ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АПН УКРАЇНИ

КЛІМАНСЬКА МАРИНА БОРИСІВНА

УДК 159.9:316.621:304.3](477)

Психологічні чинники схильності молоді до соціального утриманства

Спеціальність

19.00.05. – соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана
Франка

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Грабовська Софія Леонідівна,

завідувач кафедри психології Львівського національного

університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, доцент

Хазратова Нігора Вікторівна,

завідувач кафедри психології Київського славістичного університету

кандидат психологічних наук, доцент

Хомик Володимир Степанович,

доцент кафедри загальної та соціальної психології

Волинського державного університету імені Лесі Українки

Провідна установа: Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України,

лабораторія соціальної психології, м.Київ

Захист відбудеться 17 квітня 2007 року об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 26.457.01 в Інституті соціальної та
політичної психології АПН України за адресою: 04070, м.Київ,
вул.Андріївська, 15.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціальної та
політичної психології АПН України за адресою: 04070, м.Київ,
вул.Андріївська, 15.

Автореферат розісланий 16 березня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Жадан І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасне українське суспільство – це суспільство, в
якому створено стартові умови для активної діяльності та конструктивного
мислення. Однак первинні політичні та економічні передумови, що їх було
створено за період трансформації суспільного ладу, зовсім не
передбачають, що разом з ними швидко зміниться свідомість громадян, їх
життєві переконання, звичні способи вирішення проблем. В українському
суспільстві зберігається та відтворюється прошарок людей, які
дотримуються соціально пасивної позиції, які прагнуть задовольняти
виключно власні потреби і відстоювати лише свої інтереси. Таких осіб
можна називати по-різному: в Радянському Союзі їх називали соціальними
паразитами, сучасні дослідники говорять про це, як про проблему
“вимагаючої” поведінки або як про соціальне утриманство. Якою б не була
назва, суть явища залишається незмінною – проблема полягає в тому, що
людина не використовує власні ресурси, а прагне максимально скористатися
іншими особами чи організаціями для того, щоб вони задовольнили її
потреби, вирішили за неї її проблеми.

Для суспільства загалом такі люди – це проблема конфліктогенності
суспільства в тих ситуаціях, в яких одна частина соціуму намагається
скористатися тим, що інша частина виробляє. Це проблема справедливості
винагороди зусиль кожної людини. Кожен член суспільства має право
розраховувати на те, що його внесок в існування та функціонування
суспільства буде відповідно оцінено і винагороджено. Кожна людина оцінює
свої взаємини, порівнюючи, що вона вкладає і що в результаті отримує.
Нееквівалентність внеску та винагороди, в кінцевому рахунку, спричинює
виникнення стану незадоволення, внутрішніх переживань та почуття
ошуканості.

Для окремої людини – це вмотивований вибір або в напрямі розвитку з
опорою на власні сили, потенціал творчого самовираження, або в напрямі
існування в стані залежності від когось, консервації стану безпорадності
та використання чужих ресурсів.

Отже, звернення до тематики “вимагаючої” поведінки у сучасному
українському суспільстві зумовлене багатьма факторами соціального
характеру.

З наукової точки зору зазначене явище досліджувалось недостатньо. Так,
аналіз проблеми соціального утриманства або соціального паразитизму в
українській психологічній науковій літературі трапляється доволі рідко.
Проте проблема активності у реалізації свого життєзабезпечення,
соціальної корисності, “продуктивності” особистості вже давно цікавила
науковців (А. Адлер, К. Хорні, Б. Братусь, О. Лазурський, Е. Фромм,
Е. Шостром та ін.).

У сучасній психологічній та соціологічній науковій літературі аналіз
соціального утриманства розглядається в контексті дослідження життєвих
стратегій (К. Абульханова-Славська, Т.Титаренко, Т. Кассер, Р. Райен,
Р. Пехунен, Т. Резнік, Ю. Резнік, Є. Балабанова, А. Созонтова,
О. Васильєва, Е. Демченко та ін.) або копінг-стратегій особистості
(Р. Лазарус, М. Селігман, С. Нартова-Бочавер, Л. Анциферова,
І. Малкіна-Пих, А. Мудрик та ін.). І лише останнім часом з’явилися
роботи, присвячені власне проблемі соціального утриманства або
“вимагаючої” поведінки (М. Левицька, С. Грабовська).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження та
його результати є частиною колективних тем кафедри психології
Львівського національного університету імені Івана Франка: “Розвиток
особистості в умовах становлення української держави”(2003-2005 рр.,
номер держреєстрації 0199U003619), “Психологічний аналіз соціальної
активності особистості” (2006-2008 рр., номер держреєстрації
0199U003619), “Критерії психологічного здоров’я студентської молоді”
(2005-2007 рр., номер держреєстрації 0105U002222). Тему затверджено
Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка
(протокол № 22/2 від 26 лютого 2003 року) та погоджено Радою з
координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в
Україні (протокол № 8 від 31 жовтня 2006 року).

Об’єктом дослідження є соціальне утриманство як соціально-психологічний
феномен.

Предмет дослідження становлять психологічні чинники схильності молоді до
соціального утриманства (система життєвих переконань та психологічні
характеристики соціального утриманства).

Мета дослідження: визначення та верифікація психологічних чинників
схильності молоді до соціального утриманства.

Основні гіпотези дослідження базуються на припущеннях про те, що високий
рівень соціального утриманства зумовлюється:

відповідною системою життєвих переконань особистості, що включає
негативізацію образу соціального світу, переконаність у зобов’язаності
світу щодо індивіда;

особистісними психологічними характеристиками: низьким рівнем розвитку
особистісної зрілості та здатності до емпатії, переважанням суперницької
позиції у ставленні до інших, специфічною системою життєвих цінностей,
протіканням психічної діяльності за маскулінним типом, зовнішнім
локус-контролем.

Згідно з метою та гіпотезами дослідження було визначено його завдання:

здійснити теоретичний аналіз проблеми соціального утриманства;

проаналізувати соціально-психологічні передумови розвитку соціального
утриманства;

визначити та емпірично дослідити психологічні чинники соціального
утриманства молоді;

розробити та апробувати корекційну тренінгову програму, яка б сприяла
зниженню рівня соціального утриманства.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є: теорії особистості
(А. Адлера, Е. Фромма, К. Хорні, Е. Шострома, О. Лазурського,
Б. Братуся), теорії життєвих стратегій особистості
(К. Абульханової-Славської, Т. Кассера, Р. Райена, Р. Пехунена,
Т. Резніка, Ю. Резніка, Т.Титаренко, Є. Балабанової, А. Созонтова,
О. Васильєва, Е. Демченко) та копінг-стратегій особистості (Р. Лазаруса,
М. Селігмана, С. Нартової-Бочавер, Л. Анциферової, І. Малкіної-Пих,
А. Мудрик), концепції “вимагаючої” поведінки (М. Левицької та
С. Грабовської).

Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс методів
дослідження: теоретичні – аналіз проблеми на базі вивчення літератури,
систематизація та узагальнення отриманої інформації; емпіричні методи –
анкетування, інтерв’ю; формуючий експеримент; математичні методи обробки
даних – порівняння середніх значень, кореляційний, факторний та
кластерний аналізи.

Дослідження проводилось на базі Львівського національного університету
імені Івана Франка, Національного університету “Львівська політехніка”,
Львівського національного медичного університету імені Данила
Галицького, Військового інституту імені Петра Сагайдачного при
Національному університеті “Львівська політехніка” впродовж 2002-2005
рр. В дослідженні взяли участь 294 особи: 149 жінок та 145 чоловіків
віком від 16 до 35 років.

Окреме дослідження було проведене на базі Львівського обласного центру
зайнятості. В дослідженні взяли участь 67 безробітних (55 жінок і 12
чоловіків) віком від 17 до 53 років. Скорочений варіант дослідження був
проведений на Майдані Незалежності у Києві під час Помаранчевої
революції в листопаді-грудні 2004 року. В цій частині дослідження взяла
участь 181 особа: 88 чоловіків і 93 жінки віком від 16 до 65 років.
Особи старші 35 років досліджувалися як контрастна група з метою
виокремлення вікових особливостей соціального утриманства.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні психологічного змісту,
сутності соціального утриманства, виділенні соціально-психологічних
чинників формування соціального утриманства, визначенні та верифікації
психологічних чинників соціального утриманства, розробці і апробації
тренінгу, спрямованого на зниження рівня соціального утриманства.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що знання про життєві
стратегії особистості доповнено положеннями про зміст та особливості
соціального утриманства як різновиду життєвих стратегій особистості,
поглиблено розуміння природи та чинників соціального утриманства,
розкрито їх психологічні характеристики.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що запропонований
комплекс діагностичних методик, програма тренінгу та результати
досліджень можуть бути використані в роботі служб зайнятості, при
підготовці психологів та соціальних працівників, для тренінгової,
психокорекційної та консультативної роботи з самовдосконалення та
підвищення рівня соціальної активності студентської молоді, безробітних
та інших осіб, що цього потребують.

Вірогідність і надійність результатів дослідження забезпечується
методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень
дослідження, комплексним використанням методів і методик, адекватних
меті та завданням дослідження, поєднанням якісного та кількісного
аналізу отриманих даних, застосуванням статистичних критеріїв значимості
емпіричних даних.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні
положення доповідались та обговорювалися на Всеукраїнській науковій
конференції “Психологічні проблеми на шляху від зовнішньої до
внутрішньої свободи” (Львів, 28-30 листопада 2002 року),
українсько-польській конференції “Психологічні проблеми суспільства
епохи трансформації” (Львів, 19-21 вересня 2003 року), Всеукраїнській
науково-практичній конференції “Соціально-психологічні детермінанти
особистісного становлення сучасної молоді” (Київ-Луганськ, 1-3 жовтня
2003 року), науково-практичній конференції для студентів і молодих
вчених “Психологічні проблеми сучасності” (Львів, 24 квітня 2004 року),
міжнародній науково-практичній конференції “Молодіжна політика: проблеми
і перспективи сучасності” (Дрогобич, 26-27 квітня 2004 року),
міжнародній науковій конференції “Такі відмінні й такі подібні: Україна
і Польща у світлі порівняльних досліджень суспільних наук” (Львів, 9-10
вересня 2005 року), IV Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми
політичної психології та її роль у становленні громадянина Української
держави” (Київ, 14-15 грудня 2005 року), на планових звітно-наукових
конференціях кафедри психології Львівського національного університету
імені Івана Франка (Львів, 2003, 2004, 2005 рр.).

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено в 16
публікаціях, 7 із яких – у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК
України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаної літератури (201 джерелo) та
додатків. Зміст дисертації викладений на 176 сторінках комп’ютерного
набору, містить 12 таблиць, 27 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено
об’єкт, предмет, сформульовано мету, гіпотези і завдання,
теоретико-методологічну основу і методи дослідження, розкрито наукову
новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про
організацію дослідження, апробацію роботи, її структуру та обсяг.

У першому розділі “Соціальне утриманство як соціально-психологічне
явище” здійснено аналіз контекстів дефініцій соціального утриманства, а
також систематизовано чинники соціального утриманства.

Визначено відмінності між поняттями споживацтво, соціальний паразитизм,
утриманство. Зроблено висновок, що вимагання становить спільний
психологічний компонент для всіх трьох понять.

Соціальне утриманство визначено як специфічне ставлення до суспільства
та до інших людей, що виявляється в установках особистості (“усі винні
мені”) та її поведінці (“вимагаюча” поведінка). Специфікою соціального
утриманства є його спрямованість на отримання максимальних переваг для
себе, для реалізації власного життєзабезпечення, яке досягається шляхом
використання інших людей та суспільства загалом при найменших затратах і
зусиллях зі свого боку.

Зроблено висновок, що соціальне утриманство як предмет спеціального
дослідження майже не фігурує в психологічній науковій літературі (крім
робіт М. Левицької та С. Грабовської). Зазвичай, явище соціального
утриманства розглядають у руслі так званих життєвих стратегій та
копінг-стратегій, тому ці два поняття слугували методологічною рамкою
для аналізу соціального утриманства.

У концепціях, пов’язаних із життєвими стратегіями, особистості для
позначення соціального утриманства використовують назви “пасивна життєва
стратегія” (К. Абульханова-Славська), “стратегія переважання зовнішніх
прагнень” (Т. Кассер, Р. Райен), “стратегія відмови від боротьби”,
“пасивне пристосування”, “адаптивне самообмеження” (Р. Пехунен),
“стратегія життєвого добробуту” (Т. Резнік, Ю. Резнік),
“соціально-економічна залежність” (“соціальне утриманство”), “соціальний
паразитизм” (Є. Балабанова), “стратегія “Дай!” (М. Левицька), “вимагаюча
поведінка” (С. Грабовська). Риси соціального утриманства можна зустріти
в описі “людини, що бере”, “людини, що керує”, “людини, що уникає”
(А. Адлер), “людини рецептивної орієнтації”, “людини, орієнтованої на
експлуатацію”, “людини, що орієнтована на накопичення”, “людини ринкової
орієнтації” (Е. Фромм), “причепи” (Е. Шостром), “орієнтації проти
людей”, “орієнтації до людей” (К. Хорні), “людини нижчого рівня
адаптації” (О. Лазурський).

Сучасні емпіричні дослідження соціального утриманства як життєвої
стратегії особистості переважно здійснюються у площині соціологічних
підходів. Сама проблема пов’язується, із зовнішніми чинниками –
суспільством загалом, політичним режимом тощо. Психологічні емпіричні
дослідження фокусуються на ціннісних орієнтаціях і лише частково
торкаються проблеми інших особистісних характеристик осіб з високим
рівнем соціального утриманства, проблеми їхнього функціонування в сфері
міжособистісних стосунків та формування цієї позиції в сім’ї. Соціальне
утриманство як таке не є предметом спеціальних наукових студій:
проведені наукові дослідження стосуються загалом всіх можливих життєвих
стратегій.

Аналіз теорій копінг-стратегій (Р. Лазарус, І. Малкіна-Пих,
Л. Анциферова, А.Мудрик, В.Голованевська, Б.Гладарєв) дозволяє зробити
висновок, що соціальне утриманство є різновидом пасивного копінгу, за
якого особа відмовляється від спроб досягти мети за допомогою власних
зусиль, оцінюючи ситуацію як таку, на яку неможливо вплинути чи її
вирішити.

Більшість дослідників зауважує, що “вимагаюча поведінка” (М. Левицька),
пасивні стратегії (К. Абульханова-Славська), стратегія життєвого
добробуту (рецептивна стратегія) (Т. Резнік та Ю. Резнік), бажання
“мати” (Е. Фромм) формуються в конкретному суспільстві. Щоправда, одні
дослідники (К. Абульханова-Славська, М. Левицька, С. Грабовська)
вважають таким суспільством авторитарне, а інші (Е. Фромм, Е. Шостром) –
ринкове. Зроблено висновок: одним із важливих чинників, який продукує
соціальне утриманство є тип суспільства, який обмежує активність своїх
громадян.

На основі аналізу робіт А. Адлера, К. Хорні, Т. Кассера, Р. Райена,
Л. Пулккінена, С. Грабовської виокремлено в якості одного з чинників
формування соціального утриманства тип сімейного виховання.

Такі дослідники як Е. Фромм та Е. Шостром зазначали важливість впливу
економічних факторів на виникнення соціального утриманства, тому
виокремлено такий чинник формування соціального утриманства –
психологічні особливості економічної ситуації, в якій опинився індивід.

Виникненню соціального утриманства сприяють певні специфічні особистісні
якості та особливості: низький рівень розвитку особистісної зрілості
(А. Адлер, К. Абульханова-Славська, С. Грабовська), низький рівень
здатності до емпатії (А. Адлер, І. Малкіна-Пих), толерантності
(Б. Братусь), переважання суперництва як стилю вирішення конфліктної
ситуації (К. Хорні, Т. Петровська), екстернальний локус контролю за
власним життям (Є. Балабанова, О. Васильєва, Е. Демченко,
І. Малкіна-Пих, Т. Петровська), специфічна система життєвих цінностей
(Т. Кассер, Р. Райен, О. Васильєва, Е. Демченко, Є. Балабанова,
Т. Резнік та Ю. Резнік).

Пропонується схема психологічних чинників соціального утриманства, яка
складається з етнопсихологічних особливостей, психологічних особливостей
політичного устрою, економічної ситуації, особливостей виховання та
специфічних психологічних характеристик особистості.

Однією з психологічних причин формування соціального утриманства
визначено механізм “навченої безпорадності” (Л. Рубан, Р. Вайт,
Н. Майєр, Р. Бал, Є. Головаха, Н. Паніна), що реалізується через
особисте бачення життєвої ситуації як такої, що її неможливо вирішити чи
змінити, яке, своєю чергою, призводить до того, що людина відмовляється
від спроб вирішити її самостійно і очікує або шукає того, хто може це
зробити за неї.

У другому підрозділі першого розділу “Соціально-психологічні
детермінанти розвитку соціального утриманства” проаналізовано вплив
української ментальності, “людини радянської” та пострадянських
суспільних трансформацій, економічних та сімейних факторів на формування
соціального утриманства.

У другому розділі “Психологічні чинники соціального утриманства”
обґрунтовано вибір груп досліджуваних та методик дослідження
психологічних чинників соціального утриманства, проаналізовано
результати пілотажного та основного емпіричного дослідження.

Відповідно до виділених в першому розділі психологічних чинників
формування соціального утриманства було підібрано комплекс психологічних
методик, доцільність застосування яких була перевірена в ході пілотажних
досліджень. В результаті для основного емпіричного дослідження були
відібрані: методика дослідження схильності до “вимагаючої” поведінки
(С. Грабовської), опитувальник особистісної зрілості (О. Штепи),
методика “Ціннісні орієнтації” (М. Рокіча) (шкала термінальних
цінностей), методика К. Томаса (адаптований варіант Н. Грішиної),
методика діагностики рівня здатності до емпатії (В. Бойко), модифікована
форма В Фрайбурзького особистісного опитувальника (шкала депресивності
та маскулінності-фемінності), анкета для дослідження життєвих
переконань, сформована на основі соціологічної анкети, використаної під
час репрезентативного дослідження “вимагаючої” поведінки в Польщі та
Україні, що проводилось під керівництвом М. Левицької. Із тексту
загальної анкети були відібрані ті питання, які корелювали із питаннями
методики дослідження схильності до “вимагаючої” поведінки
(С. Грабовської).

Дослідження психологічних чинників соціального утриманства складалось з
трьох частин: основного дослідження (дослідження молоді), дослідження
безробітних та дослідження учасників Помаранчевої революції.

В основному емпіричному дослідженні психологічних чинників схильності
молоді до соціального утриманства взяли участь 294 особи (149 жінок і
145 чоловіків) віком від 16 до 35 років. Групи досліджуваних було
розбито на декілька підгруп залежно від форми навчання
(стаціонарна/заочна, державна/платна, “закритий”/“відкритий” навчальний
заклад тощо): “університет” – студенти, опитані у Львівському
національному університеті імені Івана Франка та Національному
університеті “Львівська політехніка” (“відкриті” навчальні заклади,
форма навчання — стаціонар, державна); “курсанти” – курсанти Військового
інституту імені Петра Сагайдачного (“закритий” навчальний заклад, форма
навчання — стаціонар, державна); “медики” – студенти Львівського
національного медичного університету імені Данила Галицького
(“відкритий” навчальний заклад, форма навчання — стаціонар, платна);
“заочники” – студенти-заочники Львівського національного університету
імені Івана Франка (“відкритий” навчальний заклад, форма навчання —
заочна, платна); “аспіранти” – аспіранти 2-го року навчання Львівського
національного університету імені Івана Франка.

Беручи до уваги той факт, що методика дослідження схильності до
“вимагаючої” поведінки спрямована на дослідження трьох аспектів
соціального утриманства, різне поєдання яких могло б виявити різні типи
соціального утриманства, ми провели кластерний аналіз всіх
досліджуваних. В результаті був здійснений поділ досліджуваних лише на
дві підгрупи – з високим та низьким рівнем схильності до “вимагаючої”
поведінки. Найбільше в кластері респондентів з високим рівнем
соціального утриманства представлені підгрупи “медиків” (71,4%) та
“курсантів” (70,9%), тобто тих респондентів, чия об’єктивна життєва
ситуація характеризується зовнішньою визначеністю: студенти-медики (1
курс), які перебувають на платному навчанні і які ще повністю залежні
від батьків; “курсанти”, що навчаються в закритому навчальному закладі і
підкоряються Статуту військової служби. Найменше в цьому кластері
представлені підгрупи “Майдан” (23,2%), “аспіранти” (33,3%) та
“заочники” (36,8%), тобто особи, які почувають себе найбільш вільними в
своїх діях, прояви активності яких не мають особливих об’єктивних
перешкод. Підгрупа “університет” однаково представлена в обох кластерах
(50%).

Аналіз кореляційних зв’язків всередині кожної підгрупи між рівнем
схильності до соціального утриманства та іншими змінними показав
специфічні психологічні особливості, що супроводжують високий рівень
схильності до соціального утриманства.

За допомогою порівняльного аналізу кластерів визначено загальні
психологічні особливості осіб з високим рівнем схильності до соціального
утриманства:

< >

?

TH

6

:

~

?

?

~

?

uuooo?oooueeeeaaaaY??AE?

???????????????????????

e6e8eOgViooooeeUEeeeeAeee??ee

]„ `„A

&

???????????????ивність життєвих поглядів та особливі критерії
справедливого поділу.

Специфічна система життєвих цінностей — більша важливість матеріально
забезпеченого життя, розваг, порівняно з особами з нижчим рівнем
схильності до соціального утриманства і менша важливість щасливого
сімейного життя, творчості та щастя інших людей.

Низький рівень громадської активності.

Низький рівень розвитку особистісної зрілості, а саме таких її
показників як децентрація, глибинність переживань, життєва філософія,
толерантність, автономність та контактність.

Низький рівень здатності до емпатії — раціонального, емоційного,
інтуїтивного каналів емпатії, установок, що сприяють емпатії,
проникаючої здатності, ідентифікації.

Надання переваги суперницькому способу вирішення конфліктів.

Крім того, було доведено, що вищий рівень схильності до соціального
утриманства є характерним для чоловіків та для осіб, які не мають братів
або сестер, тобто які були єдиними дітьми в сім’ї.

Окремим блоком було дослідження безробітних як групи, яка потенційно
могла би мати високий рівень схильності до соціального утриманства.
Дослідження проводилось на базі Львівського обласного центру зайнятості.
В дослідженні взяли участь 67 осіб (12 чоловіків та 55 жінок) віком від
17 до 53 років.

Було виявлено, що кількість осіб з високим рівнем схильності до
соціального утриманства серед безробітних становить 20,6%. Крім тих
психологічних чинників, які були характерні для молоді, тут була
виявлена ще одна особливість: рівень соціального утриманства знаходиться
в оберненій кореляційній залежності від наявності власних дітей
(r=-0,27, p ? 0,05).

Під час аналізу результатів окремих груп досліджуваних виявилося, що
характеристики осіб з високим рівнем соціального утриманства в різних
групах іноді є такими, що взаємозаперечують одна одну. Проведений
повторний кластерний аналіз кластера з високим рівнем схильності до
соціального утриманства за способами виходу з конфліктної ситуації
дозволив розділити досліджуваних на дві підгрупи, ключовою відмінністю
між якими був рівень суперництва як способу вирішення конфліктної
ситуації (активний і пасивний тип соціального утриманства).

За допомогою порівняльного та кореляційного аналізів було виявлено
статистично достовірні відмінності між кластерами та виокремлено
кореляційні залежності в кожному кластері між рівнем схильності до
“вимагаючої” поведінки та іншими показниками.

На основі отриманих результатів дослідження можна констатувати, що існує
щонайменше два види соціального утриманства. Вони мають схожі життєві
переконання (негативний образ соціального світу, консервативність
поглядів, низька громадська активність), проте для активного типу
соціального утриманства характерне прийняття боротьби, спроба
маніпулювати світом в своїх інтересах, а для пасивного типу характерна
більша установка на зобов’язаність світу по відношенню до нього особисто
і, в зв’язку з цим, пасивне очікування допомоги від світу.

У третьому розділі “Способи психологічної корекції соціального
утриманства” зроблено висновок, що проблема зменшення рівня соціального
утриманства належить до сфери соціальної психології, економіки,
соціальної політики. Крім того, деякі чинники соціального утриманства
взагалі не можна коректувати, оскільки вони належать до історичних
подій, що вже минули.

Психологічна корекція соціального утриманства може здійснюватись на
рівні роботи з громадою, роботи з сім’єю та на рівні окремої особи.

Корекція соціального утриманства на рівні громади повинна проводитись із
залученням соціальних працівників і використанням моделей місцевого
розвитку, соціального планування та соціальної дії, що передбачають
принцип участі для членів територіальної громади, забезпечують відчуття
контролю над соціальною ситуацією і, відповідно, зменшують рівень
соціального утриманства.

На підтвердження цього представлені результати дослідження, проведеного
на Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції, як приклад
своєрідної громади. На нашу думку, Майдан можна назвати громадою за
всіма ознаками: наявність своєї території, об’єднаність однією метою,
спільні дії для вирішення спільної проблеми.

За результатами дослідження, проведеного на Майдані, виявлено, що частка
респондентів – учасників Помаранчевої революції з високим рівнем
схильності до соціального утриманства незначна – 4,4%. Ми пояснили це
відчуттям контролю над ситуацією, що було притаманне учасникам
революції. Серед психологічних особливостей осіб з високим рівнем
схильності до соціального утриманства визначено короткотермінові види
мотивації перебування на Майдані “фальсифікація результатів виборів”,
“неприйняття існуючих реалій” (замість, наприклад, “бажання побудувати
демократичне суспільство”, яке частіше обирали особи з низьким рівнем
схильності до соціального утриманства) та власного бачення перемоги
“перемога В.Ющенка у виборах” (замість “повалення режиму Л.Кучми”).

Завершальним етапом дослідження психологічних чинників соціального
утриманства стала розробка та апробація тренінгу зниження рівня
соціального утриманства. Програма була апробована в процесі викладання
курсу “Соціальна робота з громадами та організаціями” для студентів 3-го
курсу спеціальності “Соціальна робота” кафедри соціології та соціальної
роботи Національного університету “Львівська політехніка”. Заняття
проводились двічі на тиждень впродовж двох місяців. Контрольною були
обрані студенти паралельної групи, що навчаються за спеціальністю
“Соціологія”. Загалом в дослідженні взяли участь 34 студентки (17 осіб —
експериментальна група, 17 — контрольна). Метою проведення тренінгу було
визначення ефективності впливу запронованої нами психокорекційної
програми на динаміку рівня соціального утриманства.

Програма тренінгу складалась з чотирьох основних блоків: робота з
почуттям безпорадності, розвиток здатності до емпатії та толерантності,
вирішення конфліктів, ознайомлення з навичками активізації громади.

Для оцінювання рівня змін під час формуючого експерименту ми
застосовували методику дослідження схильності до “вимагаючої” поведінки
і шкали децентрації та толерантності опитувальника особистісної зрілості
О.Штепи. Порівняльний (за критеріями Мана-Уїтні та Вілкоксона) аналіз
результатів опитування виявив статистично достовірні зміни в
експериментальній групі після проведення формуючого експерименту. Отже,
результати проведеного дослідження засвідчили, що явище соціального
утриманства належить до нестійких психологічних конструктів, тому може
піддаватися психологічній корекції. Зменшити рівень схильності до
соціального утриманства можливо за допомогою розвитку здатності до
емпатії та толерантності, розуміння механізмів виникнення почуття
безпорадності.

ВИСНОВКИ

1. Соціальне утриманство є специфічним ставленням до суспільства та
інших людей, що виявляється в установках особистості (“всі винні мені”)
та її поведінці (“вимагаюча” поведінка). Специфікою соціального
утриманства є його спрямованість на отримання максимальних вигод для
себе, для реалізації власного життєзабезпечення, що досягається шляхом
використання інших людей та суспільства загалом при найменших затратах і
зусиллях зі свого боку.

Психологічною причиною виникнення соціального утриманства є механізм
навченої безпорадності, завдяки якому людина перестає відчувати контроль
за наслідками своїх дій та вимушена звертатися за допомогою до інших або
підкорятися дії обставин.

2. До соціально-психологічних передумов розвитку соціального утриманства
віднесено: політичні, економічні чинники та характер взаємин у сім’ї.

3. До психологічних чинників соціального утриманства належать: система
життєвих переконань та відповідні психологічні характеристики
особистості.

Встановлено, що характерними особливостями системи життєвих переконань
осіб з високим рівнем схильності до соціального утриманства є:
негативізація образу соціального світу, що включає в себе зневажливе
ставлення до законів, переконання в зобов’язаності світу щодо індивіда,
специфічні критерії справедливого поділу (“порівну” або “відповідно до
потреб”).

Особам з високим рівнем схильності до соціального утриманства
притаманні:

особистісні характеристики – маскулінність, депресивність, низький
рівень розвитку здатності до емпатії, низький рівень толерантності;

стиль вирішення міжособистісних конфліктів – суперництво;

домінуючі ціннісні орієнтації – матеріально забезпечене життя, розваги,
байдужість до щастя інших людей.

4. Виокремлено два типи соціального утриманства, що різняться між собою
способом вирішення конфліктної ситуації:

активний – з переважанням суперницької позиції у вирішенні конфліктних
ситуацій;

пасивний – з низьким рівнем суперництва.

Спільними ознаками цих двох типів соціального утриманства є негативне
ставлення до соціального світу та низька громадська активність. Пасивний
тип соціального утриманця характеризується більшим консерватизмом
поглядів та переконаністю в зобов’язаності світу стосовно індивіда,
прагненням до матеріально забезпеченого життя і розваг. Натомість у
представників активного типу переважає зневажливе ставлення до
соціальних норм, прагнення до маніпуляції ними, висока цінність
особистої свободи.

5. Доведено, що для безробітних характерний високий рівень схильності до
соціального утриманства. Психологічні чинники, що сприяють виникненню
соціального утриманства серед безробітних, практично не відрізняються
від чинників соціального утриманства молоді: негативне ставлення до
соціального світу та до соціальних норм, суперництво як спосіб вирішення
конфліктної ситуації.

6. З’ясовано, що рівень схильності до соціального утриманства учасників
Помаранчевої революції був незначним. Виявлено залежність між віком
респондента, статтю та рівнем схильності до соціального утриманства.
Встановлено відмінності в мотивації перебування на Майдані та в
особистому баченні перемоги залежно від рівня схильності до соціального
утриманства.

7. Розроблено та апробовано психологічний тренінг зменшення рівня
соціального утриманства, що передбачає: роботу з почуттям безпорадності,
розвиток здатності до емпатії та толерантності, вирішення конфліктів,
ознайомлення з навичками активізації громади. Цільовими групами для
проведення цього тренінгу можуть бути: соціальні працівники, громадські
діячі. Окремі блоки можуть бути використані при роботі з молоддю та
безробітними.

Подальший розвиток досліджень з проблеми соціального утриманства
вбачається нами в емпіричному вивченні визначених в ході дисертаційного
дослідження соціальних чинників соціального утриманства. Цікавими були б
дослідження економічних факторів формування соціального утриманства:
вплив різних систем оплати праці на формування соціального утриманства у
працівників, взаємозв’язок між різними способами надання матеріальної
допомоги безробітним та їх рівнем схильності до соціального утриманства.
На основі цих досліджень можна було б надати рекомендації щодо
управління організаціями, покращити систему надання матеріальної
допомоги, розробити спеціалізовані психокорекційні програми, спрямовані
на підвищення рівня соціальної активності як працівників окремих
організацій, так і безробітних, що перебувають на обліку в службах
зайнятості.

Необхідними, на нашу думку, є також подальші теоретичні розробки
проблематики соціального утриманства та вдосконалення інструментарію
дослідження, який дозволив би виокремити різновиди соціального
утриманства, що були виявлені під час нашого дослідження.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях автора:

Психологічні чинники соціального утриманства // Проблеми загальної та
педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології
ім.Г.С. Костюка АПН України. – К.: 2003, т.V, ч.5 – 344 с. – С.152–156.

Соціальне утриманство: психологічний погляд // Психологічні студії
Львівського університету. – 2004. – Вип.1. – С.170–179.

Соціальне утриманство і його потенційний вплив на трудову діяльність
молоді // Молодіжна політика: проблеми та перспективи. Збірник
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (26-27 квітня
2004р.) – Дрогобич: Вид-во “Коло”, 2004. – С.69–77.

Соціальне утриманство як життєва стратегія особистості // Вісник
Львівського університету. Серія: філософські науки. – 2004. – Вип. 6. –
С.248–255.

Психологічні особливості соціального утриманства у безробітних //
Актуальні проблеми психології. Том.1.: Соціальна психологія.
Організаційна психологія. Економічна психологія. – 2005. – Част.14. –
С.16–20.

Соціально-психологічні передумови розвитку соціального утриманства. //
Проблеми гуманітарних наук. Наукове видання Дрогобицького державного
педагогічного університету. Психологія. – 2005. – Вип.15. – С.85–94.

Способи психологічної корекції соціального утриманства: аналіз
результатів соціально-психологічного тренінгу // Актуальні проблеми
психології. Том.І: Організаційна психологія. Економічна психологія.
Соціальна психологія.– 2005. – Част.16. – С.116–120.

Теоретико-методологічні проблеми дослідження соціального утриманства //
Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – 2005. –
Вип.10. – Ч.ІІ. – С.167–174.

Феномен Майдану: громадська активність проти соціального утриманства //
Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина
Української держави. – 2005. – Вип.4. – С.137–145.

Методика дослідження схильності до “вимагаючої поведінки” // Практична
психологія та соціальна робота – 2006. – №5 (86). – С.1–5. (У співав. з
Грабовською С.Л.).

Соціальне утриманство: зовнішня обумовленість чи внутрішня
детермінанта?// Психологічні проблеми суспільства епохи трансформації.
Матеріали українсько-польської конференції. – Львів: Видавничий центр
ЛНУ імені Івана Франка, 2003 – С.40.

Психологічні особливості соціального утриманства у молоді // Тези
звітної наукової конференції філософського факультету. – Львів:
Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. – С.181–183.

Психологічні передумови розвитку соціального утриманства // Тези І
науково-практичної конференції для студентів та молодих вчених
“Психологічні проблеми сучасності” – 24-25 квітня 2004 року – Львів:
Видавничий центр філософського факультету, 2004. – С.17–19.

Психологічні особливості соціального утриманства у безробітних // Тези
звітної наукової конференції філософського факультету. – Львів:
Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – С.254–255.

Взаємозв’язок соціального утриманства та психологічного здоров’я
особистості // Психологічне здоров’я: проблеми та перспективи
досліджень. Матеріали наукового семінару / Львів, 8 грудня 2005 р. –
Львів, 2006. — С.28-30.

Способи психологічної корекції соціального утриманства // Тези звітної
наукового конференції філософського факультету. – Львів: Видавничий
центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – С.135–136.

АНОТАЦІЯ

Кліманська М.Б. Психологічні чинники схильності молоді до соціального
утриманства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за
спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної
роботи. – Інститут соціальної та політичної психології АПН України,
Київ, 2007.

У дисертаційному дослідженні конкретизовано дефініцію поняття
соціального утриманства як специфічного ставлення до суспільства та до
інших людей, що виявляється в установках особистості (“всі винні мені”)
та її поведінці (“вимагаюча” поведінка).

Визначено та проаналізовано на теоретичному рівні соціально-психологічні
чинники формування соціального утриманства: психологічні особливості
політичного устрою, економічні чинники та характер взаємин в сім’ї.

Визначено та емпірично підтверджено психологічні чинники соціального
утриманства: низький рівень розвитку особистісної зрілості, низька
здатність до емпатії, суперництво як спосіб вирішення конфліктної
ситуації, домінуючі ціннісні орієнтації – матеріально забезпечене життя,
розваги, байдужість до щастя інших людей.

Запропоновано шляхи корекції соціального утриманства, представлено
результати тренінгу зниження рівня схильності до соціального
утриманства.

Ключові слова: соціальне утриманство, вимагаюча поведінка, навчена
безпорадність.

АННОТАЦИЯ

Климанская М.Б. Психологические факторы склонности молодежи к
социальному иждивенченству. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук
по специальности 19.00.05 – социальная психология, психология социальной
работы. – Институт социальной и политической психологии АПН Украины,
Киев, 2007.

В диссертационном исследовании конкретизировано определение понятия
социального иждивенчества как специфического отношения к обществу и к
другим людям, которое проявляется в установках личности (“все должны
мне”) и в её поведении (“требующее” поведение). Спецификой социального
иждивенчества является его направленность на получение максимальной
выгоды для себя, для реализации собственного жизнеобеспечения, которое
достигается путем использования других людей и общества в целом при
наименьших затратах и усилиях со своей стороны.

Психологической причиной формирования социального иждивенчества признано
механизм приобретенной беспомощности, благодаря которому человек
перестает переживать последствия своих действий и вынужден обращаться за
помощью к другим или покоряться обстоятельствам.

Определены и проанализированы на теоретическом уровне
социально-психологические факторы формирования социального
иждивенчества: психологические особенности политического строя
(авторитарность государства), экономические факторы (особенности системы
оплаты труда, длительный опыт переживания бедности) и характер
взаимоотношений в семье (наличие/отсутствие других детей в семье,
приписывание ребенку фиксированной роли (например, роли “кумир семьи”),
гиперопека и гипоопека по отношению к ребенку).

Определены психологические особенности лиц с високим уровнем склонности
к социальному иждивенчеству.

Система жизненных убеждений лиц с высоким уровнем склонности к
социальному иждивенчеству имеет такие особенности: негативный образ
социального мира (который отображается в таких убеждениях, как “Люди у
власти заботятся только о собственных интересах”, “Есть такие люди,
которым нужно, чтобы наше государство пришло в упадок”),
пренебрежительное отношение к закону (“Если кто-то нарушит закон – он
необязательно должен быть наказан”, “Каждого можна купить – нужно только
знать его цену”), консерватизм взглядов (“Есть только одна истинная
религия”, “Школьные программы должны быть одинаковыми для всех”). Для
лиц с высоким уровнем склонности к социальному иждивенчеству характерен
низкий уровень общественной активности: они если и принимают участие в
общественной деятельности, то лишь на уровне “декларации” своей
общественной активности (подписывание петиции).

К психологическим характеристикам лиц с высоким уровнем склонности к
социальному иждивенчеству относятся: низкий уровень развития личностной
зрелости (прежде всего таких её показателей, как децентрация, глубина
переживаний, толерантность, контактность), решение межличностных
конфликтных ситуаций с помощью такого стиля как соперничество, низкий
уровень развития эмпатических способностей (рационального,
эмоционального, интуитивного каналов эмпатии, эмпатических установок,
идентификации в эмпатии). Такие люди склонны больше ценить материально
обеспеченную жизнь и развлечения как терминальные ценности, чем лица с
низким уровнем склонности к социальному ижливенчеству. Для них
характерно кратковременное планирование свого будущего.

Выделено два типа социального иждивенчества, основным отличием между
которыми является стиль выхода из конфликтной ситуации:

активный – при котором преобладающим стилем выхода из конфликтной
ситуации является соперничество;

пассивный – с низким уровнем соперничества.

Общими характеристиками для этих двух типов социального иждивенчества
является негативное отношение к социальному миру и низкий уровень
общественной активности. Пассивный тип социального иждивенчества
характеризуется большим консерватизмом взглядов и убежденностью в том,
что мир “должен” индивиду, стремлением к материально обеспеченной жизни
и развлечениям. У представителей активного типа доминирует
пренебрежительное отношение к социальным нормам, стремление к
манипулированию ими, высокая значимость личной свободы.

На основании исследования психологических факторов социального
иждивенчества разработан и апробирован психологический тренинг снижения
уровня склонности к социальному иждивенчеству, который включает работу с
чувством беспомощности, развитие навыков эмпатийности и толерантности,
решения конфликтов, ознакомление с навыками активизации общины.

Ключевые слова: социальное иждивенчество, требующее поведение,
приобретенная беспомощность.

ANNOTATION

Klimanska M.B. Psychological Factors of Inclination of Youth to the
Social Dependence. – Manuscript.

Dissertation to gain for the Candidate degree in psychological sciences
by speciality 19.00.05. – social psychology, psychology of social work.
Institute of Social and Political Psychology, Academy of Pedagogical
Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.

The definition of the social dependence was concretized in dissertation
research. It was defined as a special attitude of a personality towards
society and other people, which is realized in regulations (“everyone
owes me”) and in behavior (“demanding” behavior).

It was founded out and analyzed on theoretical level the
socio-psychological factors of social dependence’s forming: the
psychological peculiarities of political system, the economical factors,
the peculiarities of family relations.

The psychological factors of social dependence’s forming were defined
and confirmed on the empirical level. They include: the low level of
personal maturity, the low level of аbility to empathy, rivalry as a
way of conflict resolving, dominating valuable orientations — a
financially secure life, entertainments, indifference attitude towards
the happiness of other people.

Key words: social dependence, demanding behavior, got feebleness.

Підписано до друку 14.03.2007

Папір друк. № 1. Спосіб друку – офсет.

Формат паперу 60х90/16. Ум.друк.аркушів 0,9

Тираж 100 штук

Замовлення № 14/03-А

Друк ПП. Лесюк В. В.

м. Львів, вул. Патона 2/3, к. 35

тел./факс (032) 294 94 24

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

Похожие записи