.

Рід Festuca l. (Poaceae) у флорі західних регі-онів України (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3479
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. О.О.Богомольця

ХУРСІН ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 616.348-007.61-089-053.2

Оптимізація хірургічного лікування хвороби гіршпрунга у дітей

14.01.09 – дитяча хірургія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті імені
О.О.Богомольця МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор,

заслужений діяч науки та техніки

Кривченя Данило Юліанович

Національний медичний університет

ім. О.О.Богомольця,

завідувач кафедри дитячої хірургії.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Кукуруза Юрій Петрович

Вінницький національний університет

ім. М.І.Пирогова МОЗ України,

завідувач кафедри дитячої хірургії.

доктор медичних наук, професор

Грона Василь Миколайович

Донецький державний медичний університет

ім. М.Горького МОЗ України,

професор кафедри дитячої хірургії.

Провідна установа: Інститут хірургії та трансплантології АМН України.

Захист відбудеться 17 березня 2005 року о 13-30 на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.003.03 в Національному медичному
університеті імені О.О.Богомольця МОЗ України за адресою: 01004, м.Київ,
бульвар Т.Шевченка, 17, аудиторія хірургічної клініки імені академіка
О.П.Кримова.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного
університету імені О.О.Богомольця за адресою: 03057, м.Київ, вул.
Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий 8 лютого 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради

кандидат медичних наук, доцент Я.М.Вітовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З 40-х років 20 століття було запропоновано декілька
класичних методів оперативного лікування хвороби Гіршпрунга та їх
модифікацій. Але їх використання практично не приводить до зменшення
частоти ускладнень оперативного лікування. Частота ускладнень становить
до 25%; на жаль є указання на летальні випадки [Kleinhaus S., 1979,
Ikeda K.et al., 1984, Murthi G.V.S. et al., 2003]. Вважається, що
ускладнення та залишкові функціональні розлади спостерігаються в 10%
паціентів незалежно від методу операції [Кривченя Д.Ю.,2001, Velcek
E.T., 1982].

Радикальну операцію при хворобі Гіршпрунга в розвинутих західних країнах
на теперішній час пропонують виконувати в періоді новонародженості або
на протязі першого року життя [Hedlund H.,1997, Hirose R. et al., 1999,
Hоllwarth M.et al., 2002, Rintala R. J. ,2003]. При частоті хвороби від
1:4400 до 1:7000 новонароджених і при середній народжуваності в
Україні в 400 тисяч дітей на рік, в нашій країні хвороба Гіршпрунга
повинна бути діагностована, а її корекція проведена у 57 – 90 дітей до 1
року життя щорічно.

Але за даними статистичних звітів та сучасних публікацій [Притула В.П.,
2000] значній кількісті дітей з хворобою Гіршпрунга діагноз вчасно не
встановлюється і допомога не надається. Вказується, що у дітей старшого
віку навіть бездоганно виконана радикальна операція не завжди приводить
до задовільних результатів внаслідок значних вторинних змін кишечника
[Сорока В.П.,2002].

Діагностика та лікування суперкороткої форми хвороби Гіршпрунга
(анальної ахалазії) є предметом дискусій в літературі [Ашкрафт
К.У.,Холдер Т.М.,1997, Teitelbaum D.H.et al., 1998, Fadda B.et al.,
1998]. Навіть біопсія прямої кишки, що є стандартом для визначення
хвороби Гіршпрунга, при анальній ахалазії може виявити ганглії
[Caluweacute D., 2001]. Автори рекомендують анальну дилатацію як
ефективний метод лікування [Исаков Ю.Ф.,1999]. Разом з тим деякі автори
вважають, що анальна дилатація не ефективна [Meyer-Ruge W., 1986]. Таким
чином роль анальної дилатації як метода лікування хвороби Гіршпрунга,
залишається невизначеною.

Проблемним питанням залишається діагностика та лікування ентероколіту
при хворобі Гіршпрунга. У вітчизняній літературі висвітлена лише частота
ускладнення; практично не розкривається етіологія, патогенез, не
висвітлені методи лікування, основані на принципах доказової медицини.
Деякими вітчизняними авторами відмічаються окремі симптоми ентероколіту,
але в окрему нозологічну одиницю такі симптоми авторами не виділяються
[Зольников З.И. и соавт.,1988]. Разом з тим ентероколіт зустрічається у
60% паціентів, а летальність від цього ускладнення сягає 30% [Rescoria
F.J.et al., 1992, Teitelbaum D.H.et al., 1998]. Інші автори відмічають
гірші функціональні результати оперативного лікування у віддаленному
періоді в групі дітей, що страджали на ентероколіт до операції [Murthi
G. V.S.et al, 2003].

Таким чином, діагностика хвороби Гіршпрунга та її ускладнень, методи
хірургічного лікування в залежності від віку паціентів і локалізації
зони агангліозу мають багато невизначених питань і потребують подальшого
вивчення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Національного медичного
університету імені О.О.Богомольця і є фрагментом науково-дослідної
роботи відділення торако-абдомінальної хірургії вад розвитку у дітей та
кафедри дитячої хірургії НМУ “Порушення прохідності дистального відділу
кишечника у дітей грудного віку” (реєстраційний № 0197U 006122).

Мета дослідження: оптимізація хірургічного лікування хвороби Гіршпрунга
у дітей шляхом вдосконалення ранньої діагностики захворювання та
методів його лікування.

Задачі дослідження:

Розробити та патогенетично обгрунтувати новий метод ранньої
гістологічної діагностики хвороби Гіршпрунга у дітей.

Вивчити стан сфінктерного апарату прямої кишки та надати оцінку анальної
дилатації як способу лікування анальної форми хвороби Гіршпрунга.

Вдосконалити спосіб операційного та післяопераційного лікування, що
забезпечить кращі функціональні результати за представлені в літературі.

Об’єкт дослідження. Діти з хворобою Гіршпрунга.

Предмет дослідження. Ефективність хірургічного та консервативного
лікування хвороби Гіршпрунга. До- та післяопераційні біоптати товстої та
прямої кишки.

Методи дослідження. Для дослідження клінічного стану пацієнтів були
застосовані загальноклінічні методи (збір анамнезу, загальний і
біохімічний аналізи крові, загальний аналіз сечі, ЕКГ, УЗД внутрішніх
органів). Для оцінки функціонального стану зведеної товстої кишки і
заднього проходу та встановлення причин ускладнень використані
рентгенологічні методи (оглядова рентгенографія черевної порожнини,
іригографія), ультразвукове дослідження анального сфінктеру, біопсія
підслизового та слизового шару прямої кишки, патогістологічний
(морфологічний стан ділянок видаленої кишки), мікробіологічний (вивчення
флори кишечника).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше впроваджена методика
ранньої гістологічної діагностики хвороби Гіршпрунга за допомогою
біопсії прямої кишки для вивчення гангліїв підслизового шару.

Вперше показані морфологічні зміни сфінктерного апарату внаслідок
анальної дилатації та її недоцільність для лікування анальної ахалазії.

Розроблено спосіб оптимізації накладання первинного кругового
колоректального анастомозу зшивальним апаратом, що захищений патентом
України.

Вперше запропонована схема профілактики та лікування ентероколіту при
хворобі Гіршпрунга, що враховує патогенетичні фактори розвитку
ускладнення.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблено та впроваджено
новий спосіб ранньої гістологічної діагностики хвороби Гіршпрунга,
спосіб оптимізації накладання первинного кругового колоректального
анастомозу, показана шкідливість анальної дилатації при анальній
ахалазії, запропоновані заходи по реабілітації паціентів з хворобою
Гіршпрунга. Це дало змогу поліпшити ранню діагностику вади та отримати
добрі функціональні результати у 91% пацієнтів, а задовільні – у 9%,
скоротити час операції на 62 хвилини, кількість ускладнень – з 15,7% до
8,0% (на 7,7%), перебування пацієнтів після операції у клініці – на 4,7
доби, що принесло значний економічний ефект.

Впровадження результатів дослідження в практику. Практичні рекомендації,
що грунтуються на основних положеннях дисертації, впроваджені в практику
роботи відділення торако-абдомінальної хірургії вроджених вад розвитку у
дітей УДСЛ “ОХМАТДИТ”, відділення торако-абдомінальної хірургії
вроджених вад розвитку у дітей Інституту ПАГ АМН України, обласних
дитячих лікарень Житомира, Вінниці, Івано-Франківська, Інституту
клінічної хірургії та трансплантології АМН України.

Теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи
використовуються для викладання студентам та лікарям на лекціях та
практичних заняттях на кафедрах дитячої хірургії вищих медичних учбових
закладів України.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно виконав пошук літературних
джерел, обрав тему дослідження, довів доцільність і необхідність даної
наукової праці, визначив мету, завдання, об’єм та методи дослідження,
більшістю з яких досконало оволодів. Дисертант власноручно виконав
аналіз клінічно-інструментальних обстежень у 249 оперованих пацієнтів,
серед яких 80 хворим проведено гістологічне дослідження біоптатів
кишечника, 56 паціентам –досліджено функцію анального сфінктеру, і у 113
хворих досліджені результати черевно-промежинної резекції товстої кишки
з накладанням колоректального анастомозу апаратом СПТУ. Автором особисто
розроблено та впроваджено методики власної розробки в лікуванні 89
хворих.

Дисертант є автором і співавтором 9 наукових друкованих праць та 1
патенту України за темою дисертації. Здобувач особисто написав всі
розділи дисертації.

Апробація результатів дисерації. Матеріали дисертації доповідалися та
обговорювалися на VII Конгресі Світової Федерації Українських Лікарських
Товариств (м.Ужгород, Україна, 1998), на II Конгресі хірургів України
(м.Донецьк, Україна, 1998), на Міжнародній конференції хірургів,
присв’яченій 50-річчю кафедри госпітальної хірургії УжДУ “Актуальні
питання госпітальної хірургії” (м.Ужгород, Україна, 1999), на ХIХ
Конгресі хірургів України (м.Харків, Україна, 2000) і на засіданнях
наукового товариства хірургів м.Києва та Київської області (м.Київ,
Україна, 1989, 2001), на Всеукраїнській науково-практичній конференції з
міжнародною участю “Хірургія новонароджених та дітей раннього віку”
(м.Львів, Україна, 2003). Автор доповів матеріали дисертації англійською
мовою на 4-му Европейському конгресі з дитячої хірургії (Будапешт,
Угорщина, 2001).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 робіт, із них 5
статей у фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 2 – у збірниках
матеріалів і тез симпозіумів, конференцій, 2- у міжнародних виданнях.
Отриманий 1 патент України на винахід.

Структура дисертації. Загальний обсяг дисертації – 175 сторінок
машинописного тексту (основний текст викладано на 155 сторінках) та
складається зі вступу, огляду літератури, 4 розділи власних досліджень,
заключення, висновків, практичних реомендацій і списку використаних
джерел. Робота містить 28 таблиць та 32 рисунки. Список літератури
містить 181 джерело, серед них 12 робіт вітчизняних і 169 закордонних
авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Клінічна характеристика та методологія дослідження.

В основу даної роботи закладений досвід обстеження та лікування 249
дітей віком від 2 днів до 18 років, за період з 1987 по 2004 рік. Всі
хворі оперовані на базі відділеннь торако-абдомінальної хірургії вад
розвитку УДСЛ “ОХМАТДИТ” та НДІ ПАГ кафедри дитчої хірургії
Національного медичного університету ім.О.О.Богомольця.

Всі хворі були розподілені на три групи, в кожній групі було проведено
порівняння результатів нового підходу з результатами попередньої
методики лікування. До першої групи віднесені 56 хворих, у яких виконана
оцінка функції анального сфінктеру за допомогою ультразвукового
дослідження. До другої групи віднесено 80 хворих, яким проведено
гістологічне дослідження біоптатів кишечника на вміст нервових гангліїв
підслизового та міжм’язового сплетінь. До третьої групи віднесли 113
хворих, у яких досліджені результати одноетапної операції з приводу
хвороби Гіршпрунга – черевно-промежинної резекції товстої кишки у
власній модифікації з накладанням колоректального анастомозу за
допомогою апарату СПТУ.

Морфо-функціональні зміни сфінктерного апарата прямої кишки дітей за
даними УЗД. Була проведена сонографічна оцінка морфо-функціональних змін
сфінктерного апарату прямої кишки у 10 дітей після дилатацій анального
сфінктеру з приводу анальної ахалазії, 16 паціентів – з діагнозом
мегаректум та енкопрез, 12 паціентів, оперованих з приводу хвороби
Гіршпрунга, 3 пацієнти – оперовані з приводу атрезії анусу та у 15
умовно здорових пацієнтів, лікованих від захворювань, що не мали
відношення до аноректальної зони. Для порівняння змін анального
сфінктеру при вищеназваних станах вперше використовувалася відома
методика ультразвукового дослідження дистальних відділів товстої кишки
за Дворяковським [Дворяковский И.В. и соавт., 1997].

Вік дітей цільової підгрупи, яким була проведена анальна дилатація,
становив від 4 до 17 років. Час після першої дилатації складав від 0,5
до 13 років ( в середньому 5,7 років). Діагноз анальної ахалазії
встановлювали при наявності хронічних запорів в анамнезі, за даними
іригографії (відсутність транзиторної зони за наявності мегаректуму),
аноманометрії (мав місце збільшений тонус анального сфінктеру в спокої
та відсутність релаксаційного рефлексу). На жаль, на той час
гістологічні дослідження гангліїв прямої кишки для підтвердження
діагнозу хвороби Гіршпрунга в клініці не виконувались. Кількість
анальних дилатацій становила від 1 до 9 (в середньому – 2,5).

Вперше було показано, що насильні дилатації при ахалазії анусу приводили
до формування рубцевих змін в сфінктері в усіх 10 випадках, внаслідок
чого формувалось зіяння сфінктеру у половині випадків. Такі симптоми
були відсутніми у паціентів в нормі та після радикальних операцій
Соаве-Болея в нашій модифікації при хворобі Гіршпрунга та за Пена при
аноректальних вадах. Ці дані можна пояснити тим, що при хірургічній
коррекції вад за нашою методикою маніпуляції в анальній зоні є завжди
дозованими, менш травматичними, а краї кишки зшиваються анатомічно під
візуальним контролем. Внаслідок цього післяопераційні зміни в сфінктері
невиражені і навіть не візуалізуються фронтом ультразвукових променів.

Ми вважаємо, що патогенез виникнення рубцевих змін після анальних
дилатацій може бути схожий на патогенез спортивної травми м’яза, коли
надмірне розтягнення приводить до внутрішньом’язових крововиливів,
внаслідок чого на протязі певного часу він знаходиться в стані
функціонального парезу. Пошкодження м’язових волокон та крововиливи
заміщуються з часом рубцевою тканиною.

У всіх дітей досліджуваної групи після анальної дилатації спостерігався
рецидив запорів та каломазання через один місяць після анальної
дилатації. Короткочасний період покращення функції випорожнення
кишечника ми можемо пов’язувати зі станом функціонального парезу
анального сфінктеру після дилатації. Процес рубцювання, вірогідно,
співпадав з поступовим клінічним погіршенням стану дефекації у цих
хворих. Рецидив запорів після анальної дилатації привів до необхідності
проведення радикальної операції у чотирьох з десяти дітей в
досліджуваній групі. Результати операції добрі – діти мають самостійний
стул кожен день або через день, каломазання не спостерігається. Батьки 6
дітей відмовились від операції. У всіх спостерігаються запори до 2-4
днів. Одна дитина з них має самостійний стул лише при щоденному прийомі
висівок (3 стакани на день), решта користується клізмами та проносними
засобами.

При порівнянні результатів анальної дилатації з результатами радикальної
операції при анальній формі хвороби Гіршпрунга виявилося, що частота
рецидиву запорів після дилатацій становила 100% (у 10 хворих), зіяння
анусу – у 5 хворих (50%), каломазання – у 5 хворих (50%). З них
оперовані чотири дитини; у трьох з них зберігається епізодичне
каломазання навіть після радикальної операції. У 7 хворих з анальною
формою вади, яким не було проведено дилатації, а натомість радикальну
операцію, рецидиву запору не спостерігається у жодного (0%), зіяння
анусу не спостерігалося у жодного (0%), епізодичне каломазання
спостерігалося лише напротязі 1 року спостереження – у 2 (29%) (табл.1).

Таблиця 1

Порівняння частоти ускладнень анальної дилатації та радикальної операції

у дітей з анальною формою хвороби Гіршпрунга.

Ознаки Після анальної дилатації (10 дітей) Після радикальної операції

за Соаве Болеєм

у власній модифікації (7 дітей)

Рецидив запорів 10 (100%) 0 (0%)

Зіяння анусу 5 (50%) 0 (0%)

Каломазання 5 (50%) 2 (29%)

Гістологічне дослідження змін кишечника у дітей як критерії діагностики
хвороби Гіршпрунга. Аналіз гістологічних досліджень післяопераційних
препаратів кишечника у пацієнтів з хворобою Гіршпрунга в УДСЛ
“ОХМАТДИТ” з 1998 по 2002 рік виявив відсутність інформації щодо
нервових гангліїв підслизового чи міжм’язового шарів, що мала б
вирішальне значення для діагностики хвороби Гіршпрунга. Таким чином, до
2002 року діагноз хвороби Гіршпрунга не був підтверджений гістологічно.

За період з січня 2002 по квітень 2004 року було проведено
патогістологічне дослідження прямої та сигмовидної кишки на вміст
нервових гангліїв у 80 паціентів. У 21 з них біоптат був забраний за
власною методикою до радикальної операції з метою верифікації діагнозу
хвороби Гіршпрунга. Методика полягала в висіканні біоптату слизової та
підслизової прямої кишки, розміром 1х1,5см, по задній її стінці з
наступним дослідженням препарату на вміст нервових гангліїв підслизового
шару при забарвленні гематоксиліном та еозином. Для підтвердження
достовірності методу препарати були також імпрегновані сріблом за Футом
в десяти випадках.

З 80 хворих цієї групи 60 були оперовані з приводу хвороби Гіршпрунга,
20 – з приводу інших патологій. Завдяки впровадженню нового методу
виявлення інтрамуральних гангліїв у 47 (59%) паціентів нам вдалося
підтвердити та у 33 (41%) з 80 паціентів уточнити діагноз. У всіх 20
дітей, оперованих не з приводу агангліозу, були знайдені нервові
ганглії, що підтверджує високу інформативність обраної методики. Серед
60 паціентів, оперованих з приводу хвороби Гіршпрунга, діагноз
підтверджено гістологічно у 32 (53%). У 28 (47%) з 60 паціентів діагноз
хвороби Гіршпрунга гістологічно не підтверджено, оскільки ганглії були
знайдені в препаратах видаленного кишечника. Такі результати ми можемо
пояснити тим, що 28 (47%) з 60 паціентів були оперовані з приводу
будь-якої іншої патології, що викликала симптоми низької кишкової
непрохідності, але не з приводу хвороби Гіршпрунга. Про це також
свідчить висока кількість паціентів з ректальною формою хвороби
Гіршпрунга в нашому дослідженні (58%), тоді як за даними літератури
ректосигмоїдна форма має складати більше 60% серед випадків хвороби
Гіршпрунга. На користь такого висновку також свідчить те, що серед 28
дітей, у яких нервові ганглії були знайдені, у 5 вперше виявлений
гіпогангліоз кишечника – вада, клінічні, манометричні та рентгенологічні
симптоми якої співпадають з такими при хворобі Гіршпрунга, але при
гістологічному дослідженні виявляються поодинокі нервові ганглії. Іншою
вірогідною причиною розходження доопераційного та гістологічного
післяопераційного діагнозу ми припускаємо неякісний забор матеріалу для
дослідження. На перших етапах роботи, як і завжди, на дослдіження
відсилалася повністю вся видалена кишка і лаборант, згідно з існуючими
інструкціями, міг вибрати для аналізу випадковий участок кишки, а не
найбільш дистальний. Отже, ми дійшли до висновку, що в патогістологічну
лабораторію необхідно відсилати лише ті участки кишки, які будуть
найбільш показовими для хвороби Гіршпрунга, тобто:

найдистальніший участок слизової та підслизової прямої кишки, та

найпроксимальніший повностінний участок резектованої товстої кишки.

При цьому обидва препарати кишечника, що відсилаються до
патогістологічної лабораторії, розміром не менше 1,5х1,5 см, мають бути
розпластані на картоні для запобігання утруднення просторової
інтерпретації результатів, поміщені в розчин формаліну та маркіровані
ідентично супроводжуючому документу, з вказанням сегмента кишки, з якого
вони були видалені. Наголошуємо, що для якісного дослідження та
отримання достовірних даних необхідно використовувати не менш ніж 30
серійних зрізів препаратів, оскільки рутинна методика дослідження 2-3
зрізів “через один” неадекватна для виявлення гангліїв нервових сплетінь
кишечника.

Ми порівняли діагностичну цінність двох гістологічних методик
діагностики хвороби Гіршпрунга. В нашому досвіді дослідження на
активність ацетілхолінестерази слизової прямої кишки було інформативним
в 2 (18%) випадках з 11. Дослідження на вміст нервових гангліїв при
забарвленні гематоксиліном та еозином було інформативним в 57 (71%)
випадках з 80.

Метод оптимізації хірургічного лікування дітей з хворобою Гіршпрунга. В
період з грудня 1997 по квітень 2004 року у відділенні
торако-абдомінальної хірургії вроджених вад розвитку УДСЛ “ОХМАТДИТ” та
в НДІ ПАГ 113 дітям було проведено одноетапне радикальне хірургічне
лікування – черевно-промежинна резекція товстої кишки в нашій
модифікації з накладанням первинного колоректального анастомозу апаратом
СПТУ. Новий метод оперативного лікування хвороби Гіршпрунга
відрізняється від відомого способу Соаве-Болея тим, що анастомоз між
слизовою оболонкою прямої кишки та зведеною ободовою кишкою провадять
зшивальним апаратом для кругових анастомозів (СПТУ – сшивающий
пищеварительный тракт универсальный) після попереднього введення його в
анальний канал та висікання клиноподібного фрагменту кільця внутрішнього
анального сфінктера і серозно-м’язового футляру розміром 0,5-1,0 см.
Спосіб захищений Патентом України № 99063456.

Наводимо основні етапи накладання колоректального анастомозу
багаторазовим степлером СПТУ.

Серозно-м’язовий футляр Нисхідна кишка зведена Накладені
два кисетні шви:

прямої кишки виділений. на промежину на
зведену кишку та

інвагінаційним способом на слизову прямої кишки.

Зведена кишка та слизова Механічний анастомоз
Механічний колоанальний

прямої кишки фіксовані успішно накладений
анастомоз нормального

на апараті СПТУ. апаратом СПТУ. діаметру.

?

¤

6h>

`

°

TH

~

?

e

6j?e

¦

TH

O

O

O

O

dh

B

D

v

x

A

A

ae

>*

h*dE>*

O

??th???ної операції 2 паціенти були молодші за 1 рік, 14 паціентів – від
1 до 3 років, 13 – від 3 до 5 років, 17 – від 5 до 10 років, 21
паціентів від 10 до 16 років. В досліджуваній групі було 50 хлопців та
17 дівчат.

Анальна форма була діагностована у 7 паціентів (10,5%), ректальна форма
– у 39 (58,2%), ректо-сигмоїдна – у 18 (26,8%) та субтотальна – у 3
(4,5%) паціентів.

Об’єм резекції становив: пряма та нижня третина сигмовидної кишки – у 5
(7,5%) дітей, пряма та сигмовидна кишка – у 49 (73,1%) дітей, пряма,
сигмовидна та нижня третина нисхідної – у 2 ( 3%) дітей, пряма,
сигмовидна та нисхідна – у 4 (6%) дітей, лівобічна геміколектомія – у 7
(10,4%) дітей.

Ми порівняли кількість ускладнень в ранньому та пізньому
післяопераційному періоді у паціентів досліджуваної групи (113 дітей) та
у дітей, яким анастомоз був накладений вручну (210 дітей). Ці 210 дітей
не були включені до загального числа паціентів дисертації, однак ці дані
опубліковані в статті, співавтором якої є пошукач. (табл.2).

Таблиця 2

Порівняння частоти ускладнень

колоректального анастомозу в післяопераційному періоді

при використанні степлера СПТУ та вручну

Частота ускладнень

та періоди

Метод

анастомозу Частота ускладнень

Ранній період

Віддалений період

Анастомоз вручну 6,3%

(13 з 210) 15,7%

(33 з 210)

Анастомоз степлером СПТУ 6,1%

(7 з 113) 8%

(9 з 113)

Отже, з наведених даних можна бачити, що ми спостерігали зниження
ускладнень у віддаленому періоді при анастомозуванні степлером на 7,7%
(з 15,7% до 8%).

Застосування степлера СПТУ дозволило статистично достовірно зменшити
середній час операції, а отже, і час перебування паціента в наркотичному
сні, на 30% (з 3,5 + 1,6 годин до 2,5+1,4 годин), порівняно з часом
операції при накладанні анастомозу ручним способом (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020