.

Професійна самореалізація як чинник становлення особистості жінки (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4566
Скачать документ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

Гупаловська Вікторія Анатоліївна

УДК 159’923’98:316.346.2 – 055.2

Професійна самореалізація як чинник становлення особистості жінки

19.00.01 – загальна психологія, історія психології

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана
Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат психологічних наук, доцент

Баклицький Іван Олександрович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка МОН України,

доцент кафедри психології

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

Говорун Тамара Василівна, Національний педагогічний університет ім.
М.П.Драгоманова, м.Київ, професор кафедри психології і педагогіки

кандидат психологічних наук, доцент

Колісник Олексій Петрович, Волинський національний університет ім.
Л.Українки, м.Луцьк,

завідувач кафедри загальної та соціальної психології

Провідна установа: Південноукраїнський державний педагогічний
університет імені К.Д.Ушинського (м.Одеса), кафедра психології.

Захист відбудеться 27 вересня 2005 р. об 13 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології імені
Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул.Паньківська,
2

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту психології ім.
Г.С.Костюка АПН України

Автореферат розіслано 26 серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Г.О.Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах суспільної трансформації, що їх
спостерігаємо зараз в Україні, формується більш уважне, ніж раніше, але
й вимогливіше ставлення до особистості, нове розуміння соціального та
психологічного благополуччя, самореалізації, становлення особистості.
Наш час вимагає від кожного активності, вміння актуалізувати здібності
та реалізувати себе як особистість у різних сферах діяльності та
спілкування. У зв’язку з цим зростають вимоги до психологічної науки,
яка покликана допомогти кожному члену суспільства, як чоловікам, так і
жінкам, ефективно визначати життєві орієнтири, реалізувати свій
особистісний потенціал, долати труднощі особистісного становлення.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли в силу політичних,
економічних, соціальних змін відходять у минуле чіткі розмежування
виключно жіночих сфер діяльності і суто чоловічих, життя вимагає більш
гнучких гендерних моделей для здійснення життєвого шляху, побудови
гармонійного внутрішнього світу.

Феномену самореалізації особистості, в основі якого лежать проблеми
росту, розвитку, самовдосконалення людини, торкаються усі психологічні
концепції. Поняття “самореалізація” (self-realization) часто вживають як
синонім терміну “самоактуалізація” (self-actualization), “реалізація
своїх можливостей” (self-fulfillment). Вони описують дуже близькі явища,
що позначають стійкі позитивні зміни в особистості, реалізацію її
природного потенціалу: “індивідуацію” (К.Юнг), повну реалізацію
справжніх можливостей (К.Хорні); внутрішню активну тенденцію до
саморозвитку на зразок істинного самовираження (Ф. Перлз); прагнення
людини до найбільш повного виявлення і розвитку можливостей і здібностей
(К.Роджерс); прагнення людини стати тим, ким вона може стати (А.Маслоу).

Українські та російські науковці (К.О.Абульханова-Славська,
Л.І.Анциферова, Г.С.Батіщев, О.Ф.Бондаренко, Є.І.Головаха, Л.Коган,
Г.С.Костюк, О.О.Кроник, О.М.Леонтьєв, Д.О.Леонтьев, П.В.Лушин,
В.І.Муляр, В.Г.Панок, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, Л.В.Сохань,
Т.М.Титаренко та ін.) розглядають самореалізацію як переважно свідомий,
цілеспрямований процес розкриття й опредметнення сутнісних сил
особистості в її різноманітній практичній діяльності. Становлення
суспільно активної та гармонійно розвиненої особистості великою мірою
залежить від особистих зусиль самої людини, орієнтованих на
самовдосконалення та самореалізацію як неодмінну умову досягнення успіху
у житті (С.Д.Максименко, М.І.Пірен, Т.В.Говорун, Л.М.Деміна). В умовах
ринкової економіки у зв’язку з більшою професійною зайнятістю чоловічої
частини населення основний тягар у вихованні дітей та опіці над ними
припадає на матерів. Традиційним є погляд на жінку перш за все як на
особу, що забезпечує фізичне відтворення представників людського роду,
догляд на початку життя, надалі опіку та виховання, як на берегиню
сімейного вогнища, яка створює психологічний клімат у сім’ї. Але в
сучасних суспільно-економічних умовах та при наявній системі соціальних
гарантій професійна задіяність жінок здебільшого є продуктивнішою для
суспільства і сім’ї, ніж витіснення їх у сімейно-приватну сферу
(Т.Вівчарик, О.Вороніна, І.Кльоцина, Н.Лавріненко, С.Моор і ін.).

Роль жінки у сучасному суспільстві має два головні аспекти:
жінка-дружина і мати та жінка як суб’єкт професійної діяльності.
Дослідження даної проблеми дозволить розширити уявлення про становлення
жінки як зрілої особистості, котра сама є суб’єктом самореалізації та
чинить істотний вплив на психологічний клімат у сім’ї, на особистості й
життєві сценарії своїх дітей – громадян України. Вивчення самореалізації
жінки як чинника становлення зрілої особистості дозволить розробити
рекомендації щодо оптимізації цього процесу як у старшого, так і в
молодого покоління жінок.

Актуальність теми дослідження зумовлена також приверненням уваги держави
та суспільства до необхідності розширення можливостей соціального
розвитку та самореалізації жінок, про що йдеться у наукових розробках,
програмах жіночих рухів тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження та
його результати входять до комплексної теми кафедри психології
Львівського Національного університету імені Івана Франка: “Розвиток
особистості на сучасному етапі становлення Української держави”, яка
долучена до науково-дослідної роботи філософського факультету
“Українська духовна культура: особливості становлення і розвитку”,
затвердженої на 1999-2000 рр., (шифр 3Ф-413Б, номер держреєстрації
0199V003619, вих. № Н-82 від 11 лютого 1999 р.).

Об’єктом дослідження є самореалізація особистості жінки.

Предмет – особливості самореалізації жінки у професійній і сімейній
сфері.

Мета дослідження: з позицій комплексного підходу висвітлити особливості
самореалізації жінки; виявити загальні закономірності та
індивідуально-особистісні кореляти професійної самореалізації жінки.

Гіпотези дослідження полягають у тому, що: 1) сімейне життя та
професійна самореалізація – дві важливі і тісно взаємопов’язані сфери
життя жінки. Професійна самореалізація більшою мірою, ніж реалізація
виключно у сімейній сфері, сприяє автономності, самоповазі,
суб’єктивному благополуччю, становленню особистості жінки; 2)
реалізованим у професійній діяльності жінкам властивий вищий рівень
самоактуалізації, ніж реалізованим у сімейній сфері.

Згідно з метою та гіпотезами дослідження було визначено його завдання:

на базі вивчення наукової літератури здійснити теоретичний аналіз
проблеми становлення і самореалізації особистості, виокремити показники
становлення зрілої особистості;

проаналізувати особливості самореалізації жінки; виділити критерії
професійної самореалізації жінки та відповідні їм показники, перевірити
їх емпірично;

виявити зв’язок рівня самоактуалізації жінок з реалізованістю у
професійній чи сімейній сфері;

з’ясувати, якою мірою професійна самореалізація жінки впливає на її
задоволеність життям;

розробити й апробувати тренінг, який допоміг би жінкам у розвитку та
становленні особистості.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є: комплексний підхід
до проблем розвитку та становлення особистості, розуміння особистості як
активного суб’єкта власної життєдіяльності (С.Л.Рубінштейн, Г.С.Костюк,
В.А.Роменець, К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова,
М.Й.Боришевський, Б.С.Братусь, А.В.Брушлинський, Д.О.Леонтьєв,
С.Д.Максименко, В.М.Мясищев, В.І.Муляр, О.Б.Орлов, Т.М.Титаренко і ін.),
положення гуманістичної психології про скерованість особистості на
реалізацію свого потенціалу (К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Олпорт), теорія
мотивації А.Маслоу, розуміння соціалізації статі як визначального
чинника розвитку “Я-коцепції” (Т.В.Говорун), концепція гендерної
схематизації і категоризації С.Бем, Ш.Берн та соціальних ролей А.Іглі.

Для розв’язання поставлених завдань використовувався комплекс методів
дослідження: теоретичні – аналіз проблеми на базі вивчення літератури,
систематизація та узагальнення отриманої інформації, побудова
теоретичних моделей; емпіричні методи – спостереження, бесіди,
анкетування, опитування, тестування, нестандартизоване інтерв’ю; методи
обробки (кількісні та якісні) – контент-аналіз, порівняльний аналіз
емпіричного матеріалу, математичні методи обробки статистичних даних
(порівняння середніх значень, кореляційний, факторний аналіз).
Дослідження включало наступні етапи: 1) підготовчий (із застосуванням
організаційних методів), 2) збір фактичних даних (емпіричний), 3)
опрацювання отриманих даних, 4) інтерпретація результатів та
формулювання висновків.

База дослідження. Дослідження проводилось на базі Центральної
науково-дослідної лабораторії Львівського медичного університету ім.
Д.Галицького, Інституту патологій крові та трансфузійної медицини,
Четвертої стоматологічної поліклініки Галицького району м. Львова,
Львівської державної обласної бібліотеки для юнацтва впродовж 1999 –
2002 рр.. Усього у дослідженні взяли участь 271 особа: 226 жінок та 45
чоловіків віком від 20 до 60 років, що працювали на посадах наукових
співробітників, лаборантів, препараторів, бібліотекарів, лікарів та
медсестер.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні психологічного змісту
явища самореалізації особистості жінки, виділенні та експериментальній
перевірці діагностичних критеріїв професійної самореалізації, визначенні
відповідних їм показників, розробці моделі та рівневої структури
самореалізації особистості жінки. Встановлено взаємозв’язки між
особистісними рисами та успішністю самореалізації жінки у професійній та
сімейній сфері. Розкрито взаємозв’язок професійної самореалізації із
задоволеністю життям.

Теоретичне значення дослідження забезпечується тим, що знання про
самореалізацію особистості доповнено положеннями про зміст, особливості,
детермінанти, критерії та механізм самореалізації жінки. Поглиблено
уявлення про зв’язок здатності жінки до самореалізації з її
характерологічними особливостями, зі змістом сімейно-професійних
цінностей, рівнем домагань, комунікативною компетентністю, особливостями
потребово-мотиваційної сфери.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що апробовано пакет
методик для комплексного дослідження особистості жінки в аспекті її
самореалізації, включаючи діагностику особливостей пізнавальної,
емоційної, мотиваційної сфер особистості, індивідуальних
характерологічних особливостей та специфіки міжособистісної взаємодії.
Виявлено психологічні проблеми самореалізації жінки і на їх підставі
сформовано й апробовано тренінг особистісного розвитку. Запропонований
комплекс методик та результати досліджень можуть бути використані в
роботі психологічної служби у школі, вищих навчальних закладах,
сімейному консультуванні, для визначення напрямків тренінгової,
психокорекційної та консультативної роботи з жінками молодого та зрілого
віку, для розробки життєвих програм та засобів їх здійснення. Основні
положення дисертації можуть бути використані у доповненні змісту
навчальних курсів з психології особистості, вікової, гендерної
психології, психології сім’ї. Діагностичний і психокорекційний комплекс
застосовуються у навчальній і виховній роботі зі студентською молоддю.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечується
комплексним використанням методів і методик, адекватних меті та
завданням дослідження, методологічною і теоретичною обґрунтованістю
вихідних положень дослідження, якісним та кількісним аналізом здобутих
даних, застосуванням статистичних критеріїв значимості експериментальних
даних.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні
положення дисертації доповідались та обговорювалися на міжнародних
наукових конференціях “Проблема особистості в сучасній науці” (Київ,
2001), “Гуманізм. Людина. Пізнання” (Дрогобич, 2001),
“Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 2001),
“Особистість на шляху від зовнішньої до внутрішньої свободи” (Львів,
2002), на міжнародній конференції “Психологічні проблеми суспільства
епохи трансформації” (Львів, 2003) науково-практичних конференціях
“Сім’я та шлюбно-родинні стосунки в Україні” (Київ, 2001), “Нагальні
проблеми практичної психології” (Одеса, 2001), на
студентсько-аспірантських конференціях, присвячених 10-й річниці
заснування філософського факультету Львівського національного
університету імені Івана Франка (Львів, 24-25 квітня і 29-30 жовтня
2002), на науково-методологічних семінарах та звітних наукових
конференціях кафедри психології філософського факультету Львівського
Національного університету ім. І.Франка впродовж 2001-2005 років.

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображено в 15
публікаціях, 7 із яких – у фахових виданнях, включених до списку ВАК
України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаної літератури (294 джерела) та
додатків. Зміст дисертації викладений на 170 сторінках комп’ютерного
набору, містить 10 таблиць, 16 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено
об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, теоретичне і
практичне значення роботи, розкрито методологічні й теоретичні засади
дослідження, його наукову новизну, теоретичне та практичне значення
роботи, наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі “Теоретичні аспекти проблеми самореалізації та
становлення особистості” на основі зарубіжних та вітчизняних
літературних джерел розглянуто проблему самореалізації, самоактуалізації
та становлення особистості.

На підставі аналізу психологічної літератури можна виокремити два
значення, у яких вживається термін “становлення особистості”: 1) набуття
мінімуму соціальної зрілості (К.К.Платонов, В.Д.Менделєвіч і ін.), що
знаменує перехід від юності до дорослості, коли молода людина
сформувалась як особистість; 2) становлення зрілої особистості, як
результат всевікового особистісного розвитку (Д.О.Леонтьєв, В.М.Кроль і
ін.). У своїй роботі ми розглядали становлення зрілої особистості.

В якості показників особистісного становлення у різних психологічних
напрямках розглядаються розв’язання внутрішніх конфліктів, набутих у
дитинстві (З.Фрейд), індивідуація (К.Юнг), наявність соціального
інтересу (А.Адлер), его-ідентичність (Е.Еріксон), самоефективність
(А.Бандура), спирання на себе, зрілість, саморегуляція, усвідомлення
істинних потреб (Ф.Перлз), самоосмисленість та реалістичне планування
(К.Левін) , самоактуалізація (А.Маслоу), конгруентність (К.Роджерс),
пропріативне прагнення (Г.Олпорт), наповненість життя сенсом (В.Франкл).
На підставі цих даних можна виокремити самоосмисленість, здатність до
саморегуляції, прагнення до самоактуалізації, креативність, спирання на
себе, наявність соціального інтересу, самоефективність, конгруентність.

Глибинній психології та поведінковому напрямку властиве, відповідно,
надання переваги ролі несвідомих потягів і зовнішніх проявів у поведінці
та розвитку особистості, тоді як гуманістична психологія підкреслює
значення власної творчої активності суб’єкта і досліджує умови, які
сприяють її розгортанню. Останнім часом відбувається зближення напрямків
психології, взаємне збагачення психологічних теорій.

Вітчизняна наука виділяє кілька аспектів аналізу проблеми самореалізації
особистості – психологічний, філософський, соціологічний, фізіологічний,
педагогічний. Самореалізація розглядається як природна тенденція,
психологічна потреба, як неодмінна мета особистісної активності і як
результат діяльності людини в об’єктивному чи суб’єктивному світі.

Спорідненими з терміном “самореалізація”, але не тотожними йому, є
поняття “самовираження”, “самоствердження”, “саморозвиток”.
Самовираження – це активність суб’єкта, що задовольняє потребу в
трансляції себе назовні, яка не обов’язково досягає бажаного ефекту
особистісного внеску, а іноді й не ставить за мету отримання конкретного
результату. Самоствердження є прагненням одержати суспільне визнання з
боку інших “тут і тепер”, реалізуватися обов’язково таким чином, щоб
скористатися ефектом цієї реалізації. Саморозвиток можна розглядати як
процес збагачення власних сутнісних сил особистості, що не обов’язково
має на меті їх реалізацію у конкретній діяльності.

Потреба у самореалізації є властивою людині від природи, випливає із
інших природних потреб особистості, сама з одного боку породжується
ними, з іншого – спричинює, підпорядковує собі потреби особистості.
Необхідними передумовами самореалізації є внутрішня активність
особистості, усвідомлення нею своїх життєвих цілей, як елемент
самовизначення, самосвідомості, самопізнання. Самореалізація є
перманентним станом високорозвиненої особистості, якій властивий певний
рівень самосвідомості, самовизначення, рефлексії, самопізнання, яка
досягла рівня самотворення, виробила і виробляє самоставлення.

Як на способи самореалізації, вказують на творчість, самовираження,
прояв власного “Я”, продуктивну працю, соціальну активність,
життєтворчість тощо.

Далі у дисертації пропонується структурно-функціональна модель процесу
самореалізації особистості з виокремленням у ньому трьох етапів:

1-й етап – процес кристалізації особистісної сутності індивіда: а)
вирішення наявних внутріошньоособистісних суперечностей,
самовизначення; б) актуалізація сутнісних потреб; в) самопізнання,
формування самосвідомості; г) актуалізація потенціалу особистості;

2-й етап – розгортання внутрішньої сутності особистості: д) формування
мотивації та стратегії саморозвитку, самовдосконалення; е)
самоуправління, саморегуляція у процесі діяльності;

3-й етап – опредметнення сутнісних сил особистості: ж) самоздійснення,
реалізація особистісного потенціалу, формування предметно значущого
внеску – досягнення результату; з) подальша творча діяльність,
досягнення свободи та автономії.

Вищевказані процеси не завжди проходять строго у вказаній послідовності,
відбуваються часто одночасно, паралельно, взаємно доповнюють один
одного.

Основними сферами самореалізації особистості є приватне життя та
професійна діяльність. Професійна самореалізація здійснюється за
закономірностями, притаманними особистісній самореалізації, оскільки їх
неможливо розмежувати ні в часовому, ні в просторовому, ні в сутнісному
вимірі. Професійна самореалізація – це реалізація потенціалу особистості
у професійній сфері, самореалізація у професійній діяльності. Кажучи
конкретніше, це процес усвідомлення і кристалізації особистістю власної
сутності та розгортання її у вигляді реалізації потенціалу з його
опредметненням у професійній діяльності.

Передумовами самореалізації виступають: 1) вроджена тенденція
особистості до росту і розвитку; 2) суперечності між наявними цілями і
ступенем їх реалізації; 3) внутрішньоособистісні суперечності та
зовнішні впливи, що можуть породжувати особистісні кризи; 4) діалектичні
суперечності між становленням та розкриттям внутрішньої сутності, між
соціальним і біологічним, суспільним та індивідуальним.

Самореалізація є можливою за умови достатнього рівня самосвідомості і
активності особистості. Детермінантами професійної самореалізації
виступають відповідні інтереси, цінності, цілі, ідеали, наявність
внутрішньої потреби та зовнішніх спонук до самореалізації.

Рівнева структура самореалізації виглядає наступним чином. На низькому
рівні самореалізації особистість характеризується відсутністю прагнення
до виявлення і розкриття своїх можливостей і потенцій; здатністю
реалізувати лише ті якості, які яскраво виражені, не прикладаючи
вольових зусиль; малоактивністю та малоусвідомленістю життєвої позиції,
слабкістю самоусвідомлення, саморефлексії, саморегуляції, заниженістю
рівня домагань. Людина перебуває на примітивно-виконавчому або
індивідуально-виконавчому рівні особистісної самореалізації, за
Л.О.Коростильовою.

На середньому рівні потреби і мотиви, виявлення і розкриття можливостей
і здібностей носять ситуативний характер, залежать від оцінки оточуючих;
людина здатна ставити перед собою цілі і прикладати вольові зусилля для
їх досягнення, здатна до рефлексії, однак наявні труднощі у
саморегуляції діяльності, коливання самооцінки, самоставлення.
Особистісна самореалізація – на рівні реалізації ролей та норм у
соціумі.

На високому рівні наявне стійке прагнення до виявлення і розкриття
сутнісних сил і можливостей, творча активність, виявлення волі і
наполегливості у досягненні поставлених цілей, здатність до рефлексії і
саморефлексії, ефективної саморегуляції діяльності й емоцій, стійкість
та адекватність самооцінки, свобода, відповідальність та самостійність у
виборі діяльності для реалізації можливостей. Особистість знаходиться на
рівні сенсожиттєвої та ціннісної реалізації, за Л.О.Коростильовою.

Стратегії самореалізації виділяються за двома критеріями. Стратегії
можуть бути: 1) адекватні можливостям і цілям особистості або
неадекватні; 2) далекої або близької перспективи.

Згідно з моделлю особистісної самореалізації, поетапна структура
професійної самореалізації виглядає наступним чином:

1-й етап – професійне самовизначення: а) вибір професії; б) професійна
освіта;

2-й етап – професійний розвиток: в) професійна адаптація; г) апробація
теоретичних знань у практичній діяльності; д) професійне
самовдосконалення, підвищення кваліфікації;

3-й етап – професійне становлення: е) підвищення рівня професіоналізму;
ж) набуття професійного авторитету; з) досягнення активності,
самостійності, творчого підходу у професійній діяльності.

Потреба у самореалізації, її задоволення нерозривно пов’язані із такими
внутрішньособистісними процесами як самопізнання, самовизначення,
самоставлення, самооцінювання, саморегуляція, самодетермінація,
самоусвідомлення, саморозвиток. Як на теоретичному рівні, так і в
реальному існуванні суб’єкта неможливо розділити ці процеси ні у
часовому, ні у просторовому вимірі. В індивідуальному житті особистості,
яка перебуває на досить високому рівні розвитку, ці явища відбуваються
паралельно, взаємопроникно, взаємообумовлено, розвиваються,
взаємодоповнюються, переходячи у процесі розвитку на якісно нові рівні.

У другому розділі “Особливості самореалізації особистості жінки”
розкривається специфіка самореалізації особистості жінки у двох
найважливіших сферах – професійній та сімейній.

З метою уточнення уявлень жінок про власну самореалізацію, розуміння
ними змісту та значущості професійної самореалізації, перевірки її
критеріїв нами було проведено психологічне опитування, що включало
бесіду та анкетування. В анкетуванні взяли участь 62 жінки віком від 23
до 60 років.

Більшість респонденток на виконання сімейних обов’язків витрачають
10-50% зусиль та часу. З віком (після 50 років) спостерігається
підвищення уваги до сфери сім’ї. Працюючі жінки молодшого віку
приділяють більше уваги професійній діяльності, навіть за наявності
малих дітей. Найбільш важливими для здійснення професійної
самореалізації в опитаних нами жінок є (проранговано): 1) задоволення
від роботи (заняття “до душі”); 2) професіоналізм; 3) наявність
спілкування; 4) матеріальна винагорода; 5) можливість зробити щось
корисне, вагоме; 6) можливість розвиватись, реалізувати свій потенціал;
7) можливість зробити кар’єру; 8) підвищення соціального статусу.

Перші позиції займають ті складові процесу самореалізації, які
відповідають критерію задоволення–корисності (задоволення від роботи,
можливість зробити щось корисне, вагоме, хороше) та критеріям реалізації
цінностей (професіоналізм, спілкування, матеріальна винагорода).
Можливість розвиватись, реалізувати свій потенціал свідчить про
націленість на подальший творчий розвиток. Такі “егоїстичні” цінності як
кар’єрний ріст та підвищення соціального статусу займають останні
позиції. Жінки не вважають побудову кар’єри своїм завданням, оскільки
стереотипно для жінки основною сферою діяльності вважається сім’я.
Прагнення і спроможність займати високі посади також не відповідає
стереотипові жіночої поведінки та позиції.

Результати проективного опитування жінок за методикою “Завершення
речень” підтверджують ці дані: фемінність є бажаною рисою, професійна
діяльність переважно обирається з метою особистісного пошуку, розширення
соціальних контактів, світогляду; на глибинному рівні переважають
сімейні цінності. З підвищенням інтенсивності професійної діяльності
домашня робота стає обтяжливою, жінкам важче поєднувати ці дві сфери.

Аналіз літератури та психологічне опитування дозволили виділити критерії
професійної самореалізації особистості жінки:

відповідність діяльності принципу задоволення–корисності стосовно самої
людини, соціуму, світу;

2) досягнення цілей, здійснення планів – реалізація цінностей і
сенсожиттєвих орієнтацій;

3) відчуття себе суб’єктом власної життєдіяльності, що можна розуміти як
вміння приймати самостійні рішення і діяти згідно з ними, нести за них
відповідальність – автономність;

4) відчуття власної спроможності, віра в себе, націленість на подальший
творчий розвиток – позитивне самоставлення, самоповага, креативність.

Психологічний простір самореалізації особистості жінки характеризується
пануванням статеворольових стереотипів, що пов’язується із домінуванням
у суспільній свідомості патріархальних цінностей, наявністю “подвійного
стандарту” (очікування виключно фемінної поведінки від жінок і
маскулінної від чоловіків) у підході до виховання підростаючого
покоління, у розподілі обов’язків у сім’ї та на робочих місцях.

Патріархальні установки та статеворольові стереотипи призводять до
наступних наслідків, які обумовлюють особливості та труднощі у
самореалізації жінок.

Згідно з традиційними цінностями, які приймаються і більшістю жінок,
становлення особистості жінки, її місія пов’язана у першу чергу із
материнством та сім’єю. Соціальна, суспільна, професійна активність
жінки вважаються другорядними сферами.

Обмеження жінки приватною сферою призводить до втрати суспільної
компетентності й почуття причетності до суспільних процесів, до
зниження почуття власної значимості, заниження самооцінки, до
матеріальної, моральної, психологічної залежності від чоловіка, до
відмови від власних планів, поглядів заради дітей та спокою у сім’ї.
Наслідки можуть виявлятися у дрібнопобутовій конфліктності,
фрустрованості, схильності до депресій, психосоматичних розладах.

Жінка, яка обирає спосіб самореалізації “сім’я та кар’єра одночасно”,
може відчувати перевантаження, брак часу та сил для бажаного якісного
виконання усіх обов’язків, що веде за собою почуття провини перед дітьми
і чоловіком, невиправдані поступки, неконструктивну поведінку.
Множинність обов’язків часто спонукає обирати неперспективні професії,
що не вимагають великих енергетичних затрат, відмовлятись від кар’єрного
росту.

Жінка, яка обирає професійну самореалізацію, може стикатись із
невидимими перешкодами при просуванні у службовій ієрархії (феномен
“скляної стелі”) та з меншою оплатою порівняно з чоловіками. Оточення
може чинити тиск через відмову жінки (можливо, тимчасову) від ролі
матері, що не відповідає існуючим стереотипам.

Суперечності між прагненнями особистості та існуючими стереотипами в
розподілі ролей можуть призводити до внутрішньоособистісних конфліктів,
проблем становлення ідентичності жінок, що ускладнює особистісний
розвиток.

Більшість дослідників висловлюються на користь залучення до сімейних
обов’язків – домашньої роботи та догляду за дітьми – чоловіків і старших
дітей, та на користь професійної задіяності жінок. Проективне опитування
показало, що сучасні жінки мають потребу реалізувати себе поза межами
сім’ї, що забезпечує включеність у суспільні процеси, покращує суспільне
та психологічне самопочуття.

У третьому розділі “Самореалізація особистості жінки в умовах реальної
життєдіяльності” представлено результати психологічного опитування,
апробовано батарею тестів для комплексного дослідження процесу
самореалізації жінки, експериментально перевірено критерії професійної
самореалізації за відповідними показниками. Комплексне дослідження
здійснювалось за допомогою психобіографічної анкети і стандартизованих
психологічних методик: Опитувальника особистісної орієнтації (РОІ)
Е.Шострем, шкали “Креативність” із опитувальника САМОАЛ, 16 РF
Р.Кеттелла, ЕРІ Г.Ю.Айзенка, Міні-мульту, особистісного опитувальника
Я.Стреляу, опитувальників особистісної та ситуативної тривожності,
опитувальника діагностики міжособистісного спілкування Т.Лірі, стратегій
поведінки у конфлікті К.Томаса, мотивації В.Гербачевського. В опитуванні
використовували також: модифікований проективний тест “Завершення
речення”, шкалу суб’єктивного благополуччя, тести ”Інтегральна
задоволеність працею”, “Експрес-діагностика соціальних цінностей”,
“Мотиви професійної діяльності”.

Нами було проведено кореляційний, факторний та порівняльний аналіз
середніх арифметичних показників методик у контрастних групах: 1) з
високим та низьким рівнем реалізації життєвих планів щодо професійної
діяльності, що відповідає високому та низькому рівню професійної
самореалізації, – ВК та НК; 2) з високим та низьким рівнем
реалізованості життєвих планів щодо сім’ї – ВС і НС. У контрастних
групах було виявлено ряд статистично значущих відмінностей, що
представлені у таблиці 1.

Аналіз отриманих результатів дав змогу зробити висновок, що жінкам, які
досягли професійної самореалізації, властива незалежність у думках,
судженнях, діях, рішучість, опора на себе (автономність), самоповага,
здатність приймати рішення і брати на себе відповідальність за них, що є
ознаками самоактуалізації. Високореалізованим у професійній діяльності
жінкам властива більш конструктивна, скерована на задоволення інтересів
обох конфліктуючих сторін, поведінка, представлена стратегіями співпраці
та компромісу; нижчий рівень песимістичності, депресивності, більшою
мірою характерна активна особистісна позиція, більш виражена впевненість
у собі, менша емоційна лабільність, менша імпульсивність та
ризикованість поведінки, менш виражена відокремлювально-споглядальна
особистісна позиція, менша індивідуалістичність, нижчий рівень недовіри,
емоційної дистанційованості, що свідчить про виражений соціальний
інтерес. Наявна мотивація до досягнення успіху, а не уникання невдачі. У
них виявлено високий пізнавальний інтерес, ініціативність, адекватно
високий рівень домагань, віру у власні сили.

Ми виокремили низку показників психодіагностичних методик, які
відповідали критеріям професійної самореалізації, і проаналізували їх.
Таблиця 1

Статистично значимі відмінності у групах ВК і НК

Методика Показник Сер.арифм групи НК Сер.ариф групи ВК t-критерій
Ст’юдента Рівень імовірн., р

Психобіогра-фічна анкета А6 – сімейний вплив

6,59

7,54

-2,40

0,01

A7 – організовані позасімейні впливи

4,45

5,43

-2,13

0,04

A13 – проф. самореалізація

2,17

7,43

-22,70

0,000

РОІ Е.Шострем Р20 – самоповага 47,07 58,09 -2,28 0,03

Особистісна тривожність Т29 – тривожність 47,97 42,83 2,43 0,02

ЕРІ Г.Айзенка А32 – нейротизм 17,48 14,49 2,15 0,04

Опит. Я.Стреляу S33 – сила проц. збудження 46,07 52,31 -2,56 0,01

16 РF Р.Кеттелла С – емоційна стійкість 5,03 6,14 -2,60 0,01

Діагн. міжособис. спілкуванняТ.Лірі L53 – домінантність

3,76

6,57

-3,62

0,000

L61 – індекс домінантності

-3,60

1,82

-4,43

0,000

Діагност. повед. у конфл. К.Томаса T66 – уникання конфлікту

7,69

6,37

2,77

0,01

Т67 – пристосування

6,72

5,54

2,06

0,04

x ? ? 3/4 D?Oc

E

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020