НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ БІОЛОГІЇ ПІВДЕННИХ МОРІВ

ім. О. О. КОВАЛЕВСЬКОГО

ПРУСОВА

Ірина Юріївна

УДК 595.34 (267.37)

Просторово-часовий розподіл каланоїдних копепод родини eucalanidae у
аравійському морі

03.00.17 – гідробіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Севастополь — 2007

Дисертація є рукописом

Роботу виконано в Інституті біології південних морів (ІнБПМ)

ім. О. О. Ковалевського НАН України, м. Севастополь

Науковий керівник: доктор біологічних наук, професор

Ковальов Олександр Васильович

Інститут біології південних морів

ім. О. О. Ковалевського НАН України

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор

Самишев Ернест Зайнуллінович

завідуючий відділом функціонування морських

екосистем

Інститут біології південних морів

ім. О. О. Ковалевського НАН України

кандидат біологічних наук

Самчишина Лариса Володимирівна

молодший науковий співробітник

Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України

Захист дисертації відбудеться 07.11. 2007 р. о 14_ год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 50.214.01 при Інституті біології південних
морів НАН України за адресою: 99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, 2

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту біології
південних морів НАН України за адресою: 99011, м. Севастополь, пр.
Нахімова, 2

Автореферат розіслано 06.10. 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради Д 50.214.01.

доктор біологічних наук

професор А. В.
Гаєвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення біологічної структури океану, тобто
закономірностей глобального розподілу його флори і фауни, базується на
вивченні масових таксонів і груп організмів. Веслоногі ракоподібні
родини Eucalanidae – неодмінний компонент океанічного зоопланктону. Ці
рачки-фільтратори, що є одними з найбільш великорозмірних копепод,
нерідко домінують в зоопланктоні за біомасою, що обумовлює їхню високу
значущість в продукційних процесах океанічних планктонних угруповань і
зумовлює необхідність вивчення їхньої екології. Проте екологічні
характеристики еукаланід все ще досліджено слабко, особливо в тропічних
областях океанів, у тому числі і в Аравійському морі.

Аравійське море – один з самих незвичайних регіонів Світового океану У
цьому тропічному басейні під впливом мусонної системи атмосферної
циркуляції формується яскраво виражена сезонна мінливість гідрологічних
характеристик поверхневих вод, що обумовлює сезонні коливання
чисельності і біомаси планктону. Наявність підповерхневого шару мінімуму
кисню визначає особливості вертикального розподілу пелагічних
організмів. Слідством могутнього літнього апвелінга, що збагачує фотичну
зону біогенами, є висока біологічна продуктивність: північно-західна
частина Аравійського моря вважається одним з найбільш високопродуктивних
регіонів Світового океану. Всім цим пояснюється нескороминущий науковий
і практичний інтерес до вивчення структури і функціонування екосистеми
пелагиали Аравійського моря.

Важливість вивчення просторово-часового розподілу видів родини
Eucalanidae в Аравійському морі визначається необхідністю розширення і
поглиблення знань по екології цього високозначущого таксона океанічного
зоопланктону. Дослідження особливостей формування структури таксоцену
еукаланід Аравійського моря важливо для вивчення структури і
функціонування угруповання зоопланктону у даному регіоні тропічної зони
Світового океану.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
підготовлена у відділі планктону ИнБПМ НАН України в рамках
фундаментальних досліджень держбюджетних тем НАН України
«Структурово-функціональні основи біорізноманітності морських
угруповань» (№ державної реєстрації 0199U001388, 1999 – 2002 рр.),
«Дослідження чинників підтримки стійкості морських екосистем» (№
державної реєстрації 0103U001048, 2002 – 2007 рр.), міжнародного проекту
«The U.S. JGOFS Arabian Sea Process Study» (U.S. NSF OCE 9310577, U.S.
NSF OCE 9310599 і U.S. Office of Naval Research NOOO149510042). Авторка
брала участь у вказаних темах і проекті як виконавиця.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – вивчити характер
просторово-часового розподілу копепод родини Eucalanidae (Calanoida) в
Аравійському морі. Для досягнення поставленої мети необхідно було
вирішити такі задачі:

– визначити видовий склад таксоцену еукаланід Аравійського моря;

– вивчити горизонтальний розподіл видів еукаланід в епіпелагіалі
Аравійського моря;

– дослідити сезонну динаміку чисельності і біомаси еукаланід в
епіпелагіалі моря;

– вивчити батиметричний розподіл видів еукаланід в Аравійському морі;

– дослідити динаміку вікової структури популяцій еукаланід в
Аравійському морі у просторовому та часовому аспектах.

Об’єкт дослідження – копеподи родини Eucalanidae (Calanoida)
Аравійського моря.

Предмет дослідження – структурна організація таксоцену еукаланід в
Аравійському морі.

Методи дослідження. Використовували загальноприйняті методи якісного та
кількісного відбору гідробіологічних проб, фіксації і мікроскопічної
обробки матеріалу, аналізу і математичної обробки первинних даних.

Наукова новизна виконаних досліджень. Вперше охарактеризовано видову
структуру таксоцену еукаланід в Аравійському морі. Вперше у вітчизняній
практиці для уточнення таксономічного статусу аналізованих видів копепод
застосовано метод ідентифікації за схемою зовнішніх пір, що дозволило
виявити і описати новий для науки від Pareucalanus smithae Prusova,
2007. Вперше одержано відомості про батиметричний розподіл еукаланід в
Аравійському морі. Встановлено, що Subeucalanus mucronatus, S pileatus,
S. subcrassus і S. subtenuis населяють епіпелагіаль з переважним
проживанням в межах верхньої 150-метрової товщі. Eucalanus elongatus, P.
attenuatus s. l., S. crassus і P. smithae, утворюючи щільніші скупчення
в епіпелагіалі, поширені і в мезопелагіалі. Проаналізовано зв’язок
вертикального розподілу еукаланід і кількості розчиненого кисню і вперше
дано оцінку діапазону толерантності видів роду Subeucalanus по
відношенню до цього чинника середовища. Встановлено, що S. pileatus, S.
subcrassus і S. subtenuis зосереджені, в основному, у водах з нормальним
або дещо зниженим вмістом кисню, а S. mucronatus утворює максимальні
концентрації в шарі оксикліну. Вперше виявлено факт просторового
відокремлення популяцій двох близькоспоріднених видів S. subtenuis і S.
mucronatus. Виявлено відсутність виражених добових міграцій еукаланід в
Аравійському морі. Вперше досліджено вікову структуру популяцій
еукаланід в Аравійському морі і проаналізовано характер її
просторово-часових змін.

Наукове і практичне значення отриманих результатів. Отримані результати
сприяють розширенню знань по екології одного з важливих компонентів
океанічного зоопланктону – каланоїдних копепод родини Eucalanidae.
Сформований масив даних по структурній організації таксоцену еукаланід в
Аравійському морі є основою для порівняльного вивчення представників
цієї родини в інших регіонах Світового океану. Виконані фауністичні
дослідження вносять внесок у вивчення біорізноманітності угруповань
зоопланктону Аравійського моря.

Обгрунтованість і достовірність отриманих результатів. Матеріал
оброблено статистично і проаналізовано з використанням стандартних
методів гідробіологічних досліджень із застосуванням сучасного
устаткування і комп’ютерних програм. Сформульовані в роботі висновки
підтверджені великим об’ємом матеріалу (393 зоопланктонні проби, в яких
підраховано близько 15 тис. екземплярів еукаланід) і повторюваністю
виявлених характеристик.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є оригінальним науковим
дослідженням. Більшу частину проб, яка є матеріалом дисертаційної
роботи, оброблено особисто дисертантом. Постановка наукових завдань,
вибір методів дослідження, статистична обробка, аналіз і узагальнення
одержаних даних виконані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
доповідалися та були обговорені на семінарах відділу планктону і
міжвідділових семінарах Інституту біології південних морів НАН України
(2003 – 2006 рр.), у відділі морської біології і рибництва
Розенстільського Інституту дослідження моря і атмосфери (м. Майамі,
США). Матеріали роботи представлені на Міжнародній конференції,
проведеній Океанографічним Товариством (TOS) і Міжурядовою
Океанографічною Комісією (IOC) «Coastal and Marginal Seas» (Париж,
Франція, 1998); III Міжнародному симпозіумі з продукції зоопланктону
«The role of zooplankton in global ecosystem dynamics – Comparative
studies from the World Oceans» (Хихон, Іспанія, 2003).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць (з них 2
без співавторів), зокрема 5 статей у фахових виданнях, рекомендованих
ВАК України, 1 монографію в співавторстві і 2 тези доповідей на
міжнародних конференціях. У роботах, опублікованих в співавторстві,
внесок претендента полягає в постановці завдань досліджень, обробці
матеріалу, аналізі і інтерпретації даних, сумісному обговоренні
результатів і написанні тексту статей. Зі статей, опублікованих в
співавторстві, в дисертації використано дані, одержані дисертантом.
Права співавторів публікацій не порушено.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі
вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних літературних джерел
(187 найменувань) і одного додатку. Загальний обсяг дисертації становить
152 сторінки машинопису, з яких основний текст викладено на 111
сторінках. Робота містить 19 таблиць і 27 рисунків. Додаток містить
список всіх видів копепод, ідентифікованих в проаналізованому матеріалі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Проаналізовано історичні і сучасні уявлення про таксономічний склад
родини Eucalanidae (Copepoda: Calanoida), що дозволило показати
важливість проведення ретельного морфологічного аналізу досліджуваного
матеріалу і необхідність ревізії видового складу еукаланід Аравійського
моря. Узагальнено літературні дані про географічний розподіл і екологію
еукаланід. На основі проведеного аналізу робиться висновок про те, що в
Аравійському морі структурна організація таксоцену еукаланід вивчена
слабо. Наявні літературні дані фрагментарні і не дозволяють скласти
уявлення про горизонтальне розповсюдження цих копепод по акваторії
басейну. Недостатньо детально досліджений батиметричний розподіл
еукаланід, характер вертикального розподілу видів родини в межах
верхньої 200-метрової товщі є невідомим. Відомості про сезонну динаміку
показників багатства і віковий склад популяцій є відсутніми. Недостатня
вивченість просторово-часового розподілу еукаланід в Аравійському морі
обумовлює необхідність проведення дослідження за темою дисертації.

МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Матеріалом для цієї роботи послужили проби зоопланктону, зібрані в
Аравійському морі американськими дослідниками в рамках програми US JGOFS
в ході 7 комплексних океанографічних експедицій на НДС «Thomas G.
Thompson» (рейси TTN039, TTN043, TTN045, TTN050, TTN054, виконані за
однією схемою станцій) і НДС «Malcolm Baldrige» (рейси MB9503 і MB9506)
(рис. 1, табл. 1). Час проведення робіт в рейсі TTN039 відповідав
осінньому міжмусонному періоду 1994 р. (ОММ-94), TTN043 – закінченню
періоду зимового мусону 1994-1995 рр. (ЗМ-94), TTN045 і MB9503 –
весняному міжмусонному періоду 1995 р. (ВММ-95), TTN050 і MB9506 –
періоду літнього мусону 1995 р., (ЛМ-95) TTN054 – періоду зимового
мусону 1995-1996 рр. (ЗМ-95). За домовленістю з координатором програми
US JGOFS проф. Шерон Сміт (Sharon L. Smith, the Rosenstiel School of
Marine and Atmospheric Science, University of Miami), яка надала проби
для обробки, у авторки дисертаційної роботи є право аналізувати одержані
дані і публікувати результати.

Проби зібрано пошаровими ловами з глибини 1300 м, а також тотальними
ловами у верхньому 200-метровому шарі. Для пошарових ловів
використовувалася сітка МОКНЕСС (MOCNESS: Multiple Opening/Closing Net
and Environmental Sensing System) з площею вхідного отвору 1.0 м2 і
розміром вічка фільтруючого сита 153 мкм. Для тотальних ловів
застосовувалася сітка Бонго (Bongo) з діаметром вхідного отвору 0.6 м і
розміром вічка фільтруючого сита 153 мкм. Сітки було обладнано
лічильниками потоку води General Oceanics 2030R. Денні лови
здійснювалися в 11:00 – 14:00, нічні – в 18:00 – 00:30 за місцевим
часом.

Всього проаналізовано 393 проби, з яких 216 оброблені особисто автором
дисертаційної роботи. Для аналізу видового складу і підрахунку
організмів використовувалася частина (6.25 – 25 %) первинної проби, яку
відокремлювали за допомогою роздільника Фолсома. Визначення якісного
складу і підрахунок копепод проводили порційним методом (Яшнов, 1939) в
камері Богорова з використанням мікроскопів МБР-9 і МБИ-1. Статевозрілих
і велику частину ювенільних особин копепод визначали, як правило, до
видового рівня. У кожній пробі підраховано по 300-600 особин копепод,
включаючи еукаланід. Всього в проаналізованому матеріалі підраховано і
зміряно близько 15 тис. екземплярів еукаланід. Для видового визначення
використано визначники морських копепод і монографії по систематиці і
морфології окремих таксонів веслоногих раків (Мархасева, 1983;
Bradford-Grieve, 1994; Bradford-Grieve et al., 1999; Fleminger, 1973;
Giesbercht, 1892; Grice, 1962; Lang, 1965; Mori, 1937; Owre, Foyo, 1967;
Park, 1968 та ін.). Кількісні дані по P. attenuatus і P. sewelli, через
відсутність морфологічних відмінностей у самців і статевонезрілих особин
цих видів, на підставі яких їх можна визначати при масовій обробці проб,
були об’єднані в категорії P. attenuatus s. l.

Таблиця 1

Відомості про терміни проведення експедицій, шари обловів і кількість
проб

Рейс Період проведення Сезон Сітка Стандартні шари обловів, м К-ть проб

TTN039 18.09 – 07.10.94 ОММ-94 М 0-50, 50-100, 100-200, 200-300,
300-500, 500-1000, 1000-1300 72

TTN043 08.01 – 05.02.95 ЗМ-94 М 0-25, 25-50, 50-75, 75-100, 100-150,
150-200, 200-250, 250-300 94

Б 0-200 14

TTN045 18.03 – 06.04.95 ВММ-95 М 0-25, 25-50, 50-75, 75-100, 100-150,
150-200, 200-250, 250-300 78

Б 0-200 13

MB9503 27.04 – 24.05.95 ВММ-95 М 0-50, 50-100, 100-150, 150-300,
300-500, 500-1000, 1000-1300 48

MB9506 31.07 – 27.08.95 ЛМ-95 М 0-50, 50-100, 100-150, 150-200, 200-300,
300-500, 500-750, 750-1000, 1000-1300 56

TTN050 18.08 – 15.09.95 ЛМ-95 Б 0-200 9

TTN054 30.11 – 29.12.95 ЗМ-95 Б 0-200 9

Примітка. М – сітка МОКНЕСС; Б – сітка Бонго; ОММ – осінній, ВММ –
весняний міжмусонні періоди; ЗМ – період зимового мусону; ЛМ – період
літнього мусону.

Суху масу рачків визначали за формулою W(мgDW)= 0.505 + 14.066 [0.8171
(tl) — 0.0962]3, запропонованої Ч. Флаггом і Ш. Сміт (Flagg, Smith,
1989) і вдосконаленої П. Лейном із співавторами (Lane et al., 1998), де
tl ( загальна довжина рачка від вершини цефалосоми до кінчиків
фуркальних гілок уросоми. При аналізі гідрологічних параметрів
використовували дані Л. Кодіспоті (Codispoti, 2003).

Для ідентифікації за схемою пор на зовнішніх покривах рачків фарбували
відповідно до методу А. Флемінджера (Fleminger, 1973). Для розчинення
м’яких внутрішніх тканин рачків витримували в 10 % розчині KOH при
температурі 100о С протягом 2 – 4 г. Після промивання в дистильованій
воді і 70% спирті їх занурювали на 30 с в 1% розчин фарбника “Chlorazol
black” у 70% спирті. Потім рачків знову промивали в дистильованій воді і
поміщали в гліцерин для дослідження під мікроскопом. Роботу по
забарвленню еукаланід було проведено автором дисертаційної роботи у
відділі морської біології і рибництва Розенстільського Інституту
дослідження моря і атмосфери (Майамі, США). Всього забарвлено 55 особин
роду Pareucalanus. Рисунки еукаланід зроблені за допомогою мікроскопа
Leica DM LS2 з вбудованим рисовальним пристроєм.

Аналіз кількісного розподілу еукаланід в епіпелагіалі проведено за
матеріалами тотальних ловів, виконаних сіткою Бонго у верхньому
200-метровому шарі в рейсах TTN043, TTN045, TTN050 і TTN054 (табл. 1).
Ділення досліджуваної акваторії на північно-західну (ПЗАМ), в межах якої
позначається вплив апвелінга, і центральну (ЦАМ), де вплив апвелінга є
мінімальним, було умовно проведено по осі високошвидкісного повітряного
потоку Файндлетера (Findlater Jet) (рис. 1).

Вертикальний розподіл еукаланід досліджено по двох наборах даних:
матеріалах пошарових ловів сіткою МОКНЕСС від глибини 1300 м, виконаних
в рейсах TN039, MB9503, MB9506, і від глибини 300 м, виконаних в рейсах
TTN043 (6 денних і 6 нічних серій ловів) і TTN045 (4 денних і 6 нічних
серій ловів) (табл. 1). Характер добової динаміки чисельності еукаланід
оцінювали за допомогою графічного подання даних і розрахунків
коефіцієнта інтенсивності міграцій – К300% (Виноградов, 1968). У зв’язку
з фрагментарністю даних і вкрай малою чисельністю P. smithae в шарі
0-300 м дослідження добової динаміки вертикального розподілу цього віду
не проводилося.

Дослідження вікової структури популяцій еукаланід проведено за
матеріалами всіх 7 експедицій.

Статистична обробка одержаних даних грунтувалася на методах математичної
статистики, рекомендованих для застосування в біологічних дослідженнях
(Рокицкий, 1961; Clarke, Warwick, 2001). Реалізація комп’ютерної обробки
матеріалу здійснювалася за допомогою пакету аналізу в MS EXCEL®, SPSS®
9.0 і SigmaPlot® 4.0.3.

коротка океанографічна характеристика району

досліджень

У розділі охарактеризовано основні риси гідрологічного режиму
Аравійського моря і особливості просторової мінливості океанографічних
параметрів у світлі їх потенційного впливу на просторово-часовий
розподіл планктону.

Таксономічний склад родини Eucalanidae в Аравійському морі

Видовий склад роду Pareucalanus в Аравійському морі. У проаналізованому
матеріалі виявлено 3 роди родини Eucalanidae Giesbrecht, 1892 –
Eucalanus Dana, 1852, Subeucalanus Geletin, 1976 і Pareucalanus Geletin,
1976. Для уточнення таксономічного статусу видів роду Pareucalanus разом
зі стандартним методом визначення за морфологічними діагностичними
ознаками застосовано метод ідентифікації за схемою зовнішніх пор
(Fleminger, 1973). Визначено 3 види роду Pareucalanus. Окрім вказаного
раніше для Аравійського моря одного представника роду, P. attenuatus
(Dana, 1849), виявлено P. sewelli (Fleminger, 1973), а також виявлено і
описано новий для науки від – P. smithae Prusova, 2007. Наведено
оригінальні рисунки і опис діагностичних ознак цих трьох видів. У P.
smithae ідентифіковано і оцінено кількісно самки, самці і рачки старших
копеподитних стадій С4 і С5, що дозволило вперше охарактеризувати
батиметричний розподіл цього віду.

Коротка морфометрична характеристика видів родини Eucalanidae,
ідентифікованих в проаналізованому матеріалі. Окрім 3 видів роду
Pareucalanus, в дослідженому матеріалі були ідентифіковані 5 видів роду
Subeucalanus: S. crassus (Giesbrecht, 1888), S. mucronatus (Giesbrecht,
1888), S. pileatus (Giesbrecht, 1888), S. subcrassus (Giesbrecht, 1888)
і S. subtenuis (Giesbrecht, 1888), і 1 вид роду Eucalanus – E. elongatus
(Dana, 1849). Нами встановлено, що довжина тіла P. attenuatus s. s. у
Аравійському морі дорівнює 4.2-4.6 мм, а P. smithae – 5.0-5.6 мм. У той
же час у базі даних по копеподах Світового океану (Razouls et al., 2007)
для P. attenuatus s. l. наводиться діапазон розмірів, початкові значення
якого відповідають розмірам P. attenuatus s. s., а кінцеві – P. smithae.
Можливо, P. smithae мешкає і в інших районах Світового океану, де
реєструється як крупна форма P. attenuatus s. l.

Видова структура таксоцену еукаланід Аравійського моря. Наймасовішими
видами в усі сезони були S. subtenuis, S. pileatus і S. mucronatus з
середнім внеском в загальну чисельність еукаланід 35.1, 34.2 і 13.9 %,
відповідно. Частка решти видів складала: P. attenuatus s. l. – 6.2, S.
crassus – 5.5, S. subcrassus – 2.8, E. elongatus – 1.9 і P. smithae –
0.4 %. Порівняльний аналіз видової структури родини Eucalanidae в
Аравійському морі (наші дані) і в тропічних областях Атлантичного і
Тихого океанів (Acros, Fleminger, 1986; Chen, 1986; Longhurst, 1967)
виявив риси подібності, які полягають в тому, що до складу групи
найбільш масових видів еукаланід у цих регіонах входять S. subtenuis і
S. pileatus, з переважанням першого з перелічених. Відмінність полягає в
тому, що а) S. mucronatus, не відмічений в Атлантиці і не масовий в
східній частині Тихого океану, в Аравійському морі є дуже численним, б)
S. subcrassus, масовий в Атлантиці і Тихому океані, є в Аравійському
морі одним з найменш рясних видів.

Кількісний розподіл еукаланід у епіпелагіалі аравійського моря

Характер просторово-часового розподілу видів еукаланід. Еукаланіди
поширені по всій акваторії досліджень, але характер горизонтального
розподілу їх чисельності є нерівномірним (коефіцієнт варіації
чисельності складав в середньому близько до 170 %), що, очевидно,
пов’язано з плямистістю розподілу планктону в Аравійському морі, яка
відзначається й іншими дослідниками (Кузьменко, 1981; Piontkovsky,
Melnik, 1994). Чисельність більшості видів, як найбільш масових S.
subtenuis, S. pileatus і S. mucronatus, так і нечисленних E.
elongatus, S. crassus і S. subcrassus, в північно-західній частині
(ПЗАМ) була вищою, ніж в центральному регіоні моря (ЦАМ) у всі сезони.
Чисельність P. attenuatus s. l. у всі сезони була вища в ЦАМ і досягала
максимальних значень на найпівденніших станціях обох розрізів. Можливо,
приуроченість P. attenuatus і P. sewelli до відкритих океанічних вод є
особливістю географічного розповсюдження цих видів.

По сезонах чисельність більшості видів змінювалася незначним чином,
відмінності середніх значень є статистично недостовірними. Лише у S.
crassus в період літнього мусону середня чисельність була більш ніж в 10
разів вищою, ніж весною і взимку. Проте з урахуванням малої чисельності
і невисокої зустрічності цього віду, а також факту нерівномірності
розподілу планктону, одержані співвідношення величин чисельності S.
crassus по сезонах навряд чи слід вважати типовими.

Горизонтальний розподіл і сезонна динаміка сумарної чисельності і
біомаси еукаланід. Величини сумарної чисельності еукаланід у шарі 0-200
м на досліджуваній акваторії протягом року коливалися від 0.4 до 28.3
тис. екз./м2, біомаси – від 2 до 1692 мг/м2. Максимальні значення
показників кількісного розвитку зареєстровано в північній частині моря
на найбільш близьких до узбережжя Омана станціях. В період літнього
мусону середні величини чисельності і біомаси еукаланід в ПЗАМ були
вищими, ніж взимку і навесні (рис. 2), проте відмінності середніх
значень є статистично недостовірними.

Виявлені в ході цієї роботи характер і ступінь просторово-часової
мінливості чисельності і біомаси еукаланід (і копепод у цілому) в
епіпелагіалі Аравійського моря підтверджуються літературними даними,
одержаним в різні роки і сезони (Дубинец та ін. 1989; Тюлева та ін.,
1972; Smith, 1982; Wishner et al., 1998). Вищі значення кількісних
показників еукаланід в ПЗАМ в період літнього мусону значною мірою
обумовлені могутнім апвелінгом, що збагачує фотичний шар біогенами, і це
сприяє утворенню підвищених концентрацій фітопланктону і, відповідно,
зоопланктону. На утворення скупчень планктону в ПЗАМ також робить вплив
наявність фронтальної зони в північній частині моря на стику двох водних
мас – Прибережної Аравійської течії і вод Оманської затоки (Kindle,
2002). В період зимового мусону висока чисельність зоопланктону в ПЗАМ,
ймовірно, підтримується притокою вод з Оманської і Персидської заток, що
характеризуються високими показниками чисельності зоопланктону (Тюлева
та ін., 1972; Al-Yamani, Prusova, 2003). Оскільки протягом міжмусонних
періодів характер водної циркуляції у загальних рисах повторює попередні
сезони (Kindle, 2002; Stelfox et al., 1999), навесні в ПЗАМ показники
багатства зоопланктону також є досить високими. У центральному районі
моря, який відносять до оліготрофних і перехідних до мезотрофних вод
(Кузьменко, 1981; Самышев, 1981; Урденко та ін., 1981; Stelfox et al.,
1999), кількість зоопланктону у всі сезони є закономірно нижчою, ніж
біля берегів Аравійського п-ова.

Проте відмінність між кількісними показниками еукаланід (і копепод в
цілому) між ПЗАМ і ЦАМ не така велика, як можна було б очікувати з
урахуванням того, що ці акваторії значно розрізняються між собою за
ступенем трофності вод, особливо в літній період. Одним з вірогідних
пояснень цьому може бути припущення, висловлене поряд дослідників
(Baars, 1999; Baars, Oosterhuis, 1998; Hitchcock et al., 2002), що в
період літнього мусону значні кількості фіто- і зоопланктону в процесі
адвекції водних мас виносяться із зони підйому вод в центральний район
моря. В результаті цього процесу концентрації планктону, що
спостерігаються біля берегів Аравійського п-ова, менші за тих, які могли
б розвинутися в цьому районі на основі біогенів, що надходять з глибини,
у випадку, якщо б швидкість течій, пов’язаних з аравійським апвелінгом
(близько 0.3 м/с в шарі 0-100 м) (Нейман, Бурков, 1989; Flagg, Kim,
1998), була не такою високою. Відповідно, кількість планктону в
центральному районі моря є вищою, ніж потенційно може бути забезпечено
оліготрофними умовами цієї акваторії.

Подібність у величинах чисельності і біомаси еукаланід на дослідженій
акваторії в усі сезони, ймовірно, також обумовлена особливостями
гідрологічного режиму Аравійського моря. Порівняно недавно було
показано, що конвекційні процеси під час зимового мусону призводять до
того, що первинна продукція в цей період досягає значних, порівняно до
значень в літній період, величин (Barber et al., 2001; Brown et al.,
2002; Marra et al., 1998; McCarthy et al., 1999). Оскільки немає явних
сезонних відмінностей в забезпеченості зоопланктону їжею, його
чисельність і біомаса і під час зимового мусону є досить високими. Тому
відсутність значних сезонних відмінностей у показниках кількості
зоопланктону, яка вважалася аж до кінця 90-х років ХХ століття
парадоксальною (так званий «парадокс Аравійського моря»), є цілком
закономірною (Smith, Madhupratab, 2005).

Внесок еукаланід в загальну чисельність і біомасу копепод. Всього в
пробах ідентифіковано 304 види копепод, що належать до 85 родів, 33
родин, 6 рядів. Частка еукаланід в загальній чисельності копепод на
дослідженій акваторії варіювала протягом року від 0.3 до 9.6 %,
складаючи по сумі всіх даних в середньому 2.2 %. Величина внеску
еукаланід в загальну біомасу копепод коливалася від 4 до 47 %, складаючи
в середньому 17.8 % за період дослідження.

(

: ? ? J

L

r

ooiiiiiiiiiiiaiiiiiiiiiiii

¤ ¤a$

(

*

,

.

?

? 1/4

J

L

?

o

oeoeaaaoeoeaaaaOOOOOOOIIIII

„@

¤ ¤^„@

r

t

?

o

d

.AE.f0o;th?VCUEvKP>[email protected]??®

X

?????

X

????l????

X

????l????

X

????l????

X

?????

???aev„w?w?w?w1/4wEwoo9ooo?kd

X

?????

X

?????

X

?????

8‘‚?|?Z§oeeeUUUUUUIA±YUUU

d

d

2ні райони Світового океану, характеризується високою видовою
різноманітністю і низьким ступенем домінування провідних видів
(Виноградов, 1968; Одум, 1986). Нами раніше при проведенні порівняльного
аналізу таксономічного складу, чисельності і біомаси копепод в
епіпелагіалі Аравійського моря в періоди літнього і зимового мусонів
1995 р. (Прусова, Сміт, 2005) було показано, що кожен з найбільш масових
видів копепод в Аравійському морі – Paracalanus aculeatus, P. denudatus,
P. tropicus, Oncaea venusta venella, Oithona plumifera – має внесок в
загальну чисельність в середньому від 3 до 10 %. Видів, яких можна було
б охарактеризувати, як явних домінантів, не виявлено, – відмінність між
величинами внеску масових видів в загальну чисельність коливається від
0.2 до 3 %. Тому внесок еукаланід величиною 2 % у загальну чисельність
копепод є дуже помітним. Частка еукаланід в біомасі, внаслідок їхніх
великих розмірів, ще вагоміша. Виявлені в ході цієї роботи значення
частки еукаланід в загальній чисельності і біомасі копепод свідчать про
високу значущість видів цього сімейства в таксоцені веслоногих раків і,
відповідно, в угрупованні зоопланктону Аравійського моря.

Вертикальний розподіл еукаланід в Аравійському морі

Батиметричне розподілення в межах шару 0-1300 м. S. mucronatus, S.
pileatus, S. subcrassus і S. subtenuis (найбільш дрібних з еукаланід)
протягом періоду досліджень були зосереджені у верхньому 300-метровому
шарі (рис. 3). Чисельність цих видів в шарах їх найбільших скупчень
складала в середньому 1064, 2740, 178 і 2604 екз./100 м3. На глибинах
більше 300 м вони зустрічалися рідко при середній чисельності близько 1
екз./100 м3, і у всьому шарі 300-1300 м знаходилося в середньому не
більше 1% від загальної кількості кожного з цих видів в стовпі води
0-1300 м.

S. crassus, E. elongatus, P. attenuatus s. l. і P. smithae найбільшу
чисельність мали у верхніх 150 м, але в глибинних водах знаходилася
відносно більша частина їх популяцій, чим у вищезгаданих видів (рис. 3).
У шарі 300-1300 м відмічено 55.9, 66.5 і 9.2 % від загального числа
рачків E. elongatus в стовпі води 0-1300 м восени, весною і влітку,
відповідно. Для P. attenuatus s. l. цей показник складав 1.2, 41.4 і 1.9
%; P. smithae – 82.5, 94.8 і 19.7 %; S. crassus – 4.3, 26.5 і 3.4 %,
відповідно. При цьому найвищу середню чисельність в шарі 300-500 м
відмічено у E. elongatus і S. crassus (30 і 18 екз./100 м3 відповідно).
Виходячи з виявленого характеру батиметричного розподілу аналізованих
видів, S. mucronatus, S. pileatus, S. subcrassus і S. subtenuis слід
віднести до епіпелагічних, а S. crassus, E. elongatus, P. attenuatus s.
l. і P. smithae – епі-мезопелагічних організмів.

Характер вертикального розподілу чисельності еукаланід в шарі 0-300 м і
рівень розчиненого кисню. Важливими чинниками середовища, що впливають
на вертикальний розподіл планктону, є глибина залягання термокліну і
шару мінімального вмісту кисню (МВК). Аравійське море характеризується
дуже могутнім підповерхневим шаром МВК. У всьому діапазоні глибин від
50-100 до 1000-1250 м концентрація кисню досить постійно тримається на
рівні нижче 1 мл/л (Виноградов, Воронина, 1961; Morrison et al., 1999).
В період проведення досліджень верхня межа шару оксикліну знаходилася в
середньому на глибині 68 м (у = 17), нижня – 125 м (у = 24). Глибше за
150 м кількість кисню була близькою до нуля. Верхня межа шару стрибка
температури в основному співпадала з верхньою межею шару оксиклина
(Codispoti, 2003), товщина верхнього перемішаного шару складала 30 – 80
м (Marra, 2002).

Аналіз вертикального розподілу чисельності еукаланід і кількості
розчиненого кисню в межах шару 0-300 м показав, що S. pileatus, S.
subcrassus і S. subtenuis концентрувалися в основному у верхній
50-метровій товщі (рис. 4). 92 – 97 % від загальної кількості особин
кожного з цих видів в стовпі води 0-300 м відмічено в шарі 0-100 м,
тобто у водах з нормальною або дещо зниженою кількістю розчиненого
кисню.

Основна маса популяції S. mucronatus в основному знаходилася в шарі
75-150 м, тобто в межах шару оксикліну. На багатьох станціях 60 – 90 %
від загальної кількості цього виду у всьому стовпі води 0-300 м було
зосереджено в шарі 100-150 м, тобто там, де концентрація кисню
наближалася до мінімальної. Отримані результати свідчать про те, що S.
pileatus, S. subcrassus і S. subtenuis відзначаються більш вузьким, а S.
mucronatus – більш широким діапазоном толерантності щодо кількості
розчиненого кисню.

Виявлений факт розрізнення в характері вертикального розподілу S.
subtenuis і S. mucronatus являє особливий інтерес, оскільки ці види є
близькоспорідненими, близькими генетично (Goetze, 2003). Вони дуже схожі
морфологічно, мають однакові розміри і дуже схожу будову ротових
придатків, з чого виходить, що ці види харчуються об’єктами одного
розмірного спектру, і між ними повинна бути сильна конкуренція. Води в
шарах максимальних концентрацій S. subtenuis і S. mucronatus (25-50 і
75-150 м відповідно) відрізняються не лише кількістю розчиненого кисню,
але і температурою, і вмістом біогенів. У період проведення досліджень
концентрації нітратів, фосфатів і силікатів у шарі 75 – 150 м були в 3 –
4 рази вмістом, а температура на 2 – 4о нижчою, ніж у верхніх шарах
(Codispoti, 2003). Таким чином, виявлена просторова роз’єднаність
основних скупчень S. subtenuis і S. mucronatus свідчить про
пристосованість цих видів до існування в різних умовах середовища.
Ймовірно, роз’єднаність S. mucronatus і S. subtenuis по вертикалі сприяє
також репродуктивній ізоляції існуючих симпатрично популяцій цих
близькоспоріднених видів.

Теоретично, просторова роз’єднаність може існувати і у іншої пари
близькоспоріднених видів – P. attenuatus і P. sewelli. Проте, оскільки в
цій роботі кількісні дані щодо них були об’єднані, особливості
вертикального розподілу кожного з цих видів не проаналізовано. Інші
аравійськоморські еукаланіди мають виражені відмінності в морфологічній
будові і розмірах, що, очевидно, обумовлює достатній ступінь
морфологічної репродуктивної ізоляції цих видів і комфортності їх
співіснування за схожих умов довкілля.

Виходячи з того, що S. crassus, E. elongatus, P. attenuatus s. l. і P.
smithae були виявлені на глибинах більше 300 м (тобто в шарі МВК) в
кількостях, що становлять істотну частину від їхньої загальної кількості
в стовпі води 0-1300 м, можна припустити, що ці види відзначаються
широким діапазоном толерантності щодо кількості розчиненого кисню.

Добова динаміка характеру вертикального розподілу еукаланід. Графічний
аналіз матеріалів денних і нічних ловів показав відсутність у
проаналізованих видів яскраво вираженого перерозподілу відносної
чисельності (частки від загальної кількості рачків у шарі 0-300 м під 1
м2 поверхні) в межах шару 0-300 м, тобто факту вертикального переміщення
протягом доби ядра популяції. Про це ж свідчать і невисокі значення
коефіцієнта інтенсивності добових міграцій К300%, що коливалися від 0.3
до 6.7 %. Для видів, що населяють шар 0-1300 м, на підставі дослідження
добових коливань їх чисельності в шарі 0-300 м неможливо одержати
цілісну картину характеру вертикальних добових переміщень. Проте
порівняння кількості особин E. elongatus P. attenuatus s. l. і S.
crassus в стовпі води 0-300 м в денних і нічних ловах показало, що в
середньому ці величини є дуже близькими, відмінності середніх значень є
статистично недостовірними. Таким чином, збільшення кількості рачків E.
elongatus, P. attenuatus s. l. і S. crassus у нічний час в шарі 0-300 м,
яке могло б свідчити про здійснювані цими видами переміщення з глибших
шарів, не відмічено. Еукаланіди, що мешкають в епіпелагіалі, можливо,
здійснюють добові вертикальні переміщення з невеликою амплітудою,
меншою, ніж протяжність виконаних ловів, у зв’язку з чим виявити їх за
проаналізованими матеріалами ми не змогли. Проте, отримані нами
результати підтверджують нечисленні літературні дані по інших районах
Світового океану, які свідчать про те, що еукаланіди не відносяться до
організмів зоопланктону, які здійснюють інтенсивні добові міграції.

Вікова структура популяцій еукаланід в Аравійському морі

Характер зміни вікової структури з глибиною. Основу чисельності видів
роду Subeucalanus складали самки і старші копеподити С4 і С5, утворюючи
в сумі в середньому близько 80 % загальної чисельності кожного з видів в
стовпі води 0-300 м. У E. elongatus і P. attenuatus s. l. середні
значення цього показника складали, відповідно, 64 і 48 %.

Протягом всього періоду досліджень рачки молодших копеподитних стадій
(С1 – С3) S. mucronatus, S. pileatus, S. subcrassus і S. subtenuis були
зосереджені в основному в шарі 0-50 м, тоді як старші копеподити (С4,
С5) і статевозрілі особини зустрічалися у всьому шарі проживання цих
видів 0-300 м, а самці – в шарі 0-100 м. Копеподити перших чотирьох
стадій і самці E. elongatus, P. attenuatus s. l. і S. crassus відмічені,
головним чином, у верхній 100-метровій товщі. Копеподити п’ятої стадії і
самки цих еукаланід, так само як старші копеподіти і статевозрілі
особини P. smithae, зустрічалися у всьому діапазоні глибин 0–1300 м.
Таким чином, в самих верхніх шарах (тобто водах, насичених киснем)
популяції всіх еукаланід, як епіпелагічних, так і эпи-мезопелагических
видів, представлені всіма стадіями розвитку, починаючи з С1 і закінчуючи
самками і самцями. У нижній частині шару проживання кожного з видів (для
епіпелагічних видів це води з пониженим вмістом кисню, а для
эпи-мезопелагических – з кількістю кисню, близькою до нуля) відмічені, в
основному, тільки старші копеподити і самки.

Загальновідомо, що найменша екологічна валентність у гідробіонтів
зазвичай спостерігається на ранніх стадіях розвитку. Тому цілком
закономірно, що молодші копеподити еукаланід концентрувалися в межах
верхнього перемішаного шару, при досить однорідних і сприятливих для
фільтраторів-фітофагів умовах середовища, – у водах, насичених киснем і
багатих на фітопланктон. Старші копеподити і самки, як організми, більш
стійкі до коливань умов середовища, були поширені в більш широкому
діапазоні глибин.

Знаходження самців і молодших копеподитів в підповерхневих шарах
свідчить про те, що процес запліднення і розвиток памолоді еукаланід
відбувається у верхній частині шару проживання кожного з видів.

Сезонна динаміка вікової структури. Наявний набір даних не дозволяє
детально охарактеризувати сезонну динаміку вікової структури і,
відповідно, ритми розмноження еукаланід, тим більше, що одержані дані
про чисельність молодших копеподитних стадій (С1, С2) еукаланід (що є
принципово важливими при дослідженні ритмів розмноження за матеріалами
польових спостережень), є досить фрагментарними, особливо у видів, які
мають невисоку чисельність. Разом з тим, проведений аналіз показав, що
молодші копеподити (С1, С2 і С3) більшості еукаланід були присутні в
планктоні більш-менш постійно у всі сезони, що свідчить про те, що
розмноження еукаланід в Аравійському морі відбувається цілорічно.
Помітного збільшення в будь-якому з сезонів частки самців, яке могло б
бути ознакою фази інтенсивного розмноження, у проаналізованих видів не
відмічено.

У E. elongatus і S. crassus в літній період відмічені на 1-2 порядки
вищі, порівняно до інших сезонів, середні величини чисельності
копеподитів першої стадії в шарі 0-300 м (менше 10 екз./м2 у
осінньо-зимово-весняний період і 284 і 109 екз./м2 влітку, відповідно).
Частка молодших копеподитів E. elongatus і S. crassus в загальній
чисельності їх популяцій також зростала в літній час, що може свідчити
про підвищену інтенсивність розмноження вказаних видів в літній період.
Отримані результати не суперечать відомій закономірності, що в
Аравійському морі як в тропічному районі Світового океану, де
температура поверхневого шару не зазнає істотних сезонних коливань, не
відмічається яскраво виражених сезонних ритмів розмноження більшості
копепод. Разом з тим, літній апвелінг і пов’язані з ним процеси,
зокрема, підвищення кількості фітопланктону у фотичному шарі, ймовірно,
сприяють тому, що еукаланіди, особливо ті види, які мають тенденцію до
утворення вищих концентрацій в зоні апвелінга (як E. elongatus і S.
crassus), розмножуються влітку активніше.

Висновки

1. Таксоцен эукаланид Аравійського моря представлений 9 видами. У
проаналізованому матеріалі окрім 7 вказаних раніше в літературі для
регіону видів – Eucalanus elongatus (Dana), Pareucalanus attenuatus
(Dana), Subeucalanus crassus (Giesbrecht), S. mucronatus (Giesbrecht),
S. pileatus (Giesbrecht), S. subcrassus (Giesbrecht) і S. subtenuis
(Giesbrecht) – виявлені 2 види, які вперше реєструються в Аравійському
морі: P. sewelli (Fleminger) і новий для науки P. smithae Prusova.

2. Наймасовішими представниками родини Eucalanidae в Аравійському морі є
S. subtenuis, S. pileatus і S. mucronatus, які складають в сумі близько
80 % загальної чисельності еукаланід в епіпелагіалі.

3. Особливість таксономічної структури родини Eucalanidae в Аравійському
морі полягає в тому, що одним з найбільш численних видів тут є S.
mucronatus (не вказаний для Атлантики і не масовий в Тихому океані), а
S. subcrassus (створюючий високу чисельність в тропічних областях
Атлантичного і Тихого океанів) зустрічається рідко і в невеликих
кількостях.

4. Частка видів родини Eucalanidae в загальній чисельності і біомасі
копепод в шарі 0–200 м в Аравійському морі складала протягом року в
середньому 2.2 % і 17.8 %, відповідно. На фоні високої видової
різноманітності і низького ступеня домінування масових таксонів, які є
характерними для Аравійського моря, одержані показники кількісного
розвитку еукаланід свідчать про високу значущість видів цієї родини в
таксоцені копепод і, відповідно, в угрупованні зоопланктону даного
регіону.

5. Горизонтальний розподіл еукаланід в епіпелагіалі на всій акваторії
досліджень характеризується вираженою нерівномірністю. Разом з тим
спостерігається загальна закономірність розподілу: чисельність більшості
видів, як масових, так і нечисленних, в ПЗАМ є вищою, ніж в ЦАМ.
Виявлений характер кількісного розподілу еукаланід в епіпелагіалі
відповідає трофічному статусу вод Аравійського моря.

6. Сумарна чисельність і біомаса еукаланід в шарі 0–200 м є вищою в ПЗАМ
і нижчою в ЦАМ у всі сезони, проте ступінь цих відмінностей є невеликим.
Відсутність істотних просторово-часових відмінностей в показниках
кількісного розвитку еукаланід обумовлена високим ступенем динамічної
активності (чинники горизонтального переносу і конвективного
перемішування) вод Аравійського моря.

7. Встановлено, що в Аравійському морі S. mucronatus, S pileatus, S.
subcrassus і S. subtenuis населяють епіпелагіаль з переважним
проживанням у верхній 150-метровій товщі. E. elongatus, P. attenuatus s.
l., P. smithae і S. crassus, утворюючи більш щільні скупчення в
епіпелагіалі, поширені і в мезопелагиали.

8. Виявлено екологічну неоднорідність родини Eucalanidae за критерієм
толерантності щодо кількості розчиненого кисню. Встановлено, що S.
pileatus, S. subcrassus і S. subtenuis зосереджені, в основному, у водах
з нормальним або дещо пониженим вмістом кисню, S. mucronatus утворює
максимальні концентрації в шарі оксикліну, а S. crassus, E. elongatus,
P. attenuatus s. l., і P. smithae розподілені і в насичених киснем
водах, і в шарі МВК.

9. Вперше виявлено факт просторової роз’єднаності двох
близькоспоріднених видів S. subtenuis і S. mucronatus, що виявляється в
утворенні цими видами скупчень чисельності в різних шарах, які
характеризуються різними умовами середовища.

10. Виражених добових вертикальних міграцій не виявлено у жодного з
видів аравійськоморських еукаланід.

11. Встановлено, що рачки молодших копеподитних стадій всіх еукаланід
поширені, в основному, в межах верхньої 150-метрової товщі, а діапазон
глибин, в якому мешкає той або інший від, визначається товщиною шару, в
якому знаходяться старші копеподити і самки цього віду. Процес
запліднення і розвиток памолоді еукаланід відбувається у верхній частині
шару проживання кожного з видів.

12. Встановлено, що копеподити першої і другої стадій більшості видів
присутні в планктоні у всі сезони, що свідчить про цілорічне розмноження
еукаланід в Аравійському морі. У E. elongatus і S. crassus, що мають
тенденцію до утворення скупчень в зоні підйому вод, в період літнього
мусону відмічено вищі, в порівнянні з іншими сезонами, значення
абсолютної і відносної сумарної чисельності молодших копеподитних стадій
в шарі 0-300 м, що може бути ознакою підвищеної інтенсивності
розмноження цих видів у літній період, ймовірно, обумовленої впливом
апвелінга.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Прусова И. Ю. Уточнение описания самцов Subeucalanus subtenuis и
Subeucalanus mucronatus (Copepoda, Calanoida) из Аравийского моря //
Вестник зоологии. – 2003. – Т. 37, Вып. 2. – С. 61 – 65.

2. Прусова И. Ю., Смит Ш. Таксономический состав, численность и биомасса
копепод в эпипелагиали Аравийского моря в периоды летнего и зимнего
муссонов 1995 г. // Морск. экол. журн. – 2005. – Т. 4, № 4. – С. 72 –
86.

3. Al-Yamani F., Prusova I. Common Copepods of the Northwestern Arabian
Gulf: Identification Guide. – Kuwait: Kuwait Inst. for Sci. Res., 2003.
– 162 p.

4. Smith S. L., Roman M., Prusova I., Wishner K., Gowing M., Codispoti
L., Barber R., Marra J., Flagg C. Seasonal response of zooplankton to
monsoonal reversals in the Arabian Sea // Deep-Sea Res. – 1998. – Vol.
45. – P. 2369 – 2403.

5. Prusova I., Al-Yamani F., Al-Mutairi H. Subeucalanus flemingeri sp.
n. from the Arabian Gulf (Copepoda: Eucalanidae) // Zoosyst. Rossica. –
2001. – V. 10. – P. 47 – 54.

6. Smith S., Prusova I., Honjo S. Grazer Control of Carbon Flux Early in
the Southwest Monsoon Season in the Arabian Sea // Coastal and Marginal
Seas: Abstr. TOS and IOC Jointly-Sponsored Meeting. – UNESCO
Headquarters, Paris, France, 1-4 June, 1998. – Paris, 1998. – Vol. 11,
Suppl. 2. – P. 35.

7. Prusova I., Smith S. L., Vasechkina Y. The taxonomic composition,
abundance and diversity of the epipelagic copepods in the Arabian Sea //
The Role of Zooplankton in Global Ecosystem Dynamics: Comparative
Studies from the World Oceans: Abstr. 3rd Int. Zooplankton Production
Symp. – Gijon, Spain, 20-23 May, 2003. – Gijon, 2003. – Vol. 1. – P. 79.

8. Prusova I.Yu. Pareucalanus smithae sp. nov. (Copepoda: Eucalanidae),
a new species from the Arabian Sea // Морск. экол. журн. – 2007. – Т.
6, № 3. – C. 61 – 65.

Анотація

Прусова І. Ю. Просторово-часовий розподіл каланоїдних копепод родини
Eucalanidae в Аравійському морі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за
фахом 03.00.17 – гідробіологія. – Інститут біології південних морів НАН
України, Севастополь, 2007.

Дисертаційна робота присвячена вивченню просторово-часового розподілу
каланоїдних копепод родини Eucalanidae в Аравійському морі. Вивчено
видовий склад аравийскоморских еукаланід, охарактеризовано видову
структуру родини. Оцінено внесок еукаланід у загальну чисельність і
біомасу копепод у Аравійському морі. Досліджено горизонтальний розподіл
кожного з аналізованих видів у епіпелагіалі моря. Проаналізовано
характер просторових і сезонних змін чисельності і біомаси еукаланід у
шарі 0-200 м у зв’язку з особливостями гідрологічного режиму моря.
Охарактеризовано батиметричний розподіл видів еукаланід у межах шару
0-1300 м. Проаналізовано зв’язок характеру вертикального розподілу
чисельності еукаланід і кількості розчиненого кисню у межах шару 0-300
м. Досліджено добову динаміку характеру вертикального розподілу
еукаланід. Проаналізовано характер просторово-часової мінливості вікової
структури популяцій аравійськоморських еукаланід.

Ключові слова: Eucalanidae, еукаланіди, копеподи, видова структура,
вікова структура, чисельність, біомаса, горизонтальний розподіл,
вертикальний розподіл, кількість розчиненого кисню, Аравійське море.

Аннотация

Прусова И. Ю. Пространственно-временное распределение каланоидных
копепод семейства Eucalanidae в Аравийском море. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата биологических наук по
специальности 03.00.17 – гидробиология. – Институт биологии южных морей
НАН Украины, Севастополь, 2007.

В диссертации анализируются видовой состав, численность, биомасса,
горизонтальное (на акватории 55 – 70о в.д. и 10 – 23о с.ш.) и
вертикальное (в слое 0-1300 м) распределение копепод семейства
Eucalanidae в Аравийском море по зоопланктонным материалам, собранным
американскими исследователями в рамках программы US JGOFS в период с
октября 1994 по декабрь 1995 гг.

В исследованном материале выявлено 9 видов эукаланид, 7 из которых –
Eucalanus elongatus, Pareucalanus attenuatus, Subeucalanus crassus,
S. mucronatus, S pileatus, S. subcrassus и S. subtenuis – были указаны
для региона ранее, P. sewelli регистрируется для региона впервые, а P.
smithae Prusova, 2007 описан как новый для науки. Для уточнения
таксономического статуса видов рода Pareucalanus применен метод
идентификации по рисунку наружных пор. Даны оригинальные рисунки и
сравнительное описание диагностических признаков нового вида и двух
других представителей рода Pareucalanus в Аравийском море (P.
attenuatus, P. sewelli). У P. smithae идентифицированы и количественно
оценены особи обоих полов и старших копеподитных стадий, что позволило
впервые охарактеризовать его вертикальное распределение. Cоставлен
инвентарный список копепод Аравийского моря из 304 наименований.

Охарактеризована видовая структура семейства Eucalanidae и определено,
что самыми массовыми представителями эукаланид в Аравийском море
являются S. subtenuis, S. pileatus и S. mucronatus, составляющие в сумме
около 80 % общей численности эукаланид в эпипелагиали.

Оценен вклад эукаланид в общую численность и биомассу копепод в
эпипелагиали Аравийского моря, составляющий в течение года в среднем 2.2
% и 17.8 %, соответственно.

Исследовано горизонтальное распределение эукаланид в эпипелагиали. На
фоне выраженной неравномерности горизонтального распределения и различия
в количественных показателях видов эукаланид отмечена общая
закономерность: численность большинства видов, как массовых, так и
малочисленных, в северо-западной части (СЗАМ) выше, чем в центральном
регионе моря (ЦАМ). Величины суммарной численности и биомассы
представителей семейства Eucalanidae в слое 0 – 200 м были более
высокими в СЗАМ и более низкими в ЦАМ во все сезоны, однако
пространственные и сезонные различия этих величин невелики. Рассмотрены
факторы, определяющие характер горизонтального распределения эукаланид и
обсуждены возможные причины незначительности выявленных различий.

Охарактеризовано батиметрическое распределение эукаланид в Аравийском
море в слое 0-1300 м. Установлено, что S. mucronatus, S pileatus, S.
subcrassus и S. subtenuis населяют эпипелагиаль с преимущественным
обитанием в верхних 150 м, где сосредоточено более 90 % от общего
количества особей каждого из этих видов под 1 м2 поверхности. E.
elongatus, P. attenuatus s. l., P. smithae и S. crassus, образуя более
плотные скопления в верхних 100 м, распространены также и в
мезопелагиали.

Проведен сравнительный анализ вертикального распределения численности
эукаланид и количества растворенного кислорода в пределах слоя 0-300 м,
который показал, что S. pileatus, S. subcrassus и S. subtenuis
сосредоточены, в основном, в слоях с нормальным или несколько пониженным
содержанием кислорода, S. mucronatus образует максимальные концентрации
в слое оксиклина. Полученные результаты анализа батиметрического
распределения эукаланид в Аравийском море позволяют сделать вывод о том,
что S. pileatus, S. subcrassus и S. subtenuis обладают довольно узким, а
S. mucronatus, S. crassus, E. elongatus, P. attenuatus s. l., и P.
smithae – широким диапазоном толерантности по отношению к количеству
растворенного кислорода. Выявлен факт пространственной разобщенности
двух близкородственных видов S. subtenuis и S. mucronatus, проявляющейся
в образовании этими видами скоплений численности в разных слоях,
характеризующихся разными условиями среды.

Исследована суточная динамика численности эукаланид. Факта совершения
аравийскоморскими эукаланидами суточных вертикальных миграций не
выявлено.

Проанализирован характер пространственно-временной изменчивости
возрастной структуры популяций аравийскоморских эукаланид. Показано, что
рачки младших копеподитных стадий и самцы отмечены в верхней части, а
особи старших копеподитных стадий и самки – во всем слое обитания
каждого из видов. У группы эпипелагических видов заметных сезонных
изменений возрастной структуры не выявлено. У E. elongatus и S. crassus,
имеющих тенденцию к образованию скоплений в зоне подъема вод, в период
летнего муссона отмечены более высокие, по сравнению с другими сезонами,
значения абсолютной и относительной суммарной численности младших
копеподитных стадий в слое 0-300 м.

Ключевые слова: Eucalanidae, эукаланиды, копеподы, видовая структура,
возрастная структура, численность, биомасса, горизонтальное
распределение, вертикальное распределение, количество растворенного
кислорода, Аравийское море.

Abstract

Prusova I. Spatial and Temporal Distributions of Calalnoid Copepods of
the Family Eucalanidae in the Arabian Sea. – Manuscript.

Thesis for a PhD degree in speciality 03.00.17 – hydrobiology. – The
Institute of Biology of the Southern Seas, National Academy of Sciences
of Ukraine, Sevastopol, 2007.

The dissertation is devoted to the study of structural organization of
eucalanid taxocenosis in the Arabian Sea. Species composition of the
Arabian Sea eucalanids was studied, species structure of the family was
described. Contribution of eucalanids to the total copepod abundance and
biomass in the Arabian Sea was estimated. Patterns of horizontal
distribution of the investigated species were studied. Character of
spatial and seasonal changes in abundance and biomass of eucalanids in
the layer 0-200 m in connection with hydrological regime was analyzed.
Bathymetric distribution of the Arabian Sea eucalanids within the layer
0-1300 m was described. Patterns of vertical distribution of eucalanid
species and dissolved oxygen concentrations within the layer 0-300 m
were investigated. Daily vertical migration activity of eucalanids was
analyzed. Character of spatial and temporal variability of age structure
of eucalanid populations was studied.

Key words: Eucalanidae, copepods, species structure, age structure,
abundance, biomass, horizontal distribution, vertical distribution,
oxygen concentration, Arabian Sea.

Похожие записи