АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

РАЧКАУСКАС

Геннадій Стасисович

УДК 616.894.8-085.24-07:578.832.1

Параноїдна шизофренія: клініко-патогенетична характеристика та лікування
на сучасному етапі

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ
України

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, заслужений діяч
науки і техніки України Кутько Ігор Іванович, Інститут неврології,
психіатрії та наркології АМН України, головний науковий співробітник
відділу клінічної, соціальної та дитячої психіатрії

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Михайлов Борис
Володимирович, Харківська медична академія післядипломної освіти,
завідувач кафедри психотерапії

доктор медичних наук, професор Напрєєнко Олександр Костянтинович,
Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця, завідувач кафедри
психіатрії з курсом сексології

доктор медичних наук, професор Бітенський Валерій Семенович, Одеський
державний медичний університет, завідувач кафедри психіатрії, наркології
та медичної психології

Провідна установа: Український науково-дослідний інститут соціальної і
судової психіатрії та наркології, відділ соціальної і екстремальної
психіатрії МОЗ України, м. Київ

Захист відбудеться “30” березня 2005 p. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.566.01 при Інституті неврології,
психіатрії та наркології АМН України (61068, м. Харків, вул. акад.
Павлова, 46)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту неврології,
психіатрії та наркології АМН України (61068, м. Харків, вул. акад.
Павлова, 46)

Автореферат розісланий “25” лютого 2005 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук,

старший науковий співробітник Л.І. Дяченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Психіатрія, як ніяка інша область
медицини, в останні десятиріччя істотно змінюється. Це не являє собою
особливість тільки національної системи надання спеціалізованої
допомоги, а відбиває процеси реформування у світовій психіатрії, які
почалися в 60-70 р. у США, у 80-і — поширилися у Європі, а з 90-х років
— у країнах СНД, в тому числі і в Україні. Процесам, що відбуваються у
психіатрії, приділяється все більше уваги різними державними структурами
і громадськими організаціями (Волошин П.В. та співав., 2001; Напрєєнко
О.К., 2002; Табачніков С.І. та співавт., 2003; Чуприков А.П. та співав.,
2002; Bengchoon H. et al., 2000; Deiasenhamhur E.A.et al., 2000;
Frunebaum M. et al., 2001; Sajatovic M. et al., 2002).

Деінституализація, організація психосоціальної допомоги психічно хворим,
дотримання прав користувачів психіатричної допомоги — це принципи й
основні напрямки реформування допомоги хворим на шизофренію (Марута
Н.О., 2001; Влох І.Й та співавт., 2002; Михайлов Б.В., 2002; Абрамов
В.А., 2003; Юр’єва Л.М., 2003).

Актуальність даної проблеми пов’язана з високим рівнем захворюваності на
шизофренію, який досягає 3% від загальної кількості населення, та з
недостатньою розробленістю патогенетично обґрунтованих методів лікування
(Кутько І.І., 2000; Напрєєнко О.К., 2000; Бітенський В.С., 2001;
Підкоритов В.С., 2001-2003; Фролов В.М., 2000, 2004; Бачеріков А.М.,
2003; HYPERLINK
«http://www.ncbi.nlm.nih.gov:80/entrez/query.fcgi?cmd=Retrieve&db=PubMed
&list_uids=11605311&dopt=Abstract» Campo J.M. et al. 2001; Birgit E.
et al., 2001; HYPERLINK
«http://www.ncbi.nlm.nih.gov:80/entrez/query.fcgi?cmd=Retrieve&db=PubMed
&list_uids=11680476&dopt=Abstract» Cohen A. , 2002).

Даючи оцінку передумовам скорочення кількості ліжок і тенденції до більш
ранньої виписки стаціонарних хворих на шизофренію в психіатричних
установах України, варто підкреслити відсутність фінансованих програм із
надання адекватної допомоги у позалікарняній мережі, передчасну виписку
хворих із стаціонарів, що здійснюється виходячи з
організаційно-адміністративних розумінь, дефіцит лікарських засобів і
відсутність достатнього забезпечення кадрами психологів і соціальних
працівників. Основним залишається питання своєчасної й ефективної
медикаментозної терапії. Пошуки шляхів ефективного надання
спеціалізованої допомоги хворим на шизофренію, зниження використання
дорогих госпітальних служб і переходу до більш дешевої позалікарняної
допомоги, поліпшення якості життя пацієнтів свідчать про необхідність
переходу до використання лікарських технологій останнього покоління.
Застосування традиційних або класичних нейролептиків, особливо протягом
тривалого часу, пов’язано з низкою об’єктивних труднощів. Це і
недостатня передбачуваність терапевтичного ефекту класичних
нейролептиків, і проблема терапевтичної резистентності, що дотепер не
вирішена, і низька ефективність у плані усунення негативної
симптоматики, що і визначає інвалідизацію (E.Spenser et al., 2001). При
застосуванні антипсихотиків нового покоління прикінцева медична,
соціальна і економічна ефективність є істотно вищою (Марута Н.А.,
Бачериков А.Н., 2001).

Слід зазначити, що параметри соціального функціонування і якості життя
хворих, а також вартісний аспект терапії ще недостатньо використовуються
в психіатричних клінічних дослідженнях.

За останні роки істотно зросла кількість хворих на шизофренію зі значним
розмаїттям клінічної симптоматики захворювання (Фінк Г.Ф., 2000;
Ефремова М.Д., 2001; Тиганов А.С., 2001; Смулевич А.Б. та співавт.,
2002; Колюцька О.В., 2002; Пантелеева Г.П. с соавт., 2002). Патогенез
шизофренії вважається мультифакторним і вимагає міждисциплінарного
підходу (Орлова В.А., 2000,2003; Орловська Д.Д., 2002; Cielsla J.A., Je
Roberts et al., 2001; Anderson M., Guy T.E., 2001). Клінічний досвід
показує, що нерідко відсутність ефективності від проведеної терапії за
допомогою традиційних методів при шизофренії збігається із наявністю і
збереженням виражених імунних порушень при даному захворюванні
(Козловська Г.В. та співавт., 2000; Васил’єва Є.Ф. та співавт., 2002;
Кушнер С.Г. та співавт., 2002 та ін.). В даний час чимало наукових праць
відбивають результати вивчення патогенезу різних форм шизофренії з
визначенням ролі імунних порушень. Показано, що імунні порушення у
хворих на шизофренію поєднуються з розладами мікрогемодинаміки й
активацією перекисного окислювання ліпідів (Рязанцева Н.В. та співавт.,
2002; Лукаш А.И. с соавт., 2002; Голимбет В.Е. с соавт., 2001,2002 та
ін.), що необхідно враховувати при розробці сучасних методів лікування
даного контингенту хворих. Тому за останні роки суттєву увагу
дослідників привертає вивчення глибинних особливостей патогенезу різних
форм шизофренії та розробка патогенетично обґрунтованих засобів
лікування хворих з даною патологією (Самохвалов В.П., 1993; Юрьева Л.Н.,
1998; Кутько І.І., 2002; Напрєєнко О.О., 2002; Влох І.Й. та співавт.,
2004; Спіріна І.Д., 2004).

Практика останніх десятиліть використання психофармакотерапії у
лікуванні хворих на параноїдну шизофренію виявила ряд обмежень в
ефективності застосування психотропних засобів. У середньому в кожного
п’ятого стаціонованого хворого простежується реакція на препарат,
протилежна очікуваній. Неухильно збільшується кількість хворих, у яких
терапевтичний ефект зменшується, незважаючи на тривале лікування
(Музиченко А.П. та співавт., 2003). Особливе значення має терапевтична
резистентність, у генезі якої велику роль відіграють аутоімунні розлади.
(Семенов С.Ф., Семенова К.А., 1984, Кутько І.І. та співавт. 1999-2002).
Частково ці імунні зрушення викликані тривалим застосуванням
психофармакотерапевтичних засобів. У літературі досить тривалий час
зустрічаються дані, які свідчать, що похідні бутирофенону знижують деякі
показники імунітету. Зокрема, в роботах Levi J.A., Munson E.A. (1976),
W. Pierpaolli, Q.L. Maestroni (1978) відзначено, що при введенні
галоперидолу відбувається зменшення кількості Т-лімфоцитів і
В-лімфоцитів у тварин в експерименті. Для подолання терапевтичної
резистентності запропоновані різні засоби, що впливають на імунний
статус хворого тією чи іншою мірою. Використовуються різні модифікації
психофармакотерапії: метод «зиґзаґу», одномоментне скасування препаратів
у різних варіантах, використання надвисоких доз, застосування
інсулінокоматозної, електросудомної, атропінокоматозної терапії й ін.
(Темков И., Киров К., 1971; Авруцкий Г.Я., Вовин Р.Я. с соавт., 1975,
Авруцкий Г.Я., Недува О.О., 1988, Качанов Г.А., Коваленко В.М. с соавт.,
1995). Як засоби стимуляції імунітету пропонувалися невротоксичні
сироватки, антиретикулярна цитотоксична сироватка (за Прочанині),
автогемотерапія в різних модифікаціях як самостійні методи лікування або
в сполученні з психофармакотерапією і інсуліношоковою терапією (Семенов
С.Ф., Семенова К.А., 1984, Кутько І.І., та співавт. 1988, 1999).

В окремих роботах було встановлено, що в патогенезі шизофренії суттєве
значення має порушення імунологічних показників (Брусов О.Г. с соавт.,
2000; Баккер Й.М. і Де Хаан Л., 2001; Андросова Л. В. с соавт., 2001;
Козырев В.В. с соавт., 2002; Steben A. et al., 2002 i ін.), поперед
усього клітинних факторів імунітету, а саме розвиток Т-лімфопенії,
дисбалансу субпопуляційного складу Т-лімфоцитів, пригнічення
функціональної активності Т-клітин за даними реакції бласттрансформації
лімфоцитів (РБТЛ) та таке інше (Васильева Е.Ф. с соавт., 2002; Голимбет
В.Е. с соавт., 2001). Тому в патогенетичному плані доцільним є розробка
способів лікування хворих на шизофренію, що спрямовані на відновлення
імунологічного гомеостазу та, зокрема, нормалізацію показників клітинної
імунної відповіді.Практично не вивчений взаємозв’язок між імунологічними
і метаболічними показниками у хворих на шизофренію, хоча — це питання
дуже актуальне для клінічної практики. У науковій літературі
зустрічаються лише поодинокі роботи, присвячені вивченню процесів
перекисного окислювання ліпідів (ПОЛ) і стану системи антиоксидантного
захисту (АОЗ) у хворих на шизофренію. В даний час відомо, що імунні
порушення пов’язані з метаболічними порушеннями, зокрема, з активацією
ПОЛ у біомембранах імунокомпетентних клітин, у той же час сформульована
концепція ендогенної “метаболічної інтоксикації” при різних патологічних
станах, обумовлених нагромадженням в організмі середньомолекулярних
пептидів і інших токсичних речовин (Громашевская Л.Л., 1997). Синдром
ендогенної “метаболічної інтоксикації” (СМІ) щільно пов’язаний з
дисбалансом антиоксидантних і прооксидантних систем крові, зокрема, із
співвідношенням окисленого й відновленого глутатіону. У доступній
літературі трапляються також поодинокі роботи, що стосуються доцільності
використання ентеросорбції у хворих на ендогенні психози з вираженою
терапевтичною резистентністю. Однак, стосовно шизофренії цей метод
залишається практично неопрацьованим. Немає даних про можливість
використання ентеросорбції у сполученні з імунокорекцією у комплексній
терапії шизофренії. Тому дані питання вимагають спеціального вивчення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконувалась відповідно з основним планом НДР Луганського
державного медичного університету і являє собою фрагмент теми
“Імуно-метаболічні аспекти патогенезу шизофренії та розробка
раціональних способів лікування і реабілітації з даною патологією” (№
держреєстрації 0102U003363).

Мета й задачі дослідження. Мета роботи: на основі результатів
комплексного дослідження клінічних, психологічних, імунологічних та
біохімічних особливостей шизофренічного процесу розробити й обґрунтувати
підходи до оптимізації лікування хворих на параноїдну шизофренію з
різними варіантами клінічного перебігу.

Задачі дослідження:

1. Провести вивчення клінічних особливостей параноїдної шизофренії в
залежності від характеру перебігу хворобливого процесу.

2. Вивчити індивідуально-психологічні особливості хворих з різними
варіантами перебігу параноїдної шизофренії у гострому періоді та в
періоді ремісії.

3. Визначити основні імунологічні та метаболічні закономірності
патогенезу параноїдної шизофренії з різними варіантами перебігу.

4. Розробити диференційований підхід до лікування хворих на параноїдну
шизофренію з урахуванням порушень імунного та метаболічного гомеостазу.

5. Розробити комплекс патогенетичних засобів лікування хворих на
параноїдну шизофренію з використанням диференційованої імунокорекції у
комплексі з антиоксидантами та ентеросорбентами.

6. Оцінити ефективність диференційованої імунокорекції у комплексі з
антиоксидантами адаптогенами та ентеросорбентами при лікуванні хворих на
шизофренію з різними формами клінічного перебігу.

Об’єкт дослідження — параноїдна шизофренія з безперервно-прогредієнтним
(F20.00 відповідно до МКХ-10), із нападоподібно-прогредієнтним (F20.01
відповідно до МКХ-10), та з епізодичним варіантами перебігу (F20.02+03
відповідно до МКХ-10).

Предмет дослідження – клініко-психопатологічні, патопсихологічні,
імунологічні та біохімічні показники у хворих на параноїдну шизофренію
при використанні в лікувальних комплексах ентеросорбції та
диференційованої імунокорекції у поєднанні з адаптогенами та
антиоксидантами.

Методи дослідження — загально-клінічний, клініко-психопатологі-чний,
психодіагностичний, імунологічний, спеціальні біохімічні тести щодо
вивчення виразності синдрому метаболічної інтоксикації, активності
процесів ПОЛ, стану системи АОЗ, стану енергетичного метаболізму;
математичні.

Наукова новизна одержаних результатів.

В роботі наведена клініко-психопатологічна структура сучасних форм
параноїдної шизофренії при безперервно-прогредієнтному,
нападоподібно-прогредієнтному та епізодичному перебігу.

Визначені особистісно-типологічні особливості хворих з різними
варіантами перебігу шизофренії.

Вперше встановлено, що перебіг хворобливого процесу в рамках різних
клінічних варіантів параноїдної шизофренії супроводжується виразною
зміною, або відхиленням імунних та метаболічних показників, причому
максимальні зрушення вивчених показників відзначаються при
безперервно-прогредієнтному варіанті перебігу шизофренії, мінімальні –
при епізодичному. Ці зміни характерізуються наявністю вираженого
вторинного імунодефіціту, активацією імунокомплексних реакцій, наявністю
синдрому імунотоксикозу, пригніченням активності АОЗ.

Вперше констатовано тенденцію до нормалізації показників клітинного
імунітету та метаболічних порушень по мірі регресу клінічної
симптоматики, що супроводжується редукцією психотичних розладів,
вирівнюванням афекту, редукцією особистісних порушень та формуванням
нових механізмів психологічного захисту, що підтверджується даними
клінічних, лабораторних та патопсихологічних досліджень.

Проведені дослідження виявили наявність зв’язку клініко-патогенетичних
механізмів, що визначають перебіг шизофренічного процесу, з
особливостями біохімічного гомеостазу і клітинного імунітету при цьому
захворюванні і визначили доцільність включення в терапевтичні схеми
засобів, які впливають на ці ланки патогенезу.

Обґрунтована необхідність і доцільність проведення диференційованої
імунокорекції у сполученні з ентеросорбцією, адаптогенами та
антиоксидантами та проаналізована її ефективність при безперервному,
нападоподібному та епізодичному перебігу параноїдної шизофренії.

Використання в комплексному лікуванні хворих на параноїдну шизофренію
диференційованої імунокорекції, ентеросорбції, адаптогенів та
антиоксидантів сприяє поліпшенню як клінічних показників, так і
показників клітинного імунітету та метаболічних порушень. Установлено,
що позитивна динаміка клітинного імунітету є підґрунтям для ефективної
реалізації психофармакололгічних впливів у цілому, та нейролептичних
зокрема, з метою загального зниження дозувань психотропних препаратів у
межах подолання резистентності і забезпечує підвищення якості
біологічного та соціального пристосування хворих.

Практичне значення одержаних результатів. Використання розроблених у
процесі дослідження засобів лікування є новим підходом до вирішення
проблеми патогенетичного лікування хворих на параноїдну шизофренію в
сучасних умовах.

Клінічна ефективність застосування запропонованого лікувального
комплексу виявляється як у скороченні термінів лікування значної частини
хворих, так і у формуванні більш високої якості ремісій у всіх групах,
особливо при різних варіантах нападоподібного перебігу захворювання. При
цьому ремісії, сформовані на тлі імуноактивної терапії, у більшій мері
супроводжуються формуванням у хворих особистісних характеристик, що
забезпечують задовільний рівень психосоціальної адаптації за рахунок
полегшення міжособистісних контактів, підвищення ступеню соціалізації
хворих, значної редукції основних особистісних порушень.

Використання в комплексному лікуванні хворих на шизофренію імуноактивних
середників, адаптогенів, антиоксидантів і ентеросорбентів дозволяє
значно зменшити дозування основних психотропних препаратів у залежності
від особливостей перебігу захворювання. Таке лікування хворих із
безперервно-прогредієнтною шизофренією з використанням диференційованої
імунокорекції, ентеросорбції, антиоксидантів та адаптогенів вимагає як
менших доз нейролептиків, так і транквілізаторів і антидепресантів.
Лікування ж хворих із нападоподібно-прогредієнтним типом перебігу
припускає деяке підвищення доз нейролептиків при різкому скороченні
використання транквілізаторів і антидепресантів. Особливо виразно
помітне зменшення використовуваних дозувань психотропних засобів при
лікуванні хворих із епізодичним перебігом та стабільним дефектом, при
якому помітно скорочуються і загальні терміни лікування.

За матеріалами дисертації одержано авторські свідоцтва на винаходи:
„Спосіб лікування рецидивів шизофренії” (54159 А, А61К35/ 26), „Спосіб
лікування хворих на шизофренію, які резистентні до психотропних
препаратів” (54160 А, А61К35/26), „Спосіб лікування нападоподібної
шизофренії” (54162 А, А61К31/78).

Результати досліджень та розроблені на їхній основі методики впроваджені
в роботу психіатричних диспансерів та стаціонарів Луганської області:
Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні, Перевальскої
обласної психоневрологічної лікарні, Бірюковської обласної психіатричної
лікарні, Краснодонської міської психіатричної лікарні, Алчевської
міської психіатричної лікарні, Первомайської міської психоневрологічної
лікарні; впроваджені в діяльність психіатричних відділів Інституту
неврології, психіатрії та наркології АМН України; включені до
навчального процесу 7 медичних вузів та академій післядипломної освіти
(мм. Київ, Луганськ, Донецьк, Сімферополь, Запоріжжя, Дніпропетровськ,
Вінниця).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто проведено вивчення
літературних джерел, висунуто гіпотезу дисертаційної роботи,
сформульовано мету й завдання дослідження. Проведено спостереження за
540 хворими на шизофренію, яке поряд з клініко-психопатологічними
методами, включало психодіагностичні та катамнестичні дослідження.
Особисто проведено вивчення імунологічних та біохімічних показників.
Проаналізовано результати досліджень. Автором особисто проведено
формулювання всіх положень і висновків роботи, здійснено підготовку до
друку наукових статей. Розроблені, науково обґрунтовані та впроваджені
засоби лікування хворих на різні варіанти перебігу параноїдної
шизофренії.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації було викладено й
обговорено на засіданнях Луганського обласного науково-практичного
товариства психіатрів і наркологів (1998 – 2004), клінічних конференціях
ЛугДМУ (2000-2004), науково-практичних та міжнародних конференціях:
„Шизофрения: новые подходы к терапии” (Харків, 1995); „История Сабуровой
Дачи: успехи психиатрии, неврологии, нейрохирургии и наркологии”
(Харків, 1996); „Актуальні питання неврології, психіатрії та наркології”
(Вінниця, 1997); І Національному Конгресі невропатологів, психіатрів та
наркологів (Харків, 1997); „Актуальные вопросы наркологи” (Харків,
1998); „Фізіологія та патологія імунітету, гемостазу та перекисного
окислення ліпідів” (Полтава, 1998); Пленумі науково-практичного
товариства невропатологів, психіатрів та наркологів України (Луганськ,
2000); Міжрегіональній конференції “Актуальні проблеми сучасної
психіатрії” (Луганськ, 2001); Всеукраїнській нараді завідувачів
оргметодвідділів з психіатрії та наркології (Луганськ, 2001);
Науково-практичній конференції з міжнародною участю „Психіатрія,
наркологія і медична психологія сьогодні” (Луганськ, 2004); ІІІ
науково-практичній конференції „Реабилитация и абилитация человека.
Интегративно-информационные технологи” (Київ, 2004). Обговорення
результатів роботи проведено на спільній конференції кафедр психіатрії,
наркології та медичної психології, неврології з курсом нейрохірургії,
інфекційних хвороб та епідеміології Луганського державного медичного
університету, лікарів Луганської обласної клінічної психоневрологічної
лікарні (2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 1 монографія (виконана
одноосібно), 34 наукових статті у фахових виданнях, затверджених ВАК
України (в тому числі 27 з них виконано одноосібно, без співавторів), 1
методичні рекомендації; одержано 3 патенти України на винахід;
представлено апробацію у 6 тезах конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Основний текст дисертації викладений на
298 сторінках машинопису і містить вступ, огляд літератури, 6 розділів
власних досліджень, заключення, висновки, список використаних джерел,
який включає 538 робіт, з них 140 українських і російських та 398
іноземних. Дисертацію проілюстровано 74 таблицями, 109 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Проведено комплексне
клініко-психопатологічне, патопсихологічне та лабораторне обстеження
двох груп хворих на параноїдну шизофренію: основної, що включала 199
осіб, які одержували лікування з призначенням додатково до
загальноприйнятого курсу психотропних препаратів також диференційовану
імунокорекцію та ентеросорбцію з адаптогенами та антиоксидантами, та
групи зіставлення, що включала 341 особу, які лікувалися лише за
допомогою традиційних психотропних препаратів, виключаючи атипові
нейролептики. Клінічна характеристика обох груп представлена в табл. 1.

Таблиця 1

Клінічна характеристика основної групи та групи зіставлення.

Типи перебігу параноїдної

шизофренії Основна

група Група

зіставлення

Безперервно-прогредієнтний F20.00 32 15,2% 58 17,0%

Нападоподібно-прогредіентний F20.01 90 45,6% 136 39,9%

Епізодичний зі стабільним дефектом F20.02+03 77 39,2% 147 43,1%

Разом 199 100% 341 100%

Середній вік хворих в обох групах був 30,5 ± 9,5 років, жінок серед
хворих було 58,8%, чоловіків – 41,2%, тривалість захворювання переважно
становила до 10 років (79%) із кількістю госпіталізацій до 10 разів
(87,8%). Основна група та група зіставлення не відрізнялися за віком,
статтю та типом перебігу захворювання. Клінічне спостереження обстежених
хворих здійснювалося протягом 1997-2003 рр. в умовах Луганської обласної
клінічної психоневрологічної лікарні, із подальшим диспансерним наглядом
упродовж року.

В роботі було застосовано Міжнародну класифікацію хвороб 10 перегляду
(МКХ-10).

У всіх обстежених хворих було проведено загальноприйняте
клініко-психопатологічне обстеження з вивченням анамнезу, перебігу
хворобливого процесу та психопатологічної симптоматики.

Для формалізованої психодіагностичної оцінки стану хворих
використовувався аналіз середньо-групових характеристик на базі тесту
MMPI (Hathaway S., McKіnley J., 1948,1951,1954; Березін Ф.Б. та
співавт., 1976; Собчик Л.М., 2000) у формі стислих орієнтовних висновків
за допомогою усереднення ряду типів профілю, які найбільш часто
зустрічалися.

Імунологічні методи включали вивчення індивідуальної чутливості
Т-лімфоцитів периферійної крові хворих на шизофренію до панелі
імуноактивних препаратів у тесті in vitro. При цьому використовували
панель з 18 найбільш відомих імуноактивних препаратів при їхній
концентрації 10:4. Вивчалися кількісні та функціональні показники
клітинної ланки імунної відповіді. Функціональний стан Т-клітин вивчали
за допомогою РБТЛ при її постановці мікрометодом (Кисельова В.П.,
Цвейбах А.С., 1985). Клітинні показники імунітету вивчалися в
цитотоксичному тесті (Фролов В.М. та співавт., 1989) за допомогою
моноклональних антитіл (МКАТ). Рівень циркулюючих імунних комплексів
(ЦІК) у сироватці крові визначали методом преципітації у розчині
поліетиленгліколю (ПЕГ) із молекулярною масою 6000 дальтон (Фролов В.М.
та співавт., 1990). Як показники норми, використані дані міжкафедральної
імунологічної лабораторії, отримані при обстеженні 105 практично
здорових осіб того ж віку й статі.

Для судження про виразність синдрому метаболічної інтоксикації (СМІ)
визначали рівень середніх молекул (СМ) в крові методом В.В.Ніколайчика
та співавт. (1991). Вивчення процесів ПОЛ здійснювали шляхом дослідження
змісту в сироватці крові хворих дієнових кон’югат (ДК), що є початковими
продуктами ПОЛ, а також рівня малонового діальдегіду (МДА), — одного з
кінцевих продуктів вільно радикального окислювання ліпідів
спектрофотометрично (Коробейнікова Е.Н., 1989). Стан системи АОЗ
оцінювали по активності ферментів – каталази (КТ) і супероксиддисмутази
(СОД). Інтегральний показник (Ф) — коефіцієнт антиоксидантної активності
– розраховували як частку від розподілу добутку КТ і СОД на рівень МДА
(Чеварі С. та співіавт., 1991).

Визначення загальної активності лактатдегідрогенази (ЛДГ) сироватки
крові і її ізоферментного спектру здійснювалося методом електрофорезу в
агаровому гелі (Гааль Е. та співавт., 1982); дослідження рівня
аденілових нуклеотидів сироватки крові й еритроцитів проводилося методом
тонкошарової хроматографії (Захарова Н.Б., Рубін В.І., 1986). Про
функціональну активність лімфоцитів судили за показником
бласттрансформації лімфоцитів з фітогемаглютиніном (ФГА) при постановці
реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) мікрометодом (Чернушенко
Є.Ф. та співавт., 1992).

Вищеперелічені методи використовувалися як для оцінки вихідного стану
клініко-психопатологічних, імунологічних, біохімічних показників,
активності процесів ПОЛ, системи АОЗ, стану енергетичного метаболізму та
виразності синдрому метаболічної інтоксикації, так і для аналізу
ефективності запропонованого лікувального комплексу.

Отримані дані оброблялися на персональному комп’ютері Duron 900 із
використанням стандартного пакету прикладних програм. Серед методів
варіаційної статистики використовувалися метод Стьюдента, кутове
перетворення Фішера, „?-квадрат” із стандартних пакетів Microsoft Office
XP.

Результати дослідження та їх обговорення. При
клініко-психо-патологічному дослідженні у всіх хворих виявлялися
характерні для шизофренії розлади, що включали порушення аутистичного
характеру, розлади психічної активності, емоцій, мислення і поведінкових
реакцій. Загальна структура негативних та позитивних розладів у
обстежених хворих в залежності від варіанта перебігу представлена у
табл. 2.

Таблиця 2

Структура психопатологічних проявлень у хворих із різними варіантами
перебігу параноїдної шизофренії

Синдроми F20.00 (n=90) F20.01

(n=226) F20.02+03 (n=224)

T/Р1

T/P2

T/P3

Абс % Абс % Абс %

Аутизм 80 89 197 87 125 56 1,15 7,74* 7,05*

Емоційна дефіцітарність 52 58 118 52 110 49 0,97 0,63 1,45

Редукція енергопотенціалу 38 42 84 37 72 32 0,81 1,11 1,11

Явища дрейфу 34 38 68 30 65 29 1,34 0,23 1,51

Розлади мислення 42 47 102 45 87 39 0,32 1,29 1,29

Астенічні 29 32 86 38 81 36 1,02 0,43 0,69

Психопатоподібні 11 12 38 17 34 15 1,18 0,57 0,72

Афективні 16 18 84 37 175 78 3,68 9,68 12,24*

Галюцінаторні 43 48 120 53 92 41 0,81 2,56* 1,12

Маячні 74 82 176 78 155 69 0,81 2,17* 2,55*

Кататонічні 5 5 16 7 13 6 0,71 0,43 0,36

Примітка: тут та далі * — вірогідність розходжень на рівні p<0,05; ** - p<0,01; ***- p<0,001 При дослідженні хворих встановлено, що аутизм виявлявся відривом хворого від навколишньої дійсності з виникненням особливого внутрішнього світу, якій домінував в психічній діяльності пацієнта. У всіх хворих відзначене збідніння емоційних реакцій з вираженими в різному ступені станами емоційної дефіцитарності, неадекватність і парадоксальність емоцій. У структурі мислення виявлялися втрата послідовності, логічності. Процес мислення втрачав цілеспрямований характер, зникала образність мислення, переважала схильність до псевдоабстракції й символіки, спостерігалися феномени резонерства, зіслизування, загальне збідніння мислення або його незвичайність із своєрідністю, аж до безглуздості, асоціацій. Мали місце також типова різноплановість мислення, амбівалентність. Описані розлади відрізнялися досить широким діапазоном. У залежності від ступеня прогредієнтності хвороби вони були виражені по-різному: від тонких, ледь помітних особливостей, до різко виражених, які свідчать про значний ступінь прогредієнтності патологічного процесу. Відзначені зміни, поєднуючись із маяченням, галюцинаціями, афективними, неврозоподібними й іншими розладами, формували психопатологічні синдроми. До них відносилися найрізноманітніші астенічні, психопатоподібні, афективні, маячні, галюцинаторно-маячні і кататонічні симптомокомплекси. У проведеному дослідженні в 90 випадках діагностовано параноїдну шизофренію з безперервним типом перебігу, що у МКХ-10 визначена кодом F20.00. Причому в 63 хворих діагностовано переважно маячний, а в 27 пацієнтів – галюцинаторно-маячний клінічні варіанти. При маячному варіанті параноїдної шизофренії період маніфестації психозу характеризувався у 83% випадків формуванням інтерпретативного, систематизованого, тобто паранойяльного маячення з різною фабулою: ідеї ревнощів (18%), відносини (68%), винахідництва, реформаторства (14%). Звертає увагу накопичення (до 22%) ідей реформаторства у плані наслідування ідеям тоталітарних релігійних сект – “Аум сенрике”, “Біле братерство”, “Хабардизм”, осередки східно-філософської орієнтації та ін. – що слід розцінювати як прояви патоморфозу, які обумовлені новими соціальними умовами. При галюцинаторному варіанті стани з інтерпретативним маяченням були менш тривалі, маячення не досягало високого ступеня систематизації. У 50% випадків у хворих мав місце синдром Кандинського – Клерамбо. Слід зазначити, що псевдогалюциноз відрізнявся високою резистентністю до проведеної терапії і вимагав призначення додаткових засобів. При первинному психодіагностичному обстеженні в більшості хворих на безперервно-прогредієнтну шизофренію (63%) констатована перевага “умовно-психотичного” типу профілю MMPI (рис. 1). Рис. 1. ”Умовно-психотичний” тип профілю MMPI Пацієнтам такого роду, як слідує з рис.1, властиві труднощі у встановленні міжособистісних контактів із зниженням загального рівня активності. Чітко виражені залежність, безініціативність, прагнення уникати конфліктів, нестійкість самооцінки з тенденцією до заниженості, упертість, недовірливість, зайва підозрілість, уразливість, прямолінійність, схильність до формування надцінних ідей. Поведінка індивідуалістична й іноді незрозуміла для оточуючих. Нападоподібно-прогредієнтна шизофренія (226 хворих), яка позначається шифром F20.01, близька до параноїдної, але відрізнялася в обстежених хворих досить вираженим поліморфізмом нападів. В одних випадках на тлі безперервного перебігу з паранойяльними розладами або інтерпретативним маяченням відзначався розвиток нападів із перевагою маячних і галюцинаторних розладів, в інших — захворювання виявлялося винятково у виді нападів, які перебігали як гострі стани з паранойяльним або інтерпретативним маяченням. У ряді випадків (11%) безпосередньо маніфестному приступові хвороби передував розвиток паранойяльних розладів або інтерпретативного маячення з різним ступенем систематизації і нерізко вираженими змінами особистості. Зміни особистості наростали поступово і виражалися в згладжуванні особливостей характеру або, навпаки, появі невластивих характерологічних рис. Напади у хворих на нападоподібно-прогредієнтну шизофренію характеризувалися інтерпретативним паранойяльним маяченням, яке гостро розвивається, галюцинозом (37%), синдромом Кандинського-Клерамбо (32%), парафренією (52%). Псевдогалюцинаторні розлади в ряді випадків (8%) трансформувалися надалі в псевдогалюцинаторне маячення. У значного числа хворих (61%) явища психічного автоматизму тісно перепліталися з інтерпретативним маяченням. У ряді випадків (7%) розвиток психічних автоматизмів у картині інтерпретативного маячення супроводжувався зміною фабули параноїда. В окремих випадках (6%) відзначені напади з картиною гострої парафренії, що характеризувалися наявністю антагоністичного фантастичного маячення з ідеями величчя і картиною псевдогалюцинаторної парафренії. Характер змін особистості варіював від нерізко виражених до значних із зниженням психічної активності і явищами вираженої соціальної дезадаптації. Як правило, розуміння хвороби було неповним, формальним. При первинному психодіагностичному обстеженні у значної кількості хворих на нападоподібно-прогредієнтну шизофренію констатовані поряд із “умовно-психотичним” (47%) “умовно-неврозоподібний” (18%, рис.2) та “умовно-гіпотимний” (14%, рис.3) типи профілю MMPI. Рис. 2. “Умовно-неврозоподібний” тип профілю MMPI У більшості пацієнтів, як показано на рис. 2, виражена схильність до фіксації на соматичних переживаннях, заклопотаність станом свого фізичного здоров'я. Стійкість до факторів стресу знижена. В умовах психоемоційних навантажень відзначається високий ризик розвитку неврозоподібних проявів. Емоційна нестійкість збільшується нездужанням, побоюваннями за своє здоров'я, потребою в рятуванні від проблем із тенденцією до соматизації тривоги й зниженням соціальної активності. Проте, хворим у цілому властиві схильність до дотримання загальноприйнятих норм і правил, чутливість до небезпеки. Параноїдна шизофренія, що перебігає з епізодичними приступами і відрізняється такою особливістю як стабільний тип дефекту, позначалася шифром F20.02+03, і діагностувалася в значному числі випадків – у 224 хворих. У цій групі були пацієнти з перевагою депресивно-маячної – 179 пацієнтів і маніакально-маячної симптоматики - 45 хворих. Для кожного типу нападу були характерні певні афективні розлади: маніакальні, депресивні або змішані стани. Депресивно-маячний синдром (79,6%) характеризувався досить сприятливим перебігом, наявністю виражених афективних порушень при нападах, розвитком маревних і кататонічних розладів. Найчастіше в структурі нападу переважали афективні порушення. Особливістю хворих із даним типом перебігу були ремісії, які відрізнялися досить високою якістю. Однак, при цілеспрямованому вивченні були виявлені афективні розлади циклотимоподібного характеру. Зміни особистості були виражені незначно і виявлялися психічною слабкістю, астенією, супроводжувалися зниженням активності, ініціативи. У ряді випадків (16%) у нападах відзначався розвиток тих або інших видів почуттєвого маячення і навіть онейроїдного затьмарення свідомості. В окремих хворих (7%) відзначена перевага онейроїду в структурі нападів, що перебігали за типом онейроїдної кататонії. У рідкісних випадках (6% хворих) мала місце кататоноподібна симптоматика у виді байдужості, неохайності. Ретроспективний аналіз показав, що в значної частини хворих маніфестний напад виникав у молодому віці (68%). У більшої частини хворих даної групи напади виникали досить часто – щорічно або через рік (78%). У незначного числа хворих протягом життя відзначалося кілька нападів. У 18% хворих діагностовано один напад протягом усього періоду спостереження. При первинному патопсихологічному обстеженні у істотної кількості хворих з епізодичним типом перебігу привертало увагу домінування „умовно-гіпотимних” (22%, рис.3) та „умовно-неврозоподібних” (31%) типів профілю MMPI при значному зниженні питомої ваги “умовно-психотичних” типів (до 18% у порівнянні з хворими на безперервно-прогредієнтний та нападоподібно-прогредієнтний варіанти перебігу). Рис. 3.„Умовно-гіпотимний” тип профілю MMPI Хворим з „умовно-гіпотимним” типом профілю, який відбиває рис. 3, властиві емоційна стриманість, песимістичний погляд на речі. Стійкість до перевантажень у психоемоційній сфері невисока. Високо ймовірні циклічні зміни в настрої і поведінкових реакціях, сполучення стенічних рис і підвищеної імпульсивності з рисами тривожно-недовірливими, що створює внутрішні конфлікти. Асоціальні тен-денції маскуються соматичним дискомфортом або ж виявляються соціально-прийнятними шляхами. Емоційна нестійкість обтяжується нездужанням, побоюваннями за своє здоров'я, потребою уникання проблем із тенденцією до соматизації тривоги із зниженням соціальної активності. Утруднення соціальної адаптації найчастіше пов'язано з тривогою, що обумовлена нездатністю будувати свою поведінку на основі загальноприйнятих норм, схильністю до зайвого самозвинувачення. При первинному обстеженні у досліджених хворих на шизофренію встановлені суттєві відхилення імунологічних показників, а саме Т-лімфопенія (рис. 4), дисбаланс субпопуляційного складу Т-лімфоцитів із змінами співвідношення між основними субпопуляціями Т-клітин, а саме Т-хелперами (СD4+) та Т-супресорами (СD8+). Функціональна активність Т-клітин за даними РБТЛ була також зниженою (табл. 3). Тобто, у хворих на шизофренію відмічалося суттєве пригнічення як кількісних, так і функціональних показників Т-клітинної ланки імунної відповіді. При цьому встановлено, що виразність імунних порушень залежала від варіанту клінічного перебігу шизофренії. Зокрема, найбільш виражені зміни показників простежувалися при безперервно-прогредієнтному варіанті перебігу. У хворих з епізодичним перебігом та стабільним дефектом відхилення показників від норми були найменшими. Показники у хворих з нападоподібно-прогредієнтним перебігом займали проміжну позицію. Рис. 4. Розподіл Т-, В- та 0– лімфоцитів у хворих з різними варіантами перебігу параноїдної шизофренії Особливості розподілу показників клітинного імунітету та реакції бласттрансформації лейкоцитів, як спонтанної, так і з фітогемаглютиніном (ФГА), представлені у таблиці 3. Таблиця 3 Показники РБТЛ та клітинного імунітету у досліджених хворих Показники Норма F20.00 F20.01 F20.02+03 CD4+,% Г/л 45,3±1,32 0,85±0,03 38,3±0,32* 0,66±0,02* 32,2±0,20** 0,65±0,02* 34,9±0,24** 0,60±0,01** CD8+,% Г/л 22,1±0,77 0,42±0,02 19,5±0,20* 0,34±0,01* 19,4±0,10* 0,39±0,01 19,8±0,15* 0,34±0,01* CD4/CD8 2,05±0,06 1,96±0,03 1,65±0,01** 1,76±0,02* РБТЛ спонт.% 8,90±0,58 5,1±0,10** 5,9±0,07* 7,0±0,09* РБТЛ із ФГА,% 65,3±2,8 32,9±0,48** 39,6±0,17* 45,2±0,37* Як свідчать дані таблиці, максимальні відхилення вивчених імунологічних показників мали місце при безперервно-прогредієнтному варіанті перебігу шизофренії, мінімальні – при епізодичному зі стабільним дефектом. У хворих на безперервно-прогредієнтний варіант перебігу шизофренії середня кількість - клітин СD3+ (загальна популяція Т-лімфоцитів) була знижена в 1,75 рази відносно норми, СD4+ - клітин (Т – хелпери (індуктори)) в 1,18 рази, середня кількість СD8+ (Т - супресори) – в 1,13 рази, СD22+ - в 1,16 рази, коефіцієнт СD4+/СD8+ (імунорегуляторний індекс) вірогідно від норми не відрізнявся. При нападоподібно-прогредієнтному варіанті клінічного перебігу шизофренії середня кількість клітин СD3+ була зниженою в 1,42 рази відносно норми, СD4+ в 1,4 рази, середня кількість СD8+ - в 1,14 рази, СD22+ - в 1,17 рази, імунорегуляторний індекс СD4+/СD8+ понизився в 1,24 рази відносно норми. При епізодичному перебігу кількість клітин СD3+ була знижена відносно норми в 1,3 рази, клітин СD4+ – в 1,3 рази, клітин СD8+ та клітин СD22+ в 1,12 та 1,15 рази відповідно, імунорегуляторний індекс СD4+/СD8+ був знижений в 1,17 рази відносно норми. Перше дослідження виявило значне підвищення рівня середніх молекул у всіх трьох досліджуваних групах, що відображено в табл. 4. Таблиця 4 ЦІК та їх молекулярний склад у досліджених хворих Показник Норма F20.00 F20.01 F20.02+03 ЦІК, г/л 1,88±0,03 4,50±0,07*** 3,46±0,06*** 2,13±0,04* вел.молек, % г/л 47,2±1,99 0,89±0,05 20,3±0,45*** 0,91±0,03 22,5±0,25*** 0,78±0,02 30,4±0,35** 0,65±0,02* серед.мол,% г/л 31,3±1,29 0,52±0,05 55,15±0,67*** 2,49±0,05*** 47,7±0,25*** 1,65±0,03*** 39,9±0,27** 0,85±0,02** дріб.мол.,% г/л 21,5±0,98 0,40±0,03 24,6±0,87 1,10±0,05*** 30,0±0,35** 1,04±0,02*** 29,8±0,48** 0,63±0,02** ІІ РІА 1,06±0,05 2,65±0,04*** 1,9±0,01*** 1,6±0,02*** Найбільш значне підвищення рівня СМ, як слідує з табл. 4, реєструвалося в групі з безперервно–прогредієнтною шизофренією (в 4,8 рази у порівнянні з нормою; p<0,001). Найменш значне підвищення рівня СМ (в 1,65 рази у порівнянні з нормою; p<0,05) спостерігалися в групі з епізодичним перебігом та стабільним дефектом. Група хворих із нападоподібно-прогредієнтним варіантом займала проміжне положення (підвищення рівню СМ у 3,15 рази у порівнянні з нормою; p<0,001). При вивченні стану процесів ПОЛ і системи АОЗ перше дослідження виявило значні зміни процесів як ПОЛ, так і в системі АОЗ. Значні зрушення показників ПОЛ і системи АОЗ мали місце у всіх трьох групах (табл. 5). Таблиця 5 Показники процесів ПОЛ у хворих із різними варіантами перебігу шизофренії. Показник Норма Групи хворих на шизофренію: F20.00 F20.01 F20.02+03 МДА мкмоль/л 3,3±0,3 8,9±0,2*** 6,4±0,44** 4,9±0,32* ДК мкмоль/л 6,1±0,3 13,1±0,2** 9,6±0,32** 7,9±0,31* КТ МО/мгHb 381±13 285±1,5** 261±1,5** 252±2,3** СОД МО/мгHb 28,1±2,1 13,3±0,6** 16,6±0,8** 19,3±0,9* Індекс Ф 3025±22 426±26*** 677±21*** 993±24*** В групі з безперервно–прогредієнтним варіантом перебігу шизофренії, як слідує з таблиці 5, ці зрушення були максимально вираженими, а найменш виражені в групі з епізодичним перебігом та стабільним дефектом. Рівень показників процесів ПОЛ у групі із нападоподібно–прогредієнтним варіантом займав проміжне положення. При вивченні стану процесів ПОЛ було установлено наступні особливості. Індивідуальний аналіз показав, що найменше зростання рівню МДА, як правило, відмічалося у пацієнтів із незначним за часом та більш сприятливим перебігом хвороби. Так, у пацієнтів із безперервно–прогредієнтним варіантом мала місце яскраво виражена активація процесів ПОЛ, що проявилося збільшенням в крові хворих змісту МДА (підвищення МДА у 2,4 рази щодо норми; p<0,001). При цьому в групі обстежених із епізодичним перебігом в цих показниках також мали місце зміни, але менш виражені (рівень МДА був підвищений у 1,35 рази щодо норми; p<0,05). У групі обстежених із нападоподібно–прогредієнтним варіантом рівень МДА був підвищений у 1,65 рази щодо норми; p<0,01. Ці дані підтверджуються при дослідженні рівня ДК у крові хворих (рис. 5). Рис. 5. Співвідношення рівнів МДА і ДК в групах хворих з різними варіантами перебігу шизофренії. Так, у пацієнтів із безперервно–прогредієнтним варіантом рівень ДК був підвищений у 2,3 рази щодо норми (p<0,001). При цьому в групі обстежених із епізодичним перебігом та стабільним дефектом спостерігалося менш виражене підвищення ДК - підвищення в 1,3 рази в обох групах (p<0,05). В групі обстежених із нападоподібно–прогредієнтним варіантом рівень ДК був підвищений в 1,55 рази (p<0,01). Дійсно, відзначається істотне посилення перкисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ), відображенням чого служить зниження їхньої перекисної резистентності. Для шизофренії з безперервно–прогредієнтним варіантом перебігу збільшення ПГЕ досягає кратності 2,67; при нападоподібно–прогредієнтному варіанті перебігу –1,9; при епізодичному перебігу – 1,4. Тобто, у хворих на параноїдну шизофренію відзначалися яскраво виражені зміни процесів ПОЛ і системи АОЗ, причому, максимально виражені зміни простежені в групі з безперервно–прогредієнтним клінічним варіантом перебігу шизофренії, що, очевидно, пов'язано з максимально вираженим синдромом ендогенної „метаболічної інтоксикації”. У результаті проведених досліджень установлено, що в періоді загострення шизофренії реєструються виражені відхилення з боку показників аденілової системи. Рівень АТФ у крові був знижений у 1,3 рази у хворих із епізодичним перебігом, в 1,8 рази із нападоподібно–прогредієнтним варіантом і у 2,0 рази з безперервно–прогредієнтним клінічним варіантом перебігу. Звертає увагу виражений дефіцит АТФ при безперервно–прогредієнтному варіанті перебігу шизофренії. Рівень АДФ, напроти, мав деяку тенденцію до підвищення, максимально при епізодичному перебігу (у 1,2 рази). Що стосується енергетичного заряду (ЕЗ) клітин крові (по перевазі еритрону), що обчислювався як співвідношення АТФ/АДФ+АМФ, то він істотно знижувався. Навіть при епізодичному варіанті перебігу рівень ЕЗ склав лише 1,29±0,11 при нормі 2,28±0,05, тобто знижувався в середньому в 1,8 рази (р<0,01). При нападоподібно-прогредієнтному варіанті - 2,5 рази, безперервно–прогредієнтному варіанті - 2,9 рази. Тобто, у хворих на параноїдну шизофренію виявлено істотне зниження рівня АТФ у крові і тісно пов'язане з цим падіння ЕЗ. Вміст АДФ мав тенденцію до зниження: достовірне перевищення даного показника стосовно норми відзначалося тільки у хворих із безперервно–прогредієнтним варіантом перебігу шизофренії. Що стосується рівня АМФ, то він трохи знижувався, однак і до моменту виписки у всіх групах обстежених хворих перевищував показники норми. При епізодичному варіанті зі стабільним дефектом це перевищення склало в середньому в 1,6 рази, нападоподібно–прогредієнтному варіанті -1,9 рази, при безперервному варіанті - 2,1 рази. Отже, у хворих на шизофренію зберігаються виражені диспропорції у вмісті макроергічних сполучень у крові, з яких найбільше звертає увагу зниження рівня АТФ і підвищення АМФ. У цілому, проведені дослідження дозволили констатувати зниження рівня АТФ у хворих на шизофренію, дисбаланс інших макроергічних сполучень, зниження енергетичного заряду клітин. У обстежених хворих має місце тенденція до збільшення загальної лактатдегідрогенази (ЛДГ), виражена максимально у хворих із безперервно–прогредієнтним і нападоподібно–прогредієнтним клінічним варіантами перебігу шизофренії. – O ??????– ? ?   c O „O 1$^„O O „O „,o1$^„O O O O O $ O O O O O O Oe? – – O $ O O $ O O $ O $ O E O $ O E O $ O E E O E O E O O O O O O O O O O O O V O h>IAEHuy?едієнтному — до 60,3±1,4%; а також тенденція до наростання
проміжної фракції ізоферменту — ЛДГ3 при нападоподібно–прогредієнтному
варіанті до 23,7±0,8%; безперервно–прогредієнтному — до 23,3±0,9%.

Рівень катодних „анаеробних” фракцій ЛДГ4+5 істотно підвищувався: при
безперервно–прогредієнтному й нападоподібно–прогредієнтному варіантах. У
відносному вирахуванні рівень ЛДГ4+5 при епізодичному перебігу
підвищений у 1,3 рази, нападоподібно–прогредієнтному — 2,3 рази,
безперервно–прогредієнтному — у 2,5 рази; при перерахуванні на абсолютні
величини при епізодичному зі стабільним дефектом підвищення було в 1,5
рази вище норми, при нападоподібно–прогредієнтному варіанті — у 3,2 рази
вище норми, при безперервно–прогредієнтному — у 3,6 разу вище норми.
Таким чином, мало місце зростання кількості анаеробних фракцій ЛДГ, що
свідчило про переключення енергетичного метаболізму з аеробного шляху на
анаеробний гліколіз.

Враховуючи отримані дані, був розроблений метод комплексного
використання диференційованої імунокорекції з ентеросорбцією у поєднанні
з адаптогенами та антиоксидантами, спрямований на нормалізацію
кількісних та функціональних показників клітинного імунітету та
метаболічного гомеостазу.

Імуноактивні препарати — тімоген, тімалін або ербісол — призначалися
хворим, виходячи з попереднього вивчення чутливості імунокомпетентних
клітин. При цьому хворому вводили саме той імуноактивний препарат, до
якого у нього встановлена максимальна чутливість Т-лімфоцитів, як
провідного елементу клітинної ланки імунної відповіді у тесті
розеткоутворення in vitro. Тімоген (55 хворих) вводився у вигляді 0,01%
розчину внутрішньом’язово по 1 мл протягом 10 діб. Тімалін (33 хворих)
вводився по 10 мг внутрішньом’язово протягом 10 діб. Ербісол (111
хворих) вводився внутрішньом’язово по 2,0 мл розчину 2 рази на добу
протягом 30-40 діб.

При психотичних розладах ентеросорбції передувала детоксикація
(форсований діурез, реополіглюкин, 5% альбумін, плазма; струминне
введення 10% аскорбінової кислоти). Для ентеросорбції використовували
кремнеземні ентеросорбенти. Ці препарати спочатку призначалися по 6 г на
добу у виді 2 % водної суспензії (інтенсивна короткострокова
ентеросорбція); надалі доза ентеросорбентів знижувалася до 4 г на добу.
Звичайно, інтенсивна ентеросорбція проводилася протягом 5-7 днів; надалі
ентеросорбція середньої інтенсивності призначалась на 14-18 днів.
Обстежені хворі основної групи одержували ентеросорбент Силард-П, або
„полісорб” по 4-6 г на добу у виді 1-2% суспензії. Ентеросорбент давали
10 днів підряд, потім курс повторювали через 2 тижні. Ентеросорбенти
використовувалися у сполученні з адаптогенами рослинного походження
(екстракти родіоли рожевої, ехінацеї пурпурної і кореня солодцю).

Одночасно з ентеросорбцією здійснювалася антиоксидантна терапія
токоферолу ацетатом: спочатку внутрім’язово вводили по 2-3 мл масляного
розчину на добу (200-300 мг препарату), потім переходили на його
пероральне призначення в капсулах по 0,2 мл 50 % розчину (по 0,2-0,3 г
на добу). Одночасно призначали аскорутин по 1 пігулці 3 рази на добу,
або Р-вітамінний препарат кверцетин по 0,02 г 3-5 разів у день після
їжі.

Позитивний ефект імуноактивних препаратів відображався динамікою
показників РБТЛ та розподілу клітин CD4+, CD8+. Критеріями ефективності
ентеросорбції правило зниження змісту СМ у крові. Про позитивну дію
антиоксидантної терапії судили по зниженню в сироватці змісту продуктів
пероксидації ліпідів — кінцевого — МДА і проміжних — ДК, а також
зменшенню вираженості ПГЕ.

Базове лікування хворих, на тлі якого використовувався запропонований
комплекс, містило в собі призначення нейролептиків (аміназін, трифтазін,
галоперідол, тізерцин, мажептіл, етаперазін, пропазін, неулептіл),
транквілізаторів (феназепам, сибазон, еленіум, мезапам, лоразепам),
антидепресантів (амітріптілін, піразідол, меліпрамін) і ряду інших
засобів (фенобарбітон, фінлепсін, літія карбонат) у відповідності до
загальноприйнятих принципів використання психотропних препаратів.

Клінічний психопатологічний аналіз показав, що застосування
запропонованого лікувального комплексу практично майже цілком виключало
погіршення психічного стану хворих у процесі лікування, в порівнянні з
використанням традиційних схем, як показано у табл. 6, 7.

Таблиця 6

Клінічна оцінка результатів лікування хворих основної групи

Варіанти перебігу шизофренії Погір-шення Без змін Поліп-шення
Вірогідність розходжень

Безперервно-прогредієнтний (n=32) 1 8 23 ?2 =12,654*

Нападоподібно-прогредієнтний (n=90) 1 8 81х

(91%) ?2=117,494***

Епізодичний зі стабільним дефектом (n=77) 0 11 66 ?2 =75,740**

Разом (n=199) 2 27 170хх

(85%) ?2=207,604***

Примітки до таблиць 6 та 7: х — ?2 = 11.144 (p<0,05) – достовірні розходження в кількості хворих із нападоподібно-прогредієнтною шизофренією, пролікованих “з поліпшенням” між основною групою і групою зіставлення; хх - ?2 = 10.375 (p<0,05) – достовірні розходження в загальному числі хворих, пролікованих “з поліпшенням” між основною групою і групою зіставлення. Погіршення серед хворих основної групи мало місце у 2-х випадках (1 – при безперервно-прогредієнтному перебігу і 1 при нападоподібно-прогредієнтному) за соціальними факторами – ускладнення родинної ситуації (розлучення, смерть близької людини). Поліпшення зареєстровано у 170 випадках, що склало 85% по всій групі, та зокрема, при нападоподібно-прогредієнтному варіанті – 91%. Таблиця 7 Клінічна оцінка результатів лікування хворих групи зіставлення Варіанти перебігу шизофренії Погір-шення Без змін Поліп-шення Вірогідність розходжень Безперервно-прогредієнтний (n=58) 4 17 37 ?2 =13,370* Нападоподібно-прогре-дієнтний (n=136) 4 36 96 х (71%) ?2=54,545** Епізодичний зі стабільним дефектом (n=147) 0 32 115 ?2=93,727** Разом (n=341) 8 85 248 хх (73%) ?2=159,573*** Погіршення серед хворих групи зіставлення мало місце у 8 випадках без помітних соціальних факторів (4 випадки з безперервно-прогредієнтним перебігом і 4 випадки у хворих із нападоподібно-прогредієнтним перебігом захворювання). Частка хворих, у психічному статусі яких істотних змін не простежувалося без обліку типу перебігу, також вірогідно була нижча за умови застосування імуноактивних препаратів і ентеросорбентів (25% проти 40%, p<0,05). Особливо ж була помітна різниця в кількості хворих, які пройшли курс лікування зі значним поліпшенням психічного стану (40% проти 12%; p<0,05). У межах клінічної оцінки результатів лікування провідну роль відігравали редукція продуктивної психопатологічної симптоматики, рівень критики до перенесеного загострення і до поточного захворювання взагалі, ступінь виразності негативних психопатологічних проявів. Проте, особливо показовою виявляється динаміка психодіагностичних показників, яка дозволяє простежити зміни особистісних параметрів, настанов, особливостей соціальної адаптації, самооцінки й мотивації пацієнтів у результаті проведеного лікування. При цьому позитивний ефект лікування відбивається (при повторному психодіагностичному дослідженні через 3-5 місяців після первинного) достовірним накопиченням “умовно-соматоформних” (рис.6) і “умовно-нормативних” (рис. 7) типів профілю особистості, які характеризують ремісію у цих хворих як стан, що забезпечує задовільний рівень психосоціальної адаптації за рахунок благополуччя у встановленні міжособистісних контактів, соціальної синтонності хворих, гармонізації сполучення основних індивідуальних властивостей, що в цілому відображає більш високий рівень якості життєвого пристосування пацієнтів із редукцією особистісних розладів. Такі особливості формування ремісії простежуються не тільки в групі хворих із епізодичним перебігом, але певною мірою й у хворих із нападоподібно-прогредієнтним і безперервно-прогредієнтним перебігом. Рис. 6. „Умовно-соматоформний” тип профілю MMPI Пацієнтам з „умовно-соматоформним” типом профілю, як демонструє рис. 6, були властиві риси егоцентричності, швидкі й часті зміни настрою, схильність перебільшувати власні можливості й достоїнства. Виражено прагнення бути в центрі уваги оточуючих, психосоматичний тип реакції на стрес, псевдодемонстративність. Високо представленими були численні соматичні скарги, чутливість в уловлюванні настрою оточуючих, уміння використовувати це у своїх цілях. Основним захисним механізмом є витиснення. Багатьом пацієнтам було властиве використання соматичних скарг для тиску на оточуючих, із метою одержання переваг і раціонального пояснення свого стану. Рис. 7. „Умовно-нормативний” тип профілю MMPI Дослідженим хворим з профілем „умовно-нормативного” типу, що показаний на рис. 7, були властиві легкість у встановленні й підтримці міжособистісних контактів, прагнення уникати монотонних дій і тривалих міркувань, поблажливе ставлення до власних недоліків, прагнення до змін, самостійності й незалежності. Чітко була виражена схильність спиратися в основному на власні спонукання, не керуючись вольовим контролем. В міжособистісних стосунках могла виявлятися конфліктність. Поведінка характеризувалася активним прагненням одержати медичну допомогу, або ж демонстративним оптимізмом. Аналіз результатів психодіагностичних досліджень, представлений у табл. 8, відбиває накопичення серед хворих основної групи оптимальних варіантів профілів особистості – „умовно-нормативних” та „умовно-соматоформних”, які забезпечують для хворих більш високий рівень соціальної адаптації та опосередковане підвищення „якості життя”. Це свідчить про подолання лікувальної резистентності у хворих, що одержували запропоноване лікування за рахунок зменшення резистентних хворих у 2,3 рази відносно до групи зіставлення. Таблиця 8 Розподіл типів профілю MMPI в обстежених хворих до та після лікування Типи перебігу Типи профілю До лікування Після лікування Вірогідність різниці абс % абс % (Т) F20.00 (n=32) А 2 7 11 35 Т=2,93 * Г 4 12 4 12 Б 3 9 6 18 В 3 9 6 18 Д 20 63 5 17 Т=4,25 * F20.01 (n=90) А 11 12 32 35 Т=3,79 * Г 13 14 7 8 Б 8 9 25 28 Т=3,39 * В 16 18 12 13 Д 42 47 14 16 Т=4,74 * F20.02 +03 (n=77) А 13 17 35 46 Т=4,08 * Г 17 22 5 6 Т=2,94 * Б 9 12 26 33 Т=3,23 * В 24 31 9 12 Т=2,94 * Д 14 18 2 3 Т=3,13 * Примітки: А – „умовно-нормативний” тип профілю, Б – „умовно-сомато-формний”, В – „умовно-неврозоподібний”, Г – „умовно-гіпотимний”, Д – „умовно-психотичний” тип профілю особистості; * - вірогідність розходжень на рівні p<0,05 Як слідує з табл. 8, після запропонованого лікування у хворих основної групи з безперервно-прогредієнтним типом перебігу простежується зниження частоти „умовно-психотичних” типів профілю особистості у 3,7 рази (р<0,05). Одночасно у 5 разів наростає частота типів профілю, близьких до „умовно-нормативного” варіанту (р<0,05). У хворих на шизофренію з нападоподібно-прогредієнтним типом перебігу зниження частоти „умовно-психотичного” типу профілю після лікування становить 2,9 рази (р<0,05), підвищення частоти „умовно-нормативного” типу профілю – у 2,8 рази (р<0,05). Разом з тим відмічається достовірне зростання частоти також досить сприятливого – „умовно-соматоформного” типу профілю MMPI у 3,1 рази (р<0,05). Найбільш значні зміни відмічаються у хворих з епізодичним типом перебігу і стабільним дефектом. Звертає увагу значне зниження частоти „умовно-психотичного” типу профілю – у 6 разів (р<0,05). На відміну від інших варіантів перебігу захворювання, у хворих цієї підгрупи значно знижується частота „умовно-гіпотимного” типу профілю особистості – у 3,7 рази (р<0,05) та „умовно-неврозоподібного” – у 2,6 рази (р<0,05). Зміни у структурі особистісних властивостей хворих групи зіставлення були виражені значно меншими, ніж в основній групі. Так в межах безперервно-прогредієнтного перебігу захворювання частота „умовно-психотичного” типу профілю знижена тільки в 1,8 рази, а вірогідного підвищення частоти „умовно-нормативного” типу профілю не простежувалося. У хворих з нападоподібно-прогредієнтним типом перебігу динаміка показників аналогічна основній групі, але виразність їх значно менша – у 2,1 рази. Також значно менша вираженість особистісної динаміки й у хворих з епізодичним перебігом та стабільним дефектом (розходження не перевищують кратності у 1,8 – 2,1 рази). В результаті проведеного лікування простежені певні зміни імунних і метаболічних показників, які залежали від використання запропонованого лікувального комплексу. Найбільш суттєві з них відображені у таблиці 9. Таблиця 9 Деякі імунні та біохімічні показники у хворих із різними варіантами перебігу шизофренії у процесі лікування Показник та його норма Тип перебігу Основна група Група зіставлення Р CD4+, % 45,3±1,32 F20.00 38,3±0,32* 41,2±0,38* 39,1±0,28* 38,3±0,36* >0,05

<0,05 F20.01 32,2±0,20** 39,3±0,21** 33,1±0,19** 33,2±0,21** >0,05

<0,001 F20.02+03 34,9±0,24** 40,8±0,26* 34,3±0,23** 38,4±0,31* >0,05

<0,05 CD8+, % 22,1±0,77 F20.00 19,5±0,20* 20,5±0,22* 18,9±0,20* 20,7±0,20* >0,05

>0,05

F20.01

19,4±0,10*

21,6±0,11

20,0±0,11*

20,0±0,13*

>0,05

<0,05 F20.02+03 19,8±0,15* 21,9±0,16 19,2±0,12* 21,3±0,13* >0,05

>0,02

CD4/CD8

2,05±0,06 F20.00

1,96±0,03

2,01±0,03

1,94±0,03

1,88±0,03*

>0,05

<0,02 F20.01 1,65±0,01** 2,01±0,03 1,69±0,01** 1,66±0,02* >0,05

<0,01 F20.02+03 1,76±0,02* 1,96±0,02 1,74±0,02* 1,80±0,02* >0,05

<0,05 CD22+, % 21,3±0,82 F20.00 15,2±0,16* 17,0±0,17* 15,9±0,14* 15,2±0,18* >0,05

<0,02 F20.01 15,8±0,07* 19,0±0,08* 15,4±0,06* 16,9±0,11* >0,05

<0,01 F20.02+03 15,2±0,10* 19,1±0,11* 14,9±0,11* 16,2±0,12* >0,05

<0,01 ЦІК, г/л 1,88±0,03 F20.00 4,48±0,08*** 3,61±0,10*** 4,50±0,07*** 4,00±0,08*** >0,05

<,05 F20.01 3,47±0,08** 3,06±0,07** 3,46±0,06*** 3,29±0,06*** >0,05

<0,05 F20.02+03 2,12±0,06* 1,89±0,04 2,13±0,04* 2,11±0,03* >0,05

<0,05 СМ, % 31,3±1,29 F20.00 54,8±0,8*** 47,9±0,93** 55,15±0,67** 53,0±1,10*** >0,05

<0,02 F20.01 48,3±0,32** 35,8±0,29** 47,7±0,25*** 47,3±0,42*** >0,05

<0,01 F20.02+03 39,3±0,32** 35,1±0,33** 39,9±0,27** 40,9±0,56** >0,05

<0,02 АТФ/АДФ+АМФ 2,28±0,05 F20.00 0,80±0,09** 1,1±0,1** 0,79±0,10*** 0,95±0,08*** <0,05 >0,05

F20.01

0,97±0,08**

1,22±0,09**

0,96±0,09***

1,17±0,01**

<0,05 >0,05

F20.02+03

1,54±0,08**

1,98±0,09*

1,54±0,11***

1,79±0,09***

>0,05

>0,05

Примітка : чисельник – показник до лікування, знаменник – після
лікування

Як слідує з аналізу табличних даних, ступінь нормалізації більшості
імунологічних показників під впливом запропонованого лікування перевищує
їх позитивну динаміку у хворих групи зіставлення на 5 – 23% (p<0,05), зворотно пропорційно до ступеня прогредієнтності хворобливого процесу. Рівень ЦІК наближається до норми у хворих основної групи на 12 – 23% (p<0,05) ближче, ніж у хворих групи зіставлення, що свідчить про ліквідацію синдрому метаболічної інтоксикації. Відновлення процесів енергетичного метаболізму за даними дослідження макроергічних сполук та енергетичного заряду еритрону поліпшується на 12 – 30% (p<0,05). Таким чином, використання розробленого лікувального комплексу у хворих основної групи свідчило про доцільність такого впливу, який забезпечує значно більш виразну позитивну динаміку поліпшення біоенергетичних показників, більш швидкій ліквідації синдрому ендогенної „метаболічної інтоксикації”, поліпшення імунних і метаболічних показників, забезпечує відновлення енергетичного потенціалу ЦНС. Як свідчать отримані дані, у процесі лікувального використання імуноактивних препаратів і ентеросорбентів у хворих із різними типами перебігу параноїдної шизофренії виявився розподіл в необхідній для досягнення клінічного ефекту кількості психотропних засобів. У таблиці 10 зіставлені кількості психотропних засобів, використаних при лікуванні хворих основної групи і групи зіставлення в середніх стандартних добових терапевтичних дозах, розрахованих у відповідності із загальноприйнятими рекомендаціями за „Керівництвом” М.Д.Машковського (1998). Таблиця 10 Розподіл кількостей середніх стандартних дозувань психотропних засобів Перебіг Група препаратів Основна група Група зіставлення Вірогідність розходжень F20.00 Нейролептики 30,3 ± 3,1 55,3 ± 3,7 Т= 5,18 ** Транквілізатори 18,2 ± 4,2 23,9 ± 4,3 p>0,05

Антидепресанти

1,7 ± 0,5

3,4 ± 0,6

Т = 2,18 *

Разом

50,3 ± 5,1

83,5 ± 5,4

Т = 4,23 *

F20.01 Нейролептики

44,2 ± 5,2

24,9 ± 4,9

Т =2,64 *

Транквілізатори

1,5 ± 0,5

20,5 ± 3,4

Т =5,42 **

Антидепресанти

3,0 ± 1,1

12,1 ± 4,2

Т =2,85 *

Разом

48,7 ± 3,3

57,4 ± 3,9

Т =2,06 *

F20.02

+03 Нейролептики

18,8 ± 4,6

81,0 ± 6,4

Т = 5,14 **

Транквілізатори

16,0 ± 4,9

31,6 ± 5,1

Т = 2,44 *

Антидепресанти

5,8 ± 1,9

22,9 ± 3,7

Т = 4,12 *

Разом

40,7 ± 2,8

134,9 ±18,7

Т = 4,99 *

Аналіз даних, приведених у таблиці показує, що використання в
комплексному лікуванні хворих на шизофренію імуноактивних засобів і
ентеросорбентів дозволяє значно зменшити дозування багатьох психотропних
препаратів у залежності від особливостей перебігу захворювання.
Лікування хворих із безперервно–прогредієнтною шизофренією вимагає
менших доз як нейролептиків (у 1,8 рази), так і транквілізаторів (у 1,3
рази) і антидепресантів (у 2 рази).

Лікування ж хворих із нападоподібно–прогредієнтним типом перебігу
припускає деяке підвищення доз нейролептиків (у 1,7 рази) при різкому
скороченні використання транквілізаторів (у 13,6 рази) і антидепресантів
(у 4 рази). Найвиразніше зменшення дозувань психотропних засобів при
лікуванні хворих з епізодичним перебігом та стабільним дефектом (у 3,3
рази по всіх групах препаратів), при якому, як було відзначено вище,
помітно скорочуються і загальні терміни лікування.

Клінічна ефективність використання запропонованого лікувального
комплексу виявляється також при зіставленні середніх термінів лікування
хворих із різними варіантами перебігу шизофренії (табл. 11).

Таблиця 11

Середні терміни лікування досліджених хворих

Варіанти перебігу

шизофренії Основна

група

(М±м) Група

зіставлення

(М±м) Т-критерій

F20.00 57,7 ± 5,6 55,9 ± 4,7 Т=0,24

F20.01 64,8 ± 3,9 62,5 ± 3,1 Т=0,47

F20.02+03 45,3 ± 2,5 57,8 ± 2,5 Т=3,54 *

З наведених у таблиці 11 даних випливає, що при відсутності достовірних
розходжень у термінах лікування хворих з безперервно–прогредієнтним і
нападоподібно–прогредієнтним типами перебігу шизофренії звертає увагу
помітне скорочення термінів лікування хворих із епізодичним перебігом та
стабільним дефектом. При цьому терміни лікування хворих останньої групи
з використанням пропонованого комплексу виявляються на 12,5 днів менше,
ніж при використанні загальноприйнятої психофармакотерапії (р<0,05). Отримані результати дозволяють рекомендувати застосування ентеросорбції, антиоксидантів, адаптогенних та імунокоригуючих препаратів у комплексній терапії та медичній реабілітації хворих на шизофренію. ВИСНОВКИ В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми оптимізації лікування хворих на параноїдну шизофренію із різними варіантами перебігу на підставі встановлення зв'язку клініко-патогенетичних механізмів, що визначають перебіг шизофренічного процесу, з особливостями біохімічного гомеостазу і клітинного імунітету при цьому захворюванні і визначення доцільності включення в терапевтичні схеми засобів, які впливають на ці ланки патогенезу. Психопатологічна структура параноїдної шизофренії в сучасних умовах характеризується переважанням аутизму (89% при безперервно-прогредієнтному перебігу, 87% - при нападоподібно-прогредієнтному, 56% - при епізодичному перебігу зі стабільним дефектом). Емоційна дефіцітарність, явища дрейфу, астенічні синдроми, психопатоподібні та кататонічні є фоновими. Галюцинаторні, маячні та афективні синдроми істотно розподіляються у залежності від типу клінічного варіанту захворювання. При безперервно-прогредієнтному типі перебігу частіше зустрічається „умовно-психотичний” тип профілю особистості (63%), інші - „умовно-гіпотимний”, „умовно-неврозоподібний”, „умовно-соматоформний”, „умовно-нормативний” - спостерігаються рідше (відповідно 12%, 9%, 9%, 7%). При нападоподібно-прогредієнтному перебігу також домінує „умовно-психотичний” тип профілю особистості (47%), решта розподіляється у такий послідовності – 14%, 18%, 9%, 12%. При епізодичному перебігу провідний є „умовно-неврозоподібний” тип профілю особистості (31%), „умовно-гіпотимний” посідає друге місце – 22%, відповідно „умовно-психотичний”, „умовно-нормативний” та „умовно-соматоформний” типи становлять 18%, 17% і 12%. Дослідження показало, що перебіг хворобливого процесу в рамках різних варіантів перебігу шизофренії супроводжується порушенням як імунних, так і біохімічних показників, причому максимальні відхилення кількісних та функціональних показників клітинного імунітету мали місце при безперервно-прогредієнтному варіанті перебігу шизофренії (зміни у 2,7-3,3 рази відносно норми, з явищами значно вираженого вторинного імунодефіциту, переважно за відносним гіпосупресорним варіантом), мінімальні – при епізодичному типі зі стабільним дефектом (зміни у 1,5-1,7 рази відносно норми з явищами імунодефіциту, помірно вираженого за відносним супресорним варіантом). Відхилення показників при нападоподібно-прогредієнтному перебігу займають проміжне положення. Результати дослідження встановили імунологічну неоднорідність шизофренії. Більш виражені зміни з боку як клітинних, так і гуморальних показників імунітету, відзначалися у хворих на параноїдну шизофренію з безперервно-прогредієнтним перебігом та значною тривалістю захворювання (відмінності показників клітинного і гуморального імунітету від норми у 2-2,5 рази). У цих хворих погіршення стану супроводжувалося посиленням дисбалансу основних регуляторних субпопуляцій (CD4+ та CD8+) і подальшою активацією імунокомплексних реакцій. При нападоподібно-прогредієнтному та епізодичному перебігу активація імунокомплексних реакцій виражена істотно менше. Отримані дані констатують патогенетичну істотність ролі активації імунокомплексних реакцій у даного контингенту хворих та вимагають диференціації методів лікування з використанням імуноактивних засобів, у залежності від особливостей перебігу захворювання. У обстежених хворих верифіковане підвищення концентрації ЦІК, особливо найбільш патогенних середньо-молекулярних (11S-19S), притаманне хворим на безперервно-прогредієнтну форму перебігу параноїдної шизофренії (підвищення до 4,8 рази відносно норми), на відміну від хворих з епізодичними типами перебігу (підвищення до 1,6 рази відносно норми). Виявлені зміни свідчать про наявність у хворих на параноїдну шизофренію синдрому імунотоксикозу різного ступеню вираженості. Порівняльний аналіз біохімічних показників довів, що більш суттєве й стійке пригнічення активності ферментів системи АОЗ відзначалося у хворих при тривалому за часом перебігу хвороби (до 2,5 рази відносно норми). Аналіз значення коефіцієнту антиоксидантної активності (індексу Ф), який сумарно відбиває антиоксидантний потенціал крові, показує, що незважаючи на різний ступінь змін активності ферментів системи АОЗ, у всіх обстежених хворих з епізодичним типом перебігу захворювання цей показник мав чітко виражену тенденцію до зниження (не більш ніж 1,4 рази відносно норми). Це необхідно враховувати при розробці програм лікування й прогнозування перебігу шизофренії, призначаючи препарати антиоксидантної і мембраностабілізуючої дії. Проведені дослідження дозволили розробити терапевтичний комплекс, до складу якого входять імуноактивні препарати, ентеросорбенти, адаптогени та антиоксиданти. Імуноактивна терапія за схемою проводиться на підставі встановлення максимальної чутливості мононуклеарів у тесті розеткоутворення in vitro. Ентеросорбція використовується поетапно кремнезьомними ентеросорбентами (силард-П, полісорб): інтенсивна короткострокова (протягом 5 – 7 днів в дозах 6 г на добу у виді 2 % водної суспензії) та середньої інтенсивності (в дозах по 4 г на добу у виді 1-2% суспензії протягом 10 днів, потім курс повторюється через 2 тижні). Компонентами розробленої системи є також адаптогени рослинного походження (екстракти родіоли рожевої, ехінацеї пурпурної і кореня солодцю) та антиоксиданти (токоферолу ацетат спочатку внутрім’язово, потім перорально по 200-300 мг на добу, аскорутин по 1 пігулці 3 рази на добу, або кверцетин по 0,02 г 3-5 разів у день). Розроблений комплекс застосовується в поєднанні з психотропними засобами. Використання запропонованого в роботі методу ентеросорбції та диференційованої імунокорекції в поєднанні з адаптогенами та антиоксидантами супроводжується терапевтичним ефектом, який проявлявся редукцією психотичних розладів, вирівнюванням афекту, встановленням ремісії з тим чи іншим ступенем психосоціальної адаптації. Найбільш висока якість ремісії відзначалася у хворих при нападоподібно-прогредієнтному перебігу захворювання, найменш якісна ремісія формувалася при безперервно-прогредієнтному перебігу параноїдної шизофренії. Клінічні зміни спостерігалися на тлі зростання питомої ваги сприятливих варіантів профілю особистості (з 10-14 до 30-40%) та нормалізації показників клітинного імунітету і метаболічного гомеостазу. Під впливом розробленого комплексу відзначалася позитивна динаміка імунних та метаболічних показників. Достовірне зниження рівня ЦІК в усіх групах обстежених свідчило про зворотний розвиток синдрому ендогенної метаболічної інтоксикації. Зміни макроергічних сполук та енергетичного заряду еритрону на 12-30% відображують відновлення енергетичного метаболізму під впливом лікування. Клінічна ефективність застосування запропонованого лікувального комплексу проявляється скороченням термінів лікування при епізодичному перебігу на 12,5 діб, та зниженням необхідної для досягнення ремісії загальної кількості призначених хворим нейролептиків, транквілізаторів та антидепресантів у середніх стандартних добових дозах: в 1,7 рази при безперервно-прогредієнтному перебігу, в 1,2 рази при нападоподібно-прогредієнтному та в 3,3 рази при епізодичному перебігу захворювання. Проведені дослідження свідчать про доцільність широкого впровадження диференційованої імунокорекції та ентеросорбції у сполученні з адаптогенами та антиоксидантами, які впливають на імунологічну складову патогенезу шизофренії, створюють передумови формування якісної ремісії при різних варіантах перебігу. СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ Рачкаускас Г.С. Параноїдна шизофренія: клініко-патогенетична характеристика та лікування на сучасному етапі. – Харків; Луганськ: Елтон-2, 2004. – 432 с. Рачкаускас Г.С., Погрібняк Л.Л., Могильний О.Й., Петруня A.M. Імунні та мікрогемодинамічні порушення у хворих на шизофренію та їх корекція // Український вісник психоневрології. - 1996. - Т. 4, вип. 4(11). – С. 66-68. (Особистий внесок дисертанта – обстеження хворих на шизофренію, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Рачкаускас Г.С., Погребняк Л.Л, Пустовой Ю.Г. Детоксикационная терапия в общей программе лечебных мероприятий при злокачественном течении шизофрении // Архів психіатрії. – 1996. - №3. – С. 18-21. (Особистий внесок пошукувача – обстеження хворих на злоякісну шизофренію, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Кутько И.И., Фролов В.М., Пустовой Ю.Г., Рачкаускас Г.С. Влияние эндоваскулярной лазеротерапии и антиоксидантов на иммунный статус и энергетический обмен у больных с резистентными к лечению формами шизофрении // Журн. невропатол. и психиатр. им. С.С. Корсакова – 1996. - №2. – С. 34-38. (Особистий внесок здобувача – обстеження резистентних хворих на шизофренію, аналіз та узагальнення отриманих результатів в галузі використання антиоксидантів). Кутько И.И., Рачкаускас Г.С., Фролов В.М. Иммунные показатели, состояние перекисного окисления липидов и система антиоксидантной защиты при различных формах шизофрении // Сибирский вестник психиатрии и наркологии.- 1997.- №3.- С.32-33. (Особистий внесок здобувача – обстеження хворих на шизофренію). Рачкаускас Г.С., Кутько И.И. Эффективность эндоваскулярной лазеротерапии и антиоксидантов в лечении больных с резистентными формами шизофрении // Сибирский вестник психиатрии и наркологии. - 1997. - № 3. - С. 54-56 (Особистий внесок здобувача – обстеження хворих з різними варіантами перебігу резистентної шизофренії, аналіз та узагальнення отриманих результатів в галузі використання антиоксидантів) Рачкаускас Г.С., Кутько И.И., Фролов В.М Состояние микрогемодинамики и энергетического обмена у больных шизофренией // Лікарська справа. - 1997. - №3.- С. 135-137. (Особистий внесок дисертанта – обстеження хворих на шизофренію, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Рачкаускас Г.С. Патогенетическое обоснование применения энтеросорбции при лечении шизофрении // Архив психиатрии. - 1998. - №1(16). - С. 172-175. Рачкаускас Г.С. Взаимосвязь биохимических, микроциркуляторных и иммунологических показателей у больных шизофренией // Архів психіатрії.-1998.- №2(17)-С.75-81. Рачкаускас Г.С. Патогенетическое обоснование применения адаптогенов растительного происхождения в комбинации с иммунокорректорами и антиоксидантами при лечении и реабилитации больных с резистентными формами шизофрении // Архив психиатрии. - 1998. №3(18).- С. 186-190. Рачкаускас Г.С. Патогенетичне обґрунтування застосування ентеросорбції у поєднанні з адаптогенами, імунокоректорами та антиоксидантами у лікуванні та реабілітації хворих на шизофренію // Український вісник психоневрології. - 1998. - Т. 6, Вип. 2 (17).-С. 51-52 Рачкаускас Г.С. Уровень перекисного окисления липидов и состояние антиоксидантной системы при различных формах шизофрении // Лікарська справа. - 1998. - № 5. - С. 92-93. Рачкаускас Г.С. Застосування імунокоректорів і антиоксидантів в лікуванні шизофренії // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наук.праць. – Київ; Луганськ, 1998.- Вип. 2 (16).- С.124-131. Рачкаускас Г.С. Иммунные и метаболические нарушения у больных шизофренией // Таврический журнал психиатрии. - 1999. - Т. 3, № 1 (8). -С. 77-79. Рачкаускас Г.С. Эффективность комплекса антиоксидантов и энтеросорбентов у больных шизофренией // Таврический журнал психиатрии. - 1999. - Т. 3, № 2 (9). -С. 152-154. Рачкаускас Г.С. Імунологічні та метаболічні зсуви у хворих на шизофренію та їх корекція // Український медичний альманах.-2000.-Т.3, №2.-С.137-139. Рачкаускас Г.С., Мишиев В.Д. Шизоаффективные психозы депрессивного типа: клиника, диагностика, прогноз // Український медичний альманах.-2000.-Т.3, №5.-С.153-156. (Особистий внесок здобувача – обстеження хворих на шизофренію з різними варіантами перебігу, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Рачкаускас Г.С. Психометрична верифікація психопатологічних розладів у хворих на шизофренію // Український медичний альманах.-2002.-Т.5, №4.-С.103-106. Рачкаускас Г.С. Особенности изменений клеточного иммунитета при различных клинико-патогенетических вариантах течения шизо-френии // Український медичний альманах.-2002.-Т.5, №5.-С.170-174. Рачкаускас Г.С. Ефективність диференційованої імунокорекції та ентеросорбції в комплексному лікуванні хворих на параноїдну шизофренію // Український медичний альманах.-2004.-Т.7,№1.-С.146-148. Рачкаускас Г.С. Психологічні особливості формування ремісії у хворих на параноїдну шизофренію з різними варіантами перебігу захворювання // Архів психіатрії. – 2004. - №2(37). – С.255-258. Рачкаускас Г.С. Клітинні показники імунітету при різних клінічних варіантах перебігу шизофренії // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, медичної генетики та клінічної імунології: Зб. наук. праць.-вип.2. – Київ; Луганськ, 1998.- С.277-282. Рачкаускас Г.С. Застосування імунокоректорів і антиоксидантів в лікуванні шизофренії // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: Зб. наук. праць – Київ; Луганськ.-1998.-Вип. 2(16).- С.124-131. Рачкаускас Г.С. Влияние внутрисосудистой лазеротерапии и антиоксидантов на иммунологические и метаболические показатели у больных с резистентними формами шизофрении // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: Зб. наук. праць – Київ; Луганськ.-1998.- Вип. 3(17).- С.256-259. Рачкаускас Г.С. Імунологічні та метаболічні порушення у хворих на різні форми шизофренії // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наук. праць. – Київ; Луганськ; Харків, 1999. -Вип. 2(22).- С.105-110. Рачкаускас Г.С. Патогенетичне обґрунтування використання ентеросорбентів з фітодобавками та ербісолу в комплексній терапії хворих на шизофренію // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наукових праць. – Київ; Луганськ; Харків, - 2000.-Вип. 4(30).- С.229-235. Рачкаускас Г.С. Вплив ентеросорбентів та ербісолу на показники перекисного окислення ліпідів та антиоксидантного захисту при шизофренії // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наук. праць. – Київ; Луганськ; Харків, 2000.- Вип. 6(32).-С.120-127. Рачкаускас Г.С.Особенности клинико-психопатологических проявлений современных форм шизофрении // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наукових праць. – Київ; Луганськ; Харків, 2001.- Вип.6(38).- С.134-170. Рачкаускас Г.С. Психопатологічні особливості та стан системи антиоксидантного захисту у хворих на шизофренію // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наукових праць. – Київ; Луганськ; Харків, 2002.-Вип. 1(40).- С.326-331. Рачкаускас Г.С. Состояние перекисного окисления липидов и системы антиоксидантной защиты у больных параноидной шизофренией // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наукових праць. – Київ; Луганськ; Харків, 2002.- Вип. 2(41).- С.151-155. Рачкаускас Г.С. Психометрическая оценка терапевтической динамики психопатологических расстройств у больных приступообразно – прогредиентной шизофренией // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наукових праць. – Київ; Луганськ; Харків, 2002.- Вип. 3(42).- С.272-284. Рачкаускас Г.С. Влияние иммунноактивных препаратов и энтеросорбентов на психопатологические характеристики у больных шизофренией // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наукових праць. – Київ; Луганськ; Харків, 2002.- Вип.4 (43).- С.169-175. Рачкаускас Г.С. Вплив імуноактивних препаратів на динамику психометричних корелятів у хворих на шизофренію // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наукових праць. – Київ; Луганськ; Харків, 2002.- Вип. 5 (44).- С.133-142. Рачкаускас Г.С. Особенности изменений клеточного иммунитета при различных клинико–патогенетических вариантах течения шизофрении // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: 3б. наук.праць. – Київ; Луганськ; Харків, 2002.- Вип. 6 (45).- С.95-108. Рачкаускас Г.С. Вплив диференційованої імунокорекції та ентеросорбції на особливості психопатологічної динаміки процесу в хворих на шизофренію // Материалы ІІІ научно-практической конференции „Реабилитация и абилитация человека. Интегративно-информа-ционные технологи”: Зб. наук. праць. – Київ, 2004. – С.363-373. Рачкаускас Г.С., Чуприков А.П., Скалыга И.М., Фролов В.М. Энтеросорбция в наркологии и психиатрии: Метод. рекомендации. - Киев; Луганск, 1997. - 20 с. (Особистий внесок пошукувача – обстеження та лікування хворих на шизофренію, аналіз та узагальнення отриманих результатів). Пат. України №54159, МПК7 А61К35/26 Спосіб лікування рецидивів шизофренії / Рачкаускас Г.С., Фролов В.М., Козідубова В.М. (Україна). - № 2002054329. Заявл. 27.05.02. Опубл. 17.02.03. – Бюл.№2. 6 с. Пат. України №54160, МПК7 А61К35/26 Спосіб лікування хворих на шизофренію, які резистентні до психотропних препаратів / Рачкаускас Г.С., Фролов В.М., Козідубова В.М. (Україна). - №2002054330. Заявл. 27.05.02 Опубл. 17.02.03. – Бюл.№2. 4 с. Пат. України №54162, МПК7 А61К31/78 Спосіб лікування нападоподібної шизофренії / Рачкаускас Г.С., Фролов В.М., Козідубова В.М. (Україна). - № 2002054332. Заявл. 27.05.02 Опубл. 17.02.03. – Бюл.№2. 4 с. Рачкаускас Г.С., Влияние иммуномодулирующих препаратов и их комбинаций на иммунный статус и состояние микрогемодинамики у больных шизофренией //Шизофрения: новые подходы к терапии: Сб. науч. работ. - Т. 2. Харьков, 1995. - С.58-59. Рачкаускас Г.С. Аутоиммунные нарушения у больных шизофренией и подходы к их коррекции // История Сабуровой Дачи: успехи психиатрии, неврологии, нейрохирургии и наркологии: Сб. научных работ УНИИ-КЭНП и ХГКПБ. - Харьков, 1996.-Т.З,№ 15.-С. 320-321. Рачкаускас Г.С. Розлади системного імунітету та мікроциркуляції у хворих на безперервно-прогредієнтну форму шизофренії та їх корекція // Актуальні питання неврології, психіатрії та наркології: Матер. наук.-практ. конф.- Вінниця, 1997.-С. 229-230. Рачкаускас Г.С. Патогенетическое обоснование применения энтеросорбентов и антиоксидантов у больных шизофренией // Актуальные вопросы наркологии. - Харьков, 1998. - С. 48-51. Рачкаускас Г.С. Иммунные и метаболические показатели у больных шизофренией // І національний конгрес України з імунології, алергології та імунореабілітації: Збірка тез. - Київ, 1998.- С.124-125. Рачкаускас Г.С. Иммунокорректоры, антиоксиданты и энтеросорбенты в комплексной терапии шизофрении : І національний конгрес України з імунології, алергології та імунореабілітації: Збірка тез. - Київ, 1998.- С. 125-126. АНОТАЦІЯ Рачкаускас Г.С. Параноїдна шизофренія: клініко-патогенетична характеристика та лікування на сучасному етапі. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. – Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, Харків, 2005. В дисертації проведено комплексне загально-клінічне, психопатологічне, патопсихологічне, клініко-імунологічне та біохімічне обстеження 540 хворих на параноїдну шизофренію з безперервно-прогредієнтним, нападоподібно-прогредієнтним перебігом, епізодичним перебігом та епізодичним перебігом зі стабільним дефектом. Виявлено найбільш значущі клінічні, психологічні, біохімічні та імунологічні фактори, яки свідчать про наявність зв'язку клініко-патогенетичних механізмів з особливостями клітинного імунітету й доцільність включення в терапевтичні схеми засобів, яки впливають на імунні механізми. Показано, що використання в комплексному лікуванні хворих на шизофренію диференційованої імунокорекції й ентеросорбції забезпечує рівнобічне поліпшення як імунологічних, так і клінічних показників. Розроблено ряд методів сполучення ентеросорбції та імунокорекції у хворих на шизофренію для подолання терапевтичної резистентності. Клінічна ефективність застосування запропонованого лікувального комплексу виявляється формуванням більш високої якості ремісій у всіх групах скороченням термінів лікування значної частини хворих і зниженням загального-необхідної для досягнення позитивного ефекту кількості психотропних препаратів. Ключові слова : параноїдна шизофренія, клініка, лікування, диференційована імунокорекція, ентеросорбція, адаптогени, антиоксиданти. АННОТАЦИЯ Рачкаускас Г.С. Параноидная шизофрения: клинико-патогенетиче-ская характеристика и лечение на современном этапе. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.16 – психиатрия. – Институт неврологии, психиатрии и наркологии АМН Украины, Харьков, 2005. Диссертация посвящена комплексному общеклиническому, психопатологическому, патопсихологическому, клинико-иммунологиче-скому и биохимическому обследованию 540 больных параноидной шизофренией с непрерывно-прогредиентным, приступообразно-про-гредиентным течением, эпизодическим течением и стабильным дефектом. Редукция продуктивных психопатологических расстройств под влиянием традиционных психотропных средств при лечении больных с разными формами шизофрении с формированием ремиссии того или иного качества во многом зависит не только от “психологической почвы”, но и от “иммунологического фона”, на котором протекает заболевание у каждого конкретного больного. Поэтому включение иммуноактивных препаратов и этеросорбентов в комплексы лечения больных шизофренией может влиять на итоговый терапевтический эффект. Особое значение имеет терапевтическая резистентность, в генезе которой большую роль играют аутоиммунные расстройства. Отчасти эти иммунные сдвиги вызваны продолжительным применением психофармакотерапевтических средств. В настоящее время антиоксидантные, гемокоагуляционные и иммунные процессы в организме рассматриваются как единая система защиты. В этом свете целью работы было на основе результатов комплексного исследования клинических, патопсихологических, иммунологических и биохимических особенностей шизофренического процесса разработать и обосновать подходы к оптимизации лечения больных параноидной шизофренией с разными вариантами течения и разными проявлениями терапевтической резистентности. Для осуществления избранной цели изучены клинические особенности параноидной формы шизофрении в условиях крупного промышленного региона в зависимости от характера течения болезненного процесса. Изучены патопсихологические особенности больных с разными вариантами течения параноидной формы шизофрении в остром периоде и в периоде ремиссии, определены основные иммунологические и метаболические аспекты патогенеза шизофрении с разными типами течения. Разработан дифференцированный подход к лечению больных шизофренией с учетом нарушений иммунного и метаболического гомеостаза, который включает комплекс патогенетических средств лечения больных шизофренией с использованием иммунокорекции в комплексе с антиоксидантами и энтеросорбентами. Выявлены наиболее значимые клинические, психологические и лабораторные факторы, которые свидетельствуют о наличии связи клинико-патогенетических механизмов с особенностями клеточного иммунитета и целесообразность включения в терапевтические схемы средств, которые влияют на иммунные механизмы. Показано, что использование в комплексном лечении больных шизофренией дифференцированной иммунокорекции и энтеросорбции обеспечивает параллельное улучшение как иммунологических, так и клинических показателей. Разработан ряд методов сочетания энтеросорбции и иммунокорекции в лечении больных шизофренией для преодоления терапевтической резистентности. Положительный эффект лечения формируется в результате достоверного накопления при повторном психодиагностическом исследовании (через 3-5 месяцев после первичного) “условно-нормативных” и “условно-соматоформных” типов профиля личности, которые характеризуют ремиссию у этих больных как состояние, которое обеспечивает удовлетворительный уровень психосоциальной адаптации за счет повышения качества межличностных контактов, определенной социальной синтонности больных, гармоничности сочетания индивидуальных свойств, которые в целом отражают редукцию основных имевшихся личностных нарушений. Такие особенности формирования ремиссии прослеживаются не только в группе больных с эпизодическим течением и стабильным дефектом, но и у больных с приступообразно-прогре-диентным и непрерывно-прогредиентным течением. Психодиагностическая оценка демонстрирует при этом не только особенности клинико-психологической картины заболевания, но и уровень психологической адаптации больных, вероятность их благоприятного социального приспособления. Клиническая эффективность применения предлагаемого лечебного комплекса проявляется формированием более высокого качества ремиссий во всех группах с сокращением сроков лечения и снижением общего необходимого для достижения положительного эффекта количества психотропных препаратов, что указывает на преодоление терапевтической резистентности значительной части больных. В ряду практических рекомендаций на основании патентов Украины 54162 А, А61К31/78, 54159 А, А61К35/26 предложены способы преодоления терапевтической резистентности при параноидной форме шизофрении с различными вариантами течения. Ключевые слова: параноидная шизофрения, клиника, лечение, дифференцированная иммунокоррекция, энтересорбция, адаптогены, антиоксиданты. SUMMARY Rachkauskas G.S. A Paranoid schizophrenia: clinic-pathogenetic esti-mation and treatment at the present stage. – Manuscript. The dissertation on competition of a scientific degree of the doctor of medical sciences on a speciality 14.01.16 - psychiatry. – Institute of neurology, psychiatry & narcology AMS of Ukraine, Kharkov, 2005. In the dissertation it is carried out complex of the common-clinical, psychopathological, pathopsychological, clinic-immunological and biochemical investigation of 540 patients by paranoid schizophrenia with different types of current. The most meaning clinical, psychological and laboratory factors which testify to presence of connection of clinic and pathogenetic mechanisms with features of cellular immunity and expediency of inclusion in therapeutic circuits of means which influence immune mechanisms are revealed. It is shown, that use in complex treatment of patients by schizophrenia different imunocorrection and entherosorbtion provides parallel improvement as immunological, and clinical parameters. A number of methods of a combination of entherosorbtion and imunocorrection in treatment of patients by schizophrenia for overcoming therapeutic resistance is developed. Clinical efficiacy of application of an offered medical complex is found out by more high quality formation of remissions in all groups with reduction of terms of treatment of a significant part of patients, and reduction of the quantity of psychotropic preparations, necessary for achievement. Key words : paranoid schizophrenia, clinic, treatment, different imunocorrection, entherosorbtion, adapthogenics, antioxidants. Здано до набору 15.02.2005 р. Підписано до друку 18.02.2005 р. Формат 60х90/16. Папір друкарський. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 1,9. Тираж 100 примірників. Замовлення № 44 Надруковано ПП Пальчак Андрій Володимирович 91016, м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2/2, тел. (0642) 55-19-83

Похожие записи