.

Освіта як фактор інтенсифікації суспільного виробництва в перехідній економіці України: Автореф. дис… канд. екон. наук / М.А. Мартинюк, Київ. нац. е

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2992
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МАРТИНЮК МАРК АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК. 37:330

ОСВІТА ЯК ФАКТОР ІНТЕНСИФІКАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Київ-1999

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі політичної економії облікових факультетів Київського національного економічного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор
Савчук Володимир Сафронович
Київський національний економічний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри політичної економії облікових факультетів

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Врублевський Віталій Костянтинович,
Інститут соціології НАН України, головний науковий співробітник відділу економічної соціології

кандидат економічних наук, доцент
Карлін Микола Іванович,
Волинський державний університет ім. Лесі Українки
Міністерства освіти України, доцент кафедри фінансів

Провідна установа: Інститут економіки НАН України, відділ
соціальної сфери, доходів та рівня життя

Захист дисертації відбудеться “ 17 ” вересня 1999 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.006.03 у Київському національному економічному університеті за адресою: 252057, Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету.

Автореферат розіслано “ 16 ” серпня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук,
професор А.Е.Фукс
Загальна характеристика дисертаційної роботи

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічна еволюція суспільства та свідомий перехід до нових, соціально орієнтованих форм господарювання в Україні потребують більш детального дослідження факторів інтенсифікації економічного розвитку та підвищення їх ефективності в умовах перехідної економіки України.
Освіта як підсистема відтворення головної продуктивної сили — робочої сили та засіб наукової організації виробничих відносин у всі часи була рушійним фактором прогресу. З огляду на теоретичну і практично-прикладну значимість раціоналізації форм організації суспільного виробництва сьогодні, як ніколи раніше, на передній план виступає необхідність аналізу соціальної та економічної ролі освіти у відтворювальних комплексах як фактора модернізації виробництва, гуманного та ефективного засобу організації суспільних відносин, адекватних потребам сучасної людини.
Перехід України від командно-адміністративної моделі організації економіки до ринкової порушує перед економічною теорією як науковою дисципліною питання про значення освіти з точки зору загальних основ соціально-економічного прогресу, факторів та умов об’єктивно необхідних для випереджаючого розвитку суспільства. Можна стверджувати, що дана проблематика за сучасних обставин належить до фундаментальних досліджень і пов’язана, з одного боку, з визначенням напрямів ефективної організації системи освіти в умовах переходу до ринку з метою застосування її у процесі подолання кризових явищ, а з іншого, — залежить від ступеня впливу держави на процес становлення економічної рівноваги в суспільстві і формування соціально орієнтованої економіки.
Основне завдання та напрям трансформації економіки сьогодні визначаються реальним життям, потребою в чіткій організації та свідомій дисципліні, додержуватися яких можливо лише за умови залучення і використання всього інтелектуального потенціалу людства. Країни, що своєчасно усвідомили роль досягнень науки та новітніх технологій, їх впровадження у виробництво, що не ігнорують характерні тенденції розвитку світової цивілізації, пов’язані з переходом людства до нової ери, де інтелектуальні ресурси людини детермінують суспільний прогрес, сьогодні є лідерами світового розвитку у планетарному масштабі.
Сучасні методи розробки даної тематики дозволяють проводити теоретичні дослідження і здійснювати прикладний аналіз на основі критичного осмислення теорії ринкової економіки та багатоваріантності її моделей. Еволюція економічної думки об’єктивно зумовлює появу як макро-, так і мікроекономічних підходів до аналізу ролі освіти, принципів формування державної політики щодо організації освітянської системи на різних етапах еволюції продуктивних сил і виробничих відносин. Найбільш адаптованими до сучасних умов розвитку національних економік вбачаються моделі, що інтегрують внутрішні та зовнішні фактори ефективного функціонування системи освіти.
Визначенням місця, ролі та значення освіти у відтворювальному процесі займалися засновники класичної політекономії А.Сміт, Д.Рікардо, В.Петті; обгрунтовували та розвивали теоретичну базу цього питання представники трудової теорії вартості; увагу до освіти намагаються привернути і представники неокласичної політекономії Г.Беккер, Т. Шульц та інші теоретики “людського капіталу”. Важливу роль у наукових розробках проблематики економічної та соціальної ролі освіти, особливо у контексті формування сучасної концепції побудови моделі прогресивного розвитку суспільства, відіграють праці зарубіжних дослідників: Г.Беккера, Д.Белла, М.Блауга, Е.Денісона, Е.Долана, Дж.Кендрика, Е.Кона, С.Брайна, Л.Ліндсея, А.Маршала, Дж.Міля, С.Фішера, Т.Шульца.
Загальні та спеціальні питання освіти як фактора відтворення головної продуктивної сили знаходять відображення у роботах вітчизняних економістів радянського періоду: С.Струміліна, В.Жаміна, Р.Капелюшникова, В.Клочкова, Н.Літвінової. Людина у дзеркалі економічної теорії сьогодні є предметом аналізу у працях українських і російських дослідників В.Васильчука, В.Врублевського, Н.Іванова, В.Куценко, Р.Марцинкевича, А.Москаленка, Е.Саруханова, І.Скорова, В.Турченка.
Складність ринкової трансформації економіки України полягає у необхідності інтенсивно розробляти та практично реалізовувати у найстисліші строки відповідну державну політику і одночасно формувати для цього надійне наукове підгрунтя. Принципово важливо при цьому не тільки зберегти інтелектуальний, науково-технічний та освітній потенціал, а й закласти основи для довгострокового забезпечення економічного та соціального прогресу.
Зрозуміло, що, маючи об’єктивно обумовлені внутрішні імпульси, які визрівають всередині економічного простору і підштовхують її до широкомасштабної і динамічної трансформації суспільних відносин, Україна повинна реалізувати найбільш ефективні механізми відтворення соціально-політичної структури держави, враховуючи при цьому забезпечення умов для поступального розвитку національної економіки. Саме тому такий гуманний та ефективний засіб оздоровлення суспільства, як освіта, її збереження та розвиток в умовах перехідної економіки і визначають актуальність і необхідність даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри політичної економії облікових факультетів Київського національного економічного університету як складова теми “Проблеми оновлення економічної системи суспільства та підвищення ефективності її функціонування” (номер держреєстрації UA 01002100 P) і теми “Теоретичні проблеми становлення нової економічної системи в Україні” (номер держреєстрації 0198 U 00078).

Мета і задачі дослідження. Кінцевою метою дослідження є теоретичне обгрунтування місця і ролі освіти у сучасній економіці, розробка методичних підходів до організації системи освіти в умовах ринкової трансформації економіки України. Тобто в дисертації висвітлюється теоретико-методичне значення освіти у відтворювальних процесах взагалі та як фактора інтенсифікації економічного розвитку в ринкових умовах зокрема.
Досягнення цієї мети було конкретизовано у виконанні таких завдань:
1. Визначення соціально-економічної природи освіти, розкриття перспектив її розвитку в постіндустріальному суспільстві та умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.
2. Аналіз змін характеру праці на сучасному етапі суспільного розвитку та можливостей використання освіти як фактора відтворення робочої сили відповідного рівня якості та кваліфікації.
3. Дослідження можливостей освіти як фактора інтенсифікації економічного розвитку, дійового засобу подальшого розвитку науково-технічного, економічного та соціального прогресу.
4. Визначення системи, змісту та шляхів вдосконалення освіти для вирішення проблем підготовки сучасного фахівця, створення ефективної соціально орієнтованої економіки та гуманної політики.
З огляду на загострення економічних і соціальних проблем в умовах реформування суспільства в дослідженні зроблено досить чіткий акцент на висвітленні причин сьогоднішнього кризового стану освіти та науковому обгрунтуванні шляхів його подолання в Україні. Керуючись завданням дослідження та системним підходом у застосуванні загальнотеоретичних і специфічних методів дослідження освіти як сукупності знань та навичок, необхідних для практичної діяльності робочої сили, як процесу праці по відтворенню цих знань, що включає їх накопичення і передачу відповідно до потреб і можливостей науково-технічного прогресу, ми висвітлили освіту як специфічну галузь по відтворенню особистого фактора суспільного виробництва з притаманними тільки їй, освіті, ознаками якості та умовами організації, характерним науково обгрунтованим змістом.
Предметом даного дослідження є підсистема виробничих відносин по відтворенню якісних параметрів особистого фактора виробництва в умовах ринкового реформування національної економіки.
Теоретичною основою дисертаційної роботи є критично осмислене поєднання актуальних, з точки зору об’єктивної логіки розвитку економічної науки, досягнень зарубіжних і вітчизняних вчених. Методологічну основу складають принципи діалектичного взаємозв’язку соціальних та економічних основ розвитку суспільства, методи пізнання його еволюції з огляду на значимість акумулювання і передачі знань на сучасному етапі освітянського процесу. У дослідженні використані такі методи: економіко-статистичний, порівняльно-економічний, метод експертних оцінок, графоаналітичний. Статистичну і фактологічну базу дослідження становлять дані Міністерства статистики України, Міністерства освіти України, Міністерства економіки України, ООН, МВФ, Світового банку, Ради Європи та інших міжнародних організацій. Широко використовувалася вітчизняна і зарубіжна монографічна та періодична спеціалізована література, відомчі інформаційні бюлетені.

Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок автора полягає у:
1) визначенні освіти як соціально-економічної категорії, для чого конкретизовано логічний зв’язок освіти з науково-технічним, економічним і соціальним прогресом, визначено напрями вдосконалення освіти як фактора інтенсифікації економічного розвитку в умовах трансформації економіки України;
2) дослідженні взаємозв’язку місця та ролі людини у сучасному виробництві з реформуванням економіки. Теоретично обгрунтовано потребу більш повної відповідності рівня освіти потребам інтенсифікації та соціальної орієнтації виробництва;
3) систематизації підходів до характеристики освіти як специфічної галузі праці з відтворення головної продуктивної сили суспільства, з огляду на що складено висновки про необхідність удосконалення системи та захисту освіти відповідно до потреб і можливостей сучасного розвитку економічних систем і згідно з соціальними орієнтирами на майбутнє;
4) порушенні і вирішенні питань теорії й практики організації освіти в умовах ринку. Наводяться докази об’єктивної необхідності державного регулювання, забезпечення і фінансування розвитку освіти в Україні.

Практичне значення проведеного дослідження знаходить відображення у пропозиціях дисертанта щодо вдосконалення принципів, методів і прийомів організації освіти в умовах перехідної економіки України. При цьому увага концентрується на кризовому стані економіки, спричиненому нераціональними методами переходу до ринкової форми господарювання.
Розроблені теоретичні основи аналізу освіти як соціально-економічного явища можна використовувати у методичних розробках по викладанню економічної теорії, економіки освіти, економічного виховання та управління освітою.
Матеріали дослідження з 1993 р. використовуються при складанні учбових програм та змісту викладання курсів “Економіка освіти”, “Економічне виховання” і “Менеджмент в освіті” у Луганському державному педагогічному університеті (довідка №1/620 від 22.03.99 р.).
Наукові розробки використані у практичній діяльності Державного комітету України у справах сімї та молоді (довідка №08/06-00/16 від 16.03.99р.), Державного комітету України у справах національностей та міграції (довідка №14-7/4 від 15.02.99р.)

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати досліджень, отримані автором, були оприлюднені і схвалені на конференціях, що відбулися у Мелітополі (1993 р.), Києві (1994 р.), Луганську і Москві (1997р.).

Наукові публікації. За результатами дослідження опубліковано 5 наукових робіт загальним обсягом 1,4 друк. арк. і тези доповідей трьох науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Робота містить 167 сторінок, 5 додатків і список використаних джерел з 190 видань.

Основний зміст дисертаційного дослідження

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначені сутність проблеми та авторський підхід до її розв’язання, сформульовано мету, завдання, предмет та методологію її дослідження. Розкрито наукову новизну основних положень і висновків автора, вказані теоретико-методичні напрями їх практичної реалізації, наведено офіційну характеристику результатів апробації пропозицій дисертанта.

Розділ І “Методологія пізнання сутності економічної складової освіти” присвячується дослідженню суспільних відносин у сфері освіти як галузі, що має специфічне призначення по відтворенню головної продуктивної сили.
З метою визначення освіти як соціально-економічної категорії ми звертаємося до економічної теорії в її історичному і логічному розрізах, до різних шкіл та концепцій, що являють собою теоретичне відображення реальних явищ і процесів, до загальноприйнятих визначень економіки, науки, освіти та соціально-економічних умов їх відтворення.
Засновники класичної політичної економії вважали освіту суспільно-політичним явищем, за допомогою якого можливо зберегти громадянський мир і забезпечити контроль над приростом населення. Виховання доброзичливості та розсудливості належало до функцій держави, тому вона із задоволенням підтримувала матеріальні можливості приватних шкіл. Головна вимога А.Сміта до державної системи забезпечення освіти пояснювалася необхідністю стимулювання великообсягової роботи вчителів. Економічний зміст освіти більш детально та з поясненням причин визначається у класичній політичній економії, зокрема відомій праці К.Маркса “Капітал”. Встановлення категорії вартості, що подається у першому розділі “Капіталу”, залежить від кількості праці або суспільно необхідного робочого часу і є вихідним положенням до усвідомлення економічної суті освіти. На величину вартості, крім інших факторів, впливає і ступінь освіченості робітника, а також рівень розвитку науки та масштаби використання її у виробництві. Остання умова також значною мірою залежить від ступеня розвитку освіти в країні, поширення мережі освітянських установ.
Представниками трудової теорії вартості підкреслюється велике значення рівня кваліфікації робочої сили та роль цього фактора у підвищенні продуктивності праці. Можливість відтворювати вартість робочої сили плюс додаткову вартість у товарному виробництві зумовлена специфічною ознакою такого товару, як робоча сила, його здатністю до створення вартості, більшої за власну. Вартість товару робочої сили, як і будь-якого іншого, визначається суспільно необхідним часом для відтворення робочої сили. Тобто це — кошти, необхідні для утримання сім’ї і соціально-культурного розвитку, а також кошти на загальну і професійну освіту.
К.Маркс свого часу сформулював кілька надзвичайно важливих для економічної теорії освіти положень. Зокрема, він зазначав, що для того, щоб перетворити загальнолюдську природу на розвинену і специфічну робочу силу, необхідно, щоб вона одержала відповідну освіту або виховання, що, в свою чергу, коштує тієї чи іншої суми товарних еквівалентів. Ці витрати на освіту різняться в залежності від кваліфікації робочої сили (К. Маркс, Ф. Енгельс. Зб. тв. — Т.23. — С. 182-183).
По-перше, тут вказано на специфічну робочу силу, котра потребує відповідного рівня освіти. Робоча сила у цьому значенні виконує конкретну працю, для чого їй необхідно мати відповідні навички, той чи інший рівень майстерності. По-друге, порушена проблема залежності вартості підготовки цієї специфічної робочої сили від кваліфікації. По-третє, матеріальною основою відшкодування робочої сили є продукт, що являє собою фонд життєвих засобів і є необхідним при всіх системах суспільного виробництва. Цей продукт завжди виробляє і відтворює сам робітник.
Вплив соціально-економічних обставин на сутність освіти, доведений представниками трудової теорії вартості, дає змогу організаторам освіти усвідомити, що власники капіталу, керуючись прагненням якнайшвидше отримати прибуток, можуть зводити рівень освіти до певного невисокого ступеня, зумовленого лише потребами конкретного виробництва, та мінімально зменшувати витрати на набуття кваліфікації. Отже, при чіткому уявленні про необхідність загальної та спеціальної підготовки робочої сили маємо наукове підгрунтя для відстоювання концепції безкоштовної загальної освіти та створення централізованих державних фондів для забезпечення фінансування витрат на освіту і виховання гармонійно розвиненої особистості.
Економічну сутність освіти у нових соціально-економічних умовах відзначають і представники неокласичної школи економічної теорії, зокрема автори теорії “людського капіталу” Г.Беккер, М.Блауг, Е.Кон і Т.Шульц. Підкреслюючи переважне значення особистого фактора виробництва у нових науково-технічних, економічних та соціальних умовах, економічну сутність освіти вони вбачають у визначенні терміну “людський капітал”, який формується за рахунок інвестицій у людину. Серед цих вкладень можна назвати освіту, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію та пошуки інформації за цінами та доходами.
У дослідженнях Е.Долана і Д.Ліндсея наводиться визначення “людського капіталу” як носія певних розумових здібностей, одержаних завдяки формальному навчанню, освіті або практичному досвіду.
В економічній теорії І.Фішера під капіталом розуміється все те, що здатно приносити людині доходи. До поняття “людський капітал” він відносить не тільки знання і вміння, не тільки здатність до праці, але й фізичні, психологічні, культурні властивості і здібності людини, тобто “людським капіталом” у даній структурі є втілений в людину речовий (фізичний) та неречовий (знання) капітал.
Незважаючи на чималі розбіжності у визначеннях “людського капіталу”, треба відзначити, що їх поява має об’єктивні передумови і це, в свою чергу, виправдовує місце та значення цього поняття у структурі економічної теорії сьогодення.
Визначення суті освіти як фактора розширеного відтворення робочої сили є проблемою економічної теорії, тому що вона перш за все є системою відтворення суспільної форми функціонування людини, системою відносин, що попереджає протиріччя за допомогою наукового аналізу та обгрунтованих висновків. Зв’язок освіти з економікою країни відбувається завдяки взаємному задоволенню потреб у матеріальних, фінансових та виробничих ресурсах. Процес відтворення робочої сили виступає визначальним щодо репродукування засобів виробництва і від кінцевого результату цього процесу — якості підготовки та рівня освіченості робочої сили — залежить кінцевий результат всього суспільного виробництва, сукупного суспільного продукту і національного доходу. В свою чергу, процес освіти визначається умовами матеріального виробництва, мета якого обумовлює завдання освіти та економічні можливості її розвитку. Національний дохід, який створюється у матеріальній сфері виробництва, є фінансовим джерелом функціонування системи освіти.
Стрімкий розвиток науки і техніки сьогодні докорінно змінює речове середовище сучасного світу і висуває високі вимоги до сукупної робочої сили та системи її підготовки. Для сьогоднішнього етапу розвитку промислово розвинутих країн характерним є постійний підйом рівня освіти населення і зростаючі темпи розвитку науки та техніки. Під впливом останніх змінюється структура сучасного виробництва, перетворюються матеріальні умови життя.
Значення інтенсивних факторів виробництва, до яких належать наука й освіта, визначається їх специфічним економічним характером, що встановлює ступінь залежності суспільного виробництва від ефективності витрат праці у цій сфері. Накопичення витрат суспільства на освіту та підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів (суспільної робочої сили) складають фонд освіти; його формування є невід’ємною та необхідною частиною суспільного відтворення. За даними американських економістів, накопичення освітнього фонду зростає швидше за валовий внутрішній продукт. Завдяки випереджаючому збільшенню фонду освіти відношення його обсягу до матеріальних фондів зросло за останні 20 років удвічі (матеріальні фонди збільшуються щорічно в середньому на 2,1%, а фонд освіти — на 4,09%). Тому “виробничі продуктивні можливості людини зараз вищі, ніж інші форми багатства, разом узяті”. (Schulz T. Investment in Humаn Capital. — Р. 14).
У соціально орієнтованій економіці між економічною і соціальною сферами антагоністичних протиріч бути не може, однак система освіти не завжди своєчасно реагує на потребу народного господарства через свою відносну відокремленість та економічну залежність від матеріального виробництва. Специфічні особливості функціонування освіти в єдиному народногосподарському комплексі країни пояснюються її необхідністю і визначальними кадровими можливостями (потенціалом), а також високою ефективністю.
Інвестиції в освіту приносять найвищу економічну віддачу, до того ж вони ще й мають велику соціальну значимість для розвитку людства. Оскільки в освіті зацікавлені всі суб’єкти суспільства, то можливість задоволення його потреб залежить від централізації коштів на її розвиток у державному бюджеті з їх подальшим розподілом, як правило, за принципом першочергового забезпечення галузі у досягненнях науково-технічного прогресу з одночасним збереженням найдорожчого, що є у нас, — нового покоління, дітей, захищеністю умов для нормального відтворення людини та її загальноприйнятої поведінки.
Порівняльний аналіз освіти як економічного явища у різні історичні часи та різними школами економічної теорії дає змогу дослідити розвиток процесу визнання освіти як фактора економічного та соціального розвитку суспільства. На прикладах більш детального дослідження ролі та значення освіти у відтворенні головної продуктивної сили та корисних її якостей ми складаємо висновок про визначальну роль освіти у відтворенні якісних показників особистого фактора суспільного виробництва та фактора інтенсифікації економічного розвитку в цілому, фактора відтворення робочої сили та виробничих відносин у всіх сферах виробництва, а також висновок про розвиток самої економічної теорії освіти як віддзеркалення потреб реального життя з його поступовим ускладненням.
Результатом цього розділу дисертаційного дослідження є формулювання визначення освіти як соціально-економічної категорії, теоретичного відображення реальної підсистеми виробничих відносин, що складаються в освіті для відтворення головної продуктивної сили — робочої.

Розділ П “Соціально-економічний зміст освіти та його вплив на інтенсифікацію суспільного виробництва”. З точку зору економічної сутності освіта є дійсно ефективним засобом інтенсифікації суспільного виробництва у всіх його сферах, але перетворення її можливостей на реальність залежить від умов, що забезпечують розвиток самої освіти. Тому ми досліджуємо соціально-економічний зміст освіти як специфічної галузі праці та умови, що впливають на ефективність її використання.
Еволюція поглядів на освіту та форми її реалізації розвивалися від створення системи інтересів до неї як до засобу підвищення кваліфікації робочої сили, підвищення інтелекту індивідуумів з метою підвищення продуктивності праці в межах окремого виробництва до перетворення цієї системи на потужний фактор соціально-економічного прогресу суспільства за сучасних умов.
Відповідно до згаданих особливостей соціально-економічний зміст праці по забезпеченню освіти можна визначити як творчий і безпосередньо суспільний. Ознаки цієї характеристики пов’язані із суспільним призначенням праці вчителя по відтворенню особистого фактора для всіх без винятку галузей суспільного виробництва. Якість такої праці, по-перше, має бути досить високою і відзначатися особливою відповідальністю, що можливо лише на більш поглибленому рівні пізнання законів розвитку суспільства і завдань свідомої його побудови. По-друге, праця вчителів грунтується скоріше на моральних, ніж на матеріальних стимулах (витрати праці на її відтворення підрахувати важко). І цей факт піднімає працю вчителя на більш високу сходинку суспільної поваги. По-третє, творчий характер освітянської праці не визначає чітких, беззаперечних вимог до форм виконання (методик) і термінів робочого часу за межами, встановленими законом.
Враховуючи специфічні особливості праці в освіті, не можна не відзначити, що відповідність особистого фактора вимогам діяльності у цій галузі є обов’язковою умовою її результативності та ефективності. Показники професійної придатності та фахової орієнтації складають визначальну ознаку якісної характеристики особистого фактора в освіті.
Забезпечення наукової організації праці в освіті, необхідність якої виявляється у чіткому плануванні, контрольованій інтенсифікації фізичного та розумового навантаження, можливе лише за умови централізованого управління та фінансування освіти.
Специфічне значення особистого фактора в системі освіти та її визначальна роль у суспільному виробництві вимагають значно більшої уваги до теорії і практики організації та оплати праці педагогів, тому що ці фактори складають реальну основу реалізації потенційних можливостей освіти та зростання її економічної та соціальної ефективності. Дотримання науково обгрунтованих умов організації праці в освіті дає змогу розраховувати на нормальне використання функцій освіти — пізнавальної, методологічної, практичної та поступового перетворення набутих знань на вміння і навички практичної організації та управління виробництвом.
До числа функцій освіти, що позитивно впливають на суспільний прогрес, належить і ідеологічна. Якщо перші три функції забезпечують освітній потенціал, то четверта, ідеологічна, — переконання, усвідомлення розуміння необхідності використання того чи іншого інформаційного масиву за цільовим суспільним призначенням.
Соціальну функцію освіти можна визначити як її взаємодію з соціальною структурою суспільства. Освіта здатна забезпечити як гармонізацію інтересів у суспільстві, так і відтворити нерівність. Це залежить від положення та взаємодії носіїв цих інтересів, класів та угрупувань, які визначають подальший розвиток суспільства, реакційних чи демократичних сил, що очолюють його управлінський апарат. Освіта впливає на всі без винятку рівні і структурні елементи суспільства, включаючи національну безпеку держави і захист конкретного її громадянина.
Етапами реалізації загальної мети освіти, розвитку особистості зокрема та еволюції суспільства в цілому є перетворення науково-технічного прогресу за допомогою освіти на економічний і в подальшому — соціальний поступальний рух. Якісні ознаки цього процесу знаходять своє відображення у пошуках механізмів розрахунку кількісних показників економічної та соціальної ефективності освіти.
Прагнення звернути увагу на галузь, що відтворює якість особистого фактора, або “людського капіталу”, змушує звернутися до методик розрахунків показників економічної ефективності освіти, що розроблялися майже у всіх розвинутих країнах. У Радянському Союзі про такі методики почали говорити з 1924 р. Відпрацьовувалися вони відомим економістом С.Г.Струміліним, а пізніше В.А.Жаміним. У країнах Західної Європи та США ці розрахунки проводили Е.Денісон, Е.Кон, Т.Шульц. Виходячи із завдань дисертаційного дослідження, ми обмежимося порівняльним аналізом методологічних посилань щодо економічної та соціальної ефективності освіти з різних джерел.
Порівняльний аналіз показників ефективності дає змогу практично підтвердити економічне значення освіти як специфічної галузі по відтворенню особистого фактора суспільного виробництва з відповідними, тільки їй властивими ознаками поєднання факторів виробництва (суб’єктів освіти), якості та умов їх організації, науково обгрунтованого змісту освіти та соціально-економічного її значення, тобто впливу її можливостей, усіх функцій на суспільний прогрес. Порівняльна ж характеристика методичних розробок по здійсненню розрахунків економічної та соціальної ефективності освіти є, по-перше, доказом визнання її як фактора інтенсифікації соціально-економічного розвитку, а по-друге, дає можливість встановити, що тісний зв’язок між економічним та соціальним значенням освіти, обумовленість його наслідків і багатоваріантність методів обчислення знижує вагомість розрахунків кількісних показників взагалі. Освіта впливає на якісні показники економічного зростання, підсумковим проявом яких є підвищення добробуту та всебічний розвиток особистості. Тому з усіх показників кількісного виразу найприйнятнішим має бути показник загальної ефективності освіти, тобто відношення приросту національного продукту до витрат на освіту.
Можливість перетворення науки на безпосередню виробничу силу залежить від рівня та якості освіти, що має реальний фонд знань, пропонований нею.
В економічній літературі досить поширеною є думка, що робоча сила, особистий фактор виробництва — це частковий компонент “інтегральної ефективності”, до якої продуктивність праці входить разом з фондо- та матеріалоємністю. Часто вживають вислови “фондозберігаючі”, “матеріало-зберігаючі” чи “працезберігаючі” технології. Важливо при цьому усвідомлю-вати, що такі популярні вирази не повинні нівелювати головне положення про універсальність трудового фактора, про те, що всі “ємності” та “віддачі” являють собою результати діяльності робочої сили. Тобто це означає, що значущим аспектом підвищення ефективності освіти та потенційно невичерпним ресурсом, межі якого постійно розширюються у часі, є не економія витрат, а якісні зрушення у виробництві та споживанні, способі життя в цілому, у розвитку самої людини (тобто у зростанні чисельника формули ефективності). Роль освіти у цьому контексті прирівнюється до чинника відтворення суспільної форми функціонування людського фактора, системи виробничих відносин, що відповідають принципам наукової організації праці та зростанню показників її продуктивності.
Посилення економічної ролі людини, а з нею й освіти як фактора відтворення бажаних якостей цієї людини у суспільному виробництві, сьогодні змінює співвідношення між матеріальною та духовною сферами на користь останньої. Це зумовлює необхідність вдосконалення змісту освіти та напрямів її забезпечення: економізації, гуманізації та демократизації. Реалізація цих глобальних напрямів в освіті України ускладнюється проблемами, що пов’язані з переходом до ринкової форми регулювання економіки, яка не має ще належного контролю та відчутного захисту соціальної сфери, зокрема освіти.

Розділ Ш “Економічні та соціальні проблеми освіти в перехідній економіці України”. Вітчизняні освітні проблеми, що так “виразно” відрізняють нас сьогодні від інших країн та власного попереднього стану, обумовлені “свідомим” реформуванням економіки та переходом до ринкової форми її регулювання. За наслідками цих процесів, як констатують зарубіжні експерти, Україна посідає 80-те місце за рівнем життя її громадян, причому однією з основних причин вони вважають нерозвинутість системи освіти.
За останні десятиліття в Україні, як і в інших країнах, триває процес оновлення середньої та вищої школи, спрямований на демократизацію, гуманізацію суспільства в цілому і перетворення освіти на інститут громадських відносин зокрема. Сам факт наявності цих процесів свідчить про можливість позитивних змін у системі освіти, проте їх ефективність залишається сумнівною через ряд обставин.
Особлива складність здійснення освітньої реформи полягає в тому, що вона проходить за умов системної кризи, спричиненої анархічним переходом до ринку, а також тим, що вона, освіта, як і ринок, не регулюється належним чином з боку держави. Через це у процесах реформування ми маємо як позитивні, так і негативні риси.
Розглядаючи процес виникнення недержавних учбових закладів, ми бачимо досить значні протиріччя в їх діяльності і чималі розбіжності в мотивації їх відкриття. Якщо деякі організатори керуються бажанням дійсно створити умови для експериментальних програм, то у більшості засновників основним мотивом становлення освітнього закладу є комерційна діяльність, тобто прагнення досягти матеріального успіху на вільному сегменті ринку освітянських послуг. У зв’язку з тим, що недержавні учбові заклади створюються переважно для підготовки фахівців з економічного профілю (досить престижна на сьогодні професія), подібна практика може надовго затримати можливості виходу з кризи і освіти, і економіки.
Зважаючи на всебічне значення розвитку освіти, першочерговими мають бути увага з боку держави, централізоване управління освітою, оскільки в освітянській системі у концентрованому вигляді зосереджуються і віддзеркалюються всі суспільні протиріччя. Відсутність можливості вирішити їх безпосередньо в освіті призводить до багаторазового відтворення невирішених проблем у майбутньому.
Про залежність суспільного прогресу від першочергового забезпечення розвитку освіти свідчать і приклади зі світової практики. У середині 70-80 років криза освіти почала проявлятися у загрозливому явищі – функціональній неграмотності. З нею зіткнулися навіть ті країни, в яких обов’язкове навчання існує вже не одне століття (США, Німеччина, Франція). Пояснити цей факт можна наявністю протиріччя між прискоренням розвитку речового фактора та відставанням особистого, тобто відставанням освіти, організації та забезпечення її якості не тільки стосовно потреб науково-технічного розвитку, але й поточних, побутових потреб розвитку особистості.
Функціональна неграмотність – найгостріша проблема другої половини ХХ століття — викликала інтенсивні пошуки педагогічної парадигми з новими ідеями, принципами, підходами, які мали відповідати потребам наступного ХХІ століття. І чим ближче рубіж нового сторіччя, тим інтенсивніше множиться число таких національних і міжнаціональних програм, як “Освіта для 2000 року” (Німеччина), “Освіта для американців ХХІ століття” (США), “Освіта майбутнього” (Франція), “Модель освіти для ХХІ століття” (Японія). Починаючи з 1989 р. дослідницька група “Єдина Європа” щорічно проводить конференції та семінари з проблем міжнародної взаємодії у сфері освіти. Багатокультурна освіта зараз – не лише моральний імператив, а практична необхідність використання накопиченого досвіду для економічної, політичної та культурної взаємодії світового співтовариства. Все це свідчить про те, що дослідження, які проводяться з метою здійснення масштабних реформ усіх сторін життя, не можуть обійтися без всеохоплюючої освіти на рівні світових досягнень та обов’язкових стандартів.
Загальновизнаним є той факт, що в нашу епоху провідна роль у соціально-економічному розвитку належить інтенсивним факторам. Підвищення рівня загальної та професійної підготовки робочої сили є одним з основних. Численні дослідження зарубіжних та вітчизняних дослідників доводять, що інвестиції в освіту забезпечують більше половини річного приросту валового національного продукту. Це — практичне підтвердження позитивного впливу освіти на економічне зростання.
Вдосконалення освіти є одним з основних напрямів державної політики всіх високорозвинутих країн. Нові індустріальні країни теж забезпечили прорив в економічному розвитку завдяки докорінним змінам у сфері освіти (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та інші країни в короткий термін впровадили загальну середню освіту, зробили загальнодоступною вищу школу, підняли рівень загальної та професійної підготовки до рівня сучасних стандартів). Світовий досвід підкреслює, що наука без освіти нічого не дасть виробництву. Тому зрозумілим стає той факт, що, незважаючи на скорочення урядами багатьох соціальних програм, динаміка витрат на освіту залишається незмінною. Освіта у всіх індустріально розвинутих країнах захищається від стихійного ринку, чим доводиться, що вона є не лише засобом досягнення мети, а й самою метою, що саме в цьому полягає її відтворююча гуманна сила. Збільшення інвестицій в освіту сьогодні тим паче необхідне, оскільки глобалізація економіки, революція інформаційних технологій, прискорення соціального прогресу породжує масу проблем, причому не тільки соціальних і економічних, а й етичних і політичних. Наш світ стає все більш нестійким та мінливим, тому тільки безперервна освіта може наділити кожну людину здатністю пристосовуватися до майбутніх змін.
Проблеми вітчизняного перехідного періоду полягають не лише в тому, як перейти до ринку і свободи підприємництва, а й в тому, як створити цивілізовані правові обмеження ринку. Інакше кажучи, як змінити зовнішні умови, щоб цивілізована вигода і раціональність збігалися з довгоочікуваною суспільною та індивідуальною корисністю.
Оскільки творцем та виконавцем цивілізованих правил, обмежень законів у демократичному суспільстві є кожна людина, то знання та вміння створювати їх і керуватися ними, повинні бути забезпечені кожному громадянину в обов’язковому порядку. При відповідному поліпшенні змісту та структури організації освіти з подібним завданням цілком впорається вітчизняна освітянська система.
У період економічної нестабільності нашого суспільства і не досить обнадійливого майбутнього ми не повинні допускати “шокової терапії” освіти реаліями життя, хоча освітянська система й функціонує у зовнішньому середовищі. При забезпеченні незалежності від економічних струсів і високої чутливості до потреб і можливостей науково-технічного, економічного та соціального прогресу, що може забезпечити лише держава, освіта стане дійсно ефективним і гуманним засобом виведення економіки України з кризи з подальшою її інтеграцією у світову економічну систему.

Висновки

Дослідження економічної сутності освіти, її місця, ролі та значення у репродуктивних процесах як фактора розширеного відтворення робочої сили, особистого фактора дає змогу узагальнити теоретичні положення та методологічні засади для розвитку освіти з метою забезпечення інтенсифікації економічного зростання та задоволення суспільних потреб у побудові соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні.
Узагальнення емпіричного досвіду розвитку освіти в різних господарських умовах, усвідомлення її місця та ролі у суспільному виробництві, розуміння проблем і можливостей перехідної економіки України дозволили дійти таких висновків:
1. Система освіти — це духовна, матеріальна основа сучасних розвинутих країн, тому глибина і швидкість зміни форми та змісту освіти тісно пов’язані з глобальними процесами змін суспільства, продуктивних сил та виробничих відносин і пропорційні прогресу останніх.
2. Освіта як специфічна галузь праці має свої особливості щодо суті факторів, умов їх взаємодії та результатів. Основне завдання галузі обумовлює зміст і форму накопичення і передачі знань про закони розвитку природи, суспільства та мислення від покоління до покоління.
3. З точки зору економічного відтворювального процесу освіта є фактором репродукування головної продуктивної сили суспільства — робочої сили — як сукупності духовних і фізичних здібностей людини, що реалізуються у процесі праці, яка, в свою чергу, являє собою продуктивне споживання робочої сили.
4. Перетворення людини на визначальний фактор суспільного виробництва значно розширює коло її інтересів і потреб як виробничих, так і особистих, а отже, підвищує роль системи, що формує ці інтереси та потреби, тобто суспільну форму існування людини — виробничі відносини.
5. Зміна ролі та значення людини у суспільному виробництві, чітке вираження її соціальної спрямованості змінює співвідношення між матеріальною та духовною сферами виробництва на користь природних і суспільних потреб людини. Це ставить нові завдання перед галуззю, що відтворює духовні та професійні цінності людини, — перед загальною та професійною освітою. Економізація, гуманізація та демократизація змісту освіти є об’єктивно обумовленою вимогою до організації системи освіти в умовах постіндустріального розвитку та свідомого переходу до соціально орієнтованого економічного розвитку.
6. Збереження освітнього простору в умовах системної кризи, недопущення зниження інтелекту та розриву з накопиченою попередніми поколіннями культурою, підвищення рівня економічної грамотності всіх суб’єктів виробничих відносин є специфічною особливістю вдосконалення системи освіти в Україні та обов’язковою умовою вирішення існуючих проблем у суспільстві.
7. Державна політика в галузі освіти повинна бути чітка і дійова. Державні органи управління мають відповідати за умови та стан забезпечення базового рівня освіти, обов’язкової та безкоштовної для всіх дітей шкільного віку. Як регульована, так і саморегульована економіка не виключає свідомої поведінки людей у суспільстві, а створення відносин взаємозалежності та відповідальності відбувається швидше й ефективніше при централізованій державній формі організації та за умови забезпечення фінансування освіти.
Державне управління ринком — це державне управління підготовкою кадрів, державне планування освіти відповідно до потреб та можливостей науково-технічного, економічного та соціального прогресу суспільства, державне забезпечення матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами з єдиного центру та за єдиними нормами, обгрунтованими всебічно; це державний контроль за виконанням планів по розвитку та забезпеченню освіти відповідно до світових стандартів рівня та якості.
Централізоване загальнодержавне вирішення проблем освіти — це об’єктивно обумовлений процес розвитку освіти і суспільства саме за допомогою освіти, закономірність, що підтверджується історичним розвитком економіки, політики і освіти, світовими прикладами їх взаємодії як у часі, так і просторі.

Публікації за темою дисертації

У фахових виданнях:
1. Мартинюк М.А. Економічний аспект ролі та місця освіти у трансформації економіки України // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих вчених та аспірантів. Вип. 1.— К.: КНЕУ, 1997. — С. 10-14. — 0,25 друк. арк.
2. Мартинюк М.А. Визначення суті освіти як економічної категорії //Зб. наук. праць молодих вчених. Вип. 5. — К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1997. — С. 10-15. — 0,4 друк. арк.
3. Мартинюк А.М., Мартинюк М.А. Роль освіти у виході економіки України з кризи // Зб. наук. праць Луганського сільськогосподарського ін-ту. Част. 3. — Луганськ: ЛСГІ, 1997. — С. 63-65. — 0,15 друк. арк. (особистий внесок автора — 0,1 друк. арк.).
Особистий внесок: розкрито теоретичні і практичні аспекти освіти як фактора подолання економічної кризи, розглянуто економічну складову освіти.
4. Мартинюк М.А. Показники економічної та соціальної ефективності освіти // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих вчених та аспірантів. Вип. 2. — К.: КНЕУ, 1998. — С. 50-55. — 0,4 друк. арк.
5. Мартинюк М.А. Трансформація системи освіти України в контексті сучасного етапу розвитку світової цивілізації // Зб. праць вчених. Вип. 13. — К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 1998. —
С. 18-22. — 0,25 друк. арк.
В інших виданнях:
6. Мартынюк А.М., Мартынюк М.А. Социально-экологические проблемы рынка // Матеріали Республіканської науково-практичної конференції “Еколого-економічні проблеми розвитку агропромислового виробництва в Україні в умовах формування ринкових відносин”, 28-29 травня 1993 р. Част. 2. — Мелітополь: МДПІ, 1993. – С. 167-168. — 0,1 друк. арк. (особистий внесок автора — 0,05 друк. арк.)
Особистий внесок: розкрито роль і місце освіти, зокрема економічної та екологічної, у вирішенні соціально-екологічних проблем суспільства за ринкових умов.
7. Мартинюк М.А. Підвищення ролі економічної освіти у загальнодержавній програмі “Національна освіта України” // Тези доповідей Всеукраїнської наук.-метод. конференції “Українознавство у технічному вузі: методологія, методика, перспективи”, 12-14 жовтня 1994 р. — К.: УДУХТ, 1994. – С. 132-133. — 0,05 друк. арк.
8. Мартынюк М.А. Экономическое образование в контексте гуманизации отношений в обществе // Научн. труды Междунар. научно-практич. конференции ученых Московского технического ун-та и Луганского сельскохозяйственного ин-та, 4-5 декабря 1997 г. — М.-Луганск: МАДИ(ТУ)-ЛСХИ, 1997. – С.76-79. — 0,2 друк. арк.

Анотація
Мартинюк М.А. Освіта як фактор інтенсифікації суспільного виробництва в перехідній економіці України. — Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01. — “Економічна теорія”. — Київський національний економічний університет, Міністерство освіти України, Київ, 1999.
Дисертаційне дослідження присвячується виявленню соціально-економічної сутності освіти як фактора розширеного відтворення головної продуктивної сили суспільства — робочої сили, особистого фактора суспільного виробництва, людини, здатної управляти собою та умовами, в яких вона живе.
Кінцевою метою дослідження є наукове обгрунтування місця, ролі та значення освіти у системі суспільного відтворення; методичних підходів до організації системи освіти як фактора інтенсифікації та соціальної орієнтації економічного зростання в умовах перехідної економіки.
Досягнення головної мети дослідження конкретизовано у визначенні економічної сутності освіти, специфічних особливостей її соціально-економічного змісту та значення освіти у забезпеченні науково-технічного, економічного та соціального прогресу суспільства, а також у науковому обгрунтуванні напрямів вдосконалення освіти за змістом та організацією управління.
У зв’язку із загостренням кризових явищ в умовах ринкової трансформації економіки України особливу увагу в роботі приділено причинам кризового стану суспільства та шляхам виходу з кризи за допомогою освіти.

Ключові слова: освітній потенціал, освітній фонд, інтелектуальні ресурси, робоча сила, особистий фактор, людський капітал.

Аннотация
Мартынюк М.А. Образование как фактор интенсификации общественного производства в переходной экономике Украины. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01. — “Экономическая теория”. — Киевский национальный экономический университет, Министерство образования Украины, Киев, 1999.
Диссертационное исследование посвящено выявлению социально-экономической сущности образования как фактора расширенного воспроизводства главной производительной силы общества — рабочей силы, личного фактора общественного производства, человека способного управлять собой и условиями, в которых он живет.
Основная задача исследования состоит в научном обосновании места, роли и значения образования в системе общественного воспроизводства, методологических подходов к организации системы образования как фактора интенсификации и социальной ориентации экономического роста в условиях переходной экономики.
Достижение главной цели конкретизировано в определении экономической сущности образования, специфических особенностей его социально-экономического содержания и значения в обеспечении научно-технического, экономического и социального прогресса общества, а также в научном обосновании необходимости совершенствования образования в содержательном и управленческом направлениях
Теоретической основой диссертационного исследования является критическое осмысление актуальных, с точки зрения объективной логики развития экономической науки, достижений отечественных и зарубежных ученых и практики организации образования в условиях рынка. Методологическую основу составляют приципы диалектической взаимосвязи социальных и экономических основ развития общества, методы познания его эволюции с учетом значимости аккумулирования и передачи знаний на современном этапе просветительского процесса.
Эволюция научных взглядов на образование и формы его реализации происходила в направлении создания системы интересов к нему как фактору повышения квалификации рабочей силы, уровня интеллекта индивидуума с целью увеличения производительности труда в рамках отдельного производства, что превращало в современных условиях образовательную систему в мощный фактор социально-экономического прогресса.
Научная новизна полученных результатов состоит в систематизации теоретических подходов к характеристике образования как специфической отрасли труда, направленной на воспроизводство главной производительной силы общества. В связи с этим сделаны выводы о необходимости совершенствования системы и содержания образования в зависимости от потребностей экономики и социальных ориентиров на будущее.
Рассмотрены вопросы теории и практики организации образования в условиях рынка, доказана объективная необходимость государственного регулирования и обеспечения финансирования образования в Украине.
В связи с изменением места и роли человека в современном общественном производстве теоретически обоснована потребность в более полном соответствии современного образования сегодняшним потребностям в интенсификации и социальной ориентации производства.
Предложены определения социально-экономической категории образования, уточняется его логическая связь как условия превращения науки в непосредственную производительную силу с научно-техническим, экономическим и социальным прогрессом.
В связи с кризисными явлениями, которые сопутствуют переходной экономике Украины, особое внимание в работе уделено причинам этих явлений и обоснованию путей выхода из кризиса с помощью образования.
Доказано, что эффективность воздействия социальной сферы, и прежде всего образования, на общественный прогресс возможна только при адекватном отношении к нему государственных институтов управления, обеспечения и финансирования.

Ключевые слова: образовательный потенциал, образовательный фонд, интеллектуальные ресурсы, рабочая сила, личный фактор, человеческий капитал.

Summary
Martynyuk M.A. Education as a factor of intensification of public production in transitional economy of Ukraine — Manuscript.
Thesis to stand for scientific degree of Candidate of Economic Science, speciality 08.01.01. – The economic theory. – Kyiv National Economic University, Ministry of Education of Ukraine, Kyiv, 1999.
This research is devoted to revelation of social-economic essence of education as a factor of extended reproduction of the main productive power of society – manpower, personal factor of public production and a man who is capable to manage himself and conditions of his life.
The eventual object of the research is scientific substantiation of the place, role and meaning of education in the system of public reproduction; of methodical approaches to the organization of educational system as a factor of intensification and social orientation of economic growth under the conditions of transitional economy.
The achievement of the main object is made specific in clarification of economic essence of education, specific distinctive features of social-economic content and meaning of education in ensuring of scientific-technical, economic and social progress of society and also in scientific substantiation of directions of improvement of education by content and organization of administration.
In connection with aggravation of crisis occurrences under the conditions of market transformation of Ukrainian economy, the special attention in the thesis is devoted to the causes of crisis situation in the society and to the way of overcoming of the crises by means of education.

Key words: educational potential, educational fund, intellectual resourses, manpower, personal factor, human capital.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020