ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

ЮДІНА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК 159.942 (048)

Психологічні особливості формування емпатійності майбутніх лікарів

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України

Науковий керівник:

доктор психологічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Максименко Сергій Дмитрович,

Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Бондаренко Олександр Федорович,

Київський національний лінгвістичний
університет

МОН України, завідувач кафедри психології;

кандидат психологічних наук, доцент

Вірна Жанна Петрівна,

Волинський державний університет імені Лесі Українки,

доцент кафедри загальної та соціальної
психології

Провідна організація: Харківський національний університет

ім. В.Н.Каразіна МОН України, кафедра загальної психології

Захист відбудеться “28” вересня 2004 року об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології імені
Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології імені
Г.С.Костюка АПН України за адресою: Київ-33, вул. Паньківська, 2.

Автореферат розісланий “27” серпня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Г.О.Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства загострює
питання поєднання медицини і психології, виділяючи як напрочуд важливу
проблему культури медичного обслуговування, окреслену не тільки наданням
медичної допомоги, але й вербальним стимулюванням емоційного комфорту
хворих. Сприйняття і розуміння лікарем пацієнтів, класифікації типів
хворих, що характеризує своєрідність їх особистості і формуються в
процесі взаємодії; особливості професійної ідентифікації із хворими, які
виявляються у здатності лікаря поставити себе на місце пацієнта,
побачити хворобу його очима, відчути та зрозуміти його стани –
поглиблений аналіз даних питань має не тільки теоретичне, а й велике
практичне значення, наслідком розв’язання їх повинно стати підвищення
психологічної компетентності майбутніх лікарів.

Період навчання у ВУЗі, під час якого здійснюється професійна
ідентифікація та професійна адаптація майбутнього спеціаліста, –
найбільш важливий для розвитку особистості фахівця будь-якої сфери
діяльності. Від успішного психологічного забезпечення
навчально-виховного процесу великою мірою залежить ефективність
підготовки молодих кадрів.

Гуманність медичної праці беззаперечна, тому завжди актуальною є
проблема психолого-деонтологічної підготовки студентів-медиків, бо саме
у процесі професійного становлення закладаються основи моральності
майбутнього лікаря. При цьому центральне місце повинно відводитися
формуванню психологічної готовності до медичної праці.

Не зважаючи на існування досить змістовних теоретичних і практичних
доробок в галузі медичної психології, присвячених проблемам психології
взаємин лікаря і хворого (Л.Ф.Бурлачук, І.Є.Вольперт, В.М.Ніколаєнко,
В.О.Ташликов, М.В.Ельштейн та ін.); докладне вивчення особливостей
професійної діяльності медичних працівників (І.С.Вітенко, К.К.Платонов,
М.М.Кабанов, Л.М.Супрун та ін.); дослідження емоційної сфери лікарів,
деякі питання даної проблеми потребують подальшого розвитку. Йдеться
перш за все про аспект впливу когнітивного і емоційного досвіду лікаря
на взаємодію його із хворими; специфіку способів спілкування під час
лікування. Недостатньо розкрито й специфіку процесу становлення та
формування психотерапевтичних і деонтологічних вмінь, що може привести
до появи небажаних особистісних і професійних деформацій у майбутніх
лікарів.

Актуальність проблеми та її недостатня теоретична і практична
розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження:
“Психологічні особливості формування емпатійності майбутніх лікарів”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
у рамках комплексного дослідження лабораторії консультативної психології
та психотерапії Інституту психології ім. Г.С.Костюка (№ державної
реєстрації 01004000066).

Зважаючи на виключну важливість і недостатню наукову опрацьованість
проблем формування деонтологічних вмінь, об’єктом дослідження виступає
процес професійного становлення майбутніх лікарів.

Предметом дослідження є психологічні особливості формування емпатійності
у майбутніх лікарів.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному обґрунтуванні
психологічних чинників формування емпатійності як професійно важливої
якості майбутніх лікарів та практичної реалізації програми її
оптимізації засобами тренінгових вправ.

Відповідно до поставленої мети нам необхідно розв’язати наступні
завдання:

1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз проблеми в психологічній та
медичній літературі.

2. Обґрунтувати і дослідити психологічні чинники емпатійності
студентів-медиків.

3. З’ясувати роль та місце ідентифікації в структурі емпатійності в
процесі професійного становлення майбутніх лікарів.

4. Розробити та впровадити програму тренінгу емпатійності
студентів-медиків, спрямованого на актуалізацію даної властивості.

Методологічну основу дослідження склали положення теорії особистісного
опосередкування учбової діяльності С.Д.Максименка; теоретичні засади
вивчення особистості як активного суб’єкта учбово-професійної діяльності
(Г.С.Костюк, С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Г.О.Балл, В.О.Моляко,
В.А.Семиченко, Є.О.Климов, Г.В.Ложкін та ін.); загально-психологічні
положення про психологічну природу емпатії та емпатійності
(Т.П.Гаврилова, Л.П.Стрелкова, В.П.Філатов, Т.В.Василішина, О.Д.Кайріс
та ін.); положення про сутність ідентифікації та її вплив на професійне
становлення особистості (Ж.П.Вірна, Л.Є.Орбан-Лембрик, В.В.Рибалка,
Е. Еріксон, Б.В.Поршнев, Л.В.Попова та ін.); про психологічні
особливості професіоналізації лікаря (Л.Ф.Бурлачук, І.С.Вітенко,
М.М.Пейсахов, В.О.Ташликов, К.К.Платонов, Л.М.Тилевич, Г.Харді та ін.);
про розвиток професійно-важливих якостей (О.Ф.Бондаренко, Н.В.Чепелєва,
Н.І.Пов’якель, О.П.Саннікова, Н.В.Пророк та ін.); взаємозв’язок
ефективного процесу лікування та емпатійних здібностей лікаря
(О.А.Грандо, К.Роджерс, Р.Мей та ін.); специфіку професійної підготовки
студентів-медиків (І.С.Вітенко, Я.В.Цехмістер, В.О.Ташликов,
В.І.Ороховський, Л.М.Супрун та ін.).

Методи дослідження: теоретичні – аналіз і узагальнення наукових
літературних джерел; організаційні – метод порівняння, вивчення зрізів;
емпіричні – діагностичний, представлений стандартизованими і
проективними методиками; констатуючий і формуючий експеримент; якісний
та кількісний аналіз даних за допомогою методів математичної статистики,
бесіди, анкетування, психологічна консультація.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснено спробу
теоретичного аналізу емпатійності майбутніх лікарів і обґрунтування її
ідентифікаційної детермінації під час професійного становлення.
З’ясовано основні індивідуально-психологічні детермінанти емпатійності у
студентів-медиків різних факультетів. Відповідно до цього теоретично
обґрунтовано, розроблено і апробовано комплекс психокорекційних впливів,
спрямованих на формування емпатійних здібностей майбутніх лікарів.

Теоретичне значення дослідження полягає у конкретизації вимог до
емпатійності лікарів, у розкритті особливостей усвідомлення цих вимог
студентами-медиками, у встановленні зв’язку їхньої емпатійності з типом
ідентифікації та індивідуально-психологічними якостями.

Практична значущість дослідження забезпечується розробкою і апробацією
тренінгу емпатійності майбутніх лікарів. Одержані результати і
розроблені психодіагностичні та корекційні прийоми можуть бути
використані у роботі психолога ВНЗ з метою актуалізації емпатійних
здібностей студентів. Методичні розробки тренінгових занять можуть бути
впроваджені у програмах практичних занять з психології, деонтології та
психотерапії.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася
використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження,
репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного і якісного аналізу
одержаних експериментальних даних, використанням методів математичної
статистики.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні
положення дослідження обговорювались на V та VIII Міжнародних
конференціях “Соціально-психологічна реабілітація населення, що
постраждало від екологічних та техногенних катастроф” (Мінськ, 2000,
2001); Міжнародній науковій конференції “Теоретико-методологічні
проблеми генетичної психології” (Київ, 2001); Міжрегіональному науковому
семінарі “Конструктивна психологія і професіоналізація особистості”
(Луцьк, 2002); Всеукраїнській науковій конференції “Психологічні
проблеми на шляху від зовнішньої до внутрішньої свободи” (Львів, 2002);
Науково-практичній конференції “Психологічна наука в медичній та
соціальній практиці” (Київ, 2002); Міжнародній науково-практичній
конференції “Психологічна допомога сім’ї: досвід, проблеми, перспективи”
(Київ, 2003); Науково-практичній конференції “Теорія та досвід
застосування тренінгових технологій у практичній психології” (Київ,
2003); всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми
практичної психології в системі освіти” (Херсон, 2003). Основні ідеї та
результати дослідження повідомлялися та обговорювалися на засіданнях
лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту
психології ім. Г.С.Костюка АПН України та медико-психологічному
факультеті Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця.

Публікації: основні положення та результати дисертаційного дослідження
висвітлено у 10 публікаціях, з яких 5 надруковано у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел, який включає 268
найменувань (з них 10 іноземною мовою) та 3 додатків. Загальний обсяг
дисертації 183 сторінки. Робота містить 10 таблиць та 4 рисунка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, об’єкт,
предмет, сформульовано завдання дослідження, його методологічну основу
та методи, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність
роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та
структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічний аналіз емпатійності як
проблеми психології” розкрито зміст понять “емпатійність”, “емпатія”,
“ідентифікація”, показано їх взаємозв’язок, здійснено аналіз наукового
матеріалу з проблематики у працях вітчизняних та зарубіжних авторів,
розглянуто емпатійність як властивість особистості лікаря та її роль та
значення у психотерапії.

Розуміння дослідниками феномену емпатійності вирізняється
багатогранністю тлумачення даного поняття. Емпатійність – це складна і
водночас цілісна властивість, яка не визначається тільки простою сумою
показників (або загальним показником емпатії – ЗПЕ). Емпатію розглядають
як процес та як властивість. Фундаментальні дослідження (Т.П.Гаврилова,
В.П.Філатов, І.М.Юсупов) визначають емпатію як складне функціональне
утворення, в якому пізнавальні та емоційні процеси складають
взаємообумовлюючу єдність. Немає спільної думки щодо форм та видів
емпатії. Так, одні дослідники вважають, що існує лише дві форми емпатії:
співпереживання та співчуття, тоді як інші виділяють три види емпатії:
емотивну, пізнавальну та поведінкову. Структуру емпатії складають три
взаємопов’язані компоненти: когнітивний (мисленневі операції, фактичні
знання); афективний (емоційні реакції на об’єкт чи особу); конативний
(моторні реакції, поведінкові прояви людини). Емпатійність можна та
потрібно розвивати ще у процесі професійного становлення майбутніх
лікарів, більше того, це стає просто необхідним для тих, хто готує себе
до психотерапевтичної практики. Однією з головних професійно-значущих
якостей лікаря повинна бути саме емпатійність, яка забезпечує
конструктивну взаємодію між лікарем та пацієнтом та сприяє позитивним
змінам у формуванні особистості. За даними ряду дослідників
(К.К.Платонов, К.Роджерс, Х.Когут), людина краще та легше піддається
лікуванню, якщо лікар є достатньо емпатійним. Емпатійність розглядається
як корисний спосіб професійного контакту з клієнтами, внутрішній світ
яких доволі складний та багатогранний.

Численні автори вважають емпатійність генетично детермінованою
властивістю, посиленою чи послабленою життєвим досвідом індивіда.
Психотерапевти, психологи та клініцисти вважають, що емпатію, як
професійно важливу рису, необхідно виховувати різноманітними
тренінговими методами, які б дозволили розширити емпатійні здібності
психотерапевтів для того, щоб навчитися ефективної взаємодії в процесі
спілкування з пацієнтами.

Емпатія можлива лише при умові емоційної соціальної децентрації, тобто
при наявності вміння індивіда поставити себе на місце іншого. Безумовно,
це досягається на певному рівні ідентифікації. Ряд дослідників
(Т.П.Гаврилова, Є.З.Басіна, О.Є.Насіновська, Н.Н.Авдєєва) розмежовують
та порівнюють поняття емпатії та ідентифікації. Емпатія та ідентифікація
не існують ізольовано, а доповнюють одна одну: емпатія може виникати в
результаті ідентифікації з іншою людиною. Ідентифікація виступає як одна
з умов формування та реалізації смислових настанов особистості. Ознакою
ідентифікації слугує наявність емоційного компонента, переживання своєї
тотожності і привласнення, інтеріоризація певних характеристик об’єкта
ідентифікації. Ідентифікація дозволяє не лише будувати сукупність
суспільних відносин, але і будувати свою індивідуальну самість. Даний
феномен виступає як багаторівневий поліфункціональний універсальний
механізм позитивного розвитку особистості, що забезпечує соціалізацію та
персоналізацію індивіда.

Згідно з поглядами науковців (О.Г.Асмолов, Л.С.Виготський, В.В.Столін,
О.А.Леонтьєв, З.Фрейд, Е.Еріксон), можна стверджувати, що ідентифікація
у своєму розвитку пройшла через ряд етапів та була віднесена до одного з
механізму розвитку особистості. В основі здібності людини до
співпереживання лежить процес емоційної ідентифікації.

У другому розділі “Основні результати емпіричного дослідження
емпатійності в процесі професійного становлення студентів-медиків”
викладено загальну процедуру дослідження, визначено експериментальну
вибірку та обґрунтовано психодіагностичний інструментарій.

Експериментальне дослідження проводилося протягом 2002–2003 рр. на базі
Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. В експерименті
взяли участь студенти І та VI курсів медико-психологічного,
педіатричного, лікувального та медико-профілактичного факультетів.
Загальна кількість досліджуваних становила 121 особу.

Розроблена програма експериментального дослідження передбачала як
констатуючу, так і формувальну частини. Мета полягала у виявленні рівня
емпатійності, типу ідентифікації, особистісних якостей студентів-медиків
та їх інтерпретації за допомогою методів математичної статистики;
формуванні емпатійності майбутніх лікарів засобами спеціально
розробленого тренінгу.

Психодіагностичний інструментарій було обрано адекватно до поставленої
мети та робочих гіпотез дослідження. Для виявлення рівня емпатійності
студентів-медиків, була обрана методика діагностики рівня емпатійних
здібностей В.В.Бойка. Використання цієї методики дозволяє на практиці не
тільки виявляти загальний рівень емпатії, але й показники окремих
компонентів емпатії. Додатково було залучено методику на виявлення
самооцінки емпатійних здібностей.

З наведеної таблиці (див. табл. 1) видно, що зі всієї вибірки (n = 121),
до групи з низьким рівнем самооцінки емпатійних здібностей потрапила
незначна кількість респондентів – 17 осіб (14%). До групи із середнім
рівнем самооцінки емпатійних здібностей потрапило 42 респонденти
(34,7%). Найчисельнішою виявилася група студентів – 62 особи (51,2%), що
має високий рівень емпатійних здібностей. Виходячи з отриманих даних,
можна побачити різницю показників самооцінки емпатійних здібностей
студентів різних курсів.

Таблиця 1

Рівень самооцінки емпатійних здібностей студентів-медиків

Рівень самооцінки емпатійних здібностей низький середній високий

Кількість респондентів (n = 121) 17 42 62

Кількість респондентів, у % 14 34,7 51,2

До групи із середнім рівнем самооцінки емпатійних здібностей потрапило
42 респонденти (34,7%). Найчисельнішою виявилася група студентів – 62
особи (51,2%), що має високий рівень емпатійних здібностей. Виходячи з
отриманих даних, можна побачити різницю показників самооцінки емпатійних
здібностей студентів різних курсів. Кількість респондентів, що мають
низький рівень самооцінки емпатійних здібностей на І курсі Національного
медичного університету ім. О.О.Богомольця, значно більша (21,3%), ніж у
колег VI курсу (6,6%) того самого ВНЗ. Це пояснюється, насамперед, тим,
що студенти-першокурсники ще не повністю себе ідентифікують з обраною
майбутньою професією, тоді як випускники вже мають значний досвід у
роботі з пацієнтами та володіють багатьма професійними навичками, а
інколи вже працюють за спеціальністю, і відповідно, володіють певними
психотерапевтичними прийомами. До групи із середнім рівнем емпатійних
здібностей себе віднесло 29,5% – першокурсників та 40% шестикурсників.
Цей рівень є найбільш сприятливим у системі „лікар – хворий”. Найбільша
частина студентів-медиків (49%; 54%) – першого та шостого курсів
(відповідно) потрапила до групи з високим рівнем самооцінки емпатійних
здібностей. Причому кількість високоемпатійних представників випускного
курсу перевищує їх колег першокурсників.

Дещо інші результати виявилися при дослідженні рівня емпатійних
здібностей за методикою В.В.Бойка. Згідно з одержаними результатами,
найбільшій кількості опитуваних притаманний занижений рівень емпатійних
здібностей – 66 осіб (54,5%).

Середній рівень емпатійних здібностей має 31 респондент (25,6%). На наш
погляд, цей рівень може бути допустимим для значної кількості медичних
працівників в плані попередження синдрому „емоційного вигоряння” та
допомагати уникати багаточисельних ятрогеній, що можуть бути викликані
стосунками у сфері „людина – людина”.

Отриманий у 17 випадках (14%) дуже низький рівень емпатійних здібностей
вказує на можливі труднощі в емоційно-моральній сфері особистості
майбутнього лікаря. Для успішної взаємодії з хворим, студент-медик
повинен приділяти більше уваги формуванню етико-гуманних якостей, адже
цього вимагає медична деонтологія.

Таблиця 2

Загальний розподіл рівня емпатійності студентів-медиків

(за методикою В.В.Бойка)

Рівень емпатійності дуже низький занижений середній дуже високий

Кількість респондентів (n = 121) 17 66 31 7

Кількість респондентів, у % 14 54,5 25,6 5,7

Зовсім мала частина респондентів – 7 осіб (5,7%) – увійшли до розряду
високоемпатійних з дуже високим рівнем емпатійності. Розвинена та висока
емпатія лікаря здатна як допомагати йому в психотерапевтичних стосунках,
так і спричиняти психологічний вакуум та швидку виснажливість.
Корекційними в даному випадку можуть бути різноманітні засоби
психологічного захисту та особистісна психотерапія та психопрофілактика.

За допомогою t-крітерію Ст’юдента було виявлено, що рівень емпатійних
здібностей у студентів VI курсу вищий (при р ? 0,01), аніж у
першокурсників. Виявились також значущі відмінності рівня емпатійності
залежно від статі та від факультету, на якому навчаються студенти. Так,
більш емпатійними (при р ? 0,005) виявилися жінки. Значущі відмінності
виявлено між факультетами, на яких навчаються студенти та рівнем
емпатійних здібностей. Аналіз отриманих даних свідчить про те, що у
студентів педіатричного факультету рівень емпатії значно вищий, ніж у
студентів лікувального факультету (р ? 0,02). Порівняно зі студентами
педіатричного факультету, рівень емпатійних здібностей у студентів
медико-психологічного факультету значно більший (р ? 0,003).

Проведені семінари-бесіди були присвячені темі “Емпатійність як
властивість особистості лікаря” виявили низку психологічних
закономірностей, що стосувалися даного феномену. Студенти-медики
вважають, що різним фахівцям потрібен різний рівень емпатійності, при
тому що вона повинна займати чільне місце в структурі
професійно-значущих особливостей. Згідно з їх уявленнями, високий рівень
емпатійних здібностей потрібно мати: психотерапевтам,
акушерам-гінекологам, онкологам, медичним психологам; середній рівень
має бути притаманним: сімейним лікарям, хірургам, психіатрам,
стоматологам, отоларингологам та лікарям швидкої допомоги; занижений
рівень можуть мати: санітарні лікарі, паталогоанатоми, радіологи,
вірусологи, реаніматологи, судово-медичні експерти та лабораторні
лікарі. Крім того, емпатійність схильні проявляти більшою мірою
представниці прекрасної половини людства; лікарі, що працюють в
приватних лікарнях та мають великий досвід роботи з хворими. Емпатійні
здібності вдаліше проявляють люди, що самі пройшли через певні емоційні
випробування.

Типи ідентифікацій було виявлено за допомогою методики „Хто я?” (автори
тесту М.Кун та Г.Мак-Портленд); додатково було проведено анкетування та
застосовано методику з виявлення особливостей професійної ідентифікації,
яка дозволила виявити значущі відмінності при оцінюванні респондентами
образу ідеального та реального лікаря та ідеального та реального
професійного “Я”. Дана методика побудована на зразок особистісного
диференціалу (ОД), який відображає сформовані у культурі уявлення щодо
структури особистості (адаптований у НДІ ім. Бехтерєва). Ціллю даної
розробки є створення компактного та дійового інструментарію вивчення
певних якостей особистості (у тому числі її самосвідомості, самооцінки,
особливостей міжособистісних відносин тощо).

Результати проведеного дослідження дозволили виявити найбільш поширені
серед студентів-медиків типи ідентифікацій. Кількісний розподіл
відповідей студентів-медиків показав (див. табл. 3), що найбільш
поширеною серед студентів-медиків є ідентифікація з батьками та
близькими родичами (36%), на другому місці за кількістю отриманих
результатів (26%) знаходиться ідентифікація із видатними особами в
галузі медицини та психології. Дещо меншою (21%) є група респондентів,
що ідентифікує себе з викладачами та колегами, на яких хотіли б бути
схожими. Четверте місце (13%) посідає група респондентів, яка віддає
перевагу ідентифікації зі студентами-однокурсниками. І, нарешті,
малочисельною (7%) виявилася група респондентів, які ідентифікують себе,
переважним чином, із певними захворюваннями (із симптоматикою хвороб).

Таблиця 3

Типи ідентифікації студентів-медиків

Типи ідентифікації Кількість студентів (у %); n=121

1. Ідентифікація з батьками, родичами 36

2. Ідентифікація із видатними особами

в галузі медицини та психології 23

3. Ідентифікація з колегами-викладачами 21

4. Ідентифікація з однокурсниками 13

5. Ідентифікація з захворюванням 7

Кількісна обробка результатів дозволила виявити статистично значущі
відмінності ідентифікації з родичами. Так, студенти лікувального
факультету більшою мірою порівняно зі студентами медико-профілактичного
факультету (p ? 0,05) схильні ідентифікувати себе зі своїми родичами.
Ідентифікація з лікарем, який колись допоміг, також є однією з
пріоритетних для студентів лікувального факультету на відміну від
студентів медико-психологічного факультету (р ? 0,01). На видатну особу
в медицині чи психології хотіли б бути схожими більшою мірою студенти
медико-психологічного факультету, ніж студенти, що навчаються на
педіатричному факультеті (р ? 0,02).

@

f

ae

>

@

f

ae

?????

??

?fXJJJ

?@?F?P?Z?fXJJJ

??

????–???U?a?ae?i???SE7777

SE7777

?????

Cx?Oe?e?4»6»\»?» »i»oieUIIZL

??

†1/4?1/4O1/4TH1/4?~p

TH1/4a1/4$1/2*1/2?~p

*1/2,1/2n1/2r1/2?~p

 0,02). Більшість студентів І курсу не бажають себе з кимось
порівнювати, тим самим прагнуть бути ні на кого не схожими, відповідно,
ні з ким себе не ідентифікують.

Результати застосування методики “Хто я?” дозволили простежити виражену
тенденцію у зацікавленості респондентів своїм „Я”, своїми внутрішніми
потенціалами, загальнолюдськими та психологічними якостями. Професійні
інтереси займають досить високе місце у рейтингу характеристик, що
свідчить про достатньо високий рівень професійної ідентифікації у
процесі професійного становлення студентів-медиків. Домінуючими
категоріями в самоописах студентів виступають: характеристики віку (92%
у студентів І курсу; 80% – у студентів-випускників). Значну частину
становлять категорії загальнолюдської належності (87%; 92% – відповідно
на І та VI курсах); психологічним якостям людини теж відводиться одне з
провідних місць, дана категорія зустрічається у 90% першокурсників та
83% студентів шостого курсу. Дана сфера охоплює
індивідуально-типологічні, вольові, моральні, емоційні, інтелектуальні
якості особистості. Доволі часто (80%; 75%) у відповідях респондентів
зустрічається опис статевої приналежності.

Що стосується професійної приналежності, то вона є більш характерною для
студентів шостого курсу (64%), тоді як у студентів І курсу даний
показник дещо менший (43%). Вагому частку займають самоописні дані,
причому, для студентів

І курсу вони є більш актуальними (65%), ніж для студентів VI курсу
(57%). Доволі часто (30%; 45%) зустрічаються категорії ставлення до
людей. Респонденти нерідко ототожнюють себе з різноманітними символами,
асоціаціями та метафорами. Особливо це характерно для студентів І курсу
(55%). Окреме місце займає опис перспективи у соціальному статусі,
причому найбільш типовим це є для студентів випускного курсу (20%).
Рідше згадуються імена та прізвища (15%; 5%) та майже відсутні релігійна
та національна приналежність.

Статистично значущі відмінності вдалося зафіксувати при оцінюванні
образа – типажу реального та ідеального лікаря та між образом реального
та ідеального професійного “Я”.

Як показують отримані дані, студенти-медики вважають, що ідеальний лікар
повинен бути сильним, відповідальним за свої вчинки, незалежним, чуйним,
справедливим, напруженим у роботі, самостійним та зібраним. На думку
опитуваних, ідеальний лікар повинен бути щирим та відкритим по
відношенню до своїх пацієнтів. За іншими параметрами – зовнішня
привабливість, комунікабельність, поступливість, відкритість, доброта,
активність, рішучість, енергійність, спокій, дружелюбність, впевненість
статистично значущих відмінностей виявлено не було.

В результаті експериментального дослідження було виявлено високі значущі
розходження в оцінюванні реального та ідеального образу професійного „Я”
за наступними параметрами: сила-слабкість, відкритість-замкненість,
чуйність-байдужість, активність-пасивність, доброзичливість-ворожість,
впевненість-невпевненість, щирість-нещирість. Статистично значущі
відмінності не було виявлено у наступних параметрах: зовнішня
привабливість, комунікабельність, відповідальність, поступливість,
незалежність, активність, рішучість, справедливість, напруженість,
спокій, самостійність та необурюваність.

При оцінюванні реального професійного „Я” між студентами різних курсів
було виявлено статистично значущі відмінності за параметрами:
„метушливий-спокійний”; „ворожий-дружелюбний”;
„нелюдимий-комунікабельний”. В оцінюванні ідеального професійного „Я”
було зафіксовано лише одну відмінність за параметром
„відповідальність-безвідповідальність”.

З метою перевірки припущень, що висуваються відносно зв’язку рівня
емпатійності з особистісними якостями, до психодіагностичного
інструментарію було залучено методику багатофакторного дослідження
особистості Р.Кеттела. Опитувальник дозволяє виміряти 16 факторів
особистості та дозволяє виявити деякі особистісні риси, в тому числі ті,
що стосуються емоційної сфери. Використовувався також проективний тест
руки „HAND-TEST” (варіант, запропонований на факультеті психології
Санкт-Петербурзького державного університету Т.М.Курбатовою).

Дослідженням доведено, що високий рівень емпатійності позитивно корелює
з наступними ознаками за методикою багатофакторного дослідження
особистості Р.Кеттела (PF-16): „+” афектотимія (фактор “А”); „-”
конформність (фактор “Е”);

„-” стриманість (десургенсія) (фактор “F”); „+” премсія (фактор “І”). За
вторинними факторами аналогічна кореляція спостерігається у параметрів:
„+” екстраверсія (фактор “F2”) та „-” сензитивність (фактор “F3”).

На відміну від високого, низький рівень емпатійності за методикою
багатофакторного дослідження особистості Р.Кеттела корелює з наступними
рисами: „-” шизотимія (фактор “А”); „-” слабкість „Я” (фактор “С”); „+”
домінантність (фактор “Е”); „-” тректія (фактор “Н”); „+” протенсія
(фактор “L”); „+” гіпотимія (фактор “О”); „-” низька самооцінка (фактор
“Q3”); „-” інтроверсія (фактор “F2”).

Тест руки (Hand-test) виявив позитивну кореляцію рівня емпатійності з
особистісними рисами за наступними параметрами: „афектація” (Аф),
„комунікація” (Ком), „залежність” (Зл). Негативну кореляцію з рівнем
емпатійності було виявлено за категоріями „агресія” (Агр) та
„калічність” (Кл). Отже, дослідження підтвердило залежність рівня
емпатійності від індивідуально-типологічних особливостей особистості
майбутнього лікаря.

При ідентифікації з батьками, родичами та значимими іншими більшості
респондентів притаманні високий та середній рівень емпатійних
здібностей. Ті особи, що ідентифікують себе зі своїми колегами-лікарями
та однокурсниками, мають, як правило, середній та занижений рівні, і
зовсім мала кількість опитуваних має дуже низький рівень емпатійних
здібностей. Для тієї незначної кількості студентів-медиків, що
ідентифікують себе з захворюваннями, характерним є занижений та дуже
низький рівень емпатійних здібностей.

Третій розділ “Формування емпатійності майбутніх лікарів” являє собою
описання етапів, змісту, особливостей формуючого експерименту,
спрямованого на актуалізацію емпатійності студентів-медиків. В даному
розділі представлена програма тренінгу емпатійності та здійснено
порівняльну інтерпретацію результатів.

Як показало наше дослідження, студенти-медики мають різні рівні емпатії,
відповідно, студентам-медикам з середнім, дуже низьким та заниженим
рівнем емпатійних здібностей за методикою „Діагностики рівня емпатійних
здібностей” В.В.Бойка було запропоновано взяти участь у тренінгу
розвитку емпатійності.

Таким чином, сформувалися дві експериментальні групи вихідного дня у
загальній кількості 25 осіб (перша група – 13 осіб, друга група – 12
осіб). Був проведений контрольний замір емпатійних здібностей та
особистісних якостей на початку та наприкінці навчального року для
порівняння результатів дослідження.

Тренінгові заняття проводились один-два рази на тиждень протягом двох
місяців. Програма складалася з 10 занять, тривалість кожного становила в
середньому 3-4 години. В якості інструментарію використовувалися
адекватні до мети та завдань методи активного навчання: групова бесіда,
аналіз значущих ситуацій, психологічні вправи та ігри з елементами
інсценізацій, що спрямовані на розвиток емпатійних здібностей.

Після проведення тренінгу емпатійності, було зафіксовано помітне
просування значної частини студентів-медиків у бік підвищення рівня
емпатійності (див. табл. 4). Кількість студентів з дуже низьким рівнем
емпатії після проведення тренінгових занять значно зменшилась (3 особи),
порівняно з тією кількістю, яка була на початку групової роботи (10
осіб). В процесі тренінгу емпатійності частина студентів з дуже низьким
рівнем емпатії перейшла до групи з заниженим рівнем

(2 осіб) та до групи респондентів, що мають середній рівень емпатії.

Таблиця 4

Динаміка рівня емпатійності студентів-медиків

за результатами формуючого експерименту (методика В. В. Бойка)

рівень емпатійності до проведення тренінгу (кількість осіб) після
проведення тренінгу (кількість осіб)

дуже низький 10 3

занижений 10 5

середній 5 15

дуже високий 0 2

Відповідно, студенти-медики, які мали занижений рівень емпатії, перейшли
до найчисельнішої групи респондентів з середнім рівнем емпатії (15
осіб), решті, двом студентам, що мали середній рівень емпатії на початку
тренінгу, вдалося перейти до групи з дуже високим рівнем емпатії після
завершення групової роботи.

Зафіксовано зміни у бік покращення показників особистісних якостей
студентів-медиків, які діагностувалися за методиками багатофакторного
дослідження особистості Р.Кеттела та проективної методики – тесту руки.

Другий зріз дозволив виявити, насамперед, підвищення наступних
показників: афектотимії (фактор “А”); конформності (фактор “Е”); премсії
(фактор “І”); екстраверсії (фактор “F2”); сензитивності (фактор “F3”).
Високі показники за цими факторами були притаманні під час проведення
першого зрізу переважно респондентам з середнім та високим рівнями
емпатійних здібностей, тоді як під час повторної діагностики вони
з’явилися в деяких студентів, які мали низький рівень емпатійності.

Значення параметрів (шизотимія, слабкість „Я”, тректія, протенсія,
гіпотимія, низька самооцінка, інтроверсія), які домінували у першому
зрізі респондентів з заниженим та низьким рівнем емпатійних здібностей,
навпаки, дещо зменшилися.

Ідентичну картину ми зафіксували при аналізі отриманих результатів за
проективною методикою – тестом руки (Hand-test). Після проведення
тренінгу дещо зменшилися показники за параметрами агресії, калічності,
страху, залежності та пасивності. Відбулося підвищення рівня позитивних
особистісних якостей, які так необхідні у професійній діяльності лікаря.
Помітно збільшилися показники, які були достатньо низькими у першому
зрізі – афектація, комунікація та активність. Незначні зміни відбулися
за наступними параметрами: директивність, її було зафіксовано менше на
другому зрізі; ексгібіціонізм та описовість.

Підводячи підсумок, можна стверджувати наявність позитивних змін у бік
підвищення рівня емпатійності після завершення тренінгової роботи.
Кількість студентів з низьким та заниженим рівнем емпатійності значно
зменшилась, відбувся перехід на якісно інші рівні емпатії. Відбулися
істотні зміни у структурі особистісних якостей в сторону їх покращення.
Дещо підвищилися показники сензитивності, конформності, екстраверсії,
комунікації та активності. В ході тренінгових занять дещо знизилися
рівні агресивності, страху, залежності та інтроверсії. Ці факти свідчать
про успішність розвивальних занять, спрямованих на активізацію
емпатійності.

висновки

У висновках підбиваються підсумки проведеного теоретичного та
емпіричного дослідження; окреслено перспективи подальшої розробки
проблеми. Узагальнення результатів дослідження дало підстави
констатувати наступне:

1. Показано, що в основі схильності людини до співпереживання лежить
процес емоційної ідентифікації, яка виступає в якості обов’язкової умови
успішної емпатійності. Таким чином, емпатійність доцільно розглядати як
складне функціональне утворення, в якому пізнавальний та емоційний
компоненти складають взаємообумовлюючу єдність. Емпатія можлива лише при
умові емоційної соціальної децентрації, тобто при наявності вміння
індивіда поставити себе на місце іншого.

2. Виявлено, що існує тісний взаємозв’язок між рівнем емпатійності та
статтю, курсом і факультетом, на якому навчаються студенти. Зокрема,
виявлено статистично значущу перевагу жінок щодо схильності до
емпатійних проявів. Рівень емпатійних здібностей студентів VI курсу
вищий, ніж у першокурсників. Студенти педіатричного та
медико-психологічного факультету є більш емпатійними за своїх колег з
лікувального та медико-профілактичного факультетів.

3. Встановлено, що емпатійність студентів-медиків пов’язана з певним
типом ідентифікації та залежить від особистісних якостей. При
ідентифікації з батьками, родичами та значимими іншими більшості
респондентів притаманні високий та середній рівень емпатійних
здібностей. Респонденти, що ідентифікують себе зі своїми
колегами-лікарями та однокурсниками, мають, як правило, середній,
занижений, і зовсім мала кількість опитуваних має дуже низький рівень
емпатійних здібностей. Для тієї незначної кількості студентів-медиків,
що ідентифікують себе з захворюваннями характерним є занижений та дуже
низький рівень емпатійних здібностей.

Рівень емпатійних здібностей позитивно корелює з конформністю,
сензитивністю, комунікабельністю, рефлексивністю; негативно – із
закритістю, конфліктністю, агресивністю, емоційною нестабільністю,
тривожністю, заниженою самооцінкою.

4. В процесі дослідження вивчено уявлення студентів щодо необхідного
рівня емпатійності лікарів різного профілю. На думку майбутніх лікарів,
високий рівень емпатійних здібностей потрібно мати: психотерапевтам,
акушерам-гінекологам, онкологам, медичним психологам; середній рівень
має бути притаманним: сімейним лікарям, хірургам, психіатрам,
стоматологам, отоларингологам та лікарям швидкої допомоги; занижений
рівень можуть мати: санітарні лікарі, паталогоанатоми, радіологи,
вірусологи, реаніматологи, судово-медичні експерти та лабораторні
лікарі.

5. Дослідження показує, що рівень емпатійності студентів-медиків
збільшується за умови цілеспрямованої тренінгової роботи, яка сприяє
розширенню емоційно-чуттєвої сфери на етапі професійної підготовки.

6. Розроблено та впроваджено у практику програму тренінгу емпатійності,
спрямованого на формування вищезазначеної якості, яка необхідна у роботі
майбутніх лікарів. Дослідженням доведено, що емпатію можна та потрібно
розвивати у процесі професійного становлення засобами психологічних
дисциплін та активними методами навчання. Це призводить до значних
позитивних змін у структурі морально-етичних якостей студентів-медиків.

Проведене нами експериментальне дослідження не охоплює всі аспекти
розглянутої проблеми. Перспективи подальшої розробки проблеми пов’язані
з вивченням факторів, які гальмують розвиток емпатійності майбутніх
лікарів. Потребують подальшого вдосконалення конкретні форми й методи
розвитку схильності до емпатії. Цікавим, на наш погляд, було б дослідити
емпатійність лікарів різного профілю зі стажем роботи, та працюючих у
клініках різної форми власності (приватних і державних). Планується
дослідження зв’язку рівня емпатійності з зовнішніми проявами особистості
лікаря.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Юдіна О.М. Особливості професійної ідентифікації студентів медичного внз
// Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць
Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред.
Максименка С.Д. – К., 2003, Т. V, Ч. 2. – С.327-330.

Юдіна О.М. Психологічна культура лікаря: аналіз проблеми та перспективи
формування: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка
АПН України // Проблеми загальної та педагогічної психології: За ред.
Максименка С.Д. – К., 2003, Т. ІV, Ч. 6. – С. 306-310.

Юдіна О.М. Професійно значимі якості особистості лікаря // Проблеми
загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту
психології ім Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К.,
2003, Т. V, Ч. 4 – С. 366-370.

Юдіна О.М. Соціально-психологічна концепція професійної діяльності
лікаря // Наукові записки. Серія “Психологія і педагогіка”. – Острог,
2002. – Вип. 3, част. 2. – С. 335-343.

Юдіна О.М. Програма тренінгу сенситивності студентів-медиків //
Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 2 (59). – С.
18-26.

Юдіна О.М. Позиція та якості психотерапевта в консультативній практиці
// Вісник. Збірник наукових статей Київського міжнародного університету.
Серія: “Педагогічні науки. Психологічні науки”. Випуск ІІ. – К.: Правові
джерела, 2002. – С. 282-288.

Юдіна О.М. Проблема психології обходження з хворим та питання
психологічної підготовки медичного персоналу // Теоретико-методологічні
проблеми генетичної психології: Матеріали Міжнародної наукової
конференції, присвяченої 35-річчю наукової та педагогічної діяльності
акад. С.Д.Максименка (17-18 грудня 2001р., м. Київ). – Т. 4. – К.:
Міленіум, 2002. – С. 438-441.

Юдіна О.М. Розвиток емоційної компетентності засобами психологічного
тренінгу // Конструктивна психологія і професіоналізація особистості:
Матеріали міжрегіонального наукового семінару (Луцьк, 21-22 лютого
2002 р.). – Луцьк:

Ред.-вид. відд. “Вежа” Волинськ. держ. ун-ту, 2002. – С. 204-210.

Юдіна О.М. Тренінг як фактор розвитку емпатійності майбутніх лікарів //
Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти:
Матеріали других Ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань. –
Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. – С. 549-557.

Юдина Е.Н. Профессиональные качества и личные особенности специалистов,
оказывающих психосоциальную помощь // Материалы V Международной
конференции (Минск, 23-26 мая 1998г.) „Социально-психологическая
реабилитация населения, пострадавшего от экологических и техногенных
катастроф”. – Минск: ПК ООО “ПолиБиг”. – 1998. – С. 209.

АНОТАЦІЇ

Юдіна О.М. Психологічні особливості формування емпатійності майбутніх
лікарів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за
спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. –
Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню психологічних особливостей формування
емпатійності майбутніх лікарів. Показано, що в основі схильності людини
до співпереживання лежить процес емоційної ідентифікації, яка виступає в
якості обов’язкової умови успішної емпатійності. В роботі уточнено зміст
поняття “емпатійність”, досліджено зв’язки між рівнем емпатійних
здібностей та особистісними якостями студентів-медиків. Виявлено також
зв’язок між рівнем емпатійності та статтю, курсом і факультетом, на
якому навчаються студенти.

Встановлено, що емпатійність студентів-медиків пов’язана з типом
ідентифікації та залежить від індивідуально-психологічних якостей.
Рівень емпатійних здібностей позитивно корелює з конформністю,
сензитивністю, комунікабельністю, рефлексивністю; негативно – із
закритістю, конфліктністю, агресивністю, емоційною нестабільністю,
тривожністю, заниженою самооцінкою.

Розроблено та впроваджено програму тренінгу емпатійності майбутніх
лікарів. Дослідження показує, що рівень емпатійності студентів-медиків
збільшується за умови цілеспрямованої тренінгової роботи, яка сприяє
розширенню емоційно-чуттєвої сфери на етапі професійної підготовки.

Ключові слова: емпатія, емпатійність, ідентифікація, професійно важливі
якості, особистісні властивості, майбутній лікар, тренінг емпатійності,
професійне становлення.

Юдина Е.Н. Психологические особенности формирования эмпатичности будущих
врачей. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата психологических наук
по специальности 19.00.01 – общая психология, история психологии. –
Институт психологии им. Г.С.Костюка АПН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию психологических особенностей
формирования эмпатичности будущих врачей. Показано, что в основе
способности к сопереживанию лежит процесс эмоциональной идентификации,
которая выступает обязательным условием проявления эмпатичности.
Анализируется степень разработанности исследуемой проблемы в психологии,
философии и медицине, Уточняется содержание понятий “эмпатия” и
“эмпатичность”. Предлагается рассматривать эмпатию как процесс, а
эмпатичность как свойство личности и сложное функциональное образование,
в котором познавательный и эмоциональный компоненты составляют
взаимообусловливающее единство.

Программа экспериментального исследования включала констатирующую и
формирующую части.

Исследованием установлено, что студенты-медики имеют разные уровни
эмпатических способностей. Большинство респондентов имеют заниженный
уровень эмпатических способностей. Средний уровень иметь треть
опрошенных. Очень высокий уровень имеет самая малочисленная группа.
Уровень эмпатических способностей студентов VI курса выше в сравнении со
студентами-первокурсниками. Студенты-медики педиатрического и
медико-психологического факультета имеют более высокий уровень
эмпатичности по сравнению с коллегами с лечебного и
медико-профилактического факультетов. Девушки оказались более
эмпатичными, чем юноши.

Изучены представления студентов-медиков относительно уровня эмпатичности
врачей разных специальностей. По их мнению, высокий уровень эмпатических
способностей должны иметь: психотерапевты, педиатры, акушеры-гинекологи,
онкологи и медицинские психологи; средний уровень допустим для: семейных
врачей, хирургов, психиатров, стоматологов, врачей скорой помощи;
заниженый уровень могут иметь: санитарные врачи, вирусологи,
паталогоанатомы, радиологи, реаниматологи, судебно-медицинские эксперты
и врачи-лаборанты.

Результаты исследования позволили определить наиболее распространённые
среди студентов-медиков типы идентификации. Среди них выделяются:
идентификация с родителями и родственниками; идентификация с выдающимися
личностями в области медицины и психологии; идентификация с
коллегами-преподавателями; идентификация с однокурсниками.

Установлено, что эмпатичность будущих врачей связана с типом
идентификации и зависит от личностных особенностей. Для респондентов,
идентифицирующих себя с родителями, родственниками и значимыми другими,
характерен высокий и средний уровень эмпатических способностей.
Студенты-медики, имеющие средний или заниженный уровень таковых, чаще
всего идентифицирут себя с коллегами-врачами и однокурсниками.
Эмпатические способности положительно коррелируют с конформностью,
сензитивностью, коммуникабельностью, рефлексивностью; отрицательно – с
закрытостью, конфликтностью, агрессивностью, эмоциональной
нестабильностью, тревожностью, сниженным уровнем самооценки.

Разработан и проведён тренинг эмпатичности, направленный на оптимизацию
данного свойства личности будущих врачей. Результаты формирующего
эксперимента показали, что при целенаправленной тренинговой работе
происходит значительное повышение уровня эмпатичности будущих врачей.

Ключевые слова: эмпатия, эмпатичность, идентификация, профессионально
важные качества, личностные особенности, будущий врач, тренинг
эмпатичности, профессиональное становление.

Yudina O. M. Psychological characteristics of empathy formation for
physicians to be. – Manuscript.

Dissertation Candidate for degree in Psychological sciences is
speciality 19.00.01 – General Psychology, History of Psychology. –
G.S.Kostiuk Institute of Psychology, Academy of Pedagogical Sciences of
Ukraine, Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to studies of psychological characteristics
of empathy formation for physicians to be. It is shown that the
emotional identification as a necessary condition of successful empathy
in progress is the basis of humans’ ability to feel with. In thesis
meaning of empathy is specified as well as correlation of empathy level
with the individual qualities of students-physicians is studied. The
correlation is shown between empathy level and sex, faculty, year of
education. It is determined that students’ empathy connects with the
identification type and depends on a person’s psychological
characteristics.

The training course for empathy development of students-physicians has
been developed and implemented in practice. Researchers shows increasing
of empathy level for students-physicians under purposeful training
activities, which promote the development of emotional-sensitive sphere
under professional training stages.

Key words: empathy, identification, personal identity, professional
important qualities, personality qualities, physician to be, training
course of empathy, professional coming-to-be.

PAGE 20

PAGE 19

Похожие записи