Харківська медична академія післядипломної освіти

МОЗ України

ВАСЯКІНА

Лілія Олександрівна

УДК 616.89 – 008.442:618.14 – 006] – 085.851

Порушення адаптації подружньої пари при міомі матки у дружини та його
психотерапевтична корекція

19.00.04 — медична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академії післядипломної освіти
МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Кришталь Валентин
Валентинович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ
України, кафедра сексології та медичної психології, завідувач кафедри

Офіційні опоненти:

Марута Наталія Олександрівна, доктор медичних наук, професор
за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія, завідуюча відділом
неврозів та пограничних станів Інституту неврології, психіатрії та
наркології АМН України.

Скрипніков Андрій Миколайович, доктор медичних наук, професор за
спеціальністю 14.01.16 – психіатрія, завідувач кафедри психіатрії,
наркології та медичної психології Української медичної стоматологічної
академії МОЗ України .

Мартиненко Анатолій Олексійович, доктор медичних наук, професор за
спеціальністю 14.01.16 – психіатрія, професор кафедри психотерапії
Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України.

Провідна установа:

Національний медичний університет ім. акад. О.О.Богомольця МОЗ
України, м. Київ, кафедра психіатрії.

Захист відбудеться «17» січня 2006 р. о 11-00 годині на засіданні
спеціалізованої ученої ради К64.609.03 при Харківській медичній академії
післядипломної освіти МОЗ України (61176, м. Харків, вул. Корчагінців,
58)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської медичної
академії післядипломної освіти МОЗ України (61176, м. Харків, вул.
Корчагінців, 58)

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

канд. психол. наук

Н.К.Агішева

Автореферат розісланий «15» грудня 2005 р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Міома матки являє собою одне з найпоширеніших
захворювань і нерідко супроводжується сексуальним розладом. Цей факт
привертав увагу багатьох авторів, які присвятили свої дослідження
вивченню порушень сексуальної функції жінок із міомою матки
(І.Л.Ботнєва, 1990; З.В.Рожановська, 1990; Є.М.Віхляєва, 1997;
А.П.Імшенецька, 1997; П.А.Савицький, 2000; В.В.Свиридова, 2005). Проте
сексуальна дезадаптація подружньої пари, що неминуче виникає при цьому,
розглядається лише в окремих працях (Г.Келлі, 2000), незважаючи на
велике медичне й соціальне значення даної проблеми. Причини, механізми
формування, перебіг та клінічні прояви подружньої дезадаптації при міомі
матки і сексуальній дисфункції у жінок, що сполучається з нею,
залишаються практично не вивченими.

Тим часом сексуальна дезадаптація не тільки погіршує якість життя
хворих, але й негативно впливає і на сексуальну, й на загальну поведінку
подружжя, призводячи до порушення їх сексуального спілкування та
міжособистісних відносин у сім’ї, а часто і в соціумі, до порушення
функціонування сім’ї і врешті-решт підриває міцність шлюбу і може стати
причиною руйнування сім’ї. Психологічні та соціально-психологічні
аспекти розглядуваної проблеми особливо мало вивчено. Ці обставини
пояснюють відсутність достатньо ефективних методів діагностики та
психотерапевтичної корекції порушення сексуального здоров’я при міомі
матки.

Розробка і впровадження в клінічну практику системи психотерапії та
психологічної корекції при даній патології являє собою складне завдання
через різноманітність причин та труднощі виявлення механізмів розвитку
сексуального розладу, але переважно через те, що в генезі подружньої
дезадаптації відіграють роль, з одного боку, сомато- та психосексуальний
розвиток хворих та відмінності особистості кожного з подружжів, із
другого – сполучення цих відмінностей, а також рівня і типів сексуальної
культури і загалом сексуальної поведінки дружини й чоловіка в парі. І
хоч сексологічна клініка має досить широкий арсенал методів
психотерапії, що використовуються для корекції сексуальних розладів,
проте вони не можуть успішно застосовуватися при досліджуваній патології
без відповідної модифікації, що враховує особливості сексуальної
дисфункції у жінок, дезадаптації подружжя, порушення їх сексуальної та
загальної комунікації, тобто причин та багатофакторного генезу
подружньої дезадаптації, що формується при міомі матки у дружини.

Усе сказане визначає актуальність дослідження розглядуваної проблеми й
диктує необхідність її розв’язання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
відповідно до плану наукових досліджень Харківської медичної академії
післядипломної освіти за темою: «Соціальні, психологічні, біологічні
чинники в етіології, патогенезі, корекції та профілактиці порушень
сексуального здоров’я» (№ державної реєстрації 0195U020613).

Мета дослідження – розробка системи психотерапевтичної корекції
подружньої дезадаптації при міомі матки у дружини на основі виявлення
причин та механізмів формування.

Завдання роботи:

Вивчити особливості сомато- та психосексуального розвитку жінок, хворих
на міому матки.

Виявити наявні у хворих соціогенні та психогенні чинники і визначити
їхню роль у розвитку в них сексуальної дисфункції та подружньої
дезадаптації з урахуванням паралелізму та взаємної зумовленості
фізичного, психічного, статевого та особистісного розвитку.

Вивчити характер сексуальної поведінки то сексуальної комунікації
подружжів при міомі матки у жінок, що сполучається з сексуальним
розладом.

Дослідити відмінності особистості жінок із зазначеною патологією та
їхніх чоловіків, сполучення цих відмінностей у подружній парі та їх
значення у формуванні дезадаптації подружжя.

Виявити причини, механізми, умови розвитку, перебіг та клінічні прояви
подружньої дезадаптації при міомі матки у дружини.

Розробити систему психотерапевтичної корекції сексуальної та
міжособистісної дезадаптації подружньої пари при досліджуваній патології
у дружини.

Об’єкт дослідження – подружня дезадаптація при міомі матки у дружини.

Предмет дослідження – причини розвитку сексуального розладу у хворих на
міому матки, механізми формування та клінічні прояви сексуальної та
психологічної дезадаптації подружньої пари, що розвивається при цьому.

Методи дослідження – клінічні, клініко-патопсихологічні, сексологічні,
психодіагностичні, соціологічне обстеження хворих жінок та їхніх
чоловіків; методи математичної статистики.

Клінічне обстеження включало вивчення соматичного (в тому числі
неврологічного, урологічного та гінекологічного) і психічного стану
подружжя, а також дослідження їхнього сексуального здоров’я за допомогою
системно-структурного аналізу за В.В.Кришталем (1998).

Вивчали особливості преморбіду, спрямованість особистості, емоційні
реакції обох подружжів на захворювання жінок та подружню дезадаптацію і
сполучення цих параметрів у парі.

Тип статевої конституції чоловіків досліджували за методикою
Г.С.Васильченка (1990), тип статевої конституції жінок – за І.Л.Ботнєвою
(1983). Типи сексуальної мотивації і мотиви статевого акту визначали за
В.В.Кришталем (1998). Психосексуальні типи чоловіка і жінки досліджували
за С.С.Лібіхом (1990).

Психодіагностичне дослідження включало вивчення характерологічних
особливостей подружжів (за методикою Люшера, 2000), диспозиції їх
особистості, міжособистісних відносин (за методикою Т.Лірі, 1957,
опитувальниками Р.Кеттела, 2000, В.В.Кришталя, 1998); стереотипів
статеворольової поведінки та з’ясування ролі цих характеристик у
формуванні подружньої дезадаптації. Для вивчення статеворольової
поведінки застосовували проективну методику Dur-Moll L.Szondi (1960) та
статеворольову шкалу ACL A.B.Heilbrun (1981).

Соціологічне обстеження передбачало вивчення рівня освіти, родинного
стану, характеру трудової діяльності, соціальних зв’язків, соціального
стану хворих та їхніх чоловіків.

Статистичну обробку здобутих даних проводили за таблицями відсотків та
їх помилок (В.С.Генес, 1967) та за допомогою t-критерію Стьюдента.

Наукова новизна здобутих результатів. Новим у роботі є застосування
системного міждисциплінарного підходу до вивчення механізмів порушення
сексуальної адаптації та міжособистісних стосунків подружжя при міомі
матки у дружини. У результаті комплексного всебічного обстеження хворих
та їхніх чоловіків уперше виявлено причини, умови формування, перебіг та
прояви подружньої дезадаптації, що розвивається при цьому, її клінічні
форми. Уперше визначено співвідношення психогенних, соціогенних,
негативних соціально-психологічних, соматогенних чинників і роль
особистості в порушенні подружньої адаптації при міомі матки у дружини.

Розроблено нову систему психотерапевтичної корекції по-рушення
сексуальної, психологічної адаптації та міжособистісних стосунків
подружжя при міомі матки у жінок.

Практична значущість здобутих результатів. Практичну цінність мають
запропоновані критерії диференціальної діагностики різних форм
подружньої дезадаптації, система діагностики дезадаптації та її
психотерапії, що грунтується на даних системно-структурного аналізу, яка
дає змогу оптимізувати сексуальну поведінку й підвищити рівень
сексуального та міжособистісного спілкування подружжя при досліджуваній
патології у дружини. На основі виявленої ролі соматогенних, негативних
соціальних та психологічних чинників, їх співвідношення в генезі
пору-шення сексуальної адаптації подружжів та їхніх міжособистісних
стосунків розроблено ефективну систему психотерапевтичної корекції
подружньої дезадаптації, яка успішно застосовується в клінічній
практиці.

Результати дослідження упроваджено в практику роботи відділення
сімейного лікарсько-психологічного консультування Харківського обласного
психоневрологічного диспансеру; у клінічну практику Харківського
міського психоневрологічного диспансеру №3; у педагогічний процес на
кафедрі сексології та медичної психології Харківської медичної академії
післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом проведено аналіз наукових праць
із досліджуваної проблеми, здійснено сексологічне обстеження всіх
подружніх пар, у яких дружина хворіла на міому матки, виконано наукову
інтерпретацію результатів дослідження. Особисто автором розроблено
систему психотерапевтичної допомоги при досліджуваній патології,
проведено статистичну обробку здобутих у дослідженнях даних.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації докладалися й
обговорювалися на засіданнях секції сексопатології Харківського
медичного товариства (Харків, 2003, 2004, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 самостійних наукових
статей у фахових наукових журналах (згідно з «Переліком» ВАК України).

Структура дисертації. Робота викладена на 201 стор. машинопису, основний
зміст – на 169 стор. Дисертація складається зі вступу, оглядового
розділу, п’яти розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення
результатів досліджень, висновків, списку використаних джерел. Матеріали
дисертації ілюстровано 22 таблицями та 2 рисунками. Бібліографічний
список містить 220 джерел, із них 45 – зарубіжних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Характеристика подружніх пар. Під спостереженням перебували 127
подружніх пар, у яких дружини хворіли на міому матки. У 97 із цих пар,
що склали основну групу, мала місце подружня дезадаптація, у решти 30
пар, незважаючи на те, що у дружин також було діагностовано міому матки,
дезадаптації не спостерігалося, ці подружжя склали контрольну групу. В
основній групі залежно від варіанта дезадаптації було виокремлено дві
підгрупи: до 1-ої увійшли 46 (48?5%) подружжів із
соціально-психологічною дезадаптацією, що поширилася й на сексуальну
сферу, до 2-ої – 51 (53?5%) подружня пара із сексуальною дезадаптацією.

Більшість подружжів обох груп були віком від 31 до 45 років. Давність
міоми матки становила від 1,5 до 5 років.

Подружня дезадаптація у 14?4% подружніх пар виникла з самого початку
подружнього життя, у 48?5% – через 3–5 років після одруження, у решти
38?5% пар – після розвитку міоми у дружини.

Переважна більшість жінок – 90?5% – перебували в першому шлюбі і лише
10?5% – у другому. Серед чоловіків спостерігалося приблизно таке саме
співвідношення – відповідно 89?5 і 11?5%. Тривалість перебування
подружжів у шлюбі складала від 5 до 30 років.

Соціологічне обстеження показало, що вищу освіту мали дещо більше жінок,
але вони частіше були виконавцями, хоч керівників підрозділів було мало
і серед дружин, і серед чоловіків, більше – лише серед чоловіків у
контрольній групі. Жили подружжя в переважній більшості випадків
самостійно, без батьків.

У всіх родинах були діти, найчастіше – по одній дитині.

Методи досліджень. Механізми порушення подружньої адаптації вивчали
методом системно-структурного аналізу за В.В.Кришталем (1998). Ерогенні
зони та діапазон прийнятності подружжів досліджували за спеціальною
методикою В.І.Здравомислова (1972) в модифікації В.В.Кришталя (1998).
Для визначення типу статевої конституції жінок використовували векторну
шкалу І.Л.Ботнєвої (1983), типу статевої конституції чоловіків – шкалу
Г.С.Васильченка (1990). Тип сексуальної мотивації визначали за
класифікацією В.В.Кришталя (1998), психосексуальні типи чоловіка і жінки
– за С.С.Лібіхом (1990).

Акцентуації характеру вивчали за допомогою методики Шмішека (1994).

Статеворольову поведінку жінок та чоловіків досліджували за допомогою
методик L.Szondi (1960) та A.B.Heilbrun (1981). Проективна шкала
Dur-Moll L.Szondi дає змогу визначити маскулінність обстежуваних на
біогенному рівні, ACL-шкала A.B.Heilbrun дозволяє визначити маскулінні й
фемінінні риси особистості на рівні Я-концепції (соціогенному рівні).

Міжособистісні стосунки подружжів вивчали за допомогою опитувальника
В.В.Кришталя, Н.К.Агішевої (1998); методики Т.Лірі (1957), профіль
особистості жінок і чоловіків – за 16-факторним особистісним
опитувальником Р.Кеттела (2000); співвідношення характерологічних та
особистісних відмінностей у подружній парі – за допомогою тесту колірних
переваг Люшера (2000).

Із соціологічних показників вивчали вік подружжя, рівень освіти,
характер трудової діяльності, кількість шлюбів, тривалість перебування у
шлюбі, кількість дітей, умови проживання та вплив цих характеристик на
подружню адаптацію.

Дані, здобуті в результаті клінічних досліджень, статистично оброблено
за таблицями відсотків та їх помилок В.С.Генеса (1967), виходячи з того,
що цей метод, який широко застосовується в медицині, дає змогу визначити
середню помилку при вираженні здобутих даних у відсотках і, отже, дає
змогу судити про їх вірогідність. У процесі статистичної обробки даних
психодіагностичних досліджень використано методику перевірки
вірогідності різниць вибірки (t-критерій Стьюдента).

Результати досліджень. Клінічне обстеження подружжів показало, що
загальний фізичний та психічний розвиток хворих та їхніх чоловіків не
відхилявся від норми, але під час вивчення гінекологічного анамнезу
з’ясувалося, що всі жінки основної групи зазнали тих чи інших запальних
захворювань статевих органів. Серед соматичних захворювань привертала
увагу доволі значна частота у жінок (до 31?5%) такої патології, як
хронічний тонзиліт, гіпертонічна хвороба, синдром Іценка – Кушинга, ІХС,
тиреотоксичні розлади. В гінекологічному статусі у всіх пацієнток
визначалося збільшення матки на 12 – 24 тижні.

У процесі неврологічного обстеження у жінок визначалися (з частотою від
9?4 до 20?6%) синдроми вегетативно-судинної дистонії, порушення
сечовидільних функцій, невралгії стегново-статевого нерва,
радикулалгічний синдром, що, як правило, супроводжуються геніталгією.

У психічному стані більшості жінок (76?4%) та 46?5% їхніх чоловіків було
виявлено невротичні, афективні або особистісні розлади: у жінок
найчастіше демонстративний розлад особис-тості та неврастенія, рідше
легкий депресивний епізод і тривожний розлад особистості; у чоловіків –
ананкастний розлад особистості ти дистимія.

Соматосексуальний розвиток у 1/4 жінок був уповільненим, і більш ніж у
половини, до того у всіх хворих 1-ої підгрупи, мала місце ретардація
психосексуального розвитку. Темп статевого розвитку чоловіків переважно
відповідав нормі. З девіацій психосексуального розвитку можна було
відзначити лише порушення статеворольової поведінки, найчастіше (37?7% у
жінок і 30?7% у чоловіків 1-ої підгрупи) – її трансформацію.

У всіх обстежених жінок основної групи спостерігалися сукупні порушення
сексуальної функції: оргазмічна дисфункція, сексуальна гіпестезія, рідше
гіполібідемія, диспареунія; у хворих 1-ої підгрупи в 41?7% випадків –
сексуальна аверсія і у 32?7% – замісна мастурбація. У чоловіків
сексуальна функція була збережена, відповідаючи віку та статевій
конституції, але обидва подружжя зазнавали психосексуальної
невдоволеності.

Системно-структурний аналіз сексуального здоров’я подружніх пар, які
перебували під спостереженням, наведений у табл.1, показав сукупне
ураження в них усіх його компонентів та складових, що свідчить про
складний генез дезадаптації подружжя в тих випадках, коли дружина хворіє
на міому матки. Причини порушення адаптації були різними, як різним було
й співвідношення компонентів у структурі дезадаптації.

Таблиця 1

Стрижневе ураження компонентів та складових

сексуального здоров’я подружжів

Компоненти та складові сексуального здоров’я Основна група

подружніх пар,

підгрупи

1-а, n=46

2-а, n=51

Разом, n=97

Соціальний, складові

соціокультурна – 10?4 5?2

інформаційно-оцінна – 26?6 20?4

Психологічний 100-2 26?6 57?5

Соціально-психологічний 100-2 – 48?5

Анатомо-фізіологічний, складові

нейрогуморальна 100-2

— 100-2

— 100-1

нейрорегуляторна 28?7

— 73?6

— 52?5

психічна 72?7

76?6 80?9

18?5 76?4

45?4

генітальна 100-2

11?5 100-2

— 100-1

5?2

Психодіагностичні дослідження дали змогу визначити значення
неправильного загального й статевого виховання (або його відсутності) в
генезі сексуальної дезадаптації: обстежені жінки найчастіше здобули
виховання за типом потураючої гіперпротекції та емоційного відторгнення,
а їхні чоловіки – за типом домінуючої гіперпротекції. Статеве виховання
не здобули 83?4% жінок та 70?5% чоловіків, решта дістали аморальне або
пуританське виховання. Неправильне виховання сприяло формуванню явних
акцентуацій характеру. У жінок найчастішими були акцентуації
демонстративного та гіпертимного, дещо рідше емотивного типу, у
чоловіків – педантичного, гіпертимного та збудливого типів.

У процесі вивчення спрямованості особистості подружжів розбіжність
домінуючої мотивації виявлялася при демонстративній акцентуації у жінок
і педантичній – у чоловіків. Серед ціннісних орієнтацій на першому і
другому місцях за значущістю у всіх подружжів була сексуальна сфера, на
третьому – виробничі інтереси або побут, останні місця посідали
культурні інтереси та хобі. При цьому у переважної більшості (86?4%)
подружжів спостерігалася розбіжність ціннісних орієнтацій, що, без
сумніву, сприяло дезадаптації подружньої пари.

— TH a 1/4

TH

` ^

?

3/4

?

1/4

$

@

O

@

@

@

@

“-“UUUUUF”kd

@

@

Z, дистимічній та емотивній акцентуаціях – підвищення фемінінності та
зниження маскулінності; при збудливій акцентуації – висока
маскулінність. На біогенному рівні чоловіки з цією акцентуацією виявляли
гіпермаскулінність, а зі застрягаючою та гіпертимною акцентуа-ціями
коефіцієнт маскулінності наближався до нормативного (за L.Szondi);
гіпермаскулінними були чоловіки з педантичним, тривожним та емотивним
характером.

Таким чином, андрогінна модель визначає рольову гнучкість в подружній
парі, проте в тих випадках, коли в ній відсутня статеворольова
комплементарність, це призводить до розузгодженості подружніх стосунків.
Виявлені у наших обстежених особливості статеворольової поведінки та її
сполучення в парі дозволяють дійти висновку про існування
закономірності: що адекватніша статеворольова Я-концепція подружжів, то
гармонійніші їхні стосунки, у той час, як біогенний рівень
статеворольової поведінки є менш значущим щодо цього.

Для досягнення подружньої адаптації важлива й відповідність тісно
пов’язаних із статеворольовою поведінкою психосексуальних типів чоловіка
і жінки. В обстежених нами подружніх парах їх сполучення було
здебільшого несприятливим, особливо при соціально-психологічній
дезадаптації, коли жінки найчастіше належали до типу жінка-мати і
найрідше – до пасивно-підкорюваного варіанта типу жінка-жінка, а
чоловіки – до типу чоловік-батько й чоловік-син; при сексуальній
дезадаптації частим було сполучення типу жінка-дочка з
пасивно-підкорюваним чоловіком.

Вивчення міжособистісних стосунків подружжя за допомогою опитувальника
В.В.Кришталя, Н.К.Агішевої показало низький рівень
соціально-психологічної адаптації у 48?5% подружніх пар та сексуальної
адаптації – у 53?5%. При обох варіантах стосунки подружжя були
конфліктними. При першому з них конфлікти виникали внаслідок порушення
взаємин, яке поширилося й на сексуальне спілкування, а також розбіжності
ціннісних орієнтацій подружжя та зіткнення неприйнятних для них
характерологічних рис одне одного. При другому варіанті причиною
конфліктів була невідповідність сексуальної поведінки дружин і
чоловіків, яка в свою чергу погіршувала їхні міжособистісні стосунки.
При цьому конфлікти не досягали такої загостреності, як у першому
випадку, але за всіх обставин подружжя не вміли конструктивно їх
розв’язувати.

У процесі вивчення міжособистісних стосунків подружжя дані, здобуті за
методикою Т.Лірі, показали при соціально-психологічній дезадаптації
практично повну відсутність серед обстежених синтонних особистостей із
симетричними діаграмами й у більшості подружжів (79?5%) – домінантні
варіанти діаграм. Дисгармонійний особистісний профіль був виявлений у
жінок і чоловіків при обстеженні за допомогою 16-факторного
особистісного опитувальника Кеттела. Велика варіабельність
психопатологічних рис та несприятливе їх сполучення в парі були
визначені при використанні тесту колірних переваг Люшера. При
сексуальній дезадаптації психологічна несумісність подружжя
спостерігалася дещо рідше. Але в цій групі привертають увагу результати
обстеження жінок із неврогенною формою дезадаптації (з провідним
вегетативно-судинним і больовим синдромом), а саме високий рівень
тривожності за тестом Люшера: А=6 при нормі 2, і коефіцієнт Шипоша 0,28,
що віддзеркалює стан енергодефіциту, виснаження на нейрофізіологічному
рівні.

Таким чином, обстеження подружжя за допомогою всіх використаних
психодіагностичних методик переконливо показало, що подружня адаптація
при міомі матки у жінок значною мірою залежить від сполучення
особистісних рис хворих, зумовлених психопатологічними ускладненнями
цього захворювання, з рисами особистості їхніх чоловіків.

Загалом, як свідчать результати проведених досліджень, при міомі матки
розвиваються різні варіанти та форми подружньої дезадаптації. Кожна з
них має свої причини, механізми та умови формування, своєрідний перебіг
та специфічні клінічні прояви. У порушенні адаптації на перший план
можуть виходити одні чинники, інші можуть відігравати роль, що сприяє
виникненню дезадаптації або поглиблює її. Слід відзначити, що серед
наших пацієнтів соматогенні чинники посилювали вже наявну дезадаптацію у
22?6% подружніх пар із соціально-психологічним її варіантом,
сексуально-еротичною та соціокультурною формами сексуального варіанта.
Але за всіх обставин феномен подружньої дезадаптації має складний генез,
у якому беруть участь соціогенні, психогенні, негативні
соціально-психологічні та соматогенні чинники.

Здобуті дані дозволили запропонувати клінічну класифікацію виявлених
варіантів і форм дезадаптації подружжя при міомі матки у дружини.

І. Соціально-психологічна дезадаптація, n=46 (48?5%).

Комунікативна форма, n=19 (41?7%).

Аверсійна форма, n=19 (41?7%).

ІІ. Сексуальна дезадаптація, n=51 (53?5%).

Сексуально-еротична форма, n=9 (18?5%).

Соціокультурна форма, n=5 (10?4%).

Неврогенна (нейрорегуляторна) форма, n=37 (73?6%), яка включає синдроми:

радикулалгічний – 10 (20?6%);

вегетативно-судинної дистонії – 11 (22?6%);

порушення сечовидільної функції – 7 (14?5%);

невралгії стегново-статевого нерва – 9 (18?5%).

Основною причиною комунікативної форми дезадаптації є міжособистісний
конфлікт подружжя, аверсійної форми – украй негативне ставлення дружини
до чоловіка як до особистості та сексуального партнера,
сексуально-еротична форма дезадаптації зумовлюється невідповідністю
сексуальної поведінки подружжя, соціокультурна форма – розбіжністю типів
сексуальної культури та інноваційним конфліктом, що виникає при цьому.
Неврогенна форма дезадаптації розвивається внаслідок неврологічних
синдромів, що супроводжують міому матки. Окрім цих безпосередніх причин
у складний генез подружньої дезадаптації роблять свій внесок
невідповідність ціннісних орієнтацій подружжя, несприятливе поєднання в
парі акцентуацій характеру, психосексуальних типів чоловіка та жінки,
порушень статеворольової поведінки.

На підставі виявлених причин і механізмів розвитку подружньої
дезадаптації при розглядуваному захворюванні жінок нами було розроблено
патогенетично спрямовану її психотерапевтичну корекцію, що грунтується
на прийнятих у сучас-ній сексології принципах системності,
комплексності, диференційованості, послідовності та етапності.
Пропонована система проводиться в двох напрямах: з одного боку –
лікування міоми матки та її неврологічних ускладнень, з другого –
психотерапія соціально-психологічної й сексуальної дезадаптації
подружжя. Вибір методів психотерапевтичного впливу та конкретного змісту
здійснюваної корекції визначається формою дезадаптації, тобто її
причиною, механізмами розвитку та клінічними проявами.

Відповідно до цього підходу ми застосовували адекватні в кожному випадку
методи зі сучасного арсеналу психотерапії: раціональну психотерапію в
індивідуальній, парній та груповій формі, інформаційну (когнітивну),
персоналістичну, бібліотерапію, групову психотерапію з елементами
гештальт-терапії та трансактного аналізу; використовували різноманітні
тренінги – комунікаційний, статеворольовий психосексуальний,
сексуально-поведінковий та сексуально-еротичний. Для зняття больового
синдрому в жінок проводили симптоматичне медикаментозне лікування, яке
потенцюєься методами психотерапії, з тією самою метою застосовували
аутогенне тренування і, при невротичній фіксації геніталгій, –
гіпносугестію.

Після курсу психотерапії подружжя перебували під нашим спостереженням
упродовж 2 років. результати лікування оцінювали безпосередньо після
його закінчення, через один рік і через два роки. За критерій
терапевтичної ефективності було вибрано відсоток оргастичності у жінок:
повною корекцією вважали досягнення 90 – 100% оргастичності, значним
поліпшенням – оргастичність 60 – 70%, частковою корекцією – 40 – 50%-ну
оргастичність.

Високої ефективності – повна корекція дезадаптації або значне поліпшення
– було досягнуто у переважної більшості (85?4%) подружніх пар із
комунікативною, аверсійною, сексуально-еротичною та соціокультурною
формами дезадаптації, у решти корекція була частковою. При цьому
здобутий ефект був стійким: у жодного з цих подружжів упродовж двох
років катамнестичних спостережень не було рецидивів дезадаптації.

При соматогенно зумовленій (неврогенній) формі сексуальної дезадаптації
також було здобуто високий терапевтичний ефект (у 89?3% випадків), але
він був недостатньо стійким: у 24?7% подружжів настали рецидиви
дезадаптації, зумовлені загостренням наявних у жінок неврологічних
ускладнень міоми матки. Таким чином, стійкий ефект корекції даної форми
дезадаптації склав лише 65?5%. Це говорить, з одного боку, про досить
високу ефективність розробленої системи психокорекції
соціально-психологічної та сексуальної дезадаптації, яка спостерігалася
в більшості жінок із міомою матки, а з іншого – про необхідність
етіологічного та патогенетичного лікування неврологічних ускладнень
цього захворювання для запобігання порушенню сексуального здоров’я,
зумовленому ними.

ВИСНОВКИ

У роботі наведено теоретичне обгрунтування й практичне розв’язання
проблеми порушення подружньої адаптації при сукупній із сексуальними
розладами міомі матки у дружини. Проблему розв’язано на основі
системного підходу до дослідження феномена дезадаптації подружжів з
метою розробки ефективної системи психотерапевтичної корекції порушення
сексуального здоров’я подружньої пари при даному захворюванні та його
ускладненнях у жінок.

При міомі матки подружня дезадаптація в більшості випадків – 62?5% – має
первинний характер, тобто виникає до розвитку в жінок цього
захворювання, з самого початку подружнього життя або через 3-5 років
після одруження. У 38?5% випадків сексуальна дезадаптація розвивається у
подружжів вторинно, як наслідок неврологічних ускладнень міоми матки у
дружини.

Соматосексуальний розвиток хворих нерідко уповіль-нений, а у
психосексуальному розвитку ретардація спостерігається більш ніж у
половини жінок, до того ж у всіх пацієнток із сексуальною дисфункцією. У
їхніх чоловіків темп статевого розвитку переважно відповідає нормі. З
девіацій психосексуального розвитку в тих та інших відзначається
порушення статеворольової поведінки, найчастіше (у 37?7% жінок і 30?7%
чоловіків) її трансформація.

У 53?5% хворих на міому матки виявляються неврологічні ускладнення цієї
патології: невралгія стегново-статевого нерва, синдром
вегетативно-судинної дистонії, синдром порушення сечовидільної функції
та радикулалгічний синдром, які, як правило, супроводжуються
геніталгіями, що призводять до оргазмічної дисфункції.

У психічному стані у більшості (76?4%) хворих і 46?5% їхніх чоловіків
відзначаються невротичні, афективні або особистісні розлади: у жінок
найчастіше демонстративний розлад особистості і неврастенія, рідше
легкий депресивний епізод та тривожний розлад особистості; у чоловіків –
ананкастний розлад особистості та дистимія.

Ці психопатологічні прояви, дисгармонійний особистісний профіль
подружжя, практично повна відсутність серед них синтонних особистостей
із симетричними діаграмами, розбіжність ціннісних орієнтацій у
переважної більшості подружжів відіграють суттєву роль у порушенні їхніх
міжособистісних стосунків, а несприятливе сполучення в подружній парі
психосексуальних типів чоловіка і жінки сприяє сексуальній дезадаптації.
У жінок із неврологічними ускладненнями виявляються високі рівень
тривожності (А=6) та коефіцієнт Шипоша (0,28), що віддзеркалює стен
енергодефіциту, виснаження на нейрофізіологічному рівні, що поглиблює
сексуальну дезадаптацію.

Результати вивчення статеворольвої поведінки подружжя з позицій
андрогінної статеворольвої моделі свідчать про наявність у жінок із
демонстративною, збудливою, педантичною та застрягаючою акцентуаціями
характеру міжрівневої статеворольової дискордантності – невідповідності
показників маскулінності на біогенному рівні і рівні Я-концепції, яка
відбиває наявний у жінок внутрішньоособистісний конфлікт, що сприяє
подружній дезадаптації. При цьому у більшості обстежених відсутня
статеворольва комплементарність у парі, що призводить до розузгодженості
подружніх стосунків.

Первинна подружня дезадаптація у жінок із міомою матки включає дві форми
соціально-психологічної дезадаптації – комунікативну форму, зумовлену
міжособистісним конфліктом подружжів, та аверсійну, при якій цей
конфлікт досягає особливої гостроти через украй негативне ставлення
дружини до чоловіка як особистості й сексуального партнера; і дві форми
сексуальної дезадаптації – сексуально-еротичну, зумовлену
невідповідністю сексуальної поведінки подружжя, і соціокультурну, що є
наслідком розбіжності типів сексуальної культури подружжів та
інноваційного конфлікту, який виникає при цьому. Вторинна сексуальна
дезадаптація являє собою неврогенну (нейрорегуляторну) форму, яка
розвивається внаслідок неврологічних ускладнень міоми матки.

Кожний із перелічених чинників є основною причиною розвитку однієї з
форм подружньої дезадаптації і може відігравати роль, яка поглиблює
дезадаптацію при інших її формах.

Система психотерапевтичної корекції подружньої дезадаптації при міомі
матки у дружини має включати, з одного боку, лікування цього
захворювання та його ускладнень, що психотерапевтично потенцюється, з
другого – патогенетично спрямовану психотерапію соціально-психологічної
та сексуальної дезадаптації подружньої пари. Відповідно до цього підходу
при корекції дезадаптації слід застосовувати різноманітні методи
сучасної психотерапії: раціональну психотерапію в індивідуальній, парній
та груповій формі, інформаційну (когнітивну), персоналістичну,
гіпносугестивну психотерапію, бібліотерапію, групову психотерапію з
елементами гештальт-терапії і трансактного аналізу; аутогенне
тренування, комунікаційний тренінг, статеворольовий психосексуальний,
сексуально-поведінковий та сексуально-еротичний тренінг.

Проведення зазначеної системи психотерапевтичної корекції дає змогу
досягнути високого і стійкого ефекту у 85?4% подружніх пар із
дезадаптивними формами порушення сексуального здоров’я при міомі матки і
у 65?5% пар із неврогенною формою його розладу.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

АНОТАЦІЯ

Васякіна Л.О. Порушення адаптації подружньої пари при міомі матки у
дружини та його психотерапевтична корекція. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук за
спеціальністю 19.00.04 – медична психологія. Харківська медична академія
післядипломної освіти МОЗ України. – Харків, 2005.

У роботі з позицій системного підходу вивчено причини, механізми
формування, перебіг та прояви подружньої дезадаптації при міомі матки у
жінок. Виявлено варіанти й клінічні форми дезадаптації, визначено
співвідношення психогенних, соціогенних, негативних
соціально-психологічних та соматогенних чинників у їх генезі.
Запропоновано диференційно-діагностичні критерії виявлених форм
дезадаптації і на основі даних системно-структурного аналізу
сексуального здоров’я розроблено систему психотерапії, що дає змогу
оптимізувати сексуальну поведінку й підвищити рівень сексуального та
міжособистісного спілкування подружжів при міомі матки у дружини. При
проведенні системи високого і стійкого терапевтичного ефекту досягнуто у
85?4% подружніх пар із дезадаптивними формами і в 65?5% із неврогенною
формою порушення сексуального здоров’я.

Ключові слова: подружня дезадаптація, міома матки, психотерапевтична
корекція.

АННОТАЦИЯ

Васякина Л.А. Нарушение адаптации супружеской пары при миоме матки у
жены и его психотерапевтическая коррекция. – Рукопись.

Диссертации на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по
специальности 19.00.04 – медицинская психология. Харьковская медицинская
академия последипломного образования МЗ Украины. Харьков, 2005.

Проведено комплексное системное обследование дезадаптированных
супружеских пар с миомой матки у жены. Показано, что в большинстве
случаев (69?5%) дезадаптация носила первичный характер, в остальных
(38?5%) дезадаптация развивалась вторично как следствие неврологических
осложнений миомы. Клиническими проявлениями этих осложнений были
невралгия бедренно-полового нерва, синдром вегетативно-сосудистой
дистонии, синдром нарушения мочевыделительной функции и
радикулалгический синдром, которые, как правило, сопровождались
гениталгиями, приводящими к оргазмической дисфункции.

В психическом состоянии у 76?4% больных и 46?5% их мужей были выявлены
невротические, аффективные или личностные расстройства: у женщин
демонстративное и тревожное расстройство личности, неврастения, легкий
депрессивный эпизод, у мужчин – ананкастное расстройство личности и
дистимия. Эти психопатологические проявления, дисгармоничный личностный
профиль супругов, расхождение ценностных ориентаций у подавляющего
большинства из них, неблагоприятное сочетание в супружеской паре
психосексуальных типов мужчины и женщины играли существенную роль в
нарушении межличностных отношений супругов. Способствовала дезадаптации
полоролевая дискордантность у женщин, отражающая наличие у них
внутриличностного конфликта, а также отсутствие у большинства
обследованных полоролевой комплементарности в паре.

Установлено, что первичная супружеская дезадаптация при миоме матки у
женщин включает две формы социально-психологической дезадаптации –
коммуникативную и аверсионную, обусловленные межличностным конфликтом
супругов, и две формы сексуальной дезадаптации – сексуально-эротическую,
связанную с несоответствием сексуального поведения супругов, и
социокультурную, являющуюся следствием расхождения типов их сексуальной
культуры. Вторичная дезадаптация представляет собой неврогенную
(нейрорегуляторную) форму. Показано, что каждый из перечисленных
факторов может служить причиной развития одной из форм супружеской
дезадаптации и играть усугубляющую дезадаптацию роль при других ее
формах.

Разработана система психотерапевтической коррекции супружеской
дезадаптации при миоме матки у жены, включающая, с одной стороны,
психотерапевтически потенцируемое лечение этого заболевания и его
осложнений, с другой – патогенетически направленную психотерапию
социально-психологической и сексуальной дезадаптации супружеской пары. В
соответствии с этим подходом при коррекции дезадаптации применены
разнообразные методы современной психотерапии.

Проведение предложенной системы коррекции позволяет достигнуть высокого
и стойкого эффекта у 85?4% супружеских пар с дезадаптивными формами
нарушения сексуального здоровья при миоме матки и у 65?5% пар с
неврогенной формой его расстройства.

Ключевые слова: супружеская дезадаптация, миома матки,
психотерапевтическая коррекция.

SUMMARY

Vasyakina L.O. Disorders of spouses adaptation at the leiomyoma in wife
and its psychotherapeutic correction. – Manuscript.

Thesis for a candidate of science degree by speciality 19.00.04 –
medical psychology. Kharkov medical academy of postgraduate studies UMH.
– Kharkov, 2005.

In the work form the systemic approach there were studied causes,
forming mechanisms, a course and manifestations of spouses desadaptation
at the leiomyoma in women. The variants and clinical forms of
desadaptation were revealed, the correlation between psychogenic,
sociogenic, negative social-psychologicak and somatogenic factors was
determined. Differential-diagnostic criteria were proposed for revealed
forms of desadaptation and on the basis of systemic-structural analysis
of sexual health there were developed the system of psychotherapy, which
allows to optimize sexual behavior and to rise a level of sexual and
interpersonal relations of spouses at the leiomyoma in wife. At the time
of using the system a high and steady therapeutic effect was achieved in
85?4% of married couples with the desadaptive forms and in 65?5% ones
with the nuerogenic form of sexual health disorder.

Key words: spouses desadaptation, leiomyoma, psychotherapeutic
correction.

PAGE \* Arabic 1

Похожие записи