Інститут епідеміології та інфекційних хвороб

ім. Л.В. Громашевського АМН України

ПРИШЛЯК ОЛЕКСАНДРА ЯРОСЛАВІВНА

УДК 616.986.7+616.441-008.61+616.441-008.64+616.379-008.64+613.816

Перебіг лептоспірозу у хворих із супутньою патологією та принципи
лікування

14.01.13 — Інфекційні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ ? 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Івано-Франківському державному медичному університеті

Науковий консультант:

? заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук,
професор Дикий Б.М., завідувач кафедри інфекційних хвороб і
епідеміології Івано-Франківського державного медичного університету.

Офіційні опоненти:

? заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук,
професор Андрейчин Михайло Антонович, завідуювач кафедри інфекцій-них
хвороб і епідеміології Тернопільського державного медичного університету
ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України

? доктор медичних наук, професор Нікітін Євген Васильович, професор
кафедри інфекційних хвороб Одеського державного медичного університету
МОЗ України

? доктор медичних наук, професор Лучицький Євген Васильович, завідувач
відділенням клінічної андрології Інституту ендокринології та обміну
речовин імені В.П. Комісаренка МОЗ України

Провідна установа: Львівський національний медичний університет ім.
Данила Галицького МОЗ України.

Захист відбудеться 21.09.2006 р. о 13-30 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.614.01 при Інституті епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (01015, м. Київ,
вул. Січневого повстання, 23).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (03038, м. Київ,
вул. Миколи Амосова, 5).

Автореферат розісланий 17.08.2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук В.І. Матяш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Лептоспіроз ? одне з найпоширеніших і найважчих
інфекційних хвороб людини, тісно пов’язаних із навколишніми умовами її
існування (В.В. Лебедев, 1999; В.І. Матяш, 2000; J. Vinetz, 2001;
E.Nikitin, М. Andreychyn, 2004; Б.М. Дикий та співавт., 2005). Спалахи
хвороби набули значного поширення в різних регіонах Земної кулі (R.Farr,
1995; C.Y.Ersin at al., 1998). Україна, її західний регіон,
Івано-Франківська область за своїми клімато-географічними особливостями
належать до територій з високою поширеністю лептоспірозу (Н.А.
Васильєва, 2002; О.П. Сельнікова та співавт., 2002; .Б.М. Дикий та
співавт., 2005). Висока смертність, тривале зниження якості життя,
економічні та соціальні збитки спричинили підвищення уваги до
лептоспірозу як до важливої медико-соціальної проблеми (В.В. Гебеш,
1998; Ж.І. Возіанова, 2000, 2002; М.А. Андрейчин, Н.А. Васильєва,
2004). В Івано-Франківській області у підвищенні захворюваності на
лептоспіроз відіграли значну роль зміни природних умов регіону:
створення “теплої” Бурштинської водойми, непродумані меліоративні
роботи. Інтенсивне заселення гризунами берегів річок і водоймищ створило
природний резервуар лептоспір у Снятинському, Рогатинському, Галицькому,
Коломийському районах (О.П. Кіріяк, Л.І. Мурзова, 2000; Г.П.
Гаморак і співавт., 2004; Б.М. Дикий і співавт., 2005).

Часто лептоспіроз перебігає на фоні супутньої патології. Особливості
клінічного перебігу лептоспірозу в поєднанні з іншими захворюваннями
вивчені недостатньо і стосуються лептоспірозної інфекції у
ВІЛ-інфікованих, у хворих із гострими калькульозними холециститами,
панкреатитами, транзиторною НВs-антигенемією, аспергільозом,
алкоголізмом, а також у вагітних (B. Collins et al., 1983; И.С. Марков и
соавт., 1984; C. Edwards et al., 1991; E. Neves et al., 1994; Ю.Н.
Анисимова, В.И. Матяш, 2000).

Захворювання неоднозначно проявляється у різних хворих (М.Г. Авдеева,
1997; Н.А. Васильєва, 2003; Л.И. Жукова, Г.В. Мельник, 2004). Ступінь
ураження життєво важливих органів ? печінки, нирок, тяжкість синдрому
ендогенної інтоксикації залежать від серотипу та патогенності збудника,
але не менш важливими при цьому є вияви реактивності організму людини
(L. Smythe, 1999; Ю.А. Барштейн, М.А. Андрейчин, 2000; В.І. Матяш,
2000; А.В. Калинин, 2001).

Наявність у хворого на лептоспіроз фонових захворювань, особливо
цукрового діабету, уражень щитоподібної залози, може суттєвим чином
впливати на прояви і наслідки інфекційної хвороби (А.В. Щербак, 1989;
П.М. Боднар та співавт., 1995). Зараження лептоспірами людини з наявною
хронічною алкогольною інтоксикацією прогностично передбачає суттєве
зниження її можливостей адекватно реагувати на збудник інфекційного
захворювання (Л.Л. Аверьянова и соавт.,1979; Ю.В. Первова, 2004).

Як відомо, патологія щитоподібної залози для Прикарпаття є важливою
проблемою, оскільки цей регіон – ендемічний за зобом (В.І. Паньків,
2001).

Враховуючи тісні функціональні взаємні зв’язки між печінкою і
щитоподібною залозою (S. Itoh et al., 1986; А.А. Маковійчук, 2004), що
полягають у підтримці гормонального гомеостазу, регуляції різних сторін
енергетичного та пластичного обмінів (В.А. Олейник и соавт., 1988;
D. Cooper, 2001), можна припустити взаємний вплив лептоспірозу і
патології щитоподібної залози.

Кількість хворих на цукровий діабет у світі неухильно зростає,
збільшуючись на 5-7 % щорічно (М.И. Балаболкин, 2000; G. Taton, 2001).
За останні 10 років поширення цукрового діабету в Україні підвищилась
більш ніж у 1,5 разу. Економічні і соціальні збитки, обумовлені цим
захворюванням в силу його поширеності та інвалідизуючих наслідків,
величезні (А.С. Ефимов, 1989; М.И. Балаболкин, 2000; L. De
Grot et al., 2001).

Сумними є статистичні дані, які стверджують, що в Україні зареєстровано
більше 2 млн. хворих на хронічний алкоголізм ІІ-ІІІ стадій, але,
ймовірно, можна припустити, що справжня їх кількість ще більша (А.А.
Кириченко, 1981; О.Й. Бакалюк, 2003; Д.И. Шустов, 2004). Саме тому
лікарі різних спеціалізацій досить часто в практичній діяльності мають
справу з хворими, що зловживають алкоголем. Багаточисельними
дослідженнями доведено, що алкоголь порушує функції всіх органів і
систем організму (Л.П. Воробьев, 1987; А.А. Шевченко, 2001; Ф.И.
Белялов, 2004).

Можливість несприятливого перебігу лептоспірозу, що комбінується із
супутньою патологією, тенденція до рецидивування викликають необхідність
корекції загальноприйнятих підходів до терапії цієї групи хворих.

Таким чином, комплексне дослідження хворих на лептоспіроз із супутньою
патологією, яке базується на зіставленні клінічних даних із показниками
інтоксикаційного синдрому, перекисного окислення ліпідів та
антиоксидантного захисту, імунного статусу, функції печінки, нирок з
використанням диференційованої терапії має теоретичне і практичне
значення й обгрунтовує актуальність виконання даної дисертаційної
роботи.

Мета роботи : підвищити ефективність комплексного диференційова-ного
лікування хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом,
гіпоти-реозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом та розробити
критерії ранньої діагностики і прогнозу перебігу цієї поєднаної
патології на основі вивчення клінічних і патогенетичних особливостей
лептоспірозу на тлі вказаної фонової патології.

Основні завдання роботи :

Вивчити клініко-лабораторні особливості перебігу лептоспірозу на тлі
патології щитоподібної залози, цукрового діабету, хронічного
алкоголізму.

Дослідити показники інтоксикаційного синдрому, перекисного окислення
ліпідів, цитокіновий профіль, стан біоценозу кишечника у хворих на
лептоспіроз у поєднанні зі супутньою патологією.

Вивчити та узагальнити електроміографічні зміни нервово-м’язового
апарату у хворих на лептоспіроз із супутньою патологією.

Визначити фактори ризику розвитку тяжких форм лептоспірозу, ускладнень,
рецидивів, наслідків на тлі супутніх патологічних станів.

Розробити та рекомендувати для практичного застосування диференційоване
лікування хворих, залежно від фонової патології.

Об’єкт дослідження. Клініко-патогенетичні особливості перебігу
лептоспірозу на фоні супутніх гіпертиреозу, гіпотиреозу, цукрового
діабету, та хронічного алкоголізму.

Предмет дослідження. Хворі на лептоспіроз із вказаними супутніми станами
та оцінка ефективності їх лікування.

Методи досліджень. Загальноприйняті епідеміологічні, клінічні та
лаботаторні методи обстеження хворих на лептоспіроз, а також
імунологічні, бактеріологічні та інструментальні методи дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Визначено клінічні особливості та
патогенетичні зміни у хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом,
гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом. Обгрунтовано
погляд на лептоспіроз із вкзаною фоновою патологією як на патологічний
стан, перебіг якого визначається характером супутньої патологіі, але
відрізняється окремими ланками патогенегичних механізмів, у звязку з чим
перебігу лептоспірозу притаманні певні клініко-лабораторні відмінності.
Доведено, що при поєднаному перебігу лептоспірозу з гіпертиреозом, є
взаємообтяжений інтоксикаційно-дисгормональний синдром. Виявлений
вираженіший обтяжувальний вплив патологіі щитоподібної залози при
гіпертиреозі на перебіг лептоспірозу, що проявляється збільшенням числа
пацієнтів із середньотяжким і тяжким перебігом хвороби, тривалим
зворотним розвитком патологічного процесу, рецидивами. Показано, що
перебіг лептоспірозу на фоні гіпотиреозу відзначається вираженішим
холестатичним синдромом із рівномірним розподілом хворих за тяжкістю та
відсутністю рецидивів лептоспірозу. Встановлено, що причиною тяжчого
перебігу лептоспірозу на тлі цукрового діабету є глибші зміни з боку
печінки та нирок, вираженіша інтоксикація, високий і нестабільний рівень
цукру в сироватці крові, зміни в системі ПОЛ/АОС, дисбактеріоз
кишечника. Обґрунтована необхідність інсулінотерапії хворих на
лептоспіроз із цукровим діабетом впродовж стаціонарного лікування та в
періоді реконвалесценції. Клінічно виявлено та підтверджено даними
електроміографічного дослідження у хворих на лептоспіроз наявність
міастенії та міопатичних змін, вираженіших у пацієнтів із супутнім
цукровим діабетом. Встановлено, що для перебігу лептоспірозу на тлі
хронічної алкогольної інтоксикації активуються процеси перекисного
окислення ліпідів із посиленням гепатоцелюлярної недостатності.
Обґрунтована необхідність диференційованого лікування в комплексі з
базисною терапією хворих на лептоспіроз із супутнім гіпертиреозом
глутаргіном, із гіпотиреозом – уролесаном, із цукровим діабетом –
уролесаном і синглетно-кисневою терапією, із хронічним алкоголізмом –
глутаргіном і синглетно-кисневою терапією. Показаний позитивний вплив
лікувальної корекції дисбактеріозу у хворих на лептоспіроз із супутньою
патологією активованими формами пробіотиків.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи
полягає в тому, що запропонований комплекс клініко-біохімічних та
інструментальних досліджень, дозволив виявити особливості перебігу
лептоспірозу у хворих із супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом,
цукровим діабетом та хронічним алкоголізмом. Застосування в комплексній
терапії хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом глутаргіну, із
гіпотиреозом – уролесану, із цукровим діабетом – уролесану і
синглетно-кисневої терапії, із хронічним алкоголізмом – глутаргіну і
синглетно-кисневої терапії є доцільним і обгрунтованим. Використання в
комплексі із базисною терапією глутаргіну у хворих на лептоспіроз сприяє
швидшій нормалізації показників інтоксикації та регресії проявів
печінкової і ниркової недостатностей. Ефективність уролесану
позначається на швидшій нормалізації клініко-лабораторних показників
холестазу. Застосування синглетно-кисневої терапії прискорює
нормалізацію змін у системі перекисного окислення ліпідів і
антиоксидантного захисту.

Важливим внеском до практичної діяльності є розробка лікувальної
корекції дисбактеріозу у хворих на лептоспіроз із супутньою патологією
активованими формами пробіотиків.

Важливим є також, розкриття невідомих раніше змін у нервово-м’язовій
провідності у хворих на лептоспіроз і виявлення вираженішого
міопато-міастенічного синдрому у хворих на лептоспіроз із супутнім
цукровим діабетом.

За матеріалами дисертації видано інформаційний лист «Використання
глутаргіну в комплексному лікуванні хворих на іктерогеморагічний
лептоспіроз» (Київ, 2004, №186).

Отримано деклараційний патент на винахід «Спосіб лікування кишкового
дисбактеріозу активованими формами пробіотиків» (Київ, 2002, №50267А).

Основні матеріали і положення роботи впроваджено в інфекційних
стаціонарах та відділеннях районних лікарень Івано-Франківської області,
м. Івано-Франківська, інфекційних відділеннях Чернівецької,
Тернопільської міських лікарень, Вінницької, Сумської інфекційних
лікарень.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є особистою роботою здобувача.
Дисертантом проведені інформаційний пошук і аналіз літератури з
проблеми, сформульовані мета і завдання для її досягнення. Автор
самостійно формувала групи хворих, проводила клінічні спостереження,
виконувала визначення вмісту ПСМ в сироватці крові, рівня цитокінів,
показників ПОЛ та АОС, розрахунок ЛІІ та ГПІ, провела та проаналізувала
електроміограми. Провела комплексне лікування хворих на лептоспіроз із
супутньою патологією із включенням глутаргіну, уролесану,
синглетно-кисневої терапії, а також лікувальну корекцію дисбактеріозу
активованими формами пробіотиків. Проаналізувала архівні матеріали та
амбулаторні карти хворих на лептоспіроз. Самостійо виконала комплексний
аналіз, систематизацію, інтерпритацію отриманих результатів та їх
статистичну обробку, сформулювала основні положення, висновки дисертації
та практичні рекомендації. Автор самостійно написала всі розділи
дисертації.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота апробована на
спільному засіданні кафедр терапевтичного профілю, інфекційних хвороб із
курсом епідеміології. Матеріали дисертації доповідались на наукових
конференціях Івано-Франківського медичного університету, в обласному
товаристві інфекціоністів (1992-2005 рр.); під час науково-практичних
конференцій головних обласних інфекціоністів і завідуючих кафедрами
інфекційних хвороб і пленумів Асоціації інфекціоністів України (Львів,
2000; Івано-Франківськ, 2002); на VI з’їзді інфекціоністів України
(Одеса, 2002).

Основні результати досліджень опубліковані у 43 наукових роботах в тому
числі 22 статті у профільних виданнях, що занесені до списку ВАК, а
також видано 1 інформаційний лист (2004 р.) та отримано патент на
винахід (2002 р.).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 280 друкованих
сторінках, складається зі вступу, основної частини, аналізу і
узагальнення результатів власних досліджень, висновків, практичних
рекомендацій. Список літератури містить 385 джерел (295 ? кирилицею, 90
? латиницею). Основна частина складається з 6 розділів: огляду
літератури, матеріалів і методів, 4 розділів власних досліджень, що
ілюстровані 83 таблицями, 16 рисунками, 6 виписками з медичних карт
стаціонарних хворих.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація була
виконана за планом наукових досліджень Івано-Франківського державного
медичного університету і є фрагментом комплексної наукової роботи
кафедри “Ураження печінки при різних інфекційних захворюваннях на тлі
супутньої патології: методи лікування” (1999-2003 р., № державної
реєстрації 010200U7131).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Огляд літератури. На достатній кількості наукових джерел та сучасному
рівні узагальнені дані різних авторів про клініко-патогенетичні аспекти
лептоспірозу в Україні та на Івано-Франківщині. Ґрунтовно опрацьовано
фактичний матеріал про патологічні зміни в органах і системах у хворих
на лептоспіроз . Детально висвітлені питання змін в печінці, нирках як у
хворих на лептоспіроз, так і у хворих із патологією щитоподібної залози,
цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом. Наведено дані про можливості
терапевтичної ефективності глутаргіну, уролесану, синглетно-кисневої
терапії. Зроблено висновок про необхідність пошуку причин несприятливого
перебігу лептоспірозу на тлі супутньої патології та лікувальної корекції
виявлених змін.

оскільки виявлені зміни за формами тяжкості були однотипними.

Групу порівняння склали 55 хворих на жовтяничний лептоспіроз без
супутньої патології. Пацієнти знаходились на стаціонарному лікуванні в
Івано-Франківській обласній клінічній інфекційній лікарні з 1992 по 2005
рр. Серед обстежених хворих чоловіків було 58,3 %, жінок — 41,7 % віком
від 22 до 68 років. Діагноз лептоспірозу виставляли за допомогою
клініко-епідеміологічних даних та підтверджували серологічно в реакції
мікроаглютинації та лізису з лептоспірозним діагностикумом. Більше ніж у
80,0 % випадків лептоспіроз був спричинеиний L. іcterohaemorrhagiae.
Супутню патологію визначали за анамнестичними, клініко-лабораторними
критеріями та даними амбулаторних карт пацієнтів. Контрольні групи
склали пацієнти без лептоспірозу: 50 хворих із гіпер- та гіпотиреозом,
20 хворих на цукровий діабет, 20 хворих на хронічний алкоголізм, 20
практично здорових людей.

Для виявлення особливостей перебігу лептоспірозу у хворих із супутніми
гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом
ми проводили комплексне клініко-лабораторне обстеження пацієнтів із
використанням біохімічних, імунологічних, бактеріологічних та
інструментальних досліджень.

Клініко-лабораторне обстеження хворих проводили при поступленні в
стаціонар, а далі з інтервалом 10 днів та перед випискою. Після виписки
зі стаціонару реконвалесцентів спостерігали протягом року. Вивчення
клінічного перебігу хвороби проводили за загальноприйнятими методами.
Біохімічні обстеження ? визначення вмісту білірубіну крові, активності
амінотрансфераз (АлАТ, АсАТ), рівня креатиніну, сечовини крові,
активності лужної фосфатази, показників тимолової проби, вмісту
загального холестерину, протромбінового індексу ? проводили
уніфікованими методами. З метою визначення ступеня інтоксикації, крім
клінічних показників, вираховували лейкоцитарний і гематологічний
індекси інтоксикації та визначали концентрацію ПСМ254. Для дослідження
стану ПОЛ/АОС вивчали вміст дієнових кон’югатів (ДК), малонового
диальдегіду (МДА) та супероксиддисмутази (СОД) в сироватці крові.
Вивчали спонтанну продукцію ряду цитокінів (ІЛ-4, ФНП-() за їх рівень у
сироватці крові. Вміст цитокінів визначали методом імуноферментного
аналізу на аналізаторі “Stat Fax 303 Plus” (США) за допомогою наборів
реагентів “ProCon IL-4”, “ProCon TNF” (ООО “Протеиновый контур”, Росія).

Стан нервово-м’язової системи у хворих дослідили за допомогою
електроміографії (ЕМГ). Застосовували поверхневу глобальну ЕМГ для
вивчення електричної активності спокою і максимального довільного
напруження м’язів.

Дослідження кишкової мікрофлори проводили згідно методичних рекомендацій
“Микробиологическая диагностика дисбактериозов” (1986).

Проведення та опис УЗ-дослідження здійснювали згідно «Протоколів
ультразвукового дослідження органів та систем».

У лікувальний комплекс із базисною терапією 15 хворим на лептоспіроз із
гіпертиреозом включали глутаргін, 15 хворим із супутнім гіпотиреозом –
уролесан, 15 хворим із супутнім цукровим діабетом – уролесан і
синглетно-кисневу терапію, 15 хворим із супутнім хронічним алкоголізмом
– глутаргін і синглетно-кисневу терапію. За віком і статтю пацієнти
суттєво не відрізнялись між собою.

Лікування кишкового дисбактеріозу у хворих на лептоспіроз проводили
активованими формами пробіотиків. Винахід був запатентований як «Спосіб
лікування кишкового дисбактеріозу активованими формами пробіотиків»
(деклараційний патент №50267A від 15.10.2002 р.). Результати порівнювали
із такими у хворих на лептоспіроз, яким лікувальну корекцію
дисбактеріозу проводили неактивованими формами пробіотиків.

Результати дослідження та їх обговорення. Проведені дослідження
показали, що при поєднанні лептоспірозу з гіпертиреозом хвороба
перебігала у 59,5 % пацієнтів в середньотяжкій формі, в тяжкій – у 40,5
% пацієнтів, 1 хворий помер (2,7 %). Легкого перебігу не було (Р<0,001). Патологічний процес характеризувався полісимптомністю і у 77,3 % випадків при первинному зверненні був виставлений помилковий діагноз. У цій групі хворих подовжується тривалість патологічного процесу при тяжкому перебігу майже на 2 тижні (Р<0,001), за рахунок інтоксикаційного синдрому. Більше ніж у третини пацієнтів переважали симптоми, які характе-ризували загальну інтоксикацію (біль голови, загальна слабкість, порушення сну, кардіалгії, серцебиття, тахікардія, геморагії, гарячка 37,8-39,50С). Оскільки кардіалгії, вібчуття серцебиття не дуже характерні для хворих на лептоспіроз, то можна думати, що дані симптоми є результатом нашарування тиреотоксичної інтоксикації на лептоспірозну. На нашу думку, це є взаємно обтяжуючий інтоксикаційно-дисгормональний варіант перебігу патологічного процесу. Враховуючи дисбаланс гормонів щитоподібної залози та клінічні зміни з боку серця і у зв'язку з цим підвищену активність АсАТ, ми досліджували кореляційний зв'язок між рівнем трийодтироніну та активністю АсАТ. У хворих на лептоспіроз із супутнім гіпертиреозом виявлений сильний прямий кореляційний зв’язок (rxy=+0,89, Р<0,001) між ними. Поєднанню лептоспірозу з гіпертиреозом властиві вираженіші прояви інтоксикації, ниркової недостатності, геморагічного синдрому: ГПІ був вищий в 1,4 разу (Р<0,001), білірубінемія перевищувала показники у хворих без супутньої патології в 1,2 разу (Р<0,01), майже на 30,0 % були підвищені показники креатиніну та сечовини у хворих із супутнім гіпертиреозом (Р<0,001 та Р<0,01), а протромбіновий індекс знижувався до 65,0 % (р<0,05). При поєднанні лептоспірозу з гіпертиреозом встановлено достовірно вищий вміст концентрації ПСМ254 у сироватці крові (в 1,4 разу, Р<0,05), що може свідчити про тривалу тиреотоксичну дію надлишку гормонів щитоподібної залози та інтоксикації при лептоспірозній інфекції (патологічні зміни в нирках, печінці та порушення їх детоксикаційної здатності). При ультразвуковому дослідженні у хворих на лептоспіроз із супутнім гіпертиреозом ознаки гепатиту були у всіх пацієнтів, а нефрозо-нефриту та панкреатиту - у 2/3 обстежених осіб. На нашу думку, патологічні зміни, які мають місце в цих органах при гіпертиреозі, підсилюються нефро- та гепатотоксичною дією лептоспір, а стресорна реакція, якою є гострий інфекційний процес, втягує функціонально залежні органи і системи. Зауважимо, що ці зміни в динаміці (в періоді одужання) мали позитивну регресію. У 1/3 осіб, які перенесли лептоспіроз і мали супутній гіпертиреоз через 1 рік були зафіксовані збільшення печінки і підшлункової залози (в цей період явища гіпертиреозу були компенсовані під впливом лікування, призначеного ендокринологом). Можливо, тут має місце вираженість виділеного нами "інтоксикаційно-дисгормонального" синдрому, який глибше торкається саме тих органів і систем, які беруть участь в обмінних процесах організму. Пацієнти з лептоспірозом на тлі гіпотиреозу пізніше звертались за медичною допомогою, ніж хворі без супутньої ендокринопатії (від початку захворювання минало 6-10 днів). Періодичне погіршення їхнього самопочуття (а саме - загальна слабкість, серцебиття, підвищення температури, позноблювання, головні і м’язові болі) було характерним для їх супутнього захворювання. Більш уважно до себе хворі ставилися тільки тоді, коли відмічали зміни діурезу. Для поєднання лептоспірозу із гіпотиреозом характерним є вираженіший холестатичний синдром на тлі інтоксикації. Сказане підтверджується підвищенням у цієї групи хворих поряд з вираженою гіпербілірубінемією вмісту в сироватці крові загального холестерину (Р<0,001), лужної фосфатази (Р<0,05), вираженішим і тривалішим свербіжем шкіри (Р<0,001). Частіше були кардіалгії (Р<0,05) і постійна тахікардія (Р<0,001). Прослідковувалась певна тенденція до значнішого підвищення АсАТ у хворих із супутнім гіпотиреозом (2,80±0,30 проти 2,07±0,33, Р<0,05). Можливо, нестача Т3 та Т4 та зміни з боку серцево-судинної системи накладають відбиток на активність АсАТ у хворих на лептоспіроз із супутнім гіпотиреозом, але кореляційного зв'язку між вмістом Т3 та активністю АсАТ не було виявлено (Р>0,05) і також не було кореляції між T4 та
активністю АсАТ (Р>0,05).

Клінічні симптоми інтоксикації підтверджувались підвищеними
лабораторними показниками: ГПІ у хворих із супутнім гіпотиреозом був в
1,2 разу вищим (Р<0,05), концентрація ПСМ254 в сироватці крові в 1,4 разу (Р<0,001). Очевидно, це пов’язано із тривалішим ендотоксикозом при гіпотиреозі. Крім того, тривалість холестатичного синдрому при середньотяжкій і тяжкій формах лептоспірозу у хворих із гіпотиреозом була на 5-6 днів (при середньотяжкій) та на 3-4 дні (при тяжкій) довшою, ніж у хворих без цієї патології (Р<0,05). Перебіг лептоспірозу на тлі цукрового діабету характеризувався клінічною полісимптомністю початкового періоду хвороби. При зверненні хворих за медичною допомогою діагноз лептоспірозу був виставлений у 35,3 % випадків. Характерні симптоми лептоспірозу (висока гарячка, міалгії в литкових м’язах, зміни з боку нирок, печінки) накладаються у таких пацієнтів на клінічні ознаки гіперглікемії (сухість в роті, парестезії в кінцівках, здуття живота, погіршення зору). Тривала гіперглікемія та нестабільність її у хворих на цукровий діабет призводять до діабетичних ангіопатій в різних органах і системах. Патологічні зміни при лептоспірозі та вказані зміни при цукровому діабеті є взаємно обтяжуючими. Проведені дослідження показали, що лептоспіроз у пацієнтів у цих пацієнтів характеризується тяжчим перебігом. Легких форм недуги на фоні цукрового діабету не було. Тривалість хвороби була довшою в середньому на 10-14 днів (Р<0,001). Як відомо, цукровий діабет сам проявляється певними клінічними ознаками ураження печінки та нирок, а нестабільність вмісту цукру в крові (гіпер- чи гіпоглікемії) мають характерні клінічні ознаки. Однак, при поєднаному перебігу з лептоспірозом прояви цукрового діабету потенціюються, що надає особливого вираження і забарвлення інфекційній хворобі. У всіх пацієнтів були зареєстровані зміни діурезу. Але більшість хворих на лептоспіроз із супутнім цукровим діабетом (79,4 %, Р<0,001) відмічали поліурію, яка утримувалась на 4-6 днів довше. У цей період у хворих рівень цукру крові був нестабільним і коливався від 8,2 до 18,6 ммоль/л. Очевидно, поліурія була, в певній мірі, наслідком гіперглікемії. Для хворих на лептоспіроз із супутнім цукровим діабетом впродовж стаціонарного лікування та в періоді ранньої реконвалесценції характерним був нестабільний вміст цукру в сироватці крові. Для стабілізації рівня цукру в крові всі хворі на лептоспіроз у стаціонарі отримували інсулін (дози підбирались ендокринологом індивідуально). Тяжкість перебігу лептоспірозу на тлі цукрового діабету характеризувалась вищою гіпербілірубінемією та вираженішим цитолітичним синдромом. Рівень гіпербілірубінемії у хворих на лептоспіроз із супутнім цукровим діабетом на 10,0 % перевищував показник у хворих без супутньої патології (Р<0,01), а активність АлАТ була вищою на 25,0 % (Р<0,05). Тут прослідковуються значніші патологічні зміни в печінці, які мають місце при тривалому перебігу цукрового діабету і в більшій мірі проявляються при захворюванні на лептоспіроз. Крім того, високі цифри креатиніну та сечовини теж вказували на тяжкість хвороби та вираженіші зміни з боку детоксикаційної функції печінки та нирок (Р<0,001; Р<0,01). Загальноінтоксикаційний синдром супроводжував перебіг лептоспірозу у хворих із супутнім цукровим діабетом. Вміст ПСМ254 у сироватці крові таких пацієнтів перевищував в 1,5 разу показник у хворих на лептоспіроз без супутньої патології (Р<0,05). Для перебігу лептоспірозу на фоні цукрового діабету властивими є розвиток функціонально патогенетичного синдрому гепатоцелюлярної недостатності, а також значна активація перекисного окислення ліпідів. Лептоспіроз на тлі хронічного алкоголізму перебігав у легкій формі у 18 (36,0 %), в середньотяжкій у 18 (36,0 %) і в тяжкій у 14 (28,0 %) осіб. Троє (6,0 %) хворих із тяжким перебігом померло. У 5 (10,0 %) пацієнтів (у 2 із легким та у 3 із середньотяжким перебігом) спостерігались рецидиви. Тривалість перебування в стаціонарі була довшою у хворих на тлі хронічного алкоголізму на 14-22 дні, незалежно від тяжкості перебігу недуги (Р<0,05-0,001). Початковий період хвороби характеризувався значною полісимптомністю. У більшої половини пацієнтів (60,0 %) із алкогольним анамнезом діагноз лептоспірозу не був виставлений відразу. Крім симптомів лептоспірозу у початковому періоді хвороби в 64,0 % із фоновою хронічною алкогольною інтоксикацією спостерігались погіршення сну (Р<0,001), подразливими (озлобленими) вони були у 70,0 % випадків (Р<0,001). У 36,0 % пацієнтів були тремор рук (Р<0,001), дисфункція кишечника у 40,0 % випадків (Р<0,001). У всіх хворих із супутнім хронічним алкоголізмом була збільшеною печінка (Р<0,001). На свербіж шкіри як прояв холестазу вказувало половина пацієнтів проти 21,8 % без супутнього хронічного алкоголізму (Р<0,01). Цитолітичний синдром (за активністю АлАТ) був вираженішим у пацієнтів із алкогольним анамнезом, ніж у хворих на лептоспіроз без супутньої патології, в 1,5 разу (Р<0,001); в 1,1 разу була нижчою концентрація загального білка сироватки крові, що вказує на порушення білковосинтезуючої функції печінки (Р<0,05). Аналіз результатів дослідження стану ПОЛ/АОС виявив патологічні зміни у хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом (табл. 1). Концентрація МДА у хворих на лептоспіроз із гіпертиреозом була у 1,2 разу вищою, ніж у хворих без супутньої патології (Р<0,05), а вміст ДК ? в 1,1 разу (Р<0,05). Підвищення вмісту МДА і ДК було і у хворих на лептоспіроз із супутніми гіпотиреозом та цукровим діабетом (Р<0,001). Показники СОД між собою не відрізнялись.. У хворих на лептоспіроз із супутньою хронічною алкогольною хворобою зміни з боку показників ПОЛ характеризувались значним підвищенням концентрації в крові ДК (Р<0,01). У динаміці при згасанні клінічних симптомів хвороби показники ПОЛ прогресивно знижувались. Зауважимо, що через 10 днів від початку лікування тенденція до зниження МДА і ДК у хворих без супутньої патології реєструвалась у 40,0 % пацієнтів, тоді як із хронічною алкогольною інтоксикацією – лише у 5,0 % (Р<0,05). Таблиця 1 Вміст МДА, ДК, СОД у хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом, М±m Показ-ники Лептоспі-роз без супут. патологіїn=25 Лептоспі-роз із гіперти-реозом, n=22 Лепто-спіроз із гіпоти-реозом, n=30 Лепто-спіроз із цукр. діабетом n=34 Лепто-спіроз із хроніч. алкого-лізмом, n=30 Здорові, n=20 МДА, мкмоль/л * 8,6±0,2 *, ** 10,1±0,2 *,** 9,7±0,3 *,** 9,9±0,5 * 9,1±0,3 3,2±0,2 ДК, мкмоль/л * 17,8±0,2 ** 18,9±0,1 *,** 19,5±0,1 *,** 19,1±0,3 *,** 18,9±0,3 6,9±0,1 СОД, МО/кг * 19,9±1,5 19,1±1,2 * 16,8±1,3 * 18,0±1,0 * 19,2±1,6 28,4±1,2 Примітки: * - різниця достовірна між показниками у всіх хворих на лептоспіроз і здоровими; ** - різниця достовірна між показниками у хворих із супутньою патологією та без неї. У період реконвалесценції перед випискою нормалізація показників ПОЛ у хворих на лептоспіроз без супутньої патології відбулась у 60,0 % пацієнтів, а з супутнім алкоголізмом – у 35,0 % (Р<0,05). Враховуючи значні зміни з боку печінки у хворих на хронічний алкоголізм та тривалі зміни в системі ПОЛ/АОС, ми вивчали кореляцію між вмістом МДА та активністю АлАТ. У хворих на лептоспіроз із супутнім хронічним алкоголізмом виявили прямий кореляційний зв'язок середньої сили між вказаними показниками (rxy=+0,67, Р<0,01). Аналізуючи цитокіновий профіль у хворих на лептоспіроз із супутньою патологією виявили, що гострий інфекційний процес відобразився на стрімкому підвищенні ФНП-б як у хворих на лептоспіроз, так і у хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом відносно показників у здорових людей (Р<0,001). Крім того, ФНП-б при фоновому цукровому діабеті був у 1,5 разу вищим, ніж у хворих на лептоспіроз без супутньої патології (Р<0,05) (табл. 2). ФНП-б у хворих на лептоспіроз із супутнім хронічним алкоголізмом був підвищеним не тільки в періоді розпалу хвороби, а й під час одужання (Р<0,05). ІЛ-4 був зниженим у хворих на лептоспіроз без супутньої патології в 1,5 разу (Р<0,05) та у 1,8 разу у хворих із супутнім цукровим діабетом (Р<0,05) відносно показників у здорових людей. Цей факт вказує на сповільнену імунну відповідь організму у хворих на хронічний алкоголізм. Таблиця 2 Вміст ІЛ-4 і ФНП-б у хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом, М±m Показ-ники Лепто-спіроз без супут. патології, n=15 Лепто-спіроз із гіперти-реозом, n=22 Лепто-спіроз із гіпоти-реозом, n=20 Лептоспіроз із цукровим діабетом, n=20 Лепто-спіроз із хрон. алко-голізмом, n=15 Здорові, n=10 ІЛ-4, пг/мл * 3,98±0,25 4,00±1,03 4,59±0,87 * 3,47±0,72 4,01±1,76 6,11±0,72 ФНП-б, пг/мл * 81,34±5,16 * 79,53±3,21 * 84,24±1,95 *,** 118,35±2,63 * 78,39±3,21 12,41±0,86 Примітки: * - різниця достовірна між показниками у всіх хворих на лептоспіроз і здоровими; ** - різниця достовірна між показниками у хворих із супутньою патологією та без неї. Вивчаючи дані ЕМГ у хворих на лептоспіроз, виявили ознаки міастенізації та міопатичних змін (табл. 3). Проаналізувавши міастенічні тести, встановили, що у всіх хворих на лептоспіроз, а особливо із супутнім цукровим діабетом, був зниженим декремент М-відповіді в програмі А96/А1. Якщо у здорових людей він становив (78,4±1,2) %, то у пацієнтів із лептоспірозом без супутньої патології цей показник становив (56,4±1,9) % (Р<0,001), а із супутнім цукровим діабетом (47,5±2,1) % (Р<0,001). Більше того, декремент М-відповіді був у 1,2 разу нижчим у хворих із супутнім цукровим діабетом, ніж у хворих на лептоспіроз без супутньої патології (Р<0,001), що вказує на виражений міастенічний синдром у цих хворих. Таблиця 3 Показники ЕМГ у хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом, М±m Показ- ники Здорові, n=10 Лепто-спіроз, n=11 Лепто-спіроз+ гіпер-тиреоз, n=10 Лепто-спіроз+ гіпо-тиреоз, n=10 Лепто-спіроз+ цукровий діабет, n=10 Лепто-спіроз+ хрон. алкого-лізм, n=10 Стимуляційна ЕМГ ШПІ, м/с 58,7±1,8 56,5±1,5 57,1±0,9 54,2±0,4 *,** 38,3±2,1 4,31±1,3* КЛ, м/с 3,7±0,3 4,4±0,1 4,4±0,8 5,0±1,7 4,9±0,5* 4,5±0,8 АМ, мВ 6,1±1,8 6,3±0,9 6,5±0,5 6,6±2,1 5,9±1,2 6,0±1,1 tn/tн 1,1±0,1 2,3±0,3 2,3±0,7 1,9±0,5 2,6±0,4* 2,5±0,7 А96/А1, % 78,4±1,2 56,4±1,9* 58,2±1,5* 55,8±1,7* *,** 47,5±2,1 *,** 46,4±1,5 Глобальна ЕМГ Ас, мкВ 745,9±4,7 * 582,4±7,1 * 569,3±9,4 * 570,2±6,8 *,** 210,6±8,5 *,** 451,3±6,9 Примітки: * - різниця достовірна між показниками усіх хворих на лептоспіроз і здоровими; ** - різниця достовірна між показниками у хворих із супутньою патологією та без неї. Провівши глобальну ЕМГ, патологічної активності спокою не виявили у хворих на лептоспіроз як без супутньої патології, так і з нею. А от помірне зниження середньої сумарної амплітуди було виявлено в усіх хворих на лептоспіроз (Р<0,001). Це вказує на запально-дегенеративні зміни в м’язах, і більш вираженим цей процес був у хворих із хронічним алкоголізмом (451,3±6,9)мкВ і особливо з фоновим цукровим діабетом (210,06±8,5)мкВ (Р<0,001). Ми досліджували кореляційний зв'язок між показником міопатичного синдрому та вмістом ПСМ254 в сироватці крові (як одного із показників ендогенної інтоксикації). Виявили зворотний кореляційний зв'язок середньої сили (rxy=?0,64, Р<0,05). Отже, чим вища концентрація ПСМ254 в сироватці крові, тим більш виражені дегенеративні зміни в м'язах у хворих на лептоспіроз із супутнім цукровим діабетом. Цікавим, на нашу думку, є той факт, що у хворих на лептоспіроз із супутнім цукровим діабетом і хронічним алкоголізмом найбільш вираженим виявився міопато-міастенічний синдром. У цих пацієнтів порушеною є нервово-м'язова провідність, а тривалий вплив дисбалансу цукру в крові призводить до ангіопатій, які, у свою чергу, сприяють розвитку міастенії та міопатії. Для лептоспірозу характерними є міалгії (А.Л. Лесников, К.Н. Токаревич, 1982; Є.П. Бернасовська і співавт., 1989; Г.В. Мельник и соавт., 1997; Ж.І. Возіанова, 2002), виявлено рабдоміоліз в м'язах (J. Watt et al., 1990; R.Farr, 1995). Тому, на нашу думку, зміни в м'язах при цукровому діабеті накладаються на зміни в них при лептоспірозі і є взаємно обтяжуючими і потребують тривалого лікування разом з інфекціоністом – ендокринологом і невропатологом. Вивчаючи лікувальні комплекси із включенням глутаргіну, уролесану і СКТ, результати порівнювали із такими у групі хворих із певною супутньою патологією, які отримували тільки базисну терапію. Враховуючи виявлені клініко-патогенетичні особливості лептоспірозу із супутнім гіпертиреозом, ефективним було використання глутаргіну в комплексі з базисною терапією. Глутаргін – вітчизняний препарат із вираженими детоксикаційними і гепатопротективними властивостями. Його призначали по 50 мл 4 % розчину внутрішньовенно краплинно 1 раз на день у поєднанні з іншими засобами детоксикації до отримання позитивного ефекту (зниження інтоксикації: суттєвого покращення загального стану хворого, чітко вираженої тенденції до зниження рівня білірубіну, креатиніну, сечовини та проявів синдрому метаболічної інтоксикації) не менше 10 днів. Після досягнення вказаного позитивного ефекту дозу глутаргіну поступово знижували до 20 мл, далі до 10 мл 4 % розчину препарату внутрішньовенно краплинно 1 раз на день (ще 5-7 днів), а після значного покращення самопочуття в періоді реконвалесценції переходили на пероральний прийом глутаргіну - по 0,25 г 3 рази на день після прийому їжі (не менше 20 днів). При введенні в лікувальний комплекс глутаргіну достовірно зменшувались прояви інтоксикації та їх тривалість (загальна слабкість, біль голови, нудота). Порушення пігментного обміну були менше вираженими (гіпербілірубінемія тривала близько 20 днів, що було, в середньому, на 10 днів менше). Хоча збільшення печінки спостерігалося при виписці у всіх пацієнтів із гіпертиреозом, але під впливом комплексного лікування розміри її приходили до вихідних (рівномірне збільшення печінки від 0,5 до 2,0 см було у пацієнтів із гіпертиреозом у групі контролю). У даному випадку, на нашу думку, реалізується гепатозахисна дія глутаргіну і позитивний вплив препарату на обмінні процеси, що сприяє покращенню функціональної здатності печінки і підвищенню її енергозабезпечення. На такі властивості вказує ряд науковців (Л.Н. Винникова и соавт., 2003; В.М. Фролов, 2003). Використання глутаргіну при лікуванні хворих на лептоспіроз із супутнім гіпертиреозом призводить до швидшої нормалізації ниркового синдрому. Можливо, це відбувається через патогенетичний механізм ліквідації синдромів інфекційного токсикозу і "метаболічної інтоксикації". Цей ефект проявляється зниженням концентрації "середніх молекул", а також продуктів ПОЛ ? МДА і ДК в сироватці крові. Регрес патологічних змін, стабілізація обмінних процесів, очевидно, сприяли неускладненому перебігу періоду реконвалесценції (відсутність рецидивів було тому підтвердженням). У лікувальний комплекс хворих на лептоспіроз, поєднаний із гіпотиреозом, внаслідок виявлених у них ознак більш вираженого холестазу і, в певній мірі, внаслідок цього подовження тривалості перебігу лептоспірозу, було включено препарат уролесан. Цей оригінальний препарат рослинного походження розроблений вченими Прикарпатського регіону, синтезований професором Ф.І. Мамчуром, впроваджений в клінічну практику академіком Є.М. Нейком. Уролесан отриманий з ряду рослин: олії ялиці, олії м’яти перцевої, олії рицинової, рідких екстрактів моркви дикої, шишок хмелю і трави материнки. Рослини підібрані таким чином, що препарат володіє дезінфікуючими, спазмолітичними, холеретичними, капілярозміцнювальними, десенсибілізуючими властивостями. Має здатність регулювати в організмі мінеральний та водний обмін, покращувати функціональний стан нирок і печінки (Є.М. Нейко і співавт., 1987; 1989; В.М. Макаренко и соавт., 2002). Уролесан призначали хворим по 10 крапель 3 рази на день протягом 10 діб з наступним зменшенням дози до 5 крапель 3 рази на день всередину ще 5-10 днів. При лікуванні хворих на лептоспіроз із супутнім гіпотиреозом із включенням уролесану у них прискорювались процеси відновлення: при цьому зменшувались тривалість інтоксикації, холестазу, швидше регресувала гепатомегалія, нирковий синдром, на 7-10 днів скорочувалися середні терміни перебування хворих у стаціонарі. Ue ? ¶ ? ¶ - L Ue TH ? ¶ u$upu?uueJuecue3/4ueooooaeaeUUE?¬¬¬¬¬¬¬ 3/4ueAueUeue3& ]„µy^„a$ N 8hyjy„y3& ]„ly^„a$ th0th3& ]„”y^„a$ N d d ? oeUe??A°FFFFFFF ^„`„?a$ Z \ ? ? ue th oooooaooooo ^„a$ ]„”y^„a$ $If]„ly^„a$ 3& oooo oooo oooo oooaaooOOoo 3& Ekd? FПід впливом лікування з уролесаном відмічалося достовірне зниження індикаторів холестазу. Так, вміст загального холестерину знизився в 2,9 рази (Р<0,001) і сягнув вихідного рівня показника у групі хворих на гіпотиреоз. Зменшувалась також активність лужної фосфатази, досягнувши рівня у групі хворих на гіпотиреоз. Можливо, за рахунок протизапальної, кровоочисної дій швидше відновлювалась функція нирок (на це вказує достовірне зниження вмісту в сироватці крові креатиніну та сечовини). Поданий в літературі позитивний вплив уролесану на перекисне окислення ліпідів (Ю.В. Дельва і співавт., 1986; П.Р. Герич, 2003) підтвердився і в наших дослідженнях, знижуючи рівень МДА, ДК до нормальних показників. Порівняльна характеристика груп хворих, які отримували базисну терапію та комплексну з уролесаном, свідчить про позитивний вплив даного лікування, що приводило до швидшої нормалізації рівня протизапального цитокіну ? ІЛ-4 та прозапального цитокіну ? ФНП-б, чого не було при лікуванні тільки базисною терапією (Р<0,05). Враховуючи виявлені клініко-лабораторні зміни у хворих на лептоспіроз із фоновим цукровим діабетом, до лікувального комплексу додали уролесан і синглетно-кисневу терапію. СКТ впливає на відновлення антиоксидантного стану, нормалізацію потенціалу клітинних мембран, стимуляцію обмінних та регенеративних процесів у тканинах, покращення тканинного дихання, периферичного кровообігу, засвоєння кисню тканинами, реологічні властивості крові, нормалізацію холестерину, в-ліпопротеїдів, імуномодуляцію Т- та В-систем імунітету на фоні відсутності токсичного впливу (О.І. Волошин і співавт., 2000; Є.М. Нейко і співавт., 2000; В.В. Чоп’як і співавт., 2000). Для проведення СКТ використовували препарат фірми Polyvalk (Швеція). СКТ проводили хворим курсом 10 сеансів за схемою: 1 день - вживання 150 мл активованої води та інгаляції активованим повітрям тривалістю 9 хв, 2 день і наступні - 200 мл активованої води всередину та інгаляції по 14 хв. Разом із СКТ призначали уролесан по 10 крапель 3 рази на день всередину протягом 10 днів з наступним зменшенням дози до 5 крапель 3 рази на день ще 10 днів. Зауважимо, що усі хворі на лептоспіроз із супутнім цукровим діабетом в стаціонарі отримували інсулінотерапію з індивідуальним підбором доз ендокринологом при динамічному спостереженні. Як показали результати проведених досліджень, застосування уролесану та СКТ в комплексному лікуванні хворих на лептоспіроз із фоновим цукровим діабетом виявилося ефективним. Відмічалося швидше покращення самопочуття, зменшення слабкості (Р<0,001), на 4 дні швидше зникали прояви інтоксикації у порівнянні з групою хворих, які отримували лише базисну терапію (Р<0,05). Достовірно (Р<0,05-0,01) зменшувались тривалість жовтяниці, свербіжу шкіри і гепатомегалії у хворих на лептоспіроз із цукровим діабетом, які отримували СКТ і уролесан,? відповідно з (38,8±1,3) до (33,4±1,2) дня, з (9,4±0,7) до (7,0±0,9) дня; з (14,9±1,4) до (10,4±1,1) дня. Позитивно впливало дане лікування і на тривалість м’язової слабкості: пацієнти під впливом уролесану і СКТ відмічали її (12,2±1,2) дня, а у групі порівняння (15,9±1,1) дня (Р<0,05). Дизуричні прояви на фоні лікування мали таку динаміку: поліурія в обох групах хворих тривала в середньому 6 днів (Р>0,05), а от
олігурична стадія у лікованих СКТ і уролесаном скорочувалась до
(1,5±0,5) проти (3,7±0,9) дня без цього лікування (Р<0,05). Стадія анурії тривала (1,1±0,1) при (2,5±0,1) дня в групі хворих, лікованих тільки базисною терапією (Р<0,001). Отже, використання СКТ та уролесану в комплексному лікуванні хворих здатні швидше відновлювати нормальне функціонування нирок при лептоспірозі з фоновим цукровим діабетом. Очевидно, тут має місце бактерицидний та спазмолітичний ефекти уролесану (Є.М. Нейко 1986; 1996). Позитивно уролесан та СКТ впливали на прояви холестазу, достовірно (Р<0,05-0,001) знижуючи рівні загального білірубіну та загального холестерину. Зауважимо, що перебіг лептоспірозу із фоновим цукровим діабетом характеризувався нестабільними показниками вмісту цукру в крові, незважаючи на проведення інсулінотерапії усім пацієнтам. На фоні застосування СКТ і уролесану розмахи вмісту цукру в крові у цих пацієнтів були меншими і стабілізація цього показника відбувалась через 5-6 днів від початку лікування (Р<0,05). Застосування як базисної терапії, так і СКТ та уролесану призводили до значного зменшення концентрації ПСМ254 в сироватці крові (0,510±0,050 та 0,350±0,080 у.од. відповідно, Р<0,001). Показники, одержані в обох групах хворих після лікування, достовірно відрізнялись між собою (Р<0,05). У реконвалесцентів, котрі під час хвороби отримували СКТ і уролесан, концентрація ПСМ254 становила 0,280±0,005 у.од., тоді як у хворих на ізольований цукровий діабет цей показник становить 0,320±0,001 у.од., (Р<0,01). Таке позитивне зниження концентрації ПСМ254 у пацієнтів, які перенесли лептоспіроз і страждають на цукровий діабет, дозволяє рекомендувати їм повторний 10-тиденний курс СКТ із 20-тиденним прийомом уролесану. Показники ЕМГ мали тенденцію до нормалізації у лікованих як базисною терапією, так і з використанням СКТ і уролесану (Р>0,05). Нормалізація
показників ПОЛ під впливом СКТ і уролесану відбувалась більш як у 70 %
реконвалесцентів, тоді як після базисної терапії перед випискою
нормалізація їх була зареєстрованою лише у 33,3 % випадків (Р<0,05). Також прогресивно знижувався вміст ФНП-б після застосування СКТ і уролесану і приходив до норми у 46,7 % реконвалесцентів, а на фоні базисної терапії нормалізація ФНП-б була у 20,0 % випадків. Позитивну імунокоригуючу дію дане лікування виявило і на підвищення вмісту ІЛ-4, який перед випискою нормалізувався у 80,0 % випадків, тоді як у групі порівняння ? у 53,3 % випадків (Р<0,05). Терпеноїдні сполуки, що входять до складу уролесану, очевидно, виявляють певний імунокоригуючий вплив. На цей факт вказували Є.М. Нейко (1986), С.Я. Орнат (2002). Внаслідок виявлених найбільш глибоких порушень з боку печінки, проявів синдрому метаболічної інтоксикації, а також підвищеної вираженості зрушень в системі ПОЛ-АОС у комплексному лікуванні хворих на лептоспіроз із супутнім хронічним алкоголізмом застосовували глутаргін та СКТ за вище наведеними схемами. Хворі на лептоспіроз із супутнім хронічним алкоголізмом позитивно реагували як на проведення базисної терапії, так і на включення глутаргіну та СКТ (регрес більшості симптомів і синдромів відбувався в обох групах хворих, Р>0,05). Використання даного лікування
скорочувало тривалість ознобу в середньому на 3 дні (Р<0,001). Позитивним було і те, що значно швидше відбувалась нормалізація ниркового, геморагічного та менінгеального синдромів під впливом глутаргіну та СКТ: нирковий синдром ? швидше на 6 днів, менінгеальний – на 3 дні, геморагічний – на 9 днів (дані достовірні по всіх показниках). Добре впливало лікування глутаргіном та СКТ на білковосинтезуючу функцію печінки, підвищуючи білок сироватки крові до (75,93±1,27) проти (69,55±1,35) г/л, Р<0,05. Концентрація ПСМ254 в сироватці крові після лікування базисною терапією залишалась вищою від вихідної в 1,6 разу (Р<0,05), а під впливом глутаргіну та СКТ ? нормалізувалась. Підвищення антиоксидантного захисту після лікування глутаргіном та СКТ було суттєвим і вміст СОД нормалізовувався сягнувши показника у здорових людей, тоді як після базисної терапії він був достовірно зниженим. При вивченні стану біоценозу кишечника у хворих на лептоспіроз виявлено, що у 47,3 % хворих на лептоспіроз без супутньої патології є дисбіотичні зміни кишечника. Характерно, що більш масово заселяють кишки умовно-патогенні бактерії – протей, клебсієла, ентеробактер, цитробактер та їх асоціації – на тлі дефіциту біфідобактерій. Встановлено, що чим менше в кишковому вмісті біфідобактерій, тим частіше там виявляються клебсієли, протеї та інші умовно-патогенні бактерії як у монокультурі, так і в асоціації. У хворих на лептоспіроз із гіпертиреозом дисбактеріоз кишечника був у 46,0 % випадків. Зміни біоценозу кишечника не були достовірно вираженішими, ніж у хворих без супутньої патології (Р>0,05).
У хворих на лептоспіроз із гіпотиреозом зміни біоценозу кишечника були у
50,0 % випадків. Бактеріологічні показники фекалій достовірно не
відрізнялись від таких у хворих на лептоспіроз без супутньої патології
(Р>0,05). У всіх (100 %) хворих на лептоспіроз із супутнім
цукровим діабетом встановлено дисбактеріоз різного ступеня вираженості.
Характерними для цієї групи хворих були виражений дефіцит біфідобактерій
(73,5 % випадків) і збільшення кількості грибкової флори до 106/г у 58,5
% випадків. Також у всіх пацієнтів із дисбактеріозом проявлялось
масивніше заселення кишечника умовно-патогенними бактеріями. Щодо змін
біоценозу кишечника у хворих із супутнім хронічним алкоголізмом, то
дисбактеріоз був у 68,0 % випадків із рівномірним розподілом за
ступенями дисбактеріозу (Р>0,05).

Враховуючи значні дисбіотичні зміни кишечника у хворих на лептоспіроз із
супутньою патологією та опосередкований вплив на затягування
патологічного процесу, лікування цього прояву проводили активованими
формами пробіотиків (Спосіб лікування кишкового дисбактеріозу
активованими формами пробіотиків ? деклараційний патент №50267А від
15.10.2002 р.). В основу винаходу покладено спосіб активування
офіцинальних ліофілізованих пробіотиків за допомогою внесення їх та
інкубації в поживному середовищі, яким є 5 % відвар сушених яблук.
Активовані пробіотики призначали по одній умовній дозі 1 раз на день за
1 годину до прийому їжі впродовж 20 днів хворим на лептоспіроз із
супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним
алкоголізмом (по 15 хворих у кожній групі).

Лікування активованими формами пробіотиків було ефективним у всіх хворих
на лептоспіроз. У хворих на лептоспіроз із супутнім гіпертиреозом
вказане лікування призводило до того, що у 40,0 % випадків мікрофлора
кишечника нормалізувалась, тоді як у групі порівняння дисбактеріоз
реєструвався у всіх пацієнтів (Р<0,05). В основній групі обстежених дисбактеріоз І ступеня був у 40,0 % випадків, ІІ ступеня – у 20,0 %, а в групі порівняння дисбактеріоз І ступеню реєструвався у 45,5 % ; ІІ ступеня – у 45,5 % ; III ступеня – у 9,0 % пацієнтів (Р>0,05 у всіх
випадках).

У хворих на лептоспіроз із супутнім гіпотиреозом лікування активованим
пробіотиком призводило до того, що у 53,3 % пацієнтів після лікування
дисбактеріозу не було виявлено, а після лікування неактивованим
пробіотиком їх було 26,7 % (Р>0,05). В основній групі пацієнтів після
лікування дисбактеріоз І ступеня реєструвався у 40,0 % випадків проти
46,6 % (Р>0,05) ; II ступеня – у 6,7 проти 26,7 % (Р>0,05); ІІІ і ІV
ступенів дисбактеріозу не було у жодного пацієнта після лікування як
активованими, так і неактивованими пробіотиками.

У хворих на лептоспіроз із супутнім цукровим діабетом лікування
активованим пробіотиком призводило до того, що у 33,3 % пацієнтів після
корекції дисбактеріозу не було, а після лікування неактивованим
пробіотиком нормалізації не відбулося у жодного із пацієнтів (Р<0,05). В основній групі пацієнтів після лікування дисбактеріоз І ступеня реєструвався у 40,0 % випадків проти 31,6 % (Р>0,05), II ступеня – у
26,7 проти 52,6 % (Р>0,05), ІІІ ступеня дисбактеріозу не було у жодного
пацієнта після лікування активованими формами пробіотиків, тоді як у
групі порівняння ІІІ ступінь дисбактеріозу зустрічався у 15,8 % випадків
(Р>0,05). Реконвалесцентам із супутнім цукровим діабетом після виписки
ми призначали повторний 20-тиденний курс лікування активованими формами
пробіотиків і виявили, що склад мікрофлори нормалізувався у 53,3 %
випадків. Найповільніше у цієї категорії пацієнтів зменшувалась
кількість грибкової флори – через 3 місяці після виписки зі стаціонару
підвищена кількість грибків роду Candida була у 17,6 % реконвалесцентів
із цукровим діабетом. У групі хворих на цукровий діабет без супутнього
лептоспірозу підвищене заселення кишечнику грибковою флорою
реєструвалось майже у половини хворих (Р<0,05). При лікуванні таких пацієнтів активованими формами пробіотиків при виписці покращення складу біоценозу кишечника спостерігалось у (33,3±12,2) % випадків. При призначенні повторного 20-тиденного курсу лікування активованими формами пробіотиків після виписки реконвалесцентів склад мікрофлори нормалізувався у (53,3±12,9) % випадків. Найповільніше зменшувалась кількість грибкової флори – через 3 місяці після виписки зі стаціонару підвищена кількість грибків роду Candida була у 17,6 % реконвалесцентів із супутнім цукровим діабетом. У групі хворих на цукровий діабет без супутньої патології підвищене заселення кишечника грибковою флорою реєструвалось у 50,0 % випадків (P<0,05). У хворих на лептоспіроз із супутнім хронічним алкоголізмом лікування активованим пробіотиком призводило до того, що у 33,3 % пацієнтів після лікування дисбактеріозу не було, а після корекції неактивованим пробіотиком у групі порівняння нормалізація мікрофлори не відбулася у жодного із пацієнтів (Р<0,05). У основній групі пацієнтів після лікування дисбактеріоз І ступеню реєструвався у 33,3 % випадків проти 22,9 % (Р>0,05), II ступеня – у 20,0 проти 54,2 % (Р<0,05), ІІІ ступеня – у 13,4 проти 22,9 % випадків (Р>0,05). ІV ступень дисбактеріозу не
було виявлено у жодного пацієнта після лікування як активованими, так і
неактивованими пробіотиками. Як бачимо, використання активованих
пробіотиків виявилось ефективнішим, ніж неактивованих пробіотиків при
лікуванні дисбіотичних змін у хворих на лептоспіроз із супутніми
гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом і хронічним алкоголізмом.

Таким чином, результати наших досліджень підтверджують взаємно
обтяжливий вплив супутньої патології і лептоспірозу.

Вивчаючи хворих на лептоспіроз більш як 12 років, ми отримали
результати, що дали підставу рекомендувати для практичної охорони
здоров’я диференційно-діагностичні критерії перебігу лептоспірозу із
супутньою патологією. Багаторічне вивчення клінічних симптомів перебігу
лептоспірозу на тлі гіпертиреозу, гіпотиреозу, цукрового діабету,
хронічного алкоголізму дало змогу систематизувати їх (рис. 2).

Як бачимо, клінічні прояви відрізняються у хворих на лептоспіроз із
вказаною супутньою патологією. Уважна їх диференціація дозволить вчасно
поставити правильний діагноз із призначенням відповідного оптимального
лікування.

ГІПЕРТИРЕОЗ

Характерні:

озноб, значна слабкість, болі в животі, нудота, головні болі,
гепатомега-лія, жовтяниця, нирковий синдром, тахікардія, гіпотонія,
геморагічний синдром

Зустрічаються часто:

гіперпірексична темпера-тура, свербіж шкіри, под-разливість, порушення
сну, болі в серці.

Зустрічаються рідко:

серцебиття, тремор рук

БЕЗ СУПУТНЬОЇ ПАТОЛОГІЇ

Гарячка, литкові міалгії, болі в попереку, зниження апетиту, нудота,
блювання, гепатомегалія, жовтяниця, геморагічний синдром, нирковий
синдром, олігоанурія

ГІПОТИРЕОЗ

Характерні:

озноб, загальна слабкість, зниження апетиту, нирко-вий синдром,
тахікардія, гіпотонія, свербіж шкіри, розчухи

Зустрічаються часто:

Фебрильна температура, жовтяниця, гепатомега-лія, подразливість,
пору-шення сну Зустрічаються рідко:

болі в попереку, розлади стільця, здуття живота, відносна брадикардія,
м’язові міалгії, болі в серці, тремор рук, геморагічний синдром

ХРОНІЧНИЙ АЛКОГОЛІЗМ

Характерні:

болі в животі, гепатомегалія

Зустрічаються часто:

ін’єкції судин склер, тахікарія, свербіж шкіри, головні болі,
подразливість, порушення сну, гіперемія обличчя, жовтяниця, геморагічний
синдром.

Зустрічаються рідко:

Фебрильна температура, катаральні явища, болі в попереку, розлади
стільця, болі в серці, тремор рук

ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

Характерні:

гепатомегалія, жовтяниця, сухість в роті, різка загальна слабкість,
поліурія чи олігоурія

Зустрічаються часто:

озноб, литкові міалгії, оссалгії, па-рестезії в кінцівках, розлади
стільця, спрага, м’язова слабкість

Зустрічаються рідко:

Сонливість

характерна ознака зустрічається у 86,0%-100,0% пацієнтів

ознака зустрічається часто, якщо вона є у 46,0%-85,0% пацієнтів

ознака зустрічаються рідко, якщо вона є у 0%-45,0% пацієнтів

Рис. 2. Диференційно-діагностичні ознаки лептоспірозу із супутніми
гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом.

Висновки

Представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми
оцінки перебігу лептоспірозу на фоні гіпертиреозу, гіпотиреозу,
цукрового діабету і хронічної алкогольної інтоксикації та оптимізації
лікування. Доведено, що вплив супутньої патології і лептоспірозу є
взаємно обтяжуючим. Особливості клініко-лабораторних синдромів
лептоспірозу із фоновими гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим діабетом,
хронічним алкоголізмом залежать від характеру супутньої патології.
Запропонована корекція виявлених змін диференційованим включенням в
комплексне лікування препаратів глутаргіну, уролесану,
синглетно-кисневої терапії та активованих форм пробіотиків, що дає змогу
зменшити вираженість патогенетичних зсувів і попередити несприятливі
наслідки захворювання.

При поєднанні лептоспірозу із супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом,
цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом зростає відносна кількість
середньотяжких і тяжких форм захворювання, достовірно збільшується
тривалість стаціонарного лікування. Початковий період лептоспірозу із
фоновою патологією характеризується значною полісимптомністю проявів,
пізнім зверненням за медичною допомогою.

Виявлена суттєва різниця в перебігу лептоспірозу на фоні супутньої
патології ендокринної системи і хронічної алкогольної інтоксикації.

Для перебігу лептоспірозу із супутнім гіпертиреозом характерні більш
виражені прояви інтоксикації, функціональної недостатності гепатоцитів,
дисбалансу гормонів щитоподібної залози.

Для перебігу лептоспірозу із супутнім гіпотиреозом ? холестатичний і
інтоксикаційний синдроми.

Для перебігу лептоспірозу із супутнім цукровим діабетом ? синдроми
інтоксика-ції, цитолізу гепатоцитів та нестабільність глікемії із
проявами гіпоксичних змін.

Для перебігу лептоспірозу із хронічним алкоголізмом ? синдроми
гепатиту та хронічного токсикозу.

Період розпалу лептоспірозу характеризується порушеннями перекисного
окислення ліпідів, особливо ці зміни виявляються у хворих із поєднаною
патологією: надлишкова пероксидація ліпідів, за показниками МДА і ДК,
достовірно перевищувала таку ? як у хворих на лептоспіроз без фонової
патології, так і у хворих із супутніми захворюваннями без лептоспірозу.

При перебігу лептоспірозу на фоні гіпертиреозу, хронічного алкоголізму
спостерігається достовірне зниження протизапальних та підвищення
прозапальних цитокінів, можливо, що є одним із сприяючих факторів
рецидивів лептоспірозу та затягування патологічного процесу.

Дисбактеріоз кишечника характерний для хворих на лептоспіроз із
супутньою патологією і найбільш вираженим є у пацієнтів із фоновими
цукровим діабетом та хронічним алкоголізмом.

Показники електроміографічного дослідження у хворих на лептоспіроз
вказують на наявність міастенізації та запально-дегенеративних змін у
м’язах. Зміни показників електроміограми є вираженішими і тривалішими у
хворих на лептоспіроз із цукровим діабетом.

До показників несприятливого перебігу лептоспірозу на фоні супутньої
патології ендокринної сиcтеми та хронічного алкоголізму належать:
дисбаланс гормонів щитоподібної залози, нестабільність глікемії,
зниження показників антиоксидантного захисту та посилення надлишкової
пероксидації, підвищення концентрації ПСМ254 у сироватці крові,
показників внутрішньопечінкового холестазу, цитолізу гепатоцитів,
зниження протизапальних та підвищення прозапальних цитокінів та
дисбіотичні зміни в кишечнику.

Застосування глутаргіну у хворих на лептоспіроз із супутнім
гіпертиреозом сприяло достовірному зниженню проявів інтоксикації,
скороченню на 10 днів тривалості гіпербілірубінемії, достовірно швидшій
нормалізації ниркового синдрому.

Застосування уролесану у хворих із супутнім гіпотиреозом сприяло
усуненню холестатичного компоненту ? зниженню в 2,9 рази рівня
загального холестерину в сироватці крові, швидшому зменшенню активності
лужної фосфатази до рівня її у хворих на гіпотиреоз, швидшому регресу
проявів інтоксикації.

Застосування уролесану і СКТ у хворих із супутнім цукровим діабетом
сприяло тому, що швидше минали прояви інтоксикації, достовірно
зменшувались тривалість жовтяниці, свербіжу шкіри і гепатомегалії, в 1,5
разу знижувалась концентрація ПСМ254 в сироватці крові.

Застосування глутаргіну та СКТ у хворих із супутнім алкоголізмом сприяло
достовірному скороченню тривалості ниркового, менінге-ального та
геморагічного синдромів на 3-9 днів, підвищенню рівня загального білка в
сироватці крові та підвищенню антиоксидантного захисту.

Лікувальна корекція дисбактеріозу активованими формами пробіотиків
сприяє зменшенню кількості умовно-патогенної флори та підвищенню вмісту
нормальної кишкової флори і є ефективною у всіх хворих на лептоспіроз,
незалежно від наявності супутньої патології.

Практичні рекомендації

Для оцінки тяжкості перебігу і прогнозу лептоспірозу на фоні супутньої
патології ендокринної системи, хронічної алкогольної інтоксикації поряд
із загальноклінічними обстеженнями хворих рекомендується в комплексі
визначати показники інтоксикації ? ЛІІ, ГПІ, ПСМ254; стану ПОЛ/АОС ?
МДА, ДК, СОД; цитокінового профілю крові ? ФНП-б, ІЛ-4; стану біоценозу
кишечника.

З метою полегшення клінічної діагностики лептоспірозу в поєднанні з
супутньою патологією рекомендується застосовувати запропоновані нами
диференційно-діагностичні таблиці.

З метою ранньої діагностики міопато-міастенічного синдрому хворим на
лептоспіроз із вираженими міалгіями та усім хворим із супутнім цукровим
діабетом рекомендовано проводити електроміографічні дослідження для
своєчасної корекції в лікуванні та спостереження невропатологом
протягом року після перенесеного захворювання.

Для зменшення проявів клініко-патогенетичних порушень хворим на
лептоспіроз із супутніми станами рекомендовано призначати:

із фоновим гіпертиреозом ? глутаргін по 50 мл 4 % розчину
внутрішньовенно краплинно 1 раз на день 10 днів зі зменшенням дози до 20
мл та 10 мл у наступні 5-7 днів; в періоді реконвалесценції
рекомендовано пероральний прийом глутаргіну по 0,25 г 3 рази на день
після прийому їжі;

із гіпотиреозом – уролесан по 10 крапель 3 рази на день всередину
протягом 10 днів з наступним зменшенням дози до 5 крапель 3 рази на
день ще 5-7 днів;

із цукровим діабетом – уролесан за попередньою схемою у поєднані із
синглетно-кисневою терапією курсом 10 сеансів: 1-й день ? вживання 150
мл активованої води та інгаляції активованим повітрям тривалістю 9 хв,
2-й день і наступні ? 200 мл активованої води всередину та інгаляції по
14 хв;

з хронічним алкоголізмом – глутаргін разом із синглетно-кисневою
терапією (за схемами, поданими вище).

Лікування дисбактеріозу хворим на лептоспіроз рекомендовано проводити
активованими формами пробіотиків по 1 умовній дозі за 1 год до прийому
їжі 1 раз на день всередину впродовж 20 днів.

7. Лікування хворих із супутньою патологією ендокринної системи
рекомендовано проводити сумісно з ендокринологом для корекції
дисгормональних порушень.

перелік пРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пришляк О.Я. Лептоспіроз в осіб похилого віку // Галицький
лікарський вісник. – 2002. – Т. , №1. – С. 106-107.

2. Пришляк О.Я. Середньомолекулярні пептиди і процеси мікросомального
окислення у хворих на лептоспіроз з фоновим цукровим діабетом,
ускладненим гнійною інфекцією // Галицький лікарський вісник. – 2002. –
Т.9, №3. – С. 231-232.

3. Глушко Л.В., Дикий Б.М., Пришляк О.Я., Пюрик В.Ф. Внутрішньосудинні
та судинні розлади мікроциркуляції у хворих на лептоспіроз // Галицький
лікарський вісник. – 2003. – Т.10, №2. – С.61-62 (особистий внесок
здобувача: клініко-лабораторне обстеження пацієнтів, підготувала статтю
до друку).

4. Пришляк О.Я., Пюрик В.Ф. Хофітол в комплексному лікуванні хворих на
лептоспіроз // Український медичний альманах. – 2004. – Т.7, №3. – С.
97-100 (особистий внесок здобувача: провела клініко-лабораторне
обстеження пацієнтів, статистичну обробку отриманих результатів).

5. Пришляк О.Я. Результати катамнестичного спостереження за
перехворілими на лептоспіроз // Архів клінічної медицини. – 2004. – №1.
– С. 51-52.

6. Пришляк О.Я. Клініко-лабораторні зміни гепатобіліарної системи в
реконвалесцентів після лептоспірозу // Буковинський медичний вісник. –
2004. – №4. – С.39-41.

7. Пришляк О.Я. Ультрасонографічна та доплерографічна характеристика
нирок при тяжкому перебігу лептоспірозу // Галицький лікарський вісник.
– 2004. – Т.11, № 2. – С. 80-81.

8. Пришляк О.Я. Мікроциркуляторні порушення у осіб похилого віку //
Український медичний альманах. – 2004. – Т.7, №6. – С. 121-123.

9. Пришляк О.Я. Дисбактеріоз кишок у хворих на лептоспіроз // Сучасні
інфекції. – 2004. – №2. – С. 56-59.

10. Пришляк О.Я. Особливості перебігу лептоспірозу в осіб, які
зловживають алкоголем // Інфекційні хвороби. – 2004. – №2. – С. 33-34

11. Пришляк О.Я. Функціональні особливості щитоподібної залози у хворих
на лептоспіроз // Архів клінічної медицини. – 2004. – №2. – С. 70-71.

12. Пришляк О.Я. Уролесан у комплексному лікуванні хворих на
лептоспіроз із супутньою патологією // Інфекційні хвороби. – 2004. – №3.
– С. 26-30.

13. Пришляк О.Я. Стан ендогенної інтоксикації та цитокінового профілю у
хворих на тяжкі форми лептоспірозу // Буковинський медичний вісник. –
2004. – №3. – С. 112-113.

14. Дикий Б.М., Пришляк О.Я. Клініко-лабораторні критерії діагностики
інтоксикаційного синдрому у хворих на лептоспіроз із поліорганними
ураженнями // Сучасні інфекції. – 2004. – №3. – С. 53-57 (особистий
внесок здобувача: провела клініко-лабораторні дослідження, статистичну
обробку матеріалу).

15. Пришляк О.Я. Вираженість інтоксикаційного синдрому у хворих на
лептоспіроз, які зловживають алкоголем // Галицький лікарський вісник. –
2004. – №3. – С. 89-91.

16. Пришляк О.Я. Медикаментозна корекція деяких метаболічних показників
у хворих на лептоспіроз в поєднанні з фоновою хронічною патологією
гепатобіліарної системи // Галицький лікарський вісник. – 2004. – Т.11,
№4. – С. 66-68.

17. Пришляк О.Я., Пюрик В.Ф., Будеркевич Л.І., Андрусишин Л.І. Вплив
синглетно-кисневої терапії на клініко-лабораторні показники у хворих на
лептоспіроз із супутньою патологією // Інфекційні хвороби. – 2004. –
№4. – С. 38-40 (особистий внесок здобувача: огляд літератури,
клініко-лабораторне обстеження хворих, статистичну обробку матеріалу).

18. Дикий Б.М., Пришляк О.Я., Кіріяк О.П., Мурзова Л.І., Пюрик В.Ф.
Лептоспіроз: актуальність, епідеміологія // Галицький лікарський вісник
– 2005. – Т.12, №1. – С. 72-74 (особистий внесок здобувача: провела опис
та аналіз клініко-епідеміологічного матеріалу для публікації статті,
підготувала статтю до друку).

19. Пришляк О.Я. Ефективність глутаргіну в комплексній терапії
лептоспірозу на тлі хронічної алкогольної інтоксикації // Інфекційні
хвороби. – 2005. – №1. – С. 46-48.

20. Дикий Б.М., Пришляк О.Я., Остяк Р.С. Клінічні прояви лептоспірозу у
хворих із дифузним токсичним зобом // Галицький лікарський вісник. –
2005. – Т.12, №1.– С. 16-18 (особистий внесок здобувача: провела
клініко-лабораторне обстеження пацієнтів, статистичну обробку
результатів дослідження).

21 Дикий Б.М., Пюрик В.Ф., Пришляк О.Я., Нікіфорова Т.О., Грижак І.Г.
Особливості перебігу лептоспірозу та стан судинно-тромбоцитарного
гемостазу у хворих похилого віку // Інфекційні хвороби. – 2005. – №2. –
С. 24-27 (особистий внесок здобувача: опрацювала літературу з даної
проблеми, провела опис результатів та аналіз матеріалу для публікації).

22. Дикий Б.М., Пітик М.І., Пришляк О.Я. Нервово-м’язові ураження у
хворих на лептоспіроз // Архів клінічної медицини. – 2005. – №1. –
С.17-19 (особистий внесок здобувача: опрацювала літературу з даної
проблеми, провела опис результатів та аналіз матеріалу для публікації).

23. Деклараційний патент 50267А. Україна, МПК7 А61К35/74. Спосіб
лікування кишкового дисбактеріозу активованими формами пробіотиків /
Грижак І.Г., Дикий Б.М., Матейко Г.Б., Пришляк О.Я., Бойчук О.П. –
№2001128496; Заявл. 10.12.2001; Опубл. 15.10.2002. – Бюл. №10.

24. Дикий Б.Н., Пришляк А.Я., Никифорова Т.А., Пюрик В.Ф., Засуха Г.П.,
Василик Л.В. Энтеросорбция в лечении вирусных гепатитов, лептоспироза и
острых кишечных инфекций // Инфектология. Достижения и перпективы:
Юбилейная научная конференция, посвящ. 100-летию первой в России кафедры
инфекционных болезней. – Санкт-Петербург, 1996. – С. 55-57.

25. Дикий Б.М., Пришляк О.Я., Пюрик В.Ф. Діагностичні помилки при
лептоспірозі на догоспітальному етапі // Інфекційні хвороби: Збірник
наукових робіт. – Львів, 1997. – вип.V. – С. 92.

26. Дикий Б.М., Пришляк О.Я., Матейко Г.Б., Нікіфорова Т.О. Ехографія в
диференціальній діагностиці жовтяниць // Матеріали наук.-практ. конф. і
пленуму інфекціоністів України (Мукачево). – 1998. – С. 103-104.

27. Пришляк О.Я., Матейко Г.Б., Грижак І.Г., Пюрик В.Ф. Стан
мікросомальної окислювальної активності печінки у хворих на гепатит В і
лептоспіроз // Стратегия и тактика борьбы с инфекционными
заболеваниями: Мат. Междунар. науч. конф. – Харьков, 1998. – С.42

28. Пришляк О.Я., Пюрик В.Ф. Середньомолекулярні пептиди і процеси
мікросомального окислення у хворих на лептоспіроз // Важливі зоонози;
Мат. наук.-практ. конф. – 1999. – С. 95-96

29. Дикий Б.М., Пришляк О.Я., Нікіфорова Т.О., Матейко Г.Б., Кобрин
Т.З., Засуха Г.П., Остяк Р.С. Спосіб лікування вірусних гепатитів і
лептоспірозу з допомогою синглетно-кисневої терапії // Нові наукові
здобутки та передовий досвід у вітчизняній медицині: Збірник наукових
праць МОЗ. – Київ, 2000. – С. 28-29.

30. Дикий Б.М., Пришляк О.Я., Нікіфорова Т.О., Матейко Г.Б., Пюрик В.Ф.
Особливості перебігу лептоспірозу у хворих з НВs-антигенемією // Нове в
діагностиці, терапії інфекційних хвороб: Матер. наук.-практ. конф. і
пленуму Асоціації інфекціоністів України (Львів). – Тернопіль:
Укрмедкнига, 2000. – С. 98-99.

31. Дикий Б.М., Пришляк О.Я., Нікіфорова Т.О., Пюрик В.Ф. Ефективність
синглетно-кисневої терапії у хворих на лептоспіроз // Збірник наукових
праць. – Київ, 2000. – С. 112-113.

32. Нікіфорова Т.О., Пюрик В.Ф., Пришляк О.Я. Діагностика уражень
печінки у хворих на безжовтяничну форму лептоспірозу // Нове в
діагностиці і терапії інфекційних хвороб: Матер, наук.-практ. конф. і
пленуму Асоціації інфекціоністів України (18-19.05.2000 р., Львів). –
Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 134-136.

33. Пришляк О.Я. Особливості перебігу лептоспірозу у хворих з
НВs-антигенемією. // Нове в діагностиці і терапії інфекційних хвороб:
Матер. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України
(18-19 травня 2000 р., Львів). – С. 88-89.

34. Пришляк А.Я., Пюрик В.Ф., Никифорова Т.А. Использование этамзилата
натрия и рибоксина в лечении больных лептоспирозом // Инфекционные
болезни: диагностика, лечение, профилактика. VI Российско-итальянская
научная конференция “Инфекционные болезни”. Санкт-Петербург, 2000. – С.
63-64.

35. Дикий Б.М., Глушко Л.В., Пришляк О.Я., Пюрик В.Ф. Мікроциркуляторні
зміни у хворих на лептоспіроз // Інфекційні хвороби в практиці
терапевта. – Харків, 2001. – С. 115-117.

36. Пришляк О.Я. Іктерогеморагічний лептоспіроз у поєднанні із
супутньою НВs-антигенемією // Проблеми вірусних гепатитів, що
передаються парентеральним шляхом та їх наслідки у новому тисячолітті.
Матер. наук.-практ. конференції. – Київ, 2001. – С. 87.

37. Глушко Л.В., Пюрик В.П., Пришляк О.Я., Грижак І.Г.
Кардіогемодинамічні ураження у хворих на лептоспіроз // Клінічні
проблеми боротьби з інфекційними хворобами: Мат. VI з’їзду
інфекціоністів України (25-27 вересня 2002 р., Одеса). – Тернопіль:
Укрмедкнига, 2002. – С. 105-107.

38. Пришляк О.Я. Функціональний стан печінки у хворих на лептоспіроз із
патологією щитоподібної залози // Клінічні проблеми боротьби з
інфекційними хворобами: Мат. VI з’їзду інфекціоністів України (25-27
вересня 2002 р., Одеса). – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 88-89.

39. Пришляк А.Я. Использование препарата уролесан в комплексном лечении
больных на лептоспироз // Проблема инфекции в клинической медицине:
Матер. Международной конф. по инфекционным болезням. –Санкт-Петербург,
2002. – С. 273-274.

40. Пришляк О.Я., Пюрик В.Ф., Грижак І.Г. Стан білковосинтезуючої
функції печінки у хворих на лептоспіроз // Тяжкі форми інфекційних
хвороб і невідкладні стани: Матер. наук.-практ. конференції і пленуму
Асоціації інфекціоністів України (16-17 травня 2002 р.,
Дніпропетровськ). – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 181-183.

41. Пришляк О.Я. Використання глутаргіну в комплексному лікуванні
хворих на лептоспіроз // Глутаргин: применение нового украинского
препарата в клинической практике. – Харків, 2003. – С. 103-104.

42. Пришляк А.Я., Дикий Б.Н., Матейко Г.Б, Пюрик В.Ф. Течение
лептоспироза у больных сахарным диабетом // Матер. международной конф.
по инфекционным болезням. – Санкт-Петербург, 2003. – С. 70-71.

43. Пришляк О.Я., Пюрик В.Ф., Мазурок У.Я. НВV-інфекція і лептоспіроз
// Керовані інфекції: Матер. наук.-практ. конференції і пленуму
Асоціації інфекціоністів України (Яремча). – Тернопіль: Укрмедкнига,
2003. – С. 169-171.

АНОТАЦІЯ

Пришляк О.Я. Перебіг лептоспірозу у хворих із супутньою патологією та
принципи лікування ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за
спеціальністю 14.01.13 ? інфекційні хвороби. ? Інститут епідеміології та
інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, Київ, 2006.

У дисертації наведені синдромологічні особливості перебігу лептоспірозу
на тлі супутньої патології. Визначені зміни клініко-лабораторних
показників у хворих на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом,
гіпотиреозом, цукровим діабетом, хронічним алкоголізмом. Висвітлені
провідні відмінності перебігу лептоспірозу із вказаними фоновими
станами. Виявлений у хворих на лептоспіроз міопато-міастенічний синдром,
який є найбільше вираженим у хворих із супутнім цукровим діабетом.
Рекомендоване лікування таких пацієнтів у невропатолога під час
диспансерного спостереження. Виявлено терапевтичний ефект у лікуванні
хворих на лептоспіроз із супутньою патологією: при гіпертиреозі
включення глутаргіну; при гіпотиреозі ? уролесану; при цукровому діабеті
? уролесану і синглетно-кисневої терапії; при хронічному алкоголізмі ?
глутаргіну та синглетно-кисневої терапії. Дисбактеріоз є у половини
хворих на лептоспіроз та у більшості пацієнтів із вказаною фоновою
патологією. Доведено ефективність активованих форм пробіотиків у хворих
на лептоспіроз із супутніми гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим
діабетом, хронічним алкоголізмом.

Ключові слова: лептоспіроз із гіпертиреозом, гіпотиреозом, цукровим
діабетом, хронічним алкоголізмом, глутаргін, уролесан, синглетно-киснева
терапія, міопато-міастенічний синдром, дисбактеріоз.

SUMMARY

Pryshlyak O.Y. The course of leptospirosis in patients with associated
pathology and the principles of its treatment – Manuscript.

Dissertation on competition of the Doctor of Medical Sciences degree in
the speciality 14.01.13 – infectious diseases. – Institute of
Epidemiology and Infectious Diseases n.a. L.V. Gromashevsky AMS Ukraine,
Kyiv, 2005.

In dissertation the syndromes peculiarities of the course of
leptospirosis in patients with associated pathology are given. The
changes in clinical laboratory indices in patients with leptospirosis
associated with hyperthyrosis, hypothyrosis, diabetes mellitus, chronic
alcoholism are given too. Main differences in the course of
leptospirosis with associated pathology are shown. Myopathic myasthenic
syndrome has been discovered in patients with leptospirosis and it is
especially expressed in patients with leptospirosis associated with
diabetes mellitus. The necessity of treatment of such patients with the
help of neuropathologist during regular medical check-up is shown. It
has been noted that dysbacteriosis is typical for the patients with
leptospirosis and it should be treated. The questions dealing with the
improvement of therapeutical effectiveness of treatment of patients with
leptospirosis with associated pathology are described : in case of
leptospirosis associated with hyperthyrosis — by adding glutargin to the
the basic treatment ; in case of leptospirosis associated with
hypothyrosis — by adding Urolesanum; in case of leptospirosis associated
with diabetes mellitus — by adding Urolesanum and singlet oxygen therapy
; in patients with leptospirosis associated with chronic alcoholism – by
adding glutargin and singlet oxygen therapy. High efficiency of such
treatment in patients with leptospirosis associated with different
pathology is shown. Dysbacteriosis takes place in half of patients with
leptospirosis and in the majority of patients with leptospirosis
connected with attendant pathology. The effectiveness of using of
activated forms of probiotics in such patients has been proved.

Key words: leptospirosis associated with hyperthyrosis, hypothyrosis,
diabetes mellitus, chronic alcoholism, glutargin, Urolesanum, singlet
oxygen therapy, myopathic myasthenic syndrome, dysbacteriosis.

АННОТАЦИЯ

Пришляк А.Я. Течение лептоспироза у больных с сопутствующей патологией
и принципы лечения — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по
специальности 14.01.13 — инфекционные болезни. — Институт эпидемиологии
и инфекционных болезней им. Л.В. Громашевского АМН Украины, Киев, 2006.

Установлены особенности течения лептоспироза с сопутствующими
гипертиреозом, гипотиреозом, сахарным диабетом, хроническим
алкоголизмом. Разработаны схемы дифференцированного лечения больных
лептоспирозом с сопутствующими заболеваниями с включением в
терапевтический комплекс глутаргина, уролесана, синглетно-кислородной
терапии.

По теме диссертации обследовано 206 больных лептоспирозом, из них 151 с
сопутствующей патологией. Использованы клинические, биохимические,
серологические и инструментальные методы обследования. Изучены
клинико-лабораторные показатели интоксикации про-и
противовоспалитель-ных цитокинов, состояние перекисного окисления
липидов и антиоксидантной защиты, нервно-мышечного комплекса и биоценоза
кишечника у больных лептоспирозом с сопутствующими заболеваниями
(патологией щитовидной железы, сахарным диабетом, хроническим
алкоголизмом).

Синдромологические особенности течения лептоспироза с сопутству-ющем
гипертиреозом заключались в более выраженных дисбалансе гормонов
щитовидной железы и синдроме интоксикации. Течение лептоспироза с
сопутствующим гипотиреозом сопровождалось выраженным холестати-ческим
синдромом на фоне интоксикации. В течении лептоспироза выявлен
миопато-миастенический синдром, который наиболее ярко проявлялся у
больных с сопутствующим сахарным диабетом, что создает необходимость
лечения невропатологом этой группы больных во время диспансеризации.
Кроме того, у больных с фоновым сахарным диабетом ? преобладала
полиурия.

Период разгара лептоспироза характеризуется нарушениями перекисного
окисления липидов со снижением антиоксидантной защиты и особенно эти
изменения выражены у больных с сопутствующим сахарным диабетом и
хроническим алкоголизмом.

В течении лептоспироза на фоне сахарного диабета, гипертиреоза,
хронического алкоголизма наблюдается значительное достоверное снижение
противовоспалительных цитокинов, что может быть содействующим фактором
рецидивирования лептоспироза и затягивания патологического процесса.

Наличие у больных лептоспирозом дисгормональних нарушений создает
необходимость дополнительной коррекции гормональной терапией, а при
сахарном диабете — назначения (или перевод) инсулинотерапии.

Учитывая особенности патогенетических механизмов, которые возникают при
лептоспирозе с фоновой патологией щитовидной железы, сахарным диабетом,
хроническим алкоголизмом, необходима коррекция с учётом характера этой
патологии: при гипертиреозе в комплекс лечения вместе с базисной
терапией додаётся глутаргин, при гипотиреозе – уролесан, при сахарном
диабете – уролесан, синглетно-кислородная терапия, при хроническом
алкоголизме – глутаргин и синглетно-кислородная терапия.

У больных лептоспирозом выявлен дисбактериоз кишечника, который
наиболее выражен при сопутствующем сахарном диабете и хроническом
алкоголизме, что создает необходимость в лечебной коррекции этого
проявления, активированными формами пробиотиков.

Ключевые слова: лептоспироз с сопутствующим гипертиреозом,
гипотиреозом, сахарным диабетом, хроническим алкоголизмом, глутаргин,
уролесан, синглетно-кислородная терапия, миопато-миастенический синдром,
дисбактериоз.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АлАТ ? аланінамінотрансфераза

АсАТ ? аспартатамінотрансфераза

АОС ? антиоксидантна система

ГПІ ? гематологічний показник інтоксикації

ДК ? дієнові кон’югати

ЕМГ ? електроміографія

ІЛ-4 ? інтерликін-4

ЛІІ ? лейкоцитарний індекс інтоксикації

МДА ? малоновий диальдегід

ПОЛ ? перекисне окислення ліпідів

ПСМ ? пептиди середньомолекулярної маси

РМА ? реакція мікроаглютинації

СКТ ? синглентно-киснева терапія

ФНП-б ? фактор некрозу -б

PAGE 3

Похожие записи