.

Патогенетичне обгрунтування антиоксидантної та метаболічної терапії кардіоміопатії у комплексному лікуванні хворих на тиреотоксикоз (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
120 3069
Скачать документ

міністерство охорони здоровґя україни

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЗІмІна Марина Сергіївна

УДК 616.127-02:616.441-008.61]-085.27-092:612.015.11

Патогенетичне обгрунтування антиоксидантної та метаболічної терапії
кардіоміопатії у комплексному лікуванні хворих на тиреотоксикоз

14.01.02 – внутрішні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків–2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі внутрішніх хвороб, спортивної медицини та
лікувальної фізкультури в Харківському державному медичному університеті
МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Латогуз Іван Кіндратович, Харківський
державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри внутрішніх
хвороб, спортивної медицини та лікувальної фізкультури;

доктор медичних наук, професор Кучеренко Олег Данилович, Харківський
державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри внутрішніх
хвороб, спортивної медицини та лікувальної фізкультури.

Офіційні опоненти: 

доктор медичних наук, професор Власенко Михайло Антонович, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри
терапії та нефрології;

доктор медичних наук, професор Ігнатенко Григорій Анатолійович,
Донецький державний медичний університет ім. О.М.Горького МОЗ України,
завідувач кафедри пропедевтичної терапії і клінічної кардіології.

Провідна установа: Державна установа „Інститут терапії імені Л.Т.Малої
АМН України”.

Захист відбудеться “18” травня 2007 р. о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському державному
медичному університеті МОЗ України (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету МОЗ України (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий “17” квітня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент
Т.В. Фролова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Найважливішою проблемою сучасної медицини
є захворювання, що супроводжуються розвитком серцевої недостатності.
Поширеність серцевої недостатності в популяції досягає 1-2% і
безперервно збільшується (Малая Л.Т. та ін. 1999, 2000; Sharpe N.,
Doughty R. 1998; Brickner V.E. et al., 2004.). Серед різноманітної
патології, яка ускладнюється серцевою недостатністю, особливе місце
посідають захворювання щитоподібної залози.

Як зниження, так і підвищення концентрації тиреоїдних гормонів чинить
несприятливий вплив на серцево-судинну систему. При тиреотоксикозі
кардіальна симптоматика є головним, а іноді й єдиним проявом
захворювання щитоподібної залози (Кандор.В.І., 1999; Fadel B.M. et al.,
2000; Kahaly G.J. et al, 2002). Доведені як прямі кардіотропні та
вазотропні впливи тиреоїдних гормонів, так і їх опосередкований
(пов’язаний з метаболічними та нейроендокринними механізмами) вплив на
серцево-судинну систему (Панченкова Л.А. та ін., 2000; Родіонова Т.І. та
ін., 2003; Fazio S. Et al., 2004). Разом з тим, залишається низка
невирішених питань, зокрема, механізми розвитку серцевої недостатності
при тиреотоксичній кардіоміопатії. За останні роки виявлено роль
діастолічної дисфункції лівого шлуночка серця у хворих з
тиреотоксикозом (Bahl V.K. et al., 1998; Zile M.R. et al., 2001;
HYPERLINK
“http://www.ncbi.nlm.nih.gov/entrez/query.fcgi?db=pubmed&cmd=Search&term
=%22Khandwala+HM%22%5BAuthor%5D” \o “Click to search for citations by
this author.” Khandwala H.M ., 2004). Проте роботи, присвячені
діастолічній дисфункції при тиреотоксичній кардіоміопатії, одиничні і
не розкривають конкретних механізмів її розвитку. Окрім цього, великий
інтерес становлять вільнорадикальні та імуно-запальні механізми розвитку
серцевої недостатності на фоні тиреотоксикозу.

Робіт, присвячених вивченню діастолічної дисфункції лівого шлуночка
серця, а також ролі порушень окислювального гомеостазу і системи
цитокінів у патогенезі серцевої недостатності при тиреотоксичній
кардіоміопатії в доступній літературі ми не зустріли, що й послужило
причиною для даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалася в рамках комплексної НДР університету:
“Клініко-біохімічні аспекти діагностики та лікування дисфункції
міокарда, порушень коронарного кровообігу та аритмій при ішемічній
хворобі серця у хворих із супутньою соматичною патологією” (№
держреєстрації – 0104U002243). Дисертантом здійснено формування груп
хворих, їх клініко-лабораторне та інструментальне обстеження, самостійно
проаналізовано показники доплерехокардіографії, ПОЛ, АОС та
інтерлейкінів, проведено статистичну обробку отриманих даних, їх аналіз
та узагальнення.

Мета і завдання дослідження. Поліпшення результатів лікування хворих з
тиреотоксичною кардіоміопатією шляхом розроблення патогенетично
обґрунтованих методів корекції порушень окислювального гомеостазу і
продукції цитокінів. Відповідно до мети були поставлені наступні
завдання:

1. Вивчити ехокардіографічни показники функції міокарда у хворих на
тиреотоксикоз і виявити найхарактерніші зміни в процесі формування
тиреотоксичної кардіоміопатії.

2. Оцінити початкову активність процесів перекисного окислення ліпідів
і антиоксидантної системи у хворих на тиреотоксикоз та її подальшу
динаміку в процесі формування тиреотоксичної кардіоміопатії.

3. Дослідити рівень прозапальних і протизапальних цитокінів крові у
хворих на тиреотоксикоз і її подальшу динаміку в процесі формування
тиреотоксичної кардіоміопатії.

4. Провести кореляційне співставлення активності процесів перекисного
окислення ліпідів, антиоксидантної і цитокінової систем з
клініко-ехографічними показниками у хворих на тиреотоксичну
кардіоміопатію.

5. Обґрунтувати і вивчити ефективність антиоксидантної та метаболічної
терапії в комплексному лікуванні хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію.

Об’єкт дослідження: тиреотоксична кардіоміопатія.

Предмет дослідження: систолічна і діастолічна функції міокарда,
активність процесів ПОЛ та АОС, стан прозапальних і протизапальних
цитокінів хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію.

Методи дослідження: клінічні, інструментальні, біохімічні, імунологічні,
статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. У результаті проведених
досліджень уперше виконано порівняльний аналіз показників систолічної та
діастолічної функції лівого шлуночка у хворих з неускладненим та
ускладненим кардіоміопатією тиреотоксикозом.

Виявлено початкові ознаки діастолічної дисфункції серця при підвищених
показниках систолічної функції лівого шлуночка у хворих на
тиреотоксикоз з відсутністю кардіальної симптоматики.

Виявлено прогресування діастолічної дисфункції серця із збільшенням
тривалості тиреотоксикозу та розвитком кардіальної симптоматики, яка
мала різноспрямований характер, зі схильністю до рестриктивних порушень
у міру прогресування серцевої недостатності.

Доведено, що при тиреотоксичній кардіоміопатії розвиваються порушення
окислювального гомеостазу з посиленням активності процесів ПОЛ зі
збільшенням (при тривалості захворювання меншій, ніж один рік), а потім
зменшенням активності АОС. Виявлено залежність дисбалансу процесів ПОЛ і
АОС від тривалості тиреотоксикозу і вираженості серцевої недостатності.

Встановлено, що при тиреотоксичній кардіоміопатії через рік і більше від
початку захворювання спостерігається підвищення концентрації
прозапальних цитокінів (Il-6, Il-8). Виявлено високу позитивну кореляцію
між вираженістю активації прозапальних цитокінів і порушеннями
окислювального гомеостазу.

Доведено, що вираженість діастолічної дисфункції лівого шлуночка серця
при тиреотоксичній кардіоміопатії прогресує у міру поглиблення порушень
окислювального гомеостазу і підвищення концентрації прозапальних
цитокінів.

Уперше в комплексі лікування використано віта-мелатонін і мілдронат та
доведено позитивний ефект антиоксидатної і метаболічної терапії на
нормалізацію показників трансмітрального кровотоку у хворих з
тиреотоксичною кардіоміопатією.

Практичне значення отриманих результатів. На підставі даних, отриманих у
ході дослідження, розроблено та апробовано, патогенетично обґрунтовану
схему комплексного лікування хворих на тиреотоксичну кардіоміопатію з
використанням антиоксиданту віта-мелатоніну та метаболічного препарату –
мілдронату. Використання запропонованої схеми дозволяє поліпшити
результати лікування хворих з тиреотоксичною кардіоміопатією,
ускладненою серцевою недостатністю.

Запропонована схема лікування впроваджена в практичну діяльність
Харківської міської лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги,
залізничної клінічної лікарні ст. Харків, 18-ї міської лікарні м.
Харкова, обласного клінічного кардіологічного диспансеру м. Чернівці і в
педагогічний процес кафедри клінічної фармакології і фітотерапії
Інституту підвищення кваліфікації фахівців фармації Національного
фармацевтичного університету, кафедри внутрішніх хвороб, СМ і ЛФК ХДМУ.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблена програма
дослідження, самостійно виконала весь клінічний етап обстеження, який
включав відбір контингенту, огляд, фізикальне обстеження, розробила
карту обстеження хворих. Самостійно провела інструментальне дослідження
внутрішньо–серцевої гемодинаміки, взяття крові, приймала участь в
проведенні біохімічних, імунологічних досліджень. Самостійно провела
аналіз і статистичну обробку результатів лабораторних, біохімічних,
інструментальних, імунологічних даних у пацієнтів і в контрольній групі,
підготувала наукові результати до публікації.

Апробація дисертації. Результати дисертаційних досліджень доповідались і
обговорювались на V міжнародній конференції студентів і молодих вчених
“Молодь – медицині майбутнього” (2004), на засіданнях Харківської
асоціації терапевтів (2004 – 2006), науково-практичній міжнародній
конференції, присвяченій 200-річчю від дня заснування Харківського
державного медичного університету “Від фундаментальних досліджень – до
прогресу в медицині” (2005), спільному засіданні кафедри внутрішніх
хвороб, спортивної медицини і лікувальної фізкультури, кафедри
пропедевтики внутрішніх хвороб №2, кафедри внутрішніх і професійних
хвороб ХДМУ (2006).

Публікації за темою дисертації. За темою дисертації опубліковано 7
наукових робіт у спеціалізованих виданнях, у тому числі 5 – статтей в
журналах, що рекомендовані ВАК України, 2 – тез конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається із 154
сторінок друкованого тексту, містить 21 таблицю, 9 формул і 9 малюнків,
титул, перелік умовних в роботі скорочень, вступ, огляд літератури,
матеріали та методи дослідження, чотири розділи власних досліджень, а
також висновки, практичні рекомендації і перелік використаної
літератури. Перелік використаних джерел включає 213 наукових праць, із
них кирилицею – 76, латиницею – 137.

Основний зміст роботи

Матеріал та методи дослідження. Дисертаційне дослідження виконано на
базі ендокринологічного відділення залізничної клінічної лікарні м. 
Харкова та ендокринологічних і хірургічного відділень клініки проблем
ендокринної патології АМН України. Обстежено 64 пацієнти, що перебували
на лікуванні з 2002 до 2004 р. з приводу неускладненого і ускладненого
кардіоміопатією тиреотоксикозу. Основною причиною тиреотоксикозу в
обстежених хворих був дифузний токсичний зоб (ДТЗ), вузловий токсичний
зоб (ВТЗ), аутоімунний тиреоїдит (АТ) або їх комбінація.

Обстежених хворих розподілено на групи залежно від наявності або
відсутності ознак кардіоміопатії: I (основну) групу склали 44 хворих з
явищами тиреотоксичної кардіоміопатії, яка визначалася за клінічними та
електрокардіографічними ознаками. З числа обстежених були виключені
хворі з вираженою супутньою серцево-судинною патологією, а також
пацієнти з постійною формою тріпотіння та фібриляції передсердя. II
групу (порівняння) склали 20 хворих з тиреотоксикозом, у яких не
спостерігалося кардіальної симптоматики, за винятком синусної
тахікардії, і клінічно значущої супутньої кардіальної патології іншої
етіології та екстракардіальної патології. Крім цього, обстежено 20
практично здорових осіб – III (контрольна) група.

Під час надходження на стаціонарному лікуванні всі хворі проходили
стандартний комплекс досліджень. У всіх обстежених хворих виконувалися
цілеспрямовані дослідження для виявлення функціональних та органічних
змін серцево-судинної системи. Крім анамнестичного та фізикального
обстеження, виконували електрокардіографію (ЕКГ) та ехокардіографію
(ЕхоКГ). ЕКГ реєстрували у дванадцяти стандартних відведеннях за
допомогою триканального електрокардіографа “Фукуда FX-326U” (Японія).
Скоротлива здатність міокарда та показники гемодинаміки визначалися за
допомогою ультразвукової ЕхоКГ в М- і В- режимах з частотою ультразвуку
3 Мгц та кутом сканування 80° на медичному ультразвуковому комплексі “TU
628A” (Україна) до і після проведеного дослідження за загальноприйнятою
методикою.

При ЕхоКГ лівого шлуночка (ЛШ) вимірювали його передньозадній розмір під
час систоли (кінцево-систолічний розмір – КСР) і діастоли
(кінцево-діастолічний розмір – КДР). Для визначення ступеня гіпертрофії
ЛШ оцінювали товщину міжшлуночкової перетинки в діастолу (ТМШП, мм) і
товщину задньої стінки лівого шлуночка (ТЗСЛШ, мм). Крім цього,
вимірювали передньозадній розмір лівого передсердя в діастолу (ЛП, мм).
На підставі величин КСР і КДР обчислювали кінцево-систолічний об’єм
(КСО, мл) і кінцево-діастолічний об’єм (КДО, мл) за формулами L.
Teicholz та співавт. (1976). Ударний об’єм (УО, мл) визначали як різницю
кінцево-діастолічного об’єму (КДО) та кінцево-систолічного об’єму (КСО)
лівого шлуночка. Обчислювали хвилинний об’єм крові (ХО), а також фракцію
викиду (ФВ) – відношення ударного об’єму до кінцевого діастолічного
об’єму лівого шлуночка.

Крім цього, визначали індекс кінцево-систолічного об’єму (ІКСО, мл/м2)
та кінцево-діастолічного об’єму (ІКДО, мл/м2), ударний індекс (УІ,
мл/м2) та систолічний індекс (СІ, л/хв/м2) як відношення КСО, КДО, УО
та ХО, відповідно, до площі поверхні тіла, обчисленої за допомогою
номограми Дю-Буа Бутбі та Сандіфорда за ростом та вагою пацієнта. Для
визначення параметрів діастолічної функції ЛШ усім хворим проводили
доплерівське дослідження трансмітрального кровотоку з верхівкового
доступу. Запис проводився при затримці дихання у фазі неглибокого вдиху.

При використанні безперервного режиму проводили вимірювання часу
ізоволюмічного розслаблення лівого шлуночка (IVRT, мс). В імпульсному
режимі визначали такі параметри: тривалість фази швидкого наповнення
(час від початку піку хвилі Е до його закінчення, ТІ, мс); час
прискорення (ТАЦЕЛ, мс) і уповільнення (ТДЕЦ, мс) кровотоку у фазу
швидкого наповнення; тривалість фази пізнього наповнення – систоли
передсердя (час від початку піку А до його закінчення, ТА, мс);
тривалість діастазу (час від закінчення фази раннього наповнення до
систоли передсердя, ТD, мс); максимальні швидкості кровотоку у фазу
швидкого наповнення (E, м/с) і повільного наповнення (А, м/с) та їх
співвідношення (Е/А, умов.од.). Окрім цього, визначали тривалість
діастоли (ТДІАСТ, мс), а також нормовані показники – відношення ТДІАСТ
до тривалості інтервалу R_R (ТДІАСТ/R_R, %), IVRT, ТІ, ТА, TD до ТДІАСТ
(IVRT/ТДІАСТ, ТЕ/ТДІАСТ, ТА/ТДІАСТ, TD/ТДІАСТ, %), що відображають
структуру серцевого циклу та діастоли при тахікардії, характерної для
тиреотоксикозу.

Під час аналізу діастолічного наповнення шлуночків використовувалася
класифікація R.A.Nishimura і A.J.Tajik з відокремленням гіпертрофічного
(релаксаційного), псевдонормального та рестриктивного типів діастолічної
дисфункції .

Для визначення інтенсивності ПОЛ визначали вміст первинних – діеновых
кон’югатів (ДК) і вторинних продуктів ПОЛ – малонового діальдегіду (МДА)
спектрофотометричним методом, стан антиоксидантної системи – за
активністю супероксиддисмутази (СОД), каталази та церулоплазміну шляхом
спектрофотометрії. Вимірювання рівня інтерлейкінів сироватки крові
проводили твердофазним імуноферментним методом з використанням
стандартних наборів реагентів ProCon IL-1б, ProCon IL-1 в, ProCon IL-2,
ProCon IL-4, ProCon IL-6, ProCon IL-8 виробництва “Протєїновий контур”
Санкт-Петербург.

Дослідження проводили в динаміці патологічного процесу: під час
надходження, через 18–21 день перебування в стаціонарі та через 6–8 міс
після виписування.

Результати оброблені за допомогою методів варіаційної статистики з
використанням стандартного офісного пакету Microsoft Office 2000 та
програми SPSS з використанням непараметричних методів – критерій
Крускала-Уолліса для міжгрупових порівнянь і ранговий критерій
Манна-Уїтні для порівняння двох вибірок. Кореляційний аналіз виконано за
допомогою непараметричного методу з обчисленням коефіцієнта рангової
кореляції Спірмена. Результати вважали достовірними при 95% рівні
значущості (P0,05). У II групі зв’язок ЧСС з ІКДО і УІ був аналогічній I
групі. Протилежний характер взаємозв’язків виявлено також між ФВ і
величиною ЛП: в I групі r=-0,66 (P0,7), в III групі – r=+0,37 (P>0,1).

Із зростанням ступеню серцевої недостатності величини КСР, ЛП, ТМШП і
ТЗСЛШ збільшувалися. Найсильніший зв’язок виявлено між ступенем серцевої
недостатності і передньозаднім розміром ЛП (r=+0,63, P0,05). IVRT було знижене при всіх типах порушення
розслаблення в абсолютному вираженні, а при псевдонормальному типі – і у
відносному вираженні. Час діастазису, трохи змінюючись в абсолютному
вираженні, був достовірно вищим по відношенню до тривалості діастоли при
всіх типах порушення розслаблення. Рестриктивний тип порушення
розслаблення лівого шлуночка спостерігався в основному у хворих з
наявністю ознак серцевої недостатності (10 з 11 спостережень – 91%).

Таблиця 2

Показники діастолічної функції лівого шлуночка в обстежених

Показники I група II група III група

R_R, мс 588,21±48,402,3 618,05±44,24 3 865,60±52,04

E, м/с 0,71±0,08 3 0,71±0,05 3 0,68±0,04

А, м/с 0,64±0,17 3 0,68±0,05 3 0,58±0,03

E/A, умов. од. 1,22±0,46 3 1,04±0,03 3 1,17±0,03

IVRT, мс * 50,84±11,89 64,20±8,49 90,05±3,97

TE, мс * 145,36±22,95 171,90±12,65 258,90±9,41

Tдец, мс * 88,75±22,52 106,45±8,20 164,60±10,78

Tацел, мс 56,93±9,36 65,45±7,27 94,30±12,78

ТЕ/Tдец % 60,28±6,802, 3 61,96±2,69 63,63±4,40

TA, мс * 97,59±25,03 118,80±10,41 168,05±7,92

TD, мс * 19,07±3,31 17,85±1,79 22,75±2,34

Тдіаст., мс * 312,86±55,10 372,75±14,81 539,75±14,48

Тдіаст. /R_R % 53,43±10,072, 3 60,59±4,62 62,50±2,70

IVRT/Тдіаст. % 16,16±1,67 17,22±2,16 16,69±0,64

TE/Тдіаст. % 46,75±3,95 46,12±2,953 47,97±1,38

TA/Тдіаст. % 30,91±4,31 31,86±2,40 31,13±1,12

TD/Тдіаст. % 6,19±1,15 2, 3 4,79±0,463 4,21±0,38

Примітки:

1. 2 – розбіжності статистично достовірні порівняно з II групою;

2. 3 – розбіжності статистично достовірні порівняно з III групою
(P

B

D

T

^

`

t

c

>

@

B

D

F

H

J

L

N

P

R

T

V

p

r

t

c

¦

????c

¤

TH

F

v

?????????

???

???

?ови міокарда, діастолічна дисфункція ЛШ не залежить від тривалості і
тяжкості тиреотоксикозу і, ймовірно, передує порушенням систолічних і
структурних показників .

При аналізі показників ПОЛ-АОС виявлено, що тиреотоксикоз
супроводжується активацією процесів ПОЛ з підвищенням концентрації як
первинних, так і вторинних продуктів порівняно з контролем в основній
групі і в групі порівняння (табл. 3).

Таблиця 3

Стан ПОЛ і АОС в досліджуваних групах

Показники I група (n=44) II група (n=20) III група (n=20)

МДА, мкмоль/л 8,21±2,75 2, 3 4,92±0,73 4,41±0,70

ДК, мкмоль/л 84,35±24,57 2,3 55,30±8,48 3 44,52±5,47

ЦП, мкмоль/л 3,27±1,67 3 3,38±0,93 3 2,42±0,63

СОД, мкат/гHb 2,96±1,29 2 4,37±1,13 3 2,37±0,63

Каталаза, мкат/гHb 4,08±1,29 3 3,90±0,98 3 3,31±0,76

МДА/СОД, умов.од. 3,59±2,34 2, 3 1,23±0,46 3 1,99±0,60

Примітки:

1. 2 – розбіжності статистично достовірні порівняно з II групою (P0,05), у групі порівняння – на 85% (P0,05), і були вищим за аналогічні
показники в контрольній групі (P0,05).

Отримані дані свідчать про те, що в міру збільшення тривалості
захворювання і вираженості кардіальної симптоматики підвищується
інтенсивність ПОЛ і знижується активність АОС. Причому, якщо в основній
групі залежність достовірна з показниками ПОЛ та АОС, то в групі
порівняння – тільки з АОС. Тобто при неускладненому тиреотоксикозі більш
демонстративні зміни АОС.

Таким чином, порушення окислювального гомеостазу відіграють важливу роль
у формуванні і прогресуванні тиреотоксичної кардіоміопатії. Вираженість
виявлених порушень тісно пов’язана з кардіальними проявами: при появі і
прогресуванні серцевої недостатності дисбаланс прооксидантної і
антиоксидантної систем зростає.

Результати дослідження вмісту цитокінів подано  в  табл.4. Індивідуальні
величини концентрацій Il-1б, Il-1в, Il-2 в основній групі мали велику
різноманітність, якої-небудь чіткої закономірності, незважаючи на
тенденцію до їх підвищення, не виявлено. У зв’язку з цим основну увагу
при подальшому аналізі приділено Il-4, Il-6 і Il-8.

Виявлено сильну позитивну кореляцію між вираженістю серцевої
недостатності і концентрацією Il-6 і Il-8 (r= +0,783 і +0,610,
відповідно, P0,05). Аналогічні результати отримані при аналізі зв’язків
між вмістом цитокінів і тривалістю захворювання: r=+0,689 і +0,597,
відповідно для Il-6 і Il-8 (P0,05 порівняно з початковими даними). ФВ була, навпаки, дещо
вища за початкову, але статистично не достовірна (Р>0,05).

Необхідно зазначити, що зміна показників систолічної функції були
пов’язані головним чином із зменшенням ЧСС, що призвело до зменшення
порівняно з початковими даними ХО і СІ, значення яких наблизилися до
показників контрольної групи. УО залишався на рівні показника
контрольної групи. Водночас, тенденція до зменшення КДО, КСО, ІКДО і
ІКСО, а також зменшення розміру ЛП свідчать про позитивні тенденції,
пов’язані із зменшенням дилятації порожнин серця.

Середні показники функції діастоли ЛШ в підгрупах Ia і Iб в цілому мали
однакову тенденцію до поліпшення в процесі лікування. Проте необхідно
відзначити, що індивідуальний аналіз дозволив відзначити відмінності,
пов’язані з неоднаковою динамікою окремих показників у хворих з різним
типом діастолічної дисфункції .

У Ia підгрупі у хворих з анормальним типом діастолічної дисфункції
співвідношення Е/А збільшилося в середньому на 11% через 18–21 день
лікування, через 6–8 міс – у 7 з 10 хворих даний показник не відрізнявся
від контрольних значень. Тривалість IVRT збільшилася як в абсолютному
вираженні (у зв’язку з подовженням діастоли), так і по відношенню до
тривалості діастоли (в середньому на 3%). Через 6 міс тривалість і
структура діастоли практично не відрізнялася від контрольних показників
у 8 з 10 пацієнтів. У хворих з рестриктивним типом діастолічної
дисфункції спостерігалося зменшення співвідношення Е/А через три тижні
лікування в середньому на 19%, через 6 міс – на 34%, однак, показники
досягли значень контрольної групи лише у 2 з 6 пацієнтів. Тривалість
IVRT збільшилася, але в жодному випадку не досягла контрольних
показників в абсолютному вираженні.

У Iб підгрупі спостерігалися аналогічні тенденції, але на відміну від
хворих Iа підгрупи через 3 тижні зміни аналізованих показників були менш
виражені, причому через 6 міс лікування нормалізація Е/А відзначена у 5
з 12 пацієнтів з анормальним типом діастолічної дисфункції. Тривалість і
структура діастоли через 6 міс наблизилася до контрольних показників у 7
з 12 хворих. При рестриктивному типі діастолічної дисфункції через три
тижні зниження Е/А було в середньому на 12%, через 6–8 міс – на 21%,
причому в жодному випадку не досягнуті показники контрольної групи.

Початкові стани окислювального гомеостазу і активність цитокінів також
можна було співставити. У Iа підгрупі вже через 18–21 день лікування
відмічається виражена позитивна динаміка показників окислювального
гомеостазу. Концентрація МДА в середньому знизилась на 25% порівняно з
початковими даними, ДК – на 34%, у той час як активність СОД підвищилася
на 42%. Це привело до значного зменшення показника МДА/СОД – більш, ніж
в 2,5 рази. При цьому у 9 хворих підгрупи Iа (42%) показники ПОЛ-АОС не
відрізнялися від середніх значень в контрольній групі. Через 6–8 міс
спостерігалося подальше зниження концентрації МДА – в середньому на 13%,
тоді як концентрація ДК порівняно з попереднім періодом змінилася трохи
– знизилася в середньому на 6%. Активність СОД зменшилася, а показник
МДА/СОД дещо зріс порівняно з попереднім періодом і наблизився до
показника контрольної групи. Через 6–8 міс показники ПОЛ-АОС у 16 хворих
(76%) Iа підгрупи не відрізнялися від аналогічних показників контрольної
групи. В той час, концентрація прозапальних цитокінів (Il-6, Il-8) через
18–21 день лікування мала лише тенденцію до зниження, але статистично
значущо не відрізнялася від початкових даних. Через 6–8 міс концентрація
Il-6 і Il-8 порівняно з попереднім періодом зменшилася, але все таки
була дещо вищою за показники контрольної групи (Pперелік умовних скорочень АОС – антиоксидантна система АТФ – аденозинтрифосфорна кислота ІКДО – індекс кінцево-діастолічного об'єму ІКСО – індекс кінцево-систолічного об'єму КДО – кінцево-діастолічний об'єм КСО – кінцево-систолічний об'єм ЛШ – лівий шлуночок ЛП – ліве передсердя ХО – хвилинний об'єм ЗПОС – загальний периферичний опір судин ПОЛ – перекисне окислення ліпідів ВЖК – вільні жирні кислоти СІ – систолічний індекс ВРО – вільнорадикальне окислення ТЗСЛШ – товщина задньої стінки лівого шлуночка ТМШП – товщина міжшлуночкової перетинки УІ – ударний індекс УО – ударний об'єм ФВ – фракція викиду Підписано до друку 05.04.2007. Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Друк. різограф. Умовних друк. арк. 0,9 Тир. 100 прим. Зам. № 091-07. Надруковано у друкарні СПД ФО Бровін О.В. Код 2708608999 61002, м. Харків, майдан Свободи, 7. Тел. (057)758-01-08

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020