МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

ЗАЙЦЕВ

Олександр Олександрович

УДК 616.69 – 008.1:616.85 – 036 – 07 – 085.851

Психічна патологія в осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини

(діагностика, клініка, лікування та профілактика)

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і
судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий консультант доктор медичних наук, професор Табачніков
Станіслав Ісакович, Український науково-дослідний інститут соціальної і
судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ соціальної та
екстремальної психіатрії, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Чабан Олег Созонтович, Український
науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології
МОЗ України, сектор соціальних проблем пограничних станів та
соматоформних розладів, завідувач сектору

доктор медичних наук, професор Кришталь Валентин Валентинович,
Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра
сексології і медичної психології, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Сонник Григорій Трохимович, Українська
медична стоматологічна академія МОЗ України, кафедра психіатрії,
наркології і медичної психології, професор кафедри

Провідна установа

Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ
України, м.Сімферополь

Захист відбудеться «22»грудня 2005 р. о 10.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському
науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий «21» листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, с.н.с. Гриневич Є.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Злочинне поводження людини має різноманітну природу,
але на сьогодні не викликає сумнівів той факт, що психічна патологія має
суттєвий влив на кримінальні дії індивіду (Ю.М.Антонян, В.В.Гульдан,
1991; А.Ф.Зелінський, 1999; M.R.Gottfredson, T.Hirschi, 2000). За
останній час науковцями виділені індивідуально-психологічні особливості,
що пов’язані з типами карних проявів у окремих категорій злочинців
(И.А.Кудрявцев, 1999; Д.В.Ривман, 2002), створена загальна теоретична
концепція впливу психічних порушень на злочинність в цілому
(Л.М.Балобанова, 1998). При цьому зазначено, що біологічні, психологічні
та соціальні фактори визначають індивідуально-психологічні якості
злочинця та стають детермінантами його противоправних дій (С.І.
Табачніков та ін., 1998). Також у вітчизняній науковій літературі
піднято дискусійні теоретичні й практичні питання розвитку і
вдосконалення судово-психіатричної експертизи в Україні та з позиції
системного підходу глибоко досліджено стан проблеми неосудності
(В.Б.Первомайський, 2000 – 2004), зроблено сучасну судово-психіатричну
оцінку окремих нозологічних форм психічної патології (В.І.Мельник, 2001;
О.А.Ревенок, 2001 – 2003).

Злочини, що скоєні на сексуальному ґрунті займають окреме місце в
загальній кримінальній структурі. Це, перед усім, обумовлено їх
специфічним характером і тим, що вони є аномальним проявом
сексуальності людини, яка представляє собою складне, взаємообумовлене й
багатомірне явище (Г.С.Васильченко, 1983, 1990; K.Imelinski, 1983,1986;
А.С.Кочарян, 1996; В.В.Кришталь, 1997; W.Masters, V.Johnson, R.Kolodny,
1998). Здавна констатувалася висока складність пізнання кримінальної
статевої поведінки (A. Forel, 1910), але вже понад сто років тому акцент
робився на психічну невпорядкованість сексуальних злочинців (R.
Kraft-Ebing, 1886).

23 квітня 2001 р. у Женеві учасниками 57-ої сесії Комітету ООН по правах
людини була прийнята резолюція проти сексуальних злочинів. Дещо раніш у
жовтні 2000 р. Всесвітня Організація Охорони Здоров’я оголосила
Декларацію щодо запобіганню сексуального насильства (WHO/MNH/MHP/99.4).
Ці кроки цілком зрозумілі, оскільки кримінальна статистика різних країн
підтверджує глибину та серйозність проблеми сексуальної злочинності у
світі. Новий Кримінальний Кодекс (КК) України від 5 квітня 2001 р. також
виділяє сексуальні злочини серед найбільш небезпечних і тяжких, які
направлені проти особи (Розділ ІV “Злочини проти статевої свободи та
статевої недоторканості особи”, ст.ст. 152 – 156). Дані МВС України за
останні роки підтверджують стабільно високий рівень такого роду
злочинності в нашій країні. Цій проблемі присвячено чимала кількість
сучасних наукових досліджень, як вітчизняних (Б.М.Гульман, 1994;
В.В.Кришталь, 1999; Г.Т. Сонник, 2001; А.П.Чуприков, Б.М.Цупрык, 2000,
2002; О.С. Чабан, В.А. Газолишин, 2003), так і закордонних науковців
(Z.Starowicz, 1991; Б.В.Шостакович, 2001; А.А.Ткаченко, Г.Е.Введенский,
Н.В.Дворянчиков, 2001; Ю.М.Антонян, 1999, 2002; Л.О.Пережогин, 2002).
Таким чином, питання злочинного сексуального поводження в цілому досить
глибоко розглянуте. Однак значна частина проведених досліджень не
враховували той факт, що більшість ґвалтівників – молоді люди,
сексуально недосвідчені і невдоволені (R.Scheider, 1998), і, відповідно,
не приймали до уваги вікові особливості психіки сексуальних злочинців,
рівень їхнього психосексуального розвитку, можливу особистісну і
соціальну незрілість тощо. Тільки останнім часом за кордоном були
опубліковані поодинокі наукові праці, в яких наведено наявність суттєвих
особливостей у скоєнні статевих злочинів в залежності від віку
правопорушника (D.L.Burton, 2000; S.Fazel, T.Hope, I.O’Donnell, 2002;
R.E.Morris, M.M.Anderson, G.W.Knox, 2002).

В Україні подібних досліджень не проводилося. Все визначене обумовило
необхідність і актуальність проведення даної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана у відповідності до плану науково-дослідної роботи Українського
науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та
наркології МОЗ України за темою “Дослідити порушення сексуальної
поведінки у молоді та розробити систему її психогігієни,
психопрофілактики та корекції” (№ державної реєстрації 0102U002313).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи – на основі дослідження з позицій
міждисциплінарного підходу клініко-психопатологічних, психологічних та
соціально-психологічних закономірностей формування психічних розладів
непсихотичного регістру у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні
злочини, розробити систему комплексних заходів щодо вчасної діагностики,
лікування, а також профілактики зазначених порушень.

Для реалізації поставленої мети визначені наступні задачі:

Дослідити клініко-психопатологічну структуру та феноменологію психічних
розладів непсихотичного регістру у осіб молодого віку, які скоїли
сексуальні злочини.

Виявити роль негативних мікро- і макросоціальних факторів, а також їх
співвідношення з біологічними, психологічними та
соціально-психологічними чинниками у формуванні психічних розладів у
осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини.

Провести системно-структурний аналіз сексуальної поведінки молодих
сексуальних злочинців.

Встановити особливості мотивації злочинної сексуальної поведінки у
молодому віці.

Визначити провокуючі форми поведінки жертви, як чинника скоєння
сексуального злочину молодою людиною.

Науково обґрунтувати, розробити та впровадити в практику систему
комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики
психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних
правопорушників та оцінити її ефективність.

Об’єкт дослідження – психічні розлади непсихотичного регістру у осіб
молодого віку, що скоїли сексуальні злочини.

Предмет дослідження – закономірності формування,
клініко-психопатологічна структура та феноменологія психічних розладів у
осіб молодого віку, що скоїли сексуальні злочини.

Методи дослідження. Структурованого інтерв’ю, клініко-психопатологічний,
сексологічний, патопсихологічний, соціально-демографічний,
катамнестичний та методи математичної статистики. Комплексне клінічне
дослідження включало структуроване інтерв’ю (анамнестичний аналіз,
преморбідні особливості, спадкоємність), клініко-психопатологічний
(оцінка стану психічного здоров’я та наявність симптомів і порушень у
психічній сфері) і сексологічний методи (визначення статевої
конституції, особливостей соматостатевого та психосексуального розвитку,
сексологічний анамнез та статус, системно-структурний аналіз сексуальної
поведінки). Патопсихологічний метод – низку методик: дослідження
психологічних особливостей особистості – тест Кеттелла (Sixteen
Personality Factor Questionnaire, 1970); визначення типологічної
приналежності характерологічних особливостей, схильності до
алкоголізації, делінквентності, ступеню конформності, виразності реакції
емансипації – патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО)
А.Е. Личко и Н.Я. Иванова (1981); дослідження рівню інтелектуального
розвитку – прогресивні матриці Равена (Raven Progressive Matrices у їх
чорно-білому варіанті, по В.М. Блейхеру, 1986), ступеню агресивності та
ворожості – шкала агресивності Басса-Даркі (BDHI), рівню конфліктності –
методика “Незакінчених речень” (Sentence-Completion Techniques), рівню
ситуативної тривоги, соціально-психологічної адаптації, особливостей
поведінки – восьмикольоровий тест Люшера (Lusher M., 1956);
конкретизація психосексуальної орієнтації, виразність дифузного
еротизму, наявність латентної сексуальної агресії, гендерні пріоритети –
проективний перелік (Z. Starowicz, 1991); ступінь маскуліності на
біогенному рівні – статеворольова шкала Dur- Moll L. Szondy 1960);
характеристика маскулінних та фемінінних рис особисті на рівні
Я-концепції – статеворольова ACL-шкала A.B. Heilbrun (1981); самооцінка
власних сексуальних можливостей, наявності сексуальної стурбованості та
сексуальної депресії – шкала сексуальності W.E. Shell & D.R.Papin
(1989), ризик повторного осудження сексуального злочинця в
довгостроковому плані – шкала Static 99 Hanson & Thomton, (2000),
ефективність лікування – згідно програми оцінки лікування сексуальних
проблем (Sexual Treatment Evaluation Project — STEP). Соціологічне
дослідження включало до себе застосування соціально-демографічного
методу. Одержані результати оброблені за допомогою математичних і
статистичних методів. Кореляційний аналіз проводився з визначенням
критерію Стьюдента (Student’s t-test), параметричний дисперсійний аналіз
дискретних перемінних – точного критерію Фішера (Fisher’s exact test), а
непараметричний (непараметричний дисперсійний аналіз Фрідмана) – ?2
(Chi-square distribution). Показник достовірності був обраний 0,05.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні з позицій
системного міждисциплінарного підходу здійснено комплексне дослідження
психічних розладів непсихотичного регістру у осіб молодого віку, які
скоїли сексуальні злочини. Вперше встановлена клініко-психопатологічна
структура та феноменологія зазначених розладів у даного контингенту.
Вперше простежена динаміка та вікові особливості їх формування. Уперше
доведено наявність прямої кореляції між типами подібної патології та
характером скоєного молодою людиною сексуального злочину.

Вперше визначена роль негативних мікро- і макросоціальних факторів у
розвитку непсихотичних психічних розладів у молодих сексуальних
правопорушників. Розкрита взаємодія, характер впливу і ступінь участі та
встановлено їх співвідношення з біологічними, психологічними та
соціально-психологічними чинниками.

Уперше здійснено системно-структурний аналіз кримінальної сексуальної
поведінки молодих людей. Уперше встановлено, що злочинна сексуальна
поведінка молодих людей визначається порушенням сексуального здоров’я в
усіх його компонентах і має вікові особливості. Вперше доведено провідна
негативна роль психічної складової у формуванні кримінального
сексуального поводження.

Вперше визначено особливості мотивації злочинної сексуальної поведінки у
молодому віці. Вперше доведено їх прямій зв’язок з характером
функціонування в соціумі, віком та ступенем психологічної і соціальної
зрілості індивіда. Уперше виявлені переважаючі мотиваційні типи у
молодих сексуальних злочинців та мотиви скоєння кримінального
сексуального делікту.

Вперше розглянуто провокуючу поведінку жертви, як чинника скоєння
сексуального злочину молодою людиною, а також визначені її форми,
відмінності та вікова залежність. Виявлена провідна психічна патологія у
жертв сексуального насильства.

Уперше науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику
система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та
профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у молодих
сексуальних правопорушників та оцінена її ефективність.

Дана система вперше враховує вікові особливості молодих людей, які
скоїли сексуальні злочини, їх психічний стан та особливості сексуальної
сфери. Уперше запропоновані нові психотерапевтичні підходи щодо корекції
злочинної сексуальної поведінки, а також диференційовані профілактичні
заходи, які базуються на принципах етапності, послідовності та
комплексності. Вперше визначені основні сучасні напрямки первинної,
вторинної та третинної профілактики злочинних сексуальних дій серед
молоді.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість
результатів дисертаційного дослідження полягає у поліпшенні якості
діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного
регістру у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини.

В ході дисертаційної роботи розроблено та впроваджено у клінічну
практику методи комплексного діагностичного дослідження різних форм і
типів непсихотичних психічних розладів у молодих сексуальних
правопорушників. Визначено та проаналізовано клініко-психопатологічну
структуру та феноменологію зазначених розладів, а також виявлена роль
негативних мікро- і макросоціальних факторів у їх формуванні.
Використано у лікувально-діагностичній роботі метод
системно-структурного аналізу сексуальної поведінки та переконливо
доведено необхідність його проведення для удосконалення діагностики
психічних порушень у молодих сексуальних злочинців. Також поширено
лікувально-діагностичний арсенал за рахунок поглибленого аналізу темпів
та особливостей соматостатевого та психосексуального розвитку,
відмінностей мотивації злочинної сексуальної поведінки у молодому віці.
Визначені можливі провокуючі форми поведінки жертви, як чинника скоєння
сексуального злочину молодою людиною.

Науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику система
комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики
психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних
правопорушників, дозволяє значно розширити лікувально-діагностичну базу
сучасної загальнопсихіатричної та сексологічної практики. Науково
обґрунтована та розроблена диференційована система профілактики сприяє
запобіганню зазначених порушень як зокрема, так і зниженню рівня
сексуальної злочинності серед молоді взагалі.

Розроблена в процесі дисертаційного дослідження система комплексних
заходів щодо вчасної діагностики, лікування, а також профілактики
психічних розладів у молодих сексуальних правопорушників впроваджена у
роботу: Київського міського центру соціальних служб для молоді, клініки
психіатрії Головного військового клінічного госпіталю МО України;
відділень стаціонарної судово-психіатричної експертизи Київського
міського центру судово-психіатричних експертиз, амбулаторної
судово-психіатричної експертизи Одеської обласної клінічної лікарні № 1,
а також у навчальний процес кафедр сексології та медичної психології
Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України;
психіатрії факультету післядипломної освіти Одеського державного
медичного університету МОЗ України. Результати дисертаційного
дослідження використано у підготовці науково-методичного керівництва
“Криминальная сексология” (2003) та навчально-методичного посібника
“Сексуальная символика в татуировках лиц, совершивших сексуальные
преступления” (1999).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно заплановано і
здійснено усі наведені в роботі дослідження, особисто визначено
напрямок, основні теоретичні положення, мету та завдання дисертаційної
роботи. Автором виконаний аналітичний огляд джерел наукової інформації
щодо до теми дисертації. Особисто автором проведено комплексне
дослідження усіх респондентів за допомогою структурованого інтерв’ю,
клініко-психопатологічного, сексологічного, патопсихологічного,
соціально-демографічного та катамнестичного методів. Власноруч
сформовано бази даних, здійснено їх статистичну обробку, а також наукову
інтерпретацію одержаних результатів. Здобувач самостійно науково
обґрунтував, розробив та впровадив у практику систему комплексних
заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики психічних
розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників
та оцінив її ефективність.

Особистий внесок здобувача щодо публікацій у фахових виданнях, які
затверджені ВАК України та написані у співавторстві, полягав у
наступному.

У роботі № 2 зі списку праць, наведених наприкінці автореферату,
написаних спільно з А.М. Скрипніковим, № 12 з Є.М. Харченко, № 11, 14,
що опубліковані разом з Ю.В. Онишко і Є.М.Прокоповичем автором
поставлено мету й завдання дослідження, здійснено основний аналіз
медичної інформації, зроблено інтерпретацію отриманих даних,
сформульовані висновки. У статтях № 16, 17, які було виконано у
співавторстві з Р.І. Ісаковим і Ю.В. Онишко, дисертант особисто
запропонував ідею та гіпотезу дослідження, його мету та завдання,
розробив методологічний базис основних дослідницьких напрямів,
підготував висновки. У роботі № 15, що опублікована разом з С.І.
Табачніковим, Ю.В. Онишко, В.В.Домбровською та М.В. Марковою, здобувач
дослідив і проаналізував проблему законодавчого регулювання надання
спеціалізованої допомоги жертвам сексуального насильства в сім’ї. У
статтях № 21, 22, 23, написаних спільно з М.В. Марковою, особистий
внесок дисертанта складався з розробки методів дослідження, отримання
відповідних даних, аналізу результатів і підготовки висновків
дослідження.

При підготовці навчально-методичного посібника № 26 здобувачем особисто
визначено напрямок, мету та завдання дослідження і здійснено більшість
спостережень, а у науково-методичному керівництві одноособово написані
розділи ІV і VІ.

Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження, а
також його основні положення та висновки доповідались і обговорювались
на засіданнях вченої медичної (протоколи № 4 от 12.05.2004 р., № 12 от
24.11.2004 р., № 2 от 27.04.2005 р.) та апробаційної (протокол № 11 от
07.09.2005 р.) рад Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та
наркології, а також на наступних наукових форумах:

міжнародних: Міжнародній науковій конференції “Судебная и социальная
психиатрия 90-х годов” (Дніпропетровськ, 1994), Міжнародній науковій
конференції “Діагностика та лiкування психiчних захворювань в Українi”
(Львiв, 1995), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні
проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології” (Київ, 2001),
ІІ-ому Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів
України “Психоневрологія XXI сторіччя” (Харків, 2002) Міжнародній
науково-практичній конференції “Біопсихосоціальна модель, як нова
парадигма розвитку психіатрії в Україні” (Сімеїз, 2002), ІІІ-й
Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-психологічні
проблеми розробки та прийняття рішень” (Київ, 2004), науково-практичній
конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми впровадження засад
доказової медицини в психіатричну, наркологічну, судово-психіатричну та
психотерапевтичну практику” (Ялта, 2004), Міжнародній науково-практичній
конференції “Проблемы судебной медицины” (Мінськ, 2004), І – ому
Російському Національному конгресі з питань соціальної психіатрії
(Москва, 2004), ХІІІ-ому Конгресі Європейської Асоціації психіатрів
(AEP) (Мюнхен, Німеччина, 2005), XVII-ому Всесвітньому конгресі з
сексології (Монреаль, Канада);

вітчизняних: науково-практичній конференції “На грани нормы и патологии”
(Стрелечье, 1994), “Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини
на сучасному рiвнi” (Полтава, 1996), “Проблемы сексологии и андрологии”
(Київ, 2002), “Сучасні проблеми психіатрії” (Київ, 2003), Ювілейній
науково-практичній конференції присвяченій 80-рiччю з дня народження
проф. Г.Л. Воронкова (Київ, 2003), VI-й Українській науково-практичній
конференції “Шевалевские чтения” (Одеса, 2004), Пленумі і конференції
науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів
України “Якість життя хворих на психоневрологічні розлади та їх родин
(медична і соціальна реабілітація та реінтеграція в суспільство)”
(Донецьк-Харків, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 37 наукових робіт, у тому
числі 25 статей у фахових виданнях, які затвердженні ВАК України (з них
15 одноособових), 10 – в матеріалах наукових конгресів та конференцій, а
також 2 науково-методичних посібника.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу,
аналітичного огляду літератури, матеріалу та методів дослідження, 7
розділів власних досліджень, узагальнення результатів дослідження,
висновків, списку використаних джерел. Її викладено на 358 сторінках
машинописного тексту (272 сторінки – основний текст роботи). Список
використаних джерел містить 269. праці, з яких 112 україномовних та
російськомовних авторів, 157 зарубіжних авторів. Дисертація
проілюстрована 37 таблицями та 4 малюнками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

За умови інформованої згоди нами було обстежено 488 молодих людей
чоловічої статі віком від 14 до 21 року. З них 368 особи вчинили
сексуальні злочини на території Полтавської області протягом 1994-2000
рр. та були притягнуті до кримінальної відповідальності згідно статей
117 (зґвалтування), 118 (насильницьке задоволення статевої пристрасті
неприродним способом) і 121 (розбещення неповнолітніх) КК України
(відповідно ст.ст. 152, 153 та 156 нового КК України). Згідно меті та
завданням дослідження вони були розподілені нами на дві групи – основну
та контрольну. До основної групи (N=218, 59,24 %) увійшли молоді люди,
які скоїли сексуальні злочини і в яких було діагностовано психічні
розлади непсихотичного регістру. Контрольну групу склали психічно
здорові молоді сексуальні правопорушники (N=150, 40,76 %). До групи
порівняння увійшли 120 чоловік, що також були притягнуті до кримінальної
відповідальності за скоєння насильницьких щодо особи злочинів, але
несексуального характеру, тобто таких що, супроводжувались агресивними
діями або погрозою їх застосування (вбивство або спроба вбивства,
хуліганство, нанесення різного роду тілесних ушкоджень тощо).
Дослідження виконували на базі відділу амбулаторної судово-психіатричної
експертизи Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. А.Ф.
Мальцева (АСПЕ) та судово-слідчого ізолятору (СІЗО) УМВС України в
Полтавській області. Здійснене катамнестичне дослідження: 126 осіб з
основної групи, які вже зазнали кримінальної кари згідно рішення суду,
повторно обстежено через 3-5 років в умовах установ по виконанню
покарань. Для оцінки ефективності запропонованої нами системи
лікувальних заходів засуджені були розподілені на дві терапевтичні групи
– основну та контрольну. Основну, де проводилися лікувальні заходи,
склали 64 (50,79 %) молодих сексуальних злочинців, контрольну, де вони
не проводилися, – 62 (50,21 %).

Для дослідження динаміки розвитку психічних розладів, усіх обстежених
розділили на три групи, відповідно до вікової класифікації E.В.Charlock
(1968). В основній групі першу (І, молодшу) склали особи 14-15 років
(період ранньої адолесценції) – 49 (13,32 %); другу (ІІ, середню) –
16-18 років (період адолесценції) – 83 (22,55 %); третю (ІІІ, старшу) –
19-21 років (період пізньої адолесценції) – 86 (23,37 %). Відповідно в
контрольній – I (N=23, 6,25 %); ІІ (N=31, 8,42 %); ІІІ (N=38, 10,33 %),
а в групі порівняння – І (N=22, 18,33 %); ІІ (N=52, 43,34 %); ІІІ (N=46,
38,33%). Середній вік досліджених у основній групі становив 17,8?2,7 %,
контрольній – 17,6?2,5 %, а у групі порівняння – 17,4?2,9 %.

Аналіз мікросоціального середовища обстеженого контингенту дозволив
встановити, що молодий сексуальний злочинець найчастіше був єдиною
дитиною в родині – 61,41 %. В інших випадках, коли у сім’ї були інші
діти, то мала місце значна вікова різниця між братами та сестрами (більш
7 – 8 років). Переважали полярні умови виховання: 46,79 % випадків
гіпопротекційний, а гіперпротекційний у 42,47 % осіб та навіть
мімозоподібний типи. У 48,9 % мав місце внутрішньосімейний конфлікт,
взаємовідносини у родині були недоброзичливими, а 39,64 % досліджених
становилися постійними свідками сімейного насильства. Подібна картина
спостерігалася й у контрольній групі. Переважна більшість обстежених у
групі порівняння виховувалася за умов гіпопротекції (71,21 %).

Дослідження соціального статусу родин показують наявність у основній та
контрольній групах 34,54 % забезпечених сімей, а заможних родин – 7,3 %.
Відповідно у групі порівняння – 14,25 % та 1,6 %. Успадковане обтяження
у вигляді кримінальних дій близьких родичів в основній та контрольній
групі виявлено у 12,32 % і 9,67 % випадків відповідно, а в групі
порівняння –32,43%.

Розподіл досліджених за рівнем освіти та трудовою діяльністю є
наступним: 28,72 % учні середніх загальносвітових шкіл (звичайні школи,
гімназії, ліцеї, тощо) та 13,41 % професійно-технічних училищ, 11,23 % з
них на момент скоєння злочину були студентами різноманітних коледжів –
11,23 %, а 6,34 % вищих навчальних закладів. Працювали лише 15,64 %
осіб. Слід зазначити, що в абсолютної більшості молодих сексуальних
правопорушників навчання і робота не займали пріоритетних місць у шкалі
життєвих пріоритетів. Реалізація себе як особистості здійснювалася ними
в умовах неформальних молодіжних угруповань (67,76 %), до котрих майже
усі досліджені мали будь-яке відношення. 25,41 % обстежених ніде не
вчилися і не працювали. Паразитичний спосіб життя, спочатку можливий за
рахунок батьків, у наступному забезпечувався іншими джерелами існування
– мілким напівкримінальним бізнесом, шахрайством, дрібним рекетом,
крадіжками, навіть торгівлею наркотичними речовинами або участю у
злочинних угрупованнях. Для цього контингенту характерні рання
алкоголізація, наркотизація, специфічна вибірковість контактів, причому
коло спілкування у більшості складали особи з антисоціальним
поводженням.

Клініко-психопатологічне дослідження встановило, що у 59,24 % молодих
сексуальних злочинців мала місце психічна патологія. Коморбідність
психічних та поведінкових розладів у різних сполученнях в основній групі
досягала 24,56% (F=5,99; df=4; p<0,01). Психічну патологія переважно діагностовано у межах наступних критеріїв МКХ - 10: в І (молодшій) та дещо у ІІ (середній) віковій групах – поведінкові та емоційні розлади, що зазвичай починаються у дитячому і підлітковому віці, у вигляді несоціалізованого (F91.1) – 13,41 %, або соціалізованого розладу поведінки (F91.2) – 24,53 %. У ІІІ (старшій) групі діагностовано розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих, емоційно нестійкий розлад особистості імпульсивного (F60.30) – 7,68 % та межового типу (F60.31) – 9,34 %, дисоціальний (F60.2) – 14,85 %, демонстративний (F60.4) – 12,68 % та змішаний розлад особистості (F61.0) – 17,51 %. При патопсихологічному дослідженні в І та ІІ групах обстежених були визначені провідні особистісні радикали (нестійкий, епілептоїдний, істероїдний, гіпертимний, тощо) та типологічні особливості особистості, які повністю співпадали з даними отриманими у ІІІ групі, де розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих мали повну клінічну окресленість. У 14,27 % обстежених діагностовано органічні психічні розлади, серед яких відмічено органічно афективний (розлади настрою) (F06.3) – 27,28 %, органічно емоційно-нестійкий (астенічний) (F06.6) – 46,74 %, та розлади особистості і поведінки внаслідок ураження та дисфункції головного мозку, які проявлялися у вигляді органічного розладу особистості (F07.0) – 25,98 %. У 16,74 % досліджених мала місце легка, а у 3,28 % помірно виражена розумова відсталість. Рання алкоголізація виявлена – у 63,51 % основної та 74,87 % у контрольних груп, наркотизація – 41,23 % та 46,12 %. У 29,56 % випадків діагностовано психічні та поведінкові розлади внаслідок вживанням алкоголю (F10.25 або F10.26). Зловживання наркотичними речовинами: діагноз психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживанням каннабіоїдів (F12.25), психостімуляторів (F12.25) або летючих розчинників (F18.25) встановлено відповідно 11,45 %, 7,26 %, 9,16 %. На момент дослідження у молодих сексуальних правопорушників визначені транзиторні психічні порушення у вигляді гострої реакції на стрес (F43.0) – в основній 27,32 % та 19,45 % контрольних групах. Це пояснювалося стресовою ситуацією, в якій опинився молодий сексуальний злочинець – притягнення до кримінальної відповідальності, узяття під варту, ізоляція, слідчі дії, тиск з боку близьких або родичів жертви, тощо. Але якщо в контрольній групі спостерігали регрес та усунення патологічної симптоматики без медичного втручання та формування адаптаційних порушень, то в основній групі у 36,79 % випадках відмічали розвиток реакції адаптації та негативну динаміку через 4 – 6 місяців у вигляді посттравматичного стресового розладу (F43.1). Прояви аутоагресивної поведінки серед цього контингенту ідентифікували за класифікацією Г.Я. Пилягіної (2004) у суіцідальній (21,45 %), парасуіцідальній (12,13 %) та псевдосуіцідальній формах (66,46 %). Психічні розлади непсихотичного регістру у групі порівняння виявлено у 79 осіб (65,83 %). Серед них також найчастіше діагностували поведінкові та емоційні розлади, що зазвичай починаються у дитячому і підлітковому віці (F91.1 – 11,06 %, F91.2 – 21,48 %, p<0,05) та розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих (F60.30 – 7,24 %, F60.31 – 9,56 %, F60.2 – 16,78 %, F60.4 – 15,57 %, F61.0 – 18,31%,). Але в порівнянні з основною та контрольною групами у більшій кількості випадків (p<0,05) встановлено психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживання алкоголю (F10.25 або F10.26 – 35,41 %) та наркотичних речовин (F11 - F19 39,72 %). Причому арсенал наркотичних речовин, що вживалися молодими правопорушниками був значно ширшим – вживання опіоїдів (F11.25) –10,83 %, каннабіоїдів (F12.25) – 29,13 %, седативних або снодійних засобів (F13.25) – 9,64 %, психостімуляторів (F12.25) – 19,46 %, галюциногенів (F16.25) – 12,42 %, летючих розчинників (F18.25), сполучене вживання наркотиків та використання інших психоактивних речовин (F18.25) – 32,31 %. Психічні та поведінкові розлади, спричинені вживанням психоактивних речовин в цій групі виявлено навіть молодшій віковій групі у 19,43 %. Гостра реакція на стрес (F43.0) визначалася у 25,36 % злочинців, а серед клініко-патогенетичних типів зовнішніх форм ауто агресивної поведінки також переважали демонстративно-шантажні суїцідальні дії (61,24 %) (p<0,05). Аналіз кримінальних дій молодих сексуальних правопорушників показав, що психічні розлади непсихотичного регістру мають прямий зв’язок з характером сексуального злочину та визначали його особливості (F=5,99; df=4,140; p<0,01) . Обстежені основної групи на відміну від контрольної частіше становилися організаторами та ідейними натхненниками делікту, відповідно 48,52 % та 11,43 % (?2=12,71; df=4; p<0,02). Вчинені ними злочини були більш тяжкими за карною кваліфікацією, значно агресивніші за характером, мали садистичний підтекст (29,64 %), супроводжувалися нанесенням тілесних ушкоджень (32,74 %) і жорстоким катуванням жертви (17,42 %) (р<0,01). У 63,32 % випадків насильницькі статеві акти мали багаторазову та збочену форму (?2=14,56; df=4; p<0,05). В свою чергу, кримінальна сексуальна поведінка осіб з органічними психічними розладами (56,37 %) проявилася у вигляді сталкерного переслідування (stalker behavior) (?2=11,67; df=4; p<0,05). Молодики з розумовою відсталістю скоїли понад двох третин серед злочинів щодо розбещення неповнолітніх (68,31 %) (?2=; df=4; p<0,05). Але у наступному під час сексологічного дослідження у жодного з них не визначено істинної педофілії, тобто дії цих злочинців (хоч в деяких випадках вони мали серійний характер) розглядалися як псевдопедофілічні. У значної більшості обстежених молодих сексуальних злочинців, як у основній (82,43%), так і у контрольних групах (79,23 %) мали місце порушення темпів чи девіації соматостатевого та психосексуального розвитку у вигляді його асинхроній – сполучених 54,45% та 27,23 % і складних – 46,35% та 24,38 %. У 58,51 % та 57,33 % встановлена гіпермаскулінна і у 28,14 % та 25,67 % патологічна гіпермаскулінна поведінка, набагато рідше – трансформація статеворольової поведінки (7,12 % та 5,34 %) (p<0,05). Практично однаковою в обох групах була виразність реакції емансипації (59,11 % та 56,73 %), дифузного еротизму (39,11% та 36,73 %) та латентна сексуальна агресія (29,56 % та 31,75 %). Але самооцінка власних сексуальних можливостей у сексуальних злочинців основної групи значно відрізнялась від контрольної. В основній групі вона чітко зафіксована як завищена (46,24 %) або явно занижена (31,43 %), а в контрольній групі у 68,34 % коливалася у межах норми (p<0,05). Показники сексуальної стурбованості та сексуальної депресії також мали між групові особливості (p<0,05). Якщо високими в основній групі вони мали місце відповідно у 56,78 % та 28,26 % досліджених, то у контрольній групі підвищена сексуальна стурбованість спостерігалася у 39,67 % випадків, а сексуальну депресію в цій групі не діагностовано взагалі. Сексологічне дослідження в групі порівняння встановило: порушення темпів чи девіації соматостатевого та психосексуального розвитку виявлено у 17,36 % досліджених, а гіпермаскулінна та патологічна гіпермаскулінна поведінка відповідно у 38,42 % та у 21,74 %. Трансформації статеворольової поведінки не спостерігалося зовсім. Також, не зважаючи на значно вищі рівні делінквентності (64,87 % проти 38,24 % та 32,26 % відповідно), агресивності та ворожості (69,74 % проти 36,45 % та 28,64 % відповідно), конфліктності (74,48 % проти 43,52 % та 34,12 % відповідно), це стосувалося латентної сексуальної агресії, сексуальної стурбованості та сексуальної депресії. Інші сексологічні показники коливалися у межах норми. Виходячи з того, що саме порушення сексуального здоров’я визначає злочинне сексуальне поводження, проведено системно-структурний аналіз сексуальної поведінки молодих людей, які скоїли статеві злочини. При цьому керувалися визначенням і чотирьохфакторною системною концепцією сексуального здоров’я, запропонованою В.В. Кришталем (1999), згідно якої воно забезпечується взаємодією біологічних, психологічних, соціально-психологічних та соціальних факторів. Наочно це дослідження представлено у таблиці 1, де репрезентанти зазначених груп розподілялися за станом кожного з компонентів і складових сексуального здоров’я. Дані оброблено за допомогою дисперсійного аналізу про відгук числової природи, що формується перемінними, які забезпечують стан сексуального здоров’я та впливають на сексуальну поведінку молодих людей трьох вікових груп. За отриманими результатами розрахункове значення критерію Фишера було нижче табличного, що свідчить про відсутність значимих розходжень між віковими групами. Таким чином, поза залежністю від групового розподілу обрані компоненти та складові сексуального здоров’я вносять рівну та незалежну одну від іншої частку до структури порушень сексуальної поведінки досліджених. Як видно з таблиці 1, соціальний компонент сексуального здоров’я був максимально вражений у найстаршій з усіх вікових груп обстежених (81,53 %, N=128) (p<0,05). Порушення цього компоненту в молодшій віковій групі відбувалося переважно за рахунок інформаційно-оцінювальної складової, а в старшій – за рахунок соціокультурної складової. Тобто, молодші сексуальні злочинці у 81,94 % випадках не вірно оцінювали кримінальну ситуацію, що складається, частіше та не розглядали свої дії, як неправомірні. Найстарші за віком серед обстежених злочинців вчиняли злочини цілком свідомо. Для них характерна асоціальна та антисоціальна поведінка, соціопатичні риси, повна зневага соціальним зобов’язанням, черстве, байдуже відношення до почуттів інших людей. Типовим для них був низький фрустраційний поріг щодо подальших агресивних проявів. Таблиця 1 Порушення компонентів і складових сексуального здоров’я молодих сексуальних злочинців Компоненти та складові сексуального здоров’я Вік обстежених, роки 14-15 N=72 16-18 N=139 19-21 N=157 Аналіз N % N % N % SD F Р Соціальний (складові) - інформаційно- оцінювальна 59 81,94 73 52,52 32 20,38 20,84 2,623077 0,276008 - соціокультурна 25 34,72 71 51,08 96 61,15 36,01 1,777092 0,360089 Психологічний 39 54,17 112 80,58 107 68,15 40,78 2,108882 0,321659 Соціально-психологічний 49 68,06 127 91,37 137 87,26 48,18 2,165481 0,315908 Біологічний (складові) - нейрогуморальна 57 79,17 87 62,59 83 52,87 75,67 4,645246 0,17714 - психічна 65 90,28 124 89,21 152 96,82 113,67 2,559428 0,280944 - генітальна 21 29,17 15 10,79 14 8,92 16,67 4,402255 0,185108 ?2 13,4285 F критичне 5,143249 Критичне значення ?2 14,06713 df 2 Примітки: SD – стандартна похибка; F - критерій Фішера; F критичне – критичне значення розподілу Фішера; df – число ступенів свободи у дисперсійному аналізі; Р –ймовірність помилки першого роду, рівень статистичної значимості; ?2- розрахункове значення критеріального розподілу хі-квадрат. Психологічні і соціально-психологічні компоненти найбільше уражені в середній віковій групі (80,58 %, N=112 і 91,37 % N=127, відповідно), 54,17 % (N=39) і 68,06 % (N=49) – у молодшій, і 68,15 % (N=107) і 87,26 % (N=137) – у старшій. Цей факт пояснюється тим, що саме в цьому віці досягає свого піку психологічна криза періоду пубертатного розвитку. Більша частина (56,72 %) сексуальних злочинців цієї вікової категорії емоційно неврівноважені, в них спостерігалася яскраво виражена схильність до імпульсивних дій, нестійкість настрою, яка виражалася в непередбачених та нічим не обумовлених його змінах. Вони не замислювалися про можливі наслідки своїх вчинків. Емоційні спалахи та нездатність контролювати поведінкові вибухи встановлено у 21,34 % та 18,72 %. Порушення біологічного компоненту сексуального здоров’я визначалося, насамперед, ураженням в усіх обстежених психічної складової практично на однаково високому рівні – 90,28 % (N=65), 89,21 % (N=124) і 96,82 % (N=152) (p<0,05). Ураження нейрогуморальної складової найочевидніше виявилося в молодшій віковій групі (79,17%, N=57), що було зумовлено порушенням темпів соматостатевого й психосексуального розвитку. Генітальна складова даного компоненту була менш порушена в усіх вікових групах, а найменше – в середній (10,79%, N=15) і старшій (8,92% , N=14) вікових групах (p<0,05). B P ph OJPJQJ O ph OJPJQJ $ O ??????????лочинів проведено за допомогою типологічної схеми мотивації сексуальної поведінки, що розроблена Б.Л.Гульманом (1994). У молодшій і середній вікових групах обстежених переважав легковажний-безвідповідальний тип сексуальної мотивації (ТСМ), відповідно 29,2 % (N=21) і 42,5 % (N=59). Такий ТСМ є характерним для інфантильних особистостей з інтелектуальним зниженням і негативною соціальною аутоідентичністю. Демонстративні (з метою затвердитися в очах однолітків) мотиви здійснення насильницького статевого акта визначено у 32,47% . В молодшій віковій групі ведучими встановлено мотив наслідування (40,34%, N=29) і пізнавальний мотив (29,13 %, N=21). З віком у юних сексуальних злочинців ведучим мотивом постає сексуальне самоствердження (38,17 %, N=53). Це пояснює той факт, що саме представники цього віку досить часто були учасниками групових сексуальних злочинів, під впливом більш старших за віком злочинців (p<0,05). Також легковажний-безвідповідальний тип мотивації злочинного сексуального поводження переважав і серед усіх обстежених (33,26%, N=122). У старшій віковій групі помітно переважав агресивно-егоїстичний тип (43,9 %, N=69). Для них головним спонукальним мотивом скоєння сексуального злочину стало бажання принизити, підкорити жертву (61,29 %). Встановлено що, в основі ТСМ таких осіб лежить самоактуалізація в негативних, асоціальних формах прояву. Її формування відбувалося на тлі вираженої схильності до обвинувачення усіх навколо себе чи до висування пояснень, що оправдовують власне кримінальне поводження, а в наступному до нездатності відчувати почуття провини. Пасивно-підкорювальний тип мотивації виявлено у 14,2 % молодих сексуальних злочинців (N=52). Але, якщо в молодшій віковій групі вона зустрічалася у 26,43 %, то в старшій групі у 7,65 %. Це пояснюється тим, що ведучу роль у злочинній сексуальній поведінці грала підліткова реакція групування з однолітками, що дуже яскраво виражена в пубертатному періоді і помітно знижується до юності (А.Є. Личко, 1985). Особи з таким ТСМ брали участь тільки в групових злочинах. Провідними мотивами насильницького статевого акту у них було наслідування поведінки інших членів групи, тобто таким чином проявлялася їх групова залежність (34,79 %). У частини обстежених (7,93 %, N=29) відзначали гомеостабілізуючий тип сексуальної мотивації, при якому сексуальне бажання поєднується з тяжким відчуттям, що порушує стан нервової урівноваженості, почуттям дискомфорту, мотивом статевого акту при цьому є відновлення гомеостазу, тобто зняття сексуальної напруги. Більшість у середній (9,44 %, N=13), а також і практично усі в старшій вікових групах (1,92 %, N=3) сексуальні злочини з таким ТСМ були зроблені військовослужбовцями термінової служби (віковий проміжок 18-20 років). Це пояснюється сексуальною депривацією в умовах однорідного чоловічого колективу. Такий тип сексуальної мотивації у молодшій віковій групі визначається як неможливість нормального, соціально-прийнятого вирішення проблем юнацької гіперсексуальності. Особи з геніальним ТСМ, які скоїли сексуальні злочини, (8,43 %, N=8,4) були інтелектуально зниженими особистостями, для яких поява ерекції була сигналом до пошуку можливості зробити статевий акт, мотивом якого було одержання оргазму. Девіантофільний тип мотивації (8,92 %, N=33), що характеризується порушенням психосексуальної орієнтації, виявлено тільки у формі псевдопедофільних дій. Мотивом статевого акту при цьому встановлено зняття сексуальної напруги або задоволення девіантного потягу. Для молодих сексуальних злочинців, що зробили кримінальні дії педофільного характеру, вибір об’єкта визначався не парафілійною суттю, а беззахисністю жертви, її нездатністю вчинити опір (p<0,05). Аналіз макросоціальних факторів, які сприяють скоєнню молодими людьми сексуальних злочинів, показав, що важливим негативним фактором є пропаганда сексуального насильства у засобах масової інформації (ЗМІ), особливо на телебаченні. В І віковій групі зацікавленість до сексуальної тематики досягала максимуму – 89,74 % в основній та 81,34 % контрольній групах, але інтерес до сцен агресії переважно носив нецілеспрямований характер. У юнацькому ж віці (ІІІ вікова група) на тлі помітної тенденції падіння інтересу до відповідного телепродукції в основній масі обстежених у молодих сексуальних злочинців (відповідно 27,54 та 19,75 %) відбувалася кристалізація глядацьких смаків щодо сцен сексуального насильства, при чому досить чітко виділявся психологічний портрет молодого чоловіка з вираженою зацікавленістю до спостерігання сексуальної агресії. Їм потрібні більш сильні подразники, які би викликали підвищені емоції, і саме це вони знаходили у спостереженні сексуального насильства на телеекрані. Згідно отриманим даних, юнаки, які виявляють підвищений інтерес до сцен сексуального насильства на телеекрані, мають комунікативні проблеми, багату уяву, запобігають регламентованій діяльності, заглиблюються у себе і є схильними до самоти. Особистісними рисами таких осіб постають: схильність до пошуку недоліків в інших, дратівливість, цинізм, підозрілість, скептичне реагування на події навколо себе. У них виявлена амбівалентність поведінки у вигляді співіснуючих прагнення до домінування та залежності від чужої думки, нерішучості, непевності у собі, а також внутрішньої амбіціозності та жорсткості з комунікативними утрудненнями. Наявність таких співвідношень особистісних рис свідчить про замісну роль телебачення. Співпереживання кумирам, які завжди перемагають, допомагає відновлювати страждаючу при зіткненні з реальністю самооцінку. Цілеспрямований інтерес до подібної тематики визначається у них потягом до образу “чоловіка-переможця”, а спостереження за приниженням жінки настає компенсацією за сексуальні невдачі. Нами встановлено, що побачені на телеекрані молодою людиною сцени сексуальної агресії активізують специфічні спогади у пам’яті та супроводжуються відповідними думками, ідеями, фантазіями, що в свою чергу сприяє актуалізації конкретних емоцій і специфічних тенденцій поведінки. Ці процеси є більш-менш автоматизованими, не піддаються когнітивному й емоційному контролю та можуть призвести до виникнення праймінг-ефекту. Також значне місце серед негативних макросоціальних чинників посідала участь у неформальних молодіжних угрупованнях з асоціальною та антисоціальною спрямованістю (56,87%), де іноді сексуальне насильство мало ритуальний характер (17,86%). В меншій кількості негативні наслідки завдавали: ігнорування суспільством порушення морально-етичних норм молодою людиною (Z60.8) – 43,51 %, труднощі у засвоєнні культурних правил (Z60.3) – 36,87 %, соціальне відторгнення (Z60.4) – 23,28 %. В процесі роботи проведений аналіз поведінки жертв сексуального насильства (N=74), що передувала злочину. Його результати показали, що жертвами підліткового сексуального насильства найчастіше (61,35 %) стають ровесниці злочинців. Їхня поведінка безпосередньо перед актом насильства мала нейтральний або більш провокуючий пасивної форми характер (несвідомо-провокуюча поведінка). Дії повнолітніх потерпілих (27,92 %), у свою чергу, переважно були активно-провокуючими (свідомо-провокуюча поведінка). Проте “чистих” форм як активно-, так і пасивно-провокуючої поведінки не відмічено в жодному випадку – поєднання свідомих і несвідомих провокуючих вчинків у більшій або меншій мірі спостерігалося в усіх розглянутих сексуальних деліктах. Значну кількість злочинів обстежені нами молодики скоїли в ситуаціях “швидкоплинних знайомств” (54,43 %), тобто у даному випадку відбувалося типове dating violence (“насильство при залицянні, під час побачення”). Практично всі жертви розглянутих нами випадків сексуального насильства перенесли гостру реакцію на стрес (F43.0) – 14,18 % або хворіли на посттравматичний стресовий розлад (F43.1) – 73,53 %. Таким чином, підсумовуючи вищезазначене у молодих сексуальних правопорушників психічна патологія діагностується здебільш у вигляді психічних розладів непсихотичного регістру: в молодшій та середній вікових групах переважають поведінкові та емоційні розлади, які починаються у дитячому і ранньому підлітковому віці (F91 – F92), а в старшій – розлади зрілої особистості та поведінки дорослих (F60 – F61) (р<0,01). Провідними негативними мікро- та макросоціальними факторами є полярні умови виховання (гіпопротекція, гіперпротекція, мімозоподібний тип), внутрішньосімейний конфлікт, сімейне насильство, захопленість інформацією, яка містить сексуальне насильство, ігнорування суспільством порушення морально-етичних норм молодою людиною, труднощі у засвоєнні культурних правил, соціальне відторгнення, участь у неформальних молодіжних угрупованнях. В сексуальній сфері – порушення усіх компонентів (психологічного, соціально-психологічного та соціального), та складових (соціокультурної та інформаційно-оцінювальної) сексуального здоров’я, розлади соматостатевого та психосексуального розвитку та характерні типи сексуальної мотивації. Окрему роль відіграє провокуюча поведінка жертви сексуального злочину. На основі всебічного дослідження проблеми формування психічної патології у молодих людей, які скоїли сексуальні злочини, створено та впроваджено в практику комплексні заходи щодо лікування психічних розладів у молодих сексуальних правопорушників, а також проведена оцінка їх ефективності. Вони передбачають клінічне (медикаментозна терапія) і неклінічне (психотерапевтична корекція) втручання, а також повинні бути синхронізованими за часом та починатися відразу після притягнення молодого правопорушника до кримінальної відповідальності. Зміст і фармакотерапевтична тактика клінічного втручання визначається наявною психічною патологією, обов’язково враховується ступінь її вираженості, а також вік, індивідуальні особливості, загальний стан здоров’я молодої людини. З арсеналу медикаментозних засобів слід застосовувати коректори поведінки, похідні дибензодіазепіну та бензодіазепіну, антидепресанти, ноотропи, тощо. Специфічної медикаментозної терапії потребує лікування психічних та поведінкових розладів, спричинених вживанням психоактивних речовин. Застосування гормональної терапії (лікування антиандрогенами) є недоцільним в силу вікових особливостей злочинців. За результатами власних досліджень у якості провідного методу психотерапевтичної корекції злочинного сексуального поводження у молодих людей слід використовувати когнітивно-поведінкову психотерапію. Основне завдання цього методу лікування - допомогти пацієнту взяти на себе відповідальність за свою поведінку, яка веде до правопорушення, і виробити навички когнітивного і поведінкового контролю, що дозволить йому уникнути чи обійти ситуації високого ризику, що можуть привести до повторного здійснення злочину. Виконання цієї мети потребує вирішення наступних п’яти завдань: 1) змусити пацієнта зрозуміти необхідність лікування і зацікавити надалі в його проведенні; 2) навчити сумніватися у правоті власних вчинків очевидності та усунути упередження щодо жертви; 3) змусити усвідомлювати своє сексуальне збудження; 4) зміцнити його здатність відчувати іншу людину; 5) змусити віддавати собі звіт у власній девіантній сексуальності та зміцнити у загальному плані його соціальну компетентність. Проведення психотерапевтичних заходів повинно включати в себе сексуально-мотиваційний тренінг. Головне завдання тренінгу – сформувати у молодої людини негативне ставлення до своєї кримінальної сексуальної поведінки, виробити новий нормальний тип сексуальної мотивації, сформувати адекватні мотиви статевого акту. Тренінг повинен проводитися в три етапи: інформаційний, реконструктивний та підтримуючий. При наявності в пацієнта мінімальної приникливості, розумової відсталості або когнітивних обмежень треба застосовувати прямий психотерапевтичний вплив з елементами раціональної психотерапії та обов’язковим акцентом на сексуально-мотиваційній сфері, тобто індивідуальну психотерапію в імперативно-сугестивній та директивній формах с фіксацією уваги на негативних наслідках кримінальної сексуальної поведінки. В умовах пенітенціарної системи нами застосовано даний комплексний метод лікування психічних розладів непсихотичного регістру у молодих людей, які скоїли сексуальні злочини. Засуджені були розподілені на дві терапевтичні групи – основну, де проводилися лікувальні заходи, (N=64; 50,79 %) та контрольну, де вони не проводилися (N=62; 50,21 %). У основній групі на відміну від контрольної загальна клінічна картина значно поліпшилася: знизилась кількість гострих і затяжних емоційних реакцій (відповідно – 24,57 % та 59,72 %), частота декомпенсацій (12,45 % та 39,67 %), випадків немотивованої агресії (9,64 % та 42,54 %). В основній групі покращились показники сексуальної стурбованості та сексуальної депресії – відповідно до 14,53 % та 8,74 %), а також не зафіксовано жодного випадку аутоагресивної поведінки та переводу до штрафного ізолятора (проти 9,68 % та 16,32 % у контрольній групі). Головна оцінка ефективності лікувальних дій отримана на основі дослідження рівня можливого рецидивізму сексуального злочину (шкала Static 99 Hanson & Thomton): у основній групі переважав низький (54,32 %) та середньо-низький (31,14 %), а у контрольній - середньо-високий (42,35 %) і високий рівень (31,14 %) (p<0,05). Також за результатами опитування працівників установ по виконанню покарань в основній групі у 73,54 % засуджених покращився загальний рівень дисципліни. В результаті дисертаційного дослідження науково обґрунтовані та розроблені наступні напрями профілактики: медична, педагогічна та організаційно-правоохоронна. Основною є медична профілактика, яка складається з первинної, вторинної та третинної профілактики. Метою первинної профілактики є необхідність попередження або ранньої діагностики (критерії якої наведені вище) виникнення психічних порушень, усунення дії чинників ризику, що призводять до порушення соматостатевого та психосексуального розвитку, підвищення рівня соціальної, психологічної і сексуально-поведінкової адаптації, а також обізнаності в питаннях психогігієни статевого життя. Мета вторинної профілактики — попередження загострень і декомпенсації наявної психічної патології, а також порушень, що зумовили розлад сексуальної поведінки, що призвела до скоєння сексуального злочину. Вона включає в себе використання лікувальних і корегуючих засобів, які направлені на досягнення найбільш повної ремісії та запобіганню рецидиву хвороби. У соціальному плані остаточним завданням вторинної профілактики при виконанні всіх психопрофілактичних дій є виключення можливості рецидиву. Також важливим питанням, яке повинна вирішувати вторинна профілактика є попередження повторного скоєння сексуального злочину. Мета третинної профілактики — реабілітація і реадаптація гармонійної статевої поведінки і попередження соціальних наслідків її порушення. Її завданням є ресоціалізація молодої людини, яка вже скоїла сексуальний злочин. Проведення всіх профілактичних заходів повинне дотримуватися принципів системності, етапності і послідовності, комплексності та диференційованості. Системність полягає в безперервності дій з урахуванням соціального, психологічного, соціально-психологічного і біологічного компонентів сексуальної поведінки. Етапність і послідовність визначається у певному порядку проведення профілактичних мір спочатку статеве виховання, потім сексуальна освіта. На всіх етапах важливе значення має виховання культури спілкування – від спілкування в дитячому колективі до взаємостосунків у дорослому соціумі. Комплексність – це правильне поєднання методів, форм і змісту заходів, що проводяться, які включають дію сім’ї, школи, суспільних інститутів. Диференційований характер враховує вік, інтелектуальний рівень, індивідуальні особливості особистості, тощо. Профілактичні дії базуються на знанні причин і механізмів формування психічних розладів непсихотичного регістру та розвитку кримінальної сексуальної поведінки. Вони складаються з трьох компонентів: перший – запобігання формуванню психічних розладів і порушень розвитку сексуальності; другий – формування гармонійної особистості і попередження розладів міжособистісних відносин; третій – нормалізація функціонування комунікативної та сексуальної сфери. Кожний компонент складається з двох фаз: першим є надання інформації, другої – вироблення практичних навиків по здійсненню задач, що становлять зміст компоненту. Проведення даних профілактичних заходів передбачає обов’язкове послідовне виконання шести етапів. Першому етапу профілактики психічної патології та порушень сексуальної поведінки повинне передувати активна профілактична пропаганда про здоровий спосіб життя та сексуальна освіта. Акцент у них повинен робитися на психогігієні шлюбу, гендерному порозумінні. Також в процесі цієї роботи обов’язково треба використовувати інформацію про негативну дію визначених у даному дослідженні мікро- і макросоціальних факторів, а також їхнього співвідношення з біологічними, психологічними та соціально-психологічними чинниками. Перший етап профілактики полягає в попередженні виникнення психічних розладів непсихотичного регістру та розладу соматосексуального розвитку дитини, в контролі за формуванням статевих органів і вторинних статевих ознак, у запобіганні і своєчасному лікуванні соматичних і дитячих інфекційних захворювань, зміцненні загального фізичного стану дитини. В тих випадках, коли є чинники ризику розвитку яких-небудь захворювань, слід проводити індивідуальні профілактичні заходи, забезпечувати ранню діагностику і своєчасне лікування виниклого захворювання, диспансеризацію дитини. Другий етап — попередження порушень психосексуального розвитку, що досягається гармонійним загальним статевим вихованням, а потім сексуальною освітою. Необхідно диференціювати статеве виховання і сексуальну освіту. Мета статевого виховання — формування правильних психологічних установок по відношенню до протилежної статі, мета сексуальної освіти — правильна інформація про психогігієну статевого життя. Правильне статеве виховання і освіта, своєчасне ознайомлення молодих людей з основами гігієни статевого життя і соціально-психологічними аспектами сексуальних партнерських відносин сприяють охороні сексуального здоров'я. Третій етап — запобігання посиленню дисгармонійних радикалів особистості, які перешкоджають адекватній сексуальній комунікації. Кризові ситуації і сексуальна дисгармонія виникають у осіб з патологією характеру, психічними розладами, з неадекватним стереотипом реагування на фруструючу ситуацію. Змістом третього етапу є нівеляція дисгармонійних рис шляхом вироблення адекватного стереотипу реагування на психотравмуючі і стресові ситуації, а також підвищення адаптаційних можливостей особи в цілому. Четвертий етап — виховання культури спілкування і усунення міжособистісних конфліктів. Завданням цього етапу є профілактика деструктивних конфліктів за допомогою застосування психологічних тренінгів. Метою є вироблення правильних форм і способів врегулювання конфліктів, а також навиків їх використовування. П’ятий етап — попередження загострень і декомпенсацій психічної патології та ліквідація патогенних чинників, які сприяють виникненню розладів сексуальної поведінки. Соціально-психологічні аспекти формування сексуальної дисгармонії є дисоціацією ціннісних орієнтацій та визначаються відсутністю виробленої ієрархії цінностей. Шостий етап — попередження соціальних наслідків дезадаптації, які мають місце внаслідок психічних порушень, і зводиться до запобіганню виникненню злочинної сексуальної поведінки. Ефективного результату в питанні профілактики сексуальної злочинності у молодих людей можна досягти тільки узгодженою роботою різних суспільних структур та інститутів. ВИСНОВКИ 1. У дисертаційному дослідженні з позицій мультідисциплінарного та системного підходів наведено нове вирішення актуальної проблеми сучасної соціальної психіатрії – діагностики, лікування та профілактики психічної патології в осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини. Встановлені клініко-психопатологічні, психологічні та соціально-психологічні закономірності формування психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників. Науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики зазначених порушень. 2. Клініко-психопатологічним дослідженням визначено структуру та феноменологію психічних розладів непсихотичного регістру. Серед молодих сексуальних правопорушників психічні розлади діагностовано у 59,24 %. В період ранньої та середньої адолесценції переважають поведінкові та емоційні розлади, які починаються у дитячому і ранньому підлітковому віці (F91 – F92) (р<0,01). Дебют непсихотичних психічних розладів несоціалізованого типу виявлено у 13,31 %, соціалізованого – у 24,53 % молоді. З віком розлади зрілої особистості та поведінки дорослих (F60 – F61) формуються у 53,78 % правопорушників. Психічні розлади непсихотичного регістру достовірно впливають (р<0,01) на характер сексуального злочину та визначають його особливості: нанесення тілесних ушкоджень (32,74 %), садистичні дії (29,64 %), катування (17,42 %). 3. Переважна більшість молодих сексуальних злочинців мають порушення темпу чи девіації соматостатевого й психосексуального розвитку (82,43 %), які призводить до сполучених і складних асинхроній статевого розвитку. Характерні: гіпермаскулінна – 58,51 %, патологічна гіпермаскулінна поведінка – 28,14 %, а також частково (7,12 %) трансформація статеворольової поведінки. Молоді сексуальні правопорушники, у яких виявлено психічні розлади непсихотичного регістру, на відміну від психічно здорових однолітків, які скоїли подібні злочини, мають вищі (р<0,01) показники рівня сексуальної стурбованості й сексуальної депресії (відповідно 56,78 % та 28,26 %), їх самооцінка власних сексуальних можливостей також порушена. 4. Негативними мікросоціальними чинниками формування розладів непсихотичного регістру є: полярні умови виховання: гіпопротекція – 46,76 %, гіперпротекція та мімозоподібний тип – 42,31 %, а також наявність внутрішньосімейного конфлікту – 48,9 %, сімейного насильства – 39,64 %. Серед макросоціальних чинників виявлені: вплив інформації, яка містить сексуальне насильство (54,32 %), ігнорування суспільством порушення морально-етичних норм молодою людиною (43,51 % ), труднощі у засвоєнні культурних правил (36,87 %), соціальне відторгнення (23,28 %), участь у неформальних молодіжних угрупованнях з асоціальною та антисоціальною спрямованістю (56,87 %). 5. Системно-структурний аналіз виявив, що злочинна сексуальна поведінка визначається порушенням усіх компонентів та складових сексуального здоров’я. Соціальний компонент найбільш уражений у найстаршій віковій групі (61,15 %) за рахунок соціокультурної, а у молодшій групі (81,94%) – інформаційно-оцінювальної складових (p<0,05). Психологічні і соціально-психологічні компоненти найбільш уражені в середній віковій групі (80,58 % та 91,37 % відповідно). Порушення біологічного компоненту відбувається в усіх вікових групах за рахунок психічної складової. 6. Мотивація злочинної сексуальної поведінки обумовлюється: провідним особистісним радикалом (епілептоїдним, істероїдним, нестійким, гіпертимним), характером функціонування в соціумі, віком, ступенем психологічної і соціальної зрілості (р<0,01). Серед осіб молодшого віку переважає легковажно-безвідповідальний тип мотивації злочинної сексуальної поведінки, де головними мотивами є: пізнавальний, наслідування, розважальний або прагнення отримати оргазм (р<0,01). У старшій віковій групі здебільш спостерігається агресивно-егоїстичний тип, де спонукальним мотивом скоєння злочину є бажання принизити та підкорити жертву, в меншому ступені присутнє сексуальне самоутвердження, як засіб вирішення конфлікту (внутріособистісного або міжособистісного) (р<0,01). 7. Соціально-психологічним дослідженням визначені провокуючі форми поведінки жертви. Пасивно-провокуюча поведінка, яка складає відчуття невиправданої сексуальної доступності, притаманна неповнолітнім жертвам (27,92%). Активно-провокуюча форма, що передбачає створення ефекту надмірної сексапільності, неадекватного кокетства, флірту із виключенням безпосереднього статевого акту, переважає у повнолітніх потерпілих (56,15 %). Проте, абсолютно “чистих” форм як активно- , так і пасивно-провокуючої поведінки не відмічено. Більшість сексуальних злочинів у молодіжному середовищі (54,43 %) скоюється по типу dating violence (“швидкоплинних знайомств”). 8. Науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників. Вона включає три етапи – діагностичний (за допомогою розробленого методичного забезпечення), лікувально-адаптаційний (психотерапевтична корекція – когнітивно-поведінкова психотерапія, сексуально-мотиваційний тренінг), реабілітаційний (ресоціалізійний тренінг). Діагностика та лікування зазначених розладів базуються на принципах комплексності, синхронності за часом та послідовності. Лікувально-діагностичнй процес необхідно починати відразу після притягнення молодого сексуального злочинця до кримінальної відповідальності. Оцінка ефективності лікування проводилася в умовах пенітенціарної системи за результатами аналізу рівню ризику можливого рецидивізму сексуального злочину. Низькій рівень ризику встановлено у 54,32 %, середньо-низький у 31,14 % досліджених. Не зафіксовано жодного випадку гетероагресівної та аутоагресивної поведінки, а також посилення умов ув’язнення. 9. Диференційовані профілактичні заходи щодо психічної патології у молодих людей, які скоїли сексуальні злочини, базуються на загальноприйнятих вимогах до первинної, вторинної та третинної профілактики. Первинна профілактика передбачає запобігання формуванню непсихотичних психічних розладів, усунення дії чинників ризику, що призводять до порушень соматостатевого та психосексуального розвитку, підвищення рівня соціальної, психологічної і сексуально-поведінкової адаптації. Вторинна профілактика містить попередження загострень, декомпенсації та рецидивів психічної патології і сексуальних розладів, які обумовлюють кримінальну сексуальну поведінку. Третинна профілактика передбачає реадаптацію молодої людини з непсихотичними психічними розладами в суспільстві, реабілітацію гармонійної статевої поведінки, а також забезпечує ресоціалізацію осіб, які скоїли сексуальне правопорушення. СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Зайцев А.А. Результаты изучения наследственности подростков, совершивших уголовные преступления// Архiв психiатрiї.– 1995. – № 9.– С. 100 – 101. Зайцев А.А., Скpипников А.H. Типы самоповреждений у подростков, совершивших уголовные преступления// Архiв психiатрiї.– 1995. – № 9.– С. 99 – 100. Зайцев А.А. Влияние семьи в формировании подростковой сексуальной преступности// Український вiсник психоневрології.– 1997.– Т. 5.– Вип. 2(13).– С. 180 – 181. Зайцев А.А. Особенности соматополового и психосексуального развития подростков, совершивших сексуальные преступления// Архiв психiатрiї.– 1997.– № 3–4 (14–15).– С. 35 –37. Зайцев А.А. Медико–психологический аспект юридической квалификации сексуальных преступлений с педофильными действиями// Український вісник психоневрології.– 1998.– Т. 6.– Вип. 3 (18).– С.35. Зайцев А.А. Изучение с помощью методики Равена интеллектуального развития подростков, совершивших сексуальные преступления// Таврический журнал психиатрии.– 1999.– Т.3.– № 4 (11).– C. 72 – 73. Зайцев А.А. Исследование мотивационных тенденций у преступников–педофилов с помощью имрессионных методик// Архiв психіатрії.– 2000.– № 1 – 2 (20–21).– C.74 – 76. Зайцев А.А. Личностные аномалии и подростковая сексуальная преступность// Журнал психиатрии и медицинской психологии.– 2000.– № 1(7).– С. 31 – 34. Зайцев А.А. Особенности проведения судебно-психиатрической экспертизы несовершеннолетних, совершивших сексуальные преступления// Архiв психiатрiї– 2001.– № 4 (27).– C. 66 – 68. Зайцев О.О. Психологічно-соціальне дослідження підлітків, які вчинили сексуальні злочини// Журнал психиатрии и медицинской психологии – 2001.– № 1(8).– С. 56 – 60. Зайцев О.О., Онишко Ю.В., Прокопович Є.М. Вивчення жертв підліткового сексуального насильства// Український вісник психоневрології.– 2001.– Т. 9– Вип. 4 (29).– C.57– 59. Е.Н. Харченко, Зайцев А.А. Психофармакологическая коррекция поведенческих и эмоциональных расстройств у подростков с нарушением полового развития// Международный медицинский журнал.– 2001.–Т.7.– №4.– С.84 – 86. Зайцев А.А. Мотивация преступного сексуального поведения молодежи// Архiв психіатрії.– 2002.– № 1(28).– C. 19 – 22. Зайцев А.А., Онышко Ю.В., Прокопович Е.М. Психические и поведенческие расстройства у несовершеннолетних, подвергшихся изнасилованию// Таврический журнал психиатрии – 2002.– V.6.– № 1 (18).– C. 52 – 54. Табачніков С.І., Онишко Ю.В., Домбровська В.В, Маркова М.В., Зайцев А.А. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” в аспекті соціальної та судової психіатрії// Український вiсник психоневрології.– 2002.– Т. 10.– Вип. 1(30).– С. 151 – 154. Зайцев А.А., Ісаков Р.І. Феномен популярності телепрограм агресивного змісту у підлітковому середовищі// Український медичний альманах.– 2002.– Т.5.– №1.– С. 64 – 67. Зайцев А.А., Онышко Ю.В., Исаков Р.И. Мониторинг сцен насилия в программах ведущих телеканалов Украины// Архiв психіатрії.– 2002.– № 2(29).– С. 31– 36. Зайцев О.О. Сучасна структура сексуальних злочинів у новому кримінальному законодавстві України// Архів психіатрії. – 2002.– № 3(30).– С. 58 – 62. Зайцев О.О. Системно–структурний аналіз сексуальної поведінки молодих сексуальних злочинців// Архів психіатрії. – 2003.– Т. 9.– № 3(34).– С. 115 – 117. Зайцев О.О. Особливості відношення до сексуального насильства на телеекрані в молодому віці// Архів психіатрії. – 2003.– Т. 9.– № 4(34).– С. 153 – 156. Маркова М.В., Зайцев О.О. Система комплексної діагностики і терапії розладу статевого дозрівання// Архів психіатрії. – 2004.– Т.10.– № 3(38).– С. 173 – 176. Маркова М.В., Зайцев О.О. Основні проблеми статевого виховання та сексуальної освіти для молоді в Україні// Архів психіатрії.– 2004.– Т.10.– № 4(39).– C. 111 – 114. Маркова М.В., Зайцев О.О. Методологічні та методичні основи системи патопсихологічної діагностики егодістонної сексуальної орієнтації// Журнал психиатрии и медицинской психологии – 2004.– № 3(13).– С.14 – 20. Зайцев О.О. Загальні принципи профілактики сексуальної злочинності у молодих людей// Архів психіатрії. – 2005.– Т.10.– № 1(40). – С.112 –116. Зайцев О.О. Комплексна система лікування психічних та поведінкових розладів у молодих сексуальних правопорушників// Архів психіатрії. – 2005.– Т.10.– № 2 (41).– С.157 – 160. Зайцев А.А., Скpипников А.H., Сонник Е.Г. Сексуальная символика в татуировках лиц, совершивших сексуальные преступления.– Полтава: Вид-во УМСА, 1999.– 45 c. Бабюк И.А., Табачников С.И., Седнев В.В., Зайцев А.А., Селезнева Г.А. Криминальная сексология.– Донецк–Киев: ПРОФИ–Донетчина, 2004.– 224 с. Зайцев А.А., Скpипников А.H., Хоменко И.А. Профилактика повторных общественноопасных действий с учетом патопсихологических механизмов их совершения// Актуальнi питання стоматологiї дитячого вiку i ортодонтiї/ Матер. доп. респ. наук. конф.– Полтава, 1993.– Ч.2.– С. 87 – 88. Зайцев А.А., Скpипников А.H. Зависимость характера совершенных подростками сексуальных преступлений от диагностированных у них типов психопатий// На грани нормы и патологии/ Матер. науч.-практ. конф.– г.Стрелечье, 1994.– С. 48. Зайцев А.А., Скpипников А.H. Результаты исследования психического состояния подростков, которые совершили сексуальные преступления// На грани нормы и патологии/ Матер. науч.-практ. конф.– г.Стрелечье, 1994.– С. 49 – 50. Зайцев А.А., Скpипников А.H. Психологiчна реабiлiтацiя пiдлiткiв, якi вчинили сексуальнi злочини, в умовах пенiтенцiарної системи// Судебная и социальная психиатрия 90-х годов/ Матер. междунар. конф.– Киев– Харьков– Днепропетровск, 1994.– Т.2.– С. 64. Зайцев А.А. Роль неформальных молодежных групп в формировании подростковой преступности// Діагностика та лiкування психiчних захворювань в Українi/ Матер. мiжнар. конф. (Львiв, жовтень 1995).– Київ: Акмiс, 1995.– С. 174 – 175. Зайцев А.А., Скpипников А.H. Результаты психолого–социологического обследования подростков, совершивших сексуальные преступления// Актуальнi питання теоретичної та клiнiчної медицини на сучасному рiвнi/ Матер. доп. наук. конф.– Полтава, 1996.– С.141 –142. Зайцев О.О. Про необхідність призначення комплексної судової сексолого–психіатричної експертизи молодим сексуальним злочинцям// Сучасні проблеми психіатрії/ Збірник наук. праць до ювілейної наук.– прак. конф. присвяченої 80-рiччю з дня народ. проф. Г.Л. Воронкова.– Київ, 2003.– С. 8. Зайцев А.А. Сексуальная агрессия на телеэкране и сексуальная преступность среди молодежи в Украине// Психическое здоровье и безопасность в обществе/ Науч. матер. Первого национального конгресса по социальной психиатрии. (Москва, 2–3 декабря 2004г.)– М.: ГЕОС, 2004.– С. 52 – 53. Zaytsev A. Mental and behavioral disorders at the teenagers, undergone to rape// 13–th Congress of the Association of European Psychiatrists (AEP) (April 2 – 6, 2005, Munich, Germany). Zaytsev A. Age Dynamics of Attitude towards Sexual Violence in TV Programs in Young Persons// XVII–th World Congress of Sexology (July 10 – 15, 2005, Montreal, Canada). АНОТАЦІЯ Зайцев О.О. Психічна патологія в осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини (діагностика, клініка, лікування та профілактика). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. – Київ, 2005. З позицій міждисциплінарного підходу вивчено клініко-психопатологічні, психологічні та соціально-психологічні закономірності формування психічних розладів непсихотичного регістру у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини (досліджено 368 осіб) та розроблено систему комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики зазначених порушень. Виявлено роль негативних мікро- і макросоціальних факторів, а також їх співвідношення з біологічними, психологічними та соціально-психологічними чинниками у формуванні психічних розладів у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини. Проведено системно-структурний аналіз сексуальної поведінки молодих сексуальних злочинців та встановлені особливості мотивації злочинної сексуальної поведінки у молодому віці. Також визначені провокуючі форми поведінки жертви, як чинника скоєння сексуального злочину молодою людиною. Науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників. Ключові слова: молоді люди, сексуальні злочини, психічна патологія, системно-структурний аналіз, мотивація злочинної сексуальної поведінки. АННОТАЦИЯ Зайцев А.А. Психическая патология у лиц молодого возраста, совершивших сексуальные преступления (диагностика, клиника, лечение и профилактика). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. – Украинский научно-исследовательский институт социальной, судебной психиатрии и наркологии МЗ Украины. – Киев, 2005. В диссертационном исследовании с позиции мультидисциплинарного и системного подходов приведено новое решение актуальной проблемы современной социальной психиатрии – диагностики, лечения и профилактики психической патологии у лиц молодого возраста, совершивших сексуальные преступления (368 обследованных). Установлены клинико-психопатологические, психологические и социально-психологические закономерности формирования психических расстройств непсихотического регистра у молодых сексуальных правонарушителей. Клинико-психопатологическим исследованием определенно структуру и феноменологию психических расстройств непсихотического регистра. Среди молодых сексуальных правонарушителей психические расстройства диагностированы в 59,24 %. Данная патология достоверно влияет (р<0,01) на характер сексуального преступления, определяя его особенности: нанесение телесных повреждений, садистические действия, истязания. Подавляющее большинство молодых сексуальных преступников имеют нарушение темпа или девиации соматополового и психосексуального развития. Обнаружена роль негативных микросоциальных (гипопротекция, гиперпротекция, мимозоподобный тип воспитания, внутрисемейный конфликт, семейное насилие) и макросоциальных факторов (влияние информации, которая содержит сексуальное насилие, игнорирование обществом нарушения морально-этических норм молодым человеком, трудности в усвоении культурных правил, социальное отторжение, участие в неформальных молодежных группировках с асоциальной и антисоциальной направленностью), а также их соотношения с биологическими, психологическими и социально-психологическими факторами в формировании психических расстройств у данного контингента. Проведен системно-структурный анализ сексуального поведения молодых сексуальных преступников и установлены особенности мотивации преступного сексуального поведения в молодом возрасте. Также определены провоцирующие формы поведения жертвы, как фактора совершения сексуального преступления молодым человеком. Создана и внедрена в практику комплексная система диагностики и лечения психических расстройств у молодых сексуальных правонарушителей и дана оценка ее эффективности. Разработана и научно обоснована дифференцированная система профилактики психических расстройств у молодых людей, которые совершили сексуальные преступления. Ключевые слова: молодые люди, сексуальные преступления, психическая патология, системно-структурный анализ, мотивация преступного сексуального поведения. SAMMARY O. Zaytsev Mental Disorders among young people who have committed sexual crimes (diagnostics, clinics, treatment and prevention). – Manuscript. Thesis for doctor of medicine degree (habilitation of MD) in specialty14.01.16 – psychiatry. – Ukrainian Research Institute of Social and Forensic Psychiatry and Substance Abuse.– Kiev, 2005. The system of complex measures for timely diagnostics, treatment and prevention of from the position of interdisciplinary approach to the clinical psychopathologic, psychological and socio-psychological regularities was developed for the formation of psychological disorders of the non-psychotic register among young people who have committed sexual crimes, (tested on 368 people). The role of negative micro- and macro-social factors was determined, also their correlation with biological, psychological and socio-psychological means in the process of formation of youth psychotic disorders among the people who have committed sexual crimes. The systematic structural analysis of young sexual criminals' behavior was made and the peculiarities of the youth sexual behavior motivation were determined. There were also determined the provocative forms of the victim behavior as a motive for the youth sexual crime. The complex diagnostics and treatment system of young sexual criminals was developed and introduced and their effectiveness was estimated too. The differentiation system of youth sexual criminals' psychotic disorders prevention was developed and given a scientific ground. Key words: youth, sexual crimes, psychotic pathology, systematic structural analysis, and motivation of sexual criminal behavior. PAGE \* Arabic 31

Похожие записи