.

Психопатологічні та патопсихологічні особливості дітей та підлітків, хворих на епілепсію з інтелектуальним зниженням та їх корекція (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3428
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

СВІТЛИЧНА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА

УДК 616.853-06:616.89-008.446]-085.851-053.4/.6:159.97

Психопатологічні та патопсихологічні особливості дітей та підлітків,
хворих на епілепсію з інтелектуальним зниженням та їх корекція

19.00.04 – МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

КАНДИДАТА МЕДИЧНИХ НАУК

Харків-2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти

МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Долуда Світлана
Михайлівна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ
України, професор кафедри психіатрії

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Луценко
Олександр Григорович, Харківська медична академія післядипломної освіти
МОЗ України, професор кафедри медичної сексології та медичної психології

доктор медичних наук, професор Пшук Наталія Григорівна, Вінницький
національний медичний університет ім. М.І. Пірогова МОЗ України,
професор кафедри психіатрії та медичної психології

Захист відбудеться “25” березня 2008 року о 11-00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.64.609.03 при Харківській медичній
академії післядипломної освіти МОЗ України (61176, м. Харків, вул.
Корчагінців, 58)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської медичної
академії післядипломної освіти МОЗ України (61176, м. Харків, вул.
Корчагінців, 58)

Автореферат розісланий “ 15 ” лютого 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат психологічних наук, доцент
Н.К. Агішева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Дотепер залишається важливим вивчення психічних розладів у
дітей і підлітків, хворих на епілепсію. Це пов’язане з тим, що багато
складних питань діагностики, адаптації й корекції порушень у віковому
аспекті залишаються не до кінця вирішеними. Епілепсія в
дитячо-підлітковому віці відноситься до числа важкокурабельних форм
патології, що приводить у значному числі випадків до тяжких форм
соціальної дезадаптації, ранньої інвалідизації хворих у зв’язку з
формуванням інтелектуального дефекту різного ступеня виразності
(Болдырев А.И., 1990; Ковалев В.В., 1995; Михайлов Б.В., Козидубова
В.М., Марута Н.А., 1999; Карлов В.А., Петрухин А.С., 2002; Трошин В.Д.,
Густов А.В., Кравцов Ю.И., Максутова А.Л., 2002; Малинина Е. В., 2006).

За існуючими даними, сучасні форми захворювання характеризуються
збільшенням питомої ваги афективних, поведінкових порушень у структурі
психічних розладів при епілепсії зі значною участю механізмів вторинної
невротизації в їх формуванні, що має особливе значення в
дитячо-підлітковому віці. Прогноз даного захворювання визначається
можливостями ранньої діагностики, призначення своєчасної адекватної
терапії, оцінкою перебігу, а також психологічної корекції пацієнтів
(Болдырев А.И., 1989; Максутова А.Л., 1998; Мухин K. Ю., Петрухин А.
С., 2000; Карвасарский Б.Д., 2002; Зенков Л.Р., 2005; Рогачева Т.А.,
2005; Тюменкова Г.В., 2005;  Эйдемиллер Э.Г., 2005; Пшук Н.Г., 2006).

Важливим фактором у вирішенні діагностичних і терапевтичних завдань є
використання патопсихологічного підходу, що дозволяє не тільки
об’єктивізувати й істотно доповнити дані клініко-психопатологічного
дослідження, але й визначити глибину порушень психічних функцій, оцінити
можливості їх компенсації й намітити можливі шляхи реабілітації
пацієнтів. У дослідженні патопсихологічних аспектів епілепсії значна
роль відводиться змінам особистості й іншим розладам, які характеризують
психічну діяльність хворих. Однак, в існуючій літературі відомості
психодіагностичного змісту носять розрізнений характер і стосуються в
значній мірі дорослого контингенту хворих (Максимова Н.Ю., Мілютіна
К.Л., Піскун В.М. 1996; Зейгарник Б.В., 2000; Вассерман Л.И., Громов
С.А., Михайлов В.А., Лынник С.Д., 2001; Морозов П.В., 2004; Шестопалова
Л.Ф., 2007).

На основі оцінки даних психологічної діагностики, включаючи стан вищих
коркових функцій, “внутрішньої картини хвороби”, способів розв’язання
конфліктних ситуацій та психологічного захисту повинна будуватися
програма психотерапевтичної роботи з хворими. Для її продуктивності
мають значення дані про соціальний статус хворого та його зміни у
зв’язку з хворобою, а також про рівень соціального функціонування
(Вассерман Л.И., 1998; Гульман Б.Л., 2005; Кочарян Г.С., 2005; Кришталь
В.В., 2006; Марченко В.Г., 2006; Луценко А.Г., 2007).

У зв’язку із цим, вимагають уточнення й спеціального вивчення
клініко-психопатологічні та психологічні особливості дітей і підлітків,
хворих на епілепсію для визначення найбільш раціональних підходів до
лікування зі своєчасним початком терапії, спрямованої на усунення
виявлених порушень й адекватну психотерапевтичну корекцію з урахуванням
віку пацієнтів і ступеня виразності інтелектуального зниження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Харківської
медичної академії післядипломної освіти: “Особливості формування
епілептичних синдромів і неепілептичних пароксизмів при різних
структурних поразках головного мозку у віддаленому періоді закритої
черепно-мозкової травми у дорослих і дітей” (№ державної реєстрації
0102U002555).

Мета дослідження: на основі системного аналізу клініко-психопатологічних
і патопсихологічних особливостей дітей та підлітків, хворих на епілепсію
з інтелектуальним зниженням розробити комплекс психокорекції наявних
розладів.

Завдання дослідження:

1.Провести клініко-психопатологічне вивчення психічних розладів у хворих
на епілепсію дитячого та підліткового віку з різним ступенем
інтелектуального зниження.

2.Оцінити рівень інтелектуального зниження у обстежених пацієнтів.

3.Установити характер патопсихологічних змін в емоційно-афективній,
особистісній сферах хворих з урахуванням ступеня виразності
інтелектуального зниження.

4.Виділити вікові особливості на основі даних клініко-психопатологічного
й патопсихологічного вивчення дітей та підлітків, хворих на епілепсію.

5.Розробити принципи лікування з використанням психотерапевтичних та
психокорекційних методів з урахуванням віку хворих й установлених
особливостей психічних розладів.

Об’єкт дослідження – епілепсія з інтелектуальним зниженням.

Предмет дослідження – клініко-психопатологічні й патопсихологічні
порушення у дітей і підлітків, хворих на епілепсію та їх корекція.

Методи дослідження – клініко-психопатологічний, патопсихологічний,
статистичний.

Наукова новизна. Уперше на основі комплексного підходу з використанням
клініко-психопатологічного й патопсихологічного дослідження отримані
нові дані про характер психічних розладів у дітей і підлітків, хворих на
епілепсію з різним ступенем інтелектуального зниження. Результати такого
підходу до дослідження епілепсії в дитячо-підлітковому віці
представляють наукову новизну й раніше отримані не були.

На основі вивчення клініко-психопатологічних даних при епілепсії у дітей
і підлітків вперше показані особливості психічних розладів при легкому,
помірному й вираженому інтелектуальному зниженні. Описані на
психопатологічному рівні розлади мислення, емоційно-афективних,
особистісних, поведінкових, інстинктивних порушень з виділенням
особливостей, пов’язаних з віком пацієнтів.

Вперше наведені патопсихологічні дані про порушення в
емоційно-афективній й особистісній сферах хворих дитячо-підліткового
віку, хворих на епілепсію. Встановлено структуру даних порушень при
різному ступені інтелектуального зниження з урахуванням віку пацієнтів.
Виявлені патопсихологічні особливості дозволили об’єктивізувати
клініко-психопатологічні дані й по-новому оцінити стан досліджуваних
сфер психічної діяльності при інтелектуальному зниженні різного
ступеня, що є необхідним для обґрунтування діагностики та диференціації
з іншою патологією.

Встановлені в результаті проведеного клініко-психопатологічного й
патопсихологічного дослідження особливості, які відрізняються від
описаних раніше, дали можливість оцінити роль різних змін, що впливають
на адаптацію хворих. На основі даних комплексного аналізу виявлених
порушень у дітей і підлітків з епілепсією з урахуванням рівня
інтелектуального розвитку вперше розроблені принципи корекції станів
дезадаптації.

Практичне значення. Отримані в дисертаційному дослідженні дані дозволили
поліпшити діагностику психічних порушень при епілепсії у дітей і
підлітків. Результати клініко-психопатологічного вивчення необхідно
враховувати при ранній діагностиці психічних розладів при епілепсії в
дитячо-підлітковому віці, а також на етапі їх формування для своєчасного
початку адекватної терапії, спрямованої на попередження прогресування
встановлених порушень і профілактику розвитку важких форм дезадаптації.

Показано діагностичне значення виявлених патопсихологічних порушень в
емоційно-афективній сфері хворих, а також їх своєрідність при різних
ступенях інтелектуального зниження у дітей і підлітків.

Розроблена система клініко-психопатологічної, психологічної діагностики
та диференціальної діагностики психічних розладів у дітей і підлітків,
хворих на епілепсію з різним рівнем інтелектуального зниження є
необхідною умовою оптимізації терапії, психокорекції й профілактики
психічних розладів при даному захворюванні.

Результати дослідження впроваджені в практику Харківської обласної
клінічної психіатричної лікарні №3, Харківського обласного
психоневрологічного диспансеру, Харківської міської дитячої лікарні №5,
Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні, Полтавської
обласної клінічної психіатричної лікарні. Основні положення
дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі кафедр
психіатрії Харківської медичної академії післядипломної освіти,
Української медичної стоматологічної академії.

Використання в практиці охорони здоров’я науково обґрунтованої системи
діагностики й корекції психічних розладів у дітей і підлітків, хворих на
епілепсію дає можливість підвищити якість допомоги хворим з даною
патологією, зменшити терміни встановлення діагнозу та лікування.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею.
Дисертантом самостійно проведений аналіз вітчизняної й закордонної
літератури по досліджуваній проблемі. Автором власноручно обстежено 120
хворих епілепсією дитячого й підліткового віку. Здобувачем самостійно
виконаний весь обсяг досліджень із вивченням клініко-психопатологічних,
патопсихологічних особливостей хворих на епілепсію, запропоновані методи
корекції. Автором розроблені теоретичні положення роботи, здійснене
практичне впровадження результатів у практику установ охорони здоров’я
України. Дисертантом особисто проведена статистична обробка отриманих
даних з наступним їх аналізом й інтерпретацією. Самостійно написані
розділи дисертації, сформульовані висновки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідалися й обговорювалися на науково-практичної конференції
“Біоритмологічні та хрономедичні аспекти клініки, лікування та
профілактики психічних розладів” (Полтава, 2007); науково-практичної
конференції молодих вчених ХМАПО (Харків, 2007); засіданні Української
протиепілептичної ліги (2007).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 самостійних робіт,
з них – 4 наукові статті у виданнях, затверджених ВАК України, 4 –
тези доповідей.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 173 сторінках
машинописного тексту (основний текст – 137 сторінок, перелік
використаної літератури – 28 сторінок), містить 25 таблиць, 17 малюнків
і складається з введення, трьох підрозділів огляду літератури, шести
підрозділів власних досліджень, заключення, висновків, списку
використаної літератури, що містить 299 джерел, з них 191 українських і
російських та 108 іноземних авторів.

ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Проведено комплексне
клініко-психопатологічне, патопсихологічне обстеження хворих, у яких був
встановлений діагноз епілепсії (F02.8, G40) відповідно до критеріїв
МКХ – 10.

У дослідження було включено 120 хворих двох вікових груп: 52 дітей 5-11
років та 68 підлітків 12-16 років з інтелектуальним зниженням різного
ступеня виразності. Легка ступінь відповідала граничному рівню
інтелектуальної недостатності зі значеннями IQ від 71 до 90; помірна –
дебільності з показниками IQ 60-70; виражена – глибокій дебільності (IQ
– 50-60) (Гільбух Ю.С., 1992). Обстежено по 26 дітей та підлітків з
інтелектуальною недостатністю легкого ступеня (підгрупи Д-1 та П-1), 16
пацієнтів дитячого та 26 підліткового віку з помірним інтелектуальним
зниженням (Д-2 та П-2), 10 та 16 хворих відповідних вікових підгруп з
вираженим дефектом (Д-3 та П-3).

Клінічне обстеження включало реєстрацію даних про основні симптоми та
анамнестичні відомості, що були необхідні для встановлення діагнозу.
Комплексом психодіагностичних методик досліджувалися інтелект,
емоційно-афективна, особистісна сфери. Вивчення глибини та характеру
інтелектуального зниження в роботі проводилося за допомогою
психометричного тесту Векслера для дітей 5-16 років (Wechsler
Intelligence Scale for Children). Результати виконання хворими
вербальних субтестів характеризували рівень абстрактно-логічного
мислення, невербальних – наочно-дієвого. За результатами отриманих
вербального та невербального показників обчислювався загальний
інтелектуальний коефіцієнт (Блейхер В.М., Крук И.В., 1986; Бурлачук
Л.Ф., Морозов С.М., 1989).

У проведеному дослідженні застосовувався також проективний тест “Дім,
дерево, людина”, який проводився з детально розробленим стимулюванням
змістовних само оцінних суджень хворого. За допомогою використаної
методики оцінювалися почуття незахищеності, тривожність, недовіра до
себе, почуття неповноцінності, ворожість, агресивність, ознаки
фрустрації, комунікативні утруднення, симптоми регресивності, ознаки
органічної дисфункції, демонстративність, педантизм, афективна
ригідність, імпульсивність (К.С. Робсон, 1999).

Для оцінки емоційно-афективної сфери застосовувався восьмикольоровий
варіант тесту Люшеру, що дозволило оцінити основні показники актуального
емоційного і функціонального стану з визначенням ступеня тривожності
(Драгунский В. В., 1999; Клар Г.,1999; Базыма Б. А., 2001; Луцик В.Л.,
2003; Собчик Л.Н., 2003).

Отримані в проведеному дослідженні результати були піддані математичній
обробці. При порівнянні середнього рівня показника у двох різних
вибірках використовувався t-критерій Ст’юдента, одночасно в трьох і
більше вибірках – Н-критерій Крускала-Уолліса. Для порівняння процентних
або часткових показників у двох різних вибірках застосовувався
“кутовий” (*-критерій Фішера. При оцінці синхронності, спряженості в
змінах двох змінних або для оцінки подібності двох шкальних профілів
обчислювалися лінійні (по Пірсону) і рангові (по Спірмену) коефіцієнти
кореляції. Для оцінки впливу факторів віку й інтелектуального зниження
був застосований двохфакторний дисперсійний аналіз для незалежних
вибірок (MANOVA – Multi-factor Analysis of Variance) та F-коефіцієнт
Фішера (Боровиков В., 2001; Гмурман В.Е., 2001; Наследов А.Д., 2004;
Сидоренко Е.В., 2001).

Результати дослідження. У проведеному дослідженні встановлено, що
деформуючий вплив хвороби приводив до утворення складних
симптомокомплексів, психопатологічна та патопсихологічна специфіка яких
в значній мірі визначалася глибиною інтелектуального дефекту (табл. 1).

Таблиця 1

Оцінка впливу контролюючих факторів на мінливість результатів у
обстежених дітей та підлітків

Фактор F-коефіцієнт Фішера Статистична вірогідність впливу

Виразність інтелектуального дефекту 1,81 p0,05

У дітей з легким рівнем інтелектуальної недостатності (підгрупа Д-1) на
клініко-психопатологічному рівні з афективних розладів найчастіше
зустрічалися запальність (46,2%), уразливість (38,5%), дратівливість
(34,6%), плаксивість (26,9%), примхливість (23,1%), злостивість (19,2%).
Серед поведінкових порушень переважали агресивність (34,6%),
розгальмування (30,8%), конфліктність, повільність (19,2%). З порушень
волі, уваги, інстинктів виявлялися впертість (30,8%), відволікання
(15,4%). Особистісні особливості характеризувалися ригідністю (15,4%),
зрідка – нестійкістю й егоцентризмом (7,7%). При патопсихологічному
дослідженні з найбільшою частотою визначалися риси суб’єктивізму, а
також прояви тривожності, ворожості, педантизму (80,8%); афективної
ригідності (76,9%), ознаки органічної дисфункції (57,7%), депресивності
(53,9%), почуття незахищеності, неповноцінності (50,0%); фрустрації
(46,2%), труднощі у спілкуванні (38,5%), демонстративність (34,6%).

Діти з помірним інтелектуальним зниженням (підгрупа Д-2) відрізнялися
при клініко-психопатологічному дослідженні наявністю таких афективних
порушень, як дратівливість і плаксивість (31,3%), злостивість (25,0%),
запальність й уразливість (18,8%). У поведінці хворих переважали
розгальмування, забіякуватість (25,0%), непосидючість, замкнутість,
бездіяльність (18,8%). З порушень волі, уваги й інстинктів відзначалися
впертість (37,5%), відволікання (12,5%). У структурі особистісних
особливостей виявлялися ригідність, нестійкість, нав’язливість (12,5%).
Патопсихологічне вивчення стану дітей виявляло прагнення до задоволень,
а також прояви тривожності, афективної ригідності (81,3%), симптоми
органічної дисфункції (75,0%), труднощі у спілкуванні (68,8%), ворожість
(62,5%), почуття незахищеності, фрустрацію, депресивність, педантизм
(56,3%); переживання неповноцінності (50,0%), імпульсивність,
демонстративність (37,5%) (рис.1).

Рис.1. Частота та характер психопатологічних порушень у дітей та
підлітків, хворих на епілепсію з різним рівнем інтелектуального
зниження (у відсотках)

У дітей з вираженим інтелектуальним зниженням (підгрупа Д-3) найчастіше
мали місце такі афективні порушення, як запальність й уразливість
(20,0%). З порушень поведінки переважали розгальмування (40,0%),
агресивність і забіякуватість (30,0%), замкнутість (20,0%). Порушення
волі, уваги й інстинктів включали відволікання (30,0%), підвищення
апетиту (10,0%). З особистісних особливостей у половини хворих
виявлялася ригідність; мали місце також прояви егоцентризму (20,0%).
При патопсихологічному обстеженні визначалися дезадаптивні тенденції в
реагуванні, риси емоційної незрілості, підвищеної збудливості й
чутливості до афективно-значущих подразників; риси ослабленої вольової
саморегуляції. Найхарактернішими були ознаки органічної дисфункції,
труднощі у встановленні контакту (90,0%), а також ворожість, афективна
ригідність (80,0%), елементи педантизму (70,0%), тривожність (60,0%),
ознаки фрустрації (50,0%); рідше відзначалися імпульсивність, почуття
незахищеності (40,0%), депресивність (30,0%).

Аналіз показників у групі дітей виявив, що зміни в комунікативній сфері
й ознаки органічної дисфункції, а також порушені форми поведінки,
ідеаторні розлади перебували в прямій залежності від глибини дефекту,
тоді як спектр афективних порушень мав зворотну залежність.

При клініко-психопатологічному дослідженні підлітків з легким
інтелектуальним зниженням (підгрупа П-1) серед афективних розладів
найчастішими були симптоми дратівливості (54,9%), запальності (50,0%),
уразливості, злостивості (34,6%), плаксивості (26,9%), нестриманості,
злопам’ятність (19,2%). У структурі поведінкових порушень переважали
агресивність (38,5%), рідше – замкнутість (19,2%). З порушень волі,
уваги й інстинктів мала місце впертість (30,8%); особистісні особливості
включали риси егоцентризму (11,5%). При патопсихологічному обстеженні
виявлені риси імпульсивності, зниженої саморегуляції, латентної
агресивності, дисгармонічністю емоційно-вольового статусу. Підлітки
відрізнялися також перевагою тривожності (88,5%), проявів органічної
недостатності (76,9%), афективної ригідності й ворожості (73,1%),
почуття незахищеності (69,2%), педантизму (65,4%), депресивності
(53,9%), труднощів у спілкуванні й ознак фрустрації (46,2%), почуття
неповноцінності (42,3%).

У підгрупі підлітків з помірним інтелектуальним зниженням (П-2) при
аналізі психопатологічних порушень найчастіше визначалися такі афективні
розлади як запальність (42,3%), злостивість (23,1%), дратівливість
(19,2%), у поведінці переважали прояви агресивності (42,3%),
конфліктності (34,6%). З порушень волі, уваги й інстинктів мали місце
впертість (34,6%); особистісні риси відрізнялися проявами нав’язливості
(15,4%), надмірної акуратності (11,5%). При патопсихологічному
обстеженні виявлялися дезадаптивні тенденції в потребностно-мотиваційній
сфері й афективному реагуванні із проявами конфліктності й перевагою
захисних механізмів витіснення, емоційною незрілістю. Підлітки
характеризувалися також почуттям незахищеності, ворожістю (80,8%),
педантизмом (76,9%), симптомами органічної дисфункції, тривожністю
(69,2%), депресивністю (65,4%), афективною ригідністю (61,5%),
фрустрацією (46,2%).

У підлітків з вираженим інтелектуальним зниженням (підгрупа П-3) при
клініко-психопатологічному дослідженні найчастіше виявлялися такі
афективні порушення як злостивість, плаксивість, уразливість (37,5%), а
також злопам’ятність, запальність (25,0%), солодкуватість (18,8%),
зрідка – жорстокість (12,5%). У поведінці відзначалися агресивність
(50,0%), конфліктність (37,5%), забіякуватість (31,3%), брутальність
(25,0%). Порушення волі, уваги й інстинктів зустрічалися переважно у
вигляді впертості (25,0%) і гіперсексуальності (12,5%). Особистісні
особливості включали в третині випадків риси нав’язливості (37,5%).
Патопсихологічне вивчення установило, що хворим були властиві ознаки
емоційної незрілості, інфантилізму, недостатньої здатності до свідомого
самообмеження, схильності до нереальних бажань і відносин, а також
органічної дисфункції. Характерними були також прояви тривожності
(81,3%), педантизму, ворожості, почуття незахищеності (75,0%),
афективної ригідності, труднощів у спілкуванні (62,5%); депресивності,
почуття неповноцінності (50,0%), фрустрованості (43,8%).

На відміну від дітей, у підлітків підгрупа П-1 значно відрізнялася від
підгруп П-2 і П-3, які були між собою відносно схожі, що пов’язано з
мозаїчністю психіки підлітків підгрупи П-1 з одночасною наявністю
нормативних і патологічних рис, які були малосумісними, дискордантними.
В усіх підгрупах підлітків з посиленням дефекту відзначалося наростання
комунікативних труднощів, а також таких дезадаптивних рис, як рухове
розгальмування, агресивність, брутальність, конфліктність,
нав’язливість, солодкуватість. Тоді як запальність і дратівливість мали
зворотну залежність. Поведінкові порушення в підгрупах П-2 і П-3
зустрічалися більш, ніж удвічі частіше в порівнянні з підгрупою П-1
(pTV?° ? ? d?th`„A ?? e¤sssqeeYYs d?tha$ Умовні позначення: 1 – відчуття незахищеності; 2 – тривожність; 3- недовіра до себе; 4 – відчуття неповноцінності; 5 – ворожість; 6 – ознаки фрустрації; 7 – труднощі у спілкуванні; 8 - депресивність; 9 – органічна дисфункція; 10 - демонстративність; 11 - педантизм; 12 - афективна ригідність; 13 - імпульсивність. На основі отриманих даних була розроблена система терапії, що включала корекцію основного протиепілептичного лікування, призначення допоміжних засобів у комплексі із психотерапією й психокорекційними заходами з урахуванням віку й рівня інтелектуального зниження. Призначення антиконвульсантів проводилося базовими препаратами для певної форми епілепсії відповідно до загальноприйнятих рекомендацій у вікових дозах. Допоміжна терапія включала дегідратаційні, судинні, метаболічні засоби, а також за показаннями - нейролептики, антидепресанти, транквілізатори. Психотерапія (раціональна й сімейна), а також психокорекційні заходи носили диференційований характер з урахуванням встановлених психопатологічних і патопсихологічних особливостей. Раціональна психотерапія проводилася з метою пояснення суті захворювання, причин його виникнення, можливих шляхів компенсації наслідків. Психотерапевтичні бесіди проводилися індивідуально, а також за участю батьків з акцентом на необхідність прийому антиконвульсантів, дотримання режимних вимог. Надалі робота з батьками будувалася на основі виявлених у хворих психічних порушень і була спрямована на аналіз труднощів в інтелектуальному розвитку пацієнтів з формуванням системи рекомендацій, виконання яких батьками при активній участі самих хворих сприяли як профілактиці, так і подоланню негативних тенденцій і труднощів у розвитку. Проведення психотерапії базувалося на аналізі дезадаптуючих особистість хворого тенденцій із установленням їхніх причин і було спрямовано на усунення можливих невротизуючих факторів у мікросоціальному середовищі. Батькам пояснювалося значення правильного гармонійного виховання, впливу мікроклімату в сім’ї на формування особистості дитини, що вимагало використання сімейної психотерапії. Психокорекційна робота проводилася при активній участі не тільки батьків, але й вчителів-вихователів відділення у вигляді індивідуальних і групових занять. Оскільки встановлені психічні порушення були різного ступеня виразності у всіх хворих, то терапевтичний вплив мав багатовекторну спрямованість із акцентом на домінуючих розладах. Такі особливості дітей з легкою інтелектуальною недостатністю, як запальність, уразливість, дратівливість, плаксивість, злопам’ятність вимагали уважного й терплячого відношення лікаря й вихователів. Діти, незважаючи на наявні особливості, охоче приймали участь в іграх з оточуючими. У процесі спілкування, що відбувалося між дітьми, зверталася увага й ставилися в приклад відхідливість, бажання продовжувати гру й спілкування, заохочувалися спроби помиритися, розв’язати конфліктну ситуацію. Швидке виснаження з реакціями плаксивості вимагало переключення уваги дитини на щось цікаве, але не потребуюче значного напруження. Реакції агресії швидко припинялися вихователем або батьками, дітям вказувалися недоліки в поведінці. Щоб уникнути образи або виникнення конфліктних ситуацій між дітьми вихователі й батьки проявляли справедливість, вимогливість, ввічливість, не позбавляючи, разом з тим, дитини подальшого спілкування й колективних ігор. Під час обговорення й роз'яснення неправильних дезадаптивних реакцій підкреслювалися позитивні якості дітей, робився акцент на їхній розвиток і закріплення. Діти з помірно вираженим інтелектуальним зниженням почували себе в більшій мірі незахищеними, фрустрованими, ніж хворі підгрупи Д-1, зазнавали труднощів у спілкуванні, відрізнялися афективною ригідністю, упертістю, імпульсивністю, сензитивністю, були схильні до утворення нав’язливостей. Корекція таких порушень здійснювалася з використанням тих же прийомів, що й у першій підгрупі дітей, однак більша виразність інтелектуального зниження в поєднанні впертості й ригідності з сензитивністю, вимагали ще більш уважного відношення з боку не тільки батьків, вихователів і лікарів, але й однолітків. Незважаючи на непосидючість і розгальмування, такі хворі часто мали потребу в стимуляції ігрової діяльності, спонуканні й спрямованості її. Більшість пацієнтів даної підгрупи включалися, але їм було важко утримуватися в групових формах взаємодії між дітьми. Імпульсивність і забіякуватість збільшували наявну в них дезадаптацію. Інструкції й прохання таким дітям вимагали значного спрощення, багаторазового повторення. Правильні форми реагування та поведінки важко засвоювалися пацієнтами, тому вимагали негайного заохочення й підкріплення. Незважаючи на виражені комунікативні труднощі, діти поступово прилучалися до групових форм взаємодії, частіше проявляли ініціативу, поводилися більш організовано. Діти даної підгрупи відрізнялися розгальмуванням, відволіканням, що унеможливлювало тривале утримання їхньої уваги. У зв'язку із цим, хворим робилися часті перерви з наданням їм можливості вільних рухів; трудомісткі операції чергувалися з легкими, монотонні - з потребуючими швидкого перемикання уваги; заохочувалися результативні дії. У підгрупі хворих дитячого віку з вираженим інтелектуальним дефектом ефекту від проведених заходів вдавалося досягти тільки при активному поєднанні психокорекції й основної біологічної терапії з засобами допоміжної дії. Значна частота й виразність поведінкових розладів й особистісних реакцій, глибокі розумові розлади, максимальні серед усіх обстежених, з найбільшими зусиллями піддавалися субкомпенсації. Прояви вираженого інтелектуального дефекту в поєднанні з егоцентризмом, розгальмуванням, ригідністю, в'язкістю й ознаками агресії, забіякуватістю в поведінці обмежували можливості залучення дітей у групові форми взаємодії. На перших етапах лікування такі хворі мали потребу в ізоляції й строгому контролі за поведінкою в умовах палати спостереження, і тільки після досягнення седації діти ставали доступними для психокорекційних заходів, метою яких на перших етапах лікування була можлива адаптація до умов перебування в стаціонарі. Основна увага приділялася націлюванню дитини на строге виконання режимних вимог, правил особистої гігієни, самообслуговування. Діти даної підгрупи постійно потребували допомоги й контролю медичного персоналу, тому що такі навички у них, як правило, не були сформовані. Кропітке відношення оточуючих приводило до їхнього поступового формування й закріплення. На наступних етапах лікування на таких хворих впливав також позитивний досвід інших дітей. Корекційна робота також була спрямована на розвиток ігрових інтересів і навичок спілкування з іншими дітьми. Для цього вибиралися прості ігри з невеликою кількістю учасників. У міру досягнення позитивних результатів коло дітей збільшувалося, ігрові елементи ускладнювалися. Незважаючи на виражену інертність і ригідність, для дітей даної підгрупи кращими були спокійні ігри, що не вимагали підвищеної рухової активності. Навіть під час ігор діти мали потребу в частих перервах у зв'язку з вираженими труднощами в утриманні активної уваги. Незважаючи на значну глибину психічних порушень, діти позитивно реагували на прогулянки, відвідування, заохочення й похвали. Особлива увага приділялася формуванню й засвоєнню правил поведінки дітей. Так, виражене рухове розгальмування, що сполучалося, як правило, зі сповільненістю у виконанні цілеспрямованих дій, інертністю, вимагали строго індивідуального відношення. Ознаки нетерпіння, неуважності, підвищені вимоги з боку навколишніх провокували спалахи агресії, забіякуватість хворих і збільшували виразність дезадаптації, тому діяльність таких пацієнтів мала потребу в систематизації, упорядкуванні, упорі на завершення завдань. Хворим з вираженим інтелектуальним дефектом було важко утримуватися в колективі дітей, тому деякі пацієнти мали потребу в періодичних обмеженнях участі в групових формах роботи. Планування й проведення психокорекційних заходів у групі підлітків вимагало врахування особливостей психологічної перебудови пубертатної психіки, які відображалися в змінених захворюванням психічних функціях. Так, у підгрупі підлітків з легкою інтелектуальною недостатністю психотерапевтичні й психокорекційні заходи були спрямовані, в першу чергу, на зменшення виразності афективних порушень, особистісних реакцій, формування правильного відношення до захворювання, лікування й вироблення нових більш адаптивних форм поведінки. У формі коректного переконання з підлітками обговорювалися питання, що вимагали уваги. Для більшості пацієнтів хвороба була потужним чинником постійної психічної травматизації, породжуючи постійне почуття незахищеності, невдоволення собою, неповноцінність. Напади потребували постійного тривалого прийому медикаментів, перебування в стаціонарі або під постійним контролем лікарів, були факторами, що суттєво обмежували підлітків. Постійне їх невдоволення збільшувалося вимогливістю, нестриманістю, причепливістю й егоїстичністю в мікросоціальних умовах і приводило до постійних конфліктів з батьками, членами родини. Небажання у всьому беззаперечно йти на приводі у хворого провокувало спалахи агресії із брутальністю, злістю. Ці особливості заважали підліткам адаптуватися й у середовищі однолітків. Проблеми з неуспішністю, труднощі в засвоєнні шкільних предметів виявлялися малозначимими для підлітків. Всі зазначені фактори викликали невротизацію хворих і служили джерелом високої афективної напруги, тривоги, дратівливості, депресивного настрою. Пояснення й переконання в психотерапевтичних бесідах були адресовані до позитивних рис і властивостей особистості хворого, збережених вольових якостях, на основі яких перед підлітком ставилися цілі й вироблялися позитивні установки. Одним з важливих моментів було усвідомлення пацієнтом причин дезадаптації з наступним аналізом патологічних поведінкових реакцій. Істотним у формуванні більш адаптивних форм поведінки було створення домінанти “стримувати себе”, завдяки чому досягалося тренування вольових якостей і зниження афективної напруженості. Активність підлітків була основою для формування правильного сприйняття хвороби, лікування, доброго, співчутливого відношення до близьких. Плани й бажання хворих приводилися у відповідність із можливостями, при цьому наводилися позитивні приклади інших хворих. Замкнутість і відособленість, уразливість і нестриманість заважали підліткам вільно й комфортно почуватися в середовищі однолітків. Тому формування відкритості, терплячості, зацікавленого відношення до навколишніх, заохочення вдалих спроб налагодити контакти в мікросоціальному середовищі сприяли згладжуванню особистісних й афективних реакцій. Аналогічні підходи використовувалися у хворих з помірним інтелектуальним зниженням. Однак, акцент у корекційних заходах робився на поведінкові розлади у зв'язку з більшою їх виразністю у підлітків даної підгрупи. Слабкість самоконтролю, запальність і дратівливість, нетерпимість приводили до частих спалахів невдоволення, дратівливості, агресії. Підлітки конфліктували з незначного приводу й були нестриманими, причепливими не тільки з однолітками, але й з батьками, медичним персоналом. Такі пацієнти вимагали більш вибачливого й терплячого відношення з боку медичного персоналу, вихователів. Тому особлива увага приділялася дотриманню режимних вимог, виконанню правил особистої гігієни. Цьому сприяли такі особистісні риси хворих, як педантизм, прагнення до порядку, акуратності. Підліткам прищеплювалися й пояснювалися правила взаємоповаги, взаємодопомоги. Підвищена астенизація хворих збільшувала явища інертності, в'язкості, тугорухливості психічних процесів, що вимагало встановлення й підтримки зручного для пацієнтів темпу виконання навчального й інших видів діяльності. Недостатня стійкість уваги вимагала перерв на відпочинок, переключення з одного виду роботи на іншій. В окремих випадках увага хворих націлювалася на досягнення кінцевого результату. Завдання й роз'яснення хворим були конкретизовані, спрощені, використовувалися повторення інструкцій та вимог. У підлітків з вираженим інтелектуальним дефектом психотерапевтичні й психокорекційні заходи також були спрямовані на зменшення виразності поведінкових й індивідуально-афективних реакцій. У даній підгрупі процеси переосмислення, психологічної перебудови, можливості адаптації хворих були вкрай обмеженими. Діяльність хворих була збіднена, часто обмежена рамками життєвих стереотипів, тому позитивний ефект давали прийоми формування нових звичних дій і навичок. Незважаючи на глибокий інтелектуальний дефект, підлітки вважали себе неповноцінними, відчували труднощі в спілкуванні. Невдалі спроби налагодити контакт із однолітками викликали конфлікти зі спалахами злостивості, невдоволення, агресії. Такі реакції підсилювали й без того виражене виснаження, астенізацію, викликали плаксивість пацієнтів. У зв'язку з даними особливостями хворі вимагали підвищеної уваги з боку медичного персоналу. Тяжкі психопатоподібні реакції у хворих, брутальність, жорстокість до молодших вимагали ізоляції та особливого контролю за поведінкою. Встановлення строгих рамок відносно правил поведінки підлітків з такими розладами сприяло профілактиці суспільно небезпечних й асоціальних дій. Як показали дані катамнезу, застосований у дослідженні комплексний терапевтичний і корекційний підхід з використанням взаємного потенціювання медикаментозного й психотерапевтичного ефектів, сприяли впорядкуванню поведінки хворих і прискоренню темпів редукції судорожних розладів, а також стабілізації досягнутого стану, вираженого в більшій мірі у пацієнтів з легким та помірним інтелектуальним зниженням (p

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020