міністерство охорони здоровґя україни

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗІмІна Марина Сергіївна

УДК 616.127-02:616.441-008.61]-085.27-092:612.015.11

Патогенетичне обгрунтування антиоксидантної та метаболічної терапії
кардіоміопатії у комплексному лікуванні хворих на тиреотоксикоз

14.01.02 – внутрішні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків–2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі внутрішніх хвороб, спортивної медицини та
лікувальної фізкультури в Харківському державному медичному університеті
МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Латогуз Іван Кіндратович, Харківський
державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри внутрішніх
хвороб, спортивної медицини та лікувальної фізкультури;

доктор медичних наук, професор Кучеренко Олег Данилович, Харківський
державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри внутрішніх
хвороб, спортивної медицини та лікувальної фізкультури.

Офіційні опоненти: 

доктор медичних наук, професор Власенко Михайло Антонович, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри
терапії та нефрології;

доктор медичних наук, професор Ігнатенко Григорій Анатолійович,
Донецький державний медичний університет ім. О.М.Горького МОЗ України,
завідувач кафедри пропедевтичної терапії і клінічної кардіології.

Провідна установа: Державна установа „Інститут терапії імені Л.Т.Малої
АМН України”.

Захист відбудеться “18” травня 2007 р. о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському державному
медичному університеті МОЗ України (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету МОЗ України (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий “17” квітня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент
Т.В. Фролова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Найважливішою проблемою сучасної медицини
є захворювання, що супроводжуються розвитком серцевої недостатності.
Поширеність серцевої недостатності в популяції досягає 1-2% і
безперервно збільшується (Малая Л.Т. та ін. 1999, 2000; Sharpe N.,
Doughty R. 1998; Brickner V.E. et al., 2004.). Серед різноманітної
патології, яка ускладнюється серцевою недостатністю, особливе місце
посідають захворювання щитоподібної залози.

Як зниження, так і підвищення концентрації тиреоїдних гормонів чинить
несприятливий вплив на серцево-судинну систему. При тиреотоксикозі
кардіальна симптоматика є головним, а іноді й єдиним проявом
захворювання щитоподібної залози (Кандор.В.І., 1999; Fadel B.M. et al.,
2000; Kahaly G.J. et al, 2002). Доведені як прямі кардіотропні та
вазотропні впливи тиреоїдних гормонів, так і їх опосередкований
(пов’язаний з метаболічними та нейроендокринними механізмами) вплив на
серцево-судинну систему (Панченкова Л.А. та ін., 2000; Родіонова Т.І. та
ін., 2003; Fazio S. Et al., 2004). Разом з тим, залишається низка
невирішених питань, зокрема, механізми розвитку серцевої недостатності
при тиреотоксичній кардіоміопатії. За останні роки виявлено роль
діастолічної дисфункції лівого шлуночка серця у хворих з
тиреотоксикозом (Bahl V.K. et al., 1998; Zile M.R. et al., 2001;
HYPERLINK
«http://www.ncbi.nlm.nih.gov/entrez/query.fcgi?db=pubmed&cmd=Search&term
=%22Khandwala+HM%22%5BAuthor%5D» \o «Click to search for citations by
this author.» Khandwala H.M ., 2004). Проте роботи, присвячені
діастолічній дисфункції при тиреотоксичній кардіоміопатії, одиничні і
не розкривають конкретних механізмів її розвитку. Окрім цього, великий
інтерес становлять вільнорадикальні та імуно-запальні механізми розвитку
серцевої недостатності на фоні тиреотоксикозу.

Робіт, присвячених вивченню діастолічної дисфункції лівого шлуночка
серця, а також ролі порушень окислювального гомеостазу і системи
цитокінів у патогенезі серцевої недостатності при тиреотоксичній
кардіоміопатії в доступній літературі ми не зустріли, що й послужило
причиною для даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалася в рамках комплексної НДР університету:
“Клініко-біохімічні аспекти діагностики та лікування дисфункції
міокарда, порушень коронарного кровообігу та аритмій при ішемічній
хворобі серця у хворих із супутньою соматичною патологією” (№
держреєстрації – 0104U002243). Дисертантом здійснено формування груп
хворих, їх клініко-лабораторне та інструментальне обстеження, самостійно
проаналізовано показники доплерехокардіографії, ПОЛ, АОС та
інтерлейкінів, проведено статистичну обробку отриманих даних, їх аналіз
та узагальнення.

Мета і завдання дослідження. Поліпшення результатів лікування хворих з
тиреотоксичною кардіоміопатією шляхом розроблення патогенетично
обґрунтованих методів корекції порушень окислювального гомеостазу і
продукції цитокінів. Відповідно до мети були поставлені наступні
завдання:

1. Вивчити ехокардіографічни показники функції міокарда у хворих на
тиреотоксикоз і виявити найхарактерніші зміни в процесі формування
тиреотоксичної кардіоміопатії.

2. Оцінити початкову активність процесів перекисного окислення ліпідів
і антиоксидантної системи у хворих на тиреотоксикоз та її подальшу
динаміку в процесі формування тиреотоксичної кардіоміопатії.

3. Дослідити рівень прозапальних і протизапальних цитокінів крові у
хворих на тиреотоксикоз і її подальшу динаміку в процесі формування
тиреотоксичної кардіоміопатії.

4. Провести кореляційне співставлення активності процесів перекисного
окислення ліпідів, антиоксидантної і цитокінової систем з
клініко-ехографічними показниками у хворих на тиреотоксичну
кардіоміопатію.

5. Обґрунтувати і вивчити ефективність антиоксидантної та метаболічної
терапії в комплексному лікуванні хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію.

Об’єкт дослідження: тиреотоксична кардіоміопатія.

Предмет дослідження: систолічна і діастолічна функції міокарда,
активність процесів ПОЛ та АОС, стан прозапальних і протизапальних
цитокінів хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію.

Методи дослідження: клінічні, інструментальні, біохімічні, імунологічні,
статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. У результаті проведених
досліджень уперше виконано порівняльний аналіз показників систолічної та
діастолічної функції лівого шлуночка у хворих з неускладненим та
ускладненим кардіоміопатією тиреотоксикозом.

Виявлено початкові ознаки діастолічної дисфункції серця при підвищених
показниках систолічної функції лівого шлуночка у хворих на
тиреотоксикоз з відсутністю кардіальної симптоматики.

Виявлено прогресування діастолічної дисфункції серця із збільшенням
тривалості тиреотоксикозу та розвитком кардіальної симптоматики, яка
мала різноспрямований характер, зі схильністю до рестриктивних порушень
у міру прогресування серцевої недостатності.

Доведено, що при тиреотоксичній кардіоміопатії розвиваються порушення
окислювального гомеостазу з посиленням активності процесів ПОЛ зі
збільшенням (при тривалості захворювання меншій, ніж один рік), а потім
зменшенням активності АОС. Виявлено залежність дисбалансу процесів ПОЛ і
АОС від тривалості тиреотоксикозу і вираженості серцевої недостатності.

Встановлено, що при тиреотоксичній кардіоміопатії через рік і більше від
початку захворювання спостерігається підвищення концентрації
прозапальних цитокінів (Il-6, Il-8). Виявлено високу позитивну кореляцію
між вираженістю активації прозапальних цитокінів і порушеннями
окислювального гомеостазу.

Доведено, що вираженість діастолічної дисфункції лівого шлуночка серця
при тиреотоксичній кардіоміопатії прогресує у міру поглиблення порушень
окислювального гомеостазу і підвищення концентрації прозапальних
цитокінів.

Уперше в комплексі лікування використано віта-мелатонін і мілдронат та
доведено позитивний ефект антиоксидатної і метаболічної терапії на
нормалізацію показників трансмітрального кровотоку у хворих з
тиреотоксичною кардіоміопатією.

Практичне значення отриманих результатів. На підставі даних, отриманих у
ході дослідження, розроблено та апробовано, патогенетично обґрунтовану
схему комплексного лікування хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію з
використанням антиоксиданту віта-мелатоніну та метаболічного препарату –
мілдронату. Використання запропонованої схеми дозволяє поліпшити
результати лікування хворих з тиреотоксичною кардіоміопатією,
ускладненою серцевою недостатністю.

Запропонована схема лікування впроваджена в практичну діяльність
Харківської міської лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги,
залізничної клінічної лікарні ст. Харків, 18-ї міської лікарні м.
Харкова, обласного клінічного кардіологічного диспансеру м. Чернівці і в
педагогічний процес кафедри клінічної фармакології і фітотерапії
Інституту підвищення кваліфікації фахівців фармації Національного
фармацевтичного університету, кафедри внутрішніх хвороб, СМ і ЛФК ХДМУ.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблена програма
дослідження, самостійно виконала весь клінічний етап обстеження, який
включав відбір контингенту, огляд, фізикальне обстеження, розробила
карту обстеження хворих. Самостійно провела інструментальне дослідження
внутрішньо–серцевої гемодинаміки, взяття крові, приймала участь в
проведенні біохімічних, імунологічних досліджень. Самостійно провела
аналіз і статистичну обробку результатів лабораторних, біохімічних,
інструментальних, імунологічних даних у пацієнтів і в контрольній групі,
підготувала наукові результати до публікації.

Апробація дисертації. Результати дисертаційних досліджень доповідались і
обговорювались на V міжнародній конференції студентів і молодих вчених
“Молодь – медицині майбутнього” (2004), на засіданнях Харківської
асоціації терапевтів (2004 — 2006), науково-практичній міжнародній
конференції, присвяченій 200-річчю від дня заснування Харківського
державного медичного університету “Від фундаментальних досліджень – до
прогресу в медицині” (2005), спільному засіданні кафедри внутрішніх
хвороб, спортивної медицини і лікувальної фізкультури, кафедри
пропедевтики внутрішніх хвороб №2, кафедри внутрішніх і професійних
хвороб ХДМУ (2006).

Публікації за темою дисертації. За темою дисертації опубліковано 7
наукових робіт у спеціалізованих виданнях, у тому числі 5 – статтей в
журналах, що рекомендовані ВАК України, 2 – тез конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із 154
сторінок друкованого тексту, містить 21 таблицю, 9 формул і 9 малюнків,
титул, перелік умовних в роботі скорочень, вступ, огляд літератури,
матеріали та методи дослідження, чотири розділи власних досліджень, а
також висновки, практичні рекомендації і перелік використаної
літератури. Перелік використаних джерел включає 213 наукових праць, із
них кирилицею – 76, латиницею – 137.

Основний зміст роботи

Матеріал та методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано на
базі ендокринологічного відділення залізничної клінічної лікарні м. 
Харкова та ендокринологічних і хірургічного відділень клініки проблем
ендокринної патології АМН України. Обстежено 64 пацієнти, що перебували
на лікуванні з 2002 до 2004 р. з приводу неускладненого і ускладненого
кардіоміопатією тиреотоксикозу. Основною причиною тиреотоксикозу в
обстежених хворих був дифузний токсичний зоб (ДТЗ), вузловий токсичний
зоб (ВТЗ), аутоімунний тиреоїдит (АТ) або їх комбінація.

Обстежених хворих розподілено на групи залежно від наявності або
відсутності ознак кардіоміопатії: I (основну) групу склали 44 хворих з
явищами тиреотоксичної кардіоміопатії, яка визначалася за клінічними та
електрокардіографічними ознаками. З числа обстежених були виключені
хворі з вираженою супутньою серцево-судинною патологією, а також
пацієнти з постійною формою тріпотіння та фібриляції передсердя. II
групу (порівняння) склали 20 хворих з тиреотоксикозом, у яких не
спостерігалося кардіальної симптоматики, за винятком синусної
тахікардії, і клінічно значущої супутньої кардіальної патології іншої
етіології та екстракардіальної патології. Крім цього, обстежено 20
практично здорових осіб – III (контрольна) група.

Під час надходження на стаціонарному лікуванні всі хворі проходили
стандартний комплекс досліджень. У всіх обстежених хворих виконувалися
цілеспрямовані дослідження для виявлення функціональних та органічних
змін серцево-судинної системи. Крім анамнестичного та фізикального
обстеження, виконували електрокардіографію (ЕКГ) та ехокардіографію
(ЕхоКГ). ЕКГ реєстрували у дванадцяти стандартних відведеннях за
допомогою триканального електрокардіографа “Фукуда FX-326U” (Японія).
Скоротлива здатність міокарда та показники гемодинаміки визначалися за
допомогою ультразвукової ЕхоКГ в М- і В- режимах з частотою ультразвуку
3 Мгц та кутом сканування 80° на медичному ультразвуковому комплексі «TU
628A» (Україна) до і після проведеного дослідження за загальноприйнятою
методикою.

При ЕхоКГ лівого шлуночка (ЛШ) вимірювали його передньозадній розмір під
час систоли (кінцево-систолічний розмір – КСР) і діастоли
(кінцево-діастолічний розмір – КДР). Для визначення ступеня гіпертрофії
ЛШ оцінювали товщину міжшлуночкової перетинки в діастолу (ТМШП, мм) і
товщину задньої стінки лівого шлуночка (ТЗСЛШ, мм). Крім цього,
вимірювали передньозадній розмір лівого передсердя в діастолу (ЛП, мм).
На підставі величин КСР і КДР обчислювали кінцево-систолічний об’єм
(КСО, мл) і кінцево-діастолічний об’єм (КДО, мл) за формулами L.
Teicholz та співавт. (1976). Ударний об’єм (УО, мл) визначали як різницю
кінцево-діастолічного об’єму (КДО) та кінцево-систолічного об’єму (КСО)
лівого шлуночка. Обчислювали хвилинний об’єм крові (ХО), а також фракцію
викиду (ФВ) – відношення ударного об’єму до кінцевого діастолічного
об’єму лівого шлуночка.

Крім цього, визначали індекс кінцево-систолічного об’єму (ІКСО, мл/м2)
та кінцево-діастолічного об’єму (ІКДО, мл/м2), ударний індекс (УІ,
мл/м2) та систолічний індекс (СІ, л/хв/м2) як відношення КСО, КДО, УО
та ХО, відповідно, до площі поверхні тіла, обчисленої за допомогою
номограми Дю-Буа Бутбі та Сандіфорда за ростом та вагою пацієнта. Для
визначення параметрів діастолічної функції ЛШ усім хворим проводили
доплерівське дослідження трансмітрального кровотоку з верхівкового
доступу. Запис проводився при затримці дихання у фазі неглибокого вдиху.

При використанні безперервного режиму проводили вимірювання часу
ізоволюмічного розслаблення лівого шлуночка (IVRT, мс). В імпульсному
режимі визначали такі параметри: тривалість фази швидкого наповнення
(час від початку піку хвилі Е до його закінчення, ТІ, мс); час
прискорення (ТАЦЕЛ, мс) і уповільнення (ТДЕЦ, мс) кровотоку у фазу
швидкого наповнення; тривалість фази пізнього наповнення – систоли
передсердя (час від початку піку А до його закінчення, ТА, мс);
тривалість діастазу (час від закінчення фази раннього наповнення до
систоли передсердя, ТD, мс); максимальні швидкості кровотоку у фазу
швидкого наповнення (E, м/с) і повільного наповнення (А, м/с) та їх
співвідношення (Е/А, умов.од.). Окрім цього, визначали тривалість
діастоли (ТДІАСТ, мс), а також нормовані показники – відношення ТДІАСТ
до тривалості інтервалу R_R (ТДІАСТ/R_R, %), IVRT, ТІ, ТА, TD до ТДІАСТ
(IVRT/ТДІАСТ, ТЕ/ТДІАСТ, ТА/ТДІАСТ, TD/ТДІАСТ, %), що відображають
структуру серцевого циклу та діастоли при тахікардії, характерної для
тиреотоксикозу.

Під час аналізу діастолічного наповнення шлуночків використовувалася
класифікація R.A.Nishimura і A.J.Tajik з відокремленням гіпертрофічного
(релаксаційного), псевдонормального та рестриктивного типів діастолічної
дисфункції .

Для визначення інтенсивності ПОЛ визначали вміст первинних – діеновых
кон’югатів (ДК) і вторинних продуктів ПОЛ – малонового діальдегіду (МДА)
спектрофотометричним методом, стан антиоксидантної системи — за
активністю супероксиддисмутази (СОД), каталази та церулоплазміну шляхом
спектрофотометрії. Вимірювання рівня інтерлейкінів сироватки крові
проводили твердофазним імуноферментним методом з використанням
стандартних наборів реагентів ProCon IL-1б, ProCon IL-1 в, ProCon IL-2,
ProCon IL-4, ProCon IL-6, ProCon IL-8 виробництва “Протєїновий контур”
Санкт-Петербург.

Дослідження проводили в динаміці патологічного процесу: під час
надходження, через 18–21 день перебування в стаціонарі та через 6–8 міс
після виписування.

Результати оброблені за допомогою методів варіаційної статистики з
використанням стандартного офісного пакету Microsoft Office 2000 та
програми SPSS з використанням непараметричних методів – критерій
Крускала-Уолліса для міжгрупових порівнянь і ранговий критерій
Манна-Уїтні для порівняння двох вибірок. Кореляційний аналіз виконано за
допомогою непараметричного методу з обчисленням коефіцієнта рангової
кореляції Спірмена. Результати вважали достовірними при 95% рівні
значущості (P<0,05). Результати власних досліджень. Для уточнення структурно-функціональних особливостей міокарду у хворих на тиреотоксикоз виконано ЕхоКГ дослідження. Показники, що відображають структуру і функцію систоли ЛШ подано в табл. 1. Виявлено, що при тиреотоксикозі без явищ кардіоміопатії структурні показники ЛШ не відрізнялися від таких у контрольній групі, але відмічалося збільшення ЛП. При тиреотоксичній кардіоміопатії визначалося подальше збільшення ЛП і з'являлося статистично значуще збільшення показників структури ЛШ. Під час аналізу показників функції систоли ЛШ у хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію виявлений гіпердинамічний тип кровообігу. Порівняно з показниками II групи при тиреотоксичній кардіоміопатії відмічалися достовірно більш високі цифри ЧСС, КДО, ІКДО, КСО і ІКСО, особливо КСО і ІКСО (в середньому на 45%) і низькі УО, УІ, ХО, СІ і ФВ. ФВ при тиреотоксичній кардіоміопатії була нижча як порівняно з контрольною групою, так і з групою порівняння. Таблиця 1 Структурні і функціональні показники лівих відділів серця в обстежених Показники I група II група III група КДР, мм 51,4(1,52,3 50,4±1,4 49,5±1,2 КСР, мм 36,3±1,92,3 31,2±1,23 33,4±1,2 ЛП, мм 40,84±4,833 37,50±5,733 31,70±3,01 ТМШП, мм 10,60±1,002,3 9,20±0,35 9,21±0,44 ТЗСЛШ, мм 10,83±0,942,3 9,36±0,26 9,37±0,39 ЧСС, уд./хв 102,6±8,452,3 97,55±6,943 69,55±4,10 КДО, мл 125,93±8,382,3 120,34±8,08 115,69±6,67 ІКДО мл/м2 76,01±9,543 71,42±6,063 64,44±4,84 КСО, мл 55,88±7,072,3 38,46±3,503 45,48±4,07 ІКСО, мл/м2 33,71±5,452,3 22,92±3,233 25,37±3,01 УО, мл 70,05±4,392 81,87±8,643 70,21±6,38 УІ, мл/м2 42,30±5,372,3 48,50±4,933 39,06±3,52 ХО, л/хв 7,18±0,652,3 7,95±0,653 4,87±0,34 СІ, л/хв/м2 4,34±0,672, 3 4,71±0,373 2,71±0,21 ФВ % 55,75±3,512,3 67,92±3,553 60,64±3,29 Примітки: 1. 2 – розбіжності статистично достовірні порівняно з II групою (P<0,05 відповідно до критерію Манна-Уїтні). 2. 3 – розбіжності статистично достовірні порівняно з III групою (P<0,05 відповідно до критерію Манна-Уїтні). При кореляційному аналізі показників структури і функції систоли ЛШ виявлені істотні зміни характеру взаємозв'язків в обстежених осіб. Якщо в III групі, тобто у практично здорових осіб, виявлена достовірна негативна кореляція ЧСС з ІКДО і УІ (r=-0,47 і -0,43, відповідно, P<0,05), то в I групі характер взаємозв'язків був протилежний – виявлена недостовірна позитивна кореляція між даними показниками (r=+0,21 і +0,15, P>0,05). У II групі зв’язок ЧСС з ІКДО і УІ був аналогічній I
групі. Протилежний характер взаємозв’язків виявлено також між ФВ і
величиною ЛП: в I групі r=-0,66 (P<0,001), в II групі – r= -0,08 (P>0,7), в III групі – r=+0,37 (P>0,1).

Із зростанням ступеню серцевої недостатності величини КСР, ЛП, ТМШП і
ТЗСЛШ збільшувалися. Найсильніший зв’язок виявлено між ступенем серцевої
недостатності і передньозаднім розміром ЛП (r=+0,63, P<0,001) і більш слабкий з ТМШП і ТЗСЛШ (r=+50 і +0,45, відповідно, P<0,01). КСО і ІКСО зростали у міру розвитку серцевої недостатності, перевищуючи такі в II групі більш, ніж на 50% при серцевій недостатності 2а ступеня. Одночасно, але менш виражено зменшувалися УО, УІ, ХО, СІ і ФВ. Кореляційний аналіз виявив наявність достовірної позитивної кореляції (r=+0,37, Р=0,013) між ступенем серцевої недостатності і величиною КСО і ІКСО, а також достовірної негативної кореляції з величиною УО і ФВ (r=-0,49 і -0,58, відповідно, при Р<0,001). Ці зміни відповідають зміні структурних показників лівих відділів серця і свідчать про посилення систолічної дисфункції у міру прогресування серцевої недостатності на фоні тиреотоксичної кардіоміопатії. Таким чином, за наявності явних клінічних ознак тиреотоксичної кардіоміопатії спостерігаються ознаки систолічної дисфункції зі зменшенням ФВ. Неускладнений тиреотоксикоз характеризувався зменшенням КСО, але підвищенням решти об'ємних показників порівняно з контрольною групою, тобто спостерігалося посилення скоротливої здатності лівого шлуночка. У міру розвитку кардіоміопатії на фоні тиреотоксикозу з'являються і прогресують ознаки систолічної дисфункції, які, однак, не є критичними і не можуть пояснити розвиток серцевої недостатності. Показники, що характеризують стан діастолічної функції лівого шлуночка, подано в табл. 2. Перш за все, слід зазначити, що часові показники трансмітрального кровотоку тісно пов'язані з ЧСС і відповідно з тривалістю інтервалу R_R. З урахуванням того, що практично у всіх обстежених хворих на тиреотоксикоз спостерігалася тахікардія всі часові показники (IVRT, ТІ, ТА, Тдец, TD і Тдіаст.) були достовірно нижчими за показники контрольної групи. У зв'язку з цим основну увагу приділено аналізові швидкісних показників (Е, А, Е/А) і нормалізованих показників (Тдіаст. – по відношенню до тривалості R_R, Тдец. – по відношенню до тривалості фази раннього наповнення, а решти вищезазначених структурних компонентів діастоли по відношенню до тривалості діастоли – Тдіаст). Швидкість раннього наповнення (Е) в основній групі була трохи, але достовірно вища порівняно з показником контрольної групи, було більш виражено збільшення швидкості пізнього наповнення (А). При цьому співвідношення швидкостей раннього і пізнього наповнення (Е/А), було не достовірно вищим за аналогічний показник в контрольній групі. Під час аналізу нормалізованих показників виявлено більш низькі показники ТЕ/Tдец, R_R/Тдіаст і більш високий показник TD/Тдіаст. Аналогічні тенденції, але меншою мірою, були виявлені і під час порівняння показників I групи з показниками II групи. В основній групі переважав анормальний тип порушення діастолічного розслаблення лівого шлуночка (50% спостережень основної групи), у 25% хворих I групи спостерігався псевдонормальний, з такою ж частотою – рестриктивний тип порушення розслаблення лівого шлуночка. Розвиток тиреотоксичної кардіоміопатії супроводжувався відносним скороченням тривалості діастоли при псевдонормальному та рестриктивному типі порушення розслаблення (P<0,05), і меншою мірою при анормальному розслабленні (P>0,05). IVRT було знижене при всіх типах порушення
розслаблення в абсолютному вираженні, а при псевдонормальному типі – і у
відносному вираженні. Час діастазису, трохи змінюючись в абсолютному
вираженні, був достовірно вищим по відношенню до тривалості діастоли при
всіх типах порушення розслаблення. Рестриктивний тип порушення
розслаблення лівого шлуночка спостерігався в основному у хворих з
наявністю ознак серцевої недостатності (10 з 11 спостережень – 91%).

Таблиця 2

Показники діастолічної функції лівого шлуночка в обстежених

Показники I група II група III група

R_R, мс 588,21±48,402,3 618,05±44,24 3 865,60±52,04

E, м/с 0,71±0,08 3 0,71±0,05 3 0,68±0,04

А, м/с 0,64±0,17 3 0,68±0,05 3 0,58±0,03

E/A, умов. од. 1,22±0,46 3 1,04±0,03 3 1,17±0,03

IVRT, мс * 50,84±11,89 64,20±8,49 90,05±3,97

TE, мс * 145,36±22,95 171,90±12,65 258,90±9,41

Tдец, мс * 88,75±22,52 106,45±8,20 164,60±10,78

Tацел, мс 56,93±9,36 65,45±7,27 94,30±12,78

ТЕ/Tдец % 60,28±6,802, 3 61,96±2,69 63,63±4,40

TA, мс * 97,59±25,03 118,80±10,41 168,05±7,92

TD, мс * 19,07±3,31 17,85±1,79 22,75±2,34

Тдіаст., мс * 312,86±55,10 372,75±14,81 539,75±14,48

Тдіаст. /R_R % 53,43±10,072, 3 60,59±4,62 62,50±2,70

IVRT/Тдіаст. % 16,16±1,67 17,22±2,16 16,69±0,64

TE/Тдіаст. % 46,75±3,95 46,12±2,953 47,97±1,38

TA/Тдіаст. % 30,91±4,31 31,86±2,40 31,13±1,12

TD/Тдіаст. % 6,19±1,15 2, 3 4,79±0,463 4,21±0,38

Примітки:

1. 2 – розбіжності статистично достовірні порівняно з II групою;

2. 3 – розбіжності статистично достовірні порівняно з III групою
(P<0,05 відповідно до критерію Манна-Уїтні); 3. * – 2, 3 достовірні при P<0,001. >

B

D

T

^

`

t

c

>

@

B

D

F

H

J

L

N

P

R

T

V

p

r

t

c

¦

????c

¤

TH

F

v

?????????

???

???

?ови міокарда, діастолічна дисфункція ЛШ не залежить від тривалості і
тяжкості тиреотоксикозу і, ймовірно, передує порушенням систолічних і
структурних показників .

При аналізі показників ПОЛ-АОС виявлено, що тиреотоксикоз
супроводжується активацією процесів ПОЛ з підвищенням концентрації як
первинних, так і вторинних продуктів порівняно з контролем в основній
групі і в групі порівняння (табл. 3).

Таблиця 3

Стан ПОЛ і АОС в досліджуваних групах

Показники I група (n=44) II група (n=20) III група (n=20)

МДА, мкмоль/л 8,21±2,75 2, 3 4,92±0,73 4,41±0,70

ДК, мкмоль/л 84,35±24,57 2,3 55,30±8,48 3 44,52±5,47

ЦП, мкмоль/л 3,27±1,67 3 3,38±0,93 3 2,42±0,63

СОД, мкат/гHb 2,96±1,29 2 4,37±1,13 3 2,37±0,63

Каталаза, мкат/гHb 4,08±1,29 3 3,90±0,98 3 3,31±0,76

МДА/СОД, умов.од. 3,59±2,34 2, 3 1,23±0,46 3 1,99±0,60

Примітки:

1. 2 – розбіжності статистично достовірні порівняно з II групою (P<0,05 відповідно до критерію Манна-Уїтні); 2. 3 – розбіжності статистично достовірні порівняно з III групою (P<0,05 відповідно до критерію Манна-Уїтні). Слід зазначити значний розкид даних при тиреотоксикозі, ускладненому кардіоміопатією: концентрація МДА становила від 3,49 мкмоль/л до 16,72 мкмоль/л. Тобто разом з підвищеними показниками спостерігаються і відносно фізіологічні (у 5 з 44 хворих - 11%). У II групі відмінностей від контрольних показників значно менше (концентрація МДА не відрізнялася від групи контролю у 11 з 20 хворих - 55%). Подібна тенденція виявлена і при аналізі концентрації ДК (від 43,18 мкмоль/л до 149,56 мкмоль/л), проте, нормальна концентрація спостерігалася лише у 2 з 44 хворих (5%) основної групи. Аналіз стану АОС свідчить про неоднозначність змін різних її ланок. Активність СОД в основній групі становила від 1,13 мкат/гHb до 6,32 мкат/гHb, активність каталази від 1,86  мкат/гHb до 7,58 мкат/гHb. Виражені коливання значень відзначені при аналізі індивідуальних показників активності церулоплазміну – від 1,16 до 5,18 мкмоль/л, в одному випадку 11,86 мкмоль/л. В II групі спостерігалися аналогічні тенденції, але з великим підвищенням концентрації СОД щодо контролю: в основній групі на 25% (P>0,05), у групі порівняння — на 85% (P<0,05) Активність церулоплазміну та каталази в основній групі і групі порівняння достовірно не розрізнялися (P>0,05), і були вищим за аналогічні
показники в контрольній групі (P<0,05). Тобто при неускладненому тиреотоксикозі на фоні збільшення концентрації продуктів ПОЛ збільшувалася і активність АОС, у той час як при розвитку кардіоміопатії спостерігається зниження активності СОД при відносно стабільній активності каталази та церулоплазміну. Крім порівняння прямих показників ПОЛ і АОС, виконано аналіз розрахункового показника: відношення концентрації МДА в мкмоль/л до активності СОД в мкат/гHb, який, на нашу думку, відображає рівновагу між ПОЛ та АОС. Виявлено, що в основній групі коефіцієнт МДА/СОД збільшений порівняно з аналогічним показником у практично здорових осіб майже вдвічі (P<0,05). У II групі співвідношення МДА/СОД було навпаки менше ніж в контрольній групі в 1,5 рази (P<0,05). З цього можна зробити висновок, що при неускладненому тиреотоксикозі на фоні помірного підвищення концентрації первинних і меншою мірою вторинних продуктів ПОЛ відмічається зростання активності показників АОС, особливо СОД. При тиреотоксичній кардіоміопатії співвідношення між МДА і СОД змінюється: на фоні вираженого підвищення концентрації МДА знижується активність СОД, у результаті коефіцієнт МДА/СОД стає достовірно вищим (в середньому в 1,8 рази), ніж в контрольній групі. У результаті кореляційного аналізу виявлено тісний зв'язок між дослідженими показниками і тривалістю тиреотоксикозу, а також з наявністю і вираженістю серцевої недостатності. В основній групі виявлено достовірну позитивну кореляцію між тривалістю захворювання, ступенем серцевої недостатності і продуктами ПОЛ (більш сильна з концентрацією МДА, негативна – з концентрацією СОД і позитивна – з коефіцієнтом МДА/СОД). У II групі виявлено достовірну негативну кореляцію з СОД (більш сильна, ніж в I групі), позитивна кореляція з концентрацією МДА і ДК була не достовірною (P>0,05).

Отримані дані свідчать про те, що в міру збільшення тривалості
захворювання і вираженості кардіальної симптоматики підвищується
інтенсивність ПОЛ і знижується активність АОС. Причому, якщо в основній
групі залежність достовірна з показниками ПОЛ та АОС, то в групі
порівняння — тільки з АОС. Тобто при неускладненому тиреотоксикозі більш
демонстративні зміни АОС.

Таким чином, порушення окислювального гомеостазу відіграють важливу роль
у формуванні і прогресуванні тиреотоксичної кардіоміопатії. Вираженість
виявлених порушень тісно пов’язана з кардіальними проявами: при появі і
прогресуванні серцевої недостатності дисбаланс прооксидантної і
антиоксидантної систем зростає.

Результати дослідження вмісту цитокінів подано  в  табл.4. Індивідуальні
величини концентрацій Il-1б, Il-1в, Il-2 в основній групі мали велику
різноманітність, якої-небудь чіткої закономірності, незважаючи на
тенденцію до їх підвищення, не виявлено. У зв’язку з цим основну увагу
при подальшому аналізі приділено Il-4, Il-6 і Il-8.

Виявлено сильну позитивну кореляцію між вираженістю серцевої
недостатності і концентрацією Il-6 і Il-8 (r= +0,783 і +0,610,
відповідно, P<0,001), а також слабку кореляцію з концентрацією Il-4 (r=- 0,157, P>0,05). Аналогічні результати отримані при аналізі зв’язків
між вмістом цитокінів і тривалістю захворювання: r=+0,689 і +0,597,
відповідно для Il-6 і Il-8 (P<0,001), кореляції з концентрацією Il-4 не виявлено. Таблиця 4. Вміст цитокінів у гемолізатах крові обстежених Показники I група II група III група Il-1б, пг/мл 16,09±3,12 15,66±2,51 15,27±1,89 Il-1в, пг/мл 17,02±4,65 3 17,50±3,45 3 14,69±2,23 Il-2, пг/мл 15,12±4,39 15,79±2,70 13,53±2,17 Il-4, пг/мл 14,99±4,10 2 12,97±2,05 14,27±1,91 Il-6, пг/мл 29,73±4,27 2, 3 22,95±3,60 21,03±3,00 Il-8, пг/мл 29,67±3,95 2, 3 27,11±3,64 3 20,59±2,03 Примітки: 1. 2 – розбіжності статистично достовірні порівняно з II групою (P<0,05 відповідно до критерію Манна-Уїтні); 2. 3 – розбіжності статистично достовірні порівняно з III групою (P<0,05 відповідно до критерію Манна-Уїтні). Концентрація Il-6 починає збільшуватися при тривалості захворювання більше ніж 1 рік і в міру прогресування серцевої недостатності. Концентрація Il-8 мала менш чітку динаміку, але все таки відмічалася тенденція до збільшення у міру прогресування серцевої недостатності. Вміст Il-4 не мав статистично достовірних відмінностей у хворих з різним ступенем серцевої недостатності, хоча спостерігалася тенденція до зниження порівняно з хворими, у яких ознак серцевої недостатності не виявлено. Також виявлено, що показники ПОЛ-АОС мали тісну достовірну кореляцію з ФВ і структурними показниками лівих відділів серця. У групі порівняння статистично достовірний зв'язок відзначений тільки між концентрацією Il-6 і передньозаднім розміром ЛП. Показники функції ЛШ були також пов'язані з концентрацією продуктів ПОЛ і діастолічною активністю АОС, меншою мірою з концентрацією Il-6. Особливо виражені зв'язки виявлені між МДА, ДК, МДА/СОД і IVRT, які характеризують жорсткість міокарда. З урахуванням виявлених патогенетичних ланок тиреотоксичної кардіоміопатії до комплексу лікування хворих був включений мілдронат (по 2 капс. двічі на день протягом 3–4 тижнів), який володіє цілою низкою позитивних ефектів, у тому числі покращує функцію міокарда, активує процеси окислення глюкози, знижує рівень недоокислених продуктів вільних жирних кислот і рівень продуктів ПОЛ. Крім цього, в програму лікування хворих був включений синтетичний аналог гормону епіфізу (мелатоніну) – віта-мелатонін (в перші три тижні по 6 мг за 30 хвилин до сну, потім по 3 мг протягом не менш ніж трьох місяців). Мелатонін є найактивнішим антиоксидантним засобом і, наявні відомості, - препаратом, що впливає на інтерлейкіногенез. Мілдронат і віта-мелатонін включені до комплексу терапії у 21 хворого з тиреотоксичною кардіоміопатією, які склали Iа групу. Iб групу склали 23 хворих, які одержували традиційну тиреостатичну терапію і кардіоселективний в-адреноблокатор атенолол. Початкові структурні показники і показники систолічної функції серця в підгрупах Ia і Iб між собою статистично значущих відмінностей не мали. Через 18–21 день лікування ЧСС, ХО і СІ були достовірно нижчими за початкові показники в Ia і Iб підгрупах (P<0,05). Спостерігалася тенденція до зниження передньозаднього розміру ЛП і зменшення ТМШП і ТЗСЛШ (P>0,05 порівняно з початковими даними). ФВ була, навпаки, дещо
вища за початкову, але статистично не достовірна (Р>0,05).

Необхідно зазначити, що зміна показників систолічної функції були
пов’язані головним чином із зменшенням ЧСС, що призвело до зменшення
порівняно з початковими даними ХО і СІ, значення яких наблизилися до
показників контрольної групи. УО залишався на рівні показника
контрольної групи. Водночас, тенденція до зменшення КДО, КСО, ІКДО і
ІКСО, а також зменшення розміру ЛП свідчать про позитивні тенденції,
пов’язані із зменшенням дилятації порожнин серця.

Середні показники функції діастоли ЛШ в підгрупах Ia і Iб в цілому мали
однакову тенденцію до поліпшення в процесі лікування. Проте необхідно
відзначити, що індивідуальний аналіз дозволив відзначити відмінності,
пов’язані з неоднаковою динамікою окремих показників у хворих з різним
типом діастолічної дисфункції .

У Ia підгрупі у хворих з анормальним типом діастолічної дисфункції
співвідношення Е/А збільшилося в середньому на 11% через 18–21 день
лікування, через 6–8 міс – у 7 з 10 хворих даний показник не відрізнявся
від контрольних значень. Тривалість IVRT збільшилася як в абсолютному
вираженні (у зв’язку з подовженням діастоли), так і по відношенню до
тривалості діастоли (в середньому на 3%). Через 6 міс тривалість і
структура діастоли практично не відрізнялася від контрольних показників
у 8 з 10 пацієнтів. У хворих з рестриктивним типом діастолічної
дисфункції спостерігалося зменшення співвідношення Е/А через три тижні
лікування в середньому на 19%, через 6 міс – на 34%, однак, показники
досягли значень контрольної групи лише у 2 з 6 пацієнтів. Тривалість
IVRT збільшилася, але в жодному випадку не досягла контрольних
показників в абсолютному вираженні.

У Iб підгрупі спостерігалися аналогічні тенденції, але на відміну від
хворих Iа підгрупи через 3 тижні зміни аналізованих показників були менш
виражені, причому через 6 міс лікування нормалізація Е/А відзначена у 5
з 12 пацієнтів з анормальним типом діастолічної дисфункції. Тривалість і
структура діастоли через 6 міс наблизилася до контрольних показників у 7
з 12 хворих. При рестриктивному типі діастолічної дисфункції через три
тижні зниження Е/А було в середньому на 12%, через 6–8 міс – на 21%,
причому в жодному випадку не досягнуті показники контрольної групи.

Початкові стани окислювального гомеостазу і активність цитокінів також
можна було співставити. У Iа підгрупі вже через 18–21 день лікування
відмічається виражена позитивна динаміка показників окислювального
гомеостазу. Концентрація МДА в середньому знизилась на 25% порівняно з
початковими даними, ДК – на 34%, у той час як активність СОД підвищилася
на 42%. Це привело до значного зменшення показника МДА/СОД – більш, ніж
в 2,5 рази. При цьому у 9 хворих підгрупи Iа (42%) показники ПОЛ-АОС не
відрізнялися від середніх значень в контрольній групі. Через 6–8 міс
спостерігалося подальше зниження концентрації МДА – в середньому на 13%,
тоді як концентрація ДК порівняно з попереднім періодом змінилася трохи
– знизилася в середньому на 6%. Активність СОД зменшилася, а показник
МДА/СОД дещо зріс порівняно з попереднім періодом і наблизився до
показника контрольної групи. Через 6–8 міс показники ПОЛ-АОС у 16 хворих
(76%) Iа підгрупи не відрізнялися від аналогічних показників контрольної
групи. В той час, концентрація прозапальних цитокінів (Il-6, Il-8) через
18–21 день лікування мала лише тенденцію до зниження, але статистично
значущо не відрізнялася від початкових даних. Через 6–8 міс концентрація
Il-6 і Il-8 порівняно з попереднім періодом зменшилася, але все таки
була дещо вищою за показники контрольної групи (P<0,05). Через 18–21 день лікування при використанні стандартної терапії також відмічалося зменшення концентрації МДА і ДК, проте, меншою мірою, ніж в Iа підгрупі (на 12 і 16% відповідно), активність СОД дещо підвищувалася, показник МДА/СОД зменшувався порівняно з початковими даними. У цей період наближення досліджуваних показників до контрольних значень відмічалося у 4 (17%) хворих Iб підгрупи. Через 6 міс середня концентрація МДА і ДК знизилися як порівняно з попереднім періодом, так і порівняно з початковими значеннями, наблизившись до значень контрольної групи. Активність СОД була дещо вищою, а показник МДА/СОД більш ніж вдвічі нижчий за початкові на 20% (P<0,05) - нижчий за показник контрольної групи. Нормалізація показників ПОЛ-АОС до цього терміну спостерігалася у 14 (61%) хворих. Концентрація цитокінів в Iб групі не мала відмінностей порівняно з початковими даними. Таким чином, оцінюючи отримані дані в цілому, можна констатувати, що включення до комплексу лікування віта-мелатоніну та мілдронату сприяє відновленню порушеного в результаті тиреотоксикозу балансу процесів вільнорадикального окислення та активності антиоксидантної системи. Вплив на активність цитокінів виявляється головним чином в більш пізньому періоді. Швидке відновлення рівноваги процесів ПОЛ-АОС сприяє позитивній динаміці показників систоли і більшою мірою діастолічної дисфункції. При рестриктивному типі порушень діастолічної дисфункції, який пов'язаний в основному з порушенням жорсткості міокарда, повної нормалізації в більшій частині спостережень досягти не вдалося, але відмічалися більш виражені позитивні зсуви порівняно із стандартною схемою лікування. Висновки 1. У дисертації представлено теоретичне узагальнення результатів і досягнуто рішення наукової мети: на основі вивчення показників клініко-ехокардіографій, активності ПОЛ, стану АОС та цитокінової реакції, визначено основні патогенетичні механізми формування тиреотоксичної кардіоміопатії; а також на цій основі підвищена ефективність лікування шляхом використання антиоксидантного препарату і метаболічної терапії в комплексному лікуванні даної категорії хворих. 2. Для неускладненого і ускладненого кардіоміопатією тиреотоксикозу характерний гіпердинамічний тип кровообігу. По мірі формування захворювання підвищена скоротлива здатність міокарда знижується, проте, порушення діастолічної функції міокарда є більш ранніми і прогресують у міру розвитку тиреотоксикозу і серцевої недостатності. При розвитку серцевої недостатності спостерігається діастолічна дисфункція як за типом анормального порушення розслаблення, так і у вигляді псевдонормального та рестриктивного типів. 3. Тиреотоксична кардіоміопатія супроводжується активацією процесів ПОЛ з підвищенням концентрації як первинних, так і вторинних продуктів, у той час як активність АОС на початкових етапах захворювання підвищується, а при тривалості захворювання більше одного року знижується. Вираженість дисбалансу ПОЛ-АОС наростає у міру збільшення тривалості захворювання і вираженості кардіальної симптоматики. 4. У хворих з тиреотоксичною кардіоміопатією відмічається підвищення концентрації прозапальних цитокінів Il-6 і Il-8, яка більш виражено збільшувалася при серцевій недостатності і у хворих з тривалістю захворювання більш 1 року. 5. Показники діастолічної функції лівого шлуночка були пов'язані з концентрацією продуктів ПОЛ і активністю АОС, меншою мірою з концентрацією Il-6. Особливо виражені зв'язки виявлені між МДА, ДК, МДА/СОД і часом ізоволюметричного розслаблення, що характеризує жорсткість міокарда. 6. Включення до комплексної терапії мілдронату та віта-мелатоніну у хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію сприяє більш швидкій нормалізації активності ПОЛ і АОС зі зниженням активності прозапальних цитокінів, що супроводжується також частковою нормалізацією показників систолічної і діастолічної функції міокарда. практичні рекомендації 1. При обстеженні хворих з тиреотоксикозом навіть за відсутності явної кардіальної симптоматики доцільним є виконання дослідження доплерехокардіографії з вивченням показників діастолічної функції міокарда. 2. До комплексу стандартної тиреостатичної терапії і в- адреноблокаторів доцільно включати мілдронат по 2 капс. двічі на день протягом 3–4 тижнів, а також віта-мелатонін – протягом 2–3 тижнів по 6 мг за 30 хвилин перед сном в один і той самий час, а потім по 3 мг протягом трьох і більше місяців. 3. З метою більш обґєктивної оцінки ефективності терапії тиреотоксичної кардіоміопатії в динамиці, доцільно проводити визначення ступеня активності процесів ПОЛ, стану АОС та рівней інтерлейкінів у крові хворих. перелік робіт, які опубліковані за темою дисертації Зимина М.С. Систолическая и диастолическая функция левого желудочка сердца у больных тиреотоксической кардиомиопатией // Ультразвуковая перинатальная діагностика. - 2004. - №17. - С. 129-132. Зимина М.С., Котовщикова Н.Н., Брек В. В. Состояние окислительного гомеостаза при тиреотоксической кардиомиопатии // Актуальные проблемы медицины и биологии. - 2004. - №1. – с. 29 – 34. (Автором проведене клінічне спостереження за хворими, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Зимина М. С. Влияние препаратов “Милдронат” и “Вита-мелатонин” на состояние окислительного гомеостаза у больных тиреотоксической кардиомиопатией // Экспериментальная и клиническая медицина – 2005. - №2 - С. 78 – 81. Зимина М. С. Патогенетическое обоснование дополнительных методов медикаментозной коррекции при тиреотоксической кардиомиопатии // Медицина сегодня и завтра. – 2005. – №2 – С. 68-73. Латогуз И. К., Зимина М.С. Активность цитокинов при тиреотоксической кардиомиопатии // Врачебная практика. – 2005. - №2 - С. 23-27. (Автор приймала участь у аналізі та узагальненні отриманих результатів, написані статті). Зимина М.С. Поражение сердечно-сосудистой системы при тиреотоксическом зобе // Від фундаментальних досліджень – до прогресу в медицині: матеріали з науково-практичної конференції з міжнародною участю, присвяченої 200-річчю від дня заснування Харківського державного медичного університету. – Харків. – 2005. – С. 91. Зимина М.С. Система свободнорадикального окисления у больных с тиреотоксической кардиомиопатией // Молодь – медицині майбутнього: матеріали з V міжнародної конференції студентів і молодих вчених. – Дніпропетровськ. – 2004. – С.40 – 41. АНОТАЦІЯ Зіміна М.С. Патогенетичне обґрунтування антиоксидатної та метаболічної терапії кардіоміопатії у комплексному лікуванні хворих на тиреотоксикоз. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 – внутрішні хвороби. – Харківський державний медичний університет, Харків, 2007. Дисертація присвячена питанням патогенезу та підвищення ефективності лікування хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію. На підставі клініко-анамнестичних, біохімічних, імунологічних та інструментальних досліджень визначені особливості формування серцевої недостатності у хворих з кардіоміопатією на фоні тиреотоксикозу, значення систолічної та діастолічної дисфункції лівого шлуночка серця, структурної перебудови міокарда. Визначено роль процесів перекисного окислення ліпідів, антиоксидантної системи та інтерлейкінів у розвитку та прогресуванні серцевої недостатності на фоні тиретоксичної кардіоміопатії. Обґрунтовано доцільність включення в комплекс лікування тиреотоксичної кардіоміопатії мілдронату та віта-мелатоніну, які сприяють більш швидкому відновленню систолічної та діастолічної функції міокарда та нормалізації порушень окисного гомеостазу. Ключові слова: тиреотоксична кардіоміопатія, серцева недостатність, систолічна та діастолічна дисфункція міокарда, окисний гомеостаз, інтерлейкіни, лікування. Аннотация Зимина М.С. Патогенетическое обоснование антиоксидантной и метаболической терапии кардиомиопатии в комплексном лечении больных тиреотоксикозом. – Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 – внутренние болезни. – Харьковский государственный медицинский университет, Харьков, 2007. Диссертационная работа посвящена вопросам патогенеза и повышению эффективности лечения больных тиреотоксической кардиомиопатией. Выполнено комплексное клинико-анамнестическое, биохимическое (изучена динамика концентрации продуктов перекисного окисления липидов и активность антиоксидантной системы), иммунологическое (изучении содержания интерлейкинов) и инструментальное обследование 64 больных. В результате проведенных исследований впервые выполнен сравнительный анализ показателей систолической и диастолической функции левого желудочка у больных с неосложненным и осложненным кардиомиопатией тиреотоксикозом. Выявлены начальные признаки диастолической дисфункции сердца при повышенных показателях систолической функции левого желудочка у больных тиреотоксикозом с отсутствием кардиальной симптоматики, а также прогрессирование диастолической дисфункции сердца с увеличением длительности тиреотоксикоза, которая имела разнонаправленный характер, со склонностью к рестриктивным нарушениям по мере прогрессирования сердечной недостаточности. Установлено, что при тиреотоксической кардиомиопатии развиваются нарушения окислительного гомеостаза с усилением активности процессов ПОЛ, увеличением (при длительности заболевания менее одного года), а затем угнетением активности АОС. Выявлено, что при тиреотоксической кардиомиопатии через год и более от начала заболевания наблюдается повышение концентрации провоспалительных цитокинов (Il-6, Il-8). Доказано, что выраженность диастолической дисфункции левого желудочка сердца при тиреотоксической кардиомиопатии прогрессирует по мере углубления нарушений окислительного гомеостаза и повышения концентрации провоспалительных цитокинов. Использование в комплексе лечения больных тиреотоксической кардиомиопатией антиоксидатной и метаболической терапии (вита-мелатонина и милдроната) способствовало более быстрому восстановлению систолической и диастолической дисфункции миокарда и нормализации показателей окислительного гомеостаза и снижению уровня провоспалительных цитокинов. Ключевые слова: тиреотоксическая кардиомиопатия, сердечная недостаточность, систолическая и диастолическая дисфункция миокарда, окислительный гомеостаз, интерлейкины, лечение. summary Zimina M.S. Pathogenical substantiation anthyoxydant and metabolic therapy of cardiomyopathy in complex treatment of patients with thyreoetoxicosis. – The manuscript. Thesis for а candidate’s degree specialty 14.01.02 – internal diseases. - Kharkov State Medical University, Kharkov, 2007. Dissertation is devoted to questions pathogenesis and increasing treatment’s efficiency patients with thyreotoxic cardiomyopathy. On base of clinical, anamnestic, biochemical, immunological and instrumental researches features heart failure formation at patients with а cardiomyopathy on а background а thyreotoxicosis, value а systolic and diastolic dysfunction of а left ventricle heart, structural rearrangement а myocardium are determined. Role of lipids реroxidation, antyoxidant systems and interleukins in development and progressing а heart failure on а background of thyreotoxic cardiomyopathy is determined. It is proved necessity including in complex treatment thyreotoxic cardiomyopathy mildronat and vita-melatonin, which promote faster regeneration systolic and diastolic function myocardium and normalization infringements an охidative homeostasis. Key words: thyreotoxic cardiomyopathy, heart failure, systolic and diastolic dysfunction а myocardium, an охidative homeostasis, interleukins, treatment. перелік умовних скорочень АОС – антиоксидантна система АТФ – аденозинтрифосфорна кислота ІКДО – індекс кінцево-діастолічного об'єму ІКСО – індекс кінцево-систолічного об'єму КДО – кінцево-діастолічний об'єм КСО – кінцево-систолічний об'єм ЛШ – лівий шлуночок ЛП – ліве передсердя ХО – хвилинний об'єм ЗПОС – загальний периферичний опір судин ПОЛ – перекисне окислення ліпідів ВЖК – вільні жирні кислоти СІ – систолічний індекс ВРО – вільнорадикальне окислення ТЗСЛШ – товщина задньої стінки лівого шлуночка ТМШП – товщина міжшлуночкової перетинки УІ – ударний індекс УО – ударний об'єм ФВ – фракція викиду Підписано до друку 05.04.2007. Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Друк. різограф. Умовних друк. арк. 0,9 Тир. 100 прим. Зам. № 091-07. Надруковано у друкарні СПД ФО Бровін О.В. Код 2708608999 61002, м. Харків, майдан Свободи, 7. Тел. (057)758-01-08

Похожие записи