мінімум о 22.00 (р<0,05); АА дорівнювала 1,76 ‰, ВА - 4,49, КС переходу до S-фази 0,31(0,026. Середньодобовий РІ був нижчим, ніж в щурів, яким вводили плацебо (р(0,05). РІ виявився більшим о 14.00 (р<0,05), меншим - о 22.00 (р<0,05) і о 06.00 (р<0,01). Акрофаза ритму МІкх припадала на 14.00, мінімум - на 22.00 (р<0,01). АА сягала 0,42 ‰, ВА - 2,45, КС вступу до мітозу - 0,15(0,09. Середньодобовий МІкх був меншим на 28,2 % (р(0,01). Зниження МА відзначали з 18.00 до 22.00 (р<0,01). ПП зменшився відносно показника в щурів, яким вводили плацебо (р>0,05). З 10.00 до
18.00 та з 02.00 до 10.00 ТМ виявилась більшою, а з 18.00 до 02.00 була
меншою. Розбіжності виявились вірогідними в 10.00-14.00 та 22.00-02.00
(р(0,05). В середньому за добу поділ уповільнився на 45,9 % (р(0,05).

В десимпатизованих 45-денних щурів акрофазу реєстрували о 14.00, мінімум
— о 06.00 (р<0,01). АА сягала 0,99 ‰, ВА - 3,3, КС переходу до S-фази - 0,4(0,041. Середньодобовий РІ не змінювався. Не було відзначено вірогідних змін РІ в окремих точках. Добовий ритм МА характеризувався акрофазою о 14.00, мінімумом - о 18.00 (р<0,05), АА 0,59 ‰, ВА - 3,81, КС вступу до мітозу - 0,32(0,029. Середньодобовий МІкх збільшувався на 40,0 % (р<0,05). Вірогідних відмінностей МА в окремих точках відзначено не було. Вплив десимпатизації на поділ епітеліоцитів язика. В 17-денних десимпатизованих щурів акрофазу спостерігали о 06.00, мінімум - о 22.00 (р<0,05), АА склала 0,92 ‰, ВА - 2,02, КС переходу до S-фази - 0,25(0,012. Середньодобовий РІ виявився нижчим, ніж в щурів, яким вводили плацебо (р(0,05). РІ в окремих точках ритму в контрольних і дослідних щурів не відрізнялись. Акрофаза ритму МА наступала о 18.00, мінімум - о 14.00 (р<0,05), АА сягала 3,21 ‰, ВА - 4,45, КС переходу до мітозу - 1,11(0,194. Середньодобовий МІкх був більшим на 64,5 % (р(0,01). З 10.00 до 14.00 відзначали зниження МА (р<0,05). В десимпатизованих 30-денних щурів акрофазу реєстрували о 14.00, мінімум о 10.00 (р<0,05); АА дорівнювала 18,57 ‰, ВА - 2,25, КС переходу до S-фази 0,56(0,049. Середньодобовий РІ був вищим на 20,6 % (р(0,05). РІ виявився вірогідно меншим о 10.00, більшим о 18.00 і 06.00 (р<0,05). Акрофаза ритму змін МІкх припадала на 14.00, мінімум - на 18.00 (р<0,05). АА сягала 21,14 ‰, ВА - 4,89, КС вступу до мітозу - 0,24(0,041. Середньодобовий МІкх був більшим на 7,1 % (р>0,05).
Підвищення МА відзначали о 02.00-06.00 (р<0,01). ПП зменшився відносно показника в щурів, які отримували плацебо (р>0,05). З 10.00 до 14.00 та
з 06.00 до 10.00 ТМ виявилась більшою такої в щурів, яким вводили
плацебо, з 18.00 до 02.00 була меншою, а протягом 14.00-18.00
відмінностей не було. Розбіжності були вірогідними лише з 10.00 до 14.00
та з 02.00 до 10.00 (р(0,05). В середньому за добу поділ прискорювався
на 19,4 % (р(0,05).

В 45-денних десимпатизованих щурів акрофазу реєстрували о 18.00, мінімум
— о 10.00 (р<0,001). АА сягала 14,62 ‰, ВА - 5,6, КС переходу до S-фази - 0,7(0,021. Середньодобовий РІ зменшувався на 25,94 % (р(0,01). ДНК-СА була більшою о 18.00 і 22.00 (р<0,05), меншою - о 02.00 і 10.00 порівняно з показниками тварин, яким вводили плацебо (р<0,01). Добовий ритм МА мав акрофазу о 02.00, мінімум о 10.00 (р<0,05), АА 12,8 ‰, ВА - 3,99, КС вступу до мітозу - 0,19(0,012. Середньодобовий МІкх зменшувався (р(0,05). В окремих точках ритму МА знижувалась о 10.00-14.00 (р<0,05) і підвищувалась о 18.00-22.00 (р<0,05). Вплив десимпатизації на поділ епітеліоцитів ТК. В 17-денних десимпатизованих тварин акрофази спостерігали о 02.00 і 14.00, мінімуми - о 10.00 і 22.00 (р<0,05). В денній і нічній хвилях синтезу ДНК АА склала 4,3 ‰ і 12,27 ‰, ВА - 1,6 і 3,75, КС переходу в S-фазу - 0,4(0,053 і 0,94(0,103. Середньодобовий РІ виявився таким, як в щурів, які отримували плацебо. Кількість клітин, які синтезували ДНК, в окремих точках не відрізнялась, лише о 14.00 десимпатизація супроводжувалась підвищенням РІ на 90,4 % (р<0,05). Акрофаза ритму МА наставала о 02.00, мінімум - о 22.00 (р<0,05), АА сягала 6,79 ‰, ВА - 2,2, КС переходу до мітозу - 0,55(0,048. Середньодобовий МІкх був більшим, ніж в тварин, яким вводили плацебо, на 0,36 % (p>0,05). В окремих точках вірогідні
відмінності МІкх були відсутні.

В 30-денних десимпатизованих щурів ритм характеризувався акрофазою о
14.00, мінімумом о 10.00 (р<0,05), АА 12,55 ‰, ВА - 1,42, КС переходу до S-фази 0,35(0,013. Середньодобовий РІ був вищим, ніж в тварин, яким вводили плацебо (p>0,05). РІ виявився більшим о 14.00 (р<0,05). Акрофаза ритму змін МІкх припадала на 22.00, мінімум - на 14.00 (р<0,05). АА сягала 16,87 ‰, ВА - 1,64, КС вступу до мітозу - 0,20(0,01. Середньодобовий МІкх був невірогідно більшим, ніж в тварин, яким вводили плацебо, на 6,02 % (p>0,05). Підвищення МА відзначали в 18.00-22.00
(р<0,05). ПП зменшився на 6,44 % (р>0,05). З 10.00 до 14.00, з 22.00 до
02.00 і з 06.00 до 10.00 ТМ виявилась більшою такої в щурів, які
отримували плацебо, з 14.00 до 22.00 — меншою. Розбіжності виявились
вірогідними з 10.00 до 14.00 та з 18.00 до 22.00 (р(0,05). В середньому
за добу поділ прискорювався на 4,76 % (p>0,05).

В 45-денних десимпатизованих щурів акрофазу реєстрували о 06.00, мінімум
— о 22.00 (р<0,05). АА сягала 38,2 ‰, ВА - 3,99, КС переходу до S-фази - 0,50(0,031. Середньодобовий РІ збільшувався на 31,9 % (р(0,01). ДНК-СА була більшою о 18.00 і 10.00 (р<0,05), меншою - о 22.00 (р<0,05). Добовий ритм МА мав акрофазу о 06.00, мінімум - о 22.00 (р<0,01), АА 33,78 ‰, ВА - 3,11, КС вступу до мітозу - 0,39(0,018. Середньодобовий МІкх збільшився на 57,4 % (р(0,01). Серед окремих точок ритму МА знижувалась в 18.00-22.00 на 33,0 % (р<0,05). Вплив ЕФР та КВЕ на поділ гепатоцитів. Спільне введення ЕФР і КВЕ 3-денних щурам супроводжувалось зменшенням РІ о 13.00 (р<0,01) порівняно з РІ тварин, яким вводили плацебо. О 17.00 спостерігали тенденцію до зниження, а о 21.00 і 01.00 - до підвищення ДНК-СА. РІ вірогідно не відрізнявся від показника тварин, підданих ізольованому впливу КВЕ або ЕФР, за винятком 21.00, коли РІ після спільного введення був вищим (р<0,05), ніж в щурів, які одержували тільки ЕФР. Середня за час спостереження ДНК-СА після введення ЕФР і КВЕ виявилась нижчою, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р(0,01), ніж в щурів, які одержували тільки КВЕ (р(0,05), і вищою (р(0,05), ніж в щурів, яким вводили лише ЕФР. МА з 09.00 до 13.00 була більшою, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р<0,001). Тенденція до підвищення МІкх зберігалась з 13.00 до 21.00 і замінялась тенденцією до зниження з 21.00 до 01.00. МІкх з 09.00 до 13.00 був більшим (р<0,01), а з 21.00 до 01.00 меншим (р<0,05), ніж в щурів, які одержували тільки ЕФР. З 21.00 до 01.00 МІкх після введення ЕФР і КВЕ виявився нижчим такого в тварин, яким вводили тільки КВЕ (р<0,01). Середня МА в щурів, які одержували ЕФР і КВЕ, перевищувала показник тварин, яким вводили плацебо (р(0,001), щурів, яким вводили КВЕ (р>0,05) і тварин, які одержували ЕФР (р(0,05). ПП після впливу ЕФР і
КВЕ був більшим, ніж в щурів, які отримували плацебо (р<0,05), меншим, ніж в тварин, які одержували тільки КВЕ (р>0,05) і більшим, ніж в щурів,
яким вводили ЕФР (р>0,05).

В 7-денних тварин після введення ЕФР і КВЕ підвищувався РІ відносно
показника в щурів, яким вводили плацебо, о 17.00 і 13.00 і знижувався о
21.00 (р<0,05). Вірогідних відмінностей ДНК-СА не виявлено. Порівняно з ДНК-СА гепатоцитів тварин, які одержували тільки КВЕ, РІ після введення їм ЕФР і КВЕ о 17.00 зростав (р<0,05). Середньодобова ДНК-СА після введення ЕФР і КВЕ практично не відрізнялась (р>0,05) від такої в щурів,
яким вводили плацебо, і перевищувала показник в тварин, які одержували
тільки КВЕ або тільки ЕФР (р(0,05). МА в щурів, яким ввели ЕФР та КВЕ,
була нижчою, ніж в тварин, яким вводили плацебо, з 01.00 до 05.00
(р<0,05). Середньодобовий МІкх виявився вищим на 6,2 % (р>0,05).
Порівняно з МІкх у щурів, що одержували тільки КВЕ, в тварин після
введення ЕФР і КВЕ кількість мітозів була в 05.00-09.00 більшою, в
09.00-13.00 — меншою (р<0,05), середньодобовий МІкх - більшим (р(0,05). Порівняно з поділом після введення ЕФР, МА в 7-денних щурів, які одержували ЕФР та КВЕ, була вищою о 17.00-21.00, нижчою - о 21.00-01.00 і в 01.00-05.00 (р<0,05). Середньодобовий МІкх знизився (р(0,01). Порівняно з ТМ гепатоцитів тварин, які одержували плацебо, ТМ зменшувалась в 09.00-13.00 і збільшувалась з 13.00 до 09.00. Розходження були вірогідними з 09.00 до 17.00 і з 01.00 до 09.00 (р(0,05). Середньодобова ТМ зростала (р(0,05). Після ін'єкції щурам лише КВЕ час проходження мітозу зменшувався з 09.00 до 01.00 та з 05.00 до 09.00, з 01.00-05.00 мітоз уповільнювався (р(0,05). Середньодобова тривалість поділу скорочувалась (р(0,05). Порівняно з ТМ гепатоцитів після введення ЕФР, ТМ клітин щурів, підданих впливу ЕФР і КВЕ, збільшувалась з 09.00 до 17.00 та з 21.00 до 09.00, зменшувалась з 17.00 до 21.00 (р(0,05). Середньодобова ТМ скорочувалась (р(0,05). РІ в 12-денних тварин після спільного введення ЕФР і КВЕ виявився вищим, ніж в щурів, яким вводили плацебо, о 13.00 (р<0,01), при цьому середньодобова ДНК-СА збільшилась (р(0,01). В окремих точках РІ в щурів після ін'єкції тільки КВЕ і після спільного впливу ЕФР із КВЕ вірогідно не відрізнялись. Середньодобовий РІ останніх виявився більшим (р(0,05). Порівняно з ДНК-СА в щурів, яким ввели ЕФР, РІ після спільного впливу ЕФР і КВЕ зменшувався о 21.00 (р<0,01) і 01.00 (р<0,05), збільшувався о 05.00 (р<0,05). Середньодобовий РІ зростав на 36,9 % (р(0,05). При спільному введенні ЕФР і КВЕ 12-денним щурам вірогідні розходження МІкх в окремих точках порівняно з тваринами, які отримували плацебо, і МІкх в щурів, які одержували тільки КВЕ, були відсутні. Але середньодобовий МІкх виявився меншим, ніж в тварин, які отримували плацебо (р>0,05) і
вищим, ніж в щурів після введення їм КВЕ (р>0,05). Відносно МІкх в
тварин, які одержували ЕФР, показник після спільного впливу ЕФР і КВЕ
був вищим (р<0,001) о 09.00-13.00, 17.00-21.00 (р<0,05), о 01.00-05.00 (р(0,05) і 09.00-13.00 (р<0,05) 2-ї доби. О 01.00-05.00 середньодобова МА зростала (р>0,05). Коливання ТМ гепатоцитів 12-денних щурів після
введення ЕФР і КВЕ порівняно з тваринами, які отримували плацебо,
характеризувались її збільшенням з 09.00-13.00, 17.00-09.00 (р(0,05) і
зменшенням о 13.00-17.00 (р>0,05). Відносно ТМ гепатоцитів щурів, які
одержували КВЕ, в тварин після введення ЕФР і КВЕ поділ уповільнювався о
09.00-13.00, 17.00-09.00 і прискорювався о 13.00-17.00. За винятком
періоду з 05.00 до 09.00, розходження були вірогідними (р(0,05). ТМ
гепатоцитів щурів, які одержували ЕФР і КВЕ, порівняно з такою після
впливу тільки ЕФР була більшою з 13.00 до 17.00, меншою — з 09.00 до
13.00, з 17.00 до 21.00 і з 05.00 до 09.00. Розходження виявились
вірогідними з 09.00 до 13.00 та з 17.00 до 05.00 (р(0,05).
Середньодобова ТМ гепатоцитів тварин, підданих спільному впливу ЕФР і
КВЕ, збільшувалась відносно показника щурів, які отримували плацебо
(р>0,05), щурів, які отримували тільки КВЕ (р(0,05) і тільки ЕФР
(р>0,05). ПП був більшим, ніж в тварин, які отримували плацебо та в
щурів, які одержували лише КВЕ, і меншим, ніж в тварин після введення
ЕФР (р>0,05 в усіх випадках).

Вплив КВЕ на поділ гепатоцитів десимпатизованих щурів. В 17-денних
десимпатизованих щурів після введення КВЕ ДНК-СА починала знижуватись
через 7 год, через 4 год падіння РІ сягало 40,7 % (р<0,05). Тенденція до зменшення РІ зберігалась ще 4 год, а потім замінялась тенденцією до росту. Середньодобовий РІ зменшувався (р>0,05). Вірогідного зниження МА
в окремих точках дослідження не виявлено, але середньодобовий МІкх
зменшувався на 20,3 % (р(0,05).

При введенні КВЕ 30-денним десимпатизованим щурам РІ пригнічувався через
3 і 23 год (р<0,01). Після введення КВЕ РІ збільшувався через 11 (р<0,05) і 19 (р<0,01) год. Під впливом КВЕ середньодобовий РІ зменшився на 6,8 % (р>0,05). ПП практично не змінився. МІкх зменшувався через 3
год після введення КВЕ, а до 11-15 год — збільшувався (р<0,05 в обох випадках) і надалі не змінювався. Середньодобова МА знижувалась на 13,4 % (р(0,05). В перші 7 год мітоз подовжувався, на 7-15 год - прискорювався, потім ТМ збільшувалась знов. Середньодобова ТМ зменшувалась на 46,0 % (р(0,05) порівняно з тваринами з однією десимпатизацією. Через 3 год після введення КВЕ РІ гепатоцитів десимпатизованих 45-денних щурів знижувався (р(0,01), далі вірогідні розходження ДНК-СА в тварин, які одержували і не одержували КВЕ, були відсутні. Через 7 год просліджували виражену тенденцію до підвищення РІ. Середньодобовий РІ під впливом КВЕ підвищувався на 15,2 % (р>0,05). В жодній з точок
вірогідного зменшення МІкх після введення КВЕ зареєстровано не було.
Водночас, через 3-7 год відбувалась стимуляція МА (р<0,05). При цьому середньодобовий МІкх зростав на 20,4 % (р(0,05). Введення КВЕ 17-денним десимпатизованим щурам супроводжувалось пригніченням ДНК-СА на 11 год, 30-денним - на 3 год і 23 год, 45-денним - на 3 год (р(0,05). Вплив тироксину та КВЕ на поділ гепатоцитів десимпатизованих щурів. Зменшення розміру РІ після введення КВЕ не відзначали. Через 11 год мала місце тенденція до пригнічення ДНК-СА, яка через ще 4 год змінилась на збільшення (р<0,05). Надалі РІ гепатоцитів щурів, які одержували і не одержували КВЕ, не відрізнялись. Середньодобова ДНК-СА при впливі КВЕ зростала (р(0,05). Динаміка МА в десимпатизованих тварин, які одержували тироксин, після введення їм КВЕ характеризувалась зниженням МІкх (р<0,05) в перші 3 год дії. Тенденція до пригнічення МА зберігалась ще 8 год, а в 11-15 год МІкх збільшувався (р<0,01). В більш пізні часи КВЕ не викликав змін МІкх. Середньодобовий МІкх залишався незмінним. Після введення КВЕ не вдалось виявити вірогідного зниження ДНК-СА гепатоцитів десимпатизованих тварин з підвищеним рівнем тироксину в жодній з точок. Слід відзначити тенденцію до зниження РІ через 3 і 11 год і його вірогідне підвищення через 15 год після введення КВЕ. МА вірогідно пригнічувалась вже в перші 3 год, тенденція до зниження МІкх зберігалась ще 8 год, після чого виникала вірогідна хвиля вступу гепатоцитів до мітозу. ( * o u & ? e ? ?   c E ( * , . 0 \ ^ o u & ? oeoeoeoeoeoeooiaeaeaeaeaeaeaeOeOe ?   c E ???? ?? ????l?????°~?~?~ae~ae~.4:ooecoUGG $1$Ifa$ :@FLRnnnn ????l?????TV\`dhlptoaeOOOOOO $1$Ifa$ ”? ¤?®oaeOOOOOO $1$Ifa$ ? ?&?,?2?oaeOOOOOO ????l?????4?6?0,05). В 45-денних десимпатизованих щурів, яким ввели тироксин,
акрофазу реєстрували о 18.00, мінімум — о 10.00 (р<0,05), АА склала 0,94 ‰, ВА - 4,76, КС вступу до мітозу - 0,59(0,073. Середньодобовий МІкх був більшим (р(0,01), ніж в щурів, які отримували плацебо, більшим (р(0,05), ніж в десимпатизованих і більшим (р(0,05), ніж у тварин, які одержували тироксин, але не підданих десимпатизації. Вплив тироксину на поділ епітеліоцитів язика десимпатизованих щурів. Після введення тироксину десимпатизованим 17-денним щурам акрофазу спостерігали о 14.00, мінімум - о 22.00 (р<0,05); АА склала 2,04 ‰, ВА - 3,58, КС переходу в S-фазу дорівнював 0,220(0,024. Середньодобовий РІ виявився меншим, ніж в щурів, які отримували плацебо, та ніж в десимпатизованих тварин і в щурів, які отримували тироксин (р>0,05).
Добовий ритм МА мав акрофазу в 10.00, мінімум — в 18.00 (р<0,05), АА 7,02 ‰, ВА - 3,96, КС вступу до мітозу - 0,250(0,027. Середньодобовий МІкх виявився меншим (р>0,05), ніж в щурів, які отримували плацебо,
меншим (р(0,05), ніж в десимпатизованих щурів і ніж у тварин з
підвищеним рівнем тироксину і збереженою іннервацією (р(0,05).

В десимпатизованих 45-денних щурів після введення тироксину ритм синтезу
ДНК мав акрофазу о 14.00, мінімум — о 10.00 (р<0,001); АА 16,36 ‰, ВА - 3,41, КС переходу в S-фазу - 0,850(0,062. Середньодобовий РІ виявився нижчим (р>0,05), ніж в щурів, які отримували плацебо, вищим (р(0,05),
ніж в десимпатизованих з нормальним гормональним фоном тварин, і
більшим, ніж в щурів, які одержували тироксин і мали збережену
іннервацію (р(0,05). В 45-денних щурів, підданих десимпатизації і
введенню тироксину, акрофазу реєстрували о 18.00, мінімум — о 22.00
(р<0,05), АА склала 9,05 ‰, ВА - 2,09, КС вступу у мітоз - 0,100(0,009. Середньодобовий МІкх був на 3,0 % меншим, ніж в щурів, яким вводили плацебо, на 11,0 % більшим, ніж в десимпатизованих і невірогідно більшим на 11,8 % (р>0,05), ніж в тварин, які одержували тироксин, але не були
піддані десимпатизації.

Вплив тироксину на поділ епітеліоцитів ТК десимпатизованих щурів. В
десимпатизованих 17-денних щурів після введення тироксину акрофазу
спостерігали о 14.00, мінімум — о 06.00 (р<0,05); АА дорівнювала 6,67 ‰, відносна - 1,96, КС переходу в S-фазу - 0,240(0,019. Середньодобовий РІ виявився меншим, ніж в щурів, які отримували плацебо, а також меншим, ніж в десимпатизованих тварин і ніж в щурів, які одержували тироксин (р>0,05 в усіх випадках). Порівняння в окремих точках показало, що о
22.00 РІ в десимпатизованих з підвищеним рівнем тироксину щурів був
більшим (р<0,01), ніж у тварин з нормальним гормональним фоном, але підданих десимпатизації, а о 14.00 - більшим, ніж в щурів, яким вводили плацебо, (р<0,05). Добовий ритм МА мав акрофазу о 02.00, мінімум - о 06.00 (р<0,05); АА 8,29 ‰, ВА - 2,84, КС вступу до мітозу - 0,140(0,016. Середньодобовий МІкх виявився меншим, ніж в щурів, яким вводили плацебо (р>0,05), ніж у тварин, підданих десимпатизації (р>0,05), і ніж у тварин
з підвищеним рівнем тироксину і збереженою іннервацією (р(0,01).

В десимпатизованих 45-денних щурів після введення їм тироксину ритм
синтезу ДНК був згладжений і не мав вірогідних змін акрофази і мінімуму.
Середньодобовий РІ виявився нижчим, ніж в щурів, які отримували плацебо
(р>0,05), ніж в десимпатизованих з нормальним гормональним фоном тварин
(р(0,01), і більшим, ніж у щурів, які одержували тироксин і мали
збережену іннервацію (р>0,05). Акрофазу реєстрували о 10.00, мінімум — о
02.00 (р<0,01), АА склала 13,74 ‰, ВА - 1,79, КС вступу до мітозу - 0,22(0,011. Середньодобовий МІкх був більшим (р(0,05), ніж у щурів, які отримували плацебо, щурів, меншим (р(0,01), ніж в десимпатизованих і більшим (р>0,05), ніж у тварин, які одержували тироксин, але не були
піддані десимпатизації. В окремих точках МА після десимпатизації і
ін’єкцій тироксину була більшою такої в щурів, які отримували плацебо, о
06.00-10.00 (р<0,05), вищою, ніж в десимпатизованих, о 06.00-10.00 (р<0,05), нижчою, ніж в десимпатизованих тварин о 22.00-02.00 (р<0,05), о 02.00-06.00 (р<0,05) і вищою, ніж в щурів з нормальною іннервацією після введення їм тироксину (р<0,05) о 06.00-10.00. Порівняльний аналіз онтогенетичних особливостей поділу клітин епітеліального походження та її регуляції в різних органах. В щурів, яким вводили плацебо, в печінці в міру збільшення віку інтенсивність синтезу ДНК хвилеподібно зменшувалась, в епітелії язика і ТК - хвилеподібно зростала. В 3-денних щурів ДНК-СА епітеліоцитів язика була більшою (р(0,001), ніж активність гепатоцитів. Середній РІ в епітелії ТК був більшим, ніж середній РІ в печінці (р(0,001). ДНК-СА в епітелії язика практично не відрізнялась від такої в епітелії ТК (р>0,05). Середньодобовий РІ в
печінці 7-денних щурів, яким вводили плацебо, зменшувався (р(0,05) і
залишався найменшим серед всіх органів, а ДНК-СА епітеліоцитів язика
зменшувалась (р(0,01). Різниця між РІ гепатоцитів і епітеліоцитів язика
зменшувалась (р(0,01). Середньодобовий РІ епітеліоцитів ТК між 3-7 днями
життя щурів зменшувався (р(0,05). Середньодобовий РІ епітелії ТК
виявився більшим, ніж в печінці (р(0,001), і більшим, ніж в епітелії
язика (р(0,05).

В 12-денних щурів РІ в печінці та ТК зменшувався незначно (р>0,05).
Зниження РІ епітеліоцитів язика було більш істотним (р(0,05).
Середньодобовий РІ гепатоцитів був меншим, ніж показник епітеліоцитів
язика (р(0,01) і ТК (р(0,001). Середньодобовий РІ в епітелії язика був
меншим РІ в епітелії ТК (р(0,05). В 17-денних щурів, яким вводили
плацебо, зменшення середньодобового РІ гепатоцитів і епітеліоцитів ТК
практично не відбувалось. Відзначали зменшення РІ в епітелії язика
(р(0,05). Середньодобовий РІ в епітелії язика та ТК виявився більшим
(р(0,05), ніж в печінці. РІ епітеліоцитів ТК був більшим, ніж в епітелії
язика (р(0,001). Між 17-30 днями життя в печінці середньодобовий РІ
збільшувався на 21,9 % (р(0,05), в епітеліоцитах язика – на 928,2 %
(р(0,001), ТК — на 328,9 % (р(0,001). В даному віці РІ в епітелії язика
та ТК були більшими (р(0,001), ніж в печінці. РІ епітеліоцитів язика був
більшим, ніж РІ епітеліоцитів ТК (р(0,05). В 45-денних щурів порівняно з
17-м днем життя знизились РІ гепатоцитів (р(0,05), епітеліоцитів язика
(р>0,05) і ТК (р(0,05). РІ в епітелії язика і ТК був більшим, ніж в
печінці (р(0,001). РІ епітеліоцитів ТК виявився більшим, ніж язика
(р(0,05).

Вікова динаміка змін МА зі збільшенням віку щурів, яким вводили плацебо,
характеризувалась лінійним зменшенням МІкх в печінці та хвилеподібним
збільшенням — в епітелії язика і ТК. В 3-денних щурів середньодобова МА
гепатоцитів була найменшою (р(0,05), а середньодобові МА в епітелії
язика і ТК практично не відрізнялись. З 3-го по 7-й день життя
середньодобові МА знижувались (р(0,05). МІкх в епітелії язика та ТК
перевищував МІкх в печінці (р(0,001). МА епітеліоцитів ТК виявилась
більшою (р(0,05), ніж епітеліоцитів язика. В 12-денних щурів відзначали
збільшення МА гепатоцитів (р(0,05) при зменшенні в епітелії язика
(р(0,05) і ТК (р>0,05). В 12-денних щурів МА епітеліоцитів язика
(р(0,01) і ТК (р(0,001) виявилась більшою показника печінки.
Середньодобова МА в епітелії язика перевищувала таку в епітелії ТК
(р(0,05). Між 12-м і 17-м днем життя в печінці відзначали невірогідне, а
в епітелії язика – вірогідне зменшення (р(0,05). МІкх епітеліоцитів ТК
зростав (р(0,05). У 17-денних щурів МІкх в епітелії язика (р(0,05) та ТК
(р(0,001) перевищували показник в печінці. МА епітеліоцитів ТК була
більшою (р(0,001), ніж МА язика. З 17-го по 30-й день життя щурів, які
отримували плацебо, відзначали зменшення МА гепатоцитів (р(0,05), ріст
МІкх епітеліоцитів язика (р(0,001) і ТК (р(0,01). У 30-денних щурів,
яким вводили плацебо, МА в епітелії язика (р(0,001) та ТК (р(0,001) була
більшою, ніж в печінці. МІкх епітеліоцитів ТК виявився більшим такого в
епітелії язика (р(0,01). В 45-денних щурів МА гепатоцитів і
епітеліоцитів ТК зменшувалась (р(0,05), в епітелії язика зменшення було
незначним. В 45-денних щурів, які отримували плацебо, МІкх в епітелії
язика (р(0,001) та ТК (р(0,01) був меншим показника в печінці. МА клітин
ТК виявилась більшою, ніж епітеліоцитів язика (р(0,05).

В 7-денних щурів, яким вводили плацебо, КС переходу до S-фази істотно
відрізнялись. Найбільшим цей показник був в печінці (р(0,05), найменшим
— в клітинах ТК (р>0,05). З 7-го по 12-й день КС зменшувався в печінці
(р(0,001), епітелії язика (р(0,01) і ТК (р(0,05). КС гепатоцитів став
найменшим, КС епітеліоцитів ТК — найбільшим (р(0,05). В 17-денних щурів,
яким вводили плацебо, КС в печінці зростав (р(0,05) і зменшувався в
епітелії язика (р>0,05) і ТК (р(0,05). В 17-денних щурів, які отримували
плацебо, КС в епітелії язика та ТК виявились більшими, ніж в печінці
(р(0,05), КС епітеліоцитів язика — епітеліоцитів ТК (р>0,05). З 17-го по
30-й день життя щурів, яким вводили плацебо, КС вступу гепатоцитів до
S-фази зменшувався (р>0,05), КС епітеліоцитів язика не змінювався, а КС
клітин ТК зростав (р(0,05). В 30-денних щурів КС в епітелії язика та ТК
виявився більшим (р(0,05), ніж в печінці. КС епітеліоцитів ТК був знову
більшим, ніж показник в епітеліоцитів язика (р(0,05). В 45-денних щурів
КС гепатоцитів продовжував зменшуватись (р(0,05). Різко зменшився КС і в
епітелії ТК (р(0,05), в той час як в епітелії язика зріс (р(0,05) і
виявився найбільшим за весь час дослідження. В 45-денному віці КС в
епітелії язика і ТК був більшим, ніж в печінці (р(0,05 в обох випадках).
КС в клітинах язика виявився більшим, ніж в ТК (р(0,05).

В 7-денних щурів, які отримували плацебо, найменшим був КС гепатоцитів
(р(0,05), найбільшим виявився КС епітеліоцитів ТК (р(0,05). З 7-го по
12-й день життя КС гепатоцитів зріс, а в епітелії язика і ТК — зменшився
(р(0,05). Тому КС в печінці виявився найбільшим і перевищив КС в
епітелії язика та ТК (р(0,05). В 17-денних щурів, яким вводили плацебо,
збільшились КС гепатоцитів (р>0,05), епітеліоцитів язика (р(0,05) і ТК
(р(0,05). Найменшим КС виявився в печінці, найбільшим — в епітелії
язика. В 17-денних щурів, які отримували плацебо, КС гепатоцитів
знизився (р(0,05), а КС в епітелії язика і ТК зросли (р(0,05). В
30-денних щурів найнижчим залишався КС гепатоцитів, а найвищим —
епітеліоцитів язика. КС в епітелії язика і ТК були більшими, ніж в
печінці (р(0,05). КС епітеліоцитів язика перевищував такий в епітелії ТК
(р(0,05). З 30-го по 45-й день життя щурів, яким вводили плацебо, КС
гепатоцитів продовжував знижуватись ще більш інтенсивно, ніж між 17-м і
30-м днем (р(0,05), КС епітеліоцитів язика продовжував збільшуватись,
але менш інтенсивно (р>0,05). В характері змін КС епітеліоцитів ТК
наступав перелом і замість збільшення спостерігали зменшення (р(0,05).
Тому КС епітеліоцитів ТК в цій віковій групі виявився найменшим, а КС
епітеліоцитів язика був в даному віці найбільшим.

Зі збільшенням віку середньодобова ТМ в щурів, які отримували плацебо,
скорочувалась. В 3-денному віці найбільшу ТМ спостерігали в епітелії
язика, яка перевищувала таку в епітелії печінки (р(0,05) і ТК (р(0,01).
Другою за розміром була ТМ в печінці (р>0,05). З 7-го по 12-й день ТМ
гепатоцитів і епітеліоцитів язика (р(0,05) зменшувалась. ТМ
епітеліоцитів ТК незначно зростала. В 12-денних щурів ТМ епітеліоцитів
язика залишалась найбільшою, перевищуючи таку в печінці (р(0,05) і
епітелії ТК (р>0,05).

До 30-го дня розвитку щурів, які отримували плацебо, ТМ гепатоцитів
скорочувалась (р>0,05). Зменшення ТМ епітеліоцитів язика і ТК
відбувалось більш інтенсивно (р(0,05). ТМ гепатоцитів ставала найбільшою
і перевищувала таку в епітелії язика (р(0,05) і ТК (р(0,01). ТМ
епітеліоцитів ТК була найменшою (р(0,05).

МА гепатоцитів збільшувалась з 7-го по 12-й день життя щурів, яким
вводили плацебо, а з 12-го по 30-й день життя – зменшувалась поряд з
незначним скороченням ТМ. У віці 17-30 днів зменшення МА гепатоцитів не
було пов’язано з ТМ. Між 7-м і 12-м днем життя щурів, яким вводили
плацебо, ТМ епітеліоцитів язика скорочувалась, в той час як МА
зменшувалась. У проміжку 12-30 днів при скороченні часу мітозу МА
епітеліоцитів язика збільшувалась. Аналогічне зіставлення в епітелії ТК
дозволило виявити, що між 7-м і 12-м днем життя щурів, яким вводили
плацебо, коли ТМ змінювалась незначно, були відсутні і значні зміни МА.
У віці 12-30 днів спостерігали зменшення ТМ і ріст МА епітеліоцитів ТК.

При порівнянні вікових особливостей ПП було виявлено, що зі збільшенням
віку щурів ПП в печінці лінійно збільшувався, в епітелії язика —
хвилеподібно зменшувався, ТК — хвилеподібно збільшувався. В усіх вікових
групах ПП гепатоцитів був найменшим, а в епітелії ТК — найбільшим. В
3-денних щурів, яким вводили плацебо, фракція росту (ФР) в печінці була
більшою такої в епітелії язика і ТК (р<0,05). ПП в епітелії ТК виявився більшим, ніж в епітелії язика (р<0,05). В 7-денних щурів, яким вводили плацебо, ПП в епітелії язика зменшувався (р<0,05). ПП в епітелії ТК перевищив такий в епітелії язика (р<0,05). З 3-го по 12-й день життя ПП в печінці збільшився (р<0,05). Між 7-м і 12-м днем життя ФР в епітелії язика збільшилась (р<0,05), а в епітелії ТК ріст ПП був невірогідним. Розмір ФР в 12-денних щурів виявився в епітелії язика і ТК більшим, ніж в печінці (р<0,05). Перевищення розміру ПП епітеліоцитів ТК над таким язика виявилось невірогідним. З 12-го по 30-й день життя щурів, яким вводили плацебо, спостерігали невірогідне збільшення ФР гепатоцитів і зменшення ПП епітеліоцитів ТК при значному зменшенні ФР епітеліоцитів язика. Внаслідок цього ФР в епітелії язика перевищувала ПП в печінці невірогідно. Розмір ФР в епітелії ТК виявився більшим такого в печінці, і більшим, ніж ПП в епітелії язика (р<0,05). Поряд зі збільшенням ФР з 3-го по 12-й день життя щурів, яким вводили плацебо, відзначено зменшення ДНК-СА гепатоцитів при незмінності МА. З 12-го по 30-й день розмір ПП і ДНК-СА гепатоцитів незначно зростали, а МА значно падала. Зіставлення в епітелії язика дозволило виявити, що при зменшенні ФР з 3-го по 7-й день життя щурів, яким вводили плацебо, ДНК-СА і МА епітеліоцитів зменшувались. З 7-го по 12-й день життя щурів ПП зростав, а інтенсивність поділу епітеліоцитів язика продовжувала знижуватись. Протягом 12-30-го дня життя відзначали істотне зменшення ФР епітеліоцитів язика, а ДНК-СА і МА значно збільшувались. Порівняння розміру ФР, ДНК-СА та МА в епітелії ТК щурів, яким вводили плацебо, дало можливість виявити, що з 3-го по 7-й день при невірогідному зменшенні ПП відбувалось значне зменшення ДНК-СА і невірогідне зменшення МА. Між 7-12-м днем ФР епітеліоцитів ТК значно збільшувалась, ДНК-СА та МА практично не змінювались. При невірогідному зменшенні ПП епітеліоцитів ТК між 12-м і 30-м днем життя інтенсивність поділу значно збільшувалась. Виразність впливу ЕФР на поділ в 3-, 7- і 12-денних щурів була різною. В 3-денних щурів введення ЕФР викликало зменшення середньої ДНК-СА, яке було найбільшим в епітелії язика, найменшим - в ТК. До 7-го дня спрямованість дії ЕФР у всіх тканинах залишалась незмінною. Але якщо в печінці та епітелії язика ступінь зменшення середньодобової ДНК-СА під дією ЕФР зменшувався, то в епітелії ТК - зростав (р<0,05). Зменшення ДНК-СА у віці 7-и днів виявилось найбільшим в епітелії ТК, а найменшим - в епітелії язика. Між 7-12-м днем життя ЕФР підвищував середньодобовий РІ у всіх тканинах. Найменше стимулювалась ДНК-СА гепатоцитів, найбільше - епітеліоцитів язика (р<0,05). Різниця між ступенем найбільших пригнічення і стимуляції синтезу ДНК під дією ЕФР була найбільшою в епітелії язика, найменшою - в печінці. В 3-денних щурів введення ЕФР збільшувало середню МА гепатоцитів і епітеліоцитів ТК та зменшувало в епітелії язика (р<0,05). До 7-го дня ЕФР стимулював середньодобову МА в печінці ще більш виражено. Ступінь пригнічення МА епітеліоцитів язика під впливом ЕФР зменшувався, а стимуляція ЕФР МА епітеліоцитів ТК замінялась на пригнічення (р<0,05). В 7-денних щурів ЕФР пригнічував МА в епітелії ТК більш виражено, ніж в епітелії язика. З 7-го по 12-й день життя стимуляція ЕФР МА гепатоцитів замінялась на пригнічення, а в епітелії язика і ТК спрямованість дії ЕФР була протилежною (р<0,05). При цьому МА в епітелії язика стимулювалась більш значно. Різниця між ступенем найбільших пригнічення і стимуляції середньодобової МА під дією ЕФР була найбільшою в епітелії язика, найменшою - в печінці. В 7-денних щурів введення ЕФР призводило до збільшення ТМ гепатоцитів і епітеліоцитів ТК і зменшення в епітелії язика (р<0,05). З 7-го по 12-й день виразність збільшення ТМ гепатоцитів і зменшення ТМ епітеліоцитів язика під дією ЕФР збільшувалась (р<0,05). В епітелії ТК спрямованість дії ЕФР змінювалась і середньодобова ТМ в 12-денних щурів зменшувалась (р<0,05). Скорочення ТМ епітеліоцитів ТК виявилось більш вираженим, ніж ефект в епітелії язика. Різниця між ступенем найбільших уповільнення і прискорення середньодобової ТМ епітеліоцитів ТК склала 154,1 % (р(0,05). Різниця між ступенем уповільнення мітозу гепатоцитів під впливом ЕФР у віці 7- і 12-и днів дорівнювала 9,3 % (р>0,05), різниця між ступенем
прискорення ТМ епітеліоцитів язика склала 329,0 % (р(0,05).

В 3-денних щурів введення ЕФР призводило до збільшення ПП гепатоцитів
(р<0,05), а в епітелії язика і ТК ФР практично не змінювалась. В 7-денних щурів ПП після введення ЕФР в епітелії язика та ТК був меншим порівняно з контролем (р<0,05). З 3-го по 12-й день життя спрямованість змін ФР гепатоцитів під впливом ЕФР не змінилась, але її зростання стало більш вираженим. Протягом 7-12-го дня життя вірогідне збільшення ПП в епітелії язика після введення ЕФР замінялось невірогідним зменшенням. В епітелії ТК спроможність ЕФР збільшувати ФР зберігалась і в 12-денних щурів. Введення ЕФР супроводжувалось вірогідним збільшенням ПП (р<0,05). Особливості дії тироксину на поділ виражались в різному ступені змін ДНК-СА і МА, а також ступеня синхронності переходу до фази синтезу ДНК і мітозу. У віці 17-и днів введення тироксину не призводило до вірогідних змін середньодобової ДНК-СА. В 45-денних щурів характер дії тироксину на синтез ДНК змінився в печінці та в епітелії язика, а в епітелії ТК вірогідних змін порівняно з контролем не було; введення тироксину супроводжувалось стимуляцією ДНК-СА гепатоцитів та пригніченням в епітеліоцитах язика (р<0,05). В 17-денних щурів введення тироксину супроводжувалось збільшенням середньодобової МА, яке було вірогідним тільки в епітелії язика (р<0,05). До 45-го дня надлишок тироксину стимулював синтез ДНК в печінці (р<0,05), а підвищення МІкх епітеліоцитів ТК ставало невірогідним. На 45-й день надлишок тироксину викликав невірогідне зменшення середньодобової МА епітелію язика. Особливості дії тироксину були виявлені і при порівнянні КС переходу до S-фази та до мітозу в 17- і 45-денних щурів. Після введення тироксину в 17-денних щурів КС гепатоцитів (р>0,05) і епітеліоцитів язика (р(0,05)
збільшувався, а епітеліоцитів ТК — зменшувався внаслідок повного
зникнення добового ритму синтезу ДНК. КС в епітелії язика зростав
більше. До 45-го дня надлишок тироксину синхронізував вступ гепатоцитів
до S-фази ще більше (р(0,05), проте в епітелії язика дія тироксину
вірогідно замінювалась на десинхронізуючу, а в епітелії ТК КС виявився
дуже великим (р(0,05). Діапазон змін значень КС під впливом введення
тироксину в 17-45 днів виявився найбільшим в печінці (р(0,01), найменшим
— в епітелії язика (р(0,05).

КС гепатоцитів 17-денних щурів під впливом тироксину знизився більше,
ніж КС в епітелії ТК (р(0,05): введення тироксину викликало виражену
синхронізацію переходу епітеліоцитів ТК до мітозу (р(0,05). До 45-го дня
зниження КС в печінці стало меншим, а в епітелії язика — більшим. В
45-денних щурів надлишок тироксину найбільш суттєво зменшував КС
епітеліоцитів язика, потім йшли гепатоцити та епітеліоцити ТК (р(0,05).
Діапазон, в якому надлишок тироксину впливав на зміни КС переходу до
мітозу, виявився найбільшим в епітелії ТК (р(0,01), найменшим — в
печінці (р(0,05).

В дії десимпатизації були присутні вікові особливості, які виражались в
різному ступені змін ДНК-СА та МА, а також ступеня синхронності переходу
до S-фази і мітозу. В 17-денних десимпатизованих щурів середньодобова
ДНК-СА не відрізнялась від такої в щурів, яким вводили плацебо. До 30-го
дня життя ситуація змінювалась і середньодобовий РІ гепатоцитів при
десимпатизації знижувався (р<0,05), РІ епітеліоцитів язика - збільшувався (р<0,05). Десимпатизація викликала також невірогідний ріст ДНК-СА епітеліоцитів ТК. Між 30-м і 45-м днем спроможність десимпатизації знижувати середньодобову ДНК-СА гепатоцитів нівелювалась і дані показники в печінці 45-денних щурів, якім вводили плацебо, і десимпатизованих щурів не відрізнялись. В епітелії язика спрямованість дії десимпатизації змінювалась та в щурів спостерігали зменшення середньодобового РІ (р<0,05). В епітелії ТК наростала інтенсивність стимулюючої дії десимпатизації та в 45-денних щурів середньодобова ДНК-СА епітеліоцитів язика виявилась вищою, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р<0,05). Діапазон змін характеру дії десимпатизації на розмір ДНК-СА з 17-го до 45-го дня життя виявився найбільшим в епітелії язика (р(0,01), найменшим - в печінці (р(0,05). В 17-денних десимпатизованих щурів середньодобова МА в печінці була меншою, ніж в щурів, які отримували плацебо, а в епітелії язика - більшою (р<0,05). В епітелії ТК вірогідних змін середньодобового МІкх не виявлено. З 17-го по 30-й день в епітелії язика стимулююча МА дія десимпатизації послаблялась, а в епітелії ТК - посилювалась. В печінці під впливом десимпатизації спостерігали зменшення МА. До 45-го дня спрямованість дії десимпатизації на МА гепатоцитів змінювалась та в 45-денних щурів спостерігали збільшення МІкх (р<0,05). Спрямованість дії десимпатизації на МА епітеліоцитів язика також змінювалась, але протилежно. В 45-денних десимпатизованих щурів МІкх виявився меншим, ніж в тварин, яким вводили плацебо (р<0,05). В епітелії ТК наростала виразність стимулюючої дії десимпатизації і МА епітеліоцитів органа значно перевищувала таку в щурів, які отримували плацебо (р<0,05). Максимальна різниця між виразністю стимулюючого та пригнічуючого ефекту десимпатизації була найбільшою в епітелії язика (77,1 %). В результаті аналізу змін КС були виявлені розходження їх динаміки. Під впливом десимпатизації в 17-денних щурів відбувалось вірогідне зменшення ступеня синхронності вступу гепатоцитів до S-фази, невірогідне зменшення КС епітеліоцитів язика та істотне вірогідне збільшення КС в епітелії ТК (добовий ритм синтезу ДНК епітеліоцитами ТК мав 2 акрофази). В даному віці десимпатизація найбільш суттєво збільшувала ступінь синхронності переходу до S-фази епітеліоцитів ТК. З 17-го по 30-й день життя щурів дія десимпатизації на процеси переходу гепатоцитів і епітеліоцитів язика в S-фазу змінилась з десинхронізації на синхронізацію, а в епітелії ТК - навпаки. Ступінь збільшення КС під впливом десимпатизації виявився найбільшим для гепатоцитів (р(0,05). В епітелії язика аналогічне збільшення виявилось менш вираженим, а в епітелії ТК КС зменшувався (р(0,05). З 30-го по 45-й день спроможність десимпатизації до підвищення КС гепатоцитів зростала. В епітелії язика і ТК спрямованість дії десимпатизації змінювалась. В першому випадку замість збільшення КС наступало його зменшення, а в другому випадку - навпаки. В результаті в 45-денних десимпатизованих щурів відбувалось виражене збільшення КС вступу гепатоцитів і епітеліоцитів ТК в S-фазу (більш виражене в печінці) і зменшення його в епітелії язика (р(0,05). Зміни КС переходу до S-фази під впливом десимпатизації з 17-го по 45-й день життя щурів були найбільшими в епітелії ТК, найменшими - епітелії язика (р(0,05). В 17-денних десимпатизованих щурів добовий ритм МА гепатоцитів був відсутній. В епітелії язика і ТК десимпатизація викликала збільшення КС вступу до мітозу, більш виражене в першому випадку (р(0,05). До 30-го дня життя характер дії десимпатизації змінювався. В печінці КС зменшувався, але добовий ритм МА вже був присутнім (р(0,05). В епітелії язика і ТК спрямованість дії десимпатизації змінювалась і замість збільшення КС спостерігали його зменшення (р(0,05). В 30-денних щурів десимпатизація призводила до вірогідного зменшення КС, причому це зменшення було найбільш вираженим в епітелії язика, найменш - в печінці. Між 30-м і 45-м днем життя щурів в печінці та в епітелії ТК відбувалась зміна спрямованості дії десимпатизації на КС зі зменшення на збільшення. В епітелії язика посилювався ефект десимпатизації, спрямований на зменшення КС. В 45-денних щурів десимпатизація призводила до суттєвого збільшення КС епітеліоцитів ТК, менш вираженого збільшення КС гепатоцитів і зменшення для епітеліоцитів язика (р(0,05). Діапазон між найбільшим зниженням КС та його найбільшим підвищенням виявився найбільшим в епітелії ТК, найменшим - в печінці. ПП при десимпатизації оцінювали тільки в 30-денних щурів. Водночас в умовах десимпатизації виявлені невірогідні зміни ФР у всіх аналізованих органах. Вікові особливості спільної дії надлишку тироксину і десимпатизації на поділ мали прояв у різному ступені змін ДНК-СА і МА, а також ступені синхронності переходу до S-фази та мітозу. На 17-й день життя щурів спільний вплив тироксину і десимпатизації призводив до зменшення ДНК-СА, яке було більш вираженим в епітелії язика (р<0,05). До 45-го дня життя замість пригнічення ДНК-СА виявляли вірогідну стимуляцію (р<0,05). Виразність впливу тироксину і десимпатизації на синтез ДНК епітеліоцитами язика і ТК зменшувалась. В 45-денних щурів найбільші зміни ДНК-СА спостерігали в печінці. Діапазон змін ступеня виразності спільного впливу десимпатизації і тироксину на середньодобову ДНК-СА з 17-го по 45-й день життя був найбільшим в печінці (р(0,05), найменшим - в епітелії ТК (р>0,05).

Середньодобова МА в 17-денних щурів за умов спільної дії тироксину і
десимпатизації порівняно з такою в щурів, яким вводили плацебо,
зменшувалась в усіх тканинах, але МІкх гепатоцитів зменшувався значно
більше (р<0,05), ніж показник епітеліоцитів язика і ТК. До 45-го дня життя інгібуючий вплив тироксину і десимпатизації на МА гепатоцитів нівелювався, в епітелії язика ставав ще менш вираженим, а в епітелії ТК виникав стимулюючий МА ефект. В результаті в 45-денних щурів середньодобова МА епітеліоцитів ТК збільшувалась (р<0,05), а зміни показника гепатоцитів убік збільшення і епітеліоцитів язика вбік зменшення виявились невірогідними. Діапазон змін ступеня виразності спільної дії десимпатизації і тироксину на МА з 17-го по 45-й день життя щурів виявився найбільшим в печінці (р(0,05), найменшим - в епітелії язика (р>0,05).

В 17-денних щурів КС вступу гепатоцитів в S-фазу під впливом спільного
впливу тироксину і десимпатизації зростав (р(0,05). Збільшення КС для
епітеліоцитів ТК виявилось менш значним (р>0,05). В епітелії язика КС
невірогідно зменшувався. До 45-го дня життя ступінь збільшення КС
гепатоцитів при спільному впливі тироксину і десимпатизації зменшувався,
але залишався вірогідним (р(0,05). Зменшення КС в епітелії язика
залишилось невірогідним. При спільному впливі тироксину і десимпатизації
замість збільшення КС епітеліоцитів ТК спостерігали його зменшення
(добовий ритм синтезу ДНК згладжувався). Тому в 45-денних щурів ступінь
збільшення КС в печінці після спільного застосування тироксину і
десимпатизації залишався найбільшим серед всіх органів (р(0,05).
Діапазон виразності вікових змін спроможності спільного впливу тироксину
і десимпатизації зменшувати або збільшувати КС, відзначений з 17-го по
45-й день життя щурів, виявився найбільшим в печінці (р(0,05), найменшим
— в епітелії язика (p>0,05).

В 17-денних щурів у результаті спільної дії тироксину і десимпатизації
КС переходу до мітозу зменшувався (р(0,05). Зменшення було найбільшим в
печінці, найменшим — в епітелії язика. З 17-го по 45-й день життя
спрямованість дії спільного впливу тироксину і десимпатизації на КС
гепатоцитів і епітеліоцитів ТК змінювалась, і замість зменшення виникало
збільшення КС (р(0,05). В епітелії язика було відзначено зменшення
виразності зниження КС (р(0,05). В 45-денних щурів спільне застосування
тироксину і десимпатизації супроводжувалось вираженим збільшенням КС
гепатоцитів, менш вираженим збільшенням КС для епітеліоцитів язика і
зменшенням КС в епітелії ТК (р(0,05). Діапазон виразності вікових змін
спроможності спільного впливу тироксину і десимпатизації зменшувати або
збільшувати КС вступу до мітозу, який спостерігали між 17-м і 45-м днем
життя щурів, виявився найбільшим в печінці, найменшим — в епітелії язика
(р(0,05).

ВИСНОВКИ

У дисертації викладено теоретичне обгрунтування ролі гормональних
(гіпертиреоїдизація), гуморальних (ЕФР, тканинноспецифічні інгібітори
клітинного поділу) та нервових (десимпатизація шляхом введення
ізобарину) факторів в порушеннях поділу епітеліальних тканин язика,
печінки та ТК нестатевозрілих щурів (вік тварин – 3, 7, 12, 17, 30, 45
діб) та створені моделі управління клітинним поділом in vivo шляхом
монофакторного і комбінованого впливу гормональних, гуморальних та
нервових факторів.

1. Поділ епітеліоцитів язика, гепатоцитів та епітеліоцитів ТК інтактних
щурів характеризується одноверхівковими добовими ритмами ДНК-СА і МА з
тканинноспецифічним часом настання акрофаз, динамікою синхронності,
рівня і середньодобової ТМ. Онтогенетичними особливостями динаміки
поділу гепатоцитів є: хвилеподібні збільшення ступеня синхронності
переходу до мітозу і десинхронізації переходу до S-фази, зменшення
ДНК-СА та МА, лінійне збільшення ФР; а поділу епітеліоцитів язика є:
хвилеподібне збільшення інтенсивності поділу і синхронізації переходу до
S-фази і до мітозу та хвилеподібне зменшення розміру ФР. До особливостей
поділу епітеліоцитів ТК відносять: хвилеподібне збільшення
десинхронізації переходу до S-фази і мітозу та інтенсивності поділу і
розміру ФР. Зі збільшенням віку середньодобова ТМ гепатоцитів,
епітеліоцитів язика і ТК щурів скорочується.

2. Тканинноспецифічні інгібітори поділу клітин, виділені з печінки,
комплексно впливають на процеси поділу гепатоцитів. Зі збільшенням віку
щурів проміжок часу між введенням інгібіторів і початком пригнічення
синтезу ДНК скорочується. Його тривалість до початку пригнічення МА до
12-го дня наростає, до 17-го дня скорочується, а потім знов
збільшується. Найтриваліший ефект пригнічення синтезу ДНК спостерігають
у 12- та 30-денних щурів, мітозів — в 30-денних щурів. Ступінь
пригнічення синтезу ДНК зі збільшенням віку щурів хвилеподібно, а МА —
лінійно зростає до 30-го дня життя, до 45-го дня — зменшується.
Тканинноспецифічні інгібітори викликають: фазне збільшення ТМ з
максимальною виразністю в 7 та 30 днів життя і мінімальною — в 12 днів;
збільшення ФР, особливо виражене у 3-денних щурів.

3. Вплив ЕФР на поділ гепатоцитів викликає підвищення МА і збільшення ФР
на 3-ю добу життя; на 7-й і 12-й день — підвищення ДНК-СА та МА. В
епітелії язика його дія виявлена на 7-й день збільшенням ФР і
прискоренням мітозу; на 12-й день — підвищенням ДНК-СА та МА і
прискоренням мітозу. В епітелії ТК в 3-денних щурів ЕФР викликає лише
короткочасне збільшення МА; на 12-й день — тривалу стимуляцію синтезу
ДНК і мітотичного поділу, прискорення мітозу і збільшення ФР.

4. Введення тироксину викликає зсув часу настання акрофаз ритмів ДНК-СА
та МА при зберіганні їх одноверхівкового добового ритму. Вікова динаміка
ролі тироксину в поділі гепатоцитів зводиться до наростання (формування)
стимулюючого і синхронізуючого синтез ДНК і синхронізуючого МА
гепатоцитів ефектів від 17-го до 45-го дня життя. З 17-го до 45-го дня
при введенні тироксину епітеліоцити язика зменшують ДНК-СА та МА;
паралельно синхронізуюча синтез ДНК дія заміняється на десинхронізацію.
В епітелії ТК тироксин в 17-денних щурів стимулює і синхронізує
мітотичну активність; на 45-й день спостерігають синхронізацію процесів
переходу до S-фази і десинхронізацію вступу в мітоз.

5. Десимпатизація шляхом введення ізобарину змінює рівні, добові ритми
ДНК-СА та МА, ТМ епітеліоцитів язика та кишечника і гепатоцитів щурів.
Залежно від віку виразність і спрямованість стимуляції або пригнічення,
а також синхронізації або десинхронізації при введенні ізобарину
перетерплює лінійні або фазні зміни, характер яких залежить від органної
приналежності клітин. Десимпатизація викликає зменшення ТМ епітеліоцитів
язика 30-денних щурів, але збільшує його тривалість в епітелії ТК.

6. На поділ гепатоцитів, епітеліоцитів язика і ТК впливають різні
фактори, які взаємодіють між собою по-різному залежно від органа і віку
щурів. В печінці дія ЕФР і тканинноспецифічних інгібіторів клітинного
поділу має антагоністичний характер. У всіх експериментальних групах
(крім 17-денних тварин, де десимпатизація посилювала G1-кейлонний ефект)
введення ізобарину послабляє G1- і G2-кейлонні ефекти. Ступінь впливу
десимпатизації на G1-кейлонний механізм регуляції поділу гепатоцитів є
меншим, ніж на G2-кейлонний. За умов введення ізобарину і тироксину
G1-кейлонний ефект зникає, а G2-кейлонний ефект послабляється. Тироксин
при введенні ізобарину сприяє прояву G2-кейлонного ефекту та ослабленню
G1-кейлонного ефекту тканинноспецифічних інгібіторів клітинного поділу.
Взаємодія ізобарину і тироксину виявлялається у взаємній зміні характеру
їх дії на рівень і часову організацію процесів поділу в печінці,
епітелії язика і ТК.

7. Особливості вікової динаміки поділу гепатоцитів, епітеліоцитів язика
і ТК залежать від розходжень в характері дії регуляторних факторів. На
3-й день життя щурів ЕФР найбільше змінює рівень ДНК-СА та МА в печінці
та епітелії язика, на 7-й — в печінці та епітелії ТК, на 12-й — в
епітелії язика та ТК. На 17-й день життя щурів тироксин найбільше змінює
МА епітеліоцитів ТК, на 45-й — ДНК-СА та МА гепатоцитів. На 17-й день
життя щурів десимпатизація в більшому ступені змінюває МА епітеліоцитів
язика, на 30-й день — ДНК-СА гепатоцитів і епітеліоцитів язика, а також
МА гепатоцитів, на 45-й день — ДНК-СА епітеліоцитів язика і ТК, а також
МА гепатоцитів і епітеліоцитів язика.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Вивчення кінетики і часової організації поділу при дії монофакторних
або комбінованих хімічних стимулів проводять на білих безпородних щурах
віком 1-45 днів. При вивченні монофакторного впливу тваринам вводять
тільки 1 з нижченаведених речовин: (а) тканинноспецифічні інгібітори
росту, виділені з печінки, в дозі 2 і 4 мл на 1 щура о 10.00 і 11.00
внутрішньочеревно одноразово; (б) ЕФР в дозі 0,5 мг/кг о 09.30
внутрішньочеревно одноразово; (в) тироксин в дозі 0,1 мг/кг в 11.00 5
днів внутрішньочеревно 1 раз на день; (г) ізобарин в дозі 15 мг/кг 1 раз
на день з 1-го по 16-й день життя підшкірно в область шиї. При вивченні
комбінованого впливу тваринам вводять 2 будь-яких речовини згідно до
зазначеної раніше схеми (якщо є особливості, слід зазначити їх). В
наступному тварин забивають дислокацією шийних хребців на 3-, 7-, 12-,
17-, 25-, 30-, 45-й дні життя. Для дослідження динаміки ДНК-СА та МА
забій тварин проводять кожні 4 год, починаючи з 13.00 і/або 14.00, а для
встановлення ТМ — кожні 2 год, починаючи з 09.00 і 10.00. З метою оцінки
розміру ПП забій проводять 1 раз на добу в 12.00 і/або 13.00 дня через 1
добу після 1-го введення 3Н-тимідину.

2. Для оцінки поділу доцільно визначати РІ, МІкх та ПП. Збільшення РІ в
печінці на 57 %, в епітелії язика — на 590 %, в епітелії ТК — на 120 %
порівняно з аналогічними показниками в інтактних щурів свідчить про
підвищення ДНК-СА. Зменшення РІ в печінці на 35 %, в епітелії язика — на
48 % порівняно з аналогічними показниками в інтактних щурів свідчить про
зменшення ДНК-СА. Збільшення МІкх в печінці в 0,5 раз, в епітелії язика
— на 645 %, в епітелії ТК — на 58 % свідчить про збільшення МА.
Зменшення МІкх в печінці на 35 %, в епітелії язика — на 58 %, в епітелії
ТК – в 0,5 раз свідчить про зменшення МА. Збільшення ПП в печінці на 179
%, в епітелії язика — на 44 %, в епітелії ТК — на 91 % свідчить про
збільшення частки клітин в популяції, що знаходяться в синтетичній фазі
за 1 добу. Зменшення ПП в епітелії ТК на 64 % свідчить про зменшення
частки клітин в популяції, що знаходяться в мітотичному циклі (в
синтетичній фазі) за 1 добу.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, надруковані у фахових часописах та збірках України

1. Смірнов С.М., Мамонтов С.Г., Казімірко Н.К., Смірнова М.П. Взаємодія
десимпатизації і тиреоїдних гормонів в організації ритмів
ДНК-синтетичної і мітотичної активності епітеліоцитів язика
нестатевозрілих щурів // Клін. та експерим. патологія. – 2005. — № 3. –
С. 88-91.

2. Смирнов С.Н., Казимирко Н.К., Смирнова М.П. Онтогенетические
особенности действия десимпатизации на пролиферацию гепатоцитов,
эпителиоцитов языка и тонкой кишки // Вісник морської медицини. – 2005.
— № 2. – С. 42-45.

3. Смирнов С.Н., Смирнова М.П. Онтогенетические особенности действия
десимпатизации на синхронизацию процессов вступления гепатоцитов,
эпителиоцитов языка и тонкой кишки крыс в S-период митотического цикла и
в митоз // Укр. морф. альманах. – 2005. — № 2. – С. 77-80.

4. Смирнов С.Н., Смирнова М.П. Онтогенетические особенности действия
десимпатизации на пролиферацию гепатоцитов, эпителиоцитов языка и тонкой
кишки крыс // Укр. мед. альманах. – 2005. — № 2. — С. 187-189.

5. Смирнов С.М., Смирнова М.П. Тканеспецифическое ингибирование
пролиферации гепатоцитов семнадцатидневных крыс в условиях
экспериментальной десимпатизации // Укр. мед. альманах. – 2003. — № 4. –
С. 148-149.

6. Смирнов С.Н. Особенности пролиферативного ответа эпителия языка
семидневных крыс на воздействие эпидермального фактора роста // Укр.
морф. альманах. – 2003. — № 2. – С. 69-71.

7. Захаров В.Б., Смирнов С.Н., Федченко С.Н., Мамонтов С.Г.
Симпатическая иннервация и пролиферативный режим в эпителии тонкой кишки
тридцатидневных крыс // Збірник наук. праць “Актуальні проблеми акуш. і
гінекол., клін. імунології та мед. генетики”. Вип. 8. – К.-Луганськ. –
2002. – С. 222-225.

8. Смірнов С.М., Федченко С.М., Мамонтов С.Г., Захаров В.Б.
Онтогенетичні особливості симпатичної іннервації в організації ритмів
проліферації гепатоцитів // Буковинський мед. вісник. — 2002. — № 3-4. —
С. 190-192.

9. Смирнов С.Н. Регуляторные эффекты эпидермального фактора роста в
организации процессов пролиферации клеток эпителия языка трёхдневных
крыс // Укр. мед. альманах. – 2002. — № 3. — С. 131-132.

10. Смирнов С.Н. Структурный гомеостаз эпителия языка и симпатическая
иннервация в раннем постнатальном онтогенезе // Укр. мед. альманах. –
2001. – № 5. – С. 150-152.

11. Смирнов С.Н. Роль симпатической иннервации в организации режима
обновления гепатоцитов молодых крыс // Укр. мед. альманах. – 2001. – №
4. – С. 154-156.

12. Смирнов С.Н. Возрастные изменения пролиферативного пула в печени
крыс // Укр. мед. альманах. – 2001. – № 3. – С. 157-158.

13. Мамонтов С.Г, Смирнов С.Н., Захаров В.Б., Смирнова М.П. Организация
пролиферации клеток эпителия тонкой кишки крыс первого месяца жизни в
условиях симпатической денервации // Збірник наук. праць “Актуальні
проблеми акуш. і гінекол., клін. імунології та мед. генетики”. Вип. 6. –
К.-Луганськ. – 2001. – С. 270-274.

14. Смирнов С.Н. Организация режима деления клеток эпителия тонкой кишки
крыс трехдневного и сорокапятидневного возраста // Збірник наук. праць
“Актуальні проблеми акуш. і гінекол., клін. імунології та мед.
генетики”. Вип. 5. – К.-Луганськ. – 2001. – С. 288-291.

15. Смирнов С.Н. Временная организация пролиферации гепатоцитов крыс
первого месяца жизни // Збірник наук. праць “Актуальні проблеми акуш. і
гінекол., клін. імунології та мед. генетики”. Вип. 4. — К.-Луганськ. –
2000. – С. 363-367.

16. Мамонтов С.Г., Смирнов С.Н., Захаров В.Б. Пролиферативные эффекты
тиреоидных гормонов в эпителии языка сорокапятидневных крыс // Укр. мед.
альманах. – 2000. – № 6. – С. 131-133.

17. Смирнов С.Н. Роль тиреоидных гормонов в организации режима деления
клеток эпителия языка молодых крыс // Укр. мед. альманах. – 2000. – № 5.
– С. 162-164.

18. Смирнов С.Н. Организация пролиферации клеток эпителия тонкой кишки
крыс первого месяца жизни // Укр. мед. альманах. – 2000. –№ 1. – С.
164-166.

19. Смирнов С.Н. Пролиферация гепатоцитов крыс в раннем постнатальном
онтогенезе // Збірник наук. праць “Актуальні проблеми акуш. і гінекол.,
клін. імунології та мед. генетики”. Вип. 3. – К.-Луганськ. — 1999. — С.
333-338.

20. Смирнов С.Н., Федченко С.Н. Роль тиреоидных гормонов в поддержании
структурного гомеостаза эпителия // Збірник наук. праць “Актуальні
проблеми акуш. і гінекол., клін. імунології та мед. генетики”. Вип. 3. –
К.-Луганськ. — 1999. — С. 338-343.

21. Смирнов С.Н., Федченко С.Н., Мамонтов С.Г., Захаров В.Б., Смирнова
М.П. Симпатическая иннервация и структурный гомеостаз тканей в раннем
постнатальном онтогенезе // Укр. мед. альманах. – 1999. – № 4. – С.
139-141.

22. Смірнов С.М. Роль кейлонів у регуляції поділу гепатоцитів у ранньому
постнатальному онтогенезі // Укр. мед. альманах. – 1999. – № 1. – С.
133-137.

23. Смірнов С.М. Вікові особливості поділу клітин епітелію язика // Укр.
мед. альманах. — 1998. — № 4. — С. 42-45.

24. Смирнов С.Н. Действие тиреоидных гормонов на интенсивность и
временную организацию пролиферации гепатоцитов семнадцатидневных крыс //
Укр. мед. альманах. — 1998. — № 3. — С. 119-121.

25. Смирнов С.Н. Онтогенетические особенности пролиферации клеток
эпителия языка // Укр. мед. альманах. — 1998. — № 3. — С. 117-119.

26. Смирнов С.Н. Пролиферативные эффекты эпидермального фактора роста в
эпителии тонкой кишки крыс на первой неделе постнатального онтогенеза //
Укр. мед. альманах. — 1998. — № 3. — С. 114-116.

27. Смирнов С.Н., Федченко С.Н., Мамонтов С.Г. Интеграция
тканеспецифических ингибиторов и тиреоидных гормонов в регуляции
пролиферации эпителия желез желудка // Бюллетень эксперим. биол. и мед.
— 1991. — № 7. — С. 94-96.

28. Смирнов С.Н., Федченко С.Н., Мамонтов С.Г. Тиреоидные гормоны в
регуляции пролиферации эпителиальных клеток желез желудка // Бюллетень
эксперим. биол. и мед. — 1991. — № 6 — С. 649 — 651.

Патенти

1. Смірнов С.М. Спосіб управління клітинним поділом гепатоцитів
тканинноспецифічними інгібіторами клітинного поділу за умов надлишку
епідермального фактору росту // Патент 10287 А Україна, A61K35/36,
А61К35/407. — № u 200503186. Заявл. 05.04.2005 р.; надрук. 15.11. 2005
р. Пром. власність. Бюл. № 11.

2. Смірнов С.М. Спосіб управління клітинною проліферацією гепатоцитів
тканинноспецифічними інгібіторами клітинної проліферації // Патент 9387
А Україна, A61K48/00. — № u 200502952. Заявл. 31.03.2005 р.; надрук.
15.09. 2005 р. Пром. власність. Бюл. № 9.

3. Смірнов С.М. Спосіб моделювання дозованої дії цитостатику колхіцину
на щурів різного віку та маси тіла для блокування проходження
мітотичного циклу епітеліальними клітинами на стадії мітозу // Патент
9388 А Україна, A61K31/165. — № u 200502954. Заявл. 31.03.2005 р.;
надрук. 15.09. 2005 р. Пром. власність. Бюл. № 9.

4. Смірнов С.М. Спосіб управління поділом гепатоцитів щурів введенням
екстракту, що містить тканинноспецифічні інгібітори клітинного поділу //
Патент 11649 А Україна, В29С33/00, A61K35/36, А61К35/407. — № u
200503359. Заявл. 11.04.2005 р.; надрук. 16.01. 2006 р. Пром. власність.
Бюл. № 1.

5. Смірнов С.М. Спосіб управління клітинним поділом введенням
тканинноспецифічних інгібіторів клітинної проліферації за умов хімічної
десимпатизації // Патент 11642 А Україна, A62С37/00, А61К35/36. — № u
200503117. Заявл. 05.04.2005 р.; надрук. 16.01. 2006 р. Пром. власність.
Бюл. № 1.

6. Смірнов С.М. Спосіб управління поділом гепатоцитів введенням
тканинноспецифічних інгібіторів клітинного поділу за умов хімічної
десимпатизації та введення екзогенного тироксину // Патент 11648 А
Україна, В29С67/20, A61К35/36, В29К105/04, А61К35/407. — № u 200503356.
Заявл. 11.04.2005 р.; надрук. 16.01. 2006 р. Пром. власність. Бюл. № 1.

7. Смірнов С.М. Спосіб управління клітинним поділом гепатоцитів щурів
шляхом створення десимпатизації та різних експозицій після неї // Патент
11647 А Україна, F04D15/02, A61К35/36, А61К35/407. — № u 200503352.
Заявл. 11.04.2005 р.; надрук. 16.01. 2006 р. Пром. власність. Бюл. № 1.

Тези, надруковані в Російській Федерації

1. Смирнов С.Н., Федченко С.Н. Радиоавтографический и статмокинетический
методы исследования роли кейлонов в регуляции пролиферации клеток
эпителия желез желудка // Материалы конференции “Методы исследования и
лечения, аппаратные системы и ЭВМ в гастроэнтерологии”. —
Железноводск-Ессентуки. -1991. — С. 34.

Тези, надруковані у збірках та фахових часописах, виданих на Україні

1. Смірнов С.М. Онтогенетичні особливості дії ЕФР на проліферацію
гепатоцитів // Тези доп. 9 Конгресу СФУЛТ. – Луганськ. – 2002. – С.
256-257.

2. Смірнов С.М., Федченко С.М., Мамонтов С.Г., Захаров В.Б. Дія
тиреоїдних гормонів на інтенсивність та часову організацію проліферації
гепатоцитів щурів другого місяця життя // Укр. мед. альманах. – 2000. –
№ 1 (додаток). — С. 56.

3. Федченко С.Н., Смирнов С.Н. Онтогенетичні аспекти гормональної та
нервової регуляції структурного гомеостазу в епітелії тонкої кишки //
Фізіол. журнал. — 1998. — № 3. — С. 177.

4. Смирнов С.Н. Суточные ритмы ДНК-синтетической и митотической
активности в эпителии тонкой кишки 17-дневных крыс //
Медико-биологические пробл. пром. региона. – Луганск, 1997. – С. 62-67.

5. Смирнов С.Н. Особенности деления клеток эпителия тонкой кишки
неполовозрелых крыс // Медико-биологические пробл. пром. региона. –
Луганск, 1997. – С. 67-72.

6. Смирнов С.Н. Динамика размножения эпителиальных клеток языка крыс в
онтогенезе // Юбилейный сборник тезисов МУиС. – Луганск, 1996. — С.
151-152.

7. Смирнов С.Н. Зависимость роли тиреоидных гормонов в регуляции
пролиферации гепатоцитов от возраста крыс // Тез. докл. конф.
“Структурно-функциональные изменения в организме при действии экзо- и
эндогенных факторов”. — Луганск, 1995. — С. 60-61.

8. Федченко С.М., Смірнов С.М., Лопастинський М.М., Гречишкина Т.Ф.
Тканинні та клітинні реакції в епітелії шлунково-кишкового тракту на
вплив деяких нейроендокринних регуляторних агентів та пошкоджуючих
чинників навколишнього середовища // Тези доп. 1 Нац. конгресу АГЕ
України. — Івано-Франківськ. — 1994. — С. 162.

9. Федченко С.Н., Смирнов С.Н., Долинский Г.А. Суточные ритмы
чувствительности клеток эпителия желез желудка к регуляторным факторам
тканевой интеграции // Акт. пробл. иммунологии, морфологии и
иммунореабилитации в условиях индустр. Донбасса. – М.-Луганск. — 1991. —
С. 68.

10. Смирнов С.Н., Гречишкина Т.Ф., Еремин И.Н. Фракция роста в эпителии
желез желудка и слизистой оболочки тонкой кишки после введения тироксина
// Акт. пробл. морфологии и иммунореабилитации в условиях индустр.
Донбасса. – М.-Луганск. — 1991. — С. 67.

11. Смирнов С.Н. Сравнительная оценка действия тиреоидных гормонов на
митотическую активность клеток фундальных желез желудка в различные часы
суток // Вопр. иммуноморфологии и мед. генетики. – Луганск. — 1990. — С.
10.

12. Смирнов С.Н. Тканеспецифическое ингибирование размножения
эпителиальных клеток желез желудка мышей различными дозами
кейлонсодержащего экстракта // Влияние факторов внешней среды на
реактивность организмов. – К.-Ворошиловград. — 1990. — С. 119.

13. Федченко С.Н., Смирнов С.Н., Долинский Г.А., Мамонтов С.Г и др.
Внутритканевая и нейроэндокринная регуляция клеточного размножения в
железистом эпителии желудка // Акт. вопр. морфологии. — Черновцы, 1990.
— С. 327-328.

14. Федченко С.Н., Смирнов С.Н. Динамика клеточного обновления в
эпителии желез различных отделов желудка при введении в организм
тироксина // Актуальные проблемы рожистой инфекции. – М.-Ворошиловград.
— 1989. — С. 99.

15. Долинский Г.А., Смирнов С.Н. Комплексное гисторадиоавтографическое,
статмокинетическое и гистохимическое исследование кейлонсодержащего
экстракта // Аннотированная программа 6 науч. конф. МУиС
Ворошиловградского мед. института. — Ворошиловград. — 1989. — С. 22.

16. Смирнов С.Н., Долинский Г.А. Экспресс-метод определения степени
очистки кейлонного экстракта из слизистой оболочки желудка // Новое в
лаб. диагностике болезней внутренних органов. – Ворошиловград. — 1989. —
С. 441.

17. Федченко С.Н., Смирнов С.Н., Лопастинский Н.Н., Ковешников А.В.
Нейроэндокринные факторы и регуляция секреции желудочного сока
простагландинами // Тезисы 10 съезда Укр. физиол. общества. – Львов. —
1986. — С. 417.

АНОТАЦІЯ

Смірнов С.М. Роль гормональних, нервових та гуморальних факторів в
порушеннях проліферації епітеліальних тканин нестатевозрілих щурів. –
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук за
спеціальністю 14.03.04 — патологічна фізіологія. – Луганський державний
медичний університет. — Луганськ, 2006.

Дисертація присвячена вивченню ролі гормональних (гіпертиреоїдизація),
гуморальних (епідермальний фактор росту, тканинноспецифічні інгібітори
клітинного поділу) та нервових (десимпатизація) факторів в порушеннях
проліферації епітеліальних тканин (язика, печінки та тонкої кишки)
нестатевозрілих щурів. Вперше показаний монофакторний та комбінований
вплив тканиноспецифічних інгібіторів клітинного поділу, надлишку
екзогенного тироксину, хімічної десимпатизації на перебіг мітотичного
циклу в гепатоцитах, клітинах епітелію язика та тонкої кишки. Вперше
розглянуті закономірності вікової динаміки інтеграції нервової та
ендокринної систем в забезпеченні керування режимом поділу гепатоцитів,
епітеліоцитів язика і тонкої кишки. Результати дослідження істотно
розширюють уявлення про вікову динаміку ролі тканинноспецифічних
інгібіторів поділу клітин, епідермального фактора росту, симпатичної
іннервації і тироксину в регуляції процесів поділу гепатоцитів,
епітеліоцитів язика і тонкої кишки на ранніх етапах постнатального
онтогенезу. Отримані дані дозволяють наблизити з’ясування ролі
регуляторних факторів і систем в керуванні процесами клітинного поділу.
Результати роботи можуть послужити базою для подальших досліджень ролі
регуляторних факторів у формуванні режиму поділу епітеліальних клітин
травного тракту. Результати дослідження являють цінність при рішенні
задач, пов’язаних з патогенезом і корекцією патологічних станів,
обумовлених порушеннями процесу поділу. Отримані дані впроваджені в
навчальний процес 4-х медичних ВНЗ України.

Ключові слова: нестатевозрілі щури, епітеліальні тканини, проліферація,
порушення, фактори.

АННОТАЦИЯ

Смирнов С.Н. Роль гормональных, нервных и гуморальных факторов в
нарушениях пролиферации эпителиальных тканей неполовозрелых крыс. —
Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора биологических наук по
специальности 14.03.04 — патологическая физиология. – Луганский
государственный медицинский университет. — Луганск, 2006.

Диссертация посвящена изучению роли гормональных (избыток экзогенного
тироксина), гуморальных (эпидермальный фактор роста, тканеспецифические
ингибиторы клеточного деления) и нервных (десимпатизация) факторов в
нарушениях пролиферации эпителиальных тканей (языка, печени и тонкой
кишки) неполовозрелых крыс. При типических патологических процессах,
таких, например, как гипер- и гипобиозы, течение процессов деления
нарушается. Нормализация деления может существенно повлиять на течение
патологического процесса и улучшить состояние здоровья. Поэтому изучение
подходов к изменению характера течения клеточного деления при различных
регуляторных влияниях является актуальным, так как дает представление о
путях контроля за делением. В качестве объекта исследования использованы
эпителиоциты языка и тонкой кишки, гепатоциты белых беспородных крыс
разного возраста (3, 7, 12, 17, 30 и 45 суток). Предметом исследования
были онтогенетические особенности пролиферации эпителиоцитов и
гепатоцитов; а также роль гормональных, гуморальных и нервных факторов
(изолированная и в комбинации) в нарушениях пролиферации эпителиальных
тканей. Были использованы следующие методы: экспериментальные (модели
повышенного уровня тироксина; медикаментозной десимпатизации); оценка
параметров клеточной пролиферации (изучение ДНК-синтетической и
митотической активности, пролиферационного пула, продолжительности
митоза); статистические (графически-параметрический метод, метод
Фишера-Стьюдента). Впервые показано монофакторное и комбинированное
влияние тканеспецифических ингибиторов клеточного деления, излишка
экзогенного тироксина, химической десимпатизации на течение
митотического цикла в гепатоцитах, клетках эпителия языка и тонкой
кишки. Впервые рассмотрены закономерности возрастной динамики интеграции
нервной и эндокринной систем в обеспечении управления режимом деления
гепатоцитов, эпителиоцитов языка и тонкой кишки. Результаты исследования
существенно расширяют представление о возрастной динамике роли
тканеспецифических ингибиторов деления клеток, эпидермального фактора
роста, симпатической иннервации и тироксина в регуляции процессов
деления гепатоцитов, эпителиоцитов языка и тонкой кишки на ранних этапах
постнатального онтогенеза. Полученные данные позволяют ускорить
выяснение роли регуляторных факторов и систем в управлении процессами
клеточного деления. Результаты работы могут послужить базой для
дальнейших исследований роли регуляторных факторов в формировании режима
деления эпителиальных клеток пищеварительного тракта. Результаты
исследования представляют ценность при решении задач, связанных с
патогенезом и коррекцией патологических состояний, обусловленных
нарушениями процесса деления. Полученные данные внедрены в учебный
процесс 4-х медицинских вузов Украины.

Ключевые слова: неполовозрелые крысы, эпителиальные ткани, пролиферация,
нарушение, факторы.

ABSTRACT

Smirnov S.N. Role of hormonal, nervous and humoral factors in
disturbances of proliferation of epithelial tissues of non-mature rats.
— Manuscript.

The dissertation on obtaining of scientific degree of the doctor of
biological sciences on speciality 14.03.04 – pathological physiology. –
Lugansk State Medical University. — Lugansk, 2006.

The thesis is dedicated to study of the role of hormonal (excess of
exogenous thyroxin), humoral (epidermal growth factor, tissue-specific
inhibitors of cellular division) and nervous (sympathectomy) factors in
disturbances of epithelial tissues proliferation (tongue, liver and
small intestine) in non-mature rats. For the first time the
monofactorial and combined influence of tissue-specific inhibitors of
cellular division, excess of exogenous thyroxin, chemical sympathectomy
on duration of mitotic cycle in hepatocytes, epithelial cells of tongue
and small intestine is shown. For the first time the age dynamics laws
of integration between nervous and endocrine systems in maintenance of
management with a division type of hepatocytes, tongue and small
intestine epithelial cells are considered. Results of research
essentially expand representation about age dynamics of a role of
tissue-specific inhibitors of cellular division, epidermal growth
factor, sympathetic innervation and thyroxin in regulation of cell
division processes in hepatocytes, tongue and small intestine epithelial
cells on early stages of postnatal ontogenesis. The received data allow
to speed up finding-out the role of regulatory factors and systems in
management of cellular division processes. Results of work can form the
base for the further researches of regulatory factors role in formation
of epithelial cells division mode in the digestive tract. Results of
research are of value at the decision of the problems connected with
pathogenesis and correction of pathological conditions, caused by
mitotic process alterations. The obtained data are used in educational
process of 4 medical high schools of Ukraine.

Keywords: non-mature rats, epithelial tissues, proliferation,
disturbance, factors.

Похожие записи