.

Профілактика постмастектомічного синдрому шляхом застосування рослинних флавоноїдів (експериментально-клінічне дослідження) (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2925
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М.ГОРЬКОГО

Іяд Фахід Хурані

УДК 618.14–006–084.581.614.778.613.26

Профілактика постмастектомічного синдрому шляхом застосування рослинних
флавоноїдів (експериментально-клінічне дослідження)

14.01.07 – онкологія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Донецьк – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Вінницькому національному медичному університеті

ім. М.І.Пирогова МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Болюх Борис Афанасійович,

Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова МОЗ
України, завідувач кафедри променевої діагностики, променевої терапії та
онкології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Смоланка Іван Іванович, ДУ “Інститут
онкології” АМН України, керівник відділу пухлин молочної залози

доктор медичних наук, професор Сєдаков Ігор Євгенович, Донецький
національний медичний університет ім. М.Горького МОЗ України, професор
кафедри онкології

Захист дисертації відбудеться “23” квітня 2008 року об 11 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д.11.600.01 в Донецькому
національному медичному університеті ім. М.Горького за адресою: 83003,
Україна, м. Донецьк, пр. Ілліча,16.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного
медичного університету ім. М. Горького за адресою: 83003, Україна, м.
Донецьк, пр. Ілліча,16.

Автореферат розіслано “20” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, професор
Д.О.Ластков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Рак грудної залози (РГЗ) займає провідне місце в
структурі злоякісних новоутворень у жінок України і є однією з
найактуальніших проблем у вітчизняній охороні здоров’я (Летягин В.П.,
2004). Щорічно в світі реєструється близько 1 млн. нових випадків РГЗ
(Седаков И.Е., 2004; Бондарь Г.В., 2005). За розрахунками американських
онкологів, майже кожна десята жінка впродовж життя має шанс захворіти на
рак грудної залози. В Україні захворюваність на РГЗ в 2004 р. склала
59,5 на 100 тис. жіночого населення. Залишається високим відсоток
запущених стадій серед уперше виявлених новоутворень (25,2 %) в 2004 р.

Сучасна концепція лікування РГЗ базується на розумінні біологічної
кінетики й агресивності пухлини, шляхів її розповсюдження й
індивідуальних особливостей організму. Відповідно до цього визначається
місце хірургічного етапу і його адекватний об’єм, роль променевих і
медикаментозних методів у лікуванні РГЗ (Черенков В.Г. та ін., 2000).
Широке застосування хірургічного методу, досить часто призводить до
розвитку ряду типових ускладнень, об’єднаних під терміном –
постмастектомічний синдром (ПМЕС). Утворення грубих рубців, набряк
верхньої кінцівки, деколи з грубими порушеннями її функції, порушення
шкірної чутливості – далеко не повний перелік наслідків радикального
лікування РГЗ. Удосконалення методів хірургічного лікування не дали
істотних результатів у зниженні кількості ускладнень.

Досі немає єдиної чіткої концепції патогенезу розвитку ПМЕС. Так,
розвиток лімфедеми пов’язують з місцевими фіброзними змінами м’яких
тканин післяопераційної зони, больовий синдром і зниження м’язової сили
– з розвитком плечової плексопатії. Деякі автори велику роль у розвитку
ПМЕС відводять променевій терапії, особливо на підключичну і аксілярну
зони, яка супроводжується стійкими фіброзно-дистрофічними порушеннями,
призводить до пошкодження мікроциркуляторного русла і
нервово-рецепторного апарату (Гнатышак А.И. та ін., 1992). Вважається,
що саме променеве пошкодження виконує вирішальну роль в розвитку ПМЕС
(Law M. F.et al., 1981; Дубровська В.Ф., 1991).

На сьогоднішній день існує безліч методів лікування ПМЕС, спрямованих на
ліквідацію певних симптомів. Запропоновані різні фізіотерапевтичні,
медикаментозні і навіть хірургічні методи лікування набряку кінцівки,
плекситу, ураження кістково-зв’язкового апарату. Але підбір способів
лікування проходить суто симптоматично, без урахування патоморфологічних
змін.

Tаким чином, не дивлячись на певні успіхи в реабілітації хворих на РГЗ,
проблема попередження ПМЕС залишається далеко невирішеною і диктує
необхідність вивчення патогенезу цього процесу та розробки ефективних
патогномонічних методів його профілактики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Робота є
складовою частиною планової науково-дослідної роботи кафедри променевої
діагностики, променевої терапії та онкології ВНМУ ім. М.І.Пирогова
„Клініко-морфологічні аспекти діагностики, лікування та реабілітації
хворих на злоякісні новоутворення” № держреєстрації 0104V002842. Автор
брав особисту участь у розробці та впровадженні способів діагностики та
профілактики ПМЕС.

Мета дослідження. Удосконалити методи ранньої діагностики
постмастектомічного синдрому за допомогою ультразвукової денситометрії
та розробити спосіб його профілактики шляхом застосування детралексу.

Для досягнення мети поставлені такі завдання:

Провести аналіз постмастектомічних ускладнень і вивчити
морфо-функціональні порушення в грудних м’язах у різний термін після
радикального лікування раку грудної залози.

Дослідити біохімічні зміни в крові і м’язовій тканині щурів під дією
опромінення на фоні введення флавоноїдів і без них.

Визначити вплив флавоноїду детралексу на розвиток постпроменевого
фіброзу м’язової тканини в експерименті та у хворих після радикального
лікування раку грудної залози.

Удосконалити методи експертної оцінки постмастектомічного синдрому.

Розробити практичні пропозиції і рекомендації щодо застосування
детралексу в комплексному лікуванні раку молочної залози.

Об’єкт дослідження: постмастектомічний синдром, його механізм розвитку,
клінічні прояви, діагностика і профілактика.

Предмет дослідження: функціональний стан верхньої кінцівки і плечового
поясу, морфологічні зміни в грудних м’язах хворих на РГЗ після
радикального лікування; морфологічні і біохімічні зміни м’язової тканини
і крові щурів після опромінення.

Методи дослідження: загальноклінічні – для вивчення у хворих проявів
постмастектомічного синдрому; денситометричний – для визначення
щільності грудних м’язів у хворих після радикального лікування РГЗ;
гістологічний – для вивчення морфологічних змін у м’язовій тканині
хворих на РГЗ після радикального лікування і щурів після опромінення;
біохімічний – для вивчення обміну сполучної тканини, білкового, жирового
та вуглеводного обмінів в гомогенаті м’язової тканини та в крові
опромінених щурів, для дослідження впливу на обмін речовин продуктів
перекисного окислення ліпідів та карбонілювання білків, для оцінки
протекторних властивостей цитрусових флавоноїдів.

Статистичний аналіз – для вивчення розподілу хворих за віком, стадією
РГЗ, виживанням, програмою телегамма-терапії (ТГТ) та побічними ефектами
радикального лікування РГЗ, проводився в середовищі пакета MEDSTAT (Лях
Ю.Е., Гурьянов В.Г., 2004) і Statistica 5.5 (StatSoft. Inc., 1999).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше доведена принципова
можливість підвищення ефективності профілактики постмастектомічного
синдрому шляхом застосування рослинних флавоноїдів. Вперше вивчено
морфологічний стан грудних м’язів у хворих після радикальної мастектомії
в комбінації з ТГТ. Вперше використана ультразвукова денситометрія
м’яких тканин плечового поясу для визначення ступеня ПМЕС. Вперше
визначено вплив процесу фібротизації грудних м’язів на ступінь ПМЕС у
хворих на рак грудної залози після радикального лікування. Вперше
застосовано флавоноїд детралекс для профілактики ПМЕС.

Практичне значення одержаних результатів. В умовах клініки доведено
доцільність призначення флавоноїдного препарату детралекс для
профілактики розвитку ПМЕС. Використання цього препарату значно зменшує
процеси склерозування і фібротизації в грудних м’язах і виникаючий при
цьому симптомокомплекс (біль, набряк, порушення чутливості, рухів,
зниження м’язової сили) в руці з боку операції після радикального
лікування РГЗ.

Розкриті основні механізми розвитку ПМЕС. Визначена роль
постпроменевого фіброзу грудних м’язів і науково обґрунтовано
застосування флавоноїду детралексу, що має антифібротичну,
антиоксидантну і ангіопротекторну активність, з метою профілактики
ПМЕС.

Розроблено ефективний спосіб діагностики фібротизації грудних м’язів за
допомогою ультразвукової денситометрії, що дозволить прогнозувати ПМЕС
на ранніх стадіях і своєчасно призначати профілактичне лікування.

Детралекс не компроментує протипухлинний ефект комбінованого лікування
РГЗ, навпаки, навіть підвищує трирічне виживання хворих на 29,8%, що,
напевно, пов’язано, з одного боку, з його антиоксидантними
властивостями, а з іншого – з можливістю проведення цій групі хворих
більш адекватного променевого лікування (більша частина хворих, котрі
отримували детралекс, опромінювались до і після операції ТГТ).

Результати дослідження впроваджені в клінічну практику хірургічних
відділень Вінницького обласного клінічного онкологічного диспансеру
(акти впровадження від 23.02.05 р.), Миколаївського обласного
онкологічного диспансеру (акти впровадження від 23.02.06 р., 21.04.06
р.), Донецького обласного протипухлинного центру (акт впровадження від
04.04.06 р.). Одержані теоретичні і практичні дані використовуються у
навчальному процесі кафедри променевої діагностики, променевої терапії
та онкології Вінницького національного медичного університету ім. М.І.
Пирогова.

Особистий внесок здобувача. Представлені в роботі матеріали та фактичні
дані є самостійним внеском дисертанта в розроблену тему. Автор
самостійно виконав патентно-інформаційний пошук, провів аналіз наукової
літератури з обраної проблеми, здійснював планування експериментів,
підбір та клінічне обстеження хворих. Автором проведені всі
експериментальні та клінічні дослідження, виконана статистична обробка
та аналіз даних, підготовані до друку статті. Самостійно оформив
дисертаційну роботу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідались на ІІІ з’їзді онкологів країн СНД (Мінськ, 2004), на ХІ
з’їзді онкологів і радіологів України (Судак, 2006), на республіканських
науково-практичних конференціях „Сучасні проблеми організації
онкологічної допомоги хворим на рак грудної залози” (Черкаси, 2004) і
„Сучасні засоби супроводу в комплексному лікуванні онкологічних хворих”
(Тернопіль, 2004), на ІХ університетській науково-практичній конференції
молодих вчених (Вінниця, 2003), на засіданнях Вінницького обласного
наукового товариства онкологів (2003-2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 статей у наукових
фахових виданнях, 1 деклараційний патент на винахід України, 4 тези
конференцій і з’їздів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 159 сторінках
комп’ютерного тексту і складається зі вступу, 6 розділів, висновків,
практичних рекомендацій, 30 таблицями на 20 сторінках та 31 рисунком на
15 сторінках. Список використаних джерел містить 156 вітчизняних та
зарубіжних публiкацiй розміщений на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Були обстежені 188 пацієнток, що
пройшли радикальне лікування з приводу РГЗ у Вінницькому обласному
клінічному онкологічному диспансері з 1996 по 2002 роки. Контрольну
групу склали 105 хворих, які обстежувалися в різні терміни після
операції (через 1, 3 і 5 років). Клінічну – 83 хворих, які, окрім
стандартного радикального лікування РГЗ, отримували детралекс в дозі по
500 млг 2 рази на день, впродовж 15 днів після операції і спостерігалися
нами протягом 3 років після закінчення радикального лікування. У всіх
188 хворих виконана радикальна мастектомія (РМЕ) по одній з класичних
методик. Найчастіше в контрольній групі проводилася РМЕ за Пейті
(63,8%(4,7%) і за Мадденом (33,3%(4,6%). Усім хворим клінічної групи
була проведена РМЕ за Мадденом. Радикальна мастектомія за Холстедом
виконана всього 3 хворим контрольної групи з місцево-розповсюдженим
раком III стадії (2,9%(1,6%).

p=0,20).

Хворі обох груп істотно не відрізнялися, що дозволяє вважати дослідження
рандомізованим. Незначні вікові відмінності не вплинули на вірогідність
отриманих результатів.

Для діагностики постмастектомічного синдрому використовувались наступні
методи.

Клінічно оцінювався біль у кінцівці з боку операції, його інтенсивність,
залежність від фізичного навантаження та об’єму рухів. Порушення рухів у
плечовому суглобі вивчали шляхом вимірювання об’єму рухів у фронтальній
і сагітальній площинах. Набряк верхньої кінцівки визначали шляхом
вимірювання периметра плеча на рівні середньої третини порівняно із
здоровим боком. Різницю визначали в см. І ст. – різниця периметра плеча
з боку операції та зі здорового боку до 2 см; ІІ ст. – 2-4 см; ІІІ ст. –
різниця периметра більше 4 см (Пронін В.М., 1985; Дрижак В.І. та ін.,
1998). Для вимірювання м’язової сили кисті використовувалась
динамометрія.

Методом ультразвукової денситометрії обстежено 65 хворих на РГЗ в різний
термін (через 1, 3, 5 років) після радикального комбінованого лікування.
Використовувалися: ультразвукова діагностична система CAPASEE модель
SSA-220A (Toshiba, Japan); лінійний датчик модель PVG-720S, робоча
частота 7,5 Мгц; параметри настройки сканера були постійними (Gain-74,
IP-4); вимірювання на ділянці тканини обмеженого кола з діаметром
близько 10мм (кількість піксилів не менше 1000). Ехографічна щільність
вимірювалася в дБ.

Оцінка ступеня зниження функціональної здатності тканин з боку операції
проводилась шляхом порівняльної денситометрії грудних м’язів з обох
боків.

Морфологічне дослідження структури грудних м’язів проводили шляхом
трепан-біопсії великого грудного м’яза зі здорового боку і з боку
операції. Парафінові зрізи фарбували гематоксилін-еозином та за методом
Ван Гізона і досліджувалися за допомогою світлового мікроскопа МБІ-11
(Росія).

Досліди проведені на 120 щурах, самцях популяції Вістар, вагою 80 – 120
г. Під час дослідів тварини знаходилися на напівсинтетичному раціоні, що
забезпечує надходження оптимальних кількостей незамінних нутрієнтів
(Островский Ю.М., 1979).

Тварини були розділені на чотири групи: А – здорові щури (n=30) –
контрольна група 1; B – здорові щури, що отримували детралекс у дозі 140
мг/кг у день (n=30) – контрольна група 2; С – щури, яким опромінювався
м’язовий масив задньої правої лапи в дозі, еквівалентній 45 Гр (n=30); D
– щури, яким опромінювався м’язовий масив задньої правої лапи в дозі,
еквівалентній 45 Гр (n=30), і які отримували детралекс в дозі 140 мг/кг
за добу. Детралекс уводився через шлунковий зонд впродовж 15 днів.

Опромінювання проводилося на гамма-терапевтичному дистанційному апараті
“АГАТ-Р” (активність джерела 4330 Кюрі).

Морфологічне дослідження м’язів і біохімічні дослідження сироватки крові
та гомогенату м’язової тканини проводилося через 1 місяць після
опромінення (експер. 1) і через 3 місяці (експер. 2). З експерименту
щури виводилися під легким ефірним наркозом.

Біохімічні дослідження крові і гомогенату опроміненого і неопроміненого
м’яза проводилися у два етапи: через місяць після опромінення (у 10
тварин групи С і 9 – групи D) і через три місяці від початку
експерименту (у 16 щурів групи С і у 14 – групи D).

Гомогенат м’язів отримували ретельною гомогенізацією (тефлон-скло,
3000 об/хв.). Карбонільні групи білків визначали відомим методом (Levine
RL. et al., 1994). До аліквоти гомогенату додавали розчин
2,4-динітрофенілгідразину на соляній кислоті й інкубували 20 хв. Білок
гомогенату тричі осаджували 5% трихлороцетною кислотою і після додавання
1 мл 5% розчину гідроксиду натрію, визначали оптичну густину при 490 нм.

Вміст в гомогенаті м’язів малонового діальдегіду визначали за реакцією з
тіобарбітуровою кислотою з наступною екстракцією одержаного хромогену в
бутанол (Mihara M., Uchiyama M., 1978).

Загальний білок визначали за відомим методом (Остапець М.Г.,
Романська Н.М., 1974). У мінералізаті визначали амонійний азот з
реактивом Неслера. Саркоплазматичні білки екстрагувалися з м’язів
дистильованою водою, а міофібрилярні білки екстрагувалися 10% розчином
хлориду амонію; кількісне визначення цих білків вели біуретовим методом.

Ліпідний склад гомогенату м’язів визначали після екстракції ліпідів за
методом Bligh, Dyer (Кейтс М., 1975). Загальний вміст ліпідів визначали
за реакцією з фосфорнованіліновим реактивом, а загальних фосфоліпідів –
екстракційно-фотометричним методом (Пентюк О.О. та ін., 1987). Ліпідний
спектр визначали методом тонкошарової хроматографії на силікагелі Л5/40
(Chemapol,Чехія). Нейтральні ліпіди розділяли в системі гексан-дієтилова
ефір-мурашина кислота у співвідношенні 16:4:0,2 (за об’ємом) фосфоліпіди
– в системі хлороформ-метанол-вода у співвідношенні 65:30:5 (за об’ємом)
(Кейтс М., 1975). Ідентифікацію індивідуальних нейтральних ліпідів і
фосфоліпідів після їх хроматографічного розділення проводили методом
свідків і за допомогою якісних реакцій на холін, етаноламін, серин,
сфінгомієлін і за величинами Rf, відомими з літератури (Кейтс М., 1975).
Кількісне визначення фракцій ліпідів після їх хроматографії проводили за
реакцією з фосфорнованіліновим реактивом.

Вміст колагену оцінювався за кількістю оксипроліну, з використанням
методичних підходів, описаних раніше (Кузнецова Т.П. та ін., 1982;
Siddiqi N.J. et al., 2003). Для визначення вільного і пептидозв’язаного
оксипроліну до аліквоти гомогенату додавали охолоджений до 40 етанол і
витримували в холодильнику 15хв., після чого центрифугували при 3000
об/хв. 15 хв. Супернатант містить вільний і пептиднозв’язаний
оксипролін, а осад – білковозв’язаний оксипролін. Вільний оксипролін
визначали безпосередньо в цьому супернатанті, а для визначення
пептиднозв’язаного оксипроліну супернатант піддавали гідролізу у
присутності 8 М перхлоратової кислоти при кип’ятінні впродовж 4 годин.
Білковозв’язаний оксипролін визначали в білковому осаді, який піддавали
гідролізу на киплячій водяній бані у присутності 8 М перхлоратової
кислоти впродовж 6 годин. Кількісне визначення оксипроліну вели за
методом Bergman І., Loxley R., використовуючи за окислювач хлорамін Т
(Bergman І., Loxley R., 1970). Кількість колагену розраховували,
виходячи з того, що він містить 12,5% оксипроліну – коефіцієнт 8.

Гістологічне дослідження проводилося у два етапи через місяць і через
три місяці (по 20 тварин з кожної групи) від початку експерименту.
Досліджувалася м’язова тканина опроміненої кінцівки, за контроль служила
м’язова тканина неопромінених тварин. Забарвлення парафіновиих зрізів
здійснювалося гематоксилін-еозином і за Ван Гізоном, огляд
мікропрепаратів проводився під світловим мікроскопом МБІ-11.

(m). Для представлення якісних характеристик використовувався показник
частоти прояву ознаки (%) і вказувалась помилка частки (%). При оцінці
істинного середнього значення показника використовувався розрахунок 95%
вірогідного інтервалу (ВІ), який дозволяє оцінити, в яких межах може
знаходитися істинне значення параметра в популяції на рівні значущості
p=0,05.

. Для оцінки ефективності використовувався показник відносного ризику
(ВР). У клінічних дослідженнях це відношення частоти певного результату
в експериментальній групі до частоти таких же результатів в контрольній
групі. Для виявлення зв’язку між ознаками застосовувалися методи
кореляційного аналізу: розраховувався коефіцієнт кореляції Пірсона r (у
разі нормального закону розподілу) або показник рангової кореляції
Спірмена с (у разі відмінностей закону розподілу від нормального).

Основні результати дослідження. На першому етапі дослідження
проаналізували основні ускладнення радикального лікування РГЗ, серед
яких превалювали порушення чутливості шкіри в зоні операції, обмеження
рухливості у плечовому суглобі, зниження м’язової сили, набряк і біль
руки з боку операції. Було показано, що ступінь постмастектомічних
ускладнень прямо залежить від інтенсивності і тривалості ТГТ і найбільш
виражений у пацієнток, які отримували ТГТ до і після операції.

Більшість ускладнень розвивалося в перші місяці після лікування і
практично не змінювалися через 1 рік, 3 роки і 5 років.

За допомогою трепан-біопсії проводили гістологічне дослідження великого
грудного м’яза з боку операції і виявляли зміни його морфологічної
структури. У пацієнток без проявів ПМЕС в мікропрепаратах м’яза чітко
визначаються його паренхіма і строма, м’язові волокна однотипні,
нормально структуровані.

Морфологічні зміни, що спостерігались у хворих з ПМЕС, можна умовно
розділити на три групи:

Незначні – у вигляді утворення альвеолярних порожнин, незначної атрофії
і дегенерації м’язових волокон, що зустрічалися у хворих, які отримували
ТГТ за інтенсивною програмою і мали помірні прояви ПМЕС.

Помірні – при яких виявляються осередки розкомплектації внаслідок
лімфостазу, ділянки грубої контрактурної дегенерації в дистрофічно
змінених м’язових волокнах, воскоподібний некроз. Ці прояви відповідали
ПМЕС середнього ступеня вираження і спостерігалися у пацієнток, в
основній масі, отримуючих ТГТ за дрібно-протяжною програмою.

Значні – у вигляді міофіброзу, склерозу, воскоподібного некрозу м’язів,
вираженого пери- та ендоваскуліту, що призводять до облітерації судин.
Усі ці явища визначалися у хворих з тяжкими проявами ПМЕС, значним
лімфостазом, контрактурами та іншими симптомами. Переважна більшість цих
хворих одержала ТГТ до і після операції.

Таким чином встановлено, що вираженість ПМЕС безпосередньо залежить від
дегенеративних змін у м’язовій тканині, які призводять до порушення
мікроциркуляції і лімфовідтікання. Найбільшою мірою ПМЕС проявляється
при розвитку в грудних м’язах міосклерозу і міофіброзу, які залежать від
променевих пошкоджень у більшій мірі, ніж від травматичності операції і
найбільш виражені при проведенні ТГТ до і після операції.

Для діагностики ПМЕС на ранніх стадіях ми використали ехографічну
денситометрію, яка дає змогу визначення щільності тканин без
трепан-біопсії. При порівнянні показників денситометрії з боку операції
і зі здорового боку простежується збільшення щільності тканин з боку
операції, яке прямо залежало від програми ТГТ. Особливо помітні
відмінності при проведенні ТГТ до і після операції.

Показники ехографічної щільності прямо корелювали з проявами ПМЕС.
Найчутливішим показником виявилася різниця у щільності грудних м’язів на
здоровому боці і з боку операції, яка прямо корелювала зі зниженням
м’язової сили кисті (r=0,86), набряком кінцівки (r=0,79), обмеженням
рухливості кінцівки (r=0,76), болями в руці (r=0,73). Ступінь
морфологічних змін у м’язах відповідав зростанню їх ехографічної
щільності.

Постпроменеві зміни у м’язовій тканині носять виражений і стійкий
характер, що підтверджується практично однаковими показниками
денситометрії грудних м’язів з боку операції через 1, 3 і 5 років після
лікування.

Пряма кореляційна залежність ПМЕС від щільності грудних м’язів дозволила
нам запропонувати і запатентувати метод експертизи ПМЕС за допомогою
ультразвукової денситометрії (патент України на винахід №5901А) і
запропонувати шкалу визначення ступеня ПМЕС залежно від різниці
денситометричних показників щільності грудних м’язів з боку операції і
на здоровому боці

` ?aeeth f h ///eee/sssseeeOeA·····/ - dh`„?a$ " $ & ( * , . L x ??&? ??????????????????? СУ = Р1 - Р2 , де СУ – ступінь ускладнень; Р1 – щільність грудних м'язів з боку операції; Р2 – щільність грудних м'язів на здоровому боці. Ступінь постмастектомічних ускладнень (СУ) Різниця щільності грудних м'язів (Р1 - Р2 ) 0 0 – 5 ДБ І 5 – 8 ДБ ІІ 9 – 12 ДБ ІІІ 13 і більше Запропонована формула може бути рекомендована як стандартний метод оцінки постмастектомічного синдрому на різних етапах його розвитку і лікування. Враховуючи, що основне променеве навантаження під час комбінованого лікування РГЗ несуть грудні м'язи і розвиток ПМЕС корелює з вираженням дегенеративних процесів в останніх, ми вирішили дослідити біохімічні зміни у м'язовій тканині на експериментальній моделі променевого пошкодження м'язів задньої лапки щура. Виявлено, що опромінення кінцівок тварин у дозі, еквівалентній 45 Гр, призводить до накопичення у м'язовій тканині продуктів ПОЛ і карбонільних груп білків, що, в свою чергу, призводить до значних порушень функціонального стану сполучної тканини, білкового та ліпідного обміну. Спостерігається виснаження запасів глікогену з (33,7(1,6) мкмоль/г в контролі до (18,1(0,8) мкмоль/г в опроміненій кінцівці, збільшення вмісту фруктозофосфатів, гексозамінів, оксипроліну і особливо колагену з (1833(64) мкг/г до (3925(198) мкг/г, підвищення рівня моно- і діацилгліцеридів, тригліцеридів, вільних жирних кислот, зменшення вмісту фосфоліпідів, особливо фосфатидилхоліну та фосфатидилетаноламіну з (47,7(1,7) мкг/мг білка та (35,4(0,9) мкг/мг білка відповідно до (24,3(1,3) мкг/мг білка та (20,9(0,9) мкг/мг білка, зниження рівня загального білка з (180(10) мг/г до (136(7) мг/г, саркоплазматичних й міофібрилярних білків. Показники обміну глікогену, фруктозофосфатів, гексозамінів, оксипроліну й колагену не міняються впродовж 3 місяців після опромінення й знаходяться в прямій кореляційній залежності з рівнем малонового діальдегіду, дієнових кон'югат і карбонільних груп білків (0,51

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020