МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

СМОЛІН

Георгій Сергійович

УДК 616.89-008.442.4-055.1-053.81-02:176.3:615.851

Причини, механізми формування та психотерапевтична корекція еректильної
дисфункції у молодих чоловіків без партнерки

(медико-психологічні аспекти)

19.00.04 – медична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ
України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Скрипніков Андрій
Миколайович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України,
завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Михайлов Борис Володимирович, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри
психотерапії.

Доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький
державний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, завідувач
кафедри психіатрії та медичної психології.

Провідна організація: Національний медичний університет імені акад.
О.О. Богомольця МОЗ України, м. Киів.

Захист відбудеться «_20__»_____09____________ 2005 р. об 11-00 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.609.03 у Харківській
медичній академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176,
м. Харків, вул. Корчагінців, 58

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської медичної
академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків,
вул. Корчагінців, 58

Автореферат розіслано «_19___» ____08__________ 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ученої ради,

кандидат психологічних наук, доцент

Н.К. Агішева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнє десятиріччя посилився інтерес спеціалістів –
медичних психологів, лікарів, соціологів, – до вивчення фізіологічних,
психологічних та соціокультурних аспектів сексуальності та причин її
порушення (В.В. Кришталь, С.Р. Григорян, 1999; С.Т. Агарков, 2004).
Найчастішим сексуальним розладом у чоловіків є еректильна дисфункція: її
розповсюдженість, за сучасними даними, становить у Ізраїлі 3 – 5 млн
осіб, серед американців – 18 млн чоловіків (Г.Ф. Келлі, 2000).

Це порушення, що перешкоджає нормальному статевому життю, тяжко
переживається хворими й різко знижує якість життя. Звичайно, проблема
еректильної дисфункції привертала увагу сексологів, андрологів та
психіатрів, її розробляли вітчизняні та зарубіжні дослідники – Г.С.
Васильченко, Г.Ф. Дейнега (1990), Г.С. Кочарян, О.С. Кочарян (1994),
І.І. Горпинченко зі співавт. (1996), W.H. Masters, V.E. Johnson, R.S.
Kolodny (1998), A. Gregoire, J. Pruor (2000), і у вивченні причин
розладу ерекції було досягнуто суттєвих успіхів. Проте переважна
більшість (В.В. Басалюков, 1999; М.П. Беро, 2000; І.І. Бойко, 2001; І.А.
Бабюк, 2002) розглядають як причини ті або інші соматичні чи психічні
захворювання; психологічні та соціальні аспекти даної патології
порушують автори лише небагатьох праць (M. Koul, A. Gregoire, 2000).
Майже всі автори досліджують причини еректильної дисфункції у чоловіків,
у яких є сексуальна партнерка, що само собою враховується під час
розробки терапевтичної тактики.

Тим часом існує досить значний прошарок населення, що складається з
чоловіків молодого віку, які не мають сексуальної партнерки внаслідок
утруднень у спілкуванні з представницями протилежної статі, що
супроводжуються порушенням ерекції. Це призводить до виникнення або
розвитку в них внутрішньоособистісного конфлікту та унеможливлює
створення сім’ї, що визначає не лише медико-психологічне та медичне, але
й соціальне значення проблеми.

У той самий час даний аспект порушення сексуального здоров’я людей
молодого, найактивнішого віку практично не досліджено і він не дістав
належного відтворення в літературі. Не розроблено у зв’язку з цим і
програму психотерапевтичної допомоги за розглядуваної патології, а отже,
така значуща проблема залишається далекою від свого розв’язання.

Усе сказане визначає актуальність теми і необхідність проведення даного
дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана в рамках спільного проведення науково-дослідних робіт з теми
«Психопрофілактика первинних сексуальних розладів» Харківською медичною
академією післядипломної освіти і Українською медичною стоматологічною
академією, номер держреєстрації N 0100U004263.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – з позицій системного
підходу до вивчення порушень комунікації та еректильної функції
чоловіків без сексуальної партнерки розробити систему психотерапевтичної
корекції та психопрофілактики цих порушень.

Для досягнення зазначеної мети в роботі було поставлено такі завдання.

Вивчити особливості психосексуального розвитку чоловіків без партнерки,
у яких спостерігаються порушення спілкування та еректильна дисфункція.

Встановити значення соціогенних, психогенних, негативних
соціально-психологічних та соматогенних чинників у розвитку
комунікативної неспроможності самотніх чоловіків.

Дослідити причини, механізми розвитку, перебіг та прояви еректильної
дисфункції у чоловіків без партнерки.

Виявити типи й форми еректильної дисфункції у чоловіків, які не мають
сексуальної партнерки.

Розробити систему та принципи диференційованої корекції та
психопрофілактики порушень загальної і сексуальної комунікації та
еректильної дисфункції у чоловіків без партнерки.

Об’єкт дослідження – порушення комунікації та еректильна дисфункція у
чоловіків без партнерки.

Предмет дослідження – причини, механізми розвитку, клінічні форми
еректильної дисфункції та порушення комунікації у чоловіків без
партнерки.

Методи дослідження – клініко-психопатологічні, спеціальні сексологічні,
системно-структурний аналіз сексуального здоров’я; психодіагностичні
методи дослідження особистості та міжособистісних стосунків чоловіків
без партнерки; соціологічне опитування; методи математичної статистики.

Наукова новизна. Новим у роботі є застосування системного,
міждисциплінарного підходу до вивчення особистості, міжособистісного
спілкування та сексуального здоров’я чоловіків без партнерки. В
результаті комплексного всебічного обстеження самотніх чоловіків уперше
виявлено особливості їх соматосексуального та психосексуального
розвитку, причини й механізми формування в них різних типів та форм
еректильної дисфункції.

Уперше визначено роль і співвідношення психогенних, соціогенних,
негативних соціально-психологічних та соматогенних чинників у генезі
порушення еректильної функції чоловіків, які не мають сексуальної
партнерки. Запропоновано нову системну концепцію формування еректильної
дисфункції у самотніх чоловіків, в основі якої лежить
внутрішньоособистісний та міжособистісний конфлікт.

Практична значущість результатів дослідження. Практичну цінність мають
розроблені критерії диференціальної діагностики клінічних типів та форм
еректильної дисфункції у самотніх чоловіків. На основі виявленої ролі
негативних психологічних, соціальних, соціально-психологічних та
соматичних чинників та їх співвідношення в генезі комунікативної
неспроможності та еректильної дисфункції у чоловіків без партнерки
розроблено ефективну систему психотерапевтичної корекції, яка успішно
застосовується в клінічній практиці.

Результати дослідження впроваджені в практику роботи Полтавської
обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева, Полтавського
обласного психоневрологічного диспансеру, Харківського обласного центра
сімейного лікарсько-психологічного консультування при Харківському
обласному психоневрологічному диспансері; у педагогічний процес на
кафедрі сексології і медичної психології та кафедрі психотерапії
Харківської медичної академії післядипломної освіти, на кафедрі
психіатрії, наркології та медичної психології Української медичної
стоматологічної академії, на кафедрі психіатрії та медичної психології
Донецького державного медичного університету, на кафедрах психіатрії
Львівського державного медичного університету та Вінницького державного
медичного університету.

Апробація результатів роботи. Матеріали дисертації доповідалися й
обговорювалися на засіданнях секції сексопатології Харківського
науково-медичного товариства (Харків, 2002, 2003 рр.); на
науково-практичній конференції лікарів-інтернів, магістрів та клінічних
ординаторів “Актуальні питання клінічної медицини” (Полтава, 2003),
науково-практичній конференції молодих вчених (Харків, 2004),
міжнародній науково-практичній конференції “Сучасна психотерапія:
теоретичні проблеми та практика” (Харків, 2005), І з’їзді сексологів та
андрологів України (Київ, 2005).

Публікації. Матеріали дисертаційної роботи опубліковані у 6 друкованих
працях, виконаних самостійно, 6 з яких вийшли у фахових журналах,
затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Основний зміст роботи викладено на 150 сторінках
машинопису. Дисертація складається зі вступу; оглядового розділу; 6
розділів власних досліджень; узагальнення результатів досліджень;
висновків; списку використаних джерел та додатків. Матеріали дисертації
проілюстровано 13 таблицями та одним рисунком.

Бібліографічний список містить 246 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Характеристика пацієнтів. Під спостереженням перебувало 100 чоловіків
віком від 22 до 35 років, які звернулися по сексологічну та психологічну
допомогу до Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру за
період 2002 – 2004 рр. Усі чоловіки ніколи не брали шлюбу й не мали
сексуальних зв’язків, у всіх мала місце еректильна дисфункція.

Як контрольна група було обстежено 30 чоловіків відповідного віку, які
також не були одружені і мали лише епізодичні, часто випадкові
сексуальні контакти, але не потерпали від якогось сексуального розладу.

У більшості обстежених був достатньо високий рівень освіти, і переважна
більшість із них займалися розумовою працею. Соціальні зв’язки
чоловіків, як того й слід було чекати, в основній групі були в більшості
випадків нижчі за середні, в контрольній – найчастіше широкі. За посадою
чоловіки основної групи були здебільшого виконавцями, в контрольній
групі понад половину – керівниками підрозділів.

Серед обстежених основної групи лише 24?4% жили самостійно, решта – з
батьками, в контрольній групі самостійно жили майже всі чоловіки.

Методи обстеження чоловіків. Дослідження проводили з позицій системного
підходу з урахуванням багатомірності забезпечення сексуальної функції.
Відповідно до цього було проведено всебічне комплексне обстеження
пацієнтів: клінічне, клініко-психопатологічне, психодіагностичне,
спеціальне сексологічне (системно-структурний аналіз сексуального
здоров’я).

Клінічне обстеження включало вивчення соматичного (в тому числі
неврологічного, урологічного) та психічного стану хворих. Вивчали їхній
соматосексуальний та психосексуальний розвиток. Вивчаючи порушення
статевого дозрівання пацієнтів ми виходили з концепції психосексуального
дизонтогенезу В.М. Маслова, І.Л. Ботнєвої, Г.С. Васильченка (1990). У
процесі клініко-психопатологічного обстеження проводили анамнестичний
аналіз, приділяючи особливу увагу вивченню типів здобутого виховання й
характерологічних особливостей преморбіду; досліджували емоційні реакції
пацієнтів на порушення еректильної функції.

З метою з’ясування причин та механізмів порушення еректильної функції
чоловіків застосовували системно-структурний аналіз сексуального
здоров’я, розроблений В.В.Кришталем (1990). Згідно із запропонованою
автором чотирифакторною концепцією забезпечення сексуального здоров’я
метод передбачає вивчення стану біофізіологічної основи сексуальності та
соціальних, психологічних, соціально-психологічних чинників, що
детермінують сексуальну поведінку. Відповідно до цього
системно-структурний аналіз сексуального здоров’я передбачає оцінку
стану його соціального, психологічного, соціально-психологічного та
анатомо-фізіологічного (біологічного) компонентів та їх складових.

Тип статевої конституції чоловіків досліджували за методикою Г.С.
Васильченка (1990). Типи сексуальної мотивації та мотиви статевого акту
визначали за В.В. Кришталем (1990).

У процесі вивчення відмінностей особистості пацієнтів було використано
психодіагностичні методи. Проводилося багатобічне дослідження
особистості за методикою ММРІ у модифікації Ф.Б. Березіна, М.П.
Мірошникова (1976). Методика містить 566 тверджень, що стосуються як
низки клінічних симптомів (самопочуття, функціонування тих чи інших
внутрішніх органів, невротичних розладів), так і сфери соціальних
настанов, самооцінки та інших аспектів особистості. За відповідями
обстежуваного складається профіль особистості, який включає три
контрольні шкали (брехні, вірогідності, корекції) та 10 клінічних шкал:
іпохондрії, депресії, істерії, психопатії, мужності-жіночності, параної,
психастенії, гіпоманії та соціальної інтроверсії.

З метою вивчення статеворольових характеристик – маскулінної та
фемінінної поведінки пацієнтів на соціогенному рівні (рівні Я-концепції)
застосовували шкалу ACL A.B. Heilbrun (1981).

Діагностику основних тенденцій поведінки обстежуваних у групі та їхнього
уявлення про себе проводили за допомогою методики Q-сортування В.
Стефансона (2000), яка включає 60 тверджень і дає уявлення про шість
основних тенденцій поведінки чоловіка: залежність – незалежність,
товариськість – нетовариськість, прийняття «боротьби» – уникнення
«боротьби». Ці тенденції складають три сполучені пари, причому кожна з
них може бути як істинною, тобто внутрішньо притаманною особистості, так
і зовнішньою, своєрідною маскою, що приховує справжнє обличчя.

Механізми психологічного захисту в спілкуванні вивчали за допомогою
методики В.В. Бойка (2000). Методика містить 24 питання, які дають змогу
виявити три стратегії психологічного захисту у спілкуванні –
миролюбність, уникнення, агресія.

Використання методики Д. Рассела та М. Фергюсона (2000), що включає 20
питань, давало змогу судити про рівні суб’єктивного відчуття самотності
– низький, середній та високий. Для визначення рівня потреби у відчуттях
застосовувалася методика М. Цукермана (2000), що складається з 16
питань, відповіді на які дають уявлення про три рівні цієї потреби –
високий, середній та низький.

Вивчали також соціологічні характеристики обстежених – рівень освіти,
характер трудової діяльності, соціальний стан та зв’язки, середовище
проживання.

Усі здобуті в процесі клінічних та клініко-психопатологічних досліджень
дані статистично оброблено за таблицями відсотків та їх помилок,
результати психодіагностичних досліджень – за допомогою кореляційного
аналізу із застосуванням критеріїв Вілкоксона – Манна – Уїтні, Фішера,
парного критерію Вілкоксона, критеріїв знаків та критерію Стьюдента.

Результати досліджень. Клінічне обстеження в жодного з чоловіків не
виявило соматичних захворювань, які б могли послабити еректильну
функцію. У той самий час преморбідні особливості характеру в переважній
більшості випадків негативно впливали на їхню комунікацію. При цьому
виявлялася певна залежність характерологічних особливостей обстежених
від типів здобутого ними виховання: сенситивні особистості найчастіше
росли в умовах емоційного відторгнення, виховання в умовах жорстких
взаємин та підвищеної моральної відповідальності сприяло формуванню
психастенічних та астенічних рис. Ніхто з хворих не дістав правильного
статевого виховання, вони або взагалі не дістали статевого виховання,
або здобули пуританське виховання, яке культивує неприйняття сексу,
стверджує його гріховність, що сприяло розвиткові сексуальних розладів,
особливо за наявності біологічної основи (слабкої статевої конституції).

У всіх чоловіків мали місце ті чи інші невротичні розлади, найчастіше
нав’язливі думки й міркування та коїтофобія, значно рідше –
іпохондричний розлад і в окремих випадках – соматизований розлад та
неврастенія.

Соматосексуальний розвиток наших пацієнтів був у більшості випадків
своєчасним, тоді як психосексуальний у всіх був порушений, причому
здебільшого (83?4%) спостерігалася його ретардація. Асинхронії статевого
дозрівання, головним чином сукупні, зумовлені сполученням соціогенних та
психогенних чинників, відзначалися у 88?4% хворих. Психосексуальна
орієнтація була гетеросексуальною, за винятком 4?2% чоловіків, у яких
виявлено гомосексуальні тенденції.

Більшість чоловіків (72?4%) практикували мастурбацію, яка не обов’язково
була заміною сексу з партнеркою, у частини хворих (26?4%) вона була
самостійною формою сексуального самовиявлення.

Статеворольова поведінка обстежених була трансформованою (фемінінною).
Поінформованість у питаннях сексу – недостатня й неправильна, тип
сексуальної мотивації – генітальний, мотиви спроб здійснення статевого
акту – здобуття оргазму або бажання перевірити свої сексуальні
можливості. Не сприяли сексуальному здоров’ю і типи сексуальної культури
хворих – невротичний або примітивний.

Статева конституція обстежених чоловіків була слабкою або послабленою
середньою. Проте слід зазначити, що ця оцінка мала відносний характер,
оскільки точне визначення типу статевої конституції було неможливим
через відсутність у хворих статевого життя. Більш ніж у 1/3 пацієнтів
були послаблені всі види лібідо і менш ніж у половини виникали
сексуальні фантазії, у яких вони уявляли собі статевий акт з уявною
партнеркою. Адекватні ерекції були знижені у всіх хворих, а у 14?4% це
поєднувалося з передчасною еякуляцією.

Цікаві дані про почуття обстежених до жінок: більшість із них (58?5%)
відчували захоплення або симпатію до жінки, дехто навіть любов, але 1/4
– байдужість, а в 6 чоловіків (із яких 4 з гомосексуальними тенденціями)
– аверсію. При цьому у всіх чоловіків була відсутня сексуальна
заповзятливість. Для всіх чоловіків була характерна психосексуальна
незадоволеність.

Таким чином, у самотніх чоловіків були порушені майже всі критерії
сексуального здоров’я, що відбиває порушення як їхньої сексуальної
функції, так і загальної й сексуальної комунікації.

У всіх чоловіків визначалося сукупне ураження компонентів та складових
сексуального здоров’я: соціального внаслідок недостатньої і неправильної
обізнаності в питаннях психогігієни статевого життя та низького рівня
загальної і особливо сексуальної культури; психологічного – через риси
характеру, які утруднюють комунікацію, передусім із жінками, і
пов’язаного із цим внутрішньоособистісного конфлікту,
соціально-психологічного – внаслідок міжособистісного конфлікту,
зумовленого труднощами спілкування, які призводять до неможливості
знайти сексуальну партнерку. Порушення нейрогуморальної складової
анатомо-фізіологічного компонента було зумовлено ретардацією статевого
дозрівання чоловіків, психічної складової – наявними в них невротичними
розладами, генітальної – застійним простатитом. Стрижневим було ураження
психологічного компонента та психічної складової анатомо-фізіологічного
компонента. Їх сукупне ураження і стало причиною порушення сексуального
здоров’я самотніх чоловіків.

4

d

n

?

?

?

R v ¶ ? ae

@

4

d

f

h

j

l

n

?

?

P R aaA¤¤¤¤¤A‹mm-

@

&

(

2

n

p

?

O

U

Kіль чоловіків характеризувався піднесенням на 2-й (депресії), 5-й
(мужності – жіночності), 7-й (психастенії), 0-й (соціальній
інтроверсії) та різким зниженням на 9-й шкалі (шкалі гіпоманії). Для цих
хворих були характерні песимізм, замкнутість, мовчазність, соромливість,
занижена самооцінка, невпевненість у собі, надмірна серйозність,
постійна внутрішня напруженість і тривога.

Основними тенденціями поведінки самотніх чоловіків були нетовариськість
(16,8 бала), залежність (15,8 бала) та уникнення боротьби (15,6 бала).
Домінуючою стратегією психологічного захисту обстежених у спілкуванні
було уникнення (77?4%), набагато рідше – миролюбність (23?4%) та цілком
була відсутня агресія. Характерними для наших пацієнтів були також
високий (42,5 бала) показник суб’єктивного відчуття самотності і доволі
низький (8,2 бала) рівень потреби у відчуттях, що свідчить про
недостатню активність особистості. Вивчення статеворольової поведінки
показало високу фемінінність чоловіків на соціогенному рівні (62,2
бала), що, безумовно, перешкоджало їхній успішній комунікації.

Таким чином, психодіагностичні дослідження дали змогу виявити в
чоловіків без партнерки низку характерних відмінностей особистості.
Основні з них – песимізм, замкнутість, занижена самооцінка та
невпевненість у собі; нетовариськість, залежність та уникнення
«боротьби»; уникнення як основна стратегія психологічного захисту у
спілкуванні; високий рівень відчуття самотності та низький рівень
потреби у відчуттях, а отже, й їх пошуку; фемінінні риси, що виявляються
в надмірній емоційності та міжособистісній чутливості.

Перелічені відмінності особистості, особливо на фоні наявного у
пацієнтів розладу ерекції, безперечно, сприяли поведінці і навіть
визначали таку, що перешкоджала пошукові партнерки та зумовлювала
самотність чоловіків.

Загалом результати психодіагностичних досліджень, як і дані
системно-структурного аналізу сексуального здоров’я, свідчать про певні
загальні закономірності в характері змін особистості та поведінки і в
генезі сексуальних розладів у самотніх чоловіків. Тим часом аналіз
конкретних причин, проявів та перебігу цих розладів дає змогу виокремити
різні їх типи та клінічні форми, що має принципове значення для розробки
й вибору методів корекції. До І типу належить порушення спілкування з
жінками в комунікативній формі порушення сексуального здоров’я (32?5%).
ІІ тип включає еректильну дисфункцію (64?5%), яка має перебіг у формі
коїтофобії (сексуально-фобічний невроз) – 24?4%; очікування сексуальної
невдачі – 23?4% та паторефлекторній формі – 17?4%. ІІІ виявлений тип
порушення сексуального здоров’я – егодистонічна сексуальна орієнтація –
4?2%.

Як ми бачимо, типом сексуальних розладів у обстежених чоловіків, який
найчастіше трапляється, була еректильна дисфункція, другий за частотою
тип – порушення спілкування з жінками (комунікативна його форма) і
третій – егодистонічна сексуальна орієнтація, яка спостерігалася в
поодиноких випадках.

Виявлені причини й механізми порушення сексуального здоров’я самотніх
чоловіків, його клінічні прояви, характеристики особистості та
відмінності міжособистісних стосунків обстежених стали основою для
розробленої нами системи психотерапевтичної корекції.

Ми вважаємо системний характер психотерапії порушення сексуального
здоров’я однією з найважливіших умов її ефективності. Згідно з прийнятою
нами чотирифакторною концепцією забезпечення сексуального здоров’я
система корекції враховує стан соціального, психологічного,
соціально-психологічного, біологічного його аспектів і складається з
чотирьох компонентів – інформаційного, емоційного, поведінкового та
особистісного. Вона відповідає структурі міжособистісної взаємодії,
адресується до трьох підсистем особистості – інтраіндивідної,
інтеріндивідної та метаіндивідної і грунтується на принципах
комплексності, етапності, послідовності, диференційованості та
індивідуалізації.

Кожний із компонентів психотерапії проводиться у три основні етапи –
інформаційний, етап вироблення настанови та етап навчання, на яких
застосовуються методи, адекватні до наявного типу і клінічної форми
порушення сексуального здоров’я та особистісних відмінностей пацієнта.

На інформаційному етапі ми використовували раціональну (роз’яснювальну)
психотерапію, індивідуальну і в групі, когнітивну та бібліотерапію. З
метою зняття невротичних реакцій пацієнтів у деяких випадках
застосовували також ауто- та гетеросугестію, з метою нівелювання
несприятливих для спілкування рис характеру проводили групову
психотерапію.

На етапі вироблення настанови застосовували ті ж самі методи, а також
проводили особистісно орієнтовану (персоналістичну) психотерапію. На
цьому етапі ми прагнули виконати основну умову успішного лікування –
зустріч наших пацієнтів із потенціальною партнеркою, зав’язування з нею
сексуального зв’язку і створення в неї настанови на участь у
лікувальному процесі. Психотерапевтична допомога при цьому була вельми
різноманітною, але переважно вона була спрямована на розширення кола
спілкування чоловіків.

На етапі навчання, присвяченому виробленню навичок правильної
сексуальної поведінки, застосовували поведінкові стратегії, у принципі
розраховані на роботу з партнерською парою, на модифіковані нами для
наших пацієнтів – самотніх чоловіків з еректильною дисфункцією.
Проводили рольові ігри та різноманітні тренінги – рольовий
психосексуальний, комунікативний, сексуально-еротичний, застосовували
також аутогенне тренування. Надаючи великого значення благотворній дії
сучасних препаратів віагри та пенігри, які забезпечують ерекцію, у
деяких випадках їх рекомендували на додаток до сексуально-еротичного
тренінгу.

На різних етапах лікувального процесу ми використовували, окрім
зазначених вище методів, добре зарекомендований у світовій
психотерапевтичній практиці, але поки мало застосовуваний у нашій країні
метод гештальт-терапії, переважно в індивідуальному форматі.

У роботі з пацієнтами, у яких мала місце егодистонічна орієнтація,
проводили раціональну психотерапію, гіпносугестію та навіювання наяву;
індивідуальну психотерапію з елементами психоаналізу, приділяючи
особливу увагу психологічним захистам пацієнта, а на більш пізніх етапах
лікування – групову психокорекцію із застосуванням гештальт-терапії.

Проведення описаної системи допомоги самотнім чоловікам з еректильною
дисфункцією дало змогу дістати високий та стійкий терапевтичний ефект.
Усі молоді люди, які пройшли курс лікування, які ніколи не були одружені
і практично не мали сексуальних контактів, почали статеве життя: 15?4%
із них одружилися, у решти встановилися більш-менш постійні сексуальні
зв’язки, що здебільшого мали доволі гармонійний перебіг. Катамнестичні
спостереження, що проводилися упродовж 2 років, показали, що за цей
період одружилися ще 27?4% пацієнтів, тобто загалом узяли шлюб 42?5%
чоловіків. Серед решти у 11?3%, а саме у тих пацієнтів, у кого раніше
мав місце невроз очікування невдачі, на 3-4 успішних статевих акти в
одному ерекція була недостатньою.

З 4 пацієнтів з егодистонічною сексуальною орієнтацією один відмовився
закінчити курс лікування, решта вступили у зв’язки, здебільшого
гетеросексуальні, але двоє з них виявляли й бісексуальну орієнтацію.

Загалом, таким чином, у 88?3% пацієнтів було досягнуто повного успіху та
в 11?3% – значне поліпшення, що дає змогу вважати розроблену систему
психотерапії порушення сексуального здоров’я самотніх чоловіків
достатньо ефективною.

Нами було розроблено також принципи психопрофілактики еректильної
дисфункції та самотності чоловіків, що грунтується на тих самих
принципах, що й система психотерапевтичної корекції цих порушень.
Система психопрофілактики складається з трьох компонентів: запобігання
відхиленням у формуванні сексуальності, розвитку рис, які перешкоджають
успішному спілкуванню, та порушення загальної й сексуальної комунікації.
Перший компонент полягає у профілактиці впливу біогенних чинників на
сомато- та психосексуальний розвиток дитини; другий має на меті
забезпечення правильного загального та статевого виховання, потім –
сексуальна просвіта підлітків; основне завдання третього компонента –
підготовка молоді до шлюбу. На різних етапах психопрофілактики можуть
застосовуватися, окрім освітніх заходів, бесід, лекцій тощо, різні види
психологічного тренінгу.

У здійсненні описаної системи мають брати участь, окрім батьків,
вихователів дитячих дошкільних установ, педагогів, кваліфіковані лікарі,
насамперед психотерапевти, сексопатологи, а також психологи та
соціологи. Планомірне проведення її в життя стане запорукою успіху
первинної профілактики порушення сексуального здоров’я та комунікації, а
отже, й самотності молодих людей.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обгрунтування й нове розв’язання
проблеми еректильної дисфункції у молодих чоловіків, які не мають
сексуальної партнерки. Проблему по новому вирішено з позицій системного
підходу до оцінки причин, механізмів розвитку та клінічних форм
порушення сексуального здоров’я хворих і розробки ефективної системи
психотерапевтичної корекції.

Формуванню рис особистості, що перешкоджають успішній комунікації, та
розвиткові еректильної дисфункції у самотніх чоловіків сприяло
неправильне загальне та статеве виховання або відсутність останнього. З
цим була пов’язана й ретардація психосексуального розвитку у 83?4%
чоловіків, а також сукупні асинхронії статевого дозрівання (у 88?4%),
зумовлені соціогенними, психогенними та соматогенними чинниками.

У чоловіків без партнерки трансформовано статеворольову поведінку;
недостатня й неправильна поінформованість у питаннях сексу;
дисгармонійні типи сексуальної культури. Статева конституція у всіх
чоловіків слабка або послаблена середня, хоч її оцінка має відносний
характер через відсутність статевого життя. Гіпо- або анерекція, що
спостерігається у всіх хворих, у однієї третини з них поєднується з
послабленням лібідо і в 14?4% – із передчасною еякуляцією.

Відповідні інтегральні критерії сексуального здоров’я відбивають як
розлад сексуального здоров’я чоловіків, так і порушення їхньої загальної
та сексуальної комунікації.

У самотніх чоловіків має місце сукупне ураження всіх компонентів та
складових сексуального здоров’я, причому стрижневим, тобто
безпосередньою причиною його порушення, є ураження психологічного
компонента внаслідок внутрішньоособистісного конфлікту та психічної
складової як результат наявних у хворих невротичних розладів.

Основними відмінностями особистості чоловіків без партнерки є песимізм,
замкнутість, занижена самооцінка та невпевненість у собі;
нетовариськість, залежність та уникнення боротьби; уникнення як головна
стратегія психологічного захисту у спілкуванні; високий рівень (42,5
бала) суб’єктивного відчуття самотності та низький рівень потреби у
відчуттях, а отже, й їх пошуку; фемінінність на рівні Я-концепції.

Перелічені відмінності особистості, особливо на фоні наявного розладу
ерекції, визначають поведінку, що перешкоджає пошукові партнерки й
зумовлює самотність чоловіків.

6. У чоловіків, які не мають сексуальної партнерки, спостерігаються такі
типи та клінічні форми порушення сексуального здоров’я.

І. Порушення спілкування з жінками.

Комунікативна форма порушення сексуального здоров’я (32?5%).

ІІ. Еректильна дисфункція – 64?5%.

Коїтофобія (сексуально-фобічний невроз) – 24?4%.

Очікування сексуальної невдачі – 23?4%.

Паторефлекторна форма – 17?4%.

ІІІ. Егодистонічна сексуальна орієнтація – 4?2%.

7. Психотерапевтична корекція еректильної дисфункції у самотніх
чоловіків має являти собою систему, що складається з чотирьох
компонентів – інформаційного, емоційного, поведінкового та
особистісного, і грунтуватися на принципах комплексності, етапності,
послідовності, диференційованості та індивідуалізації.

Проведення розробленої системи дає змогу дістати високий та стійкий
терапевтичний ефект у всіх самотніх чоловіків з еректильною дисфункцією,
за винятком пацієнтів з егодистонічною сексуальною орієнтацією (4?2%), у
яких було досягнуто відносне поліпшення.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Смолин Г.С. Коммуникативная дезадаптация мужчин, не имеющих
сексуальной партнерши // Український вісник психоневрології. – 2002. —
Т. 10, вип. 4(33). – С. 60-62;

2. Смолин Г.С. Сексуальные проблемы мужчин без партнерши //
Международный медицинский журнал – 2002. — Т. 8, № 4. – С. 66-68;

3. Смолін Г.С. Подружня дезадаптація та її взаємозв’язок із порушенням
еректильної функції у чоловіків // Український вісник психоневрології.
-2003. — Т. 11, вип. 1(34). – С. 94-95;

4. Смолин Г.С. Тактика лечения эректильной дисфункции у мужчин без
партнерши // Международный медицинский журнал. – 2003. — Т. 9, №1. – С.
66-68;

5. Смолін Г.С. Фармакологічні аспекти комплексного лікування чоловіків
без партнерки, хворих на еректильну дисфункцію // Архів психіатрії. –
2004. — Т. 10, №1(36). – С. 65-66;

6. Смолин Г.С. Гештальт-терапия в системе психокоррекции нарушения
коммуникации и эректильной функции у мужчин без партнерши //
Международный медицинский журнал. – 2005. — Т. 11, №1. – С. 31-33.

АНОТАЦІЯ

Смолін Г.С. Причини, механізми формування та психотерапевтична корекція
еректильної дисфункції у молодих чоловіків без партнерки
(медико-психологічні аспекти). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 19.00.04 – медична психологія. Харківська медична академія
післядипломної освіти МОЗ України. — Харків, 2005.

З позицій системно-структурного міждисциплінарного підходу вивчено
відмінності особистості, міжособистісного спілкування та сексуальне
здоров’я чоловіків молодого віку без партнерки. Виявлено причини й
механізми формування в них еректильної дисфункції, її типи та клінічні
форми.

Визначено роль соціогених, психогенних, негативних
соціально-психологічних та соматогенних чинників у порушенні
сексуального здоров’я та самотності чоловіків. Запропоновано ефективну
систему психотерапевтичної корекції цих порушень та напряму їх
психопрофілактики.

Ключові слова: еректильна дисфункція, чоловіки молодого віку без
партнерки, психотерапевтична корекція.

АННОТАЦИЯ

Смолин Г.С. Причины, механизмы формирования и психотерапевтическая
коррекция эректильной дисфункции у молодых мужчин без партнерши
(медико-психологические аспекты). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по
специальности 19.00.04 – медицинская психология. Харьковская медицинская
академия последипломного образования МЗ Украины. – Харьков, 2005.

С позиций системного междисциплинарного подхода изучены особенности
личности, межличностного общения и сексуальное здоровье мужчин молодого
возраста, не имеющих сексуальной партнерши. Установлено, что
формированию черт, препятствующих успешной коммуникации, и развитию
эректильной дисфункции способствуют правильное общее и половое
воспитание. У подавляющего большинства мужчин выявлены ретардация
психосексуального развития и сочетанные асинхронии полового созревания.

Показано, что у мужчин без партнерши имеет место нарушение всех
интегральных критериев сексуального здоровья, отражающее как
расстройство сексуальной функции, так и нарушение общей и сексуальной
коммуникации. Наблюдается сочетанное поражение всех компонентов и
составляющих сексуального здоровья, причем стержневым, т.е.
непосредственной причиной его нарушения, является поражение
психологического компонента вследствие внутриличностного конфликта и
психической составляющей анатомо-физиологического компонента в
результате имеющихся у больных невротических расстройств.

Как свидетельствуют проведенные психодиагностические исследования,
основными особенностями личности мужчин без партнерши являются
пессимизм, замкнутость, сниженная самооценка и неуверенность в себе;
необщительность, зависимость и избегание борьбы; избегание как основная
стратегия психологической защиты в общении; высокий уровень (42,5 балла)
субъективного ощущения одиночества и низкий уровень потребности в
ощущениях, а следовательно, и их поиска; фемининность на уровне
Я-концепции. Перечисленные особенности личности, особенно на фоне
имеющегося расстройства эрекции, определяют поведение, препятствующее
поиску партнерши и обусловливающее одиночество мужчин.

Выделены типы и клинические формы нарушения сексуального здоровья
мужчин: І – нарушение общения с женщинами, коммуникативная форма; ІІ –
эректильная дисфункция, коитофобия, ожидание сексуальной неудачи,
паторефлекторная форма; ІІІ – эгодистоническая сексуальная ориентация.

Разработана и детально описана в диссертации система
психотерапевтической коррекции нарушения сексуального здоровья молодых
мужчин без партнерши. Подробно представлены применяемые на разных этапах
методы из современного арсенала психотерапии: рациональная когнитивная,
групповая, персоналистическая, библиотерапия, разнообразные тренинги
(ролевой психосексуальный, коммуникационный, модифицированный для
данного контингента больных сексуально-эротический), а также
использование гештальт-терапии и элементов психоанализа. Показано, что
проведение предложенной системы позволяет получить высокий и стойкий
терапевтический эффект у всех пациентов с изученной патологией, за
исключением мужчин с эгодистонической сексуальной ориентацией (4?2%), у
которых было достигнуто относительное улучшение.

В работе показаны также пути и методы психопрофилактики нарушения
сексуального здоровья и одиночества мужчин.

Ключевые слова: эректильная дисфункция, мужчины молодого возраста без
партнерши, психотерапевтическая коррекция.

SUMMARY

Smolin G.S. Causes, forming mechanisms and psychotherapeutic correction
of erectile dysfunction in young men without a female partner (medical
psychology aspects). – Manuscript.

Thesis for a candidate of science degree by speciality 19.00.04 –
medical psychology. Kharkiv medical academy of postgraduate education,
Ukraine MPH – Kharkiv, 2005.

On the basis of the systemic interdisciplinary approach there were
studied characteristics of personality, of interpersonal relations and
sexual health of young men without a female partner. There were revealed
causes and forming mechanisms of the erectile dysfunction in these men,
its types and clinical forms.

The role of sociogenic, psychogenic, negative social-psychological and
somatogenic factors in disorder of sexual health and loneliness of men
was fixed. An effective system of psychotherapeutic correction of these
disorders and directions of their psychoprophylaxis has been proposed.

Key words: erectile dysfunction, young men without a female partner,
psychotherapeutic correction.

PAGE \* Arabic 18

Похожие записи