НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЗООЛОГІЇ ІМ. І. І. ШМАЛЬГАУЗЕНА

КВАЧ ЮРІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 576.89:595.121.3(262.5)

Гельмінти бичків (gobiidae) та інших фонових видів риб одеської затоки
та лиманів північно-західного причорномор’я (фауна, екологія)

03.00.08 – зоологія

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата біологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі зоології Одеського національного університету
ім.

І. І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: Кандидат біологічних наук, доцент

Ужевська Світлана Пилипівна

Кафедра зоології, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова,
Міністерство освіти і науки України

Офіційні опоненти: Доктор біологічних наук, професор

Корнюшин Вадим Васильович

Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, завідуючий
відділом паразитології

Кандидат біологічних наук

Найдьонова Нонна Миколаївна

Інститут біології південних морів ім. О. О. Ковалевського НАН України,
старший науковий співробітник відділу екологічної паразитології

Провідна організація: Таврійський національний університет ім. В. І.
Вернадського, Міністерство освіти і науки України, кафедра зоології

Захист відбудеться “24__”_травня__ 2005 р. о _10_ годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.153.01 при Інституті зоології ім. І. І.
Шмальгаузена НАН України за адресою: 01601, МПС, Київ-30, вул. Б.
Хмельницького 15

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту зоології ім. І.
І. Шмальгаузена

Автореферат розісланий “21”_березня___2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. В. Золотов

кандидат біологічних наук ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Представники родини Gobiidae – найбільш масові види
риб у прибережних біоценозах північно-західної частини Чорного моря і
лиманах Причорномор’я. Із 27 видів цієї родини, які мешкають в Чорному
морі, п’ять мають промислове значення (Смирнов, 1986). В останні роки в
таких акваторіях як Будацький і Тузловські лимани за об’ємом вилову
бички поступаються тільки атерині, сягаючи 10 т за рік (Старушенко,
Бушуев, 2001). У більшості акваторій бички є також об’єктами
аматорського лову. В останній час відзначені факти інтродукції
понто-каспійських бичків у різні водойми Світу (Charlebois et al., 1997;
Guti, 2000; Skora, Stolarski, 1993 та ін.). Вивчення паразитофауни
бичків у межах їх природного ареалу і порівняння з даними, які отримані
в місцях їх інтродукції, може допомогти визначити шляхи розселення цих
риб.

Гельмінти є одним з важливих компонентів водних біоценозів. Бички можуть
бути як дефінітивними, так і проміжними та паратенічними хазяями
паразитів, дорослі стадії яких заражають промислових риб, а також птахів
і ссавців (людину включно). У літературі є певні дані щодо
гельмінтофауни риб Одеської затоки та лиманів Північно-Західного
Причорномор’я, які викладені в працях більш як 30-літньої давності.
Відомості про сучасний стан гельмінтофауни цих риб відсутні. Інформація
про гельмінтів риб таких лиманів як Будацький і Тузловські взагалі
носить фрагментарний характер. За останні роки відбулися зміни в
гідрологічному і гідрохімічному режимах окремих районів (Старушенко,
Бушуев, 2001 та ін.). Це призвело до зміни фауни риб і безхребетних, що
спричинило певні зміни у структурі гельмінтофауни. Таким чином, вивчення
гельмінтів бичків, як найбільш поширених видів риб, в Одеській затоці та
лиманах Північно-Західного Причорномор’я є актуальним.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в
рамках наукової теми кафедри зоології ОНУ “Видова різноманітність,
охорона та раціональне використання представників різних груп тварин
Північно-Західного Причорномор’я” (№ реєстрації ОНУ 193), наукової теми
кафедри гідробіології та загальної екології “Видове різноманіття та
умови існування гідробіонтів Азово-Чорноморського басейну (№ реєстрації
ОНУ 194, № держреєстрації 0100U005406).

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи було вивчення сучасного
стану гельмінтофауни бичків (Gobiidae) та екологічно пов’язаних з ними
видів риб Одеської затоки та окремих лиманів Північно-Західного
Причорномор’я. Під час дослідження вирішувалися такі завдання:

З’ясувати сучасний видовий склад гельмінтофауни бичків і екологічно
пов’язаних з ними видів риб.

Визначити можливі фактори, які спричиняють відміни сучасної
гельмінтофауни бичків від даних попередніх досліджень.

Визначити найбільш поширені види гельмінтів бичків у дослідженому
районі.

Встановити особливості гельмінтофауни бичків окремих акваторій.

Вивчити зараженість гельмінтами окремих видів бичків та фактори, що
обумовлюють особливості гельмінтофауни різних видів риб.

Уточнити особливості морфології окремих видів паразитів.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є гельмінтофауна
бичків Одеської затоки та лиманів Північно-Західного Причорномор’я.
Предметом дослідження є гельмінти бичків та їх поширення.

Методи дослідження. Гельмінтологічне обстеження риб проводилося згідно з
методиками А. В. Гусєва (1983), О. П. Маркевича (1950). Для вивчення
систематичної належності гельмінтів використані як морфолого-біологічні,
так і, в окремих випадках, сучасні молекулярно-біологічні методи.
Ступінь інвазії визначалася за допомогою загальноприйнятих показників
(Bell, Burt, 1991; Bush et al., 1997; Holmes, Price, 1986). Аналіз
отриманих даних проводився на комп’ютері з використанням програм
Microsoft® Excel 2000 Copyright 1985 – 1999 © Microsoft Corporation,
Statistica for Windows Release 5,0 A Copyright © StatSoft, Inc. 1984 –
1995, Statgraphics plus for Windows 2,1 Copyright © 1994 – 1996 for
Statistical Graphics Corp.

Наукова новизна. Вперше після тридцятирічної перерви досліджено
гельмінтофауну риб Одеської затоки та лиманів Північно-Західного
Причорномор’я. Вивчена гельмінтофауна бичків Будацького лиману і лиманів
Тузловської групи. Розширено список гельмінтів риб Одеської затоки та
лиманів Тилігульського, Григорівського, Хаджибейського, Дністровського.
Описано зміни у гельмінтофауні бичків Хаджибейського лиману протягом
періоду дослідження. Виділено ядро гельмінтофауни бичків регіону, що
складається з чотирьох видів.

Розширено коло хазяїв для 23 видів гельмінтів, для 14 з яких в якості
нових хазяїв наведені різні види бичків. Доведено, що довжина стробіли
плероцеркоїдів ремінця Ligula pavlovskii Dubinina, 1959 не може бути
використана як діагностична таксономічна ознака. Відновлена валідність
виду Proteocephalus subtilis Najdenova, 1969. Для підтвердження його
самостійності використано дискримінантний аналіз. Відзначено, що
чорноморські особини акантоцефала Acanthocephaloides propinquus
(Dujardin, 1845) дещо відрізняються від середземноморських за своєю
морфологією. Систематична належність личинок анізакід (Contracaecum
rudolphii Hartwich, 1964, Raphadascaris sp.) визначена за допомогою
PCR-RFLP аналізу.

Практичне значення роботи. Знання фауни та екології гельмінтів можуть
бути використані для прогнозування зараженості промислових риб, для
оцінки екологічної ситуації затоки та лиманів. Результати дослідження
паразитофауни бичків є цікавими не тільки для рибогосподарських
підприємств, але також для санітарно-епідеміологічних служб і
природоохоронних організацій. Дані з морфології гельмінтів можуть бути
враховані для складання визначальних таблиць, а також для уточнення
таксономічної приналежності паразитів. Результати роботи також можуть
бути використані в курсі лекцій із зоології безхребетних та
паразитології в університетах та аграрних ВУЗах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконувалася в 2000 – 2003 рр. У
роботі використані також матеріали, зібрані автором в 1996 – 1999 рр.
спільно із співпрацівниками кафедри гідробіології та загальної екології
Одеського університету: В. В. Заморовим, О. В. Коренюком, С. А.
Кудренко. Самостійно визначався видовий склад бентосу і об’єктів
живлення бичків. Відлов птахів проводився співробітниками Протичумного
інституту (м. Одеса). Гельмінтологічне обстеження риб, птахів і
безхребетних проведено самостійно. Видова належність гельмінтів
визначалася самостійно, визначення перевірено систематиками –
спеціалістами з окремих груп гельмінтів. Вивчення анізакід проводилося
разом із співпрацівником Центру біології моря Інституту Океанології
Польської АН др. А. Кієвською (м. Гдиня). Відбір проб води для
визначення солоності проведений автором самостійно. Визначення солоності
проводилось у відділі якості водного середовища Одеського філіалу ІнБПМ
НАН України.

Апробація результатів дослідження. Отримані дані використані для
складання “Каталогу гельмінтів риб Чорного і Азовського морів”.
Результати досліджень обговорювались на науковому семінарі “Сучасна
екологія і проблеми сталого розвитку суспільства”, Український державний
лісотехнічний університет (УкрДЛТУ), Львів (1999 р.); на 2-х
конференціях молодих вчених в Інституті біології південних морів НАН
України, Севастополь: “Понт Эвксинский 2000” (2000 р.) і “Понт
Эвксинский II” (2001 р.); на 3му міжнародному симпозіумі “Functioning of
coastal ecosystems in various geographical regions”, Гдиня, Польща (2001
р.) і міжнародному воркшопі в рамках симпозіуму “Round goby (Neogobius
melanostomus) – populations features in various geographical regions”,
Гельська морська станція, Польща (2001 р.). Роботу апробовано також на
Міжнародній науково-практичній конференції “Экологические проблемы
Черного моря”, Одеса, ОЦНТЕІ (1999 р.), Всеукраїнській конференції
молодих вчених “Актуальные вопросы современного естествознания”,
Таврійський національний університет, Сімферополь (2001 р.), XII
конференції Українського наукового товариства паразитологів, Севастополь
(2002 р.), First Hungarian-Ukrainian fisheries conference, Інститут
рибного господарства, аквакультури та іригація (HAKI), Сарваш, Угорщина
(2002 р.).

Публікації. Основні результати роботи викладені у 19 наукових
публікаціях, 11 з яких – у виданнях, рекомендованих ВАК України, 3 – у
міжнародному виданні, 5 – тези конференцій.

Структура роботи. Робота написана українською мовою і викладена на 177
сторінках машинописного тексту (Ms Word), з яких основного тексту – 141
стор. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку
цитованої літератури, трьох додатків. Текст ілюстрований 45 таблицями і
13 рисунками, додатки включають 11 таблиць і 11 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. Історія вивчення гельмінтофауни бичків Чорноморського басейну.
Розглянуті основні аспекти вивчення гельмінтофауни бичків
чорноморсько-азовського басейну за весь період іхтіопаразитологічних
досліджень у регіоні. Проаналізовано відомості, що містяться в 95
роботах. В Одеській затоці та лиманах Північно-Західного Причорномор’я
останні дослідження були проведені А. С. Чернишенко (1947, 1949, 1955,
1956, 1957а, б, 1960а, б, 1962а, б, в, 1964, 1966), А. С. Чернишенко і
Г. А. Свенцицькою (1967, 1970). У цих роботах наведені дані з
гельмінтофауни бичків Одеської затоки, Тилігульського, Григорівського,
Хаджибейського, Дністровського лиманів. Щодо лиманів Будацького і
Алібей-Бурнас, відомі лише окремі поодинокі знахідки паразитів у бичків.
Більшість даних щодо паразитів бичків Одеської затоки та лиманів
Північно-Західного Причорномор’я можна вважати недостатніми і
застарілими, оскільки гідрологія і гідрохімія багатьох водойм змінилась.

Розділ 2. Матеріали та методи. Риба відловлювалась на 36 станціях,
розташованих в Одеській затоці (північно-західна частина Чорного моря)
та лиманах Північно-Західного Причорномор’я: Тилігульському,
Григорівському, Хаджибейському, Дністровському, Будацькому, Тузловських
(Бурнас, Алібей). Риба відловлювалась промисловими засобами лову
(вентеря, волок) і вудкою в різні сезони (окрім зими) протягом 1996 –
2003 рр. В місцях лову відбиралися проби води на солоність. Методом
повного гельмінтологічного розтину досліджено 2116 екз. бичків 13 видів:
лисун мармуровий Pomatoschistus marmoratus (56 екз.), кругляк Neogobius
melanostomus (775 екз.), кам’яний N. ratan (49 екз.), скельний N.
eurycephalus (83 екз.), головань N. kessleri (6 екз.), бабка N.
fluviatilis (731 екз.), ширман N. syrman (43 екз.), гонець N.
gymnotrachelus (7 екз.), жаба Mesogobius batrachocephalus (31 екз.),
чорний Gobius niger (15 екз.), зеленчак Zosterisessor ophiocephalus (279
екз.), цуцик Proterorhinus marmoratus (40 екз.) і пуголовка зірчаста
Benthophilus stellatus (1 екз.). Поряд з бичками на наявність гельмінтів
обстежено 289 екз. інших екологічно пов’язаних з ними видів риб. Таким
чином, разом досліджено 2405 екз. риб 38 видів. Визначення виловлених
риб проводилось за допомогою визначників Ф. С. Замбриборща (1968) та А.
І. Смирнова (1986). Українські назви риб наведені за О. П. Маркевичем,
К. І. Татарко (1983), А. І. Смирновим (1986).

Гельмінтологічне дослідження проводилося за методиками А. В. Гусєва
(1983), О. П. Маркевича (1950), Б. Георгієва та ін. (Georgiev et al.,
1986). Для визначення видової належності личинок анізакід проведений
PCR-RFLP аналіз ДНК (спільно із др. А. Кієвською, Центр біології моря
Інституту океанології ПАН, м. Гдиня) за загальноприйнятими методиками
(Sambrook et al., 1989; Zhu et al., 1998). Видова ідентифікація
проведена згідно з А. Кієвською та ін. (Kijewska et al., 2000; 2002).

Для аналізу зараженості використовувалися такі паразитологічні
показники: екстенсивність (P, %), інтенсивність (І), середня
інтенсивність (MI), рясність (A) (Bush et al., 1997). Значимість виду
для хазяїна й у екосистемі оцінювалася згідно показників індексу
рясності за шкалою Дж. С. Холмса і П. В. Прайса (Holms, Price, 1986).
Для аналізу гельмінтофауни використовувався індекс
Чекановського-С’єренсена (Ics). Для визначення впливу зараженості
ремінцями на організм риби визначали гепатосоматичний індекс (ГСІ, %) і
угодованість за Кларк (Q, %) (Никольский, 1974). Для середніх величин
розраховувалося стандартне відхилення. Достовірність відмін визначалася
за допомогою t-тесту і дискримінантного аналізу в програмах Statgraphic
plus for Windows 2,1 і Statistica for Windows Release 5,0.

Розділ 3. Систематичний огляд гельмінтофауни риб Одеської затоки та
лиманів Північно-Західного Причорномор’я.

Видовий склад гельмінтів досліджених риб. З 36 видів гельмінтів,
зареєстрованих нами у риб у дослідженому районі, у бичків знайдені 24
види (табл. 1). Серед них 9 видів належать до класу Trematoda, 5 видів –
Cestoda, 7 – Nematoda, 3 – Acanthocephala. Моногенеї нами у бичків не
знайдені. Розширено коло хазяїв для 23 видів гельмінтів, для 14 з них в
якості нових хазяїв зареєстровані різні види бичків (табл. 1):
Bucephalus polymorphus met – кругляк і кам’яний бичок, Nicolla skrjabini
– кам’яний, Asymphylodora pontica – лисун мармуровий і зеленчак,
Cryptocotyle lingua met – лисун мармуровий, гонець і цуцик,
Proteocephalus gobiorum – ширман, P. subtilis – зеленчак, Proteocephalus
sp. l. – ширман, гонець, Eustrongylides excisus l. – бички кам’яний,
ширман і жаба, Raphidascaris sp. l. – кругляк, бабка і зеленчак, C.
rudolphii l. – кругляк і жаба, Streptocara crassicauda l. – бички
кам’яний, жаба і зеленчак, Acanthocephalus lucii – кругляк і бабка, A.
propinquus – кам’яний і ширман.

Майже половина зареєстрованих нами видів (43,2%) є спільними для бичків
та інших видів риб, у певних умовах ті чи інші з них є головними хазяями
що забезпечують існування паразита в регіоні. Сім видів (Bothriocephalus
gregarius pl, L. pavlovskii pl, P. gobiorum, P. subtilis, A. pontica,
Paratimonia gobii, Aphalloides coelomicola), що складають 18,9% усіх
знайдених нами гельмінтів, є специфічними паразитами бичків. П’ять видів
(13,5%) – Gyrodactylus elegans, Caryophillaeus laticeps, Pthychobothrium
atherinae, Posthodiplostomum cuticola met, Saccocoelium tensum – ніколи
не відзначалися у бичкових риб. Інші п’ять видів – Diplozoon paradoxum,
Christianella minuta, Bucephalus marinum met, Hysterothylacium aduncum,
Piscicola geometra – не відзначені нами у бичків, але реєструвалися у
них іншими авторами.

Таблиця 1

Гельмінтофауна окремих видів бичків у дослідженому районі

Хазяї

Вид

паразита Pomatoschistus marmoratus Neogobius melanostomus N. ratan N.
eurycephalus N. kessleri N. syrman N. fluviatilis N. gymnotrachelus
Mesogobius batrachocephalus Gobius niger Zosterisessor ophiocephalus
Proterorhinus marmoratus

CESTODA

Bothriocephalus gregarius pl + — — — — — — — — — — —

Ligula pavlovskii pl — — — — — — + — — — — —

Proteocephalus gobiorum — — — — — +* + — — — + —

P. gobiorum l. — + — — — — — — — — — —

P. subtilis — — — — — — — — — — +* —

Proteocephalus sp. l. — — — — — +* — +* — — — —

TREMATODA

Bucephalus polymorphus met — +* +* — — — — — — — — —

Nicolla skrjabini — — +* — + — + — — — — —

Asymphylodora pontica +* + — — — — — — — — +* —

Paratimonia gobii + — — — — — — — — — — —

Aphalloides coelomicola + — — — — — — — — — — —

A. coelomicola met + — — — — — — — — — — —

Acanthostomum imbutiformis met + + — — — — — — — — + —

Cryptocotyle concavum met + + + + — + + + + + + +

C. lingua met +* + + + — + + +* + + + +*

Pygidiopsis genata met — + — + — — + — — — + —

NEMATODA

Eustrongylides excisus l. — + +* — + +* + — +* — — —

Raphidascaris sp. l. — +* — — — — +* — — — +* —

Contracaecum microcephalum l. — + — — — — — — — — — —

C. rudolphii l. — +* — — — — — — +* — — —

Anisakidae gen. sp. l. — — — — — — — — — — + —

Dichelyne minutus + + + + — + + — + + + +

Streptocara crassicauda l. — + +* — — — — — +* — +* —

ACANTHOCEPHALA

Acanthocephalus lucii — +* — — — — +* — — — — —

Acanthocephaloides propinquus + + +* + — +* + — + + + +

Telosentis exiguus + + + + — — + — — — + —

Разом 10 16 9 6 2 7 12 3 7 4 13 4

Примітка: * – новий хазяїн для даного гельмінта. У
чорноморсько-азовському басейні було зареєстровано 2 види роду
Proteocephalus, специфічних для бичків: P. gobiorum Dogiel et Bychowsky,
1939 і P. subtilis Naidenova, 1969 (Определитель…, 1975). Пізніше
валідним вважався лише один – P. gobiorum (Определитель…, 1987;
Scholtz, Hanzelova, 1998). Для з’ясування таксономічного статусу
знайдених цестод нами досліджено морфологію 20 екз. протеоцефал з бичка
зеленчака з Тилігульського (4 екз.), Григорівського (4 екз.) і
Будацького лиманах (12 екз.). Відзначена певна відмінність цестод з
Тилігульського лиману від цестод з Григорівського і Будацького лиманів
за такими ознаками: довжина стробіли (t = –3,96, p = 0,001), довжина
присосків (t = 2,57, p = 0,01), довжина і ширина сколексу (t = 3,46, p =
0,001 і t = 17,2, p ? 0,001, відповідно), довжина і ширина апікального
органу (t = 4,87, p ? 0,001 і t = 4,84, p ? 0,001, відповідно), ширина
проглотиди (t = 17,79, p ? 0,001), довжина і ширина бурси цирусу (t =
6,88, p ? 0,001 і t = 4,13, p ? 0,001, відповідно), кількість сім’яників
(t = 5,22, p ? 0,001). За гіпотезу “0” була взята належність гельмінтів
з Тилігульського лиману до виду P. subtilis, а гельмінтів з інших
лиманів – до P. gobiorum. Гельмінти були розділені на три групи за
акваторією походження: з Тилігульського, Григорівського і Будацького
лиманів. Дискримінантний аналіз показав відокремленість гельмінтів з
Тилігульського лиману від інших, р ? 0,001, F = 22,18 (рис. 1).

Рис. 1. Графік дискримінантної функції морфологічних ознак цестод
Proteocephalus spp.

1 – P. subtilis (Тилігульський лиман), 2 – P. gobiorum (Будацький
лиман), 3 – P. gobiorum (Григорівський лиман)

На основі одержаних даних відновлено валідність виду P. subtilis.
Головними ознаками, які відрізняють цей вид від P. gobiorum, є ті що
наведені в літературі (Определитель…, 1975). Кількість сім’яників P.
gobiorum – 20 – 36, P. subtilis – 40 – 50. Бурса P. gobiorum складає 1/3
– ј ширини проглотиди, а в P. subtilis – Ѕ – 1/3. Також систематичною
ознакою є співвідношення довжини і ширини статевозрілої проглотиди: у P.
gobiorum довжина більш за 1/2 ширини, у P. subtilis – близько 1/5.

Акантоцефал A. propinquus описаний Ф. Дюжарденом (Dujardin, 1845).
Пізніше він неодноразово переописувався (Meyer, 1933; Golvan, 1960,
1969). Однак між наведеними І. Ж. Гольваном (Golvan, 1969) і А. Майером
(Meyer, 1933) описами і рисунками існують протиріччя, що заважають
визначенню і розрізненню A. propinquus і A. incrassatus. Згідно з
пізнішими описами для A. incrassatus характерна гладенька кутикула (на
основі цього він був віднесений до роду Paracanthocephaloides), а
сім’яники знаходяться в задній частині тіла, в той час як у A.
propinquus кутикула вкрита шипиками, а сім’яники розташовані в
центральній частині тіла (Bray et al., 1988; de Buron et al., 1986).
Хоботок A. propinquus несе 12 рядів гачків по 5 – 6 у кожному ряді,
кутикулярні шипики довжиною 4 мкм, акантор в яйці має один гачок без
кореня (de Buron et al., 1986; Dezfuli et al., 1992). При вивченні
морфології знайдених акантоцефал досліджено 59 екз. (21 самець і 38
самиць) з бичка кругляка, кам’яного, ширмана, бабки, зеленчака.
Досліджені нами гельмінти мали деякі відмінності від типової морфи з
Середземного моря (de Buron et al., 1986; Dezfuli et al., 1992). У
вивчених нами акантоцефал хоботок має по 4 – 5 гачків у 12 рядах,
особини тільки з 5 гачками у рядах склали 6,8% досліджених гельмінтів, а
5 – 6 гачків у повздовжніх рядах взагалі не реєструвалися. Для
гельмінтів з Сетської лагуни (Франція) наведена довжина тіла до 6,23 мм,
а довжина кутикулярних шипиків – 4 мкм (de Buron et al., 1986). У
знайдених нами гельмінтів ці показники більші (довжина тіла до 7,13 мм,
а довжина кутикулярних шипиків – 7,5 мкм). За цими параметрами вони
наближаються до A. geneticus, але відсутність кореня гачка в акантора
підтверджує належність акантоцефал чорноморських бичків до A.
propinquus.

Таким чином, нами підтверджено, що у бичків дослідженого району
паразитує лише один вид родини Arhythmacanthidae – A. propinquus.
Хоботок цього гельмінта озброєний 12 рядами по 4 – 5 (або 5 – 6) гачків
у кожному. Сім’яники знаходяться в центральній частині тіла. Розміри
кутикулярних шипиків не можуть бути діагностичною ознакою цього виду,
оскільки довжина їх варіює у межах 3,0 – 7,5 мкм незалежно від
локалізації на поверхні тіла. Акантор в яйці має один гачок без кореня.

Особливості гельмінтофауни окремих видів бичків. Узагальнено і
проаналізовано відомості про гельмінтофауну бичків
чорноморсько-азовського басейну за даними різних авторів (Коваль, 1950,
1961, 1962; Мачкевский и др., 1990; Найденова, 1974; Сарабеев, Домнич,
2001; Чернишенко, 1957, 1962; Чернышенко, 1947, 1949, 1955 – 1957, 1960,
1962, 1966; та ін.), а також за нашим матеріалом. Встановлено, що
найбагатша гельмінтофауна бичка кругляка (63 види), найменше видів
гельмінтів зареєстровано у бичка кам’яного (19 видів) (рис. 2). За
нашими даними також найбагатша гельмінтофауна у бичка кругляка – 16
видів, з яких 4 реєструються вперше, найбідніша – у чорного бичка і
цуцика (по 4 види) (рис. 2). Гельмінтофауну бичка зеленчака складають 13
видів (вперше відзначені 4), бабки – 12 видів (вперше – 2), кам’яного –
9 видів (вперше – 5), жаби – 7 (вперше – 3), скельного – 6 видів,
ширмана – 5 видів (вперше – 4).

Рис. 2. Співвідношення кількості видів гельмінтів знайдених нами та
іншими авторами у окремих видів бичків.

Порівняльний аналіз гельмінтофауни різних видів бичків. Відзначені певні
відмінності у видовому складі гельмінтів різних видів бичків. Так
гельмінтофауна середземноморського за походженням бичка лисуна
мармурового помітно відрізняється від такої понто-каспійських видів:
ширмана (Ics = 47,1%), бабки (Ics = 43,5%), жаби (Ics = 47,1%).
Показники солоності вод, в яких він мешкає (6 – 40‰), вищі, ніж такі у
останніх (0 – 28‰), що обумовлює різницю у видовому складі паразитів:
для лисуна мармурового характерна наявність специфічних для нього
морських видів (P. gobii, A. coelomicola), а для понто-каспійських
бичків – прісноводних видів гельмінтів (B. polymorphus met, N.
skrjabini, E. excisus 1., A. lucii). Цілковито однакову гельмінтофауну,
яка складається з 4-х видів: Cryptocotyle concavum met, C. lingua met,
Dichelyne minutus, A. propinquus, зареєстровано у бичків чорного і
цуцика (Ics = 100%). Основні місця, де мешкають ці бички – обростання
каміння і берегозахисних споруд. Дуже подібний до гельмінтофауни цих
видів і склад паразитів скельного бичка, який також мешкає серед
обростань (подібність до бичків чорного і цуцика – 80%). Бички скельний
і цуцик є понто-каспійськими реліктами, а чорний бичок –
бореально-атлантичний за походженням вид. Таким чином, якісний склад
гельмінтофауни бичків регіону формується переважно в залежності від
екології виду. Однак кількісні показники зараженості (P, %; MI; A)
понто-каспійських видів і чорного бичка значно відрізняються. За
результатами дискримінантного аналізу відстань Міхаланобіса між
показниками зараженості бичка скельного і цуцика незначна (подібно до
більшості понто-каспійських бичків), в той час як у чорного бичка ці
показники на значній відстані (рис. 3). На нашу думку це обумовлено
головним чином відмінним походженням чорного бичка, який є
бореально-атлантичним видом.

Серед знайдених нами гельмінтів 4 види – C. concavum met, С. lingua met,
D. minutus, A. propinquus – відзначені в усіх досліджених видів бичків
(за виключенням головані, гінця і пуголовки, які досліджені в малій
кількості). Найбільш сталі показники зараженості бичків солонуватоводною
нематодою D. minutus (рис. 4). Зараженість різних видів бичків
середземноморським акантоцефалом А. propinquus відрізняється. Так,
показники зараженості цим видом середземноморських іммігрантів бичка
чорного і зеленчака знаходяться на деякій відстані від основного
кластера (рис. 4), що викликано вищими показниками зараженості. В той же
час у понто-каспійських бичків кругляка, кам’яного, ширмана і бабки на
відстані від основного кластера знаходяться показники зараженості
метацеркаріями роду Cryptocotyle (рис. 4), які вищі у вказаних видів
бичків.

Рис. 3. Графік дискримінантної функції показників зараженості (P, %; MI;
A) різними видами гельмінтів окремих видів бичків у дослідженому районі,
р < 0,05. Рис. 4. Графік дискримінантної функції показників зараженості (P, %; MI; A) гельмінтами Cryptocotyle concavum met (CC), C. lingua met (CL), Dichelyne minutus, Acanthocephaloides propinquus (AP) окремих видів бичків дослідженого району, р < 0,05. Висока зараженість бичків чорного і зеленчака акантоцефалом А. propinquus, на нашу думку, обумовлена тим, що цей паразит також є середземноморським іммігрантом. Висока зараженість понто-каспійських бичків Cryptocotyle spp. met певно пов’язана з тим, що завдяки відсутності плавального міхура ці бички не можуть тривалий час плавати у товщі води і переважно знаходяться біля дна, що робить їх більш вразливими для церкарій. Таким чином, видовий склад гельмінтів бичків залежить головним чином від екології хазяїна, в той час як показники зараженості значною мірою визначається його зоогеографічним походженням. Ядро гельмінтофауни бичків складають чотири види: С. concavum met, C. lingua met, D. minutus, A. propinquus, показники зараженості якими значно відрізняються, що пов’язано як з зоогеографічним походженням, так і біологією хазяїв і паразитів. Бички як проміжні та паратенічні хазяї гельмінтів. Серед знайдених нами паразитів бичків 16 видів представлені личинковими формами. Два види – Aphalloides coelomicola, P. gobiorum – представлені як дорослими формами, так і личинками. Вцілому личинкові форми складають 60%, а дорослі – тільки 40% гельмінтофауни бичків. Личинкові паразити, дорослі стадії яких заражають риб, становлять у гельмінтофауні досліджених видів бичків 28%. Серед знайдених нами у бичків паразитів до таких відносяться 7 видів: трематоди B. polymorphus, Acanthostomum imbutiformis, A. coelomicola, цестоди B. gregarius, P. gobiorum, Proteocephalus sp., нематода Raphidascaris sp. Для 4-х видів – B. polymorphus, A. imbutiformis, A. coelomicola, B. gregarius – бички відіграють роль ІІ проміжного хазяїна (Найденова, 1970; Определитель..., 1975; 1987; Maillard, 1976; Renaud et al., 1964; Wallet, Lambert, 1986 та ін.). Для трематоди A. coelomicola бички лисуни можуть бути як остаточним, так і проміжним хазяїном (Найденова, 1970; Maillard, 1973; 1976). Маріти мешкають у порожнині тіла бичків, знижують плідність, а також можуть призводити до кастрації риб (Pampoulie et al., 1999; Sasal, Pampoulie, 2000). Для цестод роду Proteocephalus і нематоди Raphidascaris sp. бички відіграють роль паратенічних хазяїв. Для P. gobiorum бички є остаточними хазяями, але у деяких випадках можуть бути і хазяями личинок. h§k h§k h§k h§k h§k h§k B ?? e Ae AE - UeUe1/21/2UeUeUeUeUeUe1/2??1/21/21/21/2# @ „@ „Ao ¤^„@ `„Ao @ „ ¤`„# @ „@ „ ¤^„@ & @ @ @ @ $`' ¤ @ @ @ @ & @ @ ?:?>?b?n???c?E?X„f„l„ooooooooooooooeoooooooooooooooooooooooooooooooooooo
oooooooooooooooooooooooooooooooooooooooo

h§k

h§k

h§k

uoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoeeoenoenoenoenoenoenoenoenoe
noenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoenoeeoenoenoenoenoenoe

h§k

h§k

h§k

h§k

Oe0T

T

$

@

? ?

?

‰ ‰ ‰

@

? ? ?

?

$

@

@

@

$

@

@

@

@

›.›uoeuoeuoeuoeuoeuoeuoeuoeuoeuoeuoeuoeioeuoeuoeioeuoeuoeioeuoeuoeioeuoe
uoeioeuoeuoeioeuoeuoeioeuoeuoeuoeioeuoeuoeuoeuoeuoeaessaessaessaess

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

h§k

_Метацеркарії виявлені здебільш у шкірі та на плавцях, менше у м’язах і
внутрішніх органах. Ці паразити викликають “чорноплямисте захворювання”
риб (Курочкин, Бисерова, 1996). У разі великої кількості вони
спричиняють зниження вмісту ліпідів у тканинах (Щепкина, 1981).
Метацеркарії P. genata знайдені нами здебільш у печінці, менше у м’язах,
мозку, очах, порожнині тіла. У літературі відомі випадки зараження
людини двома із знайдених нами видів трематод: C. lingua (Zimmerman,
Smith, 1975) і P. genata (Youssef et al., 1987). Трематода P. genata
може викликати атрофію епітелію тонкого кишечнику (Boulos et al., 1981;
Ciurea, 1933). Плероцеркоїди роду Ligula викликають захворювання риб –
лігульоз, що може набувати характер епізоотії. Найбільша зараженість
бичка бабки L. pavlovskii pl була у Хаджибейському лимані. Нами виявлена
різниця в показниках гепатосоматичного індексу (ГСІ) у заражених і не
заражених лігулою риб восени 1997 р., t = 2,7, p = 0,007. Вплив лігул на
печінку може бути викликаним збільшенням розмірів гельмінтів восени. Для
4-х видів нематод, E. excisus, C. microcephalum, C. rudolphii, S.
crassicauda (остаточні хазяї – рибоїдні птахи) бички відіграють роль
паратенічного хазяїна. Часто зустрічаються у бичків з розпріснених
районів личинки нематоди E. excisus. Інцистовані личинки розташовувалися
на поверхні печінки, кишечнику, серозних покровах. Нематода S.
crassicauda може викликати епізоотії у домашніх птахів (Коваленко,
1960). Одним з паратенічних хазяїв стрептокари є бички, які виявилися
зараженими в усіх досліджених акваторіях, крім Бурнасу. Доросла нематода
знайдена в кишечнику річкового крячка. Личинки були інцистовані на брижі
бичків.

Таким чином, бички виступають проміжними хазяями паразитів, дорослі
стадії яких паразитують у риб і теплокровних тварин. Вони відіграють
роль кормового об’єкту для багатьох видів хижих риб і рибоїдних птахів.
Включаючись до життєвих циклів їх паразитів, бички за певних умов можуть
бути головним джерелом зараження остаточних хазяїв тими чи іншими
гельмінтами. Це обумовлює великий відсоток личинкових стадій паразитів у
гельмінтофауні бичків.

Розділ 4. Еколого-біологічна характеристика гельмінтофауни бичків.

Гельмінтофауна бичків з різним типом живлення. Паразитів бичків
відповідно до шляхів зараження хазяїв поділено на три групи: 1.
Ентеральні паразити, для яких бички є дефінітивними хазяями, що
потрапляють до риб під час живленні безхребетними, зараженими
інвазійними личинками. 2. Личинки цестод і нематод, для яких риба є II
проміжним або паратенічним хазяїном, що потрапляють до риб при живленні
безхребетними, зараженими процеркоїдами або личинками відповідних
стадій. 3. Метацеркарії, що заражають риб не аліментарним шляхом.

У бичків з Хаджибейського лиману не зареєстровані нами паразити ІІІ
групи, оскільки молюски були відсутні в складі живлення риб і не
знайдені в місцях лову риби. З паразитів ІІ групи в лимані відзначені L.
pavlovskii, E. excisus, C. rudolphii, S. crassicauda. Хазяями личинок ІІ
стадії нематод E. excisus і S. crassicauda є бентосні організми
(олігохети та гаммариди, відповідно) (Moravec, 1994). Влітку в
придонному шарі води формуються анаеробні зони (Старушенко, Бушуев,
2001), завдяки чому у місцях лову риби продуктивність макрозообентосу
була дуже низькою. За нашими даними біомаса бентосних організмів
(Marinogammarus olivii, Rhithropanopeus harrisii tridentatus, Palaemon
elegans), які слугують кормом для бичків, складає 0,6 – 10 г ? м -2. В
той же час скидання стічних вод до лиману викликає цвітіння води.
Результатом є масові спалахи чисельності планктонних ракоподібних, що
спонукає навіть дорослих бичків переходити до живлення зоопланктоном. У
кишечниках бичків з Хаджибейського лиману знаходили залишки панцирів
Copepoda, Cladocera, ефіпії Daphnia. Планктонні ракоподібні є хазяями
процеркоїдів цестод L. pavlovskii і личинок ІІ стадії нематод E. excisus
(Определитель…, 1987; Moravec, 1994). Перехід дорослих бичків до
живлення вказаними організмами збільшує можливість їх зараження цими
паразитами. Таким чином, саме спалахи чисельності веслоногих
ракоподібних визначають високу зараженість ними риб.

Низькими показниками зараженості характеризується бичок жаба, що
пов’язано з його хижим типом живлення. Скоріш за все такі паразити, як
A. propinquus, D. minutus, E. excisus (останній знайдений у кишечнику
бичка, що є нетиповою для нього локалізацією) заражають бичка жабу при
споживанні інших видів риб. У життєвому циклі D. minutus передача від
бичків до хижих риб є одним з важливих ланок життєвого циклу, оскільки
основним дефінітивним хазяїном цієї нематоди є глоса Platichthyes flesus
L., 1758 (Kшie, 2001). Зараження хижих видів риб акантоцефалом A.
propinquus також пояснюється іхтіофагією або канібалізмом (de Buron,
Maillard, 1987). Це є одною з причин високої зараженості бичка
зеленчака, молоді особини якого живляться ракоподібними, а потім
переходять до хижого способу життя.

Гельмінтофауна бичків окремих акваторій. Досліджений нами район є
неоднорідним за солоністю, складом донних відкладів, забрудненням та ін.
За своїми гідрологічними характеристиками досліджені акваторії
поділяються на такі групи: морські затоки (Одеська затока, Григорівський
лиман), лимани естуарного типу (Тилігульський, Хаджибейський,
Дністровський), лимани лагунного типу (Будацький, Бурнас, Алібей). У
деяких районах за останні десятиріччя відбулася зміна солоності, що
призвело до зміни іхтіофауни та паразитофауни. Найбільшим багатством
характеризується гельмінтофауна бичків Дністровського лиману (17 видів),
найменшим – Хаджибейського (7 видів) і Тузловських лиманів (8 видів). У
бичків з Одеської затоки та Будацького лиману знайдено по 10 видів
гельмінтів, Тилігульського лиману – 13 видів, Григорівського – 11 видів.
Нами розширені списки гельмінтів бичків окремих акваторій (рис. 5).

Рис. 5. Співвідношення кількості видів гельмінтів знайдених нами і
іншими авторами у бичків окремих акваторій.

В наслідок сильного розпріснення Хаджибейського лиману гельмінтофауна
бичків цієї водойми змінилася повністю у порівнянні з попередніми роками
(Чернишенко, 1962) (рис. 5). Так у 50-і роки солоність лиману становила
28 – 34‰, а під час наших досліджень – 3 – 6‰. В цьому лимані відзначена
суттєва зміна гельмінтофауни навіть протягом періоду наших досліджень у
1996 – 2001 рр. Зникли солонуватоводний вид D. minutus і морський
Telosentis exiguus, і з’явилися прісноводні E. excisus і A. lucii.
Причиною тому є зміна солоності, яка за цей час знизилась від 6 до 3‰ і
зараз зробилася нижче критичної солоності (бар’єр Хлєбовіча). Таким
чином, лиман характеризується нестабільністю гельмінтофауни, зміна якої
спостерігається і зараз, що пов’язано з нестабільністю гідрохімічного
режиму. Значно відрізняється від даних попередніх досліджень
(Чернышенко, 1957, 1962, 1966) гельмінтофауна бичків Тилігульського.
Однак зміна гельмінтофауни бичків Тилігульського лиману викликана
збільшенням солоності. Під час попередніх досліджень солоність
коливалась від 4 до 12‰, а під час наших була від 18 до 19‰. Тому зникли
такі прісноводі види, як Diplostomum spathaceum і Tylodelphys clavata,
які раніше зустрічалися у бичків.

Виходячи з показників індексу Чекановського-С’єренсена (Ics, %)
досліджені акваторії можна поділити на декілька груп: акваторії, де
гельмінтофауна бичків повністю змінилася у порівнянні до даних
попередніх досліджень (Хаджибейський лиман, Ics = 0%); акваторії, де
гельмінтофауна бичків значно відрізняється від даних попередніх
досліджень (Тилігульський, Ics = 40%; Дністровський лимани, Ics = 25%);
акваторії, де гельмінтофауна бичків знаходиться у відносно сталому стані
(Одеська затока, Ics = 57,1%; Григорівський лиман, Ics = 63,6%). Окремо
треба виділити акваторії, для яких дані щодо гельмінтофауни бичків
одержано вперше (Будацький, Бурнас, Алібей).

Вперше у північно-західній частині Чорного моря знайдені 3 види
гельмінтів – B. marinum met, Raphidascaris sp. l., S. crassicauda l. У
лиманах Північно-Західного Причорномор’ї вперше відзначені 5 видів: P.
subtilis, P. gobii, C. lingua met, C. rudolphii l., S. crassicauda l.
Список гельмінтів бичків дослідженого району розширений нами на 10
видів, а 14 видів, відзначених попередніми авторами нами не знайдені. До
цього числа входять: рідкісні в нашому районі види (Galactosomum lacteum
met, Goezia tricirrata); види, що випадково заражають бичків
(Schistocephalus sp. pl, Proteocephalus torulosus l., Asymphylodora
imitans); прісноводні види (D. spathaceum met, T. clavata met), які
зникли внаслідок підвищення солоності води; види, систематична
належність яких неясна (Scolex pleuronectis, Tetrarhynchus sp.,
Tetrarhynchobothrium sp., Asymphylodora sp., Trematoda gen. sp. met,
Contracaecum sp., Agamonema sp.). До останньої групи відносяться личинки
паразитів силяхій – S. pleuronectis, Tetrarhynchus sp.,
Tetrarhynchobothrium sp. – про причини відсутності яких неможливо
судити, оскільки невідомі їх перші проміжні хазяї. Подібність
гельмінтофауни за нашими даними згідно з Ics до даних попередніх
досліджень склала 50%.

Залежність гельмінтофауни бичків від солоності води. У дослідженому
районі розрізняються певні групи гельмінтів бичків за відношенням до
солоності. Оскільки Чорне море є солонуватоводною акваторією, то тут
переважають солонуватоводні види паразитів – 10 видів (41%), морські (7
видів) склали 29%, менш за все прісноводних видів – 4 види (17%). Два
види – C. concavum met і S. crassicauda l. – еврігалінні види паразитів,
відзначені у більшості акваторій. Два стеногалінних види – B.
polymorphus met, N. skrjabini – знайдені тільки у прісних і
олігогалінних водах Дністровського лиману. Мала кількість прісноводних
видів зумовлена тим, що солоність більшості досліджених акваторій вище
зони критичної солоності Хлєбовича. Внаслідок постійних коливань
солоності вод дослідженого району в гельмінтофауні переважають види,
пристосовані до широкого діапазону солоності.

Морські метацеркарії C. lingua відзначалися в усіх досліджених районах,
крім Хаджибейського лиману. У Дністровському лимані метацеркарії C.
lingua знайдені тільки у Цареградському гирлі у бичка жаби, а в інших
районах, незважаючи на наявність у бичків C. concavum, C. lingua не
зустрічалися. Обидва види пов’язані з молюсками Hydrobia. Таким чином
поширення цих трематод напевно лімітується не стійкістю молюсків, як
зазначено в літературі (Zander, 1998), а стійкістю до солоності самих
трематод. Акантоцефали A. propinquus і T. exiguus пов’язані з
ракоподібними род. Gammaridae. В Хаджибейському лимані в живленні бичків
і в бентосі в місцях лову риби нами відзначаються гаммариди M. olivii.
Незважаючи на це, морські акантоцефали T. exiguus зникли при зниженні
солоності від 6 до 3‰. В Дністровському лимані гаммариди є одним з
основних компонентів фауни (Сиренко и др., 1992), але в бичків
акантоцефали нами не знайдені. Таким чином, як і на разі з трематодами,
солоність впливає безпосередньо на самого паразита, що не дає морським
видам можливості існувати в розпріснених лиманах. Як відомо,
толерантність видів до коливань солоності обмежується зоною критичної
солоності (5 – 8‰), нижче якого не існують морські види, а вище –
прісноводні. Саме тому акантоцефали T. exiguus в Дністровському лимані
були відсутні, а в Хаджибейському – зникли при пониженні солоності нижче
5‰.

ВИСНОВКИ

У риб Одеської затоки та лиманів Північно-Західного Причорномор’я
знайдено 36 видів гельмінтів, 24 з яких паразитують у бичків. У
гельмінтофауні бичків переважають трематоди (9 видів), досить багата
фауна нематод (7 видів) і цестод (5 видів), акантоцефали представлені
лише трьома видами. Три види – Bucephalus marinum met, Raphidascaris sp.
l., Streptocara crassicauda l. – вперше знайдені в північно-західній
частині Чорного моря. У лиманах Північно-Західного Причорномор’ї вперше
знайдені п’ять видів: Proteocephalus subtilis, Paratimonia gobii,
Cryptocotyle lingua met, Contracaecum rudolphii l., S. crassicauda l.

Майже половина зареєстрованих видів (43,2%) є спільними для бичків та
інших видів риб, у певних умовах ті чи інші з них є головними хазяями,
що забезпечують існування паразита в регіоні. Специфічні паразити бичків
(Bothriocephalus gregarius pl, Ligula pavlovskii pl, Proteocephalus
gobiorum, P. subtilis, Asymphylodora pontica, P. gobii, Aphalloides
coelomicola) складають 18,9% усіх знайдених нами гельмінтів. 13,5%
складають види, які ніколи не відзначалися у бичкових риб: Gyrodactylus
elegans, Caryophillaeus laticeps, Pthychobothrium atherinae,
Posthodiplostomum cuticola met, Saccocoelium tensum.

Відновлена валідність виду P. subtilis. Встановлено, що у бичків у
Чорному морі паразитують два види цестод роду Proteocephalus: P.
gobiorum та P. subtilis, самостійність яких підтверджена статистично.

У дослідженому районі у бичків паразитує лише один вид акантоцефал
родини Arhythmacanthidae – Acanthocephaloides propinquus. Акантоцефали
бичків з Чорного моря дещо відрізняються від типової середземноморської
морфи: хоботок чорноморських особин несе по 4 – 5 гачків в 12 рядах, на
відміну від гельмінтів цього виду з Середземного моря, які мають по 5 –
6 гачків в 12 рядах. У акантоцефал чорноморської морфи також дещо більша
довжина тіла – до 7,13 мм (у середземноморських максимальна довжина 6,23
мм).

Найбагатша гельмінтофауна зареєстрована у бичка кругляка – 16 видів, з
яких чотири знайдені у цього хазяїна вперше, найбідніша – у чорного
бичка і цуцика (по чотири види). Гельмінтофауну бичка кам’яного
складають 9 видів (вперше відзначені п’ять), скельного – 6 видів,
ширмана – п’ять видів (вперше – чотири), бабки – 12 видів (вперше –
два), жаби – 7 (вперше – три), зеленчака – 13 видів (вперше – чотири).

Ядро гельмінтофауни бичків складається з чотирьох видів: Сryptocotyle
concavum met, C. lingua met, Dichelyne minutus, A. propinquus. Показники
зараженості різних видів бичків найбільш сталі для нематоди D. minutus.
Видовий склад гельмінтофауни бичків визначається переважно екологією
хазяїна, в той час як показники зараженості певними видами гельмінтів
пов’язані з зоогеографічним походженням як паразитів, так і хазяїв.
Зокрема визначена висока зараженість бичків чорного і зеленчака
акантоцефалом A. propinquus, який також є середземноморським
іммігрантом.

Личинкові стадії гельмінтів складають 60% від всієї гельмінтофауни
бичків. Це зумовлено тим, що бички відіграють роль кормового об’єкту для
багатьох видів хижих риб і рибоїдних птахів. Включаючись до життєвих
циклів їх паразитів бички часом відіграють роль головного джерела
зараження дефінітивних хазяїв.

Видовий склад гельмінтофауни та ступінь зараженості ними бичків певною
мірою пов’язані з типом живлення хазяїв. Відзначено низьку зараженість
гельмінтами хижого бичка жаби. Встановлено, що висока зараженість бичків
личинками L. pavlovskii пов’язана зі спалахами чисельності планктонних
ракоподібних на фоні низької чисельності бентосних видів.

Найбільшим багатством характеризується гельмінтофауна бичків
Дністровського лиману (17 видів), найменшим – Хаджибейського (7 видів) і
Тузловських лиманів (8 видів). У бичків з Тилігульського лиману
зареєстровано 13 видів, Григорівського – 11 видів, з Одеської затоки та
Будацького лиману – по 10 видів гельмінтів. Значною мірою це залежить
від солоності води тої чи іншої водойми.

Відзначено повну зміну гельмінтофауни бичків Хаджибейського лиману у
порівнянні з даними попередніх досліджень, що пов’язано з його
розпрісненням. Лиман характеризується нестабільністю гельмінтофауни,
зміна якої продовжується й зараз, що пов’язано з нестабільністю
солоності. В той же час значні зміни гельмінтофауни бичків
Тилігульського лиману зумовлені підвищенням солоності в цій водоймі.
Відносно сталою є гельмінтофауна бичків Одеської затоки та
Григорівського лиману.

У дослідженому районі переважають солонуватоводні види паразитів (41%),
менш за все прісноводних видів (17%). Мала кількість прісноводних видів
пов’язана з тим, що солоність більшості досліджених акваторій
знаходиться вище зони критичної солоності. Два види – C. concavum met і
S. crassicauda l. – еврігалінні солонуватоводні види паразитів,
відзначені у більшості акваторій. Два стеногалінних види – Bucephalus
polymorphus met, Nicolla skrjabini – знайдені тільки у прісних і
олігогалінних водах Дністровського лиману. Завдяки постійним коливанням
солоності вод дослідженого району в гельмінтофауні переважають види,
пристосовані до широкого діапазону солоності.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Квач Ю. В. Бычковые рыбы (Gobiidae) Северо-Западного Причерноморья и их
зараженность нематодами Cucullanellus minutus // Понт Эвксинский 2000:
Конф. молодых ученых (16 – 18 мая 2000 г., Севастополь). – Севастополь,
2000. – С. 28.

Квач Ю. В. Зараженность бычка-кругляка Neogobius melanostomus (Pallas) и
бычка-рыжика N. cephalarges (Pallas) из Одесского залива Черного моря
нематодами Cucullanellus minutus (Rud.) // Экологическая безопасность
прибрежной и шельфовой зон и комплексное использование ресурсов шельфа /
В. А. Иванов и др. – Севастополь, 2000. – С. 458 – 461.

Квач Ю. В. Зараженность бычковых рыб (Gobiidae) нематодами Cucullanellus
minutus (Nematoda, Cucullanidae) в водоемах Северо-Западного
Причерноморья // Экол. моря. – 2000. – Вып. 52. – С. 31 – 33.

Квач Ю. Акантоцефалы бычковых рыб водоемов Северо-Западного
Причерноморья // Понт Эвксинский II: Конф. молодых ученых (18 – 20
сентября 2001 г., Севастополь). – Севастополь, 2001. – С. 28.

Квач Ю. В. Лігульоз бичка песочники Neogobius fluviatilis в окремих
лиманах Північно-Західного Причорномор’я // Вестн. зоол. – 2001. – 35, №
1. – С. 85 – 88.

Квач Ю. В. Скребни (Acanthocephala) отдельных видов бычковых рыб
(Gobiidae) Одесского залива и лиманов северо-западной части Черного моря
// Экол. моря. – 2002. – Вып. 61. – С. 21 – 24.

Квач Ю. Сучасні дані щодо ураженості риб родини Gobiidae Одеськой затоки
і Хаджибейского лиману як індикатор екологічного стану середовища //
Наук. вісн. УкрДЛТУ. – Львів, 2001. – Вип. 11.1. – С. 35 – 39.

Квач Ю. В. Изменение фауны гельминтов бычков (Gobiidae) Хаджибейского
лимана // XII Конференція УНТП (Севастополь, 10 – 12 вересня 2002 р.). –
К., 2002. – С. 41.

Квач Ю. В. Долговременные изменения гельминтофауны бычковых рыб
(Gobiidae) Тилигульского лимана Черного моря в связи с изменением его
солености // Морськ. екол. журн. – 2003. – 2, № 3. – С. 80.

Квач Ю. Фауна гельминтів бичкових риб (Gobiidae) Тилигульского лиману
Чорного моря // Вісн. Львівського ун-ту. Біологія. – 2004. – Вип. 37. –
С. 144 – 148.

Квач Ю. В., Заморов В. В. Паразитофауна бычка-кругляка Одесского залива
и Хаджибейского лимана // Экологические проблемы Черного моря / ОЦНТЭИ.
– Одесса: ОЦНТЭИ, 1999. – С. 245 – 248.

Квач Ю. В., Заморов В. В., Кудренко С. А. Ураженість бичка песочники
ремінцем Ligula pavlovskii Dubinina в пониззі Хаджибейского лиману //
Вісн. Одеського ун-ту. Біологія. – 2000. – 5, вип. 1. – С. 161 – 165.

Коренюк А. В., Квач Ю., Заморов В. В. Макрозообентос Будакского лимана и
его значение для бычковых рыб (Gobiidae) // Уч. зап. Таврического ун-та.
Биология. – Симферополь, 2001. – 14, № 2. – С. 103 – 106.

Kvach Y. Helminthes of gobies from the Tuzly’s Lagoons (the
North-Western part of the Black Sea) // Oceanol. Studies. – 2001. – 30,
№ 3-4. – P. 103 – 113.

Kvach Y. The parasites of gobies in the Budaksky Lagoon // Functioning
of coastal ecosystems in various geographical regions: 3rd International
Symposium (June 19 – 22, 2001, Gdynia). – 2001. – P. 45.

Kvach Y. Helminthes of goby fish of the Hryhoryivsky Estuary // Vestn.
Zool. – 2002. – 36, № 3. – P. 71 – 76.

Kvach Y. The helminthes parasitising gobies and other fishes in the
Budaksky Lagoon (Black Sea, Ukraine) // Oceanol. Studies. – 2002. – 31,
№ 1-2. – P. 59 – 65.

Kvach Y. Helminthes of recently established two blenny fishes
(Blennidae) from the Odessa Bay (Black Sea) // Vestn. Zool. – 2003. –
37, № 6. – P. 64.

Kvach Y. The metazoa parasites of gobiids in the Dniester Estuary (Black
Sea) depending on water salinity // Oceanol. Hydrobiol. Studies. – 2004.
– 33, № 3. – P. 47 – 56.

Анотації

Квач Ю. В. Гельмінти бичків (Gobiidae) та інших фонових видів риб
Одеської затоки та лиманів Північно-Західного Причорномор’я (фауна,
екологія). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата
біологічних наук за спеціальністю 03.00.08 – зоологія, Інститут зоології
ім. І. І. Шмальгаузена, НАН України, Київ, 2004.

Вперше після тридцятирічної перерви досліджено гельмінтофауну риб
Одеської затоки та лиманів Північно-Західного Причорномор’я. Знайдено 36
видів гельмінтів, 24 з яких паразитують у бичків. Розширено коло хазяїв
для 23 видів гельмінтів, для 14 з них в якості нових хазяїв
зареєстровані різні види бичків. Також розширено дані щодо
гельмінтофауни окремих видів риб. Проаналізовано зараженість бичків в
залежності від їх зоогеографічного походження, біології та екології,
типу живлення хазяїна, солоності види.

Описана гельмінтофауна бичків окремих акваторій. Вперше вивчена
гельмінтофауна бичків Будацького лиману і лиманів Тузловської групи.
Розширено список гельмінтів риб Одеської затоки та лиманів
Тилігульського, Григорівського, Хаджибейського, Дністровського.
Встановлені зміни гельмінтофауни бичків Хаджибейського лиману протягом
періоду дослідження, які пов’язані з його розпрісненням. Показано, що
лиман характеризується нестабільністю гельмінтофауни, зміни якої
продовжуються й зараз. Суттєво змінилася також гельмінтофауна бичків
Тилігульського лиману, що пов’язано із підвищенням його солоності.
Відносно сталою є гельмінтофауна бичків Одеської затоки та
Григорівського лиману. Вперше у північно-західній частині Чорного моря
зареєстровані 3 види гельмінтів – Bucephalus marinum met, Raphidascaris
sp. l., Streptocara crassicauda l. У лиманах Північно-Західного
Причорномор’ї вперше відзначені 5 видів: Paratimonia gobii, Cryptocotyle
lingua met, Proteocephalus subtilis, Contracaecum rudolphii l., S.
crassicauda l.

Ключові слова: гельмінти, фауна, Gobiidae, Черное море, лимани,
солоність.

Квач Ю. В. Гельминты бычков (Gobiidae) и других фоновых видов рыб
Одесского залива и лиманов Северо-Западного Причерноморья (фауна,
экология). – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата
биологических наук по специальности 03.00.08 – зоология, Институт
зоологии им. И. И. Шмальгаузена, НАН Украины, Киев, 2004.

Впервые после тридцатилетнего перерыва исследована гельминтофауна рыб
Одесского залива и лиманов Северо-Западного Причерноморья. Найдено 36
видов гельминтов, 24 из которых паразитируют у бычков. Расширен круг
хозяев для 23 видов гельминтов, для 14 из них в качестве новых хозяев
приведенные различные виды бычков. Расширены данные по гельминтофауне
отдельных видов рыб. Ядро гельминтофауны бычков составляют четыре вида:
Сryptocotyle concavum met, C. lingua met, Dichelyne minutus,
Acanthocephaloides propinquus. Видовой состав гельминтов бычков зависит
в основном от экологии хозяина, в то время как показатели зараженности
связаны с зоогеографическим происхождением как хозяев, так и паразитов.
Личиночные стадии гельминтов составляют 60% от всей гельминтофауны
бычков. Это обусловлено тем, что бычки являются кормовыми объектами для
многих видов хищных рыб и рыбоядных птиц. Включаясь в жизненные циклы их
паразитов, бычки при определенных условиях могут быть основным
источником заражения окончательных хозяев теми или иными гельминтами.

Впервые изучена гельминтофауна бычков Будакского лимана и лиманов
Тузловской группы. Наибольшим богатством характеризуется гельминтофауна
бычков Днестровского лимана (17 видов), наименьшим – Хаджибейского (7
видов) и Тузловских лиманов (8 видов). Расширен список гельминтов рыб
Одесского залива и лиманов Тилигульского, Григорьевского, Хаджибейского,
Днестровского. Установлены изменения гельминтофауны бычков Хаджибейского
лимана на протяжении периода исследования, что связано с его
распреснением. Так в 50-е годы соленость лимана составила 28 – 34‰, а во
время наших исследований – 3 – 6‰. Лиман характеризуется нестабильностью
гельминтофауны, изменения которой продолжаются и сейчас. За последнее
время исчезли солоноватоводный вид D. minutus и морской Telosentis
exiguus, и появились пресноводные Eustrongylides excisus и
Acanthocephalus lucii. Причиной этому является изменение солености,
которая на протяжении исследований снизилась от 6 до 3‰ (стала ниже
барьера Хлебовича). Значительно изменилась гельминтофауна бычков
Тилигульского лимана, что связано с повышением его солености. Наиболее
постоянна гельминтофауна бычков Одесского залива и Григорьевского лимана
(отличается от данных предшествующих исследований незначительно).
Впервые в северо-западной части Черного моря найдены 3 вида гельминтов –
Bucephalus marinum met, Raphidascaris sp. l., Streptocara crassicauda l.
В лиманах Северо-Западного Причерноморья впервые отмечены 5 видов:
Paratimonia gobii, C. lingua met, Proteocephalus subtilis, Contracaecum
rudolphii l., S. crassicauda l.

В исследованном районе преобладают солоноватоводные виды паразитов
(41%), меньше всего пресноводных видов (17%), что вызвано тем, что
соленость большинства исследованных акваторий находится выше барьера
Хлебовича. Два вида – C. concavum met и S. crassicauda l. – эвригалинные
солоноватоводные виды паразитов, отмеченные в большинстве акваториях.
Два стеногалинных вида – Bucephalus polymorphus met, Nicolla skrjabini –
найдены только в пресных и олигогалинных водах Днестровского лимана.
Благодаря постоянным колебаниям солености вод исследованного района в
гельминтофауне преобладают виды, приспособленные к широкому диапазону
солености.

Ключевые слова: гельминты, фауна, Gobiidae, Черное море, лиманы,
соленость.

Kvach Yu. V. Helminths of gobies (Gobiidae) and other background fish
species in the Gulf of Odessa, lagoons and estuaries of the
North-Western Black Sea region (fauna, ecology). – PhD Thesis,
specialization 03.00.08. – zoology, Manuscript. I. I. Schmalgausen
Institute of Zoology, NAS of Ukraine, Kiev, 2004.

Firstly after 30-years interval the helminth fauna of fishes of the Gulf
of Odessa, lagoons and estuaries of the North-Western Black Sea region
was studied. Out of 36 helminth species those occurred in fishes, 24
species were noted for gobies. The list of hosts for 23 helminth species
was enlarged, but the gobies were noted as new hosts for 14 helminth
species out of those. Also the data on helminth fauna of separate fish
species was enlarged. The infestation of gobies depending on their
zoogeographical origin, biology and ecology, diet, and also water
salinity was analysed.

The gobiids helminth fauna of separate water areas was described. The
helminth fauna of gobies of the Budaki Lagoon and Tuzly’s Lagoons was
specified for the first time. The list of species of fishes helminths of
the Gulf of Odessa, Tyligul, Hryhorivsky, Khadzhibey, and Dniester
Estuaries was enlarged. During the study period the changing of gobiids
helminth fauna that is connected to desalinating of the Khadzhibey
Estuary was determined. The instable helminth fauna is typical for the
estuary that changing observe now. The gobiids helminth fauna in the
Tyligul Estuary is significantly changed that is connected to salinity
increasing. The relatively stable helminth fauna was noted in the Gulf
of Odessa and the Hryhorivsky Estuary. 3 helminth species, Bucephalus
marinum met, Raphidascaris sp. l., S. crassicauda l., occurred in the
north-western Black Sea for the first time. In lagoons and estuaries of
the North-Western Black Sea region 5 species, Paratimonia gobii,
Cryptocotyle lingua met, Proteocephalus subtilis, Contracaecum rudolphii
l., Streptocara crassicauda l., were noted firstly too.

Key words: helminths, fauna, Gobiidae, Black Sea, estuaries, lagoons,
salinity.

PAGE \* Arabic 10

PAGE \* Arabic 25

Похожие записи