.

Політика радянської влади щодо Римо-католицької церкви в Україні, 20-30-ті роки ХХ ст.: Автореф. дис… канд. іст. наук / Н.С. Рубльова, НАН України.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3327
Скачать документ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

РУБЛЬОВА Наталія Степанівна

УДК 947.084.5/6 (477): 28

ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ
ЩОДО РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ,
20-30-ТІ РОКИ ХХ СТ.

07.00.01 – Історія України

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Київ – 1999

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Науковий керівник –
доктор філософських наук, професор
РИБАЧУК Микола Филимонович,
Головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.
Офіційні опоненти:
доктор історичних наук, професор
ЗІНЧЕНКО Арсен Леонідович,
декан факультету міжнародних відносин
Міжнародного інституту лінгвістики і права;

кандидат історичних наук
ЗАРЕЦЬКА Таїсія Іванівна,
старший науковий співробітник Інституту
історії України НАН України.

Провідна установа – Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, кафедра новітньої
історії України.

Захист відбудеться “24” вересня 1999 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, Київ-1, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “20” серпня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат історичних наук Матях В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність дослідження. Становлення державно-церковної політики сучасної України, що базується на принципах свободи сумління й віросповідання, відокремлення церкви від держави, рівноправності конфесій і церков, відбувається у суспільстві, котре все ще тісно пов’язане із тоталітарним минулим і переживає болісний процес трансформації. Хронологічна близькість посилює вплив чинників об’єктивного і суб’єктивного характеру як на формування законодавчих засад, так і на практику державно-церковних взаємин. З огляду на трагізм і катастрофічність наслідків реалізації політики державного атеїзму, що неухильно здійснювалася в Україні впродовж 70 років її радянського минулого, для церкви і духовного життя народу, конечною необхідністю виглядає вивчення та критичне осмислення й узагальнення цього негативного досвіду з метою запобігання його рецидивів на нинішньому та прийдешньому етапах розвитку Української державності.
Потреба виокремлення із загальнорадянського контексту у самостійний об’єкт наукового розгляду проблеми взаємин владних структур УСРР і Римо-католицької церкви виникає із наявності об’єктивних особливостей історії України та умов існування цієї конфесії на українських теренах.
По-перше, Правобережна Україна упродовж кількох століть традиційно була місцем драматичного зіткнення геополітичних інтересів Речі Посполитої і Російської імперії. У цьому протистоянні РКЦ обома сторонами сприймалася і справді виконувала функцію носія й охоронця не тільки християнства західного зразка, але й ідей польської державності, мови, культури, традицій і менталітету поляків.
По-друге, РКЦ на українських землях мала традиційно міцні позиції – майже мільйонну паству, сотні священнослужителів, розгалужену мережу храмів, чітку організаційну побудову та потужні фінансово-економічні можливості.
По-третє, національні меншини (щодо титульного населення – українців) – поляки й німці, які становили більшість пастви Римо-католицької церкви, традиційно мешкали численними компактними групами, відзначалися згуртованістю навколо костьолу і кліру, великою релігійністю і консерватизмом менталітету.
У цьому зв’язку дослідження процесів, котрі відбувалися в РКЦ в Україні у міжвоєнний період, та місця, що його посідала дана конфесія у загальній антирелігійній політиці партійно-радянської адміністрації УСРР, має не тільки самодостатню цінність для об’єктивного відтворення історичного минулого, але й водночас рефлексує до сучасності, дає своєрідний ключ для розв’язання міжконфесійних, державно-церковних та етнонаціональних проблем у незалежній Україні.
Об’єктом дослідження дисертації є політика радянської влади щодо Римо-католицької церкви, а також становище і роль РКЦ у контексті державно-церковних взаємин в Україні у міжвоєнний період.
Предметом дослідження роботи стали витоки, засади, форми, методи, механізм та особливості реалізації антикатолицької політики владних структур у підрадянській Україні.
Хронологія дисертації охоплює 20-30-ті роки ХХ ст. З метою докладнішого висвітлення поставлених проблем та більш аргументованого з’ясування причинно-наслідкових зв’язків історичних подій в разі потреби робляться екскурси до більш ранніх періодів історії РКЦ та державно-церковних взаємин у Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст., застосовується порівняльний аналіз форм і методів дій щодо Римо-католицької церкви царського та радянського урядового та карально-репресивного апарату.
Географічні рамки дисертації обіймають терени тогочасної УСРР, а також частково тодішньої Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, на яку поширювалася юрисдикція Тираспільської дієцезії РКЦ.
Основною метою роботи є здійснення комплексного історичного, релігієзнавчого та політико-правового аналізу становища РКЦ в Україні у міжвоєнний період та виявлення особливостей державної політики щодо неї із врахуванням динаміки відносин влади та Римо-католицької церкви.
Провідна тема – наступ одержавленого атеїзму на РКЦ, послідовна політика влади, спрямована на її підкорення, досягнення всеосяжного контролю над життям церкви, а відтак – дискредитацію і ліквідацію даної конфесії.
Завданнями дослідження є:
* проаналізувати становище і роль РКЦ в Україні зазначеного періоду;
* розкрити суть політики, характер, форми і засоби впливу владних структур на РКЦ і, в свою чергу, простежити реакцію церкви (духовенства і пастви) на цю політику;
* визначити особливості і тенденції ставлення держави до РКЦ;
* з’ясувати зв’язок процесів становлення радянської тоталітарної системи, її внутрішньої і зовнішньої політики із політичною лінією стосовно РКЦ.
Методологічна основа дисертації. Авторка спиралася на загальноприйняті у сучасній історіографії методологічні принципи об’єктивності, історизму, світоглядного плюралізму, конфесійної незаангажованості, фахової відповідальності. З метою об’єктивного осмислення досліджуваних явищ і процесів, аби уникнути тенденційності і безкритичної апологетики, зас-тосовувалися проблемно-хронологічний підхід, методи аналізу і синтезу, аналогій, систематизації та узагальнення.
Наукова новизна дисертації:
* зроблено спробу виділення у самостійний об’єкт наукового розгляду і комплексного дослідження проблему взаємин радянської держави і РКЦ на терені України. При цьому здійснено відхід від традиційних для радянської історіографії ідеологічних і методологічних схем, шаблонів і штампів в оцінці ролі й діяльності РКЦ, як рівночасно засад і практичної реалізації атеїстичної доктрини щодо цієї конфесії;
* з’ясовано основні етапи та особливості антикатолицької політики владних структур, а також їхній взаємозв’язок із процесами формування тоталітарної системи в СРСР;
* здійснено порівняльний аналіз аспектів національно-релігійної політики радянського керівництва щодо польської і німецької католицьких спільнот на терені республіки;
* на загальноісторичному тлі простежено діяльність і долю багатьох учасників тогочасних подій – як жертв антикатолицьких кампаній (насамперед ієрархів і кліру РКЦ), так і їхніх опонентів – представників владних структур;
* доведено домінуючу роль радянських спецслужб у багатогалузевій і структурованій системі антирелігійного апарату, його ліквідаційну (щодо церкви) спрямованість, перевагу таємних, провокативних та репресивних методів впливу на РКЦ;
* виявлено і введено до наукового обігу значний масив не залучуваних раніше до вивчення вітчизняної історії архівних документів, завдяки чому істотно розширено джерельну базу досліджуваної проблеми.
Джерельна база дисертації різнопланова і багатоманітна. Основу її складають комплекси архівних документів тогочасних органів державної влади, спецслужб, дипломатичних відомств, що зберігаються у центральних та обласних архівах України, а також Російської Федерації і Польщі.
Вивчення документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) дало змогу дослідити роль ЦК КП(б)У у розробці та реалізації антикатолицької політики радянського керівництва. Кримінально-слідчі справи, що були передані до ЦДАГО з архівів колишніх спецслужб УРСР, дозволяють простежити історію РКЦ в Україні 20-30-х років через долі репресованих священнослужителів і парафіян цієї конфесії. Документи аналогічного типу, що зберігаються у Державному архіві Служби безпеки України (ДА СБУ), архівних підрозділах управлінь СБУ в Автономній Республіці Крим, Одеській та Хмельницькій областях, а також Центральному архіві Федеральної служби безпеки Російської Федерації (ЦА ФСБ РФ), рівночасно широко використовувалися під час роботи над дисертацією.
У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) дисертантка для розкриття теми опрацювала документи 13 фондів (ф. 1 – ВУЦВК; ф. 5 – НКВС УСРР; ф. 8 – Наркомюст УСРР; ф. 24 – Верховний суд УСРР; ф. 166 – Наркомос УСРР; ф. 177 – Державне видавниче об’єднання України; ф. 258 – Всеукраїнська центральна комісія по боротьбі з наслідками голоду; ф. 288 – Прокуратура УСРР; ф. 413 – Центральна комісія національних меншостей при ВУЦВК; ф. 539 – Наркомат РСІ УСРР; ф. 1738 – Бюро преси при ВУЦВК; ф. 2605 – Українська республіканська рада професійних спілок; ф. 2717 – Всеукраїнський комітет Всесоюзної профспілки працівників освіти). Таким чином, вивчалася багатогалузева структурована система державного антирелігійного апарату, взаємодія усіх її ланок та ступінь участі, а відтак – відповідальності за гоніння на РКЦ.
Звернення до фондів Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІА України у м. Києві) було викликане потребою дослідити історичні витоки й наступництво антикатолицької політики проводирів і спецслужб СРСР, що успадкували від царату і розвинули у своїй діяльності елементи традиційного для імперської Росії цезаропапізму і ксенофобії. У дисертації використано документи ф. 274 – Київське губернське жандармське управління (Київське ГЖУ); ф. 301 – Жандармські установи Подільської губернії; ф. 442 – Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора; ф. 1335 – Волинське ГЖУ; ф. 1600 – Помічник на-чальника Волинського ГЖУ в Рівненському, Дубнівському і Крем’янецькому повітах.
Документи державних архівів Вінницької (ф. 29, ф. 31) та Хмельницької (ф. 1822) областей (ДАВО; ДАХО) дозволяють прослідкувати, як антикатолицька політика партійно-державного керівництва СРСР та УСРР реалізовувалася на місцях.
Непересічну цінність для повноти висвітлення дисертаційної теми становлять фонди Архіву актів нових Республіки Польща у Варшаві (Archiw Akt Nowych – AAN), насамперед документи польських дипломатичних представництв в СРСР, які відстежували становище РКЦ на підрадянських теренах, зокрема в УСРР.
В ході роботи над дисертацією використовувалися збірники документів і матеріалів, видані в різний час, упорядники яких послуговувалися різними, інколи діаметрально протилежними, ідеологічними і науковими критеріями та підходами до засад відбору, комплектації, оцінки та способу подачі документів.
Так, наприклад, виданий у 1960-1970-ті роки багатотомний результат співпраці партійних істориків та архівістів СРСР і ПНР – “Документы и материалы по истории советско-польских отношений”, – хоч і відзначається цензурними обмеженнями та відвертою ідеологічною заанга-жованістю, все ж містить значну кількість документів, котрі доволі повно розкривають позицію уряду ІІ Речі Посполитої стосовно становища РКЦ на підрадянських теренах, в тому числі в УСРР, взаємного обміну політичними в’язнями, до складу яких традиційно входили, з одного боку, заарештовані польською владою комуністи, з іншого – численні представники репресовано-го радянською адміністрацією римо-католицького кліру .
Збірники документів, оприлюднені останніми роками у незалежній Україні, засадничо відрізняються від своїх попередників радянських часів.
Так, у тритомнику “Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії”, упорядниками якого виступають історик Ю. І. Шаповал та співробітники ДА СБУ, подаються протоколи засідань Особливої трійки УНКВС СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р. – 14 лютого 1938 р. про розстріл 1116 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення, в тому чис-лі 32 римо-католицьких священиків, близько половини яких прибули на острови з України .
Серед документальних видань, здійснених останніми роками у Польщі, своїм рівнем вигідно вирізняється збірник “Polacy na Ukrainie”, підготовлений колективом Південно-Східного наукового інституту (м. Перемишль), що долучає до наукового обігу, зокрема, низку документів фонду Міністерства закордонних справ ІІ Речі Посполитої періоду 1920-1930-х років про становище РКЦ на підрадянських теренах. Тут містяться меморандуми польського посольства у Москві, консульств у Харкові та Києві про переслідування духовенства й віруючих-католиків, закриття костьолів, розгул антирелігійної пропаганди і т. ін. .
Окремий важливий блок джерел, що потребували вивчення для осягнення засад політики одержавленого атеїзму, становлять праці тодішніх керівників радянської держави і правлячої партії – В. І. Леніна, Й. В. Сталіна, рішення ЦК, з’їздів і конференцій РКП(б) та КП(б)У, що стосувалися загальних питань стратегії і тактики більшовиків щодо релігії і церкви, а також то-гочасне радянське законодавство.
Вивчення матеріалів тодішньої радянської преси дало змогу не стільки здобути фактичні дані про становище РКЦ в Україні, як насамперед оцінити міць ідеологічного і психологічного тиску на свідомість масового читача, здійснюваного цією частиною комуністичного пропагандивного апарату з метою примусової атеїзації населення, дискредитації римо-католиць-кого духовенства і самої Церкви.
Впродовж 1920-1930-х років систематично вміщували публікації антикатолицького змісту газети ЦК КП(б)У – “Більшовик” (Харків) та “Комуніст” (Київ), Волинського губкому КП(б)У – “Радянська Волинь” (Житомир), Кам’янець-Подільського і Проскурівського окружкомів КП(б)У – “Червоний кордон” (Кам’янець-Подільський), Київського міськкому партії – “Пролетарська правда” – та ін. Аналогічну пропагандивну кампанію постійно вела газета найвищого органу влади УСРР – “Вісті ВУЦВК”. Найбільш послідовно дотримувалася цієї лінії польськомовна комуністична преса, зокрема, всеукраїнська газета “Sierp”, котра видавалася у Києві і публікувала дописи-доноси брутального характеру про ксьондзів та костьольних активістів.
Орган Спілки войовничих безвірників України – журнал “Безвірник”, крім матеріалів подібного змісту, вміщував також статті теоретиків наукового атеїзму (О. Ярославський) та “вчених-релігієзнавців” (Б. Кандідов, Я. Ковальчук та ін.), спрямовані проти РКЦ.
Стан наукової розробки теми. Водночас із опрацюванням архівних документів дисертанткою було проведено виявлення й опрацювання вітчизняних і зарубіжних видань 1920-1930-х років, що стосувалися проблем життя РКЦ в умовах підрадянської дійсності.
Тогочасні релігієзнавчі розвідки радянських авторів назагал були ідео-лого-публіцистичними інтерпретаціями відверто атеїстичного, офіціозно-негативістського характеру, далекими від об’єктивного, наукового аналізу фактичного матеріалу .
За рубежем першість у дослідженні даної теми належить польським науковцям. Висвітлення становища РКЦ в СРСР, в тому числі в Україні, розпочалося у Польщі ще у 1920-х роках. Як правило, цим займалися представники римо-католицького кліру – архієпископ Ю. Більчевський, ксьондзи Я. Василевський, А. Квятковський (А. Стародворський), Ю. Крушинсь-кий, А. Около-Кулак, Ф. Рутковський, М. Токаржевський, Я. Урбан, Ф. Шнар-баховський та інші автори, які виступали на захист гнаної в СРСР РКЦ. Найбільшої уваги, на наш погляд, заслуговує узагальнююча праця А. Около-Кулака, яка, хоч і не позбавлена характерних для тогочасних польських публікацій з даної тематики емоцій та апологетики, містить аналіз становища РКЦ в умовах радянської держави, в тому числі цікаві дані про Україну .
Закордонні роботи із цієї проблематики у міжвоєнний період, крім Польщі, видавалися також авторами із Ватикану. До низки таких праць належать публікації єпископа М. д’Ербіньї, який у середині 1920-х років тричі відвідав Радянський Союз і мав змогу ознайомитися із становищем РКЦ на українських землях .
У післявоєнний період традиція ідеологічного протистояння радянської та зарубіжної історіографії у висвітленні проблем історії католицької церкви на терені СРСР була продовжена.
З числа радянських “наукових атеїстів” і контрпропагандистів на цій ниві найбільш активно й “плідно” працювали М. М. Шейнман і Й. Р. Григулевич, які опублікували ряд монографій з історії Ватикану та його взаємин з Російською імперією та СРСР. Проте питання, пов’язані зі становищем РКЦ в Україні, знайшли у цих працях якнайменше висвітлення .
Окремі аспекти даної проблематики розглядалися у працях західних авторів – А. Венгера, Е. Вінтера, Е. Карра, Р. Конквеста, Р. Пайпса, Д. Ранса, В. Руда, Х.-Я. Штеле та ін. .
Заслуговує на увагу книга теолога католицької церкви візантійського обряду диякона Василія “Леонид Федоров. Жизнь и деятельность”, котра висвітлює біографію репресованого екзарха цієї церкви і вперше з’явилася у Римі 1966 р. та перевидана у Львові вже після здобуття Україною незалежності. В ній, зокрема, містяться характеристики та оцінки латинського ду-ховенства України, подана цінна інформація про перебування ксьондзів у в’язницях і таборах ДПУ-НКВС .
Сучасні українські релігієзнавці концентрують свою увагу, як правило, на дослідженні історії різних течій православної церкви, серед яких беззаперечний пріоритет належить історії Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) .
Натомість більш вагоме місце проблемам взаємин РКЦ і держави відводять у своїх наукових розвідках вітчизняні історики Б. І. Андрусишин, В. І. Ульяновський та Л. Гентош, які концентрують увагу на періоді 1917-1923 рр. .
Українські науковці, які займаються вивченням історії польської нацменшини в Україні, – Т. І. Єременко (Зарецька), І. Т. Лісевич, Г. Стронський та ін., – серед низки інших питань висвітлюють також місце і роль РКЦ у житті поляків УСРР, взаємини цієї конфесії та владних структур з часів Російської імперії й до початку Другої світової війни .
В останній монографії Г. Стронського “Репресії сталінізму проти польського населення в Україні у 1929-1939 рр.”, опублікованій польською мовою у Варшаві, один із розділів розкриває процес насильницького витіснення РКЦ із життя польської нацменшини УСРР .
Сучасні українські науковці, які вивчають історію німецької спільноти в Україні 20-30-х років ХХ ст., назагал лише побіжно торкаються проблем релігійного життя. Так, у книзі Б. В. Чирка та В. Б. Євтуха містяться окремі відомості про ставлення радянської адміністрації до німців-католиків, репресії щодо німецького кліру РКЦ півдня УСРР . Деякі аспекти взаємин владних структур і німецької католицької спільноти України відображені у монографії дніпропетровського дослідника В. В. Ченцова .
Певна група вітчизняних краєзнавців спеціалізується на вивченні історії окремих парафій РКЦ. Результати їхньої праці останнім часом з’являються у вигляді статей, що вміщуються на шпальтах двотижневика “Парафіяльна газета”, який видається у Києві Римо-католицькою цер-квою. Ці розвідки досить часто містять цінну інформацію, спогади віруючих тощо, хоча здебільшого виконані на аматорському рівні.
Із окресленого кола краєзнавців більш професійним підходом до вивчення проблем РКЦ в підрадянській Україні вирізняється доцент Вінницького педінституту А. К. Лисий, якому належить низка розвідок з історії окремих костьолів Поділля. Для висвітлення періоду 20-30-х років він використовує документи Вінницького та Житомирського обласних державних архівів, власні записи спогадів сучасників, деякі наукові та довідкові видання. На жаль, обмежене коло джерел, ймовірно, спричинило низку прикрих помилок, яких припустився автор при викладі матеріалу. Стосується це, зокрема, структури РКЦ на терені України, датування певних важливих подій, визначення кількості репресованого духовенства цієї конфесії та ін. .
Книга сучасного церковного автора О. К. Соколовського, що містить сотні життєписів репресованих священнослужителів і віруючих християнських конфесій в СРСР, є водночас джерелом цінної інформації про основні біографічні віхи багатьох представників римо-католицького кліру України .
У 1990-х роках стався справжній вибух зацікавленості даною проблематикою у середовищі польських науковців. Так, колишній мінський, а тепер вроцлавський історик М. Іванов у книзі про репресії щодо поляків в СРСР окремий розділ присвятив висвітленню становища католицької церкви, зупинившись на таких аспектах: структура, число віруючих, антикостьольні репресії, зв’язок релігійного і національного питань, опір РКЦ процесам атеїзації і радянізації тощо .
Сучасні польські автори, в тому числі церковні, у виданих останнім часом статтях, збірниках наукових праць та поодиноких монографіях досліджують загальну релігійну ситуацію у міжвоєнному СРСР, в першу чергу становище РКЦ. Превалююча загальносоюзна тематика в деяких публікаціях ілюструється окремими прикладами з історії взаємин РКЦ та влади в УСРР (Е. Валевандер, Я. Врубель, А. Гауке-Ліговськи, Б. Кумор та ін.) .
Головним недоліком зарубіжних праць, що стосуються проблем, котрі розглядаються у дисертації, є використання їх авторами обмеженого кола джерел, а то й цілковита відсутність матеріалів із архівів колишнього СРСР.
Найбільш цілеспрямовано, фахово й плідно досліджує дану проблематику професор Люблінського католицького університету (Республіка Польща) кс. Р. Дзвонковський, якому належить цінна історіографічна розвідка про стан наукової розробки історії РКЦ у Радянському Союзі 1917-1990 рр. . Ним же упродовж 1997-1998 рр. видано дві великі за обсягом, насичені інформацією книги. Перша із них – “Католицька церква в СРСР. 1917-1939. Історичний нарис”, – що складається із вступу, 11 розділів, післямови, численних додатків та науково-довідкового апарату, містить виклад матеріалів про організаційну побудову, ієрархію, клір, паству даної кон-фесії, антирелігійну політику радянської держави, репресії проти духовенства, позицію Папського Престолу щодо СРСР та багато інших важливих аспектів. Основну частину другої книги цього ж автора – “Доля католицького духовенства в СРСР. 1917-1939: Мартирологія” – складають докла-дні біограми репресованих римо-католицьких священиків, в тому числі й тих, які виконували пастирський обов’язок в Україні .
Праці Р. Дзвонковського вигідно вирізняються з-поміж публікацій інших зарубіжних науковців завдяки використанню у них архівних матеріалів не тільки Польщі (державних і церковних), Ватикану, Франції, але й колишніх республік СРСР, в тому числі й України.
Тим не менше, книги названого автора теж не позбавлені певних недоліків. Зокрема, вони містять надто стислий виклад історії католицької людності не польської національності, насамперед німців, котрі належали до Тираспільської дієцезії. А паству РКЦ Поділля та Волині цей дослідник, традиційно для польської історіографії, без особливого розрізнення беззастережно відносить до поляків, не розглядаючи навіть ймовірності українського етнічного походження значної її частини. Водночас Р. Дзвонковського більше цікавлять питання суто церковного життя, тоді як історико-політичній канві тогочасних явищ і подій, пов’язаних з Римо-католицькою церк-вою, дається лише загальний і дещо поверховий аналіз. І знову ж таки – географія даних досліджень охоплює обшири всього колишнього Радянського Союзу, а відповідно – тут відсутнє заглиблення у специфіку існування РКЦ на українських теренах.
Із сучасних російських дослідників, які займаються проблемами історії РКЦ міжвоєнного періоду, більшість назагал віддає перевагу взаєминам Москва – Ватикан, лише незначною мірою торкаючись питань, пов’язаних з Україною.
Грунтовністю і залученням документів із архівів Ватикану і зовнішньополітичного відомства РФ відзначаються праці Ю. Є. Карлова, зокрема його стаття “Советская дипломатия и Ватикан в 1917-1924 гг.” .
Величезна робота по з’ясуванню долі репресованих римо-католицьких священнослужителів, котру виконали співробітники Науково-інформаційного і просвітницького центру “Меморіал” та кількох філій Міжнародного товариства “Меморіал” (Москва, Санкт-Петербург, Київ, Петрозаводськ, Красноярськ, Сиктивкар), лягла в основу книги московської дослідниці І. І. Осипової . На підставі інформації, почерпнутої з фондів Централь-ного і регіональних архівів ФСБ РФ, ЦА МВС РФ, ЦДАГО України, ДА СБУ, тут, зокрема, розповідається про перебування засуджених ксьондзів на Соловках у 1927-1937 рр., а також (що найбільш цінно) подається понад 300 біографічних довідок про священнослужителів і віруючих РКЦ, які зазнали гонінь радянської влади. На жаль, у цій частині книги трапляються помилки, неточності й прогалини, що пояснюється насамперед специфікою змісту документів радянських спецслужб та браком одночасного опрацювання інших джерел, за якими можна було б перевірити (і відповідно – уточнити) цю біографічну інформацію репресивного апарату.
Джерелом суб’єктивної, але тим не менше цінної інформації слугують спогади учасників і свідків тогочасних подій, опубліковані як окремими виданнями, так і в складі деяких збірників . Так, наприклад, вкраплені у загальну канву спогадів колишнього юного в’язня ГУЛАГу Ю. Чиркова унікально яскраві епізоди, що стосуються перебування репресованих католицьких священиків на Соловках, оживляють й насичують подробицями відтворювану науковцями на основі архівних документів картину трагічного фіналу діяльності РКЦ у 1930-х роках .
Серед низки спогадів своєю непересічною вартістю та панорамністю висвітлення подій вирізняються мемуари колишнього настоятеля костьолу св. Олександра у м. Києві, прелата Т. Скальського, який зазнав репресій радянського режиму, а в 1932 р. – внаслідок обміну політичними в’язнями – опинився у Польщі, де згодом не лише докладно описав свій життєвий шлях, але й подав власне бачення загальної ситуації в СРСР і становища РКЦ в Україні. Наукова вартість та інформаційна насиченість цих спогадів, написаних у роки Другої світової війни, значно посилилася завдяки ретельній підготовці тексту рукопису до друку та оснащенню його ба-гатоманітним науково-довідковим матеріалом (вступ, примітки, покажчики), додатками у вигляді документів і фотографій, здійсненим упорядником – ксьондзом Ю. Волчанським .
Завершуючи характеристику стану дослідження даної проблеми, дисертантка робить висновок, що як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії у тій чи іншій мірі знайшли відображення певні аспекти політики радянської влади щодо РКЦ в Україні у міжвоєнний період. Разом із тим комплексна розробка даної проблематики на основі залучення широкого кола дже-рел, насамперед, з архівів колишнього СРСР, не була виконана і залишається завданням даного і подальших досліджень.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертанткою напрям дослідження органічно поєднується з проблематикою наукових розробок відділу історії України 20-30-х років ХХ ст. Інституту історії України НАН України (теми – “УСРР в добу формування тоталітарного ладу. 1928-1933 рр.” (виконувалася впродовж 1995-1997 рр.) та “Завершення формування тоталітарного ладу в Україні. 1934-1938 рр.” (1998-2000 рр.) та відділу регіональних проблем історії України цього ж інституту (теми – “Регіональні аспекти історії України” (1996-1998 рр.) та “Проблеми регіонально-історичних досліджень в Україні (ХІХ-ХХ ст.)” (1999-2001 рр.), а також із напрямком наукових досліджень загальнодержавної програми “Реабілітовані історією” (керівник – акад. НАН України П. Т. Тронько).
Наукове та практичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання його результатів та матеріалів при написанні узагальнюючих курсів з історії України, спеціальних курсів з історії релігії й церкви в Україні, зокрема історії РКЦ, а також у процесі викладання відповідних дисциплін у вищій школі, під час історико-краєзнавчої роботи.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях відділів етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України та відділу історії України 20-30-х років ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Результати наукового пошуку по темі доповідалися на Міжнародній науковій конференції “Християнство і духовність” (Київ, 1998) та Міжнародному науковому симпозіумі “Вплив тоталітарного минулого на формування нових демократій у Центральній та Східній Європі” (Кишинів, 1999).
Основні положення дисертації викладені автором у чотирьох наукових публікаціях.
Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом, структурно поділяючись на вступ, три розділи (шість параграфів), висновки, список джерел і літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, з’ясовуються об’єкт, предмет, хронологічні та географічні межі, методологічна основа дослідження, подається огляд джерельної бази і характеристика стану наукової розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Звертається увага на новизну і практичне значення дисертації, характер її апробації.
Перший розділ – “Римо-католицизм у контексті державно-церковних відносин в УСРР на початку 20-х років ХХ ст.” – складається із двох параграфів, у першому з яких – “Вплив доби революційних перетворень на життя РКЦ в Україні” – з’ясовуються особливості співіснування на українських землях, що входили до складу Російської імперії, західної гілки християнства та абсолютистської православної монархії, активним знаряддям якої у регулюванні державно-церковних відносин слугувала політика цезаропапізму та протистояння Ватиканові. Розглядається вплив на ставлення владних структур до РКЦ так званого “польського чинника”.
Визначаються статус, основні напрямки функціонування, роль і сфери впливу, організаційна побудова, ієрархія, чисельність кліру і пастви РКЦ в Україні на момент революційних перетворень 1917 р. Розглядається політика щодо РКЦ національних урядів доби визвольних змагань – Центральної Ради, Української Держави П. Скоропадського, Директорії УНР.
Дається оцінка перших заходів більшовиків стосовно римо-католицького духовенства та впливу чинників зовнішньополітичного характеру, насамперед взаємин радянського уряду з Польщею, на умови існування РКЦ на підрадянських землях. Досліджується також реакція католицького кліру на суспільно-політичні зрушення в Україні 1917-1920 рр.
Наведений у дисертації матеріал свідчить, що до 1917 р. держава, здійснюючи антикатолицьку політику, хоча й намагалася звузити сферу впливу і функціонування РКЦ, применшити її роль, все ж мусила зважати на поважний міжнародний статус і міць цієї релігійної інституції і назагал не піддавала сумніву її засадничу корисність для суспільства, отже, й не ста-вила собі за мету цілковите викоріння РКЦ з підвладних династії Романових теренів.
Визначено конфліктогенні чинники у взаєминах Російської держави і РКЦ: протистояння одержавленого православ’я і католицизму, що набрало особливої гостроти на терені України, та участь численної національної меншини – поляків, які належали до латинського обряду, – у боротьбі із царатом за відродження Польщі, підтримка цих визвольних змагань католицьким духовенством. Підкреслюється, що опір РКЦ політиці цезаропапізму і зросійщенню не завжди був послідовним, інколи межуючи з проявами конформізму, пошуками компромісу з царатом. Робиться висновок, що у дореволюційний період РКЦ на українських землях, хоч і в затиснутому, контрольованому владою стані, все ж могла існувати і здійснювати притаманні їй основні функції.
Повалення самодержавства – охоронця православ’я – і послаблення регулятивної функції держави відкривали перспективи розвою католицизму на терені України, які в умовах війни були реалізовані лише частково. Аналіз архівних та інших джерел дає підстави твердити, що наступне підпорядкування України московському більшовицькому центрові і будівництво засадничо атеїстичної держави започаткувало нову, вкрай несприятливу для РКЦ систему державно-церковних взаємин.
Другий параграф – “Засади релігійно-церковної політики радянської влади щодо РКЦ” – розкриває витоки ставлення більшовиків до релігії і церкви взагалі і РКЦ зокрема. Аналізуються перші акти радянської держави, що заклали підвалини подальшого атеїстичного та антикатолицького курсу. Розглядається процес формування і напрямки діяльності основних ланок системи державного апарату по регулюванню державно-церковних відносин. Підкреслюється чільна роль у цій структурованій мережі таємно-політичних органів. Показуються конкретні прояви і наслідки практичної реалізації атеїстичної доктрини на прикладі РКЦ в період 1921-1923 рр.: націоналізація церковного майна, вилучення цінностей із костьолів до “фонду допомоги голодуючим”, політичні утиски і репресії щодо ксьондзів, ліквідація духовних навчальних закладів РКЦ і т. ін.
Визначається специфіка ставлення радянської держави до РКЦ у порівнянні з православ’ям і чинники цієї диференціації, що мали переважно зовнішньополітичний характер. Дисертантка робить висновок, що в період 1920-1923 рр. проведенню послідовного курсу радянської держави на повне усунення РКЦ з усіх сфер суспільного життя на терені України перешкодила лише тодішня слабкість більшовицької системи.
Другий розділ дисертації – “Антикатолицька політика держави в роки непу та “великого перелому” – містить аналіз становища РКЦ в Україні впродовж 20-х років.
У першому параграфі – “Комплекс релігійного та національного питань у відносинах держави з РКЦ” – досліджується вплив національного аспекту на умови існування даної конфесії на терені УСРР, розглядаються різні підходи до етнічної ідентифікації католиків. Особливу увагу при цьому звернено на проблему “українців-католиків”. Охарактеризовані основні риси польської, німецької та чеської католицьких спільнот, а також роль римо-католицького духовенства у формуванні національної самосвідомості пастви.
Висвітлено позицію більшовицького проводу УСРР стосовно критеріїв трактування національної ідентифікації населення і способів радянізації та атеїзації католицьких спільнот.
У другому параграфі – “Державний атеїзм у дії: форми, методи, інструментарій впливу на РКЦ” – висвітлено роботу механізму регулювання державно-церковних відносин періоду 20-х років, доведено деструктивну спрямованість владних структур стосовно релігії й церкви. Визначаються основні віхи та особливості антикатолицької політики, насамперед, застосування таємних методів впливу на духовенство і віруючих цієї конфесії з метою внутрішнього розкладу і компрометації, що набрало розмаху психологічної війни. Наводяться численні приклади подібної діяльності радянських спецслужб стосовно РКЦ.
Водночас показується боротьба РКЦ за виживання на українських теренах, зокрема, спроба відновлення ієрархії, котра була поруйнована в роки громадянської війни. Робиться висновок, що, незважаючи на створення у підрадянській Україні атмосфери нетерпимості до РКЦ і застосування у боротьбі з цією конфесією комплексу радикальних заходів, релігійне життя католиків тривало – завдяки самовідданості духовенства і вірності пастви своїй церкві, а також стримуючому впливу міжнародних чинників.
Третій розділ – “Тоталітарна система і РКЦ в 30-х роках ХХ ст.” – присвячено найтрагічнішому етапові існування РКЦ в умовах підрадянської дійсності.
У першому параграфі – “Причини та перебіг антикостьольної кампанії в УСРР (кінець 1920-х – 1930-ті роки)” – прослідковується залежність політики держави щодо РКЦ від змін у внутрішньому і зовнішньому курсі країни. Перехід до жорстких антикатолицьких заходів пов’язується із утвердженням в СРСР тоталітарного сталінського режиму. Показано хід та нас-лідки кампанії по закриттю католицьких храмів.
Другий параграф – “Посилення репресивних заходів щодо католиків і фактична ліквідація в Україні ієрархії РКЦ” – розкриває найхарактерніші риси антикатолицької політики радянської держави кінця 20-х – 30-х років: виведення на передній план репресивних методів боротьби, висування проти духовенства і пастви РКЦ виключно політичних звинувачень, застосування практики організації групових судових процесів і найжорсткіших покарань. Доводиться, що припинення будь-яких видимих форм релігійного життя католиків на терені підрадянської України в кінці 30-х років було досягнуте не завдяки масовій атеїзації і радянізації населення, а внаслідок застосування владою крайніх заходів – утисків, депортацій, репресій.
В результаті проведеного дослідження дисертантка прийшла до ряду висновків, основні з яких виносяться на захист:
– з утвердженням в Україні комуністичного режиму становище РКЦ зазнало докорінних змін. Цю конфесію, яка до революції, попри те, що діяла в умовах жорсткої конкуренції з офіційним православ’ям та в межах, визначених російським абсолютизмом, мала поважний суспільний статус і численну паству, після 1917 р. радянська влада перетворила, як і інші церкви та релігійні організації, в об’єкт гонінь і переслідувань;
– політика радянської влади щодо РКЦ становила важливу і специфічну частину загальної системи державно-церковних відносин і мала відверто атеїстичний і антагоністичний характер. Метою цієї політики була повна ліквідація діяльності РКЦ в Україні. Для реалізації цієї мети засто-совувалася розгалужена і багатофункціональна система антирелігійного державного апарату з величезним набором засобів впливу на РКЦ – від економічного, адміністративного і морально-психологічного тиску до переслідувань політичного і кримінального характеру;
– РКЦ здійснювала наполегливі спроби адаптуватися до якісно нового типу несприятливих суспільних обставин, що виражалося, зокрема, у намаганні відновити власну структуру та ієрархію в Україні у вигляді апостольських адміністратур, створенні нелегальних семінарій для підготовки кадрів духовенства, прагненні зберегти вплив на паству, підтримці ксьондзів, які зазнавали матеріальних труднощів та репресій і т. ін.;
– ставлення держави до РКЦ, виходячи з історичних та геополітичних особливостей існування цієї конфесії на українських землях, мало не тільки атеїстичну спрямованість, але й відверто антипольське та антиватиканське забарвлення, що знайшло відображення у виборі тактики антикатолицької боротьби та специфічних, з арсеналу спецслужб, методів впливу на клір і паству цієї церкви;
– політика влади щодо РКЦ повністю залежала від процесів становлення радянської тоталітарної системи, коливань внутрішнього і зовнішнього курсу керівництва СРСР. Перехід до масових відвертих гонінь і ліквідації легальних форм життя цієї конфесії стався не відразу, а лише з утвердженням позицій більшовицького режиму всередині країни та обранням ним лінії конфронтації на міжнародній арені.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації:

1. Євген Перкович: силует римсько-католицького священика на тлі державного атеїзму // Український історичний журнал. – 1996. – № 6. – С. 101-114 (підпис – Н. С. Ковалець).
2. Невідома ділянка антирелігійного фронту: Боротьба владних структур УСРР проти Римсько-католицької церкви, 1920-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1998. – № 1/2. – С. 228-243;
3. Вплив доби революційних перетворень на життя Римсько-католицької церкви в Україні 1917-1921 рр. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – К., 1998. – Вип. 6. – С. 144-152.
4. Ватикан і Україна: спроба поширення й збереження римсько-католицької ієрархії (1917-1939 рр.) // Християнство і духовність: Зб. матеріалів Другої міжнар. наук. конф. циклу наук. конф. “Християнство: історія і сучасність” / Редкол.: А. М. Колодний (голов. ред.) та ін. – К.: Знання, 1998. – С. 136-139.

А н о т а ц і я:

Р у б л ь о в а Н. С. Політика радянської влади щодо Римо-католицької церкви в Україні, 20-30-ті роки ХХ ст. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Інститут історії України НАН України. – К., 1999.
У дисертації аналізується комплекс аспектів антикатолицької політики радянської держави періоду 20-30-х років ХХ ст. Досліджується специфіка реалізації засад одержавленого атеїзму стосовно РКЦ на терені підрадянської України. Розкривається роль партійно-державного апарату і спецслужб у здійсненні антикатолицьких заходів. Висвітлюються проблеми національної ідентифікації католиків. Прослідковується залежність ставлення держави до РКЦ від процесів формування тоталітарного режиму.
Ключові слова: Римо-католицька церква, державно-церковні взаємини, державний атеїзм, католики, римо-католицьке духовенство, антикатолицька політика, репресії, національно-релігійна політика, релігія, антирелігійний апарат.

A n n o t a t i o n:

R o u b l i o v a N. S. Soviet policy towards Rome Catholic Church on Ukraine in 1920s-1930s. – Script. Dissertation submitted in candidacy for the degree of Candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.01 – History of Ukraine. – The Institute of History of Ukraine of the Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 1999.
The dissertation analyses the complex of measures of anti-Catholic policy of the Soviet state in 1920s-1930s, specifically, the distinguishing features of implementation of the principles of state atheism towards Rome Catholic Church on the territory of the Soviet Ukraine. The role of party-state apparatus and security services in realization of anti-Catholic measures is revealed, and the dependency of the state attitude towards Rome Catholic Church on the process of establishment of totalitarian regime is traced.
Key-words: Rome Catholic Church, state-church relations, state atheism, Catholics, Rome Catholic clergy, anti-Catholic policy, repression, national-ecclesiastical policy, religion, anti-ecclesiastical apparatus.

А н н о т а ц и я:

Р у б л е в а Н. С. Политика советской власти по отношению к Римо-католической церкви в Украине, 20-30-е годы ХХ ст. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Институт истории Украины НАН Украины. – Киев, 1999.
В диссертации анализируется комплекс аспектов антикатолической политики советского государства периода 20-30-х годов ХХ в. Исследуется специфика реализации принципов государственного атеизма относительно РКЦ на территории подсоветской Украины.
Определяется динамика статуса, основных направлений функционирования, роли и сфер влияния, организационного построения, иерархии, численности духовенства и верующих РКЦ с момента революционных преобразований 1917 г. и до конца 30-х годов.
Раскрываются истоки отношения большевиков к религии и церкви в целом и в частности к РКЦ. Рассматривается процесс формирования и направления деятельности главных звеньев системы антирелигиозного государственного аппарата. Подчеркивается главенствующая роль в этой структурированной сети партийно-государственных органов и советских спецслужб.
Исследуется влияние национального аспекта на условия существования РКЦ на территории советской Украины, освещаются вопросы национальной идентификации католиков. Особое внимание обращается на проблему “украинцев-католиков”. Охарактеризована роль римо-католического духовенства в формировании национального самосознания паствы. Освеща-ется позиция руководства УССР относительно критериев национальной идентификации населения и способов советизации и атеизации католиков.
Прослеживается зависимость отношения государственного аппарата к РКЦ от процессов формирования советского тоталитарного режима. Показываются конкретные проявления и последствия практической реализации атеистической доктрины на примере РКЦ.

Ключевые слова: Римо-католическая церковь, государственно-церковные взаимоотношения, государственный атеизм, католики, римо-католическое духовенство, антикатолическая политика, репрессии, национально-религиозная политика, религия, антирелигиозный аппарат.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019