НАЦІОНАЛЬНИЙ БОТАНІЧНИЙ САД ім. М.М. ГРИШКА

ТОКАРЮК

АЛЛА ІЛАРІОНІВНА

УДК 581.9 (477.85)

Раритетний компонент флори буковинського прикарпаття, його аналіз та
охорона

03.00.05 – ботаніка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі ботаніки та охорони природи Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і
науки України.

Науковий керівник: кандидат біологічних наук, доцент

Чорней Ілля Ілліч,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач
кафедри ботаніки та охорони природи

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Собко Володимир Гаврилович,

Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка, головний науковий
співробітник відділу природної флори

кандидат біологічних наук

Шевера Мирослав Васильович,

Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, старший науковий
співробітник відділу систематики та флористики судинних рослин

Провідна установа: Ужгородський національний університет

Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 17.11.2006 р. о __10__ год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.215.01 в Національному ботанічному саду
ім. М.М. Гришка НАН України за адресою: 01014, м. Київ,
вул. Тімірязєвська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного ботанічного
саду ім. М.М. Гришка НАН України за адресою: 01014, м. Київ, вул.
Тімірязєвська, 1.

Автореферат розісланий 15.10. 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук Н.І. Джуренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Збереження та відновлення біорізноманіття регіонів
має базуватися на об’єктивній інформації про їх флору, в тому числі про
стан раритетних видів. Незважаючи на те, що флористичні дослідження на
території Буковинського Прикарпаття (БП) тривають понад 150 років, до
цього часу відомості про рідкісні, зникаючі, ендемічні та
погранично-ареальні види були переважно фрагментарними й у наш час низка
представників цієї групи вже зникла. У зв’язку з цим з’ясування
хорологічних, еколого-ценотичних і созологічних особливостей, отримання
об’єктивної інформації про сучасний стан популяцій є актуальним.
Необхідна також розробка ефективних методів стабілізації та відновлення
популяцій цих видів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалася упродовж 1999-2005 рр. відповідно до планів
науково-дослідних тем кафедри ботаніки та охорони природи Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича “Організація
моніторингу за станом рослинного покриву ботанічних заповідних об’єктів
Буковини” (номер державної реєстрації 0102U006608) та “Дослідження
біорізноманіття природних екосистем Буковини як основи формування
регіональної екомережі” (номер державної реєстрації 0101U008208).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – хорологічний,
еколого-ценотичний та созологічний аналіз раритетних видів судинних
рослин БП, оцінка стану забезпеченості охороною їх популяцій. Для
досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання:

уточнити видовий склад раритетного компоненту флори БП;

за результатами інвентаризації локалітетів рідкісних і зникаючих видів
судинних рослин БП підготувати кадастр місцезнаходжень і схематичні
карти їх поширення;

здійснити систематичний, географічний та біоморфологічний аналіз
раритетного компоненту флори БП;

з’ясувати амплітуди провідних екологічних факторів місцезростань
рідкісних і зникаючих видів;

з’ясувати ценотичну приуроченість раритетних видів;

виявити особливості вікової та просторової структури популяцій модельних
видів;

проаналізувати репрезентативність мережі природно-заповідного фонду БП
та розробити рекомендації щодо її оптимізації.

Об’єкт досліджень – раритетні види судинних рослин БП.

Предмет досліджень – поширення, еколого-ценотичні, созологічні та
популяційні особливості раритетних видів судинних рослин БП.

Методи досліджень – польові (маршрутний, напівстаціонарний) й камеральні
(критико-таксономічна обробка гербарних матеріалів, аналіз геоботанічних
описів).

Наукова новизна одержаних результатів. Уточнено видовий склад раритетних
видів флори БП та особливості їх поширення, проаналізовано зміни складу
й кількості локалітетів досліджених видів за останні 150 років. Уперше
на території регіону знайдено 5 рідкісних видів (Chamaecytisus paczoskii
(V. Krecz.) Klaskova, Dorycnium herbaceum Vill., Galatella linosyris
(L.) Rchb., Jurinea calcarea Klokov, Stipa pulcherimma C. Koch),
підтверджено 216 локалітетів 72 видів, виявлено 486 нових
місцезнаходжень 69 видів. Вперше на флористичній основі (за методикою
школи Браун-Бланке) складено класифікаційну схему рослинних угруповань з
участю раритетних видів БП і здійснено екологічний аналіз досліджених
видів із застосуванням уніфікованих фітоіндикаційних шкал (Дідух, Плюта,
1994). Вперше з’ясовано 83 бальних показники провідних
едафо-гідрологічних факторів для 44 раритетних видів, уточнено показники
29 екологічних амплітуд для 22 видів. Досліджено вікову структуру
популяцій 12 раритетних видів і встановлено тенденції змін їх
просторової структури під дією антропогенних чинників. З’ясовано
особливості репродуктивної біології 7 видів. Здійснено созологічну
оцінку раритетних видів, проаналізовано репрезентативність
природно-заповідного фонду регіону й обґрунтовано шляхи його
оптимізації.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та результати
досліджень використані для наукового обґрунтування створення 13
заповідних об’єктів та при підготовці нарисів про 6 видів для третього
видання “Червоної книги України”. Наведені в роботі дані можуть бути
застосовані при написанні “Екофлори України”, регіональних “Флор” та
хорологічних атласів. Результати досліджень використовуються в
навчальному процесі кафедри ботаніки та охорони природи Чернівецького
національного університету імені Юрія Федьковича при викладанні курсів
із систематики вищих рослин, лабораторних спеціалізацій та під час
проведення навчальних польових практик.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною роботою
автора, яким упродовж 1999-2005 рр. експедиційними дослідженнями було
охоплено всю територію БП, а також суміжні фізико-географічні області
Чернівеччини (Прут-Дністровське межиріччя та гірська частина
Буковинських Карпат). Збір матеріалів, камеральна обробка й аналіз
отриманих результатів проведені автором самостійно. В опублікованих у
співавторстві наукових працях дисертант є повноправним членом творчої
групи, права співавторів не порушені.

Апробація результатів дисертації. Результати й основні положення
дисертації доповідалися та обговорювалися на 10 конференціях різного
рівня, зокрема, на конференції молодих вчених-ботаніків України
“Актуальні проблеми флористики, систематики, екології та збереження
фіторізноманіття” (Львів, 2002); V відкритій науковій конференції
молодих вчених м. Львова “Наукові основи збереження біотичної
різноманітності” (Львів, 2003); ювілейній науковій конференції
студентів, аспірантів і молодих вчених “Биоразнообразие. Экология.
Эволюция. Адаптация” (Одеса, 2003); ІІІ-й Міжнародній конференції
“Фальцфейнівські читання” (Херсон, 2003); міжнародній науково-практичній
конференції “Роль природно-заповідних територій у підтриманні
біорізноманіття” (Канів, 2003); міжнародних наукових конференціях
молодих вчених “Молодь і досягнення науки у вирішенні проблем
сучасності” (Чернівці, 2003, 2005); VII Міжнародній конференції
студентів, аспірантів та молодих вчених “Екологія. Людина. Суспільство”
(Київ, 2004); “VIII Молодіжній конференції ботаніків у Санкт-Петербурзі”
(2004); ІІ Міжнародній конференції “Онтогенез рослин у природному та
трансформованому середовищі. Фізіолого-біохімічні та екологічні аспекти”
(Львів, 2004); ІІ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів
і молодих вчених, присвяченій 140-річчю Одеського національного
університету імені І.І. Мечникова “Биоразнообразие. Экология. Эволюция.
Адаптация” (Одеса, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 наукових праць, у тому
числі 14 – у фахових виданнях, 2 публікації – в академічних збірниках,
15 публікацій – у матеріалах і 4 – у тезах конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 8
розділів, висновків, списку використаних джерел (296 найменувань, з них
45 іншомовних). Основний текст викладено на 176 сторінках машинопису.
Робота ілюстрована 146 рисунками та 72 таблицями, містить 6 додатків: А
– “Кадастр місцезнаходжень раритетних видів судинних рослин
Буковинського Прикарпаття”, Б – “Схематичні карти поширення раритетних
видів судинних рослин Буковинського Прикарпаття”, В – “Географічний та
біоморфологічний аналіз раритетних видів судинних рослин Буковинського
Прикарпаття”, Г – “Синфітоіндикаційні показники едафо-кліматичних
факторів раритетних видів судинних рослин Буковинського Прикарпаття”, Д
– “Фітоценотичні таблиці. Ценотична характеристика раритетних видів
судинних рослин Буковинського Прикарпаття”, Е – “Созологічна оцінка
раритетних видів судинних рослин Буковинського Прикарпаття”.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ РАРИТЕТНОГО КОМПОНЕНТУ ФЛОРИ

БУКОВИНСЬКОГО ПРИКАРПАТТЯ

В історії вивчення рідкісних і зникаючих видів БП, як і флори Буковини в
цілому, можна виділити 4 хронологічних періоди. Праці першого
(австрійського) періоду (до 1918 р.) мали переважно фрагментарний
описовий (Besser, 1809; Zawadski, 1835) та інвентаризаційний (Herbich,
1836, 1853, 1859, 1860, 1861, 1864; H?lzl, 1861, 1863; Knapp, 1872;
B?ocki, 1883; Bauer, 1890; Zapalowicz, 1906; Hormuzaki, 1911) характер
або були присвячені результатам вивчення біолого-екологічних
особливостей видів окремих родів (H?lzl, 1863) чи родин
(Procopianu-Procopovici, 1887, 1890; D?rfler, 1890), а також
ботаніко-географічному районуванню Буковини (Rudolph, 1911). У цих
роботах наведено відомості про поширення низки раритетних видів регіону.
Загалом упродовж австрійського періоду в БП виявлено 281
місцезнаходження 62 раритетних видів.

Під час другого (румунського) періоду (1918-1940 рр.) було опубліковано
відомості про знахідки цікавих рідкісних видів (?opa, 1928, 1932, 1935,
1942; Gu?uleac, 1930; Netolitzky, 1930; Hormuzaki, 1931; Pantu, 1934), а
також вперше виявлено 37 раритетних видів. Усього впродовж вказаного
періоду зафіксовано 318 оселищ 99 раритетних видів.

Протягом радянського періоду (1945-1991 рр.) увага приділялася спочатку
дослідженню лучної та лісової рослинності й флори, при цьому побіжно
уточнювалося поширення деяких раритетних видів (Артемчук, 1950;
Горохова, Солодкова, 1970; Горохова, Шеляг-Сосонко, 1960). І лише в
кінці 70-х років розпочалося, а згодом й активізувалося створення
заповідних об’єктів (Солодкова та ін., 1978; Шеляг-Сосонко, Андрієнко,
1978; Заєць та ін., 1977, 1980). Крім того, було виявлено 14 нових для
БП рідкісних і зникаючих видів (Артемчук, 1964; Дубовик, 1973). Загалом
упродовж вказаного періоду зафіксовано 423 локалітети 91 раритетного
виду.

Цілеспрямовані комплексні дослідження раритетного компоненту флори БП
розпочалися на початку 90-х років ХХ ст. (четвертий період). У цей час
виявлено 10 нових раритетних видів, відмічено 884 місцезнаходження 100
рідкісних і зникаючих видів. Отже встановлено, що раритетний компонент
флори БП налічує 144 види, відомих з 1906 локалітетів, з них упродовж
останніх 50 років удалося підтвердити 1411.

ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

На основі літературних джерел наведено характеристику географічного
положення, рельєфу, кліматичних і ґрунтових умов та рослинного покриву.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження раритетного компоненту флори БП проводилося упродовж
1999-2005 рр. маршрутним і напівстаціонарним методами. Зібрано понад
2000 гербарних аркушів раритетних видів, а також рослин, що траплялися в
тих самих фітоценозах. При проведенні інвентаризації та складанні
кадастру місцезнаходжень раритетних видів судинних рослин БП були
критично опрацьовані колекції гербаріїв CHER, KW, KWHA, LW, LWS, LE.
Номенклатура таксонів наводиться за зведенням S. Mosyakin,
M. Fedoronchuk (1999).

Характеристику ареалів раритетних видів складено на основі аналізу
ареалогічних формул, які наведено відповідно до зведення Г. Мойзеля зі
співавторами (Meusel et al., 1965). Поширення видів у межах
дослідженого регіону охарактеризовано за 9 природними районами (Воропай,
Куниця, 2002). Картування видів здійснено точковим методом. Аналіз
біологічних типів раритетних видів виконано згідно класифікації
K. Раункієра (Raunkiaer, 1934).

Екологічну характеристику видів отримано методом синфітоіндикації із
застосуванням уніфікованих фітоіндикаційних шкал (Дідух, Плюта, 1994).
Розрахунок бальних показників провідних екологічних факторів проведено
за допомогою програми ECODID на основі 263 наших геоботанічних описів.
За одержаними результатами розраховано амплітуди толерантності та
середні значення показників провідних екологічних факторів 86 раритетних
видів БП.

Синтаксономічну схему рослинних угруповань за участю раритетних видів
складено на засадах флористичної класифікації за методикою школи
Браун-Бланке. Формування, опрацювання й перетворення фітоценотичних
таблиць здійснено з використанням пакету програм “FICEN 2” (Косман та
ін., 1991; Syrenko, 1996).

Визначення вікових станів популяцій раритетних видів проведено згідно
методики, запропонованої Т.А. Работновим (1950) й О.В. Смирновою (1976),
з урахуванням поправок для деяких біоморф.

Аналіз просторової структури популяцій раритетних видів проведено згідно
класифікації К.А. Малиновського та Й.В. Царика (1991, 1998). Особливості
репродуктивної біології вивчали згідно з методиками Т.А. Работнова
(1950) з доповненнями І.В. Вайнагія (1974). Одержані кількісні показники
опрацьовано варіаційно-статистичними методами (Лакин, 1990). Созологічну
оцінку стану раритетних видів здійснено згідно схеми, запропонованої
Ю.Р. Шеляг-Сосонком зі співавторами (1985). Категорії рідкісності видів
наведено за шкалою МСОП (IUCN…, 1994).

АНАЛІЗ РАРИТЕТНОГО КОМПОНЕНТУ ФЛОРИ

БУКОВИНСЬКОГО ПРИКАРПАТТЯ

Видовий склад і систематична структура. Раритетний компонент флори БП
представлений 144 видами, що належать до 106 родів, 47 родин і 5
відділів. Більшість рідкісних і зникаючих рослин є представниками
відділу Magnoliophyta – 127 (88,2 %) видів. З них до класу Liliopsida
належать 54 (37,5 %) види, Magnoliopsida – 73 (50,7 %). Відділ
Lycopodiophyta налічує у своєму складі 5 (3,5 %) видів, Equisetophyta –
4 (2,8 %), Polypodiophyta – 7 (4,8 %), Pіnophyta включає 1 (0,7 %) вид.

Найбільшим видовим багатством відзначається родина Orchidaceae – 32
(22,2 %) види. Родина Asteraceae з 13 (9,0 %) видами займає друге місце.
Родини Fabaceae та Ranunculaceae з однаковою кількістю видів (8 або
5,6 %) посідають третє та четверте місця. Інші родини розміщено в
спектрі в такому порядку: Liliaceae – 7 (4,9 %), Iridaceae та Pyrolaceae
по 5 (3,5 %) видів, Lycopodiaceae, Equisetaceae та Gentianaceae по 4
(2,8 %) види.

Родовий спектр раритетного компоненту складається з 106 родів.
Найбільшою кількістю видів представлений рід Orchis – 7 (4,9 %). По 5
(3,5 %) видів включають роди Dactylorhiza та Chamaecytisus; по 4 (2,8 %)
– Equisetum і Epipactis; по 3 (2,1 %) – Pyrola, Pulsatilla, Iris і
Cephalanthera. Тим часом, 88 родів (83,0 %) налічують по 1 виду.

Географічний аналіз. Раритетні види БП належать до 12 зональних типів
ареалів. Переважають види з температним ареалом – 41 (28,5 %), досить
багато видів із температно-субмеридіональним ареалом – 28 (19,4 %).
Третє місце у цьому спектрі посідають види з
субтемператно-субмеридіональним ареалом – 20 (13,9 %). Ареали 31
(21,5 %) виду розміщені в бореальній зоні, з них до
бореально-температної зони приурочений 21 (14,6 %) вид,
бореально-субмеридіональної – 8 (5,5 %) видів, бореально-меридіональної
– 2 (1,4 %) види, що свідчить про значну роль бореальних елементів у
формуванні флори Прикарпаття. Температно-меридіональний і
субмеридіональний типи ареалів характеризуються однаково малою кількістю
видів – 2 (1,4 %). Незначною кількістю видів (3 або 2,1 %) представлений
також аркто-субмеридіональній тип ареалу. По 5 (3,5 %) видів ростуть у
субтемператно-меридіональній та субтемператній зонах. До
аркто-температного типу ареалу належать 7 (4,8 %) видів.

У відповідності до розміщення ареалів раритетних видів у кліматичних
областях виділено 8 типів ареалів. Панівне положення займають види, які
тяжіють до регіонів із підвищеним ступенем океанічності: до
субокеанічного та океанічно-субокеанічного кліматипів ареалів належать
52 (36,1 %) та 35 (24,3 %) видів. Океанічно-субконтинентальний та
субокеанічно-субконтинентальний кліматипи ареалів представлені 2 (1,4 %)
та 9 (6,3 %) видами відповідно. Частка видів, ареали яких розміщені в
областях з континентальним кліматом, становить 11,8 %:
субокеанічно-континентальний кліматип ареалу властивий для 4 (2,8 %)
видів, субконтинентальний – 7 (4,8 %), субконтинентально-континентальний
– 6 (4,2 %). Індиферентними до показника океанічності-континентальності
є 29 (20,1 %) видів.

Згідно висотних ступенів, виділених для Центральної Європи (Meusel et
al., 1965), досліджені види приурочені до 5 висотних типів ареалів.
Серед них переважають види з монтанно-планарним і планарним типами
ареалів – відповідно 90 (62,5 %) та 48 (33,3 %) видів. До
субальпійсько-планарного висотного поясу належать 2 (1,4 %) види,
альпійсько-планарного – 3 (2,1 %) й альпійсько-монтанного – 1 (0,7 %)
вид.

Раритетні види судинних рослин БП належать до 9 регіональних типів
ареалів. Ядро раритетного компоненту формують види з європейським типом
ареалу – 77 (53,5 %). Другу позицію у спектрі посідають види з
циркумполярним типом ареалу – 29 (20,1 %). Третє та четверте місця
належать видам з європейсько-західноазійським і
європейсько-західносибірським типами ареалів – відповідно 13 (9,0 %) і 9
(6,3 %) видів. Група плюрирегіональних видів, ареали яких частково
розміщені в Північній Америці, налічує 3 види і представлена 3 типами:
європейсько-західноамериканський,
європейсько-східноазійсько-східноамериканський,
європейсько-західноазійсько-західноамерикансько-східноамериканський.

Біоморфологічний аналіз. Згідно з класифікацією біологічних типів
(Raunkiaer, 1934) переважають криптофіти – 64 (44,4 %) видів, серед них
геофітів – 56 (38,9 %), гідрофітів – 8 (5,5 %). Друге місце у цьому
спектрі посідають гемікриптофіти – 58 (40,3 %) видів, тобто частка
криптофітів і гемікриптофітів складає 84,7 %. Це закономірно, тому що
саме ці групи рослин найкраще пристосовані до перенесення несприятливих
періодів в умовах сезонного клімату. Хамефіти займають третє місце – 17
(11,8 %) видів, далі йдуть фанерофіти – 3 (2,1 %) й терофіти – 2
(1,4 %).

ЕКОЛОГО-ЦЕНОТИЧНИЙ АНАЛІЗ РАРИТЕТНОГО КОМПОНЕНТУ ФЛОРИ БУКОВИНСЬКОГО
ПРИКАРПАТТЯ

Екологічний аналіз. Провідними едафічними факторами є кислотність,
трофність, вміст засвоюваних форм азоту у ґрунті, вологість та вміст
карбонатів у ґрунті. За відношенням до кислотного режиму ґрунту
раритетні види БП розподілено за 6 групами. Переважають субацидофіли –
89 (61,8 %), їм поступаються нейтрофіли – 35 (24,3 %), на третій позиції
ацидофіли – 16 (11,1 %). До групи перацидофілів належить 2 (1,4 %) види,
по 1 (0,7 %) виду містять групи базифілів і гіпербазифілів. Для 6 видів
уточнено межі толерантності до цього фактора.

За відношенням до узагальненого сольового режиму (трофності) ґрунту
досліджені види об’єднано в 6 груп, найчисельнішою з яких є група
семіевтрофів – 111 (77,0 %) видів. Другою за чисельністю є мезотрофна
група – 23 (16,0 %) види, третьою – евтрофна група з 7 (4,9 %) видами.
По 1 (0,7 %) виду містять групи оліготрофів, семіоліготрофів і
мезогалотрофів. Діапазон трофності ґрунту уточнено для 5 видів.

За відношенням до вмісту засвоюваних форм азоту раритетні види
розподілено між 3 групами: субанітрофіли, гемінітрофіли, нітрофіли.
Більшість досліджених видів належить до групи гемінітрофілів – 87
(60,4 %). Близькими кількостями видів представлені 2 інші групи:
нітрофіли – 29 (20,1 %) та субанітрофіли – 28 (19,5 %). Для 9 видів
уточнено амплітуди толерантності до даного фактора.

За відношенням до водного режиму ґрунту досліджені види належать до 7
груп. Переважає група мезофітів – 79 (54,9 %) видів, наступні позиції у
спектрі посідають субмезофіти – 29 (20,1 %) видів, гігромезофіти – 21
(14,6 %) вид, пергідрофіти – 7 (4,8 %) видів. Однаковою кількістю видів
(3 або 2,1 %) представлені групи субгідрофітів і гідрофітів.
Встановлено, що межі толерантності досліджених видів до зміни водного
режиму ґрунту в БП знаходяться в рамках екологічних амплітуд, вказаних
для України.

За відношенням до вмісту карбонатів у ґрунті раритетні види об’єднано в
5 груп, найчисельнішою з яких є група гемікарбонатофобів – 83 (57,6 %)
види, їй поступаються групи акарбонатофілів і гемікарбонатофілів –
відповідно 25 (17,4 %) та 23 (16,0 %) видів. Порівняно невеликою є група
карбонатофобів – 11 (7,6 %) видів, а групу карбонатофілів утворюють 2
(1,4 %) види. Уточнено межі толерантності за відношенням до вказаного
фактора для 9 видів.

Провідними кліматичними факторами є терморежим, контрасторежим і
кріорежим. За відношенням до радіаційного балансу (терморежим) раритетні
види розподілено на 4 групи: мікротерми, субмікротерми, субмезотерми,
мезотерми. Більшість досліджених видів (103 або 71,5 %) належить до
групи субмезотермів. Група субмікротермів містить 32 (22,2 %) види. До
групи мікротермів належать 4 (2,8 %) види, мезотермів – 5 (3,5 %).

За відношенням до континентальності клімату (контрасторежим) види
об’єднано у 3 групи: субокеаністи, геміокеаністи, геміконтинентали.
Встановлено, що ареали більшості досліджених видів розміщені у межах
геміокеанічного та геміконтинентального клімату – відповідно 57 (39,6 %)
та 85 (59,0 %) видів. Група субокеаністів налічує 2 (1,4 %) види. Для
Aster amellus L. уточнено екологічну амплітуду континентальності
клімату.

За відношенням до морозності клімату (кріорежим) раритетні види
розподілено за 4 групами: кріофіти, субкріофіти, гемікріофіти,
акріофіти. Найчисельнішою є група гемікріофітів – 70 (48,6 %) видів, їй
поступається група субкріофітів – 59 (40,9 %). Дещо меншою кількістю
видів представлені групи кріофітів і акріофітів, відповідно 9 (6,3 %) та
6 (4,2 %). Уточнено екологічні амплітуди за відношенням до кріорежиму
для 3 рідкісних видів.

Для 8 видів вперше розраховано амплітуди толерантності за відношенням до
кислотності ґрунту, для 24 – трофності, 7 – вмісту мінерального азоту, 5
– вологості, 39 – вмісту карбонатів у ґрунті, а також межі толерантності
до всіх вказаних кліматичних факторів для 8 видів.

Ценотична приуроченість раритетних видів. Враховуючи приуроченість
раритетних видів флори БП до типів ценозів (Бельгард, 1950) їх об’єднано
в 8 груп: сильванти – 50 (34,7 %) видів, пратанти – 73 (50,6 %),
палюданти – 9 (6,3 %), степанти – 2 (1,4 %), акванти – 7 (4,9 %). По 1
(0,7 %) виду належить до псамофантів, петрофантів, синантропантів.

Детальнішу ценотичну характеристику наведено за результатами розподілу
видів у межах синтаксонів за методом Браун-Бланке. На основі 263
геоботанічних описів встановлено ценотичну приуроченість 86 (59,7 %)
раритетних видів. З’ясовано, що вони відмічені у складі ценозів 4
класів, 5 порядків, 11 союзів, 25 асоціацій і 4 дериватних угруповань.

Встановлено, що найбільша кількість раритетних видів (45 або 31,3 %)
приурочена до угруповань класу Molinio-Arrhenatheretea. У ценозах класу
Querco-Fagetea виявлено 41 (28,5 %) раритетний вид, Festuco-Brometea –
26 (18,1 %), а Salicetea purpureae – 2 (1,4 %).

Ценози класу Molinio-Arrhenatheretea, у складі яких виявлено раритетні
види, належать до 2 порядків, 4 союзів, 7 асоціацій й одного дериватного
угруповання. Найбільша кількість досліджених видів (24 або 16,7 %)
виявлено в складі дериватного угруповання Poa pratensis-Festuca rubra;
компонентами ценозів асоціації Anthyllidi-Trifolietum montani є 21
(14,6 %) раритетний вид, Arrhenatheretum elatioris – 17 (11,8 %)
рідкісних видів.

Лучно-степові угруповання БП, у складі яких відмічено раритетні види,
належать до класу Festuco-Brometea, порядку Festucetalia valesiacae, 3
союзів та 6 асоціацій. Найбільш насиченими раритетними видами є
малопорушені лучно-степові ценози асоціації Thalictro-Salvietum
pratensis – 15 (10,4 %) видів. Дещо менше таких видів виявлено в складі
ценозів асоціацій Brachypodio-Teucrietum та Inuletum ensifoliae –
відповідно 10 (6,9 %) та 6 (4,2 %).

На території БП переважають угруповання, що належать до класу
Querco-Fagetea. Раритетні види виявлено в ценозах порядку Fagetalia
sylvaticae, 3 союзів, 11 асоціацій та 3 дериватних угруповань. Найбільшу
кількість раритетних видів (23 або 16,0 %) відмічено в ценозах асоціації
Galio odorati-Fagetum, 17 (11,8 %) видів є компонентами ценозів
дериватного угруповання Abies alba-Oxalis acetosella, по 16 (11,1 %)
видів входять до складу ценозів асоціації Stellario holostea-Carpinetum
betuli та дериватного угруповання Fagus sylvatica-Cypripedium calceolus.
У складі ценозів класу Salicetea purpureae раритетні види відмічено лише
в асоціації Salicetum albo-fragilis, до якої приурочено 2 (1,4 %) види.

Класифікаційна схема була доповнена потенційно можливими синтаксонами,
компонентами яких, згідно праць європейських фітоценологів (Rothmaler,
1987; Fijalkowski, 1991; Moravec, 1995; Matuszkiewicz, 2001), могли бути
зниклі та неохоплені геоботанічними описами раритетні види БП. Отже,
раритетні види різних созологічних категорій входять до складу ценозів,
що належать до 21 класу, 24 порядків, 30 союзів, 25 асоціацій та 4
дериватних угруповань. Встановлено, що 64 (44,4 %) досліджені види є
стенотопними, 38 (26,4 %) – гемістенотопними, 38 (26,4 %) –
геміевритопними, 4 (2,8%) – евритопними.

ХОРОЛОГІЧНИЙ ТА СОЗОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ РІДКІСНИХ І ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ РОСЛИН
БУКОВИНСЬКОГО ПРИКАРПАТТЯ

Поширення раритетних видів рослин у природних районах Буковинського
Прикарпаття. Переважна більшість раритетних видів поширена в
Прут-Сіретському фізико-географічному районі – 140 (96,5 %), у
Буковинському Підгір’ї виявлено 66 (45,8 %) видів. Це зумовлено більшим
екотопічним різноманіттям Прут-Сіретського межиріччя і, зокрема,
наявністю тут лучно-степових ділянок, які відсутні в Буковинському
Підгір’ї.

E

e

2 T X .

0

R

?

O

AE

E

2 X .

0

?

O

a$

hW0bCJ-aJ-8итетних видів за ценотипами у межах природних районів БП
засвідчив, що найбільш антропогенно зміненими або зруйнованими є болотні
екотопи: переважну більшість палюдантів й аквантів, виявлених на початку
ХХ ст., на сьогоднішній день знайти не вдалося (таблиця).

Значно збідненими виявилися також і ділянки з лучно-степовою та лучною
рослинністю. Частка втрачених пратантів знаходиться у межах 12,5-62,1 %.
Найкраще збереглися види, приурочені до лісових угруповань.

Аналіз розташування локалітетів раритетних видів БП у природних районах
виявив, що найгірша ситуація з ними є в Дерелуйському, Багненському та
Глибоцькому природних районах, де частка втрачених оселищ становить
48,2 %, 55,3 % та 60,3 % відповідно. Якщо в Дерелуйському районі це
види, приурочені переважно до лісових і лучних ценозів, які ще
збереглися на території суміжних районів, то в Багненському та
Глибоцькому районах – це види болотяних угруповань, зруйнованих
внаслідок гідромеліоративних заходів, тому їх слід вважати втраченими
для БП назавжди.

Таблиця

Розподіл раритетних видів судинних рослин за ценотипами

в природних районах Буковинського Прикарпаття

Природний

район % Ценотипи 1 2 3 4

syl prat pal st akv ps petr syn

Герцаївський 67 15/–* 24/3 1/1 1/– 1/– – – – 42 4 81 75

Дерелуйський 79 17/7 35/14 1/1 2/– 1/– – – 1/– 57 22 85 44

Чернівецький 68 45/11 59/16 3/1 2/1 3/2 1/1 1/1 – 114 33 778 582

Тарашанський 73 36/5 31/5 2/1 – – – – – 69 11 351 309

Брусницький 74 24/1 22/8 1/1 – 1/1 – – – 48 11 87 70

Багненський 78 24/9 18/8 5/5 – 2/2 – 1/1 – 50 25 94 42

Міжсіретський 77 33/5 29/18 3/3 – 5/3 – – – 70 29 246 160

Красноїльський 69 26/– 18/4 – – – – – – 44 4 104 98

Глибоцький 75 21/6 13/6 5/5 – 4/4 1/– – – 44 21 78 31

Примітка. % – відсоток освоєності території за В.П. Коржиком (1992) та
Л.І. Воропай і М.М. Куницею (2002); ценотипи за А.Д. Бельгардом (1950):
syl – сильванти, prat – пратанти, pal – палюданти, st – степанти, akv –
акванти, ps – псамофанти, petr – петрофанти, syn – синантропанти; 1 –
загальна кількість видів, 2 – кількість непідтверджених видів, 3 –
кількість локалітетів, 4 – кількість підтверджених локалітетів;
*кількість відомих видів / кількість непідтверджених видів упродовж
останніх 50 років.

Зміни видового складу раритетних судинних рослин Буковинського
Прикарпаття на урбанізованих територіях. Наведено результати досліджень
раритетного компоненту флори на території м. Чернівці та малих міст
Буковинського Прикарпаття (Вижниці, Герци, Глибокої, Сторожинця). На
території прикарпатської частини Чернівців упродовж останніх 150 років
виявлено 84 (49) раритетних видів з 150 (95) локалітетів. Упродовж
останніх 50 років 36 (18) видів із 80 (45) місцезнаходжень не вдалося
підтвердити. З околиць Вижниці наводиться два раритетних види, але
підтверджено наявність лише одного. Під час досліджень в околицях Герци
виявлено 15 (7) локалітетів 13 (6) рідкісних видів. Непідтвердженим
залишилося лише виявлене в 1933 р. оселище Anacamptis palustris (Jacq.)
R.M. Bateman, Pridgeon et M.W. Chase. Для околиць Глибокої зазначається
29 (18) раритетних видів з 31 (20) оселища. Не підтверджено впродовж
останніх 50 років 19 (8) видів із 20 (9) місцезнаходжень. Раритетний
компонент флори Сторожинця становить 26 (19) видів, відмічених у 50 (42)
місцезнаходженнях, не підтверджено 10 (7) локалітетів 9 (6) раритетних
видів. Отже, однією з причин, які зумовили скорочення популяцій,
руйнування та знищення природних угруповань раритетних видів у флорі БП,
є урбанізація. Разом з тим слід зазначити, що в умовах значної
трансформованості та фрагментованості рослинного покриву Чернівців і
малих міст БП, ступінь представленості раритетних видів у збережених
саме тут природних ландшафтах досить високий.

Созологічна оцінка раритетного фітогенофонду Буковинського Прикарпаття.
Встановлено, що у БП 23 (16,0 %) види є ендемічними чи реліктовими на
межі ареалу, серед них 7 субендемів і 16 реліктів; 14 (9,7 %) видів –
релікти в межах ареалу; 59 (41,0 %) видів знаходяться на межі ареалу; 48
(33,3 %) – у межах ареалу.

За характером регіональної унікальності 3 (2,1 %) види є європейської
цінності (Chamaecytisus blockianus (Paw?.) Klaskova, Ch. podolicus
(B?ocki) Klaskova, Ch. paczoskii), 65 (45,2 %) – загальноукраїнської, 76
(52,7 %) – регіональної.

Встановлено, що 7 (4,9 %) видам властива репрезентативність на рівні
родини, 52 (36,1 %) – на рівні роду, 85 (59,0 %) – на рівні виду.

За кількістю локалітетів види розподілено наступним чином: відомі з 1-5
локалітетів – 69 (47,9 %), з 6-20 – 47 (32,6 %), з 21-100 – 27 (18,8 %).
Широко розповсюдженим виявився 1 (0,7 %) вид.

Місцезростання популяцій 85 (59,0 %) видів займають площу до 5 га, 29
(20,1 %) видів – від 5 до 50 га, 22 (15,3 %) види – від 51 до 500 га, 8
(5,6 %) видів є широко поширеними.

Середня рясність видів у ценозах наступна: 60 (41,7 %) видів трапляються
дуже рідко (un), 55 (38,2 %) – рідко (sol), 25 (17,3 %) – звичайно (sp),
4 (2,8 %) види є домінантами або співдомінантами (cop-soc).

За категоріями рідкісності МСОП (IUCN…, 1994) види розподілено
наступним чином: зниклі (EX) – 21 вид, зникаючі (CR) – 44, загрожувані
(EN), – 23, вразливі (VU) – 38, з низьким ризиком зникнення (LR) – 10, з
недостатньою інформацією (DD) – 8 видів.

СТАН ПОПУЛЯЦІЙ РАРИТЕТНИХ ВИДІВ РОСЛИН

БУКОВИНСЬКОГО ПРИКАРПАТТЯ

Просторова структура популяцій та її антропогенні зміни. Континуальна
просторова структура властива популяціям 13 (9,0 %) видів із широкою
еколого-ценотичною амплітудою. Переважають види з ізольованим типом
структури популяцій – 131 (91,0 %), серед них стрічкова або лінійна
структура властива 3 (2,1 %) видам, диз’юнктивна – 4 (2,8 %).
Найчисельнішою серед ізольованих популяцій є група локальних – 124
(86,1 %) види. Встановлено, що внаслідок дії переважно антропогенних
чинників відбувається частковий розпад і фрагментація континуальних і
лінійних популяцій з перетворенням їх на ізольовані.

Вікова структура популяцій. Упродовж 2003-2005 рр. досліджено 12
раритетних видів, які представляють повний спектр категорій рідкісності
за шкалою МСОП (IUCN…, 1994).

Встановлено, що популяції погранично-ареальних видів Pulsatilla grandis
Wend., P. pratensis (L.) Mill. і P. patens (L.) Mill. зберігають
структуру стійких, нормальних, повночленних з лівостороннім віковим
спектром і здатні до самопідтримання та відтворення без втручання
людини. Щільність двох популяцій P. grandis майже однакова – 11,3±1,11
ос./м2, а щільність популяції P. patens становить 5,0±0,41 ос./м2, що
майже вдвічі нижче, ніж вказується у літературі (Бакаліна, 1997).
Показник щільністі популяції P. nigricans дорівнює 23,8±2,43 ос./м2, що
вище, ніж в інших регіонах України (Єремко, 1995; Бакаліна, 1997).

Спільним для вікової структури чотирьох ценопопуляцій Galanthus nivalis
L. є повночленність і лівосторонній одновершинний віковий спектр.
Показник щільності популяцій коливається від 13,1±1,38 до 50,3±5,56
ос./м2 й дещо нижчий, ніж в інших регіонах України (Андрієнко та ін.,
1992).

Три ценопопуляції Leucojum vernum L., досліджені у рівнинній частині БП,
є повночленними з лівостороннім віковим спектром та його абсолютним
максимумом (до 84 %) на прегенеративній (j+im+v) фракції, здатні до
самопідтримання як насіннєвим, так і вегетативним шляхом, що дозволяє
виду займати стійке положення у широкому еколого-ценотичному діапазоні
БП. В цих умовах навіть відносно мала частка генеративних особин
(16,0-18,5 %) утворює достатню кількість життєздатного насіння, яке
забезпечує масовий розвиток проростків і ювенільних рослин. Вікова
структура однієї передгірної популяції відзначається переважанням
генеративної групи (50,3 %), але достатній вміст молодих особин і висока
щільність (45,3±5,23 ос./0,25 м2) забезпечує популяції стабільність.

У чотирьох популяціях Crocus heuffelianus Herb. частка прегенеративних
особин (77,5-82,4 %) перевищує частку генеративних. Подібним віковим
спектром характеризуються популяції з Українських Карпат (Мигаль, 2002)
на відміну від популяцій з рівнинної частини України, для яких властиве
переважання генеративної групи (Мельник, 1993). Встановлено, що
щільність популяції, приуроченої до Герцаївського лісостепового
природного району, є низькою – 13,6±3,61 ос./0,25 м2 на відміну від
передгірських популяцій, щільність яких у межах 21,3±2,21 – 72,3±10,33
ос./0,25 м2.

У трьох ценопопуляціях Fritillaria meleagris L. спостерігається значно
менша щільність (12,8±0,75 – 21,0±3,61 ос./м2), ніж у популяціях цього
виду із Закарпаття (Крічфалушій, Андрик, 1995; Андрик, 2003) та
рівнинної частини України (Мельник, 1999), але їх вікові спектри
подібні. Розглянуті популяції F. meleagris характеризуються
лівостороннім віковим спектром з максимумами на ювенільних (15,7-41,2 %)
і віргінільних (33,3-62,9 %) особинах, низькою щільністю й насіннєвим
розмноженням.

Дослідженим п’яти ценопопуляціям Anacamptis morio (L.) R.M. Bateman,
Pridgeon et M.W. Chase властивий правосторонній віковий спектр з
переважанням генеративних особин (53,1-70,0 %). Щільність популяцій
досить висока – 5,0±0,71 – 23,4±2,96 ос./м2. Близькі параметри цього
показника відзначені З.Т. Артюшенко й С.С. Харкевичем (1956) для
популяцій у Закарпатській області.

Нормальний, повночленний, лівосторонній віковий спектр з максимумами на
групі іматурних (21,0-41,2 %) і віргінільних (28,6-41,2 %) особин
властивий трьом ценопопуляціям Cypridedium calceolus L. Лише в околицях
с. Глибочок його ценопопуляція відзначається правостороннім віковим
спектром із низькою часткою ювенільних (3,8 %) і переважанням
генеративних (47,2 %) особин. Щільність досліджених популяцій є в межах
2-9 ос./м2, чисельність – 14-119 особин.

В умовах щорічного сінокосіння Dactylorhiza incarnata (L.) Soo утворює
нормальні, повночленні популяції з переважанням молодих (j+im+v) і
значною часткою генеративних особин (20,0-30,7 %). Щільність трьох
досліджених ценопопуляцій в межах 7,8±0,73 – 12,4±0,68 ос./м2, чим вони
відрізняються від популяцій даного виду в інших регіонах Європи
(Вахрамеева, 2000; Тимченко, 2003). При відсутності сильного
антропогенного навантаження ризику випадання виду зі складу фітоценозів
немає.

Популяція Orchis purpurea Huds. характеризується лівостороннім віковим
спектром з високою часткою іматурних особин (57,6 %) і незначною участю
генеративних особин (1,0 %), що, як вказує М.Б. Гапоненко (1990), є
результатом процесу загущення деревного та чагарникового ярусів.
Щільність популяції в межах 1-3 ос./м2.

У досліджених локалітетах Platanthera bifolia (L.) Rich. популяції
повночленні з переважанням прегенеративної вікової групи (70,0-88,0 %).
Щільність лучних популяцій (11,0±1,73 – 12,5±1,5 ос./м2) вища, ніж
узлісних популяцій (6,3±0,88 – 9,3±0,88 ос./м2), тобто ці умови є для P.
bifolia ближчими до оптимальних.

Репродуктивна здатність популяцій. Встановлено, що популяція Genistella
sagittalis (L.) Gams відзначається високою здатністю до продукування
насіння (показник потенційної насіннєвої продуктивності (ПНП)
коливається за роками у межах 56,3±3,12 до 67,0±3,13 насіннєвих
зачатків), проте показник фактичної насіннєвої продуктивності (ФНП)
низький – 9,5±0,47 – 12,1±0,81 насінин. Процент семініфікації
(ПС) становить 31,2-42,4 %, а коефіцієнт насіннєвої продуктивності (КНП)
– 14,3-18,6 %.

Високі показники ПС (42,1-59,3 %) та ФНП (26,2±3,78 – 46,7±4,00 насінин)
у трьох популяціях Chamaecytisus albus (Hacq.) Rothm. та однієї
популяції Lathyrus laevigatus (Waldst.& Kit.) Gren. (відповідно 66,3 %
та 12,4±1,15 насінин) забезпечують нормальне генеративне розмноження
видів.

Популяція Pulsatilla pratensis характеризується такими показниками
насіннєвої продуктивності: ПНП – 2179,6 насіннєвих зачатків,
ФНП – 1952,9 насінин, ПС – 92,9 %, КНП – 89,6 %. Показники елементів
насіннєвої продуктивності в популяції Scopolia carniolica Jacq.
наступні: ПНП – 553,5±24,50, ФНП – 311,1±13,91, ПС – 57,1-63,7 %,
КНП – 56,2-57,5 %, що свідчить про сприятливі умови зростання для цих
популяцій.

Встановлено, що в оптимальних умовах одна генеративна особина
Fritillaria meleagris продукує в середньому 124,7±4,51 насінин,
КНП = ПС = 84,1 %. Показники ПС у трьох розглянутих популяціях Iris
pseudocyperus у межах 30,5-33,3 %, ФНП – 16,9±1,23 – 29,5±2,72 насінин,
КНП – 20,8-41,3 %. Це вказує про пристосованість досліджених популяцій
до умов зростання.

ОХОРОНА РАРИТЕТНИХ ВИДІВ СУДИННИХ РОСЛИН БУКОВИНСЬКОГО ПРИКАРПАТТЯ

Характеристика природно-заповідного фонду регіону. Реальне збереження
раритетних видів забезпечується лише в межах заповідних об’єктів. Станом
на 1.01.2006 р. мережа природно-заповідного фонду (ПЗФ) регіону включає
140 заповідних об’єктів різних категорій загальною площею 16170,67 га.
Відсоток заповідності складає 6,2 %. Згідно з аналізом розподілу
об’єктів ПЗФ у межах БП за площею встановлено, що лише 10 (7,1 %) з них
мають площу більше 50 га й належать до групи стійких, у той час, як
решта займають невеликі площі, причому 61 (43,6 %) об’єкт має площу
менше 1 га. Індекс інсуляризованості (І) по БП становить 0,483.

Флористична репрезентативність природно-заповідного фонду Буковинського
Прикарпаття та шляхи його оптимізації. Популяції досліджених видів
охороняються у межах 9 заказників (2 з них загальнодержавного значення),
51 пам’ятки природи (2) та 19 заповідних урочищ загальною площею
1402,42 га. Поза межами об’єктів ПЗФ ростуть 85 раритетних видів, серед
них 29 занесені до “Червоної книги України” (1996). В Чернівецьке
обласне управління охорони навколишнього природного середовища подано
обґрунтування щодо створення 4 заказників і 8 пам’яток природи загальною
площею 640 га та одного РЛП площею 8 тис. га, внаслідок чого охороною
будуть забезпечені 68 раритетних видів, серед яких 42 занесені до
“Червоної книги України” (1996). При цьому, представленість раритетних
видів у межах об’єктів ПЗФ Буковинського Прикарпаття збільшиться на 26
видів, 12 з яких є “червонокнижними”. Запропонований для заповідання РЛП
в подальшому може слугувати основою для створення транскордонного
українсько-румунського природного резервату, що сприятиме розбудові
регіональної екологічної мережі Буковини та її інтеграції в національну
та Всеєвропейську екомережу.

ВИСНОВКИ

Раритетний компонент флори Буковинського Прикарпаття налічує 144 види,
які належать до 106 родів, 47 родин і 5 відділів. Уперше для флори
регіону наведено 5 рідкісних видів (Chamaecytisus paczoskii, Dorycnium
herbaceum, Galatella linosyris, Jurinea calcarea та Stipa pulcherimma),
підтверджено 216 локалітетів 72 видів, виявлено 486 нових
місцезнаходжень 69 видів. Із 144 досліджених видів 3 занесені до
“Світового Червоного списку” (Chamaecytisus blockianus, Ch. podolicus і
Ch. paczoskii), 4 – в Додаток І до “Бернської конвенції” (Pulsatilla
grandis, P. patens, Cypripedium calceolus, Typha schuttleworthii), 34 –
до “Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори”
(CITES), 67 – до “Червоної книги України” (1996), ще 75 видів потребують
охорони на регіональному рівні.

За результатами географічного аналізу раритетного компоненту флори
Буковинського Прикарпаття з’ясовано, що переважають види з європейським
типом ареалу (77 видів або 53,5 %), які знаходяться в температній (41
або 28,5 %) та температно-субмеридіональній (28 або 19,4 %) зонах із
субокеанічним (52 або 36,1 %) та океанічно-субокеанічним (34 або 23,6 %)
кліматипами ареалу .

Раритетні види рослин Буковинського Прикарпаття ростуть в угрупованнях
із широким діапазоном екологічних умов – від перацидофільних до
гіпербазифільних, від оліготрофних до мезогалотрофних, від
субанітрофільних до нітрофільних, від субмезофітних до гідрофітних, від
карбонатофобних до карбонатофільних. Оптимальними для раритетних видів є
мезофітні (79 видів або 54,9 %), субацидофільні (89 або 61,8 %),
семіевтрофні (111 або 77,0 %), гемінітрофільні (87 або 60,4 %),
карбонатнофобні (83 або 57,6 %) умови.

Складена на флористичних засадах класифікація рослинних угруповань з
участю раритетних видів свідчить, що 86 досліджених видів входять до
складу ценозів 25 асоціацій та 4 дериватних угруповань з 11 союзів, 5
порядків, 4 класів. Найбагатшими на раритетні види є лучні ценози
дериватного угруповання Poa pratensis-Festuca rubra, асоціацій
Anthyllidi-Trifolietum montani та Arrhenatheretum elatioris; лісові
ценози асоціації Galio odorati-Fagetum та дериватних угруповань Abies
alba-Oxalis acetosella і Fagus sylvatica-Cypripedium calceolus;
лучно-степові угруповання асоціацій Thalictro-Salvietum pratensis,
Brachypodio-Teucrietum та Inuletum ensifoliae.

З 1906 місцезнаходжень раритетних видів, виявлених у Буковинському
Прикарпатті, впродовж останніх 50 років підтверджено 1411. За
результатами хорологічного аналізу встановлено, що найбільша кількість
досліджених видів та їх локалітетів зосереджена в Чернівецькому
природному районі – 114 і 777, дещо менше в Тарашанському (69 і 351) та
Міжсіретському (70 і 248). Саме ці ділянки можна розглядати як ключові
території регіональної екомережі Буковини.

За результатами дослідження вікової структури популяцій 12 модельних
видів встановлено, що популяції погранично-ареальних видів Pulsatilla
grandis, P. pratensis і P. patens є стійкими, нормальними, повночленними
з лівосторонніми віковими спектрами. Стан популяцій Leucojum vernum і
Crocus heuffelianus є стабільним, а для запобігання елімінації
ізольованих популяцій Galanthus nivalis і Fritillaria meleagris потрібні
активні заходи охорони. Незважаючи на низьку конкурентну спроможність,
високу чутливість до змін умов зростання й малочисельність, популяції
Anacamptis morio, Cypridedium calceolus, Dactylorhiza incarnata, Orchis
purpurea та Platanthera bifolia, за відсутності значного антропогенного
навантаження, здатні тривалий час утримувати свої позиції.

За категоріями рідкісності МСОП види розподілені наступним чином: зниклі
– 21, зникаючі – 44, загрожувані – 23, вразливі – 38, з низьким ризиком
зникнення – 10, з недостатньою інформацією – 8. Чим вища категорія
рідкісності, тим гірше вид забезпечений охороною.

У Буковинському Прикарпатті охороняються 59 із 144 раритетних видів,
серед них 38 із 67 занесених до “Червоної книги України” (1996), 21 із
75 – регіонально рідкісних. Охороною забезпечені 2 (100,0 %) степанти,
1 (11,0 %) палюдант, 21 (28,0 %) пратант, найкраще охороняються
сильванти – 35 (70,0 %) видів. Отже, мережа об’єктів і територій
природно-заповідного фонду регіону не відповідає вимогам
репрезентативності. Підготовлені обґрунтування про небхідність створення
13 заповідних об’єктів дозволять покращити цю ситуацію.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І. Хорологічна характеристика
раритетних ефемероїдних геофітів Чернівецької області // Науковий вісник
Ужгородського державного ун-ту. Сер. біол. – 2000. – Вип. 8. – С. 18-22.

Чорней І.І., Токарюк А.І. Про поширення Diphasiastrum complanatum (L.)
Holub (Lycopodiaceae) на Буковині // Заповідна справа в Україні. – 2002.
– Т. 8, вип. 2. – C. 47-48.

Токарюк А.І., Чорней І.І. Нові місцезнаходження деяких видів з Червоної
книги України у Буковинському Прикарпатті // Фальцфейнівські читання.
Збірник наукових праць. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. – С. 347-350.

Токарюк А.І. Созологічна характеристика флори регіонального ландшафтного
парку “Чернівецький” (Буковинське Прикарпаття) // Науковий вісник
Чернівецкого ун-ту: Збірник наукових праць. – Чернівці: Рута, 2004. –
Вип. 223. – С. 162-170.

Коротченко І.А., Токарюк А.І. Еколого-ценотичні та флористичні
особливості степів Буковинського Прикарпаття // Заповідна справа в
Україні. – 2005. – Т. 8, вип. 2. – C. 47-48.

Чорней І.І., Токарюк А.І., Буджак В.В. Поширення та охорона Taxus
baccata L. на Буковині // Наукові основи збереження біотичної
різноманітності / Тематичний збірник Інституту екології Карпат НАН
України. – Львів: Ліга-Прес, 2004. – Вип. 5. – С. 210-215.

Токарюк А.І. Аналіз раритетного компоненту флори Буковинського
Прикарпаття // Актуальні проблеми флористики, систематики, екології та
збереження фіторізноманіття: Матеріали конференції молодих
вчених-ботаніків України (Львів, Івано-Франково, 6-10 серпня 2002 р.). –
Львів, 2002. – С. 236-239.

Токарюк А.І., Чорней І.І. Охорона раритетних ранньовесняних ефемероїдів
на території Буковинського Прикарпаття // Роль природно-заповідних
територій у підтриманні біорізноманіття: Матеріали конференції,
присвяченої 80-річчю Канівського природного заповідника (м. Канів, 9-11
вересня 2003 р.). – Канів, 2003. – С. 156-157.

Токарюк А.И., Чорней И.И. О некоторых редких видах Буковинского
Прикарпатья (Черновицкая область, Украина) // Материалы VIII Молодежной
конференции ботаников в Санкт-Петербурге (17-21 мая 2004 г.). – Спб:
СПГУТД, 2004. – С. 54.

Токарюк А.І. Раритетний компонент флори лісів Буковинського Прикарпаття
та його охорона // Леса Евразии – Восточные Карпаты: Материалы IV
Международной конференции молодых ученых, посвященной академику П.С.
Погребняку (27 сентября – 1 октября 2004 г.). – М.: МГУЛ, 2004. – С.
184-185.

Токарюк А.І. Поширення та стан популяцій Pulsatilla grandis Wend.
(Ranunculaceae) у Буковинському Прикарпатті // Біорізноманіття
Українських Карпат: Матеріали наукової конференції, присвяченої 50-річчю
Карпатського високогірного біологічного стаціонару Львівського
національного ун-ту імені Івана Франка (Львів, 30 липня – 3 серпня
2005 р.). – Львів: ЗУКЦ, 2005. – С. 187-191.

Токарюк А.І. Раритетний компонент флори Буковинського Прикарпаття, його
аналіз та охорона. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за
спеціальністю 03.00.05 – ботаніка. – Національний ботанічний сад
ім. М.М. Гришка НАН України, Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню раритетного компоненту флори
Буковинського Прикарпаття. У флорі регіону виявлено 144 раритетних види,
які належать до 106 родів, 47 родин і 5 відділів. Уперше для регіону
наведено 5 рідкісних видів (Chamaecytisus paczoskii, Dorycnium
herbaceum, Galatella linosyris, Jurinea calcarea, Stipa pulcherimma),
виявлено 486 нових місцезнаходжень 69 видів, підтверджено 216
локалітетів 72 видів. Проведено географічний, біоморфологічний,
еколого-ценотичний, хорологічний аналіз, з’ясовано стан популяцій
раритетних видів та забезпеченість їх охороною. Досліджено вікову
структуру популяцій 12 раритетних видів і встановлено тенденції змін їх
просторової структури під дією антропогенних чинників. З’ясовано
особливості репродуктивної біології 7 видів. Здійснено созологічну
оцінку раритетних видів, проаналізовано репрезентативність
природно-заповідного фонду регіону й обґрунтовано шляхи його
оптимізації.

Ключові слова: раритетний компонент, Буковинське Прикарпаття, структура
популяцій, географічний та екологічний аналіз, охорона.

Токарюк А.И. Раритетный компонент флоры Буковинского Прикарпатья, его
анализ и охрана. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по
специальности 03.00.05 – ботаника. – Национальный ботанический сад
им. Н.Н. Гришко НАН Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию раритетного компонента флоры
Буковинского Прикарпатья. Установлено, что флора региона насчитывает 144
раритетных вида, которые относятся к 106 родам, 47 семействам, 5
отделам. Впервые в регионе найдено 5 редких видов (Chamaecytisus
paczoskii, Dorycnium herbaceum, Galatella linosyris, Jurinea calcarea,
Stipa pulcherimma), выявлено 486 новых местонахождений 69 видов,
подтверждено 216 локалитетов 72 видов.

Приведена хорологическая характеристика раритетных видов Буковинского
Прикарпатья и проанализированы изменения видового состава,
распространения и количества локалитетов исследуемых видов за последние
150 лет. Установлено, что в пределах региона зарегистрировано 1906
местонахождений раритетных видов, на протяжении последних 50-ти лет
подтверждено 1411.

Осуществлен географический и биоморфологический анализ раритетного
компонента флоры региона. Установлено, что оптимальными для раритетных
видов являются мезофитные (79 или 54,9 %), субацидофильные (89 или
61,8 %), семиэвтрофные (111 или 77,0 %), геминитрофильные (87 или
60,4 %), карбонатнофобные (83 или 57,6 %) условия.

Составленная на флористической основе классификационная схема сообществ
с участием раритетных видов региона свидетельствует, что они отмечены в
составе ценозов 25 ассоциаций и 4 дериватных сообществ из 11 союзов, 5
порядков, 4 классов.

Исследована возрастная структура популяций 12 раритетных видов и
установлены тенденции изменений пространственной структуры под
воздействием антропогенных факторов. Изучены особенности репродуктивной
биологии 7 видов. Осуществлена созологическая оценка раритетных видов,
проанализирована репрезентативность природно-заповедного фонда региона и
намечены пути его оптимизации.

Ключевые слова: раритетный компонент, Буковинское Прикарпатье, структура
популяций, географический и экологический анализ, охрана.

Tokaryuk A.I. The rare component of the Flora of the Bukovynske
Prykarpattya: its analysis and protection. – Manuscript.

The thesis for obtaining scientific degree of the candidate of
biological sciences on speciality 03.00.05 – botany. – M.M. Gryshko
National Botanical Garden of the National Academy of Sciences of
Ukraine, Kyiv, 2006.

The thesis is devoted to the results of research of the rare component
of the flora of the Bukovynske Prykarpattya. There are 144 rare species
belonging to 106 Genera, 47 Families and 5 Orders in the flora of this
Region . For the first time in the Bukovynske Prykarpattya 5 rare
species are found (Chamaecytisus paczoskii, Dorycnium herbaceum,
Galatella linosyris, Jurinea calcarea, Stipa pulcherimma), besides, for
69 species 486 new localities are established, and 216 localities of 72
species are confirmed. The geographical, biomorphological and
ecological-coenotic analyzes are carried out. On its basis the state of
the rare populations is evaluated. The age population structure of the
12 rare species is studied, and the change tendencies of their space
structure under influence of anthropogenic factors are specified. The
reproductive biology of 7 species are studied in details. As a result of
our investigations of the nature and peculiarities of the rare species
within the Region, we analyzed the modern state of its natural reserve
fund and proposed the optimal ways for its improvement.

Keywords: rare component, Bukovynske Prykarpattya, population study,
geography, ecology, protection.

тут і далі після загальної кількості видів або локалітетів у дужках
вказується кількість видів, занесених до “Червоної книги України”
(1996), або їх локалітетів.

PAGE 1

Похожие записи