Міністерство охорони здоров’я України

Український науково-дослідний інститут медичної

реабілітації та курортології

Трегуб Тамара Василівна

УДК: 616.72-002-08:615.8

Патогенетичне обгрунтування застосування електромагнітних хвиль
міліметрового діапазону в комплексному лікуванні хворих на виразкову
хворобу дванадцятипалої кишки на госпітальному етапі

14.01.33 – Медична реабілітація, фізіотерапія та курортологія

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата медичних наук

Одеса-2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі госпітальної терапії Одеського державного
медичного університету МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор,

Юрлов Владислав Михайлович,

Одеський державний медичний
університет

МОЗ України, професор кафедри
госпітальної терапії

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор,

Драгомирецька Наталія Володимирівна,

Український науково-дослідний інститут

медичної реабілітації та курортології
МОЗ України,

головний науковий співробітник
клінічного відділу

доктор медичних наук, професор,

Міщук Василь Григорович,

Івано-Франківський державний медичний
університет

МОЗ України, професор кафедри терапії
та сімейної

медицини факультету післядипломної
освіти

Провідна установа: Харьківська медична академія післядипломної освіти

МОЗ України, кафедра фізіотерапії та курортології, м. Харків

Захист відбудеться “27” квітня 2007 р. о 13.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.41.608.01 Українського науково-дослідного
інституту медичної реабілітації та курортології МОЗ України (65014, м.
Одеса, Лермонтовський пров.,6).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Українського
науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології МОЗ
України за адресою: 65014, м. Одеса, Лермонтовський пров.,6.

Автореферат розісланий “25” березня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, кандидат медичних наук,

старший науковий співробітник
Г.О. Дмитрієва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Незважаючи на досягнуті успіхи в лікуванні і
профілактиці, гастродуоденальна патологія залишається значущою
медико-соціальною проблемою. Висока захворюваність, зростання частоти
рецидивів та ускладнень, тривала непрацездатність та пов’язані з нею
значні економічні втрати – все це дозволяє віднести проблему
гастродуоденальної патології, і зокрема виразкову хворобу (ВХ)
дванадцятипалої кишки (ДПК), до числа актуальних в сучасній медицині
(Передерий В.Г.,1997; Циммерман Я.С., 1999, Харченко Н.В., 2000).

З часу відкриття Уореном та Маршаллом у 1983 р. Helicobacter pylori
фактору, акценти у лікуванні виразкової хвороби зсунулися у напрямку
ерадикаційної терапії (Григор’єв П.Я., 1995, Аруїн Л.И., 1998, Губергріц
Н.Б., 2000, Івашкін И.В., 2000, Stollman N., 2000). Накопичення
відповідної доказової бази щодо значення хелікобактерного фактору
призвели до впровадження у різних країнах світу клінічних стандартів,
основаних на засадах Маастрихтських угод. Втім, за даними різних
авторів, 20-30% випадків використання лікувальних схем, рекомендованих
такими стандартами, є недостатньо ефективним (Мансуров Х.Х., 2005,
Arroyo M.T. et al., 2004, Tsamakidis K et al., 2005). Неефективність
консервативного лікування хворих на виразкову хворобу найчастіше
проявляється при часто рецидивуючому перебігу захворювання (тобто, з
частотою загострень більше 2 разів на рік), формуванні рефрактерних
гастродуоденальних виразок, які не загоюються протягом 12 тижнів
безперервного лікування, та зростанні алергізації і резистентності до
медикаментозних засобів, розвитку дисбактеріозу кишечника. Ці форми
перебігу виразкової хвороби найчастіше пов’язують із неповною
ерадикацією Helicobacter pylori (H. pylori), прийомом нестероїдних
протизапальних засобів, наявністю в анамнезі виразкових кровотеч або
перфорації, а також низьким рівнем комплаєнсу (Мансуров Х.Х., 2005,
Соломенцева Т.А., 2005). Втім, є докази того, що частина випадків
резистентності до стандартної терапії у хворих на виразкову хворобу,
зокрема з дуоденальною локалізацією виразкового дефекту, не може бути
пояснена лише цими причинами. В останні роки уявлення про етіологію
виразкової хвороби суттєво розширилися і доповнилися новими даними про
роль внутрішньоклітинних інфекцій (ВКІ) (Виноградова М.А., 1995, Маричев
І.Л., 2005, Tsamakidis K. et al., 2005; Chu K., 2005) в етіопатогенезі
та перебігу виразкової хвороби шлунку та дванадцятипалої кишки, зокрема
вірусів герпесу (ВПГ), цитомегаловірусу (ЦМВ) тощо. Втім, роль цих
інфекційних агентів, їх поширеність при виразковій хворобі вивчена ще
недостатньо.

На сьогодні у країнах Європейського Союзу у хворих на виразкову хворобу,
яким було проведено противиразкове лікування з ерадикацією Н.pylori,
спостерігається суттєве підвищення частоти вегетативних дисфункцій, в
тому числі з проявами порушень моторики шлунково-кишкового тракту. Крім
того, в літературі широко обговорюється роль вегетативної нервової
системи у збереженні захисного бар’єру слизової оболонки шлунку та
дванадцятипалої кишки (Sobhani I., 2006, Peitz U. et al., 2004).

У зв’язку з цим у розробці методів лікування виразкової хвороби ДПК,
сполученої з поліінфекцією слизової оболонки та вегетативними
порушеннями, особливої актуальності набувають лікувальні заходи,
спрямовані на нормалізацію моторики шлунково-кишкового тракту,
вегетативних порушень, нервово-ендокринної регуляції репаративних
процесів у слизовій оболонці, поліпшення мікроциркуляції, які мають
виражений імуномодулюючий вплив та не викликають алергізації організму.
До таких заходів належать сучасні фізіотерапевтичні методи внаслідок їх
інтегрального впливу на гомеостатичні і адаптаційні процеси
макроорганізму, зокрема використання низькоінтенсивного
електромагнітного випромінювання надвисоких частот (НВЧ) – хвиль
міліметрового діапазону (Самосюк И.З., 1998, Разумов А.Н., 1999, Мачерет
Є.Л., 2001, Циммерман Я.С., 2003).

У деяких наукових працях (Вознесенська О.В., 2000; Циммерман Я.С., 1996,
2003; Мачерет Є.Л., 2001) доведено, що використання НВЧ-терапії у
комплексному лікуванні виразкової хвороби дозволяє добитися суттєвого
позитивного клінічного ефекту. Втім, ці дослідження мають фрагментарний
характер і не зовсім відповідають сучасним критеріям доказової медицини,
а також не враховують ступінь обсіменіння слизової оболонки Н. pylori,
що не дає можливості повною мірою оцінити їх ефективність порівняно з
іншими методами лікування. Патогенетичні механізми, завдяки яким
реалізується терапевтичний ефект НВЧ-впливу при виразковій хворобі, не
до кінця вивчені. Це зумовлює актуальність проведення порівняльних
досліджень ефективності використання НВЧ-терапії у складі різних схем
комплексного лікування ВХ ДПК, в тому числі форм, резистентних до
стандартної терапії, а також при варіантах з наявністю
внутрішньоклітинної інфекції.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота
виконувалась на кафедрі госпітальної терапії Одеського державного
медичного університету згідно з планом НДР на тему: „Роль
внутрішньоклітинної інфекції, порушень імунного гомеостазу,
окисно-відновних властивостей та ліпідного обміну у розвитку патології
внутрішніх органів (атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, виразкової
хвороби, бронхіальної астми)”, номер держреєстрації 0198U003152.
Фрагмент роботи, присвяченої застосуванню НВЧ-терапії у комплексному
лікуванні хворих на виразкову хворобу ДПК, виконано безпосередньо
здобувачем.

Мета дослідження. Підвищити ефективність терапії хворих на виразкову
хворобу дванадцятипалої кишки шляхом застосування в комплексному
лікуванні на госпітальному етапі електромагнітних хвиль міліметрового
діапазону з урахуванням різних інфекційних етіологічних чинників (H.
pylori, ВПГ, ЦМВ).

Завдання дослідження:

Дослідити ступінь вираженості інфікування слизової оболонки
гастродуоденальної зони у хворих на ВХ ДПК, стан клітинної та
гуморальної ланки імунітету, кислотно-лужний гомеостаз, вегетативну
регуляцію.

Визначити особливості початкового стану хворих на ВХ ДПК за даними
клініко-інструментальних досліджень, обсеміненості слизової оболонки
гастродуоденальної зони різними інфектагентами, біохімічних та
імунологічних показників.

Вивчити ефективність комплексного лікування хворих на ВХ ДПК із
включенням до традиційної антихелікобактерної терапії електромагнітних
хвиль міліметрового діапазону (опромінення епігастральної зони та
епігастральної і тім’яно-потиличної ділянок) на клінічний перебіг,
кислотно-лужний баланс, імунну відповідь, вегетативну регуляцію та
інфікованність слизової оболонки шлунку та ДПК.

Оцінити вплив комплексного лікування з включенням НВЧ-терапії на якість
життя хворих на ВХ ДПК у віддаленому періоді.

Обгрунтувати диференційовані підходи до використання комплексної
терапії хворих на ВХ ДПК залежно від інфікування слизової оболонки та
особливостей перебігу захворювання.

Об’єкт дослідження – хворі на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки.

Предмет дослідження – вплив комплексного лікування із застосуванням
НВЧ-терапії на перебіг виразкової хвороби дванадцятипалої кишки залежно
від інфікованості слизової оболонки шлунку різними інфекційними
агентами.

Методи дослідження: клініко-анамнестичні, біохімічні (перекисне
окислення ліпідів, антиоксидантна система, кислотно-лужна рівновага),
імунологічні, мікробіологічні, полімеразної ланцюгової реакції,
інструментальні, вегетологічні, психологічні та статистично-математичні.

Наукова новизна отриманих результатів.

Показано, що у хворих на ВХ ДПК крім Н. рylori зустрічаються інші
інфектагенти (вірус простого герпесу, цитомегаловірус, мікоплазми) та
одержано додаткові відомості про рівень поширеності цих інфекцій у
хворих на ВХ ДПК (патент № 2002 097405 від 12.09.2002), яка проявляється
у вигляді комбінації коінфекції. У хелікобактерпозитивних хворих у 36,7%
випадків відзначалася ко-інфекція вірусом простого герпесу (ВПГ), у 3,6%
–цитомегаловірусу (ЦМВ), у 1,8 % – мікоплазми, у хелікобактернегативних
пацієнтів етіологічним чинником патологічного процесу у 57,1% був ВПГ, у
5,6% – ЦМВ, у 3,6 % – мікоплазми.

Вперше встановлено, що клінічні прояви ВХ ДПК, асоційованою з вірусною
та бактеріальною інфекцією, характеризуються більш тяжким перебігом,
скороченням міжрецидивного періоду, збільшенням тривалості рецидивів та
кількості ускладнень. У цих хворих відзначено переважання ознак ацидозу
у плазмі крові та алкалозу в цитоплазмі еритроцитів, які разом з
активацією перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) виступали чинниками
підсилення інфекційного ураження слизової оболонки шлунку та ДПК.
Діагностовано наявність у цих хворих прояв вторинного імунодефіциту
супресорного типу та вегетативних розладів у вигляді парасимпатотонії.

Загальноприйнята медикаментозна терапія (разом з позитивним
ерадикаційним ефектом) не призводить до повної нормалізації показників,
що характеризують імунологічний стан, вегетологічні порушення, та
супроводжується побічними ефектами (алергічними реакціями, диспептичними
розладами – шлунковими та кишковими).

Встановлено, що під впливом НВЧ-терапії на фоні медикаментозного
лікування на 3-5 днів раніше зникали прояви больового, диспепсичного
синдромів, нормалізувалась моторно-евакуаторна функція, вегетативні
розлади, нормалізувалися показники клітинного та гуморального імунітету,
кислотно-лужного балансу, вмісту в плазмі крові дісульфідних груп із
суттєвим зниженням співвідношень SH/SS–груп у порівнянні з контрольними
групами. Електромагнітні хвилі також викликали нормалізацію вмісту в
плазмі крові окислених коферментів, при чому величина співвідношення
нікотинамідних коферментів НАД/НАД•Н зменшувалась більш виражено, ніж у
хворих, що отримували базисну терапію. НВЧ-терапія призводила до
зменшення інфікованості внутрішньоклітинними агентами (при середньому та
значному ступені інфікованості – на 10%, при легкій – понад 50%).

Вперше в умовах тривалого проспективного когортного дослідження
продемонстрована достатня ефективність застосування НВЧ-терапії на
госпітальному етапі для лікування хворих на ВХ ДПК з більш важким
перебігом та частими рецидивами. Найбільш виразний клінічний ефект
спостерігався при одночасному застосуванні НВЧ-опромінення на
тім’яно-потилично та епігастральну ділянку (патент на винахід №200201219
від 08.01.2002) і зберігався протягом 14 місяців після закінчення
лікування.

Запропоновані критерії ефективності комплексного лікування ВХ ДПК із
застосуванням НВЧ-терапії, розроблені показання до її призначення
(наявність

вторинного імунодефіциту за супресивним типом, внутрішньоклітинної
інфекції (ВКІ) і дисфункції вегетативної системи за парасимпатичним
типом). Включення до комплексного лікування хворих на ВХ ДПК НВЧ-терапії
сприяло покращенню якості життя пацієнтів.

Практичне значення отриманих результатів.

Запропоновані диференційовані підходи до використання електромагнітних
хвиль міліметрового діапазону у комплексному лікуванні хворих на ВХ
ДПК, які страждають на вегетативні розлади, мають імунологічні порушення
та виражені порушення моторної функції, середній та високий рівень
інфікованості Н. рylori, супроводжується активною або латентною
внутрішньоклітинною інфекцією, та за наявності значних побічних ефектів
або непереносимості медикаментозної терапії.

Розроблені методи впроваджені у практику фізіотерапевтичного и
терапевтичних відділень 411 Центрального військового клінічного
госпіталю Південного оперативного командування, МКЛ № 12, МКЛ № 1, МЛ №
5 м. Одеси, використовуються в навчальному процесі на кафедрах
госпітальної терапії та загальної і клінічної фармакології Одеського
державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача.

Автором самостійно проведено патентно-інформаційний пошук, відбір і
розподіл хворих за групами та їх повне обстеження, аналіз та
інтерпретація результатів суб(єктивних, фізікальних та
лабораторно-інструментальних досліджень, виконано процедури НВЧ-терапії.
Лабораторні й інструментальні методи дослідження проведені спільно з
фахівцями відповідного профілю.

Ведення первинної медичної документації, статистична обробка отриманих
даних та їх графічна інтерпретація, формульовання мети, завдань і
висновків, узагальнення результатів дослідження, оформлення роботи,
обгрунтування практичних рекомендацій і впроваждення розроблених методів
проведене самостійно.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення дисертації були повідомлені на конференції “Фізіологія
і патологія перекисного окислення, гемостазу та імуногенезу”
(Полтава,1995), Міжнародній науково-практичній конференції “Чорнобиль та
здоров’я людини (10 років після аварії)” (Київ, 1996) та Всеросійській
конференції «Гомеостаз і інфекційний процес» (Саратов, 1996). Крім того,
результати дослідження було апробовано під час VI конгресу Світової
Федерації Українських Лікарських Товариств (Одеса, 1998), 14 з’їзду
терапевтів України (Київ, 1998); ІІІ Національного Конгресу геронтологів
і геріатрів України (Київ, 2000), на Другій Українській
науково-практичній конференції за міжнародною участю «Прискорене
старіння і шляхи його профілактики» (Одеса, 2001), Міжнародній
науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень”
(Дніпропетровськ, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції
“Актуальні проблеми фізіотерапії, курортології і медичної реабілітації”
(Одеса, 2002), VI Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і
освіта ’2003” та VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука
і освіта ’2004” (Дніпропетровськ, 2003, 2004), IV читаннях ім. В.В.
Підвисоцького (Одеса, 2005), науково-практичній конференції за
міжнародною участю “Актуальні питання діагностики, лікування і
профілактики захворювань внутрішніх органів і кістково-м’язової системи
у працівників промислових підприємств” (Одеса, 2006), Міжнародній
науково-практичній конференції “Наукові дослідження – теорія та
експеримент” (Полтава, 2006), науково-практичній конференції молодих
вчених “Вчені майбутнього” (Одеса, 2006), ХII Міжнародній
науково-практичній конференції “Спортивна медицина, лікувальна
фізкультура та валеологія – 2006” (Одеса, 2006).

Апробацію роботи проведено на спільному засіданні УПК “Терапевтичні
спеціальності” кафедр госпітальної терапії та загальної і клінічної
фармакології Одеського державного медичного університету МОЗ України і
на засіданні клінічного відділу Українського НДІ медичної реабілітації
та курортології МОЗ України.

Публікації.

За темою дисертації опубліковано 22 друкованих праці, в тому числі 6
наукових статей, 5 – у провідних фахових виданнях, ліцензованих ВАК
України, 2 деклараційних патенти України та 14 тез доповідей.

Обсяг і структура дисертації.

Дисертація складається із вступу, огляду літератури, матеріалів і
методів досліджень, 3 розділів власних досліджень, висновків, практичних
рекомендацій та списку використаних джерел. Робота викладена на 162
сторінках машинописного тексту, містить 38 таблиць та 19 малюнків.
Бібліографія містить 191 літературне джерело, з яких – 82 вітчизняних,
40 робіт – з країн СНД та 69 – зарубіжних.

Основний зміст роботи

Матеріал і методи дослідження. Робота виконана за період 1996-2002 р.р.
на підставі клінічного спостереження та комплексного обстеження 210
хворих на ВХ ДПК у віці від 18 до 50 років, з яких чоловіків – 75,2%.
Хворі перебували на лікуванні у гастроентерологічному відділенні 411-го
ЦВКГ ПОК. Діагноз ВХ ДПК встановлено відповідно до МКБ 10 (шифр К 29).

Критеріями виключення із спостереження були ускладнення ВХ на момент
госпіталізації та наявність клінічно вираженої супутньої патології. Всі
хворі були розподілені на три клінічні групи чисельністю 70 осіб кожна
залежно від застосованого методу лікування. При цьому стандартна терапія
медикаментозними засобами, рекомендована сучасними клінічними
протоколами, проводилася в усіх групах (у хелікобактерпозитивних –
омепразол 20 мг 2 р на добу, амоксіцилін 1 г на добу, кларитроміцин 1 г
надобу або метронідазол 1,5 г на добу та де-нол 840 мг на добу, у
хелікобактернегативних – омепразол та етіотропну терапію залежно від
знайденого інфектагенту). Хворі, що увійшли до другої групи, разом із
стандартною медикаментозною терапією підлягали впливу НВЧ-опромінення,
причому пацієнтам рандомізовано призначалися або процедури НВЧ-терапії
на епігастральну зону за стандартною методикою (підгруппа II-A – 35
пацієнтів), або процедури опромінення тім’яно-потиличної ділянки та
епігастральної зони за оригінальною методикою (підгруппа II-Б – 35
пацієнтів). Третя група була сформована із хворих на ВХ ДПК, що разом із
медикаментозною терапією відповідно до існуючих загальноприйнятих
клінічних стандартів підлягали імітаційному впливу фізіотерапевтичного
фактору (з екранованим випромінювачем). При цьому хворі не були
поінформовані про факт імітації фізіотерапевтичної процедури (сліпий
контроль) і їм проводилися імітація відповідно традиційної та
оригінальної схеми НВЧ-впливу (підгруппи ІІІ-А та ІІІ-Б по 35 осіб).
Розподіл хворих на групи ІІ-А, ІІ-Б, ІІІА та ІІІ-Б здійснювали
рандомізовано.

Хворі спостерігалися протягом стаціонарного лікування та протягом п’яти
років після нього. Для оцінки ефективності терапії у віддаленому періоді
виявляли частоту рецидивів, наявність ускладнень ВХ та проводили оцінку
якості життя. Обстеження хворих проводилось за єдиною програмою:
загальноприйняті обстеження та клініко-лабораторні дослідження
проводилося до лікування, після лікування і через 6 місяців та щороку
протягом п’яти років.

Діагноз ВХ ДПК встановлювали на основі ендоскопічного дослідження.
Езофагодуоденоскопію (ЕФГДС) проводили вранці натще, використовували
апарат Olympus GIF Type 2T10 (Японія) під місцевою анестезією 2%-м
розчином лідокаїну. За допомогою ЕФГДС підтверджували наявність
виразкового дефекту, уточнювали його локалізацію, форму, глибину і
розміри, здійснювали контроль за його загоюванням, виявляли супроводні
зміни слизової гастродуоденальної зони. Окрім того проводилася прицільна
біопсія слизової з п’яти точок: одна – в ДПК, дві – у антральному
відділі та дві – у тілі шлунку для подальшого інфектологічного
дослідження.

Морфологічне дослідження біопсійного матеріалу дозволяло встановити
стадію виразкового процесу, визначити наявність активного
гастродуоденіту, виявити в слизовій оболонці гастродуоденальної зони
наявність H. pylori та внутрішньоклітинної інфекції.

Дослідженння на наявність H. pylori проводили морфологічним (цитологічне
дослідження мазків відбитків, забарвлених за Романовським-Гімзе) та
уреазним методами (CLO-test, Австралія). Ступінь засім’яненості H.
pylori оцінювали за методом Аруїна Л.І. (1998): (+) – до 20 бактерій у
полі зору, (++) – до 40 бактерій у полі зору, (+++) – понад 40 бактерій
у полі зору.

Методом ПЛР (Mullis C. B., 1983) встановлювали наявність ДНК H. pylori,
ВПГ, ЦМВ, мікоплазм у біоптатах слизової оболонки шлунку та ДПК.

Кислотоутворюючу функцію шлунку визначали методом інтрагастральної
рН-метрії індикатором кислотності шлунку (ІКШ-2) і ацидогастрографом
АТ-внутрішньопорожнинного рН з наступною комп’ютерною обробкою
інформації (за методикою Чорнобрового В.М., 1989).

Для оцінки ПОЛ визначали біохімічні показники в еритроцитах і плазмі
крові. ПОЛ оцінювали за рівнем малонового діальдегіду (МДА) в
еритроцитах та плазмі крові за реакцією з тіобарбітуровою кислотою
(Стальная И.Д., Гаришвили Г.Г., 1977), а стан антиоксидантного захисту
(АОЗ) – за активністю глутатіонредуктази (ГТР) (Путилина Ф.Е., 1982) та
за вмістом сульфгідрильних (SH-) та дісульфідних (SS-) груп з допомогою
реактиву Елмана (Верекіна Н.В. і співавт., 1977). Вміст відновних
(НАД•Н) та окислених (НАД) нікотинамідних коферментів як показників АОЗ
визначали за Прохоровою М.Н. (1982). За станом тіол-дісульфідної системи
і вмістом НАД і НАД•Н оцінювали порушення кислотно-лужної рівноваги в
еритроцитах і плазмі крові досліджуваних хворих (Пахомова В.О. і
співавт., 1999). Вміст фосфоліпідів визначали методом тонкошарової
хроматографії на пластинках “Silufol” UV –254 фірми “Chemapol” за Шталем
Е. (1976).

Імунологічні дослідження включали визначення імуноглобулінів (Ig) плазми
крові (А,М,G) методом радіальної імунодифузії за Манчіні, вмісту
теофілінрезистентних та теофілінчутливих Т-лімфоцитів за допомогою
теофілінового тесту за методикою Jondal et al. у модифікації Р.В.
Петрова та співавт. (1976), рівня циркулюючих імунних комплексів (ЦІК)
за Digeon M., (1977) і Карауловим А.В. (1999).

Інтенсивність больового синдрому оцінювалася за допомогою модифікованого
тесту суб’єктивної оцінки інтенсивності болю (Адашинская А.Е., 1996).
Стан вегетативної регуляції визначали за методикою Соловйової О.Д. у
модифікації Вейна О.М. (1983) та шляхом визначення індексів Кердо і
Хільдебранта. Якість життя пацієнтів оцінювали анкетуванням за допомогою
тесту загального психологічного благополуччя – Psychological General
Well-Being (PGWB).

НВЧ-терапію проводили згідно стандартної методики шляхом опромінення
щоденно епігастральної зони протягом 30 хвилин, по 10 сеансів на курс у
період з 9-ї до 11-ї години ранку (Самосюк І.З., 1998). Потужність
НВЧ-впливу становила 1 мВт/см2, з модульованою частотою 3 Гц у режимі
імпульсної генерації з довжиною хвилі 7,1 мм, і терапевтичною
резонансною частотою 42,2 ГГц. Окрім того, частині хворих НВЧ-терапія
проводилася за оригінальною методикою шляхом НВЧ-опромінення
епігастральної та тім’яно-потиличної ділянок по 15 хвилин на кожну, 10
процедур на курс, потужністю НВЧ-впливу 1 мВт/см2, з модульованою
частотою 3 Гц у режимі імпульсної генерації з довжиною хвилі 7,1 мм,
терапевтичною резонансною частотою 42,2 ГГц (Патент № 2002097405). За
наявності ВКІ залежно від збудника одночасно призначали при наявності
ВПГ – (2-інтерферон 10 млн ОД (по 1 млн ОД щодня), ацикловір 0,2 г 5
разів на добу (добова доза 1,0 г) протягом 10 діб. При ЦМВ призначали?
(2-інтерферон 20 млн ОД на 10 діб і підтримуючу терапію до двох місяців
по 2 млн ОД 1 раз на тиждень; ацикловір у дозі 0,4 г 4 рази на добу
протягом 10 діб (добова доза – 1,6 г). При інфікуванні слизової оболонки
мікоплазмами призначають кларитроміцин або джозаміцин по 500 мг двічі
на добу, загальним курсом 7 діб. Медикаментозне лікування виразкової
хвороби, асоційованої з Н. pylori, проводилося за рекомендаціями
Маастрихтських консенсусів.

Фактичний матеріал обробляли методами дисперсійного та кореляційного
аналізу. Відмінності вважали достовірними при р<0,05 (вірогідність перевищує 95%) Оцінку значущості відмінностей середніх виконували за допомогою критерію Стьюдента. Для статистики вірогідності бінарних ознак до і після лікування використовували критерій Мак-Немара ((2) для зв’язаних виборок, рекомендований для досліджень з невеликою кількістю спостережень. Кореляційні залежності для нормально розподілених кількісних ознак досліджували методом найменших квадратів Персона, для ознак з іншим типом розподілу – методом рангової кореляції Спірмена. На всіх етапах статистичної обробки використовували пакет статистичних програм Statistica 5.0. Результати досліджень та їх обговорення. Клінічні групи були однорідними за статево-віковими характеристиками та характеристиками клінічного перебігу. На таблиці 1 представлена структура різних клінічних груп відповідно до частоти хелікобактерної та внутрішньоклітинної інфекції у хворих на початку лікування. Таблиця 1 Розподіл хворих ВХ ДПК різних клінічних груп за частотою виявлення хелікобактерної та внутрішньоклітинної інфекції (ВКІ) (абс., %) І група (n=70) ІІ група (n=70) ІІІ група (n=70) НР+ (n=59) НР- (n=11) НР+ (n=57) НР- (n=13) НР+ (n=58) НР- (n=12) ВКІ+ 15 (21,4) 10 (14,3) 18 (25,7) 13 (18,6) 20 (28,6) 11 (15,7) ВКІ- 44 (62,9) 1 (1,4) 39 (55,7) - 38 (54,3) 1 (1,4) Як видно з даних таблиці 1, у 41,4% хворих на ВХ ДПК верифіковано ВКІ, а у 25,2% – мікст-інфекцію і лише у 16,1% асоційованою з ВХ була лише внутрішньоклітинна інфекція. H. pylori був етіологічним чинником у 82,9%. Серед хелікобактернегативних пацієнтів у 57,1% був діагностований ВПГ, у 5,6% – ЦМВ і 3,6% – мікоплазми. При визначенні відмінностей у клінічному перебігу ВХ ДПК встановлено, що у пацієнтів з асоційованою внутрішньоклітинною інфекцією спостерігалася більша інтенсивність болю (6,1±0,1 балів), тоді як при моноінфекції у хелікобактерпозитивних хворих інтенсивність болю склала 3,2±0,1 балів. При виявленні в слизовій оболонці лише вірусної інфекції інтенсивність болю становила 4,8±0,1 балів. Больовий синдром спостерігався у 96,2% (202 особи) хворих, при цьому він спостерігався у 94% хелікобактерпозитивних хворих, у 98% – з внутрішньоклітинною інфекцією та у 100% хворих – при мікст-інфекції. Диспепсичний синдром був у 188 (89,5%) хворих, при цьому у хелікобактерпозитивних хворих він зустрічався в 60% випадків, у хворих з мікст-інфекцією – у 98%, у хворих на ВКІ – у 75% випадків. Кровотеча в анамнезі спостерігалася у 9 (4,2%) хворих, з них 7 хворих мали мікст-інфекцію (переважно ВПГ), а один лише ВКІ. У одного хворого з мікст-інфекцією в анамнезі була перфорація. Важкий перебіг з частими рецидивами (2 та більше на рік) відмічений у 17 (10,1%) хелікобактерпозитивних хворих, у 34 (39,6%) хворих з мікст-інфекцією та у 11 пацієнтів з ВКІ (32,3%). При цьому 30% з них мали ЦМВ. При ендоскопічному дослідженні цих пацієнтів окрім виразкового дефекту спостерігалися виражені запальні зміни в слизовій оболонці гастродуоденальної зони, в т.ч. множинні ерозії у 80% хелікобактерпозитивних хворих, множинні геморагії та ерозії у 100% пацієнтів з мікст-інфекцією, геморагії у 90% хворих з ВКІ. Крім того, у хворих з мікст-інфекцією рівень обсіменіння H. pylori ІІ та ІІІ ступеня зустрічався у 80% хворих (p<0,05 у порівнянні з ВКІ-негативними хворими) . У плазмі крові хелікобактерпозитивних хворих на ВХ ДПК спостерігалося достовірне (p<0,01) збільшення вмісту сульфгідрильних (SH) груп до 12,21±0,98 ммоль/л (норма – 1,81±0,14 ммоль/л), при виявленні мікст-інфекції - 13,14±1,33 ммоль/л, пацієнтів з ВКІ – до 12,59±1,08 ммоль/л. У всіх обстежених на ВХ ДПК спостерігалося також зниження вмісту дисульфідних (SS) сполук до 1,34±0,19 ммоль/л (при нормі 5,39±0,3 ммоль/л, p<0,01). При цьому у хелікобактернегативних пацієнтів нв ВХ ДПК їх концентрація дорівнює 1,77±0,17 ммоль/л, з мікст-інфекцією – 1,2±0,13 ммоль/л, а ВКІ-інфекцією – 1,6±0,17 ммоль/л. Одночасно спостерігається достовірне (p<0,01) збільшення співвідношення SH/SS до 9,3±0,87 при нормі 0,34±0,01. У хелікобактерпозитивних хворих до 7,91±1,17, при мікст-інфекції до 12,7±1,15, при внутрішньоклітинній інфекції до 9,99±1,75, що свідчить про збільшення відновлювальних та зниження окислювальних властивостей плазми. Подібні зміни також були відмічені щодо відновлених та окислених форм нікотінамідних коферментів (НАД і НАД•Н). Вміст НАД у плазмі хворих на ВХ ДПК становив 2,54±0,23 мкмоль/л при нормі 0,64±0,07 мкмоль/л (p<0,01). У хелікобактерпозитивних хворих цей показник склав 2,3±0,41 мкмоль/л, у хворих з мікст-інфекцією – 2,78±0,35 мкмоль/л, у хворих з ВКІ – 2,63±0,33 мкмоль/л. Вміст НАД•Н у плазмі всіх хворих на ВХ ДПК був достовірно (p<0,01) збільшений (20,2±1,11 мкмоль/л) порівняно із нормою (1,80±0,03 мкмоль/л). При цьому найбільш виражене (p<0,01) збільшення вмісту НАД•Н було встановлено щодо мікст-інфекції (20,89±1,16 мкмоль/л), тоді як при моноінфекції ВПГ або ЦМВ вміст відновлених форм нікотінамідних ферментів склав лише 20,72±1,50 мкмоль/л. У хелікобактерпозитивних хворих вміст НАД•Н дорівнював 20,1±0,96 мкмоль/л (p<0,01). Проведені нами дослідження показали, що використання в адаптаційних перебудовах структурних ліпідів тканин і недостатній синтез жирних кислот в умовах метаболічного ацидозу і підвищення відновлювальних властивостей викликає суттєве зниження ліпідів у плазмі та еритроцитах крові хворих на ВХ ДПК. Про це свідчить зменшення вмісту тригліцеридів (ТГ) у плазмі до 0,96±0,1 ммоль/л, при нормі 1,8±0,1 ммоль/л (p<0,01), в еритроцитах до 1,825±0,2 ммоль/л, при нормі 3,7±0,4 ммоль/л (p<0,01). Кількість фосфоліпідів плазми крові становила 0,95±0,1 ммоль/л, при нормі 1,5±0,1 ммоль/л (p<0,01), в еритроцитах – 3,97±0,5 ммоль/л, при нормі 14,9±0,6 ммоль/л (p<0,01), а жирних кислот у плазмі крові та цитоплазмі еритроцитів відповідно 0,57±0,1 ммоль/л (норма 1,0±0,2 ммоль/л) і 1,35±0,2 ммоль/л (норма 1,8±0,4 ммоль/л), а такі відмінності є достовірними (p<0,05). Для хворих на ВХ ДПК також було характерним посилення перекисного окислення ліпідів при підвищенні відновлювальних властивостей та надлишку редукованих еквівалентів, спрямованих на підвищення окислювальних властивостей у тканинах і рідинах організму, що є типовим процесом при явищах метаболічного ацидозу. Так, вміст малонового діальдегіду (МДА) в плазмі крові дорівнював 4,8±0,3 мкмоль/л, при нормі 1,26±0,1 мкмоль/л (p<0,01), при чому у хелікобактерпозитивних хворих цей показник був 4,3±0,6 мкмоль/л, при мікст-інфекції – 5,8±0,3 мкмоль/л, при внутрішньоклітинній інфекції – 5,3±0,3 мкмоль/л. Вміст дієнових кон’югатів (ДК) плазми визначався у концентрації 0,6±0,1 мкмоль/мл (норма 0,25±0,01 мкмоль/мл (p<0,01)), еритроцитів – у концентрації 0,6±0,1 мкмоль/мл, при нормі 0,16±0,03 мкмоль/мл, при цьому різниця вмісту ДК залежно від характеру інфекційного ураження слизової не виявлено. Вміст глутатіонредуктази (ГТР) у хворих на ВХ ДПК у плазмі крові становить 119,1±3,3 нмоль/мл•с при нормі 84,2±3,0 нмоль/мл•с (p<0,01), в еритроцитах – 122,8±3,5 нмоль/мл•с при нормі 94,1±5,5 нмоль/мл•с (p<0,01), а супероксиддісмутази (СОД), відповідно, 0,18±0,01 у.о. у плазмі (норма 0,18±0,02 у.о.) і 0,13±0,01 у.о – в еритроцитах, при нормі 0,22±0,01 у.о. (p<0,01). Значної різниці у вмісті ГТР та СОД залежно від характеру інфекування слизової оболонки не діагноствано. Серед особливостей імунного стану хворих на ВХ ДПК відмічається високий вміст великодисперсних (405 нм) циркулюючих комплексів (ЦІК), рівень яких перевищував нормальні показники у 3-4 рази – 21,67±0,67 у.о. (при нормі 6,8±0,71 у.о. – p<0,01). У хелікобактерпозитивних хворих рівень ЦІК у крові дорівнював 21,52±0,71 у.о., у хворих з мікст-інфекцією – 24,1±0,67 у.о., у ВКІ-позитивних хворих – 23,67±0,67 у.о., що вказує на поглиблення аутоімунного процесу. Натомість рівень низькодисперсних ЦІК (315 нм) у хворих на ВХ ДПК (4,52±0,11 у.о.) практично не змінювався порівняно з показниками у здорових – 4,30±0,07 у.о. У сироватці крові хворих на ВХ ДПК спостерігалося достовірне зниження вмісту імуноглобулінів IgG до 8,3±0,67 мг/мл при нормі 17,5±0,8 мг/л (p<0,01), найбільш виражене у хелікобактерпозитивних хворих (8,03±0,47 мг/мл) (p<0,01). У пацієнтів з мікст-інфекцією та хворих з ізольованою ВКІ цей показник також був значно нижчий норми – відповідно 8,47±0,7 мг/мл та 8,33±0,67 мг/мл. Рівень IgA у хворих на ВХ ДПК становив 1,43±0,11 мг/мл при нормі 2,14±0,08 мг/мл (p<0,01), при цьому у хелікобактерпозитивних хворих цей показник складав 1,33±0,1 мг/мл, при мікст-інфекції – 1,41±0,10 мг/мл та у ВКІ-позитивних хворих – 1,47±0,12 мг/мл (відмінності з нормою високодостовірні p<0,01). Вміст IgM у хворих на ВХ ДПК дорівнював 0,77±0,05 мг/мл, при цьому у хелікобактерпозитивних пацієнтів цей показник склав 0,68±0,05 мг/мл, у хворих з мікст-інфекцією – 0,75±0,11 мг/мл, а у хворих з ВКІ – 0,79±0,07 мг/мл (p1,2,3<0,01) (норма - 1,31±0,13 мг/мл). Крім того, у хворих на ВХ ДПК спостерігалася картина вторинного імунодефіциту супресорного типу, що проявлялось лімфоцитопенією – 0,2±0,05 Г/л, при нормі 0,28±0,03 Г/л (p<0,05), при цьому суттєвої різниці між хелікобактерпозитивними і ВКІ-позитивними хворими не було. R T V X „ E ????? ????? & V X * , – ????$ ? 9 ?????????? o oe 3/4 A E 9тивних хворих він складав 1,78±0,03, при мікст-інфекції – 1,52±0,07, а при ВКІ – 1,59±0,07 (p<0,01), що вказує на той факт, що наявність внутрішньоклітинної інфекції призводить до поглиблення імунодефіциту при ВХ ДПК. Таким чином, для хворих на ВХ ДПК загальною характеристикою функціонування основних біохімічних систем гомеостазу є переважання метаболічного ацидозу у плазмі крові разом з активацією ПОЛ, що є чинником посилення інтенсивності інфекційного процесу в слизовій оболонці гастродуоденальної зони (Вознесенская О.А., 2000; Виноградова М.А., Газизова Р.Р., Новикова А.В., 1997; Wegman EA et al., 1988) та для таких хворих характерною є наявність проявів вторинного імунодефіциту супресорного типу, який має максимальну виразність при виявленні в слизовій оболонці шлунка внутрішньоклітинних збудників. При дослідженні стану вегетативної нервової системи у хворих на ВХ ДПК встановлено, що частота виявлення синдрому вегетативної дисфункції у хелікобактерпозитивних хворих склала 80%, при мікст-інфекції – 100%, у ВКІ-позитивних – 95% випадків. При цьому параметри загального вегетативного тонусу свідчать про переважання парасимпатонічних впливів – 118,7±16,7 балів над симпатотонічними (113,0±10,3 балів), що повною мірою відповідає загальним уявленням про роль ваготонії в етіопатогенезі ВХ. При оцінці вегетативного індексу Кердо на початку лікування у більшості обстежених (61,9%) переважали парасимпатичні впливи, тоді як ейтонія та симпатотонія відзначалися відповідно у 27,6% і 10,5% випадків. Коефіцієнт Хільдебранта складав у середньому 3,3±0,1, що свідчить про нормальні міжсистемні взаємовідносини та вегетативну регуляцію окремих вісцеральних систем. Таким чином, під час перебування на лікуванні в усіх хворих відмічена типова картина ВХ ДПК, при цьому асоціація з ВКІ приводила до більш важкого перебігу захворювання. Результати лікування хворих на ВХ ДПК характеризувалися зникненням або зменшенням больового, диспепсичного синдромів, ерадікацією H. pylori, поліпшенням імунологічних і біохімічних показників, зменшенням розладів вегетативної нервової системи, оптимізацією переносимості медикаментозної терапії. Вираженість вказаних позитивних змін залежала від виду застосованого лікувального комплексу. При оцінці ефективності впливу різних схем лікування хворих на ВХ ДПК встановлено, що внаслідок проведених курсів у більшості хворих зникли скарги, що турбували їх до початку лікування. При цьому прояви больового синдрому у хворих І групи зникали через 3,1±0,4 діб, ІІ-А групи – через 2,5±0,3 діб, ІІ-Б – 1,0±0,2 діб (p<0,05 порівняно з іншими групами), ІІІ-А – 6,3±0,4 доби та ІІІ-Б – через 6,1±0,3 діб. Ознаки моторно-евакуаторних порушень зменшились у хворих І групи – через 8,1±0,2 дні, ІІ-А групи – через 2,4±0,3 дні (p<0,01), ІІ-Б – 2,3±0,2 дні (p<0,01), ІІІ-А групи – 7,9±0,3 дні, ІІІ-Б групи – 7,8±0,4 дні. Слід зазначити, що в І групі під час медикаментозної терапії у 8 хворих (11,4%), виникли явища шлункової та кишкової диспепсії, а у 5 хворих ІІІ групи (7,1%) – алергічні реакції. У пацієнтів ІІ групи побічної дії лікарських засобів не відзначалося, що вказує на підсилення терапевтичного ефекту НВЧ-опромінення. Кількість рецидивів за термін катамнестичного спостереження склала у І групі 11,4 % (8 випадків), у ІІ-А групі – 5,7%, (2 випадки), у ІІ-Б групі – 2,9% (1 випадок), у ІІІ-А групі – 4 випадків (11,4 %), у ІІІ-Б групі – 3 випадки (8,6%). При цьому середня тривалість міжрецидивного періоду склала у групах порівняння (табл. 2) відповідно 2,5, 3,7, 3,9, 2,6 та 2,7 років. Ускладнення спостерігалися тільки у 3 (4,3%) хворих І групи та 2 (2,9%) ІІІ групи, у хворих ІІ групи ускладнень не було. Таблиця 2 Динаміка клінічних проявів захворювання у пацієнтів ВХ ДПК після проведеного курсу лікування Клінічні характеристики Групи порівняння І ІІ ІІІ А В А В Кількість рецидивів 8 (11,4%) 2 (5,7%) 1 (2,9%)* 4 (11,4 %) 3 (8,6%) Тривалість міжрецидивного періоду, років 2,7 3,7 3,9 2,6 2,7 Число ускладнень 3 (4,3%) - - 1 (2,9%) 1 (2,9%) Таким чином, стандартна медикаментозна терапія ВХ ДПК та комбінована терапія були ефективними у зменшенні основних клінічних проявів захворювання. При цьому найкращі результати були одержані у ІІ-Б групи, де застосовувалося НВЧ-опромінення епігастральної та тім’яно-потиличної ділянки. Проведений ендоскопічний контроль показав ефективність застосованих схем лікування в усіх референтних групах. У пацієнтів визначалося зменшення гіперемії слизової оболонки та запального валу в періульцерогенній зоні, виразковий дефект поступово звільнявся від фібринозного ексудату. При цьому у хворих ІІ групи рубцева деформація ДПК була менш вираженою у порівнянні з І та ІІІ групами. Ерадикація H. pylori відмічена у 91,4% хворих І групи, у 97,1% хворих - ІІ групи та у 91,4% хворих - ІІІ групи. При цьому інфікованість внутрішньоклітинними агентами зменшилась у 19 хворих (76%) І групи, у 29 хворих (93,5%) - ІІ групи та у 25 хворих (80,6%) - ІІІ групи. Слід зазначити, що НВЧ-опромінення також впливало на ступінь ерадикації слизової оболонки зокрема, при середній та значній інфікованості його ступінь інфікованості ВПГ та ЦМВ зменшувався на 10%, при легкій –на 50%. У хворих на ВХ ДПК I та III груп при мікст-інфекції показники ерадикації Н. pylori були 65 % та 70% відповідно, що свідчить про участь ВКІ в зменшенні терапевтичного ефекту медикаментозної терапії. У 90 % цих пацієнтів зберігалися вегетативні порушення, імунологічні та гомеостатичні порушення. У ВКІ-позитивних пацієнтів II-А та II-Б груп ерадикацію Н. pylori було досягнуто 88,9% хворих, усунення ознак вегетативних розладів – 83,3 % (р ( 0,01), та більш виражених змін показників ПОЛ, АОЗ, імунної відповіді у порівнянні з I та III груп та ВКІ-негативними хворими II групи, що свідчить про більшу ефективність комплексного лікування у цієї категорії хворих. Після лікування була відмічена нормалізація вмісту дісульфідних (SS) сполук у хворих ІІ-А та ІІ-Б груп (5,35(0,11 ммоль/л) та, відповідно, суттєве зниження SH/SS-співвідношення – до 3,57(0,27 (p<0,01). Відсутність подібної динаміки в І та ІІІ групах свідчить, що саме НВЧ-терапія була тим чинником, який вплинув на якість редокс-властивостей регуляторних систем плазми крові хворих на ВХ ДПК. Подібні дані одержані і стосовно вмісту окислених та відновлених форм нікотінамідних ферментів (НАД і НАД•Н). Так, у хворих І групи показники НАД склали 1,39(0,07 мкмоль/л (до лікування - 2,43±0,22 мкмоль/л), а НАД•Н – 20,5 мкмоль/л (до лікування - 20,1±1,09 мкмоль/л), у хворих ІІІ групи ці показники, відповідно, були 1,27(0,07 мкмоль/л (до лікування - 2,52±0,21 мкмоль/л) та 20,47(1,05 мкмоль/л (до лікування - 19,8±1,10 мкмоль/л) (p<0,01). При цьому в ІІ групі показники НАД дорівнювали 0,95(0,06 мкмоль/л, а НАД•Н – 18,67(0,86 мкмоль/л (до лікування, відповідно 2,53±0,21 мкмоль/л та 20,3±1,10 мкмоль/л) (p<0,01). Найбільш виражені зміни відбувалися у хелікобактерпозитивних хворих (p<0,01). Нами не виявлено достовірних змін ліпідограми у хворих на ВХ ДПК, які отримували різні схеми лікування, що свідчить про відносну сталість порушень обміну ліпідів у цих хворих та відсутність суттєвого впливу на нього НВЧ-опромінення. Різні схеми лікування призводили до суттєвого зменшення інтенсивності процесів перекисного окислення ліпідів. Так, у хворих І групи вміст МДА у плазмі крові під впливом лікування зменшився з 4,7±0,3 мкмоль/л до 3,4(0,3 мкмоль/л, а ДК – з 0,6±0,05 ммоль/л до 0,4(0,1 ммоль/л. Натомість у ІІ групі вміст МДА склав 1,4(0,3 ммоль/л, а ДК – 0,3+0,05 ммоль/л (до лікування 4,9±0,3 мкмоль/л та 0,6±0,1 ммоль/л відповідно), тоді які у ІІІ групі ці показники після лікування дорівнювали відповідно 3,3(0,4 ммоль/л та 0,4(0,06 ммоль/л (до лікування 4,6±0,2 мкмоль/л та 0,5±0,04 ммоль/л відповідно) (p1,2<0,05). Показники ГТР та СОД у хворих І групи в плазмі крові під впливом лікування з 120,3±3,4 нмоль/мл•с до 71,8(3,5 нмоль/мл•с та з 0,18±0,01 у.о. до 0,17(0,01 у.о. відповідно (p<0,01), в еритроцитах – 70,1(5,2 нмоль/мл•с та 0,19(0,2 у.о. (до лікування 122,7±3,5 нмоль/мл•с та 0,18±0,01 у.о. відповідно). У хворих ІІІ групи концентрація ГТР та СОД в плазмі крові становила 71,7(3,9 нмоль/мл•с та 0,17(0,1 у.о. (до лікування 118,9±3,2 нмоль/мл•с та 0,18±0,01 у.о.), показники ГТР та СОД в еритроцитах – 70,2(4,8 нмоль/мл•с та 0,19(0,03 у.о. (до лікування 121,5±3,4 нмоль/мл•с та 0,18±0,05 у.о. відповідно). У хворих ІІ групи ГТР сягав нормальних показників – у плазмі 82,3(4,2 нмоль/мл•с (до лікування 119,1±3,3 нмоль/мл•с), в еритроцитах – 78,5(3,6 нмоль/мл•с (до лікування 124,5±3,4 нмоль/мл•с) (p<0,01), показники СОД в плазмі крові – 0,17(0,01 у.о. та в еритроцитах 0,19(0,02 у.о. (до лікування 0,18±0,01 у.о. та 0,18±0,05 у.о. відповідно) практично не відрізнялися від І та ІІІ групи (p>0,05).

Таким чином, застосування НВЧ-терапії сприяло нормалізації
функціонального стану антиоксидантної системи та процесів перекисного
окислення ліпідів, при чому максимальний антиоксидантний ефект
спостерігався у ІІ-Б групі (p<0,01). Під впливом розроблених методів відмічені позитивні зміни з боку імунологічних показників, що характеризувалися достовірною нормалізацією IgA у хворих ІІ групи – з 1,40±0,11 мг/мл до 2,12(0,11 мг/мл. У хворих І та ІІІ групи рівень IgA становив відповідно 1,55(0,05 мг/мл та 1,67(0,06 мг/мл (до лікування 1,45±0,10 мг/мл та 1,41±0,12 мг/мл відповідно). Концентрація IgM була у хворих ІІ групи достовірною (p<0,01) і сягнула нормальних показників 1,15(0,07 мг/мл (до лікування 0,73±0,04 мг/мл), у І групі та ІІІ групі цей показник був 0,85(0,05 мг/мл та 0,89(0,06 мг/мл відповідно (до лікування 0,78±0,05 мг/мл та 0,79±0,06 мг/мл). В усіх групах спостерігалось достовірне підвищення IgG у І групі з 8,5±0,64 мг/мл до 10,95(0,37 мг/мл (p<0,01), у ІІ-А групі – з 8,2±0,65 мг/мл до 12,63(0,31 мг/мл (p<0,01), у ІІБ – з 8,1±0,62 мг/мл до 17,5(0,69 мг/мл (p<0,01), у ІІІ групі з 8,6±0,68 мг/мл до 10,95(0,37 мг/мл (p<0,01). У хворих на ВХ ДПК після лікування зберігається типова картина вторинного імунодефіциту супресорного типу у І та ІІІ групах, у пацієнтів ІІ-А та ІІ-Б груп спостерігалося підвищення вмісту Т- та В-лімфоцитів до нормальних величин (p<0,05). У ІІ-А групі ці показники дорівнювали відповідно 1,36(0,1 Г/л та 0,28(0,1 Г/л, що достовірно (p<0,05) відрізнялося від показників І та ІІІ групи. При цьому показник імунорегуляторного індексу достовірно (p<0,01) нормам здорових був у хворих ІІ групи – змінювався з 1,60±0,05 до 2,82(0,07, що відрізняється від показників І (2,37(0,05) та ІІІ (2,41(0,06) груп (до лікування відповідно 1,65±0,06 та 1,62±0,04). Зміни ІРІ пояснюються переважно нормалізацією вмісту теофілінрезистентних Т-лімфоцитів, при цьому в ІІ-А і ІІ-Б групах нормалізація була більш вираженою. Після проведеного курсу лікування вміст великодисперсних ЦІК нормалізувався тільки в ІІ-А та ІІ-Б групах (p1,2<0,001). У хворих І групи рівень ЦІК зменшився з 20,8±0,65 у.о. до 13,7(2,15 у.о., а в ІІІ групі – з 21,5±0,63 у.о. до 13,27(1,67 у.о., що було достовірно нижче початкового рівня. Ці зміни вказують на зменшення активності аутоімунного процесу під впливом НВЧ-опромінення. Зміни стану вегетативної регуляції у обстежених І та ІІІ груп були недостовірними, у хворих ІІ-А та ІІ-Б груп рівень парасимпатотонії знизився до 105,3(2 балів та 101,2(2,4 балів відповідно. Динаміка індексу Вейна-Соловйової (1999 р.) за гастродуоденальними симптомами була достовірною у хворих ІІ-А групі цей показник знизився за шкалою парасимпатотонії до 14,5(0,7 балів, а у групі ІІ-Б – 10,5(0,5 балів (p1,2<0,05). Індекс Кердо наближався до ейтонії у ІІ-Б групи (0,93(0,1), при цьому в ІІ-А групі він дорівнював 0,89(0,1, у І групі – 0,73(0,1, а у ІІІ групі – 0,77(0,1. Рівень парасимпатотонії цих хворих знижувався переважно за рахунок підвищення частоти ейтонії, що свідчить про вегетокоригуючий ефект НВЧ-опромінення, який був максимальним у ІІ-Б групі, де застосовувалося опромінення епігастральної та тім’яно-потиличної ділянок за оригінальною методикою. При дослідження показників якості життя після проведеного лікування у частини хворих І групи (17,6%) та ІІІ групи (20,0%) залишилися низькими показники за шкалами позитивного самопочуття, самоконтролю, загального стану здоров’я та вітальності (життєлюбності). Водночас за шкалами депресії та тривоги у 50% хворих І та ІІІ груп зберігалися досить високі значення. Найкращі показники якості життя були у хворих ІІ групи. Загалом, протягом 5-річного періоду катамнестичного спостереження у хворих ІІ групи достовірно знизилася кількість рецидивів ВХ, були відсутні ускладнення, покращилися показники якості життя. Натомість між І та ІІІ клінічними групами достовірних відмінностей за цими показниками встановлено не було, що свідчить про достатню клінічну ефективність НВЧ-терапії у складі комплексного лікування хворих на ВХ ДПК. Таким чином, розроблений спосіб комплексного лікування хворих на ВХ ДПК, який полягає в тому що поряд із стандартною медикаментозною терапією використовується НВЧ-опромінення епігастральної та потиличної ділянок є ефективним методом лікування. Висновки: У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-практичної проблеми, яка полягає в з’ясуванні ролі інфікованості слизової оболонки гастродуоденальної зони, окрім H.pylori, вірусами простого герпесу, цитомегаловірусом, мікоплазмами та їх вплив на клінічний перебіг, особливості змін слизової оболонки, терміни загоєння виразок, тривалість ремісії, що дозволило розробити диференційовані методи лікування з використанням НВЧ-терапії на фоні антихелікобактерної терапії. У більше як третини хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки етіологічним чинником є коінфекція, зокрема Helicobacter pylori та вірус простого герпесу у 36,7%, поєднання Helicobacter pylori з цитомегаловірусом – у 3,6%. Серед хелікобактернегативних хворих на ВХ ДПК у 51,7% обстежених в слизовій оболонці гастродуоденальної зони виявлені вірус простого герпесу, а у 5,6% - цитомегаловірус. У випадках приєднання до основного етіологічного чинника в слизовій оболонці гастродуоденальної зони віруса простого герпесу, цитомегаловіруса достовірно (p<0,05) збільшується ступінь інфікованості Helicobacter pylori, з’являються геморагії, скорочується тривалість ремісії, підвищується частота рецидивів захворювання, посилюється больовий синдром та вегетативні розлади. При наявності серед етіологічних чинників віруса простого герпеса, цитомегаловіруса у хворих на ВХ ДПК має місце більш виражена активація процесів перекисного окислення ліпідів, переважання ознак ацидозу в плазмі крові, алкалозу в цитоплазмі еритроцитів, ознак вторинного імунодефіциту, які виступають сприяючими факторами посилення запального процесу в слизовій оболонці гастродуоденальної зони. Під впливом комплексного лікування ВХ ДПК з використанням НВЧ-впливу на епігастральну ділянку зменшується інтенсивність больового через 2,5±0,3 доби, диспепсичного синдрому, порушень моторики через 2,4±0,3 доби, парасимпатикотонії, нормалізуються показники кислотно-лужного балансу, ПОЛ, АОЗ, імуного стану. Використання НВЧ-опромінення епігастральної та тім’яно-потиличної ділянок на фоні медикаментозного лікування призводить до більш вираженої та ранішої клінічної дінамики (зникнення больового через 1,0±0,2 добу, диспепсичного синдрому, моторно-евакуаторних порушень 2,3±0,2 доби), нормалізації вегетативних розладів у вигляді парасимпатикотонії, достовірне зменшення кількості великодисперних ЦІК та нормалізації показників клітинного та гуморального імунітету, що свідчить про зниження аутоімунного потенціалу, зменшення інфікованості слизової оболонки. Під впливом обох методик НВЧ-терапії у хворих на ВХ ДПК спостерігається однонаправлена дія, яка проявляється достовірною (p<0,01) нормалізацією клініко-імунологічних параметрів, кислотно-лужного балансу, вегетативно-функціональних розладів, що сприяє значному зменшенню інфікованості внутрішньоклітинними агентами (при середній та значній ступені інфікованості зменшення на 10%, при легкій – понад 50%) та покращує ерадикацію Н. pylori (97,1%). Відбувається подовження тривалості ремісії, зменшення кількості рецидивів, при цьому не визначаєтья побічної дії лікарських засобів на відміну від груп спостереження. Під впливом комплексного лікування з включенням НВЧ-терапії у хворих на ВХ ДПК достовірно покращується якість життя, зокрема наближаються до оптимальних величин показники позитивного самопочуття, самоконтролю, загального стану здоров’я та вітальності (життєлюбності) із суттєвим зменшенням рівня депресії та тривоги. Описані зміни зберігаються протягом п’ятирічного терміну. Включення етіотропної терапії (противірусної при наявності вірусу простого герпесу і цитомегаловірусу) у хворих на ВХ ДПК з ВКІ у комплексі із застосуванням НВЧ-терапії підсилює терапевтичну дію. ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ За наявності інфікування слизової гастродуоденальної зони ВКІ, вториного імунодефіциту по супресорному типу, високих ЦІК, супутніх функціональних розладах з переважанням ваготонії показане призначення в комплексі з медикаментозною терапією НВЧ-терапії за запропонованим нами способом. На курс НВЧ-терапії рекомендується 10 процедур тривалістю по 30 хвилин НВЧ-опромінення епігастральної та тім’яно-потиличної ділянок (Патент № 2002097405), що дозволяє проводити фізіотерапевтичне втручання одночасно з проведенням основного курсу медикаментозного лікування як в умовах стаціонару, так і в амбулаторних умовах, та дозволяє застосовувати метод на ранніх етапах медичної реабілітації, а також як метод вторинної профілактики рецидивів виразкової хвороби. За наявності ВКІ для підвищення ефективності доцільно індивідуалізувати терапію за запропонованим нами способом (Патент № 2002010219). При виявленні в слизовій оболонці гастродуоденальної зони ВПГ необхідно призначати – (2-інтерферон 10 млн ОД (по 1 млн ОД щодня), ацикловір – по 0,2 г – 5 разів на добу (добова доза1,0 г) протягом 10 діб. При ЦМВ призначають? (2-інтерферон по 2 млн ОД щодня протягом 10 діб і підтримуючу терапію до двох місяців по 2 млн ОД 1 раз на тиждень; ацикловір по 0,4 г 4 рази на добу (добова доза 1,6 г) протягом 10 діб. У випадках визначення в слизовій оболонці гастродуоденальної зони мікоплазм призначають кларитроміцин або джозаміцин по 500 мг двічі на добу, загальним курсом 7 діб. При ситуаціях, коли у хворих спостерігається тільки ізольована інфекція H. pylori без ВКІ рекомендована проведення НВЧ-терапії у комплексі із звичайною терапією згідно Маахстріхського консенсусу 3-2005. При переважанні функціональних розладів, незначному обсіменінні слизистої оболонки, незначних морфологічних змінах в поєднанні із змінами кислотно-лужної рівноваги у бік ацидозу плазми та алкалозу еритроцитів (неповна ремісія пептичної виразки, початок сезонного рецидиву, але ще без виразки, гастродуоденіт) доцільно призначення монотерапії НВЧ за вказаною нами методикою. Перелік робіт, опублікованих за темою дисертації: Юрлов В.М., Трегуб Т.В. Особенности течения пептической язвы при различных возбудителях в двенадцатиперстной кишке. Гастроентерологія. Міжвідомчий сбірник. – Дніпропетровськ, 2000, 31 випуск. – С.142-146. (Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, узагальнення результатів спостереження, зроблені висновки, написана стаття). Трегуб Т.В. Взаємозв’язок вірусу простого герпесу з перебігом пептичної виразки дванадцятипалої кишки.// Одеський медичний журнал. 2000. - №1 (57). – С. 58-59. Трегуб Т.В. Вплив НВЧ-терапії на стан кислотно-лужної рівноваги у крові хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки. // Мед. реабилитация, курортол. и физиотер. – 2003.- № 1. – С. 19-21. Трегуб Т.В. Вплив НВЧ-терапії на перекисне окислення ліпідів, антиоксидантний захист, стан тіол-дисульфідної системи та клінічний перебіг у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки. // Вестник физиотерапии и курортологии. – 2003. - №2. – С 19-21. Юрлов В.М., Трегуб Т.В., Пахомова Е.О., Гамма М.А. Фізіотерапевтичне лікування хворих з ускладненою виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки. // Мед. реабилитация, курортол. и физиотер. – 2005.- № 2 (42). – С. 8-11. (Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, статистична обробка та аналіз даних, зроблені висновки). Трегуб Т.В. Комплексна відновлювальна терапія виразкової хвороби дванадцятипалої кишки із застосуванням НВЧ. // Вісник морської медицини. 2006. - №4. – С. 23-29 Патент № 2002 010219 от 08.01.2002. Спосіб диференційного лікування гастродуоденальних уражень. Т.В. Трегуб, П.М. Писковацкий. (особистий внесок – 60 % ). Патент № 2002 097405 от 12.09.2002. Спосіб лікування гастродуоденальних уражень. Т.В. Трегуб Юрлов В.М., Писковацкий П.М., Перепелюк Н.Н., Сидорук Т.В.. Роль внутриклеточной инфекции в развитии вторичных иммунодефицитов и поражений внутренних органов у лиц, пострадавших от Чернобыльской аварии. Чернобыль и здоровье человека (10 лет после аварии). Международная научно-практическая конференция. Киев. 23-25 апреля 1996 года. Программа, С. 11. (Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, оформлення тез). Юрлов В.М., Протченко П.З., Писковацкий П.М., Боровик А.П., Бугерук В.В., Сидорук Т.В. Роль внутриклеточной инфекции в развитии заболеваний желудка и двенадцатиперстной кишки. Всероссийская конференция "Гомеостаз и инфекционный процесс". Саратов, 1996. – С. 221. (Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, проаналізовані результати спостереження, зроблені висновки). Писковацкий П.М., Сидорук Т.В., Бугерук В.В. Роль внутриклеточной инфекции в развитии вторичных иммунодефицитов у пострадавших от аварии на ЧАЭС. Фізіологія і патологія перекисного окислення гемостазу та імуногенезу. Полтава, 1995.- С.40-41. (Дисертантом особисто проведено клінічні обстеження хворих, аналіз даних). Сидорук Т.В. Особенности течения язвенной болезни двенадцатиперстной кишки при сочетанной (герпетической и хеликобактерной) инфекции. Матеріали 14 з’їзду терапевтів України. Київ, 1998, - С.121. Писковацкий П.М., Трегуб Т.В., Икаева М.И. Роль инфекционного фактора в развитии гастродуоденальных поражений у пожилых / ІІІ Національний Конгрес геронтологів і геріатрів України. Тези доповідей. – Київ. 26-28 вересня 2000. - С.68. (Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, статистичну обробку результатів, висновки та написання тез). Трегуб Т.В., Писковацкий П.М. Влияние микробно-вирусных факторов на течение гастродуоденальных поражений и возможность их комплексной дифференцированной терапии. Збірник міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень”. Дніпропетровськ. – 2002. – С.52-54. (Дисертантом особисто виконані клініко-лабораторні дослідження, аналіз результатів дослідження, сформульовані висновки). Бережная Э.В., Пахомова Е.О., Трегуб Т.В. Влияние доминерализованных вод на отдаленные показатели, ПОЛ, АОЗ и кислотно-щелочного гомеостаза в комплексном восстановительном лечении с использованием КВЧ-терапии у больных с заболеваниями желудочно-кишечного тракта. Актуальные проблемы физиотерапии, курортологии и медицинской реабилитации. Материалы международной научно-практической конференции 20-21 ноября 2002 г. – С. – 18-19. (Дисертантом особисто проведено аналіз результатів спостереження). Трегуб Т.В., Писковацкий П.М., Гамма Н.А.. Влияние КВЧ-терапии на вегетативную регуляцию и иммунный статус в комплексном лечении больных с хронической гастродуоденальной патологией. Актуальные проблемы физиотерапии, курортологии и медицинской реабилитации. Материалы международной научно-практической конференции 20-21 ноября 2002 г. – С. – 104-105. (Дисертантом особисто проведено обстеження хворих, аналіз даних, написання). Трегуб Т.В., Писковацкий П.М., Трегуб А.В., Гамма Н.А. Возможности гастроцитологии в диагностике характера инфекционного поражения слизистой оболочки желудка. Збірник VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта ’2004”. Дніпропетровськ. – 2004. – С.54-56. (Дисертантом особисто виконані цитологічні дослідження, проведено узагальнення результатів спостереження). Трегуб Т.В. Експериментальна модель ускладненої виразки шлунку та дванадцятипалої кишки у щурів: нові патофізіологічні механізми та підходи стосовно лікування. Бюлетень IV читань ім. В.В. Підвисоцького, 26-27 травня 2005 року. Одеса, 2005. – С. 95-96. Трегуб Т.В., Гама Н.А., Ікаэва М.И., Трегуб А.В. Вплив лікування на якість життя хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки у віддаленному періоді. “Наукові дослідження – теорія та експеримент’ 2006” Матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції 15-17 травня 2006 р. Полтава, 2006. Т. 8.– С. 97-101. (Дисертантом особисто узагальнено результати спостереження, написання). Трегуб Т.В., Пахомова Е.О., Трегуб А.В. Влияние минерального комплекса “Вита” на окислительно-восстановительное состояние эритроцитов и плазмы крови у больных с пептической язвой двеннадцатиперстной кишки. Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю “Актуальні питання діагностики, лікування і профілактики захворювань внутрішніх органів і кістково-м’язової системи у працівників промислових підприємств” 19-20 квітня 2006 р., Одеса, 2006.– С. 87-91. Трегуб Т.В. Клінічна ефективність різних лікувально-реабілітаційного комплексів при виразковій хворобі ДПК із застосуванням НВЧ-терапії. /Матеріали науково-практичної конференції “Спортивна медицина, лікувальна фізкультура та валеологія-2006”. Одеса. – 2006. – С.256-262 Трегуб Т.В. Ефективність застосування різних схем лікувально-реабілітаційного комплексу при виразковій хворобі ДПК із включенням НВЧ-терапії. /Тези доповідей науково-практичної конференції молодих вчених за міжнародною участю “Вчені майбутнього”, Одеса. – 2006. – С. 88-89. Анотація Трегуб Т.В. Патогенетичне обгрунтування застосування електромагнітних хвиль міліметрового діапазону в комплексному лікуванні хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки на госпітальному етапі – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.33 – медична реабілітація, фізіотерапія та курортологія. – Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України, Одеса, 2007. Дисертація присвячена підвищенню ефективності лікування хворих на ВХ ДПК шляхом застосування НВЧ-терапії разом з медикаментозним лікуванням залежно від інфікування слизової оболонки різними збудниками. Розроблені диференційовані підходи до використовування НВЧ у комплексному лікуванні хворих на ВХ ДПК, які полягають в урахуванні наявності виявів латентної або активної внутріклітинної інфекції, ступеню вегетативних та імунологічних порушень, явищ непереносимості медикаментозної терапії. Для хворих на ВХ ДПК є характерним наявність вторинного імунодефіциту супресорного типу, максимально вираженого при внутріклітинній інфекції, активація процесів перекисного окислення ліпідів, вегетативна дисфункція за парасимпатичним типом. Застосування НВЧ-терапії шляхом опромінення епігастральної і потиличної ділянок приводить до більш швидкого зникнення клінічних проявів захворювання, нормалізації процесів перекисного окислення ліпідів, покращання балансу вегетативної нервової системи. При цьому також відбувалася більш глибока і тривала нормалізація показників імунітету, що обумовлювало подовження тривалості ремісії порівняно із звичайною терапією. Прогностичними критеріями ефективності комплексного лікування із застосуванням НВЧ визначено наявність у хворих на хелікобактернегативні форми ВХ ДПК імунологічних порушень у вигляді повторного імунодефіциту супресорного типу в поєднанні з проявами вегетативної дисфункції за парасимпатичним типом. Ключові слова: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, Helicobacter pylori-негативна виразка, вірусні агенти, НВЧ-терапія. Аннотация Трегуб Т.В. Патогенетическое обоснование использования электромагнитных волн миллиметрового диапазона в комплексном лечении больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки на госпитальном этапе. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.33 – медицинская реабилитация, физиотерапия и курортология. – Украинский научно-исследовательский институт медицинской реабилитации и курортологии МОЗ Украины, Одесса, 2007. Диссертационная работа посвящена проблеме разработки дифференцированного применения КВЧ-терапии в составе комплексного восстановительного лечения больных язвенной болезни двенадцатиперстной кишки (ЯБ ДПК) в зависимости от инфицирования слизистой оболочки различными инфекционными агентами. В проспективном когортном исследовании изучены особенности течения заболевания у больных, которым назначались различные схемы лечения, в том числе с применением КВЧ-терапии по оригинальной методике. На основании изучения клинико-патогенетических особенностей гастродуоденальных поражений в зависимости от инфицированности слизистой оболочки разработаны дифференцированные подходы к использованию электромагнитных волн миллиметрового диапазона в комплексном восстановительном лечении больных ЯБ ДПК, которые состоят в учитывании наличия проявлений латентной или активной внутриклеточной инфекции, степени вегетативных и иммунологических нарушений, явлений непереносимости отдельных компонентов медикаментозной терапии. Установлено, что главную роль в инфицировании слизистой оболочки желудка играет Нelicobacter pylori (H. pylori). В качестве ко-инфекции у 33,3% хеликобактерпозитивных больных виступил вирус простого герпеса. Установлено что наличие внутриклеточных возбудителей модифицирует течение ЯБ, при этом увеличвается риск рецидивов и сокращается период ремиссии, усиливается болевой синдром и вегетативные расстройства при герпетической инфекции, при преобладании активной цитомегаловирусной инфекции наблюдается гипоимунный тип иммунодефицита со значительным уровнем инфицированности слизистой оболочки и резистентностью Н.p. к эрадикационной антихеликобактерной терапии. Для больных ЯБ ДПК является характерным наличие проявлений вторичного иммунодефицита супроссорного типа, максимально выраженного при наличии внутриклеточной инфекции. Общей характеристикой функционирования основных биохимических систем гомеостаза у этих больных является преобладание признаков ацидоза в плазме крови и алкалоза в цитоплазме эритроцитов, что выступало вместе с активацией перекосного окисления липидов факторами усиления инфекционного поражения слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки. Под влиянием КВЧ-терапии на протяжении курса лечения больных ЯБ ДПК наблюдается нормализация клинико-иммунологических параметров, кислотно-щелочного баланса, вегетативно-функциональных расстройств, что способствует значительному снижению инфицированности внутриклеточными агентами (при средней и значительной степени инфицирования – снижение на 10%, при легкой – свыше 50% ). Разработан способ комплексного обновленного лечения ЯБ ДПК, который состоит в том, что наряду с медикаментозной терапией используется КВЧ-облучение эпигастральной и теменно-затылочной области. Под влиянием КВЧ-терапии на фоне медикаментозного лечения происходит более глубокая и продолжительная нормализация показателей клеточного и гуморального иммунитета, уменьшается количество крупнодисперсных ЦИК, что свидетельствует о снижение аутоимунного потенциала. Нормализация иммунограмы вызывала удлинение продолжительности ремиссии ЯБ на 3,5±0,7 месяцев (сравнительно с обычной терапией) и улучшало эрадикацию H. pylori на 9%. В качестве прогностических критериев эффективности комплексного лечения с применением КВЧ-терапии определено наличие у больных на хеликобактернегативные формы ЯБ ДПК иммунологических нарушений в виде вторичного иммунодефицита супрессорного типа в сочетании с проявлениями вегетативной дисфункции по парасимпатическому типу. Ключевые слова: язвенная болезнь двенадцатиперстной кишки, Helicobacter pylori-негативная язва, вирусная инфекция, КВЧ-терапия. Abstract Tregub T.V. Pathogenetic substation of using hertzian waves of millimetric range in the complex in-patient treatment of patients with duodenal ulcer. - А мanuscript. A dissertation for a scientific degree of Candidate of Medical Sciences in the speciality 14.01.33 – Medical rehabilitation, physiotherapy and balneology. – Ukrainian Research Institute of Medical Rehabilitation and balneology, MH of Ukraine, Odessa, 2007. Dissertation is devoted to the problem of the development of the differentiated use if UF-microwaves in the complex treatment of the patients with duodenal ulcer dependently on infecting mucous with the various infection agents. There were developed differentiated accessed to the use of UHF-microwaves in the complex treatment of duodenal ulcer. Clinical physiological pattern of the gastro-duodenal lesions with taking in the account the infection of mucous was used as the evidence for developing differentiated approaches based on the consideration of latent or active intracellular infection , the level of vegetative and immunological disorders, the intolerance to the medications. There was characteristic the secondary immunodeficiency by the suppressor type amongst patients with duodenal ulcer which was more manifested if those were suffering the intracellular infection. Developed method of complex treatment of deudenal ulcer is based on the use UHF irradiation of epigastral and occipital regions as well as the standard medication treatment. After UHF-therapy the sustainable normalizing of immunity realized the remission duration of 3,5±0,7 months vs standard therapy and improved eradication Н. pylorі for 9%. As predicative criteria of the effectiveness of complex treatment with UHF the repeated immunodeficiency of suppressor type with the manifestations of vegetative dysfunction by the parasympathetic type. Key words: duodenal ulcer, Helicobacter pylori-negativ ulcer, various infection agents, UHF-microwaves. ПЕРEЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВХ- виразкова хвороба ДПК- дванадцятипалая кишка Н. pylori- Helicobacter pylori ВПГ- вірус простого герпесу ЦМВ- цитомегаловірус ВКІ- внутрішньоклітинна інфекція НВЧ-терапія – надвисокочастотна терапія АОЗ- антиоксидантний захист ГТР- глутатіонредуктазМДА – малоновий діальдегід НАД – окисна форма нікотінамідних коферментів НАД•Н – відновна форма нікотінамідних коферментів ПОЛ – перкисне окислення ліпідів ЦІК – циркулюючі імунні комплекси ЕФГДС- езофагогастродуоденоскопія PAGE 21

Похожие записи