КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

ГВОЗДЄВ Володимир Миколайович

УДК 070:123:342.727

Проблема й поняття свободи преси: сутність, зміст, структура

Спеціальність 10.01.08 — журналістика

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ — 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі організації масовоінформаційної діяльності
Інституту журналістики Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор

ІВАНОВ Валерій Феліксович,

Інститут журналістики Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри організації

масовоінформаційної діяльності

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор ШКЛЯР Володимир Іванович, Інститут
журналістики Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародної журналістики

кандидат історичних наук, професор КРИВОШЕЯ Григорій Петрович, Київський
міжнародний університет, декан факультету журналістики та телемистецтва

Провідна установа – Дніпропетровський національний університет,
факультет систем та засобів масової комунікації (Міністерство освіти і
науки України)

Захист відбудеться “09” квітня 2004 р. о 14 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 при Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка, адреса: 04119, м. Київ, вул.
Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, адреса: 01033, м.
Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “05” березня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.М.
СИДОРЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема свободи преси є однією з центральних у сфері
наукових знань про журналістику і водночас торкається складного
комплексу проблем журналістської практики. Отже, проблема свободи преси
є однією з найважливіших як у теоретичному, так і в практичному плані. У
наукових колах домінує точка зору, що проблема свободи преси є базовою,
фундаментальною в будь-якій системі ЗМІ. Але ця проблема торкається не
тільки інтересів журналістів і мас-медіа — всіх громадян.

Нині дискусії щодо свободи преси здебільшого точаться довкола риторичних
питань і гіпотетичних моделювань стосовно того, якою має бути ця свобода
— повною, абсолютною (і що це означає), або вона завжди обмежена,
відносна (і наскільки), існує чи не існує свобода преси та політична
цензура в Україні й т. ін. Але сьогодні постає необхідність перевести ці
дискусії та відповідні наукові розвідки у площину структурування права
на свободу преси, конкретизації змісту поняття “свобода преси” з метою
чіткішого визначення останнього, розкриття його смислової сутності,
уточнення й кращого розуміння його значення, бо зараз це поняття нерідко
трактується практично з точністю до навпаки: мають місце його
некоректне, помилкове тлумачення, свідоме й неусвідомлене (через брак
відповідних знань) спотворення його змісту. Отже, розв’язання й ступінь
гостроти проблеми свободи преси значною мірою залежать від того, який
смисл – істинний чи викривлений — ми вкладаємо в само поняття “свобода
преси”: будь-яка свобода існує тільки за умови наповнення її конкретним
змістом.

Сьогодні поняттєвий апарат журналістики продовжує зазнавати істотних
змін, збагачуючись різними неологізмами. Відбувається його ревізія,
серйозний перегляд. Уточнення значення як новітніх, так і достатньо
давніх понять, що є поширеними в галузі масової інформації, встановлення
за необхідності їх альтернативних дефініцій потрібно для вирішення
актуальних питань журналістської теорії та практики, уникнення всіляких
помилок, непорозумінь, розбіжностей при вживанні тих чи інших термінів.

З метою уточнення значення поняття свободи преси, наповнення його
конкретним змістом необхідно дослідити це поняття зсередини, аби
якнайглибше проникнути в його смислову сутність, базуючись на працях
вітчизняних і зарубіжних науковців. Саме такого підходу нерідко бракує
журналістикознавцям при дослідженні проблеми свободи преси. В результаті
в процесі її обговорення ми часто вживаємо поняття свободи преси, чітко
не розуміючи при цьому, про що саме полемізуємо, тобто фактично оперуємо
терміном без значення. Безвідповідальне, невміле й недбале “жонглювання”
основними поняттями журналістики без знання їх істинного сенсу
притаманне й українському політичному істеблішментові. Але не можна
здобути справжню свободу преси чи будь-яку іншу політичну свободу, не
розуміючи, що вона насправді означає: чого не розуміють, тим не
володіють.

Загострення проблеми свободи преси в сучасному українському суспільстві,
передусім, пов’язане з радикальною трансформацією, структурною
перебудовою суспільства та системи ЗМІ як його підсистеми. Цей процес
характерний для всіх посткомуністичних країн.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. За радянських часів більш-менш
об’єктивні праці українських дослідників, де розглядається проблема
свободи преси, з’являлися й перевидавалися здебільшого за кордоном. Це,
зокрема, книги О. Бочковського і С. Сірополка, А. Животка. Останній,
наприклад, аналізує проблему свободи преси в контексті історії
української журналістики “на підставі довголітнього глибокого вивчення
джерел“.

У пострадянський період значний внесок у наукове опрацювання проблеми
свободи преси зробили українські журналістикознавці: В. Владимиров, В.
Здоровега, В. Іванов, В. Карпенко, Г. Кривошея, О. Кузнецова, В.
Лизанчук, А. Москаленко, В. Піховшек і О. Чекмишев, Б. Потятиник і М.
Лозинський, Г. Почепцов, Т. Приступенко, В. Різун, М. Тимошик, А.
Чічановський, В. Шкляр та ін. Проблеми забезпечення правової,
політичної, економічної свободи преси розглядаються також у спеціальних
науково-популярних збірниках, нових підручниках, посібниках, які
з’явилися в Україні останнім часом.

Достатньо глибокий аналіз проблеми свободи преси містять праці
зарубіжних дослідників: американських — Б. Багдікяна, Е. Денніса і Д.
Меррілла, Д. Еверетта, Д. Катера, Д. Рендалла, Ф. Сіберта, Т. Петерсона
і В. Шрамма, Т. Скенлона, англійських — Е. Барендта,

Д. Міла, Д. Мільтона, К. Поппера, Д. Раза; німецьких – Ю. Габермаса, Л.
Саламона, Е. Штратеншульте; польських — С. Зиборовіча, В. Цісака;
російських — С. Бєглова, В. Ворошилова, Є. Прохорова, М. Федотова;
швейцарських — Р. Блюма, Й. Мюллера та багатьох інших.

Отже, основні аспекти проблеми свободи преси розглядаються багатьма
авторами. Однак дослідники, як правило, приділяють основну увагу
зовнішньому політико-правовому середовищу, в якому існує преса,
економічним умовам та етичним принципам її функціонування в минулому й
на сучасному етапі, політологічному аналізу рівня свободи ЗМІ. Але поза
рамками наукових досліджень часто залишаються інші боки (аспекти) цієї
багатогранної проблеми, зокрема, термінологічний, філософський. Ці
сторони питання як складові елементи теорії журналістики дотепер являють
собою справжню “цілину” у вітчизняній науці про журналістику.

Крім того, в працях вітчизняних теоретиків журналістики практично не
міститься чітких науково обґрунтованих дефініцій поняття свободи преси
неаксіоматичного характеру, виразно не показано відмінності свободи
преси від свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської
діяльності та інших споріднених, близьких за значенням понять,
недостатньо розкрито сутність, зміст і структуру свободи преси. Оскільки
попередні дефініції цього поняття на тлі модерних наукових теорій і
розробок виглядають здебільшого малопомітними, туманними й застарілими,
нині постає нагальна необхідність уточнення значення терміна “свобода
преси”, встановлення його нових, чіткіших наукових визначень, які б
дійсно відповідали вимогам часу та сприяли подальшому підвищенню рівня
сучасних теоретичних знань про журналістику, усуненню численних спірних
моментів у законодавчій та судовій практиці щодо ЗМІ.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
пов’язана з Комплексною науковою темою № 01БФ045-01 “Системи масової
комунікації та світовий інформаційний простір”, відповідає основним
напрямам наукових досліджень кафедри організації масовоінформаційної
діяльності Інституту журналістики Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, на базі якої виконувалася робота.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – з’ясування сутності
проблеми свободи преси в сучасному суспільстві, структурування права на
свободу преси, максимальна й достовірна конкретизація змісту, в тому
числі юридичного, поняття “свобода преси”, уточнення його значення
шляхом вивчення етимології та встановлення чітких дефініцій цього
поняття для правильного тлумачення терміна “свобода преси” та його
модифікацій у теоретичній і практичній журналістиці, вироблення на цій
основі відповідних рекомендацій.

Завдання дослідження:

— з’ясувати історичний генезис проблеми та поняття свободи преси;

— дослідити філософські витоки ідеї свободи преси;

— здійснити ретроспективний аналіз причин і закономірностей змін значень
поняття “свобода преси” в контексті історії світової журналістики;

— всебічно розглянути проблеми розуміння свободи преси та підходи до їх
вирішення;

— проаналізувати зміст понять “свобода” і “преса” як двох складників
терміна “свобода преси” та їхні інтерпретації;

— розглянути варіанти визначень поняття свободи преси українськими і
зарубіжними дослідниками в межах існуючих теоретичних підходів;

— виділити найбільш адекватні (прийнятні) дефініції поняття свободи
преси;

— висунути власні версії визначення даного поняття;

— вивчити специфіку процесу реалізації права на свободу преси та інших
інформаційних прав, наявні в законодавчій практиці механізми їх
здійснення;

— розглянути проблеми співвідношення (кореляції) поняття “свобода преси”
та його сучасних модифікацій;

— встановити причинно-наслідковий взаємозв’язок між ними;

— виявити шляхом порівняльного аналізу спільність і відмінність їх
значень;

— виділити основні аспекти проблеми свободи преси і дати сутнісну
характеристику кожного з них.

Об’єкт дослідження — свобода преси як соціальне явище.

Предмет дослідження — категорія “свобода преси”, її модифікації та
визначення, проблеми розуміння свободи преси та наукові підходи до їх
вирішення

Методи дослідження. Використано загальнонаукові, міждисциплінарні та
спеціальні методи дослідження, зокрема, порівняльно-історичний. Цей
метод дозволив нам чіткіше окреслити основні етапи розвитку свободи
преси та специфіку кожного з них. Структурний метод допоміг глибше
пізнати структуру свободи преси та інших інформаційних прав.
Інституціональний метод сфокусував нашу увагу на розгляді свободі преси
як суспільно-політичної інституції. Ми вдалися також до аналізу
нормативно-правових документів.

Наукова новизна одержаних результатів значною мірою зумовлена характером
розробки теми. Дисертант одним із перших в незалежній Україні застосував
системний, комплексний підхід до вивчення проблеми свободи преси з метою
якнайглибшого та всебічного дослідження даної проблеми, яка
розглядається з філологічної, історико-філософської, правової,
морально-етичної, політико-економічної, психологічної точок зору.

Новизна даного дослідження визначається тим, що в ньому:

— дані й науково обґрунтовані нові, власні дефініції поняття “свобода
преси”;

— здійснено одну з перших спроб в Україні проаналізувати співвідношення
та встановити причинно-наслідковий взаємозв’язок, подібність і
відмінність значень таких споріднених понять, як “свобода преси”,
“свобода вираження поглядів”, “свобода думки”, “свобода слова”, “свобода
ЗМІ”, “свобода ЗМК (засобів масової комунікації)”, “свобода масової
інформації”, “свобода інформації”, “свобода друку”, “свобода видавничої
діяльності”, “свобода журналістської діяльності”, “свобода
журналістської творчості”, показано смислову структуру кожного з них,
дані їх конкретні визначення;

— порівняно значення понять “свобода преси” і “гласність”;

— виявлено три стадії (етапи) реалізації свободи вираження поглядів;

— здійснено спробу відокремити на науково-практичному рівні свободу
преси від свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської
діяльності;

— представлено структуру основних інформаційних прав і свобод.

— показано рівні й складові свободи преси;

— вперше виділено чотирнадцять аспектів проблеми свободи преси і
охарактеризовано сутність кожного з них.

Дане дослідження — одна з перших спроб в незалежній Україні наблизитися
до розуміння свободи преси як абсолютно конкретного поняття.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження має сприяти
поліпшенню професійних стандартів журналістської діяльності,
удосконаленню поняттєвого апарату, а відтак, зміцненню загального
теоретичного фундаменту сучасної журналістики, осягненню змісту її
ключових категорій.

Результати даного дослідження можуть мати практичне значення не тільки
для пресознавців, журналістів-практиків, але й для законотворців, які
працюють над розробкою правової концепції свободи преси та інформаційної
політики, створенням відповідних нормативних документів. Матеріали і
результати дослідження можна використовувати у практиці викладання
основних журналістських навчальних дисциплін, зокрема, основ
журналістики, інформаційного законодавства, етики журналістської
творчості, історії вітчизняної преси, теорій і концепцій ЗМІ, а також з
метою започаткування нових спецкурсів: “Свобода преси: сутність, зміст,
структура”, “Філософія свободи преси”(“Філософія вільної преси”). Деякі
положення й висновки даного дослідження дисертант використовував у
практичній роботі, зокрема, в процесі розробки та викладання у
Східноукраїнському національному університеті таких навчальних
дисциплін, як “Етика журналістської творчості”, “Політична
публіцистика”, “Журналістика екстремальних подій”, “Наукова
публіцистика”, “Преса як фактор культурного життя”, “Преса як фактор
духовного вдосконалення особистості”, “Проблеми економіки в ЗМІ”.

Особистий внесок автора. На всіх етапах проведення даного дослідження
здобувач одержав результати особисто і опублікував наукові праці без
участі співавторів.

Апробація результатів дослідження. Окремі результати даного дослідження
були оприлюднені дисертантом під час його виступів на наукових і
науково-практичних конференціях, семінарах: міжнародній
науково-практичній конференції “Університет та регіон” (м. Луганськ,
1997 р.), обласній науково-практичній конференції “Основні аспекти
становлення державності в регіоні” (там само, 1997 р.),
українсько-швейцарському науково-практичному семінарі “Сучасне та
майбутнє ЗМІ в плюралістичному суспільстві” (м. Київ, 1998 р.),
українсько-німецько-ірландській науковій конференції “Нові тенденції
розвитку ЗМІ в посттоталітарний період” (там само, 1998 р.),
українсько-німецько-білоруській науковій конференції “Праця журналіста”
(там само, 1999 р.), науковій конференції “Університет-2000” (м.
Луганськ, 2000 р.), міжнародній конференції “Етичні засади діяльності
організацій громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 2003 р.) та
ін.

Публікації. Окремі результати цього дослідження опубліковано у 8
статтях, що увійшли до збірників наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаних джерел і 11 додатків. Обсяг
дисертації становить 180 сторінок (без списку літератури та додатків, що
оформлені у вигляді окремої книги). Список використаних джерел містить
615 найменувань.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми дисертації, сутність, значущість і
стан дослідження розглядуваної наукової проблеми. Обґрунтовано
необхідність проведення дослідження. Показано зв’язок роботи з науковими
програмами, планами, темами. Визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й
методи дослідження. Подано відомості про наукову новизну і практичне
значення одержаних результатів, їх апробацію, особистий внесок здобувача
і кількість його наукових публікацій, в яких викладені результати даної
роботи.

У першому розділі — “Поняття “свобода преси”: сутність, зміст, варіанти
визначень” – подано огляд літератури за темою дисертації, окреслюються
основні етапи (віхи) розвитку наукової думки щодо досліджуваної
проблеми. З метою уточнення змісту поняття “свобода преси” критично
розглянуто існуючі та встановлено декілька нових дефініцій цього
поняття.

У першому підрозділі першого розділу — “Проблеми розуміння свободи преси
та наукові підходи до їх вирішення. Обґрунтування необхідності уточнення
значення поняття “свобода преси“ – окреслено головні напрями
дослідження, ретроспективно проаналізовано причини дискусій навколо
свободи преси, обґрунтовано необхідність удосконалення термінологічного
апарата в галузі ЗМІ. Виявлено чотири рівня визначень поняття свободи
преси: 1) юридичний (законодавчий); 2) науковий; 3) публіцистичний; 4)
побутовий. Охарактеризовано основні підходи в науці до його тлумачення,
а також переваги й недоліки цих підходів. Наведено та критично розібрано
наявні версії визначень поняття свободи преси з метою виявлення й
виправлення помилок і неточностей, що містяться в них. Доведено, що
визначення являє собою єдиний спосіб, за допомогою якого можна
достовірно з’ясувати точний смисл того або іншого поняття. Показано роль
дефініцій у науковому пізнанні та практиці, в тому числі й в процесі
досліджень у галузі теорії журналістики, доказано необхідність
встановлення чіткого визначення поняття “свобода преси”, уточнення його
змісту для подолання (усунення) будь-якої двозначності в трактуванні
цього поняття. Ми виходили з того, що сутність будь-чого виражається
саме в дефініції, яка являє собою концептуальну теоретичну модель явища,
що вивчається.

У другому підрозділі першого розділу – “Трактування свободи слова й
преси зарубіжними вченими” — наведено й прокоментовано варіанти
інтерпретацій даного поняття, що містяться в працях учених США,
Великобританії, Німеччини, Франції, Росії, Швейцарії, Польщі,
розробників сучасних концепцій (доктрин) ЗМІ, у творах зарубіжних
літераторів, громадсько-політичних діячів минулого й сучасності, в
офіційних документах, періодиці різних країн і років. Аналізуються
погляди на свободу висловлювань і думок видатних постатей в світовій
історії філософської та політичної думки різних епох, починаючи з
античних часів, – Платона, Аристотеля, Ісократа, М. Аврелія, Цицерона,
Б. Спінози, Д. Локка, Т. Джефферсона, Б. Франкліна, Д. Дідро, К.А.
Гельвеція, П.А. Гольбаха, Ж.О. Ламетрі, Д. Мільтона, Д. Міла, І. Канта,
Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, М. Штірнера, К. Маркса, Ф. Енгельса, В.
Соловйова, В. Розанова та ін. (у додатках міститься також аналіз
підходів до розуміння свободи преси за часів Великої Французької
революції та наполеонівської диктатури, критично оцінено
комунобільшовицьке розуміння свободи преси в радянській імперії, в тому
числі й у період “перебудови”).

У третьому підрозділі першого розділу – “Тлумачення свободи слова і
преси в сучасній Україні” – проаналізовано широкий спектр інтерпретацій
цієї свободи (в тому числі й образних) українськими науковцями,
політиками, журналістами, творчими діячами, виявлено як позитивні
властивості їхніх визначень, так і допущені в них помилки, неточності
(крім того, в додатку А наведені трактування свободи слова й преси
провідними діячами українського національно-визвольного руху – М.
Драгомановим, С. Єфремовим, І. Огієнком, С. Петлюрою, І. Франком, першим
україномовним часописом в Росії “Хлібороб”, членами Української
гельсінської групи та ін.

У другому розділі – “Проблеми визначення правового змісту поняття
свободи преси: вітчизняний та зарубіжний досвід” – досліджено проблеми
правового змісту і правового захисту свободи преси в Україні й за
кордоном, у зв’язку з чим це поняття розглянуто в світлі чинної та
попередніх Конституцій України, діючого інформаційного законодавства
нашої держави та зарубіжних країн, а також актів міжнародного права.
Розглянуто версії правового визначення свободи преси. Порівняно
вітчизняний і зарубіжний досвід щодо конституційно-юридичних гарантій
цієї свободи.

Перший підрозділ другого розділу дисертаційної роботи — “Свобода преси в
світлі міжнародного права” – присвячений міжнародним стандартам захисту
свободи преси. У ньому проаналізовано зміст положень актів міжнародного
права, ратифікованих Україною, щодо гарантій свободи вираження думки
(поглядів) – статті 19 Всезагальної декларації прав людини, статті 19
Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 10
Європейської конвенції з прав людини. Вивчено діяльність Європейського
суду з прав людини в царині захисту журналістської свободи та
особливості процедури розгляду ним таких справ. У додатку Л наведено
висновки та рекомендації експертів Ради Європи стосовно ситуації в сфері
свободи ЗМІ в Україні.

6 8 : b ? a j

j

O

A

ут окремо ще не йдеться, вона містить основні засади, на яких базувалися
наступні конституції), відповідних положень Конституції Української
Народної Республіки (1918 р.), Конституцій СРСР і радянської України,
Конституції України 1996 р. Вітчизняний досвід щодо конституційних
гарантій свободи слова й преси порівняно із зарубіжним, для чого
проаналізовано відповідні формулювання, що містяться в Конституціях США,
Франції, Німеччини та інших країн.

У третьому підрозділі другого розділу — “Поняття свободи преси в
контексті інформаційного законодавства України” – ґрунтовно
проаналізовано вітчизняне законодавство про ЗМІ у частині гарантування
свободи преси, адже рівень цієї свободи великою мірою визначається саме
рівнем інформаційного законодавства. Акцентовано на вадах і прогалинах
Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні”. З метою з’ясування правового змісту свободи преси розглянуто
відповідні формулювання у законах інших держав. Детально розглянуто
причини відсутності поняття “свободи преси” в сучасному інформаційному
законодавстві України. У зв’язку з цим розроблено відповідні пропозиції
та рекомендації.

Третій, заключний розділ дисертації – “Поняття “свобода преси” та його
модифікації: проблеми співвідношення”. Тут розглянуто співвідношення
(кореляцію) найбільш широковживаних, за нашими спостереженнями,
споріднених понять у сфері масової комунікації зі словом-домінантою
“свобода”.

Перший підрозділ третього розділу названо так: “Свобода преси, свобода
слова, свобода ЗМІ, свобода ЗМК: спільність і відмінність значень. Три
стадії свободи вираження поглядів”. Шляхом порівняльного аналізу
встановлено схожість і різницю у значеннях названих понять, а також
причинно-наслідковий взаємозв’язок між ними. Виявлено, зокрема,
відмінність свободи преси від свободи слова, свободи видавничої
діяльності. Щодо свободи слова, то слід розрізняти два її вектори: 1)
журналістський (медійний); 2) нежурналістський (немедійний). Реалізація
права на свободу слова не означає автоматично реалізації права на
свободу преси, що найчастіше проявляється в обмеженні доступу до
друкованих ЗМІ. Ми порівняли також значення понять “свобода ЗМІ” і
“свобода ЗМК”. У ретроспективному ключі оцінено нинішній стан свободи
преси в Україні.

У другому підрозділі третього розділу – “Свобода преси і свобода
інформації” — показано різницю між свободою преси і свободою інформації,
розглянуто підходи науковців до визначення поняття “інформація”, а також
фундаментальні засади свободи інформації, історію виникнення й структуру
цього права, його роль в громадсько-політичному житті, діяльності ЗМІ та
журналістів.

У третьому підрозділі третього розділу – “Свобода преси, свобода
журналістської діяльності і свобода журналістської творчості” – ми
порівняли значення цих трьох понять, виявлено їх подібність і
відмінність, конкретизовано їхній зміст. Названо складові свободи
журналістської діяльності.

ВИСНОВКИ

У роботі досліджено проблеми розуміння свободи преси і наукові підходи
до їх вирішення, визначено зміст і структуру основних інформаційних прав
і свобод, дані нові дефініції й тлумачення низки ключових термінів
журналістикознавства. У центрі дослідження – філологічний
(термінологічний), а також філософський бік проблеми свободи преси, або
філософія свободи преси (філософія вільної преси), якому дотепер
приділяється недостатньо уваги з боку вітчизняних науковців. Дана праця
може слугувати підґрунтям для подальших досліджень у цьому напрямі.
Вивчено філологічні та філософські витоки свободи преси, історичний
генезис цієї свободи, етапи й тенденції її розвитку, процес еволюції
свободи преси, діалектику її трансформацій (переходу) з одного стану в
інший. Показано місце свободи преси як свободи духовного “я” (свободи
духовних пошуків) людини серед інших демократичних свобод,
закономірності, особливості й значення взаємозв’язку між ними. Вказано
причини критичної ситуації зі свободою преси в сучасній Україні та
шляхи виходу з неї.

З’ясовано зміст понять “свобода” і “преса” як двох складників
словосполучення “свобода преси”. Наведено варіанти їх дефініцій,
досліджено історію та сучасне розуміння обох понять. Дані деякі
рекомендації щодо тлумачення й вживання терміна “преса”.

Категорію свободи преси проаналізовано в контексті філософії свободи,
плюралізму існуючих у науці філософських концепцій (доктрин) свободи.
Зроблено історико-ретроспективний аналіз причин нестихаючих дискусій і
наявних розходжень щодо розуміння суті свободи преси, а також наслідків
цих розбіжностей. Виявлено, принаймні, три основні підходи до розуміння
свободи преси, що спостерігалися впродовж світової історії: 1)
революційно-класовий, або ідеологічно-партійний; 2)
бізнесово-комерційний; 3) демократично-правовий.

Розкрито сутність проблеми свободи преси. Показано принципову
відмінність сутності свободи преси від сутностей свободи слова, свободи
інформації, свободи журналістської діяльності (творчості). У зв’язку з
цим рекомендовано чітко відокремлювати на науковому та
законодавчо-правовому рівні поняття “свобода преси” від вищеназваних
синонімічних понять, які є, радше, квазісинонімами. Змішування значень і
підміна цих понять є типовими помилками науковців, політиків,
журналістів. Так, свобода преси і свобода інформації не є тотожними
поняттями. Головна різниця між ними полягає в тім, що перша передбачає
доступ до друкованих ЗМІ, а друга — до будь-яких інформаційних джерел.
Поняття “свобода журналістської діяльності” є вужчим за поняття “свобода
преси”, і тим більш, у порівнянні з поняттям “свобода слова”. Свобода
журналістської діяльності є професійною прерогативою журналістів і
означає можливість прийняття та реалізації журналістом чи редакцією ЗМІ
того або іншого рішення. Свобода ж преси є правом усіх громадян –
незалежно від їх фахової приналежності.

Одним із найголовніших результатів даного дослідження, якими
визначається його науково-практичне значення, є те, що в ньому уточнено
та конкретизовано зміст, у тому числі правовий, терміна “свобода преси”.
Нестандартність і новизна нашого підходу до вивчення проблеми свободи
преси у порівнянні з відомими методами полягає в тому, що в цій праці
здійснено спробу дослідити зсередини само поняття свободи преси,
якнайглибше поринути у його смислову сутність з метою встановлення його
семантики. Обґрунтовано необхідність максимального наближення теорії
журналістики до точних наук у частині визначення спеціальних термінів.
Для пояснення змісту свободи преси використано математичні прийоми
(наведено формули, схеми рівняння).

Акцентовано на відсутності поняття “свобода преси” в
конституційно-правовому полі сучасної України. Докладно розглянуто
причини такого становища і розроблено відповідні рекомендації. Так,
доведено необхідність негайного запровадження цього терміна і його
визначення в Основний Закон, вітчизняне законодавство про інформацію.

З метою вдосконалення сучасного поняттєвого (категоріального) апарата
журналістики, зміцнення її теоретичного фундаменту сформульовано й
науково обґрунтовано п’ять нових, власних дефініцій поняття свободи
преси, а також дані чіткі, конкретні визначення низки інших ключових,
найбільш широковживаних у сфері масової комунікації термінів зі
словом-домінантою “свобода”. Розглянуто проблеми співвідношення
(кореляції) споріднених, близьких за змістом понять, що утворюють
своєрідний синонімічний ряд: “свобода вираження (поглядів)”, “свобода
думки”, “свобода переконань”, “свобода слова”, ”свобода преси”, “свобода
друку”, “свобода ЗМІ”, “свобода ЗМК”, “свобода інформації”, “свобода
масової інформації”, “свобода журналістської діяльності”, “свобода
журналістської творчості”, “свобода видавничої діяльності”, уточнено
семантику кожного з них. Тобто, сутність цих понять з’ясовано за
допомогою вивчення діалектики їх співвідносності. Шляхом порівняльного
аналізу встановлено спільність і відмінність їх значень, а також
причинно-наслідковий взаємозв’язок між вищеназваними категоріями.
Вибудовано їх своєрідну ієрархію, у якій найвище місце посідає свобода
вираження (поглядів) як найширше, найбільш ємне з усіх вищезазначених
понять.

Термін “свобода вираження”, який застосовується здебільшого в сфері
міжнародного права, є підпорядковуючим, об’єднувальним (узагальнюючим)
відносно свободи слова, свободи преси, свободи інформації та інших
перелічених вище похідних від родового слова “свобода” видових понять, а
останні, відповідно, — підпорядкованими. Основними елементами свободи
вираження думки (поглядів) є: 1) право мати думку і дотримуватись її; 2)
право на висловлювання й поширення думки; 3) право мовчати. Виявлено три
стадії (фази, етапи) реалізації свободи вираження поглядів: 1) свобода
думки; 2) свобода слова; 3) свобода преси.

Свобода вираження виходить за межі свободи слова, інформації, преси,
ЗМІ (ЗМК) і журналістики загалом. Свободу ж преси та свободу ЗМІ (ЗМК)
слід розглядати як своєрідні ділянки (відгалуження), істотні компоненти,
форми вияву свободи вираження, свободи слова та свободи (масової)
інформації. Зіставляючи найбільш широковживані в галузі масової
комунікації терміни зі словом “свобода” з метою кращого розуміння
спільності та різниці їх значень, ми дали такі їх визначення:

свобода вираження (думки, поглядів) — це (гарантоване) право або
(гарантована) можливість вільного вияву в будь-якій формі, навіть
безсловесній (символічне вираження);

свобода думки — це (гарантоване) абсолютне право індивіда дотримуватися
своєї думки, не зазнаючи при цьому будь-яких зовнішніх втручань та
ідеологічного контролю;

свобода переконань – це, передовсім, відсутність переслідувань за свої
переконання, можливість дотримуватись і вільно виражати свої
переконання, які являють собою затверділий погляд на будь-які речі,
заснований на певних ідеях, світогляді (на відміну від думок переконання
мають більш сталий характер, є своєрідною застиглою формою думки, хоча
переконання теж можуть змінюватися під впливом подій, ідей, явищ, інших
людей, власних міркувань, особистісного самовдосконалення тощо);

свобода слова — це (гарантоване) право індивіда вільно та публічно
викладати свої думки (погляди, ідеї), будь-яку інформацію у формі слів –
вимовлених, письмових або друкованих;

свобода преси — це (гарантоване) право або (гарантована) можливість
вільно засновувати, видавати, редагувати, читати, розповсюджувати
друковані ЗМІ на свій вибір, володіти, користуватися ними та
публікуватися в них;

свобода друку – це можливість готувати до друку, друкувати і
розповсюджувати будь-яку видавничу продукцію, в тому числі періодичні
видання.

свобода інформації — це (гарантоване) право особи і громадськості знати,
вільно шукати, збирати, одержувати, фіксувати, використовувати,
зберігати та поширювати інформацію у будь-який (законний) спосіб, мати
доступ до офіційних та інших інформаційних джерел;

свобода ЗМІ — це сумарна свобода друкованих і електронних ЗМІ як двох
головних підсистем журналістики;

свобода ЗМК – це свобода ЗМІ, прийому та передачі інформації по
телекомунікаціях;

свобода масової інформації – це вільний обіг (циркуляція) публічно
поширюваної друкованої та аудіовізуальної інформації.

свобода журналістської діяльності (творчості) — це професійна свобода і
прерогатива журналістів, можливість редакційних колективів, працівників
ЗМІ самостійно приймати та реалізовувати власні рішення, безперешкодно
виконувати свої функції (службові обов’язки).

свобода видавничої діяльності — це (гарантоване) право видавця,
можливість видавати друковані ЗМІ та іншу видавничу продукцію (свобода
видавничої діяльності є практично синонімом свободи друку, але останнє
все ж таки ширше за обсягом).

Усі ці свободи мають тісний взаємозв’язок. Їм притаманні не стільки
відношення субординації, підпорядкування, скільки перехрещення,
взаємозалежності, взаємозумовленості. Так, свобода вираження, свобода
слова і свобода інформації вповні реалізуються тільки за допомогою
свободи преси і ЗМІ (ЗМК). У свою чергу, свобода преси і свобода ЗМІ
великою мірою завдячують своїм існуванням свободі інформації,
починаються зі свободи інформації, яка є чи не найважливішою передумовою
забезпечення свободи преси і ЗМІ. Наприклад, цензурування джерел
інформації унеможливлює здійснення свободи преси. Свобода журналістської
діяльності теж ґрунтується на свободі інформації, а свобода видавничої
діяльності (видавця) виступає як невід’ємна складова свободи преси.

В ході дослідження виявлено три пари практично рівнозначних понять: 1)
свобода журналістської діяльності і свобода журналістської творчості; 2)
свобода преси і свобода друку; 2) свобода друку і свобода видавничої
діяльності.

Показано складові свободи преси. Так, повноцінна свобода преси
складається з таких доданків: 1) свободи бути опублікованим (право
автора); 2) свободи друкувати чи не друкувати (право редактора,
засновника, видавця); 3) свободи читача (право вибору читача, що, де й
коли читати). Звідси можна вивести формулу:

свобода преси = свобода автора + свобода видавця (засновника) + свобода
редактора + свобода читача.

Загальний індекс свободи преси і масових комунікацій може бути
вичислений шляхом підсумовування таких трьох індексів: 1) індексу
свободи одержання інформації; 2) індексу свободи виробництва інформації;
3) індексу свободи розповсюдження інформації:

Загальний індекс свободи преси і масових комунікацій = індекс свободи
одержання інформації + індекс свободи виробництва інформації + індекс
свободи поширення інформації.

Забезпечення захисту цих трьох основних операцій масово-комунікаційного
процесу (їх ще називають трьома стадіями руху інформації), можливості
вільного, безперешкодного їх здійснення, власне, й лежить в основі
принципу свободи преси.

Визначено також рівні свободи преси: 1) загальносуспільний; 2)
“медійний”, або журналістський; 3) елітарний; 4) індивідуальний; 5)
груповий. Рівень свободи преси визначається також територіальним
фактором і може бути: 1) загальнодержавним; 2) столичним; 3)
регіональним (крайовим, обласним); 4) місцевим, або муніципальним,
провінційним, периферійним (міським, районним, заводським, фабричним
тощо).

Вперше в Україні виділено 14 аспектів проблеми свободи преси: 1)
філософський; 2) історичний; 3) правовий (юридичний); 4)
політико-ідеологічний; 5) соціальний; 6) фінансово-економічний
(матеріально-технічний); 7) морально-етичний; 8) психологічний; 9)
творчо-особистісний (авторський); 10) національний (національно-мовний);
11) редакційний; 12) професійний (цеховий, корпоративний); 13)
техніко-технологічний; 14) кадровий. У дисертації дано сутнісну
характеристику кожного з них.

Список опублікованих праць автора за темою дисертації

1. Гвоздєв В. Мас-медіа і влада: антагоністи чи союзники? // Нові
тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період / За ред. проф. А.
Москаленка. — К.: Центр вільної преси, 1999. — С. 184-187.

2. Гвоздєв В. Свобода слова та філософія свободи Миколи Бердяєва //
Сучасна інформаційна політика / За ред. проф. А. Москаленка. — К.: Центр
вільної преси, 1999. — С. 150-152.

3. Гвоздєв В.М. Функціонування української мови в умовах становлення
інформаційного ринку на сході України // Сучасне та майбутнє
журналістики в плюралістичному суспільстві / За ред. проф. А.
Москаленка, М. Герольд, проф. В. Іванова. — К.: Центр вільної преси,
1999. — С. 244-248.

4. Гвоздєв В. Свобода преси і свобода інформації: проблеми
співвідношення // Публіцистика і політика: Зб. наук. пр. / За заг. ред.
проф. В.І. Шкляра. – К., 2000. – С. 45-47.

5. Гвоздєв В.М. Поняття “свобода преси”: генезис, зміст, структура //
Наукові записки Інституту журналістики Київського національного
університету імені Тараса Шевченка / Гол. ред. В. Різун. – К., 2000. —
Т. 1. — С. 140-141.

6. Гвоздєв В.М. Конституціоналізм і свобода преси // Українське
журналістикознавство / Гол. ред. В. Різун. – К.: Ін-т жур-ки, 2000. —
Вип. 1. – С. 19-21.

7. Гвоздєв В.М. Поняття “свобода преси”: визначення, зміст, структура //
Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Серія: Журналістика. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. — Вип. 9.
– С. 31-32.

8. Гвоздєв В.М. Свобода слова і регіональна преса (на прикладі розвитку
сучасного інформаційного ринку Луганщини) // Актуальні питання масової
комунікації / Гол. ред. В. Різун. – К.: Ін-т жур-ки, 2002. – Вип. 3. —
С. 24-25.

Анотація

Гвоздєв В.М. Проблема й поняття свободи преси: сутність, зміст,
структура. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.01.08 — журналістика. — Інститут журналістики
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Дисертація присвячена одній з фундаментальних і найскладніших проблем
сучасної журналістики. Застосовано комплексний, системний підхід з метою
детального вивчення проблеми свободи преси. У дослідженні конкретизовано
зміст, розкрито сутність свободи преси. Сформульовані та проаналізовані
визначення цього поняття.

Досліджено проблеми співвідношення понять: свобода преси, свобода слова,
свобода думки, свобода вираження, свобода ЗМІ, свобода масової
інформації, свобода журналістської діяльності.

Вперше в Україні виділено чотирнадцять аспектів проблеми свободи преси і
охарактеризовано сутність кожного з них.

Ключові слова: свобода, преса, свобода преси, засоби масової інформації
(ЗМІ), сутність, зміст, структура, поняття, дефініція.

Аннотация

Гвоздев В.Н. Проблема и понятие свободы прессы: сущность, содержание,
структура — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по
специальности 10.01.08 — журналистика. — Институт журналистики Киевского
национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

Диссертация посвящена одной из фундаментальных и сложнейших проблем
журналистики. Применен комплексный, системный подход с целью глубокого и
всестороннего изучения феномена свободы прессы в современном обществе. В
диссертации максимально конкретизировано содержание понятия “свобода
прессы”, в том числе правовое, раскрыта его сущность. Выводы, изложенные
в диссертации, дают возможность приблизиться к пониманию свободы прессы
как совершенно конкретного понятия, которое исследуются здесь изнутри.
Обоснована необходимость максимальной приближенности теории журналистики
к точным наукам в части определения специальных терминов.

Работа содержит углубленный анализ проблемы свободы прессы. Эта
многогранная проблема рассматривается с историко-философской, правовой,
морально-этической, политико-экономической, психологической точек
зрения. На этом основании данная диссертация может считаться одним из
наиболее основательных научных исследований проблемы свободы прессы в
Украине.

С целью совершенствования современного понятийного аппарата
журналистики, проанализированы существующие и сформулированы новые
определения понятия “свобода прессы”, даны четкие дефиниции и конкретные
толкования ряда других ключевых журналистских терминов. Исследованы
философские и филологические истоки, исторический генезис свободы
прессы, этапы и тенденции ее развития, процесс эволюции свободы прессы
как уникального социального явления, диалектика ее трансформаций.
Показано место свободы прессы среди других демократических свобод.
Выявлены закономерности, особенности и значение взаимосвязи между ними.
Указаны причины кризисного состояния свободы прессы в современной
Украине и пути выхода из сложившейся ситуации.

Рассмотрены проблемы соотношения родственных и наиболее распространенных
в сфере массовой коммуникации понятий со словом-доминантой “свобода:
“свобода выражения взглядов”, “свобода мысли”, “свобода убеждений”,
“свобода слова”, ”свобода прессы”, “свобода печати”, “свобода СМИ”,
“свобода массовой информации”, “свобода массовой коммуникации”, “свобода
информации”, “свобода журналистской деятельности”, “свобода
журналистского творчества”, “свобода издательской деятельности””.
Посредством сравнительного анализа выявлены общность и различие их
семантических значений, а также причинно-следственная взаимосвязь между
вышеперечисленными категориями. В частности, показана разница между
свободой прессы и свободой слова, свободой прессы и свободой информации,
свободой прессы и свободой журналистской деятельности. Это отображено в
приведенных в диссертации соответствующих схемах, таблицах, формулах.

Выявлено три стадии (этапа) реализации свободы выражения взглядов.
Показаны уровни и составляющие (слагаемые) свободы прессы. Впервые в
Украине выделено четырнадцать аспектов проблемы свободы прессы и
охарактеризована сущность каждого из них. Исследованы проблемы правового
определения и конституционно-юридических гарантий свободы прессы. С этой
целью осуществлен сравнительный анализ украинского и зарубежного
законодательства об информации.

Работа имеет междисциплинарный характер, поскольку в ней использованы
методы исследования и знания, относящиеся к различным гуманитарным
наукам, – журналистике, филологии, философии, юриспруденции, истории,
политологии, психологии, этики, логики, социологии.

Ключевые слова: свобода, пресса, свобода прессы, средства массовой
информации (СМИ), сущность, содержание, структура, понятие, дефиниция.

Annotation

Gvozdyev V.N. Problem and concept of freedom of press: essence, content,
structure. — Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology by speciality 10.01.08 —
Journalism. — The Institute of Journalism Kyiv Taras Shevchenko National
University, Kуіv, 2004.

The dissertation is devoted to one of fundamental and most complicated
problems of modern journalism. The complex system approach is applied
for of detailed studying of problem of press freedom.

In the research content of freedom of press is concretized, essence of
given freedom is revealed. Definitions of concept of freedom of press
are formulated and analyzed.

The problems of correlation freedom of press, freedom of speech, freedom
of idea, freedom of expression, freedom of mass media, freedom of mass
information, freedom of journalistic activity are researched.

For the first time in Ukraine it is determined fourteen aspects of
problem of press freedom and the essence of each of them is
characterized.

Keywords: freedom, press, freedom of press, mass media, essence,
content, structure, concept, definition.

Похожие записи