Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Руженцева Віра Ігорівна

УДК 316.1-057.87

Політичні орієнтації пострадянського студентства: динаміка та факторна
обумовленість

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Харків-2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Харківському національному університеті імені В.Н.
Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук доцент

Сокурянська Людмила Георгіївна

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна

завідувач-професор кафедри соціології

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук професор

Герасіна Людмила Миколаївна

Національна юридична академія

імені Ярослава Мудрого

професор кафедри соціології і політології

кандидат соціологічних наук доцент

Михайльова Катерина Геннадіївна

Харківський гуманітарний університет

“Народна українська академія”

завідувач кафедри соціології

Захист відбудеться 4 жовтня 2007 р. о 15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради у Харківському національному університеті
імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд.
2-49

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою:
61077, м. Харків, пл. Свободи, 4

Автореферат розісланий 3 вересня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Шеремет І.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку пострадянських
суспільств характеризується суттєвими змінами у всіх сферах їх
життєдіяльності, зокрема у сфері громадянських цінностей та ідеалів. Це
породжує значні модифікації взаємин громадян із владою, політикою, що
позначається на формуванні політичної культури різних соціальних груп, у
тому числі молоді. Послаблення механізмів передачі громадянського
досвіду попередніх поколінь, брак власно політичної практики “батьків”
та інших суб’єктів політичної соціалізації обумовлює дефіцит політичної
культури наступних поколінь. За цих умов одним із значущих суб’єктів
політичної соціалізації молоді стає система освіти, перш за все вищої. В
останні роки саме вихованці вищої школи стають об’єктом інтересу як
функціонерів від політики, так і науковців. Підвищена дослідницька увага
до вивчення студентства як суб’єкта громадсько-політичного життя
обумовлена специфікою даної соціальної групи, яка завдяки своїм віковим
та освітнім характеристикам, рівню мобільності, динамізму, новаторства
може претендувати на статус провідника нової, властивої розвинутим
громадянським суспільствам політичної культури, набути рис майбутньої
інтелектуальної, в тому числі політичної еліти. Це пов’язано з тим, що
саме у ВНЗ студенти отримують знання в області соціально-політичних наук
(соціології, політології, права тощо), завдяки органам студентського
самоврядування, членству у політичних партіях і громадських
організаціях, в тому числі студентських, у них формуються вміння та
навички роботи з людьми, вирішення соціальних проблем. Усе це визначає
вищу освіту як важливий фактор становлення політичної культури майбутніх
фахівців.

У зв’язку з цим особливої актуальності набувають дослідження питань
сприйняття студентством сфери політики, факторів, що обумовлюють вибір
ним тієї чи іншої політичної позиції, ролі, яку студентська молодь
відіграє у громадсько-політичному житті своєї країни, а також впливу
вищої школи на процес політичної соціалізації своїх вихованців.

Враховуючи актуальний соціально-політичний контекст пострадянських
суспільств, у тому числі українського, серед внутрішньо-особистісних
характеристик, які визначають політичну позицію та політичну участь
особистості, на особливу увагу дослідників заслуговують її політичні
орієнтації. Адже саме ці феномени свідомості є найбільш артикульованими,
такими, що динамічно змінюються та водночас виступають фактором і
показником змін, що відбуваються у політичній сфері суспільства.

Ступінь розробки проблеми. У сучасній соціальній науці аналіз політичних
орієнтацій передусім здійснюється теоретиками політичної культури,
зокрема, американськими дослідниками Г. Алмондом і С. Вербою, які
трактують політичну культуру як сукупність політичних орієнтацій,
властивих населенню взагалі чи його окремим групам, виокремлюючи її
когнітивні, емоційні й оціночні компоненти, У.Розенбаумом — автором
емпіричної типології політичної культури, показники виміру якої
використовуються і в рамках даної роботи. Інтерес до проблематики
політичних орієнтацій властивий також американському соціологу
Р.Інглехарту, який використовує ціннісний підхід до аналізу цих
феноменів.

Суттєвий внесок у науковий аналіз політичних орієнтацій зробили такі
вітчизняні і російські дослідники, як Е.Баталов, І.Білоконь,
Ф.Бурлацький, А.Воторопін, Д.Гавра, О.Галкін, Л.Герасіна, Є.Головаха,
О.Дженусов, Л.Зуєв, В.Матусевич, Л.Нагорна, А.Попов, Н.Соколов,
Г.Циганенко, В.Цимбалістий, О.Шатілов та ін. Вивченню політичних
орієнтацій студентства присвятили свої роботи М.Білик, М.Дроздова,
Т.Поснова, М.Хоменко та ін.

Проблеми політичної соціалізації молоді висвітлюються у роботах
І.Алексєєнко, В.Бебика, К.Гаджієва, Н.Гедікової, М.Головатого,
Є.Головахи, М.Головіна, М.Катаєвої, С.Макеєва, С.Матвієнко,
В.Москаленка, А.Надточія, А.Пойченка, В.Ребкала, С.Рощина та ін.
Дослідженню проблем студентства та вищої школи присвячують свої роботи
В.Астахова, О.Балакірєва, В.Лісовський, К.Михайльова, А.Ніколаєвська,
Є.Подольська, Л.Сокурянська, О.Якуба та ін.

Проте узагальнення наукових праць сучасних дослідників політичних
орієнтацій свідчить про недостатній рівень концептуалізації даного
феномену (його зведення до партійно-ідеологічних орієнтацій),
відсутність аналізу його зв’язку з політичною культурою, політичною
свідомістю, політичними установками, а також брак комплексних досліджень
чинників та механізмів становлення та реалізації політичних орієнтацій.
Розробка саме цих аспектів аналізу політичних орієнтацій визначає
актуальність теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації
пов’язана з основними напрямками досліджень кафедри соціології
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна: “Сучасні
університети як осередки формування майбутньої інтелектуальної еліти
українського суспільства” (номер державної реєстрації 0100u003309),
“Вища школа як суб’єкт соціокультурної трансформації” (номер державної
реєстрації 01024000357) і “Вища освіта як фактор соціоструктурних змін:
порівняльний аналіз посткомуністичних трансформацій” (номер державної
реєстрації 0105u000709).

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають політичні орієнтації
пострадянської студентської молоді.

Предметом — динаміка політичних орієнтацій студентства і фактори, що
зумовлюють їх формування, розвиток та реалізацію.

Мета роботи полягає у виявленні факторної обумовленості динамічних
характеристик політичних орієнтацій пострадянського студентства та
розробці рекомендацій щодо можливих шляхів підвищення рівня політичної
культури майбутніх фахівців.

Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

аналіз основних теоретико-методологічних підходів до вивчення політичних
орієнтацій у сучасному соціогуманітарному знанні;

здійснення теоретичної та емпіричної інтерпретації поняття “політичні
орієнтації”, аналіз його співвідношення з поняттями “ціннісні
орієнтації”, “соціальні орієнтації”, “політична культура”, “політична
свідомість”, “політична поведінка”, “політичні установки”;

розробка методологічної схеми аналізу політичних орієнтацій у контексті
системно-ціннісного підходу;

аналіз основних чинників політичної соціалізації пострадянської
студентської молоді;

концептуалізація процесу формування в умовах вищої школи політичних
орієнтацій майбутніх фахівців як важливої складової їх політичної
культури;

дослідження особливостей динаміки та факторної обумовленості політичних
орієнтацій пострадянського студентства (на прикладі України і Білорусі);

розробка рекомендацій щодо підвищення ролі пострадянської вищої школи у
процесі політичної соціалізації студентства, в тому числі становленні
його політичної культури.

Методи дослідження. Вивчення політичних орієнтацій пострадянського
студентства є комплексним, кількісно-якісним дослідженням зазначеного
феномену. У рамках дисертаційної роботи були застосовані такі методи
збирання соціологічної інформації, як аналіз документальних джерел,
масові анкетні опитування, фокусовані групові інтерв’ю. Серед методів
обробки даних застосовувалися кореляційний, порівняльний, факторний та
кластерний аналіз кількісних даних, метод змістовного аналізу якісної
інформації тощо.

Теоретико-методологічною базою дисертаційного дослідження стали розробки
представників системного підходу — американських дослідників у галузі
політичної культури Г. Алмонда, С. Верби, У. Розенбаума; теорія
механізму формування політичних орієнтацій Ф. Бурлацького та О. Галкіна;
ціннісний підхід Р. Інглехарта; поколінний підхід до аналізу політичної
соціалізації М. Головіна.

Емпіричну базу дисертації становлять результати загальнонаціональних та
міжнародних соціологічних досліджень студентської молоді, здійснених
співробітниками кафедри соціології соціологічного факультету
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за участі
автора: “Сучасні університети як осередки формування майбутньої
інтелектуальної еліти українського суспільства” (2000-2001 рр., за
репрезентативною вибіркою опитано 1810 респондентів 16 вузів України),
“Вища школа як суб’єкт соціокультурної трансформації” (2002-2004 рр.,
за репрезентативною вибіркою опитано 1972 студенти 19 вузів України та
900 студентів 17 вузів Білорусі), “Вища освіта як фактор
соціоструктурних змін: порівняльний аналіз посткомуністичних
трансформацій” (2005-2006 рр., за репрезентативною вибіркою опитано 3057
студентів 31 ВНЗ України) (керівник проектів – проф. Сокурянська Л.Г.).
Окрім того, емпіричну базу дисертації складають результати досліджень
зазначених проблем, здійснених фахівцями інших соціологічних центрів
України.

Наукова новизна роботи полягає у розв’язанні важливого завдання
соціології молоді і політичної соціології, пов’язаного з визначенням
механізму формування і актуалізації політичних орієнтацій пострадянської
студентської молоді. А саме:

дістала подальшого розвитку теоретична та емпірична інтерпретація
поняття “політичні орієнтації”, доведена доцільність використання цього
поняття в дослідженні політичної свідомості пострадянської молоді, що
обумовлено значенням даного феномену у процесах формування політичного
вибору, в тому числі електоральної поведінки;

уперше на підставі системно-ціннісного підходу доведено, що політичні
орієнтації пострадянського студентства, з одного боку, є важливим
складником політичної культури як системного утворення, а з іншого, —
результатом актуалізації термінальних (в тому числі політичних) й
інструментальних цінностей особистості або групи;

уперше у вітчизняній соціології, спираючись на класифікацію когнітивних,
афективних і оцінювальних складових політичної культури, розроблено
систему показників емпіричного виміру орієнтацій у сфері політики, яка
була застосована для аналізу політичних орієнтацій пострадянського
студентства;

уперше здійснено концептуалізацію зрушень політичних орієнтацій
студентства, в тому числі обумовлених його участю у подіях
листопада-грудня 2004 рр., на основі порівняльного аналізу результатів
досліджень політичних орієнтацій українського студентства, проведених у
2002-2004 та у 2005-2006 рр.;

дістав подальшого розвитку концепт політичної соціалізації студентства;
на підставі емпіричного дослідження доведено вплив системи вищої освіти
на політичну соціалізацію майбутніх фахівців, виявлено прямі та латентні
функції вищої школи у цьому процесі;

подальшого розвитку отримала систематизація об’єктивних (економічного,
регіонального, культурно-мовного, соціально-психологічного) та
суб’єктивних (ціннісного, фактору національно-політичної ідентифікації,
фактору задоволеності життям тощо) чинників формування політичних
орієнтацій студентів;

уперше розроблено пояснювальну модель протестної поведінки українського
студентства, завдяки чому дана характеристика протестного потенціалу
сучасної студентської молоді.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у розробці
системно-ціннісного підходу до аналізу політичних орієнтацій особистості
чи соціальної групи, який може бути застосований у подальших
дослідженнях з зазначеної теми; у розвитку категоріального апарату таких
галузей наукового знання, як політична соціологія, соціологія молоді,
соціологія освіти, політична психологія, зокрема, в інтерпретації та
уточненні змісту понять “політичні орієнтації”, “політична культура”,
“політична соціалізація”, “політичні ідентичності”, “протестний
потенціал” та ін.

Практичне значення результатів дисертації полягає у виявленні динаміки
політичних орієнтацій студентської молоді з урахуванням факторної
обумовленості цього процесу у контексті суспільної трансформації, що
допоможе прогнозувати подальший розвиток даного явища, а також
корегувати процес політичної соціалізації молоді. Основні положення та
висновки дослідження можуть бути використані в практиці таких суб’єктів
соціально-політичного процесу, як молодіжні організації, політичні
партії, органи державного управління, а також освітніх установ.
Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні навчальних
курсів: “Соціологія молоді”, “Політична соціологія”, “Соціологія
електоральної поведінки”, “Соціально-політичний маркетинг” та ін.

Апробація роботи. Основні висновки і положення даного дисертаційного
дослідження були викладені на міжнародних науково-практичних
конференціях “Молодь в умовах нової соціальної перспективи” (Житомир,
2002 р.), “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2004, 2005, 2006
рр.), Якубинська наукова сесія (Харків, 2005, 2007 рр.). “Векторы
развития современной России” (Москва, 2005 р.), “Inter-Regional
Discipline Meeting of AFP Fellows” (Тбілісі, 2006 р.). Дисертація також
обговорювалася на теоретичних семінарах кафедри соціології та
соціологічного факультету Харківського національного університету імені
В.Н. Каразіна.

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 9 публікаціях, 6 з
яких – у спеціалізованих фахових виданнях з соціології.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, семи
підрозділів, висновків, списку використаних джерел (всього 158 джерел),
додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету
та завдання дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну
дисертації, її практичну та теоретичну значущість, висвітлено апробацію
одержаних результатів на конференціях та в публікаціях.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження політичних
орієнтацій” обґрунтовано обрані напрямки дослідження, розкрито значення
вжитого у дослідженні категоріально-понятійного апарату, представлено
розроблену автором систему емпіричного виміру політичних орієнтацій.
Проаналізувавши сучасний теоретичний дискурс дослідження політичних
орієнтацій особистості чи соціальної групи, автор доходить висновку щодо
евристичного потенціалу та пояснювальних можливостей системного підходу
до вивчення зазначених феноменів, зокрема концепції політичної культури,
розробленої Г.Алмондом і С.Вербою, типології політичних орієнтацій,
запропонованої У. Розенбаумом, а також теорії глобальних ціннісних
зрушень Р.Інглехарта.

Автор доводить, що звернення до поняття “політичні орієнтації”,
доцільність його використання в емпіричному дослідженні обумовлено
специфікою ситуації, що склалася у пострадянських суспільствах із
властивими їм нестабільністю і соціальним розмаїттям, а також
особливостями життєвого етапу, на якому перебуває молодь, — етапу
невизначеності, мінливості її уподобань.

У розділі уточнено дефініцію поняття “політичні орієнтації”, які
розглядаються як спрямованість свідомості і поведінки особистості на
певний об’єкт зі світу політики (будь то політичний режим, партія,
окремий політичний діяч, певна цінність, що має політичну значущість,
тощо). Політичні орієнтації представляються комплексною, динамічною
складовою політичної свідомості, яка має зовнішній прояв. Спираючись на
висновки, отримані дослідниками ціннісних орієнтацій (В.Бакіров, Р.Гесс,
А.Здравомислов, Ф.Знанецький, К.Клакхон, Р.Кохен, Дж.Лопреато,
В.Ольшанський, А.Орум, Т.Парсонс, Є.Подольська, Л.Сокурянська,
А.Тельнов, У.Томас, Дж.Торней, В.Ядов), зазначається можливість
існування у свідомості особистості, з одного боку, розвинутих, стійких,
несуперечливих політичних орієнтацій, які здійснюють регулюючий,
мотивуючий вплив на людину навіть у тому випадку, якщо з якихось причин
нею не досягнуті поставлені цілі у політичній сфері, а, з іншого боку, —
неусталених, нерозвинених, суперечливих орієнтацій, що обумовлюють
невизначеність і мінливість політичного вибору індивіда, будь то вибір
конкретного політичного лідера, партії або форми політичної участі.

Важливим з погляду розуміння сутності поняття “політичні орієнтації” є
аналіз його співвідношення з такими категоріями, як “ціннісні
орієнтації”, “соціальні орієнтації”, “політична культура”, “політична
свідомість”, “політична поведінка”, “політичні установки”. При цьому
головна увага приділяється поняттю “політична культура”. Зазначається,
що у сучасній науці набув поширення погляд на політичну культуру як на
найбільш консервативний і водночас визначальний елемент політичної
системи. Дослідники цього феномену підкреслюють, що сенс використання
поняття “політична культура” полягає в тому, що воно охоплює лише ті
прояви свідомості, поведінки й функціонування політичних інститутів, що,
фіксуючи стійкі, повторювані зв’язки між елементами політичного процесу,
відрізняються відносною усталеністю, повторюваністю, закріплюючи тим
самим найбільш стабільні сторони політичного досвіду. У пострадянських
суспільствах, що характеризуються інтенсивними соціокультурними
перетвореннями, політична культура є, скоріше, ідеальною моделлю, ніж
реальним соціальним феноменом. На відміну від неї, політичні орієнтації
більш чітко ідентифікуються, виявляючись у тих чи інших діях
особистості, піддаються вимірюванню, що дозволяє зафіксувати їх
динаміку.

З метою емпіричного виміру політичних орієнтацій автором розроблена
система показників, до якої віднесено:

політичні цінності (ступінь прийняття (чи неприйняття) оцінювальних
суджень про свободу, демократію, соціальну справедливість, рівність,
індивідуалізм, роль держави, ринкову економіку, приватизацію, характер
міжнаціональних відносин тощо);

політичні ідентичності (ототожнення суб’єктом політичного процесу себе з
певною політичною позицією, що пов’язана з іншими суб’єктами політичних
відносин (будь то політична партія, лідер, територіальна спільнота
тощо), ставлення до діяльності різних суб’єктів політичного процесу —
партій, рухів, організацій, окремих діячів тощо; відчуття причетності до
них, рівень інформованості, ступінь підтримки);

політичну компетентність у її об’єктивному й суб’єктивному вимірах
(частота участі в дискусіях з політичних питань, інформованість про
політичні події, інтерес до них, їх суб’єктивна значущість,
переконаність у важливості політичної активності, можливості вплинути на
політичний процес, обізнаність щодо форм та методів політичної
діяльності);

установки на конкретну дію як схильність до певних форм політичної
активності, а саме: участі у діяльності партій, рухів, організацій, в
електоральному процесі, в акціях протесту тощо;

політичну довіру, зокрема, переконаність у легітимності режиму, уряду;
ставлення до провідних політичних лідерів, ступінь підтримки інститутів
влади різного рівня тощо.

У роботі підкреслюється, що на формування політичних орієнтацій, їх
актуалізацію у конкретних діях та поведінці особистості великий вплив
здійснюють економічні, політичні, соціальні, психологічні, так звані
ситуативні та інші об’єктивні фактори. Виходячи з концептуалізації цього
процесу Ф. Бурлацьким і О. Галкіним, автор підкреслює значення чинника
групового впливу, завдяки якому індивіду може нав’язуватися поведінка,
що не випливає зі сформованих політичних орієнтацій, а іноді навіть
суперечить їм. У свою чергу, участь у колективній політичній дії може
модифікувати політичні орієнтації особистості, які вже у зміненій формі
позначатимуться на її поведінці.

Актуалізація політичних орієнтацій, як і їх формування, відбувається у
конкретній ситуації. За відповідних обставин її вплив на цей процес може
виявитися визначальним. Так, за умов несприятливої зовнішньополітичної
ситуації негативне ставлення соціальних груп до політичних інститутів і
політичної системи в цілому може не виявитися у конкретних діях (або
знайти вираження в менш рішучих та ефективних діях) через побоювання
завдати шкоди безпеці державної єдності перед зовнішньою загрозою. У
свою чергу, реалізація орієнтацій у політичних діях в одній державі може
створити психологічне поле, яке визначатиме аналогічний процес у
сусідніх державах. І тоді зростає імовірність виникнення ситуації
революційного характеру. Дію цього механізму можна було помітити на
прикладі “помаранчевої революції” в Україні, яка мала резонанс у
сусідніх країнах у вигляді масових політичних акцій протесту.

Аналізуючи суб’єктивні чинники, що визначають формування та реалізацію
політичних орієнтацій, автор підкреслює особливу значущість у цьому
процесі ціннісних орієнтацій особистості. При цьому особлива увага
приділяється концепції ціннісних глобальних зрушень Р. Інглехарта.
Згідно з цією теорією, розповсюдження постматеріалістичних цінностей,
що, до речі, найбільшою мірою властиве молоді, зокрема студентській,
визначає такі зміни у сфері політики: появу альтернативних рухів,
зниження значущості масових партій традиційного типу, виникнення
нетрадиційних форм політичної дії (зокрема, протестної), зниження поваги
і довіри до влади, зміцнення акценту на участі і самовираженні у
громадському житті. В авторитарних суспільствах ці тенденції сприяють
демократизації, в суспільствах, що вже є демократичними, — розвитку
демократії у напрямку більш активної участі громадян у вирішенні
різноманітних проблем суспільства. Саме під цим кутом зору досліджується
ціннісний зсув у політичних орієнтаціях пострадянського студентства.

У другому розділі “Політична соціалізація як процес формування
політичних орієнтацій” розглянуто теоретико-методологічні підходи до
аналізу політичної соціалізації, стадій і факторів, що її визначають.
Автор розуміє політичну соціалізацію як процес включення індивіда до
політичної системи, формування у нього певного ставлення до влади і
політичної активності на основі засвоєння знань, норм і цінностей
суспільства, в тому числі політичних, і самостійного осмислення сутності
соціально-політичного буття. При цьому підкреслюється, що політична
соціалізація є не просто залученням індивіда до політичної діяльності,
вона орієнтує на соціальну активність.

Розглядаючи політичну соціалізацію як невід’ємну частину загального
процесу соціалізації особистості, автор зазначає, що у суспільствах із
значним соціальним розшаруванням (до яких належить і Україна), де
соціальні інтереси мають суперечливий характер, а політичні рішення
по-різному відбиваються на житті різних соціальних груп, соціалізація
завжди має високий ступінь політизованості. Щоб уникнути зайвої
політизації, проблему висування цілей політичної соціалізації не можна
перекладати лише на політичну еліту. У цьому процесі повинні брати
участь широкі кола громадськості. Враховуючи низький рівень довіри
громадян до політичної еліти, автор підкреслює можливості впливу на
політичну соціалізацію молоді культурно-освітньої еліти, до якої слід
віднести відомих діячів культури, літератури, мистецтва, вчених,
передусім, з гуманітарних наук – політологів, соціологів, економістів,
юристів, філософів, психологів тощо. Результати політичної соціалізації
повинні служити гуманізації політики, демонтажу факторів, що сприяють
апатії і відчуженню людини від влади, розвитку здатності особистості до
самостійних оцінок і рішень.

Інститут політичної соціалізації можна розглядати як спеціально
організований механізм впливу на особистість, що працює завдяки
цілеспрямованим діям таких суб’єктів, як система освіти, політичні
партії, організації та ін., і стихійним діям суб’єктів соціалізації, що
не піддаються соціальному контролю (зокрема, групи однолітків). Мова йде
про так звану “навмисну” і “ненавмисну” політичну соціалізацію.

Серед факторів соціалізації, тобто умов, що визначають її зміст і
специфіку, у роботі виокремлюються мікро- і макросередовище, спосіб
життя та індивідуальні особливості людини, рівень розвитку масової
свідомості і т. ін. До факторів макросередовища, зокрема, належать
характеристики історичної епохи, конкретного суспільства, його
політичної культури, національних і міжнаціональних відносин, державного
устрою, класів та інших соціальних груп, до яких належить індивід. До
факторів мікросередовища – особливості інституціональних і неформальних
спільнот, до яких належить людина, освіти, сім’ї, окремих особистостей
тощо. Найчастіше фактори мікросередовища виступають у вигляді
персоніфікованих носіїв соціального впливу. До них належать батьки і
члени сім’ї, друзі-однолітки, вчителі, молодіжні кумири та інші. Залежно
від стадії політичної соціалізації визначені фактори мають різний
ступінь впливу на свідомість і поведінку індивіда.

У реальному житті всі ці фактори тісно пов’язані між собою: під впливом
подій, що відбуваються, люди можуть вносити корективи у свої політичні
погляди і поведінку, може збільшуватися вплив одних факторів і
зменшуватися вплив інших. Тому виокремити вплив конкретного фактору на
політичну соціалізацію особистості виявляється досить складним. Проте,
на думку автора, вплив системи вищої освіти на політичну соціалізацію
певною мірою виявляється завдяки аналізу політичних уподобань
особистості на “вході” і “виході” з цієї системи.

Система освіти здійснює вплив на формування політичних орієнтацій
майбутніх фахівців через механізми прямої та латентної соціалізації.
Пряму соціалізацію автор визначає як організацію інформаційного потоку
(лекції з гуманітарних дисциплін; патріотичні заходи), латентну – як
інтерактивний процес, що сприяє засвоєнню певних ролей, форм поведінки.
Підкреслюється, що значну роль у підвищенні ефективності політичної
соціалізації студентства покликана зіграти гуманітаризація освіти. Це
передбачає не лише впровадження нових гуманітарних дисциплін, але й
формування системи якостей, що дозволяють особистості виконувати функції
носія культури, духовності, творчо орієнтованого активного суб’єкта
суспільних відносин.

3/4

ae

* f *

,

R

?

?

1/4

3/4

ae

* h ? Ue (

*

????????????????*

,

R

?

?

u

?+????? у суспільствах, що трансформуються, пріоритетними є питання
дослідження політичної ідентифікації і політичних цінностей громадян.

Особливий акцент у дисертації робиться на дослідженні залежності
політичної соціалізації від приналежності особистості до певних
соціальних, територіальних, професійних і вікових груп, її біографічного
проекту. Дослідницький інтерес до процесу політичної соціалізації молоді
обумовлений її роллю у формуванні громадянського суспільства, зокрема у
розвитку таких його інститутів, як молодіжні громадські рухи,
організації, органи самоврядування тощо. Завдяки цьому сучасна молодь, у
всякому разі її найактивніша частина, стає не тільки об’єктом, але й
суб’єктом власної політичної соціалізації.

Важливість звернення до цієї соціально-демографічної групи пов’язана
також із тим, що політична соціалізація сучасної молоді відбувається в
умовах, коли збігаються за місцем і часом глобальні і локальні події.
Цей етап визначається як період інтенсивної політичної соціалізації або
“високосні політичні роки”. Збіг періодів інтенсивної політичної
соціалізації з формативними періодами в житті представників молодших
вікових когорт впливає на форми і зміст їх соціалізації, сприяє
формуванню нових політичних поколінь. Виходячи з цього, в роботі
особлива увага приділяється поколінному підходу, що дозволяє виокремити
у структурі пострадянського суспільства декілька поколінь, вторинна
соціалізація яких приходилася на пострадянські роки. На перших етапах
трансформації українського суспільства, які характеризувалися кризовими
явищами (приблизно з поч. 90-х до поч. 2000-х рр.), політична
соціалізація молоді мала переважно стихійний характер, що виявлялося у
відсутності цілей, які б могли консолідувати суспільство, у мозаїчності,
суперечливості політичної свідомості особистості. Більш цілеспрямований
характер політичної соціалізації, на думку автора, притаманний періоду,
який хронологічно починається з так званого “касетного скандалу”,
набуває піку свого розвитку у 2004 році, завдяки подіям “помаранчевої
революції”, а за самих останніх подій підтримується перманентним
характером електорального процесу в Україні, що, зокрема, сприяє
залученню молоді, і перш за все, студентської, до виборчих кампаній
різних політичних партій та блоків. Порівняльному аналізу
результативності політичної соціалізації студентів на різних етапах
трансформації українського суспільства присвячений третій розділ
дисертації.

У третьому розділі “Політичні орієнтації пострадянського студентства:
дослідження українських і білоруських реалій” здійснено аналіз
результатів соціологічних досліджень, проведених за участі автора
співробітниками кафедри соціології Харківського національного
університету імені В.Н. Каразіна, а також досліджень інших вітчизняних
соціологічних центрів з проблем формування політичних орієнтацій
українського населення, зокрема молоді.

У розділі значна увага приділяється методології дослідження політичних
орієнтацій студентства, визначаються можливості кількісного і якісного
аналізу цього феномену. Окрім методу масового анкетного опитування, що
застосовується у дослідженні таких питань, як місце політики в ієрархії
інтересів студентства, основні фактори його політичної соціалізації,
рівень довіри і політичної освіченості молодих людей та ін., доцільним
виявилось використання методів експертного опитування, фокусованих
групових інтерв’ю, біографічного методу. Доречність їх застосування
обумовлена необхідністю виявлення глибинних причин і мотивів політичної
зацікавленості та активності студентської молоді, особливостей розуміння
нею сутнісних характеристик політичної соціалізації.

Аналіз результатів кількісного дослідження дозволив дійти висновку, що
для більшості як українських, так і білоруських студентів найбільш
поширеним залишається ситуативний інтерес до перебігу подій в країні та
світі, що, в свою чергу, визначає ситуативну активність передусім у
формах електоральної і протестної участі (навіть події “помаранчевої
революції” не спричинили значного зростання регулярного інтересу
українських студентів до політики). На думку автора, інтерес до політики
виступає одночасно і фактором формування політичних орієнтацій індивіда,
і головним їх показником.

У порівнянні з попередніми, у дослідженні 2005-2006 рр. було зафіксовано
підвищення рівня політичної активності українського студентства.
Зокрема, збільшилась кількість тих, хто має досвід участі у таких
ситуативних формах політичної діяльності, як політичні акції, мітинги,
демонстрації тощо. Це обумовило інтерес автора до вивчення протестної
активності та протестного потенціалу студентства. Виходячи з даних
соціологічного дослідження 2002-2004 рр., автор зазначає, що на тлі
низької на той час протестної активності студентства (лише 5%
українських і білоруських студентів мали досвід участі у політичних
акціях, в тому числі протестного характеру; майже 2/3 українських і
білоруських студентів не були орієнтовані на участь в акціях протесту)
значним виявився його протестний потенціал. Про це свідчили високий
рівень невдоволення населення умовами життя (передусім — економічними);
низький рівень довіри до структур влади та окремих політичних лідерів;
властивий загалом населенню пострадянських країн низький рівень
політичного залучення, тобто досвіду участі у легітимних формах
суспільно-політичного життя (членство у партіях, політичних рухах,
асоціаціях, контакти з представниками влади тощо). Крім того, більше
третини українських і білоруських студентів (32% і 35% відповідно), не
збираючись брати участь в акціях протесту, тим не менш ставились до них
позитивно.

Таким чином, за сучасних умов особливого значення набуває дослідження
феномену так званої потенційної протестної активності, виявлення його
причин, основних показників та наслідків для подальшого розвитку
пострадянських держав.

Вивчення протестної активності студентства обумовило необхідність
звернення до аналізу політичної компетентності, одним із показників якої
є відчуття людиною можливості впливати законним шляхом на соціальні
процеси й політичні рішення, що торкаються її інтересів. “Помаранчева
революція” розглядається автором як один із найвпливовіших об’єктивних
макрочинників формування політичних орієнтацій українського студентства.
Те, що участь у подіях “помаранчевої революції” — чи не єдиний, за
оцінками українських студентів, приклад ефективного впливу на політичний
процес, є показником значної кореляції між протестною активністю
студентів і суб’єктивною складовою їх політичної компетентності. За
результатами дослідження 2005-2006 рр., ті, хто мав досвід участі в
акціях протесту, частіше вказували на свою спроможність впливати на
політичне життя суспільства.

Аналіз результатів фокусованих групових інтерв’ю дозволив
охарактеризувати протестну участь студентської молоді у подіях
“помаранчевої революції” як прояв не стільки політичної, скільки
громадянської активності, що передусім виявлялось в актуалізації
загальних моральних цінностей – справедливості, гідності, громадянського
обов’язку.

Окремої уваги у розділі набула проблема багатофакторності становлення
зовнішньо- і внутрішньополітичних орієнтацій пострадянського
студентства, їх політичних ідентичностей. Підкреслено, що криза
ідентичності, яка відбувається сьогодні у нашому суспільстві, сприяє
руйнуванню можливостей його об’єднання навколо загальних задач,
призводить до атомізації життя, перетворення тем політичної
повсякденності у постійне балансування змістів, коли активізація одних
соціокультурних груп розколотого суспільства породжує активізацію інших
груп з протилежними цінностями. Все більшу роль у формуванні політичних
поглядів і уподобань індивідів починають виконувати так звані
“ситуативні” або трансгрупові спільноти. Стаючи на певний час елементом
такої групи, індивід може дотримуватися моделі поведінки, що істотно
відрізняється від тієї, яка властива соціальній групі, до якої він
належить. Ця риса свідомості сучасної людини значною мірою пояснює
мінливість її політичних уподобань, а також обумовлює складність
розробки пояснювальних моделей політичних орієнтацій.

Важливим завданням дисертаційної роботи було визначення впливу вищої
освіти на формування політично компетентної особистості. За результатами
дослідження 2005-2006 рр., більше половини респондентів (54%) вважають,
що навчання у ВНЗ не надає достатніх знань про політику, що, в свою
чергу, обумовлює низький рівень їх впевненості у можливості впливу на
політичні процеси і рішення.

Застосування методу кластерного аналізу дозволило диференціювати
українських студентів за їх оцінками можливостей власної участі у
політичних процесах. На основі цього показника були виокремлені п’ять
груп: І – це так звані “політичні оптимісти” (20% респондентів), які не
бояться висловлювати власні політичні погляди; впевнені, що їхній
виборчий голос має значення, а держава поважає їхні політичні права;
вважають, що навчання у ВНЗ надає достатньо знань про політику, що ці
знання допомагають їм у житті і вони мають можливість впливати на процес
прийняття рішень в країні. За їхніми ціннісними преференціями, найбільш
значущими серед яких є цінності особистої свободи, самореалізації,
освіченості, цю групу, за типологією Р.Інглехарта, можна прирахувати до
постматеріалістів.

Схожі ціннісні преференції мають і представники ІІ кластеру (26%
респондентів), з тією різницею, що для перших більшою мірою властиві
також такі цінності, як можливість приносити користь суспільству і добрі
відносини з оточуючими. Представники ІІ кластеру, яких було умовно
названо “помірними політичними оптимістами”, у порівнянні з І-м, більш
скептично налаштовані щодо політики: не боячись висловлювати власні
політичні погляди, вважаючи, що їхній виборчий голос має значення і вони
мають можливість впливати на політичні процеси, ці респонденти не згодні
з твердженнями, що держава поважає їхні політичні права, що навчання у
ВНЗ надає достатні знання про політику і ці знання допомагають їм у
житті. Відповідно вони виражають меншу зацікавленість політичною сферою,
менш схильні брати участь у різних формах політичної і громадянської
активності. Взагалі представникам цих двох кластерів властивий високий
рівень задоволеності життям; схильність розраховувати в усьому на власні
сили, брати на себе лідерську або активістську роль у міжособистісних
відносинах; у порівнянні з іншими кластерами, частіше обрання в якості
майбутньої професії політичної, громадянської та
адміністративно-управлінської діяльності.

Ще більш скептично налаштованими щодо політики виявилися представники
наступних двох кластерів: перші з них – представники ІІІ кластеру (19%
респондентів) або “помірні політичні скептики” — скоріше згодні з
твердженням, що їхній виборчий голос має значення, і не бояться
висловлювати свої політичні погляди, але при цьому не вважають, що
держава поважає їхні політичні права, що вони мають реальну можливість
впливати на процес прийняття рішень в країні, що ВНЗ надає достатні
знання про політику і ці знання допомагають їм у житті. Представникам
цього кластеру більшою мірою властиві такі матеріалістичні цінності, як
цікава і творча робота, матеріальний добробут, економічна незалежність
та можливість самореалізації; вони демонструють незначну політичну
зацікавленість і активність; щодо майбутньої професії — найбільш
орієнтовані на практичну діяльність; в житті схильні розраховувати на
себе і загалом задоволені своєю долею.

Представники IV кластеру (30% респондентів) – “політичні скептики” —
тяжіють до крайнього політичного скептицизму: в цілому не боячись
висловлювати власні політичні погляди, вони не погодилися з жодним іншим
твердженням. Вони є прибічниками передусім таких традиційних цінностей,
як добрі відносини з оточуючими, побутовий комфорт, особистий спокій;
мають досить низьку політичну зацікавленість і активність; в житті
покладаються на так звані життєві обставини; скоріше задоволені своєю
долею; серед них досить незначний відсоток респондентів збирається у
майбутньому присвятити себе політичній або громадській діяльності,
більшість орієнтовано на практичну діяльність та власний бізнес, значний
відсоток немає чітких планів на майбутнє.

Найбільш песимістично налаштованими щодо політики виявилися представники
V кластеру (6% респондентів) — “політичні песимісти”, які не впевнені,
що можуть без побоювань висловлювати власні політичні погляди, не
вважають, що держава поважає їхні політичні права, що навчання у ВНЗ
надає достатньо знань про політику, що ці знання допомагають їм у житті,
що їхній виборчий голос має значення і вони мають реальну можливість
впливати на політичні процеси. У житті вони підтримують передусім такі
матеріалістичні цінності, як особистий спокій, побутовий комфорт,
екологічна безпека; покладаються здебільшого “на удачу”; серед них
найнижчий відсоток тих, хто задоволений тим, як складається життя; у
міжособистісних відносинах вони нерідко виконують ролі пасивних
учасників або сторонніх спостерігачів; четверта частка цієї групи немає
чітких планів на майбутнє; в них найнижчий рівень інтересу до політики і
найменший досвід участі у політичних діях.

Незважаючи на те, що більшість респондентів демонструє переважно
скептичне ставлення до політики, незначний інтерес до політики і низьку
політичну активність, значущою виявилася і частка оптимістично
налаштованих щодо політики студентів, для яких властивими є
постматеріалістичні цінності — самореалізації, особистої свободи,
освіченості, усвідомлення можливостей їх реалізації у політичній сфері.

Ще одним фокусом дослідження було виявлення зв’язку між політичними
орієнтаціями респондентів та їх позиціюванням у студентській групі. При
цьому особливої дослідницької уваги заслуговує група “лідерів”. Властиве
цій групі сполучення високих показників активності у сфері навчання, у
міжособистісній сфері та у сфері політики, у сукупності з такими
особистісними якостями, як відповідальність, почуття обов(язку,
чесність, порядність, незалежність у судженнях і діях, наполегливість у
досягненні мети складають той потенціал, володіючи яким, студентська
молодь має можливості ефективно впливати на громадсько-політичну сферу і
претендувати на статус майбутньої еліти, в т.ч. політичної.

У висновках роботи підсумовуються головні результати дослідження.

На основі розробленого автором системно-ціннісного підходу уточнено
дефініцію поняття “політичні орієнтації”, яке визначається як системне
утворення, що містить у собі когнітивний, оціночний, дієвий аспекти
ставлення до політики, і є результатом актуалізації термінальних й
інструментальних цінностей особистості або групи. Доведено, що саме
політичні орієнтації виступають комплексною, динамічною складовою
свідомості, що піддається емпіричному вимірюванню, виявляючись у тих чи
інших формах політичної активності. Розроблена здобувачем системи
емпіричних показників вимірювання політичних орієнтацій була використана
для визначення орієнтацій пострадянського студентства у сфері політики.

На основі системно-ціннісного підходу показана значущість впливу на
диференціацію політичних орієнтацій студентства не тільки об’єктивних
факторів (економічного, регіонального, культурно-мовного), на які
зазвичай звертають увагу дослідники політичних орієнтацій, але й
суб’єктивних чинників (ціннісного, фактору національно-політичної
ідентифікації, фактору задоволеності життям). Ціннісний фактор знайшов
свій прояв у диференціації політичних уподобань студентства: найбільш
активну позицію і зацікавлене ставлення до політики демонструють
студенти, яким властиві не тільки такі постматеріалістичні цінності, як
самореалізація, освіченість, особиста свобода, але й орієнтації на такі
соціальні цінності, як можливість приносити користь суспільству, участь
у громадському житті, у вирішенні суспільних проблем.

Все це дозволило здійснити концептуалізацію зрушень політичних
орієнтацій студентства та чинників, що їх зумовлюють. Важливим у
контексті дослідження проблеми політичної соціалізації студентської
молоді виявилось вивчення ролі системи вищої освіти у формуванні
політичних орієнтацій студентства, що визначається, передусім,
виконанням нею прямої і латентної політичної соціалізації. Зафіксована у
дослідженнях недостатня вдоволеність студентів рівнем знань про
політику, що надаються у вузі, і обумовлений цим низький рівень їх
політичної компетентності (що виражається в усвідомленні неможливості
впливати на політичний процес) свідчить про недостатню ефективність
виконання освітою функцій політичної соціалізації. У розв’язанні цієї
проблеми важливу роль покликана відіграти гуманітаризація освіти, яка
передбачає не лише впровадження нових гуманітарних дисциплін, але й (і
це має першочергове значення) формування системи якостей, що дозволяють
особистості виконувати функції творчо орієнтованого, активного суб’єкта
суспільних відносин, в тому числі у сфері політики.

Основні положення дослідження викладено у таких публікаціях:

Руженцева В.І. Особливості політичної культури сучасної української
молоді // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу
сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Х., Видавничий центр
ХНУ, 2001. – С.497-502.

Руженцева В.І. Особливості політичних орієнтацій студентства:
соціологічний аналіз // Методологія, теорія та практика соціологічного
аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Х., Видавничий
центр ХНУ, 2002. — С. 598-600.

Руженцева В.І. Політико-ідеологічні ідентифікації українського
студентства: фактори впливу // Український соціум – К., 2005. — №1(6). –
С. 44-53.

Руженцева В.І. Політичні ідентифікації українського та білоруського
студентства // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.
Каразіна – Х., Видавничий центр ХНУ, 2005. – С. 197-202.

Руженцева В.І. Інтелектуальна еліта у політичному просторі: аналіз
практик впровадження символічного капіталу у політику // Методологія,
теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник
наукових праць. – Х., Видавничий центр ХНУ, 2005. – С. 418-423.

Арбєніна В.Л., Бардіна-Віж’є О.Ю., Ніколаєвська А.М., Остроухова Г.С.,
Руженцева В.І., Сокурянська Л.Г. Хто і як вступає до вищих навчальних
закладів (за результатами дослідження у ВНЗ України) // Вісник
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна – Х.,
Видавничий центр ХНУ, 2007. – С. 122-136. (у статті здобувачу Руженцевій
В.І. належить ідея про вплив чинника довузівської освіти на вступ і
навчання студентів у ВНЗ).

Політична культура української молоді як ресурс державного процесу /
Навч. посібник для слухачів постійно діючого тематичного семінару
лідерів молодіжних громадських організацій. / Укладачі І.О. Поліщук,
В.І. Руженцева. – Х., Вид-во ХарРІ УАДУ “Магістр”, 2003. — 67c. (у
посібнику здобувачу Руженцевій В.І. належить авторство підрозділу 1.1.,
розділу 2, висновків).

Руженцева В.І. Проблема політичної соціалізації в період трансформацій
// Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали IV
Міжнародної науково-практичної конференції. – Житомир, 2002. – С.
123-124.

Руженцева В.И. Политические ориентации постсоветского студенчества:
динамика и факторная обусловленность // Проблемы XXI века: культура
поведения молодежи. Роль общества в воспитании молодежи: Материалы
Международной научно-практической конференции. – СПб.: Изд-во СПбГУЭВ,
2004. – С. 74-75.

АНОТАЦІЯ

Руженцева В.І. Політичні орієнтації пострадянського студентства:
динаміка та факторна обумовленість. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за
спеціальністю 22.00.04. – спеціальні та галузеві соціології. –
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків,
2007.

У дисертації здійснено комплексне дослідження динаміки політичних
орієнтацій пострадянського студентства і факторів, що їх обумовлюють.
Проаналізовано теоретико-методологічні підходи вітчизняних та зарубіжних
вчених щодо сутності та структури політичних орієнтацій, специфіки їх
формування і прояву серед молоді, зокрема, студентства. Запропоновано
систему емпіричних показників виміру політичних орієнтацій, до якої
належать політичні цінності, ідентичності, установки, рівень довіри і
компетентності. Досліджено феномен політичної соціалізації, його
особливості у суспільствах, що змінюються. Значна увага приділена
вивченню ролі вищої освіти у формуванні політичних орієнтацій
студентства, його політичної компетентності.

Визначено, яким чином на політичних орієнтаціях студентства відбиваються
об’єктивні і суб’єктивні фактори впливу — соціально-економічні,
регіональні, культурно-мовні, ціннісні, соціально-психологічні та інші.

На підставі аналізу результатів масштабних соціальних досліджень,
здійснених за участі автора, проаналізовано динаміку протестних
орієнтацій пострадянської студентської молоді, розглянуто її політичні
ідентичності й цінності, механізми та фактори, що обумовлюють формування
політичних орієнтацій студентства. Викладено пропозиції щодо підвищення
ролі сучасної вищої школи у політичній соціалізації майбутніх фахівців.

Ключові слова: політичні орієнтації, політичні ідентичності, політичні
цінності, політична поведінка, політична культура, студентська молодь,
політична соціалізація.

АННОТАЦИЯ

Руженцева В.И. Политические ориентации постсоветского студенчества:
динамика и факторная обусловленность. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук
по специальности 22.00.04. – специальные и отраслевые социологии. –
Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. – Харьков,
2007.

В диссертации осуществлено комплексное исследование динамики
политических ориентаций постсоветского студенчества, а также факторной
обусловленности этого процесса. Проанализированы
теоретико-методологические подходы отечественных и зарубежных ученых к
изучению сущности и структуры политических ориентаций, специфики их
формирования и проявления среди молодежи, в частности, студенчества.
Исследована взаимосвязь понятия “политические ориентации” с категориями
“ценностные ориентации”, “социальные ориентации”, “политическая
культура”, “политическое сознание”, дано определение политическим
ориентациям как реакции субъекта на определенный объект в пространстве
политики; направленности сознания и поведения субъекта по отношению к
значимым с его точки зрения политическим объектам.

Учитывая актуальный социально-политический контекст постсоветского, в
том числе и украинского общества, а также особенности жизненного этапа,
на котором находится молодежь, и в частности, студенчество, для изучения
особенностей восприятия им сферы политики среди внутриличностных
характеристик социологический анализ целесообразно применять именно к
политическим ориентациям. Эти феномены сознания являются наиболее
артикулированными и способными к динамике, являясь одновременно и
фактором, и показателем изменений, которые происходят в политической
сфере общества.

На основе применения ряда положений системного подхода, в частности,
относительно структуры политических ориентаций и механизма их перехода в
политическое поведение, разработана система эмпирических показателей
измерения политических ориентаций, к которым относятся политические
ценности, идентичности, установки, уровень доверия и компетентности.

Исследован феномен политической социализации, его особенности в
изменяющемся обществе. Доказано, что в отличии от обществ со стабильной
политической структурой, где исследовательские приоритеты в области
политической социализации связаны, прежде всего, с изучением
идеологических и партийно-политических предпочтений граждан, в
трансформирующихся обществах, ввиду слабой оформленности подобных
ориентаций, приоритетными являются вопросы исследования политической
идентичности и политических ценностей граждан.

Определена роль высшего образования в формировании политических
ориентаций студенчества, его политической компетентности. Исследована
проблема эффективности выполнения системой высшего образования как
прямой (через организацию информационного потока), так и латентной
политической социализации (через организацию интерактивных процессов,
содействующих усвоению личностью определенных ролей, форм поведения).

Выявлена динамика протестных ориентаций студентов, изучены их
политические идентичности и ценности как важные составляющие механизма
формирования политических ориентаций. Уточнены политико-идеологические и
электоральные ориентации студенчества.

Исследовано, каким образом отражаются на политической идентичности и
связанных с ней внутри- и внешнеполитических ориентациях студенчества
объективные (социально-экономический, региональный, культурно-языковой,
социально-психологический) и субъективные факторы (ценностный, фактор
удовлетворенности жизнью, фактор национально-политической идентичности).

Особое внимание уделено исследованию группы студентов, для которой
характерно сочетание высоких показателей активности в сфере учебы, в
межличностной сфере, а также в сфере политики, что позволяет говорить о
наличии у неё потенциала, необходимого для эффективного воздействия на
общественно-политическую сферу, обретения в будущем статуса элиты, в том
числе, политической.

Ключевые слова: политические ориентации, политические идентичности,
политические ценности, политическое поведение, политическая культура,
студенческая молодежь, политическая социализация.

SUMMARY

Ruzhentseva V.I. Political orientations of the PostSoviet students:
dynamics and factorial conditionality. — Manuscript.

The dissertation for a Candidate’s degree in sociological sciences on a
speciality 22.00.04. — Special and Branch sociology. — Kharkiv national
university of the name of V.N.Karazin. — Kharkiv, 2007.

In the dissertation a complex research of dynamics of PostSoviet
students’ political orientations and factors determining them is carried
out. Theoretical and methodological approaches of domestic and foreign
scientists for studying the essence and structure of political
orientations, specificities of their formation and display among youth,
in particular, students are analyzed. The system of empirical parameters
of political orientations’ measurement (to which political values,
identity, aims, a level of trust and competence are included) is
developed. The phenomenon of political socialization, its features in a
transforming society is investigated. The attention is given to
studying of a higher education’ role in formation of students’ political
orientations and political competence.

It is investigated, how such objective and subjective factors as
social-economic, regional, language, valuable, social-psychological and
others are reflected on political orientations.

Dynamics of students’ protest orientations is revealed. The students’
political identity and values, the mechanisms and factors of political
orientation’ formation are investigated. Recommendations on increase of
modern higher education’ role in students’ political socialization are
offered.

Key words: political orientations, political identity, political values,
political behavior, political culture, student’s youth, political
socialization.

Похожие записи