.

Профспілки України в умовах тоталітарної системи (70-ті – 80-ті рр.): Автореф. дис… д-ра іст. наук / В.М. Докашенко, Дніпропетр. держ. ун-т. — Д., 1

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3689
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДОКАШЕНКО Віктор Миколайович

УДК 947.089(477) : 331.881

ПРОФСПІЛКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ТОТАЛІТАРНОЇ
СИСТЕМИ (70-ті – 80-ті рр.)

07.00.01 – історія України

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук

Дніпропетровськ – 1999
Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі сучасної історії України інституту історії України Національної Академії Наук України.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор, завідувач відділу сучасної історії України інституту історії України НАН України Панченко Петро Пантелеймонович.

Офіційні опоненти: – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького державного університету Турченко Федір Григорович;
– доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри політичних наук Національного університету будівництва та архітектури Панібудьласка Володимир Федорович;
– доктор історичних наук, професор кафедри історії та українознавства Донецького інституту внутрішніх справ Кравченко Володимир Іванович.

Провідна установа: Харківський державний університет, кафедра історії України

Захист відбудеться 1 грудня 1999 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук при Дніпропетровському державному університеті (320625, м.Дніпропетровськ, пр.Гагаріна, 72, ауд.307 ).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету

Автореферат розісланий 27 жовтня 1999 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Кривий І.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Пос¬ту¬паль¬ний про¬цес роз¬бу¬до¬ви Ук¬ра¬їнсь¬кої не¬за¬леж¬ної дер¬жа¬ви вик¬ли¬кав не¬об¬хід¬ність прин¬ци¬по¬вої змі¬ни в ді¬яль¬нос¬ті всіх ла¬нок по¬лі¬тич¬ної сис¬те¬ми. З точ¬ки зо¬ру іс¬то¬рич¬ної рет¬рос¬пек-ти¬ви ціл¬ком за¬ко¬но¬мір¬но, що ста¬нов¬лен¬ня мо¬ло¬дої держа¬ви, яке про¬хо¬дить на ос¬но¬ві до¬сить низь-ко¬го рів¬ня роз¬вит¬ку про¬дук¬тив¬них сил, від¬бу¬ва¬єть¬ся на за¬галь¬но¬му тлі еко¬но¬міч¬ної кри¬зи і суп¬ро-воджу¬єть¬ся різ¬ким по¬гір¬шен¬ням жит¬тє¬во¬го рів¬ня ши¬ро¬ких верств на¬се¬лен¬ня. Ос¬тан¬нє об¬’єк¬тив¬но ви¬суває зав¬дан¬ня роз¬роб¬ки і ре¬а¬лі¬за¬ції ефек¬тив¬ної сис¬те¬ми за¬хис¬ту тру¬дя¬щих не ли¬ше з бо¬ку дер-жав¬них ор¬га¬нів вла¬ди, але й з бо¬ку проф¬спіл¬ко¬вих об¬’єд¬нань. Найчи¬сель¬ні¬ше з них – Фе¬де¬ра¬ція про¬фе¬сій¬них спі¬лок Ук¬ра¬ї¬ни, кар¬ди¬наль¬но змі¬нив¬ши ха¬рак¬тер сво¬єї ді¬яль¬нос¬ті, роз¬ро¬би¬ла ряд адек¬ват¬них за¬хо¬дів, які пев¬ною мі¬рою здат¬ні пом¬’як¬ши¬ти нас¬лід¬ки не¬га¬тив¬них явищ, ство¬рю¬ю¬чи тим са¬мим спри¬ят¬ли¬ві¬ші умо¬ви для прис¬ко¬рен¬ня дер¬жа¬вот¬вор¬чих про¬це¬сів. Про¬те при всій бе¬зу-мов¬ній по¬зи¬тив¬нос¬ті зру¬шень у ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок, їх ав¬то¬ри¬тет у су¬час¬но¬му ук¬ра¬їнсь-ко¬му сус¬піль¬стві за¬ли¬ша¬єть¬ся не¬ви¬со¬ким. При¬чи¬ни цьо¬го скеп¬ти¬циз¬му і на¬віть не¬до¬ві¬ри з бо¬ку тру¬дя¬щих пев¬ною мі¬рою кри¬ють¬ся у ді¬яль¬нос¬ті їх по¬пе¬ред¬ни¬ків – ра¬дянсь¬ких проф¬спі¬лок, які, тран¬сфор¬му¬вав¬ши свою пер¬віс¬ну сут¬ність, ли¬ше дек¬ла¬ру¬ва¬ли по¬тен¬цій¬ні за¬хис¬ні мож¬ли¬вос¬ті, а в реаль¬ній дій¬снос¬ті об¬сто¬ю¬ва¬ли ін¬те¬ре¬си то¬та¬лі¬тар¬ної дер¬жа¬ви.
Ак¬ту¬аль¬ність те¬ми дос¬лід¬жен¬ня іс¬то¬рії проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху в Ук¬ра¬ї¬ні на ос¬та¬нньо¬му ета¬пі іс¬ну¬ван¬ня ра¬дянсь¬кої мо¬де¬лі то¬та¬лі¬та¬риз¬му зу¬мов¬ле¬на, пе¬ре¬ду¬сім, на¬галь¬ною пот¬ре¬бою су-часно¬го ук¬ра¬їнсь¬ко¬го сус¬піль¬ства в ефек¬тив¬ній сис¬те¬мі со¬ці¬аль¬но¬го за¬хис¬ту. Як¬най¬швид¬ше ста-нов¬лен¬ня проф¬спі¬лок, від¬род¬жен¬ня їх по¬тен¬цій¬них за¬хис¬них мож¬ли¬вос¬тей на ґрун¬ті су¬час¬них умов здат¬не сут¬тє¬во пом¬’як¬ши¬ти со¬ці¬аль¬ну нап¬ру¬же¬ність і на¬віть по¬лі¬тич¬не про¬тис¬то¬ян¬ня, чим ство¬рю¬ва¬ти¬муть¬ся сприятливі умо¬ви для ук¬ра¬їнсь¬ко¬го дер¬жа¬вот¬во¬рен¬ня. Ком¬плек¬сне, по¬за¬і¬де¬о¬ло-гіч¬не дос¬лід¬жен¬ня, по¬бу¬до¬ва¬не на прі¬о¬ри¬те¬ті за¬галь¬но¬людсь¬ких цін¬нос¬тей над ін¬те¬ре¬са¬ми ок¬ре¬мих со¬ці¬аль¬них груп та їх кла¬нів, особ¬ли¬во важ¬ли¬ве в умо¬вах, ко¬ли і дер¬жа¬ва, і про¬фе¬сій¬ні спіл¬ки перебувають на за¬вер¬шаль¬ній ста¬дії роз¬роб¬ки прин¬ци¬пів вза¬є¬мо¬від¬но¬син, ак¬тив¬но нап¬ра¬цьо¬ву¬ють фор¬ми і ме¬то¬ди вза¬є¬мо¬дії. Вра¬ху¬ван¬ня сум¬но¬го дос¬ві¬ду ми¬ну¬ло¬го пев¬ною мі¬рою до¬по¬мо¬же уник-ну¬ти но¬вих хиб, спри¬я¬ти¬ме ви¬роб¬лен¬ню ак¬тив¬ної та ви¬со¬ко¬е¬фек¬тив¬ної сис¬те¬ми со¬ці¬аль¬них га¬ран-тій.
Хро¬но¬ло¬гіч¬ні ме¬жі дос¬лід¬жен¬ня охоп¬лю¬ють пе¬рі¬од від по¬чат¬ку 70-х до кін¬ця 80-х рр. Ви-бір ни¬жньої ме¬жі по¬яс¬ню¬єть¬ся тим, що са¬ме в цей час з усі¬єю оче¬вид¬ніс¬тю про¬я¬ви¬лось бан-крутство кон¬цеп¬ту¬аль¬них за¬сад стра¬те¬гіч¬но¬го кур¬су КПРС на бу¬дів¬ниц¬тво ко¬му¬ніс¬тич¬но¬го сус-піль¬ства. Вер¬хню ме¬жу на¬у¬ко¬во¬го по¬шу¬ку до¬ве¬де¬но до кін¬ця 80-х рр., ко¬ли ос¬та¬точ¬но ви¬я¬ви¬лась нес¬про¬мож¬ність прав¬ля¬чої пар¬тії роз¬ро¬би¬ти жит¬тєз¬дат¬ну кон¬цеп¬цію пер¬спек¬тив роз¬вит¬ку сус¬піль-ства. Її те¬о¬ре¬тич¬на ша¬ра¬ха¬ни¬на від вдос¬ко¬на¬лен¬ня «роз¬ви¬ну¬то¬го» со¬ці¬а¬ліз¬му до йо¬го «пе¬ре¬бу¬до-ви» про¬тя¬гом заз¬на¬че¬но¬го пе¬рі¬о¬ду ли¬ше пог¬либ¬лю¬ва¬ли сис¬тем¬ну кри¬зу то¬та¬лі¬та¬риз¬му, важ¬ли¬вою скла¬до¬вою час¬ти¬ною якої бу¬ла кри¬за то¬та¬лі¬тар¬них за¬сад проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху, ви¬бу¬ду¬ва¬них на ідеї виз¬на¬чен¬ня їх ро¬лі як «при¬від¬них па¬сів».
Ме¬та дос¬лід¬жен¬ня: на ос¬но¬ві все¬біч¬но¬го ана¬лі¬зу ши¬ро¬ко¬го ко¬ла дже¬рел та ви¬ко¬рис¬тання різ¬но¬ма¬ніт¬них ме¬то¬дів дос¬лід¬жен¬ня з’я¬су¬ва¬ти дій¬сну ме¬ту та зав¬дан¬ня фун¬кці¬о¬ну¬ван¬ня ра¬дянсь¬кої мо¬де¬лі про¬фе¬сій¬них спі¬лок про¬тя¬гом тривалого іс¬то¬рич¬но¬го пе¬рі¬о¬ду, до¬вес¬ти ціл¬ко¬ви¬ту кон¬цеп¬ту-аль¬ну неп¬ри¬над¬ність її ви¬ко¬рис¬тан¬ня в умо¬вах роз¬бу¬до¬ви де¬мок¬ра¬тич¬ної не¬за¬леж¬ної дер¬жа¬ви.
У від¬по¬від¬нос¬ті з пос¬тав¬ле¬ною ме¬тою ди¬сер¬тан¬том сфор¬му¬льо¬ва¬но та¬кі зав¬дан¬ня:
– роз¬кри¬ти ла¬тен¬тний зміст сут¬нос¬ті дер¬жав¬ної кон¬цеп¬ції за¬сад проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху, що ґрун¬ту¬ва¬лась на ідеї ви¬ко¬рис¬тан¬ня проф¬спі¬лок як «при¬від¬них па¬сів»;
– сха¬рак¬те¬ри¬зу¬ва¬ти ме¬ха¬нізм ор¬га¬ні¬за¬цій¬но¬го та іде¬о¬ло¬гіч¬но¬го під¬по¬ряд¬ку¬ван¬ня про¬фе¬сій-них спі¬лок;
– виз¬на¬чи¬ти при¬чи¬ни та ос¬нов¬ні нап¬рям¬ки гі¬пер¬тро¬фії гос¬по¬дарсь¬ко-ор¬га¬ні¬за¬торсь¬кої фун-кції проф¬спі¬лок;
– до¬вес¬ти без¬по¬се¬ред¬ню при¬чет¬ність ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції до про¬це¬су су¬ціль¬ної іде¬о¬ло¬гі¬за¬ції сус¬піль¬ства;
– з’я¬су¬ва¬ти ме¬ха¬нізм ви¬хо¬ло¬щен¬ня внут¬рі¬шньо¬го зміс¬ту при¬род¬них за¬хис¬них мож¬ли¬вос¬тей про¬фе¬сій¬них спі¬лок;
– з ме¬тою по¬си¬лен¬ня ар¬гу¬мен¬та¬ції ос¬нов¬них вис¬нов¬ків здій¬сни¬ти під¬ра¬хун¬ки кіль¬кос¬ті втра¬че¬но¬го ро¬бо¬чо¬го ча¬су внас¬лі¬док зах¬во¬рю¬вань та кіль¬кос¬ті осіб, що за¬ги¬ну¬ли в ре¬зуль¬та¬ті ава-рій на ви¬роб¬ниц¬тві за двад¬цять ос¬тан¬ніх ро¬ків па¬ну¬ван¬ня то¬та¬лі¬тар¬но¬го ре¬жи¬му;
– о᬴рун¬ту¬ва¬ти не¬об¬хід¬ність ви¬роб¬лен¬ня про¬фе¬сій¬ни¬ми спіл¬ка¬ми рів¬ноп¬рав¬них сто¬сун¬ків з по¬лі¬тич¬ни¬ми пар¬ті¬я¬ми та ру¬ха¬ми.
На¬у¬ко¬ва но¬виз¬на дос¬лід¬жен¬ня по¬ля¬гає в то¬му, що в ньо¬му впер¬ше в су¬час¬ній ук¬ра¬їнсь¬кій іс¬то¬рі¬ог¬ра¬фії ком¬плек¬сно роз¬гля¬да¬єть¬ся ді¬яль¬ність ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції тру¬дя¬щих на кін¬це¬во¬му ета¬пі ра¬дянсь¬ко¬го то¬та¬лі¬та¬риз¬му. Во¬на зу¬мов¬лю¬єть¬ся:
– но¬виз¬ною під¬хо¬дів до роз¬в’я¬зан¬ня на¬у¬ко¬вої проб¬ле¬ми, зок¬ре¬ма, на¬ма¬ган¬ням ав¬то¬ра на під-ста¬ві іс¬то¬ри¬ко-по¬лі¬то¬ло¬гіч¬но¬го ана¬лі¬зу прос¬те¬жи¬ти ос¬нов¬ні нап¬рям¬ки і ре¬зуль¬та¬ти одер¬жав¬лен¬ня про¬фе¬сій¬них спі¬лок;
– вис¬віт¬лен¬ням про¬це¬су одер¬жав¬ле¬нос¬ті з по¬зи¬цій не¬по¬руш¬ної єд¬нос¬ті еко¬но¬міч¬них, по¬лі-тич¬них та іде¬о¬ло¬гіч¬них за¬ко¬но¬мір¬нос¬тей;
– роз¬гля¬дом кри¬зи пер¬віс¬них за¬сад проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху як важ¬ли¬вої скла¬до¬вої час¬ти¬ни сис-тем¬ної кри¬зи ра¬дянсь¬кої мо¬де¬лі то¬та¬лі¬та¬риз¬му;
– з’я¬су¬ван¬ням то¬тож¬нос¬ті рис «роз¬ви¬ну¬то¬го» со¬ці¬а¬ліз¬му та йо¬го «пе¬ре¬бу¬до¬ви» і їх тлу¬ма¬чен-ня в кон¬тек¬сті по¬даль¬шо¬го при¬хо¬ву¬ван¬ня дій¬сних на¬мі¬рів дер¬жа¬ви сто¬сов¬но гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за-ції;
– о᬴рун¬ту¬ван¬ням неп¬ри¬пус¬ти¬мос¬ті пар¬тій¬но¬го ке¬рів¬ниц¬тва як фор¬ми вза¬є¬мо¬від¬но¬син по¬лі-тич¬ної пар¬тії з проф¬спіл¬ка¬ми;
– ком¬плек¬сним ви¬ко¬рис¬тан¬ням іс¬то¬рич¬них, со¬ці¬о¬ло¬гіч¬них та ма¬те¬ма¬тич¬но¬го ме¬то¬дів дос¬лід-жен¬ня.
На за¬хист ви¬но¬сять¬ся по¬ло¬жен¬ня, що роз¬кри¬ва¬ють ла¬тен¬тний зміст ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій-них спі¬лок на кін¬це¬во¬му ета¬пі ра¬дянсь¬кої мо¬де¬лі то¬та¬лі¬та¬риз¬му і свід¬чать про неп¬ри¬пус¬ти¬мість ви-ко¬рис¬тан¬ня кон¬цеп¬ції «при¬від¬них па¬сів» у прак¬ти¬ці роз¬бу¬до¬ви не¬за¬леж¬ної, де¬мок¬ра¬тич¬ної дер¬жа-ви. А са¬ме:
– участь проф¬спі¬лок в уп¬рав¬лін¬ні ви¬роб¬ниц¬твом вис¬ту¬па¬ла фор¬мою і за¬со¬бом ка¬муф¬лю¬ван-ня від¬чу¬жен¬ня тру¬дів¬ни¬ків від ви¬роб¬ниц¬тва і то¬та¬лі¬тар¬них ор¬га¬нів дер¬жав¬но¬го уп¬рав¬лін¬ня;
– со¬ці¬а¬ліс¬тич¬не зма¬ган¬ня – не ли¬ше за¬сіб ін¬тен¬си¬фі¬ка¬ції пра¬ці, а й фор¬ма по¬лі¬тич¬ної під-трим¬ки па¬нів¬но¬го ре¬жи¬му;
– по¬бу¬до¬ва проф¬спіл¬ко¬вих ор¬га¬ні¬за¬цій на кшталт пар¬тій¬них – спо¬сіб штуч¬ної гі¬пер¬тро¬фії їх гос¬по¬дарсь¬ко-ор¬га¬ні¬за¬торсь¬кої фун¬кції і ви¬хо¬ло¬щен¬ня по¬тен¬цій¬них за¬хис¬них мож¬ли¬вос¬тей;
– в ос¬но¬ві ви¬хов¬ної ро¬лі тру¬до¬вих ко¬лек¬ти¬вів ле¬жа¬ла бо¬роть¬ба за «сві¬до¬му» дис¬цип¬лі¬ну пра¬ці, що по су¬ті пе¬ред¬ба¬ча¬ла слі¬пе та слух¬ня¬не під¬ко¬рен¬ня ре¬жи¬му;
– ді¬яль¬ність куль¬тур¬но-прос¬віт¬ниць¬ких зак¬ла¬дів проф¬спі¬лок – од¬на з чи¬слен¬них форм су-ціль¬ної іде¬о¬ло¬гі¬за¬ції сус¬піль¬ства за кошт чле¬нів проф¬спі¬лок;
– влад¬но-пра¬во¬ві пов¬но¬ва¬жен¬ня про¬фе¬сій¬них спі¬лок у наг¬ля¬ді та кон¬тро¬лі за ста¬ном тех¬ні¬ки без¬пе¬ки на ви¬роб¬ниц¬тві бу¬ло спо¬со¬бом пе¬рек¬ла¬дан¬ня від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті за її чи¬слен¬ні по¬ру¬шен¬ня з дер¬жа¬ви на ма¬со¬ву гро¬мадсь¬ку ор¬га¬ні¬за¬цію;
– влад¬но-пра¬во¬ві пов¬но¬ва¬жен¬ня проф¬спі¬лок у наг¬ля¬ді та кон¬тро¬лі за дот¬ри¬ман¬ням тру¬до¬во-го за¬ко¬но¬давс¬тва – за¬сіб ло¬ка¬лі¬за¬ції важ¬ли¬вої пра¬во¬вої проб¬ле¬ми в ме¬жах ок¬ре¬мо¬го під¬при¬ємс¬тва;
– «пе¬ре¬бу¬до¬ва» проф¬спі¬лок – спро¬ба КПРС ут¬ри¬ма¬ти ма¬со¬ве гро¬мадсь¬ке фор¬му¬ван¬ня у сфе-рі пар¬тій¬но¬го впли¬ву;
– но¬вос¬тво¬ре¬ні по¬лі¬тич¬ні пар¬тії (до 1990 р. включ¬но) по¬ча¬ли роз¬бу¬до¬ву сво¬їх вза¬є¬мо¬від¬но-син з проф¬спіл¬ка¬ми за прин¬ци¬пом «при¬від¬них па¬сів».
Те¬о¬ре¬тич¬на і прак¬тич¬на зна¬чу¬щість ре¬зуль¬та¬тів дос¬лід¬жен¬ня по¬ля¬гає в то¬му, що йо¬го ос-нов¬ні по¬ло¬жен¬ня мо¬жуть бу¬ти ви¬ко¬рис¬та¬ни¬ми:
– у про¬це¬сі роз¬бу¬до¬ви під¬ва¬лин вза¬є¬мос¬то¬сун¬ків про¬фе¬сій¬них спі¬лок з ор¬га¬на¬ми дер¬жав¬ної вла¬ди;
– у про¬це¬сі фор¬му¬ван¬ня вза¬є¬мо¬від¬но¬син проф¬спі¬лок з на¬ці¬о¬наль¬ни¬ми по¬лі¬тич¬ни¬ми пар¬ті¬я-ми;
– при по¬даль¬шій роз¬роб¬ці та вдос¬ко¬на¬лен¬ні різ¬ни¬ми проф¬спіл¬ко¬ви¬ми об¬’єд¬нан¬ня¬ми кон¬цеп-ції со¬ці¬аль¬но¬го за¬хис¬ту на¬се¬лен¬ня;
– у шкіль¬но¬му кур¬сі іс¬то¬рії Ук¬ра¬ї¬ни для ха¬рак¬те¬рис¬ти¬ки сис¬тем¬ної кри¬зи ра¬дянсь¬кої мо¬де¬лі то¬та¬лі¬та¬риз¬му;
– як спец¬курс або дис¬цип¬лі¬на за ви¬бо¬ром при під¬го¬тов¬ці фа¬хів¬ців-іс¬то¬ри¬ків;
– як ма¬те¬рі¬ал для по¬даль¬шо¬го на¬у¬ко¬во¬го пог¬либ¬лен¬ня проб¬ле¬ми.
Ме¬то¬до¬ло¬гіч¬ною ос¬но¬вою дос¬лід¬жен¬ня у ши¬ро¬ко¬му, за¬галь¬но¬іс¬то¬рич¬но¬му зна¬чен¬ні постає іс¬то¬рич¬ний де¬тер¬мі¬нізм, що ґрун¬ту¬єть¬ся на ді¬а¬лек¬ти¬ці об¬’єк¬тив¬но¬го та суб¬’єк¬тив¬но¬го, за¬галь¬но¬го та особ¬ли¬во¬го, іс¬то¬рич¬ної не¬об¬хід¬нос¬ті та іс¬то¬рич¬ної ви¬пад¬ко¬вос¬ті з ура¬ху¬ван¬ням мож¬ли¬вої аль-тер¬на¬ти¬ви хо¬ду роз¬вит¬ку іс¬то¬рич¬них по¬дій. У кон¬крет¬но іс¬то¬рич¬но¬му пла¬ні ди¬сер¬тант ви¬хо¬дить з по¬зи¬ції вче¬них-проф¬спіл¬коз¬нав¬ців ок¬сфордсь¬кої та уорікської шкі¬л, по¬ле на¬у¬ко¬вих по¬шу¬ків яких ба¬зу¬єть¬ся на ідеї ро¬лі проф¬спі¬лок як «ре¬гу¬ля¬то¬ра» проб¬лем ро¬бо¬чо¬го міс¬ця і ви¬роб¬ни¬чо¬го ко¬лек¬ти-ву.
Ме¬то¬ди дос¬лід¬жен¬ня вип¬ли¬ва¬ють із ха¬рак¬те¬ру та спе¬ци¬фі¬ки на¬у¬ко¬вих по¬шу¬ків в іс¬то¬рії проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху вза¬га¬лі та особ¬ли¬вос¬тей фун¬кці¬о¬ну¬ван¬ня ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції в умо¬вах то¬та¬лі¬тар¬ної сис¬те¬ми зок¬ре¬ма. Над¬зви¬чай¬но ви¬со¬кий рі¬вень фун¬кці¬о¬наль¬нос¬ті ра¬дянсь¬ких проф¬спі¬лок зу¬мов¬лює ви¬ко¬рис¬тан¬ня ши¬ро¬ко¬го ко¬ла різ¬ноп¬ла¬но¬вих дже¬рел, що у свою чер¬гу вик-ли¬кає не¬об¬хід¬ність урізноманітнен¬ня ме¬то¬дів дос¬лід¬жен¬ня проб¬ле¬ми.
Об¬’єк¬том дос¬лід¬жен¬ня є су¬куп¬ність виз¬на¬чаль¬них явищ і про¬це¬сів ¬ра¬дянсь¬кої мо¬де¬лі то¬та-лі¬та¬риз¬му на кін¬це¬во¬му ета¬пі її іс¬ну¬ван¬ня, що ха¬рак¬те¬ри¬зу¬ють¬ся ді¬яль¬ніс¬тю ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції.
Пред¬ме¬том ди¬сер¬та¬цій¬но¬го дос¬лід¬жен¬ня вис¬ту¬пає ці¬ліс¬на су¬куп¬ність най¬ха¬рак¬тер¬ні¬ших рис кон¬крет¬ної ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок у їх ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬вій, ви¬хов¬ній та за¬хис¬ній сфе-рах, що роз¬кри¬ва¬ють пос¬ту¬паль¬ний ха¬рак¬тер роз¬па¬ду пер¬віс¬них за¬сад па¬нів¬ної сис¬те¬ми, ре¬зуль¬та-ти та нас¬лід¬ки видозмі¬ни їх пер¬віс¬но¬го приз¬на¬чен¬ня.
Струк¬ту¬ра ди¬сер¬та¬цій¬но¬ї праці вибудовувалась з урахуванням склад¬ності та концептуальної су¬пе¬реч¬ли¬вості проб¬ле¬ми, яка сво¬їм ко¬рін¬ням заг¬либ¬лю¬єть¬ся у прин¬ци¬по¬ву різ¬ни-цю між ха¬рак¬те¬ром ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок у за¬галь¬ноп¬рий¬ня¬то¬му ро¬зу¬мін¬ні та їх ра¬дянсь-ким різ¬но¬ви¬дом.
СТРУК¬ТУ¬РА ТА ЗМІСТ ДИ¬СЕР¬ТА¬ЦІЇ
У «Всту¬пі» по¬да¬єть¬ся о᬴рун¬ту¬ван¬ня ви¬бо¬ру те¬ми, ак¬ту¬аль¬нос¬ті і на¬у¬ко¬вої но¬виз¬ни, ме¬та та зав¬дан¬ня ди¬сер¬та¬цій¬ної праці, а та¬кож фор¬ми прак¬тич¬но¬го ви¬ко¬рис¬тан¬ня її ре¬зуль¬та¬тів. Виз¬на-ча¬ють¬ся хро¬но¬ло¬гіч¬ні ме¬жі, пред¬мет, об¬’єкт, ме¬то¬до¬ло¬гічна ос¬но¬ва, по¬да¬єть¬ся ін¬фор¬ма¬ція про на¬у-ко¬ву апро¬ба¬цію ре¬зуль¬та¬тів дос¬лід¬жен¬ня.
Пер¬ший роз¬діл – «Проб¬ле¬ми іс¬то¬рі¬ог¬ра¬фії та дже¬ре¬лознавства проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху» міс-тить два па¬раг¬ра¬фи: «Проф¬спіл¬ки в кон¬тек¬сті ана¬лі¬зу ук¬ра¬їнсь¬кої та за¬ру¬біж¬ної іс¬то¬рі¬ог¬ра¬фії» та «Особ¬ли¬вос¬ті дже¬ре¬лоз¬нав¬чої ба¬зи досліджен¬ня». У пер¬шо¬му, зок¬ре¬ма, заз¬на¬ча¬єть¬ся, що ана¬ліз на-яв¬ної на¬у¬ко¬вої лі¬те¬ра¬ту¬ри по¬ка¬зав її над¬зви¬чай¬ну не¬од¬но¬рід¬ність як за ха¬рак¬те¬ром, так і за оцін-кою іс¬то¬рич¬них про¬це¬сів. Ця прин¬ци¬по¬ва роз¬біж¬ність ду¬мок по¬яс¬ню¬єть¬ся ря¬дом об¬ста¬вин.
По-пер¬ше, су¬час¬на ук¬ра¬їнсь¬ка іс¬то¬рі¬ог¬ра¬фія ще не встиг¬ла наг¬ро¬ма¬ди¬ти дос¬та¬тньої кіль¬кос¬ті фун¬да¬мен¬таль¬них іс¬то¬рич¬них уза¬галь¬нень з іс¬то¬рії проф¬спі¬лок на кін¬це¬во¬му ета¬пі то¬та¬лі¬та¬риз¬му, то¬му во¬на важ¬ли¬ва не стіль¬ки ана¬лі¬зом кон¬крет¬них об¬ста¬вин та фак¬тів, як ме¬то¬до¬ло¬гі¬єю та під¬хо-да¬ми до вив¬чен¬ня проб¬ле¬ми. По-дру¬ге, ук¬ра¬їнсь¬ка іс¬то¬рі¬ог¬ра¬фія ра¬дянсь¬кої до¬би, не¬вип¬рав¬да¬но по¬си¬лю¬ю¬чи ак¬цен¬ти на іде¬о¬ло¬гіч¬них ас¬пек¬тах, не мо¬же слу¬гу¬ва¬ти ос¬но¬вою для об¬’єк¬тив¬ної оцін¬ки ді¬яль¬нос¬ті ці¬єї ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції, хо¬ча й ба¬га¬та на фак¬тич¬ний ма¬те¬рі¬ал, який, без¬пе¬реч¬но, пот¬ре¬бує прин¬ци¬по¬во но¬вого осмислення. Крім то¬го, ос¬тан¬ня тлумачи¬ла ді¬яль¬ність про¬фе¬сій¬них спі¬лок у двох ра¬кур¬сах: іс¬то¬ри¬ко-пар¬тій¬но¬му, що пе¬ред¬ба¬чав вив¬чен¬ня впли¬ву пар¬тії, її ор¬га¬ні¬за¬цій та ке¬рів¬них струк¬тур на проф¬спіл¬ки, і з точ¬ки зо¬ру гро¬ма¬дянсь¬кої іс¬то¬рії , кот¬ра ви-ма¬га¬ла вив¬чен¬ня без¬по¬се¬ре¬дньої ді¬яль¬нос¬ті ці¬єї гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції, але зно¬ву ж та¬ки у кон¬тек-сті пар¬тій¬них нак¬рес¬лень.
Вра¬хо¬ву¬ю¬чи заз¬на¬че¬ні та су¬куп¬ність ін¬ших об¬ста¬вин, на¬яв¬ну іс¬то¬рі¬ог¬ра¬фіч¬ну ба¬зу, з пев-ною час¬ткою умов¬нос¬ті, дисертант роз¬поділяє на три ос¬нов¬ні гру¬пи. До пер¬шої гру¬пи автором від-не¬се¬но пра¬ці, що від¬тво¬рю¬ють су¬час¬ну по¬зи¬цію іс¬то¬рич¬ної дум¬ки сто¬сов¬но міс¬ця і ро¬лі про¬фе¬сій-них спі¬лок у по¬лі¬тич¬ній сис¬те¬мі, їх сто¬сун¬ків з ор¬га¬на¬ми дер¬жав¬ної вла¬ди. До дру¬гої вклю¬че¬но іс-то¬ри¬ко-пар¬тій¬ну лі¬те¬ра¬ту¬ру, а тре¬тя гру¬па пред¬став¬ле¬на дос¬лід¬жен¬ня¬ми кон¬крет¬но-¬іс¬то¬рич¬но¬го пла¬ну пе¬рі¬о¬ду 70-х – 80-х рр. Нез¬ва¬жа¬ю¬чи на пев¬ну умов¬ність та¬ко¬го роз¬по¬ді¬лу, він уяв¬ля¬єть¬ся ціл-ком вип¬рав¬да¬ним, ос¬кіль¬ки вра¬хо¬вує ре¬аль¬ний стан су¬час¬них та то¬діш¬ніх іс¬то¬рич¬них на¬ма¬гань, які, взя¬ті ра¬зом, да¬ють мож¬ли¬вість виз¬на¬чи¬ти ре¬аль¬не міс¬це та роль про¬фе¬сій¬них спі¬лок у сис¬те¬мі то¬та¬лі¬тар¬них від¬но¬син, роз¬кри¬ва¬ють те¬о¬ре¬тич¬ні за¬са¬ди їх фун¬кці¬о¬ну¬ван¬ня.
Важ¬ли¬ве зна¬чення у руслі поставленої проб¬ле¬ми ма¬ють уза¬галь¬ню¬ю¬чі пра¬ці су¬час¬них іс¬то-ри¬ків. Так, у ко¬лек¬тив¬ній пра¬ці М.В.Ко¬ва¬ля, С.В.Куль¬чиць¬ко¬го, О.Ю.Кур¬но¬со¬ва, ви¬да¬ній ще у 1992 ро¬ці , не ли¬ше кон¬ста¬ту¬єть¬ся на¬яв¬ність стаг¬на¬цій¬них про¬це¬сів в ук¬ра¬їнсь¬ко¬му сус¬піль¬стві у пе¬рі¬од 70-х – 80-х рр., але й до¬во¬дить¬ся їх за¬ко¬но¬мір¬ність, ха¬рак¬те¬ри¬зу¬ють¬ся ко¬ман¬дно-ад¬мі¬ніс¬тра-тив¬ні ме¬то¬ди ке¬рів¬ниц¬тва на¬род¬ним гос¬по¬дарс¬твом, роз¬кри¬ва¬єть¬ся про¬цес пла¬но¬мір¬ної лік¬ві¬да¬ції йо¬го де¬мок¬ра¬тич¬них за¬сад та роз¬ши¬рен¬ня па¬ну¬ван¬ня бю¬рок¬ра¬тич¬них сил. У колективній праці Ф.Г.Турченка, П.П.Панченка та С.М.Тимченка піддаються ґрунтовному аналізу політико-ідеологічні засади кризи тоталітарної системи . Досить шир¬око вка¬за¬ні питання вис¬віт¬лю¬ють¬ся і у дво¬том¬ни¬ку «Іс¬то¬рія Ук¬ра¬ї¬ни. Но¬ве ба¬чен¬ня». У роз¬ді¬лах, під¬го¬тов¬ле¬них Г.В.Ка¬сья¬но¬вим та О.В.Го¬ри¬нем, характеризу¬єть¬ся ба¬га¬тог¬ран¬ність зас¬тій¬них явищ, під¬крес¬лю¬єть¬ся їх ком¬плек¬сність, хо¬ча, на наш пог¬ляд, де¬що не¬вип¬рав¬да¬но зву¬же¬но проб¬ле¬ми по¬лі¬тич¬ної сфе¬ри, то¬му по¬за ува¬гою ав¬то¬рів за¬ли¬ши¬лась при¬ро¬да те¬о¬ре¬тич¬ної кри¬зи в пар¬тії та втра¬ти нею по¬лі¬тич¬ної іні¬ці¬а¬ти¬ви1. Най-більш пов¬но сис¬тем¬на кри¬за то¬та¬лі¬тар¬них від¬но¬син дос¬лід¬жу¬єть¬ся у ко¬лек¬тив¬ній мо¬ног¬ра¬фії «Ук-ра¬ї¬на: дру¬га по¬ло¬ви¬на ХХ сто¬літ¬тя: На¬ри¬си іс¬то¬рії». У заз¬на¬че¬ній пра¬ці не ли¬ше по¬да¬єть¬ся ар¬гу-мен¬то¬ва¬на кри¬ти¬ка кон¬цеп¬ції «роз¬ви¬ну¬то¬го со¬ці¬а¬ліз¬му», а й виз¬на¬ча¬єть¬ся роль ма¬со¬вої гро¬мадсь-кої ор¬га¬ні¬за¬ції в її зміц¬нен¬ні, ре¬тель¬но при¬хо¬ва¬ної в те¬о¬рії «при¬від¬них па¬сів»2. Од¬нак при всій бе-зу¬мов¬ній цін¬нос¬ті наз¬ва¬них праць для те¬ми на¬шо¬го дос¬лід¬жен¬ня (во¬ни ха¬рак¬те¬ри¬зу¬ють по¬лі¬тич¬ну сис¬те¬му, вреш¬ті, по¬во¬єн¬ну ра¬дянсь¬ку до¬бу), ав¬то¬ри не ста¬ви¬ли пе¬ред со¬бою ме¬ту ком¬плек¬сно та сис¬тем¬но дос¬лі¬ди¬ти ді¬яль¬ність про¬фе¬сій¬них спі¬лок, ви¬я¬ви¬ти ме¬ха¬нізм їх під¬по¬ряд¬кува¬ння то¬та¬лі-тар¬ній дер¬жа¬ві, хо¬ча всі во¬ни й за¬пе¬ре¬чу¬ють ус¬та¬ле¬ний на той час прин¬цип вза¬є¬мо¬від¬но¬син прав-ля¬чої пар¬тії, що одер¬жа¬ви¬лась, з проф¬спіл¬ка¬ми – прин¬цип пар¬тій¬но¬го ке¬рів¬ниц¬тва.
Дослідження останнього викликало труднощі навіть у радянській історіографії. Зокрема, вона так і не змогла визначитись, наприклад, з кількісною стороною питання, називаючи різну кількість принципів, які іноді заперечують один одного. Не¬виз¬на¬че¬ність та розпливчастість прин-ци¬пів поз¬на¬чи¬лась на ін¬шій лан¬ці го¬рез¬віс¬но¬го ке¬рів¬ниц¬тва – ме¬то¬дах і, пе¬ре¬ду¬сім, на так зва¬но¬му ме¬то¬ді по¬лі¬тич¬но¬го ке¬рів¬ниц¬тва, який ви¬да¬вав¬ся за взі¬рець про¬я¬ву де¬мок¬ра¬тич¬нос¬ті у сто¬сун¬ках прав¬ля¬чої пар¬тії з ма¬со¬вою гро¬мадсь¬кою ор¬га¬ні¬за¬ці¬єю. В йо¬го ос¬но¬ві ле¬жа¬ла су¬куп¬ність те¬о¬ре¬тич-ної, ор¬га¬ні¬за¬торсь¬кої та іде¬о¬ло¬гіч¬ної ді¬яль¬нос¬ті. Од¬нак про¬ве¬де¬ний ди¬сер¬тан¬том кон¬тент-ана¬ліз пос¬та¬нов ЦК КПУ з пи¬тань ке¬рів¬ниц¬тва проф¬спіл¬ка¬ми по¬ка¬зав, що ле¬во¬ву час¬тку в наз¬ва¬них пос-та¬но¬вах зай¬ма¬ли ор¬га¬ні¬за¬торсь¬кі пи¬тан¬ня, які прав¬ля¬чою пар¬ті¬єю ото¬тож¬ню¬ва¬лись з без¬по¬се¬ред¬нім ке¬рів¬ниц¬твом сус¬піль¬н謬ми та гос¬по¬дарсь¬ки¬ми про¬це¬са¬ми. Так, у пос¬та¬но¬ві 1969 р. во¬ни зай¬ма¬ли 85% за¬галь¬ної кіль¬кос¬ті проф¬спіл¬ко¬вих зав¬дань, а у пос¬та¬но¬ві 1987 р. – 87,3%. На прак¬ти¬ці це оз¬на-ча¬ло, що од¬на з про¬від¬них ла¬нок КПРС без¬зас¬те¬реж¬но орі¬єн¬ту¬ва¬ла проф¬спіл¬ки на ви¬ко¬нан¬ня невлас¬ти¬вих їм ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬вих фун¬кцій, що не мог¬ло не пос¬ла¬би¬ти їх ос¬нов¬ну фун¬кцію – фун¬кцію за¬хис¬ту. Крім того, роз¬бу¬до¬ва прав¬ля¬чою пар¬ті¬єю вза¬є¬мо¬від¬но¬син з проф¬спіл¬ка¬ми за прин¬ци¬пом пар¬тке¬рів¬ниц¬тва під¬по¬ряд¬ко¬ву¬ва¬ла їх во¬лі пар¬тії, а че¬рез неї і дер¬жа¬ві.
Пов¬на за¬леж¬ність ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції від пар¬тії та дер¬жа¬ви зви¬чай¬но не виз¬на-ва¬лась офі¬цій¬ною іс¬то¬рі¬ог¬ра¬фі¬єю 70-х – 80-х- рр., нез¬ва¬жа¬ю¬чи на те, що ок¬ре¬мим нап¬рям¬кам їх ді-яль¬нос¬ті при¬ді¬ля¬лась над¬зви¬чай¬на ува¬га. Нап¬рик¬лад, за під¬ра¬хун¬ка¬ми В.П.Са¬мох¬ва¬ло¬ва, ли¬ше в пе¬рі¬од 1971 – 1975 рр. з проб¬лем со¬ці¬а¬ліс¬тич¬но¬го зма¬ган¬ня в Ук¬ра¬ї¬ні бу¬ло опуб¬лі¬ко¬ва¬но по¬над 180 праць . Всі во¬ни по¬да¬ва¬ли зма¬галь¬ність не як фор¬му під¬ви¬щен¬ня ін¬тен¬сив¬нос¬ті пра¬ці і за¬сіб зміц-нен¬ня іс¬ну¬ю¬чо¬го ре¬жи¬му, а як ре¬зуль¬тат зрос¬лої сві¬до¬мос¬ті тру¬дя¬щих.
Знач¬но мен¬ше ува¬ги при¬ді¬ля¬лось вис¬віт¬лен¬ню ви¬хов¬ної фун¬кції про¬фе¬сій¬них спі¬лок. Як пра¬ви¬ло, ви¬хов¬ний по¬тен¬ці¬ал ма¬со¬вої ор¬га¬ні¬за¬ції роз¬гля¬дав¬ся у ра¬кур¬сі зміц¬нен¬ня тру¬до¬вої дис-цип¬лі¬ни та роз¬ши¬рен¬ня впли¬ву офі¬цій¬ної іде¬о¬ло¬гії. Прик¬ла¬дом заз¬на¬че¬них під¬хо¬дів мо¬же слу¬гу¬ва-ти ко¬лек¬тив¬на пра¬ця «Проф¬со¬юзы и куль¬ту¬ра» . Ще мен¬ше тут вис¬віт¬ле¬но проб¬ле¬му за¬хис¬ту со¬ці-аль¬них ін¬те¬ре¬сів тру¬дів¬ни¬ків. Дос¬лід¬ни¬ки 70-х – 80-х рр. ви¬хо¬ди¬ли з того, що в умо¬вах «роз¬ви¬ну-то¬го» со¬ці¬а¬ліз¬му за¬хис¬на фун¬кція проф¬спі¬лок втра¬чає при¬та¬ман¬ні для ка¬пі¬та¬ліс¬тич¬но¬го сус¬піль-ства ри¬си. Са¬ме з цих по¬зи¬цій, зок¬ре¬ма, ви¬хо¬дить Л.М.Пав¬ло¬ва, яка ви¬да¬ла з ці¬єї проб¬ле¬ми чи не на¬йоб¬’єм¬ні¬шу для сво¬го ча¬су пра¬цю .
Ра¬зом з тим слід від¬зна¬чи¬ти, що проб¬ле¬мі ді¬яль¬нос¬ті ра¬дянсь¬ких проф¬спі¬лок у кон¬тек¬сті ана¬лі¬зу по¬лі¬тич¬ної сис¬те¬ми то¬та¬лі¬та¬риз¬му при¬ді¬ля¬ла ува¬гу і за¬ру¬біж¬на, пе¬ре¬ду¬сім, ан¬гло-аме¬ри-кансь¬ка іс¬то¬рі¬ог¬ра¬фія. Ос¬нов¬ним галь¬мом у роз¬вит¬ку проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху во¬на вва¬жа¬ла мар-ксистсь¬ку іде¬о¬ло¬гію, ос¬кіль¬ки остання зат¬ри¬мувала розвиток ін¬те¬лек¬ту¬аль¬нос¬ті, кот¬ра була здат¬на да¬ти пош¬товх для роз¬вит¬ку но¬во¬го мис¬лен¬ня. Ро¬сія і Ки¬тай, три¬ма¬ю¬чись за улам¬ки мар¬ксиз¬му з до¬по¬мо¬гою сво¬їх «свя¬тих пи¬сань» бло¬ку¬ва¬ли всі ін¬ші шля¬хи роз¬вит¬ку», стверджував відомий політолог У.Маккензі . Роз¬ви¬ва¬ю¬чи цю дум¬ку, про¬фе¬сор Рут¬гертсь¬ко¬го уні¬вер¬си¬те¬ту Т.Джек¬сон пи¬сав, що цер¬ква, уні¬вер¬си¬те¬ти, про¬фе¬сій¬ні спіл¬ки по¬вин¬ні ма¬ти справ¬жню не¬за¬леж¬ність, але «…в то¬та¬лі¬тар¬них кра¬ї¬нах це неп¬ри¬пус¬ти¬мо, то¬му що не¬за¬леж¬ні гру¬пи мо¬жуть ста¬ти яд¬ром опо¬зи¬ції ре-жи¬му.» Від¬да¬ю¬чи на¬леж¬не за¬ру¬біж¬ним ав¬то¬рам сто¬сов¬но ана¬лі¬зу при¬чин під¬по¬ряд¬ку¬ван¬ня про¬фе-сій¬них спі¬лок во¬лі та ін¬те¬ре¬сам дер¬жа¬ви, водночас слід заз¬на¬чи¬ти, що во¬ни не роз¬кри¬ва¬ють його ме¬ха¬ніз¬му, а то¬му, як і пра¬ці су¬час¬них іс¬то¬ри¬ків теж за¬ли¬ша¬ють міс¬це для об¬’єк¬тив¬но¬го по¬за¬і¬де¬о-ло¬гіч¬но¬го дос¬лід¬жен¬ня проб¬ле¬ми.
Дру¬гий па¬раг¬раф роз¬ді¬лу «Особ¬ли¬вос¬ті дже¬ре¬лоз¬нав¬чої ба¬зи дос¬лід¬жен¬ня» міс¬тить ха¬рак¬те¬рис¬ти¬ку дже¬рел, які ди¬сер¬тан¬том роз¬по¬ді¬ля¬ють¬ся на чо¬ти¬ри гру¬пи. До пер¬шої гру¬пи від¬не-се¬но до¬ку¬мен¬ти проф¬спіл¬ко¬вих ор¬га¬ні¬за¬цій та їх ви¬бор¬них ор¬га¬нів: від проф¬гру¬пи до Укр¬проф¬ра-ди та ВЦРПС. Ос¬кіль¬ки проф¬спіл¬ки у заз¬на¬че¬них хро¬но¬ло¬гіч¬них рам¬ках ді¬я¬ли під ке¬рів¬ниц¬твом КПРС – КПУ, дру¬га гру¬па дже¬рел обіймає до¬ку¬мен¬ти пар¬тій¬них ор¬га¬ні¬за¬цій та їх ке¬рів¬них струк-тур. Вра¬хо¬ву¬ю¬чи сту¬пінь одер¬жав¬ле¬нос¬ті ма¬со¬вої ор¬га¬ні¬за¬ції тру¬дя¬щих, до тре¬тьої гру¬пи вклю¬че-но до¬ку¬мен¬ти дер¬жав¬них ор¬га¬нів вла¬ди – Ра¬ди Мі¬ніс¬трів УРСР, її мі¬ніс¬терств та комітетів.
Чет¬вер¬ту гру¬пу дже¬рел скла¬да¬ють ре¬зуль¬та¬ти со¬ці¬о¬ло¬гіч¬них дос¬лід¬жень, в де¬кот¬рих з яких ав¬тор брав без¬по¬се¬ред¬ню участь.
Ана¬ліз ос¬нов¬них груп дже¬рел доз¬во¬лив ви¬ді¬ли¬ти їх визначальні особ¬ли¬вос¬ті. По-пер¬ше, ве¬ле¬тенсь¬кий об¬’єм ар¬хів¬но¬го, фак¬тич¬но не ви¬ко¬рис¬та¬но¬го ма¬те¬рі¬а¬лу орі¬єн¬тує дос¬лід¬ни¬ка на ви¬бір та¬ких ас¬пек¬тів ді¬яль¬нос¬ті проф¬спі¬лок, щоб во¬ни ха¬рак¬те¬ри¬зу¬ва¬ли їх ді¬яль¬ність за¬га¬лом. По-дру¬ге, ба¬га¬то¬фун¬кці¬о¬наль¬ність ма¬со¬вої ор¬га¬ні¬за¬ції тру¬дя¬щих ви¬ма¬гає знань най¬різ¬но¬ма¬ніт¬ні¬ших сфер сус-піль¬них від¬но¬син: по¬лі¬ти¬ки, еко¬но¬мі¬ки, юрис¬пру¬ден¬ції, пе¬да¬го¬гі¬ки, пси¬хо¬ло¬гії то¬що, що, без¬пе-реч¬но, ут¬руд¬нює на¬у¬ко¬ве оп¬ра¬цю¬ван¬ня до¬ку¬мен¬тів. Тре¬тьою особ¬ли¬віс¬тю проф¬спіл¬ко¬вих до¬ку-мен¬тів постає над¬зви¬чай¬но ви¬со¬кий рі¬вень їх іде¬о¬ло¬гі¬за¬ції, що знач¬но ус¬клад¬нює об¬’єк¬тив¬ність на-у¬ко¬вих вис¬нов¬ків. Чет¬вер¬тою і най¬ха¬рак¬тер¬ні¬шою ри¬сою дже¬рел, які вис¬віт¬лю¬ють проб¬ле¬му проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху в Ук¬ра¬ї¬ні, є над¬зви¬чай¬но низь¬кий рі¬вень їх дос¬то¬вір¬нос¬ті, що ви¬ма¬гає ре-тель¬ної пе¬ре¬вір¬ки кож¬но¬го фак¬ту та уріз¬но¬ма¬ніт¬нен¬ня ме¬то¬дів дос¬лід¬жен¬ня.
Дру¬гий роз¬діл, що має наз¬ву «Гі¬пер¬тро¬фія гос¬по¬дарсь¬ко-ор¬га¬ні¬за¬торсь¬кої ді¬яль¬нос¬ті про-фе¬сій¬них спі¬лок і ви¬доз¬мі¬на їх со¬ці¬аль¬но¬го приз¬на¬чен¬ня», скла¬дବєть¬ся з трьох па¬раг¬ра¬фів. У пер-шо¬му – «Гі¬пер¬бо¬лі¬за¬ція зна¬чен¬ня проф¬спіл¬ко¬вих ко¬мі¬те¬тів в уп¬рав¬лін¬ні ма¬те¬рі¬аль¬ним ви¬роб¬ниц-твом» роз¬гля¬да¬ють¬ся тра¬ди¬цій¬ні для 70-х – 80-х рр. фор¬ми учас¬ті проф¬спі¬лок в уп¬рав¬лін¬ні ма¬те¬рі-аль¬ним ви¬роб¬ниц¬твом: ро¬біт¬ни¬чі збо¬ри, пос¬тій¬ноді¬ю¬чі ви¬роб¬ни¬чі на¬ра¬ди (ПДВН), ді¬яль¬ність то¬ва-рис¬тва ви¬на¬хід¬ни¬ків і ра¬ці¬о¬на¬лі¬за¬то¬рів (ВТВР), а та¬кож чис¬лен¬ні гро¬мадсь¬кі бю¬ро (еко¬но¬міч¬но¬го ана¬лі¬зу, нор¬му¬ван¬ня пра¬ці то¬що). По¬пе¬ре¬дньою гі¬по¬те¬зою ди¬сер¬тан¬та при їх оцін¬ці вис¬ту¬па¬ла гі-по¬те¬за про пер¬віс¬ну фор¬ма¬лі¬за¬цію всі¬єї сис¬те¬ми гро¬мадсь¬ко¬го уп¬рав¬лін¬ня, що прог¬ра¬му¬ва¬лась су-пер¬ечнос¬тя¬ми ви¬хід¬них те¬о¬ре¬тич¬них по¬ло¬жень то¬та¬лі¬та¬риз¬му. З од¬но¬го бо¬ку, пе¬ре¬ва¬жан¬ня сус-піль¬ної фор¬ми влас¬нос¬ті на за¬со¬би ви¬роб¬ниц¬тва та про¬го¬ло¬шен¬ня дер¬жа¬ви «за¬галь¬но¬на¬род¬ною» ви¬ма¬га¬ли ши¬ро¬кої учас¬ті тру¬дів¬ни¬ків в уп¬рав¬лін¬ні. З ін¬шо¬го – по¬лі¬тич¬ний тип дер¬жав¬но¬го ус¬трою йо¬го прак¬тич¬но за¬пе¬ре¬чу¬вав. От¬же, прак¬ти¬ці пов¬сяк¬ден¬но¬го жит¬тя за¬ли¬шав¬ся по¬ло¬вин¬час¬тий кон¬гло¬ме¬рат да¬но¬го сим¬бі¬о¬зу: фор¬маль¬на участь тру¬дів¬ни¬ків в уп¬рав¬лін¬ні. При цьо¬му на¬ми з’я¬со-ва¬но, що на¬віть та¬ка участь у мі¬ру роз¬кла¬дан¬ня то¬та¬лі¬та¬риз¬му як си¬сте¬ми ста¬ва¬ла все більш ілю¬зор-ною. Ос¬тан¬нє пов¬ною мі¬рою під¬твер¬джує кон¬тент-ана¬ліз пос¬та¬нов ЦК КПРС з пи¬тань пар¬тій¬но¬го ке¬рів¬ниц¬тва проф¬спіл¬ка¬ми. Як¬що в пос¬та¬но¬ві ЦК, прий¬ня¬тій у 1967 р., міс¬тить¬ся 29% уп¬рав¬лінсь-ких сим¬во¬лів, у пос¬та¬но¬ві 1979 р. – 23%, то в пос¬та¬но¬ві 1983 р. їх лише 8,6% від за¬галь¬ної кіль¬кос-ті.
Да¬ні кон¬тент-ана¬лі¬зу на прак¬ти¬ці під¬твер¬джу¬ють¬ся ха¬рак¬те¬ром тих же ро¬біт¬ни¬чих збо¬рів чи ді¬яль¬ніс¬тю ПДВН, фор¬ма¬лі¬за¬ція яких зрос¬та¬ла у мі¬ру за¬гос¬трен¬ня кри¬зи то¬та¬лі¬тар¬них від¬но¬син. Ос¬тан¬нє ди¬сер¬тант під¬твер¬джує зрос¬тан¬ням кіль¬кос¬ті скарг тру¬дя¬щих у ви¬щі пар¬тій¬ні та проф¬спіл-ко¬ві ін¬стан¬ції. І як¬би ті ж ро¬біт¬ни¬чі збо¬ри мог¬ли ви¬рі¬ши¬ти проб¬ле¬ми тру¬дів¬ни¬ків, то по¬тік скарг мав би ди¬на¬мі¬ку зни¬жен¬ня, а не зрос¬тан¬ня. Де¬що ін¬ші за зміс¬том, але іден¬тич¬ні за сут¬ніс¬тю зав¬дан-ня ма¬ли пос¬тій¬но¬ді¬ю¬чі ви¬роб¬ни¬чі на¬ра¬ди, які на 74% у 1971 р. і на 55,6% у 1980 р. скла¬да¬ли¬ся з ро-біт¬ни¬ків. Фор¬маль¬но во¬ни бу¬ли пок¬ли¬ка¬ні спри¬я¬ти роз¬вит¬ку ви¬роб¬ниц¬тва че¬рез іні¬ці¬а¬ти¬ву мас, але за сво¬їм дій¬сним приз¬на¬чен¬ням вис¬ту¬па¬ли фор¬мою зміц¬нен¬ня зв’яз¬ку між най¬ква¬лі¬фі¬ко¬ва¬ні-шою та на¬йос¬ві¬че¬ні¬шою час¬ти¬ною ро¬біт¬ни¬ків з ад¬мі¬ніс¬тра¬ці¬єю під¬при¬ємств, а че¬рез неї з па¬нів¬ним ре¬жи¬мом. Проф¬спіл¬ко¬ві ж ко¬мі¬те¬ти, які їх опі¬ку¬ва¬ли, зно¬ву ж та¬ки вис¬ту¬па¬ли у ро¬лі ор¬га¬ні¬за¬ції, що сприя¬ла зміц¬нен¬ню то¬та¬лі¬тар¬ної вла¬ди.
Рі¬шен¬ня і ро¬біт¬ни¬чих збо¬рів, і ПДВН ма¬ли ре¬а¬лі¬зо¬ву¬ва¬тись не ли¬ше че¬рез ад¬мі¬ніс¬тра¬цію під¬при¬ємств, але й че¬рез гро¬мадсь¬кі ор¬га¬ни, нап¬рик¬лад, че¬рез ко¬мі¬сії з пи¬тань за¬ро¬біт¬ної пла¬ти та нор¬му¬ван¬ня пра¬ці. Ос¬тан¬ні ж ви¬яв¬ляючи за¬ни¬же¬ні (з точ¬ки зо¬ру ад¬мі¬ніс¬тра¬ції) нор¬ми ви¬ро¬біт¬ку і схи¬ля¬ючи ро¬біт¬ни¬ків до їх під¬ви¬щен¬ня, змі¬цнювали тим са¬мим пер¬віс¬не приз¬на¬чен¬ня проф¬спі¬лок як за¬хис¬ни¬ків со¬ці¬аль¬них ін¬те¬ре¬сів тру¬дя¬щих. Та¬ким чи¬ном, у пе¬рі¬од 70-х – 80-х рр. уся сис¬те¬ма гро¬мадсь¬ко¬го уп¬рав¬лін¬ня ма¬те¬рі¬аль¬ним ви¬роб¬ниц¬твом пе¬ре¬бу¬ва¬ла у ста¬ні гли¬бо¬кої кри¬зи. Цей стан дає під¬ста¬ву зро¬би¬ти вис¬но¬вок про її фік¬тив¬ність та про від¬сут¬ність у ро¬біт¬ни¬ків мож¬ли¬вос¬ті ре¬аль¬но впли¬ва¬ти на про¬цес ви¬роб¬ниц¬тва. Для то¬го, щоб от¬ри¬ма¬ти її, не¬об¬хід¬но бу¬ло зла¬ма¬ти всю сис¬те¬му то¬та¬лі¬тар¬них від¬но¬син.
У дру¬го¬му па¬раг¬ра¬фі роз¬ді¬лу «Стаг¬на¬ція ідеї тру¬до¬вої зма¬галь¬нос¬ті в кон¬текс¬ті ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬вої ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок» ди¬сер¬тан¬том до¬во¬дить¬ся, що со¬ці¬а¬ліс¬тич¬не зма¬ган¬ня, яке зна¬хо¬ди¬лось у сфе¬рі ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок і вис¬ту¬па¬ло важ¬ли¬вою скла¬до¬вою час¬ти¬ною па¬нів¬них ви¬роб¬ни¬чих від¬но¬син, ви¬ко¬ну¬ва¬ло под¬вій¬ну фун¬кцію. Во¬но слу¬гу¬ва¬ло за¬со¬бом під¬ви-щен¬ня ін¬тен¬сив¬нос¬ті пра¬ці і, од¬но¬час¬но, фор¬мою по¬лі¬тич¬ної під¬трим¬ки то¬та¬лі¬тар¬но¬го ре¬жи¬му. У дос¬лід¬жен¬ні спрос¬то¬ву¬єть¬ся ус¬та¬ле¬не на пе¬рі¬од 70-х – 80-х рр. по¬ло¬жен¬ня про те, що участь тру¬дів-ни¬ків у зма¬галь¬нос¬ті бу¬ла ре¬зуль¬та¬том зрос¬лої са¬мос¬ві¬до¬мос¬ті мас, для яких внут¬ріш¬ні¬ми мо¬ти¬ва-ми ці¬єї учас¬ті вис¬ту¬па¬ли рі¬шен¬ня пар¬тії та уря¬ду.
Від¬сут¬ність ва¬го¬мих ма¬те¬рі¬аль¬них та мо¬раль¬них сти¬му¬лів по¬род¬жу¬ва¬ло у зма¬галь¬нос¬ті дві про¬ти¬ді¬ю¬чі тен¬ден¬ції. Пер¬ша, ін¬спі¬ро¬ва¬на проф¬спіл¬ко¬ви¬ми ко¬мі¬те¬та¬ми, спря¬мо¬ву¬ва¬ла тру¬дів¬ни¬ків на за¬ви¬ще¬ні зо¬бов¬’я¬зан¬ня, а дру¬га, що вип¬ли¬ва¬ла з тру¬до¬во¬го се¬ре¬до¬ви¬ща, – на їх мак¬си¬маль¬не зни-жен¬ня. Фор¬ма¬лі¬за¬цію зма¬галь¬нос¬ті ди¬сер¬тант роз¬гля¬дає як сво¬є¬рід¬ну при¬хо¬ва¬ну фор¬му про¬тес¬ту ши¬ро¬ких верств ви¬роб¬ни¬чих від¬но¬син усталеного типу. Нес¬прий¬нят¬тя со¬ці¬а¬ліс¬тич¬но¬го зма¬ган¬ня з бо¬ку тру¬дів¬ни¬ків знач¬ною мі¬рою по¬яс¬ню¬єть¬ся та¬кож тех¬ні¬ко-еко¬но¬міч¬ним ста¬ном ви¬роб¬ниц¬тва, на яко¬му ма¬со¬вим яви¬щем ста¬ли прос¬тої об¬лад¬нан¬ня та ці¬лих під¬роз¬ді¬лів під¬при¬ємств че¬рез зри¬ви пос¬та¬вок си¬ро¬ви¬ни, ма¬те¬рі¬а¬лів, ком¬плек¬ту¬ю¬чих час¬тин то¬що. Заз¬на¬че¬ні яви¬ща уне¬мож¬лив¬лю¬ва¬ли ви¬ко¬нан¬ня не те що під¬ви¬ще¬них зо¬бов¬’я¬зань, а на¬віть дер¬жав¬них пла¬нів, які теж ма¬ли ста¬тус За¬ко-ну. Ос¬тан¬ня об¬ста¬ви¬на дає мож¬ли¬вість зро¬би¬ти вис¬но¬вок про те, що для влад¬ни¬ків різ¬них рів¬нів еко¬но¬міч¬на сто¬ро¬на со¬ці¬а¬ліс¬тич¬но¬го зма¬ган¬ня ма¬ла не та¬ке важ¬ли¬ве зна¬чен¬ня, як по¬лі¬тич¬на. Оче-вид¬но, що фор¬маль¬ність еко¬но¬міч¬но¬го бо¬ку зма¬галь¬нос¬ті і йо¬го фак¬тич¬но ну¬льо¬вий еко¬но¬міч¬ний ефект не бу¬ли та¬єм¬ни¬цею для пар¬тій¬но-дер¬жав¬но¬го апа¬ра¬ту. У зв’яз¬ку з цим на¬ба¬га¬то важ¬ли¬ві¬ше зна¬чен¬ня для ньо¬го мав йо¬го по¬лі¬тич¬ний ас¬пект. Ма¬со¬вість зма¬ган¬ня ство¬рю¬ва¬ла ілю¬зію ма¬со¬вої під¬трим¬ки тру¬дя¬щи¬ми со¬ці¬аль¬но-еко¬но¬міч¬но¬го кур¬су пар¬тії і дер¬жа¬ви за¬га¬лом, що слу¬гу¬ва¬ло од-ним із важ¬ли¬вих чин¬ни¬ків пе¬ре¬бу¬ван¬ня ре¬жи¬му при вла¬ді. Са¬ме ці¬єю об¬ста¬ви¬ною ав¬тор по¬яс¬нює гуч¬ну по¬лі¬тич¬ну тріс¬кот¬ню навколо «пе¬ре¬до¬вих» по¬чи¬нів, «іні¬ці¬а¬тив» та «пе¬ре¬до¬во¬го» дос¬ві¬ду.
У тре¬тьо¬му па¬раг¬ра¬фі цьо¬го роз¬ді¬лу «Ор¬га¬ні¬за¬цій¬на під¬по¬ряд¬ко¬ва¬ність проф¬спі¬лок як за¬сіб і ме¬ха¬нізм їх фун¬кці¬о¬наль¬ної ді¬яль¬нос¬ті» роз¬кри¬ва¬ють¬ся при¬чи¬ни гі¬пер¬тро¬фії ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬вої ді-яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок, яку ди¬сер¬тант роз¬гля¬дає як один із най¬важ¬ли¬ві¬ших чин¬ни¬ків їх со¬ці-аль¬ної пе¬ре¬о¬рі¬єн¬та¬ції із за¬хис¬ту ін¬те¬ре¬сів тру¬дів¬ни¬ків у за¬хист по¬лі¬тич¬них ін¬те¬ре¬сів дер¬жа¬ви. З те-о¬ре¬тич¬ної точ¬ки зо¬ру, ос¬но¬вою для заз¬на¬че¬них змін слу¬гу¬ва¬ла роз¬бу¬до¬ва про¬фе¬сій¬них спі¬лок за прин¬ци¬пом де¬мок¬ра¬тич¬но¬го цен¬тра¬ліз¬му та ви¬роб¬ни¬чим прин¬ци¬пом. Ско¬пі¬йо¬ва¬ні із пар¬тій¬но¬го ста¬ту¬ту, ра¬зом із виз¬нан¬ням ма¬со¬вою гро¬мадсь¬кою ор¬га¬ні¬за¬ці¬єю ке¬рів¬ної та спря¬мо¬ву¬ю¬чої ро¬лі прав¬ля¬чої пар¬тії, вони нада¬ва¬ли ос¬тан¬ній мож¬ли¬вість не ли¬ше бе¬за¬пе¬ля¬цій¬но втру¬ча¬тись у її спра-ви, ви¬хо¬ву¬ю¬чи, ви¬су¬ва¬ю¬чи та роз¬став¬ля¬ю¬чи проф¬спіл¬ко¬ві кад¬ри за влас¬ним упо¬до¬бан¬ням, а й давало змогу їх ре¬тель¬но кон¬тро¬лю¬ва¬ти, ре¬а¬лі¬зу¬ю¬чи че¬рез них пар¬тій¬но-дер¬жав¬ну стра¬те¬гіч¬ну лі-нію.
Ор¬га¬ні¬за¬цій¬на за¬леж¬ність проф¬спі¬лок ро¬би¬ла їх при¬ваб¬ли¬вим об¬’єк¬том ува¬ги і для пар¬тії, і для дер¬жа¬ви, які про¬яв¬ля¬ли знач¬ну за¬ці¬кав¬ле¬ність до проф¬спіл¬ко¬во¬го членс¬тва. Мак¬си¬маль¬не роз-ши¬рен¬ня проф¬спіл¬ко¬вих ор¬га¬ні¬за¬цій доз¬во¬ля¬ло від¬нос¬но ма¬ло¬чи¬сель¬ній пар¬тії ут¬ри¬му¬ва¬ти під сво¬їм впли¬вом прак¬тич¬но все пра¬цю¬ю¬че на¬се¬лен¬ня. До¬ціль¬ність проф¬спіл¬ко¬во¬го членс¬тва для пе-ре¬січ¬но¬го гро¬ма¬дя¬ни¬на, за пе¬ре¬ко¬нан¬ням ав¬то¬ра, ма¬ло як внут¬ріш¬ню мо¬ти¬ва¬цію (пра¬ва та пе¬ре¬ва-ги чле¬нів проф¬спі¬лок), так і зов¬ніш¬ню (ор¬га¬ні¬зу¬ю¬чий вплив з бо¬ку дер¬жа¬ви та по¬лі¬тич¬них струк-тур). Най¬при¬ваб¬ли¬ві¬шим сти¬му¬лом до всту¬пу у чле¬ни проф¬спіл¬ки бу¬ла со¬ці¬аль¬на час¬ти¬на внут-ріш¬ніх мо¬ти¬вів, але по¬тен¬цій¬не пра¬во їх от¬ри¬ман¬ня на¬да¬ва¬ла ли¬ше зов¬ніш¬ня мо¬ти¬ва¬ція, штучно нав’язувана державою.За на¬ши¬ми під¬ра¬хун¬ка¬ми, вона на¬лі¬чу¬ва¬ла по¬над 30 аспектів, ви¬ко¬ну¬ва¬ти які бу¬ло до¬сить склад¬но. Тоб¬то, за по¬тен¬цій¬ні со¬ці¬аль¬ні пе¬ре¬ва¬ги чле¬но¬ві проф¬спіл¬ки тре¬ба бу¬ло ви¬ко¬ну¬ва¬ти над¬зви¬чай¬но ши¬ро¬кий спектр обов¬’яз¬ків: від бо¬роть¬би за ство¬рен¬ня ма¬те¬рі¬аль¬но-тех-ніч¬ної ба¬зи ко¬му¬ніз¬му, зміц¬нен¬ня обо¬ро¬ноз¬дат¬нос¬ті кра¬ї¬ни і аж до під¬ви¬щен¬ня влас¬ної по¬лі¬тич¬ної сві¬до¬мос¬ті. З ура¬ху¬ван¬ням ска¬за¬но¬го, проф¬спіл¬ко¬ве членс¬тво бу¬ло ви¬гід¬ні¬ше дер¬жа¬ві, ніж пе¬ре¬січ-но¬му гро¬ма¬дя¬ни¬но¬ві. Са¬ме цим ди¬сер¬тант по¬яс¬нює факт охоп¬лен¬ня проф¬спіл¬ко¬вим членс¬твом май¬же 98% пра¬цю¬ю¬чо¬го на¬се¬лен¬ня. Таким чи¬ном, ор¬га¬ні¬за¬цій¬на за¬леж¬ність про¬фе¬сій¬них спі¬лок від пар¬тій¬них струк¬тур доз¬во¬ля¬ла ос¬тан¬нім «ово¬ло¬ді¬ти» кад¬ра¬ми ці¬єї ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за-ції, про¬во¬ди¬ти че¬рез них будь-яке рі¬шен¬ня, змі¬ню¬ва¬ти ха¬рак¬тер її фун¬кці¬о¬наль¬ної ді¬яль¬нос¬ті, пос-та¬вив¬ши на чіль¬не міс¬це не за¬хист ін¬те¬ре¬сів тру¬дя¬щих, а ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬ву ро¬бо¬ту, кот¬ра, по су¬ті, бу¬ла ком¬пе¬тен¬ці¬єю дер¬жав¬них ор¬га¬нів вла¬ди.
Тре¬тій роз¬діл «Проф¬спіл¬ки і проб¬ле¬ма ви¬хо¬ван¬ня тру¬дя¬щих» присвя¬че¬но дос¬лід¬жен¬ню про¬це¬су ви¬доз¬мі¬ни ви¬хов¬ної фун¬кції ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції. У пер¬шо¬му па¬раг¬ра¬фі «Штуч¬ність під¬не¬сен¬ня ви¬хов¬ної ро¬лі тру¬до¬вих ко¬лек¬ти¬вів» роз¬кри¬ва¬єть¬ся ді¬яль¬ність проф¬спіл¬ко-вих ко¬мі¬те¬тів у за¬без¬пе¬чен¬ні куль¬тур¬но-ма¬со¬вої під¬трим¬ки, еко¬но¬міч¬ної прог¬ра¬ми дер¬жа¬ви і тих за¬хо¬дів, що здій¬сню¬ва¬лись проф¬спіл¬ка¬ми в ме¬жах їх ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬вої фун¬кції. В ди¬сер¬та¬ції ана-лі¬зу¬єть¬ся два ас¬пек¬ти ді¬яль¬нос¬ті проф¬спіл¬ко¬вих ор¬га¬ні¬за¬цій у цьо¬му нап¬рям¬ку: під¬ви¬щен¬ня тру¬до-вої ак¬тив¬нос¬ті та зміц¬нен¬ня дис¬цип¬лі¬ни пра¬ці. І пер¬ший, і дру¬гий ас¬пек¬ти ді¬яль¬нос¬ті проф¬спі¬лок бу¬ли спря¬мо¬ва¬ні на штуч¬не по¬до¬лан¬ня від¬чу¬жен¬ня ви¬роб¬ни¬ка від ви¬роб¬ниц¬тва, що ста¬ло нас¬лід-ком па¬ну¬ю¬чих ви¬роб¬ни¬чих від¬но¬син. Прак¬тич¬ни¬ми фор¬ма¬ми ді¬яль¬нос¬ті проф¬спі¬лок, на¬ці¬ле¬ни¬ми на під¬ви¬щен¬ня тру¬до¬вої ак¬тив¬нос¬ті, бу¬ли шко¬ли ко¬му¬ніс¬тич¬ної пра¬ці, шко¬ли пе¬ре¬до¬во¬го дос¬ві¬ду, бри¬гад¬ні фор¬ми ор¬га¬ні¬за¬ції пра¬ці то¬що. Всі во¬ни роз¬гля¬да¬ють¬ся в дос¬лід¬жен¬ні як спро¬би дер¬жа¬ви штуч¬но по¬до¬ла¬ти заз¬на¬че¬ну від¬чу¬же¬ність. Але за умов нез¬мін¬нос¬ті ха¬рак¬те¬ру ви¬роб¬ни¬чих від¬но-син, що пов¬ною мі¬рою під¬твер¬ди¬ла і «пе¬ре¬бу¬до¬ва», вони не мог¬ли бу¬ти ефек¬тив¬ни¬ми.
Не¬від¬’єм¬ним склад¬ни¬ком під¬ви¬щен¬ня тру¬до¬вої ак¬тив¬нос¬ті бу¬ла дис¬цип¬лі¬на пра¬ці, ав¬то¬ром по¬ка¬зу¬єть¬ся без¬під¬став¬ність її роз¬по¬ді¬лу на дис¬цип¬лі¬ну «со¬ці¬а¬ліс¬тич¬ну» і «бур¬жу¬аз¬ну». Од¬но¬час¬но в дос¬лід¬жен¬ні під¬крес¬лю¬єть¬ся важ¬ли¬вість для то¬та¬лі¬тар¬ної сис¬те¬ми збе¬ре¬жен¬ня ви¬со¬ко¬го рів¬ня тру¬до¬вої дис¬цип¬лі¬ни. Сам ха¬рак¬тер дер¬жав¬но¬го ус¬трою водночас за¬пе¬ре¬чу¬вав і провокував її по-ру¬шен¬ня. Під¬крес¬лю¬ю¬чи важ¬ли¬вість дис¬цип¬лі¬но¬ва¬нос¬ті, яка сис¬те¬мою ото¬тож¬ню¬ва¬лась з ін¬шим по¬нят¬тям – слух¬ня¬ніс¬тю, ав¬то¬ром з’я¬со¬ва¬но, що з 1971 р. по 1984 р. пар¬тія на най¬ви¬що¬му рів¬ні бі¬ля 40 ра¬зів пря¬мо або опо¬се¬ред¬ко¬ва¬но по¬ру¬шу¬ва¬ла проб¬ле¬му тру¬до¬вої дис¬цип¬лі¬ни. У ре¬зуль¬та¬ті в за-леж¬ність від неї бу¬ло пос¬тав¬ле¬но на¬віть проф¬спіл¬ко¬ве членс¬тво, що знай¬шло ві¬доб¬ра¬жен¬ня, пе¬ре-ду¬сім, у проф¬спіл¬ко¬во¬му ста¬ту¬ті.
Дру¬гий па¬раг¬раф роз¬ді¬лу «Ор¬га¬ні¬за¬ція доз¬віл¬ля як фор¬ма іде¬о¬ло¬гі¬за¬ції суспіль¬ства» роз¬кри-ває аб¬со¬лют¬но нев¬лас¬ти¬ву для про¬фе¬сій¬них спі¬лок роль іде¬о¬ло¬гіч¬но¬го по¬се¬ред¬ни¬ка, яка од¬ноз¬нач-но зак¬ріп¬ля¬лась у їх ста¬ту¬ті різ¬них ре¬дак¬цій. Пе¬ре¬бу¬ва¬ю¬чи під пре¬син¬гом пар¬тій¬них ко¬мі¬те¬тів і ма-ю¬чи у сво¬їй влас¬нос¬ті знач¬ну кіль¬кість куль¬тур¬но-роз¬ва¬жаль¬них зак¬ла¬дів, во¬ни пер¬етво¬ри¬лись у сво¬є¬рід¬но¬го про¬па¬ган¬дис¬та пар¬тій¬них ідей. Щоб ар¬гу¬мен¬то¬ва¬но до¬вес¬ти це по¬пе¬ред¬нє при¬пу¬щен-ня, ди¬сер¬тан¬том бу¬ло про¬а¬на¬лі¬зо¬ва¬но ціл¬ком офі¬цій¬ні да¬ні проф¬спіл¬ко¬вої ста¬тис¬ти¬ки за 16 ро¬ків (да¬лі сис¬те¬му звіт¬нос¬ті бу¬ло змі¬не¬но, що уне¬мож¬лив¬лює будь-яке по¬рів¬нян¬ня). Зав¬дя¬ки ви¬ко¬рис-тан¬ню ма¬те¬ма¬тич¬но¬го ме¬то¬ду дос¬лід¬жен¬ня вда¬лось з’я¬су¬ва¬ти, що з 1971 р. по 1986 р. за¬галь¬ний книж¬ко¬вий фонд проф¬спіл¬ко¬вих біб¬лі¬о¬тек ви¬ріс на 9,8%, а фонд сус¬піль¬но-по¬лі¬тич¬ної лі¬те¬ра¬ту¬ри – май¬же на 30%. Кіль¬кість ви¬да¬чі ос¬та¬нньої збіль¬ши¬лась на 11,2%.
Ще біль¬ші мож¬ли¬вос¬ті іде¬о¬ло¬гіч¬но¬го тис¬ку ма¬ли на тру¬дів¬ни¬ків проф¬спіл¬ко¬ві клу¬би та бу-дин¬ки куль¬ту¬ри, які сприя¬ли іде¬о¬ло¬гі¬за¬ції сус¬піль¬ства че¬рез ре¬пер¬ту¬ар чис¬лен¬них гур¬тків ху¬до-жньої са¬мо¬ді¬яль¬нос¬ті (опо¬се¬ред¬ко¬ва¬ний вплив) та че¬рез неп¬ри¬хо¬ва¬ні іде¬о¬ло¬гіч¬ні ак¬ції (без¬по¬се¬ред-ній вплив). Ди¬сер¬тан¬том ви¬яв¬ле¬но по¬си¬лен¬ня тен¬ден¬ції іде¬о¬ло¬гіч¬но¬го тис¬ку про¬пор¬цій¬но на¬рос-тан¬ню стаг¬на¬цій¬них про¬це¬сів в еко¬но¬мі¬ці та у міру втра¬ти прав¬ля¬чою пар¬ті¬єю по¬лі¬тич¬ної іні¬ці¬а¬ти-ви. Як¬що від¬со¬ток охоп¬лен¬ня спілчан сус¬піль¬но-по¬лі¬тич¬ни¬ми за¬хо¬да¬ми у 1971 р. скла¬дав 20,2%, у 1976 р. – 111%, у 1980 р. – 307,4%, то у 1988 р. вже 346,8%. Ав¬то¬ром та¬кож заз¬на¬ча¬єть¬ся, що пос-тій¬но на¬рос¬та¬ю¬чий іде¬о¬ло¬гіч¬ний пре¬синг мав не¬га¬тив¬ну роль у ні¬ве¬лю¬ван¬ні на¬ці¬о¬наль¬ної гід¬нос¬ті та аси¬мі¬ля¬ції на¬ці¬о¬наль¬ної куль¬ту¬ри.
У четвертому роз¬ді¬лі «Тен¬ден¬ція ево¬лю¬ції за¬хис¬ної фун¬кції про¬фе¬сій¬них спі¬лок» роз¬кри¬ва-ють¬ся за¬ко¬но¬мір¬нос¬ті та ха¬рак¬тер ви¬хо¬ло¬щен¬ня ос¬нов¬ної проф¬спіл¬ко¬вої фун¬кції. Цей про¬цес прос-те¬жу¬єть¬ся у трьох ас¬пек¬тах їх ді¬яль¬нос¬ті: пок¬ра¬щан¬ні умов пра¬ці, під¬ви¬щен¬ні її без¬пе¬ки та кон¬тро-лі за дот¬ри¬ман¬ням тру¬до¬во¬го за¬ко¬но¬давс¬тва. У пер¬шо¬му па¬раг¬ра¬фі, що має наз¬ву «Фор¬ма¬лі¬за¬ція ро¬лі проф¬спіл¬ко¬вих ко¬мі¬те¬тів у пок¬ра¬щан¬ні умов пра¬ці» дос¬лід¬жу¬єть¬ся ре¬а¬лі¬за¬ція влад¬но-пра¬во-вих пов¬но¬ва¬жень гро¬мадської ор¬га¬ні¬за¬ції в ас¬пек¬ті охо¬ро¬ни пра¬ці, який ди¬сер¬тан¬том пов¬’я¬зу¬єть¬ся із за¬галь¬ним нап¬рям¬ком роз¬вит¬ку ра¬дянсь¬кої еко¬но¬мі¬ки. Так, ана¬лі¬зу¬ю¬чи тем¬пи онов¬лен¬ня ос¬нов-них ви¬роб¬ни¬чих фон¬дів і кон¬ста¬ту¬ю¬чи чіт¬ко ви¬ра¬же¬ну тен¬ден¬цію їх зни¬жен¬ня, ди¬сер¬тан¬том ро-бить¬ся вис¬но¬вок, що за цих об¬ста¬вин зу¬сил¬ля проф¬спі¬лок, спря¬мо¬ва¬ні на пок¬ра¬щан¬ня умов пра¬ці, не мог¬ли бу¬ти ефек¬тив¬ни¬ми навіть первісно. До¬сить низь¬кий рі¬вень про¬дук¬тив¬нос¬ті пра¬ці, вик¬ли-ка¬ний ви¬ще¬наз¬ва¬ною об¬ста¬ви¬ною, змен¬шу¬вав на¬пов¬ню¬ва¬ність дер¬жав¬но¬го бюд¬же¬ту, що об¬’єк¬тив-но впли¬ва¬ло на фі¬нан¬су¬ван¬ня цьо¬го важ¬ли¬во¬го ас¬пек¬ту ви¬роб¬ни¬чої ді¬яль¬нос¬ті. Оче¬вид¬но, що са¬ме че¬рез цю при¬чи¬ну у 1970 р. за¬галь¬ні вит¬ра¬ти на охо¬ро¬ну пра¬ці, з роз¬ра¬хун¬ку на од¬но¬го пра¬ців¬ни¬ка на рік, скла¬да¬ли 10,62 крб., у 1975 р. – 14,14 крб, у 1980 р. – 32,86 крб., у 1990 р. – 45,98 крб. На¬ма-га¬ю¬чись ком¬пен¬су¬ва¬ти брак кош¬тів, дер¬жав¬ні ор¬га¬ни вла¬ди че¬рез пар¬тій¬ні та проф¬спіл¬ко¬ві ко¬мі¬те-ти різ¬них рів¬нів іні¬ці¬ю¬вали по¬чи¬ни та іні¬ці¬а¬ти¬ви, що по¬тен¬цій¬но бу¬ли здат¬ні хоч час¬тко¬во вип¬ра-ви¬ти ста¬но¬ви¬ще. З ура¬ху¬ван¬ням ска¬за¬но¬го, ді¬яль¬ність про¬фе¬сій¬них спі¬лок у справі контролю за станом охорони праці на¬бу¬ва¬ла оче¬вид¬ної дек¬ла¬ра¬тив¬нос¬ті. Най¬ха¬рак¬тер¬ні¬шим, у цьо¬му пла¬ні, був за¬по¬різь¬кий по¬чин – «Руч¬ну пра¬цю – на пле¬чі ма¬шин», ди¬на¬мі¬ка роз¬вит¬ку яко¬го до¬сить де-таль¬но вис¬віт¬лю¬єть¬ся в дос¬лід¬жен¬ні.
У ди¬сер¬та¬ції до¬во¬дить¬ся, що іні¬ці¬йо¬ва¬ний наз¬ва¬ний та йо¬му по¬діб¬ні по¬чи¬ни, що опо¬се¬ред-ко¬ва¬но мог¬ли впли¬ну¬ти на стан умов пра¬ці, а зна¬чить, від¬тво¬рю¬ва¬ли за¬хис¬ний по¬тен¬ці¬ал проф¬спі-лок, згід¬но ді¬ю¬чої на той час їх внут¬рі¬шньої струк¬ту¬ри, під¬па¬да¬ли під ком¬пе¬тен¬цію ко¬мі¬сії з ви-роб¬ни¬чо-ма¬со¬вої ро¬бо¬ти проф¬спіл¬ко¬вих ко¬мі¬те¬тів, ос¬нов¬ним зав¬дан¬ням яких бу¬ло до¬ма¬га¬тись під-ви¬щен¬ня ін¬тен¬сив¬нос¬ті пра¬ці. Та¬ким чи¬ном, од¬на і та ж ко¬мі¬сія проф¬ко¬му зму¬ше¬на бу¬ла ін¬тен¬си¬фі-ку¬ва¬ти пра¬цю і од¬но¬час¬но пок¬ра¬щу¬ва¬ти її умо¬ви. Ре¬зуль¬та¬та¬ми та¬ко¬го «пок¬ра¬щан¬ня» ста¬ло те, що знач¬на кіль¬кість тру¬дів¬ни¬ків зму¬ше¬на бу¬ла ви¬ко¬ну¬ва¬ти пла¬но¬ві зав¬дан¬ня і со¬ці¬а¬ліс¬тич¬ні зо¬бов¬’я-зан¬ня в умо¬вах за¬га¬зо¬ва¬нос¬ті, за¬пи¬ле¬нос¬ті та при шу¬мах, що в де¬кіль¬ка ра¬зів пе¬ре¬ви¬щу¬ва¬ли вста-нов¬ле¬ні нор¬ми, а та¬кож при неп¬ри¬пус¬ти¬мих тем¬пе¬ра¬тур¬них ре¬жи¬мах. Все ра¬зом узя¬те вкрай не¬га-тив¬но поз¬на¬ча¬лось на ста¬ні здо¬ров¬’я тру¬дів¬ни¬ків, вик¬ли¬ка¬ю¬чи чи¬слен¬ні зах¬во¬рю¬ван¬ня. Ди¬сер¬тан-том під¬ра¬хо¬ва¬но, що че¬рез ці при¬чи¬ни у 1971 – 1975 рр. з про¬це¬су ви¬роб¬ниц¬тва бу¬ло ви¬лу¬че¬но 654,2 ти¬ся¬чі лю¬дей, у 1976 – 1980 рр. – 726,8, а в 1981 – 1985 рр. – 742,7 ти¬ся¬чі. По су¬ті це оз¬на¬ча¬ло, що в рес¬пуб¬лі¬ці в се¬ре¬дньо¬му що¬річ¬но не ви¬ко¬рис¬то¬ву¬вав¬ся тру¬до¬вий по¬тен¬ці¬ал, який до¬рів¬ню¬вав по¬тен¬ці¬а¬лу Хер¬со¬на чи Він¬ни¬ці. У дослідженні до¬во¬дить¬ся, що «пе¬ре¬бу¬до¬ва» не змі¬ни¬ла став¬лен-ня дер¬жа¬ви до умов пра¬ці тру¬дів¬ни¬ків. Біль¬ше то¬го, во¬на приз¬ве¬ла до ще біль¬шо¬го за¬гос¬трен¬ня си-ту¬а¬ції. Нез¬мін¬ність дер¬жав¬ниць¬ких під¬хо¬дів до ста¬ну умов пра¬ці знай¬шла свій гло¬баль¬ний ви¬хід у Чор¬но¬биль¬ській ка¬тас¬тро¬фі, для лік¬ві¬да¬ції нас¬лід¬ків якої проф¬спіл¬ки Ук¬ра¬ї¬ни пе¬ре¬ра¬хо¬ву¬ва¬ли кошти зі сво¬го бюд¬же¬ту, що знач¬ною мі¬рою фор¬му¬вав¬ся із внес¬ків спіл¬чан. Чор¬но¬биль¬ська тра¬ге-дія під¬твер¬ди¬ла, що роз¬ра¬хун¬ки то¬та¬лі¬тар¬ної дер¬жа¬ви на гро¬мадсь¬ке пок¬ра¬щан¬ня умов пра¬ці не ли¬ше се¬бе не вип¬рав¬да¬ли, але й приз¬ве¬ли до тра¬гіч¬них нас¬лід¬ків.
Дру¬гий па¬раг¬раф цьо¬го роз¬ді¬лу «Су¬пе¬реч¬ли¬вість влад¬но-пра¬во¬вих пов¬но¬ва¬жень проф¬спі-лок у наг¬ля¬ді і кон¬тро¬лі за ста¬ном тех¬ні¬ки без¬пе¬ки» від¬тво¬рює од¬ну із най¬тра¬гіч¬ні¬ших сто¬рі¬нок іс-то¬рії то¬та¬лі¬тар¬них від¬но¬син, що ре¬тель¬но за¬мов¬чу¬ва¬лась офі¬цій¬ною ста¬тис¬ти¬кою про¬тя¬гом усьо¬го дос¬лід¬жу¬ва¬но¬го пе¬рі¬о¬ду, а влад¬но-пра¬во¬ві пов¬но¬ва¬жен¬ня проф¬спі¬лок у цьо¬му нап¬рям¬ку ви¬да¬ва-лись за про¬яв над¬зви¬чай¬ної до¬ві¬ри до них пар¬тії і дер¬жа¬ви. В ди¬сер¬та¬ції роз¬кри¬ва¬єть¬ся ме¬ха¬нізм ре¬а¬лі¬за¬ції та¬ких пов¬но¬ва¬жень та з’я¬со¬ву¬єть¬ся їх ла¬тен¬тний зміст і приз¬на¬чен¬ня. У своїй попередній гі¬по¬те¬зі ав¬тор ви¬хо¬див із без¬сум¬нів¬но¬го фак¬ту, що роз¬роб¬ка стра¬те¬гіч¬ної лі¬нії роз¬вит¬ку ра¬дянсь¬кої еко¬но¬мі¬ки, як і так¬тич¬них форм її ре¬а¬лі¬за¬ції, на¬ле¬жа¬ли ор¬га¬нам дер¬жав¬ної вла¬ди. Чис¬лен¬ні зап¬рог-ра¬мо¬ва¬ні в них хи¬би у ге¬о¬мет¬рич¬ній прог¬ре¬сії спри¬чи¬ня¬ли ви¬роб¬ни¬чі не¬га¬раз¬ди, що у свою чер¬гу ство¬рю¬ва¬ло заг¬ро¬зу для без¬пе¬ки пра¬ці. На ос¬но¬ві фун¬кці¬о¬ну¬ван¬ня різ¬них га¬лу¬зей гос¬по¬дарс¬тва в ро¬бо¬ті на¬во¬дять¬ся прик¬ла¬ди екс¬плу¬а¬та¬ції об¬лад¬нан¬ня, що де¬кіль¬ка ра¬зів ви¬чер¬па¬ло свій фі¬зич¬ний та мо¬раль¬ний ре¬сур¬си. Од¬нак ад¬мі¬ніс¬тра¬ція під¬при¬ємств, пос¬тій¬но від¬чу¬ва¬ю¬чи знач¬ні фі¬нан¬со¬ві труд¬но¬щі, що ста¬ли нас¬лід¬ком па¬ну¬ю¬чої сис¬те¬ми гос¬по¬да¬рю¬ван¬ня, зму¬ше¬на бу¬ла про¬дов¬жу¬ва¬ти йо¬го екс¬плу¬а¬та¬цію. Ре¬зуль¬та¬том да¬них об¬ста¬вин ста¬ли чис¬лен¬ні ава¬рії із знач¬ною кіль¬кіс¬тю людсь-ких жертв. З ура¬ху¬ван¬ням ска¬за¬но¬го, на¬ді¬лен¬ня проф¬спі¬лок дер¬жа¬вою від¬по¬від¬ни¬ми пов¬но¬ва¬жен-ня¬ми в кон¬тро¬лі за дот¬ри¬ман¬ням без¬печ¬них умов пра¬ці вже не виглядає «ви¬со¬кою» до¬ві¬рою, а сприй¬маєть¬ся як зви¬чай¬не пе¬рек¬ла¬дан¬ня від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті з дер¬жав¬них ор¬га¬нів на ма¬со¬ву гро-мадсь¬ку ор¬га¬ні¬за¬цію.
Най¬більш пов¬но ефек¬тив¬ність ді¬ю¬чої на той час сис¬те¬ми кон¬тро¬лю вик¬ри¬ває чис¬ло трав¬мо-ва¬них та за¬гиб¬лих осіб унас¬лі¬док ава¬рій на ви¬роб¬ниц¬тві. Од¬нак як¬раз ці да¬ні ре¬тель¬но мас¬ку¬ва-лись і вхо¬ди¬ли до роз¬ря¬ду служ¬бо¬вих та¬єм¬ниць. За до¬по¬мо¬гою роз¬різ¬не¬них ар¬хів¬них да¬них, ши¬ро-ко¬го ви¬ко¬рис¬тан¬ня ма¬те¬ма¬тич¬но¬го ме¬то¬ду дос¬лід¬жен¬ня ав¬то¬ро¬ві вда¬лось ви¬ма¬лю¬ва¬ти кри¬ву ди¬на-мі¬ки трав¬ма¬тиз¬му на ви¬роб¬ниц¬тві (ді¬аг¬ра¬ма 4.3.). На ос¬но¬ві її по¬каз¬ни¬ків з’ясо¬ва¬но, що від травм на ви¬роб¬ниц¬тві в се¬ре¬дньо¬му що¬річ¬но по¬тер¬па¬ло бі¬ля 124 ти¬сяч лю¬дей, що за 18 ро¬ків (з 1973 р. по 1990 р.) скла¬ло по¬над 2 міль¬йо¬ни осіб. Зіс¬тав¬лен¬ня цих да¬них із се¬ре¬дньос¬та¬тис¬тич¬ною кіль¬кіс¬тю пра¬ців¬ни¬ків, у роз¬ра¬хун¬ку на ти¬ся¬чу пра¬цю¬ю¬чих, по¬ка¬за¬ло, що на кож¬ну ти¬ся¬чу, зай¬ня¬тих на ви-роб¬ниц¬тві, при¬хо¬ди¬лось 5 – 6 трав¬мо¬ва¬них. За до¬по¬мо¬гою ар¬хів¬них да¬них вда¬лось та¬кож з’я¬су¬ва¬ти кіль¬кість за¬гиб¬лих на ви¬роб¬ниц¬тві внас¬лі¬док ава¬рій. Це в се¬ре¬дньо¬му 2 692 осо¬би на рік, що за 20 ос¬тан¬ніх ро¬ків па¬ну¬ван¬ня в Ук¬ра¬ї¬ні то¬та¬лі¬та¬риз¬му скла¬дає май¬же 56 ти¬сяч лю¬дей. Пог¬либ¬лен¬ня під¬ра¬хун¬ків та їх по¬рів¬нян¬ня з ос¬нов¬ни¬ми де¬мог¬ра¬фіч¬ни¬ми по¬каз¬ни¬ками зас¬від¬чи¬ло, що фак¬тич¬но кож¬ний дев¬’я¬тий (1970 р.), де¬ся¬тий (1975 р.), оди¬над¬ця¬тий (1980 р. та 1986 р.) з чис¬ла по¬мер¬лих в Ук¬ра¬ї¬ні за¬ги¬нув у ре¬зуль¬та¬ті от¬ри¬ма¬них травм. «Зав¬дя¬ки» ви¬со¬ко¬му рів¬ню трав¬ма¬тиз¬му із ле¬таль-ними наслідками при¬род¬ний при¬ріст на кож¬ну ти¬ся¬чу на¬се¬лен¬ня в рес¬пуб¬лі¬ці ско¬ро¬тив¬ся в 1970 р. приб¬лиз¬но на од¬ну осо¬бу, у 1975 р. – на дві, у 1980 та 1986 рр. – на три. Та¬ким чи¬ном, за¬по¬чат¬ко¬ва-на то¬та¬лі¬та¬риз¬мом сис¬те¬ма гро¬мадсько¬го кон¬тро¬лю з дер¬жав¬ни¬ми пов¬но¬ва¬жен¬ня¬ми за ста¬ном тех-ні¬ки без¬пе¬ки се¬бе не вип¬рав¬да¬ла, ос¬кіль¬ки до¬пус¬ти¬ла під¬рив за¬сад роз¬вит¬ку про¬дук¬тив¬них сил, що згуб¬но поз¬на¬чи¬лось та¬кож на ге¬но¬фон¬ді ук¬ра¬їнсь¬ко¬го сус¬піль¬ства. При цьо¬му в дисертації зазначається, що на¬ве¬де¬ні ре¬зуль¬та¬ти під¬ра¬хун¬ків не мож¬на вва¬жа¬ти аб¬со¬лют¬но точ¬ни¬ми че¬рез пос¬тій¬ні при¬хо¬ву¬ван¬ня ад¬мі¬ніс¬тра¬ці¬єю під¬при¬ємств ви¬пад¬ків ава¬рій із смер¬тель¬ни¬ми нас¬лід¬ка¬ми при мов¬чаз¬ній зго¬ді проф¬спіл¬ко¬вих ко¬мі¬те¬тів.
За¬вер¬шує роз¬діл тре¬тій па¬раг¬раф дос¬лід¬жен¬ня «Ду¬а¬ліс¬тич¬ний ха¬рак¬тер ді¬яльнос¬ті проф¬спі-лок у наг¬ля¬ді та кон¬тро¬лі за дот¬ри¬ман¬ням тру¬до¬во¬го за¬ко¬но¬давс¬тва», в яко¬му роз¬кри¬ва¬єть¬ся ме¬ха-нізм ви¬хо¬ло¬щен¬ня юри¬дич¬них прав гро¬ма¬дян у про¬це¬сі ви¬роб¬ни¬чої ді¬яль¬нос¬ті. Пра¬во¬ві пов¬но¬ва-жен¬ня проф¬спі¬лок у цьо¬му нап¬рям¬ку, як і у спра¬ві кон¬тро¬лю за ста¬ном тех¬ні¬ки без¬пе¬ки, роз¬по¬ді¬ля-ли¬ся між дво¬ма проф¬спіл¬ко¬ви¬ми ін¬сти¬ту¬ці¬я¬ми: пра¬во¬вою ін¬спек¬ці¬єю і проф¬спіл¬ко¬ви¬ми ко¬мі¬те¬та-ми під¬при¬ємств. Ок¬рім наз¬ва¬них струк¬тур, у ви¬пад¬ку не¬об¬хід¬нос¬ті, на ви¬роб¬ниц¬тві за¬по¬чат¬ко¬ву-ва¬лись ко¬мі¬сії з тру¬до¬вих су¬пе¬ре¬чок. Як¬що ж рі¬шен¬ня двох ос¬тан¬ніх не влаш¬то¬ву¬ва¬ли тру¬дів¬ни¬ка, він мав пра¬во звер¬ну¬тись з по¬зо¬вом до су¬ду. Але ос¬тан¬ні прий¬ма¬ли до роз¬гля¬ду ли¬ше ті спра¬ви, що сто¬су¬ва¬лись звіль¬нень ро¬біт¬ни¬ків за іні¬ці¬а¬ти¬вою ад¬мі¬ніс¬тра¬ції та змін фор¬му¬лю¬ван¬ня їх при-чин. З’я¬су¬ван¬ня ме¬ха¬ніз¬му фун¬кці¬о¬ну¬ван¬ня заз¬на¬че¬них ла¬нок доз¬во¬ли¬ли ди¬сер¬тан¬ту зро¬би¬ти вис-но¬вок про ба¬га¬тос¬ту¬пін¬час¬тість, гро¬міз¬дкість і склад¬ність всі¬єї сис¬те¬ми проф¬спіл¬ко¬во¬го за¬хис¬ту. Крім то¬го, дві струк¬ту¬ри гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції, що здій¬сню¬ва¬ли кон¬троль за дот¬ри¬ман¬ням тру¬до-во¬го за¬ко¬но¬давс¬тва, пер¬вин¬но не мог¬ли ма¬ти ор¬га¬ніч¬ної єд¬нос¬ті. За¬леж¬ність від ад¬мі¬ніс¬тра¬ції під-при¬ємств ста¬ви¬ла проф¬спіл¬ко¬ві ко¬мі¬те¬ти у стан ан¬та¬го¬ніс¬тич¬но¬го зв’яз¬ку з пра¬во¬вою ін¬спек¬ці¬єю, що пря¬мо поз¬на¬ча¬лось на рів¬ні пра¬во¬во¬го за¬хис¬ту тру¬дів¬ни¬ків.
Од¬нак циф¬ро¬ве під¬твер¬джен¬ня ви¬щес¬ка¬за¬но¬го, пов¬’я¬за¬не з ря¬дом труд¬но¬щів, по¬за¬як уза-галь¬не¬ні офі¬цій¬ні ста¬тис¬тич¬ні да¬ні в ар¬хі¬вах від¬сут¬ні, а роз¬різ¬не¬ні за ок¬ре¬ми¬ми під¬при¬ємс¬тва¬ми та об¬лас¬тя¬ми по¬да¬ва¬лись у ін¬ших оди¬ни¬цях ви¬мі¬ру, ніж втра¬ти ро¬бо¬чо¬го ча¬су від про¬гу¬лів, різ¬но¬ма-ніт¬них прос¬то¬їв та від¬сут¬нос¬ті пра¬ців¬ни¬ків на ро¬бо¬чих міс¬цях з доз¬во¬лу ад¬мі¬ніс¬тра¬ції. Піс¬ля від¬по-від¬них роз¬ра¬хун¬ків ав¬то¬ру вда¬лось вста¬но¬ви¬ти, що втра¬ти ро¬бо¬чо¬го ча¬су, нап¬рик¬лад, у Жи¬то-мирсь¬кій об¬лас¬ті скла¬ли у 1977 – пер¬шій по¬ло¬ви¬ні 1978 рр. 1,7 міль¬йо¬на лю¬ди¬но-го¬дин. Це оз¬на-чає, що на¬ду¬роч¬ни¬ми ро¬бо¬та¬ми тут ком¬пен¬су¬ва¬лось 34,4% втрат ро¬бо¬чо¬го ча¬су із заз¬на¬че¬них при-чин. Ди¬сер¬тан¬том при¬пус¬ка¬єть¬ся, що ін¬ші 65,6% їх втрат пок¬ри¬ва¬лись на¬ду¬роч¬ни¬ми ро¬бо¬та¬ми, але вже без доз¬во¬лу проф¬спіл¬ко¬вих ко¬мі¬те¬тів.
За ана¬ло¬гі¬єю дос¬лід¬ни¬ком до¬во¬дить¬ся ма¬ло¬е¬фек¬тив¬ність ус¬та¬ле¬ної сис¬те¬ми кон¬тро¬лю і наг-ля¬ду за дот¬ри¬ман¬ням за¬ко¬нів про пра¬цю і з ін¬ших пи¬тань, зок¬ре¬ма, звіль¬нень пра¬ців¬ни¬ків за іні¬ці¬а-ти¬вою ад¬мі¬ніс¬тра¬ції. Фік¬су¬ю¬чи їх ста¬біль¬ність про¬тя¬гом усьо¬го дос¬лід¬жу¬ва¬но¬го пе¬рі¬о¬ду, ав¬тор заз-на¬чає, що ке¬рів¬ниц¬тво під¬при¬ємств через ек¬стен¬сив¬ний ха¬рак¬те¬р роз¬вит¬ку еко¬но¬мі¬ки від¬чу¬ва¬ло пос¬тій¬ний де¬фі¬цит ро¬бо¬чої си¬ли і то¬му зму¬ше¬не бу¬ло не стіль¬ки про¬яв¬ля¬ти іні¬ці¬а¬ти¬ву у звіль¬нен¬ні пра¬ців¬ни¬ків, скіль¬ки «ви¬хо¬ву¬ва¬ти» по¬руш¬ни¬ків. Іні¬ці¬а¬ти¬ва ад¬мі¬ніс¬тра¬ції про¬яв¬ля¬лась, як правило, у ви¬пад¬ках ре¬ор¬га¬ні¬за¬ції ви¬роб¬ниц¬тва або зас¬то¬со¬ву¬ва¬лась до тих осіб, що про¬яв¬ля¬ли над¬зви¬чай¬но кри¬тич¬не став¬лен¬ня до її дій. До¬ку¬мен¬ти зас¬від¬чу¬ють, що в та¬ких ви¬пад¬ках бі¬ля 50% осіб по¬нов-лю¬ва¬лись на ро¬бо¬ті за рі¬шен¬ням су¬дів. Усе ви¬щес¬ка¬за¬не да¬ло під¬ста¬ву ди¬сер¬тан¬то¬ві зро¬би¬ти вис-но¬вок не ли¬ше про не¬е¬фек¬тив¬ність ус¬та¬ле¬ної сис¬те¬ми кон¬тро¬лю за дот¬ри¬ман¬ням тру¬до¬во¬го за¬ко-но¬давс¬тва, а й про те, що то¬та¬лі¬тар¬на дер¬жа¬ва че¬рез під¬по¬ряд¬ко¬ва¬ні їй проф¬спіл¬ки нав¬мис¬но ло¬ка-лі¬зу¬ва¬ла цю проб¬ле¬му в ме¬жах ок¬ре¬мо взя¬то¬го під¬при¬ємс¬тва, тим са¬мим не до¬пус¬ка¬ю¬чи ши¬ро¬ко¬го роз¬го¬ло¬су, при¬хо¬ву¬ю¬чи від гро¬мадсь¬кос¬ті ре¬зуль¬та¬ти влас¬ної не¬ви¬ва¬же¬ної со¬ці¬аль¬но-еко¬но¬міч¬ної по¬лі¬ти¬ки та поз¬бав¬ля¬ю¬чи тру¬дів¬ни¬ків не¬об¬хід¬них пра¬во¬вих га¬ран¬тій.
Під¬го¬тов¬ка п’я¬то¬го роз¬ді¬лу «Проф¬спіл¬ки у «но¬во¬му ба¬чен¬ні» іде¬о¬ло¬гії то¬та¬лі¬та¬риз¬му» обу¬мов¬ле¬на пос¬тій¬но на¬рос¬та¬ю¬чою кри¬зою кон¬цеп¬ту¬аль¬них за¬сад пар¬тій¬но¬го ке¬рів¬ниц¬тва як фор-ми вза¬є¬мо¬від¬но¬син прав¬ля¬чої пар¬тії з сус¬піль¬ством усі¬ма лан¬ка¬ми по¬лі¬тич¬ної сис¬те¬ми за¬га¬лом і про¬фе¬сій¬ни¬ми спіл¬ка¬ми зок¬ре¬ма. Пер¬ший па¬раг¬раф «Пе¬ре¬бу¬до¬ва» про¬фе¬сій¬них спі¬лок – по¬шук удос¬ко¬на¬лен¬ня ме¬ха¬ніз¬му пар¬тій¬но¬го всев¬лад¬дя» прис¬вя¬че¬но ана¬лі¬зу спроб КПРС, її рес¬пуб¬лі-кансь¬ких та об¬лас¬них ко¬мі¬те¬тів знай¬ти ефек¬тив¬ний спо¬сіб мас¬ку¬ван¬ня дій¬сно¬го міс¬ця та ро¬лі ма-со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції в сис¬те¬мі то¬та¬лі¬тар¬них від¬но¬син, за¬ли¬ша¬ю¬чи при цьо¬му їх нез¬мін¬ни-ми. При цьо¬му ди¬сер¬тан¬том ви¬ді¬ля¬ють¬ся ета¬пи ви¬хо¬ду про¬фе¬сій¬них спі¬лок із сфе¬ри пар¬тій¬но¬го ке-рів¬ниц¬тва.
Пер¬ший етап ав¬тор поз¬на¬чає квіт¬нем 1985 р. – лип¬нем 1988 р. Він ха¬рак¬те¬ри¬зу¬єть¬ся за¬род-жен¬ням та роз¬вит¬ком сум¬ні¬вів що¬до до¬ціль¬нос¬ті збе¬ре¬жен¬ня цьо¬го ти¬пу вза¬є¬мос¬то¬сун¬ків по¬лі¬тич-ної та не¬пар¬тій¬ної ор¬га¬ні¬за¬цій. Ди¬сер¬тан¬том про¬ве¬де¬но по¬рів¬няль¬ний ана¬ліз тих час¬тин Прог¬ра¬ми КПРС та її Но¬вої ре¬дак¬ції, в яких від¬тво¬рю¬ють¬ся прог¬рам¬ні зав¬дан¬ня пар¬тії сто¬сов¬но проф¬спі¬лок на «но¬вий» пе¬рі¬од роз¬вит¬ку. Він по¬ка¬зав, що яки¬хось прин¬ци¬по¬вих змін у їх ді¬яль¬нос¬ті не пе¬ред-ба¬ча¬лось, і це пов¬ніс¬тю під¬твер¬див та¬кож ана¬ло¬гіч¬ний ана¬ліз проф¬спіл¬ко¬вих ста¬ту¬тів1982 та 1986 рр. По¬рів¬нян¬ня ж першого з від¬по¬від¬ною час¬ти¬ною пар¬тій¬ної прог¬ра¬ми проф¬спіл¬ко¬во¬го ста-ту¬ту в ас¬пек¬ті їх фун¬кці¬о¬наль¬ної ді¬яль¬нос¬ті по¬ка¬за¬ло ціл¬ко¬ви¬ту ком¬пе¬ля¬тив¬ність. По¬ча¬ток дру¬го¬го ета¬пу цьо¬го про¬це¬су ди¬сер¬тант виводить з ХІХ Все¬со¬юз¬ної пар¬тій¬ної кон¬фе¬рен¬ції, яка дек¬ла¬ру¬ва-ла не¬об¬хід¬ність удос¬ко¬на¬лен¬ня по¬лі¬тич¬ної сис¬те¬ми. Лей¬тмо¬ти¬вом її ос¬нов¬них до¬ку¬мен¬тів вис¬ту-пала ви¬мо¬га по¬вер¬нен¬ня до по¬лі¬тич¬но¬го ме¬то¬ду ке¬рів¬ниц¬тва. Од¬нак вже на са¬мій кон¬фе¬рен¬ції виз-на¬ва¬лось, що да¬ний ме¬тод для прак¬ти¬ків пар¬тій¬ної ро¬бо¬ти за¬ли¬ша¬вся ма¬ло¬ві¬до¬мим. Па¬ра¬лель¬не вив¬чен¬ня до¬ку¬мен¬тів міс¬це¬вих пар¬тій¬них ор¬га¬ні¬за¬цій по¬ка¬за¬ло, що во¬ни зна¬хо¬ди¬лись у ста¬ні роз-губ¬ле¬нос¬ті. З од¬но¬го бо¬ку, во¬ни пам¬’я¬та¬ли гор¬ба¬човсь¬ке «са¬мос¬тій¬ність проф¬спі¬лок», а з ін¬шо¬го, не во¬ло¬ді¬ли ме¬то¬дом по¬лі¬тич¬но¬го ке¬рів¬ниц¬тва. То¬му в ух¬ва¬лах практично усіх об¬лас¬них пар¬ткон-фе¬рен¬цій, що прой¬шли в кін¬ці 1988 – на по¬чат¬ку 1989 рр. простежується ще ви¬тон¬че¬ні¬ше мас¬ку-ван¬ня ре¬аль¬них на¬мі¬рів пар¬тор¬га¬нів сто¬сов¬но про¬фе¬сій¬них спі¬лок.
Тре¬тій ета¬п ви¬віль¬нен¬ня проф¬спі¬лок з-під пар¬тій¬но¬го впли¬ву дослідник від¬но¬сить¬ до літ¬ніх шах¬тарсь¬ких страй¬ків 1989 р., які пос¬та¬ви¬ли під заг¬ро¬зу іс¬ну¬ван¬ня не ли¬ше пар¬тій¬ного, але й проф¬спіл¬ко¬вого апа¬ра¬тів. Ос¬тан¬нє ще більше загос¬трило проблему «при¬від¬них па¬сів». Ан¬кет¬не опи¬ту¬ван¬ня, про¬ве¬де¬не з учас¬тю ав¬то¬ра се¬ред слу¬ха¬чів від¬ді¬лень пар¬тбу¬дів¬ниц¬тва уні¬вер¬си¬те¬тів мар¬ксиз¬му-ле¬ні¬ніз¬му в Кі¬ро¬вог¬ра¬ді та Тер¬но¬по¬лі по¬ка¬за¬ло, що не¬по¬руш¬ність ідеї проф¬спі¬лок як «при¬від¬них па¬сів» виз¬на¬ли від¬по¬від¬но всьо¬го 10,2 та 11,7%% опи¬та¬них. Ці нас¬трої вплинули і на пе¬ред¬ви¬бор¬ні плат¬фор¬ми об¬ко¬мів пар¬тії, опуб¬лі¬ко¬ва¬ні у жов¬тні – груд¬ні 1989 р.
У дру¬го¬му па¬раг¬ра¬фі «Проф¬спіл¬ки Ук¬ра¬ї¬ни на по¬чат¬ко¬вій ста¬дії ба¬га¬то¬пар¬тій¬нос¬ті» вис¬віт-лю¬єть¬ся за¬род¬жен¬ня про¬це¬су ста¬нов¬лен¬ня вза¬є¬мо¬від¬но¬син мо¬ло¬дих на¬ці¬о¬наль¬них пар¬тій з про¬фе-сій¬ни¬ми спіл¬ка¬ми. Вра¬хо¬ву¬ю¬чи, що у хро¬но¬ло¬гіч¬них ме¬жах дос¬лід¬жу¬ва¬но¬го пе¬рі¬о¬ду він охоп¬лює всьо¬го один рік, ав¬тор від¬дав пе¬ре¬ва¬гу не ана¬лі¬зу кон¬крет¬них дій, а на¬мі¬рам по¬лі¬тич¬них пар¬тій, сфор¬му¬льо¬ва¬них у їх ос¬но¬во¬по¬лож¬них до¬ку¬мен¬тах. Аналіз пар¬тій¬них прог¬рам та ста¬ту¬тів здій¬сню-вався з ура¬ху¬ван¬ням кла¬си¬фі¬ка¬ції по¬лі¬тич¬них пар¬тій, зап¬ро¬по¬но¬ва¬ної сво¬го ча¬су О.В.Го¬ри¬нем.
Пар¬тії пра¬во¬го кри¬ла: Ук¬ра¬їнсь¬ка на¬ці¬о¬наль¬на пар¬тія (УНП), Ук¬ра¬їнсь¬ка християнсько-де-мок¬ра¬тич¬на пар¬тія (УХДП), Все¬ук¬ра¬їнсь¬ке об¬’єд¬нан¬ня «Дер¬жав¬на са¬мос¬тій¬ність Ук¬ра¬ї¬ни» (ДСУ) і Ук¬ра¬їнсь¬ка на¬род¬но-де¬мок¬ра¬тич¬на пар¬тія (УНДП) у за¬галь¬но¬по¬лі¬тич¬но¬му пла¬ні сто¬я¬ли на по¬зи¬ці-ях зла¬му то¬та¬лі¬тар¬ної сис¬те¬ми. Своє став¬лен¬ня до проф¬спі¬лок во¬ни вис¬лов¬лю¬ва¬ли з до¬сить ви¬со-ким рів¬нем обе¬реж¬нос¬ті, але без¬сум¬нів¬ним за¬ли¬ша¬єть¬ся те, що всі во¬ни бу¬ли не про¬ти ви¬ко¬рис¬тан-ня проф¬спі¬лок у по¬лі¬тич¬ній бо¬роть¬бі. Нап¬рик¬лад, УХДП ви¬го¬ло¬шу¬ва¬ла пра¬во на віль¬ні проф¬спіл-ки ра¬зом з пра¬вом на по¬лі¬тич¬ні та еко¬но¬міч¬ні страй¬ки. По¬ня¬тій¬ний вза¬є¬моз¬в’я¬зок прог¬рам¬них ви-мог – оче¬вид¬ний. У ши¬ро¬ко¬му зна¬чен¬ні він оз¬на¬чав, що проф¬спіл¬кам, по су¬ті, від¬во¬ди¬лась участь тих же «при¬від¬них па¬сів», що, без¬пе¬реч¬но, не мог¬ло влаш¬то¬ву¬ва¬ти проф¬спіл¬ки, які щой¬но її поз¬ба-ви¬лись у ін¬тер¬пре¬та¬ції КПРС – КПУ. Приб¬лиз¬но та¬ку ж по¬зи¬цію зай¬ма¬ли пар¬тії лі¬во¬го кри¬ла: со¬ці-ал-де¬мок¬ра¬тич¬на пар¬тія Ук¬ра¬ї¬ни (СДПУ), об¬’єд¬на¬на со¬ці¬ал-де¬мок¬ра¬тич¬на пар¬тія Ук¬ра¬ї¬ни (ОС-ДПУ) і Ком¬пар¬тія Ук¬ра¬ї¬ни. Най¬ці¬ка¬ві¬ши¬ми і до¬сить при¬ваб¬ли¬ви¬ми для проф¬спі¬лок бу¬ли пер¬спек-ти¬ви, зма¬льо¬ва¬ні СДПУ, ста¬тут якої до¬пус¬кав ко¬лек¬тив¬не членс¬тво в пар¬тії, що при спри¬ят¬ли¬во¬му та де¬мок¬ра¬тич¬но¬му хо¬ді роз¬вит¬ку по¬дій мог¬ло од¬но¬мо¬мен¬тно ви¬рі¬ши¬ти пи¬тан¬ня про її при¬хід до вла¬ди.
На пра¬во¬цен¬тристсь¬ких по¬зи¬ці¬ях сто¬я¬ла Ук¬ра¬їнсь¬ка рес¬пуб¬лі¬кансь¬ка пар¬тія (УРП). Про¬яв-ля¬ю¬чи зов¬ніш¬ню ін¬ди¬фе¬рен¬тність до проф¬спі¬лок, ста¬тут ці¬єї пар¬тії до¬пус¬кав ко¬а¬лі¬цію з гро¬мадсь-ки¬ми ор¬га¬ні¬за¬ці¬я¬ми. І хоч сло¬во проф¬спіл¬ки в пар¬тій¬них до¬ку¬мен¬тах не вжи¬ва¬лось, ціл¬ком зро¬зу-мі¬ло, що пар¬тія зма¬льо¬ву¬ва¬ла пе¬ред ни¬ми ба¬га¬то¬о¬бі¬ця¬ю¬чі пер¬спек¬ти¬ви. Ук¬ра¬їнсь¬ка со¬ці¬ал-де¬мок-ра¬тич¬на пар¬тія (УСДП), що зай¬ма¬ла лі¬во¬цен¬тристсь¬ку по¬зи¬цію, в ос¬но¬ву сво¬їх вза¬є¬мо¬від¬но¬син з гро¬мадсь¬ки¬ми ор¬га¬ні¬за¬ці¬я¬ми пок¬ла¬ла спів¬пра¬цю, не від¬ки¬да¬ю¬чи мож¬ли¬вос¬ті спів¬пра¬ці і з дер¬жав-ни¬ми ор¬га¬на¬ми вла¬ди. Ос¬тан¬ня об¬ста¬ви¬на по¬лег¬шу¬ва¬ла участь все ще одер¬жав¬ле¬них проф¬спі¬лок. З точ¬ки зо¬ру ди¬сер¬тан¬та, їм до¬сить бу¬ло виз¬на¬ти ли¬ше ос¬нов¬ні прог¬рам¬ні ви¬мо¬ги пар¬тії, не про¬во-дя¬чи на¬віть прин¬ци¬по¬вих кад¬ро¬вих змін. На під¬ста¬ві ви¬щес¬ка¬за¬но¬го ди¬сер¬тант ро¬бить вис¬но¬вок, що най¬більш при¬над¬ним ва¬рі¬ан¬том хо¬ду роз¬вит¬ку по¬дій для про¬фе¬сій¬них спі¬лок бу¬ло за¬по¬чат¬ку-ван¬ня влас¬ної по¬лі¬тич¬ної пар¬тії, яка, спи¬ра¬ю¬чись на при¬род¬ний ви¬со¬кий со¬ці¬аль¬ний по¬тен¬ці¬ал ор-га¬ні¬за¬ції, мог¬ла б по¬лі¬тич¬ни¬ми ді¬я¬ми ре¬а¬лі¬зо¬ву¬ва¬ти за¬хис¬ні мож¬ли¬вос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок.
У «Вис¬нов¬ках» під¬во¬дять¬ся під¬сум¬ки ди¬сер¬та¬цій¬но¬го дос¬лід¬жен¬ня, ха¬рак¬те¬ри¬зу¬ють¬ся до¬мі-нан¬тні ри¬си під¬по¬ряд¬ко¬ва¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок во¬лі та ін¬те¬ре¬сам то¬та¬лі¬тар¬ної дер¬жа¬ви. У них, зок¬ре¬ма, заз¬на¬ча¬єть¬ся, що на кін¬це¬во¬му ета¬пі па¬ну¬ван¬ня то¬та¬лі¬та¬риз¬му проф¬спіл¬ко¬вий рух в Ук-ра¬ї¬ні пе¬ре¬бу¬вав у ста¬ні пос¬тій¬но на¬рос¬та¬ю¬чої кри¬зи, яка ста¬ла за¬ко¬но¬мір¬ним нас¬лід¬ком хиб¬но¬го виз¬на¬чен¬ня їх міс¬ця та ро¬лі в по¬лі¬тич¬ній сис¬те¬мі і вис¬ту¬па¬ла важ¬ли¬вою скла¬до¬вою час¬ти¬ною сис-тем¬ної кри¬зи всі¬єї ра¬дянсь¬кої мо¬де¬лі то¬та¬лі¬та¬риз¬му. Чи¬слен¬ні спро¬би її по¬до¬лан¬ня пе¬ре¬о¬рі¬єн¬та¬ці¬єю сус¬піль¬ства з бу¬дів¬ниц¬тва ко¬му¬ніз¬му на «вдос¬ко¬на¬лен¬ня» со¬ці¬а¬ліз¬му, а по¬тім на «пе¬ре¬бу¬до¬ву» ос-та¬нньо¬го, не тіль¬ки не вип¬ра¬ви¬ли ста¬но¬ви¬ща, а й під¬твер¬ди¬ли стаг¬на¬цій¬ність про¬го¬ло¬ше¬них за¬сад роз¬вит¬ку. Нез¬во¬рот¬ність кри¬зи проф¬спіл¬ко¬во¬го ру¬ху про¬я¬ви¬лась у їх фун¬кці¬о¬наль¬ній ді¬яль¬нос¬ті, а са¬ме:
1.Участь ма¬со¬вої гро¬мадсь¬кої ор¬га¬ні¬за¬ції в уп¬рав¬лін¬ні ма¬те¬рі¬аль¬ним ви¬роб¬ниц¬твом, з точ¬ки зо¬ру ін¬те¬ре¬сів ши¬ро¬ко¬го ко¬ла спіл¬чан, не під¬твер¬ди¬ла кон¬цеп¬ту¬аль¬них за¬сад фун¬кці¬о¬ну¬ван¬ня ра-дянсь¬кої сис¬те¬ми гро¬мадсь¬ко¬го уп¬рав¬лін¬ня. Ґрун¬ту¬ю¬чись на дер¬жав¬ній фор¬мі влас¬нос¬ті на за¬со¬би ви¬роб¬ниц¬тва, во¬на пер¬віс¬но не мог¬ла від¬тво¬рю¬ва¬ти ін¬те¬ре¬си тру¬дів¬ни¬ків, ви¬ко¬ну¬ю¬чи на прак¬ти¬ці ла¬тен¬тні зав¬дан¬ня па¬ну¬ю¬чо¬го ре¬жи¬му та виступаючи одним із чин¬ни¬ків її одер¬жав¬лен¬ня.
2.Про¬цес одер¬жав¬ле¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок знач¬но поглиб¬лю¬вав¬ся їх учас¬тю в ор¬га¬ні¬за¬ції со¬ці¬а¬ліс¬тич¬но¬го зма¬ган¬ня. Ос¬тан¬нє слугувало засобом під¬ви¬щен¬ня ін¬тен¬сив¬ності пра¬ці і од¬но¬час-но вис¬ту¬па¬ло сво¬є¬рід¬ною фор¬мою під¬трим¬ки тру¬дя¬щи¬ми еко¬но¬міч¬но¬го кур¬су дер¬жа¬ви. Проф¬спіл-ко¬ві ко¬мі¬те¬ти, як над¬зви¬чай¬но важ¬ли¬ва лан¬ка в йо¬го ор¬га¬ні¬за¬ції, за цих об¬ста¬вин пе¬рет¬во¬рю¬ва¬лись в ор¬га¬ни під¬трим¬ки дер¬жа¬ви на кож¬но¬му ок¬ре¬мо взя¬то¬му під¬при¬ємс¬тві.
3.Одер¬жав¬ле¬ність проф¬спі¬лок ґрун¬ту¬ва¬лась на їх по¬лі¬тич¬ній та ор¬га¬ні¬за¬цій¬ній під¬по¬ряд¬ко-ва¬нос¬ті прав¬ля¬чій пар¬тії, що фак¬тич¬но ото¬тож¬ни¬ла се¬бе з ор¬га¬на¬ми дер¬жав¬ної вла¬ди. Роз¬бу¬до¬ва проф¬спіл¬ко¬вих ор¬га¬ні¬за¬цій на іден¬тич¬них з пар¬ті¬єю за¬са¬дах – де¬мок¬ра¬тич¬но¬му цен¬тра¬ліз¬мі та прин¬цип¬і ви¬роб¬ни¬чої бу¬до¬ви про¬фор¬га¬ні¬за¬цій, – доз¬во¬ли¬ла пар¬тії ма¬ні¬пу¬лю¬ва¬ти кад¬ра¬ми ці¬єї ор¬га-ні¬за¬ції, а че¬рез них спря¬мо¬ву¬ва¬ти її ді¬яль¬ність у не¬об¬хід¬но¬му для дер¬жа¬ви рус¬лі.
4.По¬лі¬тич¬на та ор¬га¬ні¬за¬цій¬на за¬леж¬ність проф¬спі¬лок доз¬во¬ли¬ла то¬та¬лі¬тар¬ній сис¬те¬мі кар¬ди-наль¬но змі¬ни¬ти їх ви¬хов¬ну фун¬кцію, спря¬мо¬ву¬ю¬чи її не ли¬ше у напрям¬ку під¬ви¬щен¬ня тру¬до¬вої ак-тив¬нос¬ті та зміц¬нен¬ня дис¬цип¬лі¬ни пра¬ці, а й на ак¬тив¬ну участь в іде¬о¬ло¬гі¬за¬ції сус¬піль¬ства при по-се¬ред¬ниц¬тві проф¬спіл¬ко¬вих зак¬ла¬дів куль¬ту¬ри та за ра¬ху¬нок кош¬тів спіл¬чан.
5.Ре¬зуль¬та¬том гі¬пер¬тро¬фії ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬вої та іде¬о¬ло¬гіч¬ної ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок ста¬ло над¬зви¬чай¬не зву¬жен¬ня та ви¬доз¬мі¬на їх за¬хис¬ної фун¬кції. У зв’яз¬ку з цим, на¬ді¬лен¬ня дер¬жа-вою про¬фе¬сій¬них спі¬лок влад¬но-пра¬во¬ви¬ми пов¬но¬ва¬жен¬ня¬ми у спра¬ві кон¬тро¬лю за ста¬ном умов пра¬ці, її без¬пе¬ки та дот¬ри¬ман¬ням тру¬до¬во¬го за¬ко¬но¬давс¬тва пе¬рет¬во¬рю¬ва¬лось на дек¬ла¬ра¬цію. Проф-спіл¬ко¬ві ко¬мі¬те¬ти ста¬ви¬лись у ста¬н, при яко¬му, з од¬но¬го бо¬ку, во¬ни сво¬єю ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬вою ді-яль¬ніс¬тю ін¬тен¬си¬фі¬ку¬ва¬ли пра¬цю ши¬ро¬ких верств на¬се¬лен¬ня на зас¬та¬рі¬лих тех¬ні¬ці та тех¬но¬ло¬гі¬ях, а з ін¬шо¬го, контро¬лю¬ва¬ли дот¬ри¬ман¬ня норм без¬пе¬ки пра¬ці.
6.Пос¬тій¬ні дес¬та¬бі¬лі¬за¬цій¬ні про¬це¬си, що гли¬бо¬ко про¬ни¬ка¬ли в усі сфе¬ри вироб¬ниц¬тва, вик-ли¬ка¬ні ек¬стен¬сив¬ним ха¬рак¬те¬ром роз¬вит¬ку еко¬но¬мі¬ки та па¬ну¬ван¬ням ко¬ман¬дно-ад¬мі¬ніс¬тра¬тив¬ної сис¬те¬ми, обу¬мов¬лю¬ва¬ли по¬ру¬шен¬ня тру¬до¬во¬го за¬ко¬но¬давс¬тва, пе¬ре¬ду¬сім, у ви¬ко¬рис¬тан¬ні ро¬бо¬чої си¬ли в на¬ду¬роч¬ні го¬ди¬ни, свят¬ко¬ві та ви¬хід¬ні дні. Проф¬спіл¬ко¬ві ко¬мі¬те¬ти, за¬леж¬ні від ад¬мі¬ніс¬тра¬ції під¬при¬ємств та тіс¬но пов’я¬за¬ні з нею сво¬єю ви¬роб¬ни¬чо-ма¬со¬вою ді¬яль¬ніс¬тю, да¬ва¬ли зго¬ду на її ви-ко¬рис¬тан¬ня, тим са¬мим час¬тко¬во вип¬рав¬ля¬ю¬чи не¬до¬лі¬ки дер¬жав¬ної сис¬те¬ми уп¬рав¬лін¬ня і нех¬ту¬ю-чи ін¬те¬ре¬са¬ми тру¬дів¬ни¬ків.
7.Уся сис¬те¬ма проф¬спіл¬ко¬во¬го за¬хис¬ту, що ґрун¬ту¬ва¬лась на дер¬жав¬них пов¬но¬ва¬жен¬нях, ви-бу¬до¬ву¬ва¬лась на роз¬по¬ді¬лі ос¬тан¬ніх між різ¬ни¬ми проф¬спіл¬ко¬ви¬ми струк¬ту¬ра¬ми: пра¬во¬вою ін¬спек-ці¬єю і проф¬спіл¬ко¬ви¬ми ко¬мі¬те¬та¬ми під¬при¬ємств, які ма¬ли різ¬ний сту¬пінь від¬по¬ві¬даль¬нос¬ті за ви¬ко-нан¬ня дер¬жав¬них пла¬нів та со¬ці¬а¬ліс¬тич¬них зо¬бов¬’я¬зань, що пер¬віс¬но по¬ру¬шу¬ва¬ло їх єд¬ність і фор-ма¬лі¬зу¬ва¬ло заз¬на¬че¬ні пов¬но¬ва¬жен¬ня.
8.Пер¬віс¬на ви¬хо¬ло¬ще¬ність проф¬спіл¬ко¬во¬го за¬хис¬ту та вкрай ви¬со¬кий рі¬вень йо¬го фор¬ма¬лі-за¬ції на за¬галь¬но¬му тлі стаг¬на¬цій¬них еко¬но¬міч¬них про¬це¬сів свід¬чать про нав¬мис¬ну ло¬ка¬лі¬за¬цію то-та¬лі¬тар¬ною дер¬жа¬вою важ¬ли¬вої пра¬во¬вої проб¬ле¬ми в ме¬жах ок¬ре¬мо взя¬то¬го під¬при¬ємс¬тва з ме¬тою за¬по¬бі¬ган¬ня її об¬го¬во¬рен¬ня на ши¬ро¬ко¬му за¬галь¬но¬дер¬жав¬но¬му чи рес¬пуб¬лі¬кансь¬ко¬му рівні.
9.В ос¬но¬ві ме¬та¬мор¬фо¬зи ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок ле¬жа¬ло виз¬нан¬ня ос¬тан¬ні¬ми ке¬рів¬ної та спря¬мо¬ву¬ю¬чої ро¬лі прав¬ля¬чої пар¬тії, що виз¬на¬чи¬ла їм у по¬лі¬тич¬но¬му жит¬ті роль «при¬від¬них па-сів». Їх важ¬ли¬вість для пар¬тії зас¬від¬чує не¬ба¬жан¬ня ос¬та¬нньої втра¬ти¬ти проф¬спіл¬ки у ча¬си, ко¬ли сту¬пінь по¬лі¬ти¬за¬ції ук¬ра¬їнсь¬ко¬го сус¬піль¬ства ¬сягнув сво¬єї вер¬ши¬ни і ви¬ник¬ла без¬по¬се¬ред¬ня заг¬ро¬за втра¬ти по¬лі¬тич¬ної вла¬ди.
10.Прог¬рам¬ні до¬ку¬мен¬ти мо¬ло¬дих на¬ці¬о¬наль¬них пар¬тій на ран¬ній ста¬дії ба¬га¬то¬пар¬тій¬нос¬ті, всі¬ля¬ко ка¬муф¬лю¬ю¬чи своє став¬лен¬ня до проф¬спі¬лок прог¬рам¬ни¬ми ви¬мо¬га¬ми не¬об¬хід¬нос¬ті зла¬му то¬та¬лі¬тар¬ної ма¬ши¬ни та роз¬бу¬до¬ви Ук¬ра¬їнсь¬кої не¬за¬леж¬ної дер¬жа¬ви на за¬галь¬но¬де¬мок¬ра¬тич¬них за-са¬дах, у дій¬снос¬ті пе¬ред¬ба¬ча¬ли їх ви¬ко¬рис¬тан¬ня у по¬лі¬тич¬ній бо¬роть¬бі за вла¬ду. Ос¬тан¬нє, ра¬зом з дос¬ві¬дом ві¬до¬мо¬го пар¬тке¬рів¬ниц¬тва, да¬ло під¬ста¬ву проф¬спіл¬ко¬во¬му фор¬му¬ван¬ню роз¬бу¬до¬ву¬ва¬ти сто¬сун¬ки з по¬лі¬тич¬ни¬ми пар¬ті¬я¬ми на рів¬ноп¬рав¬них за¬са¬дах, а піз¬ні¬ше на¬віть за¬по¬чат¬ку¬ва¬ти влас¬ну пар¬тію.
Ос¬нов¬ні по¬ло¬жен¬ня ди¬сер¬та¬цій¬но¬го дос¬лід¬жен¬ня вик¬ла¬де¬но у та¬ких пуб¬лі¬ка¬ці¬ях ав¬то¬ра:
1.До¬ка¬шен¬ко В.М. Проф¬спіл¬ки Ук¬ра¬ї¬ни в умо¬вах то¬та¬лі¬тар¬ної сис¬те¬ми (70-ті – по¬ча¬ток 90-х рр.) Іс¬то¬рі¬о¬софсь¬ко-кри¬тич¬ний ана¬ліз. – До¬нецьк: Кас¬сі¬о¬пея, 1997. – 284 с.
2.До¬ка¬шен¬ко В.М. Проф¬спіл¬ки і то¬та¬лі¬та¬ризм: ілю¬зії та ре¬а¬лії 70-х – 80-х ро¬ків. – До¬нецьк: Вид – во До¬нець¬ко¬го держ. ун – ту, 1999. – 355 с.
3.Докашенко В.М. До питання подальшої видозміни методу політичного керівництва профспілками у 1970 – 1980-ті роки // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць. – Випуск 2. – Т.1. – Горлівка: ГДПІІМ, 1996. – С.25 – 29.
4. Докашенко В.М. Підготовка профспілкових зборів і конференцій як форма керівництва профспілками у 1970 – 1980-ті роки // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Збірник наукових та науково-методичних праць. – Випуск 2. – Т.1. – Горлівка: ГДПІІМ, 1996. – С.35 – 37. (автром здійснено аналіз порядку денного зборів).
5.До¬ка¬шен¬ко В.М. Прин¬цип на¬у¬ко¬вос¬ті в пар¬тій¬но¬му ке¬рів¬ниц¬тві проф¬спіл¬ка¬ми: ілю¬зії та ре¬а¬лії // На¬ри¬си дос¬лід¬жень у га¬лу¬зі гу¬ма¬ні¬тар¬них на¬ук в пед¬ву¬зі. Збір¬ник на¬у¬ко¬вих та на¬у¬ко¬во-ме¬то¬дич¬них праць. Ви¬пуск. ІІ. – Гор¬лів¬ка: ГДПІ¬ІМ, 1997. – С.18 – 23.
6.До¬ка¬шен¬ко В.М. Сут¬ність та внут¬ріш¬ня струк¬ту¬ра сти¬лю пар¬тій¬но¬го ке¬рів¬ниц¬тва проф-спіл¬ка¬ми // На¬ри¬си дос¬лід¬жень у га¬лу¬зі гу¬ма¬ні¬тар¬них на¬ук в пед¬ву¬зі. Збір¬ник на¬у¬ко¬вих та на¬у¬ко¬во-ме¬то¬дич¬них праць. Ви¬пуск ІV. Том І. – Гор¬лів¬ка: ГДПІ¬ІМ, 1998. – С.311 – 317.
7.До¬ка¬шен¬ко В.М. Проф¬спіл¬ки Ук¬ра¬ї¬ни на по¬чат¬ко¬вій ста¬дії ба¬га¬то¬пар¬тійнос¬ті // На¬ри¬си дос¬лід¬жень у га¬лу¬зі гу¬ма¬ні¬тар¬них на¬ук в пед¬ву¬зі. Збір¬ник на¬у¬ко¬вих та на¬у¬ко¬во-ме¬то¬дич¬них праць. Ви¬пуск ІІІ. – Гор¬лів¬ка: ГДПІ¬ІМ, 1997. – С.18 – 23.
8.До¬ка¬шен¬ко В.М. Без¬пе¬ка пра¬ці і проф¬спіл¬ки (особ¬ли¬вос¬ті влад¬но-пра¬во¬вих пов¬но¬ва¬жень 70-х – 80-х рр. // Прид¬ніп¬ровсь¬кий на¬у¬ко¬вий віс¬ник. – 1998. – №119 (лис¬то¬пад). – С.3 – 9.
9.До¬ка¬шен¬ко В.М. То¬та¬лі¬та¬ризм, проф¬спіл¬ки і охо¬ро¬на пра¬ці (нас¬лід¬ки без¬пер¬спек¬тив¬но¬го альян¬су) // Прид¬ніп¬ровсь¬кий на¬у¬ко¬вий віс¬ник. – 1998. – №119 (лис¬то¬пад). – С.90 – 95.
10.До¬ка¬шен¬ко В.М. Проф¬спіл¬ки і то¬та¬лі¬та¬ризм. Проб¬ле¬ма проф¬спіл¬ко¬во¬го членс¬тва 70-х – 80-х рр // Бо¬рис¬фен. Лі¬те¬ра¬тур¬но-мис¬тець¬кий, пуб¬лі¬цис¬тич¬ний та на¬у¬ко¬во-по¬пу¬ляр¬ний що¬мі¬сяч-ник. – 1998. – № 10 . – С.5 – 6.
11.Докашенко В.М. Профспілки і трудова дисципліна (до характеристики метаморфози виховної функції профспілок // Борисфен. Літературно-мистецький, публіцистичний та науково-популярний щомісячник. – 1999. – №6. – С.2 – 6.
12.Докашенко В.М. Критика фальсифікації ролі профспілок в управлінні державою (70-ті – 80-ті рр.) // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – №2. – С.34 – 38.
13.Докашенко В.М. Кадри профспілок на кінцевому етапі тоталітаризму // Нова політика. Науково-публіцистичний журнал. – 1999. – №4. – С.62 – 67.
14.Докашенко В.М., Крапівін О.В. Профспілки і тоталітаризм у призмі англо-американської історіографії // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. – 1999. – №1. – С.17 – 22 (Автору належить аналіз літератури, що висвітлює взаємозв’язок КПРС з профспілками).
15.Докашенко В.М. Трудова змагальність і поглиблення кризи профспілкового руху // Науковий вісник Волинського державного університету ім.Л.Українки. – 1999. – №5. – С.50 – 54.
16.Докашенко В.М. Трудове законодавство і профспілки зразка 70-х – 80-х рр. // Історія України. – 1999. – №36. – С.4 – 5.
17.Докашенко В.М. Безпека праці і профспілки // Історія України. – №37. – С.6 – 8.
18.Докашенко В.М. Профспілки України зразка 70-х – 80-х рр.: особливості джерелознавчої бази. – Донецьк: Кассіопея, 1998. – 30 с.
19.Докашенко В.М. Профспілки України на завершальній стадії «перебудови» (1998 – 1990 рр.). – Донецьк: Кассіопея, 1998. – 36 с.
20.До¬ка¬шен¬ко В.М. За¬хис¬на фун¬кція проф¬спі¬лок: ілю¬зії та ре¬а¬лії 70-х – 80-х рр. // Проф¬спіл-ки Ук¬ра¬ї¬ни. – 1998. – №1. – С.83 – 89.
21.До¬ка¬шен¬ко В.М. Проф¬спіл¬ки 70-их в «те¬не¬тах» пар¬тій¬ної іде¬о¬ло¬гії // Проф¬спіл¬ки Ук¬ра¬ї-ни. – 1998. – №3. – С.58 – 66.
22..До¬ка¬шен¬ко В.М., Пи¬са¬рє¬ва Г.П. До пи¬тан¬ня про по¬лі¬тич¬ну ді¬яль¬ність проф¬спі¬лок як сут¬тє¬во¬го фак¬то¬ра дер¬жа¬вот¬во¬рен¬ня в Ук¬ра¬ї¬ні // Від¬род¬жен¬ня Ук¬ра¬ї¬ни: проб¬ле¬ми і пер¬спек¬ти¬ви. Те¬зи Все¬ук¬ра¬їнсь¬кої те¬о¬ре¬тич¬ної кон¬фе¬рен¬ції. Ви¬пуск ІІ. Ста¬нов¬лен¬ня со¬ці¬аль¬но-еко¬но¬міч¬них від-но¬син. Прин¬ци¬пи дер¬жа¬вот¬во¬рен¬ня. – Кі¬ро¬вог¬рад, 1993. – С.144 – 147. (Ав¬то¬ру на¬ле¬жить о᬴рун¬ту-ван¬ня ідеї до¬ціль¬нос¬ті по¬лі¬тич¬ної ді¬яль¬нос¬ті про¬фе¬сій¬них спі¬лок)
23.До¬ка¬шен¬ко В.М.Проф¬спіл¬ко¬ві кад¬ри на служ¬бі то¬та¬лі¬тар¬ної дер¬жа¬ви в 70-х – 80-х рр. // 350-річ¬чя Ук¬ра¬їнсь¬кої дер¬жа¬ви Бог¬да¬на Хмель¬ниць¬ко¬го: Ма¬те¬рі¬а¬ли між¬нар. на¬ук. конф. 15 – 16 груд¬ня 1998 р. / Ред¬кол.: В.А.Смо¬лій (го¬лов.ред.) та ін.. – К.:Знан¬ня, 1998. – С.202 – 205.
24.До¬ка¬шен¬ко В.М. Фаль¬си¬фі¬ка¬цій¬ний мо¬де¬лізм ро¬лі проф¬спі¬лок в уп¬рав¬лінні // Проб¬ле¬ми ос¬ві¬ти: на¬ук.-ме¬тод. зб. / Кол.авт. – К.: ІЗМН, 1998. – Вип. 15. – С. 157 – 161.
25.До¬ка¬шен¬ко В.М. Внут¬ріш¬ній іло¬гізм за¬хис¬ної фун¬кції проф¬спі¬лок 70-х – 80-х рр. як фор-ма за¬пе¬ре¬чен¬ня ан¬тро¬по¬цен¬триз¬му // Ма¬те¬ри¬алы ІІІ меж¬ду¬на¬род¬но¬го сим¬по¬зи¬у¬ма «Че¬ло¬век: язык, куль¬ту¬ра, поз¬на¬ние» 27 – 28 ап¬ре¬ля 1999 го¬да. – Кри¬вой Рог – Мос¬ква, 1999. – С.153 – 156.

До¬ка¬шен¬ко В.М. Проф¬спіл¬ки Ук¬ра¬ї¬ни в умо¬вах то¬та¬лі¬тар¬ної сис¬те¬ми (70-ті – 80-ті рр.). – Ру¬ко¬пис. Ди¬сер¬та¬ція на здо¬бут¬тя на¬у¬ко¬во¬го сту¬пе¬ня док¬то¬ра іс¬то¬рич¬них на¬ук за спе¬ці¬аль¬ніс-тю 07.00.01 – Іс¬то¬рія Ук¬ра¬ї¬ни. Ін¬сти¬тут іс¬то¬рії Ук¬ра¬ї¬ни НАН Ук¬ра¬ї¬ни. – Ки¬їв, 1999. – 391 с.
Ди¬сер¬та¬цію прис¬вя¬че¬но дос¬лід¬жен¬ню те¬о¬ре¬тич¬них ас¬пек¬тів ді¬яль¬нос¬ті профе¬сій¬них спі¬лок на кін¬це¬во¬му ета¬пі па¬ну¬ван¬ня в Ук¬ра¬ї¬ні ра¬дянсь¬кої мо¬де¬лі то¬та¬лі¬тариз¬му. На ос¬но¬ві ши¬ро-ко¬го ко¬ла опуб¬лі¬ко¬ва¬них та не¬о¬пуб¬лі¬ко¬ва¬них ар¬хів¬них до¬кумен¬тів, біль¬шість з яких вво¬дить¬ся до на¬у¬ко¬во¬го обі¬гу впер¬ше, роз¬гля¬да¬єть¬ся меха¬нізм по¬лі¬тич¬но¬го, іде¬о¬ло¬гіч¬но¬го та ор¬га¬ні¬за¬цій¬но¬го під¬по¬ряд¬ку¬ван¬ня про¬фе¬сій¬них спі¬лок во¬лі та ін¬те¬ре¬сам дер¬жа¬ви. Від¬зна¬ча¬єть¬ся, що в ос¬но¬ві заз¬на-че¬ної під¬по¬ряд¬ко¬ва¬нос¬ті ле¬жа¬ло без¬зас¬те¬реж¬не виз¬нан¬ня проф¬спіл¬ка¬ми ке¬рів¬ної та спрямо¬ву¬ю¬чої ро¬лі прав¬ля¬чої пар¬тії, що приз¬ве¬ло до ви¬доз¬мі¬ни всі¬єї фун¬кці¬о¬наль¬ної ді¬яль¬нос¬ті ма¬со¬вої гро¬мадсь-кої ор¬га¬ні¬за¬ції тру¬дя¬щих.
До¬во¬дить¬ся, що в ре¬зуль¬та¬ті пар¬тій¬но¬го впли¬ву не¬вип¬рав¬да¬них мас¬шта¬бів досяг¬ла ви¬роб-ни¬чо-ма¬со¬ва ді¬яль¬ність про¬фе¬сій¬них спі¬лок, яка ра¬зом із вик¬рив¬ле¬ною ви¬хов¬ною фун¬кці¬єю, спря-мо¬ва¬ною на по¬даль¬шу іде¬о¬ло¬гі¬за¬цію сус¬піль¬ства, за¬пе¬речу¬ва¬ла їх фун¬кцію за¬хис¬ту со¬ці¬аль¬них ін-те¬ре¬сів ши¬ро¬ких верств на¬се¬лен¬ня. В резуль¬та¬ті заз¬на¬че¬них про¬це¬сів від¬бу¬ла¬ся ме¬та¬мор¬фо¬за за¬хис-ної фун¬кції, яка на¬бу¬ла яс¬кра¬во ви¬ра¬же¬но¬го фор¬маль¬но¬го ха¬рак¬те¬ру. На під¬ста¬ві ста¬тис¬тич¬них да-них з’я¬со¬ва¬но кіль¬кість тру¬дів¬ни¬ків, які от¬ри¬ма¬ли трав¬ми на ви¬роб¬ниц¬тві та за¬ги¬ну¬ли на ньо¬му внас¬лі¬док ава¬рій, а та¬кож за¬галь¬ну кіль¬кість втра¬че¬них ро¬бо¬чих днів унас¬лі¬док зах¬во¬рю¬вань про-тя¬гом май¬же двад¬ця¬ти¬річ¬но¬го пе¬рі¬о¬ду. Роз¬гля¬да¬єть¬ся про¬цес ви¬хо¬ду про¬фе¬сій¬них спі¬лок з-під пар-тій¬но¬го впли¬ву. До¬во¬дить¬ся ціл¬ко¬ви¬та не¬вип¬рав¬да¬ність і неп¬ри¬пус¬ти¬мість ви¬ко¬рис¬тан¬ня ус¬та¬ле-но¬го для то¬та¬лі¬та¬риз¬му ти¬пу вза¬є¬мо¬від¬но¬син між дер¬жа¬вою та гро¬мадсь¬кою ор¬га¬ні¬за¬ці¬єю в про¬це-сі роз¬бу¬до¬ви де¬мок¬ра¬тич¬ної дер¬жа¬ви.
Клю¬чо¬ві сло¬ва: про¬фе¬сій¬ні спіл¬ки, дер¬жа¬ва, то¬та¬лі¬та¬ризм, прав¬ля¬ча пар¬тія, одер¬жав¬ле-ність, під¬по¬ряд¬ко¬ва¬ність.

Dokashenko V. M. «Trade -unions of Ukraine under the totalitarian regime in the seventies and eighties.» Manuscript. Thesis for a doctor’s degree in history. Speciality 07.00.01- History of Ukraine. The Institute of Ukrainian History. National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv 1999. – 391 pages.
The present thesis centers on the theoretical aspects of trade-unions’ activity during the final period of the soviet totalitarian system in Ukraine. Using the wide range of archival material some of which is referred to for scientific purposes for the first time, the author looks into the mechanism of subordinating trade-unions’ interests to the designs and will of the state by political, ideological and organizational means. It is significant that the unconditional recognition of the Party’s leading role on the part of trade-unions in the USSR has been the core element of the above-mentioned subordination which subsequently caused profound changes in the style and activity of all public and professional organizations in the country.
The author of the present work proves that as a result of the Party’s influence the activity of the trade-unions combined with a distorted educational function further imposed the prevailing ideology on the people, thus hampering trade-unions’ original func-tion of defending the social interests of extensive sections of the population. As a result, the function of social defense has metamorphosed into a dwarfed formality. Based on statistical data covering a period of almost twenty five years the present author has established the number of workers who either sustained industrial injuries or died in industrial accidents together with the overall number of workdays lost due to illness. The author also considers the gradual disengagement of trade-unions from the party influence and furnishes positive proof that any pattern of relationship which looks well-established in a totalitarian system is foreign to and completely inadmissible for the development of a truly democratic state.
Key terms: trade-unions, state, totalitarianism, the ruling party, the state dependence, subordination.

До¬ка¬шен¬ко В.Н. «Проф¬со¬юзы Ук¬ра¬ины в ус¬ло¬ви¬ях то¬та¬ли¬тар¬ной сис¬темы (70-е – 80-е гг.). – Ру¬ко¬пись. Дис¬сер¬та¬ция на со¬ис¬ка¬ние на¬уч¬ной сте¬пе¬ни док¬то¬ра ис¬то¬ри¬чес¬ких на¬ук по спе¬ци¬аль¬нос¬ти 07.00.01 – ис¬то¬рия Ук¬ра¬ины. – Ин¬сти¬тут ис¬то¬рии Ук¬ра¬ины НАН Ук¬ра¬ины. – Ки¬ев, 1999. – 391 с.
Дис¬сер¬та¬ция пос¬вя¬ще¬на проб¬ле¬ме де¬я¬тель¬нос¬ти проф¬со¬ю¬зов Ук¬ра¬ины на ко¬неч¬ном эта¬пе то¬та¬ли¬та¬риз¬ма. Ра¬бо¬та сос¬то¬ит из вве¬де¬ния, пя¬ти раз¬де¬лов, спис¬ка ис¬поль¬зо¬ван¬ной ли¬те¬ра¬туры и ис¬точ¬ни¬ков, а так¬же при¬ло¬же¬ния.
Пер¬вая гла¬ва «Проб¬лемы ис¬то¬ри¬ог¬ра¬фии и ис¬точ¬ни¬ко¬ве¬де¬ния проф¬со¬юз¬но¬го дви¬же¬ния сос¬то¬ит из двух па¬раг¬ра¬фов. В пер¬вом – «Проф¬со¬юзы в кон¬тек¬сте ана¬ли¬за ук¬ра¬ин¬ской и за¬ру¬беж-ной ис¬то¬ри¬ог¬ра¬фии» рас¬смат¬ри¬ва¬ют¬ся ха¬рак¬тер¬ные черты исто¬ри¬ог¬ра¬фии проб¬лемы. От¬ме¬ча¬ет¬ся, что в сов¬ре¬мен¬ной ук¬ра¬ин¬ской ис¬то¬ри¬ог¬ра¬фии от¬сутс¬тву¬ет цель¬ное и ком¬плек¬сное ис¬сле¬до¬ва¬ние, ос¬ве¬ща¬ю¬щее де¬я¬тель¬ность проф¬со¬ю¬зов в этот пе¬ри¬од, хо¬тя уже и по¬я¬ви¬лся ряд из¬да¬ний, име¬ю-щих кон¬цеп¬ту¬аль¬ное зна¬че¬ние для темы ис¬сле¬до¬ва¬ния. Тща¬тель¬но¬му кри¬ти¬чес¬ко¬му ана¬ли¬зу под-вер¬га¬ют¬ся из¬да¬ния со¬вет¬ско¬го пе¬ри¬о¬да. Для уси¬ле¬ния ар¬гу¬мен¬та¬ции дис¬сер¬тант дос¬та¬точ¬но ши¬ро-ко ис¬поль¬зу¬ет ан¬гло-аме¬ри¬кан¬скую ис¬то¬ри¬ог¬ра¬фию, в ко¬то¬рой хо¬тя и фраг¬мен¬тар¬но, но ис¬хо¬дя из при¬о¬ри¬те¬та об¬ще¬че¬ло¬ве¬чес¬ких цен¬нос¬тей, рас¬смат¬ри¬ва¬ют¬ся не¬ко¬то¬ые проб¬лемы де¬я¬тель¬нос¬ти со-вет¬ских проф¬со¬ю¬зов. Во вто¬ром па¬рагра¬фе «Осо¬бен¬нос¬ти ис¬точ¬ни¬ко¬вед¬чес¬кой базы ис¬сле¬до¬ва-ния» ха¬рак¬те¬ри¬зу¬ет¬ся дос¬та¬точ¬но ши¬ро¬кий круг раз¬но¬об¬разных иточ¬ни¬ков, ис¬поль¬зу¬емых при под¬го¬тов¬ке дис¬сер¬та¬ции, де¬ла¬ет¬ся попы¬тка их клас¬си¬фи¬ка¬ции по про¬ис¬хож¬де¬нию.
Вто¬рая гла¬ва ис¬сле¬до¬ва¬ния «Ги¬пер¬тро¬фия хо¬зяйс¬твен¬но-ор¬га¬ни¬за¬тор¬ской де¬я¬тель¬нос¬ти про¬фес¬си¬о¬нальных со¬ю¬зов и ви¬до¬из¬ме¬не¬ние их со¬ци¬аль¬но¬го пред¬наз¬на¬че¬ния» сос¬то¬ит из трёх пар¬агра¬фов. В пер¬вом па¬раг¬ра¬фе «Ги¬пер¬бо¬ли¬за¬ция зна¬че¬ния проф¬со¬юзных ко¬ми¬те¬тов в уп¬рав¬ле-нии ма¬те¬ри¬альным про¬из¬водс¬твом» раскр¬ыва¬ет¬ся ла¬тен¬тное про¬ис¬хож¬де¬ние ха¬рак¬терных для 70-тых – 80-тых го¬дов форм учас¬тия тру¬дя¬щих¬ся в уп¬рав¬ле¬нии, ос¬ве¬ща¬ет¬ся ре¬аль¬ное мес¬то проф¬со¬ю-зов Ук¬ра¬ины в этом про¬цес¬се. Вто¬рой па¬раг¬раф «Стаг¬на¬ция идеи тру¬до¬вой сос¬тя¬за¬тель¬нос¬ти в кон¬тек¬сте про¬из¬водс¬твен¬но-мас¬со¬вой де¬я¬тель¬нос¬ти про¬фес¬си¬о¬нальных со¬ю¬зов» пос¬вящён ис¬сле-до¬ва¬нию двух вза¬и¬мос¬вя¬занных сто¬рон со¬ци¬а¬лис¬ти¬чес¬ко¬го со¬рев¬но¬ва¬ния: пов¬ыше¬ния тру¬до¬вой ак¬тив¬нос¬ти и ук¬реп¬ле¬ния по¬ли¬ти¬чес¬кой влас¬ти гос¬подс¬тву¬ю¬ще¬го ре¬жи¬ма. За¬вер¬ша¬ет гла¬ву тре-тий па¬раг¬раф «Ор¬га¬ни¬за¬ци¬он¬ная под¬чинённость проф¬со¬ю¬зов как спо¬соб и ме¬ха¬низм их фун¬кци¬о-наль¬ной де¬я¬тель¬нос¬ти». Ор¬га¬ни¬за¬ци¬он¬ная под¬чинённость рас¬смат¬ри¬ва¬ет¬ся в плос¬кос¬ти дейс¬твия де¬мок¬ра¬ти¬чес¬ко¬го цен¬тра¬лиз¬ма и пос¬тро¬е¬ния проф¬со¬юзных ор¬га¬ни¬за¬ций по про¬из¬водс¬твен¬но¬му прин¬ци¬пу. Ор¬га¬ни¬за¬ци¬он¬ная под¬чинённость да¬ва¬ла воз¬мож¬ность пра¬вя¬щей пар¬тии ма¬ни¬пу¬ли¬ро-вать проф¬со¬юзн¬ыми кад¬ра¬ми и че¬рез них прет¬во¬рять в жизнь пар¬тий¬ные идеи.
Тре¬тий раз¬дел «Проф¬со¬юзы и проб¬ле¬ма вос¬пи¬та¬ния» со¬дер¬жит два па¬раг¬ра¬фа. В пер¬вом «Ис¬кусс¬твен¬ная сти¬му¬ля¬ция вос¬пи¬та¬тель¬ной ро¬ли тру¬довых кол¬лек¬ти¬вов» до¬каз¬ыва¬ет¬ся нес¬войс-твен¬ность для проф¬со¬ю¬зов ра¬боты по пов¬ыше¬нию тру¬до¬вой ак¬тив¬нос¬ти и ук¬реп¬ле¬нию тру¬до¬вой дис¬цип¬лины. Подчёрки¬ва¬ет¬ся, что в этом воп¬ро¬се проф¬со¬юзы бо¬ро¬лись не с при¬чи¬на¬ми, а со следс¬тви¬ем, по¬рож¬да¬ю¬щим не¬га¬тив¬ные яв¬ле¬ния. Во вто¬ром па¬раг¬ра¬фе «Ор¬га¬ни¬за¬ция сво¬бод¬но¬го вре¬ме¬ни как фор¬ма иде¬о¬ло¬ги¬за¬ции об¬щес¬тва» расскр¬ыва¬ет¬ся иде¬ол¬оги¬чес¬кая де¬я¬тель¬ность проф-со¬юзных клу¬бов, двор¬цов куль¬туры, биб¬ли¬о¬тек. До¬каз¬ыва¬е¬тя¬ся, что выпол¬няя эту ра¬бо¬ту, проф¬со-юзы, по существу, прев¬ра¬ти¬лись в од¬но из иде¬о¬ло¬ги¬чес¬ких под¬раз¬де¬ле¬ний пар¬тии.
В четвёртом раз¬де¬ле «Тен¬ден¬ции эво¬лю¬ции за¬щит¬ной фун¬кции про¬фес¬си¬о¬нальных со¬ю-зов», сос¬то¬я¬щем из трёх па¬раг¬ра¬фов, раскр¬ыва¬ет¬ся ме¬та¬мор¬фо¬за за¬щит¬ной фун¬кции проф¬со¬ю¬зов в ас¬пек¬те улуч¬ше¬ния ус¬ло¬вий тру¬да, кон¬тро¬ле за сос¬то¬я¬ни¬ем тех¬ни¬ки бе¬зо¬пас¬нос¬ти и соб¬лю¬де¬ни¬ем тру¬до¬во¬го за¬ко¬но¬да¬тель¬ства. На ос¬но¬ва¬нии ана¬ли¬за ши¬ро¬ко¬го кру¬га ис¬точ¬ни¬ков сде¬лан вывод о том, что то¬та¬ли¬тар¬ное го¬су¬дарс¬тво, на¬де¬ляя мас¬со¬вую об¬щес¬твен¬ную ор¬га¬ни¬за¬цию влас¬тно-пра-вов¬ыми пол¬но¬мо¬чи¬я¬ми, спе¬ци¬аль¬но ло¬ка¬ли¬зо¬ва¬ло важ¬ную пра¬во¬вую проб¬ле¬му в пре¬де¬лах от¬дель-но взя¬то¬го пред¬при¬я¬тия, тем самым не до¬пус¬кая её на об¬суж¬де¬ние об¬щес¬твен¬нос¬ти, что не¬ми¬ну¬е-мо бы вскрыло серьёзные из¬ъяны всей сис¬темы со¬ци¬аль¬ной за¬щиты.
В пя¬том раз¬де¬ле «Проф¬со¬юзы в «но¬вом ви¬де¬нии» иде¬о¬ло¬гии то¬та¬ли¬та¬риз¬ма», сос¬то¬я¬щем из двух па¬раг¬ра¬фов, ос¬ве¬ща¬ет¬ся по¬ли¬ти¬ка КПСС – КПУ по не¬до¬пу¬ще¬нию выхо¬да проф¬со¬ю¬зов из сферы вли¬я¬ния пар¬тии. Ана¬ли¬зи¬ру¬ют¬ся про¬грамм¬ные до¬ку¬менты мо¬лодых на¬ци¬о¬нальных пар¬тий, на ос¬но¬ва¬нии че¬го де¬ла¬ет¬ся вывод о том, что они опосредствованно да¬ва¬ли по¬нять о сво¬их пре-тен¬зи¬ях на ис¬поль¬зо¬ва¬ние проф¬со¬ю¬зов в по¬ли¬ти¬чес¬кой борь¬бе.
В «Зак¬лю¬че¬нии» сде¬лан вывод о том, что кри¬зис проф¬со¬юз¬но¬го дви¬же¬ния был важ¬ной сос-тав¬ной ча¬стью сис¬тем¬но¬го кри¬зи¬са то¬та¬ли¬та¬риз¬ма и имел не¬об¬ра¬тимый ха¬рак¬тер, подчёрки¬ва¬ет¬ся не¬це¬ле¬со¬об¬раз¬ность ис¬поль¬зо¬ва¬ния проф¬со¬ю¬зов в ро¬ли «при¬водных рем¬ней» в ус¬ло¬ви¬ях стро¬и-тель¬ства не¬за¬ви¬си¬мо¬го Ук¬ра¬ин¬ско¬го го¬су¬дарс¬тва.
Клю¬чев¬ые сло¬ва: про¬фес¬си¬о¬наль¬ные со¬юзы, го¬су¬дарс¬тво, то¬та¬ли¬та¬ризм, пра¬вя¬щая пар-тия, ого¬су¬дарст¬вле¬ние, под¬чинённость.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020